Методичні вказівки щодо виконання курсових робіт для спеціальності Документознавство та інформаційна діяльність, НУ ЛП

Міністерство освіти і науки України

Національний університет „Львівська політехніка”

Інститут гуманітарних і соціальних наук

Методичні вказівки щодо виконання курсових робіт для студентів спеціальності Документознавство та інформаційна діяльність

Львів – 2005

Методичні вказівки щодо виконання курсових робіт для студентів денної та заочної форм навчання із спеціальності: „документознавство та інформаційна діяльність” / Укл.: С.О.Лісіна, М.В.Комова, Р.Д.Зінкевич, - Львів: Вид-во НУ „Львівська політехніка”, 2005. – 21 с. 

ЗМІСТ

 Вступ

Вступ

Методичні рекомендації призначені студентам базового напрямку „Культура” спеціальності 7.020105 „документознавство та інформаційна діяльність”. В них визначено основні методи дослідження науково-документознавчої, бібліографічної, книгознавчої, видавничої справи, інформаційної діяльності; подаються вимоги до їх підготовки, оформлення та захисту курсових робіт; міститься орієнтовна тематика курсових робіт. Адресовані студентам денної та заочної форм навчання інституту та керівникам курсових робіт, консультантам, рецензентам. 

1. Мета та завдання підготовки курсових робіт з документознавства 

Курсова робота – одна з основних форм навчальної діяльності студентів, що дає можливість набути деякі навички дослідницької роботи

Курсова робота сприяє закріпленню, поглибленню та узагальненню отриманих знань студентів за час навчання у вузі . В процесі підготовки та написання курсової роботи у студентів розвивається інтерес до науково-дослідної роботи, вдосконалюється вміння самостійно працювати з науковою та методичною літературою. Студент, виконуючи курсову роботу, повинен вміти аналізувати, узагальнювати. Порівнювати досвід документознавців та свої теоретичні знання з предмету.

У відповідності з діючою інструкцією підготовки курсових робіт студентам надається право вибору теми роботи. Студенти можуть запропонувати і свою тему з необхідним обґрунтуванням доцільності її розробки. При виборі теми студент повинен покладатися на свої наукові інтереси та нахили, об’єктивні можливості, а також вимоги, що висуваються до курсових робіт.

Основними вимогами є:

• актуальність теми, її відповідність сучасному рівню документознавчої науки та практичним цілям. Студент повинен знати, що актуальність теми визначається завданнями, що стоять сьогодні перед документознавчою наукою та основними її дисциплінами;

• ґрунтовний аналіз монографічної та періодичної літератури з теми, а також стану питання, що вивчається, в практиці;

• характеристика методів дослідження, описання та аналіз проведених автором досліджень;

• наявність ґрунтових висновків та практичних рекомендацій.

Виконання курсової роботи має такі цілі:

• поглиблення знань студентів з актуальних проблем методики;

• подальший розвиток умінь самостійного критичного опрацювання наукових джерел;

• формування дослідницьких умінь студентів;

• стимулювання студентів до самостійного наукового пошуку

• розвиток умінь аналізувати документознавчий досвід та узагальнювати власні спостереження за навчальним процесом

• формування вмінь практичної реалізації дослідженої проблеми в самостійно виконаних розробках.

Таким чином, курсова робота повинна виконуватись у відповідності до вимог, що висуваються до будь-якого наукового дослідждення, при цьому слід враховувати, що її виконання обмежене часом, є складовою частиною навчального процесу і має перш за все дидактичне (навчальне) значення.

2. Провідні принципи документознавчого дослідження 

В процесі виконання курсової роботи виникає необхідність проведення документознавчого дослідження. Дослідницька робота в документознавства спирається на ряд принципів, тобто основоположних тверджень, що забезпечують успішне досягнення мети.

Одним із основних принципів наукового дослідження є принцип об’єктивності. Цей принцип виключає однобічність, суб’єктивізм, упередженість в підборі та оцінці фактів, вимагає доведення всіх висновків та узагальнень, чіткого обґрунтування вихідних понять, логіки та засобів дослідження.

З доказовістю пов’язаний і альтернативний характер наукового пошуку, тобто необхідність знаходити та розглядати точки зору не лише близькі та співпадаючі з позицією дослідника, але й погляди, передбачення, що не співпадають з нею, а інколи навіть протилежні.

