Тема 2.2 Екологічний моніторинг та система екологічної інформації

Тема 2.2 Екологічний моніторинг та система екологічної інформації

Ключові слова та терміни: моніторинг, екологічні нормативи, викиди, скиди, відходи, екологічний паспорт підприємства, екологічна експертиза, природоохоронне законодавство.

Якісні зміни в навколишньому середовищі, їх негативний вплив на життєдіяльність людини зумовили необхідність здійснення спостережень за станом біосфери на планеті та об’єктами, які на нього впливають.

Комплексна система спостережень, збору, обробки, систематизації та аналізу інформації про стан навколишнього середовища, оцінки і прогнозу його змін в майбутньому отримала назву екологічного моніторингу. Він є основною науково-інформаційною базою для прийняття управлінських рішень у сфері природокористування та природоохоронної діяльності.

В Україні проведення екологічного моніторингу передбачене Законом «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 22) та Положенням про державну систему моніторингу навколишнього середовища, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1998 р.

Головними завданнями екологічного моніторингу є:

• проведення систематичних спостережень за станом біосфери засобами відповідних служб (гідрометеорологічної, сейсмічної, іоносфер­ної, геліофізичної, гравіметричної, магнітометричної, санітарно-епідеміологічної тощо);

• інвентаризація джерел забруднення навколишнього середовища, виявлення та реєстрація змін у природних компонентах та процесах, зумовлених діяльністю людини;

• узагальнення результатів спостережень за станом навколишнього середовища та оцінка його змін шляхом порівняння з певними критеріями, які вказують на межі стійкості природних систем;

• моделювання та прогноз змін екологічної ситуації в майбутньому.

Термін «моніторинг» вперше з’явився в рекомендаціях спеціальної комісії СКОПЕ (Науковий комітет з проблем навколишнього середо­вища) при ЮНЕСКО в 1971 р. А в 1972 р. в рекомендації Стокго­льмської конференції з питань навколишнього середовища були сформульовані перші пропозиції по Глобальній системі моніторингу навколишнього середовища [16].

Залежно від призначення моніторинг може бути загальним, опера­тивним та фоновим.

Загальний моніторинг є стандартизованою процедурою, його основне призначення – систематичне здійснення оптимальних за кількістю параметрів спостережень на пунктах, що об’єднані в єдину інформа­ційно-технологічну мережу та які дозволяють регулярно розробляти відповідні управлінські рішення на основі узагальнення і оцінки отриманих результатів.

Оперативний моніторинг передбачає спостереження за окремими об’єктами, які є джерелами підвищеного екологічного ризику в регіонах з погіршеною екологічною ситуацією, а також у районах техногенних аварій. Його основне призначення – інформаційне забезпечення прийняття оперативних управлінських рішень щодо попередження кризових ситуацій та ліквідації їх наслідків.

Фоновий моніторинг – це спеціальні високоточні спостереження за всіма природними компонентами у природних та біосферних запо­відниках, на інших природоохоронних територіях, що здійснюються з метою оцінки та прогнозування зміни стану екосистем, віддалених від об’єктів промислової і господарської діяльності, або отримання інформації про середньостатистичний (фоновий) рівень забруднення.

Залежно від об’єкта спостереження розрізняють геосферний, геохімічний та біологічний моніторинг. Зміст геосферного моніто­рингу полягає у відстеженні, оцінці та прогнозі матеріально-енергетичних змін у літосфері, гідросфері та атмосфері. Зокрема, це спостереження за: геологічним середовищем; мінерально-сировин­ними ресурсами; коливаннями гравітаційного та магнітного полів; радіаційним фоном; сейсмічною активністю; екзогенними геоморфо­логічними процесами; запасами, використанням та якісним станом водних ресурсів; несприятливими гідрологічними та атмосферними явищами; коливаннями клімату; якісним станом повітря та транскор­донним перенесенням забруднюючих речовин.

Геохімічний моніторинг здійснюється з метою дослідження хі­мічного складу повітря, опадів, ґрунтів, поверхневих і підземних вод, донних відкладів, інвентаризації джерел забруднення тощо.

Основне завдання біологічного моніторингу полягає у визначенні стану біотичної складової біосфери та її реакції на антропогенний вплив.

Спостереження за станом біосфери здійснюються на локальному, регіональному, національному та глобальному рівнях.

