Тема 13 Філософія нового часу і просвітництва, Лекції з Філософії
« Назад
Тема 13 Філософія нового часу і просвітництваМета: Показати, що видатні досягнення у філософії, науці і культурі Нового часу визначають XVII ст. як епоха вільнодумства, а XVIII ст. – як століття Просвітництва. Інтелектуальний і духовний потенціал цієї епохи своїм джерелом має процеси розвитку буржуазних економічних відносин, виникає нова картина світу. Досконале вивчення і узагальнення методологічної практики різних галузей наук дають можливість досягти більшої влади людини над природою. Основні поняття: емпіризм, раціоналізм, сенсуалізм, вродженні ідеї, субстанція, методологія, монади, агностицизм, Просвітництво, природні права людини, романтизм, теорія суспільного договору, механістичний матеріалізм, tabula rasa. План лекції:
1. Загальна характеристика філософії Нового часу: школи, представники, ідеїІсторична епоха 17-го і 18-го ст., з погляду духовного змісту, дістала назву Просвітництва. Класичне визначення Просвітництва дав І.Кант (1783 р.): "Просвіта є виходом людини зі стану незрілості, відповідальність за яку несе вона сама. Незрілість - це нездатність обходитися власним розумом без стороннього керівництва". Таким чином, для Просвітництва характерні розум і самостійне мислення індивіда, а надалі дистанціювання від традиції та авторитету, повага до свободи і позитивне ставлення до здатності розумно розв′язувати всі питання. Основи Просвітництва закладалися в двох напрямах: 1. Раціоналізм (передусім у Франції та Німеччині). Його головні представники стверджували, що дійсність можна пізнати на засадах чистого мислення. Логічне влаштування світу робить можливим пізнання його дедуктивним шляхом. Зразком є метод математики, в якій висновки робляться на основі нечисленних достовірних аксіом. Дійсність складається з двох (Декарт), однієї (Спіноза) чи багатьох (Лейбніц) субстанцій, і Бог створив її досконалою. 2. Емпіризм (насамперед у Великій Британії, а потім і у Франції, частково у вигляді матеріалізму). Від Ф. Бекона тягнеться традиція, продовжена Гоббсом, Локком, Берклі й завершена Юмом, яка основою пізнання вважає (чуттєвий) досвід. Насправді існують лише одиничні предмети і події. Правильне застосування розуму може впорядкувати їх і вивести з них індуктивні висновки. Значимість цього напряму полягає передусім у його зв′язку з виникненням природознавства, а також у наголошуванні ним на ролі індивіда у філософії держави і права. Багато філософів-просвітників досягли значних успіхів і в інших галузях, таких як математика, фізика, політика чи дипломатія. Скепсис просвітників щодо традицій та авторитетів породжує критику релігії: перевірка її розумом намагається виділити з неї "забобонність", замінивши її більш раціональним благочестям. Особливим завданням просвітників було встановлення відносин віротерпимості у відносинах між общинами. Типовий у цьому розумінні деїзм. Бог створив світ досконалим, але відтоді в нього не втручається. Застосування математики і метод спостереження спричинили прорив у природознавстві. Найяскравіший приклад цього Ньютон: його механіка (1687 р.) - це всеохоплююче квантитативне пояснення природи, яке грунтується на принципі чіткої причинності і відкидає зайві гіпотези. На цю епоху припадає багато наукових відкриттів. На поступі в оволодінні природою заснована віра в прогрес, характерна для Просвітництва. Домінуючою філософською тенденцією ХVІІ - ХVІІІ ст. стає матеріалізм. Термін ввів в ХVІІ ст. фізик Роберт Бойль, який позначив ним фізичний зміст речовини природи. Ляйбніц вводить цей термін у філософський вжиток для позначення точки зору, альтернативної ідеалізму. Філософська парадигма Нового часу - поліментальна. 