Методичні рекомендації для виконання самостійної роботи до теми 8, Історія української культури

Методичні рекомендації для виконання самостійної роботи до теми 8

Методичні поради

Підготовку до першого питання слід почати з того, що у період 1939-1940 рр. на західноукраїнських землях радянський режим ще не встиг зміцнитися. Тому партійні і державні керівники СРСР намагались встановити у Західній Україні такий порядок, який діяв на інших територіях Союзу. Цей процес дістав назву «радянізація». Радянізація включала в себе колективізацію, індустріалізацію, культурну революцію і масові репресії проти невдоволених новою владою.

Вже з осені 1939 р. на західноукраїнських землях були скасовані обмеження на використання української мови з одночасним скороченням польської, що в першу чергу стосувалося шкіл та інших закладів освіти. Почалася реорганізація вищих та середніх спеціальних навчальних закладів. Усі вони перейшли на державний бюджет, студенти забезпечувались державною стипендією. У 1940/41 н/р відкрились 15 вишів, у тому числі Львівський і Чернівецький державні університети.

З 1940 р. у Львові було організовано філії установ Академії наук України, зокрема інститутів української літератури, мовознавства, фольклору, історії України, археології, економіки, а також філіал Бібліотеки АН УРСР.

До початку 1940 р. було здійснено переведення преси і видавничої справи на українську мову. Широко розпочалось пропагування українського фольклору різноманітним хоровими, драматичними, хореографічними ансамблям і студіями. У вересні 1940 р. велика група західноукраїнських письменників була прийнята до Спілки письменників України. Такі відомі майстри слова, як С.Тудор, П.Козланюк, Я.Галан, О.Кобилянська, О.Гаврилюк постійно друкувалися в журналах, співробітничали в газетах.

Водночас утвердження українських радянських духовних цінностей відбувалося на тлі руйнації культурницьких осередків і громадських центрів, місцевих традицій, з якими змушена була рахуватися навіть польська адміністрація. Радянська влада ліквідувала Наукове товариство ім. Т.Шевченка, почалось переслідування Української греко-католицької церкви, яка користувалась в народі довір’ям і авторитетом.

Зміни відбулися і в розвитку мистецтва Західної України. Вперше за всю історію краю були створені державні театри. Їм були виділені кращі приміщення, асигновані великі кошти. В обласних центрах було створено будинки народної творчості, що об’єднали драматичні, музичні, хорові, танцювальні самодіяльні колективи.

Отже, незважаючи на особливості періоду, культурне життя західноукраїнських земель після вересня 1939 р. отримало нові імпульси. Значна частина населення не сприймала воєнно-комуністчної моделі суспільства, яку нав’язували органи радянської влади. 

Готуючи друге питання, варто відзначити, що в розвитку суспільства надзвичайно важливу роль відіграє діяльність інтелігенції – найбільш прогресивної його частини, здатної продукувати культурні досягнення, які визначають місце країни в світі. Особливо роль інтелігенції зростає в період докорінних соціальних перетворень і, насамперед, складних умов розвитку суспільства, з якими пов’язані трагічні події Великої Вітчизняної війни.

Спочатку слід з’ясувати місце, яке радянські історики відводили інтелігенції в соціальній структурі радянського суспільства. За визначенням радянських вчених інтелігенцією називався соціальний стан суспільства, який професійно займається розумовою працею. У суспільстві інтелігенції відводилася роль міжкласового прошарку, який співпрацює з робітничим класом (як домінуючим) та колгоспним селянством. Також одним з напрямків діяльності інтелігенції радянські дослідники визначали згуртування її навколо Комуністичної партії з метою пропагування радянського способу життя, комуністичного виховання молоді. Отже, саме з таких позицій розглядали інтелігенцію історики радянської доби.

Потім ватро детально проаналізувати діяльність науково-педагогічної, медичної, технічної, мистецької, військової інтелігенції.

Підсумовуючи, ми можемо зазначити, що українська інтелігенція відіграла велику роль на фронті, у партизанських загонах, партійному і комсомольському підпіллі; тилу тощо. Представники розумової праці здебільшого сприймалися як об’єкт партійного впливу, а не самодостатній суб’єкт історичного процесу. Радянська історіографія, виходячи з кон’юнктурних політичних засад і принципів, розглядала досліджувану проблему тільки з класових позицій. Суттєвою рисою всіх наукових розробок радянського періоду була апологетика ролі Комуністичної партії в культурному будівництві на території України.

Тому, віддаючи належне дослідженням радянських вчених, які торкалися окремих аспектів історії української інтелігенції періоду Великої Вітчизняної війни, необхідно мати на увазі, що більшість їх висновків застаріла, а фактологічна база потребує суттєвого розширення і уточнення. Проте доробок радянської історіографії і нині є складовою дослідницького процесу, який вже з наукових позицій аналізує події минулого.

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!