Суб’єктами екологічного моніторингу в Україні є: Міністерство охорони навколишнього природного середовища України; Державна гідрометеорологічна служба України; Національне космічне агентство України; Міністерство охорони здоров’я України; Міністерство сільського господарства та продовольства України; Державний комітет лісового господарства України; Державний комітет з водного господарства; Державний комітет із земельних ресурсів; Державний комітет України з питань житлово-комунального господарства.

Вони здійснюють систематичні спостереження за:

• джерелами та обсягами промислових викидів забруднюючих речо­вин в атмосферу;

• якісним станом ґрунтів;

• джерелами та обсягами скидів стічних вод у водні джерела;

• якісним станом поверхневих та підземних вод (усього відсте­жується 55 інгредієнтів, зокрема, контроль здійснюється за вмістом важких металів, аміаку, нафтопродуктів, фенолу, хлоридів, сульфатів, радіонуклідів тощо, а також кислотністю (рН), основними органолеп­тичними властивостями та патогенною мікрофлорою);

• станом звалищ промислових та побутових відходів;

• розміщенням радіаційно небезпечних відходів;

• станом стратосферного озону;

• радіаційним фоном;

• станом лісів та мисливської фауни;

• агрохімічним, токсикологічним та радіологічним станом сільсько­господарських рослин і тварин та продуктів із них;

• станом здоров’я населення та впливом на нього різних факторів навколишнього середовища (хімічного забруднення, шуму, радіації, електромагнітних полів тощо).

Отримана в процесі екологічного моніторингу інформація узагальню­ється та публікується в щорічній Національній доповіді про стан навколишнього природного середовища України.

Для встановлення меж впливу господарської діяльності на природне середовище та забезпечення належних умов існування людини засто­совують екологічні нормативи.

• нормативи, що регламентують антропогенне навантаження – це гра­нично допустимі викиди (ГДВ), гранично допустимі скиди(ГДС), тимча­сово погоджені викиди і скиди (ТПВ, ТПС), ліміти використання природних ресурсів та розміщення відходів;

• нормативи якості навколишнього середовища та продуктів харчування – це гранично допустимі концентрації (ГДК), тимчасово допустимі концентрації (ТДК), гранично допустимі рівні впливу (ГДРВ), орієнтовно безпечні рівні впливу (ОБРВ).

Гранично допустимі викиди (ГДВ) – це максимально можлива маса викидів за одиницю часу шкідливих речовин у атмосферу, що встановлюється компетентними органами у відповідному порядку для конкретного джерела забруднення з урахуванням потреб інших підприємств та вітрового режиму території, який забезпечує нешкідливу для населення, рослин і тварин концентрацію забруднюючих речовин у приземному шарі.

Гранично допустимі скиди (ГДС) – це маса забруднюючих речовин у стічних водах, максимально допустима до відведення конкретним джерелом у водний об’єкт за одиницю часу в установленому режимі, що визначена з урахуванням потреб інших природокористувачів та здатності водного об’єкта до самоочищення з метою забезпечення норм якості води у контрольованому пункті.

Тимчасово допустимі викиди чи скиди (ТДВ, ТДС) – це тимчасові «завищені» нормативи, які, як правило, встановлюють в тому випадку, коли підприємство через техніко-технологічну недосконалість та брак коштів на швидку реконструкцію нездатне забезпечити ГДВ чи ГДС, але з економічної точки зору закривати його недоцільно. До закінчення терміну дії тимчасових нормативів, встановленого компе­тентними органами, підприємство має виконати необхідні заходи щодо зменшення свого негативного впливу на навколишнє сере­довище шляхом техніко-технологічного вдосконалення або встанов­лення очисних споруд.

Ліміт використання природного ресурсу (наприклад, водоспожи­вання) –це розрахункова кількість відповідного ресурсу, що доводиться конкретному природокористувачу в установленому порядку, з ураху­ванням його виробничих потреб, норм ресурсоспоживання, вимог щодо раціонального використання природного ресурсу та потреб інших споживачів.

Норма водовідведення – це максимальна планова кількість стоків встановленої якості, що можуть бути скинуті в природні об’єкти.

Ліміт водовідведення – це обсяги стічних вод, що доводяться підприємству у встановленому порядку, виходячи з норм водовідве­дення, з урахуванням екологічного стану водного об’єкта і потреб інших водоспоживачів.

