План семінарського заняття 8, Історія української культури

План семінарського заняття 8

1. Початок війни. Мобілізація духовних сил народу.

2. Стан науки і освіти в роки Другої світової війни.

3. Розвиток літератури і театрального мистецтва.

4. Становище преси, кінематографу в часи війни.

5. Мистецтво в солдатській шинелі.

6. Культурні втрати в рови Другої світової війни.

Методичні поради

Готуючи перший реферат, слід мати на увазі, що важливу роль у мобілізації народу на боротьбу з фашистськими загарбниками відігравали засоби масової інформації, що вже наприкінці 1941 р. були евакуйовані у східні райони Росії. Українські видавництва об'єдналися в одне – Українське державне видавництво, яке працювало спочатку в Саратові, а пізніше в Москві. Воно випускало українську політичну і художню літературу, листівки, газети і журнали для бійців. Ним видано понад 850 назв книг, брошур, журналів, плакатів тиражем понад 15 млн. примірників.

Багато літературних творів було надруковано у громадсько-політичних журналах "Українська література", "Україна" та "Перець". Лише у 38 номерах журналу "Українська література" у ці роки було опубліковано 4 романи, 13 драматичних творів, 140 новел, нарисів і оповідань, 7 поем, 70 віршів та ін.

У тилу ворога розповсюджувалися газети "Радянська Україна", "Література і мистецтво". Крім центральних свої газети видавали підпільні організації, партизанські об'єднання і загони. Зокрема, у Вінницькій області виходила газета "Партизанська правда", у Київській — "Народний месник", а в партизанському загоні ім. Боженка — "Вільна Україна".

Особливого значення в умовах окупації набуло радіомовлення. Уже в листопаді 1941 р. розпочали роботу українські радіостанції ім. Т. Шевченка в Саратові та "Радянська Україна" у Москві. У них працювали редакції останніх вістей, агітації і пропаганди, літературна, музична та ін. Щоденний обсяг мовлення становив 10 годин 5 хвилин, з урахуванням транслювання у різних програмах мовлення становило 12 годин 35 хвилин. 

Готуючи другий реферат, варто пам’ятати, що умови воєнного часу вимагали перебудови всього художнього життя, підвищеної уваги до агітаційно-масових форм. Бригади художників виїжджали на фронт, заводи, у колгоспи, вели активну художню пропаганду і збирали матеріали для майбутніх творів. Кореспондентами фронтових газет, авторами бойових листків були О.Будников, М.Огнівцев, П.Пархет. Багато художників працювали безпосередньо у військових частинах, у редакціях фронтових газет, зі зброєю в руках боролися проти ворога. Нелегкими шляхами війни пройшли відомі українські художники І.Макогон, С.Григор'єв, С.Єржиковський, О.Любимський та майбутні майстри українського образотворчого мистецтва В.Бородай, В.Задорожний, І.Гуторов та ін. Смертю хоробрих полягли в боях за батьківщину скульптори Б.Іванов та Г.Пивоваров, живописці Ф.Кличко, П.Сударик, О.Нестеренко, графіки В.Нерубенко, Л.Вербицький, П.Горілий. З усіх жанрів образотворчого мистецтва в цей період найінтенсивніше розвивається графіка. Тут перше місце посідають агітаційні види – плакат і сатиричний малюнок. У сатиричних жанрах працювали художники К.Агніт-Скледзевський, В.Гливенко, О.Козюренко, В.Литвиненко. Їхні сатиричні плакати не лише викликали сміх, а й утверджували впевненість у розгромі фашизму.

Друга світова війна була серйозним екзаменом для української культури. Ніколи до того перед наукою, освітою, літературою,мистецтвом, культосвітніми закладами, пресою, радіо не стояли такі складні й відповідальні завдання. Ніколи ще діячам культури і науки не доводилося працювати в таких тяжких і несприятливих умовах, у які поставила їх війна. І слід зазначити, що українська культура і її творці виявилися на висоті свого покликання: вони все підпорядкували завданням розгрому ворога. В складних умовах війни культура стала могутнім знаряддям у боротьбі проти фашизму та його людиноненависницької ідеології. 

Готуючи третє питання, слід відразу відзначити, що десятки українських театральних колективів, ансамблів, артистичних бригад несли своє мистецтво фронтовикам, надихаючи їх на боротьбу за свободу і незалежність Батьківщини. Київський театр опери та балету ім. Т.Шевченка послав на фронт 22 бригади, які дали 920 концертів, Запорізький ім. М.Заньковецької – три бригади, які показали 214 вистав і концертів, Київський драмтеатр ім. І.Франка здійснив на фронті 206 вистав і концертів.

Усього театри України послали на фронт 108 концертних бригад, які несли воїнам українську пісню, танці, музику, їхні виступи бачили і слухали сотні тисяч бійців.

Глибокого патріотизму було сповнене українське кіномистецтво. Вже наприкінці 1941 р. відновили свою роботу студії художніх фільмів: Київська (в Ашхабаді) та Одеська (в Ташкенті). Українська студія хронікальних фільмів працювала в Москві та Куйбишеві на базі центральної студії кінохроніки. У Ташкенті розгорнула діяльність студія "Київтехфільм".

