Організація виконання курсової роботи, Загальна екологія, ХНУ

1. Організація виконання курсової роботи

Процес виконання курсової роботи поділяється на декілька етапів:

- вибір теми курсової роботи;

- збір інформації, підготовка до написання курсової роботи;

- складання плану роботи;

- формування тексту курсової роботи;

- оформлення роботи;

- підготовка мультимедійної презентації;

- захист курсової роботи.

Загальними вимогами до курсової роботи є:

- цільова спрямованість;

- чітка побудова;

- логічна послідовність викладу матеріалу;

- глибина дослідження і повнота висвітлення питань;

- переконливість аргументацій;

- стислість і точність формулювань;

- конкретність викладу результатів роботи;

- доказовість висновків і обґрунтованість рекомендацій;

- грамотне оформлення.

Термін виконання курсової роботи визначається робочим навчальним планом. 

1.1 Вибір теми курсової роботи 

Робота починається зі спільної наради студентів і викладачів - наукових керівників. Студентові надається право самостійного вибору теми дослідження. При цьому він знайомиться з орієнтовною тематикою, запропонованою кафедрою (таблиця 1.1).

Студенту пропонується дослідити і описати екосистему, що знаходиться в місці його проживання – на території села, міста, району, області, регіону, рекреаційної зони, заповідника, вільної економічної зони, ареалу впливу техногенного об'єкту тощо. Це можуть бути екосистеми різних рівнів (консорційні, парцелярні, біогеоценозні, біомні, ландшафтні), природні, напівприродні або штучні. Поняття "екосистема" використовується для одиниць різної величини - від мурашника, пня, калюжі (мікроекосистеми) до лісу, поля (мезоеклосистеми), океану, материка (макроекосистеми) та біосфери (глобальної екосистеми). 

Таблиця 1.1 – Орієнтовні теми курсових робіт 

Під час вибору тематичного спрямування студенту необхідно використовувати регіональні екологічні програми Хмельниччини, які більш повно відображають проблеми регіону, а також "Основні напрямки державної політики України в галузі навколишнього середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки", що затверджені постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 року за № 188/98-ВР.

Студент може запропонувати свою тему з обґрунтуванням її доцільності й актуальності. При цьому він враховує свої професійні інтереси й напрямок науково-дослідницької роботи (якщо визначився раніше). Вибираючи тему курсової роботи, студент повинен зорієнтуватись у тому, щоб дослідження, здійснене в процесі виконання курсової роботи, можна було використати в подальших наукових пошуках.

Вибрана тема погоджується з науковим керівником, і розглядається і затверджується на засіданні кафедри. Після затвердження теми студент разом з науковим керівником складає завдання на виконання дипломної роботи. 

1.2 Збір інформації, підготовка до написання курсової роботи 

У процесі підготовки до написання курсової роботи підбираються й вивчаються літературні та електронні джерела інформації, складається бібліографічний список. Дієву допомогу студенту в цьому надає науковий керівник, а також працівники бібліотек. Самостійний пошук літературних джерел здійснюється за допомогою електронних та неелектронних бібліотечних каталогів (систематичного, алфавітного), реферативних журналів, бібліографічних довідників тощо.

Особливу увагу слід звернути на періодичні видання: газети, журнали, де можна знайти останні результати досліджень спеціалістів. Найповнішу інформацію про екологічну літературу, видану в Україні, можна отримати в Internet’і на сторінці <http://www.nbuv. gov.ua> Національної бібліо­теки України імені В.І.Вернадського. Підбираючи літературу для дослідження, варто переглянути нові видання українських журналів "Екологічний вісник", "Жива Україна","Заповідна справа", "Український ботанічний журнал", "Еко Хмельницький", місцевих газет "Подільські вісті", "Подільський кур`єр" тощо. Цими виданнями можна користуватися в бібліотеці Хмельницького національного університету та обласній бібліотеці ім. М. Островського.

Важливо переглянути роботи сучасних ( Я. Дідух, Ю. Шеляг-Сосонко, Т. Андрієнко, Д. Дубина,) та зарубіжних вчених, що займаються дослідженнями екосистем різного рівня (Ю. Одума, Р. Уіттекера, А. Тіннемана, Г. Франца та ін.).

