Методичні вказівки до теми 1, Специфіка оподаткування фінансових установ

Тема 1, Специфіка оподаткування фінансових установ 

1. Фінансові установи як суб’єкти оподаткування

2. Принципи оподаткування фінансових установ

3. Податковий менеджмент у фінансових установах 

1. Фінансові установи як суб’єкти оподаткування 

До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, установи накопичувального пенсійного забезпечення, страхові компанії, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг (рис. 1.1).

Паралельно із терміном «фінансові установи» в обігу використовується термін «фінансові інститути», серед яких розрізняються банківські, небанківські фінансово-кредитні інститути та контрактні фінансово-кредитні інститути. У країнах з розвиненими ринковими відносинами небанківські фінансово-кредитні інститути представлені лізинговими, факто­ринговими компаніями, кредитними спілками, касами взаємної допомоги тощо.

Рис. 1.1. Класифікація фінансових посередників

Основні форми діяльності цих установ на ринку фінансових послуг зводяться до акумуляції заощаджень населення, надання кредитів через облігаційні позики корпораціям і державі, мобі­лізації капіталу через усі види акцій, надання іпотечних і споживчих кредитів, а також кредитної взаємодопомоги.

Контрактні фінансові інститути, як правило, включають інвестиційні трасти, інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, пенсійні фонди, страхові компанії, ломбарди, фінансові компанії, позичково-ощадні асоціації, благодійні фонди.

Особливості взаємовідносин фінансових установ з фіскальними органами (слайд 6)

1. Фінансові установи є платниками податків

2. Вони є посередниками між державою та платниками податків (податки сплачуються через банківські рахунки)

3. Вони є податковими агентами (при сплаті податку на доходи фізичних осіб)

Відповідно до чинного законодавства фінансові установи є платниками податків, а їх діяльність (за окремими виключеннями) підлягає оподаткуванню. Специфіка оподаткування діяльності фінансових установ полягає у наступних ключових аспектах:

– об’єктом оподаткування найчастіше виступають операції, предметом яких є грошові активи, або фінансові послуги;

– поєднання операцій, в яких об’єктами оподаткування виступають грошові і матеріальні активи (наприклад, надання кредитів під заставу майна та у подальшому реалізація заставленого майна);

– поєднання оподатковуваних та неоподатковуваних операцій;

– застосування особливих правил до визначення об’єкта оподаткування і суми податку, сплата специфічних зборів;

– наявність відмінностей у порядку декларування податків порівняно з іншими платниками податків;

– власна специфіка застосування податкових преференцій тощо.

Обов’язки фінансових установ, як платників податків, представлені на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Обов’язки фінансової установи як платника податків

Крім того, фінансові установи виконують доручення платників податків і зборів (обов'язкових платежів) на перерахування податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів у встановлений законом термін. Специфіка діяльності банківських установ як платників податків пов’язана із обов’язком повідомлення податкових органів про відкриття і закриття рахунків юридичних осіб і фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності.

Фінансові установи зобов'язані подавати органам державної податкової служби на їх письмовий запит відомості про наявність і рух коштів на поточних та вкладних (депозитних) рахунках платників податків – клієнтів цих установ у порядку, встановленому чинним законодавством.

Як і будь-який платник податків, фінансова установа має наступні права:

• подавати державним податковим органам документи, що підтверджують право на пільги щодо оподаткування у порядку, встановленому законами України;

• одержувати та ознайомлюватися з актами перевірок, проведених державними податковими органами;

• оскаржувати у встановленому законом порядку рішення державних податкових органів та дії їх посадових осіб.

Специфіка оподаткування фінансового сектору пов'язана з існуючими довгий час технічними особливостями, які не дозволяють застосовувати для фінансових посередників звичні підходи прямого оподаткування корпоративного прибутку. Такі особливості полягають у відмінних системах обліку фінансового посередництва, які повинні відбиватися не лише у правилах бухгалтерського обліку, але й у розрахунку податкових зобов'язань. Наприклад, на відміну від звичайної підприємницької діяльності, для якої витратами можуть визнаватися лише фактичні витрати кожного звітного періоду, страховим компаніям може дозволятись списувати з прибутку ті видатки, зобов'язання за якими ще не виникли фактично, але виникли умовно, враховуючі майбутні ризики за страховими угодами.

Варто зазначити, що оподаткуванню, окрім фіскальної функції, притаманна ще й регулююча. Враховуючи специфіку розвитку економіки України, оподаткування фінансових установ не повинно перешкоджати гармонійному розвитку фінансового сектору. З цієї точки зору важливим питанням є співвідношення між власне фіскальною природою оподаткування фінансових установ та його регулюючими ефектами. Податки та регулювання стикаються із комплексною взаємодоповнюваністю і потенційним взаємоузгодженням, проте, до цих пір це питання погано вивчено (табл. 1.1).

