Блок навчально-методичного забезпечення

2. БЛОК НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Тема 1. ІСТОРИЧНА ДОВІДКА ПРО РОЗВИТОК МЕТОДІВ ПІДТРИМКИ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ І СППР ТА ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ В УКРАЇНІ

1.1. Методичні поради до вивчення теми

Зміст теми. Системи підтримки прийняття рішень (СППР) виникли на початку 70-х років минулого століття завдяки подаль­шому розвиткові управлінських інформаційних систем і являють собою системи, розроблені для підтримки процесів прийняття рішень менеджерами в складних слабоструктурованих ситуаціях, пов’язаних із розробленням і прийняттям рішень. На розвиток СППР істотний вплив справили вражаючі досягнення в галузі інформаційних технологій, особливо стосовно телекомунікаційних мереж, персональних комп’ютерів, динамічних електронних таблиць, експертних систем, Інтернету тощо. Термін «СППР» (DSS—Decision Support System) виник у 70-х роках і належить Горрі та Мортону, хоча перше покоління СППР мало чим відрізнялось від традиційних управлінських інформаційних систем, і тому замість СППР часто використовувався термін «системи управлінських рішень». Системи підтримки прийняття рішень протягом останніх тридцяти років бурхливо розвивалися, і зараз ці системи, як і сам термін СППР (DSS), дуже поширені в бізнесі, менеджменті та інших галузях людської діяльності. Короткий огляд СППР і пов’язаних із цим питань і є змістом першої теми курсу.

Пояснення до теми. Під час вивчення даної теми слід мати на увазі, що система підтримки прийняття рішень є окремим класом інформаційних систем, і тому знання, отримані у процесі вивчення суміжних дисциплін, потрібні і для освоєння нового матеріалу з СППР. Також потрібно врахувати, що досі немає єдиного визначення СППР. Наприклад, деякі автори під СППР розуміють «інтерактивну прикладну систему, яка забезпечує кінцевим користувачам, які приймають рішення, легкий і зручний доступ до даних і моделей з метою прийняття рішень у напівструктурованих і неструктурованих ситуаціях із різних галузей людської діяль­ності». Відомі й інші означення, зокрема: «СППР — це такі системи, які ґрунтуються на використанні моделей і процедур з оброблення даних та думок, що допомагають керівникові приймати рішення»; «СППР — інтерактивні автоматизовані системи, що допомагають особам, які приймають рішення, використовувати дані та моделі, щоб розв’язувати неструктуровані і слабоструктуровані проблеми»; «СППР — комп’ютерна інформаційна система, використовувана для підтримки різних видів діяльності під час прийняття рішень у ситуаціях, де неможливо або небажано мати автоматичну систему, яка повністю виконує весь процес прийняття рішень». Нарешті, існує твердження, згідно з яким СППР являє собою специфічний і добре описуваний клас систем на базі персональних комп’ютерів. Таке розмаїття означень систем підтримки прийняття рішень відбиває широкий діапазон різних форм, розмірів, типів СППР. Але щоб зрозуміти сутність таких систем, потрібно мати їх загальне уявлення, виходячи з призначення й діапазону використання СППР, історичних коренів СППР, цілей і чинників, що сприяють сприйняттю СППР. І, нарешті, у цій темі потрібно усвідомити, що СППР є дієвим інструментом підвищення конкурентної переваги в сучасному динамічному ринковому середовищі.

Призначення СППР. Користувачем є, зазвичай, менеджер або штатний професіонал (наприклад, фінансовий плановик). Штатний працівник може використовувати систему для своїх власних цілей, або бути посередником (тобто оператором системи) для менеджера. Стрижневою частиною системи є програмне забезпечення інтерфейсу (так званий діалог), що робить систему легкою для використання. Система містить моделі (які також називають аналітичними засобами — analytic aids), що використовуються для аналізу даних. Дані супроводять або підтримують аналіз. Завдання, що потребують прийняття рішень, які підтримуються СППР, є дуже складними з двох причин: мета чи засоби її досягнення є нечіткими. СППР не підготовляє рішення, а скоріше забезпечує даними, які використовуються разом з іншою інформацією користувачем для прийняття рішення.

Комп’ютерна система підтримки прийняття рішень включає широкий набір різних систем, засобів і технологій. Дехто думає, що термін «СППР» застарів і тому з появою нового типу системи був замінений іншим — «інтерактивне аналітичне оброблення (OLAP)». Інші сприймають створення базованої на реальних знаннях СППР як «останнє слово техніки» в системах підтримки прийняття рішень. Фахівці з дослідження операцій, головно, зосереджують свою увагу на оптимізаційних та імітаційних моделях, вважаючи їх «справжніми» СППР. Проте, незважаючи на таке різноманіття думок, термін «системи підтримки прийняття рішень» з абревіатурою СППР залишається дуже необхідним і широкофункціональним терміном для багатьох видів інформаційних систем, які підтримують процес прийняття рішень.

Вивчаючи літературу про СППР, необхідно пам’ятати про те, що коли комп’ютеризована система не є так званим онлайновим процесом оброблення транзакцій (OLTP), то завжди буде з’явля­тися бажання назвати її СППР. Якщо програму встановлено на персональному комп’ютері і вона може допомогти менеджерам у прийнятті рішень, то її також буде віднесено до СППР. Виконавчі інформаційні системи (ВІС), геоінформаційні системи, системи інтерактивного оперативного оброблення (OLAP), сховища даних, програмні системи виявлення знань і системи підтримки прийняття групових рішень можуть бути включеними до типу систем під назвою СППР.

Як усе-таки менеджери інформаційних систем і управлінський апарат обговорюють питання щодо впровадження СППР відповід­но до всіх вимог керівництва? На що потрібно звернути увагу у величезному потоці інформації про системи підтримки прийняття рішень? Передусім потрібно отримати якомога більше знань про СППР. У цьому контексті крім суто теоретичних засад необхідно звернути увагу на якість оформлення СППР і процеси розвитку системи, що охоплюють як майбутніх користувачів системи, які входять до складу управлінського апарату, так і менеджерів інформаційних систем. Володіючи необхідними знаннями, керівники мають осмислено обговорювати з персоналом інформаційних систем питання, що стосуються обладнання, технічного потенціалу, результатів, потреб і рішень, які необхідно підтримувати за допомогою пропонованої системи. Для досягнення управ­лінських цілей спочатку необхідно звернути увагу на два основні типи СППР: корпоративні (Enterprise-wide, широкомасштабні, рівня підприємства) СППР і настільні (desktop) СППР. Корпоративна СППР з’єднана з великими сховищами даних і використовується багатьма менеджерами в різних компаніях. Настільні, розраховані на окремого користувача СППР, являють собою невеликі системи, що знаходяться в персональних комп’ютерах менеджерів. Ці дві категорії СППР містять широкий діапазон функціональних аспектів менеджменту організацій.

Підвищена увага до прийняття обґрунтованих і взаємопов’язаних управлінських рішень на рівні підприємств викликала розвиток корпоративних СППР з обширними сховищами даних, які, на загальну думку, дають змогу особам, що приймають рішення (ОПР), знаходити практично будь-яку інформацію про їхню компанію в потрібний момент. ОПР можуть виконувати операції деталізованого практичного оброблення інформації (drill-down), виділення окремих фрагментів або зрізів (slice і dice), наочно графічно та схематично відображати корпоративні та зовнішні дані.

Корпоративні СППР можуть охоплювати досить прості системи, що містять комплексну інформацію, а також аналітично розвинуті виконавчі інформаційні системи. Один із піонерів СППР Альтер 1980 року ідентифікував корпоративні СППР, передусім, як системи, що забезпечують доступ до елементів даних. Удосконалені корпоративні СППР містять системи для аналізу інформації, які спрощують процес маніпулювання даними за допомогою таких комп’ютеризованих аналітичних інструментів, як статистичні пакети, засоби дейтамайнінгу (data mining) для пошуку прихованих зразків інформації тощо. Найпросунутіші широкомасштабні аналітичні системи забезпечують доступ до ряду орієнтованих на прийняття рішень баз або вітрин даних (data marts) заздалегідь визначеним моделям і діаграмам, а також компонентам, що підтримують зв’язок із корпоративним сховищем даних.

Найвідоміші корпоративні СППР доповнюють і розширюють виконавчі інформаційні системи (ВІС), що набули значного поширення у 80-х роках ХХ ст. ВІС використовують найсучаснішу графіку, комунікаційні лінії та методи зберігання даних для забезпечення керівників безперешкодним доступом до актуальної інформації про статус компанії.

У багатьох організаціях існує тісний зв’язок між корпоративними СППР, сховищами даних і настільними СППР. Наприклад, деякі консультанти СППР вважають корпоративними СППР виключно файлові системи для отримання даних, які згодом аналізуються на персональному комп’ютері. Такий однонапрямлений зв’язок є одним із типів структури СППР. Дуже важливо знати, де знаходиться та або інша інформація, як треба її аналізувати й подавати.

Питання розроблення структури СППР є комплексним. Як зазначалося, вона може бути орієнтованою на все підприємство чи на окремого користувача. У структурі, орієнтованій на роботу з клієнтами, може бути зв’язуючий ланцюжок для передання й аналізу інформації з настільного комп’ютера користувача на сервер чи отримання наявних на сервері засобів СППР. СППР і сховища даних можуть знаходитися в будь-якому місці всередині організації.

Настільні, розраховані на окремого користувача СППР не набули такого великого поширення, як корпоративні, але вони можуть бути не менш корисними. Іноді для створення окремих засобів підтримки рішень користувача використовуються програмні пакети електронних таблиць типу Exсel або Lotus 1-2-3 для виконання необхідного настільного аналізу або для розроблення специфічних функцій СППР для окремих менеджерів. Спеціалізовані пакети СППР для персональних комп’ютерів або для серверів можуть бути придбаними на ринку програмних продуктів. СППР Expert Choice є гарним прикладом подібного пакету, який виконує функцію настільної СППР.

Існує широкий вибір настільних СППР. СППР може бути знай­дено в персональному комп’ютері керівника як частина програми Microsoft Access. Бухгалтерські та фінансові моделі можна будувати як настільні СППР в середовищі програми Microsoft Excel і як програмні компоненти — в корпоративних СППР. У деяких організаціях аналітики проводять фінансовий аналіз, використовуючи настільні засоби, а потім виводять результати в систему Інтранет або ВІС. Інший аналітичний засіб — імітація (симуляція), як правило, є частиною комп’ютерних настільних пакетів. Пакети програмного забезпечення оптимізаційних розрахунків як складові СППР, зазвичай, використовуються окремими користувачами як настільні пакети. Проте за деяких умов у оптимізаційних моделях специфічних СППР можна використовувати для обчислень актуальні або «живі» дані, що отримуються з місцевих або інформаційних мереж, які поширюються на інші території. На додаток до цього моделі прогнозування в СППР або основані на реальних знаннях системи часто використовуються як настільні, розраховані на окремого користувача системи.

Основані на знаннях системи підтримки прийняття рішень інколи називають «експертними системами», хоча, як буде показано в наступних розділах книги, така думка не зовсім коректна. Орієнтовані на знання СППР аналізують дані, використовуючи математичну логіку, містять наперед створену базу правил і здат­ні пояснювати висновки так, щоб вони були зрозумілі користувачам. Такі системи можна використовувати для нагадування досвідченому в прийнятті рішень користувачеві про питання, які необхідно розглянути, і для надання допомоги менеджеру-початківцю у прийнятті складних рішень.

Усі типи СППР допомагають менеджерам знаходити відповіді на запитання, пов’язані з ситуацією, що потребує прийняття рішень. Запитання можуть бути різними. Наприклад, менеджер може звернутися до бази даних із запитом про обсяги щорічного продажу певного товару протягом останніх п’яти років; про товари, яких не було в наявності на складі в період більше п’яти днів протягом місяця; про клієнтів із найбільшим обсягом замовлень у певному році. Менеджерів також може цікавити, чи прибутковим є підприємство та чи досягаються цілі й заплановані обсяги продаж. Спеціалізовані СППР можуть підтримувати процеси прийняття рішень, що стосуються тільки поточної діяльності компанії, або щодо розв’язання стратегічних проблем. СППР оперують широким діапазоном даних, що належать до різних періодів, засобами для аналізу інформації, надаючи користувачам можливість розв’язання важливих питань і допомагаючи їм оперувати відповідною інформацією стосовно цих питань.

Проте користувачі СППР мають знати певні застереження щодо таких систем. Те, що ми можемо отримати від системи, не завжди є тим, що нам необхідно, а те, що нам необхідно, не завжди буде отримано або досягнуто. Досить часто перебільшують можливості СППР за їх упровадження, але менеджери чекають багато чого від нової СППР. Необхідно враховувати, що навіть найкраща СППР не зможе виявити «погані» рішення. Деякі менеджери будуть продовжувати ставити неправильні запитання, формулювати неправильні висновки на підставі отриманої ними інформації. Отже, необхідно пам’ятати, що корпоративні СППР можуть ускладнити й посилити шкоду, що завдається помилками у прийнятті рішень.

Однак, незважаючи на такі застереження, завдяки широкому діапазону охоплення інформацією та високій окупності витрат широкомасштабні СППР мають велику популярність серед користувачів. Розроблювачі, проектувальники та користувачі СППР мають бути «критичними споживачами» СППР. Навіть у найкращому разі у СППР немає необхідності «виконувати всі функції та витягувати з усього користь». Це тільки самі ОПР можуть іноді отримати вигоду з швидко знайденого незначного факту, або можуть відшукати якусь користь із проведеного найпростішого аналізу даних чи з перегляду даних у вигляді заздалегідь підготовленої доповіді або зображеної на «екранах» елементарної виконавчої інформаційної системи.

Отже, система підтримки прийняття рішень являє собою взаємодіючу з іншими системами комп’ютеризовану систему для надання допомоги менеджерам у процесі прийняття рішень. СППР допомагає менеджерам знаходити, обчислювати й аналізувати дані щодо рішення, яке приймається. Це може бути широкомасштабна СППР, яка полегшує роботу великої групи менеджерів котрі, працюють у єдиній системі обслуговування клієнтів, і яка містить спеціалізоване сховище даних, або настільна СППР, розрахована на окремого користувача та встановлена в персональному комп’ютері в офісі менеджера. Необхідно пам’ятати, що створення ефективної комп’ютерної системи з надання підтримки у процесі прийняття рішення починається з розуміння того, яку саме комп’ютеризовану систему намагаються створити, а не з того, яку їй треба підібрати назву.

Зародження та розвиток концепції СППР. Системи підтримки прийняття рішень почали розвиватися на ранніх стадіях ери розподіленого обчислення. Історія таких систем веде відлік приблизно з 1967 року, і за цей час СППР пройшли значний шлях розвитку, включаючи орієнтовані на моделі СППР, інструменталь­ні засоби запиту та звітування, системи ділової інформації (Business Intelligence), оперативне аналітичне оброблення (OLAP), групові СППР та виконавчі інформаційні системи.

До 1965 року побудова великих інформаційних систем була дуже дорогою. Приблизно в цей час створення IBM System 360 та інших потужніших універсальних ЕОМ (mainframe) зробило практичнішим та рентабельним розроблення інформаційних систем менеджменту (ІСМ) у великих компаніях. ІСМ призначені переважно для забезпечення менеджерів структурованими, періодичними звітами. Багато інформації надходило від систем обліку та оброблення транзакцій. Наприкінці 60-х років ХХ ст. з’явив­ся і набув практичного поширення новий тип інформаційних систем — орієнтовані на моделі СППР або системи управлінських рішень (management decision system).

Відоме таке твердження двох піонерів у галузі СППР — П. Кіна (Peter Keen) і Ч. Штабеля (Charles Stabell) (травень 1978 р.) щодо початку концепції СППР: «Концепція підтримки рішень розвинулася від двох головних галузей дослідження: теоретичних досліджень стосовно створення організаційних рішень, які проводилися в технологічному інституті Карнегі (Carnegie) протягом кінця 50-х і початку 60-х років ХХ ст., та технічних робіт щодо створення інтерактивних обчислювальних систем, які переважно виконувалися в Массачусетському технологічному інституті (MIT) у 60-х роках». Близько 1970 року в бізнесових журналах почали з’являтися публікації матеріалів про системи управ­лінських рішень, системи стратегічного планування та комп’ютерні системи допомоги у прийнятті рішень (наприклад, Ferguson і Jones 1969 року).

