КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

Інститут журналістики і міжнародних відносин

Методичні вказівки до виконання і захисту магістерських робіт для спеціальності Журналістика

Київ – 2013

Магістерська робота є важливим елементом завершального етапу професійної і фахової підготовки випускника вищого навчального закладу. Вона має засвідчити, що студент оволодів основними закономірностями розвитку та еволюції науки і практики журналістики, озброївся необхідними знаннями і навичками роботи з джерелами, на належному рівні володіє інструментарієм і методами наукового пошуку, знає різні підходи до проблеми та здатний самостійно працювати з фаховою літературою.

Магістерське дослідження – це спроба самостійного наукового дослідження, яке виконується з метою поглиблення та систематизації теоретичних знань і вироблення рекомендацій щодо їх практичного застосування. Магістерська робота повинна присвячуватися актуальним проблемам журналістики, одночасно маючи практичне значення для формування необхідних для практичної діяльності фахових знань, умінь і навичок.

Відповідно до цього завданням магістерської роботи є:

− закріплення теоретичних знань в галузі аналізу проблем і процесу журналістської діяльності;

− набуття вміння систематизації та аналізу літературних джерел і підготовки тематичних оглядів літератури;

− набуття практичних навичок вибору та застосування аналітичних методів і методик для аналізу процесу масової інформації;

− набуття вміння виявляти реальні проблеми, формувати власні висновки та пропозиції для розв’язання цих проблем на основі проведених досліджень.

Виконання магістерської роботи дозволить:

– систематизувати, закріпити і розширити теоретичні знання та практичні навички за фахом;

– застосувати одержані теоретичні знання і практичні навички при вирішенні конкретних завдань професійної діяльності;

– розвинути навички самостійної роботи і володіння методикою досліджень при вирішенні різноманітних проблем і питань;

– з'ясувати рівень своєї підготовленості до самостійної роботи;

– підвищити рівень готовності до практичної діяльності в якості фахівців з журналістики.

Магістерська робота – це самостійне наукове дослідження у вигляді спеціально підготовленого рукопису, написаного державною мовою, яке виконує кваліфікаційну функцію, тобто готується з метою публічного захисту і отримання академічного ступеня магістра. Основне завдання її автора – продемонструвати рівень своєї наукової кваліфікації, уміння самостійно вести науковий пошук і вирішувати конкретні наукові завдання. Магістерська робота, з одного боку, має узагальнюючий характер, оскільки є своєрідним підсумком підготовки магістра, а з іншого – є самостійним оригінальним науковим дослідженням студента.

Методологічними засадами магістерських досліджень мусять бути принципи історизму, об'єктивності, науковості, системності, поліфакторності, діалектики та детермінізму.

З урахуванням ступеня наукової розробки питань, наявності джерел і літератури, а також актуальності кафедра масової комунікації як випускаюча на освітньо-кваліфікаційному рівні магістра пропонує тематику, яка може корегуватися, визначає наукових керівників, заслуховує на своїх засіданнях хід виконання, проводить попередній захист магістерських робіт. Організація та контроль за процесом підготовки й захисту магістерських робіт покладається на завідувача кафедри.

Магістранту надається право вибирати тему магістерської роботи з переліку визначених кафедрою або запропонувати свою тему з обґрунтуванням її розробки. 

Етапи підготовки дослідження 

Магістерська робота від творчого задуму до остаточного оформлення має власну специфіку, обумовлену цільовим призначенням, джерельною базою, методичним та інформаційним забезпеченням, обсягом та термінами виконання.

Етапи виконання дослідження:

1) вибір теми; визначення мети і завдань, об'єкту і предмету дослідження;

2) складання попереднього плану;

3) пошук і накопичення необхідної наукової інформації з теми (бажано якнайповніше виявлення масиву джерел і наукової літератури); складання бібліографії й робочої картотеки літератури;

4) вивчення, аналіз, систематизація і обробка матеріалів;

5) формулювання наукової гіпотези й теоретичних передумов дослідження, уточнення плану;

6) вибір методів дослідження як інструментів здобуття фактичного матеріалу;

7) написання перших фрагментів, а потім – чорнового варіанту основної частини роботи;

8) написання вступу і висновків;

9) складання списку джерел і літератури; оформлення додатків;

10) редагування та оформлення роботи;

11) подання чорнового варіанту роботи науковому керівникові;

12) усунення зауважень та доопрацювання роботи з урахуванням рекомендацій наукового керівника;

13) чистове оформлення роботи;

14) підготовка до захисту і захист наукового дослідження (попередній захист магістерських робіт – на засіданні кафедри, остаточний – перед Державною екзаменаційною комісією). 

Основні етапи роботи над магістерською роботою: 

1) вибір теми та її затвердження на засіданні кафедри;

2) складання календарного плану (графіка роботи);

3) опрацювання літератури з даної проблеми, накопичення і опрацювання фактичного матеріалу, систематизація й узагальнення первинних матеріалів;

4) підготовка першого (чорнового) варіанту роботи (цілеспрямований - згідно сформульованого плану - виклад зібраного й осмисленого матеріалу з позицій її автора). Під час цієї роботи необхідно дотримуватися певних правил структурування тексту, цитування, посилання на джерела тощо;

5) ознайомлення наукового керівника з основними положеннями роботи (висловлення міркувань, зауважень, пропозицій);

6) редагування рукопису й оформлення остаточного варіанту роботи;

7) захист магістерської роботи.

