Семінар 4 Український національний проект і формування модерної української нації
« Назад
ЗМ 3. ФОРМУВАННЯ МОДЕРНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ(кін. XVIII – поч. ХХ ст.)Тема 4. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ ПІД ВЛАДОЮ РОСІЙСЬКОЇ ТА АВСТРІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЙ НАПРИКІНЦІ XVIII – НА ПОЧАТКУ ХХ ст.План лекції:
Семінар 4 Український національний проект і формування модерної української націїМета: охарактеризувати процеси національного відродження в українських землях наприкінці XVIII – в ХІХ ст., визначити періодизацію і зміст основних етапів, порівняти специфіку українського національного відродження в Наддніпрянщині і західноукраїнських землях; проаналізувати соціально-економічний та політичний аспекти модернізації українського суспільства у середині – другій половині ХІХ ст.; розкрити особливості ґенезису українського національного проекту, проаналізувати політико-теоретичні концепції державного статусу українських земель, чинники формування засад вітчизняного політичного руху і парламентаризму. Питання для обговорення:
Методичні вказівки до семінару:1. Готуючи відповідь на перше питання, зверніть увагу на особливості розвитку капіталізму в українських землях, його регіональну специфіку. Студенти повинні розуміти зміст та сутність буржуазних реформ 1860 – 1870-х років, визначати причини та результати їх впровадження в українських землях під владою Російської та Австро-Угорської імперій. Проаналізуйте ті суспільно-політичні зміни, що змусили урядові кола здійснити буржуазні реформи. На основі аналізу процесу капіталізації суспільних та господарських відносин розкрити особливості формування модерної української нації в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст., визначити його чинники, показати зв‘язок між процесами національного відродження в Наддніпрянщині та підавстрійській Україні. Зверніть увагу, що особливості соціально-економічного розвитку українських земель зумовили специфіку українського націотворення, що українська нація упродовж другої половини ХІХ ст. формувалась як «селянська нація», за влучним висловом Я. Грицака. 2. Розкриваючи друге питання, необхідно з‘ясувати сутність та ознаки українського національного відродження кінця XVIII – початку ХХ ст., визначити його етапи, охарактеризувати їх. Зверніть увагу на хронологічні та змістовні відмінності процесів національного відродження в українських землях у складі Австро-Угорської та Російської імперій, визначте їх специфіку. Слід показати, що українське національне відродження ХІХ – початку ХХ ст. було складовою частиною загальноєвропейського національно-визвольного руху ХІХ ст. З‘ясуйте роль та впливи паралельних російського та польського визвольних рухів на формування теоретичних і практичних засад діяльності учасників українського національного відродження. 3. В третьому питанні студенти повинні показати, що в ХІХ ст. в Європі формується нова система цінностей, в основі якої – етнічна належність. Тому саме в цей період починає формуватися національна самосвідомість. Охарактеризуйте роль у цих процесах революційних подій 1848 р. («Весна народів») і становлення парламентаризму. Студент повинен усвідомити, що в другій половині ХІХ ст. відбувається політизація українського руху. Необхідно з‘ясувати ідеологічні та організаційні засади, методи діяльності учасників суспільно-політичних рухів в Наддніпрянській Україні та в Наддністрянщині, взаємовпливи польського та російського визвольних рухів, специфіку конкуренції з ними. Для розуміння еволюції ідейних засад українського руху студент повинен проаналізувати за допомогою першоджерел основні концепції державного устрою українських земель, зокрема, програмні документи Кирило-Мефодіївського товариства, концепцію М.П. Драгоманова, федералістські проекти більшості українських партій Наддніпрянщини початку ХХ ст. Ключові поняття і терміниНаціональне відродження, автономізм, суспільно-політичний рух, національний рух, декабристський рух, Кирило-Мефодіївське товариство, народницький рух, промисловий переворот, трудова еміграція, буржуазні реформи 1860-х – 1870-х рр., громади, федералізм, слов‘янофільство, модерна нація, парламентаризм, «Весна народів», Головна Руська рада, політичний радикалізм, «політика нової ери», політична партія, революція, імперіалізм, реакція, Столипінська аграрна реформа, Державна Дума, конституційна монархія, лібералізм, шовінізм, національно-культурна автономія, сепаратизм, самостійники, Антанта, Троїстий союз, фракція. Питання для самостійної роботи:
Методичні вказівки і рекомендації:Готуючи відповідь на перше питання, зверніть увагу, що кінець XVIII – початок ХІХ ст. був періодом величезних політичних змін і соціальних перетворень в Україні, спричинених новою геополітичною ситуацією в Центральній та Східній Європі. Внаслідок цих процесів українські землі почали набувати нової політичної конфігурації у складі двох імперій – Австрійської та Російської. Проаналізуйте еволюцію адміністративної практики, що поширювалася на українські землі відповідно до загальноімперських структур. Визначте, чим зумовлювалися зміни і яку роль відігравали національно-етнічний та історичний чинники при впровадженні нової адміністративно-територіальної структури. Порівняйте устрій Наддніпрянщини та під-австрійської України. Друге питання. У питанні про вплив війни 1812 р. на Україну зверніть увагу на те, що в територіальному відношенні тільки частина Західної Волині зазнала окупації французьких військ та їх союзників (поляків, саксонців, австрійців). Проте у воєнно-політичних планах Наполеона щодо українських земель передбачалося відокремлення їх від Росії та поділ на три частини. Особливо слід підкреслити, що Наполеон проводив у цьому питанні традиційну для французьких урядових кіл політику. В чому це проявилося? Третє питання. Війна 1812 р. стала каталізатором розгортання діяльності таємних організацій в українських землях. Студент повинен проаналізувати ідейне підґрунтя, організаційні форми та методи діяльності масонських та декабристських організацій в українських землях. Зверніть увагу на різноманітність програмних настанов, на соціальний склад їх учасників. Визначте, чим зумовлювалось висування національних вимог українцями й яким було ставлення до них з боку росіян та поляків – учасників таємних організацій. Проаналізуйте причини малочисельності учасників цих організацій та їхньої поразки в підсумку. Насамкінець, студент повинен дійти висновку про роль і місце таємних організацій і товариств у розгортанні процесу українського національного відродження. Четверте питання. На початку 40-х років ХІХ ст. центром українського національно-визвольного руху став Київ. Саме тут в 1846 р. таємний гурток «Київська молода» був реорганізований у нелегальне Кирило-Мефодіївське братство. Використовуючи джерельний матеріал, проаналізуйте соціальний склад, ідейні настанови та організаційну структуру учасників товариства. Доведіть, що створення братства було першою, хоч і невдалою, спробою української інтелігенції перейти від культурницького до політичного етапу національного розвитку. У наступному питанні характеризуючи суспільно-політичну діяльність М.П. Драгоманова зверніть особливу увагу на його ідейну трансформацію, в результаті якої ним було сформовано власну політичну систему поглядів, що поєднувала федералізм із демократизмом західноєвропейського типу. Проаналізуйте його ставлення до українства та національного питання в цілому, до ідей ортодоксального марксизму і діяльності загальноросійських революційних організацій. Визначте місце і роль М.П. Драгоманова в українському національному русі. Визначаючи специфіку державного статусу й соціально-економічного становища західноукраїнських земель у кінці XVIII – першій половині XIX ст., проаналізуйте реформи габсбурзького двору і особливо Йосифа ІІ та на їх наслідки як у духовному, так і у соціально-економічному житті регіону. Необхідно простежити хід подій в краї в часи революції 1848-1849 років. По-перше, акцентувати увагу на остаточному розмежуванні між польським та українським національними рухами і утворенні першої русько-української політичної організації – Головної руської Ради та її програмні цілі. Бажано ознайомитись з опозицією Головній руській Раді з боку поляків, а також зі здобутками українського національного руху в ході революції. Питання щодо особливостей розвитку вітчизняної культури слід розглядати у контексті процесів національно-культурного відродження. Бажано передусім ознайомитись зі станом освіти як у Наддніпрянській Україні, так і в західноукраїнських землях, а потім з відродженням інтересу до національної історії (праці Д. Бантиш-Каменського, М. Маркевича, М. Максимовича, М. Грушевського та інших). Крім того варто звернути увагу на фольклористичні, мовознавчі дослідження та формуванні наукових центрів українознавства. Необхідно бути обізнаним з літературним процесом в Україні, з впливом на нього творчості Т.Г. Шевченка, з театральним життям, зі станом книговидавничої сфери, живопису, архітектури, дослідженнями у сфері математики, фізики, механіки тощо. При вивченні питання, пов‘язаного з генезисом імперіалістичних відносин в Україні на початку ХХ ст. слід звернути увагу на завершення промислового перевороту і перехід до індустріалізації, на особливості економічного розвитку окремих українських регіонів та їх спеціалізації. Важливо зазначити політику імперського центру щодо українських земель, яка гальмувала і деформувала їх розвиток. В процесі підготовки питань, пов‘язаних з Першою світовою війною, необхідно ознайомитись з причинами війни, планами Росії, Австро-Угорщини, Німеччини і країн Антанти щодо України. В контексті діяльності СВУ та Головної Української Ради слід розглядати і питання щодо створення легіону Українських Січових Стрільців (УСС). Варто орієнтуватися у ставленні до ідеї його утворення командування австро-угорської армії, уміти простежити бойовий шлях УСС. Важливо прослідкувати антивоєнні та революційні рухи народних мас.
