Методичні рекомендації до теми 11 Продуктивність та ефективність праці, НУДПСУ

Тема 11 Продуктивність та ефективність праці

Мета теми: оволодіння знаннями у напрямку ефективності та продуктивності праці. 

За даною темою вивчаються наступні питання:

1. Продуктивність праці як узагальнюючий показник ефективності праці.

2. Показники і методи вимірювання продуктивності праці: виробіток і трудомісткість.

3. Розрахунок виробітку у натуральних, вартісних та трудових одиницях виміру.

4. Види трудомісткості.

5. Фактори підвищення продуктивності праці та їх характеристика.

6. Резерви підвищення продуктивності праці, їх класифікація.

7. Програми управління продуктивністю праці на підприємстві.

8. Значення підвищення продуктивності праці.

9. Характеристика матеріально-технічних, організаційно-економічних і соціально-психологічних факторів.

10. Вплив науково-технічного прогресу на підвищення продуктивності праці. 

Після вивчення даної теми Ви зможете:

1. Характеризувати продуктивність праці як показник ефективності праці.

2. Визначати показники продуктивності праці: виробіток і трудомісткість продукції та методи їх вимірювання.

3. Пояснювати, як здійснюється розрахунок виробітку у натуральних, вартісних та трудових одиницях виміру.

4. Характеризувати види трудомісткості продукції та методику їх розрахунку.

5. Давати характеристик поняттям “фактори” і “резерви” підвищення продуктивності праці.

6. Давати характеристику матеріально-технічним, організаційно-економічним і соціально-психологічним факторам.

7. Розкривати сутність резервів підвищення продуктивності праці.

8. Наводить класифікацію резервів підвищення продуктивності праці за місцем дії.

9. Характеризувати програми управління продуктивністю праці на підприємстві.

10. Визначати вплив науково-технічного прогресу на підвищення продуктивності праці.

11. Володіти методиками визначення рівня продуктивності праці. 

Ключові слова і терміни

Ефективність праці, продуктивність праці, виробіток, трудомісткість, методи визначення виробітку, види виробітку, види трудомісткості, фактори зростання продуктивності праці, резерви зростання продуктивності праці, програми управління продуктивністю праці. 

Методичні рекомендації до вивчення питань даної теми 

Ефективність праці – це її результативність, тобто співвідношення обсягу вироблених благ чи цінностей (матеріальних і нематеріальних) до затрат праці.

Якщо у розрахунку ефективності результати визначаються обсягом продукції, то ми одержимо показники, які називаються продуктивністю, а якщо розміром прибутку, то такі показники ефективності називаються рентабельністю (прибутковістю).

Продуктивність праці — це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції

У практиці економічної діяльності для планування, обліку, аналізу результативності й ефективності праці використовується система показників, яка дозволяє визначити продуктивність праці у масштабі окремого працівника, виробничої дільниці, підприємства, організації, галузі і суспільства в цілому.

Показники продуктивності праці мають бути наскрізними, зведеними, порівняльними, мати високий ступінь узагальнення, бути універсальними у застосуванні.

Продуктивність праці вимірюється відношенням обсягу виробленої продукції до затрат праці (середньооблікової чисельності персоналу).

Залежно від прямого або оберненого відношення існують два показники: виробіток і трудомісткість.

Виробіток — це кількість виробленої продукції за одиницю часу або кількість продукції, яка припадає на одного середньооблікового працівника чи робітника за рік, квартал, місяць.

Він вимірюється відношенням обсягу виробленої продукції до величини робочого часу, затраченого на його виробництво

де Q – обсяг виготовленої продукції (наданих послуг);

– середня облікова (спискова) чисельність промислово – виробничого персоналу (робітників);

- трудомісткість обсягу продукції (нормо або грн.годинах). 

Розрізняють показники виробітку залежно від одиниці виміру робочого часу

Годинний виробіток – це виробіток на одну відпрацьовану людино – годину

Денний виробіток – це виробіток на один відпрацьований люд. День

Річний виробіток – (квартальний, місячний) – це виробіток на одного середньооблікового працівника за рік (квартал, місяць).

Трудомісткість – це обернений показник виробітку, характеризує витрати часу на одиницю продукції та розраховується за формулою:

де - трудомісткість на одиницю продукції нормо годин, або грн.годинах;

Т – трудомісткість обсягу продукції (нормо або грн.годинах);

У залежності від складу трудових витрат існують наступні види трудомісткості: технологічна, трудомісткість обслуговування виробництва, виробнича, трудомісткість керування виробництвом.

