Тема 1.7 Природно-ресурсний потенціал України

Тема 1.7Природно-ресурсний потенціал України

Ключові слова та терміни: природні ресурси, природно-ресурсний потенціал, запаси, корисні копалини, сировина, ресурсозабезпеченість.

Природні умови та природні ресурси є головною передумовою господарського освоєння території та важливим чинником терито­ріальної організації продуктивних сил. Наявність сприятливих при­родних умов (рельєф, клімат, геологічна будова) та різноманітних природних ресурсів може слугувати стимулом для розвитку економіки країни, важливо лише розумно скористатися цим багатством.

Принципова відмінність природних умов та ресурсів полягає в тому, що перші розглядаються через призму їх властивостей, які можуть відчутно полегшувати або стримувати розвиток виробництва, безпосередньо в ньому не використовуючись, тоді як природні ресурси приймають безпосередню участь у виробничому процесі. Поділ на природні умови та природні ресурси є доволі умовним, оскільки, окремі природні компоненти по відношенню до різних галузей господарства можуть бути і природною умовою, і природним ресурсом (наприклад, клімат для більшості галузей промисловості є природною умовою, а для сільськогосподарського виробництва або рекреаційного господарства – природним ресурсом).

Розміщення, запаси, обсяги видобутку, характер використання природних ресурсів впливають на зміст і темпи регіонального розвитку, визначають господарську спеціалізацію регіону та його місце в територіальному поділі праці.

Існує кілька класифікацій природних ресурсів: за природною ознакою; за призначенням; за можливістю використання; за вичерпністю; за здатністю до самовідновлення (рис. 1.7).

Природно-ресурсний потенціал території – це цілісна система природних компонентів, які своїми властивостями та продуктивністю здатні задовольняти суспільні потреби в сировині, енергії та здійсненні різноманітних видів господарської діяльності.

Природні ресурси України достатньо вивчені та широко вико­ристовуються в господарській діяльності. 

Рис. 1.7. Класифікація природних ресурсів

Мінеральні ресурси. Запаси, якість, обсяги видобутку мінеральних ресурсів визначають економічний потенціал країни, обсяг її націона­льного багатства. В Україні нараховується близько 20 000 родовищ 113 видів корисних копалин, із яких 7 829 родовищ мають промислове значення та враховані Державним балансом запасів корисних копалин. Вартісний еквівалент цих родовищ оцінюється в 7,5 трлн дол. США [50].

Мінеральні ресурси є вичерпними та невідновними, оскільки природний процес їх утворення хоча і відбувається постійно, але є досить тривалим (для більшості – це тисячі, а то й мільйони років).

За характером господарського використання їх класифікують на:

• паливно-енергетичну сировину (нафта, природний газ, кам’яне та буре вугілля, супутній нафтовий газ, горючі сланці, торф, уранові руди);

• рудні (руди чорних металів, руди кольорових металів, руди рідкісних та рідкоземельних металів, руди благородних металів);

• нерудні (нерудна сировина для чорної металургії, гірничо-хі­мічна сировина, коштовне та напівкоштовне каміння, природна будівельна сировина, цілющі лікувальні водні джерела та грязі).

Україна володіє 12 % загальносвітових запасів залізної руди, 43 % марганцевої руди, має значні запаси сірки, калійної і кухонної солі, графіту, будівельного та оздоблювального каміння, вогнетривких глин. Також посідає чільне місце у світі за запасами вугілля, тита­нових, уранових та цирконієвих руд. У той же час в Україні обмежені запаси вуглеводневої сировини – нафти та газу. Сучасний вітчизняний видобуток нафти покриває власні потреби країни на 8–10 %, природ­ного газу – на 22–25 %. Це зумовлює її енергетичну залежність від світових експортерів паливно-енергетичної сировини і, перш за все, від Росії.

За ступенем розвіданості та вивченості запаси корисних копалин поділяють на чотири категорії:

• А – докладно розвідані та передані до експлуатації;

• В – попередньо розвідані з приблизним визначенням меж покладів;

• С₁ – слабо розвідані;

• С₂ – резервні (перспективні) запаси.

Перші три категорії (А + В + С₁) називають балансовими або промисловими запасами, а категорію С₂ розглядають як імовірний резерв певного ресурсу.

Для паливно-енергетичних ресурсів України характерним є перева­жання твердих (вугілля, горючі сланці, торф) та дефіцит рідких і газоподібних (нафта, природний газ) видів палива.

