Алгоритм виконання курсової роботи, НУ ОЮА

2. Алгоритм виконання курсової роботи

При виконанні курсової роботи необхідно дотримуватись такого алгоритму:

1. Вибір теми та обґрунтування з керівником роботи напрямів дослідження.

2. Вивчення питань за першоджерелами та їх аналіз.

3. Постановка мети та завдань дослідження, складання плану роботи.

4. Визначення об’єкта та предмета дослідження.

5. Вибір методів дослідження.

6. Написання чернетки роботи.

7. Обговорення висновків з керівником роботи.

8. Складання бібліографічного списку літератури.

9. Оформлення роботи.

Цей порядок є зразковим, тому його виконання залежить від по­бажань студента.

2.1. Вибір теми та обґрунтування з керівником роботи напрямів дослідження

Цей етап є дуже важливим при написанні курсової роботи, бо він повинен відповідати як завданням навчання так і інтересам самого студента. Тему курсової роботи студент обирає на відповідній кафедрі з переліку затверджених завідувачем кафедри тем курсових робіт, які доводять до відома студентів старші лаборанти кафедр на початку на­вчального семестру.

При виборі теми курсової роботи студент має право звернутися за консультацією на кафедру, на якій буде виконуватися курсова робота. Крім того, на кафедрі студенти мають можливість отримати методичні вказівки щодо написання курсових робіт.

Суттєву допомогу у виборі теми може надати ознайомлення з ана­літичними оглядами, статтями у спеціальній періодиці, тематикою ра­ніш виконаних курсових робіт, кваліфікаційних робіт, а також бесіди та консультації з юристами-практиками, у процесі яких можна виявити важливі проблеми, що є актуальними в теорії та практиці права.

Назва курсової роботи повинна мати чітке формулювання, бути короткою та відображати зміст. Також вона повинна визначати пред­мет дослідження. Під темою курсової роботи слід розуміти те головне, про що в ній йдеться.

Обираючи тему, студент повинен з’ясувати, у чому полягає мета, конкретні завдання та аспект розробки. Для цього слід визначити, у чому полягає суть ідеї, що пропонується, актуальність теми.

Обрана тема курсової роботи реєструється в журналі реєстрації курсових робіт на відповідній кафедрі.

Науковим керівником призначається викладач відповідної кафе­дри, що працює в Національному університеті «Одеська юридична академія». Він спрямовує роботу студента, допомагає йому оцінити можливі варіанти вирішення, але вибір вирішення - це завдання самого студента. Студент як автор роботи, що виконується, відповідає за при­йняті рішення, за правильність отриманих результатів та їх фактичну точність.

2.2. Відбір та аналіз фактичного матеріалу

Студентові потрібно пам’ятати, що основні питання, які розгляда­ються, майже завжди закладені в більшості різних досліджень, тому слід переглянути всі види джерел, зміст яких пов’язаний з темою роботи.

Перш за все слід обміркувати порядок пошуку і скласти картотеку (список) літературних джерел за темою.

Знайомство зі станом вивченості теми доцільно починати з інфор­маційних видань, мета випуску яких-оперативна інформація як про самі публікації, так і про найбільш суттєві положення їхнього змісту. Студентові слід також уважно ознайомитися з тематичним каталогом.

Робота з літературою може починатися з вивчення як традиційних (карткових) каталогів та картотек, так і електронного каталогу й фонду довідкових, реферативних та бібліографічних видань.

З метою повного виявлення літературних джерел необхідно ви­користовувати різні джерела пошуку: каталоги і картотеки кафедр та бібліотеки академії, а також провідних бібліотек міста, автоматизо­вану бібліотечно-інформаційну систему Національного університету «Одеська юридична академія» ШіЬіЬ, бібліотечні посібники, списки

літератури, виноски і посилання в підручниках, монографіях, словни­ках та ін., спеціальні періодичні видання, електронні носії інформа­ції (Інтернет, компакт- (СІ) та І)УО) диски з матеріалами за обраною темою).

Поряд з інформаційними виданнями та тематичними каталогами слід звернути увагу на ретроспективну бібліографію і, у першу чер­гу, на її особливий вид - списки використаних джерел у монографіях та наукових статтях. Такі списки приносять велику користь, бо інфор­мують про публікації, які опубліковані за попередні роки і належать безпосередньо до теми, що вивчається. Особливо часто зустрічаються бібліографічні списки в монографіях, де вони розміщуються в кінці книги.

