Тематика курсових робіт з курсу Теорія держави і права Тема 11-20, НУДПСУ
« Назад
Тематика курсових робіт з курсу „Теорія держави і права” 2011-2012 н.р.1.Теорія держави і права, як фундаментальна наука. 2. Науковий статус теорії держави і права. 3. Влада та норми поведінки в до державному суспільстві. 4. Методологія теорії держави і права. 5. Особливості внутрішніх та зовнішніх функцій держави в Україні. 6. Політичний режим та його особливості в умовах розвитку сучасності України. 7. Функціонування законодавчої влади в Україні. 8. Співвідношення правової держави та громадянського суспільства. 9. Концепція широкого право розуміння. 10. Державний апарат в Україні: теорія та практика. 11. Концепція нормативного право розуміння. 12.Типологія держави. 13. Законодавство в Україні та шляхи його удосконалення. 14. Реалізація норм права та правомірна поведінка ( лінії взаємозв’язку ). 15. Роль правової культури в процесі застосування норм права. 16. Правовідносини як складовий елемент механізму правового регулювання. 17. Правомірна поведінка як фактор забезпечення режиму законності в суспільстві. 18. Правовий нігілізм як антипод правової культури. 19. Принципи та гарантії законності. 20. Шляхи розбудови правової держави в Україні. 21. Правове виховання та його вплив на формування правосвідомості і правової культури. 22. Романо-германська правова сім’я. 23. Прогалини в позитивному праві та шляхи їх подолання. 24. Правова система сучасної України. 25. Соціально-правова держава та шляхи її розбудови в Україні. 26. Правовий статус особи в Україні (позитивні та негативні характеристики). 27. Причини нестабільності правомірної поведінки в Україні. 28. Юридична відповідальність. 29. Поняття та особливості правосвідомості податківців. 30. Юридичні факти, презумпції та фікції. 31. Правові стимули як спонукання до законослухняних дій. 32. Склад правопорушення як підстава юридичної відповідальності. 33. Правове регулювання: теоретичні аспекти. 34. Інтеграція законодавства України до права ЄС. 35. Англо-американська правова сім’я.
Тема №11. Концепція широкого праворозумінняМожливий план Вступ
Висновки Методичні вказівки 1. В першому питанні необхідно звернути увагу на те, що в науці на сьогоднішній день не сформувалось єдиного поняття права. Однак, чітке розуміння права необхідно як практикам, так і теоретикам. В зв’язку з цим з'явився такий напрямок правової думки, як концепція широкого праворозуміння (інтегративна школа права), яка побудована на синтезі (об'єднанні) „класичних” концепцій. Доцільно звернути увагу на багатогранність підходів щодо праворозуміння та висвітлити їх основні сутнісні характеристики. 2. Розкриття основних положень щодо концепції широкого праворозуміння слід розпочати з аналізу теоретичних положень та висновків, що містяться в роботах таких вчених як С.С. Алексєєв, В.К. Бабаєв, А.Б. Венгерок, Д.А. Керімов, М.І. Козюбра, В.Н. Кудрявцев, Є.А. Лукашкова, А.В. Малько, В.С. Нерсесянц. Концепція широкого праворозуміння виникла в Росії в кінці ХІХ ст. як засіб примирення існуючих класичних концепцій, а саме позитивізму і природно-правової доктрини. Студентам та курсантам необхідно звернути увагу на те, що термін „інтегративна юриспруденція” був введений в науковий обіг американським професором Дж. Холлом. В цьому аспекті слід розкрити основні підходи щодо розуміння права зазначеним автором. 3. В третьому питанні розкрити дискусійні аспекти щодо концепції широкого праворозуміння, відзначивши, що позитивним моментом є те, що її прихильники розглядають право в першу чергу в якості важливої соціальної, культурної і морально-гуманістичної цінності. Вони чітко розмежовують право і закон, відійшовши від формули, що „право – це узаконена воля пануючого класу”, підвищивши роль прав людини, вказавши на необхідність відповідності національного права міжнародним стандартам. До негативних моментів зазначеної концепції слід відносити те, що вона не приділяє належної уваги інструментальній функції права, його практичній спрямованості, недооцінює призначення права як ефективного регулятора суспільних відносин, нормативної основи законності. Література 1. Алексеев С.С. Филисифия права. М., Норма, 1997. 2. Костенко О.Б. Про деякі парадокси права як феномена. // Науковий вісник Чернівецького університету. Випуск Ю. Правознавство. Збірник наукових праць. Чернівці, 1999, с.9-10. 3. Козловський А.А. Право як пізнання: Вступ до гносеології права. Чернівці. Рута, 1999. 4. Нерсесянц В.С. Право и закон. – М., 1983. 5. Теорія Ганса Кельзена як одна з складових інтегративної юриспруденції // Держава і право. Збірник наукових праць // Юридичні і політичні науки. – Вип. 13. – К., 1999. – с.9-16. 6. Толстик В.А. От плюрализма правопонимания к борьбе за содержание права // Государство и право, 2004, №9, с.14-15. 7. Методологическая роль правопонимания в исследовании закономерностей правовой жизни // Правовая политика и правовая жизнь. 2003. №3. 8. Графский В.Г. Интегральная (синтезированная) юриспруденция: актуальный и все еще не завершенный проект // Правоведение. 2003. №3 9. Романов Р.А., Гриб В.В. Критерии соотношения основных типов правопонимания // Юрист. 2003. №4. 10. Мальцев Г.В. Понимание права: подходы и проблемы. М., 1999. 11. Румянцева В.Г., Мартынов В.Ф. Основы системного подхода к правопониманию// История государства и права.- 2007.-№15.- С.33-35 12. Самофалов Л.П., Старостюк А.В., Кононець Т.Л., Шилінгов В.С., Чернецька О.В. /Навчальний посібник/ За заг. ред.. В.С. Шилінгова.- К: КНТ, 2008.- 228с.
