Роздрукувати сторінку
Главная \ Методичні вказівки \ Методичні вказівки \ 2720 Методичні рекомендації для виконання самостійної роботи до теми 4, Історія української культури

Методичні рекомендації для виконання самостійної роботи до теми 4, Історія української культури

« Назад

Методичні рекомендації для виконання самостійної роботи до теми 4 

Опрацьовуючи перше питання, треба звернути увагу на те, що багато міст здобуло Магдебурзьке право – одну з форм організації міського і ремісничого життя. Одержавши його, міщани спілкувалися з владою виключно через обраного ними війта, який відповідав і за сплату повинностей, і за дотримання порядку. Судив міщан уже не приватний власник міста, а міський суд. Статус міщанина, що живе за Магдебурзьким правом, був досить високим. Ці люди жили вільно і заможно.

Разом з німецьким правом місто переймало й цеховий устрій ремесла. У ХV – ХVІІ ст. в Україні було понад 270 ремісничих спеціальностей. Коваль був у кожному селі, як і добрий гончар чи бондар, залізо виплавлялося на руднях по невеликих річках з покладами болотної руди, склодуви працювали в гутах, що будувалися в зручних для скляного виробництва місцях, але більшість ремісничих спеціальностей зосереджувалися по містах. Чинбарі, які вичиняли шкіри для взуття, кушніри, які вичиняли шкіри овець для кожухів, лимарі, які робили сирицю, ткачі. Теслі, стельмахи, високі майстри – золотарі, конвісарі (майстри олов’яного литва), малярі працювали на ринок і в містах традиційно були об’єднані в ремісничі асоціації – братства.

Старший майстер (старший брат), підмайстри (челядники, товариші), учні (хлопці) об’єднувалися в громади (цехи) на чолі з цехмістром (панотцем).

Об’єднання засновувалося за корпоративним принципом як по “вертикалі” (“батько-діти”), так і по “горизонталі” (“братньої солідарності”). Братства мали свої символи-клейноди, в тому числі хоругви, свої свята (наприклад, для ковалів – св. Козьми і Даміана), своє право.

Засадничим щодо братської самосвідомості і корпоративності було уявлення про магічний характер ремесла. Відтак молоді майстри проходили обряд ініціації (прийняття до цеху), мали святих покровителів, ремесла диференціювалися на “чисті” (ковалі, гончарі, тобто те, що пов’язане з вогнем) і “нечисті” (лимарі і чинбарі). Наприклад, гончар не мав права ні вбити тварину, ні обробляти шкіру. Безліч заборон і приписів магічного характеру регулювали трудову діяльність і побут. Гончар не міг кривитися під час роботи. Молочний посуд робили в суботу з решток глини, яку збирали з рук, що краще збиралася сметана. У суботу робили посуд для відьом, при цьому гончар особливим чином викручував руки і крутив круг справа наліво. Ряд робіт виконувалося зранку, адже зрання починалося будь-яке творіння. У ритуал ініціації входили учнівські мандри.

Братства-цехи стали прообразом і козацьких угруповань, і церковних братств.

У другому питанні акцентуємо на традиціях народного будівництва у сакральній архітектурі. Помітне місце займають дерев’яні церкви, які вражають довершеністю форм і сміливістю конструкцій. Основними конструктивними елементами як цивільних, так і культових споруд були зруби з прямокутних колод. Будуючи церкву, розташовували на осі захід-схід найчастіше три з’єднаних між собою зруби: західний – притвор (бабинець), центральний – неф – приміщення для богомольців, східну – вівтарну частину (апсиду). Над центральним зрубом, а то й над трьома, зводилися “верхи”, увінчані шатровими дахами, а нерідко фігурними банями . Верх складався з однієї або кількох усічених пірамід, що утворювали уступчасту башту, яруси якої з’єднувалися похилими частинами – “заломами”. Композиція урізноманітнювалася, коли прямокутні зруби комбінувалися з восьмикутними. Верхи, відкриті в інтер’єрі до самої гори, освітлені вікнами, прорізаними в ярусах, здаються вищими, ніж вони є насправді. У багатьох дерев’яних церквах є хори. Бабинець у них має два поверхи, верхній всередині з прорізом, відкритим у центральну частину. На хори можна піднятися сходами через відкриту галерею, яка оточує другий поверх бабинця, виступаючи над нижнім й утворюючи підсябиття. Прикладами таких храмів є Воздвиженська, Святоюрська церкви і церква Святої Параскеви у Дрогобичі.

 

 

 

Воздвиженська церква

Церква Святого Юра

Церква Святої Параскеви

Опишіть ці споруди, зробіть висновок про самобутність пам’яток.

У третьому питанні треба вказати що у ХVІ – ХVІІ ст. в Україні виник шкільний театр, де розігрувалися містерії, міраклі тамораліте – релігійні драми, в яких сценічно відображалися біблійні оповідання. Значного поширення набули інтермедії – веселі, насичені народним гумором побутові сценки, які ставилися у перервах між актами основної серйозної драми.

Тоді ж виник вертепний театр – ляльковий театр, в якому розігрувалися різдвяні історії. З яких ярусів складалася вертепна скринька? Назвіть персонажів вертепної драми. Відома вертепна скринька, зроблена місцевими майстрами у Ставищах 1591 р.

У братських школах Львова, Луцька, Києва, а потім у Києво-Могилянській колегії викладали музично-теоретичні дисципліни. Започаткований ще у ХVІ ст. партесний “багатоголосий” спів під назвою “київський” сягнув далеко за межі України. Теоретичні основи його узагальнив український композитор Микола Дилецький у виданій 1677 р. “Граматиці музикійській”. З Києва інші слов’янські землі запрошували вчителів співу, регентів хорів, солістів та композиторів.

Як записували давню вітчизняну церковну музику? Які інструменти поширювалися у ХVІ – першій половині ХVІІ ст.?

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!