2. Емпіризм як науковий та політико-правовий принципЕмпіризм (від грец. empirіа - досвід) - філософське вчення, що визнає досвід єдиним достовірним засобом пізнання і применшує значення логічного аналізу - теоретичних узагальнень. Емпіризм виводить загальний і необхідний характер знань не з мислення, а з досвіду. Сенсуалізм - філософське вчення, що визнає єдиним джерелом пізнання відчуття. Першим філософом, котрий взявся за розробку наукового методу на основі матеріалістичного розуміння природи, був англійський філософ Френсіс Бекон (1561 - 1626). Він став родоначальником англійського матеріалізму і всієї експериментальної науки свого часу. Природознавство в його очах було справжньою наукою, а фізика, котра спиралася на чуттєвий досвід, - найважливішою частиною природознавства. Згідно з його вченням, чуттєве пізнання - джерело будь-якого пізнання. Дослідна наука якраз і полягає у застосуванні раціонального методу до чуттєвих даних. Наукове знання, на думку Бекона, випливає не просто з безпосередніх чуттєвих даних, а саме з цілеспрямовано організованого досвіду, експерименту, котрий необхідно покласти також в основу природної філософії. Який метод пропонує Бекон, стверджуючи: «Є три можливі шляхи пізнання. Перший - це шлях павука, тобто спроба людського розуму виводити істини з самого себе (це абстрактний раціоналізм). Другий шлях - шлях мурахи, що уособлює однобічний емпіризм, який зводить пізнання до нагромадження голих фактів. Третім є справжній шлях науки - шлях бджоли. Як бджола переробляє нектар у дорогоцінну речовину – з фактів і спостережень виводяться узагальнення й закономірності. Істинному науковому пізнанню заважають «примари» − помилки у пізнанні. Помилки властиві людській природі; помилки, що виникають .....; хиби, які виникають внаслідок засвоєння неправильних філософських положень, філософських систем. Методом, здатним забезпечити істинне знання, без догм і передсудів, Бекон вважав послідовно проведену індукцію. Остання, на його думку, є поступове, без пропусків, сходження від конкретних численних фактів, їх властивостей до найзагальніших уявлень про них. Кожний предмет, за Беконом, має властивості, які виявляють себе у певній формі. Наприклад, численні явища мають таку властивість, як теплота. Останнє означає, що явище має форму її виявлення. Цією формою є особливий для кожного явища вид руху. Форма органічно зв'язана із властивістю. Форма дає уявлення про властивості речі, а речі у властивості оформляються. В такому випадку форма являє собою сутність властивостей будь-яких речей. Вона є матеріальним носієм сутності. Предметом філософії, за Беконом, є бог, природа і людина. Однак бог не повинен бути в центрі філософії, бо бог - предмет вивчення релігії. Завданням філософії є створення образу природи, зображення того, що є в самій дійсності. Природа - джерело всіх знань. Вона багатша і складніша від того, що відображається у свідомості людини, основний ступінь пізнання - чуттєве пізнання, досвід, експеримент. Шлях пізнання - це рух від досвіду до вищого узагальнення. Томас Гоббс (1588 - 1679) - механічне тлумачення реальності: людина частина природи, функції якої зводяться до найпростішої (механістичної) форми руху, а закони розуму як природної властивості, природної людини - до законів математики. Джон Локк (1632 - 1704) - спробував на противагу Декарту створити емпіричну (дослідну) методологію пізнання. Він був засновником філософії емпіризму. Локк доводив, що всі ідеї, всі поняття, котрі людина має, виникають внаслідок дії предметів зовнішнього світу на органи відчуттів людини. Дж. Локк відкинув вчення Декарта про природженість ідей. Якби ідеї у людей були природженими, тоді вони б мали однакові погляди на все, мали б однакові ідеї. Однак цього ми не спостерігаємо, зауважує філософ. Це тому, що такі "вроджені" ідеї просто не існують. Локк - автор сенсуалістичної теорії пізнання (від лат. sensus - відчуття). Важливою складовою теорії пізнання Дж. Локка є його вчення про первинні та вторинні якості речей. Первинні якостіїх є об'єктивними, такими, що від людини, її відчуттів не залежать. Первинними якостями є рух, спокій, маса, протяжність, твердість, зчеплення частинок, час, простір, фігура кожного тіла тощо. Вторинні якості- суб'єктивні, тобто такі, що залежать від людини. Це те, що ми відчуваємо з допомогою наших органів відчуття, а саме: тепло, смак тощо. Такий підхід до з'ясування відмінностей первинних і вторинних - якостей речей - це, безумовно, серйозний аргумент на користь матеріалістичної теорії пізнання. Основне завдання філософії - дослідження здібностей людини до пізнання, виявлення джерел людського знання, їх природного походження. Дж. Локк є видатним теоретиком у галузі вчення про державу, державну