Ретроспективними вказівками служать і каталоги різних видав­ництв, їх цінність полягає в тому, що вони містять найбільш повні й точ­ні списки книг за тематичним профілем того чи іншого видавництва.

Вивчення літератури за обраною темою слід починати із загальних робіт, щоб отримати уявлення щодо основних питань, а потім вже вес­ти пошук нового матеріалу.

Вивчення наукової літератури - це дуже важлива робота, тому статтю або монографію слід читати з олівцем в руках, роблячи витяги.

Вивчення наукових публікацій бажано здійснювати за таким планом:

- загальне ознайомлення з твором у цілому за його змістом;

- швидкий перегляд усього змісту;

-  читання в порядку розташування матеріалу;

- вибіркове читання будь-якої частини твору;

- виписка матеріалу, що стосується теми, яка вивчається, із зазначенням автора, назви, сторінок, видання щодо подальшого складання посилань;

- критична оцінка записаного, його редагування і «чистовий» запис як фрагмент тексту майбутньої курсової роботи.

Спочатку треба звернути увагу на праці, в яких досліджуються те­оретичні питання обраної теми. Доцільно також ознайомитися з від­повідними розділами підручників, щоб чіткіше уявити коло проблем і відповідний напрям їх висвітлення.

Також необхідно ознайомитися з пам’ятками права, нормативно- правовими актами, судовою практикою і лише після цього починати

вивчення монографічної літератури. Опрацьовуючи джерела, можна виписувати з них окремі цитати або своїми словами формулювати їхні основні положення, фіксуючи відповідні реквізити для наукових по­силань (прізвище та ініціали автора, назву роботи, місце видання, ви­давництво, рік видання та номер сторінки).

При вивченні літературних джерел не слід прагнути тільки до за­позичення матеріалу, але треба й обмірковувати знайдену інформацію. Останнє послужить підставою для отримання нового знання. Вивчаю­чи літературні джерела, слід користуватися тільки тією інформацією, яка безпосередньо стосується теми роботи, тому її необхідно ретельно відбирати й оцінювати. Відбір наукових фактів - це творчий процес, що вимагає цілеспрямованої роботи.

У всіх випадках слід обирати ТІ дані, які найкраще розкривають тему роботи, надруковані в авторитетних джерелах, точно вказуючи, звідкіля взяті ті чи інші матеріали. При цьому слід пам’ятати, що літе­ратура повинна мати обмеження щодо використання за часом видання залежно від характеру роботи: кваліфікаційна робота, яка носить іс­торичний характер, не має обмежень щодо часу видання використаної літератури; кваліфікаційна робота, яка висвітлює сучасний стан інсти­туту права, повинна в основному містити літературу, яка містить остан­ні дані 5-10 річного строку давнини.

Особливою формою фактичного матеріалу є цитати, які повинні органічно включатися до тексту роботи, складаючи невід’ємну частину матеріалу, який аналізується.

Цитати використовуються для того, щоб без перекручення переда­ти думку автора твору, що вивчається. Вони служать авторові роботи опорою в процесі аналізу та синтезу інформації, використовуються для створення системи доказів тих чи інших положень роботи.

Від автора курсової роботи вимагається встановити, доцільно чи ні використовувати цитати в конкретному тексті. Кількість використа­них цитат повинна бути оптимальною. Не рекомендується їх безмірне використання.

Фактичний матеріал, що відібраний, слід реєструвати у вигляді за­писів на окремих аркушах, у зошитах, картках, у пам’яті комп’ютера тощо. При цьому слід точно вказувати джерело запозичення. Одночас­но з реєстрацією матеріал слід групувати, порівнювати тощо.

2.3. Складання плану курсової роботи

Планування курсової роботи студента починається з розробки робочого плану, який готується за безпосередньою участю наукового керівника.

Спочатку робочий план тільки в основних рисах дає характерис­тику предмета дослідження. Такий план у подальшому може і повинен уточнюватися, але основне завдання, що поставлене перед роботою в цілому, повинне залишатися незмінним. Хоча кількість розділів зале­жить від обраної теми й може коливатися від 2 до 4 розділів, недоцільно включати в план роботи більше трьох розділів, оскільки це ускладнює глибоке дослідження обраної теми.

Робочий план має довільну форму. Зазвичай він складається з пе­реліку розташованих у стовпчик рубрик, які пов’язані внутрішньою логікою дослідження даної теми.

