Методичні рекомендації для виконання самостійної роботи 5, Історія української культури

Методичні рекомендації для виконання самостійної роботи 5

Методичні поради до вивчення

Відповідаючи на перше питання, слід пам’ятати, що у мистецтві стилю бароко важливу роль відігравала скульптура. Її широко використовували в оздобленні фасадів та інтер’єрів архітектурних споруд. Розквіт скульптури в Україні припадає на ХVІІІ ст. 

Йоанн Пінзель. Жертвоприношення Авраама

У Західній Україні цей вид образотворчого мистецтва традиційно був більш розвинений, ніж у Східній. Видатний його представник – львівський скульптор Йоанн Пінзель, статуї якого прикрашають собор Святого Юра у Львові, ратушу в Бучачі. З-поміж створених ним образів, окрім міфологічних та біблійних героїв, привертає увагу козак, сповнений високої людської гідності. У доробку майстра багато високохудожніх витворів з дерева. Фігури ніби перебувають у динамічному русі, найнесподіваніших ракурсах. У позах, жестах, виразах облич передано бурхливі почуття. У своїх творах майстрові вдалося найвищою мірою втілити дух бароко: динаміку, мінливість, експресію. Творча манера Пінзеля вплинула на розвиток скульптури в Галичині та за її межами.

На Придніпров’ї та Лівобережжі декоративна скульптура перебувала під впливом народного мистецтва. До самобутніх творів свого часу належали мідні фігури архангела Михаїла – покровителя Києва і богині правосуддя Феміди, встановлені на будівлі київської ратуші.

Скульптура була тісно пов’язана з мистецтвом різьблення по дереву, яке у ХVІІІ ст. досягло своєї вершини. Яскравий приклад цього – декоративні оформлення іконостасів багатьох українських церков та соборів, що вражають майстерністю виконання, складністю композицій, пишнотою й розмаїттям елементів і форм.

Перегляньте фільм “З одвічністю на “ти”. Барокова архітектура на Полтавщині. Спасо-Преображенський собор у Сорочинцях”. Занотуйте в робочих зошитах висновки про різьблену скульптуру іконостасу. Зробіть висновки про бароковий стиль цієї пам’ятки. 

При висвітленні другого питання зверніть увагу на зв’язок вертепу із різдвяною шкільною драмою. Запам’ятаймо, що перші згадки про пересувний ляльковий театр, що діяв в Україні у ХVІІ – ХІХ ст., датований приблизно серединою ХVІІ ст. Він виник спочатку на західноукраїнських землях, звідки вертеп поширився по всій країні. Іван Франко традиції і джерела вертепної драми вбачав у ляльковій грі скоморохів (Київська Русь) і західноєвропейському театрі маріонеток. 

Скринька вертепу

Вертеп становив собою переносний невеликий будиночок або скриньку, зроблену з дерева і картону. Керував ляльками за допомогою дротиків схований за будиночком вертепник, який озвучував дійових осіб. Для виготовлення ляльок використовували дерево, ганчір’я, овочі.

Вертепна скринька поділялася на два ярусами. У підлозі сцени обох ярусів прорізувалися щілини, крізь які один чи два актори водили ляльок, закріплених на дротах. Така конструкція скрині не випадкова: вона відповідала особливостям сюжету, що розгортався за двома сюжетними лініями – релігійною і народною. На верхньому, “небесному”, поверсі розігрувалася християнська драма-містерія про народження Христа Дівою Марією, співалися янгольські хори, канти, колядки. Проаналізуйте сюжет цієї частини вертепної драми. Колорит цієї частини вистави визначали введення соціально гострих сцен у вигляді персонажів: цар Ірод зовні нагадував поміщика, Рахіль була у плахті і запасці, Йосип у свиті та чоботях. Прийом травестії (перероблення серйозного, часто героїчного або біблійного сюжету на смішний лад) надавав виставі національного колориту.

На нижньому, “земному”, діяли Смерть, Чорт, Дід, Баба, Циган, Шляхтич, Москаль, Бакаляр та інші персонажі. У другій інтермедійній дії розігрувалися комічні сценки та діалоги з українського життя, виконувалися народні пісні і танці, грали “троїсті музики”. Наприкінці з’являвся головний герой – Запорожець. Цю ляльку робили вищою за всі інші й одягали в яскравий український костюм. Запорожець усіх перемагав і співав епічну пісню “Та не буде лучче, та не буде краще, як у нас на Україні”. Поляки танцювали краков’як, російський солдат (“Москаль”) – камаринську, українці Дід і Баба співали “Ой під вишнею, під черешнею” і танцювали козачок. У такий спосіб музика емоційно підсилювала національну своєрідність образів. Відшукайте засоби комізму у вертепній драмі. Як вплинув цей драматичний жанр на творчість українських письменників ХІХ ст.?