Методика вивчення літератури, як основа наукового дослідження в курсовій роботі, залежить від характеру й індивідуальних особливостей студента, його загальноосвітнього рівня й спеціальної підготовки, ерудиції та особливостей пам'яті, звичок і працездатності. Доцільно дотримуватись загальних правил опрацювання літератури. Спочатку потрібно ознайомитись з основною літературою (підручниками, теоретичними статтями), а потім – прикладною (законодавчими актами, інструктивними матеріалами, статтями про конкретні дослідження чи досвід господарювання тощо). Вивчення складних джерел (монографій) слід починати лише після опрацювання простіших (підручників). Вивчення книг передує вивченню статей.

Відібрана інформація підлягає уважній обробці. Попереднє ознайомлення включає огляд змісту, читання передмови, анотації. Розділи, що мають особливе значення для курсової роботи, старанно обробляють. Особлива увага звертається на ідеї й пропозиції щодо вирішення проблем обраної теми, дискусійні питання, наявність різних точок зору й протиріч.

Доцільно робити виписки, сканувати літературні джерела інформації, копіювати електронні ресурси. При цьому слід обов'язково зазначати автора, назву книги (статті), видавництва (назви журналу), рік видання, обсяг книги, номер журналу, номери сторінок, адресу вебсайту та дату звернення до нього з тим, щоб використати ці записи для підготовки переліку використаних джерел й зробити необхідні посилання на ці джерела в тексті курсової роботи. 

1.3 Складання плану роботи 

Необхідно скласти реальний план роботи і чітко його дотримуватись. Планування передбачає розподіл часу для написання робо­ти, дотримання визначених термінів та обсягів. Самостійно складений студентом план обговорюється з науковим керівником, у разі необхідності він коригується.

Виконання курсової роботи передбачає польові дослідження (наприклад, визначення рельєфу екотопу, типів грунтів, характеру рослинності, видового складу біоценозу, виявлення негативних антропогенних впливів на екосистему тощо). Їх варто спланувати на час вегетаційного періоду.

Важливим моментом є фотографування та відеозйомка екосистем та їх складових. 

1.4 Формування структури та тексту курсової роботи 

У процесі виконання курсової роботи потрібно дотримуватися певних вимог щодо її написання і оформлення. Орієнтовно структура курсової роботи може бути такою: 

Титульний аркуш

Завдання для виконання курсової роботи

Перелік умовних скорочень та позначень

Зміст

Вступ

1. Характеристика природних умов, в яких знаходиться біогеоценоз:

а) місце знаходження в рамках адміністративного, фізико-географічного районування, площа;

б) рельєф, особливості геологічної будови, підстилаючі породи;

в) грунти;

г) кліматичні умови;

д) гідрологічна мережа.

2. Характеристика біоценозу

3. Видовий склад біоценозу (рослини, тварини, гриби, мікроорганізми, лишайники тощо).

4. Схема зв`язків в біогеоценозі.

5. Вплив антропогенних чинників на біогеоценоз.

6. Заходи охорони біогеоценозу.

Висновки.

Перелік посилань.

Додатки (при потребі). 

Формування тексту курсової роботи відбувається шляхом систематизації й обробки зібраних матеріалів з кожної позиції плану. До тексту вносяться тільки старанно підібрані й цілеспрямовано проаналізовані матеріали. На цьому ж етапі виконуються обчислення, обґрунтовуються пропозиції, формулюються висновки, підбирається ілюстративний матеріал (графіки, рисунки, таблиці, фотографії). У процесі роботи визначається необхідність доповнення додатковими матеріалами. Одержаний чорновий варіант курсової роботи доповнюється, уточнюються деякі положення, остаточно формулюються всі висновки й пропозиції.

Текст курсової роботи повинен бути відредагованим, стилістично витриманим як наукове дослідження. Остаточне оформлення курсової роботи здійснюється у відповідності з вимогами, які детально описані в розділі 1.5. 