1971 року Мортон (Michael S. Scott Morton) завершив написання книги «Management Decision Systems: Computer-Based Support for Decision Making» (Системи управлінських рішень: основана на комп’ютерах підтримка створення рішень). Книга була його докторською дисертацією в MIT. Мортон зосереджує свою увагу на тому, як комп’ютери та аналітичні моделі могли б допомогти менеджерам у створенні ключових рішень. Він провів експеримент, у якому менеджери пробували застосувати розроблену ним систему — Management Decision System (MDS). Його MDS використовувалася менеджерами з маркетингу й виробництва, щоб удосконалити виробниче планування для прального устаткування. Дослідження Скотта Мортона було піонерською реалізацією, визначенням і дослідницьким тестом специфічної, орієнтованої на моделі, СППР.

Горрі (T. P. Gerrity Jr.) 1971 року описав розроблену ним систему підтримки прийняття рішень у статті «The Design of Man-Machine Decision Systems: An Application to Portfolio Management» (Проектування людино-машинних систем рішень: застосування до управлінського портфеля), яку опубліковано в журналі «Sloan Management Review». Пропонована ним система була призначена для підтримки інвестиційних менеджерів у їх щоденному управлінні портфелями акцій клієнтів. Нині СППР для управління портфелем стали дуже складними порівняно з тією системою, яку Горрі розробив на початку свого дослідження.

1974 року професор університету Міннесоти (Minnesota) Гордон Давіс (Gordon Davis) оприлюднив свою впливову на інформаційні системи управління працю: «Management Information Systems: Conceptual Foundations, Structure, and Development» (Інформаційні системи управління: концептуальні засади, структура і розроблення). Розділ 12 мав такий заголовок: «Information System Support for Decision Making» (Інформаційна система для створення рішень), а 13-й розділ мав назву «Information System Support for Planning and Control» (Інформаційні системи підтрим­ки планування і управління), що стали базою для широкого розроблення напрямів дослідження СППР і практики. Він визначив інформаційну систему управління як «інтегровану, людино-ма­шинну систему надання інформації для підтримки дій, управління та функцій прийняття рішень в організації». Отже, ІСМ були багато чим подібні до концепції СППР.

1975 року Літтл (J. D. C. Little) розширив межі підтримуваного комп’ютером моделювання. СППР Літтла, що дістала назву «Brandaid», була розроблена для того, щоб підтримувати виробництво, сприяти розробленню рішень щодо ціноутворення та реклами. Цей автор у іншій статті (1970) «Models and Managers: The Concept of a Decision Calculus» (Моделі і менеджери: концепція розрахунку рішень) ідентифікував критерії для моделей проектування, які підтримують створення управлінських рішень. Його критеріями є: робастість (стійкість), легкість управління, простота й комплексність релевантних елементів.

Кляйн (Klein) і Метлі (Methlie) 1995 року зазначали, що «дослідження початку СППР досі ще має бути описаним. Здається, що перші праці з СППР були опубліковані студентами, докторами філософії (PhD) або професорами в бізнес-школах, які мали доступ до першої обчислювальної системи розділення часу: проект MAC у школі Sloan, системи Dartmouth режиму розділення часу в школі Tuck. У Франції HEC був першою французькою бізнесовою школою, що мала систему розділення часу (встановлену 1967 року), і перші праці з СППР були оприлюднені професорами школи ще 1970 року. Термін «SIAD» (‘Systemes Interactif d’Aide a la Decision’) є французьким терміном СППР. Концепцію СППР було розроблено незалежно у Франції та описано в кількох працях професорів HEC, що працювали над проектом SCARABEE, який почався 1969 і закінчився 1974 року. Концепцію СППР, стратегії проектування та реалізації цих систем описано в кількох публікаціях, пов’язаних із цим проектом».

Теорія розроблення СППР. Наприкінці 70-х років ХХ ст. проблеми практики та теорії, пов’язані з СППР, обговорювалися на академічних конференціях. На них, зокрема, розглядалися ідеї розподілу та обміну інформацією. Дослідники Массачусетського технологічного інституту, насамперед Пітер Кін, Майкл Скотт Мортон, були особливо впливовими. Підручник Кіна та Скотта Мортона з СППР під назвою «Decision Support Systems: An Organizational Perspective» (Системи підтримки прийняття рішень: організаційна перспектива), що був опублікований 1978 року, забезпечив усебічну поведінкову орієнтацію щодо аналізу систем підтримки прийняття рішень, їх проектування, створення, оцінювання та розвитку.

1980 року Стівен Алтер опублікував результати своєї докторської дисертації в MIT у впливовій книзі, що називалася «Decision Support Systems: Current Practice and Continuing Challenge» (Системи підтримки прийняття рішень: теперішня практика та безперервні складні проблеми). Дослідження Алтера та його праці розширили каркас щодо розвитку концепції СППР. Його дослідження також уможливило ґрунтовне описання основних прикладів систем підтримки прийняття рішень. Ряд інших дисертацій у MIT, що були завершені в середині та наприкінці 70-х ро­ків, також стосувалися проблем, пов’язаних із використанням мо­делей для підтримки прийняття рішень.

1979 року Джон Рокарт із Гарвардської бізнес-школи опублікував сенсаційну статтю в журналі «Harvard Business Review» (Гарвардський бізнес-огляд), що привела до розвитку виконав-
ських інформаційних систем (ВІС) або систем підтримки виконавців (ESS).

Бончек (Bonczek), Холсаппл (Holsapple) і Вінстон (Whinston’s) 1981 року в книзі «Основи систем підтримки прийняття рішень» описали створену ними теоретичну рамку для розуміння питань, пов’язаних із проектуванням орієнтованих на знання СППР. Вони виявили чотири істотні «аспекти» або загальні компоненти всіх СППР:

1) мовна система (LS) — всі повідомлення, які СППР може прийняти;

2) система подання (презентації) (PS) — всі повідомлення, які СППР може випустити;

3) система знань (KS) — всі знання, які СППР накопичує та зберігає;

4) система оброблення проблем (PPS) — «проблемний процесор», що намагається виявити й розв’язати проблеми протягом використання СППР.

У цій книзі показано, як технології штучного інтелекту та експертних систем були доречними для розроблення СППР.

Книга Спрага (Ralph Sprague) та Карлсона (Eric Carlson) (1982) «Building Effective Decision Support Systems» (Побудова ефективних систем підтримки прийняття рішень) була важливою проміжною віхою. Вона містить практичний, зрозумілий і стислий огляд того, як організації можуть та мають будувати СППР. Хоча їхня книга, можливо, причиняла деякі нереалістичні очікування, проблеми виникали скоріше внаслідок обмежень наявних технологій для побудови СППР, а не через обмеження концепцій, розроблених Спрагом та Карлсоном.

Із 1985 року почав виходити міжнародний журнал «Decision Support Systems». Нині ряд дисциплін надає відповідні їм окремі основи для розроблення й дослідження СППР. Дослідники баз даних забезпечили відповідними інструментальними засобами й дослідженнями стосовно керування даними. Наука управління розробила математичні моделі для використання в СППР і довела очевидність переваг моделювання у разі розв’язування проблем. Когнітивна (Cognitive) наука, особливо дослідження поведінки ОПР за створення рішень, забезпечили наочну інформацію, яка використовувалася в проекті СППР і генерувала гіпотези для дослідження цих систем. До інших важливих суміжних галузей належать: штучний інтелект (Artificial Intelligence), людино-машин­на взаємодія (Human-Computer Interaction), імітаційні методи (Simulation Methods); інжиніринг програмного забезпечення; телекомунікації; інформаційні науки тощо.

Розширення рамок СППР. До кінця 70-х років ХХ ст. ряд компаній розробили інтерактивні (діалогові) інформаційні системи, що використовували дані та моделі для допомоги менеджерам в аналізі слабоструктурованих проблем. Ці всі різноманітні системи все таки називалися системами підтримки прийняття рішень. Ще в той час було визнано, що СППР може бути призначеною для підтримки особи, що приймає рішення на будь-якому рівні в організації. СППР може підтримувати окремі операції, фінансовий менеджмент та прийняття стратегічних рішень.

Системи фінансового планування стали популярними інструментальними засобами підтримки прийняття рішень. Ідея полягала в тому, щоб створити «мову», яка «дала б змогу виконавцям створювати моделі без посередників». Популярна інтерактивна система фінансового планування, що називалася IFPS (Interactive Financial Planning System), спочатку була розроблена наприкінці
70-х років Джеральдом Р. Вагнером (Gerald R. Wagner) та його студентами з Техасу. Компанія Вагнера «EXECUCOM Systems» виставила IFPS на продаж усередині 90-х років, і її було куплено корпорацією «COMSHARE». Нині ця модифікована система має назву «IFPS/Plus» і набула великого поширення. Головною її перевагою було те, що мова фінансового планування мала електронну таблицю, де була побудована модель із використанням природної мови, а сама модель могла бути відокремленою від даних. На початку 80-х років електронні таблиці також використовувалися для побудови орієнтованих на моделі СППР.

У середині 80-х років академічні дослідники розробили новий тип програмного забезпечення для підтримки прийняття групових рішень. Mindsight від компанії «Execucom Systems», Group­Systems, розроблена в університеті Арізони та SAMM Systems, розроблена дослідниками університету Міннесоти, були початковими груповими СППР. Раніше, 1984 року групою дослідників в університеті Арізони була завершена групова система підтримки прийняття рішень PLEXSYS та створена перша кімната для прийняття рішень. Кімната містила великий U-подібний стіл для переговорів із 16 комп’ютерними робочими станціями. PLEXSYS стала базою для розвитку програмного забезпечення групової СППР GroupSystems у цьому університеті (див. Ситник В. Ф. та ін. Системи підтримки прийняття рішень. —К.: Техніка, 1995. — С. 150—158). Починаючи з середини 80-х років, проведено багато досліджень щодо значення та ефективності групових СППР. Із того часу ряд компаній комерціалізували групові СППР та групове програмне забезпечення (Groupware).

Виконавчі інформаційні системи (ВІС) розвивалися з орієнтованих на моделі систем підтримки прийняття рішень для одного користувача та сприяли покращанню реляційних баз даних. Перші ВІС використовували попередньо визначені інформаційні вікна та підтримувалися аналітиками для вищих виконавців. Починаючи приблизно з 1990 року, сховище даних та On-Line Analytical Processing (OLAP) почали розширювати сімейство ВІС і сприяли появі інших типів орієнтованих на дані СППР. Першою виконавчою інформаційною системою була Pilot Software’s Command Center.

Технологічні просування. На початку 90-х років ХХ ст. намітився рух від mainframe-базових СППР до клієнт-сервер-базових СППР. У цей період були введені деякі настільні інструментальні засоби OLAP. У 1992—1993 роках деякі продавці почали пропонувати об’єктно-орієнтовану технологію для спроби створення системи підтримки прийняття рішень «багаторазового використання». Також були завершені деякі з перших сховищ даних. 1994 року багато компаній розпочали модернізацію своїх мережених інфраструктур. Продавці СКБД визнали, що підтримка прийняття рішень відрізняється від OLАP, та розпочали реалізовувати властивості OLAP у своїх базах даних. Відомий фахівець у галузі СППР Пауль Грей (Paul Gray) стверджує, що близько 1993 року сховище даних та ВІС знайшли один одного, тобто ці дві технологічні ніші зійшлися. 1995 року сховища даних та World Wide Web почали впливати на практиків та вчених, зацікавлених технологіями підтримки прийняття рішень. Web-базовані та Web-допустимі СППР почали реалізовуватися приблизно в 1995 році.

Історія систем підтримки прийняття рішень є відносно короткою, а концепції та технології все ще інтенсивно розвиваються. Internet та Web прискорили розвиток систем підтримки прийняття рішень та зробили це інтенсивно, що якраз було необхідним, ураховуючи швидкі зміни у властивостях СППР. Піонерами систем підтримки прийняття рішень є багато академічних дослідників із MIT, університетів Арізони, Університету Міннесоти та Пурдью. Різними шляхами дослідницькі групи у кожному з цих університетів розробили свої несхожі напрями розвитку технології та досліджень, що служать основою для багатьох сьогоденних праць щодо СППР.

Цілі СППР та чинники, що сприяють їх досягненню. Необхідність комп’ютерної підтримки прийняття рішень в економіці та бізнесі нині зумовлена дією низки об’єктивних причин, зокрема: збільшенням обсягів інформації, що поступає до органів управління і безпосередньо до керівників; ускладненням завдань, що роз­в’язуються щоденно й на перспективу; необхідністю і урахування великої кількості взаємопов’язаних факторів і вимог, що швидко змінюються; необхідністю зняття невизначеності, пов’язаної з неможливістю кількісного вимірювання окремих чинників; збільшенням важливості наслідків рішень, що приймаються, тощо. Усім цим спричинено швидкий розвиток, широке застосування СППР та зумовлені цілі й функції цих комп’юте­ризованих систем.

До найважливіших цілей систем підтримки прийняття рішень належать:

1) удосконалення рішень: СППР створюють умови для здатності менеджерів за допомогою комп’ютеризованих можливостей розв’язувати більше проблем та приймати кращі рішення з урахуванням часових і пізнавальних (когнітивних) обмежень та економічних лімітів і обмежень;

2) збільшення продуктивності праці творців рішень, тобто їх здатності створювати за коротший період якісніші рішення;

3) доповнення арсеналу інструментальних засобів творців рішень новими, продуктивнішими можливостями стосовно добування, формулювання та створення нових знань за допомогою аналізу й розпізнавання проблем;

4) полег­шення виконання одного або більше етапів прийняття рішень (збору інформації, проектування, відбору альтернатив);

5) упо­рядкування й полегшення аналізу можливих шляхів розв’язуван­ня проблем;

6) допомога творцям рішень у розв’язанні неструктурованих або напівструктурованих проблем;

7) підвищення ком­петентності творців рішень щодо управління знаннями доповненням людської здатності до такого управління можливостями основаних на комп’ютерах систем підтримки прийняття рішень.

Реалізація цих цілей забезпечує користувачів СППР такими потенційними перевагами: підвищуються здатності творців рішень (ОПР) щодо опрацювання релевантної інформації та знань; за допомогою СППР ОПР може розв’язувати такі проблеми, які одна особа неспроможна взагалі розв’язати або вона потребує для цього дуже багато часу через складність проблеми; навіть за розв’язання відносно простих проблем СППР може допомогти отримати розв’язок швидше і/або ефективніше, ніж це може зробити сама ОПР; стимулювання роздумів ОПР про проблеми завдяки використанню СППР; дії зі створення СППР можуть виявити нові способи мислення про домени рішень і частково офор­мити аспекти створення рішень; забезпечується привабливіша підстава, щоб обґрунтувати позиції ОПР; конкурентна перевага для організації завдяки поліпшеній внутрішній продуктивності (буде розглянуто окремо).

Разом із тим системи підтримки прийняття рішень не можуть розв’язати за творця рішень окремі аспекти проблем, тим більше його замінити: СППР неспроможна повторити деяку притаманну саме конкретній людині майстерність управління знаннями; вона може бути дуже специфічною, орієнтованою лише на певний тип проблем; СППР може не відповідати звичці подавати або розпізнавати проблеми творцем рішень; не може виправити помилки, допущені ОПР у процесі роботи з системою; комп’ютерна система обмежується лише знанням, яким володіє, тобто вона «не знає, чого вона не знає»; СППР надмірно залежить від різного виду небезпечних ситуацій, наприклад, від несанкціонованого доступу до системи тощо. Як буде показано далі, СППР і людина мають являти собою одне ціле для розв’язування проблем.

Ураховуючи щойно розглянуті переваги та беззаперечну корисність СППР, природним є запитання: «Чому люди приймали рішення протягом тисяч років без СППР? Ділові адміністратори розглядали ефективні рішення з гарними результатами протягом сотень років. Чому СППР-технологія тепер важлива для процесу вибору рішення? Існують чотири головні чинники, що сприяють важливості СППР та попиту на них на сьогоднішньому ринку.

