Тема 2 Поняття та складові інфраструктури фінансового ринку, Архітектура комп’ютерів, ДУТК

Тема 2 Поняття та складові інфраструктури фінансового ринку

 (4 години)

План лекцій

1. Поняття інфраструктури фінансового ринку та її склад.

2. Суб’єкти інфраструктури фінансового ринку, їх функції та операції.

3. Система професійної підготовки працівників суб’єктів інфраструктури фінансового ринку України.

4. Стан розвитку та напрями вдосконалення інфраструктури фінансового ринку.

Самостійно:

5. Історія розвитку інфраструктури фінансового ринку України.

6. Інституційний елемент інфраструктури фінансового ринку.

1. Поняття інфраструктури фінансового ринку та її склад

Ринок, економічна середа обміну продуктами виробництва включає в себе ряд сфер, ряд сегментів. Одним з таких сегментів є фінансовий ринок, ринок на якому звертаються валютні і інші фінансові цінності.

Фінансовий ринок є складовою сферою фінансової системи держави. Він може успішно функціонувати лише в умовах ринкової економіки, коли преважна частина фінансових ресурсів мобілізується суб’єктами підприємницької діяльності на засадах їх купів­лі-продажу.

За допомогою фінансового ринку, як правило, мобілізуються і використовуються тимчасово вільні фінансові ресурси або ресурси, що мали обумовлене раніше цільове призначення.

Об’єктивною передумовою функціонування фінансового ринку є незбіг потреби у фінансових ресурсах з джерелами її задоволення. Кошти можуть бути в наявності в одних власників, а інвестиційні потреби виникають в інших.

Фінансовий ринок виступає посередником руху коштів від їх власників до користувачів. Він являє собою особливу форму організації руху грошових коштів у економіці держави і має своїм призначенням забезпечити підприємствам, державі і фізичним особам належні умови для залучення необхідних коштів і продажу тимчасово вільних ресурсів.

За економічною сутністю фінансовий ринок — це сукупність економічних відносин, пов’язаних з розподілом фінансових ресурсів, купівлею-продажем тимчасово вільних грошових коштів і цінних паперів.

Об’єктами відносин на фінансовому ринку є:

• грошово-кредитні ресурси;

• цінні папери;

• та фінансові послуги.

Суб’єктами відносин на фінансовому ринку є:

• держава;

• підприємства різних форм власності;

• окремі громадяни.

Фінансовий ринок являє собою механізм перерозподілу фінансових ресурсів підприємств і нагромаджень населення між суб’єктами господарювання і галузями економіки, «зв’язування» частини грошових коштів, не забезпечених споживчими товарами, а також засобом покриття дефіциту державного бюджету.

Структура фінансового ринку.
Для характеристики структури ринку використовуються різні критерії.
По об'єктах розрізняють:
1) Ринок кредиту - це система грошових відносин, які пов'язані з наданням і поверненням позичок, організацією грошових розрахунків, емісією грошових знаків і цінних паперів, а так само кредитуванням капітальних вкладень.
2) Валютний ринок - це сфера економічних відносин, що виявляються при здійсненні операцій з купівлі-продажу іноземної валюти і цінних паперів в іноземній валюті, а так само операцій по інвестуванню валютного капіталу.
3) Страховий ринок - особлива соціально-економічна структура, що здійснює формування попиту і купівлю-продаж зобов'язань страхового захисту.
4) Ринок цінних паперів (фондовий ринок) - це система економічних відносин між тими, хто випускає і продає цінні папери і тими, хто їх купує і стає їх власником.

За суб'єктам розрізняють:
1) Діючі сектора: представлені державою, бізнесом, домашнім господарством.
2) Посередники: банки, страхові компанії, різноманітні фонди.
У різних умовах кожен з них може виступати як у ролі кредитора, так і позичальника.
За рівнем насичення розрізняють:
1) Рівноважний ринок – коли попит = пропозицією. Це - конкурентний ринок.

2) Дефіцитний ринок – коли попит > пропозиції. Це - ринок продавців.

3) Надлишковий ринок – коли попит < пропозиції. Це - ринок покупців.

Залежно від розглянутої задачі можуть використовуватися й інші критерії для характеристики структури фінансового ринку.

В організаційному плані фінансовий ринок — це сукупність ринкових фінансових інституцій, що супроводжують потік коштів від власників фінансових ресурсів до позичальників.

 До цих інституцій відносять:

• національний банк, банки (комерційні),

• валютні та фондові біржі, позабіржові торговельні системи;

• інвестиційні фонди компаній,

• лізингові організації,

• пенсійні та страхові фонди,

• розрахунково-клірингові організації,

• депозитарії,

• реєстратори, інші фінансові інституції, які відповідно до чинного законодавства можуть здійснювати операції на фінансовому ринку.

Торгівля фінансовими ресурсами може здійснюватися в різних формах і різними методами, що визначає розгалуженість і різноманітність фінансового ринку.

Його структуризація проводиться за двома основними ознаками: формою ресурсів і організацією торгівлі ними.

За формою фінансових ресурсів фінансовий ринок поділяється на ринок грошей і ринок капіталів (ринок кредитних ресурсів і ринок цінних паперів).

Ринок грошей має справу з короткотерміновими фінансовими активами, що є високоліквідними та малоризикованими. Придбання короткотермінових боргових зобов’язань здійснюється тільки у тимчасове користування. Інструментами цього ринку є казначейські векселі і короткострокові комерційні векселі.