владу і право. Держава виникає там, де вільні люди відмовляються від природного права на самозахист, від права особистого покарання насильників і надають це право державі, суспільству в цілому. Людина, на думку Локка, має три невід'ємних права: право на життя, право на свободу і право на власність, набуту особистою працею. Приватна власність, за Локком, - це результат безпосередньої трудової діяльності людини. Мета держави - збереження свободи і власності. Держава не повинна бути свавільною, її завдання - видавати закони, карати порушників права, захищати громадян від зовнішніх посягань. Дж. Локк вимагав чіткого розподілу законодавчої та виконавчої влади. 3. Раціоналізм як науковий підхід та напрямок метафізикиФілософський раціоналізм − напрям в теорії пізнання, згідно з яким істини мають своїм джерелом не чуттєве пізнання, не емпіричний досвід, а розум (від лат. rаtiо - розум, rаtiоnаlis - розумний). Рене Декарт (1596 -1650) - філософ, математик, фізик, механік, фізіолог. Основна риса філософського світогляду Декарта - дуалізм. Дуалізм Декарта виявлявся у його вченні про так звані субстанції. З одного боку, субстанція, як начало, є об'єктивним, вічним матеріальним тілом, котре для свого існування не потребує причини. Це - протяжна субстанція, реальне тіло. З іншого боку, філософ допускав нематеріальну, ідеальну, "мислячу субстанцію", котра існує незалежно, сама по собі. Отже, Декарт визнавав два незалежних начала - матеріальне й ідеальне. В цьому і полягає його двоїстість, дуалізм (від лат. dualic- двоїстий). У теорії пізнання Декарт виступив як реформатор, автор нового наукового методу пізнання - дедукції, котра означає виведення пошукових істин на основі інших істин, що вже відомі і встановлені. Це щось на зразок математики, коли конкретне знання отримують на основі деяких загальних принципів, постулатів та аксіом. Декарт сформулював чотири основні правила наукової дедукції: Перше правило- не визнавати істинним нічого, окрім того, що з очевидністю пізнається, що не підлягає сумніву. Цей сумнів не є переконанням у непізнаваності світу, а являє собою лише засіб для знаходження найпершого достовірного начала. Цим є знамените положення Декарта: "мислю, отже існую". Друге правило - розподіляти кожне ускладнення, яке виникає у процесі пізнання на стільки частин, на скільки це можливо для їх кращого розв'язання. Третє правило - мислити необхідно логічно, по порядку, починаючи з предметів найбільш простих і тих, що легко пізнаються, щоб перейти від доведеного до ще не доведеного. Четверте правило- необхідно у процесі дослідження складати якомога повні огляди фактів, систем, гіпотез, предметів, їх властивостей - того, що вивчається, щоб бути впевненим, що нічого не пропущено. На думку Декарта, дотримання цих правил - гарантія того, що достовірні начала філософії будуть знайдені. Декарт вважав, що пізнання не може ґрунтуватися на відчуттях, покази яких є оманливими. Єдиним, найдостовірнішим засобом пізнання, його критерієм може бути лише мислення, розум, інтелектуальна інтуїція. Мислення, за Декартом, це самодостатній феномен, котрий не залежить від чуттєвого пізнання, досвіду. Мислення - це єдине джерело знань про все те, що безпосередньо не сприймається органами відчуттів. Воно первинне щодо останніх. Тому єдиним, ясним, виразним знанням може бути лише те знання, котре отримане на рівні мислення. Таким чином, Декарт перебільшував, абсолютизував раціональне, розумове у пізнанні. Він був засновником філософського раціоналізму. Раціональні, логічні ознаки достовірного знання, його загальність і необхідність Декарт вбачав у математиці, її аксіомах. Ці ознаки не даються у досвіді та його узагальненні, а взяті із самого розуму, його ідей, котрі природжені йому. Бенедикт Спіноза (1632 - 1677). Така побудова, коли питанню Бога передує питання людини, означає, що при хибному уявленні про бога основа буття - субстанція (те, що лежить в основі) - є причиною самої себе - Бог - першопричина всіх і себе, - він є творчим виявом самого природного буття. Природа це субстанція, а як першопричина і само причина - Бог. Природа, субстанція, матерія і Бог становлять нерозривну єдність реальності. Субстанції притаманні протяжність і мислення. Протяжність