Загальні вимоги до написання курсових робіт

Загальні вимоги до написання курсових робіт 

Курсова робота є обов'язковою складовою учбового плану відповідного курсу. В процесі її підготовки студент повинен оволодіти навичками наукового пошуку, роботи з літературою та джерелами, відбору необхідного фактичного матеріалу, його використання, узагальнення та аналізу.

Курсова робота, як правило, є частиною майбутньої дипломної / бакалаврської роботи, її захист відбувається на засіданні кафедри до 1 травня. За рішенням кафедри допускається зарахування курсової роботи без захисту за результатами виступу на наукових конференціях.

Загальний об'єм курсової роботи – від 20 до 30 сторінок.

На "відмінно" оцінюються курсові роботи, присвячені малодослідженим темам, або ті, що потребують переосмислення на основі раніше недоступних джерел та літератури. Зміст курсової роботи повинен бути завершеним сюжетом, який розкриває зазначену тему згідно з планом, розробленим студентом при допомозі наукового керівника.

Робота повинна бути написана грамотною українською мовою, бібліографічний апарат виконаний згідно з останніми вимогами Держстандарту. Список використаної літератури повинен складатися з джерел згідно їх класифікації та літератури.

На "добре" та "задовільно" оцінюються курсові роботи, які розкривають в цілому тему, але не відповідають одній або кільком вищезазначеним вимогам.

Письмова робота повинна бути результатом самостійної творчої праці, а не простим переказом положень, взятих з літератури, і тим більш – не сукупністю виписок. Автор повинен насамперед засвідчити уміння самостійно працювати з джерелами, а також з дослідженнями.

Роботу над запропонованою темою корисно почати з творів загального характеру, які дають характеристику епохи й розглядають більш широку проблему, частиною якої є ваша тема, а вже потім переходити до досліджень, що торкаються безпосередньо її окремих питань.

Результатом читання повинне бути виявлення проблем (суперечливих сюжетів теми), позицій авторів і суті розходжень між ними. На цьому етапі роботи студент повинен намітити і сформулювати ті питання, які належить вирішити в рамках даної роботи і з яким він буде підходити в подальшому до джерела.

Наступний, найважливіший етап роботи – вивчення і критичний аналіз джерела. Проаналізувати джерело і побачити в ньому різноманітні прояви суспільного життя минулого – в цьому й полягає майстерність історика, якою слід оволодівати. Одночасно слід оволодіти технікою видобування й фіксування відібраного матеріалу.

Метод конспектування неприйнятний при самостійній роботі над проблемою. Він відхиляє від дослідження до переказу; крім того, конспекти потрібно заново вивчати, добуваючи звідти факти, і розташовуючи їх у тій послідовності, потрібній для логічного викладу проблеми. І чим більше конспектів, тим важче виконати це завдання.

Щоб уникнути вказаних труднощів, матеріал від самого початку слід згрупувати не за джерелами конспектування, а за окремими питаннями розроблюваної теми. Це досягається за допомогою системи виписок.

Виписки бувають різних видів: виписка-цитата, коли авторський текст переписується дослівно; виписка-замітка, яка передає матеріал своїми словами, і змішана (комбінована) виписка. Виписки цитати найчастіше роблять з джерел (документів), а замітки – з історичних досліджень.

Відібрані матеріали краще фіксувати не в зошитах, а на окремих аркушах (картках), при цьому кожна з них містить вказівку, до якого питання (розділу) роботи дана виписка відноситься. Писати на картці потрібно тільки з одного (лицьового) боку, зліва необхідно залишати поля для поміток, питань, висновків, які виникають в ході роботи. Кожна картка повинна мати три складових елементи: а) заголовок, що вказує назву питання; 2) виписаний з джерела (дослідження) текст; 3) посилання на джерело інформації. Заголовок виписки повинен відображати дуже вузьке питання, текст виписки повинен відовідати заголовку. На одному аркуші (картці) можна зробити виписки з різних джерел або досліджень, які відображають одне й те саме питання. Чіткі заголовки полегшать потім групування виписок і роботу з ними. 

Примірна схема виписки 

Розміщення тульських "заводів" 17 ст. (Розд. 2)
	Текст
Крепостная мануфактура в России: тульские и каширские заводы. Л., 1930. Ч. 1. С. 100.

Студент повинен ознайомитися з усією рекомендованою літературою, починаючи із загального розділу. Коли весь матеріал джерел і досліджень опрацьований, слід привести зібраний матеріал у систему й продумати план. Примірні плани наводяться в методичному посібнику, однак студенти можуть запропонувати і свої варіанти. Бажано перед початком роботи скласти для себе розгорнутий (робочий) план роботи, який являє собою внутрішню структуру кожного параграфу (розділу).

В плані повинні бути виділені вступ, розділи основної частини і висновки. Розділів повинно бути не менше двох; великі розділи можуть поділятися на 2-3 параграфи. Назва розділу і його складових частин повинні бути короткими і не повторяти один одного.

Найбільші труднощі студенти відчувають при написанні вступу. Його слід писати після того, як буде повністю написана основна частина роботи. Обсяг вступу складає близько п’ятої частини всієї роботи й містить низку обов’язкових елементів. Перш за все слід дати постановку питання, тобто кількома фразами ввести читача в курс справи, показати науково-теоретичне значення теми, її місце в історичному процесі. А також (якщо можливо) її актуальність (сучасність).

Далі у вступі дається оцінка історичної літератури (історіографія проблеми). Це коротка довідка, що вказує, якою мірою дана проблема вивчена в історичній науці. Вона не повинна зводитися до переліку авторів і праць, а повинна показувати, як розвивалися історичні погляди на дану проблему. Історичний огляд повинен охоплювати головним чином ті видання, які студент вивчив самостійно. Можна використовувати і окремі матеріали з історіографічних оглядів у монографіях, однак у такому разі слід вказати у посиланні, з яких праць запозичені ці відомості.

