Тема 2 Фінансова політика держави, Фінанси, НУДПСУ

Тема 2 Фінансова політика держави 

ПЛАН ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ 

1. Сутність, значення, види та напрямки фінансової політики.

2. Фінансовий механізм та його роль у реалізації фінансової політики.

3. Сутність управління фінансами. 

Основні поняття: Фінансова політика, суб'єкт фінансової політики, об'єкт фінансової політики, фінансова стратегія, фінансова тактика, фінансові заходи, фіскальна політика, бюджетна політика, інвестиційна політика, внутрішні і зовнішні фактори, що впливають на політику держави, фінансовий механізм, фінансове планування, фінансовий контроль, управління фінансами, Міністерство фінансів, Державна податкова служба.

1. Сутність, значення, види та напрямки фінансової політики 

У будь-якому суспільстві держава використовує фінанси для виконання своїх функцій і завдань, досягнення певних цілей. Важливе значення в досягненні поставлених цілей відіграє фінансова політика як складова економічної політики держави.

Фінансова політика – це особлива сфера діяльності держави, що спрямована на мобілізацію фінансових ресурсів, їх раціональний розподіл і ефективне використання для здійснення державою її функцій.

Держава, в особі законодавчої та виконавчої влади, є основним суб’єктом фінансової політики. Ними розробляються заходи, методи і форми організації та використання фінансів для забезпечення соціально-економічного розвитку держави.

Фінансова політика залежить від багатьох як зовнішніх, так і внутрішніх факторів. Зовнішніми є, зокрема, фактори залежності держави від економічних взаємовідносин з іншими державами щодо поставок сировини, матеріалів, інших ресурсів; обміну технологіями; експортних можливостей самої держави; її інтеграції до світових економічних систем тощо.

До внутрішніх факторів належать форма власності, структура економіки, соціальний склад населення, стан розвитку економіки і організація грошового обігу, стабільність національної грошової одиниці тощо.

Основним завданням фінансової політики- найбільш повна мобілізація фінансових ресурсів, необхідних для задоволення потреб розвитку суспільства та оптимальний розподіл їх між галузями народного господарства, соціальними групами населення, територіями.

Мета фінансової політики - забезпечення фінансової стабільності в державі й на цій основі – досягнення невпинного збільшення темпів економічного розвитку держави і підвищення рівня життя населення.

В залежності від характеру заходів і часу, на який вони розраховані, виділяють фінансову стратегію і фінансову тактику.

Фінансова стратегія – довгостроковий курс фінансової політики, який розрахований на тривалу перспективу і передбачає вирішення, як правило, великомасштабних завдань. Вибір довгострокових цілей і розробка цільових програм у фінансовій політиці необхідні для зосередження фінансових ресурсів на основних напрямках економічного і соціального розвитку. Прикладом стратегічних завдань є впровадження власної грошової одиниці, проведення приватизації, подолання інфляції й спаду виробництва тощо.

Фінансова тактика – це методи вирішення фінансових завдань на найважливіших ділянках фінансової стратегії. Яскравим прикладом фінансової тактики є: удосконалення системи оподаткування, надання пільг окремим платникам, територіальний розподіл фінансових ресурсів через бюджетну систему тощо.

В кожній країні конкретні методи проведення фінансової політики залежать від історичних умов, рівня економічного розвитку, національних традицій та ін.

Фінансова політика включає як самостійні складові частини – бюджетну, податкову, грошово-кредитну, інвестиційну, валютну політику, так і окремі напрямки в галузі страхування, державного боргу, фінансового ринку, співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями тощо. 

ОСНОВНІ СКЛАДОВІ ФІНАНСОВОЇ ПОЛІТИКИ 

Схема 1. Основні напрямки фінансової політики, її завдання.

