Методика виконання курсової роботи з дисципліни Економіка праці в організації, ДНУ

Методика виконання курсової роботи з дисципліни «Економіка праці в організації»

© Тимошенко Л.М., Третьяк О.О., 2007

Передмова

1. Структура курсової роботи

2. Правила оформлення курсової роботи

2.1. Загальні вимоги

2.2. Вимоги до оформлення таблиць

2.3. Загальні правила подання формул

2.4. Оформлення списку використаної літератури

3. Методичні вказівки до виконання окремих розділів курсової роботи

3.1. Планування продуктивності праці

3.1.1. Розрахунок початкової чисельності персоналу

3.1.2. Розрахунок зростання продуктивності праці внаслідок впровадження організаційно-технічних заходів

3.2. Планування чисельності промислово-виробничого персоналу

3.2.1. Складання  балансу  робочого  часу  одного  середньооблікового робітника

3.2.2. Планування чисельності й складу основних робітників

3.2.3. Планування чисельності допоміжних робітників

3.2.4. Планування  чисельності  керівників,  спеціалістів  та  технічних виконавців

3.3. Планування заробітної плати

3.3.1. Структура витрат на заробітну плату

3.3.2. Планування фонду заробітної плати відрядників та погодинників

3.3.3. Планування фонду заробітної плати керівників, спеціалістів та технічних виконавців

3.3 4. Розрахунок годинного, денного та місячного фонду заробітної плати

3.3.5. Планування середньої заробітної плати

3.4. Зведений план праці й заробітної плати та оцінка ефективності його показників

4. Порядок захисту курсової роботи

Додатки

Додаток А. Зразок оформлення титульного аркуша курсової роботи

Додаток Б. Вихідні дані для виконання курсової роботи

Список рекомендованої літератури

ПЕРЕДМОВА 

В умовах ринкової економіки все більш очевидною стає обмеженість традиційних поглядів на трудовий процес. Без комплексного теоретичного та практичного підходів до праці як предмета наукового економічного дослідження на новій концептуальній основі, що враховує радикальні зміни в соціально-економічних відносинах нашого суспільства й обумовлює подолання відчуження праці, практично неможливо ефективно використати всі потенційні можливості працівників. Це вимагає насамперед урахування в наукових дослідженнях механізмів організації та нормування праці окремих категорій персоналу, розробки таких методів планування, які б приділяли першочергову увагу раціональному розподілу працівників, покращенню їх матеріального стану та отриманню морального задоволення. Формування ефективної системи організації праці та сприяння розкриттю повною мірою трудового потенціалу працівника поряд із підвищенням продуктивності праці - основні крайові орієнтири на сучасних підприємствах, що намагаються вийти на світові ринки якості.

У запропонованій методиці основний акцент ставиться на інструментарій для досягнення високого рівня планування трудових показників раціонального використання персоналу.

Курсова робота є завершальним етапом вивчення дисципліни «Економіка праці в організації», яку згідно з навчальним планом виконують студенти спеціальності 6.050109 «Управління персоналом і економіка праці». її виконання сприяє поглибленому вивченню теоретичного матеріалу та підготовки студентів до самостійного розв'язання задач з економіки праці.

Курсова робота з дисципліни «Економіка праці» передбачає:

- поглиблення і закріплення знань відповідно до методики планування продуктивності праці, оплати праці різних категорій працюючих;

- проведення аналізу та планування показників праці;

- формування і розвиток навичок використання цих знань у вивченні виробничо-господарської діяльності підприємств у галузі використання трудових ресурсів;

- освоєння методів техніко-економічних розрахунків;

- набуття досвіду використання технологічних та нормативних даних, довідкових і літературних джерел.

Мета курсової роботи з дисципліни «Економіка праці» - набуття студентами навичок планування трудових показників раціонального використання персоналу та практичне використання отриманих знань у самостійних дослідженнях. Завдяки виконанню курсової роботи шляхом розробленої методики поглиблюються знання з вирішення проблем в економіці праці на рівні організації з метою підвищення ефективності її управління, на практичному рівні вивчається, аналізується, планується система трудових показників на підприємстві, прищеплюються навички розв'язання практичних задач з економіки праці.

1. СТРУКТУРА КУРСОВОЇ РОБОТИ 

Курсова робота за своєю типовою структурою має такі частини:

- титульний аркуш (див. дод. А);

- завдання до виконання курсової роботи (див. дод. Б);

- зміст (див. дод. В);

- вступ;

- основна частина з трьох розділів;

- висновки;

- список використаної літератури.

