Семінар 2 Козацтво та його роль у розбудові української державності у XVII ст.

ЗМ 2. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В XIV – XVIII СТ.: СУСПІЛЬНІ ТА ДЕРЖАВНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ

Тема 2. Трансформація українського суспільства у литово-польську добу

План лекції:

1. Територіальні та суспільно-політичні зміни в українських теренах у складі Великого князівства Литовського.

2. Інтеграція українських земель до складу Польської держави.

3. Утворення Речі Посполитої та наслідки унії для українських земель.

4. Чинники генезису козацтва. 

Семінар 2 Козацтво та його роль у розбудові української державності у XVII ст.

Мета: проаналізувати особливості суспільного та військово-політичного устрою Запорізької Січі; визначити етапи та чинники козацького державотворення середини – другої половини XVII ст., визначити роль козацтва у вітчизняній та європейській історії 

Питання для обговорення:

1. Особливості суспільного та військово-політичного устрою Запорізької Січі за історичними джерелами.

2. Специфіка козацького державотворення в період Національно-визвольних змагань середини XVII ст.

3. Змагання за українську державність у добу Руїни. 

Методичні вказівки до семінару:

1. В першому питанні за допомогою історичних джерел охарактеризуйте суспільний та військово-політичний устрій Запорізької Січі. Розкрийте місце і значення Запорозької Січі як центра українського суспільно-політичного і культурного життя XVI – XVII ст., особливості її устрою і традицій, їх вплив на тогочасне суспільство.

2. У другому питанні необхідно визначити передумови розгортання національно-визвольної боротьби під проводом Б. Хмельницького у середині XVII ст.; розкрити роль козацтва у розбудові державності. Особливу увагу зверніть на процес легітимації козацької держави. В цьому контексті доцільно розглянути специфіку реалізації Б. Хмельницьким та його наступниками ідеї полівасалітету (в загальних рисах вона виходить із того, що козацтво завжди прагнуло до укладання угод з кількома суверенами одночасно) та договірних відносин як фундаментальної засади політико-правової свідомості козацької еліти. Спроби реалізації ідеї полівасалітету надавали можли­вості до маневрування та забезпечували певні важелі тиску на кожного з правителів-суверенів. Покажіть причини, що спонукали козацтво укладати чи розривати взаємини з Московією, Османською імперією, Річчю Посполитою та іншими державами.

Характеризуючи Переяславську раду 1654 р. чітко визначте мотиви, що спо­ну­кали козацтво до укладання угоди з московським царем, та наслідки цього історичного акту – як для ко­зацтва, так і для козацької держави. Зверніть увагу на означення даної події різ­ними істориками.

Розкриваючи внутрішню політику Б.Хмельницького, необхідно акцентувати увагу на тих кроках, що дають підстави говорити про існування козацької держави і, ширше – про власне революційність тих подій, що відбулися на українських теренах у середині XVII ст.

3. У наступному питанні необхідно з’ясувати сутність та зміст Руїни; місце козацтва як нового соці­аль­ного стану в подіях середини XVII ст. Після цього порівняйте, яке значення відігравала Запорозька Січ на початку революції, в роки гетьманування Б.Хмельницького, після його смерті; обґрунтуйте відповідь. Зверніть увагу на Січ як на місце ви­сунення альтернативних гетьманів, чим це зумовлювалось.

Визначте причини та наслідки боротьби старшинських угруповань за владу і деструктивну роль у цих процесах Запорозької Січі. Охарактеризуйте зовнішньополітичні орієнтири козацької еліти як чинник військового протистояння і розпаду єдиної держави, а також роль іноземних держав та наслідки їх втручання у внутрішні справи Гетьманщини.

Розкриваючи питання студент має вийти на розуміння того, що не поляки, не московити, не турки чи татари знищили козацьку державу – її зни­щили українці своїми руками. Розкриваючи наслідки протистояння козацько-старшинських угруповань, зверніть увагу на зневіру населення у дер­жавницькій ідеї, проведіть паралелі з пізнішими століттями аж до сучаснос­ті. 

Ключові поняття і терміни:

Інкорпорація, сейм, Люблінська унія, Кревська унія, Литовські статути, Річ Посполита, шляхта, магнати, поспільство, еліта, харизма, про­цес полонізації, покатоличення, уніатська церква, Реформація, православні братства, колегіум, ментальність. 

