Методичні рекомендації щодо виконання магістерської роботи з курсу Документознавство, НАКККМ

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ 

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ КЕРІВНИХ КАДРІВ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

ІНСТИТУТ МЕНЕДЖМЕНТУ

КАФЕДРА ДОКУМЕНТОЗНАВСТВА ТА ІНФОРМАЦІЙНО-

АНАЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ВИКОНАННЯ МАГІСТЕРСЬКОЇ РОБОТИ 

Київ 2014

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МАГІСТЕРСЬКОЇ РОБОТИ

Магістерська робота – це кваліфікаційне навчально-наукове дослідження, яке студент виконує на завершальному етапі навчання у вищому навчальному закладі. Вона має комплексний характер і пов’язана з використанням набутих магістрантом знань, умінь і навичок зі спеціальних дисциплін. Це дослідження має елементи наукової творчості, теоретичної та практичної новизни. Воно передбачає систематизацію, закріплення, розширення та поглиблення теоретичних і практичних знань зі спеціальності, а також застосування їх під час вирішення конкретних наукових, виробничих та інших завдань. Магістерська робота – це документ, на підставі якого визначають рівень загальнонаукової та спеціальної підготовки студента, його здатність застосовувати знання під час вирішення конкретних проблем, схильність до аналізу та самостійного узагальнення матеріалу з теми дослідження, готовність до професійного виконання завдань у сфері документознавства та інформаційної діяльності.

Студентові надається право вибрати тему магістерської роботи з переліку, визначеного кафедрою документознавства та інформаційно-аналітичної діяльності, або запропонувати свою тему, обґрунтувавши необхідність її розроблення. Обирати тему без погодження з кафедрою не дозволяється.

Тематику магістерських робіт щорічно корегують із урахуванням набутого на кафедрі досвіду, побажань фахівців, які беруть участь у рецензуванні робіт, і рекомендацій державної екзаменаційної комісії.

Магістерська робота випускника кафедри документознавства та інформаційно-аналітичної діяльності – це навчально-наукове дослідження. Обсяг магістерської роботи становить 110 сторінок друкованого тексту, з урахуванням додатків і списку використаних джерел. Обсяг основної частини не менше 60 сторінок.

До магістерської роботи випускника кафедри документознавства та інформаційно-аналітичної діяльності висувають такі вимоги:

- актуальність теми, відповідність її сучасному стану розвитку документознавчого знання, а також практичним завданням зазначеної сфери;

- об’єктивність дослідження;

- наявність характеристики історії досліджуваної проблеми, її сучасного стану, а також передового досвіду роботи у відповідній галузі;

- чіткість характеристики наукової проблеми, об’єкта, предмета, мети, завдань та методів дослідження;

- наукова новизна, яка може полягати у класифікації або систематизації вже відомого матеріалу, але з нової точки зору самого магістранта;

- аналіз рівня розробленості теми;

- правильність структури та рубрикації;

- відповідність фактичного матеріалу методологічним нормам;

- обґрунтованість висновків і практичних рекомендацій;

- бездоганність тексту з погляду законів і правил логіки, граматики та синтаксису;

- відповідність вимогам державних, міждержавних та міжнародних стандартів, а також наукового стилю викладу;

- своєчасність виконання.

Магістерську роботу виконують відповідно до завдання-графіка, затвердженого кафедрою. Цей процес спрямовують і контролюють завідувач кафедри та науковий керівник.

Магістерська робота підлягає зовнішньому рецензуванню.

Захищають її публічно на засіданні державної екзаменаційної комісії.

2. СТРУКТУРА МАГІСТЕРСЬКОЇ РОБОТИ ТА РЕКОМЕНДОВАНИЙ ОБСЯГ ЇЇ СТРУКТУРНИХ ЕЛЕМЕНТІВ

Магістерська робота має стандартизовану структуру: складається з титульного аркуша, змісту, переліку умовних позначень (у разі потреби), вступу, основної частини, що поділяється на кілька розділів (два-три розділи), поділених на підрозділи, загальних висновків, списку використаних джерел, а також додатків, якщо вони зумовлені науковою потребою.

Структурні елементи дипломної роботи мають такі рекомендовані обсяги:

1. Титульний аркуш – 1 сторінка.

2. Зміст – 1–2 сторінки.

3. Перелік умовних скорочень (за потреби).

4. Вступ – до 5–7 сторінок.

5. Основна частина – 60-70 сторінок.

6. Висновки – 3–5 сторінки.

7. Список використаних джерел (має нараховувати не менш як 70 позицій).

8. Додатки (за потреби). Їх кількість має бути зумовлена логікою дослідження.

