Письмові роботи для студентів спеціальності Історія, Маріупольський державний університет, МДУ
« Назад МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ МАРІУПОЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТКАФЕДРА ІСТОРИЧНИХ ДИСЦИПЛІН
Письмові роботи з історіїДЛЯ СТУДЕНТІВ СПЕЦІАЛЬНОСТІ "ІСТОРІЯ"ДЕННОЇ ТА ЗАОЧНОЇ ФОРМ НАВЧАННЯ Методичні рекомендації щодо написання та захисту
Маріуполь – 2011
Письмові роботи з історії для студентів спеціальності "Історія" денної та заочної форм навчання. Методичні рекомендації до написання та захисту - Маріуполь: МДУ, 2011. - 42 с.
Зміст Передмова Характеристика письмових робіт з історії Методика роботи над науковим дослідженням Структура роботи Оформлення рукопису курсової та кваліфікаційної роботи Захист кваліфікаційного дослідження Навчальні письмові роботи Наукові роботи Додатки Орієнтовний графік виконання курсової та кваліфікаційної роботи Зразки оформлення титульного аркуша Зразки оформлення змісту Зразки оформлення бібліографічних посилань Зразок оформлення списку використаних джерел та літератури
ПередмоваВажливе місце у процесі підготовки фахівців-істориків посідає виконання ними комплексу письмових робіт різного характеру (рефератів, курсових робіт бакалаврських, дипломних, магістерських досліджень). Вони є обов’язковим елементом виконання навчального плану і спрямовані на те, щоб розвивати науково-дослідницькі, творчі здібності студента, його здатність до самостійного мислення, до практичного застосування здобутих раніше теоретичних знань. Написання студентом вищезгаданих письмових робіт збагачує його досвідом, потрібним у найрізноманітніших сферах діяльності, розвиває аналітичне мислення, вчить логічно й аргументовано висловлювати на письмі свою думку.
Характеристика письмових робіт з історіїРеферат є складовою частиною самостійної роботи студентів, дозволяє їм виголосити результати своєї праці перед викладачем та однокурсниками, обговорити їх, одне слово, зробити невеликі кроки на шляху до оволодіння навичками написання курсової роботи. Невеликий за обсягом реферат повинен відбити знання студентом певної важливої частини курсу, засвідчити вивчення ним відносно невеликого кола джерел і літератури з конкретного питання, але без плагіату (близько десятка позицій), його вміння елементарно оформлювати довідковий апарат, список використаних джерел та літератури. Завданням курсової роботи є поглиблене вивчення обраної теми, опрацювання та критичне осмислення літератури та основних історичних джерел. В курсовій роботі студент мусить виявити стійкі навички самостійної роботи з історичними джерелами та літературою, вміння аналізувати та узагальнювати фактичний матеріал, робити самостійні висновки. Закінчуючи четвертий курс денного або заочного відділення історичного факультету МДУ, студенти-історики повинні написати випускну роботу для отримання кваліфікації "Бакалавр історії". Ця робота має навчально-дослідницький характер з деякими елементами наукової творчості. Вона свідчить про ступінь підготовленості майбутнього бакалавра до наукової діяльності та подальшого навчання для отримання кваліфікації "Спеціаліст" чи "Магістр з історії". Майбутньому спеціалісту в дипломній роботі необхідно виявити системне вміння самостійно працювати з усіма видами як історичних джерел, так і наукових праць, у тому числі іноземною мовою, аналізувати та узагальнювати матеріал на професійному науковому рівні, робити самостійні висновки, які ґрунтуються на власних наукових пошуках і відбивають безпосередній доробок дипломника у вивченні обраної проблеми. Магістерська робота повинна свідчити про готовність випускника історичного факультету до самостійної науково-дослідницької діяльності. Порівняно з дипломним дослідженням вона повинна включати в собі не тільки елементи наукової творчості, але й самостійне вирішення її автором певної наукової проблеми. Тобто, за своїм змістом вона повинна стати прообразом майбутньої кандидатської дисертації з історії, допомогти випускнику сказати своє перше слово в історичній науці. Методика роботи над науковим дослідженнямСучасна методологія історії орієнтує на виділення таких етапів наукового дослідження:
Обираючи тему наукової роботи, необхідно керуватися певними критеріями. Тема дослідження повинна бути актуальною, мати наукову новизну, відповідати суспільним та особистим інтересам автора. Тема формулюється конкретно. Не рекомендується зупиняти свій вибір на дуже широкій темі. Матеріали для дослідження теми повинні бути доступними в бібліотеках, в мережі Іnternet. Вибирати теми варто в межах власної компетенції.. Вибір теми, яка ще недостатньо розроблена у наукових дослідженнях дає змогу випускнику виявити максимум самостійності, здійснити справжній творчий науковий пошук, зробити працю оригінальною, з елементами самостійної дослідницької роботи. Вибір теми є вельми відповідальним кроком і здійснюється студентом самостійно. Наявність на кафедрі зразкової тематики курсових робіт ніяким чином не обмежує творчий пошук студента. Однак остаточному вибору теми повинні передувати консультації з науковим керівником. Студент повинен написати заяву на ім'я завідувача кафедри, у якій вказати обрану тему і майбутнього наукового керівника. Підтверджуючи право студента на вільне обрання теми свого дослідження, кафедра зберігає за собою право робити їхню певну корекцію і, в крайньому випадку, не затверджувати теми, які заздалегідь орієнтовані на відсутність елементів новизни і наукового пошуку при їх реалізації. Назва курсової або кваліфікаційної роботи повинна бути, по можливості, короткою, відповідати обраній темі, вказувати на мету дипломного дослідження і його завершеність. Іноді для більшої конкретизації слід до назви додати невеликий (4-6 слів) підзаголовок, який пишеться або в дужках, або після двокрапки (див. додаток до титульного аркуша). У назві не бажано використовувати ускладнену термінологію. Треба уникати назв, що починаються зі слів “Дослідження питання ...”, “Матеріали до вивчення ...”, “До питання ...” та ін., в яких не відбито достатньо суть проблеми. Починаючи роботу над курсовим або кваліфікаційним дослідженням, студенту необхідно мати чітке уявлення про рівень розробки обраної теми в історичній літературі. Тому, перш за все, необхідно зібрати наукову бібліографію джерел і літератури, присвячених темі роботи. Вивчення всього того, що було зроблено вченими-дослідниками з обраної теми, доцільно розпочати із загальних праць, які пов'язані з темою роботи, підручників, навчальних посібників, статей в енциклопедіях. Після того необхідно вивчити каталоги і картотеки бібліотек, звернутися до Інтернету. При цьому пошук необхідно здійснювати у двох напрямках: 1) звертатися до систематичних і предметних каталогів; 2) розгорнути роботу за персональною ознакою (алфавітним каталогом), відштовхуючись від прізвищ авторів, які досліджували ту чи іншу тему. Велику допомогу може надати прикнижкова та пристатейна бібліографії, тобто списки літератури, що друкуються в кінці монографій, статей. Працюючи в бібліотеках, необхідно пам'ятати, що систематичний каталог складається з окремих карток, кожна з яких містить опис книги або збірника: прізвище та ініціали автора, точну назву, місце та рік видання, назву видавництва, кількість сторінок. Всі картки систематизуються відповідно до змісту книг з тієї чи іншої галузі знань. У розділі “Історія” картки формуються за різними періодами загальної історії, а також з історії окремих країн. Виділені також підрозділи з різних проблем: "Зовнішня політика", "Історія суспільних рухів і політичних партій" та ін. У наукових бібліотеках існують також і картотеки журнальних та газетних статей, розписаних за розділами нової та новітньої історії та зарізними соціально-економічними і політичними проблемами історії зарубіжних країн. Слід пам'ятати, що бібліотечні картотеки і каталоги постійно поповнюються новою літературою. Тому необхідно регулярно стежити за новими надходженнями. Доцільно звертатися до бібліографічних довідників, бюлетенів, що видаються. Для з'ясування питань, пов'язаних з пошуком літератури та джерел з теми кваліфікаційної роботи, слід звертатися за консультацією до бібліографів наукової бібліотеки. Фрагменти документів та наукової літератури, які студент згодом планує використати у тексті курсової, зберігаються у вигляді нотаток. Нотатки виконують на окремих картках, намагаючись дотримуватися принципу “один сюжет - один аркуш”. Дослідникам дуже допомагає звичка зазначати у верхній частині картки джерело, з якого походить матеріал, а на полях – т.