Питання для самостійної роботи: 

1. Охарактеризуйте еволюцію соціальної структури та феодального землеволодіння упродовж XIV – середини XVII ст. Визначте причини і наслідки полонізації руської шляхти.

2. Охарактеризуйте соціально-економічні та політико-правові наслідки запровадження Магдебурзького права в українських землях.

3. Визначте причини, що привели до утворення греко-католицької церкви? Які наслідки мало утворення нової церкви для українського суспільства?

4. Розвиток культури в литовсько-польський період. 

Методичні вказівки і рекомендації:

Перше питання. На основі аналізу наукової літератури та історичних джерел студент повинен дослідити еволюцію феодального землеволодіння в українських теренах упродовж XIV – середини XVII ст., а також її вплив на зміни соціальної структури суспільства. З‘ясуйте особливості правового статусу окремих категорій населення.

Окремо зверніть увагу на трансформацію ролі традиційної руської еліти в контексті формування політичної моделі шляхетської демократії та посилення католицької експансії в українських теренах. Розкриваючи причини полонізації української шляхти, студент повинен усвідомлювати особливості суспільної трансформації, що відбулася внаслідок включення Подніпров‘я до державного організму Речі Посполитої; вміти охарактеризувати станову структуру новоствореної держави. При цьому слід пам‘ятати, що феодальне суспільство – це суспільство закритого типу, в якому чітко зафіксований статус кожної верстви.

Зверніть увагу, що саме полонізація відкривала шлях українським феодалам до збереження звичного для них соціального статусу з широкими правами та привілеями, а найголовніше – збереження земельної власності. За допомогою прикладів студент повинен охарактеризувати шляхи полонізації української шляхти та наслідки цього процесу (бажано було б скористатися працями Н.М. Яковенко, рекомендованими у списку літератури).

Друге питання. Характеризуючи соціально-економічні та політико-правові наслідки запровадження Магдебурзького права в українських землях зверніть увагу на особливості реалізації цих правових норм. Проаналізуйте, чому найбільшого поширення в українських землях Магдебурзьке право набуло на теренах, інкорпорованих Польською державою. Які наслідки це мало для соціально-економічного, політичного, духовно-культурного розвитку місцевого населення? Зверніть увагу на конфесійну приналежність як важливу ознаку суспільно-правового статусу мешканців середньовічних міст України.

Третє питання. Характеризуючи причини, що зумовили церковний унійний процес наприкінці XVI ст., слід розглядати їх на тлі загальноєвропейського релігійного життя, й зокрема протистояння Реформації та Контрреформації, та ролі ордену єзуїтів у суспільному і духовному житті тогочасної Речі Посполитої. З іншого боку, утворення греко-католицької церкви сприймалося окремими ієрархами церкви як сприятливий ґрунт для ліквідації наслідків розколу між Римським престолом та Константинопольським патріархатом, який відбувся 1054 р., і налагодження міжконфесійних відносин.

Студент повинен чітко визначати наслідки Брестської церковної унії для українського суспільства. При цьому зверніть увагу на структурні зміни в українській церкві, що відбулися по укладенні унії 1596 р., а також ставлення до нової церкви різних категорій і груп населення, зокрема козацтва.

Бажано було б простежити еволюцію ролі греко-католицької церкви у житті українців впродовж кінця XVI – першої половини XIX ст., в процесі якої вона перетворилася на впливовий чинник культурного і духовного поступу населення західноукраїнських земель, на чинник національного відродження в регіоні.

Четверте питання. Проаналізуйте особливості духовного і культурного життя українського суспільства упродовж XIV – середини XVII ст. Студент повинен орієнтуватися в основних напрямах та течіях мистецтва, літератури і музики, називати основних представників вітчизняної культури. Охарактеризуйте вплив Реформації на розвиток культури. Проаналізуйте наслідки полонізації та посилення католицького впливу у духовно-культурному житті українського суспільства.