На більш пізніх стадіях роботи складається план-проспект, тобто такий план, який становить собою реферативний виклад розташованих у логічному порядку питань, за якими в подальшому буде систематизо­ваний весь зібраний фактично матеріал. Практично план-проспект - це вже у чернетках курсова робота з реферативним розкриттям суті й роз­ділів та підрозділів.

У творчому дослідженні план завжди має динамічний, рухомий характер і не може, не повинен обмежувати розвиток ідеї та задуми дослідника. План повинен бути гнучким, щоб можна було включати до нього нові можливі аспекти, які можуть бути з’ясовані в процесі підготовки тексту.

Науковий керівник не тільки бере участь у розробці робочого пла­ну роботи, але й допомагає студентові таким чином:

- рекомендує для вивчення необхідну нормативно-правову базу, спеціальну літературу, довідники, статистичні й архівні матеріали, інші джерела за темою;

- проводить необхідні консультації та бесіди за темою курсової роботи;

- надає поради в процесі роботи.

2.4. Написання чернетки роботи

Чернетку курсової роботи бажано виконувати за допомогою комп’ютера, бо це полегшує подальше редагування тексту та надає можливість подальшого використання цього матеріалу при написанні інших наукових праць. Чернетка виконана на комп’ютері, друкується на білому папері формату А-4 (210 х297 мм).

Чернетку' рукопису бажано виконувати на стандартних аркушах па­перу. Такі аркуші слід заповнювати тільки з одного боку, щоб у разі необ­хідності можна було робити різні текстові додатки. Необхідно залишати місце для подальших доповнень та змін. Розташовувати записи на сторінці слід таким чином, щоб з одного погляду було видно, які ідеї або поняття є основними. Для виділення важливої інформації частини тексту в чернет­ках слід використовувати колір, підкреслювання, маркер тощо.

Написання чернетки курсової роботи може здійснюватися в ру­кописному або комп’ютерному варіанті. Вступ можна писати пізніше, коли буде точно відомо, що студент отримав у своїй роботі.

У першу чергу виконується компонування матеріалу основної час­тини роботи. Для цього слід відібрати ті положення, які будуть розта­шовані в основній частині роботи згідно з робочим планом, і записати кожне з них у вигляді короткого абзацу. Після виконання чорнової версії основної частини слід залишити час для її подальшого вдосконалення.

Після того як у чорновому варіанті буде складена більша частина основних розділів, можна написати заключну частину.

Коли в чорновому варіанті написана вся робота і відомі її резуль­тати, можна написати вступ, який в цьому разі буде відповідати змісту роботи. Після цього можна розпочати редагування написаного тексту. Під час редагування необхідно досягти становища, щоб кожний абзац містив самостійну думку.

При викладанні наукових матеріалів можна користуватися такими методичними прийомами:

суворо послідовним - коли матеріал викладається згідно з планом роботи, який передбачає, що автор не починає наступних розділів, поки не завершить попередній (при цьому для обробки одного розділу ав­торові інколи доводиться перепробувати декілька варіантів, поки буде знайдений кращий);

цілісним - коли кожний розділ має подальшу обробку (це перед­бачає, що спочатку пишеться весь твір у чорновому варіанті, а потім йде обробка окремих розділів у деталях, вносяться доповнення та виправлення);

вибірковим — коли розділи пишуться окремо в зручному для автора порядку до остаточної готовності фактичних даних.

2.5. Оформлення курсової роботи

2.5.1. Композиційні елементи курсової роботи

Основними складовими композиційної структури курсової роботи в порядку їх розташування є:

- титульний лист;

- зміст;

- вступ;

- розділи основної частини (які, як правило, розділяються на: аналітичну, дослідницьку, практичну);

- висновки і пропозиції;

- список використаних джерел;

- додатки (якщо вони є).

Титульний лист є першою сторінкою роботи. Він, як і завдання на виконання курсової роботи, заповнюється за певними правилами відповідно до назви рядків (Додаток 1).

У змісті наводяться всі заголовки курсової роботи і вказуються сторінки, з яких вони починаються. Заголовки змісту повинні точно повторювати заголовки в тексті. Всі заголовки починаються з великої букви. У кінці заголовку крапка не ставиться. Останнє слово кожного заголовка з’єднують крапками з відповідним йому номером сторінки у правому стовпці змісту. Заголовки підрозділів у розділах необхідно розташовувати один під одним.

