Семінар 8 Відновлення та утвердження національної державності України

ЗМ 6. УКРАЇНА В УМОВАХ НЕЗАЛЕЖНОСТІ 

Тема 7. РОЗВИТОК НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ 

План лекції:

1. Проголошення незалежності України.

2. Суспільно-політичний розвиток та динаміка соціально-економічних процесів.

3. Україна в сучасному світі.

4. Проголошення незалежності України. Динаміка соціально-економічних процесів.

5. Суспільно-політичний розвиток і конституційний процес в Україні.

6. Україна в сучасному світі. 

Семінар 8 Відновлення та утвердження національної державності України

Мета: проаналізувати правові засади створення Української держави; спроби подолання економічної та політичної криз, формування основних засад демократичної, правової держави; визначити труднощі та перспективи інтеграції України до європейського та світового співтовариства.

Питання для обговорення:

1. Правові засади проголошення Української держави:

а) «Декларація про державний суверенітет України»;

б) Акт проголошення незалежності України.

в) прийняття Конституції України.

2. Соціально-економічні процеси в Україні. Особливості модернізації.

3. Український парламентаризм та формування громадянського суспільства.

4. «Помаранчева революція». «Революція Гідності». Економічна та суспільно-політична криза в Україні, російська інтервенція та окупація Криму.

5. Україна на міжнародній арені. Європейський інтеграційний процес. 

Методичні вказівки до семінару:

Розкриваючи зміст першого питання, зверніть увагу на те, що стрижневою проблемою цього періоду було реформування партійно-радянської системи, створення нових незалежних державних структур, започаткування нової моделі державотворення. Мета цих змін полягала в ліквідації авторитаризму, притаманного партійно-радянській системі управління і поширенні системи політичної демократії. Акцентуючи увагу на здобутках історичного досвіду, необхідно виділити кілька етапів цього процесу.

Характеристика змісту переходу від тоталітарного до демократичного суспільства полягає також у здійсненні реального розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову; у створенні залежної від електорату законодавчої і виконавчої влади.

Студент повинен вміти охарактеризувати стартові умови розбудови незалежної України, механізми захисту конституційного порядку та суверенітету. Зокрема, проаналізувати зміст Декларації про державний суверенітет і Закону «Про економічну самостійність», прийнятих Верховною радою України в 1990 р., та особливості їх реалізації у нашій країні.

Охарактеризуйте обставини, за яких відбулося проголошення незалежності України та прийняття Конституції України. Зверніть увагу на особливості Конституційного процесу в Україні.

Розглядаючи друге питання зверніть увагу на те, що вивчення проблем економічного реформування в Україні належить до категорії надзвичайно актуальних проблем. Готуючись до відповіді, проаналізуйте механізми переходу від централізованої системи управління народним господарством до ринкової, від загальнодержавної власності до різних форм власності. При цьому необхідно враховувати специфіку економічного і соціального розвитку України: припинення або скорочення економічних зв‘язків з колишніми республіками СРСР призвели до зупинки підприємств, паралічу окремих галузей; Україна мала енергетичну залежність від російської нафти та газу, давалися взнаки наслідки Чорнобильської катастрофи тощо. Важливо проаналізувати особливості модернізації.

В третьому питанні зверніть увагу, що важливою умовою становлення демократичних держав і формування націй у пострадянських країнах є системи суспільних інститутів, що утворюють громадянське суспільство. Слід наголосити, що у здійсненні революційних перетворень початку 1990-х років важливу роль відіграли громадські організації політичної орієнтації.

Зверніть увагу на специфіку розвитку громадських організацій і політичних партій, й зокрема, що не всі зареєстровані організації продовжили своє існування в первинному вигляді, зазнали трансформації. Головним напрямком політичної трансформації суспільства є перехід від монопартійності до багатопартійності. До загальних рис формування багатопартійної системи необхідно віднести: виникнення великої кількості партій протягом двох-трьох років, негативне ставлення переважної більшості суспільства до партій взагалі, відсутність соціальної бази, сталого електорату, слабкість в ідейно-організаційних питаннях тощо.

Необхідно підкреслити, що в роки незалежності профспілки не змогли стати справжніми захисниками економічних, соціальних та політичних інтересів своїх громадян. Важливо дослідити проблеми формування громадянського суспільства.

Акцентувати на тому, що діяльність органів державної влади була спрямована на зменшення гостроти релігійних суперечностей, запобігання силовим діям в міжконфесійних відносинах.

Розглядаючи четверте питання визначте причини та наслідки «Помаранчевої революції», участь у ній різних політичних сил. Розглядаючи економічну та суспільно-політичну кризу в Україні в 2013 р. слід акцентувати увагу на «Революції Гідності» як формі народного протесту в умовах відсутності ефективних механізмів впливу на владу з боку населення, як чинник формування громадянського суспільства в Україні. Слід усвідомити, що учасниками протестного руху стали представники різних соціальних груп, втім найактивнішу участь взяли студентство і так званий середній клас. Охарактеризуйте ставлення різних політичних сил до «Революції Гідності».

У п’ятому питанні необхідно звернути увагу на те, що від 1989 р. біполярна модель світу, яка встановилася після завершення Другої світової війни, більше не існує. Це відкрило великі можливості для України у налагодженні відносин з країнами, що тривалий час залишалися за «залізною завісою», а також у створенні рівноправних відносин як з пострадянськими так і з постсоціалістичними країнами в цілому. Україна має формувати та здійснювати свою міжнародну політику в нових реаліях. Зверніть увагу, що оцінка цих реалій серед аналітиків є різною. 

Ключові поняття і терміни

Автокефальна церква, державний суверенітет, діаспора, демонополізація, лібералізація економіки, маргінальність, ринкова економіка, соборна держава, соціальна диференціація, сепаратизм, унітарна держава, громадянське суспільство, правова держава, євроінтеграція, «Помаранчева революція», «Революція Гідності», суспільно-політична криза, дефолт, окупація, анексія, федералізація, авторитаризм. 

Питання для самостійної роботи:

1. Зміни в культурному житті України в умовах незалежності.

2. Міжконфесійні відносини в Україні.

3. Зовнішня політика України: основні пріоритети і завдання.

4. Президентські вибори 2004 р. Політичний курс президента В.Ющенка.

5. Авторитарний режим президента В. Януковича (2010-2014 рр.). 

Методичні вказівки і рекомендації:

Вивчаючи перше питання передусім необхідно усвідомити причини, що стимулювали потребу у створенні законодавчої бази в галузі культури після здобуття Україною незалежності і звернути увагу на документ «Основи законодавства України про культуру», схвалений Верховною Радою 19 лютого 1992 року, який став програмою розвитку національної культури, що остаточно порвали з тоталітарним минулим. Далі потрібно охарактеризувати заходи, які покликані були сприяти докорінній перебудові духовного життя в умовах незалежності, зокрема Перший Всеукраїнський міжнаціональний конгрес з проблем духовного відродження народів (Одеса, листопад 1991 р.), Конгрес українців суверенних держав колишнього СРСР (Київ, 22 січня 1992 р.) та Всесвітній форум Українців (Київ, 22 серпень 1992 р.). Зверніть увагу на проблему повернення в Україну культурних та історичних цінностей. Встановіть зв‘язок між послабленням уваги з боку держави до проблем культури в умовах наростання економічної кризи із загостренням проблем в духовній сфері суспільства, із проблемою української мови, що виникла в цих умовах.

Крім того, слід проаналізувати стан освіти, науки, преси, книговидавничої справи, фізкультури, спорту тощо, сформувати своє бачення виходу України з кризового стану в царині духовного життя. І, нарешті, зробити аналіз сучасного стану культури в Україні.

У другому питанні передусім потрібно проаналізувати, як демократичні процеси, що розпочалися в Україні після здобуття незалежності вплинули на релігійну ситуацію. Зокрема йдеться про відновлення УГКЦ, Української Автокефальної православної церкви, про активізацію діяльності інших церков. Необхідно звернути увагу на ініціативу митрополита Філарета, спрямовану на досягнення автокефалії УПЦ та опір, який чинив цьому Московський патріархат, простежити процес утворення УПЦ Київського патріархату, нової УАПЦ і загострення відносин між державою та УПЦ Київського патріархату в середині 1995 р. Проаналізуйте зміни, що були внесені до законодавства, яке стосується діяльності церков. Бажано орієнтуватись у нинішній релігійній ситуації в Україні, уміти викласти своє бачення перспектив створення Української помісної православної церкви, визначити місце кожної з церков у суспільстві, зробити висновок щодо причин непорозумінь на ґрунті релігії.

Третє питання. По-перше, необхідно орієнтуватись у процесі міжнародного визнання України після 1 грудня 1991р. По-друге, з‘ясувати, в яких документах були окреслені контури зовнішньої політики України, а також напрями цієї політики, і уміти визначити основні її засади і вектори. Далі – проаналізувати стан відносин України з найближчими сусідами і, зокрема, з Росією, звернути увагу на проблеми, котрі виникли між двома державами після розпаду СРСР і шляхи їх вирішення.

