Рекомендації до написання розділів курсової роботи, Загальна екологія, ХНУ

2. Рекомендації до написання розділів курсової роботи

2.1 Перелік умовних скорочень 

Перелік умовних скорочень та позначень складають за умови повторення термінів більше трьох разів у тексті. Перелік друкують двома колонками, де зліва, за абеткою, наводять скорочення, а справа – їх розшифровку. 

2.2 Зміст 

Зміст містить нумерацію та назви усіх розділів та підрозділів із зазначенням номеру їх початкової сторінки. Зміст оформляють у вигляді таблиці, лінії якої роблять невидимими. 

2.3 Вступ 

Вступ являє собою найбільш відповідальну частину курсової роботи, вміщує в стислій формі всі положення роботи. Тому писати вступ краще після того, як написана основна частина роботи та викладені висновки. Обсяг "Вступу" повинен складати до 5 % загального обсягу основної частини роботи. Тут подається обґрунтування проблеми й актуальності вибраної теми. Виходячи із актуальності теми, ставиться мета і завдання дослідження, формулюється предмет та об'єкт дослідження, теоретичне та практичне значення отриманих результатів.

Найважливішим методологічним інструментом дослідження є його мета. Вона виступає у формі передбачення результату дослідження. З добре сформульованої мети визначаються завдання. Завдання формулюються згідно з метою і поставленою проблемою роботи, їх може бути декілька. Вирішення кожного – це етап роботи. Завдання визначають зміст дослідження, структуру тексту роботи.

Рекомендована орієнтовна послідовність "Вступу":

- сучасний стан напряму дослідження; критичний аналіз та порівняння з відомими шляхами вирішення проблеми або наукового завдання, актуальність та доцільність роботи для розвитку екологічної науки, необхідність дослідження антропогенного забруднення нашого регіону;

- мета та завдання дослідження; формулюють мету роботи та завдання, які необхідно вирішити для досягнення поставленої мети;

- об’єкт дослідження – це процес або явище, що породжує проблемну ситуацію й обране для вивчення. Це частина об’єктивної реальності, за якою встановлюється на визначений період цілеспрямоване спостереження (у даному випадку – конкретна екосистема).

- предмет дослідження — це досліджувані з певною метою властивості об`єкта, ставлення до об'єкта (його структура, взаємозв`язки між компонентами, властивості, негативні антропогенні впливи на нього). Предмет дослідження міститься в межах об’єкту;

- методи дослідження. Описуються загальновідомі методики дослідження, прилади, їхні похибки та умови проведення дослідження (лабораторні, польові, експедиційні), біологічні об’єкти дослідження. При описі методів дослідження слід обов’язково давати посилання на роботи, з яких вони запозичені. Якщо використовується нова методика досліджень, яка відрізняється від відомих, то студент її викладає детально. Використання сучасних методів математичної обробки даних дає можливість у стислій формі представити цифрові дані. Це збільшує вірогідність зроблених на основі експериментального методу висновків;

- наукова новизна; автор подає коротку анотацію нових наукових рішень, запропонованих в результаті досліджень; показує відмінність одержаних ре­зультатів від відомих раніше, описує ступінь новизни (вперше описано, удосконалено, запропоновано, дістало подальший розвиток). Обов'язково слід зазначити, які нові наукові положення (практичні рекомендації), студентом запропоновані у дослідженні особисто. Якщо студент виступав за результатами дослідження на студентських наукових конференціях чи має відповідні публікації, про це також слід написати у вступі;

- практичне значення отриманих результатів або рекомендації щодо їх використання; за необхідності дати короткі відомості щодо впровадження результатів досліджень із зазначенням назв організацій, в яких можуть бути використані результати дослідження. 

Інформаційні матеріали, які можуть бути використані при написанні вступу. 

Система – це впорядковано взаємодіючі і взаємопов'язані компоненти, що утворюють єдине ціле. Усе різноманіття живих систем на нашій планеті зводиться до трьох основних рівнів організації – організмового, популяційного, екосистемного. Екосистемний рівень організації реалізує найважливішу функцію живих систем – безперервний обмін речовиною, енергією, інформацією між усіма живими їх компонентами та середовищем їх існування.