Гранично допустимі концентрації (ГДК) – це такі максимально можливі концентрації шкідливих речовин в одиниці об’єму повітря, води, маси ґрунту та продуктів харчування, при яких ці речовини практично не впливають на здоров’я людини і не викликають негативних наслідків у потомства. Визначають: ГДК_м.р. (гранично допустима максимальна разова концентрація речовини в повітрі населених пунктів, мг/м³); ГДК_с.д. (гранично допустима середньодо­бова концентрація речовини в повітрі населених пунктів, мг/м³), ГДК_р.з. (гранично допустима концентрація речовини в повітрі робочої зони, мг/м³), ГДК_в (гранично допустима концентрація речовини у воді водойми господарсько-питного і культурно-побутового водокористу­вання, мг/л), ГДК_в.р.(гранично допустима концентрація речовини у воді водойми рибогосподарського використання), ГДК_г (гранично допустима концентрація речовини в орному шарі ґрунту, мг/кг), ГДК_пр або ДЗК (гранично допустима концентрація або допустима залишкова кількість речовини в продуктах харчування, мг/кг).

Тимчасово допустимі концентрації (ТДК) встановлюються, як правило, терміном на 2–3 роки для речовин, про які ще не має достатньої інформації щодо їх шкідливого впливу на живі організми.

Гранично допустимі (орієнтовно безпечні) рівні впливу (ГДРВ, ОБРВ), гранично допустимі дози (ГДД) – це нормативи екологічно безпе­чних рівнів (доз) впливу фізичних факторів – шуму, електромагнітних полів, вібрації, радіації тощо.

Екологічні нормативи якості навколишнього середовища та продуктів харчування є єдиними та обов’язковими для дотримання на всій території України. Нормативи ГДВ, ГДС, ТДВ, ліміти вико­ристання природних ресурсів та відведення в навколишнє середовище відходів розробляються уповноваженими на те державними органами в межах своєї компетенції у відповідності з вимогами природоохо­ронного законодавства і встановлюються кожному природокористувачу.

Основна мета екологічного нормування – встановлення гранично допустимих меж антропогенного впливу на навколишнє середовище, які гарантують екологічну безпеку населенню та збереження гено­фонду планети, забезпечують раціональне використання і відтворення природних ресурсів та сприяють стійкому соціально-економічному розвитку.

У випадку присутності в повітрі чи воді декількох речовин, які мають однонаправлений характер впливу (ефект сумації) або здатні до взаємного підсилювання свого впливу (ефект потенціювання), необхідно враховувати можливий характер їх комплексної дії на організм людини. Тоді критерієм визначення якісного стану природного компоненту має бути наступне співвідношення: (2.1)

де Сф₁, Сф₂, Сф_n – фактичні концентрації забруднюючих речовин;

ГДК₁, ГДК₂, ГДК_n – гранично допустимі концентрації цих речовин.

Ефект сумації здатні створювати наступні речовини [4], [17]:

• ацетон, фурфурол, формальдегід, фенол;

• бензол та ацетофен;

• діоксид Сульфуру та аерозолі сульфатної кислоти;

• діоксид Сульфуру та сірководень;

• діоксид Сульфру та діоксид Нітрогену;

• діоксид Сульфуру та фенол;

• озон, діоксид Нітрогену та формальдегід;

• сульфатна, нітратна та соляна кислоти тощо.

Ефект потенціювання притаманний таким поєднанням речовин:

• бутилакрилат та метилметакрилат з коефіцієнтом 0,8;

• флюористий Гідроген та фториди з коефіцієнтом 0,8.

Для визначення якості атмосферного повітря застосовують індекс забрудненості, який розраховується наступним чином [51]:

(2.2)

де І_n – загальний індекс забрудненості атмосфери досліджуваної території;

І_і – індекс забрудненості атмосфери для і-ї речовини;

q_i – середня фактична концентрація і-ї речовини в атмосфері досліджуваної території;

ГДК_і – гранично допустима концентрація і-ї речовини;

n – кількість забруднюючих речовин;

а_і – константа приведення ступеню небезпеки і-ї речовини до умовного показника (а_і = ГДК^і_с.д. / ГДК^SO2_c.д.).

Гранично допустимі концентрації окремих шкідливих речовин у повітрі населених територій та показник а_і наведені у додатку Т.

