Семінар 3 Еволюція козацької державності упродовж XVIII ст., політичний та соціально-економічний аспекти
« Назад
Тема 3. ЕВОЛЮЦІЯ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ ТА ГЕОПОЛІТИЧНІ ЗМІНИ У СХІДНІЙ ЄВРОПІ НАПРИКІНЦІ XVII - у XVIII ст.План лекції:
Семінар 3 Еволюція козацької державності упродовж XVIII ст., політичний та соціально-економічний аспектиМета: проаналізувати спроби І. Мазепи зберегти українську автономію; охарактеризувати «малоросійські права і вольності» як базовий принцип організації суспільних відносин у Гетьманщині; визначити етапи інкорпорації українських земель Російською імперією в XVIII ст., охарактеризувати наступ російського самодержавства на українську автономію як складову імперської політики, напрямки її реалізації у Гетьманщині Питання для обговорення:
Методичні вказівки до семінару:Зверніть увагу на еволюцію ставлення І. Мазепи до російської урядової політики відносно України. Його правління можна умовно поділити на два періоди: перший – лояльне ставлення гетьмана І. Мазепи до Петра І та його української політики; другий – відкритий виступ проти антиукраїнської політики Москви і Санкт-Петербурга. Покажіть, чим зумовлювалася ця трансформація, яку роль в ній відіграв наступ російського царизму на автономію Гетьманщини впродовж всього періоду гетьманування І. Мазепи, починаючи з підписання «Коломацьких статей» (1687 р.). Охарактеризуйте умови українсько-шведської угоди 1708 р., причини її укладення, характер і спрямування. Проаналізуйте причини невдачі українсько-шведського війська в битві під Полтавою 1709 р. та її наслідки для долі України. 2. Проаналізуйте специфіку російсько-українських відносин упродовж першої половини XVIII ст. Охарактеризуйте чинники наступу російського самодержавства на українську автономію. Студент повинен вийти на усвідомлення того, що інкорпорація була складовою імперської політики, нерозривно пов‘язаної із загальноімперськими трансформаціями, започаткованими Петром І. Визначте напрямки реалізації антиукраїнської політики, її політико-правові та соціально-економічні наслідки. Зверніть увагу, що із проголошенням Російської імперії (1721 р.) українській автономії було завдано удару, який позбавив гетьмана і старшину реальної влади. При гетьманові створювалась так звана перша Малоросійська колегія (1722 р.). Проаналізуйте її діяльність в Україні. Доведіть, що російська урядова політика носила яскраво виражений імперський характер. Визначте причини відновлення гетьманства в Україні за часів К. Розумовського, дайте характеристику його діяльності на цій посаді. 3. Питання остаточної ліквідації автономних прав України-Гетьманщини в другій половині XVIII ст. не слід розглядати як одномоментний акт, оскільки цей процес був розтягнений в часі і складався з цілого ряду взаємопов’язаних дій. Визначте основні причини та етапи ліквідації залишків української державності. Проаналізуйте сутність імперської політики Катерини ІІ в українських землях, спрямовану на інкорпорацію їх до Російської державницької структури. Проаналізуйте політичні та соціально-економічні складові цієї політики. 4. Охарактеризуйте трансформацію суспільної ролі козацтва впродовж другої половині XVIII – на початку ХІХ ст. Розкрийте роль козацького чинника у російсько-турецьких війнах та антифеодальних повстаннях XVIII ст. Простежте подальшу долю козаків після зруйнування Запорізької Січі та заснування Задунайської Січі, Катеринославського, Чорноморського та Кубанського козацтва. Зверніть увагу на еволюцію ставлення до козацтва з боку російських урядових кіл. Ключові поняття і терміниКозацтво, Запорізька Січ, козацький реєстр, імперська політика, інкорпорація, «малоросійські права і вольності», Гетьманщина, політична еліта, «значкове військове товариство», Малоросійська колегія, Конституція Пилипа Орлика, гайдамаки, опришки, Коліївщина, поділи Речі Посполитої, російсько-турецькі війни XVIII ст., геополітика, І. Мазепа, К. Розумовський, автономісти. Питання для самостійної роботи:
Методичні вказівки і рекомендації:Перше питання. Слід звернути увагу перш за все на чинники, що зумовили генезис українського козацтва, його феноменальність не лише у вітчизняній історії, але й у загальноєвропейському історичному процесі. Проаналізуйте чинники диференціації козацької спільноти, правовий статус та соціально-економічне становище окремих груп. Покажіть рівень дослідження даної проблеми у вітчизняній історіографії. Друге питання. Характеризуючи діяльність гетьмана П. Сагайдачного, визначте роль українського козацтва у тогочасних геополітичних процесах, його вплив на зовнішню політику не лише Речі Посполитої, а й суміжних держав. Зверніть увагу, що саме досвід, набутий козаками у військових походах гетьмана П. Сагайдачного сприяв перетворенню козацтва на військово-політичну еліту українського суспільства. Третє питання. Визначте причини та наслідки козацько-селянських повстань кінця XVI – першої половини XVII ст., роль, яку відігравало в них запорозьке козацтво. Розкриваючи питання, з‘ясуйте значення і місце еліти в суспільстві. Ви маєте вийти на обґрунтований висновок, що будь-яке суспільство не мислиме без своєї провідної верстви (еліти, аристократії, шляхти тощо), яка в силу своєї харизми, культурної й інтелектуальної вищості визначає й спрямовує розвиток суспільства. Далі слід зазначити, що процес полонізації, як наслідок утворення Речі Посполитої і включення українських земель до її складу, практично позбавив українське суспільство на середину XVII ст. власне української шляхти. У цьому контексті надзвичайно важливо показати, які наслідки така ситуація мала для подальшого розвитку українських суспільних процесів. Четверте питання. Слід враховувати, що події Української національно-визвольної революції 1648-1676 рр. відбувалися на тлі завершення Тридцятирічної війни 1618-1648 рр., паралельно з громадянською війною в Англії в середині XVII ст., що призвела до встановлення конституційної монархії тощо. Всі ці події призвели до суттєвих геополітичних та суспільних трансформацій, що мали революційний характер. Студенти повинні визначати специфіку та паралелі між цими подіями, в тому числі їх вплив на загальноєвропейський поступ. П‘яте питання. Охарактеризуйте геополітичні зміни, що сталися у Східній Европі внаслідок укладення мирних договорів між Річчю Посполитою, Російською та Османською імперіями. Визначте їх вплив на становище українського населення і долю Гетьманщини в цілому. З‘ясуйте чинники, що зумовили знищення козацької державності на Правобережжі й суттєве її обмеження під владою Романових. Шосте питання. Зверніть увагу на особистісні риси гетьмана К. Розумовського, що сприяли його перетворенню на одну із знакових постатей вітчизняної історії XVIII ст. Також студент повинен проаналізувати суспільно-політичну ситуацію в тогочасній Гетьманщині та імперську політику щодо українських земель. Зверніть особливу увагу на соціально-політичні домагання старшини, що знайшли своє відображення у Глухівських статтях, надісланих 1763 р. Катерині ІІ. Ця петиція стали результатом роботи генерального з‘їзду козацької старшини, скликаного К. Розумовським у Глухові. В них політична еліта Гетьманщини зверталася до імператриці з проханням повернути Україні колишні права й створити парламент на кшталт польського сейму. Проаналізуйте, чому державницька позиція К. Розумовського та заходи гетьмана, спрямовані на зміцнення автономії України, повністю суперечили централістській політиці російського уряду і які це мало наслідки для українських земель. Розкриваючи питання про роль і місце Запорізької Січі в геополітичних відносинах другої половини XVIII ст., зверніть увагу на участь січового козацтва у російсько-турецьких війнах та наслідки заснування Новосербії на колишніх землях запорожців тощо. Доведіть, що визнаючи заслуги січовиків у боротьбі проти Криму та Туреччини, російський уряд водночас намагався послідовно обмежити права і привілеї Запоріжжя, а зрештою, за наказом імператриці її було зруйновано остаточно. При підготовці відповіді на восьме питання студент повинен проаналізувати історичні реалії створення «Пактів й Конституції прав і вільностей Війська Запорізького», а також їх основний зміст і статті, посилаючись на історичне джерело. У підсумку необхідно вийти на усвідомлення того, що в Конституції П. Орлика був узагальнений увесь попередній досвід існування Української козацької держави та намічені шляхи її подальшого розвитку. Посилаючись на текст документа, доведіть що Конституція мала демократичний, республіканський характер. Підготовка відповіді на питання про суспільні рухи в українських землях у XVIII ст. тісно пов‘язана з аналізом гайдамацького та опришківського рухів, їхнього впливу на соціально-політичний розвиток українського соціуму. Обов‘язково зверніть увагу на реакцію з боку владних кіл, на консолідацію зусиль влади і заможних верств населення у боротьбі проти учасників цих рухів. Проаналізуйте вимоги та соціальний склад учасників гайдамацького та опришківського руху, окремо – Коліївщини. Визначте історичне значення суспільних рухів в українських землях у XVIII ст. Аналізуючи розвиток вітчизняної культури у XVIII ст. зверніть увагу на те, що він відбувався в досить складних і суперечливих умовах. Владні кола держав, до складу яких входили українські землі, проводили щодо них відверто колонізаторську політику, спрямовану на денаціоналізацію українців, знищення української культури, традицій та духовності. Особливу увагу слід приділити українським впливам на культурний розвиток панівних націй, передусім російської. Слід підкреслити, що XVIII ст. – це період культурного взаємопроникнення. З одного боку, – російські урядові кола намагаються зрусифікувати українців, а з іншого, – ціла плеяда видатних українських культурних і громадських діячів сприяли активному розвиткові імперської науки, освіти й культури в цілому.