При написанні історіографічного огляду слід дотримуватися хронологічної послідовності, тобто про праці вчених попередніх поколінь говорити раніше, ніж про попередні. У вступі розглядається концепція автора в цілому. Погляди з окремих питань аналізуються у відповідних розділах основної частини. При цьому необхідно робити посилання на ті видання, про які йдеться.

Після історіографії дається характеристика джерел (історичних документів, а не тих видань, у яких вони вміщені). Слід визначити їх тип, історичну обстановку їх появи, вказати, наскільки повно висвітлена в них досліджувана проблема, інтереси якої соціальної групи населення відображає те чи інше джерело тощо [Для з’ясування специфіки того чи іншого типу джерела можна використати: Источниковедение истории СССР. М., 1981; Источниковедение: Теория. История. Метод. Источники российской истории: Учеб. пособие / И.Н.Данилевский, В.В.Кабанов, О.М.Медушевская, М.Ф.Румянцева. – М.: Российск. гос. гуманит. ун-т, 1998; Голиков А.Г., Круглова Т.А. Источниковедение отечественной истории. – М.: РОССПЭН, 2000].

В кінці вступу треба сформулювати цілі роботи. Вони повинні бути представлені розгорнуто і проблемно, а не просто повторяти назви роботи й розділів.

Перший розділ роботи, як правило, має вступний характер. Він містить опис історичного фону, на якому розкривається подальший зміст теми. Цей розділ розробляється на основі історичних досліджень шляхом їх ретельного дослідження і аналізу, а також джерел. Робота не одержить позитивної оцінки, якщо замість самостійного аналізу літератури студент буде переписувати або конспектувати книги і брошури з даної теми. Текст першого розділу повинен бути тісно пов’язаним з основним змістом, а його обсяг не перевищувати 5-6 сторінок.

Другий і наступний розділи складають основну частину роботи як за обсягом (12-15 сторінок), так і за змістом. Вони пишуться безпосередньо на основі вивчення джерел. При цьому студент повинен висловити своє власне ставлення і до свідчень джерел, і до їх інтерпретації в літературі.

Кожен розділ роботи повинен завершуватися коротким висновком. В заключенні (у висновках) висновки підсумовуються й підводиться загальний результат дослідження (1-2 сторінки).

Робота повинна бути написана чітким почерком або надрукована без стилістичних і граматичних помилок. Вона має примірний обсяг 20-25 сторінок тексту (під сторінкою розуміється стандартний лист паперу), написаного на одній стороні з полями (3 см з лівої, 1 см з правої сторони, по 2 см зверху і знизу). Слід уникати використання іншого чорнила крім синього, чорного або фіолетового.

Робота починається з титульної сторінки (див. зразок № 1). Після титульної сторінки наводиться зміст роботи (див. зразок № 2).

Далі слідує текст роботи. В тексті роботи обов’язково повинні бути наявні найменування розділів і параграфів (у відповідності зі змістом). Вони виконуються у вигляді заголовків над основним текстом. Переніс слів у заголовках не допускається. Крапка в кінці заголовка не ставиться, однак, якщо заголовок складається з двох речень, то їх розділяють крапкою.

Назви розділів (глав) виконуються заголовними (великими) літерами і не нумеруються (за винятком глав). Назви підрозділів (параграфів) виконуються звичайними (малими) літерами (за винятком першої заголовної). Відстань між заголовком і текстом – 3-4 інтервали (рядки). Відстань між заголовками розділів (глав) і підрозділів (параграфів) – 2 інтервали (рядки).

Кожний новий розділ роботи (крім параграфів) починається з нового аркуша. Сторінки роботи мають порядкову нумерацію арабськими цифрами у правому верхньому кутку. Титульний аркуш включається у загальну кількість сторінок, однак не нумерується.

В кінці роботи слід помістити список всіх використаних у роботі джерел і досліджень. Він включає в себе наступні розділи:

1. Джерела.

2. Дослідження. 

Список наводиться в алфавітному порядку прізвищ авторів або назв праць (у тому разі, якщо прізвище автора на титульному аркуші відсутнє). Опис книг і статей наводиться повністю зі вказанням прізвищ та ініціалів авторів, назв і повних вихідних даних – місця, видавництва і року видання (див. зразок № 3).

Праці одного і того ж автора перелічуються у хронологічній послідовності (за часом їхнього виходу у світ).

Текст роботи супроводжується вичерпним науковим апаратом, який складається з посторінкових посилань і приміток. Посилання робляться як при цитуванні в тексті джерела чи дослідження, так і при переказі їх змісту своїми словами. Вони поміщуються під текстом на тій же сторінці й відділяються від тексту невеликою рискою. Посилання позначаються в тексті і під рядком арабськими цифрами, дещо піднятими над рядком, нумерація посилань – або посторінкова, або наскрізна (суцільна) протягом усієї роботи. 

Зразки посилань

На монографії та інші окремі видання

¹ Греков Б.Д. Киевская Русь. – М., 1953. – С. 15.

² Повесть временных лет. – М.-Л., 1950. – Ч. 1. – С. 117. 

В наступних посиланнях можна не повторювати назву роботи, місце, видавництво і час видання:

³ Греков Б.Д. Указ. соч. – С. 92. 

Вживання скорочення "Вказ. праця" (вказана праця) або "Там само" припустиме за умови, що у роботі використана тільки одна робота даного автора. В іншому разі наводиться скорочена назва роботи:

⁴ Греков Б.Д. Киевская Русь. – С. 65 або

⁵ Тихомиров М.Н. Пособие… – С. 83. 

На статті, окремі документи в збірниках

та інші матеріали, що входять до складу інших видань

¹ Рыбаков Б.А. Смерды // История СССР. – 1979. – № 2. – С. 48. 

У наступних посиланнях:

² Рыбаков Б.А. Указ. соч. – С. 48 (або Рыбаков Б.А. Смерды. – С. 48). 

Якщо посилання на одну й ту ж роботу слідують одне за одним, вони оформляються наступним чином:

¹ Греков Б.Д. Киевская Русь. – М., 1953. – С. 15.

² Там же. – С. 89.

³ Там же (якщо співпадає і сторінка). 

