Роздрукувати сторінку
Главная \ Методичні вказівки \ Методичні вказівки \ 2451 Правила оформлення роботи, Львівський регіональний інститут державного управління, ЛРІДУ

Правила оформлення роботи, Львівський регіональний інститут державного управління, ЛРІДУ

« Назад

5. Правила оформлення роботи

5.1. Загальні вимоги

Роботу друкують за допомогою комп’ютера на одній стороні аркуша білого паперу формату А4 (210×297 мм), через 1 міжрядковий інтервал, шрифтом Times New Roman. Розмір шрифту – 13 (до 48 рядків на сторінку). Таблиці та ілюстрації до роботи можна подавати на аркушах формату А3.

Обсяг роботи повинен складати 45–55 сторінок. Список використаних джерел, додатки та анотація у цю кількість не входять, але всі сторінки зазначених елементів роботи підлягають суцільній нумерації.

Текст роботи необхідно друкувати, залишаючи поля таких розмірів: ліве – 30 мм, праве – 10 мм, верхнє – 20 мм, нижнє – 20 мм.

Друкарські помилки, описки та графічні неточності, які виявилися у процесі написання роботи, можна виправляти підчищенням або зафарбуванням білою фарбою та нанесенням на тому ж місці, або між рядками виправленого тексту (фрагменту малюнка) машинописним способом. Допускається наявність не більше двох виправлень на одній сторінці.

Роздруковані програмні документи повинні відповідати форматові А4 (мають бути розрізаними) і розміщені, як правило, в додатках.

Заголовки структурних частин роботи «ЗМІСТ», «ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ», «ВСТУП», «РОЗДІЛ», «ВИСНОВКИ», «СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ», «ДОДАТКИ»,«АНОТАЦІЯ» друкують великими літерами симетрично до тексту (посередині рядка). Назви розділів роботи у змісті друкують великими літерами.

Заголовки підрозділів друкують маленькими літерами (окрім першої великої) з абзацного відступу. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою. Заголовки пунктів, підпунктів друкують маленькими літерами (окрім першої великої) з абзацного відступу, в розрядці, в підбір до тексту.

Відстань між заголовками розділу та підрозділу 3–4 інтервали, між заголовками підрозділу (за винятком заголовка пункту) та текстом повинна складати також 3–4 інтервали. 

5.2. Нумерація

Нумерацію сторінок, вступу, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, малюнків, таблиць, формул, висновків, списку використаних джерел подають арабськими цифрами без знака «№».

Першою сторінкою роботи є титульний аркуш, який включають до загальної нумерації сторінок роботи. Однак, на титульному аркуші номер сторінки не ставлять. На наступних сторінках (починаючи зі змісту) номер проставляють у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці.

Номер розділу (арабськими цифрами) ставлять після слова «РОЗДІЛ», а в наступному рядку – заголовок великими літерами.

Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу та порядкового номера підрозділу. У тому ж рядку зазначається заголовок підрозділу малими літерами.

Пункти і підпункти нумерують у межах кожного підрозділу, за такими ж правилами, як підрозділи.

Ілюстрації (фотографії, креслення, схеми, графіки, діаграми, карти) і таблиці необхідно подавати в роботі безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці. Таблиці та ілюстрації, які розміщені на окремих сторінках роботи, включають до загальної нумерації сторінок. Таблицю, малюнок або креслення, розміри якого більше формату А4, враховують як одну сторінку і розміщують у відповідних місцях, після згадування у тексті або в додатках.

Ілюстрації позначають словом «Рис.», нумерують послідовно в межах розділу, за винятком ілюстрацій, поданих у додатках. Номер ілюстрації має складатися з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, між якими і після якого ставиться крапка.

Наприклад: «Рис. 1.2.» (другий рисунок першого розділу). Номер ілюстрації, її назва та пояснювальні підписи розмішують під ілюстрацією з абзацного відступу. За необхідності, ілюстрації доповнюють пояснювальними даними (підрисунковий текст). Якщо в роботі подано одну ілюстрацію, то її нумерують за загальними правилами.