Найважливішою причиною, що сприяє застосуванню СППР-технології є можливість обчислення на робочому столі, що зробило технологію простішою з тією метою, щоб використовувати переносний комп’ютер. Раніше у разі обчислень передбачалася взаємодія з універсальною ЕОМ у пакетному режимі з фіксованого термінала, що взагалі міг знаходитися або у відомстві, або в спеціальній лабораторії. Мається на увазі, що роботу можна було подати й чекати на відповідь до тижня. Навіть якщо задача, яка мала бути розв’язаною із застосуванням ЕОМ, була обчислена негайно, відповідь надходила повільно й не сприяла відчутності допомоги ОПР. Часто універсальні ЕОМ були недоступні, і водночас вони були необхідними. І часто бувало так, що ОПР не було біля машини або в підрозділі, де її встановлено, або не був можливим доступ через модем, коли дані мали бути проаналізованими. Нині ж у настільні комп’ютери дані можуть завантажуватися й аналізуватися в будь-який час. Ще зручнішим є застосування портативної ЕОМ: можна обробляти дані будь-де та в будь-який час.

Другий чинник, який сприяє застосуванню систем підтримки прийняття рішень — це розроблення дружніх пакетів (дружнього програмного забезпечення), призначених навіть для недосвідчених користувачів. Нині немає необхідності знати спеціальну мову й писати програму на спеціалізованій мові тільки для того, щоб мати можливість звернутися до даних комп’ютера. Тепер можна імпортувати дані в електронну таблицю й починати розглядати тенденції, графіки та взаємозв’язки, використовуючи тільки меню. На таку дружелюбність користувачі давно чекали. Отже, програмне забезпечення, написане зі спеціальною метою, також має тенденцію до спрощення.

Тенденції до створення дружнього (спрощеного, полегшеного для користувачів) програмного забезпечення сприяли посиленню третього чинника сприйняття СППР — зменшенню комп’ютерної тривоги (побоювання комп’ютера) у користувачів. Нині адміністра­тори верхнього рівня зазнають меншої комп’ютерної тривоги, менше побоюються працювати безпосередньо з комп’ютерними системами. Якщо ще десять років тому серед успішних 500 компаній США приблизно лише 10 відсотків CEO (головних адміністраторів) і приблизно 33 відсотки менеджерів високого рівня регулярно використовували комп’ютери в процесах прийняття рішень, то зараз ця кількість збільшується з кожним роком. Багато топ-менеджерів і високопоставлених адміністраторів уже працюють із комп’ютерами вдома або в офісі, а отже, вони, мабуть, менше бояться їх використовувати в процесі прийняття рішень.

Ці три чинники, які сприяють сприйняттю та застосуванню СППР, зумовлені технологічними досягненнями в галузі інформатики, проте існує й четвертий чинник, що пояснює використання СППР-технологій: ОПР використовують СППР, тому що втрати через незастосування комп’ютерних технологій стають дуже відчутними, тобто втрати потенційних прибутків стають значними. Раніше більшість бізнесових проблем були відносно незначними, локальними та стосувалися вузької сфери. Хорошими були ті адміністратори, хто міг добре аналізувати проблеми, котрі виникали в процесі досягнення цілей, що стосувалися організації бізнесу.

Багато нинішніх компаній є великими організаціями. Крім того, вони всебічно розвиваються, щоб бути менш вразливими до умов економіки, які змінюються. Нині компанії не переміщують робочу силу з однієї географічної зони в іншу. Тепер деякі частини бізнес-процесу, імовірніше, будуть здійснюватися в іншій країні, де витрати нижчі, або де заводи розташовано ближче до необхідного ресурсу. Наприклад, у деяких корпораціях деталі виробів виготовляються в одних країнах, а вироби складаються в інших. Компанії більше не конкурують між собою в одному місті або області. Тепер змагання з продажу робочої сили відбуваються на всесвітньому рівні. Менші компанії використовують сучасні технології, щоб підтримати свою конкурентну перевагу над різноманітними великими корпораціями.

Ця зміна на шляху, яким розвивається сучасний бізнес, має наслідком те, що корпорації стають складнішими, ніж будь-коли раніше. Трудність для менеджерів бачити всі аспекти процесу набагато менша, ніж володіти ними. Кількість інформації, яка має бути обробленою, набагато більша, ніж це було колись. Одночасно кількість часу для розв’язання менеджерами повсякчасних питань скорочується. Із швидкодіючим зв’язком, факсимільними машинами, електронною поштою та використанням у всьому світі мобільних телефонів будь-яка інформація стає швидкодоступною.

Очевидно, що обсяги інформації та можливі шляхи її отримання збільшилися, головно, за останні кілька років. Далі, якщо мати на увазі, що нові джерела, які були створені недавно, мають «миттєвий доступ», то можна уявити, як запити для прискорених досліджень із великими обсягами даних могли б чинити тиск на ОПР. Коли розглядати разом існування як великих обсягів інфор­мації, так і швидкодії, з якою вона може бути оброблена й подана, а також значну конкуренцію щодо праці та ринків, то стає очевидним, що втрати через допущені помилки можуть бути абсолютно непередбачуваними. Простота СППР у користуванні забезпечує ОПР швидкий доступ до даних та інструментальних засобів, щоб аргументованіше відповідати на запити, і тим самим підвищувати конкурентні переваги своєї компанії.

Посилення конкурентної переваги завдяки СППР. Як загаль­новідомо, інформаційні системи суттєво вдосконалюють виконання бізнесових транзакцій. Менеджери та професіонали ІСМ створили важливі, орієнтовані на транзакції, стратегічні інформаційні системи. У деяких організаціях до сих пір для пошуку стратегічних можливостей використовують системи оброблення ділових транзакцій. Цей підхід щодо подібних операцій є дуже вузьким. Хоча бізнесові транзакції і можуть включати прийняття управлінських рішень, удосконалені системи оброблення транз-
акцій створюють переваги, які дуже відрізняються від створюваних за допомогою систем підтримки прийняття рішень. СППР може сприяти збільшенню прибутків, розширенню та підтримці клієнтури, прискоренню прийняття рішень. СППР задовольняє ширші потреби й дає змогу виконувати більше функцій, ніж системи оброблення транзакцій. Менеджерам потрібно зрозуміти, що ефективні стратегічні рішення краще підтримуються новими системами, які можуть забезпечити реальні можливості реалізації намірів стосовно збільшення обсягів збуту й прибутків. Інформаційні технології створюють нові можливості для СППР, які можуть і мають використовуватися, щоб створювати нові, специфічні системи підтримки прийняття рішень, які надавали б конкурентні переваги для організацій.

СППР може бути стратегічною інформаційною системою та специфічною системою підтримки прийняття рішень щодо створення конкурентних переваг. Менеджерам потрібно знати, коли й чому СППР стає конкурентною зброєю. Очевидно, що менеджери можуть у даний момент використовувати вдосконалені СППР, орієнтовані на дані чи на документи, щоб отримати інформацію, яка була захованою протягом багатьох років у кабінетних записах або архівованою на комп’ютерних дисках. Орієнтовані на знання СППР можуть допомогти проаналізувати різні негаразди всередині виробничих процесів і вдосконалити управління запасами, а також аналізувати повідомлювані касовим апаратом дані та допомагати менеджерам знаходити додаткові можливості для збільшення збуту й оборотності товарних запасів.

Групові системи підтримки прийняття рішень і орієнтовані на комунікації СППР можуть підтримувати колективну співпрацю у межах усього світу. Інтер-організаційні СППР можуть підтримувати компанії постачальників і споживачів. Вони можуть скорочувати наявні дефіцити й витрати через надмірні запаси та збільшувати чисельність вигідних клієнтів.

Система підтримки прийняття рішень створює конкурентну перевагу за трьома показниками. По-перше, як тільки СППР упроваджено, це має стати головною або суттєвою силою чи можливістю організації. По-друге, СППР має бути унікальною та пристосованою до організації. По-третє, перевага, яка забезпечується СППР, має спостерігатися протягом щонайменше трьох років. Навіть зі стрімкою зміною технології три роки такої переваги є реальними. Менеджери, які розшукують для стратегічних інвес­тицій інформаційні технології, мусять мати ці три критерії на увазі. Засоби конкурентної переваги в організації роблять щось важливе і значно краще, ніж самі конкуренти.

Врешті, СППР може використовуватися, щоб допомогти компанії краще зосередитися на специфічній групі клієнтів і відтоді підсилити перевагу, враховуючи потреби цього сегмента. ІСМ можуть допомагати обслуговувати клієнтів, а СППР можуть навіть обслуговувати спеціалізовану групу клієнтів специфічними послугами. Деякі клієнти не платитимуть надбавку до щоденних послуг, бо більше конкурентів також будуть налаштованими на обслуговування спеціалізованих ніш, використовуючи свої власні СППР.

Проте слід пам’ятати, що СППР не завжди розв’язують специфічні проблеми; скоріше СППР може створити нові можливості. Оцінювання можливостей СППР є інколи важким через проблеми, пов’язані з оцінюванням витрат і вигод. За деяких умов аналіз зводиться до альтернативи: створювати чи купувати, тому що є доступні індустріально-специфічні пакети. Певний тип СППР може бути потрібним, але він, можливо, не забезпечуватиме конкурентну перевагу. Крім того, проекти СППР мають різні рівні ризику, який асоціюється з ними. Варто звернути увагу також на те, що в деяких випадках менеджери чинять опір створенню й запровадженню СППР. Розробникам СППР потрібно розглянути цей фактор і спробувати знизити його вплив на процес створення та використання СППР, ураховуючи, що майбутні користувачі мають бути активними учасниками цього процесу.

Література до теми

Основна

Ситник В. Ф. Системи підтримки прийняття рішень: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2003. — Розділ 1.

Допоміжна

1. Ситник В. Ф. та ін. Системи підтримки прийняття рішень. — К.: Техніка, 1995. — С. 3—4.

2. Ситник В. Ф. та ін. Основи інформаційних систем: Навч. посібник. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: КНЕУ, 2001. — С. 7—32.

3. Sauter V. Decision Support Systems. — Printed in United States of America, 1997. — P. 3—22 (http://www.umsl.edu/~sauter/DSS/intrj.html).

4. Hopple G. W. The state of the decision support systems. Printed in USA, 1988. — P. 1—12.

5. Raymond McLeon Jr., George Schell. Management Information Systems. Prentice — Hall, Upper Sadle River, New Jersey 07458, 2001. — P. 2—25.

1.2. Практичне заняття

Мета заняття. Перевірити розуміння суті та призначення систем підтримки прийняття рішень. Ознайомитися з історією розвитку СППР. Розглянути цілі СППР і чинники, які в останні роки спричинили бурхливий розвиток і поширення СППР. Вияснити, у який спосіб застосування СППР сприяє посиленню конкурентних переваг.

ПЛАН

1. Сутність і призначення систем підтримки прийняття рішень.

2. Стисла історія розвитку систем підтримки прийняття рішень.

3. Цілі СППР та чинники, що сприяють їх досягненню.

4. Посилення конкурентної переваги завдяки СППР.

1.3. Завдання для перевірки знань

Для самостійної перевірки знань доцільно сформулювати розширені відповіді на поставлені запитання та перевірити їх повноту й правильність за допомогою змісту рекомендованих літературних джерел.

<!--[if !supportLists]-->1. <!--[endif]-->Поясніть, у чому полягає сутність систем підтримки прийняття рішень. Чому, на вашу думку, існує багато різних визначень СППР? Як, на ваш погляд, потрібно визначити цю систему?

<!--[if !supportLists]-->2. <!--[endif]-->Охарактеризуйте коло користувачів систем підтримки прийня­ття рішень і визначте тенденції в його розширенні.

<!--[if !supportLists]-->3. <!--[endif]-->Які функції в організаціях виконують корпоративні та настіль­ні системи підтримки прийняття рішень? У чому полягає їх подібність і відмінність?

<!--[if !supportLists]-->4. <!--[endif]-->Дайте коротку історичну характеристику розвитку концепції та програмного забезпечення СППР. Які досягнення інформаційних технологій та науки управління суттєво вплинули на розвиток сучасних СППР?

<!--[if !supportLists]-->5. <!--[endif]-->Які основні типи чинників впливають на повсюдне сприйняття СППР? Поясніть найважливіші цілі СППР та переваги для користувачів, отримувані ними за умови застосування СППР.

<!--[if !supportLists]-->6. <!--[endif]-->Чим зумовлено посилення конкурентної переваги завдяки впровадженню СППР? Поясність, чи існують в Україні передумови для такого посилення.

<!--[if !supportLists]-->7. <!--[endif]-->Які основні шляхи підвищення ефективності управління за умов застосування СППР?

<!--[if !supportLists]-->8. <!--[endif]-->Що таке управлінський опір впровадженню СППР і які існують механізми його подолання? Наведіть відомі вам приклади.

Тема 2. РЕТРОСПЕКТИВНИЙ АНАЛІЗ ЕВОЛЮЦІЇ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ТА ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ

2.1. Методичні поради до вивчення теми

Зміст теми. Теперішній розвиток земної цивілізації характеризується глобальним перетворенням — переходом від індустріального суспільства до інформаційного. Інформаційне суспіль-
ство — це суспільство, в якому діяльність людей здійснюється на основі використання послуг, що надаються за допомогою інформаційних технологій та технологій зв’язку. В основу поняття «інформаційне суспільство» покладено концепцію інформації як особливого виду ресурсу цивілізації. Сучасні інформаційні ресурси — організована сукупність документованої інформації, відомостей, даних і знань, призначена для задоволення інформаційних потреб споживачів — розглядаються як одне з основних надбань кожної держави, як стратегічні ресурси, цінність котрих постійно зростає. Із поняттям інформації як стрижневого ресурсу сучасного суспільства тісно пов’язані концепції інформаційних технологій та інформаційних систем, бурхливий розвиток яких спостерігається щодня. Проте такі терміни як «інформація» та «інформаційна технологія» існували з самого зародження люд-
ської цивілізації, оскільки саме вони і є головною ознакою відмінності людини від тварини. Тому, щоб оцінити значення й перспективу інформації як ресурсу та інформаційних систем і технологій, потрібно зробити їх ретроспективний аналіз, тобто зверну­тися до минулого — становлення й розвитку інформації, інформаційних систем і технологій, тим більше, що значна частина на­громаджених концептуальних підходів і технологічних заходів ви­користовуються і сьогодні. Саме ці аспекти є змістом даної теми.

Пояснення до теми. Під час вивчення даної теми необхідно звернути увагу на такі ключові поняття: інформація та дані, інформаційні ресурси, інформаційна технологія, інформаційні системи. Наведемо стислу характеристику цих понять.

Інформація та дані. У контексті автоматизованого оброблення інформації та інформаційних систем термін «інформація» має виключно важливе значення, і від правильної його інтерпретації значною мірою залежить ефективність людино-машинних систем. У загальному розумінні інформація — це незвичайний ресурс, використання якого не зменшує його кількості та якості. Через те, що вартість інформації, включаючи витрати на збирання, зберігання, пошук і оброблення, є значною, величезну перевагу має її колективне використання. Отже, однією з головних цілей розроблення інформаційних систем є полегшення колектив­ного використання інформації.

Інформація являє собою сукупність відомостей про факти, об’єкти, події та ідеї, які в даному контексті мають цілком певне значення. Її можна створювати, передавати, нагромаджувати, зберігати, шукати, приймати, розмножувати, обробляти, знищувати. Обов’язковими вимогами до інформації є наявність її носія, джерела та приймача, а також каналів зв’язку між ними.

Як уже зазначалося, важливість інформації як економічної категорії є однією з характеристик сучасної «постіндустріальної» епохи. При цьому визначальною її особливістю є корисність для користувачів, зокрема, за розроблення та впровадження організаційно-керуючих рішень. Фактично корисність (релевантність) інформації дає змогу безпосереднім користувачам відрізняти її від даних, які являють собою відомості про різні об’єкти, подані у формалізованому вигляді, придатному для оброблення автоматичними засобами за можливої участі людини.

Дані — це інформація, подана у формалізованому вигляді, придатному для пересилання, інтерпретування чи оброблення за участю людини або автоматичними засобами.