Магістерські роботи слід подавати на кафедру до 20 травня.

Попередній захист магістерських робіт – травень.

Захист робіт для студентів магістратури – червень. 

Вибір теми 

Першим і найважливішим етапом дослідження є вибір його проблеми і теми. Вдало і обґрунтовано обрана тема значною мірою визначає доцільність і результативність усього дослідження. Проте часто тема (проблема) дослідження уточнюється вже у процесі роботи і може відрізнятися від обраної і сформульованої на першому етапі назви теми (проблеми).

Бажано, щоб робота над темою починалася на третьому курсі написанням курсової роботи як частини майбутньої бакалаврської і магістерської праці, проте це не є обов’язковою вимогою.

Виходячи з того, що магістерська підготовка може розглядатися як перший крок до аспірантури і підготовки кандидатської дисертації, вибір теми магістерської роботи повинен обумовлюватися не лише актуальністю, науковою і практичною значущістю майбутніх результатів, але й подальшою перспективою у дослідженні обраної проблематики. Перелік тем магістерських робіт пропонує кафедра. Однак студент-магістрант має право запропонувати свою тему роботи, належно обґрунтувавши її доцільність ( запропонована тема обговорюється на засіданні кафедри і затверджується її рішенням). При виборі теми магістрант має враховувати її відповідність рівню розвитку сучасної науки, актуальним напрямам наукових досліджень, забезпеченість джерелами, перспективність завдання, практичне застосування.

Обрати тему магістерської роботи пошукачеві може допомогти:

1) перегляд каталогів захищених робіт, ознайомлення з уже виконаними по кафедрі роботами.

2) ознайомлення з аналітичними оглядами, статтями у спеціальній періодиці.

3) перегляд каталогів авторефератів дисертацій з проблематики.

4) консультації з науковим керівником та спеціалістами-практиками.

5) ознайомлення з новітніми результатами досліджень у суміжних галузях науки (на межі різних галузей знань можна знайти нові, часом неочікувані рішення).

Після вибору теми студент пише заяву на ім'я зав. кафедри з проханням затвердити тему і керівника (зразок заяви див. в додатку 1). На допомогу студентові для підготовки кваліфікаційної роботи кафедра призначає наукового керівника. Керівник допоможе правильно сформулювати тему, скласти календарний план підготовки роботи (див. додаток 10), порекомендує спеціальну і довідкову літературу та інформаційні матеріали, регулярно консультуватиме, підготує письмовий відгук на підготовлену студентом магістерську роботу (див. додаток 7). 

Складання попереднього плану 

Обравши тему наукового дослідження, магістрант за порадами наукового керівника та виходячи з власних наукових інтересів виробляє попередній план, який у ході пошуку буде вдосконалюватися та уточнюватися. За весь період роботи може бути складено декілька планів дослідження. Часто останній, підсумковий план, втілений в остаточний текст роботи може значно відрізнятися від початкового робочого плану.

Вивчивши бібліографічні джерела за тематикою дослідження, напрям і обсяги власних розробок, свої можливості і уподобання, можна скласти реальний план. Якщо ідеї майбутньої роботи ще не сформувалися, можна скласти декілька варіантів плану або скласти попередній робочий план, перерахувавши через дефіс питання, які слід розкрити в рамках кваліфікаційної роботи.

Укладання плану передбачає поділ цілості (визначеної проблеми) на менші логічно пов’язані між собою частини. Без цього неможливо перейти до наступного етапу, який передбачає збирання матеріалу і називається евристичним (пошуковим) процесом.

Складання плану повинно сприяти наступній цілеспрямованій діяльності магістранта і застерегти його від другорядних напрямків і розгалужень тематики. Особливо це стосується тем із значною кількістю різноманітного опосередкованого матеріалу, спорідненого з обраною темою.

Залежно від теми, характеру фактичного матеріалу, методів, які використовувалися, дослідники найчастіше вдаються до хронологічного (що розглядає явище чи процес у його розвитку в часі), проблемного (тематичного) принципу укладання такого плану, або поєднують їх у формі проблемно-хронологічного підходу.

У плані слід уникати дуже загальних фраз і назв, але і не слід сильно „звужувати” план, адже питання, винесене в назву пункту плану, доведеться потім розкривати. Неправильно називати пункти плану одним словом, так само як і не рекомендуються дуже довгі назви, що займають більше трьох рядків. План може допомогти скласти і керівник. Але керівнику, кінець кінцем, не доведеться писати роботу за цим планом; крім того, науковий керівник – людина, як правило, зайнята і не зможе витрачати багато часу на подібну роботу. До речі, навіть і він може не знати всіх аспектів конкретної наукової проблеми, не володіти повною мірою відповідним науковим апаратом. У результаті і такий план може виявитися неоптимальним. А невдалий план – джерело непотрібних проблем, зайвих витрат праці і втраченого часу.