Таблиці нумерують послідовно (за винятком таблиць, поданих у додатках) в межах розділу. У правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці розміщують напис: «Таблиця» із зазначенням її номера. Номер таблиці повинен складатися з номера розділу і порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад: «Таблиця 1.2» (друга таблиця першого розділу). Якщо в роботі одна таблиця, її нумерують за загальними правилами.

Під час переносу частини таблиці на інший аркуш (сторінку), слово «Таблиця» і номер її вказують один раз справа, над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть слова: «Продовження табл.», і вказують номер таблиці, наприклад: «Продовження табл. 1.2».

Формули в роботі (якщо їх більше однієї) нумерують у межах розділу. Номер формули складається з номера розділу та порядкового номера формули в ньому, між якими ставлять крапку. Номери формул пишуть біля правого поля аркуша, на рівні відповідної формули, у круглих дужках, наприклад: (3.1) (перша формула третього розділу).

Примітки до тексту і таблиць, в яких вказуються довідкова та пояснювальна інформація, нумерують послідовно в межах однієї сторінки. Якщо приміток на одному аркуші декілька, то після слова «Примітки» ставлять двокрапку, наприклад:

Примітки:

1...

2...

Якщо є одна примітка, її не нумерують, і після слова «Примітка» ставлять крапку. 

5.3. Ілюстрації (додаток 6)

Якість ілюстрацій повинна забезпечувати їх чітке відтворення. Ілюстрації повинні бути виконані чорнилом, тушшю або пастою чорного кольору на білому непрозорому папері.

У роботі необхідно застосовувати лише штрихові ілюстрації та оригінали фотознімків, які розміром, меншим за формат А4, повинні бути наклеєні на стандартні аркуші білого паперу цього формату.

Назви ілюстацій розміщують після їхніх номерів. За необхідності ілюстрації доповнюються підрисунковими підписами. Основними видами ілюстративного матеріалу є: креслення, схема, фотографія, діаграма, графік. 

5.4. Таблиці (додаток 7)

Цифровий матеріал доцільно оформляти у вигляді таблиць. Кожна з яких повинна мати назву, яку розміщують над таблицею та друкують симетрично до тексту. Назву і слово «Таблиця» розпочинають з великої літери. Назву не підкреслюють і не виділяють шрифтом.

Заголовки граф повинні починатися з великих літер, підзаголовки – з маленьких, якщо вони складають одне речення із заголовком, і з великих, якщо вони є самостійними. Висота рядків повинна бути не меншою 8 мм. Графу з порядковими номерами рядків до таблиці включати не треба.

Таблицю розмішують після першого згадування про неї в тексті таким чином, щоб її можна було читати без повороту переплетеного блоку роботи, або з поворотом за годинниковою стрілкою. Таблицю з великою кількістю рядків можна переносити на інший аркуш. Таблицю з великою кількістю граф можна ділити на частини та розміщувати одну частину під іншою в межах однієї сторінки. Якщо рядки або графи таблиці виходять за формат сторінки, то в першому випадку, в кожній частині таблиці повторюють заголовки стовпців, у другому випадку - заголовки рядків.

Якщо текст, який повторюється в графі таблиці, складається з одного слова, його можна замінювати лапками; якщо з двох або більше слів, то при першому повторенні його замінюють словами «Те ж», а далі – лапками. Ставити лапки замість цифр, марок, знаків, математичних і хімічних символів, які повторюються, не потрібно. Якщо цифрові або інші показники в якому-будь рядку таблиці не подають, то в ньому ставлять прочерк. 

5.5. Формули

Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів потрібна подавати безпосередньо під формулою в тій послідовності, в якій вони викладені у формулі. Значення кожного символу і числового коефіцієнта потрібно подавати з нового рядка. Перший рядок пояснення починають зі слова «де» без двокрапки.

Рівняння та формули потрібно виділяти з тексту вільними рядками. Вище і нижче кожної формули потрібно залишити не менше одного вільного рядка. Якщо рівняння не вміщається в один рядок, його необхідно перенести після знака рівності (=) або після знаків плюс (+), мінус (–), множення (×). 