Тема №12. Типологія державиМожливий план Вступ
Висновки Методичні вказівки 1. Студентами має бути визначено поняття „тип держави”, що дає змогу дослідити характер і роль держави, які постійно змінюються. Звернути увагу на структуру типу держави: характеристику державної влади; аналіз цілей, завдань, функцій та механізму держави; дослідження форми держави; висвітлення проблем правової системи в державі; опис сутності держави. Визначити критерії типологізації: за теорією модернізації (держава аграрного типу, тепер – індустріального), перехідна держава, сучасна (раніше держава індустріального типу, тепер – постіндустріального). 2. В зазначеному розділі звернути увагу на розуміння держави як системи взаємопов’язаних економічних відносин. Прихильники формаційного підходу щодо типологізації держави розглядають державу як специфічний соціальний орган, який виникає і відмирає на відповідному етапі розвитку суспільства – соціально-економічні формації. Основними історичними типами держави, у відповідності з формаційними підходами, є держави експлуататорського типу (рабовласницькі, феодальні, буржуазні). Окреме місце в зазначеній типологізації займає соціалістична держава, в якій на зміну приватної власності на засоби виробництва приходить власність державна. В розділі зазначити як позитивні так і негативні риси даного підходу до типологізації держав. 3. Цивілізаційний підхід спрямований на пізнання особливостей державного розвитку через всі форми діяльності людини: трудову, політичну, соціальну, релігійну. В межах цього підходу тип держави визначається не стільки об’єктивно-матеріальними, скільки ідеально-духовними, культурними факторами. 4. Охарактеризувати лібертарно-юридичний критерій типологізації держави (основоположник В.С. Нерсесянц). До цього типу належать держави етнічного типу, станового типу, індивідуального типу, природно-правового типу. За політико-правовим критерієм типологізації охарактеризувати такі типи держав як становий, представницький і цивілізаційний. В Росії з'явилася типологія, яка виділяла соціетальний підхід до держави (основоположник Р.Т. Мухаєв), суть якого полягає в тому, що держава може служити суспільству або навпаки. В межах цього підходу виділяють такі типи держав як поліцейська, правова і соціальна. Література 1. Мухаев Р.Т. Теория государства и права: Учебник. – М.: ПРИОР, 2001. – с.464. 2. Мамут Л.С. Государство: полюсы представлений // Общественные науки и современность. 1996. №4. 3. Рожкова Л.П. Принципы и методы типологии государства и права. Саратов., 1984. 4. Сорокин П.А. Человек. Цивилизация. Общество. М., 1992. 5. Тойнби А.Д. Постижение истории. М., 1991. 6. Цивилизационные модели современности и их исторические нормы // Под ред. Ю.Н. Пахомова. – К. Наукова думка, 2002. – с.632. 7. Шемишученко Ю.С., Тимошенко В.І. Типологія держав // Юридична енциклопедія. – К., 2004. - т.6. – с.65-66. 8. Якушик В.М. Государство переходного типа (вопросы теории). К.: Лыбидь, 1991. – с.199. 9. Самофалов Л.П., Старостюк А.В., Кононець Т.Л., Шилінгов В.С., Чернецька О.В. /Навчальний посібник/ За заг. ред.. В.С. Шилінгова.- К: КНТ, 2008.- 228с.