Інформація невіддільна від процесу інформування користувачів, тому відомості стають інформативними, тобто перетворюються в інформацію, лише у разі їх новизни й достовірності, коли вони зменшують невизначеність того чи іншого питання. На шляху від джерела до користувача інформація зазнає ряду перетворень, за яких змістові аспекти повідомлень відходять на другий план. Тому на проміжних стадіях перетворень замість поняття «інформація» використовується поняття «дані» (вхідна інформація, вихідна інформація, але база даних, а не база інформації).

Вивчаючи питання про інформацію, слід особливу увагу приділяти спеціальному її типу — управлінській інформації. Менеджерам фірм і їхньому персоналу підтримки потрібно ретельно розглянути те, яка інформація та які аналізи на її основі дійсно потрібні, щоб забезпечити управління й бізнесову активність. Особливо важливою для організації бізнесу є інформація про конкурентів та навколишнє середовище. Нині збирання, зберігання й поширення інформації стає важливою необхідністю в багатьох компаніях усього світу та здійснюється із застосуванням комп’ютерів. Комп’ютери використовують для збирання, оцінювання, аналізу, нагромадження та запису даних, розповсюдження повідомлень. Усе це виконується засобами інформаційних систем.

Узагалі, інформаційна система може забезпечувати інформацією про бізнесові транзакції, що може допомогти адміністраторам зрозуміти багато бізнесових операцій і підвищити продуктив­ність. Наприклад, комп’ютеризована система може допомогти адміністраторам зрозуміти важливість операцій, забезпечити моніторинг бізнесових питань, переглянути дані щодо вимог споживачів і досліджувати дії конкурентів. За всіх цих умов інформація управління й аналізу має відповідати низці вимог. Інформа­ція має бути як своєчасною, так і актуальною. Цих вимог слід дотримуватися одночасно, коли інформація найновіша й доступна, якщо менеджери бажають її мати. Також, інформація має бути точною, доречною та повною. Врешті, менеджери хочуть мати інформацію, яка подається в такому форматі, що допомагає їм здійснювати вибір. Узагалі, управлінська інформація має бути агрегованою та стислою, а будь-яка система підтримки має містити відповідні опції для менеджерів, щоб уможливлювалося отримання докладнішої інформації.

Інформація, яка подається СППР, може виникнути в результаті аналізу даних транзакцій, або вона може бути результатом розв’язання задачі за певною моделлю, чи зібраною від зовнішніх джерел. СППР може надавати менеджерам внутрішні й зовнішні факти, поінформовані думки та прогнози.

Менеджери потребують правильної інформації, в належний час, у зручному форматі й за доступною ціною. Загалом можна виділити 12 ознак корисності інформації для користувачів СППР:

1. Своєчасність (Timeliness).

2. Достатність (Sufficiency).

3. Необхідний рівень деталізації та агрегації (Level of detail and aggregation).

4. Зрозумілість (Understandability).

5. Недопущення зміщення (Freedom from bias).

6. Релевантність (відповідність) рішенням (Decision relevance).

7. Зіставлюваність (Comparability).

8. Надійність (Reliability).

9.   Надмірність (Redundancy).

10. Економічна ефективність (рентабельність) (Cost Efficiency).

11. Квантифікація (можливість кількісного вираження якісної інформації) (Quantifiability).

12. Прийнятність формату (Appropriateness of format).

Інформаційні ресурси та інформаційне обслуговування. Інформація є одним із видів ресурсів, які використовуються людиною в трудовій діяльності та в побуті. Як ресурс вона має всі властивості товару: її можна продавати, купувати тощо. Інформацій­ний ресурс — це особливий вид ресурсу, оснований на ідеях і знаннях, нагромаджених у результаті науково-технічної діяльності людей і поданий у формі, придатній для накопичення, реалізації та відтворення.

Інформаційні ресурси мають ряд характерних особливостей, зокрема, на відміну від інших (наприклад, матеріальних) ресурсів вони практично невичерпні; із розвитком суспільства та збільшенням обсягів використання знань їх запаси не зменшуються, а навпаки — зростають. Застосування нового інформаційного ресурсу замість застарілого може привести до дій радикального характеру, в багато разів підвищити продуктивність праці, поліпшити використання інших ресурсів тощо.

Слід зауважити, що останнім часом набуває поширення узагальнена концепція інформаційного ресурсу. Це зумовлено тим, що інформація як ресурс має особливе значення в сучасному бізнесі, оскільки будь-яка ділова операція містить інформаційні компоненти, і тому управління інформаційними ресурсами фірм є важливим аспектом досягнення конкурентної переваги.

Із загальнішого погляду можна керувати інформацією за допомогою керування ресурсами, які її виробляють. Інакше кажучи, скоріше, ніж зосереджуватися на введенні (дані) і виведенні даних (інформація), увага має приділятися інформаційному процесору, який перетворює вхідні дані у вихідні. Цей процесор складається з апаратних засобів і програмного забезпечення, з людей, які розробляють комп’ютеризовані системи і використовують їх. До нього належать також засоби, які зберігають ресурси.

Виходячи з цього, часто термін «інформаційні ресурси» вважається ширшим, ніж «інформація». Зокрема, до складу узагальнених інформаційних ресурсів фірми можна віднести: ком­п’ютерні апаратні засоби; комп’ютерне програмне забезпечення; інформаційних фахівців (аналітиків, системних програмістів, адміністраторів баз даних, фахівців зі створення комп’ютерних мереж); користувачів; засоби підтримки (Facilities); бази даних і, нарешті, інформацію.

Оскільки нині фірми отримують більше інформації, і ці ресурси розпорошуються в організації, завдання керування інформаційними ресурсами ускладнюються. Відповідальність за керування ними покладається не тільки на головних виконавців інформаційних послуг, а й на всіх менеджерів фірми. Створюються окремі інформаційні системи — інформаційні системи інформаційних ресурсів (Information Resources Information Systems). Розробляючи стратегічні плани підприємств на даному етапі розвитку інформаційних технологій, слід ураховувати стратегічне планування інформаційних ресурсів. Великого поширення набула концепція управління інформаційними ресурсами. Значна увага приділяється організації інформаційних послуг.

Важливе місце в організації інформаційного обслуговування відводиться окремій категорії працівників — інформаційним фахівцям. Термін «інформаційний фахівець» використовується стосовно службовців фірми, які несуть повсякчасну відповідальність за розроблення й супровід базових комп’ютерних систем. Існує п’ять головних категорій інформаційних фахівців: системні аналітики, адміністратори баз даних, спеціалісти зі створення мереж, програмісти та оператори.

Системні аналітики (systems analysts) працюють із користувачами, розробляючи нові та вдосконалюючи наявні системи. Аналітики систем мають досвід визначення проблем і підготовляють письмову документацію щодо того, як комп’ютер братиме участь у розв’язуванні проблем.

Адміністратори баз даних (database administrators) працюють із користувачами й аналітиками систем, створюючи бази даних, які містять дані, потрібні для того, щоб перетворити їх у інформацію для користувачів. База даних — це інтегрована сукупність комп’ю­терних даних, збережена й організована до певної міри, яка полегшує пошук необхідних даних. Як тільки бази даних створено, адміністратори баз даних часто керують цими важливими ресурсами.

Мережеві фахівці (network specialists) працюють з аналітиками систем і користувачами, щоб створити мережі передавання даних, як необхідні ресурси комп’ютеризації. Мережеві фахівці комбінують знання та досвід із галузей комп’ютеризації та телекомунікацій. Нову генерацію мережевих фахівців називають web-майстрами (webmasters). Вони мають спеціальні знання й навички у використанні «всесвітньої павутини» (глобальної гіпертекстової системи Internet) — World Wide Web.

Програмісти (programmers) використовують документацію, яка готується аналітиками систем, щоб кодувати команди, за допомогою яких комп’ютер перетворює дані в інформацію, потрібну користувачам.

Оператори (operators) мають справу з крупномасштабним комп’ютерним устаткуванням, як наприклад мейнфреймами (універсальними комп’ютерами) і мінікомп’ютерами. Оператори забезпечують моніторинг консолей, зміну паперових форматів для принтерів, організовують збереження бібліотек магнітних стрічок і дисків та виконують інші подібні роботи.

Важливим стратегічним питанням стала концепція обчислення кінцевого користувача. Інформаційні фахівці зараз не завжди беруть участь у розробленні комп’ютерних інформаційних систем. Наприкінці 70-х років ХХ ст. сформувався новий напрям — кінцево-користувацьке обчислення, який мав великий вплив на використання комп’ютерів. Він був зумовлений зростанням заінтересованості частини користувачів щодо розроблення власних комп’ю­терних додатків. Цей підхід до розроблення комп’ютер­них систем був названий кінцево-користувацьким обчисленням або обчисленням кінцевого користувача (End-user computing — EUC). Термін «кінцевий користувач» — це синонім користувача, який використовує кінцевий продукт базової комп’ютерної системи. Отже, обчислення кінцевого користувача — це розроблення користувачами всієї або частини своєї базової комп’ютерної системи.

Розвиток інформаційних технологій. Із поняттям «інформаційний ресурс» тісно пов’язаний термін «інформаційна технологія» (технологія оброблення інформації). Слід зазначити, що на сучасному етапі одним із головних напрямів удосконалення систем управління є впровадження інформаційних технологій (IТ).

Iнформаційна технологія — це комплекс методів і процедур, за допомогою яких реалізуються функції збору, передавання, оброблення, зберігання та доведення до користувачів інформації в організаційно-управлінських системах із використанням обраного комплексу технічних засобів.

Принципова відмінність інформаційної технології від виробничої (яка являє собою сукупність способів оброблення, виготовлення, зміни стану, властивостей, форм сировини, матеріалу або напівфабрикату) полягає в тому, що вона крім рутинних операцій містить елементи творчого характеру, тобто людського фактора, який не підлягає регламентації та формалізації.

Інформаційні технології виникли разом із виробництвом кілька мільйонів років тому та в своєму розвитку пройшли ряд етапів. До другої половини XIX ст. мали місце «ручні» інформаційні технології. Весь процес оброблення інформації виконувався людиною за допомогою пера, рахівниць, бухгалтерських книг. Зв’язок здійснювався пересиланням поштою пакетів та листів.

Поява друкарських машинок, телефону, диктофону, модернізація поштового зв’язку дали змогу суттєво вдосконалити як окремі операції, так і весь технологічний процес оброблення інформації, різко підвищити продуктивність управлінської праці. Така «механічна» інформаційна технологія стала основою формування сучасних організаційних структур в економіці.

На зміну «механічній» інформаційній технології в 40—50-х ро­ках XX ст. прийшла «електрична» технологія, основана на широкому використанні електричних друкарських машинок, копіюваль­них машин на звичайному папері, портативних диктофонів. Різко підвищилися якість, продуктивність і швидкість оброблення документів.

Із появою та широким розвитком ЕОМ і периферійної техніки настала ера «комп’ютерних» інформаційних технологій.

Комп’ютерні інформаційні технології в своєму розвитку пройшли чотири етапи.

Перший етап (1950—1960 роки), що характеризується використанням великих (для того часу) ЕОМ, у своїй основі був зорієнтований на економію машинних ресурсів. Концепція інформаційної технології полягала в тому, що все, що можуть робити люди, вони й мали виконувати; центральні процесори виконували тільки ту частину роботи з оброблення інформації, яку люди об’єктивно не спроможні були виконати, наприклад численні розрахунки. Головне завдання інформаційних технологій на цьому етапі можна сформулювати як підвищення ефективності оброблення даних завдяки використанню формалізованих алгоритмів.

Для другого етапу (1960—1970 роки) визначальним став широкий випуск малих машин (міні-ЕОМ). Оскільки вартість апаратних засобів суттєво знизилася, то метою інформаційної технології стала економія затрат праці програмістів, тобто необхідно було підвищити ефективність програмування, зокрема, за рахунок автоматизації розроблення програм. Докорінно змінилася концептуальна орієнтація: все, що можна запрограмувати, мали виконувати ЕОМ; люди мусили робити лише те, що не може бути запрограмовано.

Третій етап розвитку інформаційних технологій (1970—
1990 роки), який у літературі відомий під назвою нової (сучасної, безпаперової) інформаційної технології, характеризується масовим випуском персональних електронно-обчислювальних машин (ПЕОМ). Визначальною метою стала економія праці користувачів. Основу нової інформаційної технології складають розподілена комп’ютерна техніка, «дружнє» програмне забезпечення, розвинуті комунікації. Концепція третього етапу: автоматизувати можна все, що люди спроможні описати (програмування без програмістів). Тому центральним завданням технології програмування стало розроблення інструментальних засобів, які полегшують професіоналам-програмістам процес самостійної формалі­зації їхніх індивідуальних знань.

Для нової інформаційної технології характерні такі ознаки:

<!--[if !supportLists]-->· <!--[endif]-->робота користувача в режимі маніпуляції (а не програмування) даними. Користувач має можливість «бачити» за допомогою засобів виводу (екрана, принтера) і «діяти» через засоби вводу (клавіатуру, сканер, джойстик), а не тільки «знати» й «па­м’ятати»;

<!--[if !supportLists]-->· <!--[endif]-->цілковита інформаційна підтримка на всіх етапах проход­ження інформації на основі інтегрованої БД, яка передбачає єдину уніфіковану форму подання, зберігання, пошуку, відображення, відновлення та захисту даних;

<!--[if !supportLists]-->· <!--[endif]-->безпаперовий процес відпрацювання документа, коли на папері фіксується лише остаточний його варіант, а проміжні версії та необхідні дані, записані на машинних носіях, надаються для користування та редагування за допомогою екрана дисплея;

<!--[if !supportLists]-->· <!--[endif]-->інтерактивний (діалоговий) режим розв’язання завдань із великими можливостями для користувачів впливати на цей процес;

<!--[if !supportLists]-->· <!--[endif]-->можливість колективної (групової) співпраці над підготовленням рішень і створенням документів на базі кількох персональ­них комп’ютерів, об’єднаних засобами комунікації;

<!--[if !supportLists]-->· <!--[endif]-->можливість гнучкої й адаптивної перебудови форм і способів подання інформації в процесі розв’язання завдань.

Поняття «нова інформаційна технологія» має подвійне тлумачення: з практичного та теоретичного поглядів. Нова інформаційна технологія з практичного погляду — це сукупність автоматизованих процесів циркуляції та перероблення інформації, опи­сування цих процесів, пов’язаних із конкретною предметною галуззю і реалізованих за допомогою сучасних техніко-економіч­них засобів, що виконують заданий перелік функцій. Із теоретичного погляду нова інформаційна технологія — це науково-тех­нічна дисципліна, у рамках якої досліджуються проблеми розроб­лення та застосування автоматизованих процесів циркуляції та перероблення інформації.

Концепція нової інформаційної технології базується на широкому застосуванні комп’ютерної техніки, а також на трьох засадних принципах: інтегрованості, гнучкості та інформативності.

Четвертий етап розвитку інформаційних технологій (1990 р. — до теперішнього часу) є подальшим просуванням цілей третього етапу та характеризується масовим застосуванням обчислювальної техніки, зокрема персональної, Інтернет (Інтранет-, Екстернет-)-технологіями та Web-орієнтованим обробленням інформації, засобами мультимедіа, гіпертекстовими системами, появою віртуального інформаційного простору (віртуальних офісів, організацій, підприємств, електронної комерції тощо).

Розвиток інформаційних систем. Розвиток комп’ютерної інформаційної технології нерозривно пов’язаний із розвитком інформаційних систем, які в економіці використовуються для автоматизованого (людино-машинного) розв’язування економічних завдань. Протягом розвитку інформаційних систем організаційного типу структура й надмірність даних та процедури обчислень значно змінювалися, що було критеріями для виділення поколінь цих систем.

В інформаційних системах першого покоління, які в зарубіжній літературі відомі під назвою «Data Processing System» — DPS («системи оброблення даних», синоніми — «електронне об­роблення даних», «системи електронного оброблення даних»), а у вітчизняній — «автоматизовані системи управління (АСУ) — позадачний підхід», для кожної задачі окремо готувалися дані та створювалася математична модель. Такий підхід зумовлював інформаційну надмірність (такі самі дані могли використовуватися для розв’язування різних задач) і математичну надмірність (моделі розв’язання різних задач мали однакові блоки). Типовими прикладами систем оброблення даних є системи керування запасами, виписування рахунків, нарахування заробітної плати.