У табл.  1.1 наведено структуру та приблизний обсяг кожної частини курсової роботи. 

Таблиця 1.1

Структура курсової роботи 

Нижче наведені методичні рекомендації щодо оформлення окремих частин і курсової роботи.

2. ПРАВИЛА ОФОРМЛЕННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ 

2.1. ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ 

Результати проведеного дослідження мають бути викладені з дотриманням таких вимог:

- актуальність, відповідність сучасному стану й перспективам розвитку економіки праці, практичним завданням і загальній меті курсової роботи;

- вивчення та критичний аналіз періодичної літератури згідно із завданням курсової роботи;

- опис та аналіз проведених розрахунків;

- змістовність і коректність викладення;

- системність і послідовність;

- узагальнення результатів, обгрунтованість висновків і практичних рекомендацій;

- завершеність викладення своєї думки.

Курсову роботу друкують на комп'ютер із одного боку аркуша білого паперу формату А4 (210x297 мм) через полуторний міжрядковий інтервал (з розрахунку не більше 40 рядків на сторінці за умови рівномірного її заповнення) з використанням шрифту текстового редактора Word – Тіmes New Roman розміру 14. Абзацний відступ має дорівнювати 1,27 см.

Текст курсової роботи друкують, залишаючи береги таких розмірів: лівий -30 мм, правий - 10 мм, верхній - 20 мм, нижній - 20 мм.

Рекомендований обсяг курсової роботи - 35-40 сторінок друкованого тексту. Орієнтовні обсяги складових частин роботи наведені в табл. 1.1.

Друкарські помилки, описки та графічні неточності, виявлені в процесі написання роботи, можна виправляти підчищенням або зафарбуванням білою фарбою і нанесенням на тому ж місці або між рядками виправленого тексту (фрагмент рисунка) машинописним способом. Допускається наявність не більше двох виправлень на одній сторінці.

Текст основної частини курсової роботи поділяють на розділи та підрозділи.

Заголовки структурних частин курсової роботи «ЗМІСТ», «ВСТУП», «РОЗДІЛ», «ВИСНОВКИ», «СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ», «ДОДАТКИ» друкують жирним шрифтом великими літерами по центру симетрично до тексту, без крапки в кінці. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою. Переноси слів у заголовку не допускаються. Крапку в кінці заголовка структурних частин і підрозділів не ставлять. Такі структурні частини як «ЗМІСТ», «ВСТУП», «ВИСНОВКИ», «СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ», «ДОДАТКИ» не мають порядкового номера.

Заголовки кожного розділу друкують жирним шрифтом великими літерами по центру симетрично до тексту, без крапки в кінці. Відстань між заголовком розділу і підрозділу, а також підрозділом і текстом повинна дорівнювати двом полуторним інтервалам (натисніть один раз «Еnter» - курсор перейде до нового рядка, ще раз натисніть «Еnter» і в рядку, на який перейде курсор, починайте друкувати текст).

Розділи основної частини повинні мати порядкову нумерацію в межах усієї Курсової роботи та позначатися арабськими цифрами. Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу та порядкового номера підрозділу, відокремлених крапкою, наприклад «3.3.». У кінці номера підрозділу повинна стояти крапка. Потім у тому ж рядку йде заголовок підрозділу. Заголовки кожного підрозділу друкують з абзацного відступу жирним шрифтом маленькими літерами (крім першої великої) симетрично до тексту, без крапки в кінці.

Пункти нумеруються в межах кожного підрозділу. Номер пункту складається з порядкових номерів розділу, підрозділу, пункту, між якими ставлять крапку. У кінці номера повинна стояти крапка, наприклад: «1.2.3.» (третій пункт другого підрозділу першого розділу). Заголовки пунктів друкують жирним шрифтом маленькими літерами (крім першої великої) з абзацу в підбір до тексту. У кінці надрукованого таким чином заголовка ставиться крапка. Відстань між заголовком підрозділу і пункту, а також пунктом і текстом повинна дорівнювати одному полуторному інтервалу.

У тексті роботи заборонено застосовувати курсив та жирний шрифт.

Додатки позначають послідовно великим літерами української абетки, за винятком літер Г, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь. Єдиний додаток позначається як додаток А.