1.5 Оформлення роботи 

Оцінюючи курсову роботу, комісія враховує не лише якість самого наукового дослідження, його науко­­ву новизну, вміння захистити сформульвані положення та висновки, а і оформлення курсової роботи.

При оформленні роботи слід дотримуватись "Стандарту "Текстові документи", в якому визначено загальні вимоги до побудови, викладення, оформлення та змісту пояснювальних записок дипломних та курсових проектів, дипломних та курсових робіт, випускних кваліфікаційних робіт, рефератів тощо [1] .

Невідповідність в оформленні курсової роботи державним стандартам і встановленим вимогам може суттєво вплинути на остаточну оцінку роботи, а через значні відхилення робота може бути взагалі недопущена до захисту. Тому оформлен­ню роботи повинна бути приділена особлива увага. Дотримання сту­дентом усіх вимог до оформлення курсової роботи виховує в нього належний стиль діяльності, вимогли­вість до себе, прищеплює певні навики до ведення наукового дослі­дження, що буде йому корисним у роботі над дипломною роботою і, можливо, дисертацією.

Вимоги до друку. Роботу друкують комп'ютерним способом на одному боці аркуша білого паперу формату А4 (210×297 мм). Для друку використовують шрифт Times New Roman, розмір шрифту – 14 пунктів з міжрядковим інтервалом 1,5. Відступ першої строки (абзац) – 1,25 см. Загальне форматування – по ширині. Обсяг курсової роботи становить в середньому 30 сторінок. В курсовій роботі не використовують жирний шрифт. Курсивом виділяють лише латинські назви видів рослин, тварин, грибів та інших організмів. [1].

Розміри полів. При виконанні курсової роботи на аркушах формату А4 текст треба писати, дотримуючись таких розмірів полів: верхнє, праве, нижнє – не менше, ніж 20 мм, ліве – не менше, ніж 30 мм.

Абзаци. Абзаци в тексті починаються відступом, рівним п’яти знакам (від 15 мм до 17 мм), що повинен бути однаковим упродовж усього тексту [1].

Нумерація сторінок. Сторінки документа і додатків, що входять до складу документа, треба нумерувати арабськими цифрами, додержуючись наскрізної нумерації впродовж усього документа. Номер сторінки проставляють у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці. Титульний аркуш включають до загальної нумерації сторінок, номер сторінки на титульному аркуші не проставляють. Рисунки і таблиці, розміщені на окремих сторінках, включають до загальної нумерації сторінок документа [1].

Помилки, описки та графічні неточності допускається виправляти підчищенням або зафарбуванням білою фарбою і нанесенням на тому ж місці виправленого тексту машинописним способом або від руки. Виправлення повинно бути чорного кольору. Пошкодження аркушів, помилки, сліди неповністю знищеного попереднього тексту не допускаються. На кожній сторінці тексту дозволяється не більше 3 виправлень друкарських помилок [1].

Розділи. Текст курсової роботи поділяють на розділи. Розділи можна ділити на підрозділи і пункти, а пункти – на підпункти. При поділі тексту на пункти і підпункти необхідно, щоб кожний пункт, підпункт мав завершену інформацію. Розділи, підрозділи, пункти і підпункти потрібно нумерувати арабськими цифрами і записувати з абзацного відступу. Розділи повинні мати порядкову нумерацію в межах всієї курсової роботи і позначатися арабськими цифрами без крапки. Кожний розділ рекомендується починати з нової сторінки. Підрозділи повинні мати порядкову нумерацію в межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, відокремлених крапкою. Після номера підрозділу крапку не ставлять. Розділи, як і підрозділи, можуть складатися з одного або декількох пунктів. Пункти повинні мати порядкову нумерацію в межах кожного розділу або підрозділу. Номер пункту складається з номера розділу і порядкового номера пункту або з номера розділу, порядкового номера підрозділу та порядкового номера пункту, відокремлених крапкою. Після номера пункту крапку не ставлять. Якщо розділ чи підрозділ складається з одного пункту, він також нумерується [1].