Історичні джерелаІз записок І.І. Горбачевського про Союз з‘єднаних слов‘ян (1825 р.)У кінці 1824 р. таємне товариство під назвою Слов‘янського союзу, або З‘єднаних слов‘ян, складалося з малої кількості членів, розпорошених по різних місцях південної Росії. Зусилля слов‘ян вкоренити свої погляди і поширити це товариство залишались без бажаного успіху. Багато хто з них переконувався навіть, що час ніяк не посуває їх до мети. Але це переконання, не ослаблюючи бажань, ще більше, ніж усе інше, запалювало. 6 грудня 1824 року Борисов 2-й і Горбачевський після тривалої наради визнали, що для єдності в діяннях до найшвидшого досягнення призначеної мети необхідно прискорити хід [розвитку] товариства, дати нове утворення йому, встановити порядок в справах і піддати членів відповідальності за їх діяння. На виконання цієї думки перший з них написав проект остаточного створення товариства. […] Товариство мало головною метою звільнення всіх слов‘янських племен від самодержавства; знищення існуючої між деякими з них національної ненависті і возз‘яєднання всіх населених ними земель у федеративний союз. Передбачалося з точністю визначити кордони кожної держави, запровадити в усіх народів форму демократичного представницького управління, утворити конгрес для управління справами Союзу і для зміни, в разі потреби, загальних основних законів, надаючи кожній державі [права] зайнятися внутрішньою будовою і бути незалежною в складанні окремих своїх узаконень. Беручи до уваги основи добробуту окремої людини, ми переконуємось, що вони бувають фізичні, моральні і розумові; тому цивільне суспільство, як ціле, складене з одиниць, необхідно будується на тих же началах і для досягнення можливого добробуту протребує промисловості, яка запобігає убозтву і бідності, моральності, яка виправляє погані схільності, пом‘якшує пристрасті і прищеплує людинолюбство, і, нарешті, освіти, найвірнішого сподвижника в боротьбі протии зла, нерозлучного з існуванням, яке робить розумнішим і досконалішим в усіх починаннях. Розгортати і поширювати ці три основні начала суспільного добробуту ставилось у перший і незмінний обов‘язок слов‘янина. Він повинен був по можливості викорінювати забобони і порочні схильності, і згладжувати різницю між станами, і викорінювати нетерпимість вірувань, власним прикладом спонукати до помірності і трудолюбства, прагнути до розумового і морального вдосконалення і заохочувати до цієї справи інших, всіма засобами допомагати бідним, але не бути марнотратним; не робити людей багатими, але поучати їх, яким чином за допомогою праці і ощадливості мождна придбати багатства і яким чином, без шкоди для себе та інших, треба користуватися ними. Цит. за: Історія України: Хрестоматія / Упоряд. В.М. Литвин. – К.: Наук. думка, 2013. – с. 377-378.
Статут Кирило-Мефодіївського товариства (1845 р. кінець — 1846 р.) Устав Славянского общества св. Кирилла и Мефодия Главные идеи 1. Принимаем, что духовное и политическое соединение славян есть истинное их назначение, к которому они должны стремиться. 2. Принимаем, что при соединении каждое славянское племя должно иметь свою самостоятельность, а такими племенами признаем: южно-руссов, северно-руссов с белоруссами, поляков, чехов с [сло]венцами, лужичан, иллиро-сербов с хурутанами и болгар. 3. Принимаем, что каждое племя должно иметь правление народное и соблюдать совершенное равенство сограждан по их рождению, христианским вероисповеданиям и состоянию. 4. Принимаем, что правление, законодательство, право собственности и просвещение у всех славян должны основываться на св[ятой] религии господа нашего Иисуса Христа. 5. Принимаем, что при таком равенстве образованность и чистая нравственность должны служить условием участия в правлении. 6. Принимаем, что должен существовать общий Славянский собор из представителей всех пле[мен]. Главные правила общества 1. Установляем общество с целью распространения вышеизложенных идей преимущественно посредством воспитания юношества, литературы и умножения числа членов общества. Общество именует своими покровителями святых просветителей славянства Кирилла и Мефодия и принимает своим знаком кольцо или икону с именами или изображением сих святых. 2. Каждый член общества, поступая, произносит присягу употреблять дарования, труды, состояние, общественные свои связи для целей общества, и ежели бы какой член потерпел гонение и даже мучения за принятые обществом идеи, то, по данной присяге, он не выдает никого из членов, своих собратий. 3. В случае член попадет в руки врагов и оставит в нужде семейство, общество помогает ему. 4. Каждый член общества может принять нового члена общества без необходимости сообщать ему об именах прочих членов. 5. В члены принимаются славяне всех племен и всех званий. 6. Совершенное равенство должно господствовать между членами. 7. Так как в настоящее время славянские племена исповедуют различные вероисповедания и имеют предубеждение друг против друга, то общество будет стараться об уничтожении всякой письменной и религиозной вражды между ими и распространять идею о возможности примирения разногласий в христианских церквях. 8. Общество будет стараться заранее об искоренении рабства и всякого унижения низших классов, равным образом и о повсеместном распространении грамотности. 9. Как все общество в совокупности, так и каждый член должны свои действия соображать с евангельскими правилами любви, кротости и терпения; правило же: «Цель освящает средство» общество признает безбожным. 10. Несколько членов общества, находясь в 453 одном известном месте, могут иметь свои собрания и постановлять частные правила для своих действий, но дабы они не противоречили главным идеям и правилам общества. 11. Никто из членов не должен объявлять о существовании и составе общества тем, которые не вступают или [не] подают надежды вступить в него. Помітка: Найдено в бумагах Гулака, а писано рукою Белозерского. Цит. за: Вибрані документи з матеріалів слідчих справ членів Кирило-Мефодіївського товариства [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://litopys.org.ua/rizne/kmt01.htm
Уривок із «КНИГИ БУТТЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ» М. I. Костомарова(кінець 1845 р. – 1846 р.)[75] І поєдналась Україна з Польщею як сестра с сестрою, як єдиний люд слов’янський до другого люду слов’янського нерозділимо і незмісимо, на образ іпостасі божої нероздільної і незмісимої, як колись поєднаються усі народи слов’янські поміж собою. [76] І не любила Україна ні царя, ні пана, а зкомпоновала собі козацтво, єсть то істеє братство, куди кожний, пристаючи, був братом других — чи був він преж того паном чи невольником аби християнин, і були козаки між собою всі рівні, і старшини вибирались на раді і повинні були слуговати всім по слову христовому, і жодної помпи панської і титула не було між козаками. [80] І день ото дня росло, умножалося козацтво і незабаром були б на Вкраїні усі козаки, усі вільні і рівні, і не мала б Україна над [со]бою ні царя, ні пана, опріч бога єдиного, і, дивлячись на Україну, так би зробилось і в Польщі, а там і у других слов’янських краях. [82] А коли папи та єзуїти хотіли насильно повернуть Україну під свою власть, щоб українці-христианє повірили, бутсім справді усе так і єсть, що папа каже, тоді на Україні з’явились братства, такі, як були у перших християн, і всі, записуючись у братство, був би він пан чи мужик, називались братами. А се для того, щоб бачили люде, що в Україні осталась істинная віра і