Важливо враховувати також і ряд принципів документознавчого дослідження, а саме:

• принцип виділення основних чинників, що визначають результати процесу;

• принцип врахування об’єктивної протилежності явищ;

• принцип неперервної зміни, розвитку досліджуваних явищ;

• принцип сходження від абстрактного до конкретного, що вимагає починати дослідження із загального і потім знаходити це загальне в конкретному. Студент повинен оволодіти розробленими наукою та практикою загальними положеннями, закономірностями, уміти застосовувати їх до конкретного факту, явища, процесу;

• принцип єдності логічного та історичного, який вимагає, щоб у кожному дослідженні враховувалась історія об'єкту, його сучасний стан (структура, функціонування), а також перспективи його розвитку;

• принцип концептуальної єдності дослідження, тобто тлумачення, пояснення всіх досліджуваних явищ, виходячи з єдиних позицій розуміння сутності та закономірностей документознавчого процесу, наприклад з позиції визначальної ролі документу та розвитку або положення про діяльний підхід у формуванні основних типів та видів;

• принцип постійного співставлення досягнутого, існуючого і можливого, що залишилось у перспективі. В дослідженні завжди слід бачити перспективу - всебічний гармонійний розвиток, порівнювати з перспективою досягнуте, існуюче; 

• принцип єдності дослідницького та навчального процесів саме і підкреслює, що дослідник, вивчаючи якийсь один аспект, повинен точно прогнозувати увесь хід процесу, щоб виключити негативні наслідки або однобічність висвітлення теми. 

Досить важливим принципом наукового дослідження є поєднання аспектного і цілісного підходів, наприклад, при аналізі документознавчого процесу виділяються змістовий аспект (факти, ідеї, поняття і т.п.), процесуально-операційний (способи аналізу, характеристики, методи та прийоми формування умінь та навичок і т.п.). Ці положення стосуються і дослідження типологічної структури документів. Дослідник може досліджувати окремий аспект і послідовно його витримувати, але при цьому враховувати можливість розгляду його з іншого боку, реально оцінити отримані результати, розглядаючи їх як часткові, розуміючи необхідність їх співставлення з фактами, отриманими при вивченні інших аспектів.

Тому цілісний підхід стосовно ряду складних документознавчих процесів переростає в принцип системного підходу.

Студент, який виконує курсову роботу, повинен усвідомлювати, що перераховані принципи носять обов'язковий характер, їх не можна обійти або ігнорувати, але і керуватися ними слід гнучко, творчо. 

3. Структура документознавчого дослідження

В документознавчому дослідженні умовно виділяють три етапи: перший етап відбувається за такою схемою: визначення проблеми - вибір теми -визначення об'єкту та предмету дослідження - аналіз наукових фактів -визначення провідної ідеї та задуму - формування гіпотези дослідження -виділення завдань дослідження.

Тема і проблема не одне і те саме. Проблему частіше всього розуміють як один з елементів наукової теорії. Сутність проблеми -суперечності між науковими фактами та їх теоретичним елементом, між конкурентними науковими теоріями. Наукова проблема є результатом глибокого вивчення стану практики та наукової літератури і відображає суперечності пізнання на його історично визначеному етапі. Ось деякі з актуальних проблем документознавчого дослідження: сучасні концепції документознавства; вдосконалення типологічної класифікації документів; електронні документи в інформаційній діяльності; новітні концепції документа як засобу комунікації.

Тема курсової роботи повинна бути більш конкретною, приведеною до певних етапів та умов документознавчого процесу або пов'язаною з роз­криттям окремих аспектів чи проблем.

Після визначення теми студент повинен чітко визначити об'єкт і пред­мет дослідження. Об'єкт дослідження виступає як запропоноване, предмет - як те, що треба відшукати, встановити. Один і той же об'єкт може бути предметом різних досліджень. До предмету дослідження входять лише ті елементи, зв'язки та відношення об'єкту, які потребують вивчення в даній роботі. Визначення предмету тому означає і встановлення межі пошуку, і припущення про найсуттєвіші в ракурсі висунутої проблеми зв'язки, і можливості їх тимчасового вичленення та об'єднання в одну систему.

Визначивши загальну мету, об'єкт та предмет дослідження, студент вказує основні завдання. Загалом їх виписують не більше трьох чи чотирьох. Найчастіше першим завданням є розкриття структури, функцій, причин утворення явища, що вивчається (досягається це шляхом аналізу літератури з теми дослідження); другим - принципи та методи його експериментального перетворення та удосконалення; третім - вироблення рекомендацій та методик для практики. Таким чином, висунуті завдання уже вимагають від дослідника уяви про хід дослідження та можливих результатів, тобто, ґрунтуються на гіпотезі дослідження.

