Роздрукувати сторінку
Главная \ Методичні вказівки \ Методичні вказівки \ 1149 Теоретична довідка до ПР №1 Клавіатура комп’ютера

Теоретична довідка до ПР №1 Клавіатура комп’ютера

« Назад

Теоретична довідка до ПР №1 Клавіатура комп’ютера

Клавіатура служить для введення інформації в комп’ютер. На клавіатурі можна виділити основні групи клавіш: алфавітно-цифрові клавіші; функціональні клавіші; клавіші управління курсором; цифрова клавіатура; спеціальні (управляючі) клавіші; індикатори режимів.

Алфавітно-цифрові клавіші

Ці клавіші призначені для введення зображених на них символів. Для кожної мови клавіші при натисканні відображають певний символ цієї мови, а також символи пунктуації та спеціальні символи. Багато клавіш цієї частини клавіатури мають подвійні значення для даної мови. Це означає, що така клавіатура може бути використана для введення одного з двох символів, закріплених за даною клавішею.

Крім символьних клавіш в цій частині клавіатури є спеціальні клавіші, натиснення на які змінює значення інших клавіш. Саме тому ці клавіші називають управляючими.

Якщо на клавіші намальовані два символи для однієї і тієї мови, то при натисненні клавіш перемиканням регістрів Shift (від англ.. Shift – зсув) набирається верхній символ. Нижній символ виводиться на екран простим натисненням відповідної клавіші. При цьому не має значення, яку клавішу Shift використовують – праву чи ліву.

Якщо потрібно багато великих букв, то  натискати з ними клавішу Shift незручно. Зафіксувати режим великих букв можна за допомогою клавіші CapsLock. (Вона знаходиться над лівою клавішею Shift). При її натисненні загоряється маленька лампочка Caps Lock в правому верхньому куті клавіатури. Повторне натиснення цієї клавіші переводить клавіатуру в режим введення маленьких букв, індикатор Caps Lock при цьому гасне. Після однократного натиснення на цю клавішу всі клавіші, що натискаються надалі, крім клавіші верхнього (цифрового) ряду, будуть символами верхнього регістру (тобто всі букви будуть прописними). Верхній (цифровий) ряд „не реагує” на натиснення цієї клавіші. Символи цього ряду залишаються на нижньому регістрі, тобто дають цифри. Клавіша CapsLock – це приклад клавіші-перемикача: кожне наступне натиснення на цю клавішу відміняє дію попереднього її натиснення.

Управляючі клавіші Ctrl (від англ. to control – управляти) і Alt (від англ. alternate – змінити) натискають в комбінації з іншими клавішами. Значення таких комбінацій клавіш для кожної програми може бути в деяких випадках своїм, а в деяких – однаковим для даної операційної системи. Для деяких задач такі символи можуть взагалі не мати значення. (Наприклад, щоб ввести апостроф треба натиснути і утримувати клавішу Alt зліва і при цьому на цифровій клавіатурі набрати код 039, за умови що цифрова клавіатура увімкнена.)

До управляючих клавіш відноситься також Pause. Ця клавіша використовується для тимчасової зупинки виконання програми. Для продовження виконання необхідно натиснути будь-яку клавішу.

Клавіша Esc (від англ. to escape – рятуватися, тікати) вживається, як правило, для припинення вже початого виконання дії, виходу з режиму, завершення роботи в деякому режимі і повернення до попереднього режиму. Значення цієї клавіші може змінюватися в залежності від задачі, яка виконується на комп’ютері.

Клавіша Tab – клавіша табуляції. Вона також може використовуватися по-різному. Як правило, кожне натиснення цієї клавіші призводить до переміщення курсору на вісім (це число можна змінювати) позицій праворуч.

Функціональні клавіші

Будь-яка клавіша, яка не використовується для введення букви або символу, наприклад, „табулятор”, „повернення” або „зміщення”, є функціональною.

При натисненні функціональних клавіш комп’ютер виконує дії, які визначаються програмою, яка в даний момент виконується на комп’ютері.

Функціональними клавішами вважають клавіші F1, F2, …, F12. Ці клавіші не мають постійного конкретного призначення. Їх призначення може бути різним при розв’язуванні різних задач. Їх можна перепрограмувати на виконання спеціальних завдань, наприклад, вибір кольору при кожному натисненні клавіші. Наприклад, клавіша F1, як правило, в більшості програм використовується для виклику підказки (допомоги).

Клавіші управління курсором

Клавіші даного типу служать для переміщення курсору на екрані дисплея. У багатьох комп’ютерах – це чотири клавіші зі стрілками. Їх натиснення забезпечує переміщення курсору на екрані дисплея на одну позицію відповідно вліво, вправо, вниз, вгору. Натиснення клавіші End, як правило, призводить до переміщення курсору в курсору в кінець рядка, а клавіші Home – на початок рядка.

Клавіша PgUp (від англ. Page Up – на сторінку вгору) використовується в ситуаціях, пов’язаних з переглядом на екрані дисплея текстів, які займають більше ніж один екран (сторінку). З її допомогою можна вивести на екран попередню сторінку тексту.

Клавіша PgDn (від англ. Page Down – на сторінку вниз) використовується в разі необхідності вивести на екран наступну сторінку тексту.

Цифрова клавіатура

Крім того, на багатьох клавіатурах ПК є ще спеціальна цифрова клавіатура. Вона відділена від основної групи клавіш і нагадує клавіатуру мікрокалькулятора. Як і на символьній клавіатурі більшість клавіш тут мають подвійні позначення. Одне з яких – цифра. Саме тому ця частина клавіатури називається цифровою. Ця клавіатура може знаходитися в одному з двох режимів. В одному режимі вводять цифри і десяткову точку (режим введення цифр), в іншому – змінюють положення курсору на екрані (режим управління курсором).

Клавіша NumLock, розташована у верхньому ряду цифрової клавіатури, є клавішею-перемикачем між режимом управління курсором і режимом роботи з цифрами. Якщо натиснути клавішу NumLock, то при використанні клавіш цифрової клавіатури на екран будуть виводитися відповідні цифри. На клавіатурі є світловий індикатор, який вказує, в якому режимі вона знаходиться. Якщо віконце індикатора цифрової клавіатури світиться, то цифрова клавіатура знаходиться в режимі введення цифр. Щоб перевести цифрову клавіатуру в режим управління курсором, треба натиснути клавішу NumLock. При цьому віконце індикатора цифрової клавіатури на буде світитись.

Спеціальні клавіші

Натисненням клавіші Enter (введення) закінчується введення команд і екранних рядків. Після натиснення на цю клавішу набрані дані поступають на опрацювання в комп’ютер.

Щоб залишити між словами або символами один або кілька пропусків, використовується клавіша пропуск. Слова відокремлюються одне від одного одним або кількома пропусками. Клавіша пропуск (англ. Space Bar) знаходиться в нижньому ряду символьної клавіатури (вона найбільша за розміром).

Для вилучення неправильно набраного символу використовують клавіші BackSpace (або стрілочка) і Delete (від англ. to delete –вилучити).

Натиснення клавіші Delete в тексті призводить до видалення символу з позиції справа від курсора і переміщення тексту, що знаходиться справа від курсору, вліво на одну позицію, а також в операційних системах  Windows натискання цієї клавіші приводить до видалення виділених об’єктів папки чи виділених фрагментів тексту. Клавіша BackSpace використовується для вилучення символу зліва від курсору, при цьому останній переміщується на одну позицію вліво.

Як правило, введення тексту здійснюється в режимі вставлення. Перехід до режиму заміни відбувається при натисненні клавіші Insert (від англ. to insert – вставити). Вимкнення режиму вставлення і перехід до режиму заміни здійснюється повторним натиснення Ins. У режимі заміни введення з клавіатури символів призводить до заміни символів в позиції курсору.

Клавіша ScrollLock також є клавішею-перемикачем і використовується для ввімкнення чи вимкнення режиму „прокрутки” екрану або скролінгом ( від англ. scrolling – переміщення, прокрутка).   

Крім названих вище клавіш, на багатьох клавіатурах присутні клавіші для роботи в середовищі Windows: натиснення клавіші з зображенням логотипу Windows  аналогічне натисненню кнопки Пуск на Панелі задач, клавіша з піктограмою меню зі стрілкою працює аналогічно правій кнопці Миші – відкриває контекстне меню виділеного об’єкта.