Тема № 13. Законодавство України та шляхи його удосконаленняМожливий план Вступ 1. Система законодавства: поняття, галузі, інститути. 2. Співвідношення системи права та системи законодавства. 3. Шляхи удосконалення законодавства України. 4. Систематизація нормативно-правового матеріалу в Україні, їх основні напрями та форми. Висновки Методичні вказівки 1. В першому питанні слід дати загальнотеоретичну характеристику поняттю «система законодавства». Так, під системою законодавства часто розуміють сукупність всіх існуючих в тій чи іншій державі нормативно-правових актів (законів і підзаконних нормативно-правових актів), які поділяються у відповідності до різних критеріїв на певні складові частини. Необхідно проаналізувати чим викликано подібне розширення змісту цього поняття в юридичній науці і чи не знижує це значимість закону. В сучасній юридичній практиці використовується більш вузьке значення системи законодавства, з цього приводу слід звернути увагу на тлумачення даного поняття Конституційним Судом України. Закон є основою законності правопорядку в державі, чи не нівелює значення закону обростання його різними уповноваженнями, змінами, підзаконними нормативно-правовими актами, і тим самим, деструктивно впливає на ставлення до нього суспільства? В цьому ж питанні необхідно охарактеризувати структуру системи законодавства, як зумовлену системою права внутрішню організацію нормативно-правових актів, що виражається у їх єдності, об'єктивності, визначеності, а також у розподілі законів та підзаконних нормативно-правових актів за галузями та інститутами. 2. У даному питанні слід проаналізувати як співвідносяться система права і система законодавства. Поняття «система права» характеризує внутрішню сторону об'єктивного права, поняття «система законодавства» відбиває його зовнішню сторону – форму. Таким чином, система права і система законодавства співвідносяться між собою як зміст і форма. Щоб розкрити дане питання необхідно охарактеризувати відмінності між системою права і системою законодавства, які проявляються в їх структурних елементах, змісті та обсязі. Також слід звернути увагу на те, що система законодавства є хоч і головною, але не єдиною формою існування системи права, оскільки право може існувати як до законодавства, так поза законодавством. Чи існуюче багатоманіття понять («система законодавства», «система права», «система нормативно-правових актів», «система джерел права») не створює певних труднощів для юридичної практики? Порівняно з системою права, яка має об'єктивний характер. Система законодавства в значній мірі ціленаправленому впливу з боку правотворчих органів. Вона не тільки створюється, але в своєму розвитку спрямовується ними, а існування і функціонування системи законодавства обумовлюється волею і нормотворчими прагненнями законодавця. 3. Питання вдосконалення законодавства України надзвичайно актуальне для української правової системи. Ми все ще стикаємось з цілим рядом проблем в цій сфері, зокрема, існують проблеми щодо стану впорядкованості та внутрішньої узгодженості українського законодавства; значна кількість формально діючих, але фактично втративших силу нормативно-правових актів, деякі з них все ще не приведені у відповідність з Конституцією і т.п. Тому в даному розділі курсової роботи студент повинен зробити загальний аналіз проблем, характерних для сучасного законодавства України та розглянути і охарактеризувати основні шляхи удосконалення системи законодавства. Так, наприклад, це можуть бути: оптимізація правотворчої діяльності; забезпечення ефективності законотворчої діяльності Парламенту; усунення дублювання в підзаконних актах міністерств, відомств, держ.служб правових актів виконавчої влади; узгодженість дій суб'єктів законодавчої ініціативи; визначити порядок і процедуру оперативного вирішення колізій та прогалин в законодавстві і т.п. 4. Останні роки у зв'язку з потребами пришвидшення правового реагування на потреби суспільства, темпи правотворчої діяльності достатньо високі. Проте, якщо зараз не займатись впорядкування діючої нормативної бази, то в майбутньому виникнуть значні складнощі із знаходженням і застосуванням діючих норм права. Систематизація законодавства – постійна форма розвитку і впорядкування діючої праової системи. Систематизація нормативно-правового матеріалу необхідна, по-перше, для його подальшого розвитку, а по-друге, вона забезпечує зручність при реалізації права, можливість оперативно знаходити і правильно тлумачити всі потрібні норми. Систематизація є необхідною передумовою цілеспрямованого і ефективного правового виховання, наукових досліджень, навчання студентів. Крім того, в даному розділі слід охарактеризувати і основні форми систематизації законодавства, до яких, як правило, відносять кодифікацію, інкорпорацію, консолідацію і облік нормативно-правових актів. Література 1. Бобровник С.В. Систематизація законодавства // Юридична енциклопедія.-К., 2003.-т.5 2. Бобровник С.В., Богініч О.Л. Система законодавства України: актуальні проблеми та перспективи розвитку.-К., 1999 3. Бобылев А.И. Современное толкование системы права и системы законодательства//Государство и право.-1995.-№5 4. Законодавство: проблеми ефективності.-К., 1995 5. Игнатьева М.Н. Система законодательства: теоретико-правовой анализ.-Якутск, 2001 6. Козловський А. Систематизація законодавства як гносеологічний процес//Право України.-2000.-№2 7. Михайлов О.В. Систематизация нормативно-правовых актов как способ их совершенствования.-М., 2003 8. Сильченко Н.В. Закон: проблемы этимологии, социологии и логики.-Минск, 1993 9. Систематизація законодавства України: проблеми та перспективи вдосконалення.-К., Інститут держави та права ім.В.М.Корецького НАН України, 2003