Потрібно також орієнтуватись у питаннях, що стосуються відносин України з іншими державами, участі нашої держави у діяльності міжнародних організацій (ООН та її структурах, ОБСЕ, Раді Європи, Центральноєвропейській ініціативі, ГУАМ, СНД), розкрити співробітництво України з НАТО і участь у миротворчих операціях. Не повинно залишатись поза увагою і вирішення проблеми ядерної зброї, яка дісталася Україні у спадок від СРСР.

Варто зробити короткий аналіз нинішнього міжнародного становища України, її місця у світовому співтоваристві, відношення різних політичних сил до проблеми вступу України до СОТ, НАТО і т.д., тобто до більш активної інтеграції у світові європейські структури.

Розглядаючи четверте питання визначте причини та наслідки «Помаранчевої революції», участь у ній різних політичних сил. В контексті змін, що відбулися внаслідок революції та Конституційної реформи 2004 р. доцільно проаналізувати політичний курс президента В. Ющенка, причини гальмування реформ.

У наступному питанні, охарактеризуйте авторитарний режим В. Януковича, визначте причини наростання кризових явищ у суспільстві упродовж 2010-2013 рр.

Історичні джерела 

Д Е К Л А Р А Ц І Я

про державний суверенітет України

Верховна Рада Української РСР, виражаючи волю народу України, прагнучи створити демократичне суспільство, виходячи з потреб всебічного забезпечення прав і свобод людини, шануючи національні права всіх народів, дбаючи про повноцінний політичний, економічний, соціальний і духовний розвиток народу України, визнаючи необхідність побудови правової держави, маючи на меті утвердити суверенітет і самоврядування народу України,

П Р О Г О Л О Ш У Є

державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

I. САМОВИЗНАЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ

Українська РСР як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід'ємного права на самовизначення.

Українська РСР здійснює захист і охорону національної державності українського народу.

Будь-які насильницькі дії проти національної державності України з боку політичних партій, громадських організацій, інших угруповань чи окремих осіб переслідуються за законом.

II. НАРОДОВЛАДДЯ

Громадяни Республіки всіх національностей становлять народ України.

Народ України є єдиним джерелом державної влади в Республіці.

Повновладдя народу України реалізується на основі Конституції Республіки як безпосередньо, так і через народних депутатів, обраних до Верховної і місцевих Рад Української РСР.

Від імені всього народу може виступати виключно Верховна Рада Української РСР. Жодна політична партія, громадська організація, інше угруповання чи окрема особа не можуть виступати від імені всього народу України.

III. ДЕРЖАВНА ВЛАДА

Українська РСР є самостійною у вирішенні будь-яких питань свого державного життя.

Українська РСР забезпечує верховенство Конституції та законів Республіки на своїй території.

Державна влада в Республіці здійснюється за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову.

Найвищий нагляд за точним і однаковим виконанням законів здійснюється Генеральним прокурором Української РСР, який призначається Верховною Радою Української РСР, відповідальний перед нею і тільки їй підзвітний.

IV. ГРОМАДЯНСТВО УКРАЇНСЬКОЇ РСР

Українська РСР має своє громадянство і гарантує кожному громадянину право на збереження громадянства СРСР.

Підстави набуття і втрати громадянства Української РСР визначаються Законом Української РСР про громадянство ( 1636-12 ).

Всім громадянам Української РСР гарантуються права і свободи, які передбачені Конституцією Української РСР ( 888-09 ) і нормами міжнародного права, визнаними Українською РСР.

Українська РСР забезпечує рівність перед законом усіх громадян Республіки незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, освіти, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Українська РСР регулює імміграційні процеси.

Українська РСР виявляє турботу і вживає заходів щодо охорони і захисту інтересів громадян Української РСР, які перебувають за межами Республіки.

V. ТЕРИТОРІАЛЬНЕ ВЕРХОВЕНСТВО

Українська РСР здійснює верховенство на всій своїй території.

Територія Української РСР в існуючих кордонах є недоторканою і не може бути змінена та використана без її згоди.

Українська РСР самостійно визначає адміністративно-територіальний устрій Республіки та порядок утворення національно-адміністративних одиниць.

VI. ЕКОНОМІЧНА САМОСТІЙНІСТЬ

Українська РСР самостійно визначає свій економічний статус і закріплює його в законах.

Народ України має виключне право на володіння, користування і розпорядження національним багатством України.

Земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території Української РСР, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю її народу, матеріальною основою суверенітету Республіки і використовуються з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян.

Українська РСР має право на свою частку в загальносоюзному багатстві, зокрема в загальносоюзних алмазному та валютному фондах і золотому запасі, яка створена завдяки зусиллям народу Республіки.

Вирішення питань загальносоюзної власності (спільної власності всіх республік) здійснюється на договірній основі між республіками - суб'єктами цієї власності.

Підприємства, установи, організації та об'єкти інших держав і їхніх громадян, міжнародних організацій можуть розміщуватись на території Української РСР та використовувати природні ресурси України згідно з законами Української РСР.

Українська РСР самостійно створює банкову (включаючи зовнішньоекономічний банк), цінову, фінансову, митну, податкову системи, формує державний бюджет, а при необхідності впроваджує свою грошову одиницю.

Вищою кредитною установою Української РСР є національний Банк України, підзвітний Верховній Раді Української РСР.

Підприємства, установи, організації та виробничі одиниці, розташовані на території Української РСР, вносять плату за використання землі, інших природних і трудових ресурсів, відрахування від валютних надходжень, а також сплачують податки до місцевих бюджетів.

Українська РСР забезпечує захист всіх форм власності.

VII. ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА

Українська РСР самостійно встановлює порядок організації охорони природи на території Республіки та порядок використання природних ресурсів.

Українська РСР має свою національну комісію радіаційного захисту населення.

Українська РСР має право заборонити будівництво та припинити функціонування будь-яких підприємств, установ, організацій та інших об'єктів, які спричиняють загрозу екологічній безпеці.

Українська РСР дбає про екологічну безпеку громадян, про генофонд народу, його молодого покоління.

Українська РСР має право на відшкодування збитків, заподіяних екології України діями союзних органів.

VIII. КУЛЬТУРНИЙ РОЗВИТОК

Українська РСР є самостійною у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації, гарантує всім національностям, що проживають на території Республіки, право їх вільного національно-культурного розвитку.

Українська РСР забезпечує національно-культурне відродження українського народу, його історичної свідомості і традицій, національно-етнографічних особливостей, функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя.

Українська РСР виявляє піклування про задоволення національно-культурних, духовних і мовних потреб українців, що проживають за межами Республіки.

Національні, культурні та історичні цінності на території Української РСР є виключно власністю народу Республіки.

Українська РСР має право на повернення у власність народу України національних, культурних та історичних цінностей, що знаходяться за межами Української РСР.

IX. ЗОВНІШНЯ І ВНУТРІШНЯ БЕЗПЕКА

Українська РСР має право на власні Збройні Сили.

Українська РСР має власні внутрішні війська та органи державної безпеки, підпорядковані Верховній Раді Української РСР.

Українська РСР визначає порядок проходження військової служби громадянами Республіки.

Громадяни Української РСР проходять дійсну військову службу, як правило, на території Республіки і не можуть використовуватись у військових цілях за її межами без згоди Верховної Ради Української РСР.

Українська РСР урочисто проголошує про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї.

X. МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ

Українська РСР як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення національних інтересів Республіки у політичній, економічній, екологічній, інформаційній, науковій, технічній, культурній і спортивній сферах.

Українська РСР виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, безпосередньо бере участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах.

Українська РСР визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права.

* * *

Відносини Української РСР з іншими радянськими республіками будуються на основі договорів, укладених на принципах рівноправності, взаємоповаги і невтручання у внутрішні справи.

Декларація є основою для нової Конституції, законів України і визначає позиції Республіки при укладанні міжнародних угод. Принципи Декларації про суверенітет України використовуються для укладання союзного договору.       

Прийнята Верховною Радою Української РСР м. Київ, 16 липня 1990 року N 55-XII

Цит. за: Офіційний текст на сайті Верховної Ради – Режим доступу:http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/55-12

П О С Т А Н О В А

ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНСЬКОЇ РСР

Про проголошення незалежності України

Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки п о с т а н о в л я є:

Проголосити 24 серпня 1991 року Україну незалежною демократичною державою.

З моменту проголошення незалежності чинними на території України є тільки її, закони, постанови Уряду та інші акти законодавства республіки.

1 грудня 1991 року провести республіканський референдум на підтвердження акта проголошення незалежності. 

Голова Верховної Ради Української РСР Л.КРАВЧУК 

м. Київ, 24 серпня 1991 року

А К Т

ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ

Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв‘язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року,

- продовжуючи тисячолітню традицію державотворення на Україні,

- виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,

- здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто

п р о г о л о ш у є н е з а л е ж н і с т ь У к р а ї н и та створення самостійної української держави – УКРАЇНИ.

Територія України є неподільною і недоторканною. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України. Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення. 

