Термінологічний словник

Аваль – поручництво третьої особи за векселем.

Аванс – 1) грошова сума, що виплачується наперед, у рахунок майбутніх платежів, згідно з укладеними контрактами та угодами;

2) частина заробітної плати, яка видається за першу половину місяця.

Авансові платежі – сплата до бюджету податків і податкових платежів у розмірах, визначених виходячи з прогнозних оцінок об’єкта оподаткування або його фактичних розмірів за попередній період чи аналогічний період попереднього року.

Адміністративні стягнення – штрафні санкції, що накладаються на керівника і посадових осіб підприємств, установ та організацій за порушення податкового законодавства.

Акредитив – іменний цінний папір, що засвідчує право особи, на ім’я якої виписаний, одержати в банку вказану в А. суму.

Акцепт - 1) згода на укладання договору відповідно до пропозиції другої сторони; 2) прийняття платником за переказним векселем зобов’язання оплатити вексель з настанням вказаного в ньому терміну; 3) згода банку гарантувати виплату суми, вказаної у переказному векселі; 4) одна із форм безготівкових рахунків між господарськими організаціями.

Акциз – непрямий податок, який встановлюється державою у вигляді надбавки до ринкової ціни окремих товарів у твердо фіксованих на одиницю товару чи процентах ставках. Існують два види акцизів: специфічні (індивідуальні) й універсальні.

А. специфічний – непрямий податок, який встановлюється державою у вигляді надбавки за окремими ставками для окремих видів товарів.

А універсальний – непрямий податок, який установлюється державою у вигляді надбавки до загального обороту реалізації товарів (робіт, послуг) за єдиною чи кількома ставками. Може бути у формі податку з продажів (купівель), податку з обороту та податку на додану вартість.

Акцизний податок – вид акцизу, який справляється в Україні з підприємств за процентними ставками, що встановлюються до ринкової відпускної ціни, котра включає повну собівартість і прибуток.

Акція– цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право її власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Амортизаційні відрахування– метод поступового перенесення на собівартість продукції вартості основних засобів (а також нематеріальні активів), які використовуються для її виробництва. А. в. проводяться за встановленими у директивному порядку нормативами. В українському податковому законодавстві – сума, на яку зменшується прибуток як об’єкт оподаткування.

Аудит– перевірка незалежними юридичними і фізичними особами (аудиторами) бухгалтерської звітності та обліку, іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб’єктів підприємницької діяльності.

Аудитор– фізична або юридична особа, яка має кваліфікаційний сертифікат на право займатися аудиторською діяльністю на території України та ліцензію на відповідну діяльність.

Аудиторська палата України– незалежний, самостійний орган, який функціонує на засадах самоврядування. Набуває повноважень юридичної особи від дня реєстрації у Міністерстві юстиції України. А. п. У. формується шляхом делегування до її складу п’яти представників від професійної організації аудиторів України, по одному представникові від Міністерства фінансів України, Головної державної податкової адміністрації України, Національного банку України, Міністерства статистики України, Міністерства юстиції України та окремих фахівців від навчальних, наукових та інших організацій. А. п. У. здійснює сертифікацію та ліцензування суб’єктів, що мають намір займатися аудиторської діяльністю, затверджує програми підготовки аудиторів, норми і стандарти аудиту, веде Реєстр аудиторських фірм та аудиторів, які надають аудиторські послуги.

Аудиторська служба– організація (аудиторська фірма), яка згідно із договором на платній основі контролює здійснення фінансово-господарських операцій, бухгалтерського обліку й звітності господарських організацій шляхом ревізій і перевірок, а також здійснює експертні та інші послуги з аналізу фінансових аспектів діяльності підприємства.

Аукціон – продаж з публічних торгів, при якому товар або майно, що продається, можуть бути придбані особою, яка запропонувала за них найвищу ціну.

Баланс доходів і видатків– поточний фінансовий план підприємства, в якому відображаються доходи і видатки підприємства за рік, а також взаємовідносини з державою і кредитними установами.

Балансовий метод– у фінансовому плануванні передбачає встановлення відповідності видатків джерелам їх покриття ув’язку всіх розділів фінансового плану, фінансових і виробничих показників, в результаті чого досягається збалансованість фінансового плану.

Балансовий прибуток – загальна сума прибутку підприємства від усіх видів діяльності за звітний період, отримана як на території України, такі за її межами, яка відображена в його балансі та включає прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, інших видів фінансових ресурсів і матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних (лізингових) операцій, роялті та позареалізаційних операцій.

Банківська система - сукупність різноманітних видів банків та банківських інститутів у їх взаємозв’язку, яка в тій чи іншій країні в певний історичний період; складова частина кредитної системи.

Банківські депозити– вклади, які надають право отримати в банку певну суму грошей з попередньою сплатою в банк еквівалентної суми грошей або іншої валюти, а також за рахунок кредиту.

Банківський кредит– позичка, що надається банком фізичний або юридичним особам на певний термін за певну винагороду.

Банки комерційні – кредитні установи, що здійснюють усі різновиди банківських операцій (крім емісії грошей) для підприємств усіх галузей за рахунок грошей, залучених у вигляді вкладів та інших пасивних операцій.

Банк Національний України – центральний банк України, який здійснює керівництво всією кредитною системою країни, має монопольне право емісії банкнот, є головним провідником грошово-кредитної політики держави.

Банкноти - банківські білети; грошові знаки, які випускаються в обіг центральними емісійними банками.

Банкрутство – неплатоспроможність боржника (будь-якої юридичної особи) виконати свої боргові зобов’язання.

Бартер – обмін на товарній (безгрошовій) основі.

Бартерна угода – товарообмінна експортно-імпортна операція на балансовій основі з передачею права власності на товар без оплати (натуральний обмін).

Безготівкові розрахунки – перерахування сум з рахунків платника на рахунок одержувача або шляхом взаємного зарахування вимог без участі готівкових грошей.

Бізнес – економічний (чи будь-який) вид діяльності, що приносить дохід або інші особисті вигоди.

Бізнес-план – план реалізації певного проекту або угоди, в якому дається характеристика проекту (угоди), а також обгрунтовується доцільність їх реалізації і розраховується фінансовий результат.

Біржа – організаційно оформлений та регулярно функціонуючий ринок, на якому здійснюється оптова торгівля цінними паперами (фондова Б.) або товарами за стандартними зразками (товарна Б.).

Біржовий курс валют – вартість цінних паперів на фондовій біржі.

Біржові посередники – особи (маклери, брокери) або фірми, які виконують функції посередників на фондовій товарній або валютній біржах, за що одержують комісійну винагороду. Спеціалізуються на певній галузі, володіючи великим інформаційним матеріалом по угодах, курсах акцій тощо.

Бюджет – розпис грошових доходів і витрат держави, план утворення і використання фінансових ресурсів держави та її складових одиниць, який забезпечує можливість виконання відповідними органами державної влади і місцевого самоврядування покладених на них функцій.

Б. Автономної Республіки Крим – сукупність доходів і витрат республіканського бюджету Автономії, а також районів і міст республіканського підпорядкування Автономної республіки Крим; різновид зведеного (консолідованого) бюджету.

Бюджет державний – централізований фонд фінансових ресурсів, який затверджується вищим органом законодавчої влади країни і використовується на загальнодержавні потреби, які фінансуються у централізованому порядку.

Бюджет місцевий – бюджет адміністративно-територіальної одиниці держави, яка підпорядковується місцевим органам влади.

Бюджетна децентралізація – процес передачі частини прав, компетенції, відповідальності й фінансових ресурсів у бюджетній сфері від центральної влади на користь місцевих органів державної виконавчої влади і місцевого самоврядування. Наслідком Б.д. є збільшення частки місцевих бюджетів у доходах і витратах зведеного (консолідованого) бюджету.

Бюджетна класифікація – групування доходів і видатків бюджетів усіх рівнів за однорідними ознаками. Розробляється Кабінетом Міністрів України і затверджується Верховною Радою України.

Бюджетна позичка – кошти, що надаються на принципах строковості і поворотності з Державного бюджету України місцевим бюджетам, а також з місцевих бюджетів нижчого рівня для покриття тимчасових касових розривів при їх виконанні.

Бюджетна резолюція – нормативний документ, який приймається Верховною Радою України. Бюджетна резолюція в загальному вигляді окреслює пріоритети бюджетної політики держави на наступний період. Вона є орієнтиром для Уряду України при розробці проекту державного бюджету і для Верховної Ради України при розгляді бюджету і законів, що впливають на доходи і видатки державного бюджету. Верховна Рада України приймає бюджетну резолюцію на наступний рік не пізніше 1 липня поточного року. Питання розробки та прийняття бюджетної резолюції регулюються Регламентом Верховної Ради України.

Бюджетна система – заснована на економічних відносинах і юридичних нормах сукупність усіх видів бюджетів країни. До складу Б.с. України входять Державний бюджет України, республіканський бюджет Автономної Республіки Крим і місцеві бюджети.

Бюджетне право – сукупність юридичних норм, які визначають компетенцію центральних і місцевих органів державної влади і державного управління із складання, розгляду, затвердження та виконання бюджету.

Бюджетне регулювання – процес збалансування (вирівнювання) доходів і витрат бюджетів різних рівнів, що входять до бюджетної системи по вертикалі і по горизонталі. Вирівнювання бюджетної системи по вертикалі означає збалансування доходів і витрат, з одного боку, Державного бюджету України, з іншого – місцевих бюджетів у сукупності по всіх їх рівнях (Автономна Республіка Крим, області, міста Київ і Севастополь, міста, райони у містах, села і селища). Вирівнювання по горизонталі означає збалансування доходів і витрат між так званими “бідними” й “багатими” територіями.

