Тема 2.4 Економічна та соціальна ефективність природоохоронної діяльності

Тема 2.4 Економічна та соціальна ефективність  природоохоронної діяльності

Ключові слова та терміни: природоохоронна діяльність, відходи, стічні води, викиди, очищення, протиерозійні заходи, ефективність, екологізація виробництва, безвідходні технології, ресурсозбереження, рекультивація, ренатуралізація, природоохоронні території.

До природоохоронних заходів належать усі види господарської діяльності, які спрямовані на зменшення і ліквідацію негативного антропогенного впливу на навколишнє природне середовище, забезпе­чення раціонального використання природних ресурсів, їх збереження та відновлення. Зокрема, це:

• будівництво та експлуатація очисних споруд;

• здійснення знешкодження та утилізації відходів;

• запровадження ресурсо- та енергозберігаючих технологій;

• запровадження мало- та безвідходних технологічних процесів і виробництв;

• проведення протиерозійних заходів;

• рекультивація земель;

• здійснення заходів ренатуралізації – відновлення природних екосистем, деградованих у результаті реалізації певних господарських проектів;

• заходи з охорони та відтворення флори і фауни (створення заповідників, заказників, національних парків, організація зимової годівлі диких тварин тощо);

• розміщення господарських об’єктів з урахуванням екологічних вимог.

Основними ознаками природоохоронних заходів є:

• зниження концентрації шкідливих речовин у промислових та побутових викидах, скидах, твердих відходах;

• зменшення обсягів викидів, скидів та твердих відходів, що надходять до навколишнього середовища;

• зменшення рівня впливу на навколишнє середовище фізичних факторів антропогенного походження (шуму, електромагнітного випро­мінювання, радіації тощо);

• скорочення питомих витрат природних ресурсів на виробництво продукції;

• підвищення рівня екологічної «чистоти» продукції, що виробляється.

Тривалий час у природоохоронній діяльності переважав «очисний» напрям, зміст якого полягає в ізоляції забруднюючих речовин від природного середовища шляхом експлуатації очисних споруд і очищення відходів та утилізації вловлених шкідливих агентів. Були створенні достатньо ефективні засоби очищення як стічних вод, так і газопилових викидів в атмосферу.

Для очищення викидів в атмосферу від шкідливих речовин використовуються інерційні та циклонні сепаратори, гравітаційні пилоочисні камери, скрубери (апарати мокрого очищення газів від пилу), електростатичні установки, пористі фільтри тощо. Процес очищення здійснюється шляхом застосування механічних, фізичних, хімічних, фізико-хімічних та комбінованих методів.

Механічні методи базуються на використанні сил гравітації, інерції, відцентрових сил, принципів сепарації, дифузії, захоплювання тощо.

Фізичні методи основуються на використанні електричних та електростатичних полів, принципів охолодження, конденсації, криста­лізації, поглинання.

Хімічні методи очищення здійснюються на основі застосування реакцій окислення, відновлення, нейтралізації, каталізації тощо.

Фізико-хімічні методи базуються на принципах сорбції (абсорбції, адсорбції, хемосорбції), коагуляції та флотації.

При виборі засобів очищення викидів в атмосферу необхідно враховувати фізичні та хімічні характеристики викидів (температуру, вологість, токсичність, концентрацію забруднювачів, дисперсність тощо), а також керуватися наступними рекомендаціями [7]:

• сухі механічні способи не ефективні при видаленні дрібнодисперсно­го та липкого пилу;

• мокрі методи неефективні для очищення викидів, в яких містяться речовини, що погано злипаються;

• електроосаджувачі не ефективні у випадку видалення забруднень з малим питомим опором і які погано заряджаються електричним струмом;

• рукавні фільтри неефективні для очищення викидів з липкими та зволоженими забрудненнями;

• мокрі скрубери не можна застосовувати для роботи поза приміщен­нями у зимовий період.