Нумерація сторінок:

- послідовна арабськими цифрами;

- у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці;

- першою сторінкою є титульний аркуш, який включають до загальної нумерації сторінок курсової роботи, не ставлячи на ньому номера. 

2.2. ВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ ТАБЛИЦЬ 

Цифровий матеріал, коли його багато або є необхідність у зіставленні певних показників, як правило, оформлюють у таблиці. Таблиця є таким способом подання інформації, при якому цифровий або текстовий матеріал групується в рядки й графи, відокремлені одна від одної вертикальними та горизонтальними лініями.

Аналітичні таблиці – результат обробки й аналізу цифрових показників, сприяють виявленню і формулюванню певних закономірностей. Тому після таблиць бажано зробити узагальнення: «дані табл.1.1 дають змогу зробити висновок, що ...», «з результатів, наведених у табл. 1.2, бачимо, що...» та ін.

До неаналітичнихтаблицьвміщуютьздебільшогонеобробленістатистичнідані, необхідні лише для подання інформації або констатації певного стану речей.

Таблиці оформлюють відповідно до чинних стандартів і нумерують послідовно (за винятком таблиць, поданих у додатках) у межах розділу. У правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці розміщують напис «Таблиця» із зазначенням її номера.

Номер таблиці складається з номера розділу й порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад: «Таблиця 1.2» (друга таблиця першого розділу), у кінці крапку не ставлять.

Кожна таблиця повинна мати назву, яку розміщують над нею і друкують симетрично до тексту. Назву не підкреслюють, а наводять звичайним шрифтом.

Заголовки граф пишуть з великої літери, підзаголовки - з малої, якщо вони складають одне речення із заголовком, і з великої, якщо вони самостійні.

Таблицю розміщують після першого згадування про неї в тексті. Таблицю з великою кількістю рядків можна переносити на інший аркуш. У цьому випадку слово «Таблиця» і її номер, назву вказують лише один раз над першою частиною таблиці. А над іншими частинами пишуть «Продовження табл.» і вказують номер таблиці, наприклад «Продовження табл. 1.2».

Між текстом та таблицею повинен бути полуторний міжрядковий інтервал.

На всі таблиці роботи повинні бути посилання в тексті, при цьому слово «таблиця» пишуть скорочено, наприклад «...в табл. 1.2.». У повторних посиланнях вживають скорочене слово «дивись», наприклад «див. табл. 1.2.».

2.3. ЗАГАЛЬНІ ПРАВИЛА ПОДАННЯ ФОРМУЛ

Застосовуючи формули, необхідно дотримуватися певних техніко-орфографічних правил:

- латинські літери, що позначають фізико-математичні величини, пишуться курсивом, грецькі - завжди прямо;

- цифри зображуються курсивом тільки тоді, коли їх розуміють як позначення, а не числа;

- дужки й математичні знаки («+», «-», «=» і под.) пишуться завжди прямо. Тому настройки редактора МS Equation повинні містити:

- для грецьких букв і для символів у меню «Стиль» у пункті «Определить» для «Стр.греческих», «Пр.греческих», «символ» - шрифт «Symbol», а для інших стилів - «Times New Roman»;

- похилий формат символів тільки для стиля «Переменная»;

- розмір шрифту формул у меню «Размер» у пункті «Определить» - усі позиції «14 пт»;

- для написання індексів - курсив, якщо позначення величини набуває числового значення, в усіх інших випадках - прямо й у скороченнях таких індексів ставиться крапка.

Формула в тексті повинна бути розміщена так, як показано в прикладі.

Приклад: коефіцієнт прийняття кадрів ( ) визначається як відношення кількості працівників, прийнятих на роботу за певний період, до середньоспискової чисельності працівників за той же період:

де Р_п- чисельність працівників, прийнятих на роботу за певний період

-  середньоспискова чисельність працівників за той же період. Найбільші, а також довгі та громіздкі формули, які мають у складі знаки суми, добутку, диференціювання, інтегрування, розмішують на окремих рядках. Невеликі та нескладні формули, що не мають самостійного значення, вписують всередині рядків тексту.

Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів треба подавати безпосередньо під формулою в тій послідовності, у якій вони дані у формулі. Значення кожного символу й числового коефіцієнта записують із нового рядка. Перший рядок пояснення починають зі слова «де» без двокрапки.