Ринок капіталів складається з ринку фінансових інструментів, що відображають права власності, та довгострокових боргових зобов’язань. Включення довгострокових зобов’язань до ринку капіталів пояснюється саме тривалим терміном використання ресурсів, що певною мірою наближає їх за умовами кругообігу до власного капіталу. Ціною ресурсів на ринку капіталів є дивіденди та курсові різниці, а також проценти за довгостроковими позиками.

За організацією торгівлі фінансовий ринок поділяється на кре­дитний та ринок цінних паперів.

• Кредитний - відображає ту частину фінансового ринку, яка функціонує на основі укладення кредитних угод. Він має договірний характер. На кредитному ринку центром концентрації і координації руху грошових потоків є банк.

• Ринок цінних паперів являє собою особливу форму торгівлі фінансовими ресурсами, яка опосередковується випуском та обігом цінних паперів. На ринку цінних паперів центром торгівлі ними і відповідно ключовим суб’єктом цього ринку виступає фондова біржа.

Особливе місце у структурі фінансового ринку посідає ринок фінансових послуг, які надаються юридичним і фізичним особам відповідно до чинного законодавства під контролем держави або інших визначених законодавством органів.

Фінансовий ринок досягає найбільшої ефективності, коли задіяні усі його складові: ринок грошей, ринок кредитів, ринок цінних паперів, ринок фінансових послуг.

Усі ці складові фінансового ринку перебувають у тісному взаємозв’язку. Наприклад, збільшення обсягу вільних грошових коштів, що є у населення і підприємств, веде до розширення ринку кредитів і цінних паперів. І навпаки, випуск цінних паперів знижує потребу у фінансуванні народного господарства за рахунок кредитів і акумулює тимчасово вільні грошові кошти інвесторів.

2. Суб’єкти інфраструктури фінансового ринку, їх функції та операції

Усіх суб'єктів фінансового ринку можна розглядати за економічною, юридичною та функціональною ознаками.

І. З економічного погляду основними суб'єктами на фінансовому ринку є:

• домашні господарства (населення);

• суб'єкти господарювання різних форм власності;

• держава та місцеві органи влади;

• фінансові посередники.

Через систему фінансових посередників на фінансовому ринку (банки, спеціалізовані небанківські фінансово-кредитні установи: кредитні спілки, ломбарди, страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні та фінансові фонди, лізингові, трастові компанії та ін.) заощадження населення (домашніх господарств), нагромадження фірм та підприємств перетворюються на кредити й інвестиції для інших суб'єктів господарювання, що дає їм змогу задовольнити потребу в додаткових коштах з метою розширення діяльності.

ІІ. З правової позиції роль суб'єктів фінансового ринку відіграють індивідуальні, інституціональні учасники й органи державного регулювання.

• Індивідуальні учасники — це фізичні особи, які мають певні права та зобов'язання на фінансовому ринку згідно з чинним законодавством. Ними можуть бути громадяни певної держави, особи без громадянства та іноземні громадяни.

• Інституціональні учасники — юридичні особи, котрі не є органами державного регулювання. До них належать підприємства, організації, товариства, компанії, фонди тощо. Ці учасники мають відокремлене майно, певні права й обов'язки, розрахункові рахунки в банку характеризуються організаційною єдністю" мають змогу виступати від свого імені, та ін.

• Особливе місце займають на фінансовому ринку органи державного регулювання, — органи законодавчої, виконавчої та судової влади, а також інші державні органи.

ІІІ. Залежно від функцій, які виконують суб'єкти фінансового ринку, їх можна поділити на такі три групи:

1. Основні або прямі учасники фінансового ринку — продавці і покупці фінансових активів (інструментів, послуг);

2. Інфраструктурні суб'єкти — фінансові посередники (фінансові інститути);

3. Професійні учасники фінансового ринку — суб'єкти, котрі виконують допоміжні функції (функції обслуговування основних учасників або окремих операцій на фінансовому ринку тощо).

Вони відносяться до складу інфраструктури фінансового ринку, але виконують допоміжні, обслуговуючі функції, на відміну від фінансових інституційних посередників.

Головні учасники своїми діями створюють фінансовий ринок, підтримують рух фінансових інструментів та забезпечують безперервність і постійність взаємодії на ньому.

Інфраструктурні та професійні учасники фінансового ринку мають допомагати та прискорювати взаємодії між основними суб'єктами фінансового ринку, сприяти підвищенню ефективності та якості проведення операцій на ньому.

Розглянемо головні види учасників фінансового ринку стосовно основних їх груп.

Основні або прямі учасники фінансового ринку — продавці та по-купці фінансових активів (інструментів, послуг), які здійснюють головні функції у проведенні фінансових операцій на фінансовому ринку.

Такі учасники мають певні відмінності та особливості залежно від того сегмента фінансового ринку, на якому вони виконують функції.