Однак якщо посилання на одну й ту ж роботу перериваються посиланням на іншу працю, а потім знову повторяються, то слід знову назвати автора і роботу.

Текст роботи за необхідності доповнюється додатками, які містять допоміжний матеріал, необхідний для його повноти (таблиці, схеми, тексти тощо). Наявність додатку обумовлюється в змісті роботи, на нього робляться посилання по тексту. Всі додатки розміщають після списку літератури. 

Кафедра ________ пропонує студентам спеціалізації орієнтовну тематику курсових, бакалаврських, дипломних та магістерських робіт.

Головна увага при цьому зосереджується на дослідженні внутрішньої та зовнішньої політики Росії, відносинах Росії і України на різних етапах існування країн, історії культури, історіографії. Крім того, для вивчення пропонуються теми з історичної біографістики, історії рідного університету.

Обираючи тему, необхідно спиратися на знання проблем історії Росії, історії окремих країн та конкретних історичних питань, які студент має намір досліджувати, при цьому слід враховувати наявність історичних джерел та спеціальної літератури з обраної теми.

Основною вимогою для вибору теми роботи є її наукова актуальність та доцільність для наукового пошуку.

Бакалаврська робота є узагальненням попередніх наукових пошуків (курсових робіт).

Дипломна робота має ґрунтуватися на більш широкій джерельній базі, ніж бакалаврська, та містити певні узагальнення, авторське бачення наукової проблеми.

Магістерська робота повинна включати більш широкий і глибокий спектр дослідження, що спрямовує майбутнього фахівця на теоретичне переосмислення його наукового доробку, формування і аргументацію його власного бачення досліджуваної проблеми.

Кафедра зберігає за собою право на певну корекцію теми дослідження, обраної студентом, або ж її відхилення, якщо вона не містить має елементів новизни для наукового пошуку.

Студент, обравши тему роботи, подає заяву на ім'я завідувача кафедри про затвердження теми дослідження і призначення наукового керівника (див. Додаток № 1). Після затвердження теми на засіданні кафедри студент зобов'язаний отримати від свого наукового керівника завдання на виконання роботи. Воно передбачає остаточне формулювання назви теми, графік подання науковому; керівнику окремих розділів чи параграфів і остаточний термін подання готової роботи на кафедру для рецензування. 

Підготовка роботи

Письмова робота повинна бути результатом самостійної творчої праці, а не простим переказом положень, взятих з літератури, і тим більш – не сукупністю виписок. Автор повинен насамперед засвідчити уміння самостійно працювати з джерелами, а також з дослідженнями.

Роботу над запропонованою темою корисно почати з творів загального характеру, які дають характеристику епохи й розглядають більш широку проблему, частиною якої є обрана тема, а вже потім переходити до досліджень, що торкаються безпосередньо її окремих питань.

Результатом читання повинне бути виявлення проблем (суперечливих сюжетів теми), позицій авторів і суті розходжень між ними. На цьому етапі роботи студент повинен намітити і сформулювати ті питання, які належить вирішити в рамках своєї письмової роботи і з яким він буде підходити в подальшому до джерела.

Наступний, найважливіший етап роботи – вивчення і критичний аналіз джерела. Проаналізувати джерело і побачити в ньому різноманітні прояви суспільного життя минулого – в цьому й полягає майстерність історика, якою слід оволодівати. Одночасно слід оволодіти технікою видобування й фіксування відібраного матеріалу.

Метод конспектування неприйнятний при самостійній роботі над проблемою. Він відхиляє від дослідження до переказу; крім того, конспекти потрібно заново вивчати, добуваючи звідти факти, і розташовуючи їх у тій послідовності, яка потрібна для логічного викладу проблеми. І чим більше конспектів, тим важче виконати це завдання.

Щоб уникнути таких труднощів, матеріал від самого початку слід згрупувати не за джерелами конспектування, а за окремими питаннями розроблюваної теми. Це досягається за допомогою системи виписок.

Виписки бувають різних видів: виписка-цитата, коли авторський текст переписується дослівно; виписка-замітка, яка передає матеріал своїми словами, і змішана (комбінована) виписка. Виписки цитати найчастіше роблять з джерел (документів), а замітки – з історичних досліджень.

Відібрані матеріали краще фіксувати не в зошитах, а на окремих аркушах (картках), при цьому кожна з них містить вказівку, до якого питання (розділу) роботи дана виписка відноситься. Писати на картці потрібно тільки з одного (лицьового) боку, зліва необхідно залишати поля для поміток, питань, висновків, які виникають в ході роботи. Кожна картка повинна мати три складових елементи: а) заголовок, що вказує назву питання; 2) виписаний з джерела (дослідження) текст; 3) посилання на джерело інформації. Заголовок виписки повинен відображати дуже вузьке питання, текст виписки повинен відповідати заголовку. На одному аркуші (картці) можна зробити виписки з різних джерел або досліджень, які відображають одне й те саме питання. Чіткі заголовки полегшать потім групування виписок і роботу з ними. 

Примірна схема виписки 

Розміщення тульських "заводів" 17 ст. (Розд. 2)

Текст

Крепостная мануфактура в России: тульские и каширские заводы. Л., 1930. Ч. 1. С. 100.

Автор повинен ознайомитися з усією рекомендованою літературою, починаючи із загального розділу. Коли весь матеріал джерел і досліджень опрацьований, слід привести зібраний матеріал у систему й продумати план. Примірні плани наводяться в методичному посібнику, однак студенти можуть запропонувати і свої варіанти. Бажано перед початком роботи скласти для себе розгорнутий (робочий) план роботи, який являє собою внутрішню структуру кожного параграфу (розділу).

В плані повинні бути виділені вступ, розділи основної частини і висновки. Розділів повинно бути не менше двох; великі розділи можуть поділятися на 2-3 параграфи. Назва розділу і його складових частин повинні бути короткими і не повторяти один одного.