що там не було ідолів, тим там і єресі жодної не з’явилось. [86] Але не так зробилось, як думали пани, бо козацтво піднялось, а за їм увесь простий народ, вибили і прогнали панів, і стала Україна земля козацька вольна, бо всі були рівні і вільні, але не надовго. [87] І хотіла Україна знову жити з Польщою по-братерськи, нерозділимо і несмісимо, але Польща жодною мірою не хотіла одрікатись свого панства. [88] Тоді Україна пристала до Московщини і поєдналась з нею як єдиний люд слов’янський с слов’янським нерозділимо і несмісимо, на образ іпостасі божої нерозділимої і несмісимої, як колись поєднаються усі народи слов’янські між собою. [89] Але скоро побачила Україна, що попалась у неволю, бо вона по своей простоті не пізнала, що там 483 був цар московський, а цар московський усе рівно було, що ідол і мучитель. [90] І одбилась Україна од Московщини, і не знала, бідна, куди прихилить голову. [91] Бо вона любила і поляків, і москалів як братів своїх і не хотіла з ними розбрататися, вона хотіла, щоб всі жили вкупі, поєднавшись як один народ слов’янський с другим народом слов’янським, а ті два с третім, і було б три Речі Посполиті в однім союзі нерозділимо і несмісимо по образу Тройци божой нероздільной і несмісимой, як колись поєднаються між собою усі народи слов’янські. [92] Але сього не второпали ні ляхи, ні москалі. І бачуть ляцькі пани і московський цар 485, що нічого не зробить з Україною, і сказали поміж собою: не буде України ні тобі, ні мені, роздеремо її по половині, як Дніпр її розполовинив, лівий бік буде московському царю на поживу, а правий бік – польським панам на поталу. [93] І билась Україна літ п’ятдесят, і єсть то найсвятіша і славніша война за свободу, яка тільки єсть в Історії, а розділ України єсть найпоганіше діло, яке тільки можна знайти в історії. [97] І пропала Україна. Але так здається. [98] Не пропала вона, бо вона знати не хотіла ні царя, ні пихи, а хоч і був цар, та чужий, і хоч були пани, та чужі; а хоч з української крові були ті виродки, одначе не псовали своїми губами мерзенними української мови і самі себе не називали українцями, а істий українець, хоч був він простого, хоч панського роду, тепер повинен не любити ні царя, ні пана, а повинен любити і пам’ятовати єдиного бога Іісуса Христа, царя і пана над небом і землею. Так воно було прежде, так і тепер зосталось. [99] І Слов’янщина хоч терпіла і терпить неволю, та не сама її сотворила, бо і цар, і панство не слов’янським духом сотворено, а німецьким або татарським. І тепер в Росії хоч і є деспот цар, одначе він не слов’янин, а німець, тим і урядники у його німці; оттого і пани хоч і єсть в Росії, та вони швидко перевертуються або в німця, або в француза, а істий слов’янин не любить ні царя, ні пана, а любить і пам’ятує одного бога Іісуса Христа, царя над небом і землею. Так воно було прежде, так і тепер зосталось. [100] Лежить в могилі Україна, але не вмерла. [101] Бо голос її, голос, що звал всю Слов’янщину на свободу і братерство, розійшовся по світу слов’янському. І одізвався він, той голос України, в Польщі, коли 3 мая постановили поляки, щоб не було панів і всі були б рівні в Речі Посполитій; а того хотіла Україна за 120 літ до того. [102] І не допустили Польщу до того, і розірвали Польщу, як прежде розірвали Україну. [104] Але не пропаде Польща, бо її збудить Україна, котра не пам’ятуєть зла і любить сестру свою так, якби нічого не було між ними. [105] I голос України одізвався в Московщині, коли після смерті царя Олександра хотіли руські прогнати царя і панство і установити Речь Посполиту, і всіх слов’ян поєднати по образу іпостасей божественних нерозділимо і несмісимо; а сього Україна ще за двісті років до того хотіла. [108] Бо голос України не затих. І встане Україна з своєї могили, і знову озоветься до всіх братів своїх слов’ян, і почують крик її, і встане Слов’янщина, і не позостанеться ні царя, ні царевича, ні царівни, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сіятельства, ні превосходительства, ні пана, ні боярина, ні крепака, ні холопа — ні в Московщині, ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії, ні у хорутан, ні у сербів, ні у болгар. [109] Україна буде неподлеглою Річчю Посполитою в союзі слов’янськім. Тоді скажуть всі язики, показуючи рукою на те місто, де на карті буде намальована Україна: «От камень, его же не брегоша зиждущий, той бисть во главу». Цит. за: Вибрані документи з матеріалів слідчих справ членів Кирило-Мефодіївського товариства [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://litopys.org.ua/rizne/kmt02.htm
З маніфесту імператора Олександра ІІ від 19 лютого 1861 року про скасування кріпацтва«… Поміщики, зберігаючи право власності на всі належні їм землі, надають селянам за встановлені повинності в постійне користування… для забезпечення побуту і виконання обов‘язків іх перед урядом, визначену в Положеннях кількість польової землі та інших угідь. Користуючись цим поземельним наділом, селяни зобов‘язані виконувати на користь поміщиків визначені в Положеннях повинності. У цьому стані, який є перехідним, селяни іменуються тимчасово зобов‘язаними. Разом із тим їм надається право викупляти присадибну їх осілість, за згодою поміщиків вони можуть купувати у власність польові землі та інші угіддя, відведені їм на постійне користування. З таким придбанням у власність визначеної кількості землі селяни звільняться від обов‘язків щодо поміщиків за викуплену землю і вступлять у стан вільних селян-власників. Окремим Положенням про дворових людей визначається для них перехідний стан, пристосований до їхніх занять і потреб; по закінченні дворячного терміну видання цього Положення вони одержать повне визволення і термінові пільги». Цит. за: Хрестоматія з історії України / Упоряд. та автор коментарів Уривалкін О.М. – К.: КНТ, 2007. – с. 286-288.
Розпорядження Міністра внутрішніх справ П.О. Валуєва про заборону української мови (1863 р., 18 липня)Вследствие представления от 27 минувшего июня за № 342 предлагаю Киевскому цензурному комитету сделать распоряжение, чтобы в печати дозволялись только такие произведения на малороссийском языке, которые принадлежат к области изящной литературы; пропускание же книг на этом языке как религиозного содержания, так учебных и вообще назначенных для первоначального чтения народа, приостановится до разрешения возбужденного по этому предмету вопроса в установленном порядке, о чем Комитет будет своевременно поставлен в известность. Цит. за: Історія України: Хрестоматія / Упоряд. В.М. Литвин. – К.: Наук. думка, 2013. – с. 417.
З Емського указу імператора Олександра ІІ про обмеження друку і заборону ввозити з-за кордону без окремого дозволу книги українською мовою (1876, 18 травня)«Государ імператор 18 минулого травня височайше наказав:
а) історичних документів і пам‘яток; б) творів красного письменства, але з тим, що при друкуванні історичних пам‘яток безумовно додержувати правопису оригіналів; у творах же красного письменства не допускати ніяких відступів від загальноприйнятого російського правопису і щоб дозвіл на друкування творів красного письменства давати тільки після розгляду рукописів у Головному управлінні у справах друку. 3. Заборонити також різні сценічні вистави і читання на малоруському наріччі, а також і друекування на ньому текстів до музикальних нот. 4. Припинити видання газети «Киевский Телеграф». Цит. за: Хрестоматія з історії України / Упоряд. та автор коментарів Уривалкін О.М. – К.: КНТ, 2007. – с. 293-294.