3. ПОСЛІДОВНІСТЬ ВИКОНАННЯ МАГІСТЕРСЬКОЇ РОБОТИ

Магістерську роботу виконують у такій послідовності:

- обирають тему;

- з’ясовують наукову проблему;

- визначають мету й завдання, об’єкт і предмет;

- складають попередній план дослідження;

- виявляють, відбирають і вивчають літературу з теми дослідження та інші джерела, в яких висвітлюється необхідна для цього дослідження інформація;

- викладають теорію, історичні аспекти, застосовувані наукові методи і методики;

- формулюють висновки й рекомендації;

- оформляють список використаних джерел, додатки та покажчики;

- здійснюють літературне редагування й технічне оформлення. 

Виконану згідно з усіма вимогами магістерську роботи здають до майстерні для виконання палітурних робіт.

4. ВИМОГИ ДО НАПИСАННЯ ТЕКСТУ МАГІСТЕРСЬКОЇ РОБОТИ

Виконання магістерської роботи починають із осмислення та обґрунтування її теми. Варто зазначити, що заздалегідь, ще при виборі теми, необхідно надати перевагу тій, яка найповніше відповідає навчально-виробничим інтересам і схильностям магістранта, пов’язана з його професійною діяльністю. Зазначене дозволяє під час розроблення теми виявити максимум особистої творчості й ініціативи студента. Спільно з науковим керівником визначають основні напрями та межі розкриття теми, перелік установ, досвід роботи яких буде висвітлено в роботі.

Накопичивши матеріал, складають попередній план дослідження. Правильна та логічна структура магістерського дослідження – це запорука ґрунтовного розкриття теми. Однак уточнення структури є складним процесом, який може тривати протягом усієї роботи над дослідженням, а тому попередній план (розділи і підрозділи) необхідно погодити з науковим керівником.

Тема повинна бути розкрита без пропуску логічних ланок, а виклад усього матеріалу має бути підпорядкований одній головній ідеї, чітко визначеній студентом.

Вивчаючи стан наукових розробок із певної теми дослідження, доцільно провести групування добутих знань:

- знання, що здобули загальне визнання наукою й застосовуються на практиці;

- дискусійні питання, що недостатньо розроблені й потребують наукового обґрунтування;

- питання, що виникли під час розробки теми і є в джерелах інформації; питання, що запропоновані практикою; питання, що виникають у дипломника на стадії вибору теми.

Необхідно конкретно довести, що положення, висновки та рекомендації, наведені в роботі, є обґрунтованими й достовірними, тобто реально (об’єктивно) існуючими в природі, суспільстві чи техніці. Лише вагомі докази дають підставу довіряти дослідженням, уникнути при цьому помилкових висновків і не дати, в окремих випадках, сприйняти бажане за дійсне.

Достовірність, тобто доведена правильність, є доказом того, що викладений результат (закономірність, сукупність фактів, можливість тощо) виконується завжди для зазначеного класу об’єктів за визначених умов. Достовірність підтверджується верифікацією, тобто повторенням результату за тих самих умов під час багатьох перевірок на різних об’єктах. У багатьох випадках виникає необхідність робити перевірку на контрольних прикладах, тобто за обмежених умов. Методи доведення достовірності можна об’єднати в три групи: аналітичні, експериментальні, підтвердження практикою.

Важливим складником магістерської роботи є ВСТУП.

Увступі слід обґрунтувати актуальність досліджуваної проблеми, визначити мету і завдання дослідження, його об’єкт і предмет, охарактеризувати методи дослідження, сформулювати новизну дослідження і практичне значення роботи, вказати апробацію і кількість публікацій, подати загальну структуру роботи.

Актуальність дослідження

Необхідність і своєчасність вивчення й розв’язання виділених дослідником суперечностей визначає актуальність проблеми дослідження. Тому структура вступу починається з актуальності дослідження, в якій стисло з’ясовують ситуацію наукового розуміння та інтерпретації окресленого в магістерській роботі явища, переконливо обґрунтовують доцільність його вивчення в контексті вітчизняних і зарубіжних фахових наукових розвідок.

Важливим аспектом актуальності обраної теми є наявність наукової проблеми. Наукова проблема – це сукупність нових діалектично складних теоретичних або практичних питань, які суперечать існуючим знанням або прикладним методам у певній науці й потребують вирішення за допомогою наукових досліджень. Наукові проблеми виникають не стихійно, а закономірно, тому вирішення наукових проблем є рушійною силою розвитку науки. Вибір теми дослідження обґрунтовують насамперед її актуальністю, тобто тим, наскільки розробка вибраної теми та вирішені в ній проблеми сприятимуть розвитку відповідної галузі науки, економіки та соціальному розвитку країни.

Проблема повинна бути чітко визначеною та послідовною. Важливою умовою істинності проблеми є властивість її доведення (доказовості). Цю властивість у формальній логіці виражає закон достатнього обґрунтування, сутність якого полягає в тому, що в ході дослідження достовірними вважають лише ті твердження, стосовно істинності яких наведено обґрунтовані докази. Проблему вважається доведеною, якщо не просто стверджують її істинність, а й вказують підстави її вирішення.