Історичні джерела 

Опис Великого князівства Литовського в «Хроніці європейської Сарматії» О. Гваньїні

Велике князівство Литовське розташоване при руському кордоні, що належить до Великого князівства Московського. Із заходу воно має Підляшшя, Мазовію, Польщу та Пруссію, які на півночі прилягають до литви та Жмуді, а на півдні – до волинських та подільських країв. Це князівство дуже велике, включає багато князівств, державт а провінцій з різними назвами. За часів великого князя литовського Вітовта його кордони сягали від Чорного моря (Euxyny) і Херсонесу Таврійського аж до заток Балтійського та Курляндського морів, до інфляндських та прусських берегів. Усе це князівство поділяється, як і Польща, на воєводства, повіти та провінції, в котрих шляхта проводить [окремі] партикулярні та земські суди. А ці повіти та воєводства можуть вважатися князівствами, бо колись було багато князів. Кожне воєводство має свій прапор, з яким іде на війну. Цей же герб використовують всі провінції та повіти, котрі находяться у цьому воєводстві, тільки власне воєводства мають найбільший прапор з двома кінцями, а повітовий прапор має зазвичай тільки один.

Цит. за: Історія України: Хрестоматія / Упоряд. В.М. Литвин. – К.: Наук. думка, 2013. – С. 115.

Кревська унія між Великим князівством Литовським та Королівством Польським (1385 р.)

Ми, Ягайло, з Божої ласки великий князь литовський, пан та дідич Русі, подаємо до відома усім, кого це стосується […]

А насамперед повідали, що достойний князь Ягайло, великий князь литовський і т.д., відправив урочисте посольство до панів зем‘ян, Польщі, а потім – також до її королівської високості. […]

Посли ж бо його, князь Борис і староста віленський Ганко тій же пані королеві Угорщини таким чином справу виклали і казали: «Позаяк численні цісарі, королі та князі розмаїті з тим же великим князем литовським прагнули, зичили собі й раді були б увійти у довічні зв‘язки спорідненості, а що Бог Всемогутній, [то] зберіг для особи тієї ж найяснішої королеви. Отож, найясніша пані, нехай високість ваша прийме до такого високо спасенного зв’язку того ж пана Ягайла, великого князя, за сина, а найяснішу княжну Ядвігу, дочку вашу найдорожчу, королеву Польщі, нехай пошлюбить він законною дружиною. А гадаємо, що з того була б хвала Божа, душ спасіння, людям честь і зміцнення держави». […]

Для справи тієї підтвердження, для певності і забезпечення той же Ягайло, великий князь, присягає всі скарби свої класти і віддати на відшкодування втрат обох держав, як Польщі, так і Литви. І то лише коли згадана пані королева Угорщини дочку свою Ядвігу, королевою польською наречену, віддасть йому в дружини. Так само обіцяє той же Ягайло, великий князь, що дасть і готівкою запевнить грошову умову, укладену для запоруки поміж згаданою панею королевою Угорщини – з одного, а князем Австрії – з іншого боку, а саме двісті тисяч флоринів. Також той самий великий князь Ягайло присягається і зобов‘язується усілякі загарбані землі та втрати Польського Королівства, відірвані будь-чиїми руками і зайняті, повернути власними зусиллями і коштом. Також той самий Ягайло, великий князь, обіцяє всім християнам, а особливо людям обох статей, спійманим у Польському краї та звичаєм воєнним узятим у полон, повернути їхню первісну свободу – так, щоб кожен із них, без різниці статі, пішов, куди забажає з волі його.

Відтак згаданий тут князь Ягайло присягає також краї свої – Литву і Русь – навік прилучити до Корони Польського Королівства. […]

Цит. за: Історія України: Хрестоматія / Упоряд. В.М. Литвин. – К.: Наук. думка, 2013. – С. 119-120.

З додатку до Іпатського літопису про боротьбу між литовськими князями за зверхність над українськими землями (30-ті рр. XV ст.)