Як було зазначено вище, окрім податків, сплата яких передбачена всіма платниками податків, фінансові установи у силу специфіки своєї діяльності сплачують додаткові платежі, які можуть набувати наступних форм:

− Збір з фінансових інститутів: стягується з фінансових установ, щоб покрити чисті фінансові витрати на пряму державну підтримку цих фінансових установ та сприяти скороченню надмірних ризиків.

– Акцизне оподаткування: стягується при купівлі-продажу цінних паперів з метою зменшення масштабів спекулятивних операцій з цінними паперами. 

Таблиця 1.1

Ключові аспекти співвідношень фіскальних і регуляторних ефектів оподаткування фінансових установ

Джерело: складено авторами

– Оподаткування фінансових трансакцій: зниження ризику фінансової нестабільності за рахунок зменшення обсягів спекулятивних фінансових операцій.

− Інші податкові інструменти: для забезпечення більшого рівня надходжень від сектору, оподаткування ренти та/або для адресного зниження потенційно негативних наслідків від поведінки фінансового сектору.

2. Принципи оподаткування фінансових установ

У загальному підході оподаткування як інструмент державної політики використовується для досягнення трьох основних цілей. Перш за все, оподаткування є найбільш універсальним та ефективним методом фінансового забезпечення діяльності державного сектору. Звідси однією із основних функцій податкової системи є наповнення бюджету.

Крім своєї основної функції, оподаткування може використовуватись в якості інструменту для досягнення певних економічних цілей держави з метою стимулювання зростання відповідних галузей чи підприємств.

Податкові механізми можуть також слугувати для досягнення державних соціальних цілей, оскільки за допомогою податків можна потужно стимулювати певні види соціальної поведінки громадян. В основі організації оподаткування фінансових установ покладено наступні принципи (табл. 1.2). 

Таблиця 1.2

Принципи оподаткування фінансових установ

Продовження таблиці 1.2

Джерело: складено авторами

При всій фундаментальності перелічених принципів оподаткування існує суттєва специфіка їх застосування стосовно сектора фінансових послуг.

Найретельнішої уваги при розробці податкового законодавства у сфері фінансових послуг потребує збереження принципу економічної нейтральності. У даному випадку специфіка полягає у тому що, на відміну від інших секторів економіки, основні види фінансових послуг історично розвивались відокремлено один від одного − як правило, під наглядом різних регулюючих органів та із застосуванням відмінних систем бухгалтерського обліку. Однак цей розподіл між видами фінансових послуг стрімко зникає протягом останніх років, зважаючи на те, що:

− фінансові інструменти перетворюються на майже цілковиті взаємозамінники. Наприклад, поліси зі страхування життя сьогодні безпосередньо конкурують із довготерміновими банківськими депозитами та, особливо, з пенсійними планами;

− у більшості країн слабшають обмеження на одночасне надання різних видів фінансових послуг. У зв’язку з цим, одні й ті ж установи можуть пропонувати ринкові конкуруючі види фінансових послуг;

− різниця між кредитними ризиками та ризиками інших фінансових установ також зменшується, оскільки страхові компанії сьогодні можуть спеціалізуватися на досить вузько визначених ризиках (прикладами можуть бути страхування ризиків коливання валютних курсів або невдалого сільськогосподарського врожаю).

Також методологія оподаткування фінансових установ передбачає дотримання тих принципів оподаткування, які чітко окреслюються чинним податковим законодавством[1].

Проблема визначення ключових і специфічних принципів оподаткування та їх практичної реалізації залишається предметом постійного дослідження у багатьох країнах. У висновках свого засідання 17 червня 2010 року Рада Європи з огляду на самміт країн G-20 у Торонто зазначає, що "ЄС має очолити зусилля зі створення глобального підходу до запровадження системи зборів та податків на фінансові установи з огляду встановлення відповідних правил гри світового рівня і буде рішуче відстоювати цю позицію зі своїми партнерами з G-20.

На додаток до дебатів про майбутні податки на фінансовий сектор, все ще триває обговорення й про те, як уникнути того, щоб у майбутньому розв’язання питань з проблемними банками не відбувалося за рахунок платника податків.