Б. Грінченко про три політичні сили в українському русі«…У нас… досі не мого виробитися серед української інтелігенції доброго національного інтелігентного загалу. Більшість з української інтелігенції в Росії байдужа до вкраїнської ідеї, а ті, що до неї прихильні, знов не солідарні проміж себе і, незважаючи на те, що їх так мало, розбиваються… ще на три групи. Перша – се формальні націоналісті. Вони виявляють прихильність до всього вкраїнського: до вкраїнської мови, до вкраїнської літератури, навіть до вкраїнської одежі, – але й тільки. Ніякої позитивної праці від них сподіватися нема чого, бо позитивна українська праця можлива в нас тільки на народолюбній основі, а в цих людей перше стоїть націоналізм, а народолюбсто – так собі… Ся партійка складається здебільшого з людей старих, і ми її зватимемо українофільською, – себто так, як вона сама себе з давніх-давен зве. Се назвище дукже до неї підходить, бо вона виявляє тільки прихильність до українства, а не діла на користь йому: вона говорить і пише тільки по-московському… Одна з характеристичних властивостей сієї групи є її страшення боязкість, скоро доводиться їй виявляти своє українофільство… сі добродії іноді бояться сказати в громаді по-вкраїнському слово, щоб не вважено їх за державних зрадників! На превеликий жаль, загал російської інтелігенції не відрізняє сих «українофілів» од справжніх українських націоналів і всі їх негарні властивості накидає і справжнім путящим українським діячам. Громадянству тим важко відрізнити формальних українофілів од справжніх українських націоналів… Друга група – се радикали. Заснувалась вона під впливом російського та галицького радикалізму, з одного боку, а з другого – під впливом того, що «українофіли» більш балакають про свій патріотизм, ніж дбають про справу. Ся групка проповідує любов до народу, говорить про працю для нього і має соціалістичний колір. Опріч того соціалістичного кольору (що багатьох дуже вражає), народолюбні ідеї в сієї групи такі, що до них буде прихильний всікий народолюбець. Але, на превеликий жаль, і ся партійка багато говорить і мало робить або й зовсім не робить. Не робить же вона тим, що вона й не може дати позитивної роботи. І Це саме тим, що вона відкидає націоналізм. … Злегковаживши націоналізм, вони легковажать і вкраїнську мову і, таким побитом, стають цілком на московський грунт. … Коли розвиватися народні маси можуть тільки на національному грунті (а ми умаємо, що це аксіома), то всяке відхилення від національного грунту є річчю шкідливою. Кожен, хто приносить хоч крихту обмоскалення в наш народ (чи словом з уст, чи книжкою), робить йому шкоду, бо відбиває його від національного грунту, – себто: збиває його з того становища, що єдино на ньому можливий є народний розвиток… Третя з згаданих груп вийшля з групи українофільської і досі є ще невелика і розрізнена. Ми будемо звати сю групу, щоб одрізнити її від групи українофільської, свідомими вкраїнськими націоналами-народолюбцями… Українські націонали-народолюбці вважають русько-вкраїнську націю за націю самостійну, що має всі права, які звичайно повинна мати нація, – себто: права порядкувати по-своєму в своїй землі в справах просвітній, культурній, економічній, соціальній та політичній. Бачивши, що русько-вкраїнську націю збавлену тепер сих прав, вони мають на меті вернути їх їй. … Вважаючи Україну за частину російської держави, українські націонали-народолюбці будуть завсіди прихильні до Росії стільки, скільки Росія задовольнятиме національні потреби вкраїнські. Вони могли б єднатися з поступовими групами з усяких національностей в Росії на те, щоб досягти одміни сьогочасного важкого режиму на кращий, але робили б се тільки як українська партія. … Українсьеі націонали-народолюбці зрікаються всяких заходів коло радикальної одміни сьогочасного ладу на Вкраїні, бо мають на увазі сьогочасну, а не ту, що ще колись буде, працю, та думають, що: а) ніхто ще не сказав у справах соціальних певного слова такого, що на нього, як на непохитну правду можна було б цілком зіпертися, одміняючи соціальний лад сьогочасний, та б) ніякі одміни не зможуть пособити, коли люди, що задля них учинено ті відміни, не досить культурні й освічені, щоб увести їх у життя і належно з них користуватися. Тим можемо ми тепер тільки дбати про те, щоб, розвиваючи серед наших людей культуру і освіту, робити їх здатними до кращого громадянського ладу – того, що колись має бути, не передрішаючи заздалегідь, який то буде лад, бо пам’ятати мусимо, Скільки Теорій, принципіально надзвичайно гарних, розбилося об невблаганну дійсність, показавши тільки одно, що так не треба робити. Чи колективізм, чи індивідуалізм царюватиме колись у межи людних економічних відносинах – того з певністю ніхто не може сказати, тим мусимо Покинути всякі залітання вхмари та працювати на тім полі, яке є, не рішаючи наперед за людськість, чого вона колись хоче – тоді, як зійде на вищий культурний східець. Таким побутом, зостаючись партією, що бажає практичного діла, а не теоретичних поривань, українські націонали-народолюбці вважають, що тепер можна працювати для України тільки в двох напрямках: у гіросвітньо-культурному та в економічному». Цит. за: Хрестоматія з історії України / Упоряд. та автор коментарів Уривалкін О.М. – К.: КНТ, 2007. – с. 294-296.
