ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ 

Конспект лекцій з дисципліни Фінансова інфраструктура

галузь знань 0305 «Економіка і підприємництво»

напрям підготовки 6.030508 «Фінанси і кредит»

всіх варіативних компонент

Ірпінь 2013

Конспект лекцій з навчальної дисципліни «Фінансова інфраструктура» складений на основі робочої навчальної програми затвердженої у 2012 році.

Тема 1 Поняття та складові фінансової інфраструктури

(2 години) 

План лекційного заняття

1.Сутність, призначення і роль фінансової інфраструктури.

2.Складові фінансової інфраструктури. 

1. Сутність, призначення і роль фінансової інфраструктури

Фінанси — це система економічних відносин між державою, юридичними та фізичними особами, а також між окремими державами і міжнародними економічними інститутами й організаціями щодо акумуляції та використання грошових засобів на основі розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту і національного доходу.

Фінанси - це економічні відносини, пов'язані з формуванням, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів для виконання функцій та завдань господарюючих суб'єктів, а також будь-якої фізичної особи й суспільства загалом й забезпечення умов розширеного відтворення.

Фінанси відображають грошові відносини, які виникають між:

• підприємствами у процесі придбання товарно-матеріальних цінностей, реалізації продукції та послуг;

• підприємствами і вищими організаціями при створенні централізованих фондів, грошових ресурсів і їх розподілі;

• державою і підприємствами при сплаті ними податків до бюджетної системи та фінансуванні витрат;

• державою і громадянами при внесенні ними податків;

• підприємствами, громадянами та позабюджетними фондами при сплаті платежів й отриманні ресурсів;

• окремими ланками бюджетної системи;

• органами майнового й особистого страхування, підприємствами, населенням при сплаті страхових платежів і відшкодування збитків після настання страхових випадків.

Інфраструктура - від лат. infra - нижче, structura-строеніе.

Термін "інфраструктура" був вперше використаний ще на початку минулого сторіччя. Під інфраструктурою стали розуміти сукупність галузей, що сприяють нормальному функціонуванню виробництва матеріальних благ і послуг.
Стосовно до ринку (ринковій економіці) інфраструктура являє собою сукупність організаційно-правових та економічних відносин, що зв'язує ці відношення при всьому їхньому різноманітті в одне ціле.

Ринкова інфраструктура - це єдність і цілісність єдиного економічного простору, загальне правове забезпечення господарської діяльності. Тому тут завжди відчувається присутність держави, різних асоціацій у регулюванні господарської діятельності.

Існує 2 види ринкової інфраструктури:
1. Загальна інфраструктура - це система організацій, які обслуговують потреби розвитку всього національного ринка. Інфраструктура забезпечує формування і збереження єдності національного ринкового простору.
2. Приватна інфраструктура - це система вузькоспеціалізованих організацій, покликаних сприяти функціонуванню конкретного ринку. Приватна інфраструктура пов'язана з обслуговуванням конкретних операцій з реалізації тих чи інших товарів або послуг.

Сукупність пов'язаних між собою інститутів, діючих в межах особливих ринків і виконують певні функції, становить інфраструктуру ринкової економіки.

Фінансова інфраструктура відображає взаємозв'язок і взаємозалежність між економікою та фінансами.

Така забезпечувальна сутність і роль фінансів характери-зують їх як елемент економічної інфраструктури, що являє собою комплекс галузей, установ та механізмів, що забезпечують функціонування економіки.

Фінансова інфраструктура це особлива субстанція. Вона тісно пов'язана із сутнісним наповненням фінансів. Але в той же час, це самостійне явище, яке має специфічне призначення.

Розглянемо його взаємозв'язок з деякими фінансовими дефініціями.

У системі національних рахунків прийнято виділяти п' ять секторів:

• нефінансові сектор;

• фінансовий сектор;

• сектор загального державного управління;

• сектор домашніх господарств;

• сектор некомерційних організацій. 

До фінансового сектора належать ті фінансові інституції, що здійснюють свою діяльність на комерційних засадах і приймають безпосередню участь у процесах суспільного виробництва, продукуючи додану вартість.