Питання щодо того, чи повинні нові податки стягуватися з фінансового сектора у якості додаткового регулювання та банківських зборів стало темою для обговорення ще від самого початку економічної кризи. У цій дискусії можна визначити наступні три основні цілі щодо політики:^[2]

1. Податки могли б підвищити ефективність і стабільність фінансових ринків та знизити їх волатильність й шкідливі наслідки через надмірне прийняття на себе ризиків, які можуть створити негативні зовнішні ефекти для решти економіки. Зокрема, фінансовий сектор може виявитися занадто великим й взяти на себе занадто багато ризиків через фактичну або ж очікувану державну підтримку (призводячи й до моральної шкоди), інформаційну асиметрію та структури винагород, які разом із макроекономічними подіями й посприяли останній кризі.

2. Фінансовий сектор був надзвичайно прибутковим впродовж останніх двох десятиліть, і тому є бажання забезпечити, щоб фінансовий сектор теж здійснював свій справедливий і значний внесок до державних фінансів.

3. Вважається, що фінансовий сектор має нести основну відповідальність за виникнення та масштаб кризи. Через це фінансовий сектор за рахунок збільшених або ж нових податків міг би робити й свій внесок у консолідацію бюджету в післякризовий період. Ці додаткові податки можуть бути виправдані й тим, що саме цей сектор отримав істотну підтримку з боку уряду під час нещодавньої кризи, і не вся вона може окупитися.

3. Податковий менеджмент у фінансових установах

Оскільки податок − це примусове вилучення на користь держави певних коштів, цілком природно, що платник податків, оцінивши усі законні способи, має право вибрати той із них, який дозволить зменшити збитки. Буває, хоча й не часто, що підприємство не користується пільгами, прямо передбаченими податковим законодавством. Інколи пільги або інші послаблення в законодавстві, непомітні з першого погляду. Використати усі легальні можливості зменшення податкового навантаження − законно і, що більше, розумно. Як і будь-який платник податків, фінансова установа намагається оптимізувати свої податкові зобов’язання, передусім законним шляхом. Цей процес відбувається в рамках системи податкового менеджменту. 

Оптимізація податкових платежів дозволяє повніше реалізувати ринкові можливості фінансової установи. Але при цьому потрібно дотримуватись принципів планування податкових платежів:

- оптимізація оподаткування повинна базуватися на діючій законодавчій базі, якої і потрібно дотримуватись;

- визначення напрямків розробки податкової політики, можливості та обґрунтування різних її видів в залежності від діючого економічного стану;

- розроблення найбільш ефективних господарських рішень, які можуть впливати на оптимізацію податкових платежів;

- визначення можливостей впливу на окремі податки, на елементи податкової системи з метою їх оптимізації;

- визначення та врахування взаємодії між виробничою діяльністю, виробничою програмою та податковою системою підприємства при виборі податкової політики підприємства;

- розроблення прогнозів та планів майбутніх податкових платежів по підприємству в цілому[3].

Одним з основних способів оптимізації податкових платежів є податкове планування.

При цьому податкове планування повинне спиратися не лише на аналіз поточного законодавства, а й на загальну принципову позицію фіскальних органів з питань оподаткування та перспективне законодавство для уникнення в майбутньому додаткових податкових витрат при ухваленні тих чи інших законів.

Податкове планування умовно можна розділити на стратегічне та поточне, що визначає специфіку застосування тих чи інших інструментів планування податкових платежів (табл. 1.3).

Таблиця 1.3

Види податкового планування

Джерело: складено авторами

Обґрунтована система податкового планування фінансової установи здатна достатньою мірою мінімізувати ризики, що виникають у зв'язку з оподаткуванням господарської діяльності. Однак окремі заходи щодо оптимізації оподаткування не стануть повноцінною системою податкового планування фінансової установи доти, доки вони не будуть здійснюватись у рамках єдиного стратегічного плану розвитку й діяльності організації. Без наявності принципових положень, методів і способів розробки (застосування) окремих податково-оптимізаційних заходів і схем податкове планування не може бути реалізоване за призначенням, а виступатиме лише в ролі інструмента мінімізації податкових платежів у короткостроковому періоді – без планування діяльності фінансової установи й розвитку бізнесу на довгострокову перспективу. Таким чином, при систематизації податкового планування на перший план має виходити обґрунтовування його принципів і методів, створення методології планування оподаткування фінансової станови.

Податкове планування включає процес податкової оптимізації – заходи, пов’язані з досягненням необхідних пропорцій усіх фінансових аспектів операцій. Податкове планування полягає в розробці і впровадженні різних законних схем зниження податкових відрахувань, за рахунок застосування методів стратегічного планування фінансово-господарської діяльності фінансової установи. Існує думка, що податкова оптимізація (її часто навіть називають мінімізацією) проводиться лише з метою максимального зниження податкового тягаря, тому розглядається вона лише через призму протистояння платника податків, з одного боку, і фіскальних органів держави – з іншого.