Українськими кіномитцями в цей період було створено кілька високопатріотичних художніх фільмів, бойових кінозбірників. Зокрема Київська кіностудія поставила фільми "Олександр Пархоменко" Л.Лукова, "Як гартувалася сталь" М.Донського, "Партизани в степах України" І.Савченка. Вищим досягненням в умовах війни став фільм "Райдуга" М.Донського за сценарієм В.Василевської. Ця картина одержала багато призів і серед них "Оскар" — премію Академії кіномистецтва США. Цей фільм у 1946 р. удостоївся Державної (Сталінської) премії.

Працівники хронікально-документального кіно створювали своєрідний літопис боротьби з окупантами. При штабах фронтів діяли спеціальні кіногрупи. Вони брали участь у створенні 500 номерів кіножурналів та близько сотні воєнних фільмів, зокрема "День війни", "Народні месники", "Чорноморці", "Битва за Кавказ" та ін.

Кінооператори України у 1943 р. паралельно з роботою для Центральної студії кінохроніки почали створювати власні кіножурнали. У квітні цього ж року на екрани вийшов перший номер кіножурналу "Радянська Україна" та кілька спеціальних кіновипусків. Важливою подією став документальний фільм "Битва за нашу Радянську Україну" (1943), створений О.Довженком. Він супроводжується хвилюючим і пристрасним дикторським текстом, а також глибоко емоційною музикою, яку написали А. Штогаренко і Д. Клебанов.

Провідними темами у творчості композиторів періоду війни були патріотизм, віра в перемогу над ворогом. Найбільшу увагу вони приділяли створенню масової бойової пісні. Лише за два перших місяці війни київські композитори створили понад 40 пісень і кілька похідних маршів. За роки війни було написано близько 350 музичних творів різних жанрів, зокрема 4 симфонії, 6 опер, 11 квартетів, квінтетів і тріо, 9 камерних творів, 7 творів для фортепіано, 6 маршів, 7 кантат і великих вокальних творів, понад 130 пісень, романсів та ін. 

Четвертий реферат починається з того, що музичними засобами радянські композитори відтворювали найяскравіші картини героїчного минулого радянського народу. У 1942-1943 рр. одночасно з музичними творами малих форм з’являються великі музичні твори. Визначним явищем музичної культури була патріотична контата-симфонія «Україно моя», написана в 1943 році А.Я.Штогаренком на слова А.С.Малишка і М.Т.Рильського. Основний зміст симфонії – боротьба трудящих республіки у співдружності з братніми народами проти окупантів, братерська допомога, подана українсьткому народові у цій священній боротьбі всіма радянськими людьми. Симфонія складається з чотирьох частин: перша, героїко-драматична – «Вставай, моя рідна» - передає наростаючий народний гнів, закликає до боротьби і перемоги; друга – «Колискова» - відображає переживання радянських жінок-матерів, їх тривогу за долю рідних і близьких; третя – динамічна і мужня – «Партизанська». Кантата закінчується фіналом, лейтмотивом якого є упевненість у перемозі над ворогами Вітчизни.

Значними творами цього періоду була опера «Наймичка» та вокально-симфонічна поема «Чернець» на тексти Т.Г.Шевченка,кантата «Гнів слов’ян» М.І.Веріківського, присвячена братерському єднанню слов’янських народів у їх боротьбі проти спільного ворога. Кантата «Клятва» на слова М.П.Бажана, та четверта сюїта для симфонічного оркестру Ю.С.Мейтуса, присвячена 25-й річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції. Героїчній темі подвигу народу присвячені «Шевченківська сюїта» для фортепіано й «Українськй квінтет» написані Б.М.Лятошинським у 1942 році. Значним вкладом у музичну культуру була опера Г.П. Таранова «Льодове побоїще» про розгром німецьких хрестоносців на Чудському озері.

У 1943-1945 рр. музичне мистецтво Радянського Союзу поповнилося й творами композиторів Української РСР, в яких розкривалася тема переможного завершення війни і переходу радянських людей до мирної творчої праці. Найвизначнішим з них була Друга симфонія К.Ф. Данькевича. Боротьбі народів Радянського Союзу за визволення України з-під німецько-фашистського іга, ратному подвигу воїнів Червоної Армії присвячені симфонічні твори К.Домінчена, О.Зноско-Боровського, Д.Клебанова, А.Коломійця, Ю.Мейтуса, В.Рибальченка. Провідними,як і в попередні роки війни, залишилися жанри масової пісні, військовому маршу, які знаходили щирих шанувальників серед фронтовиків.

Композитори внесли значний вклад у дальший розвиток такого жанру музично-вокального мистецтва,як масова пісня. Патріотизм радянських людей, бойові подвиги воїнів Червоної Армії і партизанів – такою була тематика пісень.

Композитори Української РСР написали значну кількість творів різних жанрів у співдружності з місцевими поетами ідраматургами. П.О.Козицький разом з башкирським драматургом Х.К.Ібрагімовим і поетом С.Кудашем створили оперу «За Батьківщину»,побудовану на українських і башкирських мелодіях. Вона була поставлена на сцені Башкирського оперного театру.

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!