У цьому контексті фінансовий сектор належить до економічної системи і може розглядатися як явище певною мірою ширше за фінанси, оскільки його представляють виробники послуг.

Водночас, оскільки ці послуги носять фінансовий характер, то є всі підстави розглядати його і як складову фінансової системи.

Фінансова інфраструктура також тісно пов'язана із фінансовим ринком, який є однією з найважливіших складових економіки та фінансів, маючи, як і фінансовий сектор, дуалістичний характер. Він в однаковій мірі є як складовою ринкової економіки (поряд з ринками товарів, послуг, праці тощо), так і фінансової системи. Інституції, які відносяться до фінансового сектора економіки, функціонують саме у його сфері.

Але крім того до його організаційної структури відносяться також організатори торгівлі, не інституційні посередники (брокерські і дилерські контори), обслуговуючі організації (реєстратори й зберігачі цінних паперів, депозитарії) та інші.

Отже, і за своїм змістовим наповненням, і за організаційною будовою, фінансовий ринок є ширшим за фінансовий сектор.

При цьому всі інституції та організації фінансового ринку входять до фінансової інфраструктури, забезпечуючи переміщення фінансових ресурсів у часі й просторі чи сприяючи цим процесам.

Водночас, характеризуючи взаємозв'язок фінансового ринку з фінансовою інфраструктурою, необхідно зазначити, що діяльність його інституцій, як зазначалося вище, не завжди спрямована на забезпечення потреб економіки, хоча саме у цьому полягає їх суспільне призначення.

Концентруючи у себе певні обсяги фінансових ресурсів, вони можуть спрямовувати їх у реальний сектор економіки, а можуть використовувати їх у власних цілях при здійсненні спекулятивних операцій.

Тобто, хоча інституції фінансового ринку за своїм призна-ченням безпосередньо відносяться до фінансової інфраструктури, окремі їх операції не мають відносно економіки забезпечувального характеру.

Ринок фінансових послуг за своєю суттю найповніше пов’язаний із фінансовою інфраструктурою.

Це поняття зафіксовано у законодавчому акті - Законі України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". Згідно з ним фінансовою послугою вважається "операція з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів"¹.

Ринки фінансових послуг визначаються як сфера діяльності їх учасників з метою надання та споживання певних видів фінансових послуг (банківських, страхових, інвестиційних, операцій з цінними паперами та інших, що забезпечують обіг фінансових активів).

З цих визначень витікає, що ринок фінансових послуг тісно взаємозв' язаний із фінансовим ринком та страхуванням, тобто, фінансові установи (термін закону), що на ньому працюють - банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії - є надавачами відповідних послуг.

Водночас, фінансовий ринок певною мірою є явищем ширшим за ринок фінансових послуг, оскільки певна його частина у сегменті ринку цінних паперів функціонує на основі прямих взаємозв' язків двох суб' єктів - емітента та інвестора. По суті вказаним законом до фінансових послуг віднесено тільки посередництво у русі фінансових ресурсів на фінансовому ринку та страхування.

Але у тих же сферах страхування і кредитування можливі, наприклад, брокерські послуги. Подібні послуги фінансового характеру законом не розглядаються, але цілком очевидно, що за своїм змістом вони відносяться і до ринку фінансових послуг, і до фінансової інфраструктури.

Загалом необхідно зауважити, що поняття "фінансова послуга" є досить складним і багатоаспектним.

По-перше, слід розрізняти фінансові послуги та послуги у сфері фінансової діяльності. Якщо фінансові послуги за своїм змістом відображають фінансові операції (тобто процеси мобілізації й розміщення ресурсів та їх руху), то послуги у сфері фінансової діяльності безпосередньо з ними не пов'язані, але сприяють їм.

Такими послугами є фінансовий консалтинг, аудиторські перевірки, інформаційні та рейтингові послуги, фінансова аналітика тощо.

Організації, що надають подібні послуги, за характером діяльності не є фінансовими. Але при цьому вони відіграють надзвичайно важливу роль у функціонуванні фінансової системи і фінансовій діяльності окремих суб'єктів.

По-друге, як відзначено вище, саме розуміння послуги у сфері операцій з фінансовими активами досить складне.