Більш конкретно, структура магістерської роботи найперше визначається її темою. Логіка викладу матеріалу може бути різною. Однак, на думку багатьох фахівців, доцільніше побудувати кваліфікаційну роботу таким чином:

- зміст,

- вступ,

- розділи (як правило – три-чотири) основної частини з можливим поділом на підрозділи;

- висновки,

- список використаних джерел і літератури,

- додатки (у разі необхідності).

Незважаючи на те, що якихось жорстких вимог до кількості розділів і підпунктів у роботі немає, тут потрібно керуватися здоровим глуздом. Зрозуміло, що робота не повинна складатися з одного розділу, а розділ – з одного підпункту. Прийнято писати не менше трьох розділів. У будь-якому випадку краще, якщо подальші пункти плану будуть певним чином логічно випливати з попередніх, а також будуть збалансовані між собою за обсягом (кількістю сторінок) (див. додаток 4).

1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ 

1.1. Вимоги до структури й оформлення кваліфікаційних робіт розроблено на базі "Основних вимог до дисертацій та авторефератів дисертацій [Бюлетень ВАК України. – 2009. – № 5] і ДСТУ 3008-95 "Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення". 

1.2. Назва кваліфікаційної роботи має бути стислою, конкретною, відповідати спеціальності та суті дослідженої проблеми, вказувати на предмет і мету кваліфікаційного дослідження. Іноді для більшої конкретизації до назви можна додати невеликий (4-6 слів) підзаголовок.

У назві не бажано використовувати ускладнену, узагальнюючу чи псевдонаукову термінологію. У назві треба уникати слів "Дослідження...", "Аналіз...", "Вивчення...". 

1.3. При написанні кваліфікаційної роботи студент повинен обов’язково посилатися на авторів і джерела, з яких запозичив матеріали або окремі результати. У разі використання запозиченого матеріалу без посилання на автора та джерело кваліфікаційна робота знімається з розгляду незалежно від стадії проходження без права її повторного захисту. 

1.4. У кваліфікаційній роботі треба стисло, логічно й аргументовано викладати зміст і результати досліджень, уникати загальних слів, бездоказових тверджень, тавтології. 

1.5. Кваліфікаційну роботу подають у вигляді спеціально підготовленого рукопису в твердому переплетенні. 

2. СТРУКТУРА КВАЛІФІКАЦІЙНОЇ РОБОТИ 

Робота повинна містити:

• титульний аркуш;

• зміст;

• вступ;

• основну частину;

• висновки;

• список використаної літератури;

• список джерел фактологічного матеріалу (за необхідності);

• додатки (за необхідності). 

3. ВИМОГИ ДО ЗМІСТУ КВАЛІФІКАЦІЙНОЇ РОБОТИ 

Титульний аркуш містить найменування вищого навчального закладу і кафедри, де виконано кваліфікаційну роботу;

• прізвище, ім’я, по батькові автора;

• назву роботи;

• шифр і найменування спеціальності;

• кваліфікаційний рівень, на який претендує студент;

• науковий ступінь, вчене звання, прізвище, ім’я, по батькові наукового керівника і (або) консультанта;

• місто і рік. 

3.2. Зміст

Зміст подають на початку роботи. Він містить найменування та номери початкових сторінок усіх розділів, підрозділів та пунктів (якщо вони мають заголовок), зокрема вступу, висновків до розділів, загальних висновків, додатків, списку використаної літератури. 

3.3.  Вступ 

Розкриває сутність і стан наукової проблеми (задачі) та її значущість, підстави і вихідні дані для розроблення теми, обґрунтування необхідності проведення дослідження.

У вступі подають загальну характеристику кваліфікаційної роботи у такій послідовності.

Актуальність теми

Обґрунтовують актуальність і доцільність роботи для розвитку відповідної галузі науки. Висвітлення актуальності не повинно бути багатослівним. Досить кількома реченнями висловити головне – сутність проблеми або наукового завдання.

Мета і завдання дослідження. Формулюють мету роботи і завдання, які необхідно вирішити для досягнення поставленої мети. Не слід формулювати мету як "Дослідження...", "Вивчення...", тому що ці слова вказують на засіб досягнення мети, а не на саму мету.

Об’єкт дослідження – це процес або явище, що породжує проблемну ситуацію й обране для вивчення.

Предмет дослідження міститься в межах об’єкта.

Об’єкт і предмет дослідження як категорії наукового процесу співвідносяться між собою як загальне і часткове. В об’єкті виділяється та його частина, яка є предметом дослідження. Саме на нього спрямована основна увага здобувача, оскільки предмет дослідження визначає тему кваліфікаційної роботи, яка зазначається на титульному аркуші як її назва.

Методи дослідження. Подають перелік методів дослідження, використаних для розв’язання поставлених в роботі завдань. Перераховувати їх треба коротко та конкретно, визначаючи, що саме досліджувалось тим чи тим методом. Це дасть змогу пересвідчитися в логічності та прийнятності вибору саме цих методів.

Наукова новизна одержаних результатів. Подають стислий опис нових наукових положень (рішень), запропонованих особисто студентом. Необхідно показати відмінність одержаних результатів від відомих раніше, описати ступінь новизни (вперше одержано, удосконалено, дістало подальший розвиток).