Якість води (відповідно до «Санітарних норм і правил») визна­чається за мікробіологічними і паразитарними показниками, токси­кологічною безпечністю, рН (водневим показником), а також органо­лептичними властивостями – температурою, прозорістю, жорсткістю, кольором, запахом, смаком.

У практичній діяльності для визначення рівня забрудненості та якості водного об’єкта застосовують різні методики, зокрема, одна із них передбачає застосування інтегрального показника, який враховує не лише перевищення ГДК, а й тривалість забруднення та розрахо­вується в балах [51]:

Б_і = К_і · П_і,       (2.3)

К_і = С_і / ГДК_і,   (2.4)

П_і = N_гдк / N_і,   (2.5)

де Б_і – інтегральний бал забрудненості водного об’єкта і-ю речовиною;

К_і – кратність перевищення ГДК для і-ї речовини;

П_і – повторюваність випадків перевищення ГДК для і-ї речовини;

С_і – концентрація у воді забруднюючої і-ї речовини на момент проведення дослідження;

ГДК_і – гранично допустима концентрація і-ї речовини у воді;

N_гдк – кількість проб з перевищенням ГДК;

N_і – кількість проб води, відібраних для аналізу.

За призначенням прісні води суходолу поділяють на чотири категорії:

• І категорія – водойми господарсько-питного водопостачання населення та підприємств харчової промисловості;

• ІІ категорія – водойми культурно-побутового призначення, що використовуються для рекреації та водних видів спорту;

• масової частки речовини ІІІ категорія – водойми рибогоспо­дарського призначення для збереження та нересту особливо цінних порід риб, які чутливі до кількості розчинного у воді кисню та кількості завислих речовин;

• ІV категорія – водойми рибогосподарського призначення для збереження інших порід риб та їх нересту [48].

У відповідності з «Правилами охорони поверхневих вод від забруднення стічними водами» найвищі вимоги до якості води виставляються у водоймах І та ІІІ категорії.

Усі хімічні забруднювачі води за токсичністю, кумулятивністю та здатністю викликати віддалені ефекти (небажаний вплив на потомство) поділяються на чотири класи небезпечності:

• І клас – надзвичайно небезпечні (гідрозингідрат, бензил хлористий, метил бромистий, ціаніди тощо);

• ІІ клас – високо небезпечні (бензол, дихлоретан, кадмій, свинець, ртуть, нітрити тощо);

• ІІІ клас – небезпечні (аміак, активний хлор, залізо, марганець, мідь, нітрати тощо);

• ІV клас – помірно небезпечні (нафтопродукти, скипидар, капро­лактам тощо).

Гранично допустимі концентрації окремих шкідливих речовин у воді водних об’єктів господарсько-питного та культурно-побутового водокористування наведені у додатку У.

Для визначення рівня забруднення ґрунту шкідливими речовинами розраховують наступні показники [7]:

коефіцієнт концентрації забруднюючої речовини в ґрунті (k_i):

k_i = C_i / C_ГДКі,       (2.6)

сумарний показник поелементного забруднення (К):   (2.7)

коефіцієнт зворотної реакції на динаміку забруднення (k_p):

k_p = (А – А_ф) / А_ф ,   (2.8)

де C_i – фактична концентрація і-ї забруднюючої речовини у ґрунті;

C_ГДКі – гранично допустима концентрація і-ї забруднюючої речовини у ґрунті;

n – кількість забруднюючих речовин;

А, А_ф – параметри, які контролюються в забрудненій та фоновій пробах.

За ступенем стійкості до хімічних забруднювачів та характером зворотної реакції ґрунти поділяються на дуже стійкі, середньостійкі та малостійкі.

Важливою властивістю ґрунтів є їх самоочисна спроможність – здат­ність суттєво знижувати токсичність забруднюючих речовин.Час самоочищення – це інтервал, протягом якого відбувається зменшення , що забруднює ґрунт, на 96 % від початкового рівня до фонового значення. Процес самоочищення ґрунтів триває від кількох днів до кількох років; це залежить від характеру забруднення та природних умов території.

Для контролю за якістю продуктів харчування встановлюються ГДК_пр або ДЗК (гранично допустима концентрація або допустима залишкова кількість) шкідливих речовин. Це така кількість шкідливої речовини (залишки агрохімікатів, пестицидів, важких металів) в одиниці маси харчового продукту, яка при щоденному його вживанні не викликає захворювань або інших небажаних змін в організмі людини.