На Галичині, Буковині, Закарпатті набув популярності так званий живий вертеп, у якому замість людей грали люди-актори. Загалом вертепна драма стала улюбленим видовищем широких кіл народу, предтечею демократичного театру. 

Опановуючи третє питання, треба означити поняття класицизму, його ознаки, навести приклади пам’яток класицистичного мистецтва.

Отже, класицизм – це напрям у європейській літературі і мистецтві ХVІІ – початку ХІХ ст. Характерні його риси: орієнтація на художню творчість стародавніх Греції і Риму, яка проголошувалася ідеальною, класичною (зразковою), гідною наслідування;раціоналізм, прагнення побудувати мистецтво на началах розуму; сувора регламентація, бажання встановити для літератури і мистецтва непорушні закони і правила, обов’язкові для всіх часів нормативність, встановлення вічних та непорушних правил і законів (для драматургії – це закон “трьох єдностей” (дії, часу й місця); обов’язкове дотримання канонічних правил написання творів (зображення героя тільки при виконанні державного обов’язку, різкий поділ дійових осіб на позитивних та негативних, суворе дотримання пропорційності всіх частин твору, стрункість композиції тощо); встановлення ієрархії жанрів, серед яких найважливішими вважалися античні; поділ жанрів на “серйозні”, “високі” (трагедія, епопея, роман, елегія, ідилія) та “низькі”, “розважальні” (травестійна поема, комедія, байка, епіграма); орієнтування на вимоги, смаки вищої суспільної верстви; прагнення до аристократизму, до того, щоб підняти художню творчість над буденністю. У галузі мови класицизм ставив вимоги ясності та чистоти, ідеалом була мова афористична, понятійна, яка відповідала б засадам теорії трьох стилів.

В Україні тенденції класицизму поширилися у другій половині ХVІІ – ХVІІІ ст. у шкільних поетиках, орієнтованих на спадщину Античності і Ренесансу, відбилися у шкільній драмі.

Україні класицизм не зміг у силу несприятливих історичних обставин розвинутися як цілісна структурована система, переважно орієнтувався на низькі жанри (очевидно, під впливом низового бароко). Деякі тенденції класицизму знайшли свій вияв у трагедокомедії “Володимир” Феофана Прокоповича, поезії Івана Некрашевича, російськомовних поезіях Василя Капніста та Івана Максимовича, поемі “Енеїда” Івана Котляревського.

Найстаршою з класицистичних будівель України була палата гетьмана Кирила Pозумовського в Почепі. Будував її український будівничий Яновський на основі планів французького архітектора Вален де ля Mота, що перший перещепив гілку французькогокласицизму на ґрунт Петербурга. Почепська резиденція, задумана як складний ансамбль головного будинку, об’єднаного овальними крилами з рештою житлових і господарських будинків, обіймала площу біля шести тисяч квадратних метрів і під тим оглядом була справжньою революцією на українському ґрунті. Сама центральна палата, на яку архітектор поклав самозрозумілий натиск як на поанту всього архітектонічного комплексу, була одноповерхова, симетрично скомпонована, а її центральний ризаліт із портиком на шести колонах і класичним фронтоном був її виразом і характеристикою. Ясність конструкції, гармонія мас і вираз спокою й поваги – це ті нові елементи, що їх вносила почепська резиденція у вихрувату атмосферу бароко й рококо. 

Палата гетьмана Кирила Pозумовського в Почепі 

Собор гетьмана Розумовського у Почепі 

Палац Розумовського в Батурині 

Спасо-Преображенський собор у Новгороді-Сіверському

Серед значних і найкращих споруд кінця ХVІІІ ст. виділяється п’ятибанний Спасо-Преображенський собор у Новгороді-Сіверському, закладений за планом петербурзького архітектора Дж. Кваренчі. Собор розміщено у центрі забудови монастиря. Квадратна у плані будова з чотирьох боків має виступи. На виступу головного фасаду створено портик-лоджію з чотирьма колонами, затиснутими між двома антами. Бокові виступи підкреслено чотирьма півколонами з яких середні напівкруглі, а дві крайні – квадратні. Бокові входи оригінально розміщено в нішах. Апсида східного фасаду має вигляд півротонди з причетвертими колонами.