Бюджетне самофінансування – форма, спосіб забезпечення дохідної частини бюджету дохідними джерелами; забезпечення дохідної частини бюджету відповідно до обов’язків і потреб органу місцевого самоврядування коштами за рахунок фінансових ресурсів, які він самостійно мобілізує на відповідній території.

Бюджетне фінансування – надання в безповоротному порядку коштів з бюджету господарюючим суб’єктам для повного або часткового покриття їх витрат.

Бюджетний дефіцит – перевищення видатків бюджету над його доходами. Є два показники, які визначають рівень Д.б.: співвідношення частки видатків, які не забезпечуються доходами, й усіх видатків у процентах та співвідношення частки видатків, які не забезпечуються доходами, й обсягів валового національного продукту (ВНП) у процентах.

Бюджетний механізм – сукупність конкретних форм бюджетних відносин, методів мобілізації і витрачання бюджетних коштів; складник фінансового механізму.

Бюджетний процес – встановлений законодавством порядок складання, розгляду, затвердження і виконання бюджетів, що входять до бюджетної системи. Порядок контролю за виконанням бюджетів, а також звітів про їх виконання.

Бюджетний рік – час (12 місяців), протягом якого відбувається виконання затвердженого бюджету.

Бюджетний розпис – розподіл доходів і видатків бюджету по розподілах бюджетної класифікації; головний документ, на основі якого здійснюється виконання бюджету, тобто забезпечується надходження доходів і фінансування видатків.

Бюджетний устрій – побудова бюджетної системи, її поділ на окремі види бюджетів на основі державного і територіального устрою країни; система принципів організації бюджетної системи та взаємозв’язків її окремих ланок.

Бюджетні асигнування - кошти державного і місцевих бюджетів, виділені на розвиток народного господарства, фінансування соціально-культурних заходів, оборону держави і утримання органів державної влади та управління.

Бюджетні видатки — затрати, які виникають у зв'язку із виконанням державою своїх функцій. Виражають економічні відносини, на основі яких відбувається процес використання централізованого фонду грошових коштів держави за різними напрямками.

Бюджетні доходи — частина централізованих фінансових ресурсів держави, необхідних для виконання її функцій; виражають економічні відносини, які виникають у процесі формування бюджетних фондів і надходять у розпорядження органів державної влади.

Бюджетні ресурси — грошові кошти, які надходять до державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, міс­цевих бюджетів; основний складник фінансових ресурсів країни.

Валовий внутрішній продукт – узагальнений економічний показник, розраховуваний у системі національних рахунків (СНР), який оцінює остаточні результати поточного виробництва в країні за певний проміжок часу. Являє собою суму доданої вартості, створеної у виробничій і невиробничій сферах, та спожитого основного капіталу у вигляді амортизації.

Валовий дохід — загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економі­чній зоні, так і за її межами. Визначається як різниця між виручкою від реалізації та матеріальними і прирівняними до них витратами.

Валовий національний продукт - узагальнений економічний показник, який оцінює кінцеві результати поточної діяльності національної економіки за певний проміжок часу.

Валові витрати підприємства— сума будь-яких витрат у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які купуються або виготовляються підприємством для їхнього подальшого використання у власній господарській діяльності.

Валюта- 1) грошова одиниця країни;

2) тип грошової системи, що діє в країні (золота, срібна, паперова);

3) іноземні гроші, також векселі, чеки тощо, які використовуються у міжнародних розрахунках (іноземна В.).

Валютна виручка - іноземна валюта, виручена від експорту товарів і послуг.

Валютна інтервенція – втручання центрального банку в операції на валютному ринку для впливу на курс національної валюти. Здійснюється шляхом купівлі-продажу іноземної валюти: щоб підвищити курс національної валюти, центральний банк продає іноземну валюту, а щоб знизити його – скуповує. В.і. є складовою частиною валютної політики держави і здійснюється за рахунок офіційних золото-валютних резервів або за рахунок міжбанківського кредиту за системою “своп”.

Валютне регулювання - державне правове регулювання операцій з іноземною валютою і міжнародних розрахунків.

Валютний курс – ціна грошової одиниці і національної валюти, виражена в грошових одиницях іншої країни.

Валютні рахунки – рахунки юридичної особи в іноземній валюті, на які надходять платежі від іноземних контрагентів, валютні кошти, одержані у кредит.

Валютні фонди — валютні кошти органів місцевого самовряду­вання, які формуються на основі порядку, встановленого законодавс­твом України, не включаються до складу місцевого бюджету і витрачаються на цілі, визначені місцевою владою. Кошти В.ф. знаходяться на спеціальних валютних рахунках органів місцевого самоврядування.

Вартість – економічна категорія, що виражає втілену і уречевлену суспільно необхідну працю. Існує в умовах товарного виробництва. Формою грошового вираження В. є ціна.

Вексель – письмове боргове зобов’язання суворо встановленої законом форми, що видається позичальником кредитору і дає останньому право вимагати від позичальника сплати до визначеного терміну суми грошей, вказаної у ньому; елемент комерційного кредиту.

В. переказний – письмовий наказ держателя такого векселя, адресований векселедавцю, про виплату суми грошей третій особі в зазначений строк (шляхом індосаменту).

В. простий – письмове просте зобов’язання векселедавця про виплату суми грошей власникові векселя у зазначений строк.

В. товарний – вексель, емітований покупцем товарів.

В. фінансовий – вексель, емітований банком.

Видатки місцевих бюджетів – кошти, які спрямовуються відповідними місцевими органами влади на фінансування заходів з метою забезпечення покладених на ці органи функцій. В. м. б. поділяються на поточні видатки і видатки розвитку. Поточні видатки – це видатки на фінансування діючої мережі підприємства, закладів і установ, що знаходяться у власності місцевого самоврядування, а також на заходи соціального захисту і соціального забезпечення населення. Видатки розвитку – це витрати місцевих бюджетів на інвестиційні програми і капітальні вкладення.

Видатки розвитку – витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, таких як фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення, фінансування структурної перебудови народного господарства, субвенції та інші видатки, пов’язані з розширеним відтворенням.

Виконання місцевого бюджету – процес забезпечення доходів бюджету та його видатків, який здійснюється місцевим органом державної виконавчої влади, а також виконавчим органом місцевого самоврядування.

Відрахування— платежі до бюджету та державних цільових фон­дів, які мають повне (за використанням) або часткове (за змістом) цільове призначення. Встановлюються на певні цілі з визначенням джерела сплати або від певного вартісного показника. 

Відшкодування податку — повернення платникам коштів, сплачених у вигляді податків. В Україні відшкодування проводиться з податку на додану вартість у випадках, передбачених податковим законо­давством.

Вільні бюджетні кошти — додаткові кошти, що утворюються в процесі виконання бюджету і не затверджуються у складі доходів і видатків бюджету.

Внески страхові — відрахування до Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування України.

Виручка від продажу (реалізації)– сума коштів, яка фактично одержана тим чи іншим способом (шляхом безготівкових або готівкових розрахунків, через залік або бартер) підприємством за відвантажену (відпущену) продукцію, виконані роботи, надані послуги.

Витрати виробництва – сукупні витрати підприємства, які складають собівартість продукції.

Власні оборотні кошти – частина власних фінансових ресурсів підприємства, яка призначена бути джерелом створення його оборотних активів.

Власні основні кошти – частина власних фінансових ресурсів підприємств, яка призначена бути джерелом його основних засобів.

Господарський договір– згода між підприємствами (організаціями) про встановлення господарчих прав та зобов’язань.

Грошовий ринок– сектор чи частина ринку позичкових капіталів, де здійснюються короткострокові депозитно-позичкові операції (на строк до одного року). Цей ринок обслуговує рух оборотних коштів підприємств та організацій, короткострокових коштів банків, установ, громадських організацій, держави та населення.

Об’єктом купівлі-продажу на грошовому ринку є тимчасово вільні грошові кошти. Основними суб’єктами Г. р. виступають комерційні банки, брокерські контори, дисконтні компанії та інші фінансово-кредитні інститути, які мобілізують і перерозподіляють грошові кошти підприємств, банків, населення, установ. Інструментами служать на Г. р. скарбницькі і комерційні векселі, депозитні сертифікати, банківські акценти.

Ціною “товару”, що продається і купується на ринку є позичковий процент. Рівень проценту на Г. р. є базовим для визначення проценту на всьому ринку позичкових капіталів, і регулювання його виступає важливим елементом всієї грошово-кредитної системи.

Дебітор — юридична або фізична особа, яка має заборгованість даному підприємству, організації чи закладу.

Девальвація — зниження в законодавчому порядку офіційного курсу національної валюти щодо іноземної. Здійснюється у випадках, коли встановлений валютний курс не відповідає реальному співвідношенню купівельних можливостей різних валют.

Девізи — платіжні засоби (частіше в іноземній валюті) — чеки, акредитиви, векселі, іноземні банкноти, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки.

Декларація митна — документ, що містить відомості про пере­міщення через кордон вантажів, цінностей, валюти. Оформляється відповідно до вимог національного законодавства. Заповнюється юридичними та фізичними особами. Містить відомості про кіль­кість товарів та їх ціну. Предмети, не зазначені в Д. м., тобто прихо­вані від митного контролю, підлягають конфіскації.

Декларація податкова — офіційна заява юридичної або фізич­ної особи, яка сплачує податки, про розміри її доходу, майна тощо за минулий період у вигляді засвідченого письмового документа. Свідоме перекручування даних Д. п. тягне за собою юридичну та економічну відповідальність.