У сучасному світі рух ресурсів може опосередковуватися багатьма суб'єктами і їх усіх можна розглядати як надавачів фінансових послуг, тобто можуть існувати прямі послуги і свого роду послуги на послуги (наприклад, діяльність страхових і кредитних брокерів).

Крім того виникає питання, а хто кому власне надає послугу, наприклад, банк клієнту, приймаючи кошти на депозитний вклад, чи клієнт банку, надаючи йому ресурси?

Відповідь на це питання слід шукати у меті функціонування окремих суб'єктів, тобто саме банк створений з метою надання банківських послуг.

Таким чином, як бачимо, всі вказані поняття є різними за змістом та наповненням.

Відповідно, необгрунтовано, наприклад, визначати ринок фінансових послуг як складову фінансового ринку, чи як однозначні поняття. Кожна з них характеризує певне поле фінансових відносин та різноманітних видів діяльності у фінансовій сфері, маючи специфічні взаємозв' язки з фінансовою інфраструктурою.

Остання ж характеризується як сукупність таких складових, що забезпечують функціонування фінансової системи та реалізацію на цій основі суспільного призначення фінансів.

Виходячи із сутності та функцій фінансів і фінансовий ринок і фінансову послугу, безумовно, можна і необхідно розглядати як окрему складову економічної інфраструктури.

Адже, головне суспільне призначення фінансів полягає насамперед у створенні, спільно з іншими складовими економічної інфраструктури, належних передумов для відтворювального процесу, який є основою життєдіяльності суспільства.

Чи можливе, наприклад, виробництво та споживання товарів і послуг без такої складової економічної інфраструктури, як транспортна індустрія? Безумовно, ні, бо саме вона забезпечує рух товарів до споживача, або споживача до товарів і послуг (недаремно у багатьох країнах світу шлях до прискореного економічного розвитку починався саме із розбудови дорожньої інфраструктури, стратегії й тактики розвитку якої у чітко визначеному й завершеному вигляді в Україні, на жаль, до цього часу немає).

Точно так в умовах ринкової економіки суспільне відтворен-ня неможливе без фінансів, які на основі руху грошей опосеред-ковують процеси виробництва, розподілу, обміну й споживання.

Надійне функціонування фінансової інфраструктури засновується на узгодженості трьох передумов.

• По-перше, на розробці і запровадженні механізмів правового забезпечення (законодавча база).

• По-друге, на формуванні розгалуженої мережі різноманітних установ та інституцій (організаційна фінансова інфраструктура).

• По-третє, на ефективному використанні відповідного інструментарію, за допомогою якого забезпечується реалізація функцій фінансів (інструментальне наповнення). Тільки на основі такого системного підходу можливе отримання відповідних результатів та досягнення намічених цілей. Неналежний рівень дієвості, чи тим більше, відсутність якоїсь із складових, суттєво знижує ефективність функціонування фінансової інфраструктури.

Законодавча база та інструментальне наповнення складають свого роду оболонку фінансової інфраструктури, а сукупність установ та інституцій - її серцевину, тобто власне саму інфраструктуру.

Законодавча база фінансової інфраструктури являє собою сукупність законів, що регулюють функціонування фінансових інститутів та інституцій. Без відповідного законодавчого забезпечення вона повноцінно не може виконувати покладені на неї функції. Важливим чинником є також якісний рівень фінансового законодавства.

Невідпрацьованість законодавчих актів, нечіткість окремих норм законів, неузгодженість окремих положень в різних законах вкрай негативно позначаються на фінансовій практиці. Не менш важливе значення має також рівень забезпечення виконання положень діючого законодавства, у т. ч. й фінансового.

Нинішні проблеми України не стільки у недосконалості законодавчої бази, скільки у забезпеченні їх виконання, а ще більше у тому, що вони досить часто не визнаються громадянами як справедливі.

Хоча законодавча база не є безпосередньою складовою фінансової інфраструктури, без неї неможливе формування, розвиток та дієспроможність даного суспільного явища.

Інструментальне наповнення фінансової інфраструктури відображає механізм її функціонування. Воно являє собою сукупність фінансових інструментів, що використовуються суб' єктами організаційної інфраструктури у їх діяльності.