Найбільші труднощі студенти відчувають при написанні вступу. Його слід писати після того, як буде повністю написана основна частина роботи. Обсяг вступу складає близько п’ятої частини всієї роботи й містить низку обов’язкових елементів. Перш за все слід дати постановку питання, тобто кількома фразами ввести читача в курс справи, показати науково-теоретичне значення теми, її місце в історичному процесі. А також (якщо можливо) її актуальність (сучасність).

Далі у вступі дається оцінка історичної літератури (історіографія проблеми). Це коротка довідка, що вказує, якою мірою дана проблема вивчена в історичній науці. Вона не повинна зводитися до переліку авторів і праць, а повинна показувати, як розвивалися історичні погляди на дану проблему. Історичний огляд повинен охоплювати головним чином ті видання, які студент вивчив самостійно. Можна використовувати і окремі матеріали з історіографічних оглядів у монографіях, однак у такому разі слід вказати у посиланні, з яких праць запозичені ці відомості.

При написанні історіографічного огляду слід дотримуватися хронологічної послідовності, тобто про праці вчених попередніх поколінь говорити раніше, ніж про попередні. У вступі розглядається концепція автора в цілому. Погляди з окремих питань аналізуються у відповідних розділах основної частини. При цьому необхідно робити посилання на ті видання, про які йдеться.

Після історіографії дається характеристика джерел (історичних документів, а не тих видань, у яких вони вміщені). Слід визначити їх тип, історичну обстановку їх появи, вказати, наскільки повно висвітлена в них досліджувана проблема, інтереси якої соціальної групи населення відображає те чи інше джерело тощо. Для з’ясування специфіки того чи іншого типу джерела можна використати:

Источниковедение истории СССР. М., 1981;

Источниковедение: Теория. История. Метод. Источники российской истории: Учеб. пособие / И.Н.Данилевский, В.В.Кабанов, О.М.Медушевская, М.Ф.Румянцева. – М.: Российский гос. гуманит. ун-т, 1998;

Голиков А.Г., Круглова Т.А. Источниковедение отечественной истории. – М.: РОССПЭН, 2000.

В кінці вступу треба сформулювати цілі роботи. Вони повинні бути представлені розгорнуто і проблемно, а не просто повторяти назви роботи й розділів.

Перший розділ роботи, як правило, має вступний характер. Він містить опис історичного фону, на якому розкривається подальший зміст теми. Цей розділ розробляється на основі історичних досліджень шляхом їх ретельного дослідження і аналізу, а також джерел. Робота не одержить позитивної оцінки, якщо замість самостійного аналізу літератури студент буде переписувати або конспектувати книги і брошури з даної теми. Текст першого розділу повинен бути тісно пов’язаним з основним змістом, а його обсяг не перевищувати 5-6 сторінок.

Другий і наступний розділи складають основну частину роботи як за обсягом (12-15 сторінок), так і за змістом. Вони пишуться безпосередньо на основі вивчення джерел. При цьому студент повинен висловити своє власне ставлення і до свідчень джерел, і до їх інтерпретації в літературі.

Кожен розділ роботи повинен завершуватися коротким висновком. В заключенні (у висновках) висновки підсумовуються й підводиться загальний результат дослідження (1-2 сторінки).

Курсова, бакалаврська, дипломна робота в основі своїй можуть ґрунтуватися на опрацьованих студентом джерелах та основних історичних дослідженнях з обраної проблеми.

Опрацювання джерел і літератури необхідно починати паралельно з комплектуванням бібліографії. Спочатку необхідно проглянути спеціальну наукову літературу, бібліографічні покажчики та довідники, що дають можливість ознайомитись з рівнем розробки обраної теми в історичних дослідженнях. В першу чергу слід звернути увагу на ті роботи, що ближче всього торкаються обраної теми. Починати вивчення літератури доцільно з праць, які вийшли друком в останні 2-3 роки, а потім поступово звертатися до досліджень попередніх років.

Читаючи наукові праці, необхідно робити витяги (виписки) окремих положень, характеристик подій або історичних діячів, фактологічних даних. Всі витяги групуються за розділами чи параграфами і, як правило, занотовуються на окремих аркушах чи файлах в комп'ютері з посиланням на ті джерела, звідки вони взяті. При написанні курсової роботи це дасть можливість зробити точне посилання на використаний матеріал і сприятиме його систематизації, оскільки під час підготовчого періоду виписок накопичується дуже багато.

У виписках необхідно фіксувати прізвище та ініціали автора наукового дослідження (бажано також визначити місце праці вченого, його статус), назву книги або статті, рік і місце видання, сторінки, з яких взятий матеріал. Якщо витяги робляться з журнальної або з газетної статті, необхідно вказувати рік і номер журналу, число і місяць виходу друком газети, її номер, а також відповідні сторінки.

Опрацьовуючи наукову літературу, студент дає самостійну оцінку досягнень попередніх дослідників, які розробляли чи торкалися окремих аспектів обраної теми, здійснює історіографічний огляд і на цій основі визначає завдання свого дослідження.

Читати слід не тільки вузькоспеціальні праці, але й ті, що дають загальне уявлення про епоху, події, діячів, створюють загальноісторичний фон. Варто ще раз наголосити, що метою роботи с вивчення та аналіз тих питань, які до останнього часу не знайшли належного висвітлення чи були лише поставлені або означені в наукових працях попередників.

Виключне значення для підготовки студентської роботи має ретельне опрацювання історичних джерел, з'ясування головного змісту і суті документів, їх критичний аналіз. Визначаючи вагомість того чи іншого факту, почерпнутого з джерела, студенту необхідно пов'язувати його з аналізом і узагальненням усього зібраного матеріалу. Слід прагнути до залучення і розробки якомога більшої кількості документів з теми роботи.

В Україні існує низка архівів, документи яких дозволяють досить повно досліджувати теми з історії Росії переважно до початку XX ст.