Оскільки наукова проблема є сукупністю складних теоретичних і практичних питань, під час наукового дослідження проблеми поділяють на складові її компоненти – теми. Повертаючись до визначення теми дослідження, нагадаємо, що тема – це частина наукової проблеми, яка охоплює одне або кілька питань дослідження. Тему вибирають виходячи з мети дослідницької роботи, яка повинна передбачати розроблення нових концепцій і напрямів розвитку певної науки, удосконалення існуючої методології або розроблення нових методик (рекомендацій).

Варто наголосити, що теми наукових досліджень здебільшого формують у межах проблем відповідної науки, які поділяються на теоретичні, методологічні та організаційні. Теоретичні проблеми передбачають дослідження окремих концепцій певної науки, що стосуються її законів, розроблення аксіоматичних знань. Методологічні проблеми стосуються методів певної науки, що застосовуються в ході вивчення її об’єктів. Організаційні проблеми включають організацію досліджень із певної науки й застосування її результатів у практичній діяльності.

Обґрунтування актуальності передбачає відповідь на запитання: чому цю проблему потрібно розв’язувати саме в цей час?

Отже, в актуальності дослідження доводимо доцільність обраної теми магістерської роботи, вказуємо на протиріччя, які виникли в цій сфері, назрілу необхідність пошуку нових підходів до вирішення проблеми, наявність недостатнього вивчення предмету дослідження, що безпосередньо й визначає стратегію наукової роботи.

Стан наукової розробленості теми

Обов’язковою частиною вступу є стислий огляд літератури з теми дослідження, до якого включають найбільш цінні, актуальні роботи (10–15 джерел). Огляд повинен бути систематизованим аналізом теоретичної, методичної й практичної новизни, значущості, переваг і недоліків розглядуваних робіт, які доцільно згрупувати таким чином:

- праці, що висвітлюють історію розвитку проблеми;

- праці, які цілком присвячені темі;

- праці, що розкривають тему частково.

Закінчують огляд стислим висновком про ступінь висвітлення основних аспектів теми в джерелах інформації.

Вказують на зв’язок вибраного напряму досліджень із планами кафедри документознавства та інформаційно-аналітичної діяльності, а також із галузевими та (або) державними планами й програмами.

Мета дослідження тісно пов’язана з назвою магістерської роботи й повинна чітко вказувати, що саме вирішується в магістерській роботі та який її кінцевий результат, тобто передбачає вирішення проблемної ситуації та знаходження нових шляхів удосконалення певної діяльності. Таким чином, мета дослідження – це узагальнення того, що очікується досягнути під час роботи. Отже, мета передбачає відповідь на запитання: що бажає одержати дослідник і яким повинен бути цей результат? Із формулювання мети повинно бути зрозумілим: що досліджується; для чого досліджується; яким шляхом досягається результат.

Не слід формулювати мету дослідження, вживаючи слова «дослідження...», «вивчення...», оскільки вони вказують на засіб досягнення, а не на саму мету.

Завдання дослідження

Наявність поставленої мети дозволяє визначити завдання дослідження, які можуть включати такі складники:

- вирішення певних теоретичних питань, що входять до загальної проблеми дослідження;

- всебічне вивчення практики вирішення відповідної проблеми, виявлення її типового стану, вад і труднощів, їхніх причин, типових особливостей передового досвіду;

- обґрунтування необхідної системи заходів для вирішення відповідної проблеми;

- експериментальну перевірку запропонованої системи заходів щодо відповідності її критеріям оптимальності, тобто досягнення максимально важливих у відповідних умовах результатів вирішення цієї проблеми при певних затратах часу й зусиль;

- розроблення методичних рекомендацій і пропозицій щодо використання результатів дослідження в практиці роботи відповідних установ (організацій).

Водночас варто пам’ятати, що у своїй сукупності завдання повинні дати уявлення про те, що слід зробити для розв’язування поставленої проблеми і досягнення поставленої мети дослідження. Завдання мають бути чітко і виразно сформульованими, відображати послідовність наукового осягнення проблеми від ознайомлення з нею та її вивчення до розкриття й узагальненого осмислення. Отже, завдання дослідження виступають як часткові, порівняно самостійні цілі (підцілі) стосовно до загальної мети.

Кількість завдань дослідження має бути мінімальним за ознакою їх необхідності й достатності в межах конкретної пошукової роботи (здебільшого це 4–5 завдань).

Мета і завдання дипломної роботи випливають з її теми, у них відображаються та деталізуються об’єкт і предмет дослідження. З’ясовуючи об’єкт, предмет, мету й завдання дослідження, необхідно зважати на те, що між ними й темою магістерської роботи є системні логічні взаємозв’язки та взаємозумовленість.