Характеристика, напрями господарського використання, балансові запаси, розміщення та обсяги видобутку паливно-енергетичних ресурсів відображені у додатку А.

Україна багата рудами чорних металів. Балансові запаси залізної руди в Україні оцінені в понад 27 млрд т. Вони зосереджені переважно в південній частині Українського кристалічного щита. Найбільший в Україні та один з найбільших у світі Криворізький залізорудний басейн нараховує понад 19 млрд т багатих гематито-мартитових руд (вміст заліза – 51–66 %) та відносно бідних залізистих кварцитів (вміст заліза – 22–38 %). Криворізька руда вважається високоякісною ще й через низький вміст домішок – сірки та фосфору.

Понад 4,5 млрд т залізної руди зосереджено в Кременчуцькому залізорудному басейні, який є північним продовженням Криворізького басейну.

Дещо менші запаси (майже 3,4 млрд т) має Білозірський за­лізорудний басейн (Запорізька обл.), однак вони відзначаються високою якістю (близько третини запасів – це багаті руди із вмістом заліза – 55–65 %).

Відносно бідні керченські руди мають достатню потужність пластів (6–15 м) і порівняно невелику глибину залягання, що дозволяє здійснювати їх видобуток відкритим способом.

Серед інших родовищ, відкритих порівняно недавно, варто виділити Маріупольське, Куксунгурське та Гуляйпольське у Приазов’ї.

Основні поклади марганцевих руд зосередженні в Придніпров­ському марганцеворудному басейні. Найбільші родовища – Нікопо­льське, Токмацьке та Інгулецьке. Серед інших невеликих родовищ варто відзначити Чивчинське та Бурштинське (Івано-Франківська обл.). Загальні балансові запаси марганцевих руд України оцінюються в 2,4 млрд т.

Покладами руд кольорових металів Україна менш багата, однак, є ряд родовищ, які мають промислове значення, зокрема, це:

• алюмінієві руди – боксити (Високопільське в Дніпропетровсь-

  кій обл.), алуніти (Берегівське  на Закарпатті), нефеліни (в Приазов’ї);

• нікелеві руди – Побузьке (Кіровоградська обл.);

• сурмяно-ртутні руди – Микитівське (Донецька обл.), Вишівське родовище (Закарпатська обл.);

• титанові руди – родовища ільменіту – Іршанське (Житомирська обл.) та Самотканське (Дніпропетровська обл.).

Окрім того, в Україні є порівняно невеликі поклади мідних руд (поблизу Артемівська Донецької області, на сході Запорізької області, на території Волинської, Рівненської, Тернопільської областей та в Рахівському масиві Карпат), золота (Закарпатська, Кіровоградська та Одеська області, Донецький кряж). За експертними оцінками, 15 % тери­торії України є перспективними щодо можливостей видобутку золота.

Україна багата на нерудні корисні копалини.

Нерудна сировина для чорної металургії:

• вогнетривкі глини (Донецька, Запорізька, Дніпропетровська, Черкаська області);

• доломіти (Донецька, Дніпропетровська, Житомирська, Закарпатська області);

• флюсові вапняки (Донецька, Дніпропетровська області, АР Крим);

• флюорит (Донецька область);

• тугоплавкі глини (Донецька, Луганська, Полтавська області);

• формувальні піски та глини (Донецька, Закарпатська, Черкаська області);

• талько-магнезит (Кіровоградська, Запорізька, Дніпропетровська області).

Гірничо-хімічна сировина:

• самородна сірка (Новий Роздол, Яворів, Немирів Львівської області). Запаси не лише забезпечують власні потреби, а й дозволяють її експортувати;

• фосфорити (Незвиське родовище – у Івано-Франківській обл., Кролевецьке родовище – у Сумській обл., Ізюмське родовище – у Харківській обл.);

• кухонна сіль (Долинське родовище – в Івано-Франківській обл., Дрогобицьке родовище – у Львівській обл., Солотвинське родови- ще – у Закарпатській обл., Артемівське і Слов’янське родовища – у Донецькій обл., Сиваське родовище – в АР Крим);

• калійна сіль (Калуш-Голинське родовище – в Івано-Франків­ській обл., Стебницьке родовище – у Львівській обл.);

• барит (Беганьське родовище – у Закарпатській обл.);

• графіт (промислові запаси виявлені в Дніпропетровській, Запорізькій, Донецькій областях, нині розробляється лише Завалівське родовище в Кіровоградській області).