Тема № 14. Реалізація норм права та правомірна поведінка (лінії взаємозв'язку)Можливий план Вступ 1. Соціальна природа реалізації норм права. 2. Правомірна поведінка як умова реалізації права. 3. Основні форми безпосередньої реалізації права. 4. Застосування норм права – специфічна форма людської діяльності. Висновки Методичні вказівки 1. Перший розділ передбачає розкриття загальної соціальної природи реалізації норм права. Тут необхідно виходити з того, що право виступає в якості вищої соціальної цінності, але лише тоді, коли його принципи і норми втілюються в життя, реалізуються в діях суб'єктів соціального життя. В правовій державі суспільство. з одного боку, і держава – з іншого, беруть на себе зобов'язання дотримуватись права. Враховуючи це, проблема реалізації праваможе бути розглянута в двох напрямках: дотримання права з боку державних органів і посадових осіб та здійсення права у вчинках громадян, в діяльності їх організацій і об'єднань. Багато в чому саме це формує правопорядокв державі. Соціальна важливість реалізації норм права також виходить з того. Що для правопорядку недостатньо простої наявності правових норм, важливо щоб кожний суб'єкт правових відносин (задля правопорядку) слідував своїй соціальній ролі з дотримання всіх процесуально-процедурних настанов. Високий рівень реалізації права є характерним показником сталого, гармонійного, демократичного суспільства, що розвивається. 2. В умовах існування правової держави і громадянського суспільства правомірна поведінкавиступає як один з найістотніших різновидів всієї сукупності соціально значимих дій, вчинків людей. Працюючи над другим розділом, студент повинен відштовхуватись від того, що правомірна поведінка нерозривно пов'язана з різними формами реалізації права і саме через неї і реалізуються норми права. Правомірна поведінка (дії, вчинки, що узгоджуються з правовими приписами) в залежності від характеру може виступати у формах дотримання, виконання, використання або ж застосування права. Часто, в юридичній літературі, стверджується, що саме дотримання заборон, виконання обов'язків, використання наданих прав, застосування права державними органами і посадовими особами якраз і становить суть правомірної поведінки. Також бажано, щоб студент в цьому розділі звернув увагу на ще одну обставину забезпечення реалізації норм права. Справа в тому, що правомірна поведінка може по-різному оцінюваться державою, а саме, з точки зору її соціальної цінності. 3. В третьому розділі необхідно охарактеризувати та розкрити суть соціальну роль форм безпосередньої реалізації права. Право здатне безпосередньо впливати на поведінку людей. Реалізація правових норм являє собою кінцевий результат правового регулювання, і є втіленням приписів правових норм в реальній діяльності суб'єктів права, перетворюючи їх вимоги в правомірну поведінку. Таким чином, реалізація права є необхідною стороною життя суспільства, оскільки норми права мають велику соціальну цінність і є важливим інструментом впливу на суспільні відносини за умови їх втіленняв життя в результаті свідомої поведінки людей. До основних форм безпосередньої реалізації норм права відносять виконання, використання і дотримання норм права, характеризуючи кожну з них студент повинен визначити соціальну роль і значення кожної. Наприклад, соціальна роль і призначення дотримання норм права полягає в тому, щоб не допустити скоєння дій, які б причинили шкоду не тільки суспільству і державі, але й особі і т.д. 4. Працюючи над четвертим питанням автор повинен акцентувати увагу на тому, що застосування - це такий спосіб реалізації права, який пов'язаний з владними діями юрисдикційних органів і посадовців. Останні виступають від імені держави, виконуючи покладені на них спеціальні функції і повноваження. Перед нами - одна з форм державної діяльності, спрямованої на втілення правових приписів в життя, практику. Правозастосування безпосередньо пов'язане з ефективністю дії законів і інших нормативних актів, вдосконаленням механізму правового регулювання, підтримкою правопорядку і дисципліни в суспільстві. Одночасно, сам процес застосування права повинен протікати в суворих рамках законності, що виключають свавілля, бюрократизм, тяганину, тим більше - хабарництво, здирництво. У яких же випадках виникає сама необхідність в застосуванні норм права, якими причинами воно викликається? Іншими словами, які підстави, цієї юридично владної дії? Застосовувати норми права - це означає застосовувати владу, а нерідко - примус, санкції, покарання. Правозастосування здійснюють тільки спеціальні суб'єкти. Саме тому пересічні громадяни не можуть застосовувати правові норми, іншими словами, застосовувати владу; такими прерогативами вони не наділені, хоча питання це в літературі небезперечне. Мета правозастосування - впорядкування взаємин між людьми і їх об'єднаннями, надання їм організованого і стабільного характеру. Література 1. Боннер А.Т. Законность и сраведливость в правоприменительнй деятельности.-М., 1992 2. Завадская Л. Механизм реализации права.- М., 1997 3. Кудрявцев В.Н. Правовое поведение: нормы и патология.-М., 1982 4. Маликов М.К. Проблемы реализации права.- Иркутск, 1998 5. Оксамытный В.В. Правомерное поведение личности. К.,1990 6. Павлишин О. Правозастосування як об'єкт філософсько-правових досліджень//Право України.-2004.-№8 7. Палеха Р.Р. Механизм применения права //Проблемы правоведения. Вып.1.- Белгород, 2003 8. Решетов Ю.С. Реализация нор права.-Казань., 1989 9. Шаповал В. Теоретичні проблеми реалізації норм конституції //Право України.-1997.-№6