Об’єкт дослідження – це процес або явище, в яких породжуються та мають місце наукові проблеми. Об’єктом дослідження є вся сукупність відношень різних аспектів теорії та практики науки, яка слугує джерелом необхідної для дослідника інформації. Об’єкт дослідження – це частина об’єктивної реальності, яка є складником практичної й теоретичної діяльності людини як соціальної істоти (суб’єкта). Отже, об’єктом наукового дослідження виступає та сфера, в якій досліджується окремий актуальний аспект.

Предмет дослідження міститься в межах об’єкта. Предмет дослідження є таким його елементом, який включає сукупність властивостей і відношень об’єкта, опосередкованих людиною (суб’єктом) у ході дослідження з певною метою в конкретних умовах. Тобто, предмет дослідження – це те, що вивчається безпосередньо в межах об’єкту та в процесі цього вивчення набуває наукового пояснення.

Об’єкт і предмет дослідження як категорії наукового процесу співвідносяться між собою як загальне й часткове. В об’єкті виділяють ту його частину, яка є предметом дослідження. Саме на нього спрямовують увагу, оскільки предмет дослідження визначає тему дослідження.

Методи дослідження

Особливого значення надають науковим методам дослідження як ефективному дослідницькому інструментарію. Вони сприяють досягненню мети магістерської роботи та поділяються на загальнонаукові методи і підходи та спеціальні методи, притаманні лише певній науці. Студент має обрати ті наукові підходи і методи дослідження, які є оптимальними для вирішення сформульованих завдань, а отже, й для досягнення поставленої мети. Це дасть змогу пересвідчитися в логічності й прийнятності вибору саме цих методів.

Наукова новизна

В науковій новизні необхідно визначити, що конкретно здійснено в межах дослідження та вказати на ті новації, які використано чи запропоновано студентом в процесі виконання магістерської роботи. Доречно показати відмінність отриманих результатів від уже відомих, описати ступінь їх новизни. Під час формулювання наукової новизни можна вживати такі вислови: «вперше проаналізовано чи формалізовано...», «розроблено чи запропоновано метод..., який відрізняється від...», «доведено залежність між...», «досліджено (систему, діяльність, процес, поведінку)... й показано...», «доопрацьовано (відомий) метод... у частині... і поширено його на...», «створено концепцію, що узагальнює... і розвиває...», «досліджено новий ефект...», «розроблено (запропоновано), впроваджено нову систему... з використанням відомого принципу...», «удосконалено, дістало подальший розвиток…».

Визначаючи наукову новизну своєї роботи, студенти часто роблять одну й ту саму помилку: перераховують наукові положення. Насправді ж потрібно показати, яке значення мають ці наукові положення з погляду розвитку чи доповнення наукових знань для вирішення певного наукового завдання або певної наукової проблеми.

У магістерській роботі, що має теоретичне значення, подають відомості про наукове використання результатів досліджень або рекомендації щодо їх використання, вказують, у скількох статтях наукових журналів, збірників наукових праць, матеріалів і тез наукових конференцій опубліковані результати, що ввійшли до магістерської роботи.

Практичне значення одержаних результатів – полягає в наявних можливостях застосування отриманих результатів магістерської роботи в практичній діяльності. У магістерській роботі з практичним значенням – висвітлюють практичні аспекти використання отриманих результатів або рекомендації щодо їх впровадження. Це можуть бути нові підходи, способи, технології, пристрої, методи, методики, параметри, тобто те нове, що дає виконана магістерська робота для реалізації на практиці в умовах конкретної організації із зазначенням ступеня готовності до використання або масштабів використання безпосередньо в практичній діяльності.

Апробація результатів магістерської роботи – це перелік науково-практичних конференцій, семінарів, нарад, яких брав участь студент.

Публікації – подати бібліографічний опис опублікованих робіт за темою магістерської роботи.

Структура магістерської роботи. Тут необхідновказати, що структура зумовлена метою і завданнями дослідження, логікою подання матеріалів і висновків. Вона складається із вступу, двох (трьох) розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг – 100–110 сторінок: основний текст – 60–70 сторінок, список використаних джерел – 70 найменувань, кількість додатків та сторінок (за наявності).

Починаючи працювати над розділом, визначають його головну ідею й складають його тези, підтверджувані фактами, думками різних авторів, результатами анкетування чи експерименту, аналізом досвіду. Розділи присвячують вичерпному й повному викладу результатів власних досліджень. Необхідно оцінити повноту вирішення поставлених завдань, достовірність отриманих результатів, порівняти їх з аналогічними результатами вітчизняних і зарубіжних авторів, обґрунтувати доцільність проведення додаткових досліджень, проаналізувати негативні результати, які зумовлюють необхідність припинення подальших досліджень.