Зокрема, Центральний державний історичний архів України в м. Києві є основним сховищем джерел з історії України з XIV ст. до 1917 р. Колекції документів представлені королівськими і царськими привілеями приватним особам і містам, універсалами українських гетьманів ХVП-ХVШ ст., актовими книгами, в яких містяться різноманітні дані щодо соціально-економічного розвитку, феодальних відносин в Правобережній Україні. За матеріалами архіву, а саме фондів царських установ, І та II Малоросійських колегій, міст Лівобережної України можна простежити еволюцію україно-російських відносин. Досить змістовними є фонди Канцелярії Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора, Канцелярії Харківського і Воронезького генерал-губернатора, Київської, Подільської, Харківської палат державних маєтностей, управлінь Київського та Харківського учбових округів, окремих навчальних установ та відомих діячів культури і громадсько-політичного життя країни.

В Центральному державному архіві кінофотофонодокументів України зберігаються матеріали з середини XIX ст. Це, зокрема, фотодокументи, найдавніші кінохроніки, що датуються початком XX ст., а фонодокументи – серединою 1930-х рр. Дореволюційний період представлений фотографіями вчених, діячів культури і мистецтва, а також деяких промислових підприємств. Більш широко представлена історія Російської імперії початку XX ст., зокрема революційні події 1905-1907 рр. та лютого 1917 р. та ін.

Центральний державний архів вищих органів влади і управління України та Центральний державний архів громадських об'єднань дають можливість ознайомитися з матеріалами з історії України починаючи з 1917 р. до сьогодення.

В Центральному державному архіві-музеї літератури та мистецтва України зберігаються документи з історії вітчизняної культури, багатьох письменників, художників, архітекторів, артистів. Тут можна ознайомитись не тільки з біографічними матеріалами, але і з рукописами творів, листуванням, фотографіями.

Кожна з областей України має обласний державний архів. Матеріали, які в них зберігаються, подають свідчення про історію переважно з другої половини XVIII ст. до теперішнього часу. В названих архівах період до 1917 р. представлений фондами адміністративних, судових та інших установ, які розташовувались на даній території, документами приватного походження.

В таких містах, як Київ, Харків і Севастополь існують державні міські архіви Наприклад, в Державному архіві м. Києва зберігаються документи з XVII ст., в Харкові – з 1917 р., Севастополі – з 1801 р. Територіально фонди архівів обмежуються містом, однак вони дають змогу відтворити історію розвитку соціально-економічних відносин, окремих навчальних закладів, в тому числі – Київського національного університету, створити біографічні дослідження відомих киян.

Значну інформативну цінність для дослідників історії Росії мають також фонди Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського НАН України. Зокрема, тут зберігаються колекції гетьманських універсалів, указів російських імператорів, документи приватного походження. Є окремі фонди викладачів Київського університету. 

Курсова, бакалаврська, дипломна чи магістерська робота

має містити:

– титульний аркуш;

– зміст ("план");

– вступ;

– основну частину (зміст роботи, викладений у розділах, підрозділах, параграфах);

– висновки;

– додатки (в разі необхідності);

– список використаних джерел і літератури.

Вимоги до змісту роботи 

Титульний аркуш містить назву навчального закладу, де виконана робота (Київський національний університет імені Тараса Шевченка); назву роботи; прізвище, ім'я, по-батькові автора; науковий ступінь, вчене звання, прізвище, ініціали наукового керівника (див. Додаток № 2, 3).

Зміст ("план") подають на початку роботи. Він включає найменування всіх структурних підрозділів роботи (якщо вони мають заголовок) та нумерацію їх початкових сторінок (див. Додаток № 4).

У Вступі розкривається сутність і стан наукової розробки проблеми та її значимість, аргументується наукова новизна теми, її актуальність та доцільність роботи. Тут подається огляд (характеристика) використаних джерел і літератури. При цьому не достатньо обмежуватися лише простим переліком авторів та бібліографічних назв книг. Необхідно дати самостійну оцінку тим працям, які згадуються в роботі, здійснити історіографічний огляд. Студент має окреслити основні етапи розвитку наукової думки за своєю проблемою. Стисло, критично висвітлюючи роботи попередників, автор повинен назвати ті питання, що залишилися невирішеними, довести необхідність підготовки своєї роботи (курсової, бакалаврської, магістерської). Підкреслюємо, що історіографічний огляд є обов'язковою частиною вступу, в якій студент дає власну оцінку всіх значних праць, що стосуються теми його дослідження, висвітлює як позитивні моменти, так і недоліки або помилкові положення (якщо вони є) цих робіт.

Невід'ємною складовою частиною вступу поряд з історіографічним оглядом є ґрунтовна характеристика використаних документів і матеріалів.

Після оглядів, зазначених вище, формулюються мета і завдання дослідження, обґрунтовуються його хронологічні і, якщо це необхідно, територіальні межі.

Практика показує, що вступ необхідно писати в останню чергу, після повного вивчення всіх джерел і наукових праць та написання всіх розділів роботи, тобто коли автор добре ознайомився і розробив обрану проблему.

Основна частина роботи поділяється на розділи, глави, параграфи, в яких з вичерпною повнотою викладаються результати наукових пошуків студента, бажано з висвітленням того нового, що він вносить у розробку проблеми. Як правило, робота складається з розділів, а ті в свою чергу можуть поділятися на параграфи, кількість яких може бути різною. При цьому важливо, щоб зміст кожного розділу чи параграфа був співзвучний його назві, характеризувався глибоким аналізом досліджуваного питання, його науковим обґрунтуванням.

Матеріал у розділах може подаватися за проблемним або хронологічним принципом, однак найбільш оптимальним викладачі кафедри вважають поєднання цих принципів і написання роботи за проблемно-хронологічним принципом. Виклад змісту має бути логічним, послідовним і стислим, з акцептом на кпонпих фактах, подіях, історичних особах. Слід уникати повторів, нечітких формулювань Розділи мають бути логічно пов'язані один з одним. Наприкінці кожного розділу необхідно подавати короткі висновки, виділяти які не потрібно.

Висновки підсумовують найбільш важливі наукові (якщо є, то і практичні) результати, одержані в процесі вивчення проблеми. Вони мають містити формулювання розв'язання наукової проблеми

Додатки подаються у роботі в разі необхідності До них доцільно включати допоміжний матеріал, необхідний для повноти сприйняття роботи, наприклад, повний текст деяких важливих документів, таблиці допоміжних цифрових даних, ілюстрації, перелік скорочень, термінів тощо.