Гіпотеза - це наукове передбачення, вгадування. Здійснюється воно на основі ретроспекції, аналізу минулого, з'ясування його тенденцій та їх розповсюдження на майбутнє. Але передбачення не зводиться до минулого, що раніше не вивчалося (такими є історичні гіпотези), до непізнаних галузей сучасного (пояснювальні гіпотези) та до світу майбутнього (прогнозуючі гіпотези).

При висуванні гіпотези необхідно спиратися на наукові факти, їх аналіз. Факт як наукове поняття не можна ототожнювати з явищем, бо явище - момент буття, відрізок реальної дійсності, а факт - одиниця наукових знань, дійсне відображення окремого явища чи відношення як такого, що взяте поза його зв'язками та взаємодією з іншими явищами чи відношеннями. Тому науковий факт значно бідніший, ніж явище, але він значно ширший за узагальненням, бо факт - результат ідеалізації, передбачення про те, що всі аналогічні явища, зв'язки, відношення ма­ють той самий зміст. Документознавчі явища виступають дійсно існуючими і такими, що дозволяють спостерігати за типами, видами, жанрами документів, характеризувати їх структурні особливості та концепції документа як засобу комунікації. Науковими фактами можуть бути і теоретичні положення, що відображають окремі зв'язки явищ. Накопичення наукових фактів і дає можливість сформулювати гіпотезу. Розрізняють робочу гіпотезу або тимчасове передбачення, необхідне для систематизації зібраного фактичного матеріалу, та гіпотезу наукову, в яку переросте робоча гіпотеза, якщо вона в достатній мірі обґрунтована, якщо з'являється можливість сформулювати положення, що з певними уточненнями, виправленнями може перетворитися в наукову теорію. В ході дослідження іноді доводиться уточ­нювати гіпотезу або навіть відкидати одні гіпотези, замінюючи їх іншими. Таким чином, процес створення гіпотези тривалий і нерідко поєднується з іншими етапами дослідження.

Слід враховувати, що наукова гіпотеза повинна відповідати ряду ви­мог: відповідати фактам, можливості бути перевіреною, мати можливість застосування в більш широкому колі явищ, можлива простата та ін. За характером гіпотеза може бути висуванням принципово нового положення (революціонізуючі гіпотези) чи модифікацією відомих законів, вияв їх дії в нових досліджуваних ситуаціях. 

Другий етап дослідження - це розвиток і перевірка гіпотези. Необхідно визначити методи та процедуру дослідження, що відповідають зав­данням кожного етапу пошуку. Сукупність дослідницьких прийомів, методів і складають методику, використовуючи яку, студент може перевірити та уточнити гіпотезу. Це такі методи і прийоми, як: вивчення літератури, вивчення та узагальнення передового досвіду, спостереження, організація нового досвіду за раніше складеною програмою, науковий експеримент, вивчення документації тощо.

На цьому етапі студент повинен отримати вірогідні знання про дос­ліджувані явища та шляхи їх удосконалення. Оцінка та інтерпретація отриманих результатів (як позитивних, так і причин помилок та невдач) допоможе сформулювати попередні теоретичні та практичні висновки.

Другий етап дослідження - це основна частина підготовки курсової роботи. Він включає дослідно-експериментальну роботу студента, теоре­тичний аналіз отриманих результатів, літературне оформлення роботи.

Детальніше про методи дослідження, що використову­ються на цьому етапі роботи, викладається в наступному розділі мето­дичних рекомендацій.

Третій етап дослідження і полягає в тому, щоб перевірити та уточнити отримані результати в ширшому досвіді, тобто на практиці. Це розробка методичних документів (схем, типологічних характеристик, рекомендацій, методичних розробок), усна та письмова пропаганда (виступи, статті). Цей етап може бути здійснений і після захисту курсової роботи.

4. План підготовки курсової роботи 

Виконання курсової роботи - досить складний шлях творчих пошуків, що охоплює всі етапи наукового дослідження. Розрахована ця робота на увесь навчальний рік. Успішному виконанню курсової роботи сприяє складений календарний план, що впорядковує роботу, забезпечує чіткість та послідовність в роботі.

Календарний план узгоджується з науковим керівником та затверджу­ється ним. Студент поетапно звітується про хід виконання курсової роботи з урахуванням строків, що вказані в календарному плані.

У календарному плані студент виставляє реальні дати. Враховуючи, що у студентів денної та заочної форм навчання вони не співпадають, ми пропонуємо приблизний час виконання окремих пунктів плану.