розкривається в нескінченості "модусів". "Модуси" одушевленні. Проголошуючи мислення атрибутом субстанції, Спіноза утверджує раціоналістичну тезу про збіг структури світу зі структурою розуму. Порядок і зв′язок ідей ті ж самі, що й порядок і зв′язок речей (матеріалізм). Свобода як пізнана необхідність. Готфрід Вільгельм Ляйбніц (1646 - 1716) - протиставляє плюралістичний підхід − монадологія. Реальність складається з монад (простих субстанцій). Вони утворюють ієрархію: монади - душі, монади - духи, монада – Бог, (не мають вікон) Погодженість завдяки божественній мудрості. Необхідне те, що є можливим. Свобода тлумачиться як свобода діяння і передбачає "свої рівні та різновиди". 4. Філософсько-правові ідеї ПросвітництваФранцузька філософія займає чільне місце в історії європейської і світової культури завдяки діяльності таких видатних представників Просвітництва, як Монтеск’є, Вольтер, Руссо, Дідро, Гольбах, Гельвецій. Шарль Луї де Монтеск′є (1689 - 1755) - запропонував розуміння історії як природного, зумовленого законами процесу. Закон історії тлумачиться в просвітницькому дусі як "людський розум, що править народами". Відношення законів до природних обставин становить Дух законів. Незаперечною заслугою є детальне розроблення ним локківської ідеї поділу влади. Лише за умови такого поділу можливий державний лад, за якого нікого не примушуватимуть робити те, до чого не зобов′язує закон, і не робити того, що закон йому дозволяє. Франсуа Марі Аруе Вольтер (1694 - 1778). Головний об'єкт його досліджень - природа, її походження, матерія, її властивості, людина, її свобода, критика реакційної теології, клерикалізму (від лат. сlеrісаlіs - церковний), французького судочинства, котре безпідставно переслідувало ідейних супротивників існуючого режиму. Разом з тим Вольтер був деїстом, він визнавав існування бога як творця - упорядника Всесвіту. Деїзм (від лат. Deus - бог) - релігійно-філософське вчення, яке визнає бога першопричиною світу, але заперечує втручання в його подальший розвиток і функціонування. Основна суперечність філософського вчення Вольтера – це невідповідність між його матеріалістичними поглядами на природу, її реальне існування, критика теології, з одного боку, і його спробами деїстичної аргументації божественного творіння світу, обожнення природи, з іншого. Вольтер висунув та обґрунтував ряд плідних ідей стосовно предмету історичної науки. Він вважав, що історики повинні вивчати не діяльність коронованих осіб, а життя народу; історики повинні досліджувати його духовну культуру - мораль, філософію, право, науку, мистецтво, літературу. Предметом історії повинна бути історія розвитку матеріальної культури людства. Вольтер сам був автором ряду змістовних історичних праць - таких, як "Історія Карла XII" (И31); "Епоха Людовика XIV" (1751); двотомна "Історія Російської імперії за Петра Великого" (1709, 1763) тощо. Жан Жак Руссо (1712 - 1778) - визначний французький просвітник, енциклопедист, філософ, соціолог, літератор і педагог. Основні проблеми філософії і соціології, котрі розглядав у своїх творах Ж. Ж. Руссо, можна звести принаймні до таких визначальних для його вчення положень: - проблема людини, її соціальне становище у суспільстві; - проблема походження і сутності соціальної нерівності та соціального гніту; - проблема договірної теорії суспільства і держави; - проблема виховання громадян. Як ніхто з його попередників, Руссо стає на захист знедолених верств населення. З'ясовуючи походження та сутність соціальної нерівності і соціального гноблення, Руссо приходить до глибокого висновку: фундаментальним, критеріальним джерелом такого стану у суспільстві є виникнення приватної власності. Однак філософ, у принципі, не заперечував сам інститут приватної власності. Він виступав лише проти її надвеликого розміру і нерівномірного розподілу. Тому, щоб досягти соціальної рівності, необхідно повернути людей до того стану, в якому не буде великої приватної власності, а отже, і соціального поневолення. Руссо був прибічником демократичного буржуазного устрою - держави, котра основана на суспільному договорі. Він захищав думку про те, що народ має право на революційне повалення будь-якої влади, яка нехтує його життєвими інтересами. Значним