Заголовки. Заголовки треба починати з абзацного відступу, з великої літери без крапки в кінці, не підкреслюючи. Перенесення слів у заголовках не допускається. Заголовки розділів слід записувати великими літерами з абзацного відступу. Відстань між заголовком і подальшим чи попереднім текстом має бути не менше ніж два рядки. Відстань між заголовками розділу і підрозділу - два інтервали. Не допускається розміщувати назву розділу, підрозділу, а також пункту і підпункту в нижній частині сторінки, якщо після неї розміщено тільки один рядок тексту. Заголовки структурних частин “ЗМІСТ”, “ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ”, “ВСТУП”, “ВИСНОВКИ”, “Перелік посилань”, “ДОДАТКИ” друкують великими літерами по центру тексту. Заголовки розділів також друкують великими літерами, але починають з абзацного відступу. Назви підрозділів друкують малими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу через пробіл під назвою розділу. Крапку в кінці заголовку не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою [1].

Переліки. У пунктах або підпунктах можуть бути наведені переліки. Перед переліком ставлять двокрапку. За наявності в тексті переліків одного рівня підпорядкованості, на який в документі не посилаються, перед кожною його позицією ставлять дефіс. За наявності в тексті переліків різних рівнів підпорядкованості найвищим рівнем є перелік, який позначають малими літерами української абетки, середній рівень позначають арабськими цифрами, найнижчий – дефісом [1]. 

Приклад

а) форма і розміри клітин;

б) склад клітин:

1) частини клітин:

- цитоплазма;

- ядро;

- органели

2) включення;

в) утворення тканини. 

Текст кожної позиції переліку треба починати з малої літери з абзацного відступу відносно попереднього рівня підпорядкованості.

Таблиці. На кожну таблицю має бути посилання в тексті, при посиланні треба писати слово “таблиця” із зазначенням її номера. Таблиці, крім таблиць додатків, треба нумерувати в межах розділу арабськими цифрами. У такому разі номер таблиці складають з номера розділу та порядкового номера таблиці в цьому розділі, відокремлених крапкою. Таблиці кожного додатка нумерують окремо. Номери складають з літери – позначення додатка – та порядкового номера таблиці в додатку, відокремлених крапкою. Дозволяється наскрізна нумерація таблиць, крім додатків. Якщо в документі одна таблиця, її позначають “Таблиця 1” або “Таблиця А.1”, якщо вона наведена в додатку А.

Назву таблиці пишуть з першої великої літери і розташовують над таблицею (починаючи над верхнім лівим кутом).

Якщо частину таблиці перенесено на іншу або ту саму сторінку, назву подають тільки над першою частиною таблиці, над іншими її частинами подають тільки номер таблиці з таким написом (починаючи над верхнім лівим кутом, з першої великої літери):

“Продовження таблиці 1” – на тій самій сторінці чи на подальших сторінках;

“Кінець таблиці 1” – на тій самій сторінці чи на останній сторінці .

Заголовки колонок та рядків таблиці треба писати з великої літери, підзаголовки колонок – з малої літери, якщо вони становлять одне речення із заголовком колонки, або з великої літери, якщо вони мають самостійне значення. У кінці заголовка чи підзаголовка крапку не ставлять. Переважна форма іменників у заголовках – однина. Заголовки колонок та текст рядків таблиці сцентровують чи зміщують ліворуч на нульову позицію, зважаючи на специфіку таблиці [1]. 

Приклад 

 Таблиця 1.1 – Класи бонітету 

Цифри в колонках таблиці треба писати так, щоб розряди чисел у колонці були розташовані один під одним, якщо вони належать до одного показника. В одній колонці потрібно зберігати здебільшого однакову кількість десяткових знаків для всіх значень величини.

Рисунки. Усі графічні матеріали (ескізи, діаграми, графіки, схеми, рисунки, креслення, фотознімки тощо) повинні мати однаковий підпис “Рисунок”. Рисунки треба розміщувати в документі безпосередньо після тексту, де вони згадуються вперше, або на наступній сторінці. На всі рисунки мають бути посилання в тексті. Пояснювальний підпис слід розташовувати під рисунком по центру. Рисунки треба нумерувати арабськими цифрами порядковою нумерацією в межах розділу, крім додатків. Номер рисунка складається з номера розділу і порядкового номера рисунка в цьому розділі, відокремлених крапкою [1] 

Приклад

Рисунок 3.2 – Схема будови біогеоценозу 

Дозволяється нумерація рисунків наскрізна, за винятком додатків. Рисунки кожного додатка мають окрему нумерацію, що складається з літери позначення додатка та порядкового номера рисунка в цьому додатку, відокремлених крапкою.