Декларування — подання платником податків відомостей про обсяги об'єкта оподаткування та інших даних, необхідних для ви­значення суми податку.

Декларування податків — офіційне подання платником подат­ків податкової декларації.

Депозит — 1) кошти або цінні папери (акції, облігації), що їх розміщують для зберігання в кредитних установах (банках); 2) гро­шова сума (або цінні папери), яка вноситься боржником для переда­чі кредитору.

Державна податкова інспекція — структурний підрозділ у складі державної податкової адміністрації, який організує й контролює процес надходжень податків у бюджет і забезпечує дотримання податкового законодавства.

Державна податкова служба — підпорядкований Урядові України орган, до складу якого входять Головна державна податкова адміністрація України і державні податкові адміністрації областей, районів, міст і районів у містах. Основні завдання Д. п. с. полягають у забезпеченні дотримання законодавства про податки, повному облі­кові всіх платників податків та інших обов'язкових сплат до бюджету, у здійсненні контролю, перевірці правильності їх обчислення та своєчасності перерахувань.

Державна реєстрація – документ, який підтверджує право підприємства або громадянина займатися підприємницькою діяльністю.

Державне казначейство України —- утворене Указом Прези­дента України «Про державне казначейство» від 27 квітня 1995 р. №335. Положення «Про Державне казначейство» затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 590 від 31 липня 1995 р. Організує і контролює виконання Державного бюджету України веде облік касового виконання державного бюджету, здійснює управління державним внутрішнім і зовнішнім боргом та інші функ­ції. У частині стосунків з місцевими бюджетами на Державне казна­чейство покладені обов'язки розподілу між державним бюджетом і бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя відрахувань від загальнодержавних податків, зборів та обов’язкових платежів за нормативами, затвердженими Верховною Радою України.

Державне мито — платіж, що справляється за вчинення юридичних дій та за видачу документів юридичного характеру уповноваженими на те державними органами й перераховується ними в бюджет.

Державне регулювання – форма цілеспрямованого впливу держави через систему економічних, правових, адміністративних методів з метою забезпечення або підтримки тих чи інших економічних процесів, створення сприятливих умов для розвитку усіх інституціональних одиниць.

Державне соціальне страхування – гарантована державою система матеріального забезпечення в старості або при втраті працездатності.

Державний борг — сума заборгованості держави по кредитних операціях. Залежно від ринку розміщення, валюти, в якій випущені позики, та ін. Д. б. може бути внутрішній і зовнішній. Залежно від строку погашення — капітальним або поточним. Має економічно обгрунтовані межі. Величина Д. б. характеризує стан економіки і фінансів держави, ефективність функціонування її урядових структур.

Державний бюджет України — грошові відносини, які виникають у держави з юридичними і фізичними особами з приводу перерозподілу національного доходу (частково і національного багатства) у зв'язку із формуванням і використанням бюджетного фонду держави, призначеного для фінансування народного господарства, нематеріальної сфери, задоволення соціальних та інших потреб суспільства (оборона, управління, покриття державного боргу тощо). Складається, затверджується та виконується центральними органами державної влади України.

Державний внутрішній борг України — строкові боргові зо­бов'язання Уряду України в грошовій формі. Гарантується всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності. Складається із заборгованості минулих років і заборгованості, що виникає за бор­говими зобов'язаннями Уряду України. До боргових зобов'язань Уряду України належать випущені ним цінні папери, інші зо­бов'язання у грошовій формі, а також одержані ним кредити.

Державний зовнішній борг — сума заборгованості держави ін­шим державам і фінансовим інститутам. Виникає у зв'язку із бю­джетним дефіцитом.

Державний кредит — грошові відносини, що виникають у держави із юридичними та фізичними особами у зв'язку із мобілізацією тимчасово вільних грошових коштів у розпорядження органів державної влади, які призначені для фінансування державних витрат; форма вторинного перерозподілу валового внутрішнього продукту. Д. к. має строк повернення і ціну в формі процентів. Буває внутріш­нім і зовнішнім.

Державний пенсійний фонд України — самостійна фінансово-банківська система, що здійснює управління фінансами пенсійного забезпечення на території всієї держави. Формується за рахунок обов'язкових страхових внесків (у процентах до фонду оплати праці) підприємств, громадян-підприємців, працюючих громадян. Кошти фонду використовуються на виплату пенсій за віком, за інвалідністю, інших пенсійних виплат.

Державний фонд сприяння зайнятості населення — спеціальний фонд, створений з метою фінансування передбачених програмами зайнятості населення заходів щодо: професійної орієнтації населення, професійного навчання вивільнюваних працівників і
безробітних, сприяння їх працевлаштуванню, виплати допомоги по безробіттю, організації додаткових робочих місць Відрахування до цього фонду складають 1% від фонду оплати праці.

Державні фінанси — центральна підсистема фінансової системи, через яку здійснюється вплив держави на економічний і соціальний розвиток країни. За економічною сутністю Д. ф. — це грошові відносини з розподілу та перерозподілу вартості ВВП, пов'язані з формуванням і використанням фінансових ресурсів у розпорядженні держави і державних підприємств, призначених на цілі розширеного відтворення, задоволення соціально-культурних та інших потреб суспільства. До складу Д. ф. входять бюджети різних рівнів державного управління, позабюджетні спеціальні фонди, державний кредит і фінанси державних підприємств та організацій.

Державні цільові фонди— фонди, які створені відповідно до законів України, формуються за рахунок податків і зборів з юридичних та фізичних осіб.

Депозит — внесок у банк або віншу кредиту установу для зберігання або одержання грошової винагороди (відсотків).

Дефіцит — 1) нестача грошей, товарів або послуг, необхідних для збалансування факторів виробництва, кредитів споживання; 2) збиток, перевищення витрат над прибутками, заборгованості над активами

Джерело сплати податку — доходи юридичних і фізичних осіб, за рахунок яких сплачується податок.

Дивіденди — платіж, який провадиться юридичною особою на користь власників (довірених осіб власника) корпоративних прав емітованих цією юридичною особою, у зв'язку з розподілом частина її прибутку.

Дисконт – знижка. 1) різниця між ціною в даний момент і ціною на момент покриття або ціною номіналу цінного паперу; купівля фінансового інструменту до моменту його покриття за ціною, меншою за номінал. 2) Відхилення в бік зменшення від офіційного курсу валюти.

Довготерміновий кредит — кредит на капітальні вкладення на термін трьох років і більше.

Договір кредитний— двосторонній юридичний документ між комер­ційним банком і підприємством-позичальником про одержання та сплату кредитів і процентів за користуваннями ними.

Договірна дисципліна — встановлений законом порядок взаємодії між
суб'єктами ринкових відносин стосовно точного виконання господарських
договорів.

Додана вартість – вартість, створювана працею найманих робітників понад вартість їх робочої сили.

Дотація — (від лат. dotatio — дарунок, пожертва) — кошти, що безповоротно передаються з Державного бюджету місцевим бюд­жетам або з місцевих бюджетів вищого рівня — місцевим бюджетам нижчого рівня для збалансування їх доходів і витрат.

Доходи місцевих бюджетів — кошти, що надходять до відповідних місцевих бюджетів у розмірах і порядку, встановлених законом. Включають у себе власні або закріплені доходи, відрахування від регульованих доходів, дотації, субсидії, субвенції та інші трансферти. Розрізняють Д. м. б. податкові й неподаткові.

Економічна криза — одна з глибоких проблем сучасності, яка проявляється в різкому загостренні суперечностей у відносинах між суспільством і природою, порушенні природних процесів через надмірну антропогенну дію, непередбачувані наслідки науково-технічного прогресу, зростання енергоспоживання і спалювання викопного палива, демографічний вибух, збройні конфлікти, техногенні катастрофи тощо.

Економічне співробітництво — група країн, які об'єдналися для досягнення спільної мети в справі регулювання міжнародної торгівлі. Прикладом може служити Європейське економічне співтовариство (ЄЕС).

Експорт — продаж фірмою своїх товарів в іншу країну з використанням послуг належних маркетингових посередників (непрямий експорт) або шляхом самостійних маркетингових операцій (прямий експорт).

Елементи податку — складники податку, до яких належать: суб'єкт (платник) податку, об'єкт оподаткування, одиниця оподаткування, податкова ставка, джерело сплати податку і податкова квота.

Емісія — виготовлення і випуск в обіг банківських і казначейських білетів, паперових грошей і цінних паперів і розміщення їх серед інвесторів.

Емітент — установа чи підприємство, що здійснює емісію (випуск цінних паперів).

Євровалюта – кошти в іноземній валюті, що нагромадились у банках європейських країн і використовуються для розрахунків за межами країн-емітентів цієї валюти.

Євровалютний ринок — міжнародний ринок короткострокових та середньострокових кредитів. Базується на кредитних операціях, які здійснюються з національною валютою за межами країни. «Євро» не означає, що ринок обмежений кордонами Західної Європи, а свідчить про знаходження валюти (долар, марка, ієна, eur) на рахунку закордонних банків, які використовують її для надання кредитів. В основі кредитної діяльності лежать євровалютні депозити. Резиденти однієї країни розміщують гроші на рахунок іншої з метою отримання вищої процентної ставки.

Єврокредити – міжнародні позики, що надаються великими комерційними банками за рахунок ресурсів євровалютного ринку. Як правило, такі позики організують консорціуми банків на строк від 2 до 10 років з плаваючими процентними ставками.