Насправді поняття податкового планування набагато ширше – воно є одним з регуляторів процесу управління, оскільки оптимізація податків не завжди відповідає стратегічним потребам підприємства. Відмова від мінімізації оподаткування в окремих випадках не означає відмову від застосування податкового планування, навпаки, податкове планування слугує одним з основних видів загальноекономічного планування і впорядковує господарську діяльність підприємства відповідно до стратегії його розвитку. Термін «податкове планування» викликає у більшості чиновників асоціацію з кримінально караним ухиленням від сплати податків. Але насправді податкове планування є здоровою альтернативою тіньової економіки.

Будь-який підхід до проблеми економії і ризику змушує застосовувати комплекс спеціальних заходів з «маневрування» та адаптації до непостійного законодавства. Активна діяльність у цьому напрямі, при справедливому посиленні фіскального контролю з боку держави, є немислимою без розуміння принципів податкового планування. Очевидно, що в ідеалі податкове планування має бути перспективним, оскільки помилкові рішення можуть спричинити великі фінансові втрати. Тому податкове планування має ґрунтуватися не лише на вивченні текстів чинного податкового законодавства, але й на загальній принциповій позиції, яку займають податкові органи з тих чи інших питань, на положеннях проектів податкових законів, дослідженні напрямів і змісту податкових реформ, що розробляються, а також на результатах аналізу напрямів здійснюваної урядом податкової політики.

Ефективність податкового планування завжди слід співвідносити з витратами на його проведення. Слід також співвідносити цілі податкового планування зі стратегічними пріоритетами фінансової установи. Право платника податків вживати заходів, спрямованих на законне зменшення своїх податкових зобов'язань, можна обґрунтувати тим, що платник податків має право захищати свої права, що охороняються законом (передусім право власності), будь-якими, не забороненими законом, способами.

Платник податків, як власник, має право на свій розсуд здійснювати стосовно належного йому майна будь-які дії, що не суперечать закону та іншим нормативно-правовим актам і не порушують права та законні інтереси інших осіб. Звичайно, платник податків має право вибрати спосіб сплати податків, який дозволяє зменшити розмір такого відчуження, скориставшись усіма допустимими законом способами. Мінімізувати податковий тягар підприємства можна як легальними методами, так і за допомогою незаконних операцій.

Основні принципи зниження податків:

Легальність. Способи оптимізації податків не повинні порушувати закон. «Чорна готівка» і подібні методи – це, безумовно, порушення закону, яке, при виявленні контролюючими органами, матиме серйозні наслідки для платника податків. А ймовірні наслідки, аж до кримінальних, можуть перекреслити будь-який економічний ефект.

Природність. Будь-яка ваша ідея не повинна сприйматися фіскальними органами як навмисно придумана для зниження податкового навантаження.

Відсутність універсальних схем. Розпочинаючи пошук методів і способів зниження податкових платежів, ми хочемо знайти єдиний шлях, який забезпечив би надійною й універсальною системою захисту від державних вилучень, щоб для будь-яких наших нових задумів не потрібно було його змінювати. Також хотілося б, щоб метод, спосіб або інструмент для економії був один і рятував якщо не від усіх податків, то хоча б від основних, найважчих. На практиці, в межах чинного законодавства, такого методу немає. Його немає навіть біля межі закону. Оптимізація зменшує суму податків, але не зводить їх до нуля. Повністю уникнути сплати податків неможливо, та й не бажано; оптимізація вимагає певних витрат, питання лише в їх розмірі. Завдання податкової оптимізації – отримати максимальну вигоду з мінімальними витратами.

Тимчасовість. Податкове законодавство – найбільш динамічне з усіх галузей права. Перед виборами його обіцяють змінити мало не в усіх країнах мало не всі політики. Деколи вони виконують обіцянки. Фіскальні органи надають пропозиції законодавчій владі для прийняття нормативних документів, які забороняють або обмежують найбільш відомі способи зниження податків. Тому необхідно оцінювати час окупності будь-якого методу або способу. І порівнювати цей час з часом можливого існування методу.

Розподіл власності, майна, капіталу, персоналу тощо. Якщо усі ваші різноманітні задуми втілюватиме одна особа (фізична або юридична), то шансів для оптимізації податків стає значно менше. Набагато легше реалізувати заходи податкового менеджменту за наявності каскаду кількох платників податків, що дозволить здійснити перекладання і розподіл податкових зобов’язань абсолютно законними методами.

При мінімізації податкових зобов’язань податки можна розділити на такі групи:

А. Податки, які включаються до витрат (наприклад, плата за землю, єдиний соціальний внесок, транспортний податок тощо).

Їх зменшення призводить до зниження витрат та збільшення податку на прибуток. Ефект від мінімізації таких податків є, але він частково втрачається через збільшення податку на прибуток.