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ

24 серпня 1991 року 

Цит. за: Офіційний текст на сайті Верховної Ради – Режим доступу:http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1427-12

З А К О Н

УКРАЇНСЬКОЇ РАДЯНСЬКОЇ СОЦІАЛІСТИЧНОЇ РЕСПУБЛІКИ

Про економічну самостійність Української РСР

Цей Закон на основі Декларації про державний суверенітет України… визначає зміст, мету і основні принципи економічної самостійності України як суверенної держави, механізм господарювання, регулювання економіки і соціальної сфери, організації фінансово-бюджетної, кредитної та грошової системи Української РСР.

Розділ перший

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Зміст економічної самостійності Української РСР

Забезпечення економічної самостійності Української РСР є необхідною умовою державного суверенітету України. Українська РСР самостійно: визначає економічний статус і стратегію соціально-економічного розвитку в інтересах народу України; здійснює управління економічними процесами з метою відродження і всебічного розвитку соціальної та культурної сфери, задоволення потреб громадян Української РСР у матеріальних, соціальних і духовних благах, охорони навколишнього середовища; визначає структуру народного господарства, пріоритетні напрями господарської діяльності, форми і методи господарювання та управління суспільним виробництвом; здійснює фінансово-бюджетну, грошово-кредитну, цінову, інвестиційну, науково-технічну і зовнішньоекономічну політику. Усі розташовані на території України підприємства, установи і організації становлять її народногосподарський комплекс.

Стаття 2. Основні цілі економічної самостійності Української РСР

Економічна самостійність Української РСР покликана забезпечити: умови життя народу України, гідні сучасної цивілізації, задоволення його соціальних і культурних запитів; підпорядкування суспільного виробництва потребам та інтересам людини, створення умовдля вільної творчої праці й самоствердження особи; соціальну захищеність кожного громадянина України; зростання національного багатства; розвиток науки, досягнення передового технологічного рівня виробництва; підвищення престижу підприємливості та сумлінної праці; рівні можливості вільного культурного, духовного та інтелектуального розвитку усіх громадян, які проживають на території республіки; досягнення екологічної безпеки, створення здорових і безпечних умов життя і праці.

Стаття 3. Основні принципи економічної самостійності Української РСР

Економічна самостійність Української РСР базується на таких основних принципах: власності народу республіки на її національне багатство та національний доход; різноманітності і рівноправності форм власності та їх державному захисті; децентралізації власності і роздержавленні економіки; повній господарській самостійності і свободі підприємництва усіх юридичних і фізичних осіб у рамках законів Української РСР; самостійності регулювання грошового обігу; захищеності внутрішнього ринку.

Стаття 4. Відносини власності в Українській РСР

Основу економічної самостійності Української РСР утворює власність її народу на національне багатство. Власністю народу України є земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території Української РСР, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний, науковий і технічний потенціал, розташований на території республіки.

До власності народу України належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві, сільському господарстві, транспорті, зв'язку, банки, кредитні установи, майно торгових, комунальних та інших підприємств, а також житловий фонд та інше майно на території України…

Власність в Українській РСР виступає в таких формах:

- державна;

- колективна;

- індивідуальна (особиста і приватна трудова власність) та інші, передбачені Законом форми власності.

Відносини власності встановлюються і регулюються на основі законодавства Української РСР. Українська РСР гарантує рівноправність всіх форм власності. Право власності охороняється законом.

Розділ другий

ФІНАНСОВО-БЮДЖЕТНА, КРЕДИТНА І ГРОШОВА СИСТЕМА УКРАЇНСЬКОЇ РСР

Стаття 5. Фінансово-бюджетна система Української РСР

Українська РСР має власну фінансову систему. Фінансові ресурси Української РСР складаються з коштів республіканського бюджету, бюджетів місцевих Рад народних депутатів, коштів інших органів місцевого самоврядування, позабюджетних надходжень та інших фінансових ресурсів.

Формування доходної бази республіканського і місцевих бюджетів грунтується на податковій політиці, що визначається законодавством Української РСР і проводиться в республіці самостійно…

Стаття 6. Банківська і грошова система Української РСР

Українська РСР на своїй території самостійно організує банківську справу і грошовий обіг.

Банківська система республіки складається з Національного банку України, Зовнішньоекономічного банку, республіканських акціонерно-комерційних банків, інших кредитних установ різних форм власності. Кожний вид банківських установ є економічно самостійним і керується у своїй діяльності чинним законодавством.

Національний банк України є вищою кредитною та емісійною установою УкраїнськоїРСР, підзвітний Верховній Раді Української РСР і проводить в республіці єдину державну грошово-кредитну та валютну політику, координує діяльність банківської системи у цілому, організує міжбанківські розрахунки, виконує функції резервного банку.

Кредитними ресурсами республіки є власні кошти банків, залишки коштів на банківських рахунках підприємств, установ, організацій, розташованих на території республіки, і громадян, кошти в міжбанківських розрахунках, грошові заощадження населення, інші грошові ресурси.

За умов запровадження власної грошової одиниці Національний банк України для її валютного забезпечення та повної зовнішньої конвертованості нагромаджує валютні запаси.

В Українській РСР створюється ринок акцій, облігацій та інших цінних паперів. Порядок створення і діяльності на території республіки акціонерних банків та інших кредитних установ, у тому числі з участю іноземного капіталу, визначається законодавством Української РСР…

Розділ третій

УПРАВЛІННЯ НАРОДНИМ ГОСПОДАРСТВОМ УКРАЇНСЬКОЇ РСР

Стаття 8. Загальні засади державного управління народним господарством

Українська РСР самостійно формує систему, склад і структуру державного управління народним господарством.

Державне управління економікою республіки повинно забезпечити:поступовий перехід до ринкової економіки; регулювання економіки шляхом податків, кредитів, квот, ліцензій, санкцій, дотацій на основі нормативних актів Української РСР без безпосереднього втручання в господарську діяльність підприємств та організацій; розробку, фінансування та реалізацію загальнонаціональних програм; раціональні пропорції використання національного доходу, що забезпечують ефективний соціальний і економічний розвиток республіки; захист економічних інтересів Української РСР.

Законодавство Української РСР створює рівні можливості для розвитку всіх форм підприємницької діяльності та свободи у виборі методів господарювання, напрямів використання доходу і здійснення інвестицій, заохочуючи конкуренцію та усуваючи монополізм у виробництві товарів і наданні послуг.

Втручання державних органів у діяльність підприємств та інших господарюючих суб'єктів можливе лише у випадках і в порядку, що визначається законодавством Української РСР.

Фінансування фундаментальних досліджень у галузі суспільних, природничих і технічних наук здійснюється за рахунок бюджетних коштів і кредитів…

Стаття 9. Зайнятість, соціальний захист і регулювання доходів населення

Держава створює умови для зайнятості працездатного населення і забезпечує соціальний захист громадян.

Держава регулює зайнятість, сприяє працевлаштуванню, підготовці та підвищенню кваліфікації кадрів, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, які вивільняються в результаті реорганізації та вдосконалення виробництва…

Регулювання зайнятості жінок, молоді, інвалідів здійснюється шляхом створення додаткових робочих місць, розвитку надомної праці, запровадження гнучкого режиму робочого часу, а також надання пільг при оподаткуванні.

Доходи громадян регулюються диференційованим прогресивним оподаткуванням відповідно до законодавства Української РСР. Українська РСР гарантує своїм громадянам прожитковий мінімум.

Стаття 10. Охорона навколишнього середовища і раціональне природокористування

Українська РСР самостійно регулює відносини природокористування та охорони навколишнього середовища в межах своєї території.

Республіканські та місцеві державні органи відповідно до законодавства Української РСР визначають норми екологічної безпеки, ліміти і нормативи природокористування, податки за природні ресурси та санкції за шкоду, заподіяну навколишньому середовищу, здійснюють, виходячи з екологічних показників, видачу дозволів і накладання заборони на діяльність підприємств, установ і організацій.

Стаття 11. Економічні основи місцевого самоврядування

Розвиток усіх регіонів республіки забезпечується в інтересах і з ініціативи місцевого населення…

Місцева Рада народних депутатів має самостійний бюджет.

Підприємства, установи, організації та виробничі одиниці, розташовані на території Української РСР, вносять плату за використання землі, інших природних і трудових ресурсів, відрахування від валютних надходжень, а також сплачують податки до місцевих бюджетів.

Рішення, прийняті в межах компетенції місцевої Ради народних депутатів, є обов'язковими для діючих на даній території підприємств, організацій та установ, службових та інших осіб.

Стаття 12. Зовнішньоекономічна діяльність та міжреспубліканські відносини

Українська РСР самостійно здійснює керівництво зовнішньоекономічною діяльністю, бере безпосередню участь у міжнародному поділі праці та розвиває економічне співробітництво з радянськими республіками, іншими державами на основі принципів заінтересованості, рівноправності і взаємної вигоди…

Українська РСР утворює свій державний валютний фонд у складі зведеного валютного плану (платіжного балансу) республіки, в якому враховуються надходження і платежі в діючих грошових одиницях та іноземній валюті по загальному міжнародному розрахунковому обороту республіки.

Нормативи і порядок розподілу валютної виручки підприємств і організацій від експорту товарів (робіт, послуг) визначаються законодавством Української РСР.