Єврооблігації— цінні папери, які приносять проценти. Суб'єкти, які їх випускають (посередники та покупці), не є резидентами країни, валюта якої використовується при емісії. Обсяг випуску Є. 1998 р. становив 177,2 млрд. дол. Процент на них може бути фіксованим або «плаваючим», останній підвищує їх привабливість в умовах інфляції. Випускаються також Є., які можуть бути конвертовані в акції або мають варант на купівлю акцій компанії. (Варант — запорука — означає, що власнику облігації надано право протягом певного часу купувати додаткові облігації чи акції за обумовленою ціною.) Часто Є. випускаються в двовалютному варіанті й в одній
валюті з правом конверсії в іншу.

Європейський міжнародний ринок позичкового капіталу (ЄМРПК) – міжнародний ринок, на якому операції здійснюються в євровалютах. Позики беруть переважно транснаціональні монополії, які потребують кредитів для фінансування капіталовкладень в різних країнах, а також держави, що мають дефіцитні платіжні баланси; кредитори – приватні комерційні банки; що здійснюють міжнародні кредитні операції в іноземних валютах (євродоларах).

Забезпечення кредиту — товарно-матеріальні цінності і витрати на виробництво, які є заставою повернення боржником одержаних у позичку коштів та сплати ним відсотків за кредит.

Загальнодержавні податки — податки, які встановлюються органами законодавчої влади й обов'язкові для справляння на всій території держави.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування — система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Законодавство податкове — сукупність законодавчих актів, які встановлюють і регулюють справляння податків, зборів і податкових платежів.

Закріплені (власні) доходи — доходи, які повністю або на основі
фінансового відсотка на постійній чи довготривалій основі у встановленому законом порядку надходять до відповідного місцевого бюджету.

Застава — засіб забезпечення зобов'язань. 3. виникає з договору чи закону Предметом 3. може бути майно або майнові права.

Затвердження місцевого бюджету — процес розгляду та прийняття рішень щодо введення в дію бюджету представницьким органом місцевого самоврядування.

Захищені статті бюджету — статті видатків бюджету, які не підлягають секвестру видатків у випадку невиконання дохідної частини бюджету.

Збитки — витрати матеріальних та грошових ресурсів підприємств, об'єднань, організацій, громадян у результаті перевищення витрат на виробництво і збут продукції над виручкою від її реалізації, тобто перевищення витрат над доходами, а також неефективного господарювання та недоліків у ціноутворенні.

Збори — платежі юридичних і фізичних осіб, встановлені у твердих розмірах, за надання певних прав чи послуг або на відшко­дування окремих видатків бюджету.

Зведений (консолідований) бюджет України — сукупність усіх бюджетів (Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів), що входять до бюджетної системи України по доходах і видатках.

Знос основних засобів— поступове перенесення вартості засобів праці на продукт, що виробляється з їх участю; елемент виробничих витрат у вигляді амортизаційних відрахувань.

Імпорт — ввезення до країни іноземних товарів із-за кордону для продажу їх або використання в цій країні.

Інвестиції — довгострокові вкладення капіталу (в країні або за кордоном) в підприємствах різних галузей народного господарства. Повністю зосереджені на одержанні прибутку. Державні І. можуть здійснюватися з метою регулювання розвитку економіки. Вони фінансуються за рахунок податків, прибутків державних підприємств, емісії внутрішніх позик уряду. Джерелом фінансування приватних вкладів є власні засоби компаній (нерозділений прибуток, зокрема амортизаційні та інші фонди), залучені зовнішні засоби, отримані від продажу акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також довгострокові кредити та займи. Рівень І. залежить від значних коливань і динаміки росту економічної системи, а також від неекономічних факторів: розвитку техніки, характеру проведення державної політики.

Інвестиційний клімат — рівень досягнення потенційних мож­ливостей вітчизняних та іноземних юридичних і фізичних осіб здій­снювати Інвестиції у формі коштів, цільових банківських вкладів паїв, акцій та Інших цінних паперів, рухомого та нерухомого майна майнових прав, ноу-хау, досвіду та інших інтелектуальних цінностей, права користування землею та іншими природними ресурсами.

Індексація – підвищення або зниження цін, заробітної плати, вартості майна, процентних ставок тощо залежно від змін певного індексу.

Індекс цін — показник динаміки цін, якийхарактеризує рівень цін на товари і послуги у порівнянні з рівнем цін за період, який взято за базу.

Інновація — (англ. innovation) — процес, орієнтований на створення, розвиток і якісне вдосконалення нових виробів, технологій, організаційних форм. Характеризується новими формами інтеграції науки, техніки, виробництва І передбачає участь різних організацій і відомств; нововведення, впровадження нових ідей, технологій, видів продукції тощо у виробництво, управлінську діяльність.

Інфляція — порушення процесу суспільного виробництва, що проявляється у переповненні сфери обігу грошовими знаками понад реальні потреби господарства і їх знеціненні. І. знижує рівень життя населення, загострює економічні та соціальні суперечності. Діапазон коливання рівнів інфляції досить широкий, але в ньому можна чітко визначити певні інтервали, де І. виконує стимулюючу функцію. Світовий досвід успішного проведення трансформацій­них реформ у таких країнах як Німеччина, Японія, Китай, Чехія, Словаччина та інші дає можливість виділити ці інтервали. Так, коли І. знаходиться в інтервалі від 1,1 до 4,7% на рік, вона максимально стимулює економічне зростання. Коли типи І. переходять межу 4,7%, темпи економічного зростання починають знижуватися. Коли інфляція сягає 25—45%, економічне зростання припиняється, йому на зміну приходить стагнація і спад виробництва, який поглиблює­ться в міру зростання темпів інфляції. Тому при виборі довгостро­кової стратегії економічного розвитку необхідно орієнтуватися на рівень І. 2—5%, а при вирішенні тактичних питань економічних пе­ретворень її темпи можуть підвищуватися до 15—20%.

Інфраструктура – сукупність галузей та видів діяльності, що обслуговують як виробничу, та невиробничу сфери економіки з метою створення основи для нормальної діяльності головних галузей матеріального виробництва та розвитку продуктивних сил країни.

Казначейська система касового виконання бюджету — система касового виконання державного бюджету, яка забезпечується казначейством. При К. с. к. в. б. всі платежі, які надходять до Державного бюджету України, зосереджуються у спеціальній системі каз­начейських кас і концентруються на єдиному рахунку Державного казначейства. В окремих країнах касове виконання місцевих бюджетів також покладається на Державне казначейство. Так, у Франції бюджетні доходи органів місцевого самоврядування знаходяться на рахунках казначейства.

Казначейські зобов'язання— вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання доходу.

Камеральна (попередня) перевірка — перевірка правильності розрахунків платників із бюджетом у податковій інспекції на підставі
поданих декларацій, звітів і розрахунків.

Капітал — вклад в активи власні та позичені фінансові ресурси суб'єктів підприємницької діяльності.

Капітальний ремонт — спосіб відтворення основних засобів, що полягає в заміні зношених машин і обладнання, конструктивних частин будівель і споруд. На підприємствах К.р. фінансується як елемент витрат на виробництво (в законодавче встановлених межах) І за рахунок інших джерел через приріст балансової вартості основних засобів.

Капітальні вкладення — витрати, спрямовані на відтворення зношених і створення нових основних засобів у виробничій та невиробничійсферах

Касове виконання місцевого бюджету — організація та здійс­нення прийому, зберігання і видачі бюджетних коштів, ведення об­ліку і звітності в процесі виконання місцевого бюджету. В Україні К. в. м. б. здійснюється територіальними відділеннями Національного банку України, а в таких адміністративно-територіальних одиницях, де цих відділень нема, — іншими уповноваженими банками.

Класифікація податків — групування податків за певними ознаками.

К. п. за формою оподаткування — прямі й непрямі.

К. п. за економічним змістом об'єкта оподаткування — податки на доходи, споживання і майно.

К. п. за спрямуванням — податки, сплачувані до державного бюджету; податки, сплачувані до місцевих бюджетів; змішані податки; податки, з яких формуються спеціальні позабюджетні фонди.

К. п. за складовими ціни, на які відносять податки — податки, що сплачують з прибутку; податки, що відносять на витрати виробництва; акцизи.

К. п. за співвідношенням між ставкою податку та величиною доходу — прогресивні, регресивні та пропорційні податки.

К. п. за способом стягнення — розкладні й окладні.

К. п. за суб'єктом оподаткування — податки, які сплачують юридичні особи та громадяни.

Компетенція місцевих органів влади в галузі фінансів — пере­лік повноважень і обов'язків місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування різних рівнів у сфері складання, затвердження і виконання місцевого бюджету, у бюд­жетному процесі, утворенні позабюджетних, цільових, резервних і валютних фондів, запровадженні місцевих податків і зборів, залученні фінансово-кредитних ресурсів тощо

Контроль за виконанням місцевого бюджету — контроль, здійснюваний представницьким органом місцевого самоврядування . у формах, які він самостійно визначає.

Котирування – встановлення курсів іноземних валют, цінних паперів або цін товарів на біржах відповідно до діючих законодавчих норм та усталеної практики. К. здійснюють уповноважені державні установи, спеціальні органи на фондових і товарних біржах (офіційне К.), великі компанії і банки на ринку (ринкове К.)

Кошторис (єдиний кошторис доходів і видатків) — фінансовий план бюджетної установи, організації, основний документ, який визначає загальний обсяг, цільове надходження і поквартальний розподіл коштів установи.

Кредит — кошти та матеріальні цінності, які надаються резидентами або нерезидентами у користування юридичним або фізичним особам на визначений строк та під процент. Розрізняють К. фінансовий, товарний та К. під цінні папери, що засвідчують відносини позики.