На ринку позикових капіталів основними видами прямих учасників фінансових операцій е:

— кредитори, котрі характеризують суб'єктів фінансового ринку, що надають позику в тимчасове користування під певний відсоток. Головна функція кредиторів полягає у продажу грошових активів (як власних, так і залучених) для задоволення різноманітних потреб позичальників у фінансових ресурсах. Кредиторами на фінансовому ринку можуть бути: держава (здійснюючи цільове кредитування підприємств за рахунок загальнодержавного та місцевих бюджетів, а також державних цільових позабюджетних фондів); (комерційні) банки, які здійснюють найбільший обсяг і широкий спектр кредитних операцій; кредитні спілки та інші небанківські кредитно-фінансові установи;

— позичальники. Вони характеризують суб'єктів фінансового ринку, які отримують позики від кредиторів під певні гарантії їх повернення і за певну плату в формі відсотка. Основними позичальниками грошових активів на фінансовому ринку вважаються: держава (отримуючи кредити від міжнародних фінансових організацій і банків (державні позики); комерційні банки (одержуючи кредити на міжбанківському кредитному ринкові); підприємства (для задоволення потреб у грошових активах з метою поповнення оборотних коштів і формування інвестиційних ресурсів); населення (у формі споживчого фінансового кредиту). 

На ринку цінних паперів головними видами прямих учасників фінансових операцій є:

— емітенти, котрі залучають необхідні фінансові ресурси за рахунок випуску (емісії) цінних паперів. На фінансовому ринку емітенти відіграють виключно ролі продавців цінних паперів із зобов'язанням виконувати всі вимоги, що випливають з умов їх випуску. Емітентами цінних паперів є держава, органи місцевого самоврядування, а також різні юридичні особи, створені, як правило, у формі акціонерних товариств. Окрім того, на національному фінансовому ринку можуть обертатись цінні папери, емітовані нерезидентами;

- інвестори, що характеризують суб'єктів ринку, які вкладають грошові кошти в різноманітні види цінних паперів з метою отримання доходу. Цей дохід формується за рахунок отримання інвесторами відсотків, дивідендів і приросту курсової вартості цінних паперів. Інвестори, які здійснюють свою діяльність на фінансовому ринку, класифікуються за такими ознаками:

• за статусом вони поділяються на індивідуальних (окремі підприємства, фізичні особи) й інституціональних інвесторів (представлені різними фінансово-інвестиційними інститутами);

• залежно від цілі інвестування розрізняють стратегічні (купують контрольний пакет акцій для здійснення стратегічного управління підприємством) і портфельних інвесторів (купують окремі види цінних паперів виключно з метою отримання доходу; основна мета портфельних інвесторів полягає у формуванні диверсифікованого портфеля цінних паперів" оптимального за критеріями дохідності, ліквідності та ризику);

• за приналежністю до резидентів на національному фінансовому ринку вирізняють вітчизняних та іноземних інвесторів.

На валютному ринку головними учасниками валютних операцій є:

— продавці валюти, до яких належать: держава (реалізує на ринку через уповноважені органи частину валютних резервів); комерційні банки (мають ліцензію на здійснення валютних операцій); підприємства, що ведуть зовнішньоекономічну діяльність (реалізують на ринку свою валютну виручку за експортовану продукцію); фізичні особи (реалізують валюту через мережу обмінних валютних пунктів);

— покупці валюти — ті самі суб'єкти, що й її продавці.

Операції купівлі-продажу валюти можуть здійснюватись з різними цілями. Суб’єкти підприємницької діяльності купують валюту для проведення міжнародних розрахунків. Комерційні банки здійснюють валютні операції як за дорученням клієнтів, так і з метою отримання доходів (валютні спекуляції). Центральні банки можуть здійснювати як комерційні операції з іноземною валютою, так і валютні інтервенції.

Звідси можна визначити такі функції валютного ринку:

• своєчасне здійснення міжнародних розрахунків, страхування валютних ризиків;

• регулювання валютних курсів і диверсифікація валютних резервів;

• регулювання економічних і соціальних процесів у державі.

На страховому ринку основними безпосередніми учасниками фінансових операцій вважаються:

— страховики, що характеризують суб'єктів фінансового ринку, які реалізують різні види страхових послуг (страхових продуктів). Головна функція страховиків полягає у здійсненні усіх видів і форм страхування шляхом перейняття на себе за певну плату різноманітних видів ризиків із зобов'язанням відшкодувати суб'єктові страхування збитки при настанні страхового випадку.

Основними страховиками є: страхові фірми та компанії відкритого зразка, котрі надають страхові послуги усім категоріям суб'єктів страхування; компанії перестрахування ризику (перестраховики), які беруть на себе частину (або всю суму) ризику від інших страхових компаній (головна мета операцій перестрахування — поділення великих ризиків з метою зменшення сум збитку, що відшкодовує первинний страховик при настанні страхового випадку);

— страхувальники, які характеризують суб'єктів страхового ринку, котрі купують страхові послуги у страхових компаній та фірм з метою мінімізації фінансових втрат при настанні страхової події. Страхувальниками є як юридичні, так і фізичні особи. 

На ринку золота й інших дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння головними безпосередніми учасниками фінансових операцій є:

— продавці дорогоцінних металів та каміння, якими можуть бути: держава (реалізує частину свого золотого запасу); комерційні банки (реалізують частину золотих авуарів); юридичні та фізичні особи (за потреби реінвестування коштів, що раніше були вкладені в цей вид активів (засобів тезаврації);

— покупці дорогоцінних металів і каміння — ті самі суб'єкти, що і продавці (за відповідного нормативно-правового регулювання їх складу).

На ринку нерухомості основні суб'єкти поділяються на учасників первинного і вторинного ринку нерухомості.