Підприємства і організації, розташовані на території республіки, здійснюють свої зовнішньоекономічні зв'язки відповідно до законодавства Української РСР.

Українська РСР як суверенна держава бере участь у діяльності міжнародних економічних організацій…

Республіка самостійно створює митну систему.

Розділ четвертий

ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА

ПРО ЕКОНОМІЧНУ САМОСТІЙНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ РСР

Стаття 13. Принципи юридичної відповідальності

Основними принципами юридичної відповідальності за порушення Закону про економічну самостійність Української РСР є невідворотність застосування економічних санкцій, правова захищеність суб'єктів економічних відносин, взаємовідповідальність між державою та учасниками економічних відносин.

Стаття 14. Види юридичної відповідальності

Незаконні дії або бездіяльність у сфері економіки є порушенням економічної самостійності Української РСР та інтересів юридичних і фізичних осіб і залежно від способу дії винних караються за законом. Основним видом відповідальності є економічні санкції. В разі вчинення злочинних дій застосовується кримінальна відповідальність.

Закон набирає чинності з дня його прийняття. 

Голова Верховної Ради Української РСР Л.КРАВЧУК

м. Київ, 3 серпня 1990 року N 142-XII 

Цит. за:Офіційний текст на сайті Верховної Ради – Режим доступу:http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/142-12

"МАЙДАН: УСНА ІСТОРІЯ". ПРО ПОДІЇ НА ГРУШЕВСЬКОГО

Цього тижня минає рік від подій, яких назвали "Кривавими Водохрещами" або ж протистоянням на Грушевського. 

В рамках проекту Українського інституту національної пам'яті таФонду збереження історії Майдану "Майдан: усна історія" ми зібрали уривки із спогадів очевидців протистояння між протестувальниками та силовиками на вулиці Грушевського в січні 2014 року.

Антон Мусік, боєць Самооборони Майдану, 4 сотня

Події на Грушевського продемонстрували, що не все підвладне людям. Як тільки все почалось, наша сотня відразу розжилась міліцейськими щитами, амуніцією, бронежилетами.

Але потім усе це кудись розповзлось.

Я пам’ятаю тільки одну ніч, коли я все-таки туди дорвався, тому що нам на офіційному рівні сотники заборонили туди ходити. Вважали це невиправданим ризиком, тому що у нас була своя барикада, і ми мали тримати її. А в разі атаки на нашу барикаду ніхто б не встиг добігти, тому що бігти все таки далеченько.

Я ніколи не забуду ту ніч, коли прийшов на Грушевського. Був я зі своїм десятником Гайдамакою і ще одним хлопцем. В мене і в Гайдамаки були великі міліцейські щити, а у третього був невеличкий щиток, десь 30 на 23 см.

Ще задовго до революції я купив собі щитки на ноги (займався бойовими мистецтвами), щоб не так боляче було по ногах отримувати. Я тоді і їх одягнув і ще виміняв у свого дуже доброго друга бронежилет, особливістю якого було те, що він одягався як куртка, у нього були закриті боки.

Коли ми прийшли на Грушевського, я побачив наскільки все було неорганізовано, хаотично. Мене вразило те, що лише чоловік 15 воює – кидають коктейлі, каміння. А чоловік, мабуть, 150–200 стоять і тупо луплять у щити.

На мою думку це було досить не виправдано.

Я думаю, в той день, якби сили були більші, ми цілком реально могли б прорватися. Якби підняти тоді ще чоловік 100, окрім тих, що стояли, прорвалися б на відсотків 90.

У мене в той день ще екзамени були. Я прийшов весь у тому газі, відчуваю, як всі навколо мене починають покашлювати. Потім навіть пішов переодягнувся, але заснув прямо на іспиті, так і склав його тоді. Це було після того як ніч-день-ніч ми провоювали на Грушевського.

Мені сподобалось і запам’яталась тоді взаємовиручка. Коли я йшов власне до лінії фронту, хлопці тримали "свиню" – сколочену з металевого паркану умовну барикаду, в яку постійно летіло каміння, коктейлі. А потім нам розказували, що "беркут коктейли не бросал".

Я своїми очима бачив, як в нашу оцю "свиню" прилетів коктейль, як вона загорілась. Пам’ятаю, як один хлопчина хотів вилізти на такий собі поміст до півтора метра висотою, послизнувся і впав, то до нього зразу підбігли, підняли, підпихнули, щоб він заліз.

Мені теж помогли вилізти на той поміст, тому що я був в амуніції – щит, палиця, наколінники, плечі, бронежилет, то важко було рухатися.

Потім ми з друзями з’їздили в аптеку, купили 25 пляшечок коров’ячої жовчі. Не знаючи, важко уявити, що це таке. Відкриваєш флакон і, власне, зразу блювотний рефлекс настільки сильний, що нестерпно. Покидались трошки. Воно настільки їдке, що я там облився трошки на рукав, форму прав 4 рази і не вивітрилося, довелося викинути.

Коли тримали оборону в госпіталі, що розміщувався тоді на Грушевського, вилізли на дах. Це була вже інша ніч, але тоді ми не воювали, ми якби несли службу в тому госпіталі. Коли ми вилізли на дах, Гайдамака тільки висунув голову, зразу ж назад – кашляє, чхає. Питаю: "Що таке?".

"А ти голову висунь", – каже.

Газ, який застосовували правоохоронці, легший за повітря і піднімається вгору. Пам’ятаю, що перед госпіталем хлопці всі наприсядки сиділи. Я ще подумав: "А в чому прикол?". Присіли, а там повітря справді свіже. Встаєш і вже важко дихати. Ніхто не був у тому впевнений, але, здається, бачили три групи людей по двоє чоловік на дахах. Бінокль був заслабкий, щоб роздивитися, що конкретно вони там роблять.

Потім, звичайно, я ще не раз бував на Грушевського – завозили хлопцям цигарки, бронежилети. Я займався виробництвом бронежилетів з тонкої листової сталі. Ми закупили звичайні чохли десь по 20–30 грн, у знайомого нарізав корпуси, і ми їх просто вставляли в ті чохли, підстеляли газети і було не гірше, ніж метал.

Микола Коханівський, сотник Першої Київської сотні ОУН імені Євгена Коновальця

19 січня – Водохреща. Дуже добре пам’ятаю цей день. Понад 10 років на кожне Водохреща я ходжу пірнати в ополонку. Традицію не змінюю і так само того року: ще світало, годині о третій чи четвертій пішов, пірнув в ополонку, потім приїхав на Майдан. Уже вишиковувалися сотні, в тому числі і "Правий сектор". Зі мною було 10-15 хлопців.

Ну і пішли на заклик. Ми дуже довго цього чекали. Може, трошки і страшно було, але, якщо ти вже постійно думаєш, що вже пора, ну що – прийшов час, то пора, береш палку, йдеш, кидаєш бруківку.

Разом з іншими біля стадіону кидав бруківку. Де зручніше мені здавалося пожбурити, там і стояв. Покидаєш, втомився, пішов десь в кав’ярні чаю чи кави попив, знов покидав.

У період 20-21 січня ми встановили свій намет, на ньому написали "Перша Київська сотня ОУН імені Євгена Коновальця". З того часу за тиждень з одного намету сотня у нас виросла до восьми наметів. Тобто вже була якась кількість людей, періодично ми мінялися: одні йшли на Грушевського, кидали там, інші відсипалися.

Покидав, покидав – це десь година, втомився, прийшов у намет – там відпочиваєш, може, дві години.

Дехто з наших хлопців (у нас були бойові п’ятірки зі старшими Донбасом і Ковалем) – вони там і жили близько тижня на Грушевського, десь в автобусах прилаштувалися. Вони об’єдналися у рій, де було до десяти чоловік – замурзані, неголені, чорні як шахтарі.

Також хлопці ходили в нічні рейди, тітушок ловили, робили на них засідки.

Микола Голіков, боєць Самооборони Майдану, 3 сотня, група швидкого реагування

Спочатку нас відіслали до Будинку офіцерів. Там стояла велика кількість внутрішніх військ і вони могли всі піти вниз по Грушевського. Ми ніби їх провокували, відвертали увагу. Нас прийшло чоловік 40-50, ходили туди-сюди до самого вечора.

ВВшники думали, що ми прийдемо їх штурмувати. В принципі, те, що ми мали виконати, те й зробили: ми відволікли їхню увагу, вони не наважилися піти донизу, залишилися біля Будинку офіцерів. Потім ми самі вже спустилися на Грушевського.

У перший день, з 19 на 20 січня, стояли до самого ранку, десь до 6 години. Тоді почалася перша стрілянина з помпових рушниць "Форт 500" – травматичної зброї (вони також і бойовими стріляють). Ну, тоді на це ніхто не зважав.

До газу вже всі звикли.

Спочатку було погано всім, ходили в масках звичайних марлевих, дехто взагалі без нічого. Згодом познаходили каски, їх волонтери попривозили. В декого бронежилети вже були. Також старалися знайти якийсь захист на очі, бо цілилися переважно по очах. Потім вже стали звичними вибухи, розриви.