5.6. Загальні правила цитування та посилання на використані джерела

При написанні магістерської роботи слухач повинен давати посилання на джерела, матеріали, окремі результати з яких наводяться в роботі. Такі посилання дозволяють перевірити достовірність відомостей, що наведені. Посилатися доцільно на останні видання публікацій. В посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, на які подано посилання в магістерській роботі. Посилання в тексті роботи на джерела необхідно зазначити порядковим номером за «Списком використаних джерел», виділеним разом із вказаними сторінками (або іншою формою визначення даного факту у джерелі) двома квадратними дужками, наприклад [17, с.43].

Посилання на використане джерело у роботі може бути прямим або непрямим. При прямому посиланні подають частину авторського тексту в оригіналі з посиланням на автора, виділяючи текст лапками. При непрямому посиланні слухачі подають у роботі частину авторського тексту у власній інтерпретації, але теж з посиланням на джерело. При посиланні на електронні видання спочатку зазначається назва джерела за описаними вище правилами, а потім вказується лінк (посилання на електронний ресурс).

На всі таблиці та ілюстрації повинні бути посилання в тексті, наприклад «див. табл.1»  або  «(рис.2)»

Загальні вимоги до цитування такі:

а) текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться у тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі;

б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і перекручень думок автора. Пропуск слів позначається трьома крапками.

в) кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерело.

г) при непрямому цитуванні (викладені думок інших авторів, переказі) слід бути гранично точним і коректним і давати відповідні посилання на джерело. 

5.7. Додатки (додаток 10)

Додатки оформляють як продовження роботи на наступних її сторінках, розміщуючи їх у порядку появи посилань у тексті роботи.

Кожний додаток необхідно розпочинати з нової сторінки. Додаток повинен мати заголовок, надрукований угорі малими літерами, з першої – великої, симетрично відносно тексту сторінки. У правому верхньому куті, над заголовком, малими літерами, з першої – великої, друкується слово «Додаток» і велика літера української абетки, що позначає його номер, за винятком літер Г, Ґ, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь. Наприклад, «Додаток А», «Додаток Б» і т. д.

Якщо в роботі є лише один додаток, то він позначається як «Додаток».

Текст кожного додатку, за необхідності, може бути поділений на розділи й підрозділи, які нумерують у межах кожного додатку. У цьому випадку, перед кожним номером ставлять позначення додатка (літеру) і крапку, наприклад, А.2 - другий розділ додатку А; В.3.1 - підрозділ 3.1 додатка В.

Ілюстрації, таблиці та формули, які розміщені в додатках, нумерують у межах кожного додатка, наприклад: рис. Д. 1.2 - другий рисунок першого розділу додатку Д; формула (А. 1) - перша формула додатку А. 

5.8. Анотація українською та англійською мовами (додаток 11)

Слухачі денної форми навчання подають анотацію магістерської роботи українською та англійською мовою. Обсяг анотації – 25-30 рядків (2000 друкованих знаків). Викладення матеріалу в анотації повинно бути стислим і точним. Після кожної анотації наводять ключові слова відповідною мовою. Ключові слова подають в називному відмінку, друкують у рядок через кому. Загальна кількість слів має бути не менше трьох та не більше десяти. 

5.9. Електронний варіант роботи

Для занесення до інформаційної бази магістерських робіт кожен слухач має подати до навчально-методичного відділу електронний варіант роботи на CD або DVD-диску. Структура роботи повинна повністю відповідати її друкованому варіанту, включаючи титульний аркуш, додатки та анотацію. Робота подається у вигляді файлу формату Microsoft Word Document. Рисунки та допоміжні зображення в роботі мають бути збережені у вищезгаданому форматі. Презентація захисту роботи повинна міститися на диску окремим файлом у вигляді файлу формату Microsoft Power Point. 

Додаток 1

Зразок оформлення титульної сторінки

(титульна сторінка друкується на одному аркуші з обох сторін) 

Львівський регіональний інститут державного управління

Національної академії державного управління при Президентові України

На правах рукопису

Андрієнко Андрій Андрійович 

Формування та реалізація державної політики
у сфері підготовки державних службовців 

Спеціальність 8.15010001 – державне управління* 

Робота на здобуття кваліфікації

магістра державного управління* 

Науковий керівник

д.держ.упр, професор

Борисенко Борис Борисович,

професор кафедри державного

управління та місцевого самоврядування 

Львів - 2015

______________

* для спеціальності «Державна служба» шифр спеціальності – 8.15010002 (кваліфікація магістра державної служби);

для спеціальності «Місцеве самоврядування» шифр спеціальності – 8.15010009 (кваліфікація магістра місцевого самоврядування). 