Історичні джерелаЗ книги Гійома Левассера де Боплана «Опис України…» про козаків«…Ось як вони (козаки) вибирають свого старшого: коли зберуться усі старі полковники і старі козаки, що користуються серед них пошаною, кожен з них віддає свій голос за того, кого вважає за найздібнішого, і той визначається більшістю голосів. Якщо обраний не хоче приймати посади, відмовляючись невмінням, малими заслугами, браком досвіду чи похилим віком, це йому не допомагає. Відповідають лишень, що він дійсно не заслужив такої честі і тут же, не гаючись, одразу ж убивають його, як якогось зрадника. Хоча самі при цьому чинять по-зрадницьки, та ви і пригадуєте, напевно, що я оповідав раніше, говорячи про їхні звичаї і звичні зради. Якщо обраний козак приймає на себе обов‘язки старшого, то дякує зібранню за виявлену честь, хоча [додає, що] недостойний і для такої посади нездатний, далі ж, однак, урочисто запевняє, що докладе зусиль і старання, аби гідно послужити як всім взагалі, так і кожному зокрема, і що завжди готовий покласти своє життя за своїх братів (так вони називають між собою один одного). На ці його слова кожен плеще в долоні, вигукуючи: «Слава! Слава!» і т. д. Потім усі один за одним відповідно до свого рангу йдуть вклонитися йому, а старший подає їм руку, що у них служить за форму вітання. Ось так вони вибирають свого старшого, що часто відбувається серед Дикого Поля. Вони йому дуже підкоряються. Цей старший їхньою мовою називається гетьманом [hettman], його влада необмежена аж до права стинати голови і садити на палю тих, хто провинився. Гетьмани дуже суворі, однак нічого не починають без військової наради, яку називають Радою [Ruds]. Немилість, якої може зазнати старший, змушує його бути дуже обачним у своїх діях, зокрема, щоб не трапилось жодної невдачі, коли веде їх у похід, і щоб він проявив себе хитрим і відважним під час непередбачених зіткнень [з ворогом], оскільки за виявлену малодушність його вбивають як зрадника. Негайно обирається новий отаман так само, як я розповідав вище. Керувати ними і вести їх у похід – нелегка справа, і нещасний той, кому це випадає. За сімнадцять літ, доки я служив у цьому краї, усі, хто обіймав цей уряд, скінчили погано. Коли у них виникає намір піти в море, то, не маючи дозволу короля, вони беруть його у свого старшого, скликають Ruds, тобто Раду, і проводять вибори отамана… Далі вони вирушають до Військової Скарбниці, місця свого збору і будують тут судно близько 60 стіп завдовжки, 10–12 стіп завширшки і 12 – завглибшки (стопа – 28,8 см). Таке судно не має кіля; його основа – це човен з верби або липи, довжиною до 45 стіп. Збоку він обшивається і вивершується дошками від 10 до 12 стіп завдовжки і до однієї стопи завширшки, які прибиті [дерев‘яними] цвяхами, причому кожен ряд унапуск на наступний, як і в звичайних річкових судах, і так доти, доки [човен] не досягне 12 стіп у висоту і 60 – у довжину, розширюючись у міру підвищення… Будуються вони так, як звикли і наші теслі, з перегородками і поперечними лавами, а потім просмолюються. Користуються двома стернами по краях човна, як показано на рисунку, оскільки човни дуже довгі і треба було б забагато часу, щоб розвернутись, коли виникає потреба у розворотах під час втечі. Звичайно, з кожного боку від 10 до 15 весел, і швидкість більша, ніж у турецьких веслових галер. Є також і щогла, на якій вони [козаки] напинають досить невправно зроблене вітрило; використовують його лише в тиху погоду, а при сильному вітрі воліють веслувати, їхні човни не мають верхньої палуби, і коли наповнюються водою, очерет, прив‘язаний довкола човна, не дає йому затонути. …Під час походу ці люди дотримуються тверезості, і якщо між ними трапиться п‘яниця, отаман наказує викинути його в море. Окрім того жодної горілки везти з собою не дозволяється, оскільки під час походів і експедицій вони високо цінують тверезість. Коли вони вирішують йти війною на татар, щоб помститися за кривду і заподіяні грабунки, то вибирають осінню пору. Для цього відправляють на Запорожжя [Zaporouys] усе, що необхідне для походу чи експедиції, для будівництва човнів і взагалі усе, що, на їх думку, буде потрібним. Потім 5-6 тис. відчайдушних, добре озброєних козаків вирушає на Запорожжя будувати човни. До будівництва одного човна приступає 60 чоловік, закінчуючи його через два тижні, оскільки вони, як я вже казав, майстри на всі руки. Таким чином, за два-три тижні у них готово 80 або 100 човнів такої форми, яку я описав. У кожен човен сідає від 50 до 70 чоловік, кожен з яких має дві рушниці і шаблю; на човні є також 4-6 фальконетів… … Їхні човни тримаються так близько один біля одного, що майже торкаються веслами. Турки, звичайно, бувають попереджені про похід і тримають у гирлі Борисфена напоготові кілька галер, щоб не дати їм вийти [з лиману]. Але козаки хитріші: вони виходять темної ночі незадовго перед молодиком і переховуються в очеретах, які тягнуться на 3-4 льє вгору по Борисфену, куди галери заходити не наважуються, бо колись там зазнали лиха. Отож задовольняючись чеканням на них [козаків] у гирлі, татари завжди опиняються перед несподіванкою. А оскільки козаки не можуть пройти так швидко, щоб їх не помітили [взагалі], то по всій країні здіймаєтся тривога, досягаючи [самого] Константинополя. Великий султан розсилає гінців по всьому анатолійському узбережжю, в Болгарію і Румелію, аби там кожен пильнував і був готовий до появи козаків з моря. Та все надарма, бо ті часу не гають і так доречно використовують пору року, що уже через 36 чи 40 годин з‘являються біля Анатолії. Прибувши туди, висаджуються на берег, кожен з рушницею в руці, залишаючи у кожному човні для охорони тільки двох чоловіків і двох хлопців. Потім зненацька нападають на міста, захоплюють їх, грабують, палять їх, заглиблюючись іноді на ціле льє в глиб краю, але одразу ж повертаються, знову вантажаться зі здобиччю і вирушають в інше місце, щоб не раз спробувати щастя… …Коли галери натрапляють на них у [відкритому] морі посеред дня, то завдають їм великої шкоди своїми гарматами, розполохуючи, немов шпаків, і немало човнів іде на дно. Приголомшені козаки, кому вдалося врятуватись, швидко утікають навсібіч, куди лиш можуть. Але коли вони самі йдуть на бій з галерами, то лишаються на своїх лавах, прикріпивши весла до кочетів перев‘яззю з лози. Поки одні стріляють з рушниць, їхні товариші набивають і подають їм інші, уже набиті, щоб знову стріляти, і таким чином ведуть вогонь безперервно і дуже влучно. Галера може зав‘язати бій лише з одним човном, однак їхні гармати завдають козакам великої шкоди. У таких сутичках вони завжди втрачають до двох третин своїх людей. Рідко коли трапляється, щоб повернулася половина команди, зате привозять багату здобич, як-от: іспанські реали, арабські цехини, килими, парчу, бавовняні і шовкові тканини, інші цінні товари. Ось з чого живуть козаки і такі, [власне,] у них прибутки, бо якщо йдеться про працю, то вони не знають іншого, як тільки пити та гуляти зі своїми товаришами після повернення». Цит. за: Хрестоматія з історії України / Упоряд. та автор коментарів Уривалкін О.М. – К.: КНТ, 2007. – С. 148-151.