На Грушевського ми стояли, щоб стримувати наступ силовиків. Також кидали коктейлі. Пару коктейлів кинемо, чекаємо, доки з тієї сторони прилетить пару гранат сльозогінних, знову пару коктейлів.

Хтось бруківкою кидався. Багато киян було – просто приходили подивитися.

Це, з одного боку, добре для масовки, з іншого боку, погано, бо силовики підводили більше внутрішніх військ. Але до певного часу нічого не відбувалося, їм, напевно, не давали наказу.

Володимир Бойко, активіст

Я йшов у такому запалі і опинився спереду, біля одного з автобусів, що був на Грушевського. Ми почали кидати каміння, бруківку, бо іншої зброї не було. Вони в нас стріляли, а ми мусили чимось відкидати їх. Хлопці почали підносити коктейлі. Нам знизу було дуже важко кидати.

Пригадую, ми втрьох стояли біля автобуса. Хтось із "беркутівців" кинув на нас бруківку, мені потрапило в голову.

Трохи раніше мені київський друг (він плаває на катамарані, подорожує світом) приніс каску, вона була досить тверда.

Але все одно через цю каску мені голова була розбита бруківкою, яку пожбурив "беркутівцеь". І якби каска була будівельна, то вона би розсипалася від тієї бруківки.

І так зашуміло в голові, запаморочилося... Кров залила окуляри.

Між нами вийшов священик, підняв руки вгору, щоб зупинилися, бо так виходило, ніби братовбивча війна. Міліція і ми – громадяни однієї держави, і ми між собою таку братовбивчу війну ведемо.

І якось так священик повпливав своєї присутністю, що зупинилася ця атака. Була створена така буферна зона, де люди тоді підходили до міліціонерів, жінки просили: "Що ж ви робите, навіщо ви стріляєте?".

Цілу ніч не спав і такий був замучений цими боями... Я тоді відчув справжню війну, якраз 22 числа.

Руслан Добровольський, лікар шпиталю медичної служби штабу національного спротиву

Коли ми зайшли в Парламентську бібліотеку, то опинились під захистом – бо це державна будівля. І це нас якось рятувало.

Колектив бібліотеки був приязний, в приміщенні було постійне чергування, адже ми розуміємо, що історичною цінністю є не лише сама будівля, а й книжкові фонди, які є у його сховищах. Тому працівники бібліотеки постійно чергували, чим могли допомагали нам, забезпечували харчування і прибирання.

Медичний пункт ми зробили в самому холі бібліотеки. Буквально через кілька днів цей хол перетворився на операційну. Спочатку був один стіл, потім другий, третій хірургічні столи, разом із бригадами.

В нас були такі ситуації, що всі столи і ноші були зайняті нашими бійцями.

Хлопці-медики приїжджали бригадами. Приїжджали хірургічні бригади зі Львова, Тернополя, Івано-Франківська. Фактично кожен у бригаді знає, що чекати від іншого, всі розуміють один одного без слів. Там в основному працювали хірурги, терапевти. Я працював як сімейний лікар і невропатолог, частково як організатор.

Медикаментами були забезпечені повністю. Наркозні апарати, інструментарій, лампи – у нас все було. Приносили, привозили, доставляли. Не одне життя ми там врятували.

Був розроблений свій графік чергувань – хто коли має приїжджати, щоб не було великих накладок.

Спочатку гігієнічні заходи проводилися ситуативно, потім налагодили бахільний режим – як тільки нам привезли одноразові бахали.

Застелили підлогу спеціальною одноразовою тканиною. Приходили дівчата-волонтерки, щоби робити прибирання. Тобто санітарно-гігієнічного режиму старалися дотримуватися, як могли.

Безперечно, то були польові умови. Хоча у нас були кварцові лампи, оброблялися руки. Всі старалися дотримуватися масочного режиму.

о. Микола Мишовський, священик Римо-католицької церкви

При розмовах із силовиками намагалися наводити різні аргументи, казали, що це ж люди, не бийте їх. Намагалися якось вийти на контакт, і таких розмов було досить багато. Пам’ятаю завжди те гостре відчуття: щоб пройти від лінії фронту Майдану до "беркутівців", можна було впасти, "беркутівці" постійно поливали бруківку водою, була суцільна крига.

З двох сторін дивилися, що ми робимо. Ми ходили до "беркутівців", розмовляли з ними, намагалися їх заспокоїти. "Беркутівці" дратувалися. Щойно ми виходили і починали розмовляти, вони постійно вмикали аудіозапис: "Шановні громадяни, не порушуйте спокій, інакше ми будемо вживати силу" – щось таке, я добре не пам’ятаю.

Ми спілкувалися з ними, пробували намагатися побачити в них людей, які так само хочуть просто жити в гарній країні, щоб було добре і не було погано. Говорили про якісь загальні речі, щоб можна було знайти спільні точки стику. Шукалися ці точки стику, їх знаходили. Хтось земляків бачив, на жаль, але це було приводом для якоїсь розмови.

Багато часу на це тратилося. Пам’ятаю кілька моментів, коли відходили від такої розмови, в яку вкладалося дуже багато душевних сил, а з боку майданівців кричали, що "мусора" такі-то, такі-то.

Я прихожу, руки опустились, кажу: "Хлопці, я там дві години працював, розмовляв з ними, щоб вони вас не били, намагався пробувати знайти з ними спільну мову, а ви їх обізвали".

Ну і тут знову: "мусора" такі-то, такі-то. А загалом ситуації були дуже різні.

Було страшно. Купив каску, з собою мав пластикові окуляри: вони, правда, не вберегли б навіть від гумової кулі. Коли йшли до міліції, то ці окуляри, каски не брали з собою, бо представляли людей не тих, які є воюючою стороною, а фактично, третьою стороною.

Згідно зі всіма військовими законами, нормами, є така традиція, що священики, медики, журналісти є третьою стороною, вони не беруть безпосередньої участі у конфлікті.

Навіть після того, як вбили Жизневського, Нігояна, намагалися говорити з міліцією. Так, намагалися, але це не вдалося.

Дуже сильно пам’ятається, якою була мотивація майданівців і "беркутівців" чи ВВшників. ВВшники переважно казали про те, що їм просто потрібно відслужити кілька років, пізніше вони матимуть добру роботу, це якась можливість здобути добру кар’єру.

"Беркутівці" казали, що це просто їхня робота, вони так заробляють. Їм дуже не подобалася аналогія з проститутками, що вони теж просто заробляють гроші, а моральна складова не грає ролі.

Юлія Пішта, волонтерка

Саме в цю ніч я поїхала додому. Була на Майдані, мабуть, до першої години ночі. Стало холодно, тоді було чи не мінус 27. Пригадую, що це була одна із найхолодніших ночей.

Чоловік залишився з друзями на Майдані. Вранці мені телефонує і говорить: "Сергія Нігояна вбили". Я не могла в це повірити: як вбили? Ну, що це вже взагалі люди здуріли, щоб убивати?

Приїхала на роботу, відкриваю новини, читаю: так, справді вбили. Але спочатку не було ні фотографії, ні імені, просто сказали, що вірменина вбили. Чоловік зателефонував і сказав, що у Фейсбуці вже є перші фото його смерті, директор мене відпустив – я сказала, що мені дуже треба піти.

Я говорила з ним за 2-3 години до його смерті… І тут – його вже немає. Для мене, чесно скажу, це був великий шок, бо людину вбили. Я виросла не при війні, революції були звичайними мітингами, для мене шоком було, що вбивають.

Коли я приїхала на Майдан, почула, що зараз Майдан будуть брати штурмом. Тому що з’явилися смерті: потім Жизневського і Вербицького вбили. Після того кажуть, точно буде штурм Майдану, весь Фейсбук постить, що буде штурм Майдану.

Я приїжджаю туди, а чоловік разом із друзями – на Грушевського. Хлопці з Самооборони перекрили повністю весь Майдан за Будинком Профспілок, і не давали туди пройти. Я думаю: "Там же мій чоловік, там же купа друзів". Прошу: "Пустіть мене".

Вони кажуть: "Ні, ми нікого туди не пускаємо, особливо дівчат, чоловіки можуть іти, дівчата – ні, нам потрібно тут укріплюватися".

Я ніколи не забуду: отак стала на Майдані, дивлюся, а всі щось роблять, хтось ліпить кульки з снігу.

Питаю: "Навіщо ці кульки?". В мене був шок від того, що людей вбивають, а хтось ліпить кульки. А вони відповідають: "В нас нема чим воювати, то може кульками".

Люди просто були такі шоковані, що навіть не знали, що робити.

Але якось так зорганізувалися, почали сніг у мішки накладати, тоді якраз мороз був. Збивали сніг з Майдану, з льодом, і так укріпляли барикади з боку Інститутської, а також з боку Будинку Профспілок. Потім бачила, як діти сніг прибирали, з совком ходили, маленькі такі.

Пам’ятаю, біля мене стояли львівські хлопці, кажуть: "Смерть перша є, значить будемо йти на смерть. Раз по-іншому не вийшло, значить будемо так воювати".

У нас були якісь налокітники для гри у пейнтбол, дерев’яні щити, які самі зробили.