Тема №15. Роль правової культури в процесі застосування норм праваМожливий план Вступ
Висновки Методичні вказівки 1. Серед значної кількості політичних і правових проблем в сучасних умовах розвитку України особливе місце належить проблемі правової культури в процесі здійснення правозастосовчої діяльності. В першому розділі курсової роботи доцільно звернути увагу на загальне розуміння поняття «правова культура»; виявити зміст поняття «правова культура суб’єктів застосування норм права»; визначити основні риси правової культури зазначених осіб. Особливістю правової культури суб’єктів застосування норм права є те, що її слід віднести до професійної правової культури, яка представляє собою систему правових знань, уявлень, поглядів та переконань тих осіб, практика діяльності яких пов’язана з правом та процесом його застосування, а наявність відповідного комплексу правових знань є обов’язковою вимогою до них. Правова культура суб’єктів застосування норм права є специфічним відображенням правової культури індивідів, соціальних груп та суспільства в цілому. Вона формується як в процесі здобуття правових знань шляхом навчання в юридичних учбових закладах, так і безпосередньо при реалізації відповідних повноважень особами, які не мають юридичної освіти, але які є суб’єктами застосування норм права. 2. В другому розділі необхідно висвітлити питання, які пов’язані з роллю правової освіти, правового інформування щодо підвищення рівня правової культури суб’єктів застосу4вання норм права. Доцільно показати взаємозв’язок між правовою культурою зазначеної категорії осіб і їх правовою активністю. 3. Третій розділ має відображати характеристику особливостей правової культури податківців, як соціальної групи, що характеризується єдністю мети та завдань, що стоять перед ними і відрізняється від мети та завдань, які властиві іншим соціальним групам. Це свідчить про те, що податківцям належить особливе місце в соціальній структурі суспільства. Останнє зумовлює наявність специфічних форм, в яких відбувається процес реалізації податківцями їх прав та виконання юридичних обов’язків. Висвітлюючи питання даного розділу слід виділити характерні риси професійної правової культури співробітників ДПС України: наявність спеціального суб’єкта, спеціальний об’єкт, неоднорідність правової культури за своїм змістом та ін. Література 1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року// Голос України .- 1996.-13 липня.- №128. 2. Про державну податкову службу в Україні: Закон України від 4 грудня 1990 року в редакції закону України від 24 грудня 1993 року// Закон України.- 1996.- т.1. 3. Кельман Л.М. критерії ефективності право застосовної діяльності// Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична.- 2007.- №1. – С. 302-312. 4. Білий П. Про правову культуру працівників органів внутрішніх справ.// Право України.-1997. №10.- С.40. 5. Кононенко О. Правосвідомість судді і перспективи впровадження міжнародних норм у сфері прав людини в практику судового захисту// Право України.- 2001.- №2. 6. Осика І. правовий нігілізм та правова культура// Право України.- 2001.- №7. 7. Самофалов Л.П., Старостюк А.В., Кононець Т.Л., Шилінгов В.С., Чернецька О.В. /Навчальний посібник/ За заг. ред.. В.С. Шилінгова.- К: КНТ, 2008.- 228с.
Тема № 16. Правовідносини як складовий елемент механізму правового регулюванняМожливий план Вступ
Висновки Методичні вказівки 1. В першому розділі слід зосередити увагу на визначенні місця та ролі правового регулювання в системі соціального регулювання суспільних відносин. Вказати, що саме за допомогою правового регулювання здійснюється ефективний вплив права на процес упорядкування суспільного життя, визначаються права і обовязк суб’єктів права та реальний процес втілення їх в життя, тобто здійснюється реалізація норм права. В цьому розділі доцільно визначити характерні ознаки, які властиві для правового регулювання. Зосередити увагу на відмінностях, які існують між правовим регулюванням та правовим впливом. 2. У другому розділі доцільно зазначити існу.чі типи правового регулювання суспільних відносин, а саме: «загальнмй дозвіл» та «звільнення від заборони». Вказати щодо яких саме суб’єктів стосуються дані типи правового регулювання. Визначити та охарактеризуват способи правового регулювання: дозвіл, заборона та зобов’язання. 3. В третьому розділі закцентувати увагу на визначенні поняття механізму правового регулювання та характеристиці його структурних елементів (орм права, правовідносин, актів реалізації прав та виконання юридичних обов’язків, застосування норм права). 4. Особливу увагу при висвітлені четвертого розділу звернути на питання щодо сутності правовідносин як важливого елементу в механізмі правового регулювання. Зазначити, що саме за допомогою правовідносин відбувається «життя права», тобто формально визначений варіант поведінки, який міститься в правовій нормі набуває реального втілення в життя. Доцільно вказати на роль податкових правовідносин в механізмі правового регулювання, визначаючи їх особливості. Література 1. Кдлян Е.Л. Механізм воздействия законності на правовое поведение личности //Юрист-Правовед.- 2007.- №6(26).- С.12-17 2. Кельман Л.М. Критерії ефективності право застосовної діяльності// Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична.- 2007.- №1.- С.302-312 3. Парфенов А.В. Правовое состояние: Монография.- М.: Юристь, 2007.-124с. 4. Прпоблемы теори государства и права: учебник / Под.ред. В.М. Сырых.- М.: Эксмо,2008.- 528с. : CD-(Российское юридическое образование). С.191-230 5. Самофалов Л.П., Старостюк А.В., Кононець Т.Л., Шилінгов В.С., Чернецька О.В. /Навчальний посібник/ За заг. ред.. В.С. Шилінгова.- К: КНТ, 2008.- 228 с.