Б. Податки, які стягуються із прибутку (податок на прибуток). Слід намагатися зменшувати ставки податку та базу оподаткування.

В. Податки, які включаються до ціни товару (акцизний податок, ПДВ). Важливо зменшувати об’єкт, з якого вони нараховуються, і водночас створювати та збільшувати елементи, які їх зменшують.

Для цих податків слід намагатися зменшувати ставки та базу оподаткування. При цьому можливо іноді збільшувати податки у витратах – в цілому ефект досягається.

Г. Податки у вигляді штрафних санкцій, які не включаються до складу валових витрат (наприклад, штраф за нестворення робочих місць для інвалідів).

Однозначно сказати, які податки найістотніше зменшують фінансові ресурси підприємства, неможливо, оскільки результат слід оцінювати в кожному конкретному випадку. Можна сказати, що значні фінансові ресурси підприємства забирає податок на прибуток, оскільки він не компенсується ніякими надходженнями, не впливає на зменшення інших податків, а сплачується саме з прибутку.

Однак іноді наше законодавство може створювати непрямі податки там, де за логікою їх не повинно бути. Внаслідок цього будь-яка, на перший погляд, прибуткова операція після оподаткування може виявитися збитковою. Ефективність управління з метою мінімізації оподаткування якраз і полягає в тому, щоб передбачити таку ситуацію. 

Поняття податкової політики

Податкова політика фінансової установи - це модель поведінки в сфері податкових відносин, обумовлена її цілями та завданнями. Вона зводиться до постійної, організованої, системної, цілеспрямованої діяльності керівництва щодо розподілу обов’язків та повноважень між структурними підрозділами фінансової установи, які беруть участь у процесі оподаткування, на основі сформованих принципів з метою формування процедур і правил, які визначають для фінансової установи ефективну організацію процесу оподаткування.[4]

В рамках фінансового управління в організації податкової політики можна виділити наступні її завдання:

- вибір форми організації;

- розробка системи організації;

- управління сумами та термінами сплати податків, для зниження податкових виплат та нагромадження інвестиційних ресурсів;

- розробка і впровадження інструментарію податкового обліку, податкового бюджетування та податкового планування;

- організація роботи служб, що будуть займатися веденням податкового обліку, податкового бюджетування та податкового планування;

- формування організаційно-методичного, інформаційно- аналітичного забезпечення податкової політики;

- створення діючої системи контролю за дотриманням вимог до організації податкової політики.[5]

Ю.Б. Іванов, В.В. Карпова, Л.Н. Карпов[6] виділяють три стадії організації податкової політики: розрахунок поточних податкових платежів, бюджетування податків та податкове планування.

До першої форми реалізації податкової політики автори зараховують систему заходів, спрямованих на розрахунок фактичної суми податкових платежів, які належить сплатити за поточний період. Для системи заходів розрахунку фактичної суми податкових платежів банку необхідно здійснювати формування інформаційної бази, яке, на нашу думку, може відбуватися в процесі ведення податкового обліку. Елементи, які зараховує до нейтрального типу податкової політики автор[7], можна теж узагальнити терміном «податковий облік». На основі цього можна вважати, що основною формою реалізації податкової політики банку є податковий облік.

Складнішою формою податкової політики виступає податкове регулювання. Податкове регулювання - це комплекс дій керівництва банку, спрямований на зміну параметрів механізму оподаткування та податкове бюджетування, яке дає можливість порівняти фактичні результати із запланованими, визначити ефективність податкової діяльності банку та прийняти оптимальні управлінські рішення щодо її подальшої організації.[8]

Податкове планування є найскладнішою формою податкової політики банку, і може застосовуватись тільки у разі використання податкового бюджетування, податкового регулювання та податкового обліку. Воно застосовується при виборі керівництвом агресивного типу податкової політики.

Виділення в процесі формування податкової політики банків її складових шляхом групування їх етапів має велике теоретичне значення та практичний зміст. З теоретичної точки зору розмежування податкової політики як цілісної діяльності на окремі складові дозволить в більш повному обсязі визначити конструкцію даної економічної категорії, в системі фінансової стратегії банку. На практиці, поетапне розмежування процесу податкової політики дозволить визначити чітку структуру реалізації заходів пов‘язаних з оподаткуванням.

Рис. 1.3 Форми організації податкової політики банку

Джерело: Лемішовська О. С. Особливості формування податкової політики банку / О. С. Лемішовська // Вісник Львівської державної фінансової академії. - Львів: ЛДФА. - 2011. - № 13.