Системи оброблення даних були вузько прикладними й орієнтованими на автоматизацію робіт із паперами за рахунок комп’ю­теризації великих масивів і потоків даних на операційному рівні. Розпізнавальною їх ознакою є ефективне оброблення запитів, використання інтегрованих файлів для поєднання між собою задач і генерування зведених звітів для керівництва. Оскільки кожна сис­тема була націленою на конкретне застосування, то опис її функцій (як правило, у формі надрукованих керівництв чи інструкцій до процедур або у вигляді стандартів) був мінімальним і призначався для фахівців у цій предметній галузі. Крім того, передбачалося, що користувачі мають належний досвід як у прикладній галузі, так і в роботі із системами оброблення даних, які були призначені для відповідного застосування.

Інформаційні системи другого покоління відомі під назвою «Management Information System» — MIS («управлінські інформаційні системи» або «інформаційні системи в менеджменті»).
У нашій літературі використовується термін «АСУ — концепція баз даних». Головною функцією таких систем є забезпечення керівництва інформацією. Типову управлінську інформаційну систему характеризує структурований потік інформації, інтеграція завдань оброблення даних, генерування запитів і звітів.

Під час застосування управлінських інформаційних систем (УІС) уже були визнані переваги колективного використання даних, а також відзначено, що в одній організації багато прикладних програм використовують однакові дані та відбувається дублювання робіт у процесі збирання, зберігання й пошуку цих даних. Зі збільшенням кількості прикладних програм, що обслуговували всі рівні управління та обробляли такі самі дані, зростав обсяг дублювання, що ставало гальмом на шляху дальшої комп’ютеризації управління. Більш того, це дублювання часто призводило до несумісності прикладних програм. Виходом із цієї ситуації стала концепція створення єдиної централізовано керованої бази даних, яка за допомогою спеціального програмного продукту — системи керування базою даних (СКБД) обслуговує всі прикладні програми організацій.

Системи підтримки прийняття рішень — СППР (Decision Support Systems — DSS) — це інформаційні системи третього покоління. СППР — інтерактивні комп’ютерні системи, призначені для підтримки різних видів діяльності в разі прийняття рішень стосовно слабоструктурованих або неструктурованих проблем. Iнтерес до СППР як перспективної галузі використання обчислювальної техніки та інструментарію підвищення ефективності праці у сфері управління економікою постійно зростає.
У багатьох країнах розроблення та впровадження СППР перетворилося на сферу бізнесу, що швидко розвивається.

СППР мають загальне не тільки інформаційне, а й математичне забезпечення — бази моделей, тобто реалізована ідея розподілу обчислень подібно до того, як розподіл даних став вирішальним фактором у звичайних інформаційних системах.

Закінчуючи вивчення другої теми, слід зосередити увагу на перспективних засобах і напрямах розвитку інформаційних систем. Cучасні концепції створення інформаційних систем різного призначення ґрунтуються, головно, на трьох підходах: об’єктно-орієнтованій технології, CASE-технології та заснованій на знаннях (інтелектуальній) технології.

Останніми роками створено нові засоби інформаційних технологій, зокрема, OLAP, сховища даних, програмні агенти, котрі застосовуються і самостійно, і як компоненти інформаційних сис­тем. Безумовно, використання їх в інформаційних системах має комплексний характер, проте вони можуть розглядатися як окремі типи програмних засобів, право на розроблення яких виборюють десятки найбільших фірм світу.

Типи організаційних інформаційних систем. Інформаційні системи в менеджменті (адміністративні інформаційні системи), які більше відомі під застарілою назвою — «автоматизовані системи організаційного управління» (АСУ), уже понад 30 років успішно застосовуються в різних галузях економіки. За цей час їх еволюція пройшла кілька етапів, починаючи від простих систем оброблення даних до інтегрованих систем, котрі ґрунтуються на сучасній апаратній та програмній базі. Перспективні типи таких інформаційних систем побудовано за клієнт-серверною архітектурою. Вони поділяються на два головні типи: інтегровані та вузькоспеціалізовані системи.

До першого типу належать корпоративні інформаційні системи (КІС), котрі інтенсивно витісняють традиційні АСУП у сфері управління виробництвом. Вони підтримують конкретні бізнес-процеси підприємств, виконуючи найважливіші функції: складання й аналіз консолідованого балансу та аналітичних звітів, управління фінансами та персоналом, собівартістю й торговельними операціями тощо. Їхня характерна особливість — здатність функціонувати в територіально відокремлених структурах. В Україні найбільшого поширення набули такі корпоративні інформаційні системи: система R/3 компанії «SAP AG», система «ГАЛАКТИКА» однойменної корпорації, «BAAN-IV» американсько-голландської компанії «Baan», SCALA шведської компанії «Bestlutsmodeller AB», пакет бізнес-прикладних програм Oracle Application американської корпорації «Oracle», інфор­маційна система АВД українсько-російської фірми «ИНЭК».

Інформаційні системи другого типу дуже різноманітні. До них належать: інформаційні системи для автоматизації банківської діяльності, інформаційні системи в статистиці, інформаційні системи для фінансового й бухгалтерського обліку (наприклад, 1С-бухгалтерія, FinExpert^TM, SoNet), інформаційні системи з мар­кетингу, інформаційні системи з інвестиційного менеджменту (наприклад, Project Expert) та ін. Слід зауважити, що кількість різновидів таких систем постійно збільшується, а діапазон функціональних можливостей їх розширюється.

Віртуальний офіс. Забезпечувана в останні роки технічними та програмними засобами можливість автоматизації офісу щодо електронного зв’язку між людьми зробила доступною новий напрям забезпечення функціонування офісу, що навіть усунуло потребу роботи, яка виконується в офісі. Проте така робота може бути виконаною, де б не розміщувався службовець. Така можливість називається віртуальним офісом. Цей термін означає, що робота офісу може бути виконана фактично незалежно від географічного розміщення службовців, оскільки робоча територіаль­на мережа з’єднує кілька фіксованих розміщень фірми деяким типом електронної системи зв’язку.

Очевидність віртуального офісу почала з’являтися протягом
70-х років, як тільки стали дешевими мікрокомп’ютери та засоби передавання даних, що дало змогу службовцям офісів працювати вдома. З часом почав використовуватися термін «телеоброблення даних» (teleprocessing), а для описання передавання даних, пізніше з’явився термін «дистанційне передавання даних» (telecom­muting), оскільки він точніше, як здається, описує електронне спілкування службовців. Першими надомниками з персональними комп’ютерами (telecommuter) стали системні програмісти, які усвідомили, що вони могли б створювати свої програми вдома або в іншому місці так само, як і в офісі.

Віртуальна організація. Ідею віртуального офісу можна було б розширити, щоб застосувати її до взятої в цілому фірми, тобто для створення віртуальної організації. У віртуальній організації (virtual organization) виробничі чи інші операції розробляються так, що вони не пов’язуються з фізичним розміщенням. Хоча такий варіант не є найкращим для всіх фірм, проте такий підхід може бути доброю стратегією для фірм всіх видів, наслідуючи яку можна підвищити свою загальну ефективність.

Віртуальний офіс і віртуальна організація були, передусім, визначені як бізнесові стратегії, але ця ідея може зрештою мати важ­ливі наслідки для суспільства в цілому. Найбільше цікавляться принципом віртуального офісу та віртуальної організації працівники тих галузей, що створюють вартість у формі інформації, ідей і повідомлень (intelligence), де прижився термін «економіка трьох «І» (Three «I» Economy). До них можна віднести освіту, охорону здоров’я, індустрію розваг, туризм, спорт і консалтинг. Оскільки кількість віртуальних офісів у цих галузях зростає, то цей процес по-різному може вплинути на життя й працю людей, зокрема, може зменшитися попит на хмарочоси та потреба в щоденних поїздках, що зробить міста спокійнішими, привабливішими для проживання.

Література до теми

Основна

Ситник В. Ф. Системи підтримки прийняття рішень: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2003. — Розділ 2.

Допоміжна

1. Ситник В. Ф. та ін. Системи підтримки прийняття рішень. — К.: Техніка, 1995. — С. 5—16.

2. Ситник В. Ф. та ін. Основи інформаційних систем: Навч. посібник. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: КНЕУ, 2001. — С. 35—69.

3. Компьютеризация информационных процессов на промышленных предприятиях/ В. Ф. Сытник, Х. Срока, Н. В. Еремина и др. — К.: Техника; Катовице: Экономическая академия им. Карола Адамецкого, 1991. — C. 7—17.

4. Raymond McLeon Jr., George Schell. Management Information Systems. Prentice — Hall, Upper Sadle River, New Jersey 07458, 2001. — P. 42—97.

2.2. Практичне заняття

Мета заняття — засвоєння основних теоретичних інформаційних понять і вивчення характерних особливостей окремих етапів розвитку інформаційних технологій та інформаційних систем.

ПЛАН

1. Сучасне розуміння поняття «інформація».

2. Ознаки корисності інформації для користувачів СППР.

3. Розвиток інформаційних технологій.

4. Покоління інформаційних систем.

5. Перспективні засоби й напрями розвитку інформаційних систем.

6. Віртуальний офіс та віртуальна організація.

2.3. Завдання для перевірки знань

Для самостійної перевірки знань доцільно сформулювати розширені відповіді на поставлені запитання та перевірити їх повноту й правильність за допомогою матеріалу з пропонованих літературних джерел.

<!--[if !supportLists]-->1. <!--[endif]-->Як тлумачать останнім часом термін «інформація»? Чим відрізняється інформація від даних? Наведіть приклади.

<!--[if !supportLists]-->2. <!--[endif]-->Що розуміють під терміном «управлінська інформація» (бізнес-інформація)? Охарактеризуйте головні завдання, пов’яза­ні з підготовкою бізнес-інформації.

<!--[if !supportLists]-->3. <!--[endif]-->Як еволюціонують інформаційні потреби користувачів? Які ознаки корисності інформації для прийняття рішень?

<!--[if !supportLists]-->4. <!--[endif]-->Поясніть суть поняття «інформаційний ресурс» у класичному розумінні та як воно трактується зараз? Чим зумовлено потребу у здійсненні стратегічного планування інформаційних ресурсів?

<!--[if !supportLists]-->5. <!--[endif]-->Як ви розумієте вислів «управління інформаційними ресурсами»? Які передумови необхідно мати для ефективного управління інформаційними ресурсами?

<!--[if !supportLists]-->6. <!--[endif]-->Що розуміють під терміном «кінцево-користувацьке обчислення» і які мають місце переваги та ризики, зумовлені застосуванням такого обчислення на фірмі?

<!--[if !supportLists]-->7. <!--[endif]-->Як ви розумієте поняття «інформаційна технологія»? Коли воно виникло? Сформулюйте головні етапи розвитку інформаційних технологій.

<!--[if !supportLists]-->8. <!--[endif]-->Що означає поняття «комп’ютерна інформаційна технологія»? Коли вона виникла? Які найхарактерніші події стали визначальними в її розвитку?

<!--[if !supportLists]-->9. <!--[endif]-->Охарактеризуйте засадні концепції нової інформаційної технології та покажіть, які відомі вам її засоби впроваджуються в повсякденне життя людей.

<!--[if !supportLists]-->10. <!--[endif]-->Поясніть, що означає вислів: «файл-серверна технологія оброблення інформації в автоматизованих системах управління» Чим така технологія принципово відрізняється від оброблення інформації в перших поколіннях АСУ?

<!--[if !supportLists]-->11. <!--[endif]-->Розкрийте сутність клієнт-серверної технології оброблення інфор­мації та покажіть її переваги порівняно з файл-серверною технологією.

<!--[if !supportLists]-->12. <!--[endif]-->Що означає термін «комп’ютерна графіка» та з якою метою вона використовується в роботі працівників організаційного управління?

<!--[if !supportLists]-->13. <!--[endif]-->Як ви розумієте поняття «системи мультимедіа»? Охарактеризуйте гіпертекстові технології оброблення інформації.

<!--[if !supportLists]-->14. <!--[endif]-->Нарисуйте та поясніть спрощену схему автоматизованого розв’язання економічної задачі. Як окремі елементи даної схеми впливали на розвиток інформаційних систем?

<!--[if !supportLists]-->15. <!--[endif]-->Поясніть принципові відмінності оброблення інформації в інформаційних системах першого, другого та третього поколінь. Що означає термін «системи підтримки прийняття рішень»?

<!--[if !supportLists]-->16. <!--[endif]-->Поясніть поняття «база моделей». Які ви знаєте програмні пакети, в яких реалізовано концепцію бази моделей? Виділіть обчислювальні функції, які входять до бази моделей СППР управління інструментальним господарством; до бази моделей СППР оперативного управ­ління виробництвом; до бази моделей СППР управління маркетингом.

<!--[if !supportLists]-->17. <!--[endif]-->Що розуміють під терміном «об’єктно-орієнтована технологія»? Які її переваги перед звичайними підходами до створення програмного забезпечення інформаційних систем?

<!--[if !supportLists]-->18. <!--[endif]-->Поясніть сутність CASE-технології. Які ви знаєте програмні продукти інжинірингу, в яких реалізовано CASE-технологію?

<!--[if !supportLists]-->19. <!--[endif]-->Сформулюйте визначення поняття «інтелектуальна технологія». Як ця технологія використовується в інформаційних системах? Із якими її типами пов’язано дальший розвиток СППР?

<!--[if !supportLists]-->20. <!--[endif]-->Як ви розумієте поняття «OLAP-технології» та «OLAP-сис­теми», де вони використовуються у практичній роботі економістів? Назвіть кілька прикладів OLAP-орієнтованих інформаційних систем.

<!--[if !supportLists]-->21. <!--[endif]-->Опишіть сутність поняття «сховище даних». Чим воно відрізняється від поняття «база даних»?

<!--[if !supportLists]-->22. <!--[endif]-->Що означає поняття «програмні агенти» та які функції вони можуть виконувати за запитами користувачів?

<!--[if !supportLists]-->23. <!--[endif]-->Сформулюйте визначення поняття «виконавчі інформаційні системи»? Назвіть посадових осіб в організаціях, для яких призначені СППР.

<!--[if !supportLists]-->24. <!--[endif]-->Як тлумачать поняття «віртуальний офіс»? Поясніть зв’язок між віртуальним офісом і телекомутацією (telecommuting).

<!--[if !supportLists]-->25. <!--[endif]-->Поясніть, як оброблення тексту сприяє розв’язанню проблем.

<!--[if !supportLists]-->26. <!--[endif]-->У якому сенсі функції електронної пошти й голосової пошти однакові, а в якому різні?

<!--[if !supportLists]-->27. <!--[endif]-->У чому полягає відмінність комп’ютерної конференції від еле-
ктронної пошти?

<!--[if !supportLists]-->28. <!--[endif]-->Що означає термін «організація телеконференції» (teleconferencing)?

<!--[if !supportLists]-->29. <!--[endif]-->Які є три джерела відеотексту? Яка абонементна служба відеотексту має бути популярною для фінансових аналітиків?

<!--[if !supportLists]-->30. <!--[endif]-->Який вид електронного зовнішнього пристрою використовується, щоб вводити зображення документа в систему управління докумен­том (DM)? Який вид електронного зовнішнього пристрою використовується для зберігання зображень?

<!--[if !supportLists]-->31. <!--[endif]-->Які є три види додатків портативного редакторського комплексу (DTP)? Які з них застосовуються для розв’язування проблем?

<!--[if !supportLists]-->32. <!--[endif]-->Що примушує фірму з віддаленим розміщенням розглянути доцільність організації аудіо або відеоконференцій?

