План семінарського заняття 10, Історія української культури

План семінарського заняття 10

1. Соціально-економічні, політичні передумови розвитку сучасної української культури.

2. Культура, освіта й наука  як складові стратегії сучасного державотворення.

3. Сучасне українське кіномистецтво і театр, образотворче та музичне мистецтво.

4. Молодіжна та професійна субкультури.

5. Культура українського народу в контексті світової культури. 

Методичні поради

Готуючи перший реферат, слід мати на увазі, що національні меншини України отримали широку можливість задовольняти свої культурні запити. Виникли національні культурні товариства євреїв, греків, німців. Наприклад, радіо в Маріуполі регулярно веде передачі грецькою мовою (в Донецькій області понад 100 тисяч греків), створено грецький національний університет. Відбувається обмін культурними делегаціями. Відкрилися школи з польською, румунською, угорською та іншими мовами викладання. Особливої уваги вимагає проблема розвитку культури кримськотатарського населення.

Зник державний контроль, який багато років тяжів над творчою інтелігенцією. Розширилися можливості гастрольної діяльності. Однак багато театрів, творчих колективів через скорочення державного фінансування виявилися у складній ситуації. Відбувається, з одного боку, усвідомлення необхідності їх підтримки органами влади, в тому числі місцевої, з іншого боку, йде пошук спонсорів, меценатів. Прикладом може служити Донецький оперний театр імені А. Солов'яненка, художнім керівником якого є В. Писарєв. Тут не припиняються прем'єри спектаклів, з успіхом проходять зарубіжні гастролі, організовуються національні і міжнародні фестивалі.

Нові можливості відкриваються перед українською культурою в зв'язку з формуванням в Україні громадянського суспільства. Новий громадський (так званий «третій» – на відміну від перших двох – державного та комерційного, бізнесового) суспільний сектор — це сума недержавних неприбуткових організацій, які сьогодні вже здатні впливати на хід суспільних, зокрема культурних процесів. 

Готуючи другий реферат, слід зазначити, що релігія була й залишається сьогодні важливим чинником у розвитку будь-якої цивілізації. Її місце в житті того чи іншого соціуму визначається різними обставинами: рівнем розвитку суспільства, суспільної свідомості, культури, традиціями, впливом суміжних соціально-політичних утворень (наприклад, Візантія і Київська Русь).

У сучасному світі роль релігії досить значна, хоча треба мати на увазі, що багато що залежить від вміння тієї чи іншої релігії адаптуватись до сучасних реалій в швидкоплинному сучасному світі. Принципово змінилися відносини держави і церкви. Конституція України гарантує громадянам свободу совісті і віросповідання, зберігаючи відокремлення церкви від держави і школи від церкви. Ці положення законодавства з тих, що декларуються, перетворилися на реальні. В Україні за станом на 1 січня 2000 р. діяло близько 22 тисяч релігійних організацій, які входять до 80 конфесій, течій і напрямів. З проголошенням незалежності України відбувся розкол у православній церкві. Склалися три православні конфесії: Українська православна церква Московського патріархату, Українська православна церква Київського патріархату і Українська автокефальна православна церква. Відновлена діяльність Української греко-католицької церкви, крім того існують римсько-католицька церква, 32 напрями протестантства (баптисти, адвентисти сьомого дня, єговісти тощо), общини юдеїв, іслам, нетрадиційні культи (РУН-віра, кришнаїти, буддисти). Релігійним общинам повернені націоналізовані в минулому будівлі. Відновлено шедевр української храмової архітектури – Михайлівський золотоверхий собор, а також Успенський собор Києво-Печерської лаври.

ХХ сторіччя в історії української культури, як і у всьому світі, повне протиріч, досягнень і втрат. Особливістю розвитку національної культури є визначальна роль політичного чинника. Основні його етапи збігаються з основними етапами політичної історії. Нові можливості відкриває перед культурою утворення української незалежної держави. Однак досі (до кінця ХХ століття) їх використання було утруднене кризою. Вихід з неї – завдання не тільки економіки, але й культури. 

Готуючи третій реферат, варто зазначити, що участь інтелігенції в політичному житті країни особливо активною була в переломні моменти. Досить пригадати імена визначного українського історика, Голови Центральної Ради М.Грушевського, талановитого письменника, Голову Генерального секретаріату В.Винниченка, учасників дисидентського руху І.Світличного, В.Симоненка, В.Стуса. Нині сучасні політики-поети І.Драч, Д.Павличка, письменник В.Яворівський беруть активну участь у політичному житті України.

Творчий шлях Іван Драч розпочав у період «хрущовської відлиги». Дебютував 1961 року, коли київська «Літературна газета» опублікувала його поему-трагедію «Ніж у сонці». Член Спілки письменників України з 1962. Брав участь в урочистостях в Кам'янці-Подільському (25 жовтня 1988 р.) з нагоди відкриття меморіальної дошки на будинку, де народився Микола Бажан. 

Іван Драч

Навчався від 1958 у Київському університеті. Був виключений за політичні погляди; у вересні 1961 р. перейшов на заочний відділ і став працювати в редакції газети «Літературна Україна». Закінчив Вищі сценарні курси в Москві. Тоді ж написав перші вірші, деякі з них були критичними по відношенню до радянської влади.

До того ж часу відносяться перші контакти Івана Драча з українськими дисидентами. Однак після їх розгону та арештів радянським режимом Іван Драч написав відкритий лист, у якому каявся в своїх зв'язках з дисидентами (травень 1966 р.), після чого стосунки Івана Драча і офіційної влади суттєво покращились. У 1976 він отримав Державну премію УРСР ім. Т.Г.Шевченка за свою збірку віршів. У 1983 Івану Драчу було присуджено Державну премію СРСР з літератури.