Ілюстрації. Ілюстрації (фотографії, креслення, схеми, графіки, карти) і таблиці необхідно подавати в роботі безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці. Ілюстрації і таблиці, які розміщенні на окремих сторінках роботи, включають до загальної нумерації сторінок [1].

Ілюстрації позначають словом "Рисунок" і нумерують послідовно в межах розділу, за виключенням ілюстрацій, поданих у додатках. Номер ілюстрації складається з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, між якими ставиться крапка [1].

Наприклад: Рисунок 1.2 (другий рисунок першого розділу). Номер ілюстрації, її назва і пояснювальні підписи розміщують послідовно під ілюстрацією по центру. Якщо в роботі подано одну ілюстрацію, то її нумерують за загальними правилами.

Титульна сторінка. Титульний аркуш є першою сторінкою текстових документів і править за основне джерело бібліографічної інформації, необхідної для оброблення і пошуку документа [1].

Його виконують на аркушах формату А4. Титульний аркуш містить дані, які подають в такій послідовності:

- назва міністерства, організації та структурного підрозділу;

- назва документа (великими літерами);

- позначення документа (великими літерами);

- підписи розробника документа та відповідальних осіб, включаючи керівника;

- рік написання [1].

Під темою вказується позначення курсової роботи. Воно вводиться для запровадження електронного обліку в університеті. Позначення складається з коду розробника, коду характеристики. Наприклад. позначення "КРЕКОЛ" означає: КР – курсова робота; ЕКОЛ – спеціальність "Екологія…" ). Далі вказується номер залікової книжки студента. 

Приклад

КРЕКОЛ 07259.00.00.00 

Приклади оформлення титульних аркушів наведено в додатку А.

Анотація. Анотація – стисла характеристика змісту наукової статті, праці, іншого наукового видання, у якій викладено найголовніші висновки праці, визначено їх цільове призначення та наукову вартість.

Анотація до курсової роботи призначена для ознайомлення з дослідженнями студента. Вона повинна бути стислою, інформативною, містити:

- тему курсової роботи;

- прізвище, ім`я та побатькові автора та керівника роботи;

- обсяг роботи;

- короткий зміст виконаної роботи;

- підпис автора та дату виконання курсової роботи.

Анотацію належить виконувати обсягом не більше ніж 500 слів і розміщувати на одній сторінці формату А4. Анотацію оформлюють в двох екземплярах, один із яких підшивають до курсової роботи [1].

Зміст. До змісту курсової роботи включають: вступ, послідовно перелічені номери і назви розділів та підрозділів (якщо вони мають заголовки), висновки, переліки посилань, назви додатків і номери сторінок, які містять початок матеріалу.

Слово “Зміст” записують у вигляді заголовка посередині сторінки великими літерами. Назви, включені в зміст, записують як завжди (перше слово – з великої літери, а далі – з малої). Зміст включають в загальну кількість сторінок документа [1].

Зміст складають, якщо документ містить, не менше двох розділів або один розділ і додаток за загальною кількістю сторінок не менше десяти.

Виклад тексту. Тема курсової роботи на титульному аркуші і при першому згадуванні в тексті повинна бути однаковою. Назви, що наводяться в тексті і на рисунках, повинні бути однаковими.

Текст документа повинен бути стислий, точний та логічно послідовний, викладений з дотриманням норм чинного українського правопису. Слід використовувати стиль ділового мовлення, придатний для службових документів, користуватись усталеною лексикою, наявною в академічних словниках. Діалектизмів, засобів художньої літератури, новітніх іншомовних запозичень треба уникати.

