Тема 1.11 Міжнародні економічні зв’язки України та її інтеграція у європейські та інші світові структури

Тема 1.11 Міжнародні економічні зв’язки України та її інтеграція у європейські та інші світові структури

Ключові слова та терміни: міжнародний поділ праці, зовнішньоеко­номічні зв’язки, інтеграція, експортний потенціал, імпорт, міжнародна торгівля, зовнішні інвестиції.

Постійно зростаюча економічна взаємозалежність між країнами світу та глобальний характер найгостріших проблем сучасності унеможливлюють абсолютно ізольований державний розвиток. Жодна країна в сучасних умовах не може повноцінно розвиватися, якщо вона не буде брати активну участь у міжнародному поділі праці.

Міжнародний поділ праці – це найвища форма суспільного територіального поділу праці, яка відображає спеціалізацію окремих країн чи навіть регіонів світу на виробництві певних видів продукції або послуг. Зосередження окремих виробництв на території певної країни відбувається у відповідності з її природно-ресурсним потенціа­лом та соціально-економічними умовами. Кожна країна концентрує на своїй території саме ті галузі, для розвитку яких вона має необхідні передумови та переваги у порівнянні з іншими країнами.

Участь у міжнародному поділі праці зумовлює необхідність розвитку зовнішніх економічних зв’язків, які в сучасних умовах стали однією з найважливіших сфер діяльності держави.

Зовнішні (міжнародні) економічні зв’язки – це система господарських взаємовідносин між країнами світу на основі міжнародного поділу праці. Саме ці зв’язки, якщо вони ґрунтуються на принципах взаємовигідності та рівноправного партнерства, сприяють прискореному розвитку науково-технічного прогресу, поліпшенню рівня життя насе­лення, вирішенню нагальних екологічних проблем, усуненню або попередженню міжнаціональної чи міжетнічної напруги, зміцненню довіри між країнами, розвитку добросусідських відносин.

Для незалежної України питання розвитку ефективних зовнішньоеко­номічних зв’язків з усіма країнами світу і особливо з найбільш розвиненими є важливими та актуальними. Українська держава ще тільки входить до системи світового господарства. Від того, як цей процес відбуватиметься, буде залежати подальший соціально-еконо­мічний розвиток нашої країни та її місце і роль в складній системі світової економіки.

Рівноправне міжнародне співробітництво дасть можливість Україні швидше подолати глибоку економічну кризу, сприятиме зростанню національного доходу та підвищенню життєвого рівня її населення. Наукою та практикою доведено, що країна, яка не розвиває зовнішню торгівлю та не має широких міжнародних зв’язків, змушена збільшу­вати витрати на виробництво майже в півтора-два рази [38].

Наша держава нині здійснює економічні зв’язки майже з 190 країна­ми світу, однак ще існує ряд суттєвих перешкод, які заважають їй зайняти вагому нішу у міжнародному співробітництві на правах рівноправного партнера. Серед таких причин фахівці називають:

• низьку конкурентоспроможність вітчизняних товарів (невідповід­ність їх вимогам міжнародних стандартів) – з вітчизняних товарів на ринках далекого зарубіжжя конкурувати можуть не більше 1 %;

• сировинну орієнтацію українського експорту – товари сировинної групи (руда, чорні метали, вугілля) складають більше половини українського експорту;

• залежність вітчизняної економіки від світових експортерів паливно-енергетичних ресурсів – у 2005 р. частка мінеральних продуктів у структурі українського імпорту склала 32 %;

• низьку питому вагу в структурі вітчизняного експорту обладнання, машин, об’єктів інтелектуальної власності (патентів, ноу-хау, ліцензій) – менше 10 %;

• нестабільність законодавства та недосконалість державного управління зовнішньоекономічною діяльністю – за оцінкою міжнарод­них експертів Україна посідає лише 130-е місце у світі за надійністю інвестиційного клімату [38].

Таким чином, слабкість позицій України на світовому ринку зумовлена, перш за все, сировинною та паливно-енергетичною спрямованістю її зовнішнього товарообороту, а також низькою конкурентоспроможністю готової продукції.