Природні будівельні матеріали:

• природне будівельне каміння (граніти – Рівненська, Житомир­ська, Вінницька, Черкаська, Кіровоградська, Одеська області,лабрадорити – Житомирська, Черкаська області, базальти – Рів­ненська обл., діабази – Сумська, Полтавська області, мармури– За­карпатська обл., АР Крим, кварцити – Черкаська обл., вулканічні туфи – Закарпатська обл., Гірський Крим);

• карбонатна сировина (вапняки, мергелі, крейда, літографський камінь) поширена практично повсюди; найбільші поклади в Одеській, Миколаївській, Сумській, Закарпатській області та АР Крим);

• глинисті породи (каолінові глини – Вінницька, Дніпропетров­ська, Запорізька, Донецька, Хмельницька, Житомирська області;бентонітові глини – Черкаська, Хмельницька, Закарпатська області, АР Крим);

• піски та пісковики (зустрічаються повсюди, найбільші запаси – в Харківській Чернігівській, Житомирській, Київській, Сумській, Львівській областях та Гірському Криму).

Коштовне та напівкоштовне каміння:

• топаз – Житомирська обл.;

• бурштин – північна частина Волинської та Рівненської областей;

• берил, аквамарин, яшма – Український кристалічний щит;

• сердолік, агат – Донецький кряж, Карпати, Кримські гори.

Мінеральні води та лікувальні грязі:

• мінеральні води (Трускавець, Моршин – Львівська обл., Сло­в’янськ – Донецька обл., Миргород – Полтавська обл., Хмільник – Він­ницька обл., Свалява – Закарпатська обл., Пуща Водиця – Київська обл., Березівка – Харківська обл.);

• лікувальні грязі (лимани – Куяльницький, Хаджибей, Тилігу­льський, Бережанський, озера – Генічеське, Узунларське, Солоний Лиман, Ріпне).

За підрахунками В.П. Руденка, в структурі природно-ресурсного потенціалу України мінеральні ресурси складають 28,3 %, а в окремих областях (Донецькій, Дніпропетровській, Луганській) цей показник досягає 69–74 % [41].

М.М. Паламарчук визначив три основні форми територіального зосередження мінеральних ресурсів – кущі, райони, зони – та виділив на території України наступні зони мінеральних ресурсів: Криво­різько-Токмацьку (залізна та марганцева руда, графіт, вогнетривкі глини, каолін тощо), Донецьку (кам’яне вугілля, кам’яна сіль, ртутні руди, флюсові вапняки, вогнетривкі глини, цементна сировина), Прикарпатську (природний газ, нафта, сірка, кам’яна сіль, калійна сіль, озокерит, вапняки, будівельні матеріали), Прилуцько-Шебе­линську (нафта, природний газ, кам’яна сіль).

У середині 80-х років сумарний видобуток основних видів мінера­льної сировини в Україні перевищував 1 млрд т, що складало близько 5 % загальносвітового показника. В першій половині 90-х років видобуток корисних копалин зменшився до 300 млн т, тобто майже втричі, а, починаючи з 1996 р., в країні спостерігається відносна стабілізація виробництва мінеральної сировини[38].

На сучасному етапі пріоритетними завданнями розвитку міне­рально-сировинної бази України є:

• техніко-технологічне оновлення видобувних галузей з метою підвищення ефективності експлуатації розвіданих родовищ;

• розширення геологорозвідувальних робіт з пошуку нових родо­вищ нафти, газу, калійної солі, фосфоритів, апатитів, кольорових та дорогоцінних металів для забезпечення власною мінеральною сиро­виною вітчизняної хімічної промисловості та зменшення енергетичної залежності України від експортерів паливно-енергетичних ресурсів;

• комплексне використання мінеральної сировини, що дозволить вилучати цінні компоненти, зокрема, рідкісні елементи (селен, телур, індій тощо), дорогоцінні метали (золото, срібло, платина), які містя­ться в рудах основних металів і при менших капітальних витратах створювати умови для збільшення обсягу виробництва продукції та раціонального використання мінерально-сировинних ресурсів.

Земельні ресурси. Земля є універсальним (необхідним для розвитку усіх галузей господарства) та багатофункціональним ресурсом (територіальний базис, головний засіб виробництва в сільському господарстві, джерело продовольчих ресурсів).