З опису Запорозької Січі невідомим сучасником (1740 р.)При Запорозькій Січі завжди є військова старшина і кошовий отаман – 1, військовий суддя – 1, військовий писар – 1, військовий осавул – 1. При них є військові слуги: при кожному писарі писарчук – 1, при артилерії гармаш – 1, підосавул – 1, довбуш – 1. Коли з їхнього складу старшин посилають у військові походи, тоді на їхнє місце вибирають від усього війська наказну старшину, яка і залишається на Січі. Також на річці Самарі знаходиться декілька тисяч чоловік запорозьких козаків і там над ними, на Січі, від усього війська вибирають старшин і до них призначають полковника або сердюка – 1, писаря – 1, осавула – 1. При Запорозькій Січі у згаданих козаків є будівлі; у побудованому замку – церква обряду грецької віри. У цьому замку куренів є 38, до них приписані всі запорозькі козаки, і при кожному курені мають визначених отаманів, тобто своїх командирів. При Запорозькій Січі є майстри: слюсарі, ковалі, шевці, кравці, теслі й інші. Всі за їхньою козацькою манерою і за звичаєм виконують свої роботи завжди за гроші, без грошей вони нікому не повинні робити. Їхнє військо за способом ведення життя поділяється на різні частини. Одні з них живуть у військових куренях. ...У тому курені готують свою їжу і для послуг своїх мають кухаря; таким чином, у кожному курені у них є один кухар, і допомагають йому курінні малі хлопці, які воду носять і казани обмивають, а кухар лише варить їсти для всіх козаків... Інші живуть у форштаті[1] зі своїми господарствами і ведуть промисел: варять мед, пиво, брагу, там живуть і майстри, і шинкарі, і крамарі, і інші. ...А інші живуть у зимівниках біля своїх коней і іншого товару, а інші займаються рибальством, скотарством, ловлять птицю, також багато з них мають пасіки, і кожен живе за рахунок свого промислу. Цит за: Історія України: Документи. Матеріали. Посібник / Уклад., комент. В.Ю. Короля. – К.: ВЦ «Академія», 2002. – С. 98-99
З літопису Григорія ГрабянкиБитви козацькі, козацька зброя та харчі (XVI ст.)Приєднавши до своїх козаків Київ та малоросійські землі, поляки через деякий час поклали використати мешканців цих земель як робочу силу, та оскільки ці люди ще здавна були людьми військового стану і більше відчували нахил до вправ із мечем, а не до трудової повинності, оскільки вони зневажали ярмо рабське і рабську покору, то більше схильні були із власної волі на Дніпрі за порогами в місцевості пустельній та дикій проживати, перебиваючись ловлею звіра та риби і морськими походами на бусурман. Але року 1516, коли Жигмонт перший, король польський, організував рушеніє на великого царя московського, хан татарський Мелін-Гирей, виждавши слушну годину, порушив мир з поляками і повів свої загони на Російську землю; вогнем і мечем він пройшовся по містах та весях і, взявши силу бранців, повернувся за Перекоп. Тоді король, не стерпівши плюндрування, зібрав охочих воїнів з козаків та поляків і спорядив їх на Бєлгород, де вони, здобувши величезну здобич, повернули назад, але якраз тут їх нагнали турки і татари; в битві, що зав’язалася, воїни-християни здолали і турків. Ось саме після цієї битви і почали вони козаками зватися. Навіть якщо були і ляхами, але з своєї волі на татарів ходили і примикали до вільного, ненайманого воїнства. Відтоді, прославившись у численних битвах, козаки ввійшли в силу і набрали в мужності, привикли до недоїдання, спраги, спеки та до інших незгод просто неба. За харч їм служило звичайне квашене тісто, яке вони варили нерідко і звали соломахою. Стравою своєю були цілком вдоволені, а коли траплялося, що їжа випадала з рибою, або, як козаки кажуть, із щербою, то такий наїдок за найкращу трапезу вважали. Проживають вони в куренях по сто п’ятдесят чоловік, а буває й більше, і всі ото тільки згаданою щойно їжею харчуються. Кожен має одну або дві одежини. Та коли ідуть походом в турецьку або татарську землю, то беруть дуже велику здобич і везуть назад силу-силенну добра всякого. На озброєнні мають самопали, шаблі, келепи, стріли та списи і користуються всім цим так вправно, що і найвправніший польський гусарин або ж рейтар німецький з ними зрівнятися не можуть. Є кінні та піші, і стільки їх, козаків, скільки на Малій Русі люду, і їх зовсім не треба силою збирати, як ото в багатьох чужоземних краях роблять, не треба наймом заманювати; а кине клич старший або полковник який, і стільки воїнства збереться, що як трава стане. ... Вони Русь за своє багатство велике мають. Хитрість військову та мужність у війні знають. Це про них сам султан турецький говорив: «Коли навколишні держави йдуть проти мене, я сплю – не зважаю, а до козаків увесь час мушу дослухатися, весь час слухаю, не дрімаю». І спокійно жити не можуть, навіть коли в їхньому краї мир запанує, то своєю волею збираються і йдуть на підмогу іншим народам; заради малої користі велику турботу собі на плечі кладуть і на вутлих, з одного дерева зроблених лодіях дерзають через море пливти. Справами військовими вони настільки славні, що не гнушалися гетьманувати у них навіть люди із славетних сенаторських родин, так, року 1506 першим козацьким гетьманом був Предослав Лянцкоронський, а року 1514, будучи гетьманом запорізьким, якийсь козак Венжик (Вужик) Хмельницький розбив величезну орду в Польщі під Заславом, потім Євстафій, князь Ружинський. За славну службу козацьку король польський Жигмонт перший віддав козакам навічно землю біля Дніпра, уверх і вниз за порогами, і наказав, аби, стіною ставши, не пускали наїздів турок і татар на Русь і Польщу. Року 1574, за панування Генріха, короля польського, званого французом, на прохання Івони, господаря Волоського, понад тисячу чотириста козаків на чолі з гетьманом Свирговським прийшли в Молдавію, і там, у господаря Волоського, чотирнадцять раз у битві з турками сходилися, силу-силенну їх перебили і, врешті-решт, з усіх сторін турками оступлені, до одного голови зложили. Та невдовзі козаки відплатили туркам і татарам за наругу, бо року 1575, будучи послані з Черкас київським воєводою, човнами спустилися по Дніпру і на орду напали, багато татар порубали, багатьох в полон забрали і зі здобиччю великою домів вертали; однак татари, об‘єднавшися із трьома султанами та сімома синами хана перекопського численною ордою увірвалися на Поділля і багатьох людей у полон забрали, а міста і села вогню віддали. Та незабаром козаки й за це відплатили, коли, очолювані своїм проводирем Богданком, пішли за Перекоп і пройшли його з мечем і вогнем. А літа 1576, в часи панування Стефана Баторія, короля польського, іще краще учинили. Цей король, забачивши, як добре козаки з татарами б‘ються, настановив їм гетьмана, прислав корогву, бунчук та булаву, печатку гербову, рицарів із самопалами і з ковпаками, набакир надітими, прислав гармат та всяких припасів військових (та й самі козаки, повоювавши турецькі фортеці, здобули немало), ввів у них порядок стройовий, запровадив, крім гетьмана, обозних, суддів, осавулів, полковників, сотників, отаманів і наказав нести сторожу супроти татарів за порогами. Та, побоюючись звитяги козацької, Стефан Баторій пророче казав: «Чи звільниться ж хоч коли-небудь Річ Посполита від цих героїв?» І збулися його слова. Згаданий король Баторій, опріч давнього старовинного міста складового Чигирина, віддав низовим козакам для пристанища ще й місто Терехтемирів з монастирем, аби вони в ньому зимували, а за службу поклав їм по червінцеві та по кожуху; козаки були раді і цій платі й не раз билися з татарами на землі, а з турками в морі і майже завжди побивали їх. Саме на ці часи припадають походи козаків в Азію. Цит за: Історія України: Документи. Матеріали. Посібник / Уклад., комент. В.Ю. Короля. – К.: ВЦ «Академія», 2002. – С. 99-101.
З літопису Самовидця про становище в Україні у першій половині XVII ст.«Початок i причина війни Хмельницького є виключно в переслідуванні поляками... православ‘я й обтяженні козаків, бо ж тоді їx, не бажаючих панщину робити до чого не звикли були, на службу в замках повернуто, i їx з листами (посилали) i з містах до хандоження коней i догляду за ними старости держали, в дворах i груби, тобто печі, палити, псів чистити i доглядати подвір‘я замітати i до iншиx незносних робіт приставляли. Ну, а ті, що були козаками реєстровими над ними шляхта, панове – полковники від гетьмана коронного понасилані були, які про їх вольності ніскільки не дбаючи, як тільки могли зневажали їx i втихомирювали. Плату, яка визначена була від короля шлючи, якому-небудь панові, не жаліючи козака, хоч би він – загинути його милості i Речі Посполитої по золотих тридцять на piк вони coбi забирали, з сотниками ділячись; бо сотників не козаки обирали i настановляли, але полковники, кого хотіли, з своєї руки, щоб вони до них зичливими були. А також i полковники козаків до всякої домашньої незвичної роботи приставляли; якщо ж який-небудь козак, вийшовши в степи, достане в татар коня доброго, то його в нього віднімуть; із Запорожжя через дикі поля з рарогом яструбом, орлом чи хортом посилає козака бідного в міста, кому i подарунок мав, що не трудно було тоді від татар. Знову ж, якби якого язика татарського поймали козаки, то з язиком татарським якого-небудь свого жовніра, до якого полковник ласкавий, посилає до гетьмана коронного, а козацьку відвагу потумляють. В листах від жидів була кривда... Ti ж козаки, що ходили на рибу за пороги, то з них на Кодаку на комісара рибу десяту відбирали, а полковникам окремо треба дати, i сотникам, і осавулові, писареві – так що до великого убозтва козацтво дійшло. А більше шести тисяч не повинно козаків бути; хоч i син козацький, а ту ж панщину мусив робиш i податки давати. Таке над козаками було...» Цит. за: Хрестоматія з історії України / Упоряд. та автор коментарів Уривалкін О.М. – К.: КНТ, 2007. – С. 170-171.