З програми «Громади» (1880, 1 вересня)[…] Від 1877 р. виходить в Женеві безстроковими книгами українська збірка «Громада», впорядкована М. Драгомановим. Одтепер «Громада» стане виходити в срок, що два місяці, книжками по шість листів. Разом з тим, впорядкування її візьмемо на себе ми троє, котрі підписані нижче: М. Драгоманов, М. Павлик і С. Подолинський. Ми знаємо, як то тяжко братись за письменне видавництво на українській мові, та ще й за кордоном нашої країни. Ми мусимо обертатися до народу, котрий не має державної (політичної) самостоячості, котрого розірвано між двома великими царствами: Росією й Австро-Венгрією і котрому через те зовсім не можна проявити свою волю в своїх справах. До того ж ми, – невеличка купка українських громадівців (соціалістів), відбита од своєї країни й без найменшої змоги прикладати безпосереднє наші думки до праці серед нашого народу. […] У к р а ї н о ю ми звемо всю сторону від верху р. Тиси в теперішнім Венгерським королівстві, на заході сонця, до р. Дону на сході й Кубанську землю в теперішнім Російськім царстві, – від верху р. Нарева на півночі до Чорного моря на півдні, – усю ту землю, де гурт народу говорить українською мовою […] Всякому народові шкодить неволя під чужими людьми, а з другого боку серед громад не мусить бути непрацюючих станів, а мусять вони складатись з самих здобувачів. Ось через що майже все одно: чи увільнити Україну од панування чужинців, чи увільнити громади українських здобувачів од непрацюючих станів: і так, і так пани всяких пород повинні хоч усі стати робітниками, хоч покинути Україну. Інша річ працюючі громади волоські, болгарські, сербські, грецькі, московські, мазурські (польські), виселки німецькі, ремісники польські, жидівські й інші, що живуть у нашій країні: вони мусять мати в усьому рівне право й однакову волю з українцями, їх товариства й громади будуть вільні од усякого примусу до звичаїв чи мови українського гурту, матимуть волю закладати свої школи: нижчі, середні й вищі, й волю приставити до всякої спільності з гуртом тих народів, од котрих одійшли до України ті громади, виселки й товариства. Такі працюючі чужинці будуть для українців узлами, котрі прив‘язуватимуть їх до всіх сусідніх пород (націй), з котрими українці повинні приступати до великої всепородньої вільної спілки (інтернаціональної федерації). Самостоячість (автономія) політична громади єсть, по нашій думці, воля кожної громади признатися до того народу й приступити до тієї спілки, до котрої вона сама схоче, а також воля конче по-своєму впорядкувати всі справи серед себе й усі свої стосунки до других громад. ІІ. У справах господарських (економічних) ми бажаємо: 5) Щоб усі сили природи й струменти, що потрібні для здобутку корисних людям речей, себто: земля, вода з усім, що в них є, машини й фабрики і т.п. були просто в руках товариств і громад хліборобських і робітницьких і щоб люди не мусили продавати свою працю внайми панам та багатирям, а робили просто на себе. Ми думаємо, що спільна, або гуртова власність і спільна, гуртова й праця доконче корисніша для людей, ніж осібна, але д заразом думаємо, що те, яким способом перемінити осібну власність (собину, батьківщину) на гуртову, а далі, як упорядкувати спільну працю і як ділити вжиток од неї, це мусить залежати від доброї волі кожного товариства й кожної громади. Певно, що розвага й проба (практика) над потребами господарськими навчать осібні громади не тільки спільності праці (кооперації) й розумному поділу вжиток од неї посеред самих громад, але й проміж громадами цілих країн і на цілому світі. ІІІ. В справах освітніх (культурних) ми бажаємо: 6) зросту випробуваної (позитивної) науки про речі природні й громадські, а також умілості з тією наукою зв’язаних. Ми думаємо, що така наука й умілість (словесні, театр, малярство, різьба, музика) замінять зовсім теперішні віри, через котрі лди стільки ворогували й ворогують проміж себе. Поки ж це настане через вільну науку й проповідь, то ми думаємо, що кожній людині [і] товариству треба залишити волю держатись такої віри, якої вони хотять, з тим тільки, щоб прихильні до кожної віри (християне, жиди, магометанці й т.д.), й до кожного братства (штунди, шалапути й інші) содержували свої церкви і попів на свій кошт, щоб навіть на це не було й громадських податків, ані громадської праці, а кожний давав би на це від себе, коли сам забажає. […] Нігде й ніколи докорінні зміни громадського життя не робились тільки мирним поступом. На Україні, ще може менше, ніж деінде, можна сподіватися, щоб начальство й панство поволі зреклись свого панування й через те простому народу на Україні не обійтись без оружного бою й повстання (революція). Тільки це повстання передасть у руки хліборобських і робітницьких громад і товариств сили природи й струменти, потрібні для здобутку. Щоб же старі панські стани й начальство не змогли потім захопити в свої руки знов що з громадського добра й не поновили свого панування, – треба, при першім случаю, скасувати державне військо й позаводити громадське козацтво (міліцію), в котрому б кожний громадянин мав оружжя і знав з ним обертатись. […] Ми щиро просимо до праці в «Громаді» всіх людей і товариства на Україні, котрі згожуються з нашими думками, хоч бі вони не належали до народу української мови. […] Найбільш ми просимо всіх письменних людей по громадах на Україні докладно писати нам про всі громадські справи й порядки, про всі неправди, які діються робочим людям по селах і містах. Все це ми будемо зводити до купи й пускати в світ через наш, а при потребі й случаю і через інші європейські часописи одних з нами думок. […] Цит. за: Історія України: Хрестоматія / Упоряд. В.М. Литвин. – К.: Наук. думка, 2013. – с. 438-440.
Із Програми Революційної Української партії«Самостійна Україна» (1900 р.)Наші суперечники кажуть, що логіка подій, напрям і течія життя з непереможною силою пруть до повного вимирання, до повного винародовлення нашої нації. Над нами висить чорний стяг, а на йому написано: «Смерть політична, смерть національна, смерть культурна для української нації?» Се не є самі слова: зміст їм відповідає. Коли ж в української держави відібрано право бути державою, то поодинокі члени колишньої республіки позбулися усіх елементарних прав людини… Правительство чужинців розпоряджається на території колишньої української республіки наче в завойованій країні висмоктує останні сили, висмикує ліпших борців, здирає останній гірш бідного народу. Урядовці з чужинців обсіли Україну і зневажають той люд, на кошт якого годуються… Законами російської імперії зневажається право свободи совісти, погорджується право свободи особистої, ганьбиться навіть недоторканість тіла. Колишній протектор української Республіки перемінився чи ні на правного тирана, якому належиться необмежоване право над життєм і смертю кожного з Українців. Царський закон з 17 мая 1876 року наложив заборону на саму мову спадкоємців Переяславської конституциї і вона вигнана з школи й суду, церкви й адміністрації. Потомство Павлюка, Косинського. Хмельницького й Мазепи вже збавлене права мати свою літературу, свою пресу…Таким чином українська нація платить «данину» не тільки матеріальними добрами, але навіть психіку та інтелект її експлуатують на користь чужинців… Просвіта занедбана, культура знівечена і темрява панує скрізь по Україні через 247 років по Переяславській конституції «вільний і рівний» Українець відіграє ще гіршу ролю ніж колишній ілот, бо в ілота не вимагали принаймні інтелектуальної «данини», бо від ілота не вимагали любови й прихильності до своїх гнобителів, бо ілот розумів свій гніт... І от посеред таких лихих обставин ми зійшлися до купи, ми згромадилися ув одну сім‘ю, перейняті великим болем та жалем до тих страждань, що в шерть наповнили народню душу і – хай навпаки логіці подій ми виписали на свому прапорі: «ОДНА, ЄДИНА НЕРОЗДІЛЬНА, ВІЛЬНА, САМОСТІЙНА УКРАЇНА ВІД ГІР КАРПАТСЬКИХ АЖ ПО КАВКАЗЬКІ». […] Здебільшого, яко головний аргумент проти нашого права на національне істнуваннє, проти нашого права на самостійність державну – виставлять те, що ми не маємо історичної традиції, не маємо минулого. На сьому аргументі не спинятимемось через те, що помилковість його вже доведена нами попереду, теж і через те, що відсутність державно-історичної минувшини не може мати ніякого значіння для дужої, бадьорої нації, що відчула свою силу і хоче скористуватись своїм «правом сильного». Для нас далеко важніший другий – се закид, що нація наша безсильна, некультурна й інертна. Хіба, може, кажуть нам, темна, незорганізована, розбита маса, неодушевлена ніякою ідеєю творить історію при сучасних обставинах життя?.. хіба українська національність не є тільки ріжноманітностию російської? Коли б навіть було доведено, що ми тільки ріжноманітність російської нації, то й тоді нелюдські відносини Росіян до нас осьвячують нашу до їх ненависть і наше моральне право убити насильника, оборонюючись від насилля. Кров, коли вона пролита братньою рукою, ще дужче благає про помсту, бо то брата кров! Нехай вчені розшукують, хто був кому родичем, – ображене чуттє нації і кривда цілого народу гидують визнати моральні зв‘язки з російською нацією! [...] Часи вишиваних сорочок, свити та горілки минули і ніколи вже не вернуться. Третя українська інтелігенция стає до боротьби за свій нарід, до боротьби крівавої і безпощадної. Вона вірить у сили свої і національні, і вона виповнить свій обов‘язок. Вона виписує на своєму прапорі сі слова: «ОДНА, ЄДИНА, НЕРОЗДІЛЬНА, ВІЛЬНА, САМОСТІЙНА УКРАЇНА ВІД КАРПАТІВ АЖ ПО КАВКАЗ». Вона віддає себе на служеннє сьому великому ідеалови і доки хоч на однім клапті української території пануватиме чужинець, доти українська інтелігенция не покладе оружія, доти усі покоління Українців йтимуть на війну. Війна провадитиметься усіма засобами, і боротьба культурна уважається также відповідною, як і боротьба фізичною силою. Потреба боротьби випливає з факту нашого національного істновання… ми хочемо жити як люди, як громадяне, як члени вільної нації… Ми істнуєм, ми відчуваєм своє істнуваннє і своє індівідуальне національне «я». Наша нация у своєму історічному часто була не солідарною поміж окремими своїми частинами, але нині увесь цьвіт української нації по всіх частинах України живе однією думкою, однією мрією, однією надією: «ОДНА, ЄДИНА, НЕРОЗДІЛЬНА, ВІЛЬНА, САМОСТІЙНА УКРАЇНА ВІД КАРПАТІВ АЖ ПО КАВКАЗ». Але як партия бойова, партия, що виросла на грунті історії і єсть партиєю практичної діяльности, ми зобов‘язані вказати ту найблизшу мету, яку ми маємо на оці. Ся мета – повернення нам прав, визначених Переяславською конституциєю 1654 року з розширеннєм її впливу на цілу територію українського народу в Росії. Ми виголошуємо, що ми візьмемо силою те, що нам належиться по праву, але віднято в нас теж силою. Наша нация довго нездужала, але нині вже стає до боротьби. Вона добуде собі повну свободу і перший ступінь до неї: Переяславська конституция. Ми розуміємо, що боротьба буде люта й довга, що ворог безпощадний і дужий. Але ми розуміємо й те, що се вже остання боротьба, що потім вже ніколи не настане слушний час до нової боротьби… Ми в останнє виходимо на історічну арену, і або поборемо, або вмремо... Нас горстка, але ми сильні нашою любовию до України! Сини Вкраїни!.. Нас мало, але голос наш лунатиме скрізь по Вкраїні і кожен, в кого ще не спідлене серце, озветься до нас, а в кого спідлене, до того ми самі озвемось! Усі, хто на цілій Україні не за нас, ті проти нас. Україна для Вкраїнців, і доки хоч один ворог-чужинець лишиться на нашій території, ми не маємо права покласти оружія. І памятаймо, що слава і побіда – се доля борців за народню справу. Вперед! І нехай кожен з нас памятає, що коли він бореться за нарід, то мусить дбати за весь нарід, щоб цілий нарід не загинув через його необачність. Вперед! Бо нам ні на кого надіятись і нічого озиратись назад! Цит. за: Самостійна Україна: зб. програм українських політичних партій початку ХХ століття / упоряд. і передмова: О. Федьков . – Тернопіль : Ред.-вид. відділ управління по пресі, 1991 . – 82 с. – С. 13-19.