Поряд з цим, в України існує нагальна потреба для активізації інтеграційних процесів у світове господарство, оскільки рівноправні та партнерські зовнішні економічні зв’язки стимулюватимуть розви­ток її продуктивних сил і допоможуть у вирішенні еколого-еко­номічних проблем, зумовлених наслідками аварії на ЧАЕС та спільним використанням ресурсів Карпат, Дунаю, Чорного моря, Дніпра та Донбасу.

Для розвитку зовнішніх взаємовигідних економічних відносин Україна має всі необхідні передумови: вигідне економіко-географічне та геополітичне положення; сприятливі для розвитку всіх галузей господарства природні умови; різноманітнийприродно-ресурсний потенціал; висококваліфіковані трудові ресурси, здатні забезпечити розвиток наукомістких галузей; потужна матеріально-технічна база; історично обумовлені добросусідські відносини з багатьма країнами.

Розширенню міжнародного співробітництва нашої держави також сприяє і відповідна законодавча база: закони «Про зовнішньоеко­номічну діяльність», «Про створення експортно-імпортного банку», «Про іноземні інвестиції» та відповідні декрети Кабінету Міністрів України. У цих правових документах детально викладені принципи та види зовнішньоекономічної діяльності, права і обов’язки суб’єктів міжнародних економічних відносин, засоби управління зовнішньоеко­номічною діяльністю, механізм здійснення товарно-грошових відносин при експортно-імпортних операціях тощо.

Сучасні економічні зв’язки України з іншими країнами світу здійснюються у наступних формах:

• зовнішня торгівля (сировиною, готовою продукцією, послугами, інтелектуальною власністю);

• науково-технічне співробітництво (використання досвіду, консу­льтування іноземними фахівцями, обмін технологіями, підвищення кваліфікації національних кадрів у провідних освітніх та наукових закладах інших країн, розробка та впровадження спільних науково-дос­лідних проектів тощо);

• економічне співробітництво (обмін робочою силою, спеціалізація та кооперування, бартерний обмін товарами, створення спільних підприємств, спільна розробка природних ресурсів, міжнародний туризм);

• фінансово-кредитна діяльність (надання кредитів, позик, іно­земні інвестиції, гранти).

Головним елементом зовнішніх економічних зв’язків є міжнародна торгівля. Вона об’єднує всі країни, задіяні в міжнародному поділі праці, в єдину господарську цілісність та формує світовий ринок товарів і послуг.

Стратегічне значення зовнішньої торгівлі для України зумовлюється тим, що саме вона сприяє інтеграції нашої країни до світового госпо­дарства, органічному її включенню в систему міжнародного поділу праці.

Незважаючи на ряд економічних реформ (лібералізація цін, запро­вадження національної валюти, створення вільних економічних зон тощо), проведених в Україні в 90-х роках ХХ ст., структура, обсяги та ефективність сучасних зовнішніх торгівельних зв’язків не відпові­дають потребам формування національної ринкової економіки відкри­того типу. Частка експорту в національному доході України майже в 4 рази менша середньосвітового показника. Якщо у Канаді на душу населення експортується продукції на суму майже 6 тис. дол., Німеч­чині – більше 5 тис. дол., Франції – більше 4 тис. дол., Японії та Вели­кобританії – більше 3 тис. дол., США – більше 2 тис. дол., то в Укра-
їні – менше 0,8 тис. дол. [38].

Ключові проблеми розвитку зовнішньої торгівлі України пов’язані з диверсифікацією її геополітичних та регіональних пріоритетів, оптимізацією структури експорту та імпорту, гармонізацією націона­льного законодавства з вимогами і нормами світової організації торгівлі. Головне завдання полягає в реалізації на світовому ринку конкурентних переваг України, які об’єктивно існують в різних галузях господарства і можуть знайти практичне втілення у діяльності українських підприємств та фірм на міжнародній арені.