В Україні затверджений Державний гігієнічний норматив «Перелік речовин, продуктів, виробничих процесів, побутових та природних факторів, канцерогенних для людини», в якому представлений перелік основних хімічних речовин та фізичних і біологічних факторів, що здатні викликати у людини утворення злоякісних та доброякісних пухлин. Цей норматив є обов’язковим для виконання всіма юри­дичними та фізичними особами на території України.

Важливим джерелом екологічної інформації щодо впливу на навколишнє середовище та здійснення природоохоронної діяльності є статистична звітність природокористувачів, яка відображається у наступних документах [14]:

• Звіт про охорону атмосферного повітря від забруднення – Ф-2тп (повітря). Його подають виробничі об’єднання, підприємства, органі­зації, установи, які мають стаціонарні джерела забруднення атмосфер­ного повітря. Він складається з трьох розділів: «Викиди в атмосферу забруднювальних речовин», «Викиди в атмосферу специфічних забруднювальних речовин» та «Виконання заходів щодо зменшення викидів забруднювальних речовин в атмосферу».

• Звіт про використання води – Ф-2тп (водогосп). Його подають виробничі об’єднання, підприємства, організації, установи, які здійснюють водокористування. У звіті міститься інформація про джерело водопостачання, обсяг водозабору (всього та поквартально), обсяг використаної води (всього, у тому числі питної води), напрями використання води, обсяг водовідведення (всього, у тому числі нормативно чистих, недостатньо очищених, без очистки), вміст забруднюючих речовин, потужність очисних споруд, зниження скидів забруднених вод у порівнянні з минулим роком тощо.

• Звіт про використання та знешкодження токсичних відхо-
  дів – Ф № 1 – токсичні відходи. Цей звіт подають виробничі об’єднання, підприємства, організації, установи, в процесі виробничої діяльності яких утворюються токсичні відходи. У ньому вказується клас небезпеки, назви груп токсичних відходів, технологічний процес чи виробництво, де утворюються токсичні відходи, їх фізико-хімічна характеристика, питома вага токсичного компоненту в хімічному складі відходів, обсяг відходів, площа та назва сховища, ліміт на розміщення відходів, витрати на складування та розміщення відходів за звітний період.

• Звіт про екологічні збори та поточні витрати на охорону природи – Ф № 1 – екологічні витрати. Цей звіт складається із трьох розділів: «Екологічні збори», «Витрати на капітальний ремонт основних виробничих фондів природоохоронного призначення»», «Поточні витрати на охорону навколишнього природного середовища». У ньому подається інформація про сплату за викиди та скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів від стаціонарних джерел у межах ліміту та понад встановлені ліміти; сплату за викиди забруднюючих речовин від пересувних джерел; штрафи, накладені на підприємство за шкоду, заподіяну навколишньому природному середовищу; витрати на встановлення та ремонт споруд, обладнання, технічних засобів природоохоронного призначення; поточні витрати на охорону та раціональне використання природних ресурсів, зберігання та знешкодження відходів.

• Звіт про надходження та використання коштів фонду охорони навколишнього природного середовища – Ф № 1 – екологічні фонди. Він готується регіональними природоохоронними органами за півріччя та за рік. У ньому міститься інформація про: джерела та обсяги надходження коштів за викиди, скиди та розміщення відходів, а також від накладення штрафів; фінансування різноманітних природоохоронних заходів; витрати на виконання науково-дослідних та проектних робіт щодо створення природозберігаючих технологій і технічних засобів для контролю за станом природного середовища; витрати на створення та підтримання природно-заповідного фонду, проведення відповідних природоохоронних заходів у зонах надзви­чайних екологічних ситуацій тощо.

З метою визначення впливу підприємства на навколишнє середо­вище та контролю за дотриманням ним в процесі господарської діяльності природоохоронних норм і вимог розробляється екологічний паспорт підприємства. Це нормативно-технічний документ, в якому міститься інформація про використання природних ресурсів та вплив виробництва на навколишнє середовище. Основу екологічного паспорта складають узгоджені та затверджені показники виробництва, розрахунки ГДВ та ГДС, дозволи на природокористування (ліцензії), паспорти очисних споруд, статистичні звітні документи про використання природних ресурсів, обсяги екологічних платежів та витрати на здійснення природоохоронних заходів. Екологічний паспорт доповнюють і коригують у разі зміни технології виробництва, технічної реконструкції підприємства, розширення виробництва, освоєння нової продукції. Розробка екологічного паспорта передбачає складання карти-схеми підприємства із нанесенням на неї джерел забруднення атмосфери, поверхневих вод, місць складування відходів, водозаборів, меж санітарно-захисної зони, транспортних магістралей, постів спостереження за забрудненням атмосферного повітря та скидами стічних вод.