За характером і призначенням розрізняють

Нормативну трудомісткість визначає затрати праці на виготовлення одиниці продукції або виконання певного обсягу робіт, розраховані згідно з чинними нормами.

Фактичну трудомісткість виражає фактичні затрати праці на виготовлення одиниці продукції або певного обсягу роботи.

Планову трудомісткість це затрати праці на одиницю продукції або виконання певної роботи з урахуванням можливої зміни нормативної трудомісткості шляхом здійснення заходів, передбачених комплексним планом підвищення ефективності виробництва.

Методи вимірювання продуктивності праці (виробітку) залежать від способу визначення обсягів виробленої продукції.

Розрізняють натуральний, трудовий і вартісний (грошовий) методи.

Сутність натурального методу полягає в тому, що обсяг виробленої продукції і продуктивність праці розраховуються в натуральних одиницях (штуках, тоннах, метрах).

де n – асортимент виготовленої продукції

- продуктивність продукції у натуральному вимірюванні (штуки, тонни, метри / грн..)

- обсяг продукції за асортиментом у натуральному вимірюванні (грн., тонн, метрів тощо за певний період);

- середньооблікова чисельність робітників (основних та допоміжних), грн..

Цей метод має широке застосування на підприємстві: на робочих місцях, у бригадах, на окремих дільницях тих галузей, які виробляють однорідну продукцію (електроенергетика, видобувні галузі промисловості).

Недоліки цього методу: має обмежене застосування, не враховує якості продукції, не можна врахувати змін обсягу незавершеного виробництва, яке в деяких галузях має велику частку в загальному обсязі продукції (будівництво, суднобудівництво та ін.). Якщо підприємство (цех, дільниця, бригада) випускає продукцію, котра має одне й те саме призначення, проте вирізняється якоюсь однією ознакою, виробіток можна розрахувати за допомогою умовно-натуральних одиниць.

Трудовий метод найчастіше використовується на робочих місцях, у бригадах, на виробничих дільницях і в цехах, де обсяг виробленої продукції або виконаних робіт визначається в нормо-годинах, після чого його відносять до фактично відпрацьованого часу. За науково обґрунтованих і на певний період незмінних норм цей метод достатньо точно характеризує зміни продуктивності праці, використовується для оцінки рівня продуктивності праці на певних виробництвах, де виготовляється різнорідна продукція та напівфабрикати.

де t_н – нормативна трудомісткість одиниці продукції, нормо год. На одиницю.

Трудовий метод має обмежене застосування, оскільки він потребує стабільних норм праці, що суперечить необхідності перегляду норм у процесі здійснення організаційно-технічних заходів.

У сучасних умовах універсальним методом вимірювання продуктивності праці є вартісний (грошовий), який ґрунтується на використанні вартісних показників обсягу продукції (валова, товарна продукція, нормативна вартість обробки, чиста, нормативно-чиста й умовночиста продукція, валовий дохід). Продуктивність праці за цим методом розраховується як відношення вартості виробленої продукції до затрат праці на її виробництво або середньооблікової чисельності працівників підприємства чи структурних підрозділів.

Вартісний метод – характеризується тим, що обсяг продукції визначається за формулою:

де Ц_{i -} ціна відповідного виду продукції;

- продуктивність праці у вартісному вимірюванні, грн../грн..;

Перевага вартісного методу полягає в можливості порівняння різнорідної продукції з витратами на її виготовлення як на окремому підприємстві або в галузі, так і економіки в цілому. У зв'язку з цим вартісний метод застосовується на всіх етапах планування й обліку як на галузевому, так і на територіальному рівнях.

Чинники — це рушійна сила, суттєва причина, обставина, що впливає на певний процес або явище та змінює рівень і динаміку продуктивності.

Зарубіжні економісти розрізняють дві основні групи чинників продуктивності: зовнішні (які не контролюються) і внутрішні (які контролюються).

Зовнішні чинники охоплюють політичні, соціальні й економічні аспекти розвитку суспільства; урядові рішення та інституційні механізми; наявність фінансів, транспорту, комунікацій і сировини. Вони перебувають поза контролем з боку окремого підприємства.

Внутрішні чинники – це ті, які перебувають у зоні контролю окремого підприємства.

Оскільки одні внутрішні чинники легше змінюються, ніж інші, їх поділяють на дві групи [2]:

- “тверді”, стійкі (які важко змінити) – підприємство і обладнання, технологія, матеріали та енергія, якість виробу;

- “м’які”, нестійкі (які легко змінити) – інформація, знання і кваліфікація працівника, управлінський талант, стилі і методи управління, методи праці, динамічність і гнучкість структури підприємства тощо.

