Тема 3 Саморегулівні організації фінансового ринку, Архітектура комп’ютерів, ДУТК

Тема 3 Саморегулівні організації фінансового ринку

(2 години)

План лекції

1. Саморегулювання на фінансовому ринку.

2. Установчі документи СРО.

3. Державне регулювання СРО в Україні.

4. Повноваження Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку щодо контролю за діяльністю СРО.

5. Проблеми вдосконалення та перспективи системи саморегулювання на фінансовому ринку.

Самостійно:

6. Склад документів та порядок їх оформлення при ліцензуванні СРО.

7. Реєстр саморегулівних організацій професійних учасників ринринку цінних паперів.

1. Саморегулювання на фінансовому ринку

Розвиток ринку фінансових послуг зумовлює потребу постійного оновлення механізмів регулювання та нагляду шляхом розвитку принципів саморегулювання та підвищення ефективності взаємодії саморегулівних організацій і державних органів регулювання.

Згідно із Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг«, фінансові установи мають право на добровільних засадах об'єднувати свою діяльність, якщо це не суперечить антимонополь-ному законодавству України. Таке об'єднання фінансових установ набуває статусу саморегулівної організації після внесення запису про неї до відповід-ного реєстру, який ведуть державні органи з питань регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг у межах їх компетенції.

Саморегулівна організація (СРО) — неприбуткове об'єднання фінансових установ, створене з метою захисту інтересів своїх членів та інших учасників ринків фінансових послуг та якому делегуються відповідними державними органами, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг, повноваження щодо розроблення і впровадження правил поведінки на ринках фінансових послуг та/або сертифікації фахівців ринку фінансових послуг.

До СРО, які об'єднують професійних учасників фінансового ринку та ринку цінних паперів за видами діяльності, належать:

• реєстроутримувачі;

• торговці цінними паперами;

• зберігані та депозитарії;

• компанії з управління активами.

Саморегулівні організації професійних учасників фондового ринку утворюються за таким принципом: одна саморегулівна організація з кожного виду професійної діяльності на ринку цінних паперів. Така саморегулівна організація має об'єднувати більше (50% + 1) половини професійних учасників фондового ринку за одним із видів професійної діяльності.

Професійний учасник повинен бути членом щонайменше однієї саморегулівної організації учасників ринку цінних паперів, до яких належать Професійна асоціація реєстраторів та депозитаріїв (ПАРД), Українська асоціація інвестиційного бізнесу (УАІБ) та Асоціація «Українські фондові торговці» (АУФТ).

Асоціація «Українські фондові торговці» (АУФТ)

Асоціація «Українські фондові торговці» (АУФТ) є відкритим добровільним договірним об’єднанням професійних учасників ринку цінних паперів, які здійснюють торгівлю цінними паперами.

АУФТ створена 12.03.2009 р. шляхом консолідації трьох СРО («Регіональний Фондовий Союз», ВАТ «Київська Міжнародна Фондова Біржа», ЗАТ «Українська Фондова Біржа»). Метою діяльності Асоціації є забезпечення високого професійного рівня провадження діяльності на фондовому ринку та захист прав і законних інтересів учасників фондового ринку України, які здійснюють торгівлю цінними паперами.

Професійна асоціація реєстраторів і депозитаріїв (ПАРД)

Професійна асоціація реєстраторів і депозитаріїв (ПАРД) є добровільною недержавною некомерційною організацією, заснованою для сприяння розвитку добросовісної конкуренції між суб`єктами фондового ринку в галузі ведення реєстрів власників цінних паперів, обліку руху цінних паперів та депозитарної діяльності.

Українська Асоціація інвестиційного бізнесу (УАІБ) є добровільною, недержавною, некомерційною організацією, заснованою в квітні 1995 р. з метою забезпечення високого професійного рівня діяльності учасників ринку цінних паперів, представництва членів СРО та захисту їх професійних інтересів.

УАІБ на сьогодні є єдиною в Україні саморегулівною недержавною організацією, якій держава делегувала частку своїх повноважень, визначивши їх в Законі України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)».