Кожне наукове положення чітко формулюють, виокремлюючи його основну сутність і зосереджуючи особливу увагу на рівні досягнутої при цьому новизни. Сформульоване наукове положення повинно читатися і сприйматися легко й однозначно (без нагромадження дрібних і таких, що затемнюють його сутність, деталей та уточнень). У жодному випадку не можна вдаватися до викладу наукового положення у вигляді анотації, коли просто констатують, що в роботі зроблено те й те, а сутності і новизни із написаного виявити неможливо. Подання наукових положень у вигляді анотацій є найбільш поширеною помилкою здобувачів при викладенні загальної характеристики роботи.

Практичне значення одержаних результатів. Подаються відомості про практичне застосування одержаних результатів або рекомендації, як їх використати.

Апробація результатів роботи. Вказується, на яких конференціях, симпозіумах, нарадах оприлюднено результати досліджень.

Публікації. Вказують, у скількох статтях у наукових журналах, збірниках наукових праць, матеріалах і тезах конференцій, авторських свідоцтвах опубліковані результати роботи.

3.4. Основна частина 

Основна частина кваліфікаційної роботи складається з розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів. Кожний розділ починають з нової сторінки. Основному тексту кожного розділу може передувати передмова з коротким описом вибраного напряму та обґрунтуванням застосованих методів досліджень. У кінці кожного розділу формулюють висновки із стислим викладенням наведених у розділі наукових і практичних результатів, що дає змогу вивільнити загальні висновки від другорядних подробиць.

У розділах основної частини подають матеріал, як правило, в такій послідовності:

Розділ 1 – огляд літератури за темою і вибір напрямів досліджень;

Розділ 2 – виклад загальних підходів і основних методів досліджень, опис теоретичних і (або) експериментальних досліджень;

Розділ 3 – аналіз і узагальнення результатів досліджень.

У першому розділі здобувач окреслює основні етапи розвитку наукової думки за своєю проблемою. Стисло, критично висвітлюючи роботи попередників, здобувач повинен назвати ті питання, що залишились невирішеними, а отже, визначити своє місце у розв’язанні проблеми. Бажано закінчити цей розділ коротким резюме стосовно необхідності проведення свого дослідження. Загальний обсяг огляду літератури не повинен перевищувати 20% обсягу основної частини кваліфікаційної роботи.

У другому розділі, як правило, обґрунтовують вибір напряму досліджень, наводять методи вирішення задач і їх порівняльні оцінки, розробляють загальну методику проведення емпіричних досліджень.

У наступних розділах з вичерпною повнотою викладають результати власних досліджень автора з висвітленням того нового, що він вносить у розроблення проблеми. Здобувач повинен оцінити повноту й достовірність одержаних ним результатів, порівняти їх з даними аналогічних досліджень інших авторів.

3.5. Висновки 

У висновках викладають найважливіші наукові та практичні результати, одержані в роботі. У першому пункті висновків коротко оцінюють стан питання. Далі висновки мають містити відповіді на всі завдання, поставлені у вступі. Все це дасть змогу авторові засвідчити у висновках, що сформульованої у вступі мети досягнуто. Варто наголосити на окремих важливих здобутих результатах, обґрунтувати їх достовірність, викласти рекомендації щодо їх використання. 

3.6. Список використаних джерел 

Список використаної літератури слід розміщувати в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків. Бібліографічний опис джерел складають відповідно до чинних стандартів з бібліотечної та видавничої справи. Посилання на літературу в тексті роботи розмішують у квадратних дужках після відповідної цитати, наприклад [12, с. 387]. Тут "12" – це номер у списку літератури тієї публікації, на яку посилається автор, а через кому подається номер сторінки в цій публікації, на якій розміщено цитований текст. 

3.7. Список джерел фактологічного матеріалу 

Подається в разі необхідності. 

3.8. Додатки

До додатків за необхідності доцільно включати допоміжний матеріал:

• таблиці допоміжних даних;

• анкети опитувань чи інших застосованих видів емпіричних досліджень;

• протоколи й акти випробувань, впровадження, розрахунки економічного ефекту;

• допоміжні ілюстрації;

• досліджений фактичний матеріал (газетні статті, радіо- чи телематеріали, дані рейтингових агентств тощо).

4. ПРАВИЛА ОФОРМЛЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЙНОЇ РОБОТИ 

4.1. Загальні вимоги 

Кваліфікаційну роботу друкують за допомогою принтера на одному боці аркуша білого паперу формату А4 (210x297 мм) через півтора міжрядкових інтервали до тридцяти рядків на сторінці, 14-м кеглем. 

Обсяг основного тексту магістерської роботи 

100-120 друкованих аркушів. 

Обсяг основного тексту бакалаврської роботи 

80-90 друкованих аркушів. 

До загального обсягу роботи не входять додатки, список використаних джерел, таблиці та рисунки, які повністю займають площу сторінки. Але всі сторінки зазначених структурних одиниць підлягають суцільній нумерації.

Текст роботи необхідно друкувати, залишаючи поля таких розмірів: ліве – не менше 30 мм, праве – не менше 15 мм, верхнє – не менше 20 мм, нижнє – не менше 20 мм.