Тема № 17. Правомірна поведінка як фактор забезпечення режиму законності в суспільствіМожливий план Вступ
Висновки Методичні вказівки 1. У першому питанні необхідно загострити увагу на тому, що правова поведінка є одним з проявів нормативної поведінки. Правова поведінка регламентується нормами права, виражається зовні у формі діяння суб’єкта і є соціально значущою. Вона може бути а) правомірною і б) протиправною. Сутність соціальної значущості правової поведінки – її властивість впливати на стан суспільних відносин. Юридичні факти – це результат правової поведінки. Правові вчинки – це складові правової поведінки , що моделюється в нормах права. Елементами правового вчинку є : об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. 2. Розглядаючи друге питання треба показати, що правомірність є основною ознакою правомірної поведінки, яка відповідає приписам правових норм. Правомірна поведінка – це загальна форма реалізації суб’єктивних прав і обов’язків, які випливають з характеру норм права, що реалізуються . Види здійснення правомірної поведінки: дотримання норм, виконання норм, використання норм, правозастосування. 3. Третє питання присвячується видам правомірної поведінки, які мають відповідну класифікацію: 1) як юридичний факт; 2)при реалізації норм права; 3)за фактичним змістом; 4)за формою вираження; 5)за причинами прояву; 6)за способом формування в текстах правових документів; 7)за характером суб’єктів; 8)відповідно до особливостей суб’єктивної сторони. 4. У четвертому питанні акцентується увага на співвідношенні правомірної поведінки і законності. Дотримання законності це відповідність правомірної поведінки норам права. Законність пронизує всі інститути державно-правової надбудови і є невід’ємним елементом демократії. Ознаки реальної законності тісно пов’язані з високою правовою культурою суспільства, динамізмом законодавства, стабільністю основних принципів, чіткістю, якістю, конкретністю закону. Дані ознаки сприяють дієвості правомірної поведінки, унеможливлюють порушення норм права. Література 1. Скакун О.Ф. Теорія держави і права : Підручник. 2-е вид./ Пер. з рос. Харків: Консум, 2005.-656с. 2. Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М., Загальна теорія держави і права: Підручник.-Львів : «Новий світ-2000»,2003.-584с. 3. Цвік М.В., Ткаченко В.Д., Богачов Л.Л., петришин О.В., Олейников С.М., Павловські Л.М., Яковюк І.В., Вороніна М.А. Загальна теорія держави і права: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. Навч. закладів освіти.-Х.: Право,2007.- 428с. 4. Теорія держави і права: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл./ В.В. Сухонос.- Суми: Ун-ка., 2005.-536с. 5. Кудрявцев В.Н. Правовое поведение: норма и патология.- М.,1998. 6. Гайман В.И. Формирование правовой активності личности.- М.,1998. 7. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность.- М., 1996.
Тема № 18. Правовий нігілізм як антипод правової культуриМожливий план Вступ 1. Нігілізм як зальносоціальне явище. 2. Правовий нігілізм: поняття, джерела, форми вираження. 3. Проблеми деформації правової культури. 4. Характерні риси сучасного нігілізму та шляхи його подолання. Висновки Методичні вказівки 1. В першому питанні автор повинен дати загальну характеристику нігілізму як загальносоціального явища, розкрити суть цієї соціальної аномалії, показати її деструктивну роль в суспільстві. Нігілізм (з латин.- заперечення) виражає негативне ставлення суб'єкта до певних цінностей, норм, ідеалів, окремих, а іноді і до всіх сторін людського буття. Часто, нігілізм виступає однією з форм світосприйняття, соціальної поведінки. Нігілізм в суспільстві має багато іпостасей, він може бути правовим, моральним, політичним, релігійним, ідеологічним, в залежності від того, які цінності заперечуються і про яку сферу суспільних відносин йде мова. Необхідно звернути увагу на те, що характерною рисою всіх форм нігілізму є заперечення, але не всяке заперечення є нігілізмом. Нігілізм, в традиційному розумінні, як явище деструктивне, соціально шкідливе, а часто і руйнівне. В цьому контексті, автор повинен вказати на суттєву різницю яка існує між нігілістичним запереченням і діалектичним. Також, в даному питанні, необхідно зробити історико-правовий аналіз виникнення та поширення нігілізму. Так, нігілізм як течія суспільної думки, виник давно, але найбільшого розповсюдження досяг в кінці ХІХ – першій половині ХХ ст., головним чином в Західній Європі та Росії. Новим етапом всплеску правового нігілізму можна вважати період «перебудови», коли переоцінювалися ідеали і хвиля загального негативізму змітала на своєму шляху як негативне так і позитивне. Сьогодні правовий нігілізм знаходить своє вираження в самих різних іпостасях: соціальний протест проти нових методів перетворень; незгода з тими чи іншими політичними рішеннями чи акціями; несприйняття курсу реформ; відкидання загальних зразків поведінки, моральних орієнтирів; вороже ставлення до державних інститутів і структур влади; фрондизм. 2. Одним з найбільш небезпечних проявів деформації правової культури є правовий нігілізм. Правовий нігілізм є проявом соціального нігілізму, сутність якого полягає в загальному негативному, неповажному ставленні до права, законів, нормативного порядку. Для правового нігілізму характерне високомірне, скептичне ставлення до права, оцінка його як другорядного явища серед загальнолюдських цінностей; невіра в високе призначення, потенціал, універсальність, можливості права. Працюючи над даним розділом автор повинен також дослідити джерелаі причини поширення правового нігілізму та проаналізувати його основні форми вираження. Так, до основних причин можна віднести: юридичну безграмотність, відсталість, правову невихованістьзначної частини населення; неналежний рівень поширення правової інформації; стан законності в суспільстві; юридично безграмотні та недієві нормативні акти; низький рівень правової культури. Автор також повинен звернути увагу на те, що джерела правового нігілізму можуть бути не тільки юридичні, а й інші – загальний кризовий стан суспільства; соціальна напруга; економічні проблеми; конфронтація влади; морально-психологічна нестійкість сучасного суспільства і т.