Тема 3. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ТЕХНОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ

3.1. Методичні поради до вивчення теми

Зміст теми. Комп’ютерна інформаційна система СППР використовується для підтримки різних видів діяльності в процесі прийняття рішень: вибору загальної стратегії дій, визначення спеціальних завдань, делегування відповідальності, оцінювання результатів, ініціювання змін. Проблеми прийняття рішень і особи, які їх приймають, останнім часом заслуговують на все більшу увагу. Це зумовлено зростанням динамізму навколишнього середовища, збільшенням взаємозалежності багатьох рішень, різким темпом науково-технічного прогресу. Керівники, приймаючи рішення, стикаються зі складним вибором, із необхідністю розгляду множини альтернативних варіантів. Для оцінювання варіантів використовуються знання фахівців, складні аналітичні розрахунки, наукові дослідження, засоби сучасних інформаційних технологій. Питання підтримки рішень на всіх стадіях цього процесу (цілевиявлення, розроблення та прийняття рішень, організація виконання й контроль) стають усе актуальнішими. Фактично проблема полягає в автоматизації творчої частини праці відповідальної групи працівників організаційного управління — керівників усіх рангів і осіб, які приймають рішення, за реальних умов їхньої діяльності. Виходячи з цього, в темі розкрито сутність створення рішення, особливу увагу приділено управлінським рішенням та ознакам їх раціональності. Розглядається класифікація проблем організаційного управління, а також сутність діяльності творців рішень. Суттєве значення за побудови СППР надається комп’ютерному моделюванню процесів створення рішень, їх перепроектуванню та реінжинірингу бізнес-процесів. При цьому необхідно брати до уваги управлінські аспекти, функції та ролі в організаційному управлінні, а також особливості управління організаційними змінами з урахуванням їх комп’ютерної підтримки. У СППР широко застосовуються моделі підтримки управлінських рішень. У цій темі також розглядаються питання застосу­вання системного підходу в організаційному управлінні.

Пояснення до теми. Вивчаючи дану тему, слід звернути увагу на такі її стрижневі аспекти: рішення в організаційному управлінні; процеси створення рішень; управлінські аспекти, функції та ролі; управління організаційними змінами та підтримка рішень; моделі підтримки прийняття рішень; системи, системний підхід і системний аналіз як концептуальні засади створення й підтримки рішень.

Рішення в організаційному управлінні. Проблеми прийняття рішень в організаційному управлінні переважно унікальні й нестандартні, але вони в своїй ситуаційній основі мають такі загаль­ні риси: неповторність ситуації вибору; складний для оцінювання характер альтернатив, що розглядаються; недостатня визначеність наслідків дій (невизначеність післядій); наявність сукупності різнорідних факторів, які необхідно враховувати під час прийняття рішень; наявність особи або групи осіб, які несуть відповідальність за прийняття рішень.

Для того, щоб створити ефективну СППР, потрібно рафінувати загальне розуміння прийняття ділового рішення. Проектування системи підтримки прийняття рішень має початися з розуміння наявного процесу розроблення та прийняття рішень в організаційному управлінні, тобто вияснення суті управлінських рішень.

Управлінські рішення. Прийняття рішення менеджерами — це динамічний процес. Він є комплексним і неоднозначним у часі. Творці рішень стикаються з проблемами пошуку інформації, а іноді і, з обхідними шляхами, із затримкою зворотного зв’язку стосовно результатів, невпевненістю, неоднозначністю і в деяких випадках із конфліктністю у процесі створення рішення. Сфера впливу організаційних і управлінських рішень дуже велика. Рішення створюються індивідами на всіх рівнях в організації та великою кількістю груп в організаціях. Аналітикам потрібно визначити, чи запропонована СППР буде підтримувати виконання всередині системи таких видів робіт:

Стратегічне планування (Strategic Planning) — процеси прийняття рішень, пов’язані з розподіленням ресурсів, контролем за ефективністю організації, визначенням генеральної політики, оцінюванням інвестицій або пропозицій щодо злиття компаній.

Адміністративне управління (Management Control) — це рішення, які стосуються придбання й використання ресурсів за допомогою управлінського персоналу; поведінки клієнтів і постачальників; започаткування виготовлення нових продуктів; видатків на проектування, дослідження та розроблення.

Оперативний контроль (Operational Control) — це рішення щодо ефективності організаційних дій; моніторингу якості продукції/обслуговування; потреби в оцінюванні продукції/обслу­говування.

Операційне виконання (Operational Performance) — повсякденні рішення, які приймаються менеджерами в функціональ­них одиницях, із метою виконання стратегічних і тактичних рішень, та поточних операцій.

Раціональність рішень. У контексті розроблення рішень в організаційно-економічних і виробничих системах часто використовується термін «раціональні рішення». Майже кожний знає, що раціональні рішення є кращими за нераціональні. Але що таке раціональність рішення, як її виміряти? У загальному розумінні раціональними є такі рішення, які отримано на підставі логічно обґрунтованих доказів і всебічно вивчених чинників та наслідків із позицій того, хто приймає ці рішення. Очевидно, що для прийняття раціональних рішень потрібна інфор­мація про альтернативи, які мають бути ідентифіковані й оцінені за деякою множиною критеріїв та щодо певного прогнозу майбутніх умов. Крім того, слід оцінити виокремлені альтернативи з погляду відносного використання ресурсів, їхнього впливу на наявні обмеження та переваги стосовно досягнення постав­леної мети.

Існує шість ознак раціональності, що асоціюються з розсудливим процесом прийняття рішень: економічність (Economic); технічність (Technical); легальність (Legal); соціальність (Social); процедурність (Procedural); політичність (Political).

Обмежена раціональність. Оскільки в рішеннях може мати місце неоднозначність стосовно явного визначення ознак раціональності, то часто менеджери приймають рішення з обмеженою раціональністю.

Класифікація проблем організаційного управління. Створення рішень і розв’язання проблем — це поняття, що переплітаються. Певний тип проблеми або ситуації, що потребує прийняття рішення, зумовлює вид підходу, який має бути вибрано для розв’язання проблеми. Існує кілька способів класифікації проблем прийняття рішень. Найбільшого поширення набула класифікація, запропонована Саймоном 1958 року. Відповідно до неї всі проблеми, що потребують прийняття рішень в організаційному управлінні, поділяють на три типи.

До першого типу належать добре структуровані (цілком фор­малізовані, кількісно сформульовані) проблеми, в яких суттєві залежності визначено настільки повно, що вони можуть бути виражені числами або символами, і тому легко стандартизуються та програмуються. Слова «добре структуровані проблеми» зовсім не означають, що ці проблеми легкі. Застосування для їх розв’я­зання математичних методів і, зокрема, методів дослідження операцій пов’язано зі значними труднощами.

Другий тип — це неструктуровані (неформалізовані, якісно виражені) проблеми (завдання), для яких описано лише важливі ресурси, ознаки й характеристики, а кількісні залежності між ними невідомі. Розв’язання таких завдань можливе за застосування неформалізованих процедур, які базуються на неструктурованій, із високим рівнем невизначеності інформації.

До третього типу належать слабоструктуровані (змішані, напівструктуровані) проблеми, що мають як кількісні, так і якісні елементи, причому маловідомі і невизначені акценти проблеми мають тенденцію домінувати. Для таких задач характерна відсутність методів розв’язання на основі безпосередніх перетворень даних. Постановка таких завдань потребує прийняття рішень за умов недостатності інформації.

До типових слабоструктурованих проблем належать проблеми, для яких характерні такі особливості: рішення, що приймаються, стосуються майбутнього; має місце широкий діапазон альтернатив; рішення залежать від неповноти знань щодо теперішніх технологічних досягнень; запропоновані рішення потребують вкладання великих обсягів ресурсів і пов’язані з елементами ризику; неповністю визначено вимоги стосовно вартості та тривалості розв’язання проблеми; проблема складна через необхідність комбінування різних ресурсів для її розв’язування.

Найважливіша особливість слабоструктурованих проблем полягає в тому, що їх концептуальна модель може бути створена тільки на підставі додаткової інформації, яку надає особа, що бере участь у розв’язанні проблеми. Тому такі моделі не можуть бути об’єктивними, неупередженими. Ця обставина є причиною невдач у разі застосування «класичних» математичних моделей для дослідження слабоструктурованих проблем, а також стимулом для розвитку адекватного інструментального забезпечення.

Умови та середовище прийняття рішень. Розуміння того, за яких умов розробляються та приймаються управлінські рішення, є важливим для побудови СППР. Контекст прийняття рішень визначає як потенціал, так і обмеження щодо підтримки створення рішень. При цьому потрібно розглянути всі етапи процесу створення рішення та всі різноманітні дії менеджерів і їхнього штату стосовно нього. Важливість управлінських рішень і їх типи дуже відрізняються на різних рівнях ієрархії управління. Усі менеджери в організації роблять свої висновки залежно від наявної інфор­мації та здійснюють вибір з ідентифікованих альтернатив. За деяких умов потреба в комп’ютеризованій підтримці управлінських рішень є більшою, ніж в інших.

Переважно виділяють п’ять елементів, що стосуються розв’я­зання проблемної ситуації: мета, доречні альтернативи, процес упорядковування (ранжування) альтернатив, середовище ситуації, що потребує прийняття рішення, і творці рішення. Різні аспекти середовища можуть вплинути на остаточне рішення. Середовище, яке зумовлює прийняття рішення, можна розподілити на внутрішнє й зовнішнє.

Факторами внутрішнього середовища, що впливають на прийняття рішення, є: люди, їхні цілі, кваліфікація та досвід, можливості й зобов’язання; функціональні одиниці та їх технологічні характеристики, незалежність, взаємозв’язок і конфліктність між цими одиницями; організаційні фактори, відповідні цілям і намірам, процесам і процедурам, видам продуктів або обслуговування.

Факторами зовнішнього середовища, котрі впливають на рішення, є: клієнти (споживачі), постачальники, конкуренти, соціаль­но-політичні і технологічні питання.

Творці рішень. Розглянута класифікація завдань організаційного управління (зауважимо, що межа між типами структурованих і слабоструктурованих проблем не завжди є чіткою й однозначною) може бути поставлена у відповідність до певних груп працівників організацій і установ. Таких груп можна виділити три: керівники (головні адміністратори, директори, розпорядники), фахівці та технічні працівники (обслуговуючий персонал).

Керівники, як правило, розв’язують завдання другого типу (неструктуровані) і в меншій мірі — третього (слабоструктуровані). Творчий елемент у їхній діяльності максимальний, а рутинна робота має бути зведена до розумного мінімуму. Ці працівники найбільше відповідають за прийняття рішень і є головними споживачами агрегованих інформаційних ресурсів у організації. Основна форма діяльності керівника (топ менеджера) — ділове спіл­кування.

Другу групу працівників установ і організацій утворюють фахівці (начальники функціональних служб, головні спеціалісти та ін.), які розв’язують, головно, завдання третього типу — слабо­структуровані. Ефективність функціонування установи визначається в багатьох випадках продуктивністю діяльності фахівців, особливо щодо створення нової інформації. Творча частина в їхній роботі досить значна й залежить від конкретного змісту поточ­них завдань. Фахівці забезпечують практично всю інформаційну підготовку для прийняття рішень. Ураховуючи специфіку розв’я­зуваних ними завдань, підтримка їхньої діяльності за допомогою комп’ютерних інформаційних систем має бути досить серйозною.

Технічні працівники виконують усю рутинну роботу щодо завдань першого типу. У цю групу входять молодші спеціалісти — касири, коректори, експедитори тощо, робота яких є регламентованою, але потребує розуміння оброблюваної інформації. До цієї групи належить іще одна категорія працівників, котрі володіють чисто виробничими навичками (машиністки, телефоністки, секретарі та ін.), але специфіка їхньої роботи не потребує повного розуміння оброблюваної інформації.

Процеси створення рішень.Саймон 1960 року виділив такі три стадії в послідовному процесі прийняття рішень:

1) інтелектуальна (intelligence) — виявлення обставин (можливостей) для розроблення рішення, збирання й упорядкування інформації та знань, передбачення можливих варіантів рішень;

2) проектувальна (design) — виявлення, винайдення, розроблення й аналізування альтернативних напрямів дій, оцінювання очікуваних наслідків;

3) вибору (choice), тобто відбір альтернатив — застосування повноважень для того, щоб вибрати кращий варіант з урахуванням факторів зовнішнього та внутрішнього впливу.

Із часом підхід Саймона було деталізовано. Прийняття рішення — це більше ніж просто сам вибір. Кожний крок у процесі прийняття рішення є важливим; на кожному з них можна допуститися помилки, і кожний може потенційно бути підтримано деяким видом комп’ютеризованої допомоги. Тому загальна модель процесу прийняття рішення містить такі етапи:

1) визначення проблеми;

2) визначення осіб, що прийматимуть рішення (держателів проблеми);

3) збирання інформації;

4) описування й оцінювання альтернатив;

5) вибір оптимальної альтернативи;

6) упро­вадження;

7) перевірка виконання й оцінювання.

Визначення успіху. Відомо, що успіх рішення є функцією якості рішення та того, як воно впроваджується. Якість рішення оцінюється з погляду відповідності його наявним обмеженням, своєчасності, інтегруванням оптимального обсягу інформації. Успішна реалізація рішення, коли не має місця колізія інтересів менеджерів, визначається тими, хто розуміє це рішення та хто бачить вигоду від успішної реалізації, враховуючи вартість упровадження ризикованих рішень. Успіх рішення визначається ступенем виконання поставленої мети, яка може бути частково або цілком досягнута в результаті його реалізації.

Перешкоди. Давно відомі загальні перешкоди щодо отримання ефективних рішень, над якими менеджер має деякий контроль. Деякі неправильні рішення зумовлено традиціями чи тенденційністю (упередженістю), недостатнім досвідом і браком знань, невідповідним використанням засобів підтримки прийняття рішення.

Перепроектування (Redesigning) процесів прийняття рішень.У сучасній бізнесовій діяльності став широко вживатися термін «реінжиніринг бізнес-процесу» (Business Process Reengineering), який можна визначити як повторне ґрунтовне обмірковування та повторне розроблення ділових процесів для суттєвого поліпшення головних, актуальних показників продуктивності, як, наприклад, вартості, якості та швидкості обслуговування.

Бізнес-процес являє собою групу дій або операцій, які створюють вартості й цінності для клієнтів. Виконання вимог споживачів є багатокроковим процесом, який складається з кількох операцій: надходження замовлення, аналізу наявності продуктів на складах, аналізу виконання минулих замовлень, розподілу та пересилання продуктів, боротьби з поверненням продукції.

Перепроектування (репроектування) процесів прийняття бізнесових рішень.Менеджери можуть мислити логічно й бути налаштованими на раціональність у процесі прийняття рішень і тим не менше допустити прийняття помилкових рішень. Мета перепроектування процесів прийняття рішень і розроблення нової СППР — допомогти застрахуватися, що творець рішень, який використовує систему підтримки прийняття рішень, матиме користь від її використання.

Управлінські аспекти, функції та ролі в організаційній діяльності. В організаційному управлінні, для якого розроблено численні СППР, підтримка прийняття рішень має різноаспектний характер, і часто важко визначити ті межі управлінських функцій, у яких розроблення й використання засобів комп’ютерної підтримки рішень мають пріоритетне значення. Але існує ряд проблем, подолання невизначеності яких може стати вирішальним фактором для прийняття рішень.

Для забезпечення ефективної підтримки розв’язання завдань і процесу прийняття рішень важливо враховувати, що співробітники, особливо у великій організації, мають різні обов’язки, які потребують застосування якісно різних знань. Тому для виявлення потреб у підтримці та характеру цієї підтримки потрібно окреслити діапазон функціональних обов’язків і відповідних їм знань у межах кожного рівня управління. Для структуризації організаційних знань і видів діяльності в управлінні складними об’єктами доцільно всю проблематику завдань і дій щодо прийняття рішень вивчати в двох ракурсах: в ієрархічній структурі управління та в управлінських аспектах.

Кількість рівнів управління може бути до чотирьох: четвертий — «загальне управління», яке виконується «першими» керівниками організації; третій — «управління підрозділами (структурними одиницями)»; другий — «лінійне (фронтальне) управління»; перший — «операційне управління (виконавський рівень)».

Управлінські аспекти. Управлінським аспектам, у площині яких розглядаються питання прийняття рішень, відповідають певні критерії: аспект діяльності означає усвідомлення особливостей організаційної діяльності; ресурсний аспект, суть якого зводиться до аналізу ресурсів, які має організація, або які за необхідності можна дістати; аспект організації роботи включає усвідомлення повної моделі роботи особами, призначеними для виконання пев­ного ряду ролей щодо планування й реалізації функцій.