Кредит банківський — кредит у грошовій формі, що надається банками; головний різновид фінансового кредиту.

Кредит державний — кредитні відносини, в яких одним із суб'єктів виступає держава.

Кредит фінансовий — позичка грошей під договірні відсотки на визначений термін.

Кредиторська заборгованість — кошти, тимчасово притягнеш, що підлягають поверненню відповідним юридичним або фізичним особам.

Курс цінних паперів – ціна, за якою продаються і купуються цінні папери. К.ц.п. формується під впливом попиту і пропозиції на ринку цінних паперів.

Лізинг оперативний (оренда) — господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає передачу права користування основними фондами на строк, який не перевищує строку їх повної амортизації, з обов'язковим поверненням таких основних фондів їхньому власникові після закінчення строку дії лізингової (орендної) угоди. Основні фонди, передані в Л.о. залишаються у складі основних фондів орендодавця.

Ліквідність підприємства – здатність підприємства розраховуватися за своїми фінансовими зобов’язаннями шляхом перетворення активів у гроші.

Майнові податки— прямі податки з юридичних і фізичних осіб, об’єктом оподаткування_яких виступає рухоме й нерухоме майно.

Маркетинг — система заходів для вивчення ринку та активного впливу на споживчий попит із метою розширення збуту виробничих товарів.

Матеріальні активи — основні фонди та оборотні активи у будь-якому вигляді, що відрізняються від коштів, цінних паперів, деривативів і нематеріальних активів.

Медичне страхування — вид страхування, об'єктом якого є видатки, пов'язані із здоров'ям, наданням медичної допомоги населенню.

Митні збори— плата, що стягується з декларантів за оформлення митних процедур.

Мито — непрямий податок, який встановлюється державою на товари, що імпортуються, експортуються чи проходять транзитом через митну територію країни, в процентних ставках до вартісної оцінки цих товарів або у твердих ставках на одиницю товару.

М. ввізне — мито, що сплачується при імпорті товарів.

М. вивізне — мито, що сплачується при експорті товарів.

Митна декларація — документ, що подається в митні органи при ввезенні, вивезенні чи транзиті товарів через митний кордон і містить дані про ці товари, на підставі яких стягується мито.

Митний тариф — систематизований перелік товарів і ставок мита, якими оподатковуються ці товари під час переміщення через митний кордон.

Митниця — державний заклад, через який повинні ввозитися або вивозитися усі переміщувані через кордон товари і вантажі з метою їх митного контролю і стягування відповідних мит і зборів.

Міжбюджетні взаємовідносини — форма, у якій забезпечується взаємозв'язок різних ланок бюджетної системи. М. б. визначаються державним, територіальним та бюджетним устроєм країни.

Міжбюджетні взаєморозрахунки — процес передачі коштів з Державного бюджету України місцевим бюджетам і навпаки, — з місцевих бюджетів до Державного бюджету України у процесі виконання бюджетів з метою збалансування доходів і витрат на всіх рівнях бюджетної системи.

Міжнародний ринок позичкового капіталу (МРПК) — система відносин у сфері акумуляції та перерозподілу позичкового капіталу між країнами; сукупність фінансово-кредитних установ і фондових бірж, що надають позики й кредити іноземцям.

Місцевий бюджет інвестицій або розвитку — самостійний розділ бюджету, видатки якого спрямовуються на розширене виробництво, інвестиції, придбання обладнання, сплату основної частини боргу. Застосовується як поняття в практиці бюджетного планування зарубіжних країн. В Україні введене поняття «видатки розвитку».

Місцевий поточний бюджет — самостійний розділ бюджету, видатки якого спрямовуються на поточні потреби, утримання апара­ту управління, закладів соціально-культурної сфери, соціальне обслуговування, соціальний захист, соціальне забезпечення, сплату процентів за боргом та інше. Поняття, яке використовується в практиці бюджетного планування зарубіжних країн. У Законі України «Про бюджетну систему України» застосовується поняття «поточні видатки бюджету».

Місцеві бюджети — сукупність бюджетів, які складаються, затверджуються і виконуються відповідними місцевими органами влади і самоврядування.

Місцеві податки — податки, що встановлюються і справляються на відповідній території місцевими органами представницької влади як на підставі загальнодержавного законодавства про місцеві податки і збори, так і цілком самостійно.

Місцеві податки і збори — обов'язкові платежі, які згідно Із законодавством запроваджуються органами місцевого самоврядуван­ня на підпорядкованій їм території і повністю зараховуються до відповідних місцевих бюджетів.

Місцеві позики — форма мобілізації фінансових ресурсів для потреб місцевих органів влади. М. п. розміщуються на ринку позичкового капіталу. У зарубіжних країнах М. п. — основний спосіб капіталовкладень, які здійснюються місцевими органами влади. Межі заборгованості місцевих органів по М. п. регулюються центральними органами державної влади згідно із законодавством. Повернення основної суми боргу по М. п. здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету інвестицій, відсотки за користування позикою сплачуються за рахунок коштів поточного місцевого бюджету. Право розміщення М. п. згідно із законодавством надано органам місцевого самоврядування України. Порядок їх випуску регламентується Законом України «Про зовнішній і внутрішній борг України». Перші муніципальні позики випустили міста Київ, Дніпропетровська та деякі інші

Місцеві фінансові органи в Україні — фінансові відділи виконавчих органів місцевого самоврядування, фінансові відділи та управління місцевих органів державної виконавчої влади, а також місцеві органи Головної державної податкової адміністрації, Голов­ного контрольно-ревізійного управління, Державного казначейства України. Фінансові відділи у структурі місцевого самоврядування України функціонують у 163 містах обласного підпорядкування, а також регіонах цих міст.

Міський бюджет — бюджет, який складається, затверджується і виконується органом міського самоврядування.

Муніципальна власність — власність, що перебуває у користуванні, володінні й розпорядженні територіальних колективів та їх виборних органів місцевого самоврядування; одна з форм власності корпоративної (колективної).

Муніципальне підприємництво — особлива сфера підприємницької діяльності, суб'єктами якої є органи місцевого самоврядування. Метою М. п. є надання різноманітних послуг жителям адміністративно-територіальних одиниць.

Муніципальний банк — фінансово-кредитна установа, яка засно­вана органом місцевого самоврядування та муніципальними підпри­ємствами і спеціалізується на фінансовому обслуговуванні діяльності територіальних колективів.

Муніципальний кредит — система кредитних відносин, головним позичальником у якій є органи місцевого самоврядування; інститут фінансової діяльності органів місцевого самоврядування. Основна форма фінансування муніципальних інвестиційних програм у зарубіжних країнах. М. к. відокремлений від державного, на відміну від нього має виключно цільовий характер і пов'язаний із реалізацією конкретних соціально-економічних програм.

Муніципальні цінні папери — цінні папери, які випускаються органами місцевого самоврядування зарубіжних країн з метою залучення коштів для реалізації власних інвестиційних програм та інших заходів.

Національне багатство — сукупність створених та нагромаджених матеріальних благ, якими володіє суспільство, а також природні ресурси, що враховані та включені в економічний оборот.

Національний доход — частина валового національного продукту, заново створена в суспільстві вартість.

Нематеріальні активи— об'єкти, що не мають фізичної «основи, але мають вартісну оцінку, дають дохід і (використовуються протягом тривалого часу.

Неплатоспроможність — фінансовий стан підприємства, фірми, при якому вони неспроможні своєчасно виконувати свої фінансові зобов'язання І сплачувати борги внаслідок нераціонального використання фінансових.

Неподаткові платежі — разові та випадкові надходження в бюджет, які не мають прямим призначенням формування доходів бюджету.

Непрямі податки — встановлюються в цінах товарів І послуг, розмір
їх для окремого платника прямо не залежить від його доходів.

Нормативний метод— у фінансовому плануванні передбачає розрахунок фінансових показників на основі встановлення норм і нормативів.

“Ноу-хау” – сукупність науково-технічних знань виробничого і комерційного досвіду та навичок, які ще не стали суспільним надбанням. “н.-х.” є об’єктом комерційних угод.

Об'єкт оподаткування — фізична чи вартісна величина, щодо якої нараховується податок.

Облігація — цінний папір, що засвідчує внесення її власником коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість у передбачений строк з оплатою фіксованого відсотка.

Оборотні кошти підприємств — кошти авансовані для формування оборотних виробничих фондів і фондів обігу.

Одиниця оподаткування— одиниця виміру об'єкт оподаткування.

Окладні податки — податки, встановлювані для окремих платників шляхом виділення об'єкта оподаткування й затвердження податкових ставок.

Оподаткування подвійне — 1) одночасне стягнення різних податків на доходи на різних стадіях їх формування, але в рамках однієї виробничої діяльності. Наприклад, оподаткування заробітної плати окремого працівника і доходу підприємства загалом; 2) одночасне стягнення аналогічних податків у різних країнах у зв'язку із підпорядкуванням платника податку та об'єкта оподаткування юрисдикції цих (різних) країн.

Оренда (лізінг)— передача майна у користування за певну
плату і на певний строк.

Орендна плата за землю — форма плати за землю, що встановлюється для орендарів землі.

Основні фондипідприємства — це засоби праці, які тривалий час приймають участь у виробничому процесі; зберігають свою натурально-речову форму і по переносять свою вартість на виготовлений продукт.

Ощадний сертифікат— письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів по ньому.

Пеня – санкція за несвоєчасне виконання зобов'язань і сплати платежів та внесків: різновид неустойки.

Первісна вартість основних засобів – сукупність витрат на створення елементів основних засобів.