Допускається наявність не більше двох виправлень на одній сторінці.

Текст основної частини поділяють на розділи, підрозділи, пункти та підпункти.

Заголовки структурних частин "ЗМІСТ", "ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ", "ВСТУП", "РОЗДІЛ", "ВИСНОВКИ", "ДОДАТКИ", "СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ", друкують великими літерами по центру рядка. Заголовки підрозділів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою. Заголовки пунктів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу в розрядці у підбір до тексту. У кінці заголовка, надрукованого в підбір до тексту, ставиться крапка.

Відстань між заголовком (за винятком заголовка пункту) та текстом повинна дорівнювати відстані, яка утворюється шляхом двох натискань клавішею «Enter» при інтервалі між рядками 1,5.

Кожну структурну частину роботи треба починати з нової сторінки.

4.2. Нумерація

Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, рисунків (малюнків), таблиць, формул подають арабськими цифрами без знака №.

Першою сторінкою роботи є титульний аркуш, який включають до загальної нумерації сторінок. На титульному аркуші номер сторінки не ставлять, номер сторінки починають проставляти, починаючи з тієї сторінки, на якій надруковано «Зміст», друкується номер сторінки посередині аркушу зверху.

Такі структурні частини, як зміст, вступ, висновки, список використаної літератури, джерела, додатки не мають порядкового номера. Звертаємо увагу на те, що всі аркуші, на яких розміщені згадані структурні частини роботи, нумерують звичайним чином. Не нумерують лише їх заголовки, тобто не можна друкувати: "1. ВСТУП" або "Розділ 6. ВИСНОВКИ". Номер розділу ставлять після слова "РОЗДІЛ", після номера крапку не ставлять, потім з нового рядка друкують заголовок розділу.

Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається а номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. У кінці номера підрозділу повинна стояти крапка, наприклад: "2.3." (третій підрозділ другого розділу). Потім у тому ж рядку наводять заголовок підрозділу.

Пункти нумерують у межах кожного підрозділу. Номер пункту складається з порядкових номерів розділу підрозділу, пункту, між якими ставлять крапку. В кінці номера повинна стояти крапка, наприклад: "1.3.2." (другий пункт третього підрозділу першого розділу). Потім у тому ж рядку наводять заголовок пункту. Пункт може не мати заголовка.

Підпункти нумерують у межах кожного пункту за такими ж правилами, як пункти.

Ілюстрації (фотографії, креслення, схеми, графіки, карти) і таблиці необхідно наводити безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці. Ілюстрації і таблиці, розміщені на окремих сторінках, включають до загальної нумерації сторінок. Таблицю, рисунок або креслення, розміри якого більше формату А 4, враховують як одну сторінку і розміщують у відповідних місцях після згадування у тексті або в додатках.

Ілюстрації позначають словом "Рис." і нумерують послідовно в межах розділу, за винятком ілюстрацій, поданих у додатках.

Номер ілюстрації повинен складатися з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, між якими ставиться крапка.

Наприклад: Рис.1.2 (другий рисунок першого розділу).

Номер ілюстрації, її назва і пояснювальні підписи розміщують послідовно під ілюстрацією. Якщо в розділі подано одну ілюстрацію, то її нумерують за загальними правилами.

Таблиці нумерують послідовно (за винятком таблиць, поданих у додатках) в межах розділу. В правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці розміщують напис "Таблиця" із зазначеннями номера. Номер таблиці повинен складатися з номера розділу і порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад: "Таблиця 1.2" (друга таблиця першого розділу).

Якщо в розділі є лише одна таблиця, її нумерують за загальними правилами.

При перенесенні частини таблиці на інший аркуш (сторінку) слово "Таблиця" і номер її вказують один раз справа над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть слова "Продовж, табл." і вказують номер таблиці, наприклад: "Продовж. табл.1.2".

Формули (якщо їх більше однієї) нумерують у межах розділу. Номер формули складається з номера розділу і порядкового номера формули в розділі, між якими ставлять крапку. Номери формул пишуть біля правого поля аркуша на рівні відповідної формули в круглих дужках, наприклад: (3.1) (перша формула третього розділу). 

4.3. Ілюстрації

Ілюструвати роботу слід, виходячи із певного загального задуму, за ретельно продуманим тематичним планом, що допомагає уникнути ілюстрацій випадкових, пов’язаних із другорядними деталями тексту і запобігти невиправданим пропускам ілюстрацій до найважливіших тем. Кожна ілюстрація має відповідати тексту, а текст – ілюстрації.

Назви ілюстрацій розміщують після їхніх номерів. За необхідності ілюстрації доповнюють пояснювальними даними (підрисунковий підпис).

Підпис під ілюстрацією зазвичай має чотири основних елементи:

• найменування графічного сюжету, що позначається скороченим словом "Рис.";

• порядковий номер ілюстрації, який вказується без знаку номера арабськими цифрами;

• тематичний заголовок ілюстрації, що містить текст із якомога стислою характеристикою зображеного;

• експлікацію, яка будується так: деталі сюжету позначають цифрами, які виносять у підпис, супроводжуючи їх текстом.