Крім календарного плану, студент повинен скласти план, що розкриває зміст курсової роботи. Складається він паралельно з календарним планом, або на першому етапі роботи, після підбору та вивчення літературних та інших джерел. Цей план узгоджується з науковим керівником. В плані курсової роботи раціонально визначають і методи наукового дослідження, якими студент буде користуватись у своїй роботі. Тому вибір методів, оволодіння методикою дослідження повинен передувати самому дослідженню.

В ході виконання студент може вносити зміни, уточнення, доповнення в план роботи, окремі її розділи можуть бути розширені, конкретизовані, викладені в новій редакції. В завершеному варіанті план курсової роботи пропонується як її зміст. Оформлення плану підготовки курсової роботи див. у додатку № 1.

5. Методи науково-документознавчого дослідження 

У процесі дослідження, організованого з метою отрима­ння нових фактів, необхідно використовувати систему методів наукового дослідження.

Метод наукового дослідження - шлях вивчення й опанува­ння складними документознавчими процесами , встановлення об'єктивної закономірності функціонування документів.

Організовуючи дослідження, необхідно оптимально поєднувати комплекс методів, маючи на увазі, що таке поєднання покликане забезпечити отримання різнобічних відомостей про розвиток документознавства. Задіяні методи мають відображати динаміку розвитку окремих якостей документа як на певному відрізку, так і впродовж усього процесу дослідження.

Найчастіше в наукових дослідженнях використовуються наступні методи:

1. Вивчення літератури, першоджерел і документів

служить для ознайомлення з фактами, що характеризують історію і сучасний стан предмету, допомагають глибше усвідомити проблему, виявити, які сторони її вивчені недостатньо і які зовсім не вивчені.

Студент мусить вивчити, перш за все, праці вітчизняних та зарубіжних документознавців, в яких розглядається досліджувана проблема. Це допоможе зорієнтувати його на дослідження конкретних аспектів проблеми.

Робота над вивченням літератури розпочинається зі складання списку літературних джерел, тобто бібліографії, що вміщує книги, статті в збірниках, журнали, автореферати дисертацій і дисертації, архівні до­кументи та матеріали та ін. Для цього студент використовує каталоги, бібліографічні покажчики та ін. Бібліографію з теми дослідження необ­хідно складати, виписуючи необхідні дані про кожну книгу або статтю на окрему картку. Важливо вказати автора або редактора книги, статті, брошури, назву, місце та рік видання, видавництво, том, коли видано книгу або номер видання. 

Перше ознайомлення з літературою повинно дати уяву про проблематику, основний зміст тієї чи іншої праці. Для цього потрібно познайомитись з анотацією , вступом, змістом, висновком, побіжно переглянути зміст праці. Після цього визначають спосіб опрацювання видання: ретельне вивчення з конспектуванням, вибіркове вивчення (розділів , параграфів, тощо), супроводжене виписуванням, загальне ознайомлення і т.д. Все необхідне слід виписати на аркушах або картках з точним посиланням на джерело після кожного запису. Тут же (на полях, на зворотній стороні аркуша корисно викладати свої думки і зауваження, що виникають в процесі вивчення літератури. Дуже важливо чітко усвідомити основні положення праці, виявити точку зору автора, виділити малорозроблені, незрозумілі дискусійні положення.                                                    

Важливо підкреслити, що нове, оригінальне вносить автор кожної праці, висловити своє ставлення до авторської позиції, до отриманих висновків.              

Приступаючи до написання курсової роботи, потрібно уже володіти методами роботи по вивченню літератури, але ми вважаємо доцільним дати декілька рекомендацій щодо складання карток і нотаток.

Складання виписувань має допоміжне значення і полягає в дослівному відтворенні цитат із тексту. При виписуванні цитати беруться в лапки, пропущені місця позначаються трьома крапками, цитата завжди повинна супроводжуватися посиланнями на джерело. Використовується цитата для підтвердження суджень студента, що аналізує роботу. 

Цитати виписуються відразу, при першому ознайомленні з літературними джерелами.

У тексті роботи цитата повинна використовуватися розумно, бажано уникати великих за обсягом цитат (на 0,5 стор. і більше). При необхідності їх використання рекомендується розкривати лапки і стисло передавати головну думку своїми словами, обов'язково роблячи посилання на джерело.                                                        

Джерелом фактичного збору матеріалу є також різноманітна документація .

2. Метод моделювання – створення й дослідження моделей.