З літопису Григорія ГрабянкиЧому Хмельницький повстав на поляків (середина XVII ст.)Різні літописці вважають, що причиною воєн козацьких був собор Берестейський, бо саме після нього новоутворена унія внесла смуту серед православних, бо саме тоді Наливайко першим повстав на поляків. Проте літописець польський Веспасіан Коховський засвідчує, як ляхи нестерпно тяжкий глум над людом українським чинили, над храмами божими глумилися, як силою брали у благочестивих маєтності їхні, а самих смертю карали, честі та влади позбавляли, навіть до суду не допускали; як козаків всіляко озлобляли, з усякої скотини і з бджіл десяту частину брали. Якщо ти маєш яку-небудь звірину, то шкіру пану віддай. Якщо ти зловив рибу, то дай визначене на пана. Якщо козак у битвах з татарином коня чи зброю добуде, то теж, хлопе, дай дещицю панові. А найгіршим було те, що жиди нові та й нові побори придумували і маєтки козацькі не вільно було тримати, хіба що хто тільки жінкою володів у себе вдома, та й то не зовсім. Якщо ж траплялося, що козак хоч чимось провиниться, то такими карами його карали, що й погані придумати не могли, і так уже, караючи, самих себе перевершували, що невірних у цьому за ніщо мали... Бог відплатив ляхам. І ось як. Року 1647 ляхи, прийшовши з землі польської, стали постоєм у Чигирині та Черкасах і, як це завжди бувало, сильно мешканців тих міст озлобили. Отоді і Богдан Хмельницький не одну наругу стерпів від ляхів. Задовго перед цим Михайло, батько Богдана Хмельницького, своєю відвагою завоював прихильність Івана Даниловича, старости чигиринського, і той наділив його маєтком, прозваним, здається, Суботів. З королівської служби повернувшися, Богдан Хмельницький приїхав у Суботів і почав його людьми заселяти, сподіваючись, що великі заслуги батька перед Річчю Посполитою та і його власні, дають йому на це право, оскільки батько той, будучи сотником чигиринським разом з гетьманом Жолкевським за Річ Посполиту польську на Цоцорі головами наклали, і там і він, взятий в неволю, перебував і звідти козаки його на бранців татарських обміняли; та й після викупу з кінними загонами на орду ходив, татар бив і язиків до короля приводив, а року 1629 двох кантемирів живцем королеві привів (від них король немало дізнався про потаємні турецькі помисли щодо ляхів), за що й перебував у нього в милості великій, бо ж був від природи кмітливим та в науці мови латинської вправним. Король, зауваживши кмітливість козака, взяв його до себе за радника і коли задумав туркам відплатити за перебиту війну з московією, що її вів року 1635 під Смоленськом, то, крім сенаторів, ще й з ним радився і великий загін морський з усіма гарматами під його оруду віддав. До всього цього заздрість маючи (це коли вже повернувся з королівського двору на батьківську землю), а рівно заздрячи і на заселену слободу, підстароста Чаплинський за рахунок Хмельницького багатіти задумав і в тих містах фундуватися забажав, тому він старості чигиринському Іванові Даниловичу доніс. «Не випадає, – сказав він, – простому чоловікові села та підданих мати». Іван же Данилович послухав і наказав те село забрати і Чаплинському передати. Побачив все те Хмельницький, згадав свої заслуги перед короною польською і образився, що замість честі має наругу від Чаплинського терпіти. «Ляхи, – мовив, – нас, козаків, озлобляють, та ще не вмерла козацька мати!» Прочув про ці слова Чаплинський і наказав взяти Хмельницького і кинути до темниці, а сина Хмельницького, Тимоша, повелів посеред Чигирина двома киями бити. Відчув Хмельницький, що нічого марне помочі ждати, і не знав, що діяти, та бог навернув до милосердя серце жінки Чаплинського, вона умолила чоловіка свого, і той наказав Хмельницького з тамниці звільнити; отак вийшов Богдан на волю з надією на час. Тільки й мовив: «Ще живий господь і козацька не вмирала мати! Не все Чаплинський забрав, коли шаблю в руках маю!» Не тільки над Хмельницьким, а і над усіма козаками ляхи наругу чинили. Хоч козаки королю польському Владиславу про все це й писали у чолобитній, та той, і козаків і ляхів шкодуючи, вважав, ніби вони не відають, що творять. ... Прочув про все те народ на Україні і, немов води весняні, почав стікатися до Хмельницького на Дніпровські заплави; та оскільки на Запоріжжі не міг військо зібрати (через залогу, яка складалася з жовнірів на чолі з полковником лядським і була поставлена серед запорожців), хоча і бачив, як справа на лад іде, проте кілька разів коронному гетьману відписав, де на Чаплинського скаржився та до суду позивати просив; та не те що суду, навіть відповіді не дочекався. Тому й до татар вдався. Та спершу усіх жовнірів польських та німців-найманців (що залогою на Запоріжжі стояли) винищив, а вже потім відрядив гінця в Крим до хана Іслам-Гирея. Хан саме мав гнів на короля (той не заплатив домовленого викупу), проте не хотів меча піднімати, хотів знати, заради чого битву розпочинати. А поперед нього стояв із своїм загоном мурза Тугай-бей, воїн славний і невимовно відважний, що не завжди корився ханові, і з своїми татарами в окремому наділі проживав. На нього жартома хан рукою показав і повелів його запросити на поміч. А перед цим, якраз рік минув, козаки Тугай-бея і його орду добре побили. Згадавши все те, Тугай-бей спершу розгнівався на козаків, як на недругів своїх, а потім, покладаючися на удачу, погодився допомогти козакам і домовився з ними про місце, де козаки розпочнуть бій з ляхами. Гінець привіз Хмельницькому добрі вісті. Цит. за: Історія України: Документи. Матеріали. Посібник / Уклад., комент. В.Ю. Короля. – К.: ВЦ «Академія», 2002. – С.126-129.
З універсалу Богдана Хмельницького до українського народу з закликом повстати проти польської шляхти (початок 1648 року)«...Ми зазнали чимало шкоди i кривд від ляхів і різних панів, які порушили наші права i зневажили наше Військо Запорозьке, через що Україна наша i слава i божі доми мало не загинули, і святі місця i тіла святих, які до цього часу з волі божої на певних місцях лежать, мало не втратили слави, а ми – радості; до того ж проливається кров батьків наших, матерів, братів, сестер, духовних отців, невинних діточок, над якими висіла жорстока шабля ляхів i тепер на них упала; i знову чути плачі, крики, ламання рук, рвання волосся – це ридання всієї України голосами пробиває небо, прохаючи помсти від господа Бога, – ось чому хочу я шаблею знищити цього неприятеля, пробиваючись за ним до Вісли. Прошу Baшої ласки i господнього милосердя, щоб ви – люди одного бога, однієї віри та крові коли я буду наближатися до вас з військом, приготували зброю – рушниці, шаблі, кульбаки, коней, стріли, коси, списи для оборони стародавньої грецької віри. Запасайтесь найбільше порохом, а також словом i грішми для справ, про які дамо вам знати пізніше. А якщо довідаєтесь або почуєте від проїжджих про чужоземне військо, яке король зібрав проти нас, давайте нам знати i попереджайте нас». Цит. за: Хрестоматія з історії України / Упоряд. та автор коментарів Уривалкін О.М. – К.: КНТ, 2007. – С. 171-174.
Зборівський договір, укладений між королем Яном II Казимиром та Військом Запорозьким (серпень 1649 року)«...Оголошення милості його королівської величності Війську Запорозькому на пункти, запропоновані в його чолобитній: 1) Його королівська величність залишає військо своє Запорозьке при Bcix старовинних правах (wolnowiach), по силі колишніх привілеїв i видає для цього тут же новий привілей. 2) Бажаючи догодити проханню підданих i залучити їx до послуг Речі Посполитої, його королівська величність дозволяє мати число війська Запорозького до 40 000 ociб i довіряє складання списков гетьманові війська свого Запорозького, дозволяючи вписувати в козаки як із шляхетських маетків, так i з королівських з правого боку Дніпра, починаючи з міста Димера Горностайполі, в Коростишеві, в Паволочі, в Погребищі, в Прилуках, у Винниці, в Браславлі, а від Браславля до Ямполя по Дністру, а на лівому боці Дніпра від Остра: в Чернігові, в Ніжині, в Ромнах, до рубежів московських i до Дніпра, на пpocтopi між цими містами; далі ж вказаних місць козаки не можуть знаходитися. Але хто забажав з інших країв вступити в козацтво, може без побоювання з боку колишнього власника перейти зі своїм майном в Україну i записатися в реєстр. Повний поіменний список козаків, за підписом руки гетьмана запорозького i з прикладенням військової печатки, повинен бути закінчений цілком до нового руського року для того щоб тi, хто ввійде в козацтво, користувалися своїми правами, вci iнші, хто живе в королівських маєтках, справляли cвої обов‘язки, а мешканці шляхетських садиб служили cвоїм панам. 3) Чигирин із приналежним до нього округом повинен назавжди залишатися при булаві війська Запорозького, тому його королівська величність вручає його нинішньому начальнику війська Запорозького, благородному Богдану Хмельницькому як верному слузі короля i Речі Посполитоі. 4) Все, що з допущения Божого відбувалося під час нинішнього замішання, має піти в забуття, i ніякий пан не повинен мстити й карати за минуле. 5) Його королівська величність, зі своєї монаршої милості, прощає всім тим iз шляхти, хто якимось чином опинився в Запорозькому війську; i якщо під час нинішніх смут хтось випросив родовий чи коронний маєток, що належав тим, хто перебував у війську Запорозькому, i якщо хтось з такого приводу був позбавлений честі – все має бути згладжено на наступному сеймі сеймового конституцию. 6) У тих місцях, де мешкатимуть вписані до реєстру козаки, коронні війська не можуть займати квартир. 7) У тих містах, де перебуватимуть козацькі полки, жиди не можуть перебувати ні власниками, нi орендарями, ні просто мешканцями. 8) Щодо знищення унії як у Короні, так i у Великому Князівстві Литовському, а також стосовно цілісності церков та вотчин, до них спрадавна приписаних, буде зроблено постанову на сеймі в присутності та за бажанням отця митрополита київського й усього духовенства. Його королівська 9) Bci посади й чини у воєводствах Київському, Брацлавському та Чернігівському його королівська величність обіцяє роздавати наперед тільки тамтешнім дворянам, які сповідують грецьку вipy, по силі колишніх прав. 10) Отці єзуїти не мають права знаходитися в Києві та в інших містax, де є привілейовані руські школи, i повинні неодмінно перейти в інші місця. Bci давні руські школи мають залишатися в цілісності. 11) Козаки не мають права торгувати горілкою, але можуть для себе купити вино і продавати оптом. Шинки з медом i пивом залишаються на колишніх підставах. 12) Bci викладені статті будуть затверджені на сеймі, а тепер, все забувши, нехай запанують згода i любов між мешканцями України та між військами його королівської величності i військом Запорозьким». Цит. за: Хрестоматія з історії України / Упоряд. та автор коментарів Уривалкін О.М. – К.: КНТ, 2007. – С. 179-181.