ПРАВИЛА ОФОРМЛЕННЯ РОБОТИ 

Загальні вимоги. Наукова робота друкується за допомогою комп'ютера з одного боку аркуша білого паперу формату А4 (210x297 мм) через півтора або два міжрядкових інтервали до тридцяти рядків на сторінці. Має використовуватися шрифт "Times New Roman", розмір "14". Посилання ("зноски") виконуються за такими ж вимогами.

Іноді, як виняток, може захищатися рукописний текст роботи. В такому разі він має бути написаний акуратним, чітким і розбірливим почерком.

Аркуші обов'язково переплітаються або брошуруються в папці.

Робота виконується державною мовою і акуратно оформлюється.

Обсяг курсової роботи повинен бути в межах 20-25 машинописних сторінок. Обсяг бакалаврської роботи – 45-50, дипломної та магістерської – 70-80 сторінок.

Текст роботи потрібно друкувати, залишаючи поля таких розмірів: ліве – не менше 2 см, праве – не менше 1 см, верхнє і нижнє – не менше 2 см.

Заголовки структурних частин роботи ЗМІСТ, ВСТУП, РОЗДІЛ, ВИСНОВКИ, СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ, ДОДАТКИ) друкуються великими літерами симетрично до тексту.

Заголовки підрозділів і параграфів друкують маленькими літерами (крім першої великої) починаючи з абзацу. Крапку в кінці заголовка не ставлять.

Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою. Заголовки пунктів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу в розрядці в підбір до тексту. В кінці заголовка, надрукованого у підбір до тексту, ставиться крапка.

Наприклад: 

РОЗДІЛ 1

Землеволодіння і землекористування монастирських селян 

§ 1. Селянській наділ

1. Селянське тягло і селянський двір. 

Відстань між заголовком (за винятком заголовка підпункту) та текстом повинна дорівнювати 3-4 інтервалам.

Кожну велику структурну частину роботи – вступ, розділи, висновки, список використаних джерел і літератури, додатки – треба починати з нової сторінки.

При написанні як курсової, так і дипломної роботи необхідно давати посилання на джерела, матеріали, якими користувався автор. Такі посилання дають змогу відшукати документи, перевірити достовірність поданої інформації, розкривають інформацію про використаний документ. Посилатися слід на останні видання публікацій документів, хрестоматій, монографій. На більш ранні видання можна посилатися лише в тих випадках, коли в них наявний матеріал, що не включено до останнього видання.

Посилання можуть бути як в тексті роботи – посторінкові посилання, так і в кінці роботи – прикінцеві посилання. Найбільш зручним і доцільним, на наш погляд, є використання посторінкового принципу посилань. При цьому зауважимо, що нумерація повинна починатися з кожної нової сторінки.

Необхідно звернути увагу на те, що в тексті цитування чи переказ використаного джерела – документів, наукової літератури, періодики – здійснюється українською мовою, а сам бібліографічний опис використаних матеріалів – мовою оригіналу, тобто тією мовою, якою вони написані або видрукувані.

Посилаючись вперше на використані документи або літературу, що подаються у повному відтворенні титульного заголовку, необхідно обов'язково давати повну назву роботи. Наприклад:

Тарле Е.В. Северная война и шведское нашествие на Россию. – М.: АСТ, 2002. – 656 с. 

У подальшому припускається скорочений варіант посилання:

Тарле Е.В. Северная война... – С. 312. 

Якщо цитування одного і того ж матеріалу повторюється (йде одне за одним), то в повторному посиланні пишеться "Там само" з вказівкою сторінки. Наприклад:

1. Смирнов В. Феофан Прокопович. – М.: Соратник, 1994. – С. 73.

2 Там само. – С. 77-79. 

Список використаних джерел і літератури 

Документи і наукову літературу подають у вигляді списку в такий спосіб: за визначеною класифікацією в алфавітному порядку прізвищ перших авторів та заголовків документів, книг, статей, враховуючи хронологічну послідовність.

У кожній роботі, незважаючи на специфіку і притаманний лише їй перелік використаних документів та літератури, список передбачає, як правило, наявність трьох груп матеріалів: документів, спеціальних історичних досліджень і періодики.

Документи. Документальна основа курсової або дипломної роботи складається з трьох видів документів: архівних матеріалів, публікацій документів та статистичних матеріалів, мемуарної літератури. На відповідні підрозділи групуються документи в списку.

У першому підрозділі (архівні матеріали) перераховуються спочатку центральні архіви, потім місцеві, і нарешті зарубіжні архіви із зазначенням номерів фондів та їх назв, описів й одиниць зберігання (номерів справ) також із зазначенням назв.

У другому підрозділі (документальні публікації та статистичні матеріали) джерела подаються в хронологічній послідовності або за абетковим принципом, спочатку українською та російською, потім зарубіжними мовами.

У третьому підрозділі документів (мемуари) наводяться спогади, щоденники державних, громадських, військових діячів тощо. Мемуари подаються за абетковим принципом (спочатку українською та російською, а далі – іншими іноземними мовами). 

Наприклад:

Документи 

1. Архівні матеріали 

Центральний державний архів вищих органів влади і управління України

(ЦДАВО України) 

Ф. 166 – Народний комісаріат освіти УРСР. – Оп. 1. – Спр. 22. Постанова Наркомосу УСРР про організацію управління учбовими закладами. Доповідні записки завідуючих відділами Наркомосу про роботу відділів. – Арк. 3-10.

Державний архів Одеської області 

Ф. 45. Императорский Новороссийский университет. – Оп. 1. – Спр. 1212. Слабченко Михаил Алексеевич. – Арк. 1.

Центральний державний архів давніх актів 

Ф. 19. Государственный архив. – Розряд XIX, 1775-1776 рр. – Спр. 319. Статистичні дані про купецтво. – Арк. 1-33. 

