Методичні До теми 6, Психологія групи, Психологія
« Назад
Методичні рекомендації до вивчення теми 6Психологія групиПитання
Рекомендована література
Питання 1. Поняття групи, види групПри розгляді цієї теми не ставиться завдання дати ретельну характеристику всім видам груп, оскільки ця проблема розглядається в інших дисциплінах, які вивчають студенти. Однак слід усвідомити, що група – це спільність людей, об’єднаних за будь-якими ознаками. Студент повинен навчитися розрізняти види груп (див. рис. 1). Так, великі групи характеризуються опосередкованим, здебільшого анонімним характером спілкування. В окремих випадках велика група збігається з умовною. Малі соціальні групи – кількісно невеликі групи, де люди об’єднані спільною діяльністю, безпосередньо контактують один з одним, мають спільну мету та інтереси, які визначають певну організацію, тривалість існування та деяку однорідність поведінки їхніх членів. Реальні групи – це об’єднання людей на ґрунті реальних відносин, ділових або особистих: учнівський клас, сім’я, натовп, аудиторія. Умовні групи об’єднують людей за певною формальною ознакою (освіта, вік, стать, професія, політична, етнічна чи релігійна приналежність). Члени умовної групи не підтримують між собою реальних контактів і це радше статистична, ніж психологічна група. Формальні (офіційні) групи створюються як структурні одиниці на підставі штатного регламенту, інструкцій та інших документів. Ділові стосунки між їхніми членами визначаються посадовими обов’язками кожного й регулюються керівником. Неформальні групи – це спільності людей, що виникають нерегульованим шляхом, стихійно, на підставі спільності інтересів, поглядів, симпатій, як усередині формальних груп, так і поза ними. Референтна група – це реально існуюча чи уявна група людей, погляди, норми та цінності якої постають як взірець для особистості, і за ними вона формує свої життєві ідеали, звіряє дії та вчинки. Рис. 1. Класифікація соціальних груп Питання 2. Аналіз взаємовідносин у малій групіОсновна увага в темі звернена на вивчення малої соціальної групи, що має складну систему спілкування та структуру взаємин між своїми членами. Спробуйте розібратися в тому, як формується формальна структура групи – сукупність взаємовідносин, які побудовані за адміністративними, технологічними чи правовими принципами, незалежно від симпатій-антипатій, і неформальна структура групи, що спонтанно виникає в межах офіційної структури, зумовлена діловими, моральними, духовними якостями людей, залежить від їхніх симпатій-антипатій. Зверніть увагу на те, що неформальна структура складається з емоційної та ділової підструктур. Оптимальне управління малою групою здійснюється за принципом доповнюваності, коли всі підструктури групи функціонують як певна єдність. Ефективним інструментом вивчення міжособистісних відносин є запропонований Дж. Морено метод соціометрії. Процедура соціометричного дослідження полягає в тому, що кожному членові групи пропонується відповісти на запитання: «Кого з групи ти обираєш для дозвілля, роботи, спілкування та ін.?». Отримані результати – вибори – вносяться до соціометричної матриці й аналізуються шляхом підрахунку кількості виборів щодо кожного члена групи та їх взаємністю. Метод дає кількісні виміри популярності кожного у групі, дозволяє графічно відобразити неофіційні відносини у групі – намалювати соціограму. Диференціація членів групи за їхнім статусом має такий вигляд:
На підставі даних соціометричного аналізу робляться висновки про рівень згуртованості групи, наявність угрупувань, лідерів та їх взаємодію. Необхідно ретельно опрацювати основні поняття теми. В системі міжособистісних стосунків кожен має певний статус, що зумовлює його права, обов’язки, привілеї. Найвищий статус має лідер. Зі статусу випливає певна роль, яка задає очікувані від людини вчинки, що відповідають її позиції в колективі. Цінності – це вироблені в процесі становлення спільності еталонні, колективні уявлення про дійсність; вони виконують функцію бажаної мети, ідеалу. Групові норми – неписані правила, яким