Негативний вплив на зовнішню торгівлю України мала глибока економічна криза, що охопила всі галузі господарства країни. Ни­нішній обсяг та структура експорту не відповідають можливостям наших товаровиробників і не сприяють повноцінному соціально-еко­номічному зростанню, оскільки не забезпечують потреби держави у валютних надходженнях, необхідних для стабілізації економіки.

У світовому економічному просторі Україна виконує роль сировин­ного експортера. Сировина, матеріали та товари народного спожи­вання займають в структурі вітчизняного експорту понад 80 %. Еконо­мічно неефективним та недоцільним з точки зору національної безпеки є експорт гостродефіцитних ресурсів, які часто продаються на світо­вому ринку за демпінговими цінами.

У товарній структурі вітчизняного вивозу переважають продукція чорної металургії, залізна та марганцева руда, кокс, продукти харчу­вання. В структурі українського імпорту домінують паливно-енерге­тична сировина (нафта, природний газ), кольорові метали, промислове устаткування, медичне обладнання, різні прилади, автомобілі, кава, цитрусові, товари легкої промисловості.

Експортно-імпортні операції здійснюються як на валютній основі, так і у формі клірингу – безготівкових розрахунків, які ґрунтуються на заліку взаємних вимог і зобов’язань та здійснюються через банки або спеціальні розрахункові палати. Застосовується також бартерна форма розрахунків. Однак вона є ефективною лише у разі еквівалентного товарообміну. Бартерні товарообмінні операції в зовнішній торгівлі України були дуже поширеними у першій половині 90-х років ХХ ст. Тоді вони складали майже 50 % загального зовнішнього товарообо­роту країни. Основними експортними товарами за бартером були чорні метали, руди, цукор, кондитерські вироби, олія, зерно, каучук та гумові вироби. Замість них Україна отримувала нафту, природний газ, ядерні реактори, котли, устаткування, прилади, електричні машини. При такому товарообміні Україна втрачала великі кошти через неекві­валентний вартісний обмін продовольчих товарів на паливно-масти­льні матеріали або обладнання чи механізми. В останні роки частка бартерних розрахунків у зовнішньоторгових операціях України значно скоротилася.

Недосконалість нормативно-правової бази, яка регулює зовнішньоеко­номічну діяльність, сприяє проникненню на внутрішній ринок, як правило, неякісних, але дешевих товарів народного споживання (продуктів харчування, одягу, взуття, побутової техніки, медичних препаратів), які поступово витісняють аналогічну вітчизняну продукцію і зумовлюють занепад національного виробництва.

Традиційно Україна вважається країною з великим науково-тех­нічним та інтелектуальним потенціалом, однак впродовж останніх 10 років не спостерігалося значного зростання експорту продукції наукомістких галузей. Тому важливим стратегічним завданням нашої держави є розробка та реалізація програми збалансованого економічного зростання з пріоритетним розвитком високотехнологічних експортнозорієнто­ваних виробництв на основі державної підтримки вітчизняних това­ровиробників, які здійснюють випуск та експорт конкурентоспро­можної продукції. Україна повинна інтегруватися у світове госпо­дарство та зайняти в ньому нішу, адекватну її ресурсному, вироб­ничому та науково-технічному потенціалу.

Основним торгівельним партнером України є Росія. Її питома вага у зовнішньому товарообороті України складає майже 36 %. На Росію припадає близько 90 % вітчизняного імпорту нафти та нафтопродук­тів, більше половини зовнішніх поставок природного газу та майже 80 % лісоматеріалів. Важливе місце в структурі українського імпорту з Росії займають легкові та вантажні автомобілі, радіоприймачі, відеомагнітофони, персональні комп’ютери, одяг, взуття, целюлоза, ядерне паливо, продукція кольорової металургії, риба та рибопродукти.

Україна до Росії постачає чорні метали, труби, марганцеву руду, сільськогосподарську техніку, трактори, металургійне устаткування, металорізальні та деревообробні верстати, екскаватори, автомобільні крани, аміак, цемент, скло, холодильники, цукор, олію, м’ясо, м’ясопро­дукти, молочні продукти тощо.