Кожне наукове положення формулюють чітко, виокремлюючи його основну сутність і зосереджуючи особливу увагу на рівні досягнутої при цьому новизни. Сформульоване наукове положення повинно читатись і сприйматись легко й однозначно (без нагромадження дрібних і таких, що затемнюють його сутність, подробиць та уточнень). Не можна вдаватися до викладу наукового положення у вигляді анотації, коли просто констатують, що зроблено те й те, а сутності й новизни положення з написаного виявити неможливо. Сюди не можна включати опис нових прикладних (практичних) результатів, отриманих у вигляді способів, пристроїв, методик, схем, алгоритмів тощо. Слід завжди розмежовувати одержані наукові положення й нові прикладні результати, що випливають із теоретичного доробку магістранта.

Наприкінці кожного розділу формулюють висновки й стисло викладають наукові й практичні результати, що дає змогу вивільнити загальні висновки від незначних подробиць.

Загальні висновки вміщують безпосередньо після викладу тексту основної частини. В них підсумовують проведене дослідження та подають найважливіші наукові та практичні результати, отримані в магістерській роботі, з’ясовують їх відповідність порушеній меті й завданням, формулюють значення розв’язаної наукової проблеми (завдання) для науки й практики. Оскільки це окремий структурний елемент дипломної роботи, то його написання починають з нової сторінки.

Посилання в тексті подають у квадратних дужках [ ]. Наприклад:

Серед провідних дослідників проблеми зародження і розвитку письма потрібно назвати І. Баренбаума, А. Ваймана, І. Гельба, В. Істріна, С. Крамера , С. Кулешова, Ч. Лоукотка, П. Попова, М. Різника, О. Сидорова та інших [3; 4; 8; 13; 14; 15; 18; 20; 22; 23].

Дистанційному навчанню та застосуванню в ньому електронних документів присвячено роботи таких науковців, як І. Б. Глазиріна [2], М. П. Карпенко [9], Г. О. Козлакова [10], В. І. Овсяннікова [14], М. Б. Проценко [20], М. М. Соболєва [21] та багатьох інших.

Кожна цитата повинна супроводжуватися бібліографічним посиланням на джерело запозичення та сторінку. Перша цифра в квадратних дужках відповідає порядковому номерові джерела в списку використаних джерел, а друга – порядковому номеру сторінки, з якої взято інформацію. Наприклад:

 «Електронний документ – це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов’язкові реквізити документа» [18, с. 275]. Відповідний опис у списку літератури:

18. Про електронні документи та електронний документообіг : Закон України від 31 січня 2004 р. // Відомості Верх. Ради України. – 2004. – № 36. – С. 275–278.

На думку І. Баренбаума, процес писемного фіксування інформації відбувався одночасно у двох напрямах: з одного боку, людство намагалося досягти чіткої структури писемної організації, а з другого шукало носіїв для письма, матеріально-конструктивні якості яких давали б змогу наносити, зберігати і передавати писемну інформацію у просторі та часі [4, с. 36–37] (у цитаті немає лапок, оскільки автор дипломної роботи перефразував, переказав висловлювання І. Баренбаума).

І. Гельб зазначає, що «письмо виникло в епоху, коли в людей з’явилася потреба передати інформацію віддаленим членам роду чи іншим племенам або щось увіковічнити, тобто в період уже складніших суспільних відносин» [8, с. 28] (лапки використано, оскільки цитата тут дослівна).

Ініціали і прізвища згадуваних у тексті роботи осіб дозволяється розміщувати в довільній позиції, але однотипно у всій роботі: Глазиріна І. Б. або І. Б. Глазиріна, Глазиріна І. чи І. Глазиріна.

Цитуючи, слід пам’ятати, що увесь текст цитати береться в лапки і наводиться в тій самій граматичній формі, у якій його подано у джерелі, навіть зі збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяють лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку.

Цитату потрібно наводити в повному обсязі, без довільного скорочення авторського тексту та без перекручування думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться в будь-якому місці цитати (на початку, всередині, наприкінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв пропущений знак, то він зберігається. Наприклад:

Документаційний процес або «документація» (у першому значенні за стандартом) розуміється тут як «тривале і систематичне збирання і обробка записаної інформації з метою її накопичення, пошуку, використання або передавання» [2, с. 10].

Очевидно, щоб підкреслити цей факт, у новій редакції цього стандарту ISO 5127:2001 «Інформація та документація. Словник» дається майже те саме визначення документа, тільки з уточненнями: «записана інформація чи матеріальний об’єкт...» [2, с. 12].

«Інформаційно-документаційна система» характеризується Є. О. Плешкевичем як «штучно створена складна система соціальної інформації, ...і де основним комунікаційним каналом є документний канал» [29, с. 245].

У кінці цитати потрібно спочатку поставити («закрити») лапки, зробити проміжок (пропуск), а потім у квадратних дужках зазначити покликання на джерело, і вже в останню чергу поставити (без проміжків, пропусків) за дужками крапку чи інший розділовий знак.

У непрямому цитуванні (переказуванні, перефразуванні) потрібно бути уважним, коректним, точним, передаючи думки автора джерела.