Графічне зображення форм податкової політики ілюструє (рис. 1.3), що податковий облік входить у процес податкового регулювання, податковий облік та податкове регулювання є складовими податкового бюджетування, яке є складовою податкового планування діяльності банку.

На основі опрацьованих літературних джерел детальніше розглянемо кожну форму організації податкової політики, методи та інструменти її реалізації.

Податковий облік є основним та початковим етапом податкової політики банку. Те, що цей термін не визначено на законодавчому рівні, призвело до того, що серед науковців і практиків з бухгалтерського обліку України досі триває дискусія відносно правомірності використання самого терміна “податковий облік”. Одні вчені вважають[9], що замість терміна “податковий облік” треба вживати термін “податкові розрахунки”, які є складовою бухгалтерського обліку, інші виділяють податковий облік в окремий вид обліку.[10]

У роботі І.В. Сало, Н.Г. Євченко податковий облік визначають як сукупність облікових процедур, які здійснюються з метою правильного та достовірного складання податкової звітності.[11] Але, слід зауважити, що у цьому визначенні відсутній системний підхід до визначення цього поняття. Автори в своїх роботах визначають податковий облік як систему групування інформації для визначення податкової бази за податками на підставі первинних документів, згрупованих у порядку, передбаченому чинним законодавством. Це визначення ґрунтовніше пояснює сутність цього поняття, але в ньому відсутня мета здійснення податкового обліку.¹⁷ Автор в роботі вважає його системою податкових записів, що дають змогу в повному обсязі визначити базу оподаткування кожного податку і платежу, які вносяться підприємством до бюджету і державних цільових фондів, не вказуючи інструментів його здійснення.[12]В інших працях податковий облік розглядається як підсистема бухгалтерського обліку і описується за характеристиками його функцій. Згрупувавши ці визначення в системне визначення поняття “податковий облік”, можна стверджувати, що податковий облік - це складова система обліку банку, яка: надає інформацію державним податковим органам та керівництву підприємства про порядок нарахування та сплату податків, зборів і платежів, виконує функції нарахування та сплати податків, та надання інформації щодо визначення податків, їх обсягу і структури, здійснює контроль за сплатою податків, зборів і платежів.[13]

Поряд з розглядом податкового обліку як підсистеми бухгалтерського, його необхідно розглядати також як окрему систему обліку банку, оскільки Податковий кодекс вказує лише на те, що податкова звітність, а не податковий облік загалом, має ґрунтуватися на даних бухгалтерського обліку.[14]

Дослідженням податкового регулювання на макрорівні займаються багато вчених, зокрема С.К. Реверчук,

О.Г. Сербіна, Н.Й. Риверчук, які в своїй праці розглядають практичні положення та рекомендації щодо вдосконалення податкового регулювання банківської діяльності в Україні. На їхню думку, податкове регулювання здійснюють шляхом відповідних змін елементів податків та зборів, порядку їх визначення, вважаючи інструментом податкового регулювання комерційних банків податкову систему держави, яка через механізм податкового регулювання впливає на податкову політику комерційного банку. Автори цієї монографії розглядають податкове регулювання банківської діяльності на рівні держави, в роботі ж на меті є обґрунтування методів податкового регулювання на рівні банку для формування його податкової політики.[15]

Під податковим регулюванням слід розуміти комплекс дій керівництва банку, спрямований на зміну параметрів механізму оподаткування, задля досягнення оптимізації процесу оподаткування відповідно до Податкового кодексу, який передбачає ті чи інші податкові режими, визначає різні методи формування податкової бази і пропонує платникам податків різні податкові пільги, якщо вони діятимуть в певних напрямах.

У механізм регулювання оподаткування повинні входити:

– механізм адміністрування податків - зміну порядку подавання звітності, термінів сплати податків, консолідацію сплати податків;

– механізм нарахування та сплати податків - нарахування страхових резервів, застосування пільг, юридичні заходи щодо стягнення заборгованості із боржників.

За функціональним призначенням бюджетування податків є частиною фінансового бюджетування банку. Його можна охарактеризувати як систему заходів, скерованих на визначення планової суми податкових платежів, які повинні підлягати сплаті в майбутніх періодах. Метою бюджетування податків є плановий розрахунок податкових платежів.[16]

Податкове бюджетування - це система заходів, скерована на визначення планової суми податкових платежів. Можливість порівняння фактичних результатів із запланованими дає змогу визначити ефективність податкової діяльності банку та приймати оптимальні управлінські рішення щодо її подальшої організації. Податковий бюджет необхідно виділяти окремим блоком при здійсненні фінансового бюджетування, що дасть змогу сконцентрувати увагу не на виконанні окремих операцій, пов’язаних з мінімізацією податкових платежів за якимсь окремим податком, відповідно до конкретного договору чи однотипних операцій, а на реалізації загальної фінансової стратегії банку. Такий комплексний підхід дасть змогу не приймати короткострокових рішень, які можуть бути відокремленими від фінансової політики, незважаючи на короткострокове зменшення податкових платежів. Сам по собі податковий бюджет неефективний, а стає таким тільки у межах загальної системи фінансового бюджетування. Як один з операційних бюджетів він повинен узгоджуватись з бюджетом руху грошових коштів і бути націленим на збалансованість грошових доходів та платежів у бюджет так, щоб до періоду сплати податків організація досягла рівня чистого грошового потоку.