Чинники, що впливають на продуктивність праці, дуже різноманітні, і тому на макро- і мікрорівні для прогнозування і планування продуктивності праці їх, у вітчизняній економічній літературі, об'єднують в три групи:

- матеріально-технічні;

- організаційно-економічні, які характеризують ступінь розвитку організації та управління суспільного виробництва;

- соціально-психологічні, що пов'язані з роллю людини в суспільному виробництві і характеризують ступінь використання робочої сили.

За сферою виникнення і дії фактори зростання продуктивності праці поділяються на:

1) внутрішньовиробничі, що виникають і діють безпосередньо на рівні підприємства чи організації;

2) галузеві і міжгалузеві, пов'язані з можливістю поліпшення кооперативних зв'язків, концентрації і комбінування виробництва, освоєння нових технологій і виробництв на рівні галузі або кількох суміжних галузей економіки;

3) регіональні, характерні для даного регіону (наприклад, створення вільної економічної зони);

4) загальнодержавні, які сприяють підвищенню продуктивності праці в усій країні (наприклад, зміцнення здоров'я і підвищення освітнього рівня населення, раціональне використання трудового потенціалу тощо).

Резерви підвищення продуктивності праці — це невикористані можливості економії затрат праці (як живої, так і уречевленої), які виникають унаслідок дії тих чи інших чинників (удосконалення техніки, технології, організації виробництва і праці тощо). Рівень продуктивності праці залежить від ступеня використання резервів.

Резерви можна класифікувати відносно часу їх використання, а також сфери виникнення.

За часом використання розрізняють поточні й перспективні резерви.

Поточні резерви можуть бути використані залежно від реальних можливостей протягом місяця, кварталу чи року.

Використання перспективних резервів передбачається у майбутньому через рік або кілька років згідно з довгостроковими планами підприємства.

За сферами виникнення розрізняють загальнодержавні, регіональні, міжгалузеві, галузеві, внутрішньовиробничі резерви.

Виконайте завдання за опрацьованими питаннями

1. Складіть таблицю класифікації факторів та резервів зростання продуктивності праці.

2. Розв'яжіть такі задачі:

2.1. Плановий обсяг виробництва основної продукції у ІІ кварталі 2009р. МП “Прогрес” – 10 000 шт, фактичне виконання становило 125%. По виробництву допоміжної продукції аналогічне співвідношення склало: 3 500 шт, 108%. Чисельність працівників ПВП за досліджуваний період – 80 чоловік, з яких службовців – 10%. Визначити показники продуктивності праці у натуральному виразі за планом та фактично та проаналізувати темпи її зростання.

2.2. За результатами діяльності підприємства ВАТ “Пульс” у 2012 р. обсяг виробництва продукції склав за планом 10 000 тис. грн.., фактично – на 7% більше, нормативна трудомісткість 1 000 шт. – 4 н./год., фактично на 5% менше. Фактична чисельність робітників зменшилася на 2% у порівнянні із плановою їх чисельністю – 150 чоловік. Обчислити продуктивність праці за трудовими показниками за планом, фактично, а також темпи її зростання. 

Питання для самоперевірки 

1. В чому полягає різниця між поняттями "продуктивність" та "продуктивність праці"?

2. Охарактеризуйте основні види трудомісткості і покажіть залеж­ність між трудомісткістю та продуктивністю праці.

3. Назвіть різновиди вартісного методу вимірювання продуктив­ності праці і в чому полягає специфічність кожного з них? 

Тести для самоконтролю

1. Продуктивність праці вимірюється показниками:

a) натуральними.

b) вартісними.

c) трудовими.

d) трудовими та вартісними.

e) натуральними та трудовими.

2. Рівень продуктивності праці характеризується показниками:

a) енергоозброєність праці.

b) фондоозброєність праці.

c) виробіток.

d) трудомісткість.

3. До категорії робітників відносяться:

a) верстатники.

b) слюсарі-збірники.

c) обліковці.

d) бухгалтери.

e) електромонтери.

f) чергові слюсарі.

4. До категорії спеціалістів відносяться:

a) начальники цехів.

b) майстри дільниць.

c) начальники відділів.

d) економісти.

e) технологи.

f) бухгалтери.

g) юрисконсульти.

5. Які є фактори продуктивності праці ?

a) матеріально-технічні.

b) юридичні.

c) організаційно-економічні.

d) соціально-психологічні.

e) екологічні. 

Рекомендована література

Основна [2, 6, 13, 14, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 25, 26, 30, 31, 32]

Додаткова [18, 24, 25, 27, 28, 33]

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!