Король Ягайло, будучи в Києві, дав привілей волинським громадянам, щоб їм у вірі ніхто насильства не чинив, церквам православним не пакостив і до своєї віри їх не примушував. Свидригайло вигнаний був з князівства Литовського і посадив король Ягайло на його місце Жигмонта Кейстутовича, Вітовтового брата, а Свидригайла руські князі посадили на князівство Київське, і Смоленське, і Вітебське і ін. Свидригайло ж, як неспокійний, не переставав війни [вести] з навколишніми з Литвою […] Свидригайло, князь литовський, неспокійний, привів татар на Литву і Польщу. Але татари, прийшовши, дізналися про великі сили Польщі і Литви і через це не пішли на Литву і в Польщу, а тільки українську землю пограбували і спустошили, навколо Києва і Чернігова, вогнем і мечем, без числа християн у полон повели. […]

Цит. за: Історія України: Хрестоматія / Упоряд. В.М. Литвин. – К.: Наук. думка, 2013. – С. 124.

Свідчення Густинського літопису про зародження українського козацтва

У рік 7024 [1516]. […] Жигмонт, король польський, прагнучи до миру з Москвою, просив кесаря німецького, аби той помирив його з князем московським. Та чи помиришся із гордим і впертим?

Отож король почав готуватися до війни і послав до Миндикерея, царя татарського, аби той пішов із ним на Москву; та той, лукавий бувши, і од короля, і од князя дари брав і обом помагати обіцяв. Король же, не покладаючи віри на цього пса, помислив, що коли той схоче шкодити своїми загонами в нашій землі, то треба буде нашим одстрашити їх із неї, тож сповістив своїх, аби стереглися татарів: усією-бо силою міг татарин піти в його землю.

[…] Так ото і сотворив окаянний Миндикерей: послав чотирьох царків із сорока тисячами татарів; і положилися при Буську, а загони по Волині і Поділлю розпустили, скрізь огнем і мечем пустошачи землю; самих тільки людей одвів у полон до п‘ятидесяти тисяч; що вже казати про товар та все інше. Зібралися на них наші, але не важилися проти такого множества виступати.

[…] У той-то лихий рік і почалися на Україні козаки, що про них – про те, звідки і як початок свій мають – дещо скажемо. […]

У рік же вищесказаний, коли король мірявся силою з Москвою, а Миндикерей полонив землю нашу, як про те вище мовилося, послав Жигмонт-король посла до Миндикерея, кажучи:

– Нащо, мир маючи зо мною, полонив мою землю?

Миндикерей же одповів:

– Не з моєї волі се безчинні сотворили, не зміг я їх утримати.

Жигмонт-король, хотячи сміхом на сміх оддячити, послав Прецслава Лянцкорунського на Україну збирати люд і так само татарам пакостити.

Той же, зібравши охотників кілька сот, пішов із ними аж під Білогород і там забрав множество товару, і коней, і овець татарських і турецьких, та й повернувся назад. Татари ж бо і турки, зібравшись, гналися за ними і настигли їх аж під Очаковом, біля Видова озера, і билися з ними, та наші поразили їх із великим добутком та в доброму здоров‘ї повернулися.

І потім вільнолюбивий наш народ, засмакувавши собі із добичі, наставив собі старійшину з-посеред себе, на ймення Козака; од нього ж бо і самі потім козаками нареклися; і почали самі часто в татарську землю ходити і звідти багаті добитки приносити. День же ото дня примножалося їх, так що з часом намножилося. І навіть досі не перестають вони пакості творити татарам і туркам, а старійшину обрають з-посеред себе, мужа хороброго і смисленного, за своїм давнім обичаєм; живуть же повсігди на Запорожжі. Рибу ловлять, її без солі на сонці сушать. А на зиму розходяться кожний у свій город. Тільки кілька сот зоставляють на курені стерегти стрільби і човнів. А на літо знову збираються.

Отак-то початок свій прийняли. […]

Цит. за: Історія України: Хрестоматія / Упоряд. В.М. Литвин. – К.: Наук. думка, 2013. – С. 132-133.

З листа кримського хана Девлет-Ґірея до великого князя Сигізмунда Августа зі скаргою на запорозьких козаків (1559 р.)