Цю форму податкової політики повинні використовувати банки, у фінансових потоках яких податкові платежі становлять істотну частину. Вона вимагає певних витрат, пов’язаних з утворенням спеціальних фінансових підрозділів, орієнтованих на цілі податкової оптимізації, наявності в штаті банку висококваліфікованих фахівців у сфері оподаткування, розгалуженої мережі дочірніх структур, існування яких розширює податкові можливості банку.

Найскладнішою формою податкової політики є податкове планування, увага якому приділяється практично у всіх публікаціях, пов’язаних з оподаткуванням. У численних роботах з цієї проблематики наводиться значна кількість визначень, суть яких полягає у виборі між різними варіантами здійснення фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання з метою мінімізації податкових платежів, що не завжди може відповідати цілям податкової політики. Найобґрунтованішим можна вважати визначення автора в праці, яке характеризує податкове планування як систему заходів, спрямованих на максимальне використання можливостей чинного законодавства задля законної оптимізації податкових платежів. У результаті податкового планування повинен бути визначений оптимальний рівень податкового навантаження, що враховує планові показники податкової політики та розроблені заходи щодо його досягнення.[17]

Загалом податкове планування представляє собою процес аналізу різних податкових альтернатив і розробку на основі його результатів легальних, систематичних, планових дій, спрямованих на оптимізацію податкових зобов’язань у поточному та майбутніх податкових періодах з метою підвищення ефективності фінансово-господарської діяльності корпорації.

У процесі податкового планування необхідно аналізувати (нарівні з окремими податками, які повинні сплачуватися банком), цілісну систему податкових зобов'язань, що складається з взаємопов'язаних і впливаючих один на одну податків і платежів. Тільки узагальнивши окремі податкові платежі в їх взаємозв'язку в один сукупний податковий платіж, прослідивши динаміку його розмірів, можна виробити рекомендації, які дозволять добитися позитивних результатів в подоланні кризової фінансової ситуації.

В діяльності банку можливі різні варіанти формування його податкової політики - від спрощеного, що обмежується в основному виконанням завдань податкового обліку, до складних, які складаються з кількох рівнів і спираються на використання інструментарію податкової політики. Доцільність виділення форм пояснюється різним рівнем потреби банку у організації оподаткування у відповідності до поставлених стратегічних завдань. Тому важливим напрямком етапу розробки податкової політики банку є вибір принципів, форм та методів її організації у відповідності до цілей її формування.

Завершується етап розробки податкової політики банку формуванням її організаційного, інформаційного та методичного забезпечення що дозволить уникнути багатьох складних ситуацій, усунути негативний ефект невизначеності середовища, сприяти більш раціональному використанню фінансових ресурсів. Врахування комплексності та взаємного впливу організаційного, інформаційного та методичного забезпечення повинно стати вирішення проблем пов‘язаних з неоперативним наданням інформації про податкові наслідки фінансових операцій, надмірною тривалістю процедур збору і обробки інформації про податкові платежі, неузгодженістю дій функціональних підрозділів банку під час її передачі, та сприяти оптимальній організації оподаткування банку.[18]

На етапі впровадження податкової політики оцінюється результативність її розроблення. Оцінка результативності розробленої податкової політики здійснюється за допомогою порівняння альтернативних її варіантів за кожною формою оподаткування. Для оцінки організації податкового обліку та податкового бюджетування співставляються витрати по альтернативних варіантах організації податкової служби, з позитивними сторонами даних процесів (чітке розмежування обліків, виконання обов‘язків по бюджетуванню, групування та подання інформації стосовно оподаткування). Оцінити податкове планування можна за допомогою системи відповідних показників.

На етапі впровадження важливою є ідентифікація, оцінка та мінімізація податкових ризиків, оскільки ефективність функціонування податкової політики залежить від обраного підходу управління податковими ризиками.

Завершальним на етапі впровадження податкової політики банку є розробка наказу про податкову політику - внутрішнього документа банку в якому повинен бути відображеним весь процес її формування. Даний наказ повинен містити обґрунтування по таких питаннях як: організація роботи служби, що займається оподаткуванням, перелік документів, якими регламентується ведення податкового обліку, податкового бюджетування, податкового планування, організація механізму формування податкової політики.