Іван Драч працював у газетах «Літературна Україна» і «Батьківщина», а також на кіностудії ім. О.П.Довженка. Після початку Перебудови відновив контакти в дисидентських колах.

На І з'їзді Народного Руху України за перебудову 7-10 вересня 1989 р. був обраний його головою: з 1109 делегатів І з'їзду 38 голосів «проти», 15 – «утрималися»ю – всі інші – «за». (1-й заступний голови Руху – Конєв Сергій Іванович, заступники: Володимир Яворівський, Володимир Черняк, Михайло Горинь).

З 28 лютого по 4 грудня 1992 він був співголовою НРУ разом з В'ячеславом Чорноволом і Михайлом Горинем.

Пізніше очолив громадську організацію – Товариство "Україна-Світ".

Весною 1990 р. обраний депутатом Верховної Ради України від Артемівського (№ 259) виборчого округу. За нього проголосувало 66,38% виборців.

З березня 1998 по квітень 2002 р. – Народний депутат України 3-го скликання

На парламентських виборах 31 березня 2002 р. І.Драч виступав у списку «Нашої України» під номером 31. Таким чином, він втретє стає членом Парламенту України. 

Д. Павличко

Дмитро Павличко – український поет, перекладач, літературний критик, громадсько-політичний діяч. Один з найвизначніших українських перекладачів. Перекладає з англійської, іспанської, італійської, французької, португальської, їдиш та багатьох слов'янських мов. Завдяки зусиллям Павличка вперше українською мовою з'явилося повне зібрання творів Шекспіра в шести томах (вид. «Дніпро» 1986 р.). Український читач познайомився з Шарлем Бодлером, Гвєздославом, Луїсом де Камоенсом та багатьма іншими іменами світової літератури.

З жовтня 1995 до травня 1998 року Д.Павличко був Надзвичайним і Повноважним Послом України в Словацькій Республіці. Д.Павличко був також Послом України в Республіці Польща в період з весни 1999 року по лютий 2002 року. Завдяки його клопотанню в центрі Варшави за півкілометра від знаменитих Варшавських Лазенок в березні 2002 року було споруджено пам'ятник Тарасу Шевченку.

Дмитро Павличко – перший голова Товариства української мови ім. Т.Г.Шевченка (1989 р.), голова УВКР (Українська Всесвітня Координаційна Рада) (з 2006 р.).

Дмитро Павличко має звання Герой України та орден Держави (2004 р.) за визначний особистий внесок у розвиток української літератури, створення вершинних зразків поетичного слова, плідну державну і політичну діяльність. Митця нагороджено орденом князя Ярослава Мудрого IV ст. (2009 р.), V ст. (1999 р.), орденом «За заслуги» III ст. (1997 р.).

Володимир Яворівський – український письменник, громадсько-політичний діяч. У 1989-1991 рр. – народний депутат СРСР, член Міжрегіональної депутатської групи, що була опозиційною до тодішньої влади, у яку входили такі відомі постаті, як Борис Єльцин, Андрій Сахаров, Василь Биков, Віталій Коротич, Анатолій Собчак. 

Володимир Яворівський

Народний депутат України 1-го, 2-го, 4-го, 5-го, 6-го скликань (з 1990 по 1998 рр. та з 2002 понині).

Один із засновників Народного Руху України, очолював Оргкомітет Руху, з 1989 р. – голова Київської координаційної ради Руху. Член Демократичної партії України у 1990-999 рр., її голова – з грудня 1992 р. по березень 1999 р.

З вересня 1996 р. по липень 1999 р. – голова Комітету Державних премій України ім. Т.Шевченка. Член Комітету Державних премій України ім. Т.Шевченка з вересня 1999 р. по жовтень 2001 р., член Ради з питань мовної політики при Президентові України з лютого 1997 р. по листопад 2001 р.

З березня 1998 р. – кандидат в народні депутати України від «Блоку демократичних партій – НЕП» по виборчому округу № 96, Київська область. Голова підкомітету у зв'язках із співвітчизниками, що мешкають за межами України Комітету з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин.

Член групи «Конституційний центр» (до цього – член групи («Державність»). На час виборів, голова Комісії з питань Чорнобильської катастрофи ВР України. Секретар правління Спілки письменників України.

Народний депутат України 4 скликання з 2002 по 2006 рр. по виборчому округу № 123 Львівської області. Член фракції «Наша Україна» ВР України з травня 2002 р., голова підкомітету Комітету з питань свободи слова та інформації з червня 2002 р., голова Політради, член правління ПРП з травня 1999 р.

У 2006 році обраний по багатомандатному загальнодержавному округу від «Блоку Юлії Тимошенко» – виборчий блок політичних партій «Всеукраїнське об'єднання "Батьківщина"», "Українська соціал-демократична партія". Порядковий номер у списку 22. Член депутатської фракції «Блок Юлії Тимошенко» (політичних партій "Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина», Українська соціал-демократична партія).

Голова Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності з жовтня 2001 року. Голова Національної спілки письменників України з жовтня 2001 по листопад 2011 року.

Володимир Яворівський є лауреатом Державної премії України ім. Т.Г.Шевченка за повість «Вічні Кортеліси» (1984 р.), а також Літературної премії імені Дмитра Загула (2005 р.) та має Орден Христа Спасителя УПЦ КП.

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!