повинна підпорядковуватися поведінка кожного члена групи. Групові норми регулюють діяльність групи як організованої одиниці в її рухові до певної мети. Норми забезпечують індивіда сукупністю орієнтирів у навколишній дійсності, виконують функції оцінки та контролю. В трудових групах часто виникають неписані стандарти щодо рівня продуктивності праці, які не варто перевищувати. Дотримання цих стандартів, норм продуктивності праці регулюються позитивними та негативними санкціями з боку колег. У разі, коли поведінка індивіда не узгоджується із очікуваннями та нормами спільності, до нього застосовують санкції – засоби соціального контролю за поведінкою. Це може бути покарання, ізолювання, осуд та ін. Індивід не може вважатися повноцінним членом групи, доки він психологічно не включений до неї, тобто доки він не прийняв групові норми за стандарти своєї власної поведінки, не знайшов свого місця у групі. Вплив групи на індивіда інколи призводить до конформізму – пасивного, пристосовницького прийняття групових стандартів, безапеляційного визнання існуючих порядків, норм, правил, безумовного схиляння перед авторитетами. Так, під час експериментів із залученням до групи підставних осіб, які навмисне дають неправильну інформацію, 25–30 % досліджуваних погоджувалися з нею, хоча вона й суперечила тому, що вони бачили. Нонконформізм – поведінка індивіда всупереч спільноті, негативізм, нехтування будь-якими груповими нормами, зворотний бік конформізму. Справжньою альтернативою конформізму є самовизначення – вибіркове ставлення людини до будь-якого впливу групи, за якого рішення приймаються нею самостійно і з особистою відповідальністю. Конформність – риса, особливість індивіда, яка виявляється у його схильності піддаватися реальному чи уявному тискові групи, готовність змінювати власну поведінку, думки. Лідер – це особистість, яка користується визнанням і авторитетом групи і за якою група визнає право приймати рішення, бути організатором діяльності та регулювати відносини. Необхідно мати на увазі те, що у групі можуть бути різні типи лідерів – за функцією у діяльності, за стилем організації діяльності. Питання 3. Етапи розвитку групиЗверніть увагу на те, що питання про стадії групи винесено на окремий семінар. Процес групоутворення має певні стадії, які розглядаються як рівні групового розвитку. Існує чимало різних теорій, експериментальних досліджень закономірностей і стадій розвитку групи. Так, за теорією А. В. Петровського критеріями розвитку групи є міра опосередкованості міжособистісних стосунків у групі змістом спільної діяльності та її суспільна значущість. Спробуйте розібратися, чим, на думку Петровського, відрізняються групи, що знаходяться на різних стадіях розвитку. Дифузна група – це короткочасне об’єднання індивідів, які малознайомі та мають незначний досвід спілкування, а головне – в групі відсутня спільна діяльність. Міжособистісні стосунки є безпосередніми: будуються на першому враженні, емоціях. Асоціація – це група, яка виникла на ґрунті спільної діяльності, однак ця діяльність опосередковує міжособистісні стосунки незначною мірою. Ролі, статуси і норми в ній визначені. Залежно від характеру спрямованості асоціації поділяють напросоціальні і асоціальні. Просоціальні – це групи, цінності та діяльність яких не суперечать цінностям суспільства. Асоціальні – групи з антисуспільними цінностями. Корпорація – спільність, міжособистісні стосунки в якій опосередковуються асоціальним змістом спільної діяльності. Ця група протиставляє себе суспільству, порушує норми моралі та права, дбає лише про групові інтереси. Така група досить згуртована, має сильного лідера, що найчастіше застосовує авторитарний стиль спілкування. Колектив – вищий рівень розвитку спільності, стосунки в якій опосередковуються особисто значущим і суспільно цінним змістом спільної діяльності. Важливо, щоб студент добре зрозумів, що з переходом групи на вищий рівень розвитку змінюється й характер стосунків її членів, виникають явища, притаманні колективу , а саме:
З повагою ІЦ "KURSOVIKS"! |