Білоцерківський трактат (вересень 1651 р.)« ...Подякувавши передусім Господу Богу за припинення міжусобного кровопролиття, оскільки Військо Запорозьке з гетьманом i всією старшиною приносить його величності й Речі Посполитій належну покірність та підданську вірність, дозволяємо перебувати йому в кількості 20 000. 1) Це військо гетьман i старшини повинні набрати i записати до реєстру, i воно має перебувати тільки в маєтках його королівської величності у воеводстві Київському, ніскільки не торкаючись воєводств Брацлавського та Чернігівського; а маєтки шляхетські мусять залишатися вільними, i в них реєстрові козаки ніде не повинні зоставатися. Але хто залишиться козаком в числі 20 000, той із маєтків шляхетських у воеводствах Київському, Брацлавському та Чернігівському, також із маєтків його королівської милості, що в двох останніх воєводствах знаходяться, повинен переселитися в маєтки його королівськоі милості у воєводстві Київському, туди, де буде розташоване військо його королівської милості Запорозьке. А хто, будучи реєстровим козаком, буде переселятися, то кожному вільно буде продати свое майно, без будь-яких перепон з боку панів, старост i підстарост. 2) Зазначене влаштування 20-тисячного реєстрового війська його королівської милості мае розпочатися протягом двох тижнів від сьогоднішнього числа, а закінчитися до свята Різдва Христового. Реєстр цього війська за власноручним підписом гетьмана має бути відісланий його королівській милості i вписаний копією в київські міські книги. У цьому реєстрі ясно мають бути записані козаки в кожному мicтi по именах та прізвищах, i загалом число козаков не повинно перевищувати 20 000. Включені до реєстру козаки мають залишатися при давніх cвоїx правах; навпаки, тi, що не будуть включені до реєстру, мусять залишатися, як i раніше, селянами, приписаними до замків його королівської милості. 3) Коронне військо не повинно залишатися, нi стояти на квартирах у воєводстві Київському в тих містечках, де будуть знаходитися реєстрові козаки, проте воно може мати місцеперебування у воєводствах Брацлавському та Чернігівському, де вже не буде козаків. Одначе тепер, для відвернення всілякого замішания, яке могло б виникнути доти, доки вci записані до реєстру в числі 20 000 не перейдуть в призначені їм королівські маєтки в воєводстві Київському, польські війська залишатимуться до строку закінчення реєстрів, тобто до свята Різдва Христового, але вони не повинні ходити далі Животова до остаточного складання реєстрів. 4) Обивателі воєводств Київського, Брацлавського та Чернігівського особисто i через cвоїx урядників повинні вступати у володіння своїми маєтками i тут же брати у свою владу всі прибутки, корчми, млини та юрисдикції, однак збирання податей із селян мусять відкласти до згаданого терміну, призначеного для закінчення реєстрів, так, щоб вибрані в реєстрові козаки тим часом переселилися, а залишились тi, які належать до стану селян. Те ж саме повинно бути i в маєтках королівської милості, щоб стало відомо, хто залишається на правах козацьких, а хто приписаний до замку i підлягає селянським повинностям. 5) Чигирин на підставі привілеїв його королівської милості має залишатися при гетьманові. Як теперішній гетьман, благородний Богдан, так i на прийдешні часи гетьмани повинні стояти під старшинством i владою гетьманів коронних i затверджуватися привилеями. Кожен з них, 6) Релігія грецька, яку сповідує військо його королівської милості Запорозьке, а також собори, церкви, монастирі та колегіум киівський повинні залишатися в колишніх правах згідно зі стародавніми привілеями. Якщо хто під час колишніх заколотів випросив у власність якийсь маєток церковний чи приналежний духовенству, то таке право власності ніякої дієвості мати не може. 7) Шляхтичі римської та грецької релігії, які в смутні часи перебували при війську його королівської милості Запорозькому, а також міщани київські – всі підлягають амністії та повинні зберігати недоторканними своє життя, честь, особисті права і майно. Якщо майно когось із них було 8) Жиди, які раніше були обивателями й орендарями в маєтках його королівської милості i в маєтках шляхти, так i тепер повинні бути. 9) Орда, що перебуває зараз у краї, має бути негайно відправлена i повинна залишити край, не завдаючи ніякої шкоди в областях його королівської милості; вона не повинна кочувати по землях Речі Посполитої. Гетьман запорозький обіцяє привести орду до покори його королівській милості 10) Як військо його королівської милості Запорозьке при складанні свого реєстру ніколи не торкалося кордонів Великого Князівства Литовського, так i тепер не повинно торкатися, а, як вище сказано, обмежуватися воєводством Київським. 11) Київ є місто столичне судове, i в ньому має бути записано до реєстру якомога менше козаків». Цит. за: Хрестоматія з історії України / Упоряд. та автор коментарів Уривалкін О.М. – К.: КНТ, 2007. – С. 188-191.
Із книги М. Грушевського «Історія України-Руси»Статті Б. Хмельницького (1654 p.)1. Щоб по містах урядники були обирані з людей того гідних, будуть вони повинні підданими царського величества правити і всякі доходи по правді віддавати до казни. А по тому, що воєвода царського величества, приїхавши, почав би право їх ламати і які устави заводити, і то було б прикро; а як будуть старшини місцеві, свої люди, то вони будуть поводитися згідно з місцевими правами. Щодо цієї статті царське величество пожалував – велів бути по їх прошению. Мають по містах бути урядниками війти, бурмистри, райці, лавники і доходи всякі грошові і хлібні збирати на царське величество і віддавати до государевого скарбу тим людям, котрих пришле царське величество, і ті прислані люди, котрих царське величество пришле до того збору грошей, мають доглядати зборщиків, щоб робили по правді... 5. Послів, котрі здавна приходять з чужих країв до Війська Запорозького аби було вільно приймати, а коли щось противне царському величеству, мусять вони сповіщати царське величество. До цієї статті царське величество велів: послів з добрими ділами приймати і відправляти, і писати царському величеству вірно і щиро, зачим вони приходять і з чим їх отправлено. А котрі посли будуть присилатися з справа ми, противними царському величеству, тих послів і посланників затримувати у війську та писати про них зараз до царського величества, а без дозволу царського назад їх не відправляти. А з турецьким султаном і з польським королем без волі царського величества не мати зносин... 11. Кодак город на кордоні з Кримом, там гетьман постійно по 400 чоловік держить і харч усякий їм дає – тепер нехай би царське величество пожалував, зволив наділити харчем і порохом для армати. Також і тим, що за порогами Коша стережуть, аби царське величество зволив показати свою ласку, – бо його не можна самого без людей лишати. До цієї статті буде милостивий указ царського величества, коли буде відомо, скільки якого припасу туди посилали і скільки доходу буде зібрано на царське величество. А що у вашім письмі написано: як великий государ наш гетьмана Богдана Хмельницького і все Військо Запорозьке пожалує, свої грамоти государські на ваші вольності велить дати, тоді ви ж між собою розбір зробите: хто буде козак, а хто мужик, і щоб Війська Запорозького було 60 000. То великий государ наш на те позволив: велів бути такому числу реєстрових козаків. Тож як ви, посли, будете у гетьмана Богдана Хмельницького, скажіть йому, щоб він велів скоро козаків розібрати, реєстр їм зробити, і той реєстр за підписом вислав, негайно царському величеству. Цит. за: Історія України: Документи. Матеріали. Посібник / Уклад., комент. В.Ю. Короля. – К.: ВЦ «Академія», 2002. – С.136-137.