Площа території України складає 60 354,8 тис га (0,4 % загальносві­тової площі суші або 5 % площі Європи). Майже 95 % території займають низовини та височини і лише 5 % – гори. Середня висота поверхні над рівнем моря складає 170–180 м. Сприятливі орографічні умови разом із родючими ґрунтами (майже 43 % чорноземних площ світу зосереджено саме в Україні) зумовили дуже високий рівень господарського освоєння земельних ресурсів. Так, сільськогоспо­дарські землі займають понад 70 % загальної площі земельних угідь країни. За показником розораності території (в середньому по країні це майже 56 %, а в деяких областях лісостепової та степової зон – по­над 70 %) Україна займає одне з перших місць у світі. У розвинених європейських країнах орні землі займають від 17 % до 32 % загальної площі території.

У структурі ґрунтового покриву України переважають родючі чорноземи (типові, звичайні, південні). Вони займають майже 60 % площі орних земель. Близько 10 % займають опідзолені та деградовані чорноземи, 12 % – дерново-підзолисті, 9 % – каштанові, 7 % – сірі лісові, 2,5 % – солонцюваті, решта – бурі, коричневі, лучні та болотні ґрунти.

Найродючішими та найбільш сприятливими для землеробства визнані землі Тернопільської, Черкаської, Вінницької, Хмельницької, Полтавської та Київської областей. Їх якість оцінена від 105 до 140 ба­лів. Найнижчу оцінку за агрохімічними властивостями отримали землі Луганської області – 59 балів.

Залежно від напрямів господарського використання розрізняють наступні цільові категорії земель:

• сільськогосподарського призначення;

• населених пунктів;

• природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

• рекреаційного призначення;

• історико-культурного призначення;

• лісового фонду;

• водного фонду;

• промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони тощо.

До земель сільськогосподарського призначення, які домінують в структурі земельного фонду України, відносяться сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища і перелоги) та несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи, полезахисні лісосмуги, землі під господарськими будівлями тощо).

Високий рівень розораності території, переважно екстенсивні методи сільськогосподарського виробництва, порушення норм внесення мінеральних ресурсів та застосування пестицидів завдали земельним ресурсам великої шкоди, зумовивши масштабну їх деградацію.

Основними чинниками погіршення якості земель є їх перезво­ложення, заболочення, вторинне засолення, підкислення, дефляція, водна ерозія, хімічне, біологічне та радіоактивне забруднення. Підраховано, що за останні 100 років ґрунти України втратили майже 25 % гумусу, постійно зростає площа еродованих земель (нині вона досягає майже 37 % площі орного клину), значні площі продуктивних земель назавжди вилучені з господарського використання через аварію на ЧАЕС, спорудження військових полігонів, забруднення хімічними речовинами тощо.

З метою поліпшення господарського використання земельних ресурсів країни необхідно здійснити регіонально адаптовану оптимі­зацію системи землекористування, яка б забезпечила оптимальне співвідношення площ орних земель, залісених територій та природно-заповідних резервацій, а також розробити і запровадити дієві заходи рекультивації порушених земель та їх захисту від ерозії і забруднення.

Водні ресурси. Водні ресурси (поверхневі та підземні води) відігра­ють важливу роль в освоєнні території та її господарській спеціалі­зації. В Україні водні ресурси формуються за рахунок притоку транзит­них річкових вод, місцевого стоку і підземних вод (табл. 1.12) [50].

Таблиця 1.12

Водні ресурси України

* у тому числі 122,7 і 95,5 км³ по Кілійському гирлу р. Дунай

За показником водозабезпеченості (1 тис. м³/чол. за рік) Україна займає одне з останніх місць в Європі (для порівняння аналогічний показник в Росії складає 12 тис. м³/чол. за рік). У той же час Україна належить до країн з високим рівнем водоспоживання. В маловодні роки водогосподарський баланс країни досить напружений, дефіцит води досягає 4 млрд м³.

Залежно від характеру використання водних ресурсів усі галузі господарства поділяють на водоспоживачів та водокористувачів. Водоспоживачі використовують воду, вилучаючи її із водних джерел, а водокористувачі використовують водні об’єкти як джерело енергії або як середовище розведення рибних ресурсів, функціонування водного транспорту чи для реалізації рекреаційних цілей.