Основними видами ілюстративного матеріалу є: креслення, технічний рисунок, схема, фотографія, діаграма і графік.

Не варто оформлювати посилання на ілюстрації як самостійні фрази, в яких лише повторюється те, що міститься у підписі. У тому місці, де викладається тема, пов’язана з ілюстрацією, і де читачеві треба вказати на неї, розміщують посилання у вигляді виразу в круглих дужках "(рис.3.1)" або зворот типу: "...як це видно з рис. 3.1" або "... як це показано на рис. 3.1". 

4.4. Таблиці

Слово Таблиця 2.3. розмішують над назвою таблиці, праворуч. Кожна таблиця повинна мати назву, яку розміщують над таблицею і друкують симетрично до тексту. Назву наводять жирним шрифтом.

Текст у таблиці варто друкувати кеглем 12 з одинарним інтервалом.

Таблицю розміщують після першого згадування про неї в тексті, так, щоб її можна було читати без повороту переплетеного блоку або з поворотом за стрілкою годинника. Таблицю з великою кількістю рядків можна переносити на наступну сторінку. При перенесенні таблиці на наступну сторінку назву вміщують тільки над її першою частиною.

Якщо цифрові або інші дані в якому-небудь рядку таблиці не подають, то в ньому ставлять прочерк. 

4.5. Формули

При використанні формул необхідно дотримуватися певних правил.

Найбільші, а також довгі і громіздкі формули, котрі мають у складі знаки суми, добутку, диференціювання, інтегрування, розміщують на окремих рядках. Це стосується також і всіх нумерованих формул. Для економії місця кілька коротких однотипних формул, відокремлених від тексту, можна подати в одному рядку, а не одну під одною. Невеликі і нескладні формули, що не мають самостійного значення, вписують всередині рядків тексту.

Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів треба подавати безпосередньо під формулою в тій послідовності, в якій вони наведені у формулі. Значення кожного символу і числового коефіцієнта треба подавати з нового рядка. Перший рядок пояснення починають зі слова "де" без двокрапки.

Рівняння і формули треба виділяти з тексту вільними рядками. Вище і нижче кожної формули потрібно залишити не менше одного вільного рядка. Якщо рівняння не вміщується в один рядок, його слід перенести після знака рівності (=), або після знаків плюс (+), мінус (-), множення.

Нумерувати слід лише ті формули, на які є посилання в наступному тексті, Інші нумерувати не рекомендується.

Порядкові номери позначають арабськими цифрами в круглих дужках біля правого поля сторінки без крапок від формули до її номера. Номер, який не вміщується у рядку з формулою, переносять у наступний нижче формули. Номер формули при її перенесенні вміщують на рівні останнього рядка. Якщо формулу взято в рамку, то номер такої формули записують зовні рамки з правого боку навпроти основного рядка формули. Номер формули-дробу подають на рівні основної горизонтальної риски формули.

Загальне правило пунктуації в тексті з формулами таке: формула входить до речення як його рівноправний елемент. Тому в кінці формул і в тексті перед ними розділові знаки ставлять відповідно до правил пунктуації.

Двокрапку перед формулою ставлять лише у випадках, передбачених правилами пунктуації, а) у тексті перед формулою є узагальнююче слово; б) цього вимагає побудова тексту, що передує формулі.

Розділовими знаками між формулами, котрі йдуть одна під одною і не відокремлені текстом, можуть бути кома або крапка з комою безпосередньо за формулою до її номера. 

4.6.  Загальні правила цитування та посилання на використані джерела

При написанні кваліфікаційної роботи студент повинен посилатися на цитовану літературу, або на ту літературу, звідки взято ідеї, висновки, задачі, питання, вивченню яких присвячена робота. Посилатися слід на останні видання публікацій.

Якщо використовують відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, тоді в посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул з джерела, на яке є посилання.

Посилання в тексті на літературні джерела слід зазначати порядковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками, наприклад, "... у працях [1–7] …".

Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу того чи іншого друкованого твору слід наводити цитати. Науковий етикет потребує точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором.

Загальні вимоги до цитування такі:

а) текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз "так званий";

б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту та без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками, Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, наприкінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

в) кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерело;

г) при непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів і давати відповідні посилання на джерело;

д) якщо необхідно виявити ставлення до окремих слів або думок з цитованого тексту, то після них у круглих дужках ставлять знак оклику або знак питання;

е) коли студент (автор роботи), наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, то робиться спеціальне застереження, тобто після тексту, який пояснює виділення, ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора, а весь текст застереження вміщується у круглі дужки. Варіантами таких застережень є, наприклад: (курсив наш. – М.Х.), (підкреслено мною. – М.Х.), (розбивка моя. – М.Х.). 

4.7. Оформлення списку використаних джерел 

Список використаної літератури – елемент бібліографічного апарату, котрий містить бібліографічні описи використаних джерел і розміщується після висновків. 

4.8. Список джерел. Подається за необхідності 

Наводиться бібліографічний опис джерел. Джерела розміщають в алфавітному порядку. 