Клавіша PrnScreen в середовищі Windows використовується для копіювання в буфер обміну зображення з екрана монітора.

Системи кодування даних в комп’ютерній техніці

1. Позиційні cистеми числення

Під системою числення розуміють спосіб представлення будь-якого числа за допомогою деякого алфавіту символів, званих цифрами. Системи числення бувають позиційними і непозиційними.

У позиційних системах числення значущість (вага) кожної цифри числа залежить від позиції, яку вона займає. Значення числа, що складається з n цифр, може бути визначено таким чином:

n-1Хn-2Хn-3Хn-4 … Х1Х0)m = Хn-1 .mn-1 + Хn-2 .mn-2 + … +Х0 .m0

де m — основа системи числення;

хi — символ в і-й позиції, 0 ≤х і ≤m; 0 ≤ і ≤ (n-1);

mi— вага і-го знакомісця.

Для десяткової системи числення m = 10, символи, що використовуються: 0÷9.

Приклад:

76110 = 7· 102 + 6· 101 + 1·100 .

i

2

1

0

xi

7

6

1

mi

100

10

1

xi ·mi

700

60

1

Окрім десяткової системи числення широке поширення в інформатиці мають позиційні системи числення з  основами 2, 8, 16.

Електронні блоки комп’ютера можуть обробляти інформацію, представлену тільки в цифровій формі, причому зазвичай комп’ютери працюють з двійковою системою числення: m=2; символи  1 і 0.

З погляду електроніки значення одиниці може бути представлено наявністю напруги, потенціалу або струму, а нуль — відсутністю їх.

Розглянемо представлення чисел в двійковій системі числення. Вага знакомісць:

2°=1, 21= 2, 22 = 4, 23=8, 24=16, 25=32, 26=64, 27=128, 28=256, 210=1024, 216=65536.

Використання при лічбі десяткової системи стало для людини звичкою, а асоціювання числа цієї системи числення з кількістю об’єктів лічби сформованим і зрозумілим. Натомість числа  двійкової, вісімкової та шістнадцяткової систем числення у більшості людей, через відсутність практики використання, погано асоціюються з кількістю об’єктів лічби і тому потребують їх переведення у десяткову систему для усвідомлення.

Переведення числа з десяткової системи числення в двійкову

Переведення числа з десяткової системи в двійкову здійснюється окремо для цілої і дробової частин числа за наступними алгоритмами:

а) ціле десяткове число ділиться порівну на основу 2, потім на 2 діляться послідовно всі частки від цілочисельного ділення, доки частка не стане менша за  основу. В результат заноситься остання частка і всі залишки від ділення, починаючи з останнього. Наприклад:

22710= 111000112;

б) десятковий дріб послідовно множиться на основу 2, причому відразу після кожної операції множення одержана ціла частина записується в результат і в подальшому множенні участі не бере. Процес множення продовжується до зникнення дробової частини числа. Наприклад, для десяткового дробу 0,75:

Кількість операцій множення може бути для деяких десяткових дробів нескінченою чи дуже великою. Тоді кількість знаків після коми залежить від необхідної точності, наприклад: 0,6310=0,10100001010001111012 з точністю до дев’ятнадцятого знаку після коми:

0,63·2

1,26·2

0,52·2

1,04·2

0,08·2

0,16·2

0,32·2

0,64·2

1,28·2

0,56·2

1,12·2

0,24·2

0,48·2

0,96·2

1,92·2

1,84·2

1,68·2

1,36·2

0,72·2

1,44·2

0,88·2

Переведення числа з двійкової системи числення в десяткову

Переведення числа з двійкової системи числення в десяткову можна здійснювати для цілої і дробової частин числа по одному алгоритму шляхом обчислення суми добутку цифр двійкового числа на вагу її знакомісця:

11100011,101000112 = 1 • 27 + 1 • 26+ 1 • 25 + 0 • 24 + 0 • 23 + 0 • 22 + 1 • 21 +  1 •20 +1 • 2-1 + 0 • 2-2+ 1 • 2-3 + 0 • 2-4 + 0 • 2-5 + 0 • 2-6+ + 1 • 2-7 +1 • 2-8  = 128 +

+64 + 32 + 2 + 1 +0,5 + 0,125 + 0,0078 + 0,0039  = 227,6367

Вісімкова та шістнадцяткова системи числення

Двійкова система числення незручна для використовування людиною, тому програмісти використовуютьвісімкову (m=8, символи, що використовуються,  0¸7) і шістнадцяткову (m=16, символи, що використовуються, 0¸9, A¸F) системи числення (табл. 1).

Табл. 1 Співвідношення між числами у різних системах числення

Десяткова

Двійкова

Вісімкова

Шістнадцяткована

0

0000

0

0

1

0001

1

1

2

0010

2

2

3

0011

3

3

4

0100

4

4

5

0101

5

5

6

0110

6

6

7

0111

7

7

8

1000

10

8

9

1001

11

9

10

1010

12

А

11

1011

13

B

12

1100

14

C

13

1101

15

D

14

1110

16

Е

15

1111

17

F

Кожна трійка двійкових розрядів відповідає одній вісімковій цифрі (див. таб.А), а кожна четвірка двійкових розрядів — шістнадцятковій цифрі (див. таб.Б). Звідси випливає правило переведення з двійкової системи у вісімкову і шістнадцяткову системи числення. Відокремлювати розряди у записі двійкового числа слід справа наліво. Якщо початкова кількість цифр не кратна 3 (при переведенні числа у вісімкову систему числення) або 4 (при переведенні числа у шістнадцяткову систему числення), дописуються нулі зліва.

Наприклад:

a) 111100112= 1111  00112 = F316

b) 1110100112 = 111  010  0112 =7238.

Зворотнє перетворення аналогічне:

a) А916=1010  10012 =101010012

b) 3758=011  111  1012=111111012.

Переведення числа з десяткової системи в m-кову систему числення виконується аналогічно переведенню в двійкову систему шляхом цілочисельного ділення десяткового числа на основу системи числення m до тих пір, поки частка не стане менше за дільник. Так, наприклад, перетворення десяткового числа 572 в шістнадцяткову систему здійснюється таким чином.

Переведення з m-кової системи числення в десяткову виконується шляхом додавання  добутків всіх відповідних десяткових еквівалентів символів числа в m-ковій системі на вагу відповідного знакомісця.

Приклад переведення з шістнадцяткової системи числення в десяткову систему:

23С16 = 2·162 + 3·161 + С·160 =2·162 + 3·161 + 12·160 =512+48+l2=57210.

Двійкова алгебра. Форми представлення чисел в ПК

В пам’яті ПК двійкові числа зберігаються в регістрах, що складаються з 8 комірок, тобто мінімальне двійкове число, яке можна розмістити в пам’яті, повинно бути восьмирозрядним. При цьому в незаповнених комірках регістра (в старших розрядах) записуються нулі.

На відміну від десяткової системи в двійковій системі числення відсутні спеціальні символи, що позначають знак числа: додатній (+) або від’ємний  (-), тому для представлення двійкових від’ємних чисел використовуються наступні дві форми.

Форма числа зі знаком — старший (лівий) розряд позначається як знаковий і містить інформацію тільки про знак числа:

1 — число від’ємне;

0 — число додатне.

Решта розрядів відводиться під абсолютну величину числа. Наприклад:

510 = 000001012     та     -510= 1000 01012.

Форма оберненого додаткового коду, перетворення в яку виконується за таким алгоритмом:

1) записати число у формі числа зі знаком;

2) інвертувати всі розряди числа, крім знакового розряду;

3) додати одиницю до одержаного коду;

4) відновити одиницю в знаковому розряді.
Перетворення числа

-510=10000101 →1111010 + 1→111 1011→1111 10112.

Арифметико – логічний пристрій комп’ютера виконується так, щоб від’ємні числа були представлені в додатковому коді, оскільки це дає істотну економію часу при виконанні з ними арифметичних операцій.

Основні властивості додаткових кодів:

  1. Додатковий код додатнього числа — саме число.

  2. Перетворення додаткового коду по наведеному алгоритму перетворення приводить до первинного виду числа в знаковій  формі.

