План семінарського заняття 9, Історія української культури

План семінарського заняття 9

1. Культурне життя в Україні у другій половині 40-х – на початку 50-х років. Боротьба з космополітизмом. «Ждановщина».

2. Становище освіти, науки, мистецтва у період «хрущовської відлиги».

3. Роль шестидесятників у розвитку духовної культури.

4. Культура українського зарубіжжя.

5. Особливості культурного розвитку України  1970-1980-х років. 

Методичні поради

Готуючи перший реферат, слід мати на увазі, що науково-технічна революція є закономірним етапом історії людства і являє собою загальносвітове явище. НТР підготували революційні зрушення у техніці: широке застосування електрики, радіо, авіації, вирішення проблем розщеплення атомного ядра та застосування кібернетики. Масштабні проекти по створенні атомних реакторів і виготовленні ядерної зброї змусили застосовувати програмно – цільові методи у рамках великих національних науково-технічних проектів. Науково-технічна революція завершує процес перетворення науки у безпосередню продуктивну силу, змінює риси суспільного виробництва, умови, характер і зміст праці, структуру виробничих сил, суспільного поділу праці, галузеву і професійну структуру суспільства.

Радянська українська наука досягла помітних результатів, вчені збагатили науку багатьма фундаментальними розробками, винаходами й відкриттями. Зокрема, чимало зробили для розвитку ракетної техніки, космонавтики, використання атомної енергії у військових та мирних цілях. У цьому контексті потрібно проаналізувати наукові розробки С.Корольова, Г. (Джорджа) Кістяківського.

Україна залишалася центром розвитку науки в галузі електрозварювання. В Інституті електрозварювання АН УРСР успішно досліджувалися і впроваджувалися у виробництво нові технології зварювання металів. Значним технічним досягненням була побудова в 1953 р. найбільшого тоді в світі суцільнозварного мосту через Дніпро в Києві довжиною понад 1,5 км. Проаналізуйте науково-технічні досягнення Є.Патона та його послідовників.

Нові методи квантової теорії поля та статичної фізики було розроблено академіком М.Боголюбовим, який був одним із творців нового напрямку в математиці – нелінійної математики. У другій половині 1950-х років розпочав свою роботу відомий вчений-хірург Микола Амосов. Розкрийте внесок М.Амосова у розвиток медицини.

Крім того, варто проаналізувати відкриття і досягнення українських науковців у сфері природничих наук.

Розкриваючи другий реферат, необхідно мати на увазі, що Л.В.Костенко була однією з перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на межі 1950-1960-х років. Період так званих «шестидесятників» створив новітні стилі в українській літературі, змусив творити щось нове, атипове, щось авангардне, але, як і завше, безжальне та максимально критичне щодо влади та тодішнього режиму.

Збірки її віршів «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958) викликали інтерес читача й критики, а збірка «Мандрівки серця» (1961) не лише закріпила успіх, а й засвідчила справжню творчу зрілість поетеси, поставила її ім'я поміж визначних майстрів української поезії.

На початку 1960-х Л.Костенко участь у літературних вечорах київського Клубу творчої молоді. Починаючи з 1961, її піддавали критиці за «аполітичність», був знятий з плану знімання фільм за сценарієм Л.Костенко «Дорогою вітрів». 1963 р. - зняли з друку книжку віршів Л.Костенко «Зоряний інтеграл», книжку «Княжа гора» зняли з верстки.

У ці роки вірші Л. Костенко публікували журнали в Чехословаччині, газети в Польщі, і лише зрідка – в Україні. Її вірші ходили в «самвидаві».

У 1965 р. Л.Костенко підписала лист-протест проти арештів української інтелігенції. Була присутня на суді над М. Осадчим і М. Зваричевською у Львові. У 1968 написала листи на захист В.Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті «Літературна Україна». Після цього ім'я Л. Костенко в радянській пресі довгі роки не згадувалося. Вона працювала «в шухляду». Проаналізуйте тематику поезій Л.Костенко. Дайте відповідь на запитання: Чому вона переслідувалася владою? 

Приступаючи до третього реферату, потрібно мати на увазі, що українське поетичне кіно було представлене плеядою талановитих режисерів, драматургів, операторів, акторів, зокрема, С.Параджановим, Ю.Іллєнком, Л.Осикою, І.Миколайчуком. Це удільне культурне явище допомогло українській інтелігенції об’єднати творчі зусилля.

У 60-х роках з'являються стрічки, які поклали початок унікальному феномену «українського поетичного кіно»: «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова (1964), який отримав другу премію на 7 Міжнародному кінофестивалі в Аргентині; «Криниця для спраглих» Юрія Іллєнка (1965); «Камінний хрест» Леоніда Осики (1968), «Вірність» Петра Тодоровського (1965).

Однак реакційна політика т.зв. «застою» фактично знищила українське поетичне кіно. Режисер С.Параджанов був вилучений з кінематографу і громадянського життя. «Авторський» шедевр Кіри Муратової «Довгі проводи» (1971) опинився під забороною.Драматична доля також спіткала фільми Юрія Іллєнка «Вечір на Івана Купала» (1968) та «Білий птах з чорною ознакою» (1971), який тріумфально отримав Золотий приз Міжнародного Московського фестивалю.