Оскільки напрями та сфери діяльності окремих суб' єктів, їх завдання, повноваження і функції суттєво різняться, то мають місце й відмінності у використовуваних інструментах. При цьому, як відмічалося раніше, фінансові інструменти, забезпечуючи функціонування фінансів, можуть використовуватися й у фінансовій політиці для досягнення певного впливу одних суб' єктів на інших.

Сучасна фінансова теорія та практика характеризуються динамічними змінами, які у першу чергу пов' язані з розвитком фінансового інструментарію - на ринку виграє насамперед той, хто може запропонувати щось нове на будь-які запити.

2 . Складові фінансової інфраструктури

Організаційна фінансова інфраструктура є досить розгалуженим і складним суспільним явищем, яке включає різні за змістом діяльності та призначенням установи й інституції, які забезпечують функціонування фінансів.

Організаційна фінансова інфраструктура включає три складові:

1. управлінську;

2. інституційну;

3. та обслуговуючу інфраструктуру.

1. Управлінськафінансоваінфраструктура - являє собою сукупністю фінансових органів, на які покладені функції оперативного управління в сфері державних фінансів та регулятивної діяльності щодо інституцій фінансового та страхового ринків і ринку фінансових послуг, а також фінансові служби галузевих міністерств і відомств, підприємств, організацій та установ.

За своїм складом крім фінансових органів включає фінансові служби суб' єктів господарювання та управлінських структур.

 Сукупність фінансових органів держави залежить від двох чинників:

• варіанту структурної будови державних фінансів (концентрація усіх коштів в бюджеті, чи формування бюджету та цільових фондів);

• системи управління ними (надання усіх повноважень міністерству фінансів, чи утворення спеціалізованих фінансових органів).

Загалом підходи до формування управлінської фінансової інфраструктури в різних країнах досить уніфіковані, хоча можуть використовуватися різноманітні варіанти як складу фінансових органів, так і їх взаємодії.

В Україні до складу фінансових органів включаються:

• Міністерство фінансів,

• Державна податкова адміністрація,

• Державне казначейство,

• Державна контрольно-ревізійна служба;

• Рахункова палата,

• Пенсійний фонд, дирекції фондів соціального страхування (на випадок безробіття, від нещасних випадків на виробництві та на випадок тимчасової втрати працездатності),

• НКЦП та ФР;

• Національна комісія з регулювання ринків фінансових послуг

Склад і взаємопідпорядкованість органів управлінської фінансової інфраструктури може змінюватися залежно від потреб розвитку економіки та фінансової системи. Наразі в Україні створено систему, що охоплює сукупність незалежних один від одного органів. В цьму є певні переваги: самостійності органи формують систему стримувань і противаг, яка відіграє важливу роль у демократичному суспільстві.

Водночас вносяться пропозиції щодо переведення Державної податкової адміністрації, Державного казначейства і Державної контрольно-ревізійної служби у підпорядкування Міністерству фінансів, які, безумовно, мають певний сенс, оскільки таке об'єднання сприяло б більшій узгодженості їх діяльності.

Не менш актуальним є питання об'єднання керівних органів Пенсійного фонду та фондів соціального страхування в одну управлінську структуру, оскільки це дозволило б ефективніше використовувати кошти даних фондів, а також суттєво скоротити їх адміністративні видатки.

Певна логіка є також у пропозиціях щодо створення єдиного державного регулятора діяльності усіх інституцій фінансового ринку на основі об' єднання відповідних функцій Національного банку України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку і Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг.

Основною проблемою управлінської фінансової інфраструктури є відсутність прямої зацікавленості політиків та державних службовців у забезпеченні належної ефективності в управлінні державними коштами. Хоча сучасна теорія та практика розробили різноманітні сучасні технології, наприклад, програмно-цільове бюджетування, бюджетний аудит тощо, їх використання матиме належний ефект тільки за умови створення системи відповідних стимулів і санкцій, налагодженого механізму громадського контролю. Це, у свою чергу, можливе лише за умови дотримання принципу транспарентності (прозорості) процесів формування і використання коштів бюджету і фондів цільового призначення.