Програма Української Демократично-радикальної партії(уривок) Російська Держава перетворяється на державу парляментарну. Одначе яка б не була конституція демократична, вона тільки тоді дасть людности спромогу мирно розвиватися, коли не буде централістичною. Як забезпечуться права одиниці – громадянина,так саме мусять бути забезпечені ще й права одиниці коллективної – нації, народности. Росія – держава така велика, так багато живе в їй усяких народів, неоднакових і побутом, і культурними, економічними прикметами, що коли до всіх частин держави, до всіх народів, прикладатимуться однакові закони і однакові способи порядкування, то неминуче і закони й способи суперечитимуть справжнім потребам і вимаганням народів і країн. Через те децентралізація мусить бути доведена до того, щоб кожна народність на своїй території мала автономію з правом місцевого краєвого законодавства. Коли тепер не всі, може, частини держави розуміють потребу такого ладу, то в усякому разі основні закони держави повинні забезпечити кожній народности, кожній країні змогу завести собі автономію тоді, коли вона сього забажає. Таким робом Українська Демократично-Радикальна Партія, обстоючи в справах політичних за глибоко-демократичну державну конституцію, в той-же час розуміє се так, що реформована держава мусить бути федерацією рівноправних автономних національно-територіяльних одиниць Такої автономії вимагає Партія і для свого Українського Народу на всїй тій території, яку він фактично тепер заселює суцільною масою. Що до справ економічних, то Партія бореться проти всякої експльоатації, від кого б вона не йшла – від людини, громади, краю чи держави, і вважає, що соціялістичний лад, до якого прямує людськість, найкраще забезпечить інтереси людей; через те земля зі всіма її багатствами, всі фабрики, заводи, робітні і всі способи й знаряддя до праці з часом повинні стати спільною народньою власністю. Тим і економічну програму Партія виставляє таку, яка веде людськість до здійснення сього ладу. Заснована на Вкраїні російській, Партія тут і виявляє свою роботу. Але се не значить, що ми відокремлюємо себе від тих частин нашого народу, які живуть поза межами Росії. Думка про відрізнені частки національного тіла ніколи не може покинути живу націю, – не покине вона й нас і виявлятиметься в наших вимаганнях, у нашій тактиці й політичній боротьбі. 1. Загально-державні політичні справи 1. Новий лад мусить забезпечувати загально знані вже людські права і найперше – волю від кари на тілі, від кари на смерть та від кари вічною тюрмою – кари, що часом буває гірша за смертну; потім – незайманість особи, оселі й листування без судового декрету. Опріч того, кожна людина мусить мати волю: а) оселятися й жити скрізь, добирати собі яке схоче діло й порядкувати своїм добром як схоче, без ніякого окремого дозволу; б) вживати, рідної мови в приватному й громадському житті; в) говорити, писати й друкувати що хоче, відповідаючи тільки перед судом, коли зламала закон; г) належати до якої хто хоче віри, або й ні до якої; д) збиратися на збори, гуртуватися в спілки й товариства, страйкувати. Громадянські права й повинности мусять бути рівні для всіх, усі привілєї кляс, станів, полу, віри, нації мусять бути скасовані. 2. Кожна національність, з яких тепер складається Росія, мусить мати автономію на своїй території з окремою краєвою репрезентаційною радою, якій належатиме право видавати закони й порядкувати у всіх справах в межах сієї території. Кожна така автономна одиниця має право рівне з правом кожної іншої одиниці. Реформована держава мусить бути федерацією таких національних одиниць. 3. Зв‘язком, що об‘єднуватиме сі автономні одиниці є парлямент, який складається з послів, оплачуваних із державних коштів і вибраних на підставі: а) вселюдного, рівного, безпосереднього виборчого права з таємним голосуванням; б) пропорціональної системи виборів, яка давала б заступництво і меншости. Право вибирати і бути вибраним має кожен громадянин 21 року без різниці полу, віри і національності. 4. Державний парлямент пильнує, щоб згадані права громадянина і нації були забезпечені скрізь по державі. Опріч того до парляменту належать тільки оці загальнодержавні справи: а) зносини з іншими державами; б) фінанси для загальнодержавних справ; в) позадержавна торговля і мито; г) загально-державна армія та справа війни й миру. Увага до п. г) Армія має бути реорганізована; служба відбувається в межах рідної країни; час служби має поступово зменшатися, щоб таким робом перейти від регулярної армії до міліції, а межинародні суперечки залагоджувати полюбовним судом. 2. Лад на Україні 5. Усіма справами на території України має порядкувати Українська Виборна Народна Рада (сойм). Вона складається з послів, оплачуваних з краєвих коштів і вибраних на підставі: а) вселюдного, рівного безпосереднього виборчого права з таємним голосуванням; б) пропорціональности виборів. Право вибирати і бути вибраним має кожен громадянин 21 року без різниці полу, віри і національности. Законодатний період мусить бути не довший як три роки; законодавство народне (референдум та ініціятива). Вибори і голосування мають одбуватися в показані в законі празникові дні. 6. Українська Народня Рада сама виробляє краєву конституцію, яку не може ні відміняти, ні касувати загальнодержавний парлямент, але ся конституція не може суперечити вище згаданим основним вседержавним законам. 7. Українська Народна Рада має право рішати всі ті справи, які не належать до державного парляменту. Вона, яко хазяїн краю, порядкує всіма землями й водами Української теріторії. 8. Краєва конституція мусить дати право широкого самоврядування громадам сільським і городським і тим округам, у які громади могли б об‘єдинятися. Кожна така округа має свою окружну раду, з правом самоврядування в межах округи. 9. Краєва Народня Рада (сойм), окружні ради й громади приручають виконувати свої постанови вибраним людям, одвічальним перед тими зборами, які їх вибрали. 10. Ся виборна влада і взагалі всі урядовці мусять бути краєві люди.