Метою є створення ефективної системи регулювання діяльності професійних учасників фінансового ринку та контролю за їх функціонуванням.

(Діяльність саморегулівних організацій регулюється Законом України "Про цінні папери та фондовий ринок" Положенням "Про саморегулівну організацію ринку цінних паперів«, а також нормативними документами, розробленими комісією Нацфінпослуг).

СРО встановлюють для своїх членів єдині обов’язкові до виконання правила, стандарти і вимоги щодо здійснення операцій на ринку фінансових послуг, кваліфікаційні вимоги до спеціалістів, а також здійснює контроль за дотриманням своїми членами стандартів та правил здійснення відповідного виду професійної діяльності.

До основних функцій саморегулівних організацій на фінансовому ринку належать:

1) нормотворча, яка реалізується шляхом прийняття внутрішніх нормативних актів, що регулюють порядок здійснення професійної діяльності та проведення операцій з цінними паперами, а також шляхом участі у законотворчій діяльності;

2) контрольна, що полягає в організації нагляду за дотриманням учасниками ринку цінних паперів внутрішніх вимог саморегулівних організацій та національного законодавства;

3) функція примусу, що передбачає розробку санкцій, заходів впливу та дисциплінарних заходів стосовно членів саморегулівних організацій та порядок їх застосування;

4) арбітражна, яка реалізується через діяльність створених при саморегулівних організаціях третейських судів. 

У світовій практиці саморегулівні організації стали невід'ємною складовою регуляторної системи ринку фінансових послуг. Загальні цілі саморегулювання не відрізняються від мети державного регулювання фінансових ринків і полягають:

- у збереженні їх цілісності;

- прозорості та ефективності;

- у забезпеченні фінансової стабільності;

- зменшенні системних ризиків;

- захисті інтересів інвесторів.

На практиці є різні організаційно-правові форми саморегулювання, що визначають і заохочують дотримання стандартів найкращої практики діяльності та взаємовідносин на фінансових ринках.

Зазвичай їх діяльність спрямована на здійснення нагляду за дотриманням учасниками ринку кваліфікаційних стандартів, за бізнес-поведінкою посередників, включаючи їх відносини з клієнтами.

До основних повноважень саморегулівних організацій належать:

• розробка та внесення змін до нормативних документів;

• впровадження та забезпечення дотримання правил поведінки;

• врегульовування спорів, переважно через арбітраж тощо.

Ці повноваження, як правило, надаються саморегулівним організаціям шляхом делегування відповідних функцій офіційним державним регулятором недержавній організації.

Саморегулівні організації відіграють важливу роль у розробці кодексу професійної поведінки, типових договорів, певних правил і стандартів діяльності на ринку фінансових послуг. 

Переваги використання саморегулівних організацій полягають у тому, що вони добре обізнані зі специфікою розвитку відповідного сегмента фінансового ринку та характером його фінансових послуг, а тому спроможні належним чином впроваджувати ефективні регуляторні програми.

Як свідчить практика, саморегулівні організації максимально наближені до своїх ринків, можуть оперативно реагувати на його зміни, а отже, спроможні швидко пристосовувати свої правила та методи моніторингу до конкретних особливостей, тоді як реакція державного регулятора на фактичні зміни ринків може суттєво запізнюватися, особливо в умовах кризи.

У деяких країнах світу ефективне саморегулювання існувало ще до впровадження державного регулювання. Найбільш показовим є приклад Великої Британії, де вже багато років поспіль Лондонська фондова біржа та страхова компанія Lloyds успішно здійснюють регулювання діяльності своїх членів. До головних, офіційно визнаних саморегулівних організацій Великої Британії належать фондові біржі, клірингові доми та професійні асоціації.

У США детальне регулювання діяльності та забезпечення дотримання відповідних правил Комісією з цінних паперів і бірж було делеговано Національній асоціації фондових дилерів, а Корпорацією з торгівлі ф'ючерсами і товарами — Національній ф'ючерсній асоціації.