Дані про електронні засоби масової інформації, на які необхідно зробити посилання, так само включають до списку використаної літератури. 

Посилання на ілюстрації, таблиці рекомендовано подавати в такій формі – рис. 3.2, див. табл. 1.2.

5. ОФОРМЛЕННЯ МАГІСТЕРСЬКОЇ РОБОТИ

Основний текст магістерської роботи друкують за допомогою принтера на одному боці аркуша білого першосортного паперу формату А4 (210´297 мм) через півтора інтервалу шрифтом Times New Roman Cyr, кегль 14. Пагінацію (кегль 14) наводять у правому верхньому куті сторінки. Друкуючи текст, залишають поля таких розмірів: верхнє – 20 мм, праве – 10-15 нижнє – 20 мм, ліве – 30 мм. Абзацний відступ – 12,5 мм.

Назви розділів друкують великими літерами напівжирним шрифтом та починають з нової сторінки. Назви підрозділів друкують малими літерами (крім першої), напівжирним шрифтом. Назви розділів і підрозділів виділяють в окремий рядок.

Кожний розділ починають із нової сторінки. Основному тексту кожного розділу може передувати передмова з коротким описом вибраного напряму й обґрунтуванням застосованих методів.

Для нумерування розділів і підрозділів застосовують індексаційну систему з використанням арабських цифр див. Додаток Б.

Магістерська робота має містити нумерований абетковий список джерел, використаних для розроблення теми дослідження (Додаток В).

Для нумерування додатків використовують літери алфавіту.

Виклад усього матеріалу повинен відповідати вимогам наукового стилю.

Сторінки з даними титульного аркушу оформляють відповідно до зразків, наведених у додатках А, Б, В.

Завершену й належним чином оформлену, але ще не оправлену магістерську роботу підписують студент, науковий керівник. Науковий керівник складає відгук.

Завідувач кафедри, розглянувши магістерську роботу й відгук наукового керівника, ухвалює рішення про її попередній розгляд, який відбувається на засіданні кафедри й на якому ухвалюють рішення про допуск студента до захисту магістерської роботи перед державною екзаменаційною комісією.

Після цього магістерську роботу студент здає до майстерні для виконання палітурних робіт.

Оправлену магістерську роботу передають на рецензування. Отримавши магістерську роботу й рецензію на неї, здійснюють безпосередню підготовку до захисту й захист магістерської роботи.

6. ПІДГОТОВКА ДО ЗАХИСТУ І ЗАХИСТ МАГІСТЕРСЬКОЇ РОБОТИ

Закінчивши технічне оформлення магістерської роботи, необхідно приділити достатньо уваги підготовці до її захисту.

Процедура захисту включає:

- доповідь магістранта щодо змісту роботи;

- відповіді магістранта на запитання членів комісії та інших осіб, присутніх на захисті;

- оголошення відгуку наукового керівника та рецензії або виступи наукового керівника та рецензента;

- відповіді магістранта на запитання членів комісії та інших осіб, присутніх на захисті;

- заключне слово магістранта;

- рішення комісії про оцінку роботи.

Насамперед необхідно підготувати тези виступу (10–15 хв.) на засіданні державної екзаменаційної комісії.

Зі структурного погляду тези виступу можна поділити на три частини, кожна з яких є самостійним смисловим блоком, хоча в цілому вони логічно взаємопов’язані та складають єдність, що характеризує зміст проведеного навчального дослідження.

Перша частина в основному повторює вступ магістерської роботи та відповідає тим змістовим аспектам, які характеризують актуальність вибраної теми, формулюють цілі магістерської роботи, визначають застосовані методи, описують склад і загальну структуру дослідження.

Друга частина виступу в послідовності, визначеній логікою проведеного навчального дослідження, характеризує кожний розділ магістерської роботи. При цьому особливу увагу звертають на кінцеві результати. Наводять критичні зіставлення й оцінки.

Третю, останню частину будують за змістом загальних висновків й основних рекомендацій магістерської роботи.

Дуже важливо, щоб виступ був науковим, тобто добре аргументованим, зрозумілим, граматично точним, переконливим. Під час підготовки письмового тексту виступу варто скористатися такими порадами:

- залишити великі поля для можливих стислих доповнень;

- усі багатозначні числа записати лише словами;

- підкреслити слова, на яких робиться логічний наголос;

- звести до мінімуму вживання займенників;

- ужити переважно прості слова й прості стверджувальні речення.

Текст виступу може супроводжуватися додатковими матеріалами (схемами, кресленнями, таблицями, діаграмами, графіками, слайдами, фото-, кіно- та відеоматеріалами, плакатами тощо), які унаочнюють доведення відповідних положень магістерської роботи, зроблених висновків та внесених пропозицій. Варто пам’ятати, що наочний матеріал повинен бути тісно пов’язаний із текстом магістерської роботи. Цей зв’язок забезпечується наявністю в тексті, наприклад, таких самих схем і таблиць. Усі подібні матеріали потрібно оформляти так, щоб їх можна було продемонструвати без ускладнень і щоб їх могли бачити присутні в аудиторії.