У структурі водоспоживання домінує використання води на виробничі потреби (понад 56 %) та господарсько-питні потреби (майже 24 %), решта – 20 % водозабору – використовується на зрошення та інші сільськогосподарські потреби

Найбільш водомісткими галузями є целюлозно-паперова промисло­вість (на виготовлення 1 т паперу витрачається близько 1 000 м³ води), атомна електроенергетика (АЕС потужністю 1 млн кВт/год. потребує 3 км³ води на рік), хімічна промисловість(для виготовлення 1 т синтетичного каучуку необхідно 2 800 м³ води), кольорова металургія (для виплавки 1 т нікелю необхідно 4 000 м³ води) та сільськогоспо­дарське виробництво (у 2000 р. на нього припадало 24 % загального та 57 % безповоротного водоспоживання в країні).

По території країни водні ресурси розподілені нерівномірно. Найви­щими показниками водозабезпечення (понад 200 тис. м³місцевого стоку на 1 км² території за рік) характеризуються західні області – За­карпатська, Львівська, Івано-Франківська, а найнижчими (менше 100 тис. м³/км² в рік) – Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Лу­ганська, Вінницька, Київська, Миколаївська, Полтавська, Одеська, Херсонська, Черкаська, Харківська та АР Крим.

За підрахунками фахівців сучасна інтенсивність водоспоживання досягла такого рівня, який значно перевищує екологічну місткість водноресурсного потенціалу країни. Так, загальний обсяг водовідбору досягає 97 % ресурсів прісних вод, що формуються в Україні в розрахунковий маловодний рік, а безповоротне водоспоживання складає майже 40 % їх об’єму. Поряд з цим серйозною пробле­мою водозабезпечення в Україні є високий рівень забруднення її водних ресурсів, що зумовлено, перш за все, скиданням у водні джерела стічних вод з високим вмістом забруднюючих речовин.

Доведено, що для самоочищення необхідно, щоб об’єм річкового стоку забезпечував 10–12-кратне розбавлення забруднених вод. Незважаючи на зменшення об’єму стічних вод, зумовленого зага­льним спадом виробництва, самоочисна спроможність річкового стоку знаходиться на критичній межі (у середній за водністю рік цей показник складає 1 : 11, а в маловодний – лише 1 : 5).

Найбільшими забруднювачами водних ресурсів є промисловість (на її долю припадає більш як 62 % загального обсягу скидів стічних вод) та комунальне господарство (понад 35,5 %).

Серйозне занепокоєння викликає і стан підземних вод України. Результати проведених оцінок показали зростання рівня їх забруд­нення, що в цілому посилює проблеми забезпечення якісною питною водою населення в окремих регіонах країни.

Особливо несприятлива ситуація з якістю питної води склалася у Луганській, Донецькій, Хмельницькій, Запорізькій та Херсонській областях, де майже 14 % загальної добової подачі води не відпо­відають санітарно-гігієнічним вимогам .

Основними напрямами раціонального використання водних ресурсів є зменшення антропогенного навантаження на водні екосистеми, запровадження таких методів та обсягів водоспоживання, які б забезпечували господарські потреби та сприяли стійкому функціону­ванню водних джерел як елементів природного середовища. Реаліза­ція цих завдань неможлива без запровадження системи ефективних економічних регулюючих важелів використання, охорони та відтво­рення водних ресурсів.

Лісові ресурси. Загальна площа лісового фонду України складає 10,8 млн га, у т. ч. вкрита лісом – 9,4 млн га. Лісистість території становить 16,3 %, що значно менше, ніж у Франції (27,8 %), США (32,7 %), Німеччині (29 %), Болгарії (34,4 %) та значно нижче оптимального показника (22 %), який би забезпечив відповідність (збалансованість) між запасами деревини, обсягами її споживання та екологічними нормативами лісистості. Запаси деревини складають понад 1,3 млрд м³, а середньорічний її приріст – 35 млн м³.

По території країни ліси розміщені нерівномірно. Найбільш залісеною є територія Українських Карпат та Кримських гір (відповідно – 40,5 % та 32 %). На Поліссі ліси займають 30 %, в Лісостепу – 12,2 %, а в Степу – 3,8 % загальної площі території. Серед адміністративних областей України найвищий показник лісистості території (понад 30 %) характерний для Закарпатської, Івано-Франківської, Рівненської, Житомирської, та Волинської областей, а найнижчий (4–6 %) – для Миколаївської, Херсонської, Одеської, Дніпропетровської та Запо­різької областей. Більш як 80 % площі лісів та понад 90 % загального запасу деревини зосереджено в межах Карпатського, Подільського, Поліського, Східного та Центрального регіонів.