У Швейцарії, активно застосовуються такі форми, як: автономні кодекси поведінки, наприклад, Кодекси поведінки Асоціації швейцарських керуючих активами та Асоціації швейцарських фінансових аналітиків; Правила саморегулювання, визнані державним регулятором (Федеральною банківською комісією Швейцарії). Яскравим прикладом, що найбільше відповідає функціям саморегулівних організацій, можуть бути повноваження фондових бірж щодо встановлення та забезпечення дотримання правил лістингу, надані відповідно до Закону "Про цінні папери та фондові біржі", хоча у Швейцарії фондові біржі підлягають нагляду з боку Федеральної банківської комісії.

Міжнародна організація комісій з цінних паперів (IOSCO) вважає, що саморегулювання зарекомендувало себе як ефектив-ний механізм контролю за діяльністю установ фінансового сектору: за своєю природою саморегулівні організації мають більшу гнучкість і можливість адаптувати регуляторні вимоги до мінливого бізнес-середовища та здатні швидше, ніж дер-жавні відомства, реагувати на зміни ринкових умов.

Декларація Міжнародної організації комісій з цінних паперів про тридцять цілей і принципів регулювання в галузі цінних паперів з метою надання допомоги державним регуляторам у виконанні їх завдань щодо захисту прав інвесторів, забезпечен-ня ефективності та прозорості ринків, а також зменшення сис-темних ризиків заохочує країни до створення та використання саморегулівних організацій і рекомендує делегування їм повноважень в обсязі, що визначається величиною і складністю ринків.

Спираючись на звіт Консультативного комітету з питань саморегулювання Міжнародної організації комісій з цінних паперів, слід звернути увагу на переваги саморегулівних організацій у таких сферах, як: 

• застосування спеціалізованих знань у відповідному сегменті фінансового сектору, фінансуванні його розвитку;

• забезпечення мотивації, договірних відносин, прозорості, відповідальності та гнучкого дотримання відповідних правил;

• здійснення професійних перевірок придатності окремих установ щодо отримання доступу на ринок;

• врегулювання скарг і претензій споживачів;

• реалізація програм моніторингу для виявлення зловживань на ринку;

• забезпечення механізму вирішення спорів;

• співпраця з іншими саморегулівними організаціями.

Важливим питанням, що потребує чіткого визначення, є характер взаємовідносини між державним регулятором і саморегулівними організаціями. Щоб використати всі переваги саморегулівних організацій, вони повинні мати чітко визначені повноваження, включаючи повноваження на розробку та забезпечення дотримання власних правил. У такому разі державний регулятор виконуватиме переважно функції нагляду, використовуючи такі методи, як перевірки на місцях і періодичний нагляд.

Саморегулівна організація має періодично звітувати перед державним регулятором про виконання своїх обов'язків і отримувати схвалення регулятора щодо власних правил. Разом із тим недоцільною слід визнати практику, коли регулятор дає вказівки саморегулівним організаціям або дублює їх функції.

Регулятор не повинен долучатися до оперативних і повсякденних питань адміністрування ринків. Чітке визначення відповідних функцій саморегулівних організацій і державного регулятора має встановлюватися в законодавчих актах і нормативних документах або забезпечуватися шляхом підписання меморандумів про взаєморозуміння чи співробітництво.

До головних ознак ефективної саморегулівної організації згідно зі світовою практикою належать:

• наявність нормативних документів і внутрішніх процедур, що регламентують її діяльність на фінансовому ринку відповідно до визначених функцій і завдань;

• надання дозволів або права доступу на ринок, розробка та запро-вадження для ринкових посередників кваліфікаційних вимог;

• моніторинг діяльності конкретного сегмента фінансового ринку;

• контроль за дотриманням запроваджених правил роботи та взаємодії на фінансовому ринку;

• адміністрування механізму врегулювання спорів;

• розробка програм і організація системи навчання та підвищення кваліфікації учасників фінансового ринку; 

• обмін інформацією між саморегулівними організаціями та державними регуляторами.