Україна також розвиває тісні зовнішньоекономічні зв’язки з іншими республіками колишнього Радянського Союзу. Так, з Білорусінаша країна отримує трактори, вантажні автомобілі, мінеральні добрива, ліс, папір, трикотажні вироби; Казахстан постачає Україні кольорові матеріали та їх концентрати, шкірсировину; Молдова – про­дукцію виноробної та консервної промисловості, килими, виноград; Туркменістан – природний газ, бавовну, тканини; країни Закавказзя – алю­мінієвий прокат, нафту, чай, фрукти, вино; держави Балтії – електр­отовари, холодильники, телевізори, пральні машини, мікроавтобуси, рибу та рибопродукти, трикотажні та галантерейні вироби.

Позитивною тенденцією розвитку міжнародних економічних зв’язків України впродовж останнього десятиліття стало розширення її зовнішньої торгівлі та вихід на нові ринки. В останні роки понад 49 % українського експорту припадає на європейські країни, 38 % – на країни Азії, 8,3 % – на країни Північної та Південної Америки, 4 % – на країни Африки, 0,3 % – на Австралію та Океанію.

У структурі українського імпорту також переважають товари з європейських країн (68,5 %), на товари з країн Азії, Америки та Африки припадає відповідно 17,3 %, 10,2 % та 4 % загального обсягу вітчизняного імпорту [40].

Вагоме місце в сучасних експортно-імпортних операціях України займає торгівля з Німеччиною, Польщею, Туреччиною, Італією, США, Словаччиною, Болгарією, Румунією, Францією, Великобританією, Швейцарією, Нідерландами, Алжиром та іншими країнами.

Важливу роль у розвитку зовнішньої торгівлі країни відіграє експорт послуг. Він забезпечує більш 20 % валютних надходжень України [38]. Переважають транспортні послуги, в структурі яких більше половини займає транзит російських енергоносіїв до країн Західної Європи. У той же час варто відзначити слабкість українських позицій на ринку будівельних, фінансових, туристичних, страхових, ремонтних та інших послуг (табл. 1.26).

Кризові явища в економіці та недосконалість законодавчої бази є суттєвою перешкодою для розвитку зовнішніх інвестицій в українську економіку. Іноземні інвестори оминають нашу країну у зв’язку із значним ризиком капіталовкладень. Офіційно зафіксовані українські інвестиції в економіку інших країн також є незначними. Однак можна впевнено стверджувати, що Україна протягом останнього десятиліття є великим експортером вітчизняних капіталів за кордон переважно нелегальним шляхом [38]. Таким чином склалася доволі парадокса­льна ситуація: країна, яка не має достатньо коштів для розвитку власної економіки, тривалий час кредитує економіки багатих країн.

У структурі офіційних іноземних капіталовкладень в українську еко­номіку переважають інвестиції в харчову промисловість, внутрішню торгівлю, машинобудування, чорну металургію, паливну промисловість, транспорт.

Дуже незначним є інвестування науки та наукового обслуговування, медицини, житлово-комунального господарства, побутового обслугову­вання населення та інших галузей.

Збільшенню офіційних іноземних інвестицій в українську економіку та створенню рівноправних умов для просування вітчизняного това­ровиробника на європейський і світовий ринки сприятиме вступ України до світової організації торгівлі (СОТ). Від членства в СОТ Україна сподівається отримати суттєве збільшення надходжень до Державного бюджету за рахунок скасування податкових та митних пільг, активізувати торговельний оборот, забезпечити доступ україн­ських товарів на всі найважливіші товарні ринки розвинених країн світу, набути можливість захисту українських товаровиробників у відповідності з процедурою розгляду торгових спорів Світовою орга­нізацією торгівлі [50].

Зовнішньоекономічні зв’язки України мають внутрішні регіональні особливості, що зумовлені, перш за все, територіальною диферен­ціацією її експортного потенціалу. Найбільшу питому вагу у зовніш­ньому товарообороті мають Донецький та Придніпровський регіони (додаток Р). Основа їх експортного потенціалу – руди чорних металів, металопродукція, шахтне та металургійне устаткування. Причорномор­ський регіон (особливо виділяються Миколаївська та Одеська області) поставляє на світовий ринок продукцію хімічної промисловості та суднобудування. АР Крим експортує на ринки СНД і Європи вина, а також надає рекреаційні послуги. Особливе місце в розвитку зов­нішньоекономічних зв’язків займає Карпатський район, який, завдяки своєму прикордонному положенню, відіграє важливу роль у забезпе­ченні економічної інтеграції України з країнами Центральної та Західної Європи. На його долю припадає 35 % спільних підприємств країни [38].