Таким чином, у формуванні управлінської фінансової інфраструктури головним є не стільки оптимізація складу та функцій фінансових органів, скільки запровадження механізмів, що забезпечують належну ефективність їх діяльності.

2. Інституційна фінансова інфраструктура - це сукупність фінансових інституцій, які функціонують на фінансовому ринку та ринку фінансових послуг, виконуючи функції щодо мобілізації, переміщення та інвестування ресурсів.

До інвестиційної фінансової інфраструктури відносять:

• Національний банк, банки (комерційні), небанківські кредитні установи;

• Страхові компанії;

• Недержавні пенсійні фонди

• Інститути спільного інвестування, КУА та інші установи

Саме ці інституції, як було показано раніше, формують фінансовий сектор економіки. На відміну від суб'єктів управлінської інфраструктури вони мають пряму й безпосередню зацікавленість у забезпеченні раціонального й ефективного використання фінансових ресурсів.

Але тут є інша проблема - узгодження власних інтересів фінансових інституцій з інтересами власників цих ресурсів. Хоча значною мірою вони співпадають (кожний суб'єкт хоче отримати якомога більший прибуток), усе ж суперечності можуть виникати. Враховуючи таку специфіку фінансових інституцій, їх діяльність в обов' язковому порядку регулюється державою в особі вказаних вище регуляторних органів та центрального банку.

Основне завдання формування інституційної фінансової інфраструктури - створення належних умов для забезпечення різноманітних потреб громадян, підприємств і держави у фінансових послугах.

Відповідно чисельність суб' єктів цієї інфраструктури регулюється ринковими механізмами, і не може ні обмежуватися, ні штучно формуватися державними органами. Як і в усій ринковій економіці тут має місце жорстка конкуренція за ресурси та ринки їх інвестування. Ця конкуренція може підштовхувати окремі інституції до надмірно ризикових дій, які можуть у кінцевому підсумку призвести їх до банкрутства, а в окремих випадках і спровокувати фінансову кризу.

Таким чином, інституційна фінансова інфраструктура це і потужне джерело фінансової енергії, і потенційний генератор криз.

Характеристика основних суб' єктів інституційної інфраструктури.

Національний банк України є основною фінансовою інституцією і :

• здійснює емісію грошей ( інструмент фінансових відносин);

• регулює грошовий обіг у країні;

• організовує функціонування кредитної системи;

• реєстрацію комерційних банків і видає ліцензії на окремі види банківських операцій

• нагляд за діяльністю комерційних банків за допомогою встановлення економічних нормативів і розмірів обов' язкових резервів.

• обслуговування уряду ( виконує агентські послуги з розміщення державних ЦП і обслуговування державного боргу, проводить міжнародні розрахунки держави, здійснює валютне регулювання та визначає офіційні курси валют.

Банки (комер.) - є провідними фінансовими інституціями і виконують такі основні функції:

• акумуляція тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб;

• проведення безготівкових розрахунків;

• касове обслуговування готівкового обігу;

• кредитування; агентські та інші послуги клієнтам банку.

В умовах ринкової економіки банки являють собою серцевину фінансової системи, виконуючи роль кровоносної мережі в економіці.

Концентруючи значну масу фінансових ресурсів і спрямовуючи кредитні потоки, вони відіграють провідну роль у розвитку кожної країни.

Економічна та фінансова міць кожної країни визначається насамперед потенціалом її банківської системи.

Розрізняють два типи банків: універсальні й спеціалізовані. Універсальні здійснюють усі види банківських операцій. Спеціалі-зовані банки проводять тільки окремі види операцій або обслуговують певні галузі. Більшість банків в Україні є універсальними. До спеціалі-зованих відносяться ощадні, інвестиційні, іпотечні та інші види банків.

Небанківські кредитні установи функціонують на кредитному ринку, але на відміну від банків можуть здійснювати обмежене коло операцій.

Основним їх видом є кредитні спілки, які формують свої ресурси на основі пайових та інших внесків членів цих спілок, а також здійснюють мобілізацію коштів на депозитні вклади.

Основний напрям їх діяльності - кредитування юридичних і фізичних осіб. У цій сфері функціонують також ломбарди, які надають кредити фізичним особам під заставу майна.