Вибір способів очищення стічних вод залежить від характеристик забруднення (хімічний склад та вміст забруднюючих речовин, каламут­ність, кислотність, концентрація кисню, наявність збудників хвороб тощо). Схема очищення стоків повинна забезпечувати найбільш повне вилучення з них цінних домішок, максимальне уловлювання або нейтралізацію забруднюючих речовин та мінімальне їх надходження у водні об’єкти. Всі існуючі способи очищення промислових і побутових стоків об’єднуються в наступні групи:

• механічні (подрібнення, розділення, дистиляція, уловлювання, відстоювання, фільтрація тощо);

• фізичні (випаровування, виморожування, магнітна та електромаг­нітна обробка);

• фізико-механічні (флотація, зворотний осмос, ультрафільтрація, електроосмос);

• хімічні (окислення, нейтралізація, відновлення);

• фізико-хімічні (коагуляція, флокуляція, сорбція, екстракція, іонний обмін);

• біологічні (озонування, хлорування, опромінення, нагрівання тощо), що застосовуються для стерилізація води з метою знешкодження хвороботворних мікроорганізмів (збудників холери, дизентерії, черевного тифу, поліомієліту, гепатиту тощо);

• комбіновані – комплексні способи очищення, які базуються на застосуванні фізичних, механічних, хімічних та біологічних методів.

Очищення відходів значно скорочує рівень забруднення навколиш­нього середовища, однак не вирішує цю проблему повністю, оскільки в процесі функціонування очисних установок також утворюються відходи, хоча і в меншому обсязі, але з підвищеною концентрацією шкідливих речовин. Окрім того, скорочення рівня забруднення одного компоненту призводить до посилення іншого. Наприклад, установлення вологих фільтрів для газоочищення дозволяє скоротити забруднення повітря, але призводить до збільшення рівня забруднення води [7]. Поряд з цим функціонування переважної більшості очисних споруд вимагає значних енергетичних затрат, що також може мати негативний вплив на довкілля. Окрім того, забруднювачі, на знезара­ження яких витрачаються значні кошти, є речовинами, у котрі вже вкладено працю і їх можна було б (за незначним винятком) повторно залучити до господарського обігу. Тому для досягнення вагомих еколого-економічних результатів необхідно процес очищення відходів поєднувати з утилізацією вловлених речовин, тобто їх повторним використанням.

Розрізняють три способи повторного залучення відходів до виробничого процесу:

• повернення відходів (після спеціальної обробки) у той самий виробничий процес, з якого їх отримано;

• використання відходів у інших виробничих процесах, які є супутніми для основного виробництва;

• використання відходів (після знешкодження шкідливих речовин) у інших галузях для вирішення різноманітних господарських завдань, наприклад: як будівельна сировина у будівництві; як добриво в сільському господарстві; як матеріал для виправлення наслідків техногенної ерозії земної поверхні тощо.

Розрахунки фахівців показали, що сучасні обсяги відходів гірничо­добувної промисловості здатні забезпечити 80 % виробництва будіве­льних матеріалів. Це дозволить знизити видобуток відповідної мінера­льної сировини на 20–25 %, зменшити собівартість продукції на 10–15 % та створити необхідні умови для поліпшення екологічної ситуації у гірничодобувних регіонах [27]. Поки що відходи гірничого видобува­ння та збагачення корисних копалин використовуються менш ніж на 10 %.

Забезпечення екологічної рівноваги в системі «природне середо­вище – суспільство» вимагає застосування різноманітних природо­охоронних заходів і, перш за все, тих, які дозволяють запобігти негативному впливу виробничих процесів нанавколишнє природне середовище.

В умовах значного виснаження природних ресурсів, деградації природних систем і зростаючих масштабів забруднення природного середовища все більшої актуальності набувають завдання широкого запровадження у виробничих процесахмаловідходних та безвідходних, ресурсо- та енергозберігаючих технологій.