Термін "екосистема" запропонував в 1935 р. англійський еколог А.Тенслі. Екосистема - це сукупність всіх живих організмів (біоценозу) і певної ділянки земної поверхні (біотопу), які пов`язані між собою обміном речовин енергії, інформації в єдиний природний комплекс. Приклади екосистем: крапля води з усіма організмами, що в ній мешкають, сосновий ліс, океан, біосфера.

Дещо пізніше в російськомовну літературу був введений термін "біогеоценоз", суть якого обґрунтував у 1942 році В.М.Сукачов. Біоценоз — це історично сформована сукупність рослин, тварин та мікроорганізмів, що населяє біотоп. Відповідно до цього кожний біоценоз складається з фітоценозу (угрупування рослин), зооценозу (угрупування тварин), мікоценозу (угруповання грибів) та мікроценозу (угрупування мікроорганізмів).

Рисунок 2.2 – Структура біогеоценозу (за В. Сукачовим)

Біотоп — це ділянка поверхні землі з більш-менш однотипними умовами існування (ґрунтом, мікрокліматом тощо).

Дискусія про докорінну відмінність між поняттями "екосистема" та "біогеоценоз" тривала до 1968 р., коли була опублікувана праця Є. М.Лавренка та В. М.Диліса. В цій статті констатовано, що "біогеоценоз - це екосистема в межах фітоценозу", тобто він є окремим випадком екосистеми, коли її просторові межі визначаються межами земної ділянки, вкритої однорідним фітоценозом, що займає однорідний екотоп. Біогеоценоз - це завжди визначена окрема ділянка біосфери. Його межі визначаються межами рослинного угруповання. Наприклад, дубовий ліс, пеньок, пшеничне поле.

Екологічна система – складна ієрархічна структура організованої матерії, в якій при об'єднанні компонентів в більші функціональні одиниці виникають нові якості, що відсутні на попередньому рівні; є єдиним стійким природним комплексом живих організмів і природного середовища, в якому вони існують; є відкритою термодинамічною системою, що існує за рахунок надходження з навколишнього середовища енергії та речовини і має здатність до саморозвитку та саморегуляції.

Природні екосистеми, біосфера розвивалися за біотичними законами й існували без людини мільярди років. Поява еволюційним шляхом у біосфері розумної істоти –Homo sapiens – започаткувала собою виникнен­ня якісно нової, вищої від біотичної, форми організації – суспільної. Вона має свої закони існування. Таким чином, хоч людина, людське суспіль­ство просторово знаходяться в межах тої чи іншої екосистеми, вони не підпорядковані їй ні структурно, ні функціонально. Навпаки, вони власною працею втягли територію екосистеми, її структурні блоки у сферу своєї виробничої діяльності, включили їх до складу нового типу систем – систем виробничих, соціальних, у тому числі міських (геосоціосистем).

Властивості екосистеми:

- це природна чи створена людиною функціональна система всієї сукупності живих істот і певного відносно однорідного фізичного середовища, які взаємодіють між робою таким чином, що потік енергії, який проходить через цю систему, сприяє створенню відповідної трофічної структури, підтриманню видової різноманітності, біотичного кругообігу та накопиченню вільної енергії;

- термодинамічно відкрита система (джерело енергії (Сонце) знаходиться за межами екосистеми), взаємопов'язана із сусідніми екосистемами; між ними відбувається постійний, речовинно-снергетично-інформаційний обмін, який забезпечує цілісність плівки життя й біосфери,

- відносно стійка до зовнішніх збурень, стабільна в часі,

- в природному стані самоорганізована і саморегульована (кібернетична),

- жива (біотична, організована живою речовиною, за В. Вернадським),

- неентропійна (величина її ентропії завжди менша від ентропії абіотичного довкілля) система;

- це будь-яких розмірів система, будова і рівень організованості якої забезпечують тривале самопідримання, матеріально-енергетичну трансформацію та біотичний кругообіг (функціонування штучних екосистем, як правило, вимушена підтримувати людина).