• Продавцями на первинному ринкові нерухомості є поодинокі будівельні фірми та муніципальна влада; на вторинному — ріелтерські фірми та приватні особи. На вторинному ринку житла виокремлюється орендний сектор. Надання житла в оренду практикують як приватні власники, так і муніципальна влада.

• Покупцями житла виступають ріелтерські фірми, юридичні та фізичні особи. Окрім продавців і покупців, інфраструктуру ринку житла утворюють агентства з нерухомості, оцінники житла, банки, що займаються кредитуванням та фінансуванням житлового будівництва, кредитуванням купівлі житла й іпотечними операціями, юристи, котрі спеціалізуються на операціях із нерухомістю, страхові компанії, інформаційні та рекламні структури.

Отже, суб'єкти фінансового ринку, що належать до першої групи — основних або прямих учасників ринку (продавців і покупців фінансових активів), мають певні відмінності й особливості залежно від того сегмента фінансового ринку, на якому вони виконують свої функції. їх класифікацію подано у таблиці. 

Другу функціональну групу суб'єктів фінансового ринку становлять інфраструктурні суб'єкти, до яких належать фінансові посередники (фінансові інститути).

Фінансові інститути — це посередники, що забезпечують зустріч позичальника та кредитора, емітента й інвестора, тобто безпосередніх учасників фінансових операцій на фінансовому ринку. Вони забезпечують трансформацію тимчасово вільних грошових коштів у позиковий та інвестиційний капітал. Фінансові інститути сприяють зменшенню витрат обігу для продавців і покупців фінансових активів (інструментів, послуг), беруть на себе фінансові ризики, підвищують ефективність фінансових угод. Фінансові посередники є водночас інститутами інфраструктури фінансового ринку. 

Інфраструктура фінансового ринку — це сукупність установ, організацій, підприємств, інших суб'єктів та елементів, що забезпечують необхідні організаційно-економічні умови для функціонування усіх учасників фінансового ринку з метою координації їх дій, підвищення ефективності фінансових операцій та всього ринкового механізму.

До складу інфраструктури фінансового ринку входять інституціональні фінансові посередники, а також обслуговуючі (допоміжні) суб'єкти:

— посередницькі фінансові інститути — банківські установи (емісійні, інвестиційні, іпотечні, ощадні та зовнішньоторговельні) та спеціалізовані небанківські фінансово-кредитні установи (страхові й інвестиційні компанії, фінансові, пенсійні фонди, кредитні спілки, ощадні інститути, ломбарди, лізингові, факторингові, трастові компанії та ін.);

— професійні учасники — торговці цінними паперами й іншими інструментами фінансового ринку, андерайтери;

— організатори торгівлі — фондові та валютні біржі, позабіржові фондові системи;

— посередники в торговельних угодах — брокери та дилери;

— Національна депозитарна система, депозитарії, клірингові депозитарії;

— зберіганні та реєстратори цінних паперів;

— розрахунково-клірингові банки й інші установи;

— інформаційно-аналітичні інститути, консультаційні центри;

— саморегулятивні організації ринку фінансових послуг (СРО). 

Банківські інститути на ринку фінансових послуг здійснюють широкий спектр банківських операцій та послуг, зокрема, розрахунково-касове обслуговування клієнтів, створення депозитів, кредитування клієнтів, торгівля та збереження цінних паперів, вкладення вільних банківських коштів в інвестиційні проекти та ін.

Небанківські фінансові установи, які поділяються на депозитні (кредитні спілки й асоціації), контрактно-ощадні (пенсійні фонди, страхові компанії), інвестиційні (інвестиційні фонди та компанії, трастові та фінансові компанії), акумулюють заощадження, насамперед, населення, надають іпотечні та споживчі кредити, здійснюють операції з цінними паперами та інші операції, а також надають споживачам різні фінансові послуги. 

Третю групу суб'єктів фінансового ринку становлять суб'єкти, котрі виконують допоміжні функції ( обслуговування основних учасників або окремих операцій на фінансовому ринку тощо), їх ще називають професійними учасниками фінансового ринку.

• Діяльність торговців цінними паперами передбачає поставку цінних паперів за належну оплату новому власнику і здійснюється на підставі договорів-доручень або комісії за рахунок клієнтів (брокерська діяльність) або від свого імені та за власний рахунок з метою перепродажу третім особам (дилерська діяльність).

• Депозитарії — суб'єкти, які спеціалізуються на виконанні депозитарних функцій (зберігання цінних паперів, облік прав власності на цінні папери, облік руху цінних паперів). В Україні функції депозитарію здійснюють лише юридичні особи. Найчастіше це банки, торговці цінними паперами (дилери та брокери).

• Зберігачі — суб'єкти (юридичні особи), котрі мають дозвіл на зберігання й обслуговування обігу цінних паперів та операцій емітента з цінними паперами.

З метою створення централізованої депозитарної системи та бездокументарної системи обігу цінних паперів в Україні Законом України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" (від 10 грудня 1997 р.) було передбачено створення Національної депозитарної системи.

— верхній рівень — Національний депозитарій України і депозитарії, які ведуть рахунки зберігачів та здійснюють кліринг і розрахунки за угодами щодо цінних паперів;

— нижній рівень — зберігачі, котрі ведуть рахунки власників цінних паперів, і реєстратори власників іменних цінних паперів.