д. Правовий нігілізм явище надзвичайно гнучке, здатне пристосовуватися до будь-яких обставин, і тому існує досить багато форм його прояву. Наприклад, недотримання і невиконання юридичних приписів, що в свою чергу, свідчить про відсутність належної правової культури; видання суперечнивих, а часто і взаємовиключаючих один одного правових актів; порушення прав людини; прямі навмисні порушення законів та інши діючих нормативно-правових актів і т.д. 3. В третьому питанні даної роботи автор повинен проаналізувати причини деформації правової культури та показати взаємозв'язок парвового нігілізму та правової культури. Правова культура один з найважливіших елементів правової системи суспільства, обов'язкова умова нормального функціонування держави. Людина що не має необхідного рівня правової культури, легко може стати на шлях правопорушення. І сьогодні, в Україні дія цієї аксіоми в силу активного поширення правового нігілізму і явищ, що срияють йому, породжує достатньо серйозні негативні наслідки. Тому посилення культурного і морального фактору є одним із першочергових завдань реформування сучасної правової системи, що може відіграти вирішальну роль в подоланні правового нігілізму. Правова культура - система правових цінностей, що відповідає рівню досягнутого суспільством правового прогресу і відображають у правовій формі стан свободи особи, інші найважливіші соціальні цінності.Правова культура - категорія комплексна. Тому до причин виникнення та існування саме правового нігілізму можна віднести певні вади правової культури: не сприйняття окремими групами суспільства курсу реформ, невдоволення змінами, проведення акцій протесту, невдоволення та незгода з тими чи іншими політичними рішеннями та акціями, неприязне відношення до державних інститутів і структури влади, її лідерам. Повною мірою поширенню правового нілізму сприяє низький рівень правової культури населення, відсутність у громадян досвіду правового спілкування та конструктивного розв'язання конфліктів. Причинами насамперед низького рівня культури взагалі є зміна системи соціальних орієнтирів та цінностей, духовних та моральних основ суспільства. Замість них утверджуються нові: меркантилізм, культ грошей, легкої наживи, ідеальне витісняється матеріальним, змінюються критерії престижу особистості, її соціальної ролі, визнання. Один з сучасних юристів США - Л. Фридмэн у своїй книзі "Введення в американське право" пише : "Правова культура - це барометр громадського життя, що являється одночасно і громадською силою, яка визначає, як часто тій або інший закон застосовується або порушується на практиці, як його уникають або як їм зловживають. Правова система без правової культури не діє". 4. В четвертому питанні автору необхідно акцентувати увагу на характерних особливостях сучасного нігілізму і, на основі опрацьованої інформації, запропонувати можливі шляхи подолання цього деструктивного явища. Сучасний правовий нігілізм набув якісно нових властивостей, яких він не мав раніше. Змінилися його природа, причини, канали впливу. Він заповнив усі ніші суспільства, набув фактично масового характеру. Склалося украй несприятливе і небезпечне соціальне середовище, постійно відтворююче і стимулююче антиправові спрямування суб'єктів. На жаль, правовий нігілізм не спадає, а прогресує. Виникло грізне явище, яке може відкинути демократичні перетворення на багато десятиліть назад. Серед найбільш характерних рис сучасного правового нігілізму можна виділити: підкреслено демонстративний, войовничий, конфронтаційно-агресивний характер, що обгрунтовано кваліфікується суспільною думкою як беззаконня; глобальність, масовість, широка розповсюдженість не лише серед громадян, соціальних і професійних груп, але і в офіційних державних структурах, законодавчих, виконавчих і правоохоронних ешелонах влади; різноманіття форм прояву; особлива міра руйнівності, опозиційна і популістська спрямованість і т.д. Досліджуючи проблему подолання правового нігілізму слід звернути увагу на те, що це важкий і довготривалий процес, що передбачає комплексний підхід. Основні шляхи подолання правового нігілізму - це підвищення загальної і правової культури громадян, їх правової і моральної свідомості; вдосконалення законодавства; профілактика правопорушень, і передусім злочинів; зміцнення законності і правопорядку, державної дисципліни; повага і всебічний захист прав особи; масова освіта і правове виховання населення; підготовка висококваліфікованих кадрів юристів; швидке проведення правової реформи та ін. Література 1. Борщева Е.В. Правосознание как фактор формирования правового государства. Автореферат канд. дис.. - Мн.,2000. 2. Волошенюк О.В. Правовий нігілізм в пострадянському суспільстві. - автореф.дисер. на здоб.наук.ступ.канд.юр.наук за спеціальністю 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень. - Університет внутрішніх справ, Харків, 2000. 3. Демидов Л.И. Политический радикализм как источник правового нигилизма // Государство и право. 1992.- № 4. 4. Ильин И.А. О сущности правосознания.-М.,1993 5. Кейзеров Н.М. Политическая и правовая культура.-М., 1983 6. Матузов Н.И. Правовой нигилизм и правовой идеализм как две стороны «одной медали»//Правоведение.-1994.-№2 7. Семитко А.П. Развитие правовой культуры как правовой прогресс.-Екатеринбург, 1996 8. Тригубенко Г. Боротьба зі злочинністю як засіб подолання правового нігілізму// Право України.-2002.-№ 3 9. Туманов В.А. О правовом нигилизме//Государство и право.-1989.-№10 10. Чернєй В.В. Подолання правового нігілізму - важлива умова розбудови правової держави. - автореф. дисер. на здоб. наук. ступ. канд. юр. наук за спец-тю - 12.00.12 - філософія права. Національна академія внутрішніх справ України. Київ, 1999.