В образотворчому мистецтві класицизм яскраво виявляється у творчості російських художників – вихідців з України Дмитра Левицького і Володимира Боровиковського.

Так, Дмитро Левицький (близько 1735 р., можливо Київ, – 4 квітня (16 квітня) 1822 р., Петербург) – російський і український живописець-портретист. Від 1770 р. академік Петербурзької академії мистецтв. Син відомого маляра і гравера Григорія Левицького-Носа – священика з с.Маячка на Полтавщині, одного з видатних граверів українського бароко, відомого автора ілюстрацій до “Апостола” та “Євангелія” (1737), котрий був першим учителем майбутнього художника. Ще будучи студентом Київської академії, молодий Дмитро запопадливо малював, не раз допомагаючи батькові при його графічних працях для лаврських видань. У 1752-1755 рр. він навчався у художника Олексія Антропова, котрий приїхав тоді до Києва. У 1758 р. Д.Левицький дістався до Петербурга, де продовжив навчатися в майстерні Антропова, а відтак у робітнях Карла Легрена й Джузеппе Валеріані (1708 – 1761 рр.). Уже 1763 р. Левицький був модним портретистом аристократичних сфер Петербурга, дарма що тоді ж у столиці працювала ціла низка європейських знаменитостей. Цикл портретів вихованок Смольного інституту – це справжній шедевр тогочасного портретного малярства. З 1764 р. почав самостійну художню практику в Москві. Був керівником портретного класу Академії мистецтв у Петербурзі. У Женевському музеї зберігається мальований Левицьким портрет Д.Дідро – єдиний із портретів, що його великий французький енциклопедист визнав добрим. Загалом Левицький портретував ледве не всіх помітних представників свого часу. У 1822 рік художник помер у Петербурзі, де і похований. 

Згадайте, що Володимир Боровиковський народився 4 серпня 1757 р. у Миргороді у сім’ї козака Луки Боровиковського (Боровика). Спеціальності, як і брати Василь, Іван, Петро і Дем’ян, навчився у батька – іконописця. У рідному Миргороді В.Боровиковський жив і працював понад 30 років, з 1774 р. служив у Миргородському козачому полку – за полковою ієрархією був значковим товаришем. Переїхавши до Петербурга (кінець 1780-х pp.), очевидно, працював під керівництвом Д.Г.Левицького. З 1795 р. – академік, з 1802 – радник Академії мистецтв.

Рання творчість Боровиковський пов’язана з традиціями українського живопису ХVІІІ ст. Великим успіхом користувались його мініатюри й портрети, особливо жіночі (портрети М.І.Лопухіної, 1797 р.; В.І. Арсеньєвої). У цих портретах, сповнених елегійного настрою, самотня постать жінки зображується у стані мрійного замислення на фоні “сільського пейзажу”. У великих парадних портретах О.Б. Куракіна і Павла І поєднується живописна майстерність з яскравою та переконливою характеристикою особи. Катерину II (1795 р.) В.Боровиковський намалював звичайною старою жінкою в хатньому одязі на прогулянці в парку.

Художник нерідко звертався до образів простих людей – подвійний портрет служниць архітектора Львова “Дашенька та Лізонька”, портрет торжківської селянки Христини,  портрет селянина, названий “Алегорія зими”.

В останній період творчості під впливом патріотичного піднесення, викликаного Вітчизняною війною 1812 р., В.Боровиковський у портретах М.І.Долгорукої, А.Л.Сталь, І.А.Безбородька (брата засновника Ніжинського ліцею О.А.Безбородька) та ін. прагнув передати благородство, людську гідність, героїчність. Більш строгою стає композиція портретів В.Боровиковського, чіткішим пластичне моделювання персонажів. До золотого мистецького фонду належать ікони роботи Боровиковського для головногоіконостасу Казанського собору, Троїцького собору Олександро-Невської Лаври в Петербурзі, Покровської церкви на Чернігівщині тощо. Загалом Володимир Боровиковський створив близько 200 портретів своїх сучасників, написав чимало ікон. Його твори зберігаються в багатьох музеях Росії та України.

Поміркуйте, які риси класицизму можна виокремити у творчості Д.Левицького та В.Боровиковського. Як на їх манеру вплинула традиція українського барокового портрету?

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!