Додаток 2

Зразок оформлення ЗМІСТУ МАГІСТЕРСЬКОЇ РОБОТИ

 ЗМІСТ 

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ЗАСАДИ ВПРОВАДЖЕННЯ ПРОГРАМНО-ЦІЛЬОВОГО УПРАВЛІННЯ

1.1. Теоретико-методологічні засади програмно-цільового методу управління

1.2. Нормативно-законодавче регулювання процесу впровадження програмно-цільового методу управління

1.3. Зарубіжний досвід використання програмно-цільового методу управління

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ВПРОВАДЖЕННЯ ПРОГРАМНО-ЦІЛЬОВОГО МЕТОДУ УПРАВЛІННЯ В ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ ВЛАДИ (НА ПРИКЛАДІ ЛЬВІВСЬКОЇ ОДА)

2.1. Аналіз стратегічного плану розвитку Львівської області

2.2. Аналіз реалізації державних цільових програм

2.3. Аналіз реалізації регіональних програм

РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ ВПРОВАДЖЕННЯ ПРОГРАМНО-ЦІЛЬОВОГО УПРАВЛІННЯ В ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ ВЛАДИ

3.1. Аналіз проекту державного бюджету України на 2006 рік щодо фінансування державних цільових програм

3.2. Напрями удосконалення діяльності органів влади через впровадження програмно-цільового підходу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

АНОТАЦІЯ

 Додаток 3

Зразок оформлення ПЕРЕЛІКУ УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

 ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ  

ДЦП – державна цільова програма;

ЛОДА – Львівська обласна державна адміністрація;

ПЦМ – програмно-цільовий метод;

ПЦП – програмно-цільовий підхід.

Додаток 4

Зразок оформлення ВСТУПУ 

ВСТУП 

Актуальність теми. На сучасному етапі розвитку України компетентність і професіоналізм державних службовців є головними чинниками, що повинні забезпечувати результативну роботу органів влади. Лише професійно підготовлені фахівці здатні ефективно реалізувати поставлені перед ними завдання. Запорукою цього має бути виважена державна політика у сфері підготовки державних службовців, яка формується та реалізується з урахуванням досвіду зарубіжних країн на засадах оновленого законодавства про державну службу та відповідно до пріоритетів реформування системи державного управління в Україні.

Державна політика у сфері підготовки державних службовців має визначальний вплив як на практику державного управління, так і на розвиток науки державного управління, оскільки результат реалізації цієї політики полягає у підвищенні рівня професійної компетентності тих, на кого покладаються повноваження у здійсненні управлінської дії на суспільне життя. Забезпечивши високий рівень підготовки державних службовців за освітніми програмами в галузі знань “Державне управління”, можна сподіватися на залучення до наукових розвідок кращих практиків і як наслідок – підвищення якісного рівня дослідницької роботи та впровадження її результатів у діяльність органів влади.

Підготовка державних службовців, а також комплекс проблем, пов’язаних із її реалізацією, були предметом досліджень багатьох українських вчених. Зокрема теоретичні та методологічні підходи фахової підготовки державних службовців ґрунтовно дослідив О. Ф. Мельников. Проблемам реформуванням підготовки управлінців присвятили свої праці В. С. Загорський, М. М. Іжа, Є. Г. Матвіїшин, Н. М. Колісніченко, Н. А. Липовська, А. В. Ліпенцев, І. П. Лопушинський, В. І. Луговий, Т. В. Мотренко, С. М. Серьогін, А. О Чемерис та ін. Формування та реалізацію державної кадрової політики дослідили Н. Т. Гончарук, В. М. Олуйко та ін. Удосконалення неперервного професійного навчання державних службовців було предметом наукових розвідок А. В. Бураковської, Д. І. Дзвінчука, А. В. Мазака та ін. Навчання державного службовця як складову його професійної діяльності досліджували О. Ю. Оболенський, М. І. Рудакевич, В. М. Сороко та ін. Зарубіжному досвіду підготовки державних службовців та можливості його імплементації в Україні присвятили свої праці Г. О. Опанасюк, Ж. В. Таланова, В. О. Чмига та ін. Окремі аспекти вдосконалення підготовки державних службовців були предметами досліджень А. О. Андрющука, В. В. Говорухи, Л. В. Прудиус, М. В. Терентьєва, В. В. Тертички, П. І. Шевчука та ін.