внеском Руссо у договірну теорію держави було обґрунтування ним трьох фундаментальних тез: - народ − суверенний; - суверенітет народу − невід'ємний і неподільний; - законодавча влада − належить тільки народу. У з'ясуванні філософських питань Руссо дотримувався дуалістичних поглядів - визнавав існування двох рівноправних начал: матерії і духу. В теорії пізнання поділяв сенсуалістичне вчення матеріаліста Дж. Локка. Руссо критикував християнство, відкидав теологічну догматику усіх релігій, які суперечили "суспільному договору", і разом з тим прагнув обґрунтувати свою "громадянську релігію", вимагаючи, щоб "кожний громадянин" - мав релігійні переконання. Руссо заперечував атеїзм, протиставляв свої погляди французьким матеріалістам. Дені Дідро (1713 - 1784) - видатний французький філософ, просвітник, ініціатор і керівник багатотомної енциклопедії, письменник. За своїми філософськими переконаннями Дідро - матеріаліст. Він був переконаний, що природа існує об'єктивно, реально. Відчуття є джерелом усіх наших знань. Наші судження про речі природи є вторинними щодо них. Ми лише реєструємо те, що отримуємо у процесі досвіду. В теорії пізнання Дідро стояв на позиціях сенсуалізму. Дідро вважав, що для успішного пізнання природи необхідні три речі - три методи дослідження: спостереження природи, розмірковування й експеримент. Дідро був переконаним атеїстом, піддавав нищівній критиці засилля церкви у суспільному житті, теологію, релігійні догмати. Серед французьких просвітників-енциклопедистів XVIII століття чільні місця займали видатні філософи-матеріалісти К. Гельвецій і П. Гольбах. Основними проблемами їх філософського вчення були проблеми природи, людини і суспільства. Клод Адріан Гельвецій (1715 - 1771) - стійкий прибічник матеріалістичної філософії, зокрема сенсуалізму Дж. Локка. Сутність вчення К. Гельвеція: природа існує об'єктивно, незалежно від людини. Вона вічна. Ніким не створена, є, була і завжди буде. Людина здатна пізнати природу, її предмети та явища з допомогою відчуттів. Іншим засобом пізнання є мислення, котре розумів лише як комбінування відчуттів. Це досить спрощений підхід до такого феномену, як мислення, котре ґрунтується на відчуттях, однак до останніх не зводиться. Особливу увагу Гельвецій приділяв проблемам людини, її вихованню, впливу на цей процес соціального середовища. Гельвецій стверджував, що "жодна людина не народжується доброю" і що "жодна людина не народжується злою". Люди народжуються не лише без ідей, а й "без характеру, і байдужі до морального добра та зла...". " Гельвецій був глибоко переконаний, що моральність, справжня доброчесність людини залежить від соціального середовища, від державного устрою, правильних законів. Тому для доброчинного виховання необхідно скасувати ті закони суспільства, які є шкідливими для народу, і замінити їх корисними для нього. У своїй знаменитій праці "Про розум" Гельвецій піддав гострій критиці церкву, реакційну мораль теологів. Серед французьких філософів-енциклопедистів Поль-Анрі Гольбах (1723 – 1789). Отже, філософія Нового часу завдяки рішучій діяльності її видатних творців остаточно підірвала вплив на суспільне життя церковно-феодальної ідеології, розчистила шлях для встановлення нових буржуазних відносин, сприяла подальшому розвитку ідей Просвітництва. Питання для самоперевірки:
Питання для дискусії та міркування:1. Який метод пропонує Бекон, стверджуючи: «Є три можливі шляхи пізнання. Перший - це шлях павука, тобто спроба людського розуму виводити істини з самого себе (це абстрактний раціоналізм). Другий шлях - шлях мурахи, що уособлює однобічний емпіризм, який зводить пізнання до нагромадження голих фактів. Третім є справжній шлях науки - шлях бджоли. Як бджола переробляє нектар у дорогоцінну речовину - мед, так і справжній науковець перетворює емпіричні факти за допомогою раціональних методів у наукову істину»? 2. Чи є перспективи в утилітарно-прагматичному ставленні людини до світу, яке сформувалося в Новий час? Теми рефератів:1. Вчення про субстанцію у філософії Б. Спінози. 2. Бекон та Декарт: сенсуалізм і раціоналізм Нового часу. 3. Деїстична філософія III. Монтеск'є. 4. Вчення про монади Г. Лейбніца. Основна література:
З повагою ІЦ "KURSOVIKS"! |