Породна структура лісів України характеризується переважанням хвойних (сосна, ялина, піхта) та твердолистяних (особливо ціняться дуб, бук, явір, ясен) порід. Вони займають відповідно 46,4 та 42,9 % загальної лісової площі, а на долю м׳яколистяних порід (вільха, береза, осика, тополя та ін.) припадає 10,7 % площі лісів. Хвойні породи переважають в лісах Поліського та Центрального регіонів. Протягом останнього десятиліття спостерігається тенденція щодо збільшення площі лісів в усіх регіонах країни, однак існуючий приріст є недостатнім, щоб задовольняти в найближчому майбутньому вітчизняні потреби в деревині. Зараз Україна за рахунок власних лісових ресурсів покриває потреби в деревині лише на 25–30 %.

Рекреаційні ресурси. До рекреаційних ресурсів відносяться природні об’єкти та їх властивості, які можуть використовуватись для відпо­чинку, оздоровлення та лікування. В Україні придатними для рекреа­ційного використання є 15,6 % території.

Природно-рекреаційний потенціал України представлений наступними видами ресурсів:

• Бальнеологічні (лікувальні мінеральні води). Розрізняють 8 основних бальнеологічних груп мінеральних вод: без специфічних компонентів та властивостей; вуглекислі; сірководневі; залізисті та миш’якові; йодобромні; радонові; борвмісні; слабомінералізовані з високим вмістом органічних речовин. Практично всі вони є в Україні, але переважають мінеральні води без специфічних компонентів. Особливо багатими на джерела цілющої води є території Закарпатської, Львів­ської, Івано-Франківської, Полтавської, Харківської, Вінницької, Хме­льницької, Луганської та Київської областей. Окремі джерела стали основою формування таких курортів як Трускавець, Східниця, Моршин, Миргород, Хмільник, Пуща Водиця, Березівка тощо.

• Бальнеогрязеві (лікувальні грязі). На базі грязьових джерел функціонують всесвітньовідомі курорти України – Бердянськ, Євпа­торія, Куяльник, Саки.

• Фітолікувальні (лісові маси та паркові насадження). Є практично в усіх регіонах України, однак їх запаси обмежуються площами лісових масивів, можливостями їх рекреаційного використання та фітолікува­льними властивостями порід.

• Ландшафтні. Особливе місце займають гірські ландшафти Карпат та Криму, які поєднують в собі всі необхідні для активного відпочинку властивості (естетичність пейзажів, значну лісистість, сприятливий клімат, наявність необхідних перепадів висот для організації гірськолижних спусків тощо).

• Пляжні. Зосереджені на морському узбережжі Одеської, Мико­лаївської, Херсонської, Запорізької, Донецької областей та АР Крим. Їх рекреаційна цінність полягає у поєднанні приморських ландшафтів та сприятливих кліматичних умов, які в окремих випадках мають лікувальні властивості (сприятливі кліматичні умови Ялти та Алупки здавна використовуються для лікування хвороб дихальних шляхів).

Територіальне поєднання природно-рекреаційних ресурсів дозволило виділити на території України чотири рекреаційні зони: Західно-Україн­ську, Чорноморсько-Азовську, Дніпровсько-Дністровську та Поліську [43].

За сучасних умов розвиток господарства залежить від наявності, розміщення та раціонального використання природних ресурсів, а ефективність функціонування його окремих галузей – від компактного територіального поєднання окремих видів природних ресурсів, що складають основу їх сировинної бази.

Питання для самоконтролю знань

1. Поясніть відмінність між природними умовами та природними ресурсами. Чому цей поділ є умовним?

2. За якими ознаками класифікують природні ресурси?

3. Охарактеризуйте структуру та запаси мінерально-сировинного потенціалу України.

4. Які основні завдання розвитку мінерально-сировинної бази України?

5. Охарактеризуйте структуру господарського використання земельних ресурсів України.

6. Дайте оцінку водозабезпеченості України та її регіонів.

7. Охарактеризуйте структуру та розміщення лісових ресурсів України.

8. Якими природно-рекреаційними ресурсами багата України? Як вони розміщені по території країни?

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!