Однак, незважаючи на значний інтерес науковців до проблем підготовки державних службовців, підвищення рівня їх кваліфікації, кадрової політики в органах державного управління і удосконалення системи освіти, дослідження українських вчених не були присвячені механізмам формування та реалізації державної політики у сфері підготовки державних службовців, які стали предметом цього дослідження.

Мета роботи полягає в обґрунтуванні теоретичних основ та визначенні напрямів удосконалення механізмів формування та реалізації державної політики у сфері підготовки державних службовців.

Досягнення поставленої мети реалізовується шляхом вирішення таких завдань:

- здійснити аналіз понять і застосування організаційного та правового механізмів формування та реалізації державної політики у сфері підготовки державних службовців;

- узагальнити сучасні моделі та системи підготовки державних службовців у зарубіжних країнах і обґрунтувати можливість їх імплементації в Україні;

- охарактеризувати сучасну державну політику у сфері підготовки державних службовців в Україні;

- здійснити аналіз інституційного розвитку та етапів становлення державної політики у сфері підготовки державних службовців в Україні, а також механізму її правового регулювання;

- визначити підходи до оцінювання ефективності державної політики у сфері підготовки державних службовців;

- обґрунтувати доцільність запровадження підготовки державних службовців за освітньо-кваліфікаційним рівнем “бакалавр” у галузі знань “Державне управління”;

- визначити напрями вдосконалення механізмів формування та реалізації державної політики у сфері підготовки державних службовців, зокрема через удосконалення відповідної нормативно-правової бази.

Об’єкт дослідження – державна політика у сфері підготовки державних службовців.

Предмет дослідження – механізми формування та реалізації державної політики у сфері підготовки державних службовців в Україні.

Методи дослідження. Методологічною основою стали загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання. Зокрема використані емпіричні методи – порівняння (проаналізовані сучасні моделі та системи підготовки державних службовців у зарубіжних країнах), спостереження (досліджено інституційний розвиток системи підготовки державних службовців), статистичний (аналіз показників чисельності державних службовців, їх розподілу за рівнем освіти, категоріями посад тощо); теоретичні методи – системний підхід (аналіз комплексу заходів із формування та реалізації державної політики у сфері підготовки державних службовців як певної системи); історичний метод (проаналізовано етапи становлення системи підготовки державних службовців, а також розвиток механізму правового регулювання підготовки державних службовців); універсальні методи дослідження – моделювання (визначення моделі системи підготовки державних службовців в Україні), аналіз та синтез (на основі аналізу та синтезу понять уточнено дефініції “державна політика у сфері підготовки державних службовців”, “підготовка державних службовців”) тощо.

Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості застосування наукових положень, обґрунтувань та висновків у практичній діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування при формуванні та реалізації державної політики у сфері підготовки державних службовців, а також у навчальних закладах, які здійснюють підготовку за спеціальностями в галузі знань “Державне управління”.

Результати дослідження використано в діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, зокрема у роботі Городоцької районної державної адміністрації Львівської області.

Структура роботи. Магістерська робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг роботи становить 120 сторінок, з яких 90 сторінок – основний текст. У роботі наведено 6 рисунків, 5 таблиць та 3 додатки. Список використаних джерел містить 100 найменувань.

Додаток 5

ЗРАЗОК ОФОРМЛЕННЯ ТЕКСТУ ОСНОВНОЇ ЧАСТИНИ МАГІСТЕРСЬКОЇ РОБОТИ 

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ЗАСАДИ ВПРОВАДЖЕННЯ

ПРОГРАМНО-ЦІЛЬОВОГО УПРАВЛІННЯ  

1.1  Теоретико-методологічні засади програмно-цільового методу управління

Програмно-цільовий підхід вперше почали використовувати у США в середині 1960-х років для складання бюджету. Його було застосовано в Міністерстві оборони міністром Робертом Макнамарою. Він запозичив цю систему в автомобілебудівній компанії «Ford», яку сам раніше і очолював. Цей підхід настільки сподобався тогочасному президенту США Ліндону Джонсону, що він наказав усім іншим міністерствам федерального уряду перейняти його [35, с.6].