Правила виконання арифметичних операцій в двійковій системі числення

Додавання. Операція додавання виконується так само, як і в десятковій системі. Переповнення розряду приводить до появи одиниці в наступному (вищому) розряді. Слід пам’ятати, що 0+0=0,  0+1=1,  1+1=10. Тоді.

Віднімання. Оскільки більшість сучасних комп’ютерів має тільки один апаратний суматор, за допомогою якого реалізуються всі арифметичні операції, віднімання зводиться до додавання від’ємного числа.

Алгоритм операції віднімання шляхом додавання додаткових кодів:

1) перетворити від’ємне число з форми зі знаком в додатковий код;

2) виконати операцію двійкового  складання над всіма розрядами, включаючи знаковий, ігноруючи одиницю перенесення з найвищого розряду;

3) при рівності одиниці знакового розряду суми, що означає отримання від’ємного результату у формі додаткового коду, необхідно перетворити результат в знакову форму. Наприклад:

13-15=13+(-15)

-1510=10001111→1110000+1→1110001→ 11100012

Таким чином, при виконанні операцій додавання і віднімання арифметико-логічному пристрою процесора доводиться виконувати порозрядне складання з перенесенням, інвертування і перевірку на знак двійкових чисел.

У тих випадках, коли необхідно виконати арифметичні дії над числами, більшими за 127, вони розміщуються вже не в одному, а в двох і більше регістрах.

Множення. Якщо разом з перерахованими операціями виконати операції зсуву, то за допомогою суматора можна виконати і множення, яке зводиться до серії повторних додавань. Якщо цифра в нульовій позиції множника дорівнює 1, то множене переписується під відповідними розрядами, множення на подальші одиниці приводять до зсуву доданку вліво на одну позицію. Якщо цифра множника дорівнює 0, то наступний доданок зміщується на дві позиції вліво. Це характерно і для десяткової системи числення. Наприклад:

1510.1310=19510=110000112.

Врахуємо, що 1510=000011112 ,  а  1310=000011012.

Ділення. При виконанні операції ділення кілька разів проводиться операція віднімання. Тому заздалегідь слід знайти додатковий код дільника. Ділення виконується шляхом повторного віднімання і зсуву. Для прикладу виконаємо ділення числа 195 на 15 або в двійковій системі 110000112 на 000011112. Додатковий код числа 00001111 → 11110001. Оскільки за правилами ділення кожне проміжне ділене повинно бути більше дільника, вибираємо як перше ділене число 11000, тобто перші п’ять розрядів, і додаємо зліва три нулі, доповнюючи ділене до 8 розрядів. Потім проводимо додавання до нього додаткового коду дільника і заносимо в частку одиницю. Якщо наступне ділене після зносу чергової цифри буде менше дільника, то в результат заноситься нуль і в ділене зноситься ще одна цифра з початкового діленого. Наприклад:

Ділене 111 на третьому кроці після додавання і знесення чергового розряду менше дільника, тому записуємо в результат 0 і зносимо ще один розряд з тих, що залишилися в діленому. Після третього кроку результат додавання дорівнює 0, ділення завершено.

Відповідь: 000011012 = 1310.

Представлення цілих і дійсних чисел

1. Цілі числа зі знаком

Тип

Кількість біт

Діапазон  значень

Короткий

16

від -32768 до + 32767

Середній

32

від -2·109 до+2·109

Довгий

64

від -9 ·1018 до+ 9 ·1018

Дійсні числа, представлені у формі з плаваючою  крапкою.

Будь-яке дійсне число N можна подати у вигляді N = ±A • m ±p, де А — мантиса, m — основа системи числення, р — характеристика (або порядок) числа. Якщо після коми в мантисі стоїть не нуль, то число називається нормалізованим справа. Нормалізоване число одинарної точності (до семи значущих цифр) розміщується в пам’яті в 32 бітах таким чином.

Оскільки в нормалізованій мантисі перша цифра завжди дорівнює 1, її переводять в цілу частину числа, а запис мантиси в пам’ять починається з другої цифри. Перша одиниця автоматично відновлюється при перетворенні числа або в процесі обчислення.

Порядок числа з плаваючою комою змінюється в діапазоні від -127 до +128. Для того, щоб порядок був завжди додатнім, його приймають збільшеним на 127:

P Зміщ = P + 127.

Такий спосіб представлення порядку називають зміщеним. Розглянемо приклади:

1) Число - 0,062510 = - 0,00012 = -1,0*2-4 розміститься в пам’яті комп’ютера таким чином: 101111011 00000000000000000000000.

Перший біт = 1, а це означає, що число від’ємне.

Р Зміщ= - 4 +127 = 12310 = 011110112, мантиса складається з нулів.

2) Число 2510= 110012 = 1,1001 * 24 розміститься в пам’яті комп’ютера таким чином: 010000011 10010000000000000000000.

Перший біт = 0 , отже число додатнє.

Р Зміщ = 4+127 = 13110= 100000112, в мантисі після відкидання цілої частини залишається 1001.

Нормалізоване число подвійної точності розміщується в пам’яті в 80 бітах, причому під мантису відводиться 55 біт.

Таким чином, кількість біт інформації в числі визначається кількістю знакомісць, необхідних для представлення цього числа в двійковій системі.

Машинні одиниці інформації

Спочатку слово «інформація» означало відомості про навколишній світ і перебігаючі в ньому процеси, що припускає наявність значення, значущості повідомлення. Значення і значущість — поняття людські, суб’єктивні. Інформацію перед використнням (обробкою, зберіганням, передачею) необхідно закодувати. Кодування проводиться за допомогою спеціальних алфавітів. На відміну від загальноприйнятих алфавітів (національних, азбуки Морзе, рельєфного шрифту Брайля), що використовуються людиною, при роботі ЕОМ застосовується двійковий алфавіт.

Кодування інформації, при якому використовуються два символи 1 і 0, називається двійковим кодуванням.

Мінімальний об’єм інформації, який може бути переданий за допомогою цього кодування, тобто цифри 1 або 0, називають бітом (від англійського binary digit — двійковий розряд).

Зазвичай пристрої ЕОМ працюють не з окремими бітами, а з групою бітів відразу. Послідовність, складена з восьми бітів, складає один байт.

Для вимірювання кількості інформації використовуються також крупніші одиниці:

1 Кбайт = 1024 байт ( 210 байт)

1 Мбайт = 1024 Кбайт (220 байт)

1 Гбайт = 1024 Мбайт (230 байт)

1 Тбайт = 1024 Гбайт (240 байт)

1 Пбайт = 1024 Тбайт (250 байт)

1 Ебайт = 1024 Пбайт (260 байт)

1 Збайт = 1024 Ебайт (270 байт).

Системи кодування ASCII, Windows 1251, Unicode та інші. Кодування символьної інформації

При введенні в комп’ютер символьної інформації символи (літери, цифри, знаки), що вводяться, кодуються певними комбінаціями нулів і одиниць, а при виведенні їх для читання людиною (на монітор або принтер) за кодом символу будується зображення символу.

Кожному символу призначається код — послідовність з фіксованої кількості нулів і одиниць зі взаємно однозначною відповідністю. Використовуючи одну двійкову цифру (один біт) можна закодувати всього 2 символи. Двохбітових комбінацій може бути чотири→00; 01, 10, 11, тобто 22, за допомогою трьох бітів можна одержати вісім різних комбінацій нулів і одиниць (23). Оптимальна кількість символів, які використовуються при наборі різних текстів, дорівнює приблизно 250 (літери латинські і кирилиця, заголовочні і рядкові, розділові знаки, цифри, математичні знаки, елементи псевдографіки). В двійковій системі така кількість символів може бути закодована послідовністю з 8 біт (28=256), тобто одним байтом. Якщо кожному символу алфавіту поставити у відповідність певне ціле число, то за допомогою двійкового коду можна однозначно кодувати  текстову інформацію. Вісім двійкових розрядів достатні для кодування 256 різних символів. Цього вистачить, щоб зобразити різними комбінаціями восьми бітів всі символи англійської, української і російської мов, як рядкові, так і прописні, а також розділові знаки, символи основних арифметичних дій і загальноприйняті спеціальні символи.