Нумерація  формул  також  потребує  знання  деяких  особливостей  її оформлення. Нумерувати формули слід у межах розділу.  Номер формули складається з номера розділу і порядкового номера формули в розділі, між якими ставлять крапку. Номери позначають арабськими цифрами біля правого берега аркуша в одному рядку з відповідною формулою, без крапок від формули до її номера, в круглих дужках, наприклад: (2.1) (перша формула другого розділу).

Необхідно знати й правила пунктуації в тексті з формулами. Загальне правило таке: формула входить до речення як його рівноправний елемент. Тому в кінці формул і в тексті перед ними розділові знаки ставлять відповідно до правил пунктуації.

Двокрапку перед формулою ставлять лише у випадках, передбачених правилами пунктуації: а) у тексті перед формулою є узагальнююче слово; б) цього вимагає будова тексту, що передує формулі.

Розділовими знаками між формулами, які йдуть одна за одною і не відокремлені текстом, можуть бути кома або крапка з комою безпосередньо за формулою до її номера. 

2.4. ОФОРМЛЕННЯ СПИСКУ ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Відомості про видання, включені до списку, треба давати відповідно до вимог державного стандарту з обов'язковим наведенням назв праць.

Список літератури має самостійну нумерацію. Складаючи список використаної літератури, необхідно враховувати такі умови:

1) на перше місце в списку виносяться: Конституція України, закони України, укази Президента України; постанови Верховної Ради України; постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України; доповіді та виступи державних діячів України;

2) решта літератури розміщується в алфавітному порядку прізвищ авторів чи перших слів назв, якщо автори не вказані. Авторів з однаковим прізвищем розміщують за абеткою їх ініціалів, а праці одного автора - за алфавітом заголовків його видань чи згідно з хронологією написання робіт. Назви використаних робіт перекладу не підлягають і подають мовою оригіналу;

3) у разі зазначення літературного джерела - книги, брошури, журналу - необхідно подати інформацію у такому порядку: прізвище та ініціали авторів; назва друкованого видання; місце видання; назва видавництва; рік видання;

кількість сторінок. Наприклад: Завіновська Г.Т. Економіка праці. - К.: КНЕУ, 2000. - 200с;

4) у разі внесення в список статті, опублікованої у книзі, газеті або журналі, дані вказують у такому порядку: автор статті; назва статті; назва книги (газети, журналу); рік видання книги (газети, журналу); номер видання газети, журналу; сторінки, на яких розміщено статтю. Наприклад: Геєць В.М., Буковинський С.А. Перспективи економіки світу, окремих регіонів і країн на порозі третього тисячоліття // Фінанси України. - 1997. - № 3. - С. 5-17.

3. МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ВИКОНАННЯ ОКРЕМИХ РОЗДІЛІВ КУРСОВОЇ РОБОТИ 

3.1. ПЛАНУВАННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ 

3.1.1. Розрахунок початкової чисельності персоналу 

У сучасних умовах, коли підприємство планує свою діяльність, керуючись у першу чергу попитом на продукцію, яку воно виробляє, зростання продуктивності праці вже не є самоціллю. Однак цей показник зберігає своє значення на рівні внутріфірмового планування.

Відповідно до практики планування, що склалася на основі річного виробітку на одного працюючого в базисному періоді, передбачається розрахунок початкової чисельності працюючих на плановий інтервал часу за формулою

Де  – обсяг продукції в плановому періоді; 

- величина річного виробітку на одного працюючого в базисномуперіоді.

Основою для планування продуктивності праці є плановий обсяг випуску продукції (  ), що розраховується за формулою

де Q- кількість машинокомплектів;

- кількість деталей і-го виду на машинокомплект;

- оптова ціна і-го виду деталей, грн.

Кількість та ціна продукції плануються на основі держзамовлення та договорів, укладених із покупцями.

Найповніше ефективність заходів щодо зростання продуктивності праці відображає рівень виробітку в IVкварталі (В_бк ), що визначається за формулою

Де  - обсяг продукції в IVкварталі (в кінці базисного періоду);

- чисельність працюючих у IVкварталі базисного періоду.

Розрахункова величина річного  виробітку  на  одного  працюючого  в базисному періоді ( )визначається за формулою.

Знаючи всі необхідні дані для розрахунку початкової чисельності працюючих на плановий період часу, застосуємо формулу 3.1 та зробимо відповідні висновки щодо одержаних результатів. 

3.1.2. Розрахунок зростання продуктивності праці внаслідок впровадження організаційно-технічних заходів 

Економія праці від дії чинників зростання продуктивності праці розраховується по кожному із запланованих організаційно-технічних заходів із подальшим підсумовуванням результатів.