2. Установчі документи СРО 

• Статут асоціації,
• Свідоцтво про реєстрацію об’єднання як саморегулівної організації,
• Етичний кодекс асоціації,
• Кодекс заходів дисциплінарного впливу …,
• Положення про Раду асоціації,
• Положення про членство … ,
• Положення про регіональне представництво …
• Положення про Ревізійну комісію …
• Положення про дисциплінарний комітет….
• Положення про порядок прийому компаній до складу членів асоціації
• Положення про збір та обробку інформації, яка надається до асоціації КУА – учасниками асоціації
• Положення про Дирекцію асоціації
• Положення про контроль за дотриманням КУА - членами асоціації, вимог, встановлених законодавством про рекламу на ринку цінних паперів.
• Порядок проведення співбесіди відповідно до п.3.4
• Порядок надання асоціацією Висновку щодо можливості (неможливості) припинення КУА професійної діяльності на фондовому ринку – діяльності з управління активами інституційних інвесторів (діяльності з управління активами)
• Порядок використання інформації, яку отримує асоціація при здійсненні саморегулівної діяльності на ринку цінних паперів. 

3. Державне регулювання СРО в Україні

На сучасному етапі розвитку України поглиблення ринкового реформування економіки знайшло своє відображення в активізації ринку цінних паперів як ключового елемента сучасної ринкової інфраструктури. Ринок цінних паперів виступає дієвим інструментом інвестиційних процесів у країнах з ринковою економікою, перерозподілу фінансових ресурсів як у межах національної економіки, так й у рамках світового господарства. Ефективне функціонування фондового ринку, використання цінних паперів як інструменту мобілізації вільних коштів, інвестицій та управління приватними капіталами вимагають створення відповідного економічного порядку, визначення важелів та інструментів ефективного регулювання ринку цінних паперів.

В Україні основним нормативно-правовим актом, що здійснює регламентацію сутності, форм та методів державного регулювання та саморегулювання діяльності фінансових установ, тобто фінансових посередників, є Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» [1], відповідно до якого «державне регулювання ринків фінансових послуг - здійснення державою комплексу заходів щодо регулювання та нагляду за ринками фінансових послуг з метою захисту інтересів споживачів фінансових послуг та запобігання кризовим явищам».

Регулювання діяльності фінансових посередників здійснюється такими уповноваженими державними органами та саморегулівними організаціями :

• НБ України – регулювання ринку банківських послуг.

• НКЦПФР –регулювання ринків цінних паперів та похідних цінних паперів.

• Національною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України(Нацфінпослуг) – регулювання інших ринків фінансових послуг.

• Антимонопольний комітет України, Фонд Державного майна України,Генеральна прокуратура України, Служба безпеки України, Державний комітет фінансового моніторингу України, Державна податкова адміністрація України,Міністерство внутрішніх справ України, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб – здійснюють контроль за діяльністю учасників ринку фінансових послуг у межах своїх повноважень;

• саморегулівні організації професійних учасників ринку цінних паперів:

Професійна асоціація реєстраторів та депозитаріїв (ПАРД); Українська асоціація інвестиційного бізнесу (УАІБ); Асоціація «Українські фондові торговці» (АУФТ).

Найбільшим державним регулятором діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів є Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку,яка є державним органом, підпорядкованим Президенту України і підзвітним Верховній Раді України. До системи цього органу входять центральний апарат НКЦПФР та її територіальні органи. Функції та повноваження цього органу визначені Законом України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» та Положенням про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку .

Державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється у таких формах:

• прийняття актів законодавства з питань діяльності учасників ринку цінних паперів;

• регулювання випуску та обігу цінних паперів, прав та обов'язків учасників ринку цінних паперів;

• видача ліцензій на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів та забезпечення контролю за такою діяльністю;

• заборона та зупинення на певний термін (до одного року)професійної діяльності на ринку цінних паперів у разі відсутності ліцензії на цю діяльність та притягнення до відповідальності за здійснення такої діяльності згідно з чинним законодавством;

• реєстрація випусків (емісій) цінних паперів та інформації про випуск (емісію) цінних паперів;

• контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації випуску цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів, умов продажу(розміщення) цінних паперів, передбачених такою інформацією;

• створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами цінних паперів та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів;

• контроль за достовірністю інформації, що надається емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів,контролюючим органам;

• встановлення правил і стандартів здійснення операцій на ринку цінних паперів та контролю за їх дотриманням;

• контроль за системами ціноутворення на ринку цінних паперів;

• контроль за діяльністю осіб, які обслуговують випуск та обіг цінних паперів;

• проведення інших заходів щодо державного регулювання і контролю за випуском та обігом цінних паперів.

Основними методами державного регулювання діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів, які застосовує Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, є:

1) ведення державного реєстру фінансових установ;

2) підготовка та атестація фахівців з питань фондового ринку;

3) ліцензування діяльності з надання фінансових послуг;

4) нормативно-правове регулювання діяльності фінансових установ;

5) нагляд та контроль за діяльністю фінансових установ;

6) застосування заходів впливу до порушників законодавства щодо діяльності на ринку фінансових послуг;

7) інші.

До головних завдань діяльності Нацфінпослуг належать:

— розробка стратегії розвитку та вирішення системних питань функціонування ринків фінансових послуг в Україні;

— здійснення державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг і додержанням законодавства у цій сфері;

— захист прав споживачів фінансових послуг шляхом застосування в межах своїх повноважень заходів впливу з метою запобігання та припинення порушень законодавства на ринку фінансових послуг;

— узагальнення практики застосування законодавства України з питань фінансових послуг і ринків та розроблення пропозицій щодо їх вдосконалення;

— розроблення та затвердження обов'язкових до виконання нормативно-правових актів з питань, що належать до його компетенції;

— координація діяльності з іншими державними органами;

— запровадження міжнародно-визнаних правил розвитку ринків фінансових послуг і фінансових установ.

У межах своєї компетенції Комісії Нацфінпослуг:

1) розробляє та запроваджує нормативно-правові акти, обов'язкові до виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, учасниками ринків фінансових послуг, їх об'єднаннями, контролює їх виконання;

2) здійснює реєстрацію та веде Державний реєстр фінансових установ;

3) видає фінансовим установам відповідні дозволи та ліцензії на провадження діяльності з надання фінансових послуг та визна-чає порядок контролю за їх додержанням;

4) встановлює обов'язкові нормативи достатності капіталу та інші показники та вимоги, що обмежують ризики за операціями з фінансовими активами;

5) встановлює плату за реєстрацію документів і видачу ліцензій, надає інформацію за запитами юридичних осіб;

6) надає висновки про віднесення операцій до того чи іншого виду фінансових послуг;

7) встановлює обмеження на суміщення надання певних видів фінансових послуг;

8) здійснює контроль за достовірністю інформації, наданої учасниками ринку фінансових послуг;

9) самостійно або з уповноваженими органами нагляду проводить виїзні та безвиїзні перевірки діяльності фінансових установ;

10) застосовує заходи впливу та накладає адміністративні стягнення у разі порушення законодавства про фінансові послуги;

11) звертається до суду та господарського суду з позовами (заявами) у зв'язку з порушенням законодавства України про фінансові послуги;

12) надсилає фінансовим установам і саморегулівним організаціям обов'язкові до виконання розпорядження про усунення порушень законодавства про фінансові послуги та вимагає надання необхідних документів;

13) надсилає матеріали в правоохоронні органи стосовно фактів правопорушень, що стали відомі під час проведення перевірок;

14) надсилає матеріали в органи Антимонопольного комітету України у разі виявлення порушень антимонопольного законодавства;

15) вимагає скликання зборів учасників (акціонерів) фінансової установи;

16) здійснює моніторинг руху капіталу в Україні та за її межі через ринки фінансових послуг;

17) встановлює вимоги щодо програмного забезпечення та спеціального технічного обладнання фінансових установ, пов'язаного із наданням фінансових послуг;

18) встановлює порядок розкриття інформації та складання звітності учасниками ринків фінансових послуг відповідно до законодавства України;

19) визначає професійні вимоги до керівників та головних бухгалтерів фінансових установ і може вимагати звільнення з посад осіб, які не відповідають встановленим вимогам для зайняття відповідних посад;

20) погоджує відповідно до законів з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг документи фінансових установ, що визначають вимоги щодо надання фінансових послуг. 