Наукова модель – змістовно представлена і матеріально реалізована система, яка адекватно відображає предмет дослідження. Головна перевага моделювання – цілісність представленої інформації, оскільки моделювання спирається на синтетичний підхід, виділяється цілісна система і досліджується її функціонування.

3. Теоретичні методи (аналіз, синтез, порівняння, висновки) становлять особливу групу документознавчого дослідження. У процесі документознавчого дослідження нерідко виникає потреба у порівнянні, зіставленні документознавчих типів, видів, процесів за певними параметрами. Для цього рівні якісних характеристик цих параметрів позначають певними числовими показниками. 

6. Оформлення курсової роботи 

Цей етап не можна уявити собі як опис зробленого. Перш за все , необхідно точно і доступно передати основні ідеї, методи, висновки і пропозиції. Це не вдасться шляхом послідовного опису , який відтворює весь хід дослідження. Виклад матеріалу в курсовій роботі підкоряється іншим, ніж само дослідження, правилам і має свою логіку, яка випливає із змісту логіки дослідження, але не відтворює, не копіює її. Розпочинаючи оформлення курсової роботи потрібно знати результати дослідження, бо ці результати так чи інакше визначають спосіб викладу.

В остаточному вигляді курсова робота складається з таких частин: вступ, теоретичне обґрунтування, опис дослідно-експериментальної роботи, їх аналіз і висновки, загальний висновок. Бібліографія, іноді додатки – таблиці, схеми, графіки, тощо.

Вступ містить обґрунтування актуальності і проблемності теми, об’єкта, предмета, завдань, структури і методів дослідження. Будучи по суті короткою характеристикою курсової роботи, він займає зазвичай 2-3 сторінки рукописного тексту.

Теоретичне обґрунтування включає аналіз літературних джерел, а також історію питання. В цій частині викладаються основні посилання і положення, гіпотези, хід висловлювань і доказів основних ідей. Орієнтовний обсяг теоретичної частини – 10-15 сторінок рукописного тексту.

Опис дослідно-експериментальної роботи, її аналіз і узагальнення – це виклад самостійної наукової роботи студента, його позиції по відношенню до досліджуваної проблеми. Зміст цієї частини залежить від теми дослідження ( може носити проблемно-теоретичний, методичний або історико-документознавчий характер). Обсяг аналітичної частини курсової роботи має становити 15-20 сторінок рукописного тексту.

Загальний висновок формулює те нове, що вніс дослідник в теорію, практичні поради і рекомендації, провідні напрямки подальшого дослідження даної проблеми. У висновках слід відобразити найважливіші положення теорії і практики досліджуваної теми; ступінь вирішення проблеми, яка є темою курсової роботи, на об'єкті дослідження; недоліки у вирішенні проблеми. Заголовком цього розділу є слово "ВИСНОВКИ", написане окремим рядком великими літерами. За обсягом загальні висновки повинні складати 2-3 сторінки. 

Бібліографія (список використаних джерел) складається в алфавітному порядку. Містить всі використані літературні джерела вітчизняних і зарубіжних видань, стандарти, словники, звіти про науково-дослідні роботи, законодавчі акти та інші нормативні документи. Список використаних джерел може містити до 20-30 назв. Приклад написання літературного джерела дивись у додатку №3

Посилання на використані джерела у курсовій роботі є обов'язковими. Посилатися слід на останні видання публікацій. На більш ранні видання можна посилатися лише, якщо в них наявний матеріал, який не включено до останнього видання.

Посилання на використані джерела можуть бути прямими або непрямим.

При прямому посиланні в дипломній роботі студент подає частину авторського оригінального тексту, виділивши його лапками, зазначає прізвище автора, вказує в квадратних дужках порядковий номер джерела за списком використаних джерел і сторінку, з якої цитує текст.

Наприклад: „Основними способами групування документів в огляді є змістовний або формальний”, – відзначають спеціалісти з документознавства [15, с. 316].

При цитуванні можна пропускати деякі слова, позначивши пропуск трьома крапками, якщо думку автора не спотворено.

При непрямому посиланні студент подає в дипломній роботі частину авторського тексту без виділення його лапками, інтерпретуючи його, тобто передаючи запозичену думку власними словами. Як і в попередньому випадку, зазначається прізвище автора, порядковий номер джерела і сторінка, з якої наведено думку автора.

Оформлення посилання має відповідати його бібліографічному опису за списком використаних джерел із зазначенням номера.

Наприклад: цитата в тексті пояснювальної записки: „Міжнародний бібліографічний інститут з 1937 р. перетворено в Міжнародну федерацію з документації (МФД), саме вона надалі займалася розробкою і вдосконаленням УДК протягом ХХ ст.”[11, С.7].