Безвідходна технологія – це такий спосіб виробництва продукції, при якому найбільш раціонально і комплексно використовуються сировина та енергія, а будь-які впливи на навколишнє середовище не порушують його нормального функціонування. У безвідходних техно­логіях уся сировина перетворюється в продукцію, а технологічний процес не дає відходів[16]. Поняття безвідходних технологій є дещо умовним, оскільки досягти повної безвідходності практично неможливо. Коректніше говорити про маловідходні технології – такий спосіб виробництва продукції, при якому шкідливий вплив нанавколишнє природне середовище не перевищує рівень, що допускається сані­тарно-гігієнічними нормами, а відходинаправляються на повторну переробку чи тривале зберігання. Таким чином, маловідходні техно­логії дозволяють забезпечити такий вплив на природні системи, який не перевищує потенціалу їх відновлення.

Запровадження безвідходних виробництв передбачає комплексне використання всіх компонентів сировини, що сприяє розширенню ресурсних можливостей людства. Наприклад, більшість вугільних родовищ України містять значні запаси метану, який і до цього часу розглядається як шкідлива вибухонебезпечна домішка, що серйозно ускладнює видобуток вугілля. Сучасні прогресивні технології дозво­ляють вилучати метан із вугільних шахт. Так, у рамках українсько-аме­риканського проекту вже на першому етапі можливо отримувати в Донбасі 5 млрд м³ газу, що майже на третину збільшить газовидобуток в Україні [14].

Передумовою комплексного використання сировини є її полікомпо­нентність. Наприклад, нафта, вугілля, природний газ, залізна руда, марганцева руда, первинні каоліни мають у своєму складі інші цінні компоненти – золото, срібло, ванадій, германій, літій, рубідій, свинець, титан, стронцій тощо. Окремі компоненти не мають свого компактного родовищного зосередження, а тому можуть бути отримані лише шляхом комплексної первинної переробки мінеральної сировини або повторного використання відходів.

Одним із найбільших джерел утворення відходів є гірничодобувна промисловість. Так, на кожний мільйон тонн вугілля, видобутого в Україні, потрібно майже 400 га землі для зберігання відходів. Окрім того, щорічно при спалюванні вугілля утворюється близько 14 млн т відходів у вигляді золи та шлаків. Техногенні відходи гірничого видобутку та первинної обробки мінеральної сировини містять цінні речовини. Наприклад, підраховано, що в 1 тонні відходів Криворі­зького залізорудного басейну міститься до 10 г золота, а обсяг таких відходів оцінюється майже в 25 млрд т [53].

Для визначення рівнів комплексного використання сировини та безвідходності виробництва застосовують коефіцієнти комплексності та безвідходності. Перший визначається за питомою вагою корисних речовин, які вилучаються із сировини (наприклад, застосовується у кольоровій металургії), а другий розраховується як середнє арифме­тичне суми коефіцієнтів використання породи, яка видобувається в процесі гірничих робіт, води, яка попутно забирається при видобутку мінерального ресурсу та використання пилегазових відходів (наприклад, застосовується у вугільній промисловості). Виробництво вважається безвідходним, якщо коефіцієнт безвідходності перевищує 75 %.

Одним із напрямів безвідходного виробництва є створення водообо­ротних систем замкненого циклу, функціонування яких базується на багаторазовому використанні води. На окремих підприємствах Японії та США кратність використання водних ресурсів становить 22–27 ра­зів [14].

Ресурсо- та енергозберігаючі технології базуються на зниженні матеріало- та енергомісткості виробництв, тобто скороченні питомих витрат сировини і енергоресурсів на виробництво продукції. Ресурсо­заощадження та енергозбереження передбачає запровадження комплексу заходів щодо раціонального використання усіх видів сировини, палива, теплоенергії та електроенергії в процесі їх видобутку, виробництва, транспортування та споживання.