Перевірка документальна — перевірка правильності розрахунків платників податків із бюджетом, що проводиться безпосередньо в платника за даними бухгалтерського обліку, звітності та первинних документів.

Перевірка камеральна (попередня) — перевірка правильності розрахунків платників податків з бюджетом у податковій адміністрації (інспекції) на підставі поданих декларацій, звітів і розрахунків.

Переказний вексель — письмовий наказ кредитора позичальнику про сплату останнім визначеної суми грошей третій особі або пред'явнику.

Підприємництво— самостійна Ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку.

Пільги податкові — часткове чи повне звільнення фізичних і юридичних осіб від сплати податків. Є одним з елементів податкової політики і мають як економічну, так і соціальну спрямованість. Використовуючи П. п., держава регулює певні економічні процеси, а також забезпечує соціальний захист окремих видів діяльності та груп населення. До П. п. належать: неоподатковуваний мінімум доходів, податкові знижки (наприклад, для підприємств окремих галузей, регіонів), вилучення з оподатковуваних доходів деяких витрат платників податків, повернення раніше сплачених податків (податкові амністії), повне звільнення від сплати деяких податків тощо.

Плата – платіж у бюджет за використання ресурсів, які перебувають у загальнодержавній власності, на основі певної еквівалентності взаємовідносин платників і держави. Встановлюється у твердих ставках з одиниці ресурсів у їх фізичному вимірі.

П. за воду — плата, встановлена за забір прісної води з наземних водосистем і підземних джерел і за безповоротне використання водних ресурсів. Справляється з юридичних осіб за ставками з 1 куб. м води.

П. за землю — плата за використання землі, що справляється у вигляді земельного податку чи орендної плати.

П. за спеціальне використання надр — справляється з видобувачів корисних копалин за твердими ставками, що встановлюються з одиниці корисних копалин.

Платіжна дисципліна — зобов'язання підприємств, організація здійснювати платежі у точно визначені строки і в повному обсязі.

Платіжне доручення — розрахунковий документ, за яким платник подає доручення обслуговуючому його банку про перерахування певної суми Із свого рахунку на рахунок постачальника.

Платіжний календар— оперативний фінансовий план підприємства, метою складання якого є прогнозування фінансового стану підприємства на певну дату.

Платник (суб'єкт) податку — фізична та юридична особа, яка безпосередньо перераховує податок до бюджету.

Податки майнові — прямі податки з юридичних і фізичних осіб, об'єктом оподаткування яких є нерухоме майно.

Податкова система — сукупність загальнодержавних і місцевих податків, зборів та інших обов'язкових платежів до бюджетів і державних цільових фондів, а також методи та принципи їх встановлення.

Податкова ставка — законодавче встановлений розмір податку на одиницю оподаткування. Може бути встановлена як у твердій сумі, так і в процентах.

Податкове законодавство — законодавчі акти, які встановлюють і регулюють справляння податків та податкових платежів.

Податкові пільги— повне або часткове звільнення від податків для певних категорій платників.

Податковий кредит — відстрочка терміну внесення належних до сплати податків і податкових платежів у випадках, передбачених податковим законодавством.

Податок — обов'язковий регулярний платіж юридичних і фізичних осіб до державного чи місцевого бюджетів, що законодавче встановлюється для фінансового забезпечення виконання функцій держави.

Позабюджетні фонди — специфічна форма перерозподілу та використання фінансових ресурсів, залучених для фінансування деяких суспільних потреб. Головне призначення полягає у фінансуванні цільових заходів за рахунок спеціальних цільових відрахувань та інших джерел.

Політика податкова —державна політика оподаткування юридичних і фізичних осіб, її метою є формування державного і місцевих бюджетів за одночасного стимулювання ділової активності підприємців. Реалізується через систему податків, податкових ставок і податкових пільг.

Поточні видатки— витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів, яка діє на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів, що не належать до видатків розвитку.

Прибуток підприємств — об'єктприбуткового оподаткування, щовідображає чистий доход підприємства, який обчислюється як різницяміж виручкою від реалізації й повною собівартістю, а також включає сальдо позареалізаційних операцій.

Прибуток чистий — прибуток, який залишається в розпорядженні фірми, підприємства після сплати податків, відрахувань,
обов'язкових платежів та платежів, пов'язаних із застосуванням фінансових санкцій до підприємства.

Прихований дефіцит бюджету — несвоєчасне або неповне фінансування галузей бюджетної сфери. Виникає в умовах боротьби за скорочення видатків з метою зменшення відкритого дефіциту бюджету.

Профіцит бюджету - перевищення доходів бюджету над його видатками. Як явище властиве окремим місцевим бюджетам.

Процент — плата за позичку власнику коштів або товарів, наданих в кредит (наприклад, плата банку власнику депозиту, плата підприємства банку за кредит і т. ін.).

Процентна податкова ставка — ставка, що встановлюється в процентах до об'єкта оподаткування в грошовому виразі.

Ревізія— метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірності обліку і звітності, спосіб документального викриття недостачі розтрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальний цінностей, попередження фінансових зловживань.

Регіональна фінансова політика — система заходів, які здійснюються державою з метою управління процесом утворення, розподілу, перерозподілу та використання фінансових ресурсів в окремих регіонах та інших адміністративно-територіальних одиницях. Основне місце в системі цих заходів належить систематичній фінансовій допомозі з боку центрального уряду органам влади тих територій, які мають недостатні фінансові ресурси для виконання покладених на них обов'язків.

Регульовані доходи — доходи, які на пайовій основі розподіляються між усіма ланками бюджетної системи України з метою збалансування доходів і витрат. Перелік Р. д. визначається законодавством України про бюджетну систему і про місцеві органи влади. До Р. д. відносяться: податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість, акцизний збір, прибутковий податок з громадян, дохід від патентів. Уточнення переліку Р. д. та їх нормативів страхувань здійснюється у щорічних законах про державний бюджет України. Це одна із форм бюджетного регулювання.

Резервні фонди — спеціальні фонди, які формуються у складі видатків місцевих бюджетів і використовуються для фінансування невідкладних заходів, що не були передбачені при затвердженні цих бюджетів. Резервні фонди формуються у розмірах, що не перевищують одного процента видатків відповідного місцевого бюджету.

Резидент — у податковому праві особа, яка має постійне місце перебування в країні.

Рента — регулярно одержуваний дохід із капіталу, майна або землі, що не вимагає від одержувача підприємницької діяльності.

Рентабельність – міра прибутковості роботи підприємства. Р. розраховується як відношення одержаного прибутку підприємства до вартості його капіталу або до собівартості його капіталу або до собівартості реалізованої продукції.

Республіканський бюджет автономної республіки Крим – бюджет, який складається, затверджується і виконується центральними органами влади Автономної Республіки Крим.

Рефінансування – погашення старої заборгованості новою шляхом випуску нових позик, часто заміною короткострокових зобов’язань довгостроковими.

Розподіл прибутку— направлення прибутку на формуванні Доходів бюджетів та на задоволення власних потреб суб'єктів господарювання.

Самостійність місцевого бюджету — можливість формування доходів місцевого бюджету за рахунок власних (закріплених) та загальнодержавних (регульованих) доходів.

Самофінансування —один із принципів госпрозрахунку і методів фінансового забезпечення.

СВІФТ — автоматизована система здійснення міжнародних платежів через мережу комп'ютерів.

Сертифікат — І) назва облігацій спеціальних державних позик; 2) у зовнішній торгівлі — документ про якість товару, що видається державними інспекціями та іншими уповноваженими організаціями.

Система оподаткування— сукупність податків і обов'язкових зборів до бюджетів та державних цільових фондів, що справляються у визначеному законами України порядку.

Складання місцевого бюджету — процес розробки проекту бюджету із дотриманням визначених законодавством процедур, здійснюваний місцевим органом державної виконавчої влади і виконавчим органом місцевого самоврядування.

Собівартість продукції – грошовий вираз всіх затрат, пов’язаних з використанням у процесі виробництва і реалізації продукції матеріальних, трудових, природних та інших ресурсів, крім того, включає податки і обов’язкові збори згідно діючого законодавства.

Спеціальні фонди - сукупність коштів у розпорядженні підприємств, які мають спрямоване призначення.

Статутний фонд - сукупність вкладів (у грошовій формі) учасників або власників у майно при створенні підприємства для забезпечення його діяльності в розмірах, визначених установчими документами.

Страхова медицина - метод фінансування видатків по охороні здоров’я.

Страхові компанії - організації, що виступають у ролі страховка і приймають на себе обов’язок відшкодування при настанні страхового випадку деяких коштів.

Страховий ринок - особлива форма грошових відносин, де об’єктом купівлі-продажу виступає страхова послуга, яка надається юридичним та фізичними особам спеціалізованими страховими організаціями.

Страхування кредиту - вид страхування, сутність якого полягає у зменшенні або усуненні кредитного ризику.

Страхування соціальне - система економічних відносин, завдяки яким формуються і витрачаються грошові фонди, призначені для матеріального забезпечення непрацездатних (див. Внески страхові).

Субвенція (від лат. subveniere - приходити на допомогу) - кошти, які надаються місцевим бюджетом з бюджетів вищого рівня на фінансування цільових витрат і підлягають поверненню у випадку їх нецільового використання.

Субсидія (від лат. subsidium - допомога, підтримка) - кошти, які надаються з державного бюджету місцевим бюджетом або з місцевих бюджетів вищого рівня місцевим бюджетам нижчого рівня на фінансування цільових витрат.