Для того, щоб весь світ однаково кодував текстові дані, потрібні єдині таблиці кодування. Для англійської мови, що захопила де-факто нішу міжнародного засобу спілкування Інститут стандартизації США (ANSI — American National Standard Institute) ввів в дію систему кодування ASCII (American Standard Code for Information Interchange — стандартний код інформаційного обміну США). В системі ASCII закріплено дві таблиці кодування — базова і розширена. Базова таблиця закріплює значення кодів від 0 до 127, а розширена відноситься до символів з номерами від 128 до 255. Перші 32 коди базової таблиці, починаючи з нульового, віддано виробникам апаратних засобів (в першу чергу виробникам комп’ютерів і друкуючих пристроїв). В цій області розміщуються так звані управляючі коди, яким не відповідають ніякі символи мов, і, відповідно, ці коди не виводяться ні на екран, ні на пристрої друку, але ними можна управляти тим, як проводиться виведення інших даних. Починаючи з коду 32 і закінчуючи  кодом 127 розміщені коди символів англійського алфавіту, розділових знаків, цифр, символів арифметичних дій і деяких допоміжних символів. Базова таблиця кодування ASCII наведена в таблиці 2.

Підтримка виробників устаткування і програм вивела американський код ASCII на рівень міжнародного стандарту, і національним системам кодування довелося «відступити» в другу, розширену частину системи кодування, що визначає значення кодів з 128 по 255. Відсутність єдиного стандарту в цій області привела до множинності одночасно діючих кодувань. Тільки в Росії можна вказати три діючі стандарти кодування і ще два застарілих.

Для кодування символів російської і української мов, відоме як система кодування Windows-1251, було введено «ззовні» — компанією Microsoft, але, враховуючи широке розповсюдження операційних систем і інших продуктів цієї компанії на Україні і в Росії, вона глибоко закріпилася і знайшла широке розповсюдження (таблиця 3). Це кодування використовується на більшості  комп’ютерів, що працюють під управлінням операційних систем  Windows.

Інше поширене кодування носить назву КОИ-8 (код обміну інформацією, восьмизначний) — її походження відноситься до часів дії Ради Економічної Взаємодопомоги держав Східної Європи. Сьогодні кодування КОИ-8 має значне розповсюдження в комп’ютерних мережах на території Росії і в російському секторі Інтернету.

Таблиця 2. Базова таблиця кодування ASCII

32 пропуск

48    0

64  @

80  Р

96    `

112  p

33     !

49    1

65  А

81  Q

97   а

113  q

34     "

50    2

66  B

82  R

98   b

114  r

35    #

51    3

67  C

83  S

99   c

115  s

36    $

52    4

68  D

84  Т

100  d

116  t

37    %

53    5

69  Е

85  U

101  e

117  u

38   &

54    6

70  F

86  V

102  f

118  v

39    '

55    7

71  G

87  W

103  g

119  w

40   (

56    8

72  Н

88  X

104  h

120  x

41   )

57    9

73  I

89  У

105  i

121  у

42   *

58    :

74  J

90  Z

106  j

122  z

43  +

59    ;

75  K

91  [

107  k

123  {

44   ,

60   <

76  L

92  \

108  i

124  |

45   -

61    =

77  М

93  ]

109  m

125  }

46   .

62   >

78  N

94    ^

110  n

126  ~

47   /

63   ?

79 О

95    _

111  0

127 

Таблиця 3. Кодування Windows 1251

128 Ђ

144 ђ

160

176 °

192 А

208 Р

224 а

240 р

129 Ѓ

145 ‘

161 Ў

177 ±

193 Б

209 С

225 б

241 с

130 ,

146 ’

162 ў

178 I

194 В

210 Т

226 в

242 т

131 ѓ

147 “

163 Ј

179 i

195 Г

211 У

227 г

243 у

132 „

148 „

164 ¤

180 ґ

196 Д

212 Ф

228 д

244 ф

133...

149 •

165 Ґ

181 μ

197 Е

213 X

229 е

245 х

134 †

150 -

166 ¦

182 ¶

198 Ж

214 Ц

230 ж

246 ц

135 ‡

151 -

167 §

183 ·

199 3

215 Ч

231 з

247 ч

136 ?

152 ˜

168 Ё

184 ё

200 И

216 Ш

232 и

248 ш

137 ‰

153 ™

169 ©

185 №

201 Й

217 Щ

233 й

249 щ

138 Љ

154 љ  

170 Є

186 є

202 К

218 Ъ

234 к

250 ъ

139 <

155 >

171 «

187 »

203 Л

219 Ы

235 л

251 ы

140 Њ

156 \ 

172 ¬

188 j

204 М

220 Ь

236 м

252 ь

141 Ќ

157 : 

173 -

189 S

205 Н

221 Э

237 н

253 э

142 Ћ

158 ћ

174 ®

190 s

206 О

222 Ю

238 о

254 ю

143 Џ

159 џ

175 Ї

191 ї

207 П

223 Я

239 п

255 я

Універсальна система кодування текстових даних UNICODE

Труднощі, пов’язані із створенням єдиної системи кодування текстових даних, викликані обмеженим набором кодів (256). Натомість очевидно, що при кодуванні символів не восьмирозрядними двійковими числами, а числами з більшою кількістю розрядів, то і кількість кодів стане набагато більшою. Така система кодування, заснована на 16-розрядному кодуванні символів, вже розроблена і має назву універсальної UNICODE. Шістнадцять розрядів дозволяють забезпечити унікальні коди для 65 536 різних символів — це поле достатнє для розміщення в одній таблиці символів більшості мов планети.

Не дивлячись на тривіальну очевидність такого підходу, простий механічний перехід на дану систему довгий час стримувався через недостатні ресурси засобів обчислювальної техніки (в системі кодування UNICODE всі текстові документи автоматично стають удвічі більші). В другій половині 90-х років технічні засоби досягли необхідного рівня забезпеченості ресурсами, і сьогодні ми спостерігаємо поступовий переклад документів і програмних засобів на універсальну систему кодування.

Кодування графічної інформації

При перегляді  графічного зображення через збільшувальне скло  можна бачити дрібні точки, які називають пікселами, які створюють характерний візерунок, званий растром. Лінійні координати і індивідуальні властивості кожної точки (яскравість) можна виразити за допомогою цілих чисел, тобто можна сказати, що растрове кодування дозволяє використовувати двійковий код для представлення графічних даних. Загальноприйнятим на сьогоднішній день вважається представлення чорно-білих ілюстрацій у вигляді комбінації точок з 256 градаціями сірого кольору, і, таким чином, для кодування яскравості будь-якої точки  достатньо восьмирозрядного двійкового числа.

Для кодування кольорових графічних зображень застосовується принцип декомпозиції довільного кольору на основні складові. При цьому використовують три основні кольори: червоний (Red, R ), зелений (Green, G) і синій (Blue, В). Будь-який колір, видимий людським оком, практично можна одержати з доволі непоганою точністю шляхом механічного змішування цих трьох основних кольорів. Така система кодування дістала назву  RGB по перших буквах назв основних кольорів. Якщо для кодування яскравості кожної з основних складових використовувати по 256 значень (вісім двійкових розрядів), як це прийнято для пів-тонових чорно-білих зображень, то на кодування кольору однієї точки (піксела) треба витратити 24 розряди. При цьому система кодування забезпечує однозначне визначення 16,5 млн. різних кольорів, що насправді близьке до чутливості людського ока. Режим представлення кольорового зображення з використанням 24 двійкових розрядів називається повнокольоровим (True Color).

Кожному з основних кольорів можна поставити у відповідність додатковий колір, тобто колір, який доповнює основний колір до білого. Неважко помітити, що для будь-якого з основних кольорів додатковим буде колір, утворений сумою пари решти основних кольорів. Відповідно, додатковими кольорами є: блакитний (Cyan, З), пурпурний (Magenta, М) і жовтий (Yellow, У). Принцип декомпозиції довільного кольору на складові компоненти можна застосовувати не тільки для основних кольорів, але і для додаткових, тобто будь-який колір можна подати у вигляді суми блакитної, пурпурної і жовтої складових. Такий метод кодування кольору застосовується  в поліграфії, але в поліграфії використовується ще і четверта фарба — чорна (Black, K). Тому дана система кодування позначається чотирма літерами CMYK (чорний колір позначається літерою К, тому, що літера В вже зайнята синім кольором), і для представлення кольорової графіки в цій системі треба мати 32 двійкові розряди. Такий режим теж називається повнокольоровим (True Color).