Підготовлені тези виступу в цілому повинні показати найвищий рівень теоретичної підготовки магістранта, його всебічну ерудицію та вміння доступно викласти основні результати проведеного дослідження.

Необхідно підготувати письмові відповіді на запитання, зауваження та побажання, що викладені у відгуку наукового керівника та в рецензії. Саме письмова форма дає змогу під час захисту дати відповіді правильно й спокійно. Відповіді повинні бути стислими, чіткими та добре аргументованими. Якщо можливі посилання на текст магістерської роботи, то їх обов’язково роблять, оскільки це надає їм найбільшої переконливості й водночас дозволяє акцентувати увагу на достовірності результатів дослідження.

Оскільки захист магістерської роботи відбувається на відкритому засіданні державної екзаменаційної комісії та має характер наукової дискусії, що проходить в обстановці високої вимогливості, принциповості й дотримання наукової етики, мовлення випускника повинно бути зрозумілим і виразним. Якщо він говорить квапливо, ковтаючи закінчення слів, або дуже тихо, то якість виступу через це різко знижується. Спокійний, неквапливий спосіб викладу завжди імпонує слухачам.

Магістрант зобов’язаний дати відповіді на всі задані йому запитання. Перед тим, як відповісти на питання, необхідно уважно його вислухати й доцільно занотувати. Бажано на запитання відповісти одразу, не вислуховуючи всі запитання. Відповідаючи на запитання, потрібно торкатися лише суті справи. Випускникові слід виявляти скромність в оцінці власних наукових результатів і тактовність до тих, хто задає запитання.

Результати захисту магістерської роботи визначають оцінками «відмінно», «добре», «задовільно» та «незадовільно». Оцінку виставляють на закритому засіданні державної екзаменаційної комісії. Оголошує її голова комісії магістрантові й усім присутнім на відкритому засіданні.

Студента, який на захисті магістерської роботи отримав незадовільну оцінку, відраховують з навчального закладу, видавши йому академічну довідку.

Коли захист магістерської роботи визнають незадовільним, державна екзаменаційна комісія з’ясовує, чи може студент подати на повторний захист ту саму роботу з доопрацюванням, чи він зобов’язаний опрацювати нову тему, визначену кафедрою.

Студента, який не захистив магістерської роботи, допускають до повторного захисту магістерської роботи протягом трьох років після закінчення Академії.

Студентові, який не захищав магістерської роботи з поважних причин (підтверджених документами), ректор Академії може продовжити строк навчання до наступного терміну роботи державної екзаменаційної комісії, але не більше, ніж на один рік.

Студента, який виявив особливі здібності до наукової діяльності, захистив магістерську роботу на відмінно, має публікації, є переможцем Всеукраїнського конкурсу студентських наукових робіт, державна екзаменаційна комісія може рекомендувати до вступу до аспірантури.

Захищені магістерські роботи зберігаються в науковій бібліотеці Академії протягом 5 років. За необхідності вони можуть бути надіслані до інших бібліотек, установ, закладів, організацій, підприємств на їхнє прохання для реалізації висновків і рекомендацій магістрантів.

Додаток А 

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ КЕРІВНИХ КАДРІВ

КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

Інститут менеджменту

Кафедра документознавства та інформаційно-аналітичної діяльності

ДИПЛОМНА РОБОТА (ПРОЕКТ)

на здобуття ОР «Магістр» 

«УНІФІКАЦІЯ І СТАНДАРТИЗАЦІЯ В

СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ДОКУМЕНТАЦІЄЮ»

Виконала: студентка ІІ курсу магістратури,

групи ДМІАС- 203/дм

напряму підготовки (спеціальності)

8.02010501 «Документознавство та

та інформаційна діяльність»

Якимович Ольга Іванівна

Керівник 

доктор історичних наук, професор

                               Слободяник Михайло Семенович

м. Київ 2015

Додаток Б

З М І С Т 

Додаток В 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Ажнюк М. Т. Актуальні питання перекладу художньої літератури : (текст лекцій) / М. Т. Ажнюк ; М-во вищ. і серед. спец. освіти УРСР, Ужгород. держ. ун-т. – Ужгород, 1981. – 32 с.

2. Актуальные проблемы теории художественного перевода : материалы Всесоюз. симпозиума (25 февр.–2 марта 1966 г.) / Союз писателей СССР, Совет по худож. переводу ; [редкол.: В. Ганиев и др.]. – М., 1967. –  .Т. (I). – 1967. – 368 с.