зв. “ключове слово”, що допомагає пригадати, якій події, сюжетові чи особі присвячено даний фрагмент. Ще більше зусиль і часу варто інвестувати у зберігання бібліографічної інформації. До бібліографічної картки (зазвичай вона менша і виготовляється із цупкого паперу або картону) вносять відомості про автора, повну назву видання, типографську інформацію, а також локалізацію книги – бібліотеку чи приватну збірку в якій вона зберігається. Остання інформація виявиться дуже важливою, якщо виникне необхідність повторно звернутися до певних джерел, наприклад, щоб уточнити цитату. Аналіз зібраного матеріалу передбачає його сортування і критичну оцінку. Важливо дотримуватися певної техніки такого дослідження, яка дозволяє досягнути економії часу та зусиль. Передусім потрібно встановити наукову вартість кожної окремої позиції зібраної літератури (не лише «універсальну», а швидше вартість щодо конкретної теми та завдань роботи). Ця вартість визначає і порядок аналізу цієї літератури. Одночасно, слід мати на увазі що новіші праці, як правило, є повнішими і точнішими. Окремо слід відзначити випадки, коли студентське дослідження присвячене поглядам або вченню якогось автора на основі вивчення відповідних документів. Якщо це так, то аналізуючи ДЖЕРЕЛА, слід ділити їх на наступні три групи:
Як використовувати джерела? Звернення до праць інших авторів є абсолютно універсальною практикою. Таким чином можна продемонструвати, що нашу думку поділяють відомі та авторитетні дослідники. Можна використати працю відомого автора як приклад – такий підхід є особливо продуктивним, коли порівнюємо дві і більше позиції. Звернення до думок, фактів, сюжетів, викладених у працях попередників, дозволяє помістити курсову або кваліфікаційну роботу у контекст певної наукової дискусії, пов’язати її із ширшими темами і сюжетами. Нарешті, таким чином ми можемо покритикувати тих авторів, з поглядами яких не погоджуємося. Використовувати праці інших авторів можна шляхом цитування, перефразовування, або узагальнення. При виконанні дослівних виписок, які пізніше в тексті можуть стати цитатами, потрібно бути особливо обережними. Переписувати потрібно дослівно, включно з помилками і знаками пунктуації. Вдатися до дослівного цитування, слід тоді, коли мова джерела є своєрідною, живою, провокативною, або тоді, коли дослівна передача тексту є історично важливою. Одним словом, вдаємося до цього способу тоді, коли зміст цитати може постраждати від перефразовування. Цитування варто звести до мінімуму і вдаватися до нього лише тоді, коли воно справді необхідне. Цитуючи, необхідно дотримуватися кількох формальних правил:
Перефразовування, переказування, як правило, становить матеріал для основної частини тексту роботи. Це означає, що вже на етапі нотаток студент починає писати текст своєї праці. У цьому випадку він намагається передати думку автора якнайближче до оригіналу, але використовуючи власну лексику. Зайве нагадувати, вдаючись до цього способу, ми також повинні визнати авторство ідеї за допомогою примітки. Кроки, які дозволяють адекватно передати думки чужого тексту і при цьому уникнути плагіату є наступними:
Узагальнення дозволяє одним реченням передати зміст цілого розділу або цілої авторської праці. Нагадаємо, що перефразовуючи, узагальнюючи чи цитуючи праці інших авторів, ми передусім маємо на меті висловити власну позицію. Найголовніше, що при цьому слід пам’ятати – наша праця повинна бути передусім нашою працею, написаною нашими словами. Таким чином, ми використовуємо чужі тексти для того, щоб підтвердити власну думку, проілюструвати нашу позицію, протиставити її думці авторитетів чи продемонструвати слабкість аргументації опонентів. Слід постійно стежити за тим, щоб наша думка не змішувалась у тексті із цитованою. Дослівне запозичення чужого тексту, яке не супроводжується посиланням на джерело, називається плагіатом і суворо карається у науковому середовищі. Робота, автор якої допустився плагіату, знімається з розгляду незалежно від стадії підготовки без права її повторного захисту. Як аналізувати джерела і літературу? Критичний аналіз тексту передбачає дві основні процедури – структурний аналіз та оцінювання аргументів. У процесі структурного аналізу ми даємо відповіді на наступні запитання:
Оцінювання аргументів також передбачає пошук відповідей на кілька запитань:
Велике значення має складання списку джерел. До історичних джерел для курсової та кваліфікаційної роботи з історії належать документи центральних та місцевих архівів України, країн ближнього та далекого зарубіжжя, збірники документів та інші документальні публікації з соціально-економічної та політичної історії, з питань зовнішньої політики та міжнародних відносин, суспільних рухів і політичних партій, окремих соціальних явищ, воєн і революцій, документи державного законодавства, статистично-економічні матеріали, вітчизняні видання, парламентські та урядові публікації, преса, мемуарні джерела. Всі ці матеріали є документальною основою кваліфікаційних робіт і студенту необхідно серйозно працювати з ними. У результаті роботи над літературою студент дає самостійну оцінку досягнень попередніх дослідників обраної теми, робить історіографічний огляд і на цій основі ставить завдання свого дослідження. Слід ще раз наголосити, що, на відміну від курсової, основною метою дипломної роботи повинно стати висвітлення та аналіз тих питань, що не знайшли ще повного розв'язання чи були лише поставлені в дослідженнях попередників. Підсумком всієї роботи з вивчення літератури повинен бути висновок про міру вивченості обраної теми в науці і висвітлення її в літературі. При цьому серед проблем, що вивчаються, потрібно виділити 3 основні групи: 1) поставлені і вирішені колишніми авторами; 2) поставлені, але не розв’язані або розв’язані не в повній мірі; 3) які повинні бути поставлені і вирішені, але випали з поля зору попередніх авторів. Рішення двох останніх стає задачею дослідника. Ретельне вивчення джерел, з'ясування головного змісту і суті документів, їх критичний аналіз мають виключне значення для написання курсової та кваліфікаційної роботи. Чим ширша документальна база, тим переконливіше зроблені висновки і вище якість дослідження. Критично аналізуючи значення того чи іншого факту, взятого із джерела, студенту необхідно пов'язувати його з аналізом і узагальненням всього зібраного матеріалу. Слід намагатись, щоб було опрацьовано якомога більше документів з теми роботи. Після вивчення літератури, публікацій джерел потрібно приступити до вивчення архівних документів. При роботі в архіві необхідно робити докладні виписки, щоб в подальшому, звертаючись до них, можна було встановити, що являє собою документ з даного питання. Для цього у виписках потрібно зазначати назви фонду, короткий заголовок справи, дату і заголовок документа, обставини, що послужили причиною складання документа, точний шифр - номер фонду, опису, справи і аркушів. У ході збору матеріалів для курсової чи кваліфікаційної роботи потрібно вести їх систематизацію. Рекомендується для намічених розділів і параграфів дослідження завести окремі папки, по яких розкладаються виписки. У процесі систематизації і аналізу фактичного матеріалу уточнюються структура роботи, формулювання розділів і параграфів. Курсова і кваліфікаційна роботи виконуються державною (українською) мовою, без граматичних і стилістичних помилок, без помарок і виправлень в тексті відповідно до вимог. Робота оцінюється за змістом, мірою самостійності, умінням при захисті обґрунтовувати зроблені висновки, наведенням вагомих аргументів на користь дискусійних положень. Структура роботиОдним із перших кроків у написанні тексту наукової роботи є укладання плану, яке передбачає поділ цілості на менші, але логічно між собою пов’язані частини. Залежно від теми, характеру фактичного матеріалу, методів, які використовувалися, дослідники найчастіше вдаються до хронологічного (такого, що розглядає явище у його розвитку в часі), предметного (тематичного) принципу укладання такого плану, або поєднують їх у формі предметно-хронологічного підходу. Обидва мають свої переваги і недоліки. Хронологічний підхід змішує важливе і неважливе, не відрізняє одноразових подій від подій «знакових». Суто хронологічний підхід до формування плану може зробити текст нудним і нечитабельним. Як методологічний підхід що наслідує хроніку, він вважається застарілим. На перший погляд, предметний спосіб виглядає набагато зручнішим, оскільки дозволяє проаналізувати явище в цілому, а також розглянути окремі його прояви. Але суто предметний порядок позбавляє текст єдності. Адже будь-які події відбувалися в часі, а отже не можна цілком виключити хронологію з тексту. Незалежно від обраного принципу побудови, вдалий план наукової праці повинен відповідати кільком універсальним вимогам:
План роботи складається залежно від тих питань, які досліджуються, але, як правило, він включає такі розділи: вступ; розділи, в яких висвітлюється зміст курсової або дипломної роботи; висновки; список використаних джерел і літератури; додатки (документи, таблиці, схеми, карти, фотографії та ін.). Інколи, особливо якщо автор працює і впроваджує у науковий обіг новий конкретний матеріал, доводиться робити досить суттєві зміни в кінцевому варіанті плану роботи. В такому випадку ці зміни та уточнення узгоджуються з науковим керівником. Коли ж матеріал зібраний і вивчений, а структура і план роботи остаточно визначені, можна переходити до написання тексту роботи. Зміст подають на початку дослідження. Він містить найменування та номери початкових сторінок усіх розділів, підрозділів та пунктів (якщо вони мають заголовки), зокрема вступу, висновків, додатків, списку використаної літератури тощо. Найскладнішою частиною для багатьох студентів є вступ, і тому деякі навіть пишуть його вже тоді, коли завершено написання розділів. Але навіть і в такому разі студент повинен мати перед собою хоча б чернетку чи розгорнуту схему вступу, інакше можна «промахнутися» і написати основну частину роботи із значним відхиленням від теми. Вступ повинен мати свою чітку логічну структуру. Основними елементами цієї структури є: а) актуальність теми, постановка проблеми; б) зв’язок з науковими програмами, планами, темами (для бакалаврських, дипломних та магістерських робіт); в) визначення об’єкту, предмету дослідження; г) хронологічні та географічні межі дослідження; д) історіографічний огляд (стан наукової розробки теми); е) формулювання мети і завдань дослідження є) огляд джерельної бази; ж) методологія дослідження; з) наукова новизна дослідження (для магістерських робіт); і) практичне значення; к) апробація результатів дослідження (для бакалаврських, дипломних та магістерських робіт); л) коротке обґрунтування структури роботи. Щоб полегшити собі написання вступу, найкраще звернутись до будь-якого автореферату кандидатської дисертації з історичних дисциплін, в якому присутні всі необхідні елементи вступу наукової роботи. Отже, насамперед, потрібно відобразити актуальність теми дослідження. Тут стисло обґрунтовується вибір теми дослідження. Студент повинен тут чітко вказати, чому в наші дні виникає особлива необхідність у дослідженні певної проблеми, що може бути пов'язаним із певними факторами суспільно-політичного життя (так, звернення до історії Чечні або, наприклад, Боснії, може бути викликане певною мірою і необхідністю розібратися в історичному підґрунті конфліктів, які складають нині серйозну проблему для Європи), недослідженістю або недостатньою вивченістю важливих проблем, що, в свою чергу, гальмує дослідження ряду інших. Можна вказати і на безпосереднє практичне затребування суспільства у дослідженні конкретної проблеми. Це може, наприклад, стосуватися історико-краєзнавчої проблематики (написання історії конкретного міста, села тощо), проблем методики викладання історії у школі та ін. Після визначення актуальності визначаються предмет і об’єкт дослідження. Потім студент має висвітлити стан наукової розробки проблеми, тобто окреслити основні етапи розвитку наукової думки за обраною проблемою. Якщо вона ще не привертала до себе значної уваги, то студент має простежити основні етапи у дослідженні її з самого початку, давши характеристику кожній вагомій роботі своїх попередників. Однак, у переважній більшості випадків історіографія є досить значною, але не завжди можна використати потрібну літературу, особливо видану за кордоном. Якщо матеріалу багато, в такому разі потрібно, принаймні, вказати на основні праці попередників (це буває легко зробити, коли є вже спеціальні історіографічні роботи), зосередивши увагу на найвагоміших працях, особливо останнього часу. За бажанням студент може навіть перенести свій історіографічний нарис в основну частину роботи як один з її розділів. Аналізуючи роботи попередників, студент має визначити тих, хто займався цією чи близькою проблематикою найефективніше, показати, в чому полягає значення їхніх праць, також і можливі їхні вади чи недоліки. Необхідно виокремити дискусійні проблеми, спробувати, в міру можливості, знайти аргументи у цій заочній дискусії, приєднатися до певної концепції, або ж подати свою точку зору. Дуже важливим є визначення студентом не-розроблених ділянок обраної теми з тим, щоб спробувати самому, в міру можливості, відповісти на ці питання, хоча б трохи заповнити наявні «білі плями». Щоб здійснити накреслені завдання і досягти хоча б якогось успіху, студент має спиратися на велику кількість джерел, і у вступі він має стисло охарактеризувати джерельну базу дослідження. Тут необхідно вказати на головні публікації джерел, основні архівосховища (архіви, відділи рукописів бібліотек та музеїв), особливо висвітливши питання про те, які ж саме з них були використані при написанні дослідницької роботи. Дуже полегшує завдання вдало проведена класифікація джерел, для чого студент має володіти певною сумою знань з курсу джерелознавства. Найкраще класифікації проводити за типами, родами і видами, а для правильного визначення категорій джерел і одночасно ступеня їхньої достовірності, варто скористатися розробками О.П.Пронштейна, Л.М.Пушкарьова та інших дослідників[1]. Слід зазначити, що неоціненне значення для початківця, особливо в плані пошуку джерел та літератури, класифікації та систематизації джерел, мають навчальні посібники та монографії[2], що стосуються цілих епох всесвітньої історії конкретної країни (держави) або періоду історії останніх. Архівні та опубліковані джерела розглядаються в певній послідовності: а) законодавчі акти; б) актові матеріали; в) справочинна (діловодна) документація; г) статистичні матеріали; д) картографічні матеріали; е) періодичні видання; ж) матеріали особистого походження; з) археографічні збірники, довідкові видання. Обов’язково вказуються вихідні дані опублікованих джерел або архіви, в яких вони зберігаються. З характеристики джерел повинен витікати висновок про те, які питання теми можуть бути вивчені досить повно на їх підставі, а з яких питань джерела представлені неповно. У тих випадках, коли доводиться обмежитись невеликою кількістю джерел, часом і одним (наприклад, «Руською правдою») при написанні курсової роботи, тоді бажано дати побільше інформації про час і обставини походження даного джерела, про історію публікації його тексту тощо. Відзначимо, що структура вступу і роботи в цілому може бути змінена, наприклад, буває доцільним поміняти місцями характеристику джерел та історіографічний огляд, перемістити одну з цих частин (а то й обидві) до основної частини роботи як самостійний розділ. Після цього дуже стисло (в межах буквально одного абзацу) ставиться мета дослідження (тобто чого прагне досягти студент у своїй роботі), вказуються конкретні завдання, що з неї випливають (3-8 завдань). Як правило, завдання зазначають у формі перерахунку (з'ясувати, проаналізувати, встановити, простежити, вивчити, дослідити, охарактеризувати, описати). Так, наприклад, у кваліфікаційній роботі «Національно-культурне відродження в Україні (1985-1991 рр.): політичний та релігійний аспекти», мета полягає у виявленні провідних тенденцій розвитку духовної культури України в 1985-1991 рр., визначенні впливу радянської командно-адміністративної системи в галузі культури на процеси національно-культурного відродження. Не слід формулювати мету як “дослідження ...”, “вивчення ...”, тому, що ці слова вказують на засіб досягнення мети, а не на саму мету. Завдання наукового дослідження є частиною мети, її конкретизацією і становить наперед визначений, запланований для практичного виконання обсяг робіт. Завдання повинні бути чіткими і конкретними. Їх виконання здійснюється в розділах роботи. Звідси певний збіг формулювань завдань з пунктами робочого плану дослідження. Наприклад, у кваліфікаційній роботі «Національно-культурне відродження в Україні (1985-1991 рр.): політичний та релігійний аспекти» поставлено такі завдання: визначити і проаналізувати основні фактори, які впливали на процес формування культурної політики в Україні в період горбачовської перебудови; показати роль громадських та політичних організацій у розвитку духовної культури; - на підставі фактичного матеріалу відобразити процес відродження Української автокефальної Православної Церкви. Далі настає черга визначити методологічну й теоретичну базу дослідження, що нелегко буває зробити студентові. Тут особливо доцільною є консультація з науковим керівником. Для прикладу можна вказати на такі методи наукового дослідження теми, які допомагають у вирішенні поставлених завдань, а саме: порівняльно-історичний, ретроспективний, статистично-математичний та ін. Доцільно охарактеризувати при цьому особливості методики, застосованої при дослідженні саме цієї теми. Так, якщо студент присвятив свою роботу трагедії штучних голодоморів в Україні у 1933 та 1947 рр., опитував свідків голодоморів, то варто зупинитися на проблемі вибору кола респондентів, методики опитування, розробки анкет і питань для них тощо. Дуже стисло слід обґрунтувати хронологічні й територіальні рамки теми. Від авторів кваліфікаційних робіт вимагається також, щоб вони чітко сформулювали основні положення своїх робіт, які вони виносять на захист. Нарешті, в межах одного абзацу характеризується структура роботи. Вельми важливим показником високої якості роботи, набутих її автором професійних навичок є апробація результатів його наукового пошуку. Це може бути виступ на конференції (як мінімум - студентській конференції МДГУ), публікація тез, статті в науковій періодиці, навіть газетна замітка. На жаль, студенти ще рідко використовують такі можливості, не вповні усвідомлюючи величезне практичне значення оформлення своїх думок у вигляді статті та доповіді. Публікація результатів самостійного наукового пошуку студентів розкріпачує творчі здібності, розвиває необхідні навички науково-дослідницької роботи, вміння самостійно ставити й вирішувати наукові завдання, дає досить об'єктивне рецензування творчого доробку з боку широкої громадськості, в тому числі й наукової, дозволяє тверезо оцінити суспільну значимість розроблюваної проблеми. Визначення практичного значення курсової або кваліфікаційної роботи іноді також може бути розміщене у вступі. Можливі наступні варіанти практичного використання: а) впровадження матеріалів і висновків в навчальний процес; б) опублікування фрагментів роботи в збірнику наукових праць. Після завершення вступу студент приступає до написання основної частини своєї праці, яка поділяється на декілька розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів. Ці розділи можуть бути виокремленими за хронологічним, проблемним або хронологічно-проблемним принципами. Наприклад, коли пишеться курсова робота на тему: «Пунічні війни», то логічно поділити її на три розділи, кожен з яких був би присвячений одній з трьох Пунічних війн. Так само можна поділити розділи, коли пишеться курсова робота на тему: «Тридцятилітня війна 1618-1648 рр.». Ця війна традиційно поділяється на чотири етапи і, виходячи з цього, робота матиме чотири розділи. В роботі, присвяченій ЗУНР, логічно було б в одному розділі провести мову про внутрішню політику ЗУНР, а у другому - про зовнішню. Кожен розділ, у свою чергу, має завершуватися стислими висновками. Бажано для курсових і обов'язково для кваліфікаційних робіт поділити розділи на параграфи (підрозділи). Так, звертаючись до тієї ж ЗУНР, виклад думок щодо її внутрішньої політики можна вести за такими параграфами: 1 - соціально-економічна політика уряду ЗУНР; 2 - національно-культурна; 3 - релігійна. Часто в курсових роботах виділяють розділ, у якому стисло характеризують епоху, історичні умови, що породили те історичне явище, яке стало предметом аналізу. У кваліфікаційних роботах з цим зустрічаємося не так часто і дані про особливості епохи у гранично стислому вигляді тут подаються у вступі при визначенні актуальності проблем або у першому розділі. Виклад матеріалу має бути логічним, послідовним, без повторів. Не слід зловживати зайвою описовістю та обмежуватись констатацією відомих фактів. Інколи в своїх перших курсових роботах деякі студенти подають свої вірші, приватно-емоційні роздуми, зводячи певною мірою курсову роботу з історії до шкільного твору з літератури. Цього слід уникати. Звичайно, наша рекомендація в жодному разі не означає, що забороняється писати доброю літературною мовою, вживати образні порівняння. Слід тільки мати на увазі, що курсова робота пишеться насамперед з метою вдосконалення професійних навичок студента як майбутнього історика, а не публіциста чи поета. Тому головну увагу необхідно зосередити на пошуку належних аргументів для відстоювання своєї точки зору, вмінні розібратися у складному переплетінні думок своїх попередників, особливо в тих проблемах дослідження, які велися протягом століть. Своя точка зору, важливі положення взагалі мають бути підкріплені джерельним матеріалом, даними, отриманими в результаті пошуку попередників. Певна річ, нема потреби посилатись на кожне слово чи думку, а тільки на важливі при дослідженні даної проблеми. Часто проблема буває вельми значною і складною. У такому разі авторові доцільно звернутися до певного аспекту даної проблеми, найкраще до того, який залишився обійденим увагою. Про інші можна сказати стисло, відіславши читача до конкретних поважних дослідницьких праць. Доцільно зупинитися на якомусь дискусійному моменті і спробувати проаналізувати позиції сторін, визначити сильні й слабкі сторони аргументації дискутуючих, постаратися знайти свої аргументи у даній дискусії і приєднатися до однієї зі сторін або висловити свою оригінальну точку зору. Взагалі бажано ґрунтовно вивчити попередню дослідницьку літературу, можливо й присвятити історіографії проблеми спеціальну курсову роботу на 2-му курсі, а пізніше перейти до вивчення обраної проблеми. Дуже важливим є вміння автора знайти відповідні аргументи безпосередньо в історичних джерелах (речових, письмових, усних та ін.). За необхідності можна навіть процитувати якийсь важливий фрагмент джерела. При цьому потрібно бути максимально точним. Якщо суть свідчень не переказується, а подається в лапках, то тут категорично забороняється щось змінювати, наприклад, відмінки. Має бути точно вказане у посиланнях джерело, з якого взята дана цитата, точніше, публікація даного джерела. Взагалі ж цитатами зловживати не слід, особливо громіздкими. Якщо якийсь дуже важливий документ потребує наведення його в тексті курсової роботи чи кваліфікаційної роботи, тоді краще винести його в додатки, щоб не захаращувати виклад основних думок. До речі, саме у додатках доцільно вмістити необхідні карти, схеми, плани, діаграми, статистичні таблиці, фотографії тощо. Додатки не є обов'язковою частиною курсової чи кваліфікаційної роботи, не кажучи вже про реферати, але часто без них важко обійтися. Завдання розділів основної частини – переконливо довести та проілюструвати головну думку автора. „Тканину” тексту складають аргументи – тобто твердження, які супроводжуються логічними доказами або фактичними ілюстраціями. При цьому, для того щоб зробити текст більш читабельним та структурованим, стараємось дотримуватися наступних правил:
У розділах потрібно детально висвітлити причинно-наслідкові зв'язки питання, що досліджується, показати уміння орієнтуватися в матеріалі і переконливо відстоювати свої положення, підкріплюючи їх даними історичних джерел. Текст курсової і кваліфікаційної роботи повинен бути написаний відповідно до загальновизнаних норм української (російської) мови. При підготовці роботи слід дотримуватися таких рекомендацій: 1) в навчальній і науковій літературі прийнято писати від третьої особи (не “на мою думку", а “на думку автора"); 2) не варто вживати довгі і складні речення (не більше 3-4 рядків); 3) не слід вживати скорочення, не прийняті в науковій літературі. Рекомендується використовувати загальноприйняті скорочення типу та ін. (та інші), м. (місто), р. (рік), рр. (роки), ст. (століття); 4) знаки “№ ", “%","$" пишуться тільки при цифрових знаках. У інших випадках треба писати номер, процент, долар, параграф та ін. Після назви місяця слово місяць не пишеться, не рекомендується починати пропозиції з цифр; 5) при згадці в тексті прізвищ вчених, політичних діячів та ін. ініціали необхідно писати перед прізвищем, а не навпаки. Важливою умовою для написання кваліфікаційної роботи є послідовність у викладанні матеріалу в розділах. Порушення цього принципу призводить до повторень одних і тих самих положень, відсутності логіки в роботі. Наприкінці розділів повинні бути короткі висновки, що забезпечують логічний зв'язок викладеного матеріалу. Висновки мають бути лаконічними (3-5 сторінок), причому найдоцільніше подати в них відповіді на питання, поставлені при визначенні мети роботи та дослідницьких завдань. Вони можуть увібрати в себе і висновки, які у кваліфікаційній роботі подаються наприкінці кожного розділу. Вони мають бути чіткими і ясними, тут необхідно подати основні результати наукового пошуку теоретичного і практичного характеру, можна стисло вказати на перспективи дальшого дослідження даної проблеми, висловити практичні рекомендації. У цій частині роботи цитати видаються зовсім недоречними. Оформлення рукопису курсової та кваліфікаційної роботиПринциповою частиною підготовки курсової і кваліфікаційної робіт є їх науково-довідковий апарат і оформлення. При цитуванні джерел, навчальної, монографічної літератури, періодичної преси обов'язкові посилання. Поля сторінок випускної роботи повинні відповідати "Правилам технічного оформлення рукописів" і мати наступні параметри: а) зверху і знизу - 2,5 см, б) з лівого боку - 3 см, в) з правого боку -1 см. Оформлення роботи починається з титульної сторінки. Вона повинна мати форму таку, яка наведена у додатку. За титульним аркушем йде зміст роботи, де вказується, на яких сторінках розташовані розділи, параграфи, вступ, висновки, список використаної літератури, додатки (якщо вони є). Нумерація сторінок починається з цифри 3, яка ставиться на сторінці де мусить починатися вступ роботи. На титульному аркуші і змісті номер сторінки не проставляється. Вступ, кожний новий розділ випускної роботи, висновки, список використаних джерел і літератури починаються з нової сторінки. Сторінки роботи нумеруються в правому куті аркуша зверху. Заголовок нового параграфу відділяється від попереднього тексту пропуском 30 мм. Назва нового розділу пишеться з нової сторінки. Інші складові частини роботи - примітки, список джерел і літератури, додатки - складають науково-довідковий апарат. Він істотно доповнить основний текст, допоможе легше і повніше засвоїти інформацію, що міститься в науковій праці, встановити її джерельну базу. Обсяг письмової роботи з історії машинопису або комп'ютерного набору (без додатків та списку використаних джерел і літератури) формату А4 друкованого 14 шрифтом Times New Roman через 1,5 інтервали складає: - реферату – 10 – 12 сторінок; - курсової роботи 24 сторінки; - бакалаврської – 48 - 50 сторінок; - дипломної – 70 - 75 сторінок; - магістерської - 90-100 сторінок. Аркуші обов'язково переплітаються або брошуруються в папці. Бібліографічні посилання поділяються за місцем розташування в роботі на три групи: внутрітекстові – у квадратних дужках; посторінкові – внизу сторінки під рядками основного тексту; кінцеві – після тексту роботи. Крім книжкових посилань, існують змістовні посилання-примітки, які ми використовуємо, коли хочемо додати коментар, але не бажаємо розривати основний текст своєї праці. Оформлення списку використаних джерел і літератури. З нього можна зробити висновок про ступінь ознайомлення студента з джерелами і літературою з досліджуваної проблеми. Список використаних джерел і літератури містить бібліографічні описи використаних джерел і розміщується після переліку посилань чи тексту роботи, якщо посилання внутритекстові. Він поділяється на дві частини: Джерела і Література. Джерела необхідно об'єднувати в групи. Порядок їх розміщення визначається важливістю кожної з них для даної роботи. Для історичного дослідження важливе значення мають архівні документи, тому в разі використання їх варто у списку джерел поставити на перше місце. Це дозволить рецензентам оцінити ступінь історичності й самостійності кваліфікаційної роботи. Якщо архівні джерела не використовувалися, то їх не вказують і в загальному переліку. Слід мати на увазі, що архівними є також матеріали поточних архівів сучасних установ, організацій, підприємств, фірм тощо. Найчастіше такі документи залучаються до дослідження майбутніми фахівцями в галузі політології й міжнародних відносин (хоча нерідко до них звертаються й історики). Тому матеріали поточних архівів також необхідно об'єднувати в одну групу і за необхідності ставити їх на перше місце у списку джерел і літератури. Література також може групуватися за видами (монографії, статті, дисертації й автореферати дисертацій). Якщо окремих видів літератури небагато, то їх не доцільно виділяти в окрему групу; краще подати загальним списком. Література (в загальному списку і всередині груп) розташовується в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або назв. Спочатку розташовують літературу, видану кирилицею, потім - іншими мовами, теж в алфавітному порядку. Internet-ресурси не слід виділяти в окрему групу джерел або літератури, оскільки вони такими не є. Internet - не джерело, не література, а місце розташування останніх, засіб масової інформації. Опис архівних джерел має містити наступну інформацію: назву архіву, номер і назву фонду, номер опису, номер і назву справи, кількість аркушів. Усі дані подаються відповідно до внутрішніх норм оформлення кожного архіву. Інформація про авторів у бібліографічному описі подається в такому порядку: спочатку прізвище, потім ініціали (Максименко І.С. або Baldwin R.E.). У тексті магістерської - навпаки - спочатку подаються ініціали або ім'я, потім - прізвище (І.С.Максименко або R.E.Baldwin, або Іван Максименко, або Robert E. Baldwin). Ця норма поширюється і на вітчизняні, і на іноземні видання. Якщо робота має два або три автори, можна подати лише прізвище та ініціали першого і далі додати „та ін." або „et al.". Видання, що мають чотирьох і більше авторів або не мають індивідуальних авторів, записують за назвами, після цього через косу лінію подають дані про авторів (не більше перших трьох, а далі додають „та ін." або „et al."). У цьому випадку ініціали розміщують перед прізвищами. Назву роботи подають, як вказано на титульному аркуші. За наявності підзаголовку його наводять після основної назви через двокрапку (додаток В). За потреби після основної назви через двокрапку уточнюються відомості про характер видання: Підручник, Навч. посібник, Довідник, Енцикл. словник, 36. статей, 36. наукових праць, У 10 т. тощо. Інформацію про переклад фіксують після назви через косу лінію, наприклад, „Пер. з англ.", „Пер. з фр. В.