Як правило, курсова робота складається зі вступу, трьох основних розділів, кожен з яких може складатися з двох-трьох підрозділів, висно­вків. Робота завершується списком використаної літератури.

Весь текст курсової роботи повинен підлягти рубрикації — це поділ її тексту на складові частини, а також використання заголовків, нуме­рація тощо.

Найпростішою рубрикою є абзац - відступ вправо на початку пер­шого рядка кожної частини тексту. Його розглядають як композиційний прийом, який використовується для об’єднання кількох речень, що ма­ють спільний предмет викладу. Абзаци одного розділу або підрозділу повинні бути пов’язані один із одним. Кількість самостійних речень в абзаці може бути різною й обмежується лише складністю висловлю­ваної думки, яка передається за допомогою цих речень.

Розподіл тексту курсової роботи на більш великі частини (розділи та підрозділи) повинен здійснюватися в залежності від складу тих по­нять, які розглядаються. При цьому кожна частина повинна мати логіч­ну закінченість.

Заголовки розділів і підрозділів роботи повинні точно відображати зміст тексту, що належить до них.

Рубрикація тексту тісно пов’язана з нумерацією, тобто з чис­ловими позначками послідовності розташування його складових частин.

Тепер у наукових і технічних текстах в основному використову­ється суто цифрова система нумерації, яка здійснюється за індексною системою (1; 1.1; 1.1.1; 1.2; 1.2.1. і т. д.), відповідно до якої номера най­більш великих частин наукового твору (перша ступінь ділення) скла­дається з однієї цифри - 1; 2; номера складових частин (друга ступінь ділення) - з двох цифр - 1.1; 1.2; ...; 2.1; ...; (третя ступінь ділення) - з трьох цифр - 1.1.1.

У Вступі до курсової роботи обгрунтовується актуальність обра­ної теми, висвітлюється стан її наукової розробки (огляд опублікованих матеріалів, що використовуються під час написання курсової роботи), дається аналіз архівних матеріалів, нормативно-правових актів, фор­мулюються мета та зміст поставлених завдань, об’єкта предмет дослід-ження, дається посилання на вибраний метод (методи) дослідження,

повідомляється, у чому полягає теоретичне значення та прикладна цін­ність отриманих результатів, а також виділяються положення, які ви­носяться на захист.

Вступ-дуже відповідальна частина курсової роботи, бо він не тіль­ки орієнтує читача щодо подальшого розкриття теми, але й містить всі кваліфікаційні характеристики.

У заключній частині вступу визначається структура всієї роботи та подається коротка характеристика кожного з розділів основної частини

курсової роботи (див.: Додаток № 2 - Зразок написання вступу до кур­сової роботи).

У вступі слід сформулювати суть проблемної ситуації, з чого буде видно актуальність теми. Специфічною рисою курсової роботи є те, що в ній необхідно провести всебічний аналіз вже відомих, досягнутих знань.

Від формулювання проблеми переходять до формулювання мети дослідження, а також до виведення конкретних завдань, які будуть ви­рішуватися відповідно до цієї мети. Це звичайно робиться у форм: пе­реліку (вивчити..., встановити..., описати..., з’ясувати... тощо). Завдан­ня повинні формулюватися ретельно, бо висвітлення ходу їх вирішення повинно скласти зміст розділів курсової роботи.

Також студент повинен у вступі сформулювати об’єкт та предмет дослідження (для студентів 1-2 курсів це положення є бажаним, для студентів старших курсів - обов’язковою умовою).

Об’єкт - це процес або явище, що породжує проблемну ситуацію. Предмет - це те, що знаходиться в межах об’єкта. При цьому об’єкт та предмет дослідження як категорії наукового процесу повинні спів­відноситись між собою як загальне та часткове. В об’єкті виділяється та його частина, яка служить предметом дослідження. Предмет дослі­дження визначає тему курсової роботи та обов’язково знаходить своє відображення в назві теми курсової роботи.

У кінці вступу слід розкрити структуру курсової роботи, тобто дати перелік її структурних елементів і обгрунтувати послідовність їх розташування.

У розділах основної частини курсової роботи ретельно досліджу­ється й аналізується матеріал, який безпосередньо стосується теми та відповідних розділів. Назви розділів не повинні збігатися з темою ро­боти, а назви підрозділів не мають збігатися з назвами розділів. Зміст розділів основної частини повинен точно відповідати темі курсової роботи і повністю її розкривати. Ці розділи повинні показати вміння студента стисло, логічно й аргументовано викладати матеріал.