Управлінські функції і ролі. Незважаючи на очевидні відмінності, що існують між рівнями управління й бізнесовими сферами, всі менеджери виконують ті ж функції та грають ті ж ролі.

Функції управління. На початку минулого століття, приблизно в 1914—1916 роках, французький теоретик з управління Генрі Файоль (Henri Fayol) виявив, що менеджери виконують п’ять головних функцій управління. Спершу менеджери планують те, що потрібно зробити (прогнозують, визначають контури того, як потрібно виконувати різні речі, вибирають методи для виконання, виходячи з мети організації). Потім вони організовують технічні вимоги плану (конфігурацію та розміщення ресурсів організації, зокрема, трудових: вибір, розподіл ролей, навчання, оцінювання адміністраторів). Потім вони вкомплектовують штати своєї організації необхідними ресурсами. На місцях вони розпоряджаються ресурсами так, щоб виконати план. Врешті, вони контролюють ресурси, витрачаючи їх відповідно до реалізації планів. Пізніше до цих управлінських функцій було додано інші, зокрема, прогнозування, набуття управлінських знань, створення звітів (рапортів).

Усі менеджери, незалежно від їхнього рівня або ділової сфери, виконують ці функції в деякій послідовності, хоч, можливо, з різним наголосом. Наприклад, на стратегічному рівні наголос робиться, головно, на плануванні, на рівні адміністративного управління — на організації, а на рівні операційного управління — на розподілі ресурсів.

Управлінські ролі. Генрі Мінтзберг (Mintzberg), професор з університету McGill у Канаді, стверджував, що функціями Файоля не обмежується діяльність менеджерів. Він розробив детальнішу класифікацію, що складається з десяти управлінських ролей, які грають менеджери: міжперсональні (фігурант, лідер, зв’язковий), інформаційні (монітор, розповсюджувач, представник), ролі вирішувачів (підприємець, оброблювач порушень, розподільник ресурсів, учасник переговорів).

Ці функції управління та управлінські ролі забезпечують необхідні рамки для розроблення інформаційних систем, зокрема, систем підтримки прийняття рішень. Крім цього, успішні менеджери мають володіти двома типами майстерності — умінням створювати й підтримувати зв’язки (комунікації), а також умінням розв’язувати проблеми.

За сучасних умов менеджери мають володіти двома стрижневими для використання комп’ютерів знаннями: бути комп’ютерно грамотними, тобто розуміти комп’ютерну термінологію, визначати можливості й обмеження комп’ютерів, уміти використовувати ком­п’ютер; мати інформаційну грамотність, котра складається з розуміння того, як використовувати інформацію на кожному кроці процесу розв’язування проблем, де і яку інформацію може бути одержано, і як використовувати інформацію спільно з іншими.

Інформаційна грамотність не залежить від комп’ютерної грамотності. Менеджер може бути інформаційно грамотним, але комп’ютерно безграмотним. Проте, якщо будь-кому необхідно вибрати одну з двох можливостей, то інформаційна грамотність для менеджера є важливішою. За комп’ютером може працювати його асистент або помічник. В ідеалі, однак, менеджер має бути як інформаційно, так і комп’ютерно грамотним.

Управління організаційними змінами та підтримка рішень. Проблема організаційного моделювання на чотирьох рівнях управління відносно трьох різних аспектів дає змогу визначити широкий діапазон типів управлінських завдань, розв’язання яких потребує підтримки. Але ця стратегія підтримки організаційних рішень також підтримує і дійсний стан (фіксує наявну систему) в рамках організаційної управлінської структури, в той час як прийняття стратегічних рішень в організації дуже часто передбачає проведення організаційних змін. Ці зміни трансформують установлені управлінські обов’язки й аспекти діяльності. Тому виникає необхідність створення концептуальної моделі тих аспектів функціонування організації, на які можна діяти шляхом здійснення можливих змін. Підтримка рішень у таких випадках має стосуватися, передусім, керування організаційними змінами.

Побудова подібного типу концептуальної моделі неминуче приводить до соціального процесу в організації, який об’єднує знання й досвід у межах різних аспектів моделей із функціональними обо­в’язками виконавців кожного рівня. Відповідна соціальна проблема потребує організації знань у концепцію гнучких систем, орієнтованих на розв’язання управлінських завдань. Із цією метою застосовуються чотири якісно відмінних види методів підтримки рішень.

Моделі підтримки управлінських рішень. Прийняття рішень є одним із найважливіших елементів організаційного управління та складається з трьох основних етапів: оцінювання обставин для визначення умов, які потрібно знати для прийняття рішень; пошуку, розроблення й аналізу можливих варіантів дій; вибору якогось одного напряму дій із можливих альтернатив у такий спосіб, щоб була досягнута деяка важлива, бажана для ОПР, мета. Серед значної кількості рішень можна виділити так звані управлінські рішення, які потребують певних дій відповідних осіб.

Управлінські рішення можна підтримувати шляхом побудови моделей. Модель являє собою логічне або математичне описання компонентів і функцій, котрі відбивають суттєві властивості модельованого об’єкта чи процесу. Будь-яка модель — це умовний образ реально наявних закономірностей, це деяке наближення до об’єктивної дійсності. Спрощення за побудови моделей є не тільки вимушеними, але також і навмисними, оскільки одночасне охоплювання всіх аспектів економічної реальності не завжди доцільне й часто перевищує можливості дослідників.

Існує досить багато різноманітних типів моделей. Беручи до уваги критерій і ціль, яким відповідає дана модель, можна виділити моделі, які описують дане явище, і які можуть бути викорис­тані для підтримки прийняття рішень. Аналізуючи процеси управління через призму інформаційно-розв’язувальних проблем, доцільно розглянути два види моделей — нормативні та дескриптивні моделі рішень.

Нормативна (або перспективна) модель пошуку рішення призначена для відшукання бажаного стану об’єкта чи системи. Модель рішення в нормативній теорії рішень є моделлю замкнутого типу. ОПР здійснює вибір, знаючи наперед множину використовуваних альтернатив із відповідними наслідками, систему пріоритетів, яка дає змогу впорядковувати варіанти дій, ураховуючи корисність їх результатів для цієї особи та критерій вибору. У нормативних (кількісних) моделях критерій вибору може змінюватися залежно від кількості та ймовірності появи виділених станів реальних об’єктів. Ці моделі можна використовувати за умов упевненості, ризику й невпевненості.

Серед різних типів кількісних моделей, які застосовуються для розв’язання проблем управління, можна виділити такі: інвентаризаційні (моделі керування запасами) і балансової рівноваги; моделі математичного програмування; імовірні; статистичні; моделі динамічного програмування; моделі пошуку; черговості; евристичні.

Щодо підтримки економічних рішень, то кількісні методи, передусім, застосовуються в двох основних випадках: для при-
йняття розподільних рішень і для вибору найкращої послідовності (черговості) дій, які приводять до реалізації прийнятих рішень. Розподільні рішення охоплюють такі проблеми, як вибір способів виробництва, інвестиційного варіанта, підвищення рівня зайнятості, встановлення рівня запасу тощо. Для розподілу ресурсів застосовують моделі пошуку рішень, за побудови яких використовують методи дослідження операцій.

Інший тип рішень стосується впорядковування в часі поточних дій, націлених на реалізацію розподілених функцій, залучення на конкретних етапах виконання робіт колективів, комплексів засобів і координації взаємних зв’язків. Планування заходів, які мають забезпечувати координацію дій із реалізації розподільних рішень, потребує застосування сітьових методів, в основу яких покладено засадні принципи теорії графів. У цих методах заходи трактуються як множини подій і робіт (операцій); для них можна виділити, наприклад, такі характеристики, як імовірність реалізації роботи, імовірний характер тривалості робіт, вартість реалізації робіт і потреба в певних ресурсах. До таких методів належать сітьове планування типу ПЕРТ і планування за графіком Ганта.

Дескриптивна (описова) модель призначається для описання і пояснення спостережуваних факторів або прогнозу поведінки об’єктів на відміну від нормативної моделі, яка передбачає знаходження бажаного (наприклад, оптимального) стану об’єкта. Побудова дескриптивних моделей рішень пов’язана з тим, що на хід процесу прийняття рішень впливає ряд обставин, зокрема: тип проблеми та риси ситуації; складність і часовий горизонт проблеми; ступінь невпевненості відносно варіантів і результатів рішень; вплив часу на проблемну ситуацію; характеристики середовища щодо вибору рішення, розподілення компетенцій, моти­ваційні аспекти, спосіб функціонування інформаційної системи, формула управління; характеристики ОПР — кваліфікація, знання, досвід, здатність до розуміння й аналізування проблемних ситуацій, персональні особливості або посада, яку обіймає особа в організації.

Системний підхід в організаційному управлінні. В основі сучасного наукового підходу до проблем планування й управління економічними системами є системний підхід (принцип). Саме поняття системного підходу безпосередньо пов’язано із загальнішим поняттям — «система». Її можна визначити як організоване або складне ціле, ряд або комбінацію елементів чи частин, які утворюють єдиний комплекс, спрямований на досягнення загальної (єдиної для всього комплексу) мети.

Одним із найважливіших принципів теорії систем є принцип декомпозиції, що означає поділ системи на окремі підсистеми, які, в свою чергу, є системами нижчого рангу. Інколи застосовується поняття «суперсистема» (supersystem). Коли деяка система є складовою частиною більшої системи, тоді ця більша система є суперсистемою. За ринкових умов стосовно окремих фірм застосовується термін «бізнесова система».

В організаційному управлінні розрізняють поняття «фізична система» та «концептуальна (умоглядна, абстрактна) система». Бізнесова фірма є фізичною системою, скомпонованою з фізичних ресурсів. В умоглядній системі використовують концептуальні ресурси — інформацію та дані, щоб репрезентувати (змоделювати) фізичну систему.

Будь-яка система функціонує в певному середовищі. Не існує абсолютно ізольованих систем. Навколишнє середовище складається з окремих факторів, зовнішніх відносно даної системи. Зовнішні дії на систему називаються вхідними величинами або вхідними діями, а елементи системи, до яких вони застосовуються, — входами системи. Дії системи на зовнішнє середовище характеризуються значеннями її вихідних параметрів.

Вивчаючи та аналізуючи будь-яку систему, треба чітко розрізняти дві її головні характеристики — функцію та мету. Функція системи — характеристика, яка визначає зміну станів системи. Множина всіх можливих станів системи зумовлюється кількістю її елементів, їх різноманітністю та зв’язками між ними. Функція системи характеризує її як ціле, як результат взаємодії її елементів і зовнішнього середовища. Вона відбиває зміст і призначення системи. Метою системи називається певний (бажаний, заданий зовні чи встановлений самою системою) стан її виходів, тобто деяке значення чи сукупність значень функції системи. Множина спостережуваних станів системи описує траєкторію руху системи. Поняття «функція», «мета» і «траєкторія системи» стосуються системи як цілого, а не окремих її елементів.

Важливими характеристиками системи є її структура, розмір і складність. Під структурою розуміють спосіб розподілу та взаємозв’язки елементів системи (люди, засоби виробництва, методи тощо), що служать для досягнення мети системи — виконання нею своєї функції. Розмір системи характеризується кількістю її елементів і зв’язків між ними, складність — різноманітністю, неоднорідністю властивостей елементів і різними властивостями зв’язків між ними. Великі та складні системи відрізняються не лише кількістю елементів, а й вищим рівнем їх організації, склад­нішими взаємозв’язками елементів.

Найчастіше виділяють такі характерні властивості великої та складної системи.

1. Цілісність: усі частини системи підпорядковано загальній меті її функціонування та сприяють формуванню найкращих показників щодо прийнятого критерію (чи сукупності критеріїв) ефективності. Тому система повинна розглядатися як ціле.

2. Мультипараметричні характеристики існування системи: зміна одного параметра, як правило, істотно впливає на значення багатьох інших параметрів системи.

3. Емерджентність: великі та складні системи мають властивості, не притаманні жодному з елементів цієї системи, більш того, властивості системи неможливо не тільки характеризувати властивостями окремих елементів, а й не можна виявити статистичним узагальненням їх властивостей.

Фірма як бізнесова система включає як фізичну систему, котра складається із вхідних продуктів, процесу трансформації (перетворення) і вихідних ресурсів, так і концептуальну, яка є механізмом управління фізичною системою, що містить цикл зворот­ного зв’язку.

Системний підхід. Науковою основою для правильного дослід­ження й управління різними системами є системний підхід. Це сукупність методологічних принципів і теоретичних засад, які дають можливість розглядати кожний елемент системи в його зв’язку та взаємодії з іншими елементами; простежити зміни, які відбуваються в системі в результаті зміни окремих її ланок; вивчати специфічні системні властивості (наприклад, емерджемент­ність); робити обґрунтовані висновки про закономірності її розвитку; визначати оптимальний режим функціонування.

Фази та кроки системного підходу до менеджменту фірми. У літературних джерелах наводиться кілька різних схем застосування системного підходу за створення управлінських рішень на рівні окремих фірм. Зокрема, можна виділити десять послідовних кроків створення менеджментського рішення, які згруповано в три фази. Кожна фаза є специфічним типом роботи (зусиллям), яку менеджер має виконати:

1. Підготовча робота (Preparation effort) виконується менеджером для розв’язування проблем за допомогою забезпечення орієнтації систем. Вона включає три кроки: перший крок — розглянути фірму як систему; другий крок — розпізнати навколишнє середовище; третій крок — виявити підсистеми фірми.

2. Зусилля визначення (Definition effort) складається з ідентифікації розв’язуваної проблеми та розуміння її. Фаза включає два кроки: четвертий крок — діяти від системи до рівня підсистеми; п’ятий крок — послідовний аналіз складових частин системи.

3. Зусилля з розв’язання (Solution effort) включає виявлення альтернативних розв’язків, оцінювання їх, вибір кращого роз­в’язку, впровадження його та відслідковування з тим, щоб гарантувати, що проблему буде розв’язано. Сюди належать: шостий крок — ідентифікація альтернатив; сьомий крок — оцінювання альтернатив; восьмий крок — вибір найкращої альтернативи; дев’ятий крок — упровадження розв’язку; десятий крок — перевірка виконання.

Успіх використання системного підходу в разі дослідження та вдосконалення економічних систем зумовлює необхідність озброєння новим науковим методом — системним аналізом.

Системний аналіз — це комплекс спеціальних процедур і заходів, які забезпечують реалізацію системного підходу у вивченні конкретних ситуацій. Він включає: методи та процедури дослідження операцій, які дають змогу розробляти рекомендації щодо кількісного аналізу, необхідного для планування й організації цілеспрямованих дій; методи аналізу систем, які використовуються для визначення завдань і вибору напряму дій, для оцінювання поведінки систем за умов невизначеності; методи системотехніки, які використовуються для проектування та синтезу складних систем на базі вивчення особливостей функціонування їхніх елементів.

За своїм характером системний аналіз є науковим процесом (методологією). Підхід із позицій системного аналізу передбачає: систематичне дослідження та взаємне порівняння тих альтернативних дій, які вможливлюють досягнення бажаних результатів; оцінювання кожної альтернативи стосовно вартості витрачених ресурсів і досягнутих вигод; урахування й докладний аналіз деталей та невизначеностей.

Література до теми

Основна

Ситник В. Ф. Системи підтримки прийняття рішень: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2003. — Розділ 3.

Допоміжна

1. Ситник В. Ф. та ін. Системи підтримки прийняття рішень. — К.: Техніка, 1995. — С. 16—39.

2. Raymond McLeon Jr., George Schell. Management Information Systems. Prentice — Hall, Upper Sadle River, New Jersey 07458, 2001. — P. 5—12.

3. Sauter V. Decision Support Systems. — Printed in United States of America, 1997. — P. 23—44 (http://www.umsl.edu/~sauter/DSS/dm.html).

3.2. Практичне заняття

Мета заняття. Перевірити розуміння суті, характеристик, етапів підготовки та прийняття рішень, управління організаційними змінами. Ознайомитися з основними типами моделей, що застосовуються для створення управлінських рішень. Розглянути значення й особливості системного підходу для прийняття рішень у менеджменті.

ПЛАН

1. Класифікація проблем організаційного управління.

2. Схема підготовки та прийняття рішень.