Однак перша наша угода і докінчення не ким іншим розірвалося, як тільки окраїнними козаками вашими, які безперестанно шкоди великі державі нашій чинять; з тих овець, які на полі ходили, нам велика десятина приходила, а ті вівці козаки ваші українні відібрали; коні, кобили й худобу, стада великі безперестанно беруть і на Україну вашу до Черкас і до Канева пригонять; також і каравани Хаджі Абдурахліна і Каябули на Дніпрі, коли вони переправлялися на Тавані, козаки ваші українні погромили і скарби чималі забрали, а цим нам шкода велика причинилася, а в докінченні все те було обумовлене, щоб такі шкоди проміж нас не мали бути, а покінчення ні від кого іншого порушилося, як тільки від вас, брата нашого. А тепер, коли ти, наш брат, хочеш з нами братерську приязнь мати, то ти нам всі ті шкоди накажи винагородити і тим караванникам Ходжі Абдурахлінові і Каябулі шкоди їх сплатити накажи, а до того, що той службовець ваш Михайло Гарабурда сказав нам, що від козаків білгородських і очаківських державі вашій шкода чимала чиниться, щоб ми їх від цього стримували і шкоди державі вашій чинити не дозволяли, зважаючи на наші докінчення, то, якщо ви, брат наш, нам, братові своєму, поминки, царю Магомет-Ґіреєві давані, пришлете, я білгородських і очаківських козаків приборкаю, приятелеві буду приязнь виявляти, а неприятелеві кожного часу неприязнь доводити […]

Цит. за: Історія України: Хрестоматія / Упоряд. В.М. Литвин. – К.: Наук. думка, 2013. – С. 145.

Рішення Люблінського сейму про об‘єднання Польщі і Литви в одну державу – Річ Посполиту (1569 р.)

Ми, Сігізмунд Август, всім узагалі і кожному зокрема, кому відати належить, людям теперешнього часу і майбутніх часів оголошуємо даною грамотою таке: нам відомо, що всі чини королівства часто нагадували славної пам‘яті батькові нашому Сігізмундові, королю польському, і просили його на сеймах і в інших випадках, щоб завершено було те з‘єднання або унія Великого князівства Литовського з королівством Польським... Знаючи, що це об‘єднання приносило велику славу і користь обом народам, ми спрямували на це діло нашу думку і волю, призначили без дальшого загаяння тут спільний сейм, щоб вирішити і здійснити це діло, щоб уже обов‘язково на цьому сеймі було поставлено і закінчено справедливе і ґрунтовне об‘єднання і злиття цих держав, так щоб на майбутній час унія не тільки не могла бути перервана і розладнана, а й щоб приносила такі плоди, які б могли дати польському і литовському народові насамперед можливо більший і твердий мир і збереження в цілості, а потім славу і окрасу.

На скликаному таким чином цьому сеймі явилися особисто всі пани сенатори духовні і світські і всі інші чини польського і литовського народу і, за нашим допущенням і згодою, після взаємних між ними нарад, додержуючи цілком усіх привілеїв, закінчили всю цю справу унії між ними в братерській любові, і ця унія викладена нами за згодою всіх тих чинів обох народів в таких пунктах.

Обрання короля

Насамперед Польське королівство і Велике князівство Литовське, згідно з попередньою інкорпорацією між ними, складають з обох вищезазначених народів одно, нерозрізнюване, неподільне тіло, одно зібрання, один народ, так що віднині у цього з двох народів одного зібрання, з‘єднання неподільного народу і майже єдиного, однорідного, нерозрізнюваного і неподільного тіла буде на вічні часи одна голова, не окремі государі, а один – король польський, який згідно з давнім звичаєм і привілеєм, спільними голосами поляків і литви буде обиратися в Польщі, а не в іншому місті... Обраний таким чином на польське королівство буде миропомазаний і коронований у Кракові. Що ж до обрання, введення його на стіл Великого князівства Литовського, то воно повинно припинитися, так щоб уже віднині не було ніякого сліду його і подоби.

Сейми

Головний сейм завжди повинен бути один, а не окремі; крім того, повинен бути один ніколи не роздільний сенат для всіх справ і потреб тих народів і ніколи вже не повинен бути іншим, тобто не повинен складатися лише з сенаторів того або того народу. Сенат повинен бути при нас, крім того часу, коли буде сейм в Литві і в Польщі; він завжди повинен бути запрошуваний до всіх справ, про все знати і радити, згідно з своїм обов‘язком. А якби трапилися важливі справи, коли при нас не було б сенаторів, то в силу давнього звичаю буде дано звістку про все як у Польщі, так і в Литву і ніщо ніколи не буде поставлено і вирішено без відома сенаторів обох народів.