У кінці кожного розділу, як правило, формулюються короткі уза­гальнюючі висновки, що не виділяються в самостійний пункт.

Заключна частина роботи (висновки) носить форму синтезу нако­пиченої в основній частині наукової інформації. Цей синтез становить собою послідовний, логічно обгрунтований виклад отриманих підсум-

ків та їх співвідношення із загальною метою і конкретними завдання­ми, що поставлені та сформульовані у вступі. У висновках підбиваєть­ся підсумок виконаної роботи, робляться відповідні узагальнення щодо сформульованих у вступі завдань, чітко виділяється новизна роботи (див.: Додаток № 3 - Зразок написання висновків до курсової роботи).

У заключній частині окремими пунктами можуть бути наведені кінцеві висновки і висновки по розділах роботи.

Заключна частина роботи (висновки і пропозиції-) може включати і практичні пропозиції, що збільшує цінність теоретичного матеріалу.

Після висновків і пропозицій прийнято розташовувати бібліогра­фічний список використаних джерел (монографічні та інші наукові твори, нормативно-правові акти тощо). Цей список складає одну із сут­тєвих частин курсової роботи і відображає самостійну творчу роботу студента.

Дуже уважно треба підійти до складання списку використаної лі­тератури. Спочатку включаються нормативні джерела за їх юридичною силою, причому нормативні акти однакової юридичної сили розта­шовуються в хронологічному порядку. Всі інші використані матеріа­ли - спеціальна література (монографії, підручники, посібники, статті тощо) - подаються в алфавітному порядку (див.: Додаток № 4 - Зразок оформлення списку літератури).

Література, яка включається до такого списку, або інше джерело повинно мати відображення в тексті курсової роботи. Не слід включати до бібліографічного списку ті джерела, на які немає посилань у роботі і які фактично не були використані. Доречно включати до цього списку енциклопедії, довідники, науково-популярні книги, газети.

У кінці роботи ставиться особистий підпис і дата. Оформлена курсова робота подається на кафедру не пізніше визначеного терміну. Робота над курсовою роботою завершується її захистом.

2.5.2.    Оформлення наукового апарату

При написанні курсової роботи студент повинен давати посилання на джерела, матеріали або окремі результати з яких наводяться в ній або на ідеях і висновках яких вона розроблюється, а також проблеми, завдан­ня, питання, вивченню яких присвячена робота. Такі посилання на ви­користану літературу є важливим елементом будь-якої наукової роботи,

бо вони дають змогу відшукати документи і перевірити достовірність ві­домостей про цитування документа, дають необхідну інформацію щодо нього, допомагають з’ясувати його зміст, мову тексту, обсяг. Посилатися слід на останні видання публікацій. На більш ранні видання можна по­силатися лише в тих випадках, коли тема роботи присвячена вивченню історичних аспектів розвитку певного інституту права.

Якщо використовують відомості, матеріали з монографій, огля­дових статей, джерел з великою кількістю сторінок, тоді в посиланні необхідно точно вказати номера сторінок, таблиць, ілюстрацій (якщо вони є), на які дано посилання в курсовій роботі.

Посилання на використану літературу можуть бути посторін­ковими. Тоді вони нумеруються за порядковим номером у кінці сто­рінки в порядку збільшення (1,2, 3,... 10 і т. д. до кінця роботи), наприклад: '^,2’³.

Посилання на нормативні джерела можуть не виноситись у кінець сторінки, а їх вказують у тексті, при цьому необхідно вказати назву нормативно-правового акту, дату його прийняття. Назву, рік, місце та сторінку видання, в якому цей документ був опублікований, необхідно зазначати в списку використаної літератури в кінці роботи.

Наприклад:

Відповідно до законодавства України, судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судо­чинства (Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року).

Про судоустрій і статус судів: Закон України від 7 липня 2010 року № 2453-УІ (із змін, та доп.) // Відомості Верховної Ради України. - 2010. - № 41-42, №43, № 44, № 44-45. - Ст. 529.

У посиланні на наукову літературу необхідно вказати прізвище та ініціали автора, назву роботи, місце видання, видавництво, рік видання та номер сторінки, на яку робиться посилання.

Зразок оформлення посилання на книгу:

Адміністративна юстиція: європейський досвід і пропозиції для України / Авт.-упоряд. і. Б. Коліушко, Р. О. Куйбіда. - К.: Факт, 2003. - С. 20.