Відтоді практика програмно-цільового управління поширилась на цілу низку інших країн. Скажімо, Канада й більшість країн Європейського Союзу активно практикують застосування програмно-цільового методу управління. Сьогодні більшість країн ЄС надають допомогу іншим країнам саме у формі програм, після здійснення яких ЄС прагне бачити досягнення конкретних результатів. Програмно-цільове управління застосовується в США і дотепер, більшістю урядів штатів та муніципальних урядів для складання бюджетів.

 Додаток 6

ЗРАЗОК ОФОРМЛЕННЯ РИСУНКА 

Рис. 2.1. Модель державної політики у сфері підготовки державних службовців 

Додаток 7

ЗРАЗОК ОФОРМЛЕННЯ ТАБЛИЦІ 

Таблиця 1.3

Рівень освіти державних службовців в Україні

Рік

Загальна чисельність державних службовців

З них мають освіту

неповну, базову вищу

повну вищу

осіб

осіб

%

осіб

%

2004

251471

66753

26,5

175271

69,7

2005

257112

64915

25,2

185765

72,3

2006

265703

61262

23

199143

75

2007

265315

52858

19,9

208003

78,4

2008

278707

50132

18

224404

80,5

2009

283408

45127

15.9

235047

82.9

2010

279500

38966

13,9

237914

85,1

2011

268104

33195

12,4

232979

86,9

2012

274739

30008

10,92

243144

88,50

2013

335270

28020

8,35

306111

91,30

 Додаток 8

ЗРАЗОК ОФОРМЛЕННЯ ВИСНОВКІВ 

ВИСНОВКИ 

У сукупності одержані результати дослідження дали змогу вирішити завдання щодо обґрунтування теоретичних основ та визначення напрямів удосконалення механізмів формування та реалізації державної політики у сфері підготовки державних службовців. Узагальнивши результати дослідження, можна сформулювати низку висновків і рекомендацій, що мають теоретичне і практичне значення.

1. На підставі здійсненого аналізу понять та застосування організаційного і правового механізмів формування та реалізації державної політики у сфері підготовки державних службовців уточнено та запропоновано власне інтерпретування дефініцій “підготовка державних службовців” (здобуття кваліфікації бакалавра з напряму підготовки в галузі знань “Державне управління” та здобуття кваліфікації магістра за спеціальністю в галузі знань “Державне управління”) та “державна політика у сфері підготовки державних службовців” (скоординовані системні заходи державних інституцій, які здійснюються ними безпосередньо чи опосередковано для ефективної підготовки державних службовців).

2. На основі дослідження сучасних моделей та систем підготовки державних службовців у зарубіжних країнах виокремлено три основні моделі: французьку, німецьку та англосаксонську. Окрім них, для України є значимою також північноамериканська модель підготовки державних службовців.

Запропоновано запозичити досвід Польщі стосовно запровадження підготовки державних службовців за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра; досвід Канади та США – стосовно переліку кваліфікацій в галузі знань “Державне управління”; досвід США з організації президентської програми інтернатури (стажування) у галузі державного управління – для удосконалення відбору претендентів у Президентський кадровий резерв “Нова еліта нації”. 

Додаток 9

ЗРАЗОК ОФОРМЛЕННЯ СПИСКУ ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 

1. Атаманчук Г. В. Теория государственного управления [Текст] / Атаманчук Г. В. ― М. : Юридическая литература, 1997. ― 400 с.

2. Державна служба [Текст]: підручник / О. Ю. Оболенський. ― К. : КНЕУ, 2006. ― 472 с.

3. Енциклопедичний словник з державного управління [Текст] / [уклад. : Ю. П. Сурмін, В. Д. Бакуменко, А. М. Михненко та ін. ; за ред. Ю. В. Ковбасюка, В. П. Трощинського, Ю. П. Сурміна]. ― К. : НАДУ, 2010. ― 820 с.