• Реєстратори — суб'єкти ринку, які мають одержаний у встановленому порядку дозвіл на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Реєстр власників — це список власників та номінальних утримувачів іменних цінних паперів, складений на певну дату. Ведення реєстру передбачає облік та зберігання протягом певного терміну інформації про власників іменних цінних паперів, а також про операції, внаслідок яких виникає потреба внесення змін до реєстру. Зміни до реєстру роблять на підставі документів, згідно з якими право власності переходить на відповідні іменні цінні папери.

• Розрахунково-клірингові установи — інститути, що спеціалізуються на виконанні таких функцій, як здійснення розрахунків, включаючи проведення взаємозаліку за угодами купівлі-продажу цінних паперів; проведення перевірки наявності на рахунках учасників грошових коштів та цінних паперів; видача виписок із грошових рахунків клієнтів установи; повідомлення інформації інститутам, які ведуть книги реєстрації іменних цінних паперів. Як правило, цю діяльність виконують спеціальні клірингові підрозділи фондових бірж, а на позабіржовому ринку — спеціалізовані клірингово-розрахункові установи.

• Інформаційно-аналітичні інститути, інформаційно-консультаційні центри — інститути, що спеціалізуються на наданні послуг клієнтам з опрацювання та поширення ринкової інформації про суб'єктів та інструменти фінансового ринку, цінні папери, фондові індекси, поточні курси тощо, а також на складанні аналітичних оглядів подій та тенденцій на ринку фінансових послуг. Інформаційно-аналітичні інститути видають різноманітні огляди, аналітичні записки, публікують статистичні дані про курси валют, цінних паперів, складають фондові індекси і рейтинги та ін.

3. Система професійної підготовки працівників суб’єктів інфраструктури фінансового ринку України

Підготовка фахівців з питань фондового ринку та корпоративного управління здійснюється НКЦП та ФР згідно з Положенням про порядок навчання та атестації фахівців з питань фондового ринку, затвердженим наказом від 24.09.1996 №215. Згідно з рішенням Комісії від01.08.2006 №607, яким затверджені нові редакції типових програм навчання фахівців з питань фондового ринку, навчальними закладами України проводиться підготовка фахівців за такими спеціалізаціями:

1. Фондовий ринок:

• фахівець на право ведення реєстру власників іменних цінних паперів;

• фахівець з питань торгівлі цінними паперами;

• фахівець з питань депозитарної діяльності;

• фахівець з питань організації торгівлі;

• фахівець з питань управління активами;

2. Фінансовий моніторинг:

• фахівець з питань фінансового моніторингу професійних учасників ринку цінних паперів;

• головний бухгалтер професійного учасника ринку цінних паперів.

Перелік ТИПОВИХ ПРОГРАМ З ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ ринку цінних паперів:

• навчання фахівців з питань фінансового моніторингу професійних учасників ринку цінних паперів;

• навчання фахівців з питань цінних паперів та фондового ринку;

• навчання фахівців з питань торгівлі цінними паперами;

• навчання фахівців на право ведення реєстру власників іменних цінних паперів;

• навчання фахівців з питань депозитарної діяльності;

• навчання фахівців з питань управління активами;

• навчання фахівців з питань організації торгівлі цінними паперами;

• навчання арбітражних керуючих для впровадження справ про банкрутство професійних учасників ринку цінних паперів в Україні;

• професійної підготовки головних бухгалтерів професійних учасників фондового ринку;

• професійної підготовки бухгалтерів емітентів цінних паперів;

• навчання фахівців акціонерних товариств з питань корпоративного управління.

1. Порядок навчання

1.1. Навчання фахівців з питань фондового ринку здійснюється на підставі типових навчальних програм з відповідних спеціалізацій, затверджених НКЦПФР.

1.2. Типові навчальні програми та зміни і доповнення до них публікуються в засобах масової інформації.
1.3. Право на навчання фахівців має навчальний заклад, який здійснює свою діяльність відповідно до вимог законодавства України і який уклав договір про співробітництво з питань навчання фахівців відповідної спеціалізації з НКЦПФР на термін не більше двох років.
1.4. Для укладення договору про співробітництво навчальний заклад подає до Комісії з цінних паперів такі документи:
- загальний опис (інформацію) про навчальний заклад;
- список викладачів;

- навчальний план з відповідної спеціалізації, складений згідно з типовою навчальною програмою;
- копію ліцензії Міністерства освіти України на право здійснення освітньої діяльності; - інші у відповідності до вимог.

1.5. Перелік навчальних закладів, які уклали договори про співробітництво з Комісією з цінних паперів, публікується у засобах масової інформації.
Навчальний заклад несе відповідальність за організацію і проведення навчального процесу згідно з установленими вимогами.

1.6. Навчальний заклад видає слухачам свідоцтва про навчання за його підсумками.

1.7. Свідоцтво про навчання повинно містити:
- назву навчального закладу;
- надпис "Свідоцтво про навчання фахівця (вказується спеціалізація)";
- номер та дату видачі свідоцтва про навчання;
- прізвище, ім'я та по батькові фахівця;
- запис, що свідоцтво про навчання надає можливість складання кваліфікаційного іспиту та одержання кваліфікаційного посвідчення з відповідної спеціалізації;
- підпис керівника та печатку навчального закладу.
1.8. Навчальний заклад веде реєстри виданих свідоцтв про навчання з кожної спеціалізації із зазначенням прізвища, імені та по батькові, паспортних даних фахівця, номера та дати видачі свідоцтва.
В тижневий термін після закінчення курсу навчання навчальний заклад подає до Комісії з цінних паперів інформацію про фахівців, яким були видані свідоцтва про навчання з відповідної спеціалізації. Інформація подається на паперових носіях та у вигляді електронної копії на дискеті 3,5" у форматі, який встановлює Комісія з цінних паперів. Паперова форма інформації повинна бути засвідчена підписом керівника та печаткою навчального закладу.
1.9. Контроль за дотриманням навчальним закладом та його філією умов договору про співробітництво щодо навчання фахівців з питань фондового ринку здійснює Комісія.