Бойчука". Місце видання подають після автора, назви, інформації про переклад у назвиному відмінку. Скорочуються назви міст Київ (К.), Москва (М.), Санкт-Петербург (СПб.), New York (N.Y.). Всі інші міста України й світу записуються повністю (Харків, Львів, Донецьк, Ростов-на-Дону, London). Якщо в книзі зазначено два місця видання, їх подають через крапку з комою (;). Якщо одна з двох назв міст не скорочується, необхідно обидві подавати повністю. Правильно: „К.; М." або „Київ; Львів". Помилка: „ К., Львів". Назву видавництва записують коротко, без слова „видавництво" і без лапок. Рік видання подають після назви видавництва, через кому, арабськими цифрами. Після року ставлять крапку і тире (. -). Обсяг видання записують арабськими або римськими цифрами (як зазначено у виданні) зі скороченим словом сторінка: в українській - с, в англійській - р., у німецькій - S. , у французькій - s. (150 с, 150 p. тощо). Опис джерела, взятого в мережі Internet. Спочатку зазначають назву інформації відповідно до правил бібліографічного опису. Потім у квадратних дужках ([ ]) пишуть слово Цит. (або Cited.), після коми вказують дату відвідання сторінки в Internet. Потім подають: Доступний з: (або Available from:) <http://www.....> - адресу сторінки. Правила оформлення додатків. Додатки оформлюють як продовження роботи на наступних її сторінках, розміщуючи їх у порядку появи посилань у тексті. Кожен із них починають з нової сторінки, їм дають заголовки, надруковані угорі. Захист кваліфікаційного дослідженняЗахист кваліфікаційної роботи перед Державною комісією завершує курс навчання за освітньо-кваліфікаційним рівнем «Бакалавр», «Спеціаліст» чи «Магістр». Допуском кваліфікаційної роботи до захисту є позитивний відгук на неї наукового керівника. Однією з умов рекомендації до захисту кваліфікаційної роботи є її своєчасне подання на кафедру - не менш ніж за десять днів до захисту. Таке подання підтверджується підписом завідувача кафедри. Студенти мусять пам'ятати, що несвоєчасне подання роботи на кафедру без поважних причин може мати негативні наслідки аж до відмови рекомендувати роботу до захисту. Студент допускається до захисту кваліфікаційної роботи за умови виконання ним вимог навчального плану. Списки студентів, допущених до захисту дипломних робіт, подаються до відповідної Державної екзаменаційної комісії деканатом факультету. Деканат і кафедра надсилають дипломну роботу на рецензування на інші кафедри факультету, або кафедри інших вузів (рецензентом не може бути член кафедри, на якій виконана випускна робота). Рецензент, ознайомившись з роботою, пише розгорнуту рецензію, де відзначаються всі її позитивні сторони, а також недоліки. За кілька днів до захисту студенту-випускнику дається можливість ознайомитись з рецензією, і він готується до захисту. У тому випадку, якщо критичні зауваження рецензента мають принциповий характер, студент має можливість виправити недоліки роботи. Проте студенти мусять пам’ятати, що кваліфікаційна робота, яка не має письмового відгуку наукового керівника чи письмової зовнішньої рецензії, до захисту не допускається. Захист дипломних робіт проводиться на відкритому засіданні відповідної Державної комісії. Як правило, захист складається з двох етапів: перший - вступне слово студента, оголошення відгуку і рецензії на роботу; другий - заключне слово випускника. Виступ студента на відкритому засіданні Державної комісії має бути старанно підготовленим, стислим і містким (10-15 хвилин). У ньому мають бути:
Члени Державної комісії та присутні на захисті задають випускникові питання, на які йому необхідно дати чітку і змістовну відповідь. Відповідати на поставлені питання можна одразу, або в кінці захисту. Необхідно пам’ятати, що оцінка, яка виставляється, залежить і від того, як написано роботу, і від того, як вона захищається, наскільки автор володіє матеріалом і наскільки вільно ним оперує. Після виступу студента голова ДЕК надає слово науковому керівнику та рецензенту, або зачитує їх відгуки. На захисті можуть виступати також члени кафедри, факультету, присутні. Рішення про оцінку дипломної роботи за 4-бальною і рейтингового системами ухвалюються на закритому засіданні Державної комісії. Оцінка оголошується в той самий день після оформлення протоколів головою Державної екзаменаційної комісії. Захищені роботи здаються на зберігання до архіву університету. В тих випадках, коли захист кваліфікаційної роботи визнається незадовільним, Державна екзаменаційна комісія визначає, чи може студент-випускник подати на повторний захист ту ж роботу з доробками, або необхідно розробляти нову тему. До повторного захисту кваліфікаційна робота може бути допущена через рік, під час роботи Державної екзаменаційної комісії. Навчальні письмові роботиРеферат Написання студентами рефератів є однією з важливих форм самостійної роботи. В процесі підготовки реферату можна виділити декілька етапів: вибір теми та інформаційний пошук, вивчення зібраних матеріалів, написання реферату і захист його на семінарі, науково-теоретичній конференції чи в індивідуальній співбесіді. Реферат можна умовно поділити на три частини: заголовок, власне реферат і довідковий апарат. Підготовка реферату починається з ознайомлення та осмислення, а потім поаспектного аналізу джерела або групи джерел, виявлення основних даних, які повинні увійти до реферату, а також другорядних, яких треба позбутися. Потім в логічне ціле синтезується, узагальнюється цінна інформація у відповідності з цілями реферату. Реферуючи той чи іншій твір, слід намагатись достатньо повно, чітко і послідовно передати його зміст у максимально стиснутій і по можливості узагальненій формі. Разом з цим реферат - не механічний переказ роботи, а виклад її суті. Якщо це необхідно для більш глибокого з'ясування суті наукової роботи, в реферат можна включити цифрові дані, таблиці, графіки, схеми тощо. Якщо в науковому творі головна думка сприймається недостатньо чітко, в рефераті її треба конкретизувати і виділити. В рефераті не може бути тієї ґрунтовності, всебічності викладу, яка властива, наприклад, курсовій або кваліфікаційній роботі. Але в ньому обов'язково повинні бути розгорнуті аргументи, міркування, порівняння. Мова реферату повинна бути точною, короткою, ясною, простою. Обсяг реферату - 15–20 комп’ютерного тексту. Аркуші необхідно пронумерувати. На титульній сторінці вказують назву вузу, факультет, курс, групу, прізвище, ім'я та по батькові студента, тему роботи, прізвище та ініціали викладача, під керівництвом якого виконана робота. На наступній сторінці розміщують план. Контрольна робота Контрольні роботи найчастіше пишуть студенти-заочники. Тематику контрольних завдань розробляють відповідні кафедри. Як правило, це вузлові питання тієї чи іншої історичної дисципліни. Часто кафедра пропонує і план висвітлення даної теми, а також список обов'язкової та додаткової літератури. Студенту залишається тільки вивчити рекомендовану літературу і відповісти на поставлені в плані запитання. Останнім часом написання домашніх контрольних робіт все більше практикується і студентами денного відділення. Наприклад, викладач, який веде лекційний курс, дає студенту завдання самостійно висвітлити певну тему. При цьому студент повинен сам скласти план і підібрати необхідні джерела та літературу. Обсяг роботи і час її написання визначає викладач. Контрольну роботу можна вважати різновидом реферату, оскільки в більшості випадків вона є рефератом рекомендованої літератури. Важливо, щоб для її підготовки були використані різноманітні видання: хрестоматії, збірники документів, монографії, статті, мемуари. Підручник повинен тут бути орієнтиром, давати основи знання теми. Ні в якому разі його не можна розглядати головним і, тим більше, єдиним джерелом контрольної роботи. Виконання контрольних робіт розвиває у студентів мислення, навички письмового викладу історичного матеріалу, вчить творчому дослідницькому підходу до конкретної теми. Одночасно контрольна робота є важливим засобом самоконтролю студента, запорукою глибокого засвоєння навчального матеріалу, сприяє активній підготовці до заліків та іспитів. Разом з тим, студент отримує навички, необхідні для написання більш складних письмових робіт. Тема контрольної роботи повинна охоплювати лише частину матеріалу, який студент повинен вивчити в даному семестрі, а не весь зміст навчального курсу. Тему слід обирати з урахуванням наявності джерел та літератури. Список рекомендованих видань можна доповнити за рахунок нових публікацій, але тільки не скорочувати його. Писати текст роботи треба лише після того, як будуть вивчені необхідні джерела та література. Потім слід провести детальну обробку отриманого