Зниженню матеріало- та енергомісткості виробництв сприяє вторинне ресурсокористування, тобто використання продукції, яка втратила свої первинні споживчі властивості, в якості сировини. Вторинною сировиною є металобрухт, макулатура, відпрацьовані скло, гума, деревоматеріали, вироби з пластмаси, нафтопродукти тощо. В розви­нених країнах світу із вторинної сировини отримують понад 20 % всього виробництва алюмінію, 33 % заліза, 50 % свинцю та цинку, 44 % міді тощо. В Україні, згідно зі статистичною звітністю, обсяги утилізації найважливіших видів вторинної сировини (за номенкла­турою їх нараховується 51 вид) складають близько 45 % [14].

Важливим природоохоронним заходом є рекультивація порушених земель. У відповідності з чинним природоохоронним законодавством порушені землі підлягають рекультивації, тобто відновленню їхніх цінних властивостей. Спочатку здійснюєтьсятехнічна рекультивація (підготовка земель до подальшого господарського використання певного виду), а потім біологічнарекультивація, основна мета якої – поліп­шення фізичних і агрохімічних властивостей ґрунтів шляхом вапнування, піскування чи глинування та удобрення.

Застосовують наступні види технічної рекультивації порушених земель:

• сільськогосподарська – підготовка земель для подальшого вико­ристання їх як сільськогосподарських угідь. Є найдорожчим видом відновлення порушених земель; застосовується у регіонах розвиненого сільського господарства зі сприятливими природнокліматичними умо­вами;

• лісогосподарська – підготовка земель під лісонасадження. Вартість і вимоги до агрохімічних характеристик відновлюваних ґрунтів нижчі, ніж при сільськогосподарській рекультивації;

• будівельна – підготовка земель для промислової і цивільної забудови;

• водогосподарська – підготовка території для створення на ній водойм, зокрема, з метою риборозведення. Як правило, здійснюється у відпрацьованих кар’єрах, які часто заповнюються ґрунтовими водами;

• рекреаційна – підготовка земель під об’єкти відпочинку. Здійсню­ється поблизу населених пунктів і, як правило, поєднується з лісогосподарською та водогосподарською рекультивацією;

• санітарно-гігієнічна – консервація порушених земель. Застосову­ється у тих випадках, коли порушені землі є джерелом значного шкідливого впливу на навколишнє середовище (шламосховища, військові полігони, території, де здійснювалося захоронення хімічних або радіоактивних відходів тощо).

Однією із форм природоохоронної діяльності є ренатураліза-
ція – відновлення екологічних систем, деградованих унаслідок про­ведення певних інженерних заходів. Основними видами ренатура­лізації є [16]:

• відновлення колишніх русел річок, де вони були штучно випря­млені в інтересах судноплавства;

• ліквідація протиповеневих валів біля русел річок;

• ліквідація зрошувальних чи осушувальних меліоративних систем тощо.

Позитивний соціально-екологічний результат забезпечують заходи, спрямовані на розміщення підприємств із урахуванням екологічних вимог. Зокрема, це: створення санітарно-захисних зон навколо підпри­ємств, урахування при розміщенні промислових об’єктів орографічних та геологічних умов території, рози вітрів, особливостей розселення населення тощо.

Санітарно-захисні зони (СЗЗ) – це ділянки навколо підприємств, які створюють з метою зменшення шкідливого впливу цих підпри­ємств на навколишнє середовище та здоров’я людини. Їх розташо­вують з підвітряного боку підприємств і засаджують деревами та чагарниками. У цих зонах можна розміщувати адміністративно-служ­бові приміщення, склади, гаражі, депо тощо. Однак вони не повинні використовуватися для розширення виробництва, розміщення шкіл, дитячих дошкільних закладів, зон відпочинку, лікарень.