Відповідний опис у списку використаних джерел:

11. Кушнаренко Н.М., Удалова В.К. Наукова обробка документів: Підручник. – 2-е вид., випр. і доп. – К.: Знання, 2004. – 331 с.

Оформлення виноски:

* [11] Кушнаренко Н.М., Удалова В.К. Наукова обробка документів: Підручник. – 2-е вид., випр. і доп. – К., 2004. – С.7.

У додатках розміщують документи, раніше не опубліковані, на які ав­тор робить посилання в тексті, фотоматеріали, перелік ілюстрацій, таб­лиці, схеми, графіки, перелік найважливіших дат і подій, тощо. Їх розміщують у послідовності появи посилань на них у тексті курсової роботи. Кожний додаток повинен починатися з нової сторінки. Додаток повинен мати тематичний (змістовний) заголовок, написаний (надрукований), починаючи з великої літери, а далі – малими симетрично відносно тексту. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої вписується (друкується) слово „Додаток” і велика літера, що позначає додаток.

Додатки слід позначати великими літерами української абетки за винятком Г, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад, додаток А, додаток Б тощо. Один додаток позначають як додаток А.

Текст кожного додатку за необхідності може бути поділений на розділи і підрозділи, які нумерують у межах кожного додатку. У цьому разі перед кожним номером ставлять позначення додатку (літеру) і крапку, наприклад, А.З – третій розділ додатку А; Б.З.2 –підрозділ 3.2 додатку Б.

Ілюстрації, таблиці, які розміщені в додатках, нумерують у межах кожного додатку, наприклад рис. В.1.3 – третій рисунок першого розділу додатку В.

При написанні курсової роботи необхідно враховувати наступне: всі сторінки повинні бути пронумеровані. На наступній після титульної сто­рінки розміщується "зміст", в якому дається повна назва всіх складових частин роботи з вказівкою сторінок.

Назва розділів повинна відповідати назві теми і не виходити за її межі, в той час зміст розділів повинен вичерпувати тему. Кількість роз­ділів визначається змістом і наявністю матеріалу з теми дослідження.

Ті ж самі вимоги стосуються і назв і змісту параграфів в межах кожного розділу. У кінці кожного розділу дається коротке резюме. В за­гальних висновках не повинно бути повторення висновків, представлених у розділах, вони мусять мати узагальнюючий характер. Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, рисунків, таблиць, формул подають арабськими цифрами без значка №.

Першою сторінкою курсової роботи: є титульний аркуш, який включають до загальної нумерації сторінок. На титульному аркуші номер сторінки не ставлять, на наступних сторінках номер проставляють у правому верхньому куті сторінки без крапки вкінці.

Зміст, вступ, висновки, список використаних джерел не нумерують. Номер розділу ставлять після слова „РОЗДІЛ”, після номера крапку не ставлять, потім з нового рядка друкують заголовок розділу.

Підрозділи нумерують в межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. У кінці номера підрозділу повинна стояти крапка, наприклад: „1.2.” (другий підрозділ першого розділу). Далі у тому самому рядку вписують заголовок підрозділу.

Пункти нумерують у межах кожного підрозділу. Номер пункту складається з порядкових номерів розділу, підрозділу, пункту, між якими ставлять крапку. У кінці номера повинна стояти крапка, наприклад "3.2.3." (третій пункт другого підрозділу третього розділу). Далі у тому самому рядку вписують заголовок пункту. Пункт може не мати заголовка.

Підпункти нумерують у межах кожного пункту за такими самими правилами, як пункти.

Існує два основні методи написання курсової роботи: конструктивно-синтетичний і критично-аналітичний.

Конструктивно-синтетичний метод служить для створення початкового варіанта. Коли зібраний матеріал для розділу або параграфу, продуманий план, основні думки, система доказів, важливо все це зафіксувати на папері, не втрачаючи загальної логіки викладу. Важливо не порушити послідовності викладу думок - це попереднє компонування всього зібраного матеріалу.

Далі за цим методом застосовується критико-аналітичний метод: іде уточнення, відпрацювання окремих частин і висловлювань, даються необхідні доповнення і перестановки, і останнє - це етап авторського редагування: робота над точністю, лаконічністю, виразністю мови, відпрацювання стилю викладу, уточнення посилань, складання додаткового матеріалу, оформлення бібліографії.