матеріалу: порівняти факти, явища, встановити причинно-наслідкові зв'язки, з'ясувати закономірності тощо. Потім слід продумати співвідношення окремих частин письмової роботи - вступу, пунктів плану (він повинен бути простим, з декількох пунктів), висновків. Обсяг контрольної роботискладає, як правило, дванадцять аркушів учнівського зошита в клітинку (на обох сторінках аркушу), або 5-6 сторінок формату А4 машинопису чи комп'ютерного тексту. Вступ повинен складати приблизно 1/16 частину всієї роботи. Обсяг висвітлення того чи іншого питання теми (пункту плану) повинен залежати від загального обсягу роботи і його значення порівняно з іншими питаннями. У вступній частині коротко обґрунтовується тема, дається стисла характеристика використаних джерел і літератури. У заключній частині автор викладає свої висновки, практичні рекомендації. Висновки можуть зайняти одну-дві сторінки. За висновками йде список використаних джерел та літератури. Контрольна робота повинна бути правильно оформлена. Зокрема, текст повинен мати підрядкові виноски, тобто, посилання на використані джерела та літературу. На титульному аркуші слід вказати найменування навчального закладу, факультет, кафедру, назву роботи, прізвище, ім'я та по-батькові автора, рік. Студенти-заочники вказують також свою повну адресу. На наступній сторінці - план роботи. Кожна сторінка із змістом роботи повинна мати поле для позначок викладача. Всі частини роботи в тексті повинні мати заголовки, скорочення слів не дозволяється, сторінки нумеруються. Дуже ретельно і точно слід оформити посилання в тексті на джерела і літературу. Складаючи список використаних видань, слід дотримуватись загальноприйнятого в науковій практиці порядку. Контрольна робота буде вважатись зарахованою лише в тому випадку, якщо: а) правильно складено план роботи; б) робота написана на достовірному матеріалі; в) тему роботи висвітлено достатньо глибоко; г) оформлення роботи відповідає встановленим вимогам. НАУКОВІ РОБОТИСтатті У своїй професійній діяльності історик найчастіше має справу саме зі статтями. Це - науковий чи публіцистичний твір невеликого розміру (від 5 до 30 сторінок машинопису або комп'ютерного набору) в збірнику, журналі чи газеті. Стаття завжди була одним з найпопулярніших жанрів наукової періодики, своєрідним дослідженням актуальної суспільно-політичної теми. Для статті характерне висвітлення конкретних питань з необхідним їх теоретичним осмисленням. Серед статей історичної тематики виділяють статті проблемні, полемічні, оглядові, ювілейні, науково-популярні. З проблемою написання статей студент-історик може зустрітись Ще під час навчання на факультеті, коли є потреба і можливість опублікувати результати свого наукового доробку. Особливо актуальним є вміння готувати статті для аспірантів. Структура статті має наступний вигляд: а) обґрунтування актуальності теми; б) короткий історіографічний огляд літератури з висновками; в) визначення мети автора статті; г) обґрунтування хронологічних рамок; д) характеристика використаних джерел; є) викладення наукового матеріалу; є) висновки. Слід звернути увагу, що писати статтю без попередньо складеного плану, звичайно, неможливо, але сам план до статті не додається. Стаття обов'язково повинна мати довідковий апарат – внутритекстові посилання чи в кінці статті. Готуючи статтю, треба обов'язково радитись з науковим керівником, уважно вивчати статті, опубліковані іншими авторами. Стаття - це перший самостійний науковий твір студента, аспіранта чи взагалі випускника історичного факультету. Найбільш поширеними є проблемні статті. Вони присвячені висвітленню маловивчених або зовсім недосліджених тем. Автори полемічних статей висувають і захищають своє розуміння того чи іншого явища, дискутуючи з авторами попередніх ідей чи трактувань. Оглядові статті носять, як правило, історіографічний характер. їх автори підсумовують дослідження певної історичної теми і висловлюють свою точку зору з приводу перспектив її подальшої розробки. Ювілейні наукові статті присвячуються особливо визначним історичним подіям чи особам у зв'язку з їх ювілейними датами або з особливою їх актуальністю для сучасного суспільно-політичного життя. Науково-популярні статті, до яких часто вдаються історики, розраховані на широкого читача і поєднують в собі точні наукові факти з доступним, зрозумілим їх викладенням широкому читацькому загалу. Рецензія Рецензія - відзив з оцінкою художнього, наукового або іншого твору, збірника, журналу, кінофільму, вистави із зауваженнями, пропозиціями та порадами. Студенту знадобиться чимало часу, наполегливості та кропіткої роботи, перш ніж він навчиться писати наукові рецензії. Не так вже й легко виявити позитивні якості та недоліки в тому чи іншому науковому творі. Для цього потрібні певна ерудиція, знання теми, об'єктивний і кваліфікований підхід до аналізу та оцінки. Існує чотири типи рецензії: а) невелика критична або публіцистична стаття чисто полемічного характеру; б) розгорнута рецензія, що розкриває зміст роботи; в) ессе, ліричні роздуми, навіяні читанням книги або статті, скоріше самовираження автора, ніж аналіз прочитаного; г) авторецензія - погляд автора на свій твір або полеміка з авторами його в ліричних статтях. Рецензія, як правило, дає бібліографічний опис книги, деяку інформацію про її зміст, про коло висвітлених проблем, використаний матеріал, її композицію. В той же час рецензія дає критичну оцінку книги (чи статті) - концепцію ідеї, стилю та мови, показує зв'язок з іншими творами. В рецензії обов'язково подаються принципові міркування з таких питань: 1) Актуальність теми і необхідність її для розвитку теорії даної наукової дисципліни, навчальної або практичної діяльності. 2) Структура роботи. 3) Зміст: правильність чи дискусійність головних тез. 4) Виклад і оформлення матеріалу. Рецензія повинна бути науково об'єктивною і гранично неупередженою. До речі, рецензії часто публікуються в газетах і журналах. На них слід звертати увагу, оскільки це інформація для читачів про нові книги, їх позитивні якості та недоліки. В рецензії можуть бути оставлені нові проблеми, обговорені актуальні питання, причому рецензент може висловити власну точку зору, що не завжди співпадає з висновками автора книги, відзначити найбільш суттєві місця книги чи статті. Тому рецензії слід розглядати не тільки як жанр критики, але і як спосіб бібліографічної характеристики чого чи іншого твору. Тези Слово "теза" грецького походження і перекладається як положення, твердження. Воно означає будь-яке положення в спорі, викладення якоїсь концепції, теорії, основоположне твердження, принцип. У процесі навчання перед студентами досить часто виникає потреба викласти у стислому вигляді свої знання тієї чи іншої події або явища, дати свою оцінку, розуміння якоїсь теорії, концепції. І це не випадково, оскільки історик як фахівець повинен вміти використовувати таку форму викладення історичного матеріалу. У цьому випадку положення - тези повинні бути чіткими, лаконічними, без зайвих деталей. Вони можуть нумеруватися. Наприклад: Теорія походження Русі (тези) 1. "Норманісти" (Г.Байер, Г.Міллер, А.Шльоцер, О.Єфименко, Д.Дорошенко, Є. Маланюк та ін.) вважали, що державність і назву "Русь" на київські землі принесли варяги-нормани. 2. "Антинорманісти" (М.Ломоносов, М. Костомаров, В.Антонович, М.Грушевський, Д.Багалій та ін.) рішуче заперечували абсолютизацію "варязького фактора" і підкреслювали, що слово "Русь" є слов'янського походження. 3. Сучасна наука визнає, що нормани у ІХ-ХІ ст. відігравали на Русі активну політичну роль і навіть очолили князівську династію. Але вони не були засновниками Давньоруської держави. Держава на українських землях почала формуватися задовго до IX ст. як наслідок всебічної консолідації східного слов'янства. 4. Хозарська гіпотеза американського вченого О. Пріцака виводила давньоруську державність з Хозарського каганату. Насправді Русь і Хазарія становили паралельні утворення. 5. Як підсумок: формування держави на чолі з Києвом було наслідком органічного розвитку східнослов'янських племен, зумовленого низкою соціально-економічних, політичних та зовнішніх чинників. Етнонім "Русь" має місцеве походження.