4.9. Додатки. Подається за необхідності 

Додатки оформлюють як продовження роботи на наступних її сторінках або у вигляді окремої частини (книги), розміщуючи їх у порядку появи посилань у тексті.

Якщо додатки оформлюють на наступних сторінках, кожний такий додаток повинен починатися з нової сторінки. Додаток повинен мати заголовок, надрукований угорі малими літерами з першої великої симетрично відносно тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої друкується слово "Додаток Б" і велика літера, що позначає додаток.

Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Ґ, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад, «Додаток А», «Додаток Б».

При оформленні додатків окремою частиною (книгою) на титульному аркуші під назвою роботи друкують великими літерами слово "ДОДАТКИ".

Текст кожного додатка за необхідності може бути поділений на розділи й підрозділи, які нумерують у межах кожного додатка. У цьому разі перед кожним номером ставлять позначення додатка (літеру) і крапку, наприклад, А.2 – другий розділ додатка А; В.3.1 – перший підрозділ третього розділу додатка В.

Ілюстрації, таблиці та формули, розміщені в додатках, нумерують у межах кожного додатка, наприклад: рис. Д.1.2 – другий рисунок першого розділу додатка Д); формула (А.1) – перша формула додатка А. 

5. МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ЩОДО ВИКОНАННЯ МАГІСТЕРСЬКОЇ РОБОТИ 

5.1. Вказівки мають на меті зорієнтувати студента у виборі теми дослідження, змісту, підготовки, написання й оформлення магістерської роботи. 

5.2. Магістерська робота покликана показати наукові здібності студента, засвідчити його спроможність організувати й провести самостійне дослідження в галузі:

• теорії та історії журналістики,

• теорії та історії видавничої справи та редагування,

• прикладних соціально-комунікаційних технологій (реклами і зв’язків з громадськістю). 

5.3. Студент має продемонструвати:

• навички роботи з науковою літературою, вміння зіставляти й оцінювати отриману інформацію, проводити порівняльний аналіз,

• вміння виокремлювати проблемні питання і ставити завдання, розв’язання яких допоможе вирішити ці питання,

• вміння планувати й організовувати своє наукове дослідження,

• навички використання сучасних методів для проведення дослідження й отримання достовірних результатів,

• вміння інтерпретувати результати емпіричних досліджень, аргументувати і відстоювати свою інтерпретацію,

• вміння обґрунтовувати власні висновки і рекомендації,

• вміння чітко і грамотно викладати свої думки на письмі. 

5.4. Магістерська робота має ґрунтуватися на глибокому вивченні наукової літератури за напрямом спеціалізації і містити докладну розробку конкретного завдання, пов’язаного з актуальними проблемами і тенденціями масових комунікацій. Магістерська робота має розкривати заявлену тему, бути логічно побудованою, цільною і грамотною. 

6. ВІДГУК НАУКОВОГО КЕРІВНИКА 

6.1. Студент має отримати і подати Державній комісії відгук свого наукового керівника про магістерську роботу. 

6.2. У відгуку керівника встановлюється:

• актуальність обраної теми,

• повнота і докладність розв’язання завдань,

• достовірність і новизна отриманих результатів,

• адекватність використаних наукових методів досліджень,

• грамотність і стильова майстерність автора. 

6.3. Науковий керівник може висловити зауваження і вказати на недоліки магістерської роботи. Останнє речення відгуку має містити фразу про те, відповідає чи не відповідає робота вимогам, які висуваються до магістерських робіт, і якої оцінки, на думку керівника, ця робота заслуговує. 

6.4. Підпис наукового керівника має супроводжуватись розшифровкою його прізвища, ім’я, по-батькові, зазначенням місця роботи, посади, наукового ступеня, вченого звання, а також має бути засвідчений печаткою Інституту журналістики. 

7. ВИМОГИ ДО РЕЦЕНЗІЙ 

7.1. Студент має отримати внутрішню і зовнішню рецензію на свою магістерську роботу. Внутрішніми рецензентами можуть бути професори і доценти будь-якої кафедри Інституту журналістики, крім тієї, де виконувалась магістерська робота. Зовнішніми рецензентами можуть бути фахівці, які працюють в організаціях, наукових установах і вищих навчальних закладах у тій галузі, якої стосується тема магістерської роботи. 

7.2. У рецензіях обов’язково слід відобразити такі моменти:

• адекватність змісту роботи заявленій темі (назві) і меті;

• повнота і докладність розв’язання завдань;

• новизна й достовірність отриманих результатів;

• практична цінність роботи та можливість реалізації запропонованих автором рекомендацій.

Рецензент може висловити зауваження і вказати на недоліки магістерської роботи. В останньому реченні рецензент зазначає, якої оцінки, на його думку, заслуговує робота. 

7.3. Рецензія має бути надрукована на бланку установи, де працює рецензент. Підпис рецензента має супроводжуватись розшифровкою його прізвища, ім’я, по-батькові, зазначенням місця роботи, посади, наукового ступеня, вченого звання, а також має бути засвідчений печаткою. 

7.4. Студент під час захисту своєї роботи на Державній комісії має дати відповіді на всі зауваження наукового керівника і рецензентів. 