Сфера міжнародних фінансів - складова фінансової системи України на рівні світового господарювання. С. м. ф. відображає обмінні та перерозподільні відносини на світовому рівні і включає три напрямки: міжнародні розрахунки; фінанси міжнародних політичних, економічних, гуманітарних організацій; міжнародні фінансові інститути.

Територія з особливим економічним статусом — до територій з особливим економічним статусом належать (спеціальні) вільні економічні зони, особливі економічні зони, експериментальні економічні зони, зони економічного сприяння, зони вільної торгівлі, зони прикордонного економічного співробітництва та ін. Території з особливим економічним статусом створюються згідно із законодавством за рішеннями центральних органів центральної влади. У межах таких територій формується особлива система фінансових відносин. Серед суб'єктів цих відносин важлива роль належить місцевим органам влади. Такі території мають особливий режим оподаткування, ведення підприємницької діяльності, створення спільних з іноземним капіталом підприємств, використання прибутку, здійснення інвестиційної діяльності, митних пільг тощо. Зарубіжна практика у цій сфері досить різноманітна.

В Україні надання територіям особливого економічного статусу регулюються Законом України «Про загальні принципи створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон».

На практиці особливий економічний статус отримали лише окремі території України. Так, згідно з Указом Президента України створена експериментальна зона «Сиваш». Особливості фінансових відносин в цій зоні визначені Законом України «Про деякі питання валютного регулювання і оподаткування суб'єктів експерименталь­ної економічної зони «Сиваш» від 23 лютого 1996 р.

Термін сплати податку — законодавче встановлений термін внесення до бюджету належних до сплати за відповідний період сум податків.

Товари підакцизні — товари, з яких законодавче справляється акцизний збір. В Україні до них належать: лікеро-горілчані та тютюнові вироби, легкові автомобілі, кава, шоколад, інші високорентабельні та монопольні товари. Перелік Т. п. встановлюється законодавче Верховною Радою України.

Трансферти (від фр. (transfert; лат. transferee — переносити, переводити) — кошти, що передаються з державного бюджету до місцевих бюджетів або з місцевих бюджетів вищого рівня до бюджетів нижчо­го рівня у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій та в інших формах.

Уніфікація позики – об’єднання (обмін) декількох раніше випущених позик в одну облігацію нової позики.

Управління фінансами— складова частина управління економікою, діяльність, пов'язана із впливом на процеси розподілу і перерозподілу валового національного продукту, національного доходу і національного багатства.

Фінанси — сукупність об'єктивно обумовлених економічних відносин з обміну, розподілу та перерозподілу вартості створеного у суспільстві ВВП формування, розподілу та використання фондів грошових коштів і нагромаджень у розпорядженні суб'єктів господарювання та держави, призначених для цілей розширеного відтворення, матеріального стимулювання працівників, задоволення соціальних та інших потреб суспільства.

Фінанси місцевого самоврядування — система економічних відносин, за посередництвом яких територіальні колективи та органи місцевого самоврядування мобілізують, розподіляють і використовують фінансові ресурси відповідно до своїх функцій.

Фінанси підприємств — сукупність грошових відносин, які відображають формування, розподіл і використання грошових фондів і доходів суб'єктів господарювання в процесі відтворення. Складова фінансової системи України.

Фінансова дисципліна — обов'язковий для усіх підприємств, організацій та посадових осіб порядок здійснення фінансової діяльності.

Фінансова криза — глибокий розлад фінансової системи держави, зумовлений економічними і політичними явищами.

Фінансова наука — наука, яка вивчає явища і процеси, що здійснюються в державі при створенні та використанні фінансових ресурсів усіх рівнів на цілі її економічного і соціального розвитку.

Фінансова політика — діяльність держави з цілеспрямованого використання фінансів; частина економічної політики держави. Зміст Ф. п. включає: 1) розробку науково обгрунтованих концепцій розвитку фінансів, визначення основних напрямків їх використання; 2) розробку заходів, направлених на досягнення поставлених цілей. Ф. п. складається з фінансової стратегії і фінансової тактики.

Фінансова система — термін, застосовуваний для визначення різних за своєю сутністю понять: а) сукупність взаємозв'язаних сфер і ланок фінансових відносин; б) сукупність фінансових установ держави.

Фінансова стратегія — довгостроковий курс фінансової політики, що розрахований на перспективу і передбачає рішення великомасштабних задач, визначених економічною і соціальною стратегією.

Фінансова тактика — вирішення задач конкретного етапу розвитку суспільства шляхом своєчасного перегрупування фінансових ресурсів і змінення способів організації фінансових відносин.

Фінансове законодавство — сукупність законодавчих актів, що регулюють права і обов'язки всіх органів державної влади, підприємств і населення у сфері формування та використання цільових централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів. Функціонування та розвиток Ф. з. відбувається шляхом оновлення та уніфікації законодавчих актів з фінансових питань.

Фінансове планування — діяльність з формування, використання
централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів, призначених для цілей розширеного відтворення, матеріального стимулювання
працівників, задоволення соціальних та інших потреб суспільства
(фінансування нематеріальної сфери, оборони, управління тощо).
Централізована частина фінансових ресурсів у процесі планування
підлягає перерозподілу з метою фінансового забезпечення розвитку
пріоритетних галузей народного господарства, посилення соціальної спрямованості тощо. Децентралізована частина фінансових ресурсів у процесі планування формується і використовується з урахуванням принципів госпрозрахунку.

Фінансове планування в органах місцевого самоврядування — одна із головних сфер діяльності територіальних колективів. Здійснюється в декілька етапів. Це прогнозування надходжень фінансових ресурсів у розпорядження органів місцевого самоврядування, їх мобілізація та управління наявними фондами грошових ресурсів, а також програмування видатків відповідно до обраних соціально-економічних цілей. Це процес розробки, складання, затвердження та виконання місцевих бюджетів, складання кошторисів видатків інших фондів грошових ресурсів та кошторисів видатків фондів грошових ресурсів, які належать підприємствам та організаціям, що знаходяться у власності територіальних колективів.

Фінансове планування належить до обов'язкових повноважень органів місцевого самоврядування.

Фінансове право — сукупність юридичних норм, які регламентують фінансові відносини щодо формування, розподілу і використання фінансових ресурсів усіх рівнів; посідає особливе місце у фінансовому механізмі. Впровадження в життя Ф. п. відбувається з допомогою фінансового законодавства.

Фінансовий апарат — працівники фінансових органів, податко­вої служби, фінансових відділів і управлінь на підприємствах (в ор­ганізаціях і установах), у міністерствах і відомствах, які виконують функції оперативного управління фінансами.

Фінансовий аудит — процес детальної перевірки правильності складання фінансової звітності та аналіз фінансового стану підприємства. Розрізняють внутрішній і зовнішній аудит. Внутрішній аудит є однією із форм внутрішнього фінансового контролю. Він здійснюється внутрішніми аудиторами (спеціалістами у сфері фінансів, обліку та контролю) з метою інформування керівництва компанії (підприємства) щодо ефективності фінансової діяльності в цілому або окремих її структур.

Зовнішній аудит здійснюється незалежними аудиторами — фізичними або юридичними особами, які мають ліцензію на проведення перевірки в окремих сферах фінансової діяльності (банківської, страхової тощо). Основною метою Ф. а. є встановлення достовірності й правильності складання фінансової звітності об'єктів, що перевіряються, розробка рекомендацій щодо ліквідації виявлених порушень у діяльності суб'єктів господарювання і поліпшення фінансово-господарської діяльності й комерційних результатів. Зовнішній аудит може носити обов'язковий або ініціативний характер.

Фінансовий контроль — форма контролю з боку держави та інших уповноважених законодавством органів за законністю і обгрунтованість виконання фінансових операцій з визначення результатів господарської та управлінської діяльності, створення і використання фондів фінансових ресурсів на цілі економічного і соціального розвитку держави. Ф. к. є формою реалізації контрольної функції фінансів. Об'єктом Ф. к. виступають грошові розподільчі й перерозподільчі процеси при формуванні й використанні фінансових ресурсів.

В Україні Ф. к. по лінії державної виконавчої влади здійснюється Міністерством фінансів України, Державною фінансовою інспекцією України. Окремі функції Ф. к. здійснюють Державна податкова адміністрація України, Державний митний комітет України, Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю, Державне казначейство України та деякі інші органи. Ф. к. поділяється на державний, відомчий, господарський тощо. За формами проведення розрізняють Ф. к. попередній, поточний і наступний.

Методами контролю є перевірки, ревізії, обстеження, аналіз. До Ф. к. відноситься незалежний фінансовий аудит.

Фінансовий механізм – сукупність форм, методів створення і використання фінансових ресурсів з метою забезпечення різноманітних потреб державних структур, господарських суб'єктів і населення.

Складниками Ф. м. є фінансове планування і прогнозування, фінансові показники, нормативи, ліміти і резерви, система управління фінансами, фінансовий контроль, аудит і фінансове право.

3 допомогою Ф. м. здійснюється широкомасштабний розподіл і перерозподіл створюваного в державі валового внутрішнього продукту (ВВП) відповідно до основних положень фінансової політики.

Залежно від структури фінансової системи Ф. м. включає: фінансовий механізм підприємств і державних фінансів. У свою чергу, кожна з цих сфер включає окремі структурні ланки. Так, механізм державних фінансів поділяється на бюджетний і механізм функціонування позабюджетних фондів. Залежно від територіального поділу розрізняють Ф. м. федерацій, суб'єктів федерації, місцевих органів влади.

При розгляді Ф. м. з точки зору його впливу на суспільне виробництво виділяються його функціональні ланки: мобілізація фінансових ресурсів, фінансування, стимулювання та ін.