"Майдан: усна історія" – проект Українського інституту національної пам'яті та громадської організації "Фонд збереження історії Майдану" з метою зібрати відео– та аудіосвідчення активістів Євромайдану про події зими 2013–2014 років. Ці записи стануть основою для архіву Майдану та слугуватимуть джерельною базою для істориків, режисерів-документалістів, соціологів, психологів та ін. У майбутньому матеріали будуть доступні широкому загалу, а також будуть використані в експозиції Музею Свободи/Музею Майдану.

Кожен, хто хоче залишити свої спогади для архіву, може зателефонувати (044) 253-15-63 або ж залишити повідомлення на Фейсбук-сторінці УІНП.

 Джерело: УП, Життя / Тетяна Ковтунович, Тетяна Привалко 

"Майдан: усна історія". 18-20 лютого. Уривки зі спогадів 

19.02.2015

Тетяна Ковтунович, Іванна Кобєлєва, Богдан Короленко, для УП.Життя

Фото Дмитра Ларіна

Минув рік від подій, які розпочалися вранці 18 лютого мирною ходою протестувальників до Верховної Ради, а закінчилися розстрілами протестувальників на Інститутській та втечею Януковича.

В рамках проекту Українського інституту національної пам'яті та Фонду збереження історії Майдану "Майдан: усна історія" ми зібрали уривки із спогадів очевидців тих подій.

Юлія Вотчер, волонтерка медичної служби Майдану

Я чергувала на гарячій лінії в Михайлівському соборі в Трапезній, у мене три телефони, мільйон дзвінків. Тут підходить хтось, кладе мені коробочку, а в ній ще три телефони. Каже: "Будете відповідати". Потім принесли ще один телефон. "Це телефони хлопчиків, які загинули", – каже чоловік.

– Господи, а чого я? 
– Ви знайдете правильні слова, ви старша.

І дуже швидко задзвонив один телефон. Я цей телефон взяла в руку і побігла на вулицю, бо там в штабі було багато людей, тісно, гамірно. Швидше на автоматі, ніж готова була щось говорити, я натиснула кнопку і зразу ж чую: "Назаре! (Мама сина шукає) Назаре, Назарику! Чого ти мовчиш?"

А в мене спазм, я не можу говорити, а вона продовжує його гукати. В мене лише якийсь гортанний звук вирвався, і вона тут же: "Ви хто? Де ви поділи мого сина?"

Я жодного слова не проговорила, а вона почала кричати, і телефон відключився. Я як стояла, так і сіла на землю: не встати, не піти.

А через якусь мить цей телефон знову задзвонив. Друзі шукали Назара. Тут я вже сказала, що Назара немає, що його вбили.

А він: "Ні, не може бути, ми його тільки-но бачили. Може, він куртку загубив, може, телефон?" І я злякалася, що ж та мама бідна подумає. Бо дійсно, могло й таке бути.

Вони кажуть: "А ви де?" 
– В Михайлівському. 
– Ми зараз прийдемо.

І прийшли три хлопчики, його друзі.

– А де Назар?

Біля собору під деревом вже лежало вісімнадцятеро загиблих. Всі вкриті якимись ряднами. Ці хлопчики підходять і ніби гортають ці обличчя. Назара не знайшли. Сказати, що це була радість… Я не знаю, це було якесь таке спустошення: Боже, слава Богу.

Чоловік, що поряд стояв, каже: "Смерть змінює обличчя, дивіться по одягу". І вони почали гортати знову. Один хлопчик каже, що ми йому тільки щитки на ноги нові дали. І вони впізнали ці щитки.

Реакція одного з них мене просто вбила. Він впав, вужем крутиться й кричить: "Що я скажу твоїй мамі?!"

Щоб його вивести із цього стану, я за плече взяла і кажу: "Ви з одного села?"

– Так. 
– Ти не далеко живеш? 
– Не далеко. 
– Може попроси свою маму, щоб вона підійшла туди?

А він як закричить: "Як, як я можу це мамі сказати? Я не буду цього робити".

Я кажу: "Ти набери, я її попрошу".

А він: "Ви що, зовсім не розумієте, я ж тут". 

Я дійсно не подумала тоді, що якщо Назара вбили, то він в такій же небезпеці.

Але, видно хтось із них все ж повідомив рідним, бо скоро мені подзвонив хрещений батько Назара, і через кілька годин прийшов, а далі вже були невідомі для мене процеси.

Ця перша для мене смерть врізалася мені в серце, увійшла в моє життя назавжди. В ту мить я була готова стріляти. Я того Назара не бачила живим ніколи. Це наймолодша дитина, яка загинула на Майдані.

А через деякий час зателефонував мені батько і попросив, щоб я віддала йому телефонНазара. Той телефон цінності ніякої не мав – побитий, заклеєний лейкопластиром. Він каже: "Це останнє, що тримала дитина в руках". Отаке…

Скільки поранених я бачила, і жоден, ніхто не сказав: "На чорта воно мені здалося? Чого я сюди прийшов?" Ніхто.

Юрій Ігнатенко, Мистецька сотня, Громадський сектор Євромайдану

18 лютого ми потрапили в оточення. Це було на Кріпосному. Ми забігли в під'їзд, закрилися, забарикадувалися.

Знайшлися добрі люди, які відкрили нам двері на останньому поверсі і пустили в хату. Там ми просиділи, напевно, години дві. Я тримав комунікацію телефоном з нашими із Громадського сектору, вони ховалися від атаки силовиків в кафе на Інститутській.

Ми бачили, що пішов "Беркут", потім за ними пішла міліція, потім тітушки – це було найстрашніше.

Я, хоч і був у камуфляжних штанях, але скидався на цивільного, а хлопцям з Самооборони, які були повністю в камуфляжі, взагалі не можна було виходити. Ми там просиділи кілька годин. Потім прикинулися цивільними, наче їдемо на вокзал, взяли сумки.

Я виходив ще з одним офіцером. Ми вже тоді дізналися, що хвиля понесла всіх аж до Арсенальної, що були жертви. Було дуже боляче розуміти, що сталося.

Ми вийшли з оточення, провели жінок. Я повертався на Майдан через всі ці редути. Йшов і плакав…

Ні, не плакав, але було таке відчуття… Ти йдеш, і вода ця тече – з бензином і кров'ю... Ти йдеш і збираєш гільзи як артефакти, криваві щити. Думаєш, може, комусь ще знадобляться. Якусь каску знайшов, патрони, книжку "Хрещений батько" англійською мовою.

Вночі з 18-го на 19-те, коли знаходив когось більш-менш адекватного, військового офіцера, просив, щоб він керував.

Самооборона кудись вся поділася. Мені здається, що люди знали, що сьогодні мають зачистити Майдан і відводили своїх людей. Бігали звичайні хлопці, які не знали, як правильно тримати щити, а Самооборону же хоч чомусь навчали.

Якщо проходив хтось зі щитом, то його брали і кидали наперед. Ти бігаєш по периметру всіх барикад і дивишся, що відбувається. А нічого не відбувається. Знайшов когось, питаю:

– Хто ти? Служив? 
– Служив. 
– Офіцер? 
– Ага. 
– Добре.

І він вже командує. Я постояв, п'ять хвилин послухав – видно, що бувалий. І там вже є якась організація, бо всі біжать хто куди, носять, все палять, що можна спалити, уже намети горять, вже все розібрали, вже із Профспілок все несуть.

Йду до стели, питаю хлопців, що їм треба. Кажуть, що аміак і перцю червоного… Питаю, нащо перець. Треба, – кажуть, – кидаємо, замотуємо в гранати, горить, палить очі. Телефоную нашим, щоб зробили пост (у соцмережах – ред.), що треба перцю.

Респіраторів не було. Хлопці стоять такі з відкритими обличчями, кажуть, та що нам. Кажу їм, подивіться, чим ви дихаєте, більше 2 годин цим не можна дихати, рак легенів буде, хоч маски собі знайдіть.

Не було ні респіраторів, ні масок, нічого. І ти, що маєш, біжиш, даєш.

Я мав велосипедну каску, рогатку і щитки. Рогатка досить ефективна: якщо підшипник потрапляє навіть в шолом, то віддає сильно, це досить боляче. І можеш поцілити точніше.

Підходить чоловік, теж з рогаткою, каже, що в нього порвалася, і дає мені скляні кульки. Думаю, що ти з цими скляними кульками сюди прийшов, що ти хочеш з ним тут робити! Ну, і так навмання цими скляними кульками стріляю. Потім йду за намет покурити, подивитися периметр – і тут ця скляна кулька в мене. Думаю, що за жарт, як вона в мене потрапила? І ти розумієш, що вони там все бачать, бо це вже потім дим пішов, що навіть прожектори не пробивали, нічого не було видно.

Ти бігаєш і просто своєю присутністю підтримуєш все. Піти не міг – страшно.

Але страх він трансформується в щось інше – і піти просто не можеш.