При написанні курсової роботи виконуються два підходи до викладу змісту: науковий, який характеризується використанням спеціальної тер­мінології, конкретністю і діловитістю викладу, та навчальний, в якому особливу увагу приділяють поєднанню науковості і доступності. Зберігаючи конкретність наукового підходу (як основного у викладі), корисно збагачувати його елементами експресії, виразності і емоційності шляхом включення прикладів із практики. Обсяг курсової роботи основної частини тексту 25-30 сторінок машинописного тексту.

7. Організація захисту курсової роботи

Захист курсової роботи відбувається відкрито, відповідно до графіку, визначеного кафедрою, комісією у складі 2-3 викладачів кафедри (предметної секції), у тому числі керівника курсової роботи. Етапи захисту:

1) виступ студента зі своєї проблеми (до 8 -10 хв.);

2) питання до студента з боку членів комісії;

3) відповіді студента на задані запитання;   

4) виступ наукового керівника про хід виконання даної курсової
роботи;                                                

5) виставлення оцінки за виконану курсову роботу.

8. Критерії оцінки 

Якість виконання курсової роботи та результати її захисту оцінюються за чотирибальною шкалою („відмінно”, „добре”, задовільно”, „незадовільно”).

„ВІДМІННО” виставляється за курсову роботу за таких умов:

- представлена основна література з проблеми;

- дане теоретичне обґрунтування теми і аналіз джерельної бази документознавців;

- представлено використання наукових методик, узагальнено передовий досвід, ілюстративний наочний матеріал, зроблено висновки і подані практичні рекомендації;

- виступ студента по матеріалах курсової роботи на студентській конференції, семінарах та ін.;

- робота оформлена відповідно вимог, всі етапи виконані у визначені терміни.

„ДОБРЕ” виставляється в тому випадку, коли використано:

- основну літературу (методичну та наукову);

- подано теоретичне обґрунтування і аналіз документів, всі етапи виконано своєчасно;

- робота оформлена відповідно вимог, але недостатньо описаний досвід роботи.

„ЗАДОВІЛЬНО” :

- бібліографія обмежена;

- немає повного аналізу наукової і методичної літератури з проблеми;

- добре узагальнено досвід роботи і є посилання на опубліковані роботи;

- оформлення роботи гарне;

- більша частина роботи виконана в строк.

„НЕЗАДОВІЛЬНО” :

- не виконано більшу частину вимог, що пред’являються до курсових робіт.

9. Основна тематика курсових робіт 

1. Документознавство як наука

2. Діяльність Поля Отле як основоположника документаційної науки.

3. Історичні витоки документознавства.

4. Сутність та структура сучасного документознавства.

5. Сучасні концепції документознавства.

6. Генеза і розвиток поняття „документ”.

7. Документ як частина системи соціальних комунікацій.

8. Матеріальна основа документа.

9. Знаковий метод фіксування інформації як спосіб документування

10. Документна комунікація як підсистема соціальної комунікації

11. Проблеми інформатизації суспільства

12. Мережа Інтернет та її використання в інформаційній сфері українського суспільства

13. Вимоги до спеціалістів у сфері інформаційної діяльності

14. Документні ресурси міжнародних організацій: використання в практичній інформаційній діяльності

15. Інформаційні системи в управлінні підприємством

16. Вплив інформаційного суспільства на документознавство: постановка проблеми

17. Міжнародне співробітництво в інформаційній сфері

18. Документні комунікаційні системи (потоки, ресурси, масиви, фонди)

19.Документ і книга: від рукопису до оптичного диску

20. Класифікаційний апарат документознавства

21. Новітні концепції документа як засобу комунікації

22. Діяльність книжкової палати України ім. І.Федорова із формування системи державних бібліографічних покажчиків

23. Проблеми типології документів

24. Розвиток класифікації документів

25. Видання як вид документів

26. Наукові видання в сучасній Україні: динаміка і тенденції розвитку

27. Сучасні навчальні видання, їх класифікація

28. Специфіка довідкового видання як сховища універсальної інформації

29. Українська рукописна книга

30. Книгодрукування в Україні в ХУІ-ХУІІІ ст.

31. Львівські друкарні ХУІ_ХУІІІ ст.