Екологічний паспорт, після погодження з місцевими природоохо­ронними органами, затверджується керівником підприємства, котрий несе відповідальність за достовірність, відображених у паспорті даних.

З метою запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на навколишнє природне середовище та здоров’я людей, а також оцінки ступеню екологічної безпеки господарських об’єктів і екологічної ситуації на окремих територіях здійснюєтьсяекологічна експертиза.

Екологічна експертиза – це комплексний аналіз технологій, матеріалів, устаткування, техніки, проектів, планів, прогнозів та іншої документації, аналіз та оцінка результатів запланованої або існуючої господарської діяльності, що чинить чи може чинити негативний вплив на навколишнє природне середовище, який здійснюється висококваліфікованими спеціалістами-експертами для визначення відповідності наданих матеріалів чинному законодавству та розробки конструктивних пропозицій щодо охорони навколишнього природ­ного середовища [14]. Об’єктами екологічної експертизи є проектна документація на будівництво нових чи реконструкцію діючих підприємств та інших господарських об’єктів, запровадження нової техніки, технологій, матеріалів, реалізація яких може призвести до порушення екологічних нормативів, негативного впливу на стан навколишнього середовища та загрози здоров’ю людей. Екологічній експертизі підлягають: державні інвестиційні програми; програми розвитку окремих галузей чи регіонів; проекти схем розвитку і розміщення продуктивних сил; проекти генеральних планів населених пунктів; проекти законодавчих та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері природокористування, охорони навколишнього природного середовища та гарантування екологічної безпеки; матеріали, речовини, продукція, реалізація яких може призвести до порушення норм екологічної безпеки; діючі екологічно небезпечні господарські та військові об’єкти; екологічні ситуації, що склалися в окремих регіонах тощо.

Суб’єктами екологічної експертизи є юридичні та фізичні особи, які у порядку, передбаченому Законом України «Про екологічну експертизу» та іншими законодавчими актами, проводять екологічну експертизу, зокрема, це: Міністерство охорони навколишнього природного середовища, його органи на місцях та створювані ними спеціалізовані еколого-експертні підрозділи і комісії; відповідні установи Міністерства охорони здоров’я України; місцеві ради народних депутатів та органи виконавчої влади; громадські природоохоронні організації; інші установи та організації, у тому числі іноземні, а також окремі громадяни, які залучаються до проведення екологічної експертизи згідно чинного законодавства.

В Україні здійснюється державна та громадська екологічна експертиза. Висновки державної експертизи є обов’язковими до виконання. Згідно чинного законодавства тільки позитивний висновок державної експертизи є підставою для фінансування та реалізації господарського проекту.

Громадська екологічна експертиза може здійснюватися незалежно від державної експертизи або одночасно з нею. Її висновки мають рекомендаційний характер та можуть враховуватись органами, які здійснюють державну екологічну експертизу, або іншими органами, які зацікавлені в екологічній безпечності проекту.

Система об’єктивної екологічної інформації є основою для прийняття відповідних управлінських рішень щодо оптимізації процесів природокористування, попередження і вирішення природоохоронних проблем як в окремих регіонах, так і в країні в цілому.

Питання для самоконтролю знань

1. Що таке екологічний моніторинг?

2. У чому полягає основне призначення екологічного моніторингу та які його завдання?

3. Назвіть та охарактеризуйте види екологічного моніторингу.

4. Яка мета екологічного нормування?

5. Назвіть та охарактеризуйте види екологічних нормативів.

6. Поясніть сутність ефекту сумації. Які речовини здатні створювати ефект потенціювання?

7. Охарактеризуйте критерії оцінки якості атмосферного повітря.

8. За якими показниками визначається якість питної води?

9. Як визначається рівень забрудненості ґрунту?

10. Назвіть та охарактеризуйте основні джерела екологічної інформації.

11. З якою метою здійснюється екологічна експертиза? Об’єкти, суб’єкти та види екологічної експертизи.

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!