50. Загорський В. С. Модернізація підготовки управлінців: концептуальні та стратегічні аспекти / В. Загорський, А. Ліпенцев // Ефективність державного управління [Текст]: зб. наук. пр. ― Вип. 14/15 / за заг. ред. проф. В. С. Загорського, доц. А. В. Ліпенцева. ― Львів : ЛРІДУ НАДУ. ― 2008. ― С. 13―22.

51. Кіцак Т.М. Формування та реалізація державної політики у сфері підготовки державних службовців [Текст] : автореф. дис. ... канд. наук з держ. упр. : 25.00.02 / Кіцак Тарас Миколайович ; Львів. регіон. ін-т держ. упр. Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. ― Львів : [б.в.], 2012. ― 20 с.

52. Липовська Н. А. Розвиток системи професійної підготовки державних службовців в Україні / Н. А. Липовська // Публічне адміністрування: теорія та практика [Електронний ресурс]. ― 2010. ― № 2 (4). ― Режим доступу : www.nbuv.gov.ua/e-journals/Patp/2010_2/10lnadsu.pdf.

60. Малиновський В. Я. Державне управління [Текст] : навч. посіб. / В. Я. Малиновський ― Вид. 2-ге, доп. і перероб. ― К. : Атіка, 2003. ― 576 с.

61. Мельников О. Ф. Парадигми фахової підготовки державних службовців [Текст] : монографія / О. Ф. Мельников. ― Х. : ХарРІ НАДУ, 2007. ― 423 с.

65. Наукові кадри та кількість організацій [Електронний ресурс]. ― Режим доступу : www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2005/ni/ind_rik/ind_u/2002.

75. Про Стратегію державної кадрової політики на 2012–2020 роки [Електронний ресурс] : Указ Президента України № 45/2012 від 01.02.2012 р. ― Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/45/2012.

77. Розпутенко І. В. Дефіцит елітарності як національна ознака / І. Розпутенко // Урядовий кур’єр [Текст]. ― 2008. ― 6 лют. ― C. 8―10.

100. Phillips J. Return on Investment in Training and Performance Improvement Programs [Text] / Jack J. Phillips. ― Houston : Gulf Publishing, 2003. ― 378 p. 

Додаток 10

ЗРАЗОК ОФОРМЛЕННЯ ДОДАТКУ 

Додаток Е

Завдання головного навчального закладу з підготовки державних службовців 

Завдання ІДУС

Завдання УАДУ

Чинні завдання НАДУ

- проведення наукових досліджень з питань теорії та практики державного управління і місцевого та регіонального самоврядування

- проведення за державним замовленням та госпрозрахунковими договорами з підприємствами, установами, організаціями наукових досліджень з актуальних проблем теорії і практики державного управління та самоврядування

- проведення фундаментальних та прикладних наукових досліджень з проблем державного управління, місцевого самоврядування

- підготовка та перепідготовка кадрів для органів державної виконавчої влади і місцевого та регіонального самоврядування

- здійснення підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації кадрів державних органів та органів місцевого самоврядування в Україні за денною, вечірньою та заочною формами навчання

- підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування для роботи на посадах I-IV категорій та відповідного кадрового резерву; просвітницька діяльність

- підготовка керівних кадрів для підприємств державного сектора економіки

 

 

 

 

- підвищення кваліфікації керівників підприємств, установ і організацій, що є в державній власності, посади яких належать до I-II номенклатурних груп

 

 

- підготовка науково-педагогічних і наукових кадрів вищої кваліфікації в галузі науки “Державне управління” за державним замовленням, а також на основі договорів з юридичними і фізичними особами

Додаток 11

ЗРАЗОК ОФОРМЛЕННЯ АНОТАЦІЇ

(для слухачів денної форми навчання) 

АНОТАЦІЯ

Кіцак Т. М. Формування та реалізація державної політики у сфері підготовки державних службовців. – Рукопис.

Робота на здобуття магістра за спеціальністю «Державне управління». – Львівський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. – Львів, 2012.