Гадяцький трактат між станами Корони Польської і Великого князівства Литовського та вельможним гетьманом і військом Запорозьким (6 (16) вересня 1658 р.)«Згоду вічну й нерозривну постановили ми таким чином: 1) Релігія грецька старинна, така з якою Русь приступила до Корони Пол., аби зіставалася при своїх прерогативах і вільнім уживанню свого богослуження, по всіх містах, містечках і селах, в Короні Пол. і в. кн. Лит., – так далеко як сягає язик народу Руського. На соймах, в війську, в трибуналах, не тільки в церквах, але в публичних процесіях в відвідуванню хворих з святощами, в хованню померших і взагалі у всім – так як свобідно і прилюдно виконує своє богослуження обряд римський. Тій же грецькій релігії дається право свобідного фундування нових церков і монастирів, так само поновлення і поправляння старих. Церкви і маєтності здавна надані на церкви старинної грецької віри мають зіставатися за греками православними старинними... А унія, що викликала досі замішання в Рчп., касується і в Короні і в в. кн. Лит. – і хто хоче нехай вертає до римського, а хто хоче – до грецького не уніатського богослуження Світські пани римської віри – дідичі й урядники й. кор. м. – не матимуть ніякої юрисдикції над духовними і світськими людьми, ані над ченцями – тільки їх законний пастир. А що в спільній вітчині мають обрядам належати і спільні прерогативи і оздоби, тому о. митрополит київський теперішній і його наступники з 4 владиками: луцьким, львівським, перемиським і холмським засідатимуть в сенаті в своїм порядку, з тими ж правами і правом голоса як духовні римського обряду, тільки митрополитові призначається місце після арцибіскупа львівського, а владикам після біскупів своїх повітів. В воєводстві Київськім, Браславськім і Чернігівськім сенаторські дігнітарства мають роздаватися тільки шляхтичам грецького обряду… з огляду на гетьманство, першим сенатором тих трьох воєводств має бути гетьман військ Руських, і вся київська юрисдикція до нього має належати, призначення підвоєводи та інших урядників... Також по містах коронних і в. кн. Лит., як сягають церкви грецького обряду, аби зростала обопільна любов, міщани римської і грецької релігії мають рівно заживати спільних вільностей і свобід, і грецька релігія, не має бути нікому перешкодою до магістрату. В Києві король й. м. і стани коронні позволяють засновати академію, котра має користуватися такими прерогативами і вільностями, як академія краківська, з тою тільки умовою, щоб у тій академії не було професорів, магістрів і студентів ніякої секти: аріанської, кальвинської, лютерської. А щоб студентам і учням не було ніякої оказії до бійок, всякі інші школи, які були в Києві перед тим, й. кор. м. накаже перенести де інде. Другу таку ж академію й. к. м. і стани коронні і в. кн. Лит. позволяють (заснувати) там де для неї буде знайдене відповідне місце. Вона заживатиме тих же прав і вільностей як і київська, але заснована має бути з тою ж умовою як київська: щоб у ній не було професорів, магістрів і студентів секти аріанської, кальвинської і лютерської. А де та академія буде заснована, там інші школи вже не мають засновуватися на вічні часи. Гімназії, колегії, школи і друкарні, скільки їх буде потрібно, буде вільно ставити, свобідно в них науки відправляти і деякі книги друкувати про релігійні контроверсії – але не ображаючи маєстату кор. і без пасквілів на короля й. м. 2) А що вельм. гетьман з військом Зап., від Рчп. відірваним, з любові до короля, пана свого і власної вітчини, повертається (до них) вирікаючися заграничних протекцій, то й. кор. м. і всі стани кор. і в. кн. Лит. вічною амнестією, себто вічним забуттям покривають все, що з обох сторін допустив біг – полишаючи то маєстатові його, як офіру за гріхи спільні. Забезпечують у тім всякого стану людей від найменших до найвищих без виїмку – як у війську Зап. так і шляхтичів, урядників і приватних людей, чисто всіх, котрі яким небудь чином пробували чи пробувають при гетьмані попереднім і теперішнім. Ні корол. маєстат, ні сенат, ні вся Рчп., ані хто з приватних людей не будуть підносити ніяких претензій супроти них взагалі або кожного з осібна, від найвищих до найменших… Всякі кадуки (конфіскації) випрошені ким-небудь під тими, що пробувають в війську Зап. і під шляхтою що приставала до гетьмана і війська Зап. і до шведів і роздані від початку війни, – тепер всі без виїмку касуються і будуть скасовані законом, так щоб вони не шкодили ні гонорові ні власності чиїй-небудь. Де б вони (постанови про конфіскацію) не знаходилися, вони вважаються за скасовані і з книг (судових) еліміновані, і їх власникам надається право заволодіння – против котрого не можна посилатися на ніякі кадуки під карою інфамії. А що і зміст і саме ім‘я амнестії повинно бути святе, і речі і люди всякої кондиції відновляються в попереднім стані, повертаються до тієї одності, згоди, любові, права і пана, як було перед війною, – то застерігається, що хто б важився рвати те святе об‘єднання, смів публично, чи в приватнім зібранню закидати комусь зраду, – такий має підпадати карам за нарушення договору, і в усяких оказіях де б ішло про охорону від обмови, з обох сторін має переводитися пильно слідство. Вся Річпосполита народу Польського, в. кн. Литовського і Руського, і належних до них провінцій відновляється цілком такою як була перед війною, себто – ці три народи мають зіставатися непорушно, як були перед війною в границях своїх і при свободах (своїх) згідно з законами – в радах, судах і вільній елекції панів своїх – королів польських, литовських і руських. …вищеназвані народи повинні зіставатися при своїх свободах, як єдине тіло одної і нероздільної Рчп., не роблячи між собою різниці з приводу віри: як хто визнавав і визнав христіанську релігію – чи римську чи грецьку, всі зістають в спокою, при вільності. 3) Війська Зап. число має бути 60 тисяч, під. владою гетьмана руського, згідно з стародавніми вольностями їх. Скільки наємного («затяжного») війська буде на Русі, все має бути під владою тогож гетьмана. Пробувати військо Зап. має в тих воєводствах і маєтках де воно було перед війною. Всякі вільності надані (їм) привилеями найясніших королів польських потверджуються: вони (козаки) зістаються при стародавних вільностях і звичаях своїх, що не тільки в нічім не обмежуються але навпаки – потверджуються всякою повагою… Вони мають бути вільні від якихнебудь тягарів, цла і мита, як люди лицарські, у всій Короні й. в. кн. Лит. Мають бути також вільні від усяких судів старостів, державців, панів і їx намісників – тільки під юрисдикцією самого гетьмана військ Руських мають зіставатись. Також всякі напитки, лови в полях і на ріках й інші козацькі пожитки мають зіставатись при козаках свобідно, згідно з їх звичаями. Зокрема кого гетьман війська Руського подасть й. кор. мил. як гідних клейноту шляхетського для ще більшої заохоти до служби й кор. мил., тим усім без якихнебудь труднощів, буде уділена нобілітація, з поданням всякої шляхетської вільності. Але так треба міркувати, щоб з кожного полку могло бути нобілітовано сто. Ніяких військ польських, литовських або чужоземних ніхто не може вводити в воєводство Київське, Браславське, Чернігівське. 4) Для скріплення і більшої певності цього договору гетьман військ руських до кінця свого життя має бути гетьманом військ Руських і першим сенатором воєводства Київського, Браславського і Чернігівського. А по смерті його має бути вільний вибір гетьмана: стани воєводства Київського, Браславського і Чернігівського виберуть чотирьох кандидатів, і з них одному король надасть (гетьманство) Двір mіnnіса для биття всяких грошей має бути заложений в Києві, або де буде признано зручнішим – однієї якості і металу, і з королівською особою (портретом). Податки, які РП-та ухвалятиме на соймі, в воєв. Київськім, Браславським і Чернігівськім мають уживатися на наємне військо, що буде під владою гетьмана військ Руських. Коли б станом Коронним і в. кн. Лит. прийшлось почати війну з царем московським, військо Зап. до такої війни не буде притягнене. Коли ж би цар не схотів вернути провінцій Річпосполитої і на неї наступав, тоді мають сполучитися всі сили: коронні, в. кн. Лит. і військо Руське Запорозьке, під регіментом свого гетьмана, і воювати. Маєтності нерухомі і рухомі, королівщини і записи сум, конфісковані від обивателів Руської землі, котрі пристали до шведського або до запорозького війська і тепер вертаються до батьківщини, – мають їм бути повернені і служби їх в війську кор. і в. кн. Лит. мають бути компенсовані і оплачені. 5) Гетьмани з військом Зап. – теперішні і наступні – відступивши від усяких заграничних протекторів, більше до них приставати не мають. …мають пробувати в вірності, підданстві і послушенстві у найясн. маєстату королівства польського і наступників його і всій Річпосполитій і будуть пробувати вічно. Але так щоб це не нарушало братерства, зав‘язаного з ханом кримським, а коли може то бути без порушення цілості Річпосполитої – то і з царем московським… Також ні війська стороннього вводити не буде, ні порозуміння з заграничними державами мати не буде; хіба сповіщаючи про це короля його милість. … Для судження всяких справ як кримінальних так і поточних має бути в тих трьох воєводствах свій окремий трибунал – з таким порядком, який вони самі собі уложать. Але крім того мають бути окремі судові староства в Овручу і Житомирі. 7) А для кращої певності – тому, що гетьман з військом Зап., і ці воєводства, що були відірвалися, відкидають всяку протекцію інших народів і добровільно – як вільні до вільних, рівні до рівні і шановні до шановних повертають, – тому, для певнішого дотримання нинішнього акту король і Річпосполита дозволяють народові Руському (мати) осібних канцлерів, маршалків і підскарбіїв з правами сенаторів, і інші уряди народу Руського… “Пп. комісари і в. гетьман князівства Руського фактично ствердили нинішню комісію своєю присягою – як то свідчать їх підписи на ротах присяги. Понад то буде ця комісія конфірмована – від сенату присягою превел. кс. арцибіскупа гнезненського, біскупа виленського, всіх чотирьох гетьманів і канцлерів обох народів, а від кола рицарського – присягою маршалка посольської палати, на соймі що має бути зкликаний якнайскорше, – в присутності послів, які будуть прислані від в. гетьмана і війська Зап. А що до присяги короля й. м., то з своєї доброти панської він її на покірне прохання війська Зап. зволить учинити – це пп. комісари асекурують. Полковники ж, сотники і вся старшина війська Зап. виконають свої присяги після сойму, на котрім будуть виконані нинішні постанови, – в присутності комісарів, які на те будуть депутовані від сойму. А щоб ця конституція мала вічну вагу і повагу, вона в усім своїм змісті від початку до кінця буде включена в конституцію (постанови соймові), ухвалена соймом, рахована за вічний і незмінний закон і так дотримувана. Діялося в таборі під Гадячем, дня і року вищезазначеного». Цит. за: Грушевський М. Історія України-Русі [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://litopys.org.ua/hrushrus/iurt100307.htm