Радіус СЗЗ залежить від категорії небезпечності підприємства, яка, в свою чергу, залежить від шкідливості забруднювачів, що вики­даються підприємством в навколишнє середовище та можливості їх очистки. До першої категорії небезпечності належать підприємства хімічної, целюлозно-паперової, нафтопереробної та металургійної промисловості, радіус їхньої СЗЗ – 1 000 м; до другої – підприємства з виробництва будівельних матеріалів (цементу, гіпсу, азбесту, вапняку тощо), радіус СЗЗ – 500 м; до третьої – підприємства з виробництва керамзиту, скловати, залізобетону, ТЕЦ, радіус СЗЗ – 300 м; до четвер­тої – машинобудівні та металообробні підприємства, радіус СЗЗ – 100 м; до п’ятої – підприємства легкої та харчової промисловості, радіус 
СЗЗ – 50 м [1]. У СЗЗ, як правило, висаджуються дерева і кущі, які мають пилостійкі та бактерицидні властивості – біла акація, береза, дуб, грецький горіх, горобина, дрібнолиста липа, піхта, сосна, ялина, бузина тощо.

Комплекс природоохоронних заходів повинен відповідати інтересам охорони довкілля та здоров’я людей, сприяти задоволенню суспільних потреб у високоякісних товарах і послугах та екологічно безпечних умовах проживання. Це, в свою чергу, слугуватиме усталеності соціально-економічного розвитку, підвищенню ефективності суспільного виробництва, збільшенню добробуту населення та приросту націона­льного багатства країни.

Природоохоронні заходи є основним інструментом реалізації екологічної політики держави, а досягнення їх високої ефективності – головний критерій результативності такої політики.

Ефективність природоохоронної діяльності залежить від обсягу витрат на запровадження природоохоронних заходів та вигод, отриманих від їх реалізації. Вигоди від природоохоронного заходу мають визначатися на основі глибокого аналізу довгострокових (пролонгованих у часі) наслідків – економічних, екологічних та соціа­льних. Таким чином, природоохоронні заходи мають бути результа­тивними в екологічному, економічному та соціальному відношеннях.

Екологічна результативність природоохоронних заходів забезпе­чується зменшенням негативного впливу на навколишнє природне середовище та виявляється у збереженні екологічної рівноваги і збільшенні кількості та поліпшенні якості придатних до використання, земельних, лісових, водних, біологічних та інших ресурсів.

Соціальна результативність природоохоронних заходів зумовлюється підвищенням комфортності екологічних умов проживання і виявля­ється через поліпшення фізичного стану людей, зниження захворю­ваності, збільшення тривалості життя, поліпшення умов праці та відпочинку, збереження естетичних природних цінностей, створення сприятливих умов для розвитку особистості тощо.

Економічна результативність природоохоронних заходів забезпечу­ється економією або запобіганням втрат природних ресурсів, живої і минулої праці в усіх сферах економіки, а також у сфері особистого споживання і виявляється через приріст обсягів чистої продукції, зменшення собівартості продукції, економію витрат на виконання робіт чи надання послуг, скорочення витрат з особистих коштів насе­лення, які спричинені забрудненням навколишнього середовища тощо.

Економічне обґрунтування екологічних програм базується на загально­економічному підході, який передбачає повне врахування:

• екологічного, економічного та соціального результатів від реалі­зації природоохоронних заходів у різних сферах економіки на найближчу та віддалену перспективу;

• усіх витрат, пов’язаних із реалізацією можливих варіантів щодо здійснення природоохоронних заходів;

• часового фактору при оцінці витрат і результатів природо­охоронних заходів.

З метою техніко-економічного обґрунтування вибору найкращого варіанту здійснення природоохоронних заходів із можливих, які різняться між собою впливом на навколишнє середовище, а також впливом на виробничі результати галузей та суб’єктів господарю­вання, які ці заходи запроваджують, визначається чистий економічний ефект від реалізації природоохоронного заходу(Е_ф) [13]; [51]:

Е_ф = Р – З,   (2.19)

де Р – досягнутий економічний результат від реалізації природоохо­ронного заходу;

З – річні витрати на здійснення природоохоронного заходу.