У роботі здійснено понятійно-структурний аналіз механізмів формування та реалізації державної політики у сфері підготовки державних службовців. Узагальнено сучасні моделі та системи підготовки управлінців у зарубіжних країнах (Польща, Німеччина, Франція, США, Канада) та запропоновано імплементацію їх досвіду в Україні. Проведено комплексний аналіз сучасної державної політики у сфері підготовки державних службовців в Україні. Виявлено зв’язок між розвитком механізму правового регулювання та інституційним розвитком державної політики у цій сфері. Запропоновано підхід до оцінювання ефективності державної політикиу сфері підготовки державних службовців. Доведено необхідність запровадження підготовки за освітньо-кваліфікаційним рівнем “бакалавр” у галузі знань “Державне управління”. Визначено напрями вдосконалення механізмів формування та реалізації державної політики у сфері підготовки державних службовців.

Ключові слова: підготовка державних службовців, галузь знань “Державне управління”, магістерські програми, бакалаврат, механізми формування та реалізації державної політики. 

ANNOTATION

Kitsak T.M. Public policy-making process in the field of public servants’ training. – Manuscript.

The thesis for Degree of Master in Public Administration. – Lviv Regional Institute of Public Administration of the National Academy of Public Administration under the Office of the President of Ukraine. – Lviv, 2012.

The conceptual and structural analysis of mechanisms of public policy-making in the field of public servants’ training is conducted. Contemporary models and systems of managers’ training in foreign countries (Poland, Germany, France, USA, Canada) are generalized. The complex analysis of contemporary public policy in the field of public servants’ training in Ukraine is made. The connection between the development of the mechanism of legal regulation and the institutional development of public policy in this sphere is revealed. The approach for evaluating public policy effectiveness is proposed. The necessity of implementing training at education qualification level of Bachelor in the sphere of knowledge “Public Administration” is proved. Directions for improving mechanisms of public policy-making in the field of public servants’ training are revealed.

Key words: public servants’ training, sphere of knowledge “Public Administration”, Master’s programmes, baccalaureate, mechanisms of public policy-making. 

Додаток 12

ОСНОВНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ 

Метод – це сукупність прийомів чи операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності, підпорядкованих розв’язанню конкретного завдання.

Загальні методи пізнання поділяються на три групи:

- методи емпіричного дослідження;

- методи теоретичного дослідження;

- універсальні методи. 

1. Методи емпіричного дослідження:

- спостереження – цілеспрямоване вивчення об’єкта;

- порівняння – процес встановлення подібності або відмінностей предметів або явищ, а також знаходження загального, притаманного двом, або кільком об’єктам;

- вимірювання – це визначення числового значення певної величини за допомогою одиниці виміру;

- експеримент – це метод, за яким дослідник активно впливає на об’єкт завдяки створенню штучних умов. 

2. Методи теоретичного дослідження:

- ідеалізація – це конструювання подумки об’єктів, які не існують насправді;

- формалізація – метод вивчення різних об’єктів шляхом відображення їхньої структури у знаковій формі (напр. математичні знаки);

- аксіоматичний – метод побудови наукової теорії, за якого деякі твердження приймаються без доведень;

- гіпотеза та припущення – це форма осмислення фактичного матеріалу, форма переходу від фактів до законів;

- історичний метод – дає досліднику формування і розвиток процесів і подій у хронологічній послідовності з метою виявлення зв’язків як закономірностей;

- системний підхід – комплексне дослідження великих і складних об’єктів (систем), як єдиного цілого із узгодженням функціонування усіх елементів. 

3. Універсальні методи

- абстрагування – відхід у думці від несуттєвих властивостей і виділення кількох рис, які цікавлять дослідника (види абстракцій: ототожнення, ізолювання, конструктивізація і т.п.);

- аналіз – метод, який дає змогу поділяти предмети на складові частини;

- синтез – припускає з’єднання окремих частин, або рис предмета в єдине ціле;

- індукція – перехід від часткового до загального, коли на підставі знання про частину предметів або класів робиться висновок про клас загалом;

- дедукція – висновок щодо якогось елементу множини робиться на підставі знання загальних властивостей всієї множини;

- моделювання – ґрунтується на використанні моделі, як засобу дослідження явищ і процесів природи та суспільства. Під моделями розуміють системи, що замінюють об’єкт пізнання.

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!