З літопису Caмійлa Величка про боротьбу козаків на чолі з кошовим отаманом Запорозької Ciчi Іваном Cipком проти кримських татар (липень 1675 року)«...Кошовий отаман низового Запорозького війська Cipко 1675 року в липні місяці в останніх числах, повернувшись від Дорошенка до Запорозької Ciчi, скликав на Січ з ближних i дальших віток та польових річок Запорозьке військо i запропонував йому на головній раді свій намір помститися xaновi й всьому Криму за минулорічне своє й низового війська турбування, зневагу та шкоди, коли хан з турецькими яничарами, прийшовши вночі i по-злодійському втиснувшись у Запорозьку Ciч, хотів її зруйнувати i вигубити та забрати в полон усе низове військо. Все військо охоче згодилося до цього наміру... Сірко, вибравши кращих 20 тисяч i перебравшись через Дніпро на кримський бік, ...не йшов просто до Перекопу, а вдався ліворуч у степ, стережучись, щоб татари, які блукали в степах, його не побачили, в чому йому пощастило. Biн же, Сірко, з yciм своїм військом скоротечно перейшов через тi довгі степи i, легко переправившись у Кримську державу через Сиваш в добре знанім co6i місці, лишив Перекоп далеко праворуч. Потім, лишивши при coбi найвиборніших молодців три чи чотири тисячі, зупинився з ними в середині Криму над Сивашем біля згаданої переправи, а все інше військо при добрих отаманах відправив у Крим, наказавши нещадно струснути весь Крим i п'ятого дня повернути назад, до Сиваської переправи. Те військо, несподівано ввійшовши своїми вітроногими кіньми просто в середину кримських поселень i розділившись за порадою на кілька частин, виповнило й засіяло собою весь Крим, i, плюндруючи його вогнем i мечем, торкнулося Козлова, Карасева, Бахчисарая – ханської столиці – та інших кримських міст і нанесло превеликі їм біди й розор у їxнix поселеннях. Хан тоді з кримськими султанами й мурзами, звідомившись про таку біду й несподіваних та нечемних гостей у Криму, вихопився якнайшвидше, i то заледве з Бахчисарая з yciмa кримськими начальниками i вислизнув у Кримські гори. До нього повтікали й інші татари, що врятувалися від запорозької зброї, ще iншi повтікали до міцних міст, а треті лишилися покладені трупом по кримських селах i полях від бойової зброї. Потім, коли хан звідомився від пійманих запорозьких «язиків», яке було то військо, хто над ним був начальником i чільним вождем i як прийшло воно в Кримську державу, то з усім кримським військом, якого прибралося до нього в горах на п‘ятдесят тисяч, рушив просто з гip i кинувся був до Сиваша, до тієї переправи, через яку запорожці вторгнулись у Крим, не сподіваючись там жодного іншого Запорозького війська. Biн xoтів станути біля переправи i дочікуватися повернення всього Запорозького війська, що плюндрувало Крим. I саме в той, власне, день, коли все Запорозьке військо мало повернути з Криму до Сірка й своєї переправи, пристигнув до Сиваша й хан з ордами, а побачивши біля переправи Запорозьке військо з Сірком, почав шикуватися й прибиратися до бою, розуміючи, що позаду нього вже немає козацького війська i що воно збіглося все до своєї переправи. Тим часом i Запорозьке військо, що гостило в Криму з великою його руїною, з‘єдналося i з великими користьми та полоном повертало все до Cipкa i до cвоєї переправи. Вони довідалися від татарського «язика», що хан пішов до Сиваша на їхню переправу, i відразу удалося на бік, де лишило вci свої користі та здобичі з частиною війська, i, розвинувши на оману татарам здобуті татарські прапорці, поспішило вслід за ханом. Тоді хан, побачивши позад себе військо з ординськими прапорцями i сподіваючись, що то розігнані татари зібралися i йдуть до нього на поміч, відразу міцно вдарив всією потугою на Сірка, але його не зломив, втративши в тому paзi до чотирьох тисяч орди, i повернув назад. Cipко ж, запевне, вгледівши й узнавши сво військо, що йшло позаду хана, спокійнісінько ладнався до повторної сутички з ханом, а хан також прибирався на Сірка, сподіваючись, що ззаду йде йому в допомогу орда. Коли ж хан ударив удруге на Cipкa, то одержав від нього таку, як i першого разу, відсіч з великою шкодою в своїx ордах. А як тільки хан почав повертатися від Cipкa, то Cipко з yciм своїм військом у вмиг ока всівся на конi, вдарив сильно орду i почав налягати та разити її. А коли татари з ханом побачили позаду себе не ординські, а козацькі війська, відразу стратили військову фантазію й серце i з великим cтрімом та розсипкою по кримських полях удалися тікати назад, якраз в очi козацьким військам, що йшли були позаду. Ti ж, ганяючи їx розрізнених по пoлi, забили їx кiлькaнaдцять тисяч, кілька тисяч забрали в полон, а з ними ледве не піймали i самого хана. Після тaкoї щасливої й ypoчистої перемоги над ханом все козацьке військо, з‘єднавшись iз Сірком i забравши cвої користі, що були на боці, прийшло до Сиваша, cвоєї переправи, – перевалило тoдi вже на полудень, – де трохи відпочило після військових трудов i, підсиливщись харчем, одразу рушило з Криму через Сиваш на цей бік, що йде від Сиваша до Запорожжя. Сиваш вони перейшли перед заходом сонця i вже не йшли тим трактом, яким ішли до Криму iз Ciчi, а відразу вдалися від переправи до Каланчака, Чорної долини i Качкарів, лишивши Перекоп ліворуч. А біля долини Чорної i Качкаpiв струснули вci поля й пасовиська кримської худоби, загорнувши чиcлeннi череди й овечі ватаги з татарами, що були при них. Тоді рушили вгору по Дніпру до своєї Ciчi, маючи в себе бeзлiч усілякої кримської здобичі й татарського ясиру з християнами, які були в кримській нeвoлi, – вcix їx мали тринадцять тисяч. А віддалившись од Криму з yciм військом та користьми на кільканадцять миль і станувши десь у доброму місці на полудневий попас, Cipко звелів одним козакам варити за достатком каші, щоб вистачило її для них i для ясиру, а другим велів розділити ясир надвоє, християн ociбнo, а бусурман осібно. Коли ж їx було розлучено, то він звелів ycix бусурман пов‘язати, а до християн, яких було чоловічої й жіночої статі ciм тисяч, випробовуючи, сам Сірко сказав таке слово: «Хто хоче, ідіть з нами на Русь, а хто не хоче, вертайтеся до Криму». Коли християни й туми з християн, що народились у Криму, почули це, то дехто з них, а саме три тисячі, зволили краще повернутися до Криму, ніж простувати в християнську землю. А друга частина, чотири тисячi, захотіли на Україну, в свою землю, їx ycix Cipко звелів погодувати, одних лишив при coбi, а інших відпустив у Крим. А відпускаючи, запитав їx, чого б то вони квапилися до Криму? Вони відповіли, що мають уже в Криму cвої осідлиська й господарства i через це краще там бажають жити, ніж у Pyci, нічого свого не маючи. Cipкo, відпустивши тих людей до Криму, ще не вірив до решти, щоб вони остаточно пішли в Крим, а сподівався, що вернуться на Русь. Biн вийшов на могилу, що там була, i дивився на них, аж доки стало їx не видно. А коли побачив, що вони непремінно простують до Криму, відразу звелів тисячі молодих козаків сісти на коні i, догнавши, вcix їx без найменшого милосердя вибити та вирубати вщент, маючи й самому поїхати вслід за ними й доглянути, чи сталося за його наказом. Оті козаки, одержавши прецінь таке розпорядження від Cipкa, догнали тих згаданих людей i вчинили згідно з тим розпорядженням, так що жодної живої душі не лишили в живих. Через невеликий час i сам Сірко, ciвши на коня, скочив туди, де виконували його наказ. А приїхавши туди й побачивши, що його волю виконано, подякував козакам, що трудилися в тому, й вимовив до мертвих трупів такі слова: «Простіть нас, брати, a caмi спите тут до страшного господнього суду, ніж би мали розмножуватись у Криму поміж бусурманами на наші християнські молодецькі голови, а на свою відвічну без хрещення погибель». Цит. за: Хрестоматія з історії України / Упоряд. та автор коментарів Уривалкін О.М. – К.: КНТ, 2007. – С. 210-213.
Теодор Мацьків про зміст українсько-шведської та українсько-польської угод Івана МазепиСтатті, що їх подав Мазепа шведському королеві, щоб з’єднати собі його приязність та протекцію були такі: По перше: він (Мазепа) прийме шведського короля в Сіверщині й передасть йому всі твердині, себто Стародуб, Новгородок або Новгород-Сіверський, Мглин, Брянськ та інші, що перед тим належали до Великого Литовського Князівства, а тепер стали прикордонними фортецями цієї провінції. Тепер ця провінція знаходиться під управлінням Великого генерала Мазепи та військовою адміністрацією полковника Скоропадського, якого полк, як кажуть в Україні, вірний Мазепі. По друге: шведський король може зробити зимовий постій у тій провінції (Сіверщині), доки Мазепа збере все козацьке військо та прихилить на свій бік білгородських (слобідських) козаків, як також дінських козаків, що також були незадоволені тиранською московською владою, тому що цар поступово позбавив їх їхніх привілеїв. По третє: Мазепа повинен приєднати до цього союзу калмицького хана на ім‘я Аюка. По-четверте: як тільки Мазепа виконає зазначене вище у трьох статтях, шведський король вирушить у похід прямо на Москву, рівночасно Мазепа прилучиться на його сторону зі всім своїм військом тобто зі слобідськими й дінськими козаками та невдоволеними калмиками. Щодо прохарчування шведської армії, Мазепа зобов‘язується доставляти поживу з України та Слобідщини, найбільш родючих у всьому світі. Діючи так, з‘єднані шведські і мазепинські війська мають примусити царя відступити з Москви та від р. Волги на північ, де земля не така родюча, як на півдні, й тому його – царська армія – ніяк не зможе прохарчуватися там у такому великому числі; настрашені москалі не зможуть устоятись проти шведів у відкритому полі, як це було досі, дарма що вони в тричі перевищували чисельно шведів; царська армія, будучи невдоволена через нестачу конечних засобів, здебільшого розійдеться або піддасться переможцеві, в наслідок цього цар буде безсумнівно переможений. Крім того, шведському королеві мали прийти на допомогу польський король Ст. Лещинський та шведський корпус під командуванням генерала Крассав, після того як у Польщі мали навести порядок. Війська Лещинського та Крассав мали йти: польське – через Київ, шведське – через