Цит. за: Українська суспільно-політична думка в 20 столітті: Документи і матеріали / Ред. Гунчак Т., Сольчаник Р. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://chtyvo.org.ua/authors/Hunchak_Taras/Ukrainska_suspilno_politychna_dumka_v_20_stolitti_Dokumenty_i_materialy_Tom_1
З Програми Української трудової громади в Другій Державній ДуміПорішивши одділитись в самостійну парламентську українську громаду і повиходити для цього з інших фракцій, до котрих ми попереду належали, ми добре розуміли, який це важний вчинок, і уважаємо потрібним, щоб не було ніякого непорозуміння, прилюдно висловити ті причини, з яких це сталось. Російська Імперія, як відомо, виникла з Московського царства, котре витворилось більш меньш насильним приєднанням сусідних держав і земель. Вона поширилась і зміцніла теж через подібні захвати як в Європі так і в Азії, – і тепер складається з багатьох ріжних частин, що іноді держаться купи лише оружною силою і дуже боляче відчувають, що вони підлеглі пануючому великоруському народові і його центральному правительству. Вони тим глибше почувають свою підлеглість, що як тільки котра з цих невеликоруських частин спробує хоч трохи оберегти свої національні осібности, то на це вже правительство дивиться, як на політичний сепаратизм (бажання одділитись), котрий загрожує цілости і єдности російської держави. Теперь, коли Російська Імперія зробилась конституційною державою і коли її основні закони (статьї 72-81), забезпечують усім россійським громадянам, не розбіраючи нації та віри, вільний розвиток, ми не тільки не бачим в законодавчій діяльности правительства якоїсь переміни поглядів на права невеликоруських народів, але в газетах, близьких до уряду, чуєм старі обвинувачення в політичнім сепаратизмі, – і цим обвинуваченням, як видно, спочувають і де-які з політичних партій, що виробились в Думі. Між тим політичне одділення од Россії якого-небудь з її безправних народів, – так само й України, – ми признаємо за неможливе і небажане. Не кажучи вже про те, що таке одділення порушить загальну політичну рівновагу Європи, що воно може викликати чужоземне втручання і закінчитись новим поневоленням народів, що шукають волі, – це політичне одділення, щоб його здійснити і забезпечити на далі незалежність і силу нової держави, вимагало-б такого напруження економічних сил, якого така держава не змогла б витримати… З другого-ж боку, народи, що складають сучасну Россію, за сотні літ спільного життя дуже багато внесли в загальнодержавний культурний і матеріяльний капитал – і не можуть зректись од нього. Не витворювати нові держави по старим зразкам повинні тепер поневолені народи Росії; вони повинні йти до такого перероблення россійської держави, як вже там вона не склалась, – щоб кожному народові була забезпечена свобода самостійного розвитку і життя на своїй землі. Отже, ми не признаємо ні можливим, ні бажанним порушення цілости і єдности Россійської держави, а навпаки бачимо в тій цілості й єдности конечну умову сили для забезпечення будуччини всіх народів Россії, – і про це заявляємо зовсім певно і рішуче. Але ця цілість та єдність російської держави буде міцна і непорушна лише тоді, як народи, що складають Росію, будуть звязані між собою не військовою силою і централізацією урядування, а через справжню спільність інтересів, котру всі будуть признавати. Вживання трохи не всіх економічних і політичних сил держави на те, щоб удержати слухняними всі її ріжні частини і щоб піддержати адміністративну централізацію, вже привело до того, що добробут люду і навіть зовнішню безпечність краю тепер не можна уважати за певні. Один тільки єсть вихід з цього становища. По нашому глибокому переконанню, – це рішуча і конечна переробка державного урядування на національну і територіальну (краєву) автономію всіх країн Російської Імперії, котрих людність повинна одержати права самовиразу і самоурядування. Через те, маючи на увазі, що жодна з політичних партій Державної Думи не виставила досі питання про краєву автономію в усій повноті і для всіх недержавних народів Россії, а в тім і для нашого рідного краю – України, ми ставимо своєю особливою метою досягнути цього не резолюціями чи політичними програмами, а міцними державними установами; для цього, а також і для оборони всіх окремих інтересів України в загальнім законодавстві, – ми рішили з‘єднатись в одну українську парламентську громаду, повиходивши для того з партій, до котрих ми досі належали. Єднаючись таким чином для того, щоб добитися заведення автономного ладу в усій Росії і визволення нашої України з неволі, зостаючись вірні українській національній думці, котра завжди йшла не ухиляючись поруч з думками демократизму й поступу, ми зовсім не думаємо одрізнятись од загальних політичних і економічних змагань инших опозиційних партій. Поруч з тими партіями в Думі і в можливо повній згоді з ними ми будемо добиватись політичних і громадянських прав кожному з люду Російської держави, на умовах повної рівности, не розбіраючи віри, нації і полу, будемо добиватись поширення прав народнього представництва що до законодавчого почину, що до бюджета і догляду над діяльністю міністерства, одвічального перед Думою. Що до економічних справ, то на першу чергу ми ставимо здобуття народові землі, котрою користувалися б тільки ті, що прикладають до неї свою працю. Для того ми уважаємо потрібним перевести законодавчим способом через Державну Думу примусове одбірання в краєвий фонд казенних, удільних, кабинетських, манастирських, церковних і всіх тих панських земель, котрі переважають трудову норму, щоб віддати їх на урівняне вживання трудового народа. Що до робітницької справи, то ми будемо вимагати восьмигодинного робочого дня, оборони праці жінок та дітей, страховки на старость та на случай знесилення. Домогаючись скасування економічного кріпацтва, ми не бачимо великої ріжниці межи примусовим одбіранням земельних чи заводських маєтків. Що до цього, то на першій черзі треба поставити ті фабрично-заводські підприємства, котрі стосуються до хліборобства (сахарні, винокурні то що). Отже, ми не розходимось в основних завданнях що до парламентської роботи з іншими опозиційними гуртами – і через те рішуче одхиляємо всякі докори, ніби ми дробимо чи ослаблюємо сили демократії або забуваємо загальні інтереси держави за своїми національними змаганнями. Наше глибоке переконання, – що наш виступ логично виходить з сучасного становища держави і з самих насушних її потреб, що ждуть задоволення. Цит. за: Українська суспільно-політична думка в 20 столітті: Документи і матеріали / Ред. Гунчак Т., Сольчаник Р. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://chtyvo.org.ua/authors/Hunchak_Taras/Ukrainska_suspilno_politychna_dumka_v_20_stolitti_Dokumenty_i_materialy_Tom_1
З Програми діяльності Союзу визволення УкраїниІ. Наша плятформаУкраїнські землі по обидва боки австро-російського кордону є не тільки одним з головних теренів сучасної європейської війни, а також одною з причин і предметом війни. Українцї добре розуміють, що у війні сій ходить головно о їх долю, ходить о те, чи в результаті війни український Піємонт в Австрії буде знищений, чи українське житє розцвіте також по той бік Збруча, аж за Днїпро і над Чорне море, і тому не можуть зоставатися німими свідками теперішних подій, а голосно і рішучо підносять свої неоспоримі права на національну самостійність. Об‘єктивна історична конечність вимагає, аби між західною Европою і Московщиною повстала самостійна українська держава. Потрібне се для осягнення і утривалення європейської рівноваги, є се в інтересі народів австро-угорської держави, а передовсім в інтересі німецького народу в обох цісарствах, а для українського народу було б се здійсненнєм вікових його мрій і зусиль. В зрозумінню сеї історичної конечности російські Українцї покликали до житя центральну загально-національну організацію, яка взяла на себе репрезентацію під теперішню хвилю національно-полїтичних і соціяльно-економічних інтересів українського народу в Росії. Організацією сею є Союз визволення України. В Союзі репрезентовані всі ті політичні напрями, що стоять на становищі державної самостійности українського народу, а реалізацію своїх національно-політичних і економічних стремлїнь в даний момент зв‘язують з розбиттям Росії у війнї. Національно-політичною плятформою Союза є державна самостійність України. Формою правління самостійної української держави має бути конституційна монархія, з демократичним внутрішним устроєм політичним, однопалатною системою законодавства, гражданськими, язиковими і реліґійними свободами для всіх національностей і віросповідань, з самостійною українською церквою. На випадок прилучення до Австрії більшої чи меншої українсько-російської території буде Союз обстоювати за створення з усіх земель, заселених українським народом в Австрії, осібного автономного краю. Одночасно зі збудованням самостійної української держави має бути проведена радикальна аграрна реформа на користь селянства. Є се основний економічний постулят Союзу визволення України. Практичною своєю задачею ставить Союз визволення України: 1. Організацію українських суспільних сил для переведення в житє постулятів Союза. 2. Переведеннє національної громадсько-політичної організації українсько-російських земель, оскільки вони будуть окуповані у війні з Росією. 3. Приготовленнє скликання українського національного конгресу, який би заняв становище про форму правно-державної організації відібраних від Росії внаслідок війни, чи на основі рішення міжнародної конференції українських земель, про внутрішний політичний устрій, аграрну справу і пр. 4. Виступи в обороні інтересів українського народу і його національно-державних змагань перед правительствами воюючих держав і перед міжнародними конференціями. 5. Популяризацію української справи в Европі через видавництво публікацій, кореспонденцій і пр. Союз визволення України в своій діяльності стоїть в контакті з австрийськими Українцями. Вірячи в остаточну побіду австро-угорської і німецької армій в розбиттє Росії, вірять Українці і в те, що на руїнах російської імерії, сеі тюрми народів, встане Вільна Самостійна Україна.