На етапі апробації податкової політики банку проводиться вдосконалення механізмів контролю за її впровадженням та коригуються її основні напрямки при зміні податкового законодавства чи змінах у фінансовій діяльності.

Контроль за здійсненням податкової політики здійснюється через оцінку якісних і кількісних контрольних показників, перевірку відповідності інструктивним та методичним матеріалам.[19]

Сутність податкового консалтингу та його види

Оподаткування та всі пов’язані з ним процеси та наслідки відіграють значну роль у житті кожного індивіда у всьому світі, а тому можливість отримання якісних, своєчасних, неупереджених і надійних податкових консультацій не може не приваблювати як суб’єктів підприємницької діяльності, так і фізичних осіб. Такий попит став каталізатором появи в світі нового виду консалтингу – податкового консультування, оскільки потреба у фахівцях, які є професіоналами у досить мінливих і неоднозначних ситуаціях, є об’єктивним фактом.

Протягом останніх років в Україні динамічно змінюється податкове законодавство, яке позитивно впливає на умови ведення бізнесу в Україні. За даними Міністерства економічного розвитку і торгівлі у рейтингу Doing Business 2013 за субіндексом «Сплата податків» Україна не лише покращила свої позиції на 18 місць, а й потрапила до десятки країн-найбільших реформаторів даної сфери діяльності за останні 7 років − 6 місце [1]. Не зважаючи на це, в податковому законодавстві все ще залишається значна кількість протиріч та неврегульованих питань. А тому в умовах нестабільного податкового середовища володіння своєчасною і повною інформацією набуває критичного характеру. При цьому важливим напрямком зменшення ризиків ведення бізнесу може стати надання кваліфікованих консультацій щодо застосування норм податкового законодавства, зокрема розвиток податкового консалтингу.

Особливість функціонування ринку консалтингових послуг у сфері оподаткування полягає в тому, що метою надання таких послуг платнику податків є визначення оптимального розміру податкових платежів, які необхідно сплатити, що здійснюється в межах чинного законодавства та адміністративних процедур, з метою досягнення гармонізації економічних інтересів держави в частині формування бюджетних доходів і інтересів суб’єктів господарювання для підвищення ефективності підприємницької діяльності.

Податковий консалтинг – це консультування в сфері оподаткування.

Податковий консалтинг дозволяє зробити податкові платежі рівномірними та раціональними, що забезпечує репутацію акуратного платника податків зі зниженням загального рівня податкових платежів.

Враховуючи зазначене, податкове консультування можна визначити як професійну незалежну діяльність організацій і приватних осіб з надання замовнику платних послуг, результатом якої є визначення його прав та обов’язків як платника податків і зборів (обов’язкових платежів) та їх оптимальна реалізація.

Податковий консалтинг являє собою діяльність із надання послуг щодо роз’яснення окремих положень податкового законодавства, а також надання допомоги платникам податків у веденні ними оптимальної податкової діяльності, спрямованої на уникнення втрат внаслідок порушення положень податкового законодавства.

Основними напрямками податкового консалтингу є:

• роз’яснення і тлумачення податкового законодавства;

• консультування з окремих питань оподаткування та бухгалтерського обліку;

• вивчення можливості податкової оптимізації окремих угод;

• податкове планування та оптимізація діяльності організації;

• розробка індивідуальних податкових схем, оптимальних для здійснення господарської діяльності;

• супровід податкових перевірок (планових та позапланових), правова експертиза законності таких перевірок;

• аналіз законності висновків податкових органів за результатами податкових перевірок та підготовка матеріалів для їх оскарження (у випадку незаконності).

• оскарження податкових рішень та дій окремих працівників податкових органів, представництво інтересів та послуги адвоката під час розгляду та вирішення податкових спорів. 

Перелік питань для самоконтролю знань

1. У чому полягаю особливості фінансової установи як платника податків?

2. Які особливості здійснення оподатковуваної діяльності фінансовими установами?

3. На яких принципах будується оподаткування фінансових установ?

4. Яка різниця між ухиленням і уникнення оподаткування?

5. Що таке оптимізація сплати податків?

6. Як принципи податкового планування у фінансових установах?

7. Яка різниця між стратегічним і поточним податковим плануванням?

8. Які існують проблеми в оподаткуванні фінансових установ?

9. Які причини ухилення від оподаткування?

10. Чи є користь від уникнення оподаткування?

11. У чому полягає принцип легальності зменшення податків?

12. У чому полягає принцип нейтральності?

13. У чому полягає принцип простоти?