Тема № 19. Принципи та система гарантій законностіМожливий план Вступ
Висновки Методичні вказівки 1. У вступній частині роботи визначається мета дослідження, надається його аналіз і значення обраної теми, його нормативно-правова база . В першому питанні необхідно визначити поняття та сутність законності, охарактеризувати основні її принципи і засади, проаналізувати її зв'язок із правопорядком і громадським порядком. 2. Друге питання міститься в обґрунтуванні нормативно-правові основи законності завдяки аналізу правових актів, насамперед, Конституції України, поточного законодавства а також відомчих актів, регулюючих законність податкової діяльності. 3. В третьому питанні треба звернути увагу на вимоги законності, дослідити її загально соціальні та спеціально соціальні гарантії та засоби їх забезпечення в реальній дійсності. Висновки повинні підвести підсумок проведеного дослідження , зазначити основні його етапи та завершеність. Література 1. Конституція України К., 1996 2. Котюк В.О. Теорія права: Навч. Посібник.- К.:Вен турі, 1996.-208 с. 3. Кудрявцев В.И. Правовое поведение : норма и патология. М., 1982 4. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах.-том II Теория права М.: Издательство «Зерцало», 1998.-416 с. 5. Лсенков С.Л. Теорія держави і права. Підручник «Юрінком Інтер»К.,2005 6. Рабинович П.М. Основи загальної теорії права та держави. Навчальний посібник.-К.:Атака.-2001.-176с. 7. Скакун О.Ф. Теорія держави і права:Підручник .- Харьків: «Консум»; 2001 8. Теория государства и права /Под ред.. Н.И. Матузова и А.В. Малько. М.,1997.-672с. 9. Теорія государства и права: Ученик/ Под. ред. В.К. Бабаева.-М.: Юристь,1999.-592 с. 10. Черданцев А.Ф. Теорія государства и права : Ученик для вузов.- М.: Юрайт, 2000.- 432с.
Тема № 20. Шляхи розбудови правової держави в УкраїніМожливий план Вступ
Висновки Методичні вказівки 1. У вступі необхідно обґрунтувати актуальність і значимість теми, визначити мету дослідження її нормативно-правову базу, звернувши увагу на основні нормативно-правові матеріали і документи які покладені в основу дослідження обраної теми. В першому питанні слід звернути увагу на історію ідеї про правову державу, витоки її виникнення і визначити її сутність, порівнявши із соціальною держави а також сучасними теоріями «держави загального благоденства», « позитивної держави», «держави добробуту». 2. Друге питання повинне акцентувати увагу дослідника на визначення основних ознак і принципів правової держави, звернувши особливу увагу на відносини особи і держави, встановлення балансу, який встановлює взаємні інтереси і рівновагу між ними на певних засадах. В цьому ж питанні необхідно визначити взаємозв’язок правової держави і громадянського суспільства. 3. Третє питання повинно бути присвячено дослідження і обґрунтованості шляхів і розвитку правової держави в Україні. Ідею про орієнтацію України на правову державу слід почати із положень конституційного договору між Верховною Радою і Президентом України від 8 липня 1995 року, просліджувати перспективу такого розвитку на шляхах оптимального поєднання принципів правової та соціальної державності і демократизму. У висновках слід підвести підсумок дослідження за всіма актуальними проблемами теми, надати їм кінцевий зміст та оцінити актуальність. Література 1. Конституція України . К., 1996 2. Ковальчук Т.І. Громадянське суспільство в аспекті історико-правової традиції. Правова держава Зб. Наукових праць. Інститут держав і права . 1994 3. Козлихин И.В. Идея правового государства . История и современность . С.Пб., 1993 4. Лисенков С.Л. Теорія держави і права . Підручник «Юрінком Інтер». К.,2005 5. Мушинський В.О. Правовое государство и правоотношения / Сов. Государвтво и право.- 1990. №2 с.21-27 6. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах.-том I Теория государства М.: Издательство «Зерцало», 1998.-416 с. 7. Политико-правовые ценности : история и современость . Под.ред. В.С. Нерсесянца .- М.: Эдиториал УРСС, 2000.- 256 с. 8. Рабинович П.М. Основи загальної теорії права та держави. Навчальний посібник .-К.: Атака.-2001.-176 с. 9. Семенов В.Г., Шульженко Ф.П. Формування ідеї громадянського суспільства та правової держави в західноєвропейській філософії 17-18 ст. 10. Скакун О.Ф.Теорія держави і права. Підручник . Харків, «Консум» 2001.-704 с. 11. Теория государства и права/ Под. ред.. Н.И. Матузова и А.В. Малько М., 1997.-672с. 12. Теория государства и права : Ученик/ под. ред.. В.К. Бала баєва.- М.: Юристь, 1999.- 592 с. З повагою ІЦ "KURSOVIKS"! |