Важливу роль на ринку фінансових послуг відіграють фінансові компанії - лізингові, факторингові, з фінансування будівництва житла.

Лізингові компанії функціонують у галузі фінансового лізингу - надання майна в оренду з умовою переходу його у власність лізингоодержувача після погашення фінансових зобов'язань (при операційному лізингу майно повертається лізингодавцю).

Факторингові компанії функціонують у борговій сфері і займаються операціями з купівлі за відповідну плату боргів окремих суб' єктів.

Водночас, оскільки лізингові та факторингові операції можуть розглядатися як своєрідні форми кредитування, їх можуть надавати й універсальні фінансові інституції - банки.

Страхові компанії формують колективні страхові фонди на засадах солідарної відповідальності, приймаючи на себе відповідні ризики.

СК укладають угоди страхування з юридичними та фізичними особами, приймають страхові внески (премії) й виплачують страхове відшкодування. Крім того вони є одними з провідних суб' єктів фінансового ринку, інвестуючи тимчасово вільні кошти та страхові резерви, а також надаючи кредити своїм клієнта (в межах передбачених законодавством даної країни).

СК розробляють форми, види й умови страхування, установлюють розміри страхових тарифів.

Недержавні пенсійні фонди функціонують в сфері соціального страхування і спільно з державним Пенсійним фондом формують систему пенсійного забезпечення.

Недержавне пенсійне страхування є добровільним, доповнюючи обов'язкове державне, і здійснюється у накопичувальній формі (розмір пенсії прямо залежить від накопиченої на персональному рахунку суми внесків).

НПФ - є одними з найважливіших інвесторів, маючи у своєму розпорядженні так звані "довгі гроші", які можуть вкладатися у довготривалі проекти, сприяючи розвитку економіки. Ці активи знаходяться під управлінням КУА.

Інститути спільного інвестування (ІСІ) виступають фінансовими посередниками на ринку цінних паперів, мобілізуючи кошти розрізнених інвесторів та вкладаючи їх у відповідні інвестиції.

В Україні ІСІ можуть створюватися у формі пайових (відкритих, інтервальних, закритих диверсифікованих і недиверсифікованих, венчурних) та корпоративних (закритих недиверсифікованих і венчурних) інвестиційних фондів.

Пайовий інвестиційний фонд формується шляхом випуску інвестиційних сертифікатів і являє собою кошти, що належать інвесторам на правах спільної власності. Він створюється кампанією з управління активами і не є юридичною особою.

Корпоративний інвестиційний фонд, навпаки, є юридичною особою у формі акціонерного товариства. Він формується на основі випуску простих іменних акцій.

Компанії з управління активами забезпечують розміщення коштів НПФ та ІСІ. Одна компанія може одночасно здійснювати управління активами декількох суб' єктів, але при цьому загальна величина активів, що перебувають в управлінні, не може перевищувати встановлених законодавством обмежень. З метою недопущення надмірно ризикових операцій встановлюються відповідні обмеження щодо обсягів та напрямів розміщення активів. Компанія з управління активами несе майнову відповідальність за збитки, які вона може завдати своїми діями (чи бездіяльністю) згідно з чинним законодавством та умовами укладених угод.

3. Обслуговуюча фінансова інфраструктура включає:

• суб'єктів, які виконують функції організаційних посередників на фінансовому ринку (біржі, ТІС, торгівці цінними паперами);

• суб'єктів, які виконують допоміжні функції на ринку цінних паперів (реєстратори, депозитарії, клірингові центри та ін.);

• суб'єктів, які виконують, які не будучи фінансовими за змістом своєї діяльності, надають послуги різним суб'єктам у сфері фінансової діяльності (аудиторські та консалтингові фірми, інформаційні, рейтингові та аналітичні агенції, ріелтерські контори, бюро кредитних історій тощо).

Основне призначення обслуговуючої інфраструктури полягає у створенні належних передумов для функціонування основних суб' єктів інфраструктури. Але хоча вони виконують допоміжні функції, без них сучасну фінансову інфраструктуру неможливо уявити.