Викладаючи обов’язкові вимоги, в тексті треба вживати слова “не можна” , “необхідно”, “треба”, “потрібно”, “треба щоб”, дозволено тільки”, “можна”. При викладенні інших положень слід застосовувати слова “можуть бути”, “як правило” тощо. Допускається використовувати довільну форму викладання тексту, наприклад, “застосовують ”, “зазначають”, “виробляють”, “виконують” тощо.

У тексті повинні застосовуватись наукові та науково-технічні терміни, познаки та визначення, встановлені відповідними стандартами, а при їх відсутності - загальноприйняті в науковій та науково-технічній літературі.

У тексті заборонено вживати:

- звороти розмовної мови;

- техніцизми та професіоналізми;

- для одного поняття різні наукові та науково-технічні терміни, близькі за змістом, а також іншомовні слова та терміни за наявності рівнозначних слів та термінів в українській мові;

- довільні словосполучення;

- скорочення слів, крім встановлених правилами українського правопису та чинними стандартами;

- скорочення позначень одиниці фізичної величини, якщо вона використовується без цифр, за винятком одиниці фізичної величини в головках та боковиках таблиці і розшифрування літерних познак, які входять в формули та рисунки; у разі потреби цю одиницю подають повністю словами, а не умовним позначенням.

У тексті документа, за винятком формул, таблиць і рисунків, не дозволяється вживати:

- математичний знак мінус (-) перед від’ємним значенням величини (треба писати слово “мінус”);

- символ “¯”як позначення діаметра (треба писати слово “діаметр”). Зазначаючи розмір або граничні відхилення діаметра на рисунках, перед його числовим значенням треба ставити знак “¯”;

- без числових значень математичні знаки, наприклад:> (більше), <(менше), = (дорівнює), ³ (більше або дорівнює), £ (менше або дорівнює), ¹ (не дорівнює), а також № (номер), % (відсотки ) та °С (градус Цельсія) [1].

Для позначення фізичних величин та їхніх одиниць виміру треба використовувати Міжнародну систему одиниць (SI) та дотримуватися вимог стандартів ДСТУ 3651.1 і ДСТУ 3651.2 [1].

Діапазон чисел в тексті позначають, використовуючи прийменники “від” і “до”. Якщо в тексті наводять діапазон числових значень фізичної величини, познаку одиниці виміру треба наводити після обох меж діапазону [1]. 

Приклади

від 1 мм до 5 мм;

від 0° С до 17 °С. 

Якщо в тексті зазначають діапазон порядкових номерів, можна використовувати знак “тире”. 

Приклад

рисунки 1-14. 

Не можна відокремлювати одиницю фізичної величини від числового значення (подавати їх на різних рядках або сторінках).

Примітки. Примітки подають у курсовій роботі, якщо є потреба в коментарях або поясненнях щодо змісту тексту, таблиць або рисунків. В них не повинно бути вимог. Примітки треба подавати безпосередньо за текстом, фрагментом рисунка або в кінці таблиці, яких вони стосуються. Якщо подають одну примітку, їй повинно передувати слово “Примітка”, яке треба писати з абзацу, з великої літери і після нього ставити крапку. Далі в тому самому рядку через проміжок з великої літери пишуть текст самої примітки [1]. 

Приклад

Примітка. Стосується площі об`єкту 

Якщо у структурному елементі дві і більше приміток, їх подають після тексту, якого вони стосуються, нумерують арабськими цифрами. 

Приклад

Примітка 1.Стосується площі фітоценозу.

Примітка 2. Стосується площі синузії. 

Приклади. Приклади можуть бути наведені в тих випадках, коли вони пояснюють текст документа або сприяють більш короткому його викладенню. Слово “Приклад” (“Приклади”) треба писати з абзацу з великої літери без будь-якого знака в кінці. Текст прикладу пишуть з нового рядка після слова “Приклад” з подвійного абзацу. Якщо прикладів декілька, їх розташовують один під одним. За потреби приклади можна нумерувати арабськими цифрами [1].

Скорочення. У тексті курсової роботи дозволено вживати:

- загальноприйняті скорочення: див. – дивись; номін. – номінальний; гран. відх. – граничний відхил; мін. – мінімальний; макс. - максимальний та інші скорочення, які встановлено правилами української орфографії та ДСТУ 3582;

- скорочення: абс. – абсолютний; відн. – відносний; с. – сторінка; р. – рік; грн – гривня; к. – копійка; ц. - ціна та інші скорочення, які вживають з числовими значеннями [1].