До українського народу в Росії!Люті часи настали для нас! Щойно десять років минуло від японської війни, а вже маємо нову! – За мало стало цареви грошей і крови власних підданих. Цілий світ захотїв він загарбати під своє ярмо! А передусім австрийську Галичину, де живе більш як 4 міліони таких самих Українців, що й ми. Кровю хотів він заляти сей край. – Вкрити його тюрмами і шибеницями. Щоб і наших братів з закордону закувати в московські кайдани. Тому на Росію лише паде вина за сю війну. Коли тисячі наших людей ляжуть трупом – знайте, що се є вина Росії! Коли голод і холєра завітають до нас – се є вина Росії! Коли старцями і каліками вкриється Україна – се є також вина Росії! На наше щастє військо австрийсько-німецьке є дужчим від царського. Вже тікають перед ним царські Генерали! Вже Австрійці вступають на Україну. Наш слушний час настає!.. Не лякаймося австрийського війська! Бо є в нім сотки тисяч галицьких Українців – наших братів. Бо з ними ідуть українські «Січові Стрільці». Се військо поможе нам вигнати з нашої землі всіх царських чиновників і урядників, що сараною вкрили наш край! Поможе розвалити ту прокляту тюрму народів, що зветься імперією царя. Поможе нам стати панами на власній землі. Принесе нам свободу і землю! Воно принесе нам землю, бо всі землі казьонні, удільні та великих панів-підніжків царя – перейдуть на вічну власть селянам – в усіх краях занятих Австрією. Воно принесе нам свободу, бо замісць російських шибениць і тюрм – дістане робочий люд і цілий нарід свободу особи, майна, союзів, зборів, слова і загальне виборче право, рівне як для мужика так і для пана. Воно принесе нам свободу, бо кожда віра є вільною в Австрії!.. Кождий молитиметься і віруватиме так, як схоче, як вірували його діди. Воно принесе нам свободу, бо кождий нарід вільний в Австрії! Кождому вільно там говорити, читати і вчитися на своїй рідній мові. Ні в школі, ані в суді, ані ніде ніхто не силуватиме нас Українців говорити по-німецьки або по-польськи. Бо Австрія шанує права кождого з своїх народів! Бо вільним і незалежним краєм стане Україна в злуці з Австрією! Тому памятайте люде! Не лякатися, а вітати нам треба Австрію! Скиньмо вже раз з себе кляте московське ярмо! Як сього не зробимо тепер, то вже ніколи. Не скорше, як згине Росія, зійде сонце свободи на нашій землі! Не скорше як буде побита Росія, встане вільна Україна. Надходить час помсти. Помстимося за все! За сльози жінок і дітей наших! За кров замучених в каторзі і на шибеницях братів неших! За збезчещений край наш, за його кайдани! Або добути або дома не бути!
До громадської думки Европи!Безпримірна визиваюча політика Росії спровадила на цілий світ катастрофу, рівної якій історія майже не знає. Ми Українці, сини великого народу, поділеного між Австро-Угорщиною і Росією, і нечувано гнобленого царизмом, ми свідомі, про що розходиться в сій війні. Зовсім не про якусь геґемонію «ґерманства» чи «славянства». Війну веде культура з варварством. Війну ведеться тому, щоб остаточно зламати силу ідеї всемосковства, що принесла необчислимі шкоди цілій Европі та загрозила її добробут і культуру. Використовуючи з злою волею політичну сліпоту славянських народів, зробила Росія ідею, знану під фалшивим назвищем «панславізму», знарядєм своїх агресивних плянів. Ся ідея розтрощила вже Україну як самостійну державу, розбила Польщу, ослабила Туреччину, а в останних роках кинула свої сіти навіть на Австро-Угорщину. Брамою, через яку мав увійти тріюмфуючий панмосковітизм до Австро-Угорщини, щоб її розтрощити, мала бути Галичина. […] коли нарід, що в Росії є брутально поневолений, в Галичині буде прихильний Росії, тоді буде незвичайно улекшена задача заткнути царський прапор на Карпатах. Зате, коли б 30 міліонів Українців в цараті під впливом своїх галицьких братів прийшли до властивої оцінки своїх національних і політичних інтересів, тоді збанкрутували би всі експанзивні пляни Росії. […] Лише свобідна Україна, зв‘язана з тридержавним союзом, могла би через свою далеку територію від Карпат аж до Дону і Чорного моря творити забороло для Европи проти Росії, яке раз на все зробило б нешкідливою експанзію царизму та увільнило б славянський світ від згубного впливу панмосковітизму. […] Ми – українці з Росії, що злучилися в «Союз визволення України» – уживемо всіх наших сил для остаточного обрахунку з Росією. В сих важних часах, в котрих наша нація по обох боках кордону готується до остаточної боротьби з нашим смертельним ворогом – звертаємося з сим покликом до цілого цивілізованого світа! Нехай світ поможе нашій слушній справі! Ми звертаємося з тим глибоким переконаннєм, що українська справа є рівночасно справою європейської демократії. Европа доти не прийде до сили, доки не буде вільна від грози інвазії царизму, доки не буде певна своїх культурних надбань, доки на широких степах України не повстане забороло проти Росії! Великі жертви, які наш нарід приніс в своїй боротьбі з Росією в протягу соток літ, дають нам моральне право жадати уваги та зрозуміння цивілізованого світу для нашої справи, для незалежности України!.. 25 серпня 1914. За «Союз визволення України» Д. Донцов, В. Дорошенко, М. Меленевський, О. Скоропис-Йолтуховський, М. Залізняк, А. Жук. Цит. за: Українська суспільно-політична думка в 20 столітті: Документи і матеріали / Ред. Гунчак Т., Сольчаник Р. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://chtyvo.org.ua/authors/Hunchak_Taras/Ukrainska_suspilno_politychna_dumka_v_20_stolitti_Dokumenty_i_materialy_Tom_1
Література [1;5;7;8;9;12;20;21;22;32;40;46;65;71;82;88;98;114;115;124;142;143;157;164;172; 177;192;232] З повагою ІЦ "KURSOVIKS"! |