о. Петро Жук, ректор семінарії УГКЦ

Телефонує мені наш семінарист і каже: "Мій брат попав у скрутну ситуацію…"

Біля Маріїнського парку під час розгону наших хлопців, коли їх били. Вони рятувалися як могли, десь забігли в один з будинків, піднялися наверх, заблокували двері для входу на горище. І вже з горища бачили, як добивають їхніх хлопців біля Маріїнки, а тих, кого злапали по під'їздах, витягують і б'ють на асфальті.

Вони залягли, їх там було чоловік 5 чи 6. Серед них і брат-близнюк нашого семінариста.

Він лише раз зателефонував і сказав, що на вулиці нікого немає, все оточене, ніхто не може туди під'їхати. Сказав, у якому приблизно вони будинку і який під'їзд.

Ми поїхали на Майдан. Власне, це був той день, коли горів Будинок профспілок, була вже атака на самий Майдан. Люди спалювали все, що було, навіть дерев'яні будиночки, які там стояли.

Тоді вже не стояло питання їхньої потреби, необхідно було зробити той захист, ту стіну вогню, яка би могла втримати силовиків.

Батьки розповіли, що був лише один дзвіночок, бо в нього розрядилася батарея, і вони не можуть з ним зв'язатися, ніхто не бере трубки.

В одного з тих хлопців був телефон, але він його вимикав, щоб їх не вичислили і не зловили.

Ми зателефонували до одного знайомого чоловіка з СБУ, який просив його не виявляти. Він сказав: "Якщо він попався нашим хлопцям, його поб'ють, і я його знайду завтра в якійсь із частин міліції. Якщо все буде добре, якщо він живий, ми його віднайдемо. А якщо він не попався, то нехай сидить і не виходить".

Нам було дуже тяжко з тими батьками, бо не знали, що робити. Ми тоді з нашим отцем Дияконом взяли підрясники, хрест, машину і поїхали до Маріїнки.

Під'їжджаємо під станцію метро "Дружби народів", а там вже міліція стоїть і нікого не пускає наверх. Ми кажемо: "Ми їдемо до Лаври". Вони заглянули в машину, побачили, що ми священики.

– Так пізно до Лаври?– 
Ну, то що ми зробимо?

І вони нас пустили. Там далі уже не було ніяких людей, тільки оці хлопці молоді – тітушки – ходили з палицями. Ми під'їхали до Лаври, постояли десь 15 хвилин і, немовби виїжджаємо з Лаври, їдемо в сторону Маріїнського палацу. Нас на перехресті знову зупиняє міліція.

– Ви куди? 
– Ми там живемо, в тому будинку, з Лаври виїхали, їдемо додому. 
– Але туди нікого не пускають. 
– А що, будемо ночувати тут, в машині? 
– Ну, їдьте, батюшки.

І ми під'їхали під цей будинок, який нам більш-менш окреслили, бачимо, як поряд з легкової машини вивантажують ящики зі зброєю. Ми засвітили якусь машину, можливо, це були СБУшники. Вони дуже швидко закинули в машину ці ящики і сіли. Це було якраз на краю Маріїнського парку.

Я свічу фарами на них, вони на мене.

Диякон каже: "Отче, мусимо забиратися". До того ж, ми вже побачили, що під'їзди закриті на ключ. Справді було страшно. Ми розвернулися, а ця машина за нами, ми ліворуч повернули – і вона.

Тоді диякон говорить: "Отче, мусимо піти до міліції, до тої, яка нас пропускала". Ми тоді до цього поста, вони за нами. Я бачу, що діла не буде, можемо тільки вернутися на Майдан.

Ми на Майдан, а перед Майданом з боку Бессарабського ринку стояли два пости ДАІшників. Вони нас зупиняють, а я пам'ятав адресу наших отців, які на Майдані мають квартиру, сказав ту адресу, і вони, якось не зорієнтувавшись, пропустили нас. Проскочивши повз Бессарабський ринок праворуч, туди, де всі майданівці ставили свої авта – бачу, що та машина нас вже залишила у спокої.

Ми до ранку залишались на Майдані, але ми не виконали місію, так і не добралися до наших хлопців, і нам було від того дуже прикро.

Вранці ми пробували до них додзвонитися, і брат нашого семінариста взяв трубку і каже: "Ми є на місці, але обшукують будинки, що нам робити?"

"Ми їдемо ще раз до вас", – відповідаємо. А вони: "У нас брудна одежа, ми вийдемо на двір, тут зараз Маріїнка наповнюється тітушками – і нас зразу ж буде видно".

Тоді ми заїхали до Патріаршого собору. Під нашим храмом на лівому березі була організована ціла криївка – з медпунктом, зі збором одежі, з харчуванням і ночівлею для людей. І ми понабирали одежі різної, закинули це все в багажник і знову робимо той самий шлях.

Нас знову пропустили до Маріїнського палацу. В цей раз ми сховалися за китайське посольство і набрали тих хлопців. Вони нам повідомили, що зранку консьєржка знайшла їх і вивела задніми дверима на будівельний майданчик. Будівельники їх провели, але вони не знали, куди іти далі.

Я сказав, щоб бігли вниз по схилах до Дніпра, щоб віднайшли Хресну дорогу. Вниз від Аскольдової могили є закопані хрести – Хресна дорога, яка супроводжується сходинками донизу. Кажу: "Як знайдете якийсь хоч один хрест, орієнтуйтеся вниз. А ми вас там внизу підберемо".

І ми вже тоді розвертаємося, щасливі, що хлопці вибралися із цього будинку. Приїжджаємо на Набережну, на Набережній робимо розворот через подвійну, і наші дві машини зупиняють ДАІшники. Я вибігаю і кажу: "Ми на похорон спішимо, треба все організувати". ДАІшник почув про похорон, питає: "Двоє?" Кажу: "Так".

Махнув – і ми їдемо, а мій колега хвилюється: "Отче, негарно так. Ви їм набрехали". Я кажу: "Чому? Ми ж їдемо похорон Віктора Януковича організовувати".

Їдемо і бачимо, як наші хлопці з лісу вибігають, забрали їх і питаємо: "Хлопці, а куди вас везти?" – а вони: "Куди хочете". Вони на тому даху просиділи дві ночі без води і без їжі. Ми їх привезли до семінарії. Наші брати уступили їм свої кімнати, нагодували, вони помились, переодягнулись і пішли спати.

Через те що ми тих хлопців приймали, я в цей день не відпустив семінаристів. Ті хлопці в такий символічний спосіб фактично притримали мені хлопців у семінарії, бо я більше ніж впевнений, що вони не були б осторонь того штурму, який в той день відбувався.

Я не знаю імен усіх тих хлопців, окрім брата нашого семінариста, дай Боже, щоб вони були живі і здорові. І, можливо, вони колись згадають, що той день і ніч перебули у нас.

Олег Юрченко, Самооборона Майдану, 4-та сотня

Хірург мені зашив верхню рану на нозі і тільки почав зашивати нижню, як тут на Грушевського штурм – ми евакуюємося. Евакуюється госпіталь. Я вхопив речі, ця нога ледве тягнеться, пошкутильгав за усіма.

Коли ми прийшли на Майдан Незалежності, то силовики вже перемістилися на 2-гу барикаду, вже фактично взяли Європейську площу. Інші штурмували з Інститутської.

В цього лікаря, який зашивав мені ногу, був намет, де він жив, якраз під стелою. Він мене туди завів зашити іншу рану. Коли він її дошивав, то сусідній намет уже горів. І зверху, з "Глобуса", правоохоронці вже кидали коктейлі Молотова.

Я побіг до нашої сотні. Коли я зібрав людей, які вернулися з Маріїнки, і тих, хто не ходив туди, – нас було 60.

В Маріїнський парк нас йшло 160. Де решта 100? Це питання мене і всіх нас мучило, але встановити точно, де хто дівся, було тоді важко і, фактично, неможливо. Очевидно, що вже потім ми докопувалися, подавали списки...

Таких, що зовсім невідомо, де вони ділися, було близько 20 людей, а решта вдалося знайти.

Деякі тяжко поранені, в одного хлопця було кульове поранення.

Коли в госпіталі з нього зняли бронежилет, з-під задньої пластини випала 9-міліметрова куля від пістолету Макарова. У нас же бронежилети були не бронежилети, то так тільки називалося. Було дуже багато сильно побитих, зокрема і наш сотник, який залишився в Маріїнському парку.

Додзвонитися до когось було неможливо. Тікаючи з Маріїнки, люди забігали у вікна і в під'їзди, просилися до людей і з іншого боку будинку вискакували з вікон, добігали до Арсенальної і там бігли вниз, до Дніпра.

5 чи 6 чоловік з нашої сотні лежали біля Дніпра практично до сутінок і тоді вже пробиралися на Майдан – не знали оперативної інформації, що і де відбувається, кудою можна пройти, кудою ні.

18-20 лютого злилося в одну велику добу. Слово "спати" перестало існувати. Всі були виснажені, але рішучі.

Хоча був такий маленький проміжок, коли була зневіра і безнадія, хоча навіть не зневіра, а щось таке на душі, коли питав себе: ну, чому, чому так відбувається? Але і зі своєю пораненою ногою намагався підбадьорити наших хлопців.