Економія праці визначається шляхом зіставлення витрат праці на одиницю продукції або робіт до та після впровадження заходу.

На стадії планування для розрахунку економії праці (відносного вивільнення працюючих) за чинниками як база використовуються планові показники або дані про очікуване виконання в IV кварталі базисного року.

Способи розрахунку економії праці за заходами й чинниками зростання продуктивності праці наведені в табл. 3.1.

Таблиця 3.1

Способи розрахунків економії праці (вивільнення робітників) залежно від показників, що характеризують ефективність організаційно-технічних заходів

Таблиця 1.1.

Способи розрахунків економії праці (вивільнення робітників) залежно від показників, що характеризують ефективність організаційно-технічних заходів

Закінчення табл.3.1

Після визначення відносної економії праці за резервами кожного фактора обчислюється загальна економія шляхом складання всіх отриманих даних.

Зростання продуктивності праці під дією її реальних чинників визначається формулою.

Зростання виробітку продукції в порівнянні з базисним роком або іншими попередніми періодами розраховується за формулою.

Де  – величина річного виробітку на одного працюючого в плановому періоді.

Величина річного виробітку на одного працюючого у плановому періоді розраховується за формулою:

- чисельність працюючих у плановому періоді;

- чисельність основного персоналу в плановому періоді;

- чисельність допоміжного персоналу в плановому періоді.

На основі аналізу, проведеного в даному підрозділі, обґрунтувати отримані висновки.  

3.2. ПЛАНУВАННЯ ЧИСЕЛЬНОСТІ ПРОМИСЛОВО-ВИРОБНИЧОГО ПЕРСОНАЛУ 

У ринкових умовах господарювання надзвичайно важливим є визначення оптимальної чисельності працівників, необхідних для виконання виробничої програми. Вихідними даними для визначення необхідної кількості працівників є: виробнича програма на плановий період часу, норми часу, норми виробітку, трудомісткість виробничої програми, організаційно-технічні заходи зі зниження трудомісткості програми, звітні розрахункові дані про коефіцієнти виконання норм, баланс робочого часу одного працівника і деякі інші документи.

Структура персоналу підприємства визначається складом і кількісним співвідношенням окремих категорій і груп працівників. Залежно від виконуваних функцій працівники підприємства поділяються на декілька категорій і груп. Працівники житлового господарства, медичних установ, навчальних закладів, установ дошкільного виховання і культури належать до непромислового пер­соналу підприємства.

Кадри підприємства, які безпосередньо пов'язані з процесом виробництва продукції, тобто зайняті основною виробничою діяльністю, належать до промислово-виробничого персоналу. Це - усі працівники основних, допоміжних, підсобних і обслуговуючих цехів, науково-дослідних, конструкторських відділів і лабораторій, а також служб, зайнятих капітальним і поточним ремонтом облад­нання і транспортних засобів підприємства.

Працівники промислово-виробничого потенціалу поділяються на дві основні групи: робітники і службовці.

До робітників належать працівники, безпосередньо зайняті створенням матеріальних благ і наданням матеріальних послуг; у свою чергу, робітники поділяються  на  основних  і  допоміжних.  Основні  -  це  працівники,  що безпосередньо видозмінюють предмет праці, створюючи продукт. Допоміжні працівники зайняті обслуговуванням виробництва продукції.

До групи службовців зазвичай відносять такі категорії працюючих, як керівники, спеціалісти й технічні виконавці. Зарахування працівників підприємства до тієї чи іншої групи визначається за класифікатором професій робітників і посад.

До  керівників належать  працівники, які  обіймають посади керівників підприємства та його структурних підрозділів, а також їх заступники за такими посадами: директори, начальники, головні спеціалісти (головний бухгалтер, головний інженер, головний економіст тощо).

До  спеціалістів  належать  працівники,  зайняті  інженерно-технічними, економічними, бухгалтерськими, юридичними та іншими роботами.

Технічні виконавці – працівники, які виконують технічну роботу, пов'язану з господарським обслуговуванням, обліком, діловодством (секретарі, обліковці).

Розраховуючи чисельність працюючих, необхідно забезпечити найбільш раціональне  використання  трудових  ресурсів,  оптимальне  співвідношення категорій персоналу і максимально можливе вивільнення працівників.