Найбільш привабливим для іноземних інвестицій та спільного підприємництва серед регіонів України є м. Київ. Столиця нашої держави займає вагоме місце в експортно-імпортних операціях. Київ забезпе­чує майже 13 % вітчизняного експорту товарів (займає третє місце після Донецької та Дніпропетровської областей) та понад 22 % імпорту. Також значними імпортерами товарів і послуг є Дніпропет­ровська, Запорізька, Донецька, Одеська та Харківська області.

Завдяки своєму вигідному економіко-географічному та транспортному положенню Україна має сприятливий транзитний потенціал – здатність забезпечувати міжнародні транспортно-комунікаційні зв’язки. За да­ними англійського інституту «Рендел» за коефіцієнтом транзитності Україна посідає перше місце в Європі. Щорічно через територію України транспортується близько 59 млн т транзитних вантажів. На думку фахівців, за умови удосконалення тарифної політики держави цей показник може бути збільшеним до 220 млн т [46].

Пріоритетними напрямами подальшого розвитку міжнародних економічних зв’язків України та її інтеграції в світове господарство є:

• розширення співробітництва на раніше освоєних ринках (Росії, інших країн СНД, країн Балтії та Східної Європи) шляхом створення спільних підприємств, відновлення та зміцнення виробничих зв’язків на базі кооперування та внутрішньої і міжгалузевої спеціалізації, розвитку прямих договірних зв’язків із окремими регіонами, які володіють тим потенціалом, що становить імпортний інтерес для України;

• запровадження виваженої зовнішньоекономічної політики у прикордонних регіонах країни шляхом створення вільних економічних зон, розвитку рівноправного транскордонного співробітництва, надання міжнародних транспортно-експедиторських послуг, створення необхід­них транспортних коридорів, розвитку відповідної ефективної інфраструктури;

• вихід на нові міжнародні ринки шляхом розвитку партнерських торгівельних відносин з країнами Близького та Середнього Сходу, Південної Америки, Південно-Східної Азії, Північної та Західної Африки. Це дозволить Україні знайти нові ринки реалізації інженерно-тех­нічних та освітніх послуг та знайти нові джерела забезпечення країни енергоносіями;

• поглиблення інтеграції з провідними світовими економічними структурами – Європейським Союзом (ЄС) та Світовою організацією торгівлі (СОТ). Це сприятиме розширенню доступу українських товарів на європейський та північноамериканський ринки, світовому визнанню України як країни з ринковою економікою, збільшенню іноземних інвестицій в економіку України, набуттю можливості захисту інтересів українських виробників на світовому ринку, попередженню загрози торговельно-економічної ізоляції України, збільшенню надходжень до Держбюджету за рахунок зростання обсягів торговельного обороту.

Оскільки стратегічною метою України є інтеграція її господарства в Європейський економічний простір, то країна має здійснити глибокі соціально-економічні реформи, які б забезпечили їй відповідність європейським стандартам та вимогам на всіх рівнях: політичному, економічному, соціальному та екологічному.

Питання для самоконтролю знань

1. Назвіть та поясніть причини, які зумовлюють необхідність розвитку міжнародного економічного співробітництва.

2. Охарактеризуйте стимулюючі та стримуючі фактори становлення сучасної зовнішньоекономічної діяльності України.

3. У яких формах здійснюється економічне співробітництво України з іншими країнами світу?

4. Охарактеризуйте структуру зовнішнього товарообороту України з її основними торговельними партнерами.

5. Охарактеризуйте експортний потенціал регіонів України.

6. Які пріоритети подальшого розвитку зовнішньоекономічної діяль­ності України?

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!