32. Винайдення книгодрукування в Європі

33. Книга як різновид документа: еволюція розвитку

34. Книга і проблеми її функціонування в сучасному суспільстві

35. Система стандартизації в Україні і за кордоном

36. Інформаційно-патентне забезпечення в Україні

37. Національна система реферативної інформації

38. Журнальне видання: історія і сучасність

39. Календар як різновид періодичного видання

40. Газетна періодика України

41. Особливості створення і використання картографічних видань

42. Характеристика нотного видання як особливого виду фіксування інформації

43. Історія становлення та розвитку образотворчих видань

44. Особливості характеристики кінофотофонодокументів

45. Неопублікований документ як джерело наукової інформації

46. Діловий документ як результат управлінської діяльності

47. Документи на новітніх носіях інформації

48. Використання електронних ресурсів у науково-інформаційному обслуговуванні

49. Електронні документи: використання в практичній інформаційній діяльності

50. Соціально-культурне значення артефакта

51. Стандартизація в галузі вітчизняного документознавства: сучасний стан і перспективи розвитку

52. Мова карти: суть, система, функції

53. Українські щоденні газети, їх становлення та розвиток

54. Електронні журнали України

55. Українська технічна преса: технічні журнали.

56. Система українських періодичних та продовжуваних видань з політики

57. Духовні журнали як джерело вивчення духовної культури

58. Інформаційне забезпечення науки в Україні: РЖ (ХХІ ст.)

59. Соціокультурні і технікоекономічні аспекти розвитку інформаційного середовища

60. Функції і властивості документа в системі соціальних комунікацій

61. Про типологію творів друку

62. Книжкова торгівля в сучасному суспільстві

63. Історико-теоретичне дослідження документальних джерел наукової інформації

64. Машиночитані документи: визначення поняття та вибір ознак класифікації

65. Перші журнальні видання Європи

66. Електронні документи – джерельна база для наступних поколінь

67. Духовна література в документному потоці

68. Українська рукописна книга ХУІ – першої половини ХУІІ ст.: проблеми репрезентативності та відтворення цілісності

69. Книга як об’єкт бібліографознавства і української книжкової спадщини

70. Сучасні особливості типології періодичних видань України

71. Теоретичні та організаційні проблеми формування репертуару української книги та періодики

72. Потенційне значення фотодокументів для вивчення історичного минулого

73. Професійна преса України

74. Сучасні системи документації в аспекті документознавства

75. Сучасні дослідження в галузі документознавства

76. Документознавство як наукова дисципліна: об’єкт, предмет, основні завдання

77. Наукова бібліотека : еволюція структури і функцій

78. Бібліотека та її роль у системі наукових комунікацій

79. Документ – архівний документ – історичне джерело – пам’ятник історії та культури

80.Національний архівний фонд і архівні установи

81. про авторське право і суміжні права

82. Нетрадиційні документи: сучасний стан, перспективи

83. Національний бібліографічний облік документів на сучасному етапі

84. Сучасні документні класифікації

85. Науково-популярна книга сьогодні та в майбутньому

86. Основи наукової класифікації кінофотофонодокументів

87. Проблеми загальної теорії книгознавства

88. Розвиток концепції поняття „українська книга” в документознавстві, бібліографознавстві та культурологічному аспектах

89. Методика і практика стандартизації і уніфікації документів

90. Знаки. Символи. Мови.

91. Неопубліковані документи: особливості створення, змісту, структури

92. Про книгознавчий і документознавчий зміст поняття „видання”

93. Основні методи обробки документальних джерел інформації

94.Електронні документи в архівах: проблеми прийому, забезпечення збереженості і використання

95. Архів, бібліотека, музей: понятійний ряд

96. Бібліотечно-бібліографічні процеси в системі наукових комунікацій

97. Документознавство в системі наук документально-комунікаційного циклу

98. Документ як історичне джерело: властивості, стан, статус

99. Завдання документознавства у зв’язку із розвитком комп’ютерних технологій

100. Західноєвропейська рукописна книга ХІУ-ХУ ст.

101. Роль документальних пам’ятників в суспільному розвитку

102. Архівний документ в світлі уявлень про соціальну пам’ять

103.Офіційні видання і їх національний бібліографічний облік

104. Аналіз і класифікація електронних документів

105. Ділова документація Гетьманщини ХУІІІ ст.

106. Актуальні проблеми створення сучасної моделі видання

107. Первинні документи і формування документального потоку

108. Сучасне документознавства та його зв’язки з іншими дисциплінами

109. Проблеми типології літературно-художніх видань

110. Основні напрямки видавничої діяльності в Україні

111. Удосконалення терміносистеми документознавства (стандартизація основних документознавчих термінів)

112. Основи наукової інформації і інформаційно-пошукові системи в архівній справі

113. Основні етапи розвитку книгознавства в Україні

114. Державний, суспільний та науковий статус документа

115. Довідкові видання України: типологічний аналіз

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!