Фондова біржа виступає основним організатором торгівлі і являє собою організаційно оформлений, регулярно функціонуючий торговельний майданчик, на якому відбуваються операції купівлі-продажу цінних паперів та інших фінансових інструментів.

Головне призначення біржі - організація функціонування вторинного ринку.

Але, з одного боку, через біржу може здійснюватись і первинне розміщення цінних паперів, а з іншого боку, і вторинний ринок може функціонувати поза біржею. У зв' язку з цим розрізняють біржовий і позабіржовий обіг цінних паперів.

Оскільки фондова біржа є центром торгівлі цінними паперами, то за підсумками торгівлі на ній здійснюється їх котирування.

З одного боку, на основі котирування утворюється механізм незалежної й досить об' єктивної оцінки діяльності емітентів ЦП.

З іншого боку, фондові індекси є важливим макроекономіч-ним індикатором ділової активності та ситуації в економіці як окремої країни, так і світової економіки у цілому.

Торгівці цінними паперами є професійними учасниками фондового ринку. Професійна діяльність з торгівлі цінними паперами включає:

• брокерську;

• дилерську діяльність;

• андеррайтинг;

• діяльність з управління цінними паперами.

Реєстратор - це юридична особа, яка спеціалізується на наданні послуг з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, випущених у документарній формі.

Налагоджена та захищена реєстраторська діяльність є запорукою гарантування прав інвесторів, що вкрай важливо для ефективного функціонування ринку цінних паперів.

Депозитарії здійснюють зберігання цінних паперів, що існують у бездокументарній формі, а також обслуговування обігу цінних паперів у бездокументарній та документарній (з цінних паперів, що депоновані в цьому депозитарії) формах.

Депозитарні установи здійснюють такі види операцій:

• відкриття і закриття рахунків;

• внесення змін до анкети рахунку;зміну способу зберігання (відокремлений чи колективний);

• зарахування, списання, переказ, переміщення цінних паперів;

• видача виписок і довідок з рахунку у цінних паперах.

Повноцінне функціонування фінансового ринку та фінансової системи у цілому можливе тільки за умови наявності повної й достовірної інформації щодо діяльності окремих суб' єктів. В системі інформаційного забезпечення фінансової діяльності важливу роль відіграють суб'єкти, що спеціалізуються на відповідних функціях:

• Аудиторські фірми, здійснюючи незалежний контроль, засвідчують правильність ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності. Вони мають надати підтвердження зацікавленим особам (інвесторам, органам державного регулювання, фінансовим інституціям, партнерам), що оприлюднені звіти тих суб'єктів, які мають розкривати інформацію про свою діяльність, відображають реальний стан їх справ.

• Інформаційні агенції збирають, систематизують і розповсюджують через різноманітні канали (друковані засоби та електронні мережі) інформацію щодо стану економіки та фінансів окремих країн і суб' єктів.

• Рейтингові агенції провадять оцінку та порівняльну характеристику окремих фінансових інституцій та інструментів, тобто дають можливість зорієнтуватися у безмежному просторі фінансової інформації і прийняти вірне інвестиційне рішення.

• Консалтингові фірми надають консультативну допомогу певним суб‘- єктам стосовно різних сторін їх діяльності (оптимізація оподаткування, визначення способу і джерел фінансування, розробка й супроводження інвестиційних проектів, оптимізація інвестиційного портфеля тощо).

• Ріелтерські контори здійснюють незалежну оцінку майна чи нематеріальних активів, наприклад, при наданні їх у заставу під отримані кредити.

• Бюро кредитних історій з метою виявлення й попередження недобросовісних дій та шахрайства у сфері кредитування накопичує інформацію про позичальників, фіксуючи їх порушення та заборгованість.

• фінансова аналітика, яка може представлятися як у публічній формі (статті та огляди у засобах масової інформації), так і виконуватися на замовлення окремих суб'єктів.

Таким чином, як бачимо, усі суб'єкти й управлінської, й інституційної, й обслуговуючої фінансової інфраструктури відіграють дуже важливу роль у забезпеченні надійного та ефективного функціонування фінансової системи. Відсутність окремих суб' єктів чи неналежне виконання ними відповідних функцій негативно позначається та дієздатності цієї системи та економіки.

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!