3. Управлінські аспекти, функції та ролі в організаційній діяльності.

4. Моделі підтримки управлінських рішень.

5. Системний підхід в організаційному управлінні.

3.3. Лабораторна робота № 1

Тема лабораторної роботи: Підтримка прийняття рішень у багатокритеріальних задачах із дискретними альтернативами із застосуванням СППР Decision Grid.

Мета лабораторної роботи: одержання практичних навиків розв’язання задач багатокритеріальної оптимізації у середовищі комп’ютерної СППР.

3.4. Навчальні завдання

Завдання 1. Виділити структуровані та слабоструктуровані задачі у складі інформаційної системи управління матеріальними ресурсами підприємства:

<!--[if !supportLists]-->1. <!--[endif]-->Розрахунок подетальних норм витрат матеріалів для нових деталей.

<!--[if !supportLists]-->2. <!--[endif]-->Розрахунок норм витрат матеріалів на виріб.

<!--[if !supportLists]-->3. <!--[endif]-->Прогнозування потреби в основних видах матеріальних ресур­сів для виконання перспективних планів основного виробництва.

<!--[if !supportLists]-->4. <!--[endif]-->Розрахунок потреби в матеріальних ресурсах на основне виробництво.

<!--[if !supportLists]-->5. <!--[endif]-->Розрахунок потреби в матеріальних ресурсах для зменшення незавершеного виробництва.

<!--[if !supportLists]-->6. <!--[endif]-->Розрахунок очікуваних залишків матеріальних ресурсів на початок планового року.

<!--[if !supportLists]-->7. <!--[endif]-->Формування господарських зв’язків із постачальниками.

<!--[if !supportLists]-->8. <!--[endif]-->Розрахунок оперативно-заготівельних планів завезення матеріальних ресурсів на квартал, місяць.

Завдання 2. Визначити альтернативні варіанти рішення, цілі та обмеження в задачі «Формування господарських зв’язків із постачальниками».

Завдання 3. Визначити альтернативні варіанти рішення, цілі та обмеження в задачі «Розрахунок оперативно-заготівельних планів завезення матеріальних ресурсів на квартал, місяць».

Завдання 4. Виділити структуровані та слабоструктуровані задачі в комплексі задач фінансового менеджменту:

<!--[if !supportLists]-->1. <!--[endif]-->Облік фінансово-розрахункових операцій.

<!--[if !supportLists]-->2. <!--[endif]-->Аналіз фінансової звітності.

<!--[if !supportLists]-->3. <!--[endif]-->Прогнозування фінансових показників доходу й балансу.

<!--[if !supportLists]-->4. <!--[endif]-->Вибір джерел фінансових ресурсів.

<!--[if !supportLists]-->5. <!--[endif]-->Вибір інвестиційних проектів.

Завдання 5. Виділити структуровані та слабоструктуровані задачі у складі інформаційної системи управління маркетингом на підприємстві:

<!--[if !supportLists]-->1. <!--[endif]-->Автоматизація дослідження ринку.

<!--[if !supportLists]-->2. <!--[endif]-->Вибір товарів, сегментів ринку, каналів збуту.

<!--[if !supportLists]-->3. <!--[endif]-->Автоматизація ціноутворення на товари підприємства.

<!--[if !supportLists]-->4. <!--[endif]-->Складання планів реалізації товарів для окремих сегментів ринку.

<!--[if !supportLists]-->5. <!--[endif]-->Складання плану та бюджету маркетингу для окремих товарів.

<!--[if !supportLists]-->6. <!--[endif]-->Облік і контроль обсягів реалізації товарів та послуг.

3.5. Завдання для перевірки знань

Для самостійної перевірки знань доцільно сформулювати розширені відповіді на поставлені запитання та перевірити їх повноту й правильність за допомогою матеріалів пропонованих літературних джерел.

<!--[if !supportLists]-->1. <!--[endif]-->Що означає вислів «рішення в організаційному управлінні»? Які етапи можна виділити у процесі створення рішення? Охарактеризуйте загальні риси проблем прийняття рішень в організаційному управлінні.

<!--[if !supportLists]-->2. <!--[endif]-->Чим характеризується традиційний підхід до створення рішень менеджерами? Які особливості прийняття рішень мають місце на рівні стратегічного планування, адміністративного управління, оперативного контролю, операційного виконання?

<!--[if !supportLists]-->3. <!--[endif]-->Які рішення називають раціональними та якими шістьма ознаками вони описуються? Що означає вислів: «обмежена раціональність рішення», і чому творці рішень інколи застосовують її на практиці?

<!--[if !supportLists]-->4. <!--[endif]-->Як ви розумієте поняття «добре структуровані, неструктуровані та слабоструктуровані проблеми рішень»? Наведіть приклади зі знайомої вам проблемної галузі.

<!--[if !supportLists]-->5. <!--[endif]-->Що означають поняття «контекст», «середовище» та «ситуація прийняття рішення»? Які фактори відносять до внутрішнього середовища, а які — до зовнішнього в контексті прийняття конкретного рішення? Охарактеризуйте п’ять елементів ситуації рішення.

<!--[if !supportLists]-->6. <!--[endif]-->Які групи працівників організаційного управління можна віднести до творців рішень? Які режими використання СППР є типовими для творців рішень?

<!--[if !supportLists]-->7. <!--[endif]-->Охарактеризуйте сім кроків загальної моделі процесу при­йняття рішень. Які фактори визначають успіх процесу прийняття рішення, а які створюють перешкоди?

<!--[if !supportLists]-->8. <!--[endif]-->Що означає вислів «реінжиніринг бізнес-процесу» та якими типовими характеристиками він описується? Як виконується перепроектування процесів бізнесових рішень і яка роль у ньому відводиться СППР?

<!--[if !supportLists]-->9. <!--[endif]-->Які управлінські аспекти можна виділити в організаційній діяльності? Охарактеризуйте коротко основні обов’язки в рамках трьох організаційних аспектів залежно від рівнів управління підприємством.

<!--[if !supportLists]-->10. <!--[endif]-->Які управлінські функції та ролі ви знаєте, і як вони забезпечують сприятливі умови для розроблення ефективних систем підтримки прийняття рішень?

<!--[if !supportLists]-->11. <!--[endif]-->До якого типу проблем (структурованих, неструктурованих чи слабоструктурованих) належить управління організаційними змінами? Охарактеризуйте чотири типи систем підтримки прийняття рішень, котрі можуть застосовуватися на етапах управління організаційним перетворенням.

<!--[if !supportLists]-->12. <!--[endif]-->Охарактеризуйте, як можна підтримувати управлінські рішення за допомогою моделей.

<!--[if !supportLists]-->13. <!--[endif]-->Що означають поняття «нормативні» та «дескриптивні моделі рішень», і які існують практичні обмеження щодо їх застосування з метою прийняття рішень?

<!--[if !supportLists]-->14. <!--[endif]-->Які типи задач належать до проблеми прийняття розподілених рішень, а які — до вибору найкращої послідовності (черговості) дій?

<!--[if !supportLists]-->15. <!--[endif]-->Охарактеризуйте зображення календарного плану роботи за допомогою сітьового графіка типу ПЕРТ і плану-графіка Ганта. Які переваги та які недоліки має кожне з цих зображень?

<!--[if !supportLists]-->16. <!--[endif]-->Що означає поняття «система»? Які основні характеристики та властивості систем — об’єктів автоматизації важливі за створення інформаційних систем різного призначення?

<!--[if !supportLists]-->17. <!--[endif]-->Охарактеризуйте загальну системну модель фірми та поясність, за рахунок яких механізмів реалізуються функції управління фізичною системою фірми.

<!--[if !supportLists]-->18. <!--[endif]-->Як ви розумієте поняття «цілі й стандарти в управлінні підприємством»? Наведіть приклади.

<!--[if !supportLists]-->19. <!--[endif]-->Що означають поняття «управління за особливої ситуації (за відхиленням) і «критичні фактори успіху»? Що спільного й відмінного в цих поняттях?

<!--[if !supportLists]-->20. <!--[endif]-->Сформулюйте визначення поняття «системний підхід». Які можна виділити фази та кроки системного підходу до менеджменту фірми?

<!--[if !supportLists]-->21. <!--[endif]-->Що означає поняття «системний аналіз» і як він використовується для розв’язування проблем? Які методи системного аналізу вам відомі?

Тема 4. РОЗВИТОК І ЗАПРОВАДЖЕННЯ СИСТЕМ ПІДТРИМКИ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ

4.1. Методичні поради до вивчення теми

Зміст теми. Концепція систем підтримки прийняття рішень виникла в кінці 60-х років ХХ століття разом з ідеєю розподіленого комп’ютерного обчислення. Мета створення таких систем полягала в тому, щоб надати кінцевим користувачам можливість взаємодіяти безпосередньо з комп’ютером без посередництва інформаційних спеціалістів. Термін «Decision Support Systems» («системи підтримки прийняття рішень») запропонували Горрі (G. Anthony Gerry) і Мортон (Michael S. Scott Morton) — професори Мессачусетського технологічного інституту. З тих пір цей термін прижився й застосовується до всіх комп’ютерних додатків, які призначено для підтримки прийняття рішень, — як наявних, так і потенційно можливих. Аналізуючи еволюцію систем підтримки прийняття рішень, можна виділити три покоління СППР: перше покоління розроблялося в період 1970—1980 років, друге — з початку 80-х до середини 90-х, третє — з середини 90-х
і донині (розроблення нових типів триває). У темі розкрито еволюцію як самої концепції СППР, так і реально використовуваних додатків цих систем. Пояснюються п’ять можливих способів взаємодії особи, що приймає рішення, з СППР. Описано характеристики сучасних СППР. Приділяється увага програмному забезпеченню СППР. У цій темі описано сфери застосування та прик­лади використання СППР, а також дано коротку характеристику деяких із найвідоміших і найпоширеніших СППР. Докладно розглядається СППР Visual IFPS/Plus, яка більше 20 років успішно використовується в численних корпораціях для розв’язання проблем фінансового моделювання, управління виробництвом, статистичних досліджень тощо. На завершення теми наводиться описання першої групової системи підтримки прийняття рішень PLEXSYS, яка послужила прототипом розроблення багатьох сучасних групових СППР.

Пояснення до теми. Вивчаючи дану тему, слід звернути увагу на її ключові питання, що стосуються структури, загальних характеристик, сфери застосування, прикладів використання СППР, а також поверхово вивчити приклади найхарактерніших груп СППР для прийняття багатокритеріальних рішень, із маркетингу, планування тощо. Слід особливу увагу звернути на СППР Visual IFPS/Plus, навчальна версія якої безкоштовно доступна в Інтернеті. Рекомендується також ознайомитися з першою груповою СППР PLEXSYS, результати дослідження якої послужили методичною основою для багатьох сучасних групових СППР.

Структура та загальна характеристика СППР

Еволюція концепції та структури СППР. Терміна СППР (DSS) не було до 1971 року. Він був запропонований Горрі та Мортоном. Вони відчували потребу у створенні рамок для комп’ютерних додатків щодо розроблення управлінських рішень і розробили класифікаційну таблицю, що називається сіткою Горрі й Мортона, Сітка базується як на принципах Саймона щодо програмованих і непрограмованих рішень, так і на принципах рівнів управління теоретика з управління Антоні.

Горрі та Мортон описали типи рішень стосовно структурованих, слабоструктурованих і неструктурованих проблем, а також у розрізі функцій управління: стратегічного планування, адміністра­тивного (тактичного) управління й операційного контролю, які відповідають верхнім, середнім і нижчим рівням управління. Вони ввели типи бізнесових проблем у свою сітку та розділили її горизонтальною лінією. Ця лінія розділяє проблеми, які можна було на той час успішно розв’язувати з комп’ютерною допомогою (вище пунктирної лінії) і проблеми, для яких іще не була готова повна комп’ютерна підтримка. Верхню частину назвали «структуровані системи рішень» (Structured decision systems — SDS), а нижню частину — «системи підтримки прийняття рішень» (Decision support systems — DSS).

Як бачимо, Горрі й Мортон спочатку використовували термін DSS тільки для позначення майбутніх комп’ютеризованих додатків. Згодом він прижився та застосовувався до всіх комп’ютерних додатків, які призначено для підтримки прийняття рішень як наявних, так і майбутніх.

Не існує загальноприйнятого визначення СППР. Відштовхуючись саме від початково утвореної концепції Горрі й Мортона, можна дати найґрунтовніше трактування поняття СППР. Система підтримки прийняття рішеньє інтерактивною системою, яка забезпечує користувачеві легкий доступ до моделей і даних для того, щоб підтримати процес прийняття рішень стосовно слабоструктурованих і неструктурованих задач.

Проте слід зауважити, що розмаїття пропонованих означень систем підтримки прийняття рішень відбиває широкий діапазон різних форм, розмірів і типів СППР. Але практично всі види цих ком­п’ютерних систем характеризуються чіткою структурою, яка містить три головні компоненти: підсистему інтерфейсу користувача; підсистему керування базою даних і підсистему керування базою моделей. Ці три підсистеми утворюють основу класичної структури СППР, завдяки якій останні відрізняються від інших типів інформаційних систем. Останнім часом із розвитком глобаль­ної мережі Інтернет, корпоративних (Інтранет) та міжорганізаційних (Ентернет) мереж до СППР додають нову підсистему — систему керування повідомленнями (комунікаціями або зв’яз­ком) — СКП.

Специфічні особливості компонентів СППР забезпечують у СППР реалізацію таких важливих властивостей за побудови інформаційних систем, як інтерактивність, інтегрованість, потужність, доступність, гнучкість, надійність, робастість, керованість.

Способи взаємодії особи, що приймає рішення, з СППР. Корис­тувачі мають бути інформаційно й комп’ютерно грамотними, тобто розуміти сутність використовуваної інформації та вміти працювати безпосередньо за комп’ютером. Проте комп’ютерна грамотність творця рішень не є обов’язковою умовою успішного використання СППР. Річ у тім, що багато керівників різного рівня не відчувають потреби працювати за комп’ютером, а надають перевагу спілкуванню з людьми. Тому системи підтримки при­йняття рішень проектуються з урахуванням цього чинника.
У цьому плані реально використовуються такі основні п’ять режимів взаємодії ОПР з СППР: удосконалений термінальний, термінальний, режим клерка, режим посередника та автоматизований режим («на підпис»). Відомі також і різні змішані режими, які скомбіновано з п’яти основних.

Еволюція СППР. В еволюції систем підтримки прийняття рішень можна вирізнити три покоління СППР: перше покоління розроблялося в період 1970 — 1980-х років, друге — з початку 80-х до середини 90-х, третє — з середини 90-х і донині (розроблення нових типів триває). Перше покоління СППР, майже пов­ністю повторювало функції звичайних управлінських систем щодо надання комп’ютеризованої допомоги у прийнятті рішень. Основні компоненти СППР мали такі ознаки: керування даними — великі обсяги інформації, внутрішні й зовнішні банки даних, оброблення й оцінювання даних; керування обчисленнями (моделювання) — моделі, розроблені фахівцями в галузі інформатики для спеціальних проблем; користувацький інтерфейс (мова спілкування) — мови програмування, створені для великих ЕОМ, які використовуються виключно програмістами.

СППР другого покоління вже мали принципово нові ознаки: керування даними — необхідна й достатня кількість інформації про факти згідно зі сприйняттям ОПР, що охоплює приховані допущення, інтереси та якісні оцінки; керування обчисленнями й моделюванням — гнучкі моделі, які відтворюють спосіб мислення ОПР у процесі прийняття рішень; користувацький інтерфейс — програмні засоби, «дружні» користувачеві, звичайна мова, безпосередня робота кінцевого користувача.

СППР третього покоління мають ті самі ознаки, що і другого покоління, але з’явилися додаткові можливості за рахунок упровадження таких нових засобів інформаційних технологій та методів штучного інтелекту:

1. Сховищ і вітрин даних, що дає змогу творцям рішень аналізувати величезні обсяги даних про поточні ділові транзакції з метою вибору раціонального рішення.

2. OLAP-систем, які вможливлюють швидке та зручне маніпулювання великими базами даних для дослідження багатьох показ­ників бізнесової діяльності в різних ракурсах.

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!