Монета

Монета повинна бути одноманітна і однакова по вазі, і пробі, поділу і напису, що ми і наші потомки без загаяння зобов‘язані будемо здійснити...

Торгові мита

Як у Польщі, так і в Литві повинні бути знищені всі торгові мита і побори на землі і на воді, під якою б назвою вони не були, – наші, сенаторські, шляхетські, духовні; віднині і на вічні часи не слід брати ніяких мит з духовних і світських людей шляхетського звання і з їх підданих з будь-яких речей їх власної роботи і кормління, але з тим, про те, щоб вони цим шляхом не сприяли униканню від купецьких мит, що повело б до зменшення і затаювання давніх наших мит і мит інших чинів у Польщі і в Литві.

Цит. за: Дневник Люблинского сейма. – Спб., 1869. – С. 68, 69. – Режим доступу: http://ukrhist.at.ua/publ/13-1-0-698

Литовський статут 1588 р. про феодальне землеволодіння

Хочемо і постановляємо, щоб усі піддані наші, як духовні, так і світські, князі й бояри і вся шляхта, які маєтки свої батьківські, куплені і яким-небудь звичаєм нажиті за прародителів наших славної пам'яті їх милостей королів і великих князів литовських, а також і за нашого щасливого (володіння) держали і володіли, щоб їм такі маєтки вічно від нинішнього часу і в прийдешні часи держати і володіти, і їм самим, і потомкам, тобто їх родові; хоч би і листів, тобто грамот і кріпосних документів ніяких не було, як вище в цій же статті у другій главі, про це досить є описано.

Цит. за: Хрестоматія з історії Української РСР. –Т. 1.-С. 125-126. – Режим доступу:

http://ukrhist.at.ua/publ/13-1-0-699

Уривок з листа антіохійського патріарха Юакима з викладом статуту Львівського братства (1586 р.)

Сие благоугодное законное братство вышеписанное и нижней реченные обычая повини так держати:

1. Сошедшися на день уреченный в дом выбранный, любовию и тихостию, друг друга честию болша себе творящее, промышляющее добрая пред богом и человеки: «Аще бо кто о своих не промышляе, веры отвергся и неверного горше есть».

2. А мають ся сходити за обсыланием знамене братского четыре недели, или як потреба и час приличится, и повинен кождый брат чотыри недели полгроша дати до скринки братской.

3. А кто бы хотел вступити в сие братство или мещанин, или шляхтич, или предмещанин, или посполитых людей вселякого стану, як тутешний, так сторонний, - маеть дати вступного грошей шесть.

4. А который бы брат мешкане мел далекое от сего братства, тогды в рок по шести грошей маеть давати до скринки братской.

5. А братя сполне каждого року мают выбирати з межи себе старших четыре браты, поручаючи им все старейшинства церковного братства. […]

12. Сходячися до сего братства, в справах упорожнившися, книги законные почитати и друг другу с послушанием вешати…

18. Который бы брат яковую справу мел, а не умел бы своей речи справити, волно ему взятии двох братов на пораду и на помоч.

19. Вшелякая справа братских не маеть бытии выношена далей от порога дому братского. А на кого бы досведчено двема, маеть бытии каран: седеньем и безменом воску.

20. А кто бы гордел церковным братским судом, як преслушник церкве судится. А если ся того не каеть до четвертои недели, то як поганец и явно грешник от церкве да отлучится, по христову евангелию. И священник маеть его в церкви перед всеми обличити и от церкви отлучити. […]

22. А если, з допущення божия, будеть на брата яковый упадок или немочь, а немел бы достатку мають ему братя помагати братскими пенязьми и в немочи презирати. […]

24. А которому бы брату помогали в напастях, в бедах позычаючи ему пенязей, не мають от них лихвити; а позычати мають не на закованя смотречи, а не тым, который хотять бытии богатшии, але которыи большии недостатки терпять з допущення божего. […]

Цит. за: Історія України: Хрестоматія / Упоряд. В.М. Литвин. – К.: Наук. думка, 2013. – С. 159. 

Література [7; 8; 9; 12; 13; 14; 60; 73; 78; 89; 133; 146; 162; 165; 193; 213; 217; 238; 239]

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!