4. Повноваження Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку щодо контролю за діяльністю СРО 

НКЦПФР у кожному виді професійної діяльності може делегувати саморегулівній організації наступні повноваження щодо регулювання фондового ринку:

• збирання, узагальнення та аналітичне оброблення даних щодо провадження відповідного виду професійної діяльності;

• проведення перевірок провадження відповідного виду професійної діяльності, дотримання вимог законодавства про цінні папери, правил, стандартів професійної поведінки;

• подання їй обов'язкового для розгляду клопотання про припинення дії ліцензії на провадження професійним учасником фондового ринку певного виду діяльності;

• сертифікація фахівців фондового ринку;

• видача ліцензій особам, які здійснюють професійну діяльність на фондовому ринку;

• інші повноваження

Умовами для прийняття рішення про делегування організації-претенденту професійних учасників фондового ринку повно-важень НКЦП та ФР щодо регулювання фондового ринку є:

• наявність правил і стандартів професійної діяльності на фондовому ринку, що є обов'язковими для виконання всіма членами саморегулів-ної організації;

• статус непідприємницької організації;

наявність у власності для забезпечення статутної діяль-ності активів у розмірі не менше ніж 600 тисяч гривень.

НКЦПФР делегує СРО повноваження з регулювання фондового ринку в установленому нею порядку за заявою цієї організації. У рішенні комісії з про делегування саморегулівній організації повноважень зазначаються:

• найменування саморегулівної організації, якій делегуються повноваження;

• повноваження, які делегуються;

• строк, на який делегуються повноваження;

• порядок державного контролю за здійсненням делегованих повноважень. 

Рішення про делегування саморегулівній організації повноважень підлягає державній реєстрації в Міністерстві юстиції України як нормативно-правовий акт та оприлюдненню відповідно до законодавства.

Як свідчить світова практика, використання принципів саморегулювання було найефективнішим у країнах з тривалим досвідом функціонування фінансових ринків. В Україні застосування можливостей саморегулівних організацій має пов'язуватися, насамперед, із перенесенням на них певної частки витрат з регулювання, делегуванням функцій моніторингу ринку, забезпечення правозастосування та інших аспектів детального адміністрування, а також залучення їх до захисту прав споживачів фінансових послуг і реалізації освітніх програм.

Протягом останніх років НКЦПФР та Нацфінпослуг з метою забезпечення стабільності та безпеки діяльності на фінансовому ринку, посилення контролю за дотриманням учасниками ринку регуляторних вимог, уніфікованих правил і стандартів, підвищення дієвості саморегулювання та покращення взаємодії з державними органами проводиться послідовна робота щодо встановлення єдиного підходу до створення та функціонування саморегулівних організацій, передачі їм частини регуляторних повноважень для здійснення державного регулювання фінансового ринку та створення уніфікованої правової бази за кожним видом професійної діяльності. 

5. Проблеми вдосконалення та перспективи системи саморегулювання на фінансовому ринку

В умовах фінансової кризи посилення ролі саморегулювання на ринках фінансових послуг набуває особливого значення в контексті світових тенденції та потреби реформування регулювання і нагляду на фінансовому ринку. Підвищення ролі СРО професійних учасників пов'язується з одночасним встановленням тіснішого зв'язку між ними та регуляторними органами.