Додаток 1 ОРІЄНТОВНИЙ ГРАФІКвиконання курсової та кваліфікаційної роботи
Зразки оформлення змістудипломної та магістерської роботиВаріант А: Дипломна робота на тему: «Селянське господарство України в доколгоспний період (1921-1929)» ЗМІСТ Вступ Розділ 1. Перехід до непу і селянське господарство 1.1. Селянське господарство напередодні переходу Радянської держави до непу 1.2. Перехід до непу Розділ 2. Селянське населення 2.1. Демографічна характеристика селянського населення 2.2. Селянська родина Розділ 3. Селянське землекористування 3.1. Розподіл земельного фонду 3.2. Земельна оренда 3.3. Земельна громада і форми селянського землекористування Розділ 4. Робоча худоба і сільськогосподарський реманент у селянському господарстві 4.1. Робоча худоба 4.2. Сільськогосподарський реманент Розділ 5. Землеробство і тваринництво у селянському господарстві 5.1. Системи землеробства 5.2. Виробництво і реалізація продукції рільництва 5.3. Розвиток тваринництва Висновки Список використаних джерел та літератури Додатки
Варіант В: Магістерська робота на тему: «Джерела з історії міст Північного Приазов’я ХІХ ст.»
ЗМІСТ Вступ Розділ 1. Акти державного управління та діловодство 1.1. Законодавчі акти 1.2. Діловодча документація Розділ 2. Описово-статистичні та картографічні матеріали 2.1. Ревізії та переписи населення 2.2. Картографічні матеріали 2.3. Матеріали експедицій Розділ 3. Мемуарна література 3.1. Щоденники, записки, повідомлення 3.2. Матеріали листування Висновки Примітки Список використаних джерел та літератури
Зразки оформлення бібліографічних посиланьОпубліковане джерело: 1. Дневник путешествия в Южную Россию академика Гильденштед- 2. Суворов А.В. Документы / Под ред. Г.П. Мещерякова: В 2-х т. - Т.1.- М.: Военное издательство, 1987. - С. 123-125. Документальні публікації, енциклопедичні та статистичні матеріали, довідники: 1. Внешняя политика России XIX - началаXX вв.: Документы российского министерства иностранных дел: В 8 т. - Сер.1: 1801-1815 гг. - М.: Международные отношения, 1960-1972. 2. Хрестоматия по новейшей истории: В 2-х т. - Т.1: 1917-1939. - М.: Высшая школа, 1969. - С.22. 3. Сборник документов по истории нового времени. Экономическое развитие и внутренняя политика стран Европы и Америки. 1870-1914. - М.: Высшая школа, 1989. - 295 с. 4. Енциклопедія української діяспори: В 7 т. - Т. 4 (Австралія - Азія - Африка) / НАН України, Наук. Т-во ім. Шевченка; Голов. ред. В. Маркусь. - К.; Нью-Йорк; Чікаго; Мельборн, 1995. - 250 с. : іл.5. Енциклопедія історії України: В 5 т. / Редкол.: В.А.Смолій (голова) та ін. – Т. 2: Г-Д. – К.: Наук. думка, 2004. – С. 85. 6. Кокін С. А. Анотований покажчик документів з історії ОУН і УПА у фондах Державного архіву СБУ / НАН України. Ін-т історії України; Держкомархів України. Держархів СБУ. - К., 2000. - Вип. 1: Анот. покажч. док. з фонду друкованих видань (1944-1953). - 214 с.Архівний документ: 1. Центральний державний історичний архів України, м. Київ (ЦДІАК України). - Ф. 127, оп.1.- Спр. 57.- А. 123. На одній сторінці і відразу ж після першого посилання: Там само. - А.125 2. Державній архів Донецької області (Держархів Донецької області).- Ф. 156, оп.1.- Спр. 64.- А.87. 3. Державний архів Харківської області (Держархів Харківської області). - Ф.2, оп.1. – Спр. 777. – А. 6. Монографія: 1. Грушевский М.С. Очерк истории украинского народа М.С.Грушевский. - 2 - е изд. - К.: Либидь, 1991.- С.128. Повторне посилання на автора: Він же. Історія України-Русі: В 11 т. - Т.1.- К.: Наукова думка. - 1991.- С.456. 2. Смолій В., Степанков В. Правобережна Україна у другій половині XVII-XVIII ст.: проблема державотворення / АН України. Ін-т історії України, Ін-т укр. Археографії / В.А.Смолій, В.С.Степанков. - К., 1993. - 72 с.За умови неодноразового посилання на ту саму працю застосовується скорочений запис:Смолій В., Степанков В. Правобережна Україна... - С. 38.3. Будищев Ф. Лоция Азовского моря или морской путеводитель / Ф.Будищев. - СПб.: Морская типография, 1890.- Ч.1.- С.45. Якщо використовується одна робота автора: Будищев Ф. Указ. соч. - Т.2. - С. 14. Журнальна стаття: 1. Арш Г.Л. Греческая эмиграция в Россию в конце XVIII - начале XIX в. / Г.Л.Арш // Советская этнография.- 1969, № 3.- С.86-87. Газетна стаття: 1. Сироткин Г. Трагедия Столыпина / Г.Сироткин // Аргументы и факты.- 1991.- 14 июля. Збірник матеріалів конференцій та збірник статей: 1. Козіна Н.І. Питання про причини переселення кримських греків у Приазов’я (1778-1779) / Н.І.Козіна // Тези міжнародної науково-практичної конференції “Україна-Греція: досвід дружніх зв’язків та перспективи співробітництва”. [Маріуполь, 24-26 травня 1996 р.] - Маріуполь, 1996.- С.63-64. Іншомовні бібліографічні посилання Пропонуються два альтернативні варіанти бібліографічного оформлення посилань на зарубіжні (іншомовні) видання: 1. За запропонованими вище зразками, наприклад: Reed Robert P. Beowulf on the Brink // Comparative Research on Oral Traditions: A Memorial for Milman Parry / Еd. John Miles Foley. - Columbus, Ohio, 1987. - P. 139-160. 2. За вживаними в країні публікації правилами, наприклад:СШАRobert P. Reed, "Beowulf on the Brink", Comparative Research on Oral Traditions: A Memorial for Milman Parry, ed. John Miles Foley (Columbus, Ohio, 1987), pp. 139-60.ПольщаB e i e r s d o r f Z., Cerkew obronna w Posadzie Rybotyckiej, KAiU, z. 1, 1968.
|