Одразу я зібрав 60 чоловік, викликав вже тільки добровольців. Всіх підряд не брав, бо ж були різні люди, хтось неготовий морально і фізично до такого протистояння, хтось прийшов випадково – не можна його заставляти "Йди і бийся!" Я покликав добровольців, пояснив ситуацію, що у нас становище не найкраще.

На жаль, разом із нашим сотником у Маріїнському парку залишився телефон, по якому ми координувалися між сотниками, і рація, яка була у нас, щоб між сотнями передавати інформацію. Тобто, зв'язок нашої сотні з іншими сотнями був втрачений.

Добровольців я відправив на 2-гу барикаду, яка тоді найбільше потерпала від штурму беркутівців, а сам побіг в Будинок профспілок, щоб знайти в штабі Самооборони когось, хто розкаже, що ми будемо робити далі. Зайшов в Штаб, запитую, чи буде якась рада сотників.

Багато з них не повернулися з Маріїнського парку, багато хто не зібрав свої сотні взагалі.

Перша сотня дуже потерпіла в Маріїнському парку і на неї обрушився перший штурм з Інститутської. Точну кількість втрат я не знаю, але там було і смерті, і все. Я бачив їхнього сотника через кілька днів після того – він важко переживав цей період...

Близько 7 чи 8 сотників все-таки зійшлися тоді в Будинок профспілок, ми провели коротеньку нараду, визначили з Турчиновим, що ми робимо в цьому короткому часі і розійшлися по своїх завданнях.

Задача була одна – якомога довше втримати цей натиск.

Силовики розраховували на те, що-от, "ми притиснемо, і вони всі розбіжаться". А побачили зворотну реакцію. Люди прибували і прибували.

Пізніше я чув, як люди, що не були пов'язані з Самообороною, а самі по собі щось робили, казали, що ніякої Самооборони в той час на Майдані не було. Очевидно, що вони в якійсь мірі праві, але в якійсь мірі і не праві.

Тому що я знаю точно, що коли ми намагались зібрати сотників – із цих 37 сотень, які на той час були сформовані, чи навіть більше – зібралися 6 чи 7. А всі решта були розбиті в Маріїнському парку.

Очевидно, що ми потерпіли найбільше там, в Маріїнському парку. Саме Самооборона. Ми втратили засоби зв'язку, які в нас були, а для того, щоб їх відновити, потрібні були певні ресурси і час, якого ми не мали. Через те координація відбувалася дуже-дуже ускладнено.

Ми не мали зв'язку зі Штабом, ми не мали зв'язку між сотнями. Ми мали тільки приблизне уявлення. Я бачу сотника: "Ну, що там?" То, то і то. У нас же на лобі не написано, що ми сотники.

Через те люди кажуть: та не було ніякої Самооборони, були якісь люди, хтось сам рішення приймав. Десь воно, може, так і було. І я особисто не прагну перебрати якісь пальми першості, мені це непотрібно, але я був там безпосередньо – і щит тримав біля того вогню, і піддони носив.

Перша задача, яку нам поставив Турчинов, – протриматись першу ніч. Бо, як він тоді пояснив нам, зараз уже міжнародна спільнота починає активно реагувати на ці речі, зараз буде тяжко цим януковичам та іншим. Треба нам протриматися ніч, щоб вони нас зараз не знищили, інакше ми втратимо все, що тут було.

І ця задача, як на мене, була успішно виконана.

Першу ніч ми трималися. Ми спалили все, що мали. Очевидно стало, що тільки вогнем ми можемо їх зупинити, більш нічого в нас немає із підручних засобів, що може їх зупинити. Щити наші, кийки – це несерйозно. Тим більше, коли на нас уже пішли водомети, БТРи…

Трималися. Усі піддони, усі дрова, які були у нас навколо наметів, ковдри, часом навіть нові, покривала, одяг, який зносили, – все, що могло горіти, ми повкидали у вогонь. І таким чином ми витримали першу ніч.

Вільгельм Кройц, Самооборона Майдану, 34-та сотня

Я не був у Маріїнському парку 18 лютого. Незадовго до того я поїхав додому, щоб поправити своє здоров'я і повернувся якраз тоді, коли Майдан був уже звужений. Це було шоком для мене. Але безвихідних ситуацій не буває, ми боролися. Найважче, що було в ті три дні – це втрачати людей.

Найнапруженішою була ніч 19 лютого, з 4-ї до 6-ї ранку. Тоді я зателефонував дружині, подякував за сина і доньку і вибачився, якщо було щось неправильно. Але ми витримали цей жах. Я теж зробив свій маленький внесок: стояв на щитах, скільки міг витримати, робив запалювальні суміші, підносив їх.

Під ранок вже просто пішов поповнити рахунок на Хрещатик. Поповнив, повертаюся і бачу, як ідуть 150-200 львів'ян.

Чесно скажу, я опустився на коліна і плакав.

Бо то допомога. Так, кияни допомагали – але якби не галичани, в першу чергу галичани, не знаю, чим би все це закінчилося. Я перед ними готовий стати на коліна і зняти шапку. Бо не було б Західної України, Майдан би не стояв. Кияни – патріоти Батьківщини, але вони в більшості приходять і йдуть додому назад.

Ми всі просто солдати. Герої – ті, хто пішов від нас. Так трапилось, що я один із нашої 34-ї сотні пішов на Інститутську, мої побратими пішли на Грушевського. Я дійсно бачив снайперів, ще на підході до мосту мав пробоїну одну на щиті. Я організував п'ятірку і повів на Жовтневий. Із криками і, може, з нецензурними словами зайшли у Жовтневий, перевірили. Там нікого не було.

З другом ми знайшли медичний пункт. Він був не наш, були лікарі із швидкої допомоги Києва в червоній уніформі. Я попросив, щоб надали допомогу постраждалим, а вони такі перелякані... І зрозуміло: тут щойно беркутівці були, а тепер ми. Коли оце розширення Майдану пішло, тут були і "Беркут", і МВД-шники кіровоградські.

А потім ми пішли по Інститутській. До нашої барикади було метрів 400-500. Ми йшли з боку Жовтневого, по протилежній стороні люди перебігали від каштана до каштана. І це дійсно було великою помилкою, бо там снайпери били із боків. Але по нашій стороні хлопці не падали.

Дійшовши до барикади, я, як людина в минулому військова, підняв каску на кувалді, де "оглядова щілина" була. Я мав кувалдочку, не біту, а кувалдочку кілограмову. І зразу отримав три пробоїни в ряд в армійському алюмінієвому щиті.

Там хлопці були в запалі, що візьмемо снайпера. Я зразу із нецензурщиною пояснив усім, що снайпера, який не прострілюється, ніколи ніхто не візьме. Знаємо історію: два снайпери могли тримати роту.

Потім почали відходити з першим постраждалим. Його поранили десь біля четвертого-п'ятого каштану. А снайпер бив, до речі, із-за бетонних плит, які там лежали. Людина військова може визначити таке.

Почали повертатися – три чоловіки зробили малу черепаху, а ще два йшли із боків. Ми підняли того чоловіка на дерев'яний щит. У нього куля увійшла в живіт. Коли його підняли, на землі лишився згусток із жмені крові і м'язів. Це я бачив. Таку дію має калібр 5.45: входить 5.45, а на виході може дати рвану рану до 10-15 см.

Знесли його вниз, десь на середину Інститутської, там, де каштани. Ще два чоловіки підбігло, бо дійсно дядько був дуже важкий. Потім після усіх подій, 8 березня, дружина із донькою приїжджали, то я їм показував, як він ішов туди і повертався назад. Чесно кажучи, я не впевнений, що це дійсно був він, лиця його я не пам'ятаю, бо ж багато людей виносили.

Потім знесли ще одного. Там було багато іноземних репортерів. На поляків навіть нагримав, щоб допомогли нести, бо дійсно вчотирьох важко. Вирішив ще одного пораненого забрати. Я вже точно не пам'ятаю того місця, який каштан по рахунку, десь приблизно від цього мосту метрів 100.

Ще одного пораненого в живіт віднесли, і мене трошечки прихватило, що не міг ні вдихнути, ні видихнути. Стресова ситуація, а ще хронічний бронхіт маю. Я сів під готелем, вийшов хлопчина з перев'язаною ногою. Я його попросив: "Братику, поможеш?"

Але голова у мене, як військового, уже не працювала. Можна було спокійно спускатися уже, а я чомусь вирішив, що треба перекачатися. Інститутська прострілювалась, це відчувалось. Ми перекачались на сходи, уже шагом піднялись, і нас хлопці прикрили до Жовтневого вже щитами. Отак…

Ну, згодом прийшов в медпункт, інгалятора отримав, уколу дали. Вже війна для мене в той час закінчилась.

Кожен, хто хоче залишити свої спогади для архіву, може зателефонувати в Український інститут національної пам'яті

(044) 253-15-63.

Над інтерв'ю працювали: Тетяна Ковтунович, Іванна Кобєлєва, Богдан Короленко, спеціально для УП.Життя 

Література [1; 5; 7; 8; 9; 10; 12; 23; 37; 47; 77; 82; 84; 99; 127; 128; 131; 136; 147; 148; 159; 172; 196; 197; 207; 209; 232] 

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!