Атестацію фахівців в Україні, відповідно до договорів із Комісією, здійснюють Український інститут розвитку фондового ринку (м. Київ) та регіональні постійно діючі атестаційні центри з питань фондового ринку на базі Дніпропетровського університету економіки та права, Львівського інституту менеджменту та Харківського центру науково-технічної та економічної інформації.

2. Організація атестації фахівців

2.1. Атестація фахівців, які мають наміри займатися професійною діяльністю на ринку цінних паперів, провадиться з метою забезпечення сумлінного і професійного виконання ними своїх обов'язків перед учасниками ринку цінних паперів.
Для атестації фахівців створюються екзаменаційні комісії, які проводять кваліфікаційні іспити з кожної спеціалізації.
2.2. Склад екзаменаційної комісії затверджується наказом керівника навчального закладу, на базі якого буде проходити атестація фахівців, за погодженням з Комісією.
(До складу екзаменаційних комісій входять представники Комісії з цінних паперів. При необхідності до складу екзаменаційних комісій можуть включатись представники інших державних органів, навчальних закладів та організацій, створених професійними учасниками фондового ринку.

2.3. Приймання кваліфікаційних іспитів екзаменаційними комісіями здійснюється відповідно до порядку роботи екзаменаційної комісії і правил проведення кваліфікаційного іспиту, які затверджуються Комісією в установленому порядку.

2.4. Робота екзаменаційних комісій організовується на базі установ, з якими Комісія з цінних паперів уклала договори про співробітництво з питань атестації фахівців фондового ринку . Атестація фахівців з питань фондового ринку може проводитись не за місцем навчання. Договір про співробітництво з питань атестації фахівців фондового ринку укладається на термін один рік.
Інформація про місцезнаходження екзаменаційних комісій та порядок їх роботи публікується в засобах масової інформації.
2.5. Особи, які претендують на одержання кваліфікаційного посвідчення, повинні мати вищу освіту освітньо-кваліфікаційного рівня не нижче ніж "спеціаліст" або "магістр".
Особи, які вперше претендують на одержання кваліфікаційного посвідчення, повинні мати економічну або юридичну освіту освітньо-кваліфікаційного рівня не нижче ніж "спеціаліст" або "магістр".
2.6. Для участі у кваліфікаційному іспиті фахівець подає до екзаменаційної комісії:
- заяву на участь у кваліфікаційному іспиті;
- копію свідоцтва про навчання або іноземного документа щодо здобуття професійної кваліфікації;
- копію документа про освіту, що відповідає вимогам Положення;
- копію платіжного доручення про оплату за складання кваліфікаційного іспиту.

У разі наявності у професійного учасника ринку цінних паперів практичного досвіду роботи не менше одного останнього року на момент подання документів для складання кваліфікаційного іспиту:
- копію свідоцтва про навчання за скороченою типовою програмою, виданого за відповідним видом професійної діяльності з цінними паперами;
- ксерокопію трудової книжки за останній рік, засвідчену в установленому порядку;
(- документи, що підтверджують трудові відносини у разі сумісництва, за останній рік, якщо діяльність пов'язана з цінними паперами, засвідчені в установленому порядку.
Розмір оплати за складання кваліфікаційного іспиту встановлюється згідно з вимогами чинного законодавства установою, на базі якої організовується робота екзаменаційної комісії.

2.7. Екзаменаційна комісія проводить кваліфікаційний іспит шляхом тестування фахівців. У разі необхідності екзаменаційна комісія може проводити додаткову співбесіду з фахівцями.
Кваліфікаційні вимоги до фахівців при складанні кваліфікаційного іспиту та тести з кожної спеціалізації є єдиними для всіх екзаменаційних комісій і затверджуються Комісією з цінних паперів.

2.8. У разі успішного складання кваліфікаційного іспиту фахівцю видається кваліфікаційне посвідчення з відповідної спеціалізації.
Оформлення і видачу кваліфікаційного посвідчення не пізніше трьох днів від дати проведення кваліфікаційного іспиту здійснює установа, на базі якої організована робота екзаменаційної комісії. Кваліфікаційні посвідчення підписуються головою та секретарем екзаменаційної комісії і засвідчуються підписом керівника та печаткою установи, на базі якої організована робота екзаменаційної комісії.
2.9. Кваліфікаційне посвідчення повинно містити:
- надпис "Екзаменаційна комісія (назва навчального закладу);
(Абзац другий пункту 2.9 в редакції Рішення Комісії № 34 від 02.03.99)
- надпис "Кваліфікаційне посвідчення фахівця (вказується спеціалізація)";
- місцезнаходження екзаменаційної комісії;
- номер та дату видачі кваліфікаційного посвідчення;
- прізвище, ім'я та по батькові фахівця;
- номер та дату протоколу про результати кваліфікаційного іспиту;
- підписи голови та секретаря екзаменаційної комісії, керівника установи, на базі якої організована робота екзаменаційної комісії, та печатку цієї установи.