Якщо в курсовій роботі прийнято особливу систему скорочення слів або назв, то перелік прийнятих скорочень повинен бути наведений в кінці роботи в розділі “Познаки та скорочення”.

Формули та рівняння. Формули розташовують безпосередньо після тексту, в якому вони згадуються, посередині сторінки. Вище і нижче кожної формули повинно бути залишено не менше одного вільного рядка. У формулах треба використовувати умовні позначення фізичних величин, установлені в комплексі стандартів ДСТУ 3651. Пояснення до позначень і числових множників, якщо їх не було раніше в тексті, слід розміщувати безпосередньо під формулою. Пояснення кожного позначення, що міститься в формулі, треба давати з нового рядка в тій послідовності, в якій їх наведено в формулі. Перший рядок пояснення треба починати з абзацу словом “де” без двокрапки. Після пояснення позначення через кому пишуть одиницю відповідної фізичної величини [1]. 

Приклад

Густина кожного зразка  в кілограмах на кубічний метр обчислюється за формулою

де m – маса зразка кг;

V – об’єм зразка, м³. 

Формули, які подають одна за одною і не відокремлюють текстом, відділяють комою і розташовують у стовпчик.

Переносити формулу на наступний рядок необхідно тільки на знакові виконуваної операції, знак на початку наступного рядка повторюють. В разі перенесення формули на знакові множення застосовують знак “´” [1].

Формули, крім формул у додатках, треба нумерувати порядковою нумерацією в межах розділу арабськими цифрами, які записують на рівні формули в круглих дужках у крайньому правому положенні на рядку. Номер формули складають з номера розділу і порядкового номера формули в цьому розділі, відокремлених крапкою. Формули в кожному додатку повинні мати окрему нумерацію, складену з літери познаки додатка та порядкового номера формули цього додатка, сполучених крапкою. Якщо в тексті або в додатку одна формула, її нумерують так: (1) або (А.1). Можлива наскрізна нумерація формул, крім додатків. У посиланнях на формули в тексті подають їх номери в круглих дужках [1]. 

Приклад

…у формулі (3.1);

…у формулі (В.1); 

Порядок викладення в тексті математичних рівнянь такий самий, як і формулі.

Посилання. При написанні курсової роботи студент дає посилання на джерела, матеріали або окремі результати з яких наводяться в роботі. Такі посилання дають змогу відшукати документи і перевірити достовірність відомостей про їх цитування, допомагають з'ясувати зміст, мову тексту, обсяг курсової роботи.

Посилання в тексті на джерела треба зазначати порядковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками [1]. 

Приклад

“…у роботах [1 – 5 ]…”. 

При посиланнях треба писати : “…в розділі 4 ”, “…дивись 2.1”, “…відповідно до 2.3.4”, “…на рисунку 1.3 ”, “(рисунок 5)”, “…в таблиці 3.2”, “…згідно з формулою (3.1)”, “…у рівняннях (1.2)-(1.5)”, “…у додатку Б” тощо.

Рекомендується в основному тексті або у заключних абзацах розділів давати посилання на особисті наукові праці студента.

Перелік посилань. Перелік посилань – це перелік джерел, які були використані при написанні роботи і на які є посилання в тексті. Він вміщується після загальних висновків. Це бібліографічний список використаної літератури та електронних джерел (таблиця 1.2). 

Таблиця 1.2 – Приклади оформлення переліку посилань 

Перелік посилань є суттєвою частиною курсової роботи, оскільки відображає вміння працювати з джерелами інформації та ступінь самостійності роботи студента.

Перелік джерел, на які є посилання в тексті, наводять у кінці документа, починаючи з нової сторінки. У відповідних місцях тексту мають бути посилання. Бібліографічні описи в переліку посилань подають у порядку, за яким вони вперше згадуються в тексті. Порядкові номери описів у переліку є посиланнями в тексті. Бібліографічні описи посилань у переліку наводять відповідно до чинних стандартів з бібліотечної та видавничої справи. Перелік посилань включають у зміст документа. Відомості про джерела, які внесено до списку, необхідно давати згідно з вимогами державного стандарту з обов'язковим наведенням назв праць.