До заходів, спрямованих на посилення ролі СРО та професійних об'єднань на фінансовому ринку, належать:

• розробка та прийняття Закону України "Про саморегулювання на фінансових ринках", у якому мають бути закріплені основні принципи діяльності саморегулівних організацій;

• визначення процедури делегування саморегулівним організаціям повноважень щодо нагляду за добросовісністю конкуренції на фінансових ринках, у тому числі шляхом розробки та впровадження кодексів професійної етики, права на застосування заходів впливу;

• розробка та забезпечення виконання умов прийнятності фінансових послуг інвесторами та іншими споживачами;

• сприяння створенню за участю саморегулівних організацій страхових і гарантійних фондів, які мають забезпечувати додатковий захист прав інвесторів та споживачів фінансових послуг. На сьогодні таке завдання найактуальніше для кредитних спілок і страхових організацій.

За умови належного впровадження саморегулювання може забезпечити розробку ефективних правил, загальне їх дотримання, своєчасне внесення змін і доповнень до них відповідно до зміни ринкових умов, а також гнучке й ефективне забезпечення виконання правил. Крім того, саморегулювання може забезпечити значну економію державних витрат завдяки перенесенню фінансування частини витрат на установи сектору, що регулюється (на суб'єктів регулювання).

Підвищення ролі саморегулювання на фінансовому ринку має відбуватися шляхом поступової передачі повноважень з регулювання, закріплених на даний час за державним органом виконавчої влади, саморегулівним організаціям, які представляють весь ринок тих чи інших фінансових послуг. Має бути створена державна система стимулювання саморегулівних організацій до встановлення чітких вимог щодо професійної діяльності учасників ринку та контролю за дотриманням цих вимог.

Одночасно потрібно розвивати та надавати державну підтримку діяльності громадських організацій, що об'єднують споживачів фінансових послуг. Слід забезпечувати постійний діалог між громадськими об'єднаннями, асоціаціями професійних учасників фінансового ринку та регуляторними державними органами щодо нормо-утворення, право-встановлення, правозастосування, консолідації зусиль у справі подальшої розбудови вітчизняного фінансового ринку.

Зі свого боку саморегулівні організації мають функціонувати відповідально, розвивати найкращу практику та здійснювати моніторинг за своїми ринками з огляду не тільки на власні економічні, репутаційні чи регуляторні інтереси. 

Включення саморегулювання до загального державного регуляторного режиму функціонування установ фінансового сектору, за умови належного впровадження, дає змогу ефективніше та з меншими витратами реалізувати державні цілі відповідно до інтересів як суспільства, так і суб'єктів регулювання. При цьому головною передумовою має бути налагодження співпраці та координація їх спільної діяльності, а також усунення дублювання функцій одне одного.

Саморегулювання слід розглядати як частину єдиної моделі ефективного та всеохоплюючого регулювання фінансових ринків.

Розвиток принципів саморегулювання сприяє формуванню ефективної структури фінансового ринку, розширює можливості вибору оптимальної моделі регулювання, дозволяє розглядати саморегулювання як реальну інституційну альтернативу державному управлінню. 

В умовах інтернаціоналізації фінансових ринків і ускладнення їх структури поряд зі створенням об'єднань саморегулівних організацій за галузевою (професійною) ознакою, виникає об'єктивна потреба у створенні міжгалузевих, міждержавних і міжнародних союзів саморегулівних організацій.

Досвід розвинутих країн світу переконливо доводить, що діяльність фінансових установ саморегулівних організацій і розширення основ саморегулювання у системі національного регулювання є необхідною умовою стабільного розвитку фінансових ринків.

Створення механізму саморегулювання на фінансових ринках, що розвиваються, вимагає розробки чіткіших принципів взаємодії державних органів і саморегулівних організацій, насамперед шляхом створення ефективної системи підзвітності.

Державні регулятори мають розглядати саморегулювання в загальній регуляторній системі як додатковий регуляторний механізм.

За умови впровадження належних механізмів відповідальності, які б забезпечували чітке виконання регуляторних обов'язків і надійне функціонування ринків відповідно до визначених стандартів діяльності в інтересах суспільства, функції саморегулівних організацій потрібно постійно підтримувати та розвивати.

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!