Природоохоронні витрати, результати та ефект розраховуються у річному вимірі. У разі, коли витрати і результати не збігаються за часом, вибір варіантів здійснюється з урахуванням часового фактору.

Витрати (З) на здійснення природоохоронного заходу складаються із сукупних експлуатаційних витрат (С) і капіталовкладень (К),приве­дених до річної розмірності з урахуванням часового фактора (Т):

З = С + К ∙ Е_н,  (2.20)

Е_н = 1/Т,   (2.21)

де Е – коефіцієнт приведення капітальних витрат (одноразових вкладень) до одного року. Його ще називають коефіцієнтом диско­нтування або нормативним коефіцієнтом ефективності капіта­ловкладень. Розміри цього коефіцієнта залежать від норми прибутко­вості в галузі, термінів експлуатації обладнання та устаткування, макроекономічних показників тощо. Усереднені показники Е_н скла­дають 0,12….0,15.

Економічний результат (Р) природоохоронного заходу відобража­ється величиною відверненої еколого-економічної шкоди (річних економічних збитків, яких вдалося уникнути завдяки впровадженню цього заходу, Ш_в) та значенням додаткового доходу (∆Д), отриманого від реалізації цього заходу:

Р = Ш_в + ∆Д.    (2.22)

Розрізняють фактичний та очікуваний (проектний, прогнозний) чистий економічний ефект природоохоронних заходів. Фактичний чистий економічний ефект визначається для здійснення цільових одноваріантних заходів на основі порівняння фактичних витрат і фактично досягнутого економічного результату. Очікуваний чистий економічний ефект розраховується на етапах розробки прогнозів, програм, проектів, створення нової природоохоронної техніки, вироб­ництва екологічно чистої продукції на основі багатоваріантного аналізу очікуваних витрат і результатів з метою вибору оптимального варіанту, який би забезпечував максимальний економічний ефект при додержанні чинних вимог до якості навколишнього середовища [14]; [51].

Економічний результат природоохоронних заходів, який розрахо­вується для визначення чистого економічного ефекту, може засто­совуватись і в розрахунках загальної економічної ефективності відповідних природоохоронних витрат. Загальна економічна ефектив­ність природоохоронних витрат визначається за відношенням річного обсягу повного економічного ефекту до суми приведених витрат, які сприяли утворенню цього ефекту.

Показник загальної економічної ефективності природоохоронних витрат застосовується на всіх стадіях розробки та реалізації еколо­гічних програм з метою обґрунтування структури і обсягів природо­охоронних заходів, оцінки галузевих та регіональних пропорцій капітальних природоохоронних вкладень, визначення динаміки ефектив­ності витрат на природоохоронну діяльність та прийняття рішень щодо черговості виконання природоохоронних заходів.

Питання для самоконтролю знань

1. Які види господарської діяльності називаються природоохо­ронними?

2. Назвіть основні ознаки природоохоронних заходів.

3. Поясніть сутність «очисного» напряму в природоохоронній діяльності?

4. Які є методи очищення викидів в атмосферу?

5. Які застосовуються способи очищення стічних вод?

6. Вирішенню яких еколого-економічних проблем сприяє утилізація відходів?

7. З якою метою здійснюється рекультивація земель? Назвіть та охарактеризуйте її види.

8. З якою метою створюються санітарно-захисні зони? Від чого залежить радіус СЗЗ?

9. Поясніть сутність екологічного, економічного та соціального ефекту від реалізації природоохоронних заходів.

10. Яким чином визначається ефективність природоохоронної діяль­ності?

11. Поясніть, у чому полягає економічна та соціальна ефективність впровадження безвідходних, маловідходних, ресурсозберігаючих та енергозберігаючих технологій.

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!