2.10. Екзаменаційна комісія за результатами кваліфікаційного іспиту складає протокол у двох примірниках, який підписують усі члени комісії, та затверджує з проставленням печатки керівник установи, на базі якої організована робота екзаменаційної комісії. Перший примірник указаного протоколу в тижневий термін передається до Комісії. Другий примірник протоколу зберігається зазначеною установою протягом десяти років від дати проведення кваліфікаційного іспиту
2.11. Фахівець, який не склав кваліфікаційний іспит, вправі оскаржити дії екзаменаційної комісії в Комісію з цінних паперів.
2.12. Кожний атестований фахівець має право мати тільки одне кваліфікаційне посвідчення з відповідної спеціалізації. Термін дії кваліфікаційного посвідчення фахівця з питань фондового ринку - 3 роки з дати його видачі.
2.13. Установа, на базі якої організована робота екзаменаційної комісії, веде реєстр виданих кваліфікаційних посвідчень із зазначенням прізвища, імені та по батькові, паспортних даних фахівця, номера та дати видачі посвідчення.
В тижневий термін після кваліфікаційного іспиту установа подає до Комісії з цінних паперів інформацію про фахівців, яким були видані кваліфікаційні посвідчення. Інформація подається на паперових носіях та у вигляді електрон-ної копії на дискеті 3,5" у форматі, який встановлює Комісія з цінних паперів. Паперова форма інформації повинна бути засвідчена підписом керівника та печаткою установи, на базі якої організована робота екзаменаційної комісії.

Інформація про фахівців повинна містити:
- назву та місцезнаходження установи, на базі якої організована робота екзаменаційної комісії;
- номер та дату протоколу про результати кваліфікаційного іспиту;
- дані про кожного фахівця, якому видано кваліфікаційне посвідчення, а саме:
- прізвище, ім'я та по батькові;
- паспортні дані (серія та номер паспорта, назва органу, що видав паспорт, та дата видачі);
- номер та дата видачі кваліфікаційного посвідчення.
2.14. Документи, які подані фахівцем до екзаменаційної комісії, після проведення кваліфікаційного іспиту повинні зберігатись установою протягом чотирьох років.
2.15. Контроль за діяльністю установи щодо атестації фахівців з питань фондового ринку здійснює Комісія з цінних паперів.

4. Стан розвитку та напрями вдосконалення інфраструктури фінансового ринку

На сьогодні в Україні триває пошук найприйнятніших шляхів щодо удосконалення функціонування фінансового сектора в умовах світової глобалізації.

На жаль, фінансовий сектор ще перебуває на етапі свого становлення, що свідчить про необхідність активації дій з його удосконалення. Тому, щоб захистити його від таких небезпек, необхідно забезпечити зміцнення внутрішніх ринків, створити ефективне національне законодавство, у тому числі корпоративне, удосконалити систему нагляду за фінансовими інституціями, підвисить її капіталізацію і фінансову стійкість .

Зіставлення інфраструктури фінансового ринку України і країн з розвитою ринковою економікою покаже:

а) фінансовим інститутам необхідно збільшити частку активів в обсязі ВВП, масштаби і різноманіття проведених операцій, чисельність зайнятих;

б) варто змінити співвідношення між фінансовими інститутами за рахунок скорочення частки банків і росту альтернативних фінансових послуг;

в) потрібно забезпечити умови задоволення фінансових потреб на будь-якій території.

Якщо не впровадити вказаних заходів, це може призвести до загрози економічного суверенітету України; нерівним конкурентним умовам між іноземними та українськими банками; відтоку прибуткового капіталу з території України. Інші аспекти функціонування фінансових інститутів теж не повинні змінюватися стихійно.

Формування конкурентного середовища розвитку інфраструктури фінансового ринку припускає:

-  вирівнювання умов функціонування її різних інститутів;

-  згладжування розходжень соціально-економічного розвитку регіонів.

Для реалізації цих напрямів удосконалювання недержавної підсистеми інфраструктури фінансового ринку необхідне створення відсутніх елементів і ланок, які будуть сприяти розвитку конкуренції між фінансовими інститутами, підвищенню різноманіття і рівномірності наданих фінансових послуг за рахунок появи клірингових союзів, фондових агентств, хеджингових фондів, розширення базисних активів ф'ючерсних контрактів, поширення операцій Інтернет - трейдингу по всій території України.

Поліпшення інформаційного простору може бути забезпечено шляхом створення асоціації органів державного контролю, СРО по всіх видах фінансових інститутів та єдиного інформаційного сайта.

Для впровадження подібних змін для розвитку інфраструктури фінансового ринку потрібно реформувати методи й інструменти державного регулювання фінансових інститутів, тому що ті, які використовуються на сьогодні, не забезпечують їхнього необхідного удосконалювання. При цьому доцільно проводити реформування насамперед непрямими методами, як більш гармонічними засобами впливу її державної підсистеми на недержавну, а для цього насамперед потрібне конкурентне середовище розвитку останньої.