Якщо зменшити кількість двійкових розрядів, що використовуються для кодування кольору кожної точки, то можна скоротити об’єм даних, але при цьому діапазон кодованих кольорів помітно скорочується. Кодування кольорової графіки 16-розрядними двійковими числами називається режимом High Color.

При кодуванні інформації про колір за допомогою восьми біт даних можна передати тільки 256 колірних відтінків. Такий метод кодування кольору називається індексним. Значення назви полягає в тому, що, оскільки 256 значень абсолютно недостатні, щоб передати весь діапазон кольорів, доступний людському оку, код кожної точки растру виражає не колір сам по собі, а тільки його номер (індекс) в якійсь довідковій таблиці, званій палітрою. Зрозуміло, ця палітра повинна прикладатися до графічних даних — без неї не можна скористатися методами відтворення інформації на екрані або папері (тобто, скористатися, звичайно, можна, але через неповноту даних одержана інформація не буде адекватною: листя на деревах може виявитися червоним, а небо — зеленим).

Якість графічного зображення залежить від кількості точок (пікселів) на  1 дюйм  (для принтерів та сканерів) чи кількістю точок на площі (для моніторів).  Цей параметр називається роздільною здатністю  і вимірюється для принтерів та сканерів в точках на дюйм — dpi. Роздільна здатність монітора вимірюється кількістю точок по вертикалі та горизонталі і має вигляд mxn.

Розрахунок об’єму графічної інформації зводиться до обчислення добутку кількості пікселів на зображенні на кількість розрядів, необхідних для кодування кольору однієї крапки.

Наприклад, для кольорової картинки, складеної з 256 кольорів в графічному режимі монітора 640 х 480, потрібен такий об’єм відеопам’яті:

8 • 640 • 480 = 2457600 (біт) = 307200 (байт) = 300 (Кбайт).

Кодування звукової інформації

Методи і системи кодування  звукової інформації прийшли в обчислювальну техніку найпізніше. Кодування звукової інформації двійковим кодом далеке від стандартизації. Окремі компанії  розробили свої корпоративні стандарти. Можна виділити два основні напрями.

Перший напрям базується на методі FM (Frequency Modulation), який полягає в  тому, що складний звук можна розкласти на послідовність простих гармонійних сигналів різних частот, кожний з яких є правильною синусоїдою, а отже, може бути описаний числовими параметрами, тобто кодом. В природі звукові сигнали мають неперервний спектр, тобто є аналоговими. Їх подання у вигляді дискретних цифрових сигналів виконують спеціальні пристрої — аналого-цифрові перетворювачі (АЦП). Зворотнє перетворення для відтворення звуку, закодованого числовим кодом, виконують цифро-аналогові перетворювачі (ЦАП). При таких перетвореннях неминучі втрати інформації, пов’язані з методом кодування, тому якість звукозапису звичайно виходить не цілком задовільною і відповідає якості звучання простих електромузичних інструментів із забарвленням, характерним для електронної музики. В той же час даний метод кодування забезпечує досить компактний код, і тому він знайшов застосування ще в ті роки, коли ресурси засобів обчислювальної техніки були явно недостатні.

Другий напрям використовує метод таблично-хвильового (Wave-Table) синтезу і краще відповідає сучасному рівню розвитку техніки. Якщо говорити спрощено, то можна сказати, що десь в наперед підготовлених таблицях зберігаються зразки великої кількості „реальних” звуків. Такі зразки звуків називають семплами. Числові коди відображають тип звуку, номер його моделі, висоту тону, тривалість і інтенсивність звуку, динаміку його зміни, деякі параметри середовища, в якому відбувається звучання, а також інші параметри, що характеризують особливості звуку. Оскільки як зразки використовуються «реальні» звуки, то якість звуку, одержаного в результаті синтезу,  дуже висока і наближається до якості звучання реальних музичних інструментів.

Теоретична довідка до ПР №2

Операційні системи сімейства Windows  є об’єктно-орієнтованими операційними системами

Моделлю робочого столу в офісі, на поверхні якого розміщуються різні папки та документи, в цих ОС виступає екран монітору, що має таку ж назву Робочий стіл. Він з’являється відразу ж після завантаження ОС. На ньому наявні значки (піктограми), які є графічним зображенням папок, документів, ярликів програм, ярликів папок та ярликів документів.  Їх можна виділяти, відкривати, переміщувати, переглядати, вивчати властивості тощо. Це означає, що дії, які раніше виконувалися з паперовими документами, виконуються з електронними документами. Добрий стиль роботи передбачає розміщення на столі тільки найнеобхідніших об’єктів. Тому на Робочому столі операційних систем Windows одразу після завантаження розміщуються в більшості випадків тільки папки Мой компьютер, Сетевое окружение, Корзина, Панель задач, Мои документы і ще кілька необхідних для повсякденної роботи папок і ярликів.

Ярлик – це короткий файл, в якому міститься повне ім’я об’єкта. Таким чином, ярлик – це Покажчик на об’єкт. За зовнішнім виглядом значок ярлика можна розпізнати за наявною у лівому нижньому куті значка стрілкою.

За своєю суттю Робочий стіл є системною папкою, що автоматично відкривається при завантаженні операційної системи.  Значки для об’єктів можна змінювати.

Папка Мой компьютер є кореневою папкою локальних ресурсів комп’ютера.

Містить значки наявних жорстких і гнучких магнітних дисків, оптичних дисків, папку Принтери та папку Панель управления.

Папка Сетевое окружение є папкою першого рівня ієрархічної файлової структури ПК. Вона відкриває доступ до всіх мережених ресурсів. Містить значки груп комп’ютерів та окремих комп’ютерів.

Папка  Корзина (електронний варіант смітника) зберігає вилучені об’єкти. Оскільки вилучені об’єкти остаточно не вилучаються з диска, їх можна поновити. Якщо виконати очистку Корзини, то поновити вилучене можна лише, якщо дія очистки  була останньою виконаною дією.

Панель задач має вигляд смуги, розміщеної зазвичай в нижній частині  Робочого столу. Панель – це форма представлення папки, у даному разі системної папки. На ній розміщуються різні значки: у лівій частині – кнопка Пуск; в правій частині можуть розміщуватись – індикатор годинника, індикатор розкладки клавіатури тощо; в середній частині розміщуються кнопки активних об’єктів, які завантажені в оперативну пам’ять. Справа від кнопки Пуск може розміщуватись панель Быстрый запуск, на якій розміщують ярлики найнеобхідніших програм та документів. Кнопка Пуск призначена для відкриття Головного меню операційної системи.

Головне меню операційних систем Windows

Головне меню операційно системи Windowsвідкриває швидкий доступдо всіх програмних засобів комп’ютера і засобів конфігурування її параметрів та інтерфейсу користувача.

Кнопка Пуск є образом системної папки Главное меню на Панелі задач.

Папка Главное меню складається з ярликів програм і вкладених папок, в яких теж знаходяться ярлики програм і вкладені папки. Ярлики об’єднані в папки за певною ознакою.

Існують такі способи відкриття Головного меню.

  1. За допомогою Миші - клацнути на кнопці Пуск.
  2. Натиснути на клавішу Win (клавіша з логотипом Windows).
  3. Одночасно натиснути Ctrl+Esc.

Переміщення між пунктами-командами зручно здійснювати або за допомогою Миші або за допомогою клавіш-стрілок клавіатури. Виділення команди – клацанням або натисканнм клавіші Enter.

Структура Головного меню операційних систем Windows

При класичному стилі Головне меню у всіх ОС сімейства Windows розділене на три частини:

²  НИЖНЮ ЧАСТИНУ;

²  СЕРЕДНЮ ЧАСТИНУ;

²  ВЕРХНЮ ЧАСТИНУ.

НИЖНЯ ЧАСТИНА Головного меню містить в більшості випадків такі команди:

²  Завершение сеанса….

²  Завершение работы (в Windows 98)

або

²  Выключить компьютер (в Windows XP).

!!!В деяких випадках в цій частині меню можуть з’явитись ще додаткові пункти.

Команда Завершение сеанса…. використовується  для завершення поточного сеансу роботи і входу в систему з іншим ім’ям і паролем. Причому не тільки при роботі в мережі, а й при роботі на одному комп’ютері декількох користувачів, якщо такі параметри операційної системи встановлені.