2. Публікації документів, статистичні матеріали 

1. Історія Академії наук України, 1918 – 1923: Док. і матеріали / Упор. В.Г.Шмельов та ін.; ред. П.С.Сохань. – К.: Наукова думка, 1993. – Т. 1. – 537с.

2. К чести России: Из частной переписки 1812 года / Сост., авт. предисл. и примеч. М.Бойцов. – М.: Современник, 1988. – 239 с.

3. Киевский университет. Документы и материалы 1834-1984. – К.: Вища школа, 1984. – 190с. 

3. Мемуари 

1. Єфремов С. Щоденники (1923-1929). – К.: Газета "Рада", 1997. – 848с. 

Історичні дослідження (монографії, статті, брошури). У цьому розділі до загального списку згідно з абеткою включаються автори монографій та значних статей, колективні праці та наукові збірники. При цьому обов'язково вказується, за чиєю редакцією вийшла колективна робота чи збірник статей. Праці іноземними мовами необхідно подавати за абеткою наприкінці переліку після робіт вітчизняних і російських (радянських) авторів. 

Наприклад:

Література 

1. Вербицкий З.Д. Германский вопрос в русско-французских отношениях 1800-1803 гг. // Уч. Записки Херсонского пед. ин-та им. Н.К.Крупской. – Вып. 4. – 1948. – С. 15-34.

2. Історія України / В.Ф.Верстюк, О.В.Гарань, О.І.Гуржій та інш.; Під ред. В.А.Смолія. – К.: Альтернативи, 1997. – 424 с.

3. Нечкина М.В. Декабристы. – М.: Издательство «Наука», 1982. – 182 с.

4. Kukiel M. Zarys historii wojoskowosci w Polsce. – London: Puls Publications LTD. – 333 s.

Захист бакалаврської, дипломної, магістерської роботи 

Після того, як окремі розділи або робота в цілому написані, вони передаються науковому керівнику. Останній переглядає їх і висловлює свої зауваження, які мають бути враховані та виправлені студентом перед тим, як робота подається на кафедру для попереднього захисту. Остаточний варіант дипломної роботи з власним підписом і поточною датою студент передає на кафедру науковому керівникові. Він, у свою чергу, якщо не має суттєвих зауважень, які не дозволили б оцінити роботу на задовільну оцінку, пише відгук, де рекомендує виконану роботу до захисту.

Однією з умов рекомендації є завчасне подання дипломної роботи на кафедру, але не менше, ніж за 10 днів до захисту. Таке подання підтверджується підписом завідуючого кафедрою. Студенти-дипломники мусять пам'ятати, що несвоєчасне подання роботи на кафедру без поважних причин може мати негативні наслідки аж до відмови рекомендувати роботу до захисту.

Студент допускається до захист) бакалаврської, дипломної, магістерської роботи за умови виконання ним вимог учбового плану і навчальних програм. Списки студентів, допущених до захисту робіт, подаються до відповідної Державної екзаменаційної комісії деканатом факультету.

Деканат і кафедра передають дипломну роботу на рецензування на інші кафедри факультету або кафедри інших вузів чи наукові установи відповідного профілю (рецензентом не може бути член кафедри, на якій виконана випускна робота). Рецензент, ознайомившись з роботою, пише розгорнутий відгук, де зазначаються всі позитивні риси дослідження, а також недоліки роботи. За кілька днів до захисту студенту-випускнику дасться можливість ознайомитися з рецензією, і він готується до захисту. У тому випадку, коли зауваження рецензента мають принциповий характер, студент може виправити недоліки роботи. Проте, студенти мусять пам'ятати, що дипломні роботи, які не мають письмового відгуку наукового керівника чи письмової зовнішньої рецензії, до захисту не допускаються.

Захист дипломних робіт проводиться на відкритому засіданні Державної екзаменаційної комісії. Як правило, захист складається з двох етапів: перший – вступне слово студента, оголошення відгуку та рецензії на роботу; другий – заключне слово випускника.

У вступному слові (не більше, ніж 10-15 хвилин) випускник стисло викладає завдання, які стояли перед ним, і якою мірою вони були розв'язані в процесі роботи. Особливо важливо показати, що нового вніс автор у вивчення теми, які джерела і літературу (вітчизняну й іноземну) використав, яких наукових висновків дійшов.

Члени Державної екзаменаційної комісії та присутні на захисті ставлять випускникові запитання, на які йому необхідно дати чітку і змістовну відповідь відразу або наприкінці захисту. Необхідно пам'ятати, що оцінка, яка виставляється, залежить від того, на якому рівні написана дипломна робота, як вона захитається, а також від того, якою мірою автор володіє матеріалом і наскільки вільно він ним оперує. Результати захисту оцінюються на "відмінно", "добре", "задовільно", "незадовільно".

Після виступу студента голова ДЕК надає слово науковому керівнику та рецензенту або зачитує їх відгуки. На захисті також можуть виступати члени кафедри, факультету, присутні.

Результати захисту дипломної роботи обговорюються (на закритому засіданні ДЕК і оголошуються того ж дня після оформлення протоколів головою Державної екзаменаційної комісії. Захищені роботи здаються на зберігання в архів університету.

У тих випадках, коли захист дипломної роботи визнається незадовільним, Державна екзаменаційна комісія встановлює, чи може студент-випускник подати на повторний захист ту ж роботу з певним доопрацюванням, або ним має бути розроблена нова тема. До повторного захисту дипломна чи магістерська робота може бути допущена через рік, під час роботи Державної екзаменаційної комісії. 

Додаток № 4 

Зміст

Вступ 

Розділ 1. Духовні пошуки художньої інтелігенції наприкінці 19 – на початку 20 ст. 

Розділ 2. Петербурзькі релігійно-філософські збори (1901 – 1903) і журнал "Новый путь" 

Розділ 3. Релігійна інтерпретація суспільних і суспільно-політичних проблем 

Висновки 

Додатки 

Список використаних джерел і літератури

Додаток № 5

 Приклади оформлення бібліографічного опису у посиланнях та в списку використаних джерел і літератури 

Характеристика публікації	Приклад оформлення
Монографії (один, два або три автори)	Голобуцький В.О. Запорозьке козацтво. – К.: Вища школа, 1994. –539 с. Смолій В.А., Степанков В.С. Українська державна ідея XVII-XVIII ст.: Проблеми формування, еволюції, реалізації. – К.: Альтернативи, 1997. – 368 с. Гамрецький Ю.М., Тимченко Ж.П., Щусь О.Й. Ради України в 1917 р (липень – грудень 1917 р.) – К.: Наукова думка, 1974. – 344 с.
Багатотомні видання	Яворницький Д. Твори у 20 т. – Т. 1. – К. – Запоріжжя: Тандем-У, 2004. – 517 с. Українська РСР в період громадянської війни 1917 – 1920 рр.: В 3 т. – Т. 1: Березень 1917 р. – листопад 1918 р. – К.: Політвидав України, 1967. – 476 с. Українське питання в Російській імперії (кінець XIX – початок XX ст.): Колективна наукова монографія в 3 ч. – К., 1999 / НАН України. Ін-т історії України; Ч. 1. – 203 с.; Ч. 2. – 488 с.; Ч. 3 – 278 с. Украинская ССР в Великой Отечественной войне Советского Союза 1941 –1945 гг.: В 3 т. – К.: Политиздат Украины, 1975; Т. 1: Советская Украина в период отражения вероломного нападения фашистской Германии на СССР и подготовки условий для коренного перелома в войне (июнь 1941 г. – ноябрь 1942 г.). – 544 с.; Т. 2: Советская Украина в период коренного перелома в ходе Великой Отечественной войны (ноябрь 1942 г. – 1943 г.). – 512 с.; Т. 3: Советская Украина в завершающий период Великой Отечественной войны (1944 – 1945 гг.). – 462 с.
Перекладні видання	Сикорский В. Будущая война: Ее возможности, характер и связанные с ними проблемы обороны страны / Пер. с польского. – М.: Воениздат, 1936. – 252 с. / Библиотека командира. Тютюнник Ю. Под флагом демократии и национализма / Авторизованный перевод с украинской рукописи. – Х.: Червона зоря, 1924. – 54 с.
Збірки наукових праць	Человек и война (Война как явление культуры): Сб. статей. – М.: АИРО-XX, 2001. – 480 с.
Словники	Російсько-український словник військової термінології / Упорядкували С. та О.Якубські. – Б.м.: ДВУ, 1928. – 216 с. / Репринтне видання: Мюнхен, 1993. Великий Жовтень і громадянська війна на Україні: Енциклопедичний довідник. – К.: Головна редакція УРЕ, 1987. – 632 с. Бурячок А., Демський М., Якимович Б. Російсько-український словник для військовиків. – К.: Варта, 1995. – 453 с.
Складові частини книги	Чухліб Т. Семен Палій // Історія України в особах: Козаччина. – К.: Україна, 2000. – С. 183-192. Яворницький Д. Нариси з історії запорозьких козаків та Південної України // Яворницький Д. Твори у 20 т. – Т. 1. – К. – Запоріжжя: Тандем-У, 2004. – С. 211-334.
Складові частини збірника	Харитонович Д.Э. Война в средние века // Человек и война (Война как явление культуры): Сб. статей. – М.: АИРО-XX, 2001. – С. 9-27. Верстюк В.Ф. Внутренний фронт: Стратегия и тактика борьбы // Украина в 1917 – 1921 гг. Некоторые проблемы истории: Сб. науч. трудов. – К.: Наукова думка, 1991. – С. 102-172.
Складові частини журналу	Свєшніков І. Берестечко // Жовтень. – 1985. – № 7. – С. 91-108. Яковенко Н. Розтятий світ: культура України-Руси в переддень Хмельниччини // Сучасність. – 1994. – № 10. – С.59-70.
Складові частини енциклопедії	Біляївське збройне повстання 1919 // Великий Жовтень і громадянська війна на Україні: Енциклопедичний довідник. – К.: Головна редакція УРЕ, 1987. – С. 56. Калинович В.І. Земські суди // Українська радянська енциклопедія. – 2-е вид. – Т. 4: Електрод – Кантаридин. – К.: Головна редакція УРЕ, 1979. – С. 265.
Тези доповідей	Чухліб Т. Українське козацтво в політичних планах Речі Посполитої [перша пол. 17 ст.] // Україна-Польща: Історична спадщина і суспільна свідомість: Матеріали міжнародної наукової конференції, Кам’янець-Подільський, 29-31 травня 1992 р. – К.: Либідь, 1993. – С. 55-62 / Польсько-українські студії, вип. 1.
Дисертації	Левченко О.Д. Бойова діяльність Армії Української Народної Республіки (листопад 1918 р. – липень 1919 р.): Дис... канд. іст. наук: 07.00.01. – К., 2002. – 198 с.
Автореферати дисертацій	Стороженко І.С. Воєнне мистецтво Визвольної війни українського народу 1648-1654 рр.: Автореферат дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / Дніпропетровський державний університет. – Дніпропетровськ, 1994. – 25 с.

 

Додаток № 6 

Зразок картки для виписки з архівного документа 

Дата події

Місце події

Пошукові дані: назва архіву, фонд ______, опис ____, справа ______, аркуш _____

Розділ і підрозділ роботи (курсової, дипломної, дисертаційної тощо)

Короткий заголовок (складається автором виписки)

Оригінальність (оригінал, копія, засвідчена копія, незасвідчена копія, чернетка тощо)

Мова документа

Спосіб відтворення (рукопис, машинопис, телеграфний бланк, фотокопія з оригіналу тощо)

Зміст [Текст]

  

Зразок картки для виписки з друкованого джерела 

Дата події

Місце події

Повний бібліографічний опис публікації (Наприклад: Чухліб Т. Семен Палій // Історія України в особах: Козаччина. – К.: Україна, 2000. – С. 183-192)

Розділ і підрозділ роботи (курсової, дипломної, дисертаційної тощо)

№ сторінки, з якої зроблена виписка

Зміст [Текст]