На сучасному етапі основними напрямами фінансової політики є:

1) підвищення ефективності виробництва, підтримання підприємницької активності (за рахунок спрямування фінансових ресурсів у пріоритетні галузі народного господарства, система пільг у оподаткуванні та фінансуванні підприємств);

2) мобілізація і використання фінансових ресурсів на забезпечення соціальних гарантій, досягнення більш високого рівня життя;

3) розробка заходів, спрямованих на фінансове оздоровлення економіки (впорядкування грошового обігу, забезпечення стабільності валюти);

4) залучення іноземних інвестицій за рахунок створення сприятливих фінансового клімату (певні податкові пільги, можливість вивезення одержаного прибутку, гарантії збереження та захисту майна іноземних інвесторів);

5) структурна перебудова економіки (скорочення коштів на озброєння, фінансування відсталих виробництв);

6) раціональне використання природних ресурсів, заборона технологій, які загрожують здоров‘ю людини.

Усі ці заходи спрямовані на подолання кризових явищ в галузі фінансів (дефіцит держбюджету, інфляція, внутрішній і зовнішній державний борг).

2. Фінансовий механізм та його роль у реалізації фінансової політики

Для реалізації фінансової політики, її успішного впровадження в життя використовується фінансовий механізм. Фінансовий механізм – це комплекс спеціально розроблених і законодавчо закріплених в державі форм і методів створення і використання фінансових ресурсів для забезпечення економічного розвитку та соціальних потреб громадян.

Фінансовий механізм – це, по суті, методичні, організаційні та правові положення та заходи, які визначають функціонування фінансів в економіці держави, їх практичне використання для досягнення визначених цілей і завдань.

Призначення фінансового механізму зводиться до двох основних функцій: фінансового забезпечення та фінансового регулювання економічних і соціальних процесів у державі.

Фінансове забезпечення здійснюється шляхом використання методів бюджетного фінансування, самофінансування, кредитування тощо.

Фінансове регулювання – це метод здійснення державою функцій управління економічними і соціальними процесами по використанню фінансів.

Структура фінансового механізму досить складна (схема 2).

Методи: Процес розподілу і перерозподілу виробленого в суспільстві ВВП починається, в першу чергу, із застосування такого фінансового методу як фінансове планування і прогнозування. Фінансове планування – це діяльність по складанню планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб’єктів господарювання, їх об’єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць та країни в цілому. На цій стадії визначаються фінансові можливості держави щодо фінансового забезпечення розвитку її економіки та соціальної сфери. 

Схема 2. Структура фінансового механізму 

При виконанні фінансових планів виникає потреба в оперативному управлінні як діяльності, пов’язаній із необхідністю втручання в розподільчі процеси з метою ліквідації диспропорцій, подолання недоліків, своєчасного перерозподілу коштів, забезпечення досягнення запланованих результатів.

Під час складання і виконання фінансових планів, а також по закінченні певних періодів проводиться фінансовий контроль, спрямований на перевірку вартісного розподілу і перерозподілу ВВП, а також цільового витрачання коштів із відповідних фондів. Фінансовий контроль є необхідною умовою безперебійного і поступового розвитку економіки. (Схема 3)

Фінансові важелі:

Фінансові показники – це абсолютні величини, які характеризують створення і використання фінансових ресурсів в економіці держави, її фінансове становище, результати господарської діяльності підприємницьких структур, рівень доходів населення тощо. Вони можуть бути загальні та індивідуальні (витрати бюджету на одного жителя; розмір податків, що сплачується одним працівником тощо).

Нормативихарактеризують певний рівень забезпечення видатків, різних видів витрат фінансових ресурсів ( ставки заробітних плат, пенсій, стипендій; ставки податків і зборів; норми амортизаційних відрахувань тощо).

Ліміти є певними обмеженнями на витрати в інтересах держави, підприємства або громадянина (ліміти бюджетного фінансування, неоподатковуваний мінімум доходів громадян тощо).

Схема 3. Класифікація форм та методів фінансового контролю 

Резерви покликані нейтралізувати негативний вплив непередбачуваних факторів, що можуть виникнути в майбутньому (фінансові резерви підприємства; валютні резерви Національного банку; резервні фонди комерційних банків і страхових компаній тощо).

Інструменти: Податки, дотації, субсидії, кредити, стимули, санкці.

До фінансових стимулів належать пільги за податками, податкові канікули та ін.