Додаток 1 

Вимоги до оформлення тексту роботи: 

кегль шрифту – 14, міжрядковий інтервал –полуторний, береги: лівий – 30 мм, правий – 15–10 мм, верхній і нижній – 20 мм.

ВСТУП

Вступ розкриває сутність і стан наукової проблеми. У вступі стисло подається загальна характеристика роботи у такій послідовності:

Актуальність теми: сутність проблеми, її значущість, роботи відомих науковців над розглядуваним питанням, обґрунтування необхідності свого дослідження.

Мета і завдання дослідження. Мету дослідження формулюють одним реченням. Щоб досягти поставленої мети, треба розв’язати кілька (як правило, 3–5) завдань. Мета і завдання мають бути взаємопов’язані і розкривати тему, заявлену в назві роботи.

Не можна формулювати мету так: "Дослідити (вивчити, проаналізувати) певний процес (об’єкт, явище)", оскільки дослідження й аналіз – це не мета, а засоби її досягнення. Формулюючи мету, варто чітко зазначити, що саме ви хочете установити, визначити, виявити, з’ясувати в своїй роботі. Формулюючи завдання, вкажіть, що конкретно ви передбачаєте зробити: проаналізувати, визначити особливості, систематизувати вітчизняний і зарубіжний досвід, виокремити, дослідити й описати, розглянути, з’ясувати, простежити, показати, класифікувати, експериментально перевірити й обґрунтувати, визначити тенденції, окреслити шляхи підвищення ефективності, розробити рекомендації тощо.

Об’єкт дослідження. Одне речення із зазначенням процесу, явища тощо, обраного для дослідження.

Методи дослідження. Перелік методів, якими досягатиметься розв’язання кожного конкретного завдання дослідження.

Джерела дослідження. Навести перелік назв досліджуваних газет, теле- радіопрограм, інтернет-ресурсів, архівних матеріалів, список друкованих праць того автора, чия творчість досліджується, і тому подібне.

Тут подається не перелік наукових праць, які автор аналізуватиме у своїй роботі, а зазначається коло тих джерел, які автор досліджуватиме і звідки братиме фактичний матеріал.

Наукова новизна одержаних результатів. Стислий перелік нових наукових результатів, одержаних автором у межах магістерської роботи.

Практичне значення одержаних результатів. Рекомендація щодо можливого використання результатів магістерської.

Апробація результатів магістерської. Зазначити назви і дати проведення конференцій, семінарів тощо, де оприлюднювалися результати роботи.

Публікації. Кількість власних публікацій (або рукописів) за темою магістерської.

Додаток 2

РОЗДІЛ 1

НАЗВА

Огляд наукової літератури за темою магістерської. Порівняльний аналіз результатів, отриманих іншими авторами. Визначення тих аспектів обраної проблеми, які ще не дуже докладно досліджено і які досліджуватиме автор цієї магістерської.

Висновки до розділу.

РОЗДІЛ 2

НАЗВА

Обґрунтування обраних методів дослідження. Опис теоретичних і (або) експериментальних досліджень, проведених згідно із завданнями, визначеними у Вступі. Обґрунтування достовірності отриманих результатів.

Висновки до розділу.

РОЗДІЛ 3

НАЗВА

Аналіз і узагальнення результатів дослідження. Показати, як розв’язані завдання допомогли досягти мети, заявленої у Вступі. Подання практичних рекомендацій за необхідністю.

Висновки до розділу.

За потреби магістерська може містити не три, а іншу кількість розділів, але в будь-якому разі кількість розділів має бути обґрунтована змістом дослідження. 

ВИСНОВКИ

Дати стислі й узагальнені відповіді на кожне завдання дослідження, зазначене у Вступі.

Сформулювати розв’язане наукове завдання (тобто мету, заявлену у Вступі). Показати практичне значення отриманих результатів. 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Наводиться бібліографічний опис опрацьованої наукової літератури. Перелік подається в алфавітному порядку. Приклади оформлення бібліографічного опису наведено далі. Посилання на літературу в тексті магістерської подається в квадратних дужках – наводиться номер цитованої праці і через кому номер сторінки, на якій міститься цитований уривок (наприклад, [3, с. 34–35]).

Наводиться за необхідності, якщо автор опрацював значну кількість різноманітних джерел. Тоді тут слід навести перелік тих джерел, звідки автор брав фактичний матеріал для власних теоретичних і / або експериментальних досліджень, тобто подати назви досліджуваних газет, теле- радіопрограм, інтернет-ресурсів, архівних матеріалів, список друкованих праць того автора, чия творчість досліджується, і тому подібне.

Посилання в тексті магістерської на відповідне джерело фактичного матеріалу подається в круглих дужках, наприклад: („Факты” – 2005. – 15 февр. – С. 4). 

ДОДАТКИ

Подається за необхідності. Тут може міститися той фактичний матеріал, який опрацьовував автор: оригінали анкет, якщо проводилося анкетне опитування, записи телепрограм, що їх досліджував автор, тощо

Додаток 3

ПРИКЛАДИ ОФОРМЛЕННЯ БІБЛІОГРАФІЧНОГО ОПИСУ НАУКОВИХ РОБІТ

(згідно з ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 «Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання»)

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!