3. Арват Ф. С. Іван Франко – теоретик перекладу : (лекції із спецкурсу «З історії укр. перекладу») / Ф. С. Арват ; М-во вищ. і серед. спец. освіти УРСР, Чернівец. держ. ун-т. – Чернівці, 1969. – 38 с.

4. Асоціація перекладачів України [Електронний ресурс]. – Електрон. дані. – К., 2009–2014. – Режим доступу: http://www.uta.org.ua/general_information. – Мови: укр., рос., англ. – Останнє оновлення: 04.04.2009.

5. Бабич Н. Основи теорії і практики перекладу : навч. посіб. /

   Н. Бабич. – Чернівці, 2003.– 103 с.

6. Великий тлумачний словник сучасної української мови : 170 000 / [авт., кер. проекту та гол. ред. В. Т. Бусел]. – К., Ірпінь : Перун, [2004]. – 1426 с.

7. Демецька В. В. Теорія адаптації : крос-культурні та перекладознавчі проблеми / В. В. Демецька. – Херсон, 2006. – 343 с.

8. Коптілов В. В. Актуальні питання українського художнього перекладу / В. В. Коптілов. – [К.] : Вид-во Київ. ун-ту, 1971. – 129, [2] с. – Бібліогр. в підрядк. приміт.

9. Коптілов В. В. Теорія і практика перекладу : посіб. для філол. фак. ун-тів / В. В. Коптілов. – К, 1982. – 165 с.

10. Методические рекомендации для нештатных переводчиков и научных редакторов. – К., 1990. – 34 с.

11. Москаленко М. Нариси з історії українського перекладу / Михайло Москаленко // Всесвіт. – 2006. – № 7–8. – С. 192–206.

12. Москаленко М. Нариси з історії українського перекладу / Михайло Москаленко // Всесвіт. – 2006. – № 11–12. – С. 160–174.

13. Наука – 2010: проблеми та перспективи розвитку : тези виступів та доп. учасників Всеукр. наук.-практ. конф. : Черкаси, 22–23 квіт. 2010р. – Черкаси, 2010. – Т. 1. – 218 с., Т. 2. – 179 с.

14. Олійник А. Д. Методика реферативного перекладу ресурсів Інтернету з англійської мови (на прикладі текстів із аграрної економіки) /

    А. Д. Олійник // Науковий вісник. – К., 2006. – Вип. 99. – С. 234–239.

15. Основи перекладознавства: навч. посіб. / уклад.: А. Є. Нямцу та ін. – Чернівці, 2008. – 310 с.

16. Оформлення перекладів : (ISO 2384:1977, MOD) : ДСТУ 4309:2004. – [Чинний від 2005.07.01]. – К. : Держспоживстандарт України, 2005. – V, 11 с. – (Нац. стандарт України) (Інформація та документація).

17. Переклад як процес : навч. посіб. / уклад.: А. Є. Нямцу,

    І. Л. Тарангул. – Чернівці, 2008. – 36 с.

18. Про внесення змін до Порядку перекладу актів європейського права на українську мову [Електронний ресурс] : наказ М-ва юстиції України № 101/5 від 08.09.2004 // Законодавство України. – [К.], 1994–2014. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z1114-04. – Назва з екрану. – Документ z1114-04, чинний, поточна редакція – Редакція від 19.06.2005, підстава z0642-05.

19. Про пропозиції щодо організації мовних та перекладацьких робіт у сфері правової діяльності [Електронний ресурс] : розпорядження Президента України : 5 верес. 1996 р. № 259/96-рп // Законодавство України. – [К.], 1994–2014. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/259/96-рп. – Назва з екрану. – Документ 259/96-рп, поточна редакція – Прийняття від 05.09.1996.

20. Соціокультурні та етнолінгвістичні проблеми галузевого перекладу в парадигмі єроінтеграції : матеріали 1 Всеукр. наук.-практ. конф., 3 квіт. 2008 р. – К. : НАУ, 2008. – 220 с.

21. Соціокультурні та етнолінгвістичні проблеми галузевого перекладу в парадигмі єроінтеграції : матеріали 2 Всеукр. наук.-практ. конф., 3 квіт. 2009 р. –К. : НАУ, 2009. – 218 с.

22. Типологія перекладу : навч. посіб. / уклад. Нямцу А. Є., Гураль М. І. – Чернівці, 2008. – 94 с.

23.  «Хай слово мовлено інакше…». Проблеми художнього перекладу : ст. з теорії, критики та історії худож. перекладу / упоряд. В. Коптілов. – К. : Дніпро, 1982. – 294, [1] с. – Бібліогр. в кінці ст.

24. Шмігер Т. В. Історія українського перекладознавства ХХ ст.: ключові проблеми та періодизація : автореф. дис... канд. філол. наук /

    Т. В. Шмігер ; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. – К., 2008. – 20 с.

25. Herbert J. Manuel de I’interprete / Herbert J. – Jeneve, 1952. – 232 р.

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!