Фінансові санкції покликані посилити матеріальну відповідальність суб’єктів господарювання за виконання взятих зобов’язань. Найбільш розповсюдженими серед них є штрафи і пені (за порушення податкового законодавства; за несвоєчасну сплату платежів; за нецільове використання бюджетних коштів тощо).

Для нормального функціонування фінансового механізму необхідним є його відповідне нормативно-правове забезпечення, яке представлене, передусім Конституцією України, численними законами, а також підзаконними нормативно-правовими актами.

3. Сутність і методи управління фінансами

Управління притаманне всім сферам людської діяльності, в тому числі й фінансовій. Під управлінням розуміють свідомий цілеспрямований вплив на об’єкт за допомогою сукупності прийомів та методів для досягнення певного результату. Управління ґрунтується на знанні об’єктивних закономірностей розвитку суспільства. Разом з тим на управління суттєво впливає держава в особі відповідних управлінських структур.

Важливою сферою управлінської діяльності є управління фінансами. Його здійснює спеціальний апарат за допомогою особливих прийомів і методів, в тому числі різних стимулів і санкцій.

Під управлінням фінансами розуміють свідомий вплив органів управління (фінансового апарату) на фінанси держави, регіонів, суб’єктів господарювання, населення і на фінансові процеси, фінансову діяльність з метою досягнення та підтримання збалансованості, фінансової стабільності економіки, отримання доходів, прибутку, фінансового забезпечення економічних та соціальних завдань.

Управління фінансами ґрунтується на знаннях економічних законів розвитку суспільства, закономірностей розподілу ВВП між державою та суб’єктами господарської діяльності, державою і населенням, між галузями економіки і територіями. Управління фінансами включає суб’єкт та об’єкт. (схема 4)

Об’єктом управління є централізовані та децентралізовані фонди фінансових ресурсів. Суб’єктом - фінансовий апарат. Суб’єкти управління використовують в кожній сфері і кожній ланці фінансових відносин специфічні методи цілеспрямованого впливу на фінанси.

Процес управління фінансами включає наступні методи: фінансове прогнозування та планування, фінансове регулювання, фінансовий облік, фінансовий контроль.

Планування займає одне з найважливіших місць в системі управління фінансами. При плануванні будь-який суб’єкт господарювання всебічно оцінює стан фінансів, оцінює можливості збільшення фінансових ресурсів, визначає напрямки їх більш ефективного використання. Планові рішення приймаються на основі аналізу фінансової інформації, яка базується на бухгалтерській, статистичній та оперативній звітності. 

Схема 4. Система управління фінансами 

Оперативне управління представляє собою комплекс заходів, що розробляються на основі оперативного аналізу поточної фінансової ситуації і мають на меті отримання максимального ефекту за мінімальних затрат за допомогою перерозподілу фінансових ресурсів. Суть оперативного управління полягає в раціональному використанні фінансових ресурсів з метою покращення господарської діяльності.

Контроль як елемент управління здійснюється як в процесі планування, так і в процесі оперативного управління. Він дозволяє співставляти фактичні результати по використанню фінансових ресурсів з плановими, виявляти резерви зростання фінансових ресурсів і більш ефективного їх використання.

Розрізняють стратегічне та оперативне управління фінансами.

Стратегічне управління полягає у встановленні обсягів фінансових ресурсів через прогнозування на перспективу для реалізації цільових програм, пов’язаних з піднесенням економіки, вирішенні соціальних проблем тощо. Його здійснюють Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Президент.

Оперативне управління фінансами здійснюють Міністерство фінансів України; дирекції позабюджетних фондів, страхових організацій; фінансові служби міністерств, місцевих органів влади, підприємств та організацій.

Верховна Рада України як найвищий орган законодавчої влади приймає закони, в тому числі з фінансових питань, затверджує Державний бюджет України та здійснює контроль за його виконанням в особі Рахункової палати, визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики в сфері фінансів.

Кабінет Міністрів України як найвищий орган виконавчої влади забезпечує проведення фінансової, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки, культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування, організовує розробку проекту закону про Державний бюджет і забезпечує його виконання.

Розподіл функцій в управлінні фінансами між окремими органами фінансового управління вивчається в темі «Фінансова система».

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!