Кожна сфера та окрема ланка Ф. м. є складником одного цілого. Вони взаємозв'язані й взаємозалежні, проте функціонують відносно самостійно.

Фінансовий план —план формування, розподілу і використання фінансових ресурсів.

Фінансовий ринок — специфічна сфера грошових операцій, де об'єктом угоди виступають вільні грошові кошти населення, суб'єктів господарювання і державних структур, надані користувачеві під цінні папери або у вигляді позики. Функціонування Ф. р. можливе лише за наявності в економіці реальних власників.

Ф. р. поділяється на ринок грошей і ринок капіталу. Вони, у свою чергу, поділяються на фондовий ринок (ринок цінних паперів), кредитний ринок, валютний ринок, страховий ринок тощо. Фондовий ринок поділяється на первинний і вторинний, а також на ринки цінних паперів первинного і вторинного порядку. Первинний Ф. р. — це ринок, на якому здійснюється емісія і розміщення первинно випущених цінних паперів. Метою його є залучання додаткових фінансових ресурсів, необхідних для інвестування у виробництво та інші види затрат.

Вторинний Ф. р. — це ринок, на якому здійснюється купівля-продаж цінних паперів. Метою його є не залучення додаткових фінансових ресурсів, а їх перерозподіл (перелив капіталу) між суб'єктами, призначених для цілей розширеного відтворення та інших потреб суспільства. Вторинний Ф. р. поділяється на біржовий і позабіржовий.

Фінансові важелі — конкретні форми здійснення процесів розподілу і перерозподілу створеної вартості.

Фінансові інвестиції (фінансові вкладення) — (financial investment) — вкладення капіталу в різні фінансові інструменти, головним чином у цінні папери. За строками інвестиції поділяють на короткострокові фінансові вкладення (строком до одного року) і довгострокові (строком понад один рік). Для зниження рівня ризику Ф. і. здійснюються в різні фінансові інструменти, сукупність яких формує інвестиційний портфель.

Фінансові інститути — (financial institution) — основні опера­тори на фінансовому ринку, предметом діяльності яких є залучення вільних коштів та їх використання на фінансування, кредитування й інші операції з використанням різних фінансових інструментів. Ос­новними Ф. і. виступають банки, страхові компанії, інвестиційні компанії, пенсійний фонд тощо.

Фінансові інститути місцевих органів влади — сукупність закладів, установ, утворень, які є суб'єктами фінансових відносин у сфері компетенції місцевого самоврядування. До складу фінансових інститутів місцевого самоврядування входять позабюджетні валютні та цільові фонди, муніципальні банки, ощадні каси, страхові товариства, пенсійні фонди, фонди сприяння та інші структури, які мають відповідний правовий статус. Здійснюють регулювання фінансової діяльності місцевого самоврядування. Перебувають у муніципальній власності або створені за пайовою участю територіальних колективів.

Фінансові інструменти — документи, що мають грошову вартість, за допомогою яких здійснюються операції на фінансовому ринку. До основних Ф. і. належать цінні папери, свідчення про депозитні вкладення, кредитні угоди, страхові поліси тощо.

Фінансові категорії — категорії фінансової науки, які в абстрактній теоретичній формі характеризують важливі сторони фінансово-економічної діяльності. До Ф. к. належать: податки, державний кредит, державні доходи, державні витрати, бюджет. Вони відображають стійкі причинно-слідственні зв'язки і залежності, які складають зміст об'єктивних економічних законів.

Розкриття суті економічних категорій, в т. ч. фінансових, дозволяє розкрити суть виробничих відносин і фінансів в цілому, їх закономірності, специфіку та особливості функціонування.

Сукупність Ф. к. характеризує внутрішню структуру тієї частини виробничих відносин, яка пов'язана з формуванням, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фінансових ре­сурсів. У результаті діалектичного руху всіх категорій виникає кате­горія фінансів.

Фінансові ліміти — певні обмеження на витрати в інтересах держави, підприємця або громадянина.

Фінансові нормативи — нормативи, які характеризують певний рівень забезпечення видатків, різних видів витрат фінансових ресурсів усіх рівнів.

Фінансові показники — абсолютні величини, які характеризують створення і використання фінансових ресурсів в економіці держави, її фінансове становище, результати господарської діяльності підприємницьких структур, рівень доходів населення, розподіл і перерозподіл валового національного продукту за допомогою фінансів. Ф. п. визначають кількісну та якісну характеристики господарських явищ і процесів при функціонуванні фінансів як складника економічних відносин. Сукупність Ф. п. становить єдину систему на всіх рівнях управління. Вони поділяються на зведені та індивідуальні. Зведені Ф. п. характеризують явища і процеси на макрорівні, індивідуальні — деталізують зведені й доповнюють їх. До зведених показників від­носять загальний обсяг фінансових ресурсів, доходів і видатків бюджету, грошових нагромаджень в економіці держави, розміри фонду споживання і фонду нагромадження тощо. Кожний з цих показників деталізується в показниках індивідуальних. Так, зведений фінансо­вий показник загального обсягу ресурсів може деталізуватися в показниках прибутку, різних видів податків і відрахувань, які відносно певної бази обчислення характеризують окремі аспекти діяльності держави, регіону, підприємств. Зведений показник доходів або видатків бюджету може деталізуватися в таких індивідуальних показниках, як платежі населення, підприємницьких структур тощо.

Фінансові резерви — грошові кошти, які знаходяться в розпорядженні підприємств, об'єднань, фірм для здійснення покриття додаткових витрат, усунення тимчасових фінансових труднощів і забезпечення нормальних умов діяльності.

Фінансові ресурси — грошові фонди, які створюються в процесі розподілу, перерозподілу і використання валового національного продукту за певний період, а також нагромадження та надходження в розпорядження суб'єктів господарювання та держави, призначені для цілей розширеного відтворення, матеріального стимулювання працівників, задоволення соціальних та інших потреб суспільства (оборони, управління тощо). Ф. р. підприємств формуються за рахунок джерел, які поділяються на власні, позичкові, залучені, внутрішні та зовнішні. Ф. р. держави (бюджетні та спеціальні позабюджетні фонди) формуються за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел.

Фінансові ресурси місцевого самоврядування — фонди грошових ресурсів, які утворюються і використовуються органами місцевого самоврядування в процесі реалізації покладених на них законом функцій. До їх складу входять: місцеві бюджети, валютні та цільові фонди, фінансово-кредитні ресурси, фінансові ресурси підприємств комунальної форми власності.

Фінансові ресурси підприємств — грошові засоби, що є в розпорядженні підприємств. Це всі грошові фонди й та частина грошових засобів, яка використовується в нефондовій формі. Формуються за заснування підприємств, за рахунок власних та прирівняних до них коштів, коштів, що мобілізуються на фінансовому ринку тощо.

Фінансові ресурси підприємств комунальної форми — фонди грошових ресурсів, які утворюються підприємствами, що належать місцевим органам самоврядування різних рівнів, використовуються відповідно до законодавства і рішень органів місцевого самоврядування.

Фінансові санкції — особливі форми організації фінансових відносин, покликані посилити матеріальну відповідальність суб'єктів господарювання у виконанні взятих зобов'язань.

Фінансові стимули — особливі форми організації фінансових відносин, покликані посилити матеріальну зацікавленість суб'єктів господарювання в досягненні кращих результатів діяльності.

Фіскальний — той, що стосується інтересів казни.

із складу бюджету центрального уряду і мають самостійний статус.

Фондова біржа — організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами, як первинними, так і похідними. Основними функціями Ф. б. є: забезпечення високої концентрації попиту та пропозиції на цінні папери окремих емітентів в одному місці; формування ринкових цін; здійснення кваліфікованого посередництва між продавцями і покупцями цінних паперів; формування умов для мінімізації фінансових ризиків; здійснення процедури лізингу окремих цінних паперів; постачання учасникам фондового ринку найбільш цінної комерційної інформації; стандартизація параметрів цінних паперів, а також контрактів на їх купівлю-продаж; надання різних послуг інвесторам, емітентам та іншим учасникам фондового ринку.

Форвард – купівля готівкової валюти на певний час.

Функції фінансів — прояв суті даної категорії в дії, специфічні способи вираження притаманних фінансам властивостей. Показують яким чином реалізується суспільне призначення фінансів як економічної категорії.

Ф’ючерські операції – строкові угоди на біржах, що являють собою купівлю-продач сировинних товарів, золота, валюти, фінансових та кредитних інститутів по фіксованій в момент укладання угоди ціні, з виконанням операцій через певний проміжок часу (до 2-3 років). До завершення угоди, як гарантії її виконання, вноситься невелика сума.

Цільові фонди – кошти, які використовуються для розв’язання конкретних проблем, визначених державними та органами місцевого самоврядування; різновид позабюджетних фондів.

Ціна – грошова форма вартості товару, функція від суми суспільно необхідних витрат праці на його виробництво, а також попиту і пропозиції на нього.

Чистий прибуток – частина прибутку підприємства, яка залишається в його розпорядженні після сплати податків.

Штраф – міра матеріального впливу на винних у порушенні законодавства, угод або діючих правил, накладаються, звичайно, в певній грошовій сумі.

Штрафні санкції – грошові штрафи та пені, що стягуються з платників податків за порушення податкового законодавства.

Юридична особа – підприємство (організація), що є по закону носієм цивільних прав та обов’язків, ринковий суб’єкт, що володіє відокремленим майном, який від власного імені набуває майнові та особисті немайнові права і несе обов’язки, є позивачем або відповідачем у суді та арбітражі.

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!