Смоленськ. Шведське військо під командуванням генерала Лібекера мало зайняти Петербург, а потім новгородську та псковську округу; в міру потреби шведські відділи з Риґи та Ревеля мали допомагати Лібекерові в його воєнних операціях. Договір між Мазепою та поляками був підписаний на таких умовах: По-перше: Мазепа мав точно виконати, що було згадане вище, до чого він зобов‘язався, тобто передати Сіверщину шведському королеві зі всіми її фортецями. По-друге: він обіцяв вирушити зі всією козацькою армією на перший поклик короля. По-третє: він повинен старатися позискати для цього союзу слобідських, дінських козаків та Аюку, хана калмиків. По-четверте: він (Мазепа) повинен повернути всю Україну полякам, тобто воєвідство київське, чернигівське (сіверське), як також смоленська округа мала повернутись під польське панування. Як винагороду за це, Мазепа мав би дістати титул князя та князівство, утворене з полоцького та вітебського воєвідств у Білорусі, на таких самих правах ях курляндський герцоґ. Тоді також означено й день, коли Мазепа мав подати ці умови своїм полковникам та схилити їх до добровільної згоди на них, представляючи їм очевидні користі через привернення давніх вольностей, з яких москвини залишили їм тільки тінь. Такі були умови того союзу, який так по-мистецькому тримали в таємниці, що ніхто про нього не знав, крім шведського короля, короля Станислава, Мазепи, князя Піпера, одного польського сенатора якого прізвище я забув, та сербського чи болгарського архиепископа, що з невідомих мені причин покинув свою батьківщину. Цит. за: Мацьків Т. Гетьман Іван Мазепа в західньоевропейських джерелах 1687-1709 [Електронний ресурс] / Теодор Мацьків. – 2-е доповнене видання. – Київ-Полтава: б.в., 1995. – Режим доступу: http://litopys.org.ua/coss4/mazk11.htm
Угода та Конституція Пилипа Орлика (1710 р.)… Щоб на Україні була утверджена вічно єдина віра православна східного сповідання під послушенством святішого апостольського трону константинопольського. … Вітчизна наша щоб у потверджених пактами Річі Посполитої і Московської держави кордонах, які відійшли по ріку Случ за гетьманства славної пам‘яті Богдана Хмельницького, була відступлена, вічно віддана і пактами укріплена від Річі Посполитої в гетьманську область, щоб не були насильно змінені й порушені її кордони. … Має ясновельможний гетьман із найяскравішим ханом кримським дбати через послів про відновлення давнього з Кримською державою братерства, військової колегації та подтвердження постійної приязні, на яку оглядаючись довколишні держави не наважувалися б бажати уярмлення собі України і її будь-чому присилуванні. … При трактуванні найяснішого його милості короля шведського з Московською державою про мир об тім дбати, щоб Дніпро від городків та фортець московських, так і ґрунти військові було очищено від московської посесії і до первісної області Війська Запорозького повернено. … Коли деякі Війська Запорозького гетьмани, привласнивши собі неслушно й безправно самодержавну владу, узаконили самовладно таке право: «так хочу, так повеліваю!» – то через те самодержавство, не властиве гетьманському урядуванню, виросли численні в запорозькому війську незлагоди, розорення прав та вольностей, посполите утяження, легке насильне і купне розкладення урядів військових: генеральної старшини, полковників, та значного товариства. Отож ми, генеральна старшина, кошовий отаман і все Військо Запорозьке домовилися і постановили з ясновельможним гетьманом таке право, яке має бути збережено постійно в Запорозькому Війську: щоб у Вітчизні нашій першими радниками була генеральна старшина… за ними за звичайним порядком слідують городові полковники, нехай вони будуть пошановані як публічні радники. Крім того, з кожного полку до загальної Ради мають бути обрані за гетьманською угодою генеральні радники – по одній значній старовинній, добророзумній та заслуженій особі. Із тими всіма генеральними особами, полковниками й генеральними радниками мають радитися ясновельможний гетьман та його наступники про цілісність Вітчизни, її загальне добро і всілякі публічні справи, нічого без їхнього дозволу й поради не зачинаючи приватною своєю владою, не встановлюючи і до завершення не приводячи. … У гетьманській резиденції тричі на рік має обиратися генеральна Рада: на Різдво, Великдень і Покрову. На ній, окрім названих вище представників, мають бути посли Запорізького Низового війська, тобто Січі. Між Радами Україною правитиме гетьман з генеральною старшиною. Листи з інших держав гетьман повинен зачитувати старшині, так само й відповіді. … А коли б щось було б помічено з ясновельможного гетьмана супротивного, негаційного, шкідливого правам та вольностям військовим, тоді ж таки генеральна старшина, полковники й генеральні радники матимуть силу вільними голосами чи то приватно, чи публічно на Раді його вельможності виказати і з‘явити про порушення прав та вольностей вітчизняних без найменшого ушкодження високого рейментарського гонору. На такі викази не має ясновельможний гетьман вражатися і чинити помсти, а дбатиме такі недолади справити. Цит. за: Історія України: Документи. Матеріали. Посібник / Уклад., комент. В.Ю. Короля. – К.: Видавничий центр «Академія», 2002. – С.158-160.
З указу Катерини ІІ про ліквідацію гетьманства та утворення Малоросійської колегії (10 листопада 1764 р.)Після всемилостивішого від нас звільнення графа Розумовського, за його проханням, з чину гетьманського наказуємо нашому Сенатові для належного управління в Малій Росії створити там Малоросійську колегію, в якій бути головним нашому генералу графу Румянцеву із ним чотирьом великоросійським членам. Великоросійських членів наймилостивіше ми тепер призначаємо: генерал-майор Брандта і полковника князя Платона Мещерського; на останні ж дві вакансії, вибравши негайно кандидатів, Сенат повинен представити нам, малоросійських – генерального обозного Кочубея, генерального писаря Туманського, генерального осавула Журавку та хорунжого Данила Апостола… Нижчих канцелярських службовців вибрати йому, графу Румянцеву, на свій розсуд. Ми, бажаючи, щоб між визначеними в цю колегію чинами ніякої різниці не було і щоб кожний своє місце міг зайняти за чином старшинства, наймилостивіше наділяємо цих малоросійських чинів зрівнюванням у класах з великоросійськими нижченаведеними чинами, а саме: генерального обозного Кочубея – генерал-майорським, генерального писаря Туманського – чином статського радника, генерального осавула Журавку і хорунжого Апостола – полковницькими. А в судах, створених в Малій Росії в минулому 1763 р., на підставі нашого іменного указу – підкоморських земських в кожному полку по два, а в Ніжинському – три, до складу яких визначаються підкоморії, судді, підсудки і писарі з щорічними виборами як тимчасові, то наказуємо і цим, поки вони будуть мати після виборів такі звання, вважатися за урядами, а саме: підкоморіям – першим після малоросійського полковника, земським суддям з першорядними бунчуковими товаришами, по старшинству, підсудками з бунчуковими другорядними, писарям земським проти осавулів полкових, по старшинству, а возним бути першим під сотником малоросійським. За відсутністю тепер гетьмана, призначеному від нас головному малоросійському командирові мати такі права як генерал-губернатору і президенту Малоросійської колегії, де він в справах суду і розправи має голос голови за генеральним регіментом, а в решті справ, як-от: підтримування в народі доброго порядку, загальної безпеки і виконання законів – повинен він поступати як губернатор, тобто як особливий нам довірений в нашу відсутність. Запорізькій Січі, яка була під управлінням гетьмана, бути тепер підвладною цьому малоросійському урядові. Цит. за: Історія України: Документи. Матеріали. Посібник / Уклад., комент. В.Ю. Короля. – К.: Видавничий центр «Академія», 2002. – С.166-167.
З маніфесту Катерини ІІ про ліквідацію Запорозької Січі (3 серпня 1775 р.)Ми захотіли через це оголосити всім вірнопідданим цілої нашої імперії, що Запорізька Січ остаточно зруйнована, з викоріненням на майбутнє й самої назви запорізьких козаків, за образу нашої імператорської величності, за зухвалі вчинки цих козаків і за неслухняність до наших височайших повелінь. … Їх злочини, які примусили нас прийняти такі суворі захожи, є такими:
5. Приймали до себе в козаки, незважаючи на часті наші урядові заборони, не тільки утікачів, які вступали до козаків, але й людей жонатих і сімейних, через різні спокуси підмовили до втечі з Малоросії тільки для того, щоб собі підкорити і довести у себе власне хліборобство, в чому й досягали багато успіхів, бо селян, які займаються хліборобством, нараховується тепер на місцях колишнього запорозького володіння до 50000 душ. 6. Нарешті, ті ж запорожці почали свавільно привласнювати землі, що здавна належали нашому Донському війську, непохитному в належній нам вірності, яке з великою мужністю ставиться до нашої служби і порядку і доброю поведінкою здобуло собі назавжди відмінну нашу височайшу монаршу прихильність. Вони забороняють донським козакам користуватись згаданими землями, які вже тривалий час знаходяться у їх володінні. Всяка твереза людина може легко зрозуміти, які лукаві наміри запорозьких козаків, яка відчутна шкода від цього для держави. Заводячи власне хліборобство, вони розривали тим самим основу їх залежності від нашого престолу і, звичайно, задумали утворити з себе всередині батьківщини область, цілком незалежну, із своїм власним несамовитим управлінням, в надії, що нахил до розбещеного життя і до грабунків буде при внутрішньому достатку безперестанно обновлювати і збільшувати їх кількість. …Так з належною увагою до всього вищесказаного ми вважаємо нині своїм обов‘язком перед богом, перед нашою імперією і взагалі перед самим людством зруйнувати Запорізьку Січ і ім‘я козаків, запозичене від неї. Внаслідок цього 4 червня нашим генерал-поручиком Текелієм з довіреними йому нашими військами зайнята Запорізька Січ у цілковитому порядку і повній тиші без всякого опору з боку козаків, через те, що вони побачили наближення війська, коли вжез усіх боків були оточені. Ми цьому начальнику наказали найспокійнішим чином виконати доручену йому справу, уникаючи, наскільки це можливо, кровопролиття. Цит. за: Історія України: Документи. Матеріали. Посібник / Уклад., комент. В.Ю. Короля. – К.: Видавничий центр «Академія», 2002. – С.173-175.
Література [7;8;9;12;13;17;18;24;45;55;56;58;90;102;105;110;112;117;118;119;129;132;134; 135;169;170;175; 223; 224; 225; 233; 234; 235; 240] [1] Передове укріплення перед фортецею, передмістя З повагою ІЦ "KURSOVIKS"! |