За масштабами екосистеми поділяють на мікроекосистеми, мезоекосистеми і макроекосистеми. У мікроекосистемах невеличкі, тимчасові біоценози, що називаються синузіями, перебувають у обмеженому просторі. До таких екосистем належать трухляві пеньки, мертві стовбури дерев, мурашники тощо. Найбільш поширеними серед екосистем є мезоекосистеми, або біогеоценози, в яких біоценози займають однотипні ділянки земної поверхні з однаковими фізико-географічними умовами і межі яких, як правило, збігаються з межами відповідних фітоценозів. Макроекосистеми охоплюють величезні території чи водні акваторії, що визначаються характерним для них макрокліматом і відповідають цілим природним зонам. Біоценози таких екосистем називаються біомами. До макроекосистем належать екосистеми тундри, тайги, степу, пустелі, савани, листяних і мішаних лісів помірного поясу, субтропічного і тропічного лісів, а також морські екосистеми. Прикладом глобальної екосистеми є біосфера нашої планети.

За ступенем трансформації людською діяльностю екосистеми поділяються на природні, антропогенні та антропогенно-природні. У промислово розвинутих країнах, на територіях,захоплених людською діяльністю, природних екосистем майже не залишилося, хіба що в заповідниках. Лісові насадження, луки, ниви — все це антропогенно-природні екосистеми, які хоча й складаються майже єдино з природних компонентів, але створені й регулюються людьми.

До антропогенних екосистем належать екосистеми, в яких переважають штучно створені антропогенні об’єкти і в яких, крім людей, можуть існувати лише окремі види організмів, що пристосувалися до цих специфічних умов. Прикладом таких антропогенних екосистем є міста, промислові вузли, села (в межах забудови).

Крім природних екосистем, існують також штучні екосистеми: космічна станція, акваріум, вазон із кімнатною рослиною тощо.

Протягом останніх десятиріч вчення про екосистеми зайняло провідне місце серед інших розділів загальної біології. Воно озброєне сучасною науковою апаратурою, новими методами досліджень, опирається на широкопланові експериментальні й польові досліди.

Сьогодні зростають темпи зникнення видів рослин, тварин та грибів, тому екосистеми, які підтримують життя і добробут на Землі, перебувають на межі деградації. У доповіді ООН акцентується на основних чинниках скорочення біологіч­ної різноманітності: надмірна експлуатація ресурсів, роз­ширення середовища проживання людей, забруднення довкілля, зміна клімату та інвазійні чужинні види.

Вивчення біоізноманіття екосистем нині є одним з пріоритетних напрямів наукових досліджень. Наукового пізнання й практичного розв'язання чекає безліч застарілих і нових екологічних проблем, тепер уже не лише локальних і регіональних, але й глобальних (обезліснення планети, руйнування озонового екрану, забруднення атмосфери й світового океану, парниковий ефект, опустелювання суші тощо). Виходячи з вище зазначеного, тема курсової роботи є актуальною. 

2.4 Вимоги до написання основної частини роботи 

Основна частина курсової роботи повинна складати до 90 % її загального обсягу. Тут послідовно викладається матеріал теми з необхідним ілюстративним матеріалом (таблицями, графіками, діаграмами тощо). Він повинен мати науковий характер та певну наукову цінність і не може бути ксерокопією, переказом написаного в науковій літературі, просто описом будь-якої подібної екосистеми. Курсова робота обов`язково носить творчий характер, вимагає конкретних екосистемних досліджень на певній реально існуючій території.

В основній частині ґрунтовно розкривається зміст теми дослідження. Ця частина роботи поділяється на розділи, які в свою чергу поділяються на підрозділи.

Матеріал основної частини курсової роботи повинен викладатися стисло, аргументовано, уникаючи бездоказових тверджень, з дотриманням певної логіки, послідовності викладання, системності та науковості. Виклад матеріалу повинен підпорядковуватися одній провідній ідеї, яку визначив автор. Відповідно до певних завдань роботи, розкривається зміст кожного розділу. Перевантажувати зміст роботи великою кількістю допоміжних робочих матеріалів недоцільно.

Викладення матеріалу повинно вестися від третьої особи, не слід перевантажувати текст словами «ми», «вважаємо», «думаємо».

В основній частині роботи дається характеристика абіотичних та біотичних складових біогеоценозу. В природі організми ніколи не живуть ізольовано, а завжди об`єднуються в певні групи організмів, які взаємодіють між собою, з іншими групами організмів (біоценоз) та абіотичним середовищем (біотоп), створюючи біогеоценози.

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!