Загальна   чисельність   промислово-виробничого   персоналу   (ПВП) розраховується шляхом  сумування  чисельності  основних  та  допоміжних робітників, керівників, спеціалістів та технічних виконавців. 

3.2.1. Складання балансу робочого часу одного середньооблікового робітника 

Планування чисельності робітників підприємства пов'язане із плануванням використання робочого часу. Необхідним інструментом планування є розробка балансу робочого часу одного робітника. Основне його призначення – виявлення резервів зростання продуктивності праці та вивільнення робітників за рахунок раціонального використання робочого часу.

Баланс робочого часу одного працівника встановлює середню кількість годин, яку працівник повинен відпрацювати протягом планового періоду. Вона визначається множенням середньої кількості явочних днів працівника протягом планового періоду на середню тривалість робочого дня одного працівника.

Баланс робочого часу складається по підприємству, цеху, дільниці, іноді навіть для кожної групи робітників, що мають однаковий графік роботи та одну й ту саму тривалість відпустки.

Приклад форми балансу робочого часу одного робітника наводиться в табл. 3.2.

Таблиця 3.2

Баланс робочого часу одного робітника

(за умови п’ятиденного робочого тижня)

Закінчення табл. 3.2

Основні частини балансу робочого часу одного робітника:

1) розрахунок середньої фактичної кількості робочих днів;

2) розрахунок середньої тривалості робочого дня;

3) визначення ефективного (корисного) фонду робочого часу в годинах.

Розрахунок середньої фактичної кількості робочих днів починається з визначення календарного фонду робочого часу та кількості календарних робочих днів (номінальний фонд робочого часу).

Календарний  фонд робочого  часу  -  це  кількість  календарних  днів планового періоду ( у році 365 або 366 днів, у кварталі - 90, 91 і 92 дні). У переривчастих (періодичних) виробництвах номінальний фонд робочого часу визначається шляхом віднімання вихідних і святкових днів з календарного фонду часу.

Номінальний фонд робочого часу — максимально можлива кількість днів роботи в плановому періоді, що кількісно дорівнює календарному фонду з вирахуванням святкових та вихідних днів.

Кількість робочих днів у плановому періоді являє собою різницю між номінальним фондом і кількістю неявок (невиходів) у днях. До планових невиходів відносять неявки на роботу у зв'язку з черговими та додатковими відпустками,  навчальними відпустками,  відпустками у зв'язку з пологами, хворобою, виконанням державних і суспільних обов'язків.

Тривалість чергової та додаткових відпусток планується відповідно до діючого законодавства. Середня тривалість відпустки визначається як середня величина з урахуванням додаткових відпусток. При п'ятиденному робочому тижні відпустка надається на встановлену Кодексом законів про працю кількість робочих днів за календарем, тобто з одним вихідним днем. Тому в балансі необхідно брати 5/6 тривалості відпустки в робочих днях.

Відпустки на навчання надаються робітникам, які навчаються на вечірніх та заочних факультетах, а також студентам, які навчаються без відриву від виробництва у вузах, технікумах та ін. Середня тривалість такої відпустки визначається, виходячи із встановленої Кодексів законів про працю тривалості відпустки для кожної групи наявного складу осіб, які навчаються в різних навчальних закладах, та їх чисельності. Сюди відносять і неявки у зв’язку із направленням на курси підвищення кваліфікації за умови збереження за відрядженими заробітної плати.

Відпустки у зв’язку із вагітністю та пологами плануються на основі звітних даних минулого (базисного) періоду з урахуванням зміни питомої ваги жінок.

Невиходи у зв’язку з хворобою у плановому періоді визначаються на основі звітних даних з урахуванням можливості зниження втрат робочого часу з цієї причини внаслідок поліпшення санітарно-гігієнічних умов праці та медичного обслуговування працюючих, проведення заходів щодо техніки безпеки та охорони праці, а також поліпшення культурно-побутових і житлових умов працівників.

Для визначення часу, необхідно в плановому періоді на виконання державних і суспільних зобов’язань, беруться звітні дані, які відповідно коректуються.

Основною для розрахунку середньої тривалості робочого дня (номінальної) є дані про кількість або питому вагу робітників, а також відомості про режим роботи, встановлений відповідно до Кодексу законів про працю. При цьому середня тривалість робочого часу дня повинна бути скоректована з урахуванням скорочення робочого часу в передсвяткові дні на 1 год в тих працівників, які за умови шестиденного робочого тижня мали семигодинний робочий день. Якщо святковому дню передує день щотижневого відпочинку, тривалість робочої зміни не скорочується.