Для здійснення цих задач доцільно активізувати державне регулювання інститутами інфраструктури фінансового ринку, що має стимулювати: конкуренцію між фінансовими інститутами для створення найбільш сприятливих умов задоволення фінансових потреб і за рахунок цього стимулювати вплив якісних факторів її впливу на зростання виробництва і споживання; різноманіття і рівномірність наданих фінансових послуг для формування умов задоволення фінансових потреб приватних фірм і домогосподарств як економічних агентів; наявність у суб'єктів господарської діяльності необхідної інформації для активізації прийняття ними рішень з інвестування фінансових ресурсів.

Конкурентні переваги розвитку інфраструктури фінансового ринку регіону перш за все слід пов'язувати з показниками, які впливають на рівень заощаджень, на зростання обсягу кредитування, інвестування, фінансування. Зокрема, до таких показників можна віднести такі як: частка регіону у валовій доданій вартості, реалізація продукції (рівень бартеризації), рівень розвитку підприємництва, середньомісячна заробітна плата працівників, попит на фінансові послуги, кадрове забезпечення, а також прогнозні показники розвитку економіки регіону.

Слід також враховувати показники, які дають кількісну оцінку розвитку інфраструктури фінансового ринку: кількість інститутів інфраструктури фінансового ринку в регіоні; територіальний розподіл (мережа) інститутів інфраструктури фінансового ринку; кількість фінансових послуг, які вони надають.

Показники якісної оцінки інфраструктури фінансового ринку включають:

- фінансовий результат діяльності і показники прибутковості;

- динамічність реагування на зміни в пріоритетах розвитку фінансового ринку, загальноекономічної і політичної ситуації в країні;

- активність щодо впровадження нових фінансових послуг, зокрема можливість здійснення пакетного обслуговування і здійснення послуг для VIP-клієнтів;

- ефективна маркетингова політика у сфері реалізації і реклами фінансових послуг; цінова політика; якість обслуговування.

Для подальшого вдосконалення діяльності банків як структуроутворюючого фактора розвитку інфраструктури фінансового ринку регіону необхідно визначення факторів впливу на стратегію поширення послуг. Серед них найбільш дієвими на регіональному рівні є:

1. Фактор розвитку ринку, який включає такі складові:

• нарощення банками регіону власного капіталу (розвиток банківської мережі, який передбачає злиття банків одного регіону, а також розширення мережі відділень фінансово сильних банків за умови їх належного технічного, інформаційного і кадрового забезпечення);

• створення на регіональному рівні спеціалізованих кооперативних та іпотечних банків;

• взаємозв'язок у розвитку малого і великого банківського бізнесу на рівні регіону.

2. Фактор розвитку вимог клієнтів, який передбачає:

• взаємозв'язок економічних інтересів, стану банку і клієнта та визначення послуг для задоволення банком фінансових інтересів клієнта: участь банку та клієнта в спільних проектах і програмах, у тому числі інвестиційних, відкриття банком у регіоні філії чи іншого підрозділу "під клієнта";

• вдосконалення банками, які працюють на рівні певного регіону, якості діяльності (вдосконалення внутрішньої структури банку, розробка нових банківських продуктів, створення пакетів послуг; можливість обслуговування VIP-клієнтів);

3. Фактор вдосконалення технологій, що передбачає здійснення прямих банківських операцій і послуг On-line, можливість контактувати з банком через системи "Клієнт – Банк", Інтернет, мобільний телефон (HandyBanking), впровадження системи фінансових магазинів (FinancialShops), телефонних банківських центрів.

Серед кредитних інститутів, які можуть досить ефективно працювати на регіональному рівні, слід виділити кредитні спілки. Вдосконалення їх діяльності має передбачати: розробку схеми взаємодії кредитних спілок із профспілками; розширення діяльності у сфері кредитування, крім того, до переліку операцій, які можуть здійснювати кредитні спілки, можна додати операції з придбання цінних паперів; вдосконалення системи регулювання діяльності кредитних спілок. 

Враховуючи досвід європейських країн і незначний розвиток фондового ринку в Україні, доцільним є - створення єдиної моноцентричної фондової біржової системи. Раціональним буде створення загальнонаціональної фондової біржі, розташованої в Києві, з філіями у фінансово розвинутих містах, що сприятиме формуванню в Україні цілісного, прозорого, високоліквідного та інвестиційно привабливого фондового ринку; зменшенню витрат торговців цінними паперами на членство в біржових системах; можливості використання в біржовій торгівлі єдиного клірингового та депозитарного центру; створенню відповідного рівня контролю за діяльністю на даному ринку і стане вирішальним кроком до майбутньої інтеграції у світові фондові ринки.

Для активізації інвестиційних процесів необхідно створити якісно нові інститути спільного інвестування, а саме – корпоративні та пайові інвестиційні фонди, а також забезпечити їх діяльність відповідно до світових норм і стандартів, які будуть більш зрозумілими як для вітчизняних, так і для іноземних інвесторів. Оптимальним для розвитку фінансового ринку є створення кооперативних фондів, що зумовлено тим, що інвестори мають можливість контролювати процеси, які відбуваються в цих фондах, і впливати на прийняття важливих рішень.

Для запобігання численним ризикам, які супроводжують діяльність небанківських фінансових інститутів, необхідно розробити інтегровану стратегію їх розвитку, створити законодавчу основу для всіх видів діяльності небанківських інститутів, яка повинна включати рамковий закон (визначення основних принципів діяльності всіх небанківських фінансових інститутів), спеціалізоване законодавство щодо регламентування діяльності окремих інститутів інфраструктури фінансового ринку.

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!