Згодом естетика українського поетичного кіно стимулювала режисерський дебют актора Івана Миколайчука («Вавілон-ХХ», 1979), а суттєві елементи поетичного кіно проявляються в стрічках Миколи Мащенка «Комісари» (1971) і «Як гартувалася сталь» (1973). Проаналізуйте основні стрічки «українського поетичного кіно», які теми в них піднімали автори і чому ж вони були такими невгодними владі? 

Готуючи четвертий реферат, потрібно пам’ятати, що у післявоєнний час зусилля архітекторів були спрямовані на відбудову знищеного німецько-фашистськими окупантами. Відразу після визволення Києва було оголошено конкурс на кращий проект відбудови Хрещатика. Архітектори О.Власов, А.Добровольський, В.Єлізаров, Б.Приймак, О.Заваров, О.Малиновський, проект яких було втілено в життя, вирішили зробити головну магістраль столиці багатофункціональною, зосередивши з лівого боку різноманітні установи, а з правого — житлову забудову. У забудові Хрещатика переважають елементи класицизму з поєднанням рис народного ужиткового мистецтва (керамічний декор). Великі відбудовні роботи були проведені у Севастополі, Полтаві, Харкові, Дніпропетровську, Тернополі, інших містах і селах України.

У післявоєнний період створюються типові проекти житлових будинків та громадських споруд, запроваджуються нові будівельні матеріали (залізобетонні конструкції, шлако- і гіпсоблоки, бетон, облицьовувальна плитка тощо).

У 50-ті pp. архітектори звертаються до традицій класичної архітектури (річковий вокзал у Києві, 1961 p., архітектор В.Гопкало, В.Ладний, Г.Скуцький; кінотеатр «Київ», 1952 p., архітектор В.Чуприна, О.Тацій та ін.; театр у Полтаві, 1957 p., архітектор О.Малишенко та ін.). Іноді модернізація класики була невдалою, що призводило до надмірної помпезності споруд.

У 60-х pp. було взято курс на створення домобудівної індустрії, на перехід до індустріальних методів великопанельного будівництва з метою максимально здешевити будівництво і забезпечити громадян житлом та необхідними побутовими, культурно-освітніми, лікувальними спорудами. Послідовно зверталася увага на функціональне та естетичне поліпшення житла (шумозахисне планування, будинки з квартирами в двох рівнях, використання монолітного залізобетону). Типові проекти житлових будинків використані при спорудженні житлових масивів Русанівка (1961-1974 pp., архітектор В.Ладний, Г.Кульчицький); Оболонь (1974-1985, архітектор Г.Слуцький та ін.); Троєщина (1980-1985, архітектор В.Гречина, В.Суворов та ін.) у Києві; Сонячний (1970-1980, архітектор О.Хавкін та ін.) у Дніпропетровську; Сріблястий (1974-1980, архітектор 3.Підлісний та ін.) у Львові.

При зведенні громадських споруд архітектори шукають нові художньо-функціональні рішення, використовуючи можливості таких будівельних матеріалів, як скло, метал, бетон. По-новаторськи сприймалися у 60-х pp. Палац спорту у Києві (1958-1960, архітектори М.Гречина, О.Заваров), універмаг «Україна» (1960-1966, архітектор І.Гомоляка) з суцільними заскленими фасадами, відсутністю декору, простою композицією.

Великої художньо-образної виразності досягла архітектор Є.Маринченко при спорудженні палацу «Україна» у Києві. Споруда сприймається динамічною завдяки вертикальним пілонам та вигнутій дузі фасаду.

Прикладом умілого поєднання архітектури і скульптури є споруда Будинку художника в Києві (1977, архітектори А.Добровольський, А.Макухіна), оздоблена бронзовими статуями муз (скульптор В.Бородай).

У 70-80-х pp. реконструюються та створюються нові (в сучасних формах, з використанням новітніх будівельних технологій та матеріалів) корпуси вищих навчальних закладів: комплекс Київського національного університету ім. Т. Шевченка (1972-1985, архітектори В.Ладний, Л.Коломієць та ін.; Донецького університету (1973-1978, архітектори В.Бучек, Г.Павлов та ін.); навчальний корпус Львівського політехнічного інституту (1964-1972, архітектори Р.Липка та ін.). У цей час висотні споруди, зокрема, готелі («Либідь» (1971), «Русь» (1976-1979) виконували роль вертикальних домінант.

В останні роки загострюється проблема органічного поєднання старої забудови з новою, яка, на жаль, часто дисонує з історичними пам’ятками. Набуває розвитку не лише споруджуване швидкісними індустріальними методами висотне житлове будівництво, а й малоповерхова котеджна забудова. Перед сучасними архітекторами стоїть складне завдання збереження архітектурного середовища, що вже сформувалося, тактовне доповнення його сучасними спорудами.

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!