Ефективний(корисний) фонд робочого часу-робочий час, використаний у плановому періоді кожним робітником. Розрахунок ведеться в днях, а потім на основі встановлення середньої тривалості робочого часу ефективний фонд переводиться в години. Ефективний (корисний) фонд робочого часу в годинах середньооблікового робітника визначається множенням кількості робочих днів на фактичну середню тривалість робочого дня.

Під час планування структури корисного фонду часу слід враховувати,що:

1) Кожний робітник після 6 місяців безперервної роботи, користується правом на чергову відпустку тривалістю 12 робочих дніи. Підліткам до 18 років і робітникам, зайнятим на важких і шкідливих роботах, надається додаткова відпустка від 6 до 12 робочих днів. Робітникам,які навчаються, на період складання екзаменів та заліків надається додаткова відпустка від 10 до 30 календарних днів;

2) Відпустка на навчання планується в розмірі 4% від номінального фонду робочого часу;

3) Відпустка у зв’язку з вагітністю надається рівними частинами до та після пологів. Відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами плануються з урахуванням питомої ваги працюючих жінок у розмірі 0,5-1% від номінального фонду робочого часу;

4) Невиходи, пов’язані з виконанням державних та суспільних обов’язків, потрібно прийняти у розмірі 0,25-0,5%, а внаслідок хвороби-1-2% від номінального фонду робочого часу;

5) Робочий день підлітків від 15до 18 років скорочується на 1 год в день; Усі проведені розрахунки повинні бути відображені в роботі, пояснені та оформлені у вигляді табл. 3.2. Слід також подати висновок про отримані результати. 

3.2.2. Планування чисельності й складу основних робітників

Необхідна чисельність основних робітників визначається за трудомісткістю робіт,нормами виробітку або за робочими місцями на основі норм обслуговування на агрегатних роботах. Загальна чисельність основних робітників-відрядників (Ч_осн.) визначається за формулою

- планова трудомісткість виробничої програми за k-ю операцію, яку виконують основні робітники j-го розряду;

Т_пл – плановий корисний фонд робочого часу одного робітника;

К_вн – запланований коефіцієнт виконання норм.                                         Планова трудомісткість виробничої програми за k-операцією, яку виконують основні робітники-відрядники j-розряду (  ), розраховується за формулою

t_{шт ij} - час, необхідний для виготовлення однієї деталі 1-го виду робітником j-го розряду;

q _i- кількість деталей і-го виду.

Одержані розрахунки подано у вигляді табл. 3.3

Таблиця 3.3

Трудомісткість робіт за виробничими операціями

Наступний етап – розрахунок коефіцієнта виконання норм (К_вн ) на основі вихідних даних табл. 1 індивідуального завдання за формулою

де Вн – виконання норм виробітку,%;

Чр – чисельність робітників, %.

Плановий корисний фонд робочого часу одного робітника (Тпл.) розраховується шляхом складання балансу робочого часу (п. 3.2.1 методики).

Згідно з вищепроведеними розрахунками є всі дані для знаходження чисельності основних робітників-відрядників шляхом застосування формули (3.4). Одержані розрахунки подамо у вигляді табл. 3.4.

Таблиця 3.4

Чисельність основних робітників-відрядників за операціями певного розряду

Чисельність основних робітників-відрядників за професіями й розрядами також розраховують на основі диференційованих планових коефіцієнтів виконання норм за розрядами й фондами робочого часу робітників окремих професій. А чисельність основних робітників, які виконують роботи з управління обладнанням і контролю за технологічним процесом, визначається за робочими місцями, виходячи з норм обслуговування агрегатів.

У результаті проведених обчислень отримуємо необхідну чисельність основних робітників-відрядників і робимо висновок про чисельність робітників за виконуваними операціями та розрядами робіт. 

3.2.3. Планування чисельності допоміжних робітників 

Необхідна кількість допоміжних робітників, зайнятих на відрядних роботах, обсяг яких можна визначити в нормативному часі, розраховується за трудомісткістю робіт.

Чисельність допоміжних робітників-відрядників визначається так само, як і основних робітників-відрядників, за формулою (3.11). Різниця полягає лише в тому, що під час розрахунку виходять з трудомісткості допоміжних робіт (інструментальних, ремонтних і под.):

Де