При посиланні на матеріали, що знаходяться у мережі Інтернет, після електронної адреси слід зазначити дату публікації: Опубліковано: 10 жовтня 2009 р., або останнього оновлення цієї сторінки, наприклад: Останнє оновлення 10 жовтня 2009 р. За відсутності на сайті такої інформації, потрібно зазначити дату запозичення цитати: Дата звернення: 10 жовтня 2009 р [2].

Оскільки електронні адреси, наприклад у Вікіпедії, бувають задовгими, потрібно знайти можливість подати коротку електронну адресу.

Приклад

замість: Рильський М.Т. // Вікіпедія [Електронний ресурс]. Режим доступу :

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%9C%D0%B0%D0%BA%D1%81%D0%B8%D0%BC_%D0%A2%D0%B0%D0%B4%D0%B5%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87. –

Дата звернення: 10 жовтня 2009 р., 

пишемо:

Рильський М.Т. // Вікіпедія. Українські перекладачі. [Електронний ресурс]. Режим доступу:

 http://uk.wikipedia.org/wiki/Категорія:Українські перекладачі.–

Дата звернення: 10 жовтня 2009 р [2]. 

Якщо авторство тексту, на який посилається студент, на відповідному сайті не зазначено, тоді спочатку подається назва тексту, а за ним – електронна адреса [2]. 

Приклад

Австралія: "Новий завіт" переклали мовою сленгу // [Електронний ресурс]. Режим доступу:

http://shop.bambook.com/scripts/news.show?d=20030619&v=1&r=1#6288. – Дата звернення: 19.06.2003. 

Якщо ж такий текст не має заголовка, тоді запис слід почати з декількох слів з початку першого речення цитованого тексту і вже потім подати електронну адресу [2].

Недопустимо посилатися лише на назву електронного ресурсу, без детальної адреси.

Електронна адреса завжди подається таким чином, щоби, за потреби, можна було якнайшвидше знайти цитований матеріал користуючись поданим посиланням.

Додатки. Матеріал, що доповнює або унаочнює текст документа, дозволено розміщувати в додатках. Додатки, як правило, виконують на листах формату А4, дозволяється оформляти додатки на листах формату А3 згідно з ГОСТ 2.301. Наприклад, у додатках можна розміщувати рисунки, таблиці великого формату, розрахунки, опис апаратури та приладів, опис алгоритмів і програм задач, які розв’язують на обчислювачах (комп’ютерах), специфікації, технологічні процеси, перелік елементів тощо. Додатки оформлюють як продовження документа.

Додатки можуть мати такий статус:

- обов’язковий;

- довідковий.

В обов’язковому додатку подають детальний виклад окремих положень документа, щоб уникнути переобтяження основного тексту. У довідковому додатку наводять відомості, які унаочнюють положення документа або які містять довідкові відомості. Додатки позначають великими літерами української абетки, починаючи з А, за винятком Г’, Є, 3, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад, “Додаток В”. Дозволено позначати додатки літерами латинської абетки, за винятком літер І та О. Якщо в документі один додаток, його позначають “Додаток А”. Кожен додаток повинен мати назву, яку записують симетрично відносно тексту з великої літери окремим рядком. Кожний додаток треба починати з нової сторінки із зазначенням зверху посередині сторінки слова “Додаток” і його позначення, а під ним в дужках статус додатка. Текст кожного додатка можна поділити на розділи, підрозділи, пункти, підпункти. У додатках розділи, підрозділи, пункти, підпункти, рисунки, таблиці та формули нумерують у межах кожного додатка. Перед номерами ставлять літерне позначення цього додатка. Сторінки, на яких розміщено додатки, мають наскрізну для усього документа нумерацію. У тексті документа на всі додатки повинні бути посилання. Додатки розташовують у порядку посилання на них у тексті документа. Всі додатки повинні бути перераховані в “Змісті” із зазначенням їх номерів та назв [1].

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!