Загальна методика написання курсової роботи, Редагування науково-інформаційного тексту, НТУУ КПІ

Розділ І. Загальна методика написання курсової роботи 

Раціонально зорганізувати роботу над курсовою роботою допоможе алгоритм, який дисциплінує виконавця, лімітує термін, відведений на її написання. Зокрема курсову роботу доцільно виконувати в такій логічно зумовленій послідовності:

1) вибір, конкретизація теми та її узгодження з науковим керівником;

2) з’ясування об’єкта й предмета дослідження;

3) визначення мети та завдань дослідження;

4) підбір літератури з теми, її вивчення та критичний огляд для знайомства з історією та сучасним станом наукової проблеми;

5) добір та вивчення матеріалу дослідження;

6) розробка наукової гіпотези;

7) написання вступу;

8) виклад теорії й методики;

9) опис процесу дослідження;

10) формулювання висновків і рекомендацій;

11) оформлення списку використаних джерел та додатків.

12) літературне й технічне оформлення курсової роботи;

13) її представлення на кафедру для перевірки;

14) привселюдний захист роботи.

Студентові надається право самостійно обирати тему курсової роботи з того переліку, який рекомендується кафедрою видавничої справи та редагування. Тема повинна бути достатньо вузькою, щоб була можливість розглянути її більш чи менш повно в межах роботи відносно невеликого обсягу. Однак вона має бути водночас і достатньо важливою, вартою уваги дослідника. Теми робіт, запропоновані в переліку, не завжди є максимально конкретизованими. Іноді їх подано так, щоб лише показати можливий напрямок праці. Це робиться задля того, щоб підштовхнути студента до проявлення ініціативи в остаточному формулюванні теми.

Координацію в справі вибору тематики здійснює староста академічної групи, який інформує студента про наявність вільних тем. Якщо бажана тема виявляється зайнятою іншим виконавцем, студент має обрати іншу або проявити ініціативу й запропонувати викладачеві таке формулювання теми, яке відповідає його науковим інтересам та схильностям. Тема має цікавити студента, або, принаймні, містити аспект, який викликає в нього особливий інтерес. Перевага надається тій темі, під час розробки якої студент може виявити максимум творчості. Але тематика курсових робіт при цьому має відповідати завданням навчальної дисципліни «Редагування науково-інформаційного тексту» й тісно пов’язуватися з практичними потребами редакційно-видавничого фаху.

Назва курсової роботи повинна бути короткою, відповідати суті наукової проблеми. У назву, як правило, виносять тему дослідження або проблему, вирішення якої дається в основному тексті. У ній не потрібно використовувати конструкції «Дослідження питання...», «Дослідження деяких шляхів...», «Деякі питання...», «Матеріали до вивчення...в, «До питання...» тощо, у яких не висвітлено суті висвітлюваної наукової проблеми.

Після визначення теми курсової роботи, її узгодження з науковим керівником і затвердження на засіданні кафедри видавничої справи та редагування студент розпочинає другий етап наукової праці – пошук інформації, тобто складання списку літературних джерел, необхідних для аналізу й розробки плану курсової розвідки, та збирання матеріалу. При цьому слід пам’ятати, що складання бібліографії та пошук джерел – обов’язок студента, а не його наукового керівника. Якщо студент не може сам знайти наукові праці зі своєї теми, то він не здатний проводити наукове дослідження, яке вимагає самостійності з перших кроків.

Вивчення літератури з обраної теми слід починати з відповідних підручників, посібників, енциклопедій, довідників, з перегляду власних лекційних та семінарських конспектів, поступово переходячи до ознайомлення з монографічними роботами, статтями з періодичних видань, науковими повідомленнями тощо. Насамперед підбирається література останніх років видання. Для полегшення вибору статей з журналів доцільно ознайомитися зі змістом статей, що були опубліковані за рік, в останньому або першому номері журналу.

Нерідко студент не може знайти літературу з обраної теми. Це пояснюється молодістю науки про соціальні комунікації, наявністю в ній величезної кількості недосліджених тем. У цьому випадку дослідникові треба зосередитись на самостійному вивченні об’єкта, щоб розширити уявлення про нього. Оскільки в комунікативістиці багато досліджень здійснюється на засадах аналогії, необхідно знайти наукові праці з подібних тем, познайомитись із застосовуваними там методами аналізу й творчо використати їх у власній праці. Для того щоб осмислити тему, розкрити різні її аспекти, кількість опрацьованих джерел у курсовій роботі в середньому має становити 25-30 джерел. Вона не може бути меншою за двадцять одиниць.

Якщо матеріалів мало, їх потрібно вивчити всі. За наявності великої кількості джерел, їх збирання слід скоротити до оптимальних меж і завершити тоді, коли склалася концепція теми, а ознайомлення з новими джерелами не приводить до її трансформації. У цьому випадку студент оволодів основним матеріалом і готовий до створення тексту.

Коли збирання матеріалу наблизилось до завершення, студентові варто ще раз проконсультуватися з викладачем, який допоможе йому розглянути варіанти висвітлення теми й обрати найкращий. Для цього він складає письмовий проспект власної роботи, у якому подає повний перелік опрацьованої літератури з проблем, що визначають предмет і об’єкт дослідження, і розгорнутий план роботи. Наявність проспекту дозволяє викладачеві швидко зорієнтуватися в обсязі виконаної студентом роботи, побачити результати його самостійного опрацювання теми, підказати більш досконалий спосіб організації матеріалу, порадити прочитати пропущені наукові праці з цієї теми. Після цього починається етап написання тексту курсової роботи.

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!