Команди Завершение работы та Выключить компьютер (в Windows XP) використовуються для:

²  завершення роботи ПК;

²  призупинення роботи ПК;

²  перезавантаження ОС;

²  переведення в очікувальний режим;

²  перезавантаження в режимі MS DOS.

Нижче наведені діалогові вікна, що з’являються при запуску цих команд.

Завершение работы (в Windows 98):

Выключить комп’ютер (в WindowsXP):

СЕРЕДНЯ  ЧАСТИНА Головного меню містить СТАНДАРТНІ пункти Ці пункти неможливо вилучити чи змінити, тому що це системні об’єкти, які відсутні в папці Главное меню.

Пункт Выполнить дозволяє запустити на виконання будь-яку з присутніх на диску програм, а також виконати певну команду. Наприклад:

Пункт Справка відкриває  вікно довідкової системи.

Пункт Найти має каскадне меню і дозволяє здійснити пошук:

  • файлів та папок;

  • певний комп’ютер у мережі;

  • пошук в Інтернеті;

  • пошук людей (їх адрес).

Пункт Настройка має каскадне меню і відкриває доступ до:

  • папки Панель управления, що дозволяє змінювати параметри операційної системи;

  • папки Принтери і факси, яка дозволяє виконувати управління всіми наявними принтерами і факсами, або встановлювати їх;

  • налагоджувати Панель задач і меню Пуск;

  • сетевые подключения.

Пункт Документы має каскадне меню доступу до ярликів останніх 15 документів, з якими працював на даному комп’ютері зареєстрований користувач (чи користувачі), а також папок, в яких вони зберігаються. Ці документи можна відкривати з каскадного меню і працювати з ними. Виділіть пункт і запишіть у зошит назви документів каскадного меню.

!!! Вилучити  об’єкти з цього меню можна так:

Для WindowsXP при класичному стилі Головного меню:

Пуск à Настройка àПанель задач і меню Пуск àперейти на вкладку меню Пуск àнатиснути кнопку Настроитьà натиснути кнопку Очистить.

Пункт Программы відкриває доступ до всіх програм, встановлених системою. Деякі ярлики програм чи текстових документів об’єднані в папки, тому деякі пункти мають каскадні меню декількох рівнів. Хоча пункти меню Программы можна змінювати, додаючи та вилучаючи пункти каскадних меню, вдаватись до цих дій потрібно у крайніх випадках, які в цій роботі не розглядаються.

ВЕРХНЯ ЧАСТИНА Головного меню містить ярлики для швидкого запуску і відкриття документів, програм чи папок, з якими користувачу доводиться працювати найчастіше. В цій частині можна розмістити бажані для користувача ярлики.

Розміщення і вилучення ярликів в Головному меню системи (для WindowsXP).

  1. Виділити значок своєї мережної папки у вікні Мой комп’ютер.

  2. Перетягнути значок своєї папки на кнопку Пуск правою чи лівою кнопкою Миші.

  3. Переконатись в наявності ярлика в Головному меню системи.

  4. Відкрийте Головне меню і клацніть на ярлику своєї папки правою кнопкою Миші.

  5. Клацніть на команді Удалить контекстного меню ярлика, що відкрилось.

  6. Переконатись в відсутності  ярлика в Головному меню системи.

  7. Повторіть кроки 1 – 4 цього завдання для остаточного розміщення ярлика вашої папки в Головному меню системи.

Тепер ви зможете відкривати свою папку з Головного меню системи.

Папка Мои документы є системною папкою, в якій за замовчуванням зберігаються документи користувача, за умови, що він не вказує іншу папку.

Стилі Робочого столу

Робочий стіл може мати два основних стилі:

  1. Обычный (Классический) стиль

  2. Стиль Web.

Стиль Web зручний насамперед при роботі у мережі Інтернет.

Для папок також можна застосувати такі види представлення об’єктів. Стиль Робочого столу чи будь-якої іншої папки насамперед впливає на спосіб виділення і відкриття об’єктів. Крім того, змінюється вигляд папки.

Управління об’єктами за допомогою Миші

Зручність роботи в середовищі операційних систем сімейства Windows значною мірою визначається використанням маніпулятора Миші і насамперед технології „вкажи і вибери”.

Миша має вигляд маленької пластмасової коробоч­ки з двома або трьома кнопками у верxнiй частинi та куль­кою в нижнiй. При перемiщеннi Мишi кулька обертається, а вiдповiдний електричний сигнал передається в пам’ять ПК, де він обробляється. Натискання на кнопкy Мишi зумовлює певну дiю. Миша використовується для виконання бiльшос­тi оперaцiй керування вибором i рисування. Втім, їx можна  виконати i без Мишi, за допомогою клавiатури, але зручнiсть та ефективнiсть роботи при цьому значно знижуються. З Мишею пов’язаний графічний об’єкт Покажчик, який переміщується на екрані монітора при переміщенні Миші по поверхні. Покажчик Миші може набувати різного вигляду в залежності від того, яка дія виконується операційною системою. В режимі вибору дій Покажчик за замовчуванням має вигляд стрілки.

Для роботи з Мишею необхiдна спецiальна програма ­– драйвер Мишi. У стандартному комплектi ОС Windows  пе­редбачено драйвери для Миш рiзних виробникiв та iн­ших аналогiчних пристроїв-Покажчикiв. Драйвери цих пристроїв підтримують стандарт «приєднай i працюй»(<Plug and Play»). Мишi такого типу розпiзнаються та вводяться в роботу системи автоматично.

Найчастiше в роботi застосовується лiва кнопка Мишi. Тому, якщо  не вказано на використання правої кнопки, мається на увазі ліва кнопка Миші.

Клацнути означає швидко натиснути і відпустити  ліву копку Миші. Клацнути на об’єкті – розташувати Покажчик Миші над об’єктом і клацнути. Двічі клацнути – два рази поспіль швидко натиснути і відпістити ліву кнопку Миші. Права кнопка Миші за замовчуванням є кнопкою, натискання якої  відкриває контекстне меню.

Меню —прямокутна ділянка екрану монітора з переліком пунктів-команд, з поміж яких одночасно можна обрати тільки одну.

Контекстне меню —це меню, що відкривається при натисканні правої кнопки Миші, являє собою перелік команд, які можна виконати над даним об’єктом.

Кожний різновид об’єктів має свій склад команд контекстного меню.

Перетягнути об’єкт (чи  виділені об’єкти) означає  змінити координати його положення на Робочому столі чи в якійсь іншій папці. Але ця технологія має більш глибокий зміст і забезпечує зручний спосіб роботи насамперед з файловою системою. При перетягуванні об’єкта на значок певної папки можна виконати його переміщення, чи копіювання, чи створити його ярлик у цій папці. Якщо виконати перетягування документа на значок принтера чи ярлика принтера, то можна здійснити його друкування. Англомовна назва технології перетягування – технологія „Drag &Drop” („Перенести і залишити”). Перетягувати об’єкт можна лівою або правою кнопкою Миші незалежно від стилю папки. За технологією виконання  перетягнути – розмістити Покажчик Миші над об’єктом, потім натиснути та утримувати натиснутою ліву (або праву) кнопку Миші і перемістити в потрібне місце. Якщо перетягування виконується правою кнопкою Миші, то відкриється контекстне меню, в якому потрібно клацнути на команді Переместить, Копировать, Создать ярлик чи Отменить в залежності від бажаної дії. Команда Отменить означає, що дія відміняється.

Технологія перетягування використовується і для обміну даними між документами шляхом перетягування виділеного з одного вікна в інше та для створення файлу-фрагменту на Робочому столі.

Перетягування лівою кнопкою Миші об’єкта чи виділених об’єктів на значок папки означає переміщення, якщо папка початкового місцезнаходження об’єкта і папка призначення знаходяться на одному фізичному чи логічному диску. Якщо ж вказані папки знаходяться в файлових структурах різних дисків, то це буде копіювання. Для того, щоб при перетягуванні лівою кнопкою Миші було виконане не переміщення, а копіювання, потрібно утримувати клавішу Ctrl.

Щоб видiлити якийсь об’єкт на Робочому столі чи в іншій папці, треба клацну­ти на ньому при класичному стилі папки або розташувати над ним і трохи затримати Покажчик Миші при стилі Web. Для зняття виділення об’єкта чи об’єктів досить клацнути на вільному від значків місці Робочого столу чи папки. Виділення використовують  також, щоб вибрати пункт меню, кнопки, перемикача тощо.

Для відкриття об’єкта (відкриття папки чи документа, за­пускання програми на виконання тощо) треба двiчi клацнути на ньому при класичному стилі Робочого столу чи папки або клацнути на ньому при стилі стилі Web. Можна відкрити об’єкт і правою кнопкою Миші, вибираючи з контекстного меню команду Открыть. Відкритий об’єкт відображається у вікні, що являє собою обмежену прямокутну частину екрана монітора. Саме за допомогою вікон відбувається робота в Windows.

Якщо Миша має три кнопки, то клацання середньою замiнює подвiйне клацання лiвою кнопкою.

У зв’язку з тим що Миша є головним засобом керу­вання дiями у Windows, її можна настроїти так, щоб врахувати особливостi користувача (змiнити швидкiсть пе­ремiщення; помiняти мiсцями лiву та праву клавiшi для лiвшi; змiнити iнтервал мiж клацаннями при подвiйному клацаннi, вигляд Покажчика Мишi; ввiмкнути режим шлейфа Мишi для рiдкокристалiчного екрану портативного ПК, що дасть змогу краще стежити за пере­мiщенням Покажчика. Настроїти Мишу можна, використавши об’єкт Клавіатура системної папки Панель управления.

Виділення групи об’єктів на Робочому столі чи у будь-якій папці

Виділення групи суміжних об’єктів. Існують два способи, які можна виконати з використанням Миші.

  1. Виділити перший об’єкт. Натиснути і утримувати натиснутою клавішу Shift. Виділити останній об’єкт групи. Відпустити клавішу Shift.

  2. Виділити перший об’єкт. Утримуючи натиснутою ліву кнопку Миші і переміщуючи Мишу, охопити рамкою потрібні об’єкти.

Виділення несуміжних об’єктів.

  1. Виділити перший об’єкт. Натиснути і утримувати натиснутою клавішу Ctrl. Виділити по черзі необхідні об’єкти. Відпустити клавішу Ctrl.

Виділена група об’єктів має своє контекстне меню, кожна команда якого виконується відносно всіх виділених об’єктів.

Виділення всіх об’єктів.

Існують такі способи.

1. У вікні папки (крім Робочого столу): Меню Правка, Выделить всё.

2. Одночасно натиснути Ctrl+A.

Виділення об’єктів з використанням команди „обратить выделение”.

Цей спосіб виділення об’єктів використовують для виділення об’єктів в папках, коли потрібно виділити більшість об’єктів серед усіх об’єктів. Тоді виділяють ті об’єкти, які не потрібно виділяти (їх менше). Потім відкривають меню Правка і клацають на команді Обратить выделение, внаслідок якої будуть виділені вказані об’єкти, суміжні чи несуміжні.

Пошук довідкової інформації у середовищі ОС Windows

Для отримання додаткової інформації про роботу в ОС Windows ХР користувач може скористатись довідковою системою (Пуск →Справка и поддержка), що організована у вигляді Центру довідки і підтримки — це ресурс практичних порад, підручників і демонстрацій для допомоги в освоєнні Windows XP. За допомогою пошуку, предметного покажчика чи змісту можна отримати доступ до всіх довідкових ресурсів ОС Windows, включаючи і розміщені  в Інтернеті.

Крім цього, Центр довідки і підтримки дозволяє використовувати різні служби і виконувати важливі задачі підтримки:

  • Користуватися підтримкою друзів через Інтернет в режимі «Удаленный помощник»;

  • завантажувати на комп’ютер оновлені програми з веб-вузла Windows Update;

  • дізнаватися про сумісність апаратного і програмного забезпечення з Windows XP;

  • консультуватися з інженерами служби підтримки за допомогою напівавтоматичної підтримки Майкрософт;

  • відміняти зміни у системі за допомогою засобів поновлення системи;

  • використовувати для управління комп’ютером і його обслуговування такі засоби як «Сведения о системе»;

  • одержувати поточні відомості про довідку і підтримку, а також новини з таких джерел як служби технічної підтримки Microsoft і виробник комп’ютера.

Розділи довідки у Центрі довідки і підтримки відносяться тільки до операційної системи Windows XP. Інші програми (наприклад, Microsoft Word чи Microsoft Excel) мають власні довідкові системи, що відкриваються з відповідних програм.

Перехід по розділах довідкової системи здійснюється за допомогою:

  1. гіперпосилань, текст яких містить назву розділу. Наприклад,  - перехід на розділ з назвою „Основы работы в Windows

  2. за допомогою кнопок панелі інструментів вікна довідкової системи:

- перехід до попереднього розділу

- перехід до наступного розділу

- перехід на домашню сторінку довідкової системи

Пошук необхідної інформації у довідковій системі здійснюється за допомогою

  • поля Найти, у якому визначається слово для пошуку

  • вказівника , що містить перелік ключових слів

Розділ довідкової системи можна додати до категорії Избранное за допомогою кнопки , а перелік розділів  категорії Избранное можна відобразити на екрані за допомогою кнопки  . Перелік переглянутих розділів можна відобразити  за допомогою кнопки  .

Виклик довідкової системи для прикладних програм, як правило, здійснюється за допомогою пункту меню Справка. На вкладці Содержание розміщується перелік розділів та підрозділів довідкової системи, при цьому використовуються наступні умовні позначення:

- розділ, підрозділи якого не відображені на екрані

- розділ, підрозділи якого відображені на екрані

- підрозділ, при виборі якого у правій половині екрану відображається текст

На вкладках Указатель та Поискможна визначити ключове слово для пошуку: на вкладці  Указатель пошук здійснюється у назвах підрозділах довідкової системи, а на вкладці Поиск – у тексті підрозділів довідкової системи.

Теоретична довідка до ПР №3

Використання стандартних програм: Калькулятор, Блокнот, Paint, WordPad, Командная строка

ОС Windows крім основного призначення - забезпечувати  взаємодію людини, обладнання і програм, має обмежений набір прикладних програм, за допомогою яких можна виконувати деякі нескладні завдання. Такі програми називають стандартними додатками. Виходячи з простоти їх використання, вони розглядаються як навчальні.

До стандартних прикладних програм належать: Калькулятор, Блокнот, WordPad, Paint. З правилами їх застосування можна ознайомитися через довідку, вбудовану у кожну з цих програм.

Програма Калькулятор

Програма Калькулятор призначена для виконання різних підрахунків. За своїми функціями вона близька до реальних інженерних калькуляторів, дещо перевищуючи їх за своїми можливостями. Вона дозволяє виконувати основні арифметичні дії над числами (додавання, віднімання, множення, ділення), а також надає такі функції інженерного калькулятора, як знаходження логарифмів та факторіалів, тощо.

Для завантаження програми використовується пункт головного меню

Пуск→Программы→Стандартные→Калькулятор

Після завантаження на екрані з’являється головне вікно програми (на рисунку зображене вікно програми в інженерному режимі).

Програма може працювати в одному з двох режимів – звичайному (доступні лише основні арифметичні операції), та інженерному (основні операції + деякі додаткові функції). Для вибору режиму використовуються пункти меню Вид→Обычный та Вид→Инженерный.

Звичайний режим

Звичайний режим найбільш придатний для виконання нескладних розрахунків (Вид→Обычный).

При роботі з програмою можна використовувати наступні кнопки:

Backspace

вилучає останню цифру числа

C

очищає рядок обчислень, та скасувати останню операцію

CE

очищає рядок обчислень, не скасовуючи останню операцію

+/-

Зміна знаку числа на протилежний

%

перетворює останнє введене число у відповідний відсоток від попереднього числа.

sqrt

обчислює квадратний корінь числа

1/Х

обчислює число, обернене до даного

MS

зберігає поточне число в пам‘ять (після збереження числа над на панелі Калькулятора з‘явиться індикатор M; кожне нове число, збережене у пам’яті, заміняє попереднє)

MR

копіює збережене раніше число з пам‘яті в рядок обчислень

MC

очищає пам‘ять для зберігання числа

М+

збільшує значення, збережене у пам‘яті, на поточне число рядка обчислень

Операції роботи з пам’яттю доцільно використовувати у випадках обчислення виразів, що містять дужки.

Наприклад, для обчислення виразу (2*(3-4)+5*(6-7))/8 можна натискати клавіші у такій послідовності: 3-4=*2= MS С 6-7=*5= M+ MR /8=

Інженерний режим

Інженерний режим програми (Вид→Инженерный) використовується для виконання більш складних обчислень, що передбачають використання деяких функцій (тригонометричних, статистичних тощо). В інженерному режимі обчислення виконуються так само, як і в звичайному, причому окрім основних кнопок можна використовувати деякі додаткові кнопки Калькулятора:

Mod

Обчислює остачу від ділення першого числа на друге

Int

Відкидає дробову частину числа

Pi

Вставляє в рядок обчислень число Пі.

Exp

Обчислює експоненту числа (ех)

Ln

Обчислює натуральний логарифм числа (logeX)

Log

Обчислює десятковий логарифм числа (log10X)

N!

Обчислює факторіал числа

X^2

Підносить поточне число до квадрату

X^3

Підносить поточне число до третього степеня

X^Y

Підносить перше число у степінь, заданий другим числом

Sin

Обчислює синус числа

Cos

Обчислює косинус числа

Tg

Обчислює тангенс числа

F-E

Зміна режиму відображення числа: у звичайній формі або у формі „з плаваючою комою”.

При обчисленні тригонометричних функцій число інтерпретується як градуси, радіани або гради в залежності від положення відповідного перемикача у вікні Калькулятора.

Наприклад, щоб обчислити значення виразу ln (5*8)+cos(pi/7), необхідно виконати наступну послідовність команд:

1) 5   *   8   =   Ln   MS - обчислили вираз ln (5*8) та зберегли його у пам‘яті

2) PI   /   7 =  - обчислили вираз pi/7

3) встановити перемикач типу аргументу у положення радианы.

4) cos   M+   MR - обчислили cos(pi/7), додали до значення у пам‘яті, помістили результат у рядок формул: 4,589848……

Калькуляторможна використовувати для перетворення деякого числа з однієї системи числення в іншу. Для цього потрібно перед введенням числа вибрати вихідну систему числення (Hex – шістнадцяткова; Dec – десяткова; Oct – вісімкова; Bin – двійкова), ввести число у вказаній системі та вибрати нову систему числення. При цьому у рядку обчислень з‘явиться задане число у новій системі.

Слід враховувати, що при перетворенні нецілого десяткового числа в іншу систему числення його дробова частина відкидається, а шістнадцяткові, вісімкові та двійкові числа, перетворені в десяткові, відображаються як цілі.

Наприклад, щоб перевести число 70453 з вісімкової системи числення у двійкову, потрібно вибрати систему Oct, ввести число 70453, та вибрати систему Bin. При цьому у рядку обчислень з’явиться число 111000100101011.

У інженерному режимі роботи програми можливе виконання нескладних статистичних обчислень, таких як обчислення суми ряду чисел, їх середнього арифметичного та незміщеного стандартного відхилення. Для виконання зазначених обчислень необхідно попередньо задати ряд чисел у вікні Статистика, що з’являється при натисненні кнопки Sta. Після появи даного вікна у головному вікні Калькулятора стають доступними кнопки Ave, Sum, s та Dat.

За допомогою кнопки Dat поточне число з рядка обчислень копіюється у перелік вікна Статистика. За допомогою кнопки LOAD можна скопіювати поточне число переліку у рядок обчислень, кнопка CD вилучає поточне число з переліку, а CAD –повністю очищує його.

Після задання послідовності чисел можна за допомогою кнопки Ave обчислити їхнє середнє арифметичне значення, Sum – їх суму, а s – незміщене стандартне відхилення (при цьому результат з’являється у рядку обчислень).

Наприклад, щоб обчислити середнє арифметичне чисел 54, 7, 56, 92, 1 потрібно виконати наступну послідовність операцій:

1) натиснути STA

2) ввести число 54 та натиснути DAT

3) ввести число 7 та натиснути DAT

4) ввести число 56 та натиснути DAT

5) ввести число 92 та натиснути DAT

6) ввести число 1 та натиснути DAT

7) натиснути Ave (у рядку обчислень автоматично з'явиться число 42).

Програма Paint

Програма Paint –це графічних редакторів, призначений для створення та редагування графічних зображень. Створені зображення можна зберігати у зовнішніх файлах різних форматів (*.BMP, *.GIF, *.JPG) з різною кольоровою гамою. Програма дозволяє друкувати створені малюнки на принтері, використовувати їх у якості фонового зображення робочого столу, або вставляти в інші документи. Paint також дозволяє проглядати та редагувати фотографії, отримані за допомогою сканера.

Для завантаження програми використовується пункт головного меню

ПУСК→Программы→Стандартные→Paint

Після завантаження на екрані з’являється головне вікно програми.

Основні операції з зображенням

Для створення нового малюнка (очищення поточного зображення) можна скористатись послугою меню Файл→Создать, або послугою Рисунок→Очистить.

Щоб зберегти поточне зображення у зовнішньому файлі графічного типу (*.bmp, *.gif, *.jpg), потрібно скористатися послугою Файл→Сохранить,після чого у діалоговому вікні, що з‘явиться, вказати цільовий каталог, тип та ім‘я файлу для збереження, та натиснути кнопку Сохранить.

Щоб завантажити зображення з зовнішнього графічного файлу, потрібно скористатися послугою Файл→Открыть, після чого у діалоговому вікні, що з‘явиться, вибрати каталог та ім‘я потрібного файлу для завантаження, та натиснутиОткрыть.

Програма Блокнот

Блокнот – це найпростіший текстовий редактор, що дозволяє створювати, редагувати, проглядати та роздруковувати документи без спеціального форматування. У більшості випадків Блокнот використовується для перегляду та редагування текстових (.txt) файлів, іноді використовується як простий засіб для швидкого редагування розмітки веб-сторінок у html-форматі.

Засобами Блокноту можна вводити, редагувати, копіювати текст, але не можна змінювати такі атрибути фрагментів тексту, як колір, розмір, тип написання символів, міжрядкові інтервали абзаців тощо.

Для завантаження програми використовується пункт головного меню Пуск→Программы→Стандартные→Блокнот. Інтерфейс програми доволі простий - текст вводиться та відображається у основній області вікна.

Створення, збереження та завантаження тексту

При завантаженні Блокнотаавтоматично створюється новий порожній документ з назвою Безымянный.txt. Якщо під час роботи потрібно створити новий документ, слід скористатися послугою Файл→Создать. Для збереження документа необхідно скористатися послугою Файл→Сохранить, і у діалоговому вікні, що з‘явиться, задати цільовий каталог та назву файлу для збереження тексту та натиснути ОК. Для завантаження у редактор деякого документа необхідно скористатися послугою Файл→Открыть, у діалоговому вікні, що з‘явиться, вибрати потрібний текстовий файл та натиснути ОК. Щоб зберегти раніше збережений документ під іншою назвою або у іншому каталозі, можна скористатись послугою Файл→Сохранить как.

Слід пам‘ятати, що при завантаженні або створенні нового документа текст, що був набраний у вікні редактора, втрачається, тому потрібно у разі необхідності зберегти його заздалегідь.

Під час редагування тексту можна використовувати наступні клавіші та їх комбінації:

Програма WordPad

Програма WordPadє текстовим  редактором з більш розвиненими можливостями редагування тексту (у порівнянні з Блокнотом). Окрім операцій створення, редагування, перегляду та друку документів, WordPad дозволяє виконувати операції форматування фрагментів тексту (зміна шрифту, кольору та розміру символів, вирівнювання абзаців тощо), а також вставляти у текст графічні зображення та зв‘язувати документ з іншими документами. Тобто документ, створений у цьому редакторі, може містити фрагменти, символи яких відображаються різними шрифтами, кольором, розміром, та можуть містити малюнки.

Для завантаження програми використовується пункт головного меню Пуск→Программы→Стандартные→WordPad.

Під головним меню розміщені дві панелі інструментів з кнопками для виклику типових операцій. При підведенні вказівника до деякої кнопки панелі, під нею з‘являється коротка підказка про призначення даної кнопки. Якщо „захватити” лівою клавішею мишки край панелі, то її можна перемістити у довільне місце вікна.

Панель „Стандартна” (верхня) містить елