План семінарського заняття 6, Історія української культури

План семінарського заняття 6

1. Українська культура в контексті суспільно-історичних реалій ХІХ – поч. ХХ століття.

2. Національні культурні організації і рухи українців в умовах реакційної урядової політики. Культурні аспекти діяльності Кирило-Мефодіївського братства.

3. Розвиток освіти та науки в Україні в ХІХ – на поч. ХХ ст. Діяльність Наукового товариства ім. Т.Шевченка. Культурно-просвітницька діяльність громад. Виникнення «Просвіти».

4. Особливості українського літературного процесу. Розвиток театрального і музичного мистецтва. Образотворчемистецтво.

5. Розвиток музично-драматичного мистецтва. М. Лисенко – засновник української класичної музики.

6. Формування національного стилю в архітектурі та образотворчому мистецтві.

Методичні поради

Розглядаючи перше питання, слід наголосити на тому, що характерною особливістю української культури було те, що вона розвивалась в умовах колоніальних утисків Російської та Австро-Угорської імперій, куди входили українські землі. На цьому тлі розпочинається новий етап національно-культурного відродження, зародки якого простежуються в останній чверті ХVІІІ ст. у середовищі українського дворянства, у якого пробуджується інтерес до історичного минулого свого народу, його побуту, звичаїв, обрядів. Посилення уваги до рідної мови сприяло її піднесенню, спростувало усталений погляд на українську мову як на діалект російської.

Скасування кріпацтва 1861 р., реформи в багатьох галузях суспільного життя. В Україні утворюються громади – товариства української інтелігенції, завданням яких було поширення освіти серед народу. Водночас будь-які спроби національної активності жорстоко придушувались. Саме в цей час було введено сумнозвісний циркуляр міністра внутрішніх справ Росії Петра Валуєва, відповідно до якого уряд заборонив друкування науково-популярних та релігійних книжок українською мовою. У 70-х рр. ХІХ ст. відбулось відродження громадянського руху на Україні, що свідчить про нове піднесення національно-визвольної боротьби. 

Розгляд другого питання неможливий без усвідомлення того факту, що освіта на Наддніпрянській Україні розвивалася у межах загальнодержавної російської політики. Значно розширюється мережа навчальних закладів, але вони могли охопити навчання лише незначної кількості населення. До того ж заклади освіти були важливим засобом русифікації та денаціоналізації українського народу. Інша ситуація була на західноукраїнських землях, де центром культури залишався Львів. У 1849 р. у Львівському університеті було вперше засновано кафедру української мови, яку очолив Я.Головацький.

Друга половина ХІХ ст. була часом активного розвитку науки в Україні, чому сприяли численні наукові школи. Особливе значення для розвитку української культури та відродження української нації мали тогочасні дослідження в галузі українознавства: у сфері історії та етнографії плідно працювали М.Костомаров, В.Антонович, М.Драгоманов, О.Єфименко, Д.Багалій та ін. Ф.Вовк; фольклористику розвивали П.Чубинський, М.Сумцов та ін. Важливим чинником розвитку української культури стали мовознавчі праці О.Потебні, П.Житецького, А.Кримського. Значну роль у розвитку національної свідомості відіграло культурно-освітнє товариство «Просвіта», засноване 1892 р. у Львові. Пізніше «Просвіти» виникли й у Східній Україні. У 1892 р. у Львові було створено наукове товариство ім. Тараса Шевченка (НТШ), яке мало за мету об’єднати наукові сили на усіх українських землях. Згодом воно стало відігравати роль Української академії наук. Понад 15 років НТШ очолював М. Грушевський – видатна постать в українській духовній культурі, що є автором понад двох тисяч наукових праць, серед яких 11-томна «Історія України-Руси» та 5-томна «Історія української літератури».

Величезне значення для розвитку української культури мала поява періодичних видань. У 1861 р. за редакцією В. Білозерського у Петербурзі почав виходити перший український суспільно-політичний, літературно-мистецький та науково-літературний журнал «Основа», активними авторами якого стали П.Куліш, М.Костомаров, Т.Шевченко та ін. Журнал спонукав до праці нанародній ниві за складних умов політичних переслідувань усього українського. 

Готуючись до третього питання, слід урахувати, що вирішальним показником життєвості української мови стала якість і різноманітність літератури, що створювалась нею. Національне відродження в літературі пов’язане з творчістю І.Котляревського, автором поеми «Енеїда» – першого твору нової української літератури, написаного живою розмовною мовою. Основоположником художньої прози нової української літератури був Г.Квітка-Основ’яненко. Українські поети-романтики зуміли утвердити в літературі живу українську мову, збагативши літературу новими жанрами – баладою, історичною поемою, драмою. Головним рушієм національного відродження стало те, що ідеї духовного і національного пробудження були закладені українською інтелігенцією наприкінці ХVІІІ – на поч. ХІХ ст. і знайшли найяскравіше втілення та продовження у спадщині та діяльності Т.Шевченка.

Важливу роль у національно-культурному відродженні відіграв професійний театр, який виник у Харкові, а потім у Полтаві. Становлення українського театру пов’язане з творчістю Г.Квітки-Основ’яненка та І.Котляревського, які були організаторами театрального життя, драматургами, а також режисерами та акторами.

Музика цієї доби була пронизана ідеєю національного відродження. Одночасно з народною і церковною складалась світська професійна музична культура. Була створена перша за змістом українська національна опера «Запорожець за Дунаєм» (1862), музику до якої написав С.Гулак-Артемовський – небіж письменника П.Гулака-Артемовського.

Цілу епоху у музичному житті України становить творчість Миколи Лисенка – великого українського композитора, що став основоположником української класичної музики. Широко відомими стали його опери «Наталка Полтавка», «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Тарас Бульба». Відомими композиторами були М.Аркас, П.Сокольський, М.Леонтович, К.Стеценко, О.Кошиць та ін. НА Західній Україні традиції української церковної музики розвивав М. Вербицький, який особисто відомий як автор музики до вірша «Ще не вмерла Україна» П. Чубинського, якому судилося стати національним гімном.

На першу половину ХІХ ст. припадає й становлення національної музики. Виходять у світ перші збірки народних пісень «Українські мелодії» М.Маркевича (1831), «Голоси українських пісень», зібрані й видані М.Максимовичем (1834). У першій половині ХІХ ст. в українському живописі розвиваються портретний, батальний, пейзажний та побутовий жанри. Вагомий внесок у розвиток живопису зробив Т.Шевченко та його учні Л.Жемчужников, К.Трутовський. 

Готуючи четверте питання, слід відзначити, що в архітектурі другої половини XIX століття стильова єдність класицизму руйнується. Складна епоха утвердження капіталізму відбилася і в архітектурі: з'являються нові матеріали, нові замовники. Складається напрям, який отримав назву «еклектика» (змішування). У київських фасадах того часу можна побачити і готику, і ренесанс, і романський стиль, багато будівель в «цегельному стилі» (головна прикраса — нештукатурена цегельна кладка). Пошук все більшої різноманітності викликав інтерес і до візантійсько-російських традицій. Вони чітко простежуються у будові найбільшого у Києві кафедрального Володимирського собору, який споруджувався понад 20 років (1862—1886) за проектами І.Штрома, П.Спарро, О.Беретті. Участь у розписах собору В.Васнецова, М.Врубеля зробило собор видатним явищем у монументальному образотворчому мистецтві. Першим проектом у власне українському стилі вважають прийнятий в 1903 році проект будівлі Полтавського земства архітектора В.Кричевського. Розписи цієї будівлі виконав художник Васильківський. Майстерність і талант українського народу виявилися у створенні палацово-паркових ансамблів. Їх автори, як правило, нам невідомі. Народні майстри створили видатні шедеври архітектурного зодчества: палац Розумовського у Батурині в живописній місцевості над Сеймом, палац Галаґана в Сокирницях на Чернігівщині, до якого прилягає лісопарк площею 600 десятин, парк «Олександрія» на березі Росі в Білій Церкві, знаменита «Софіївка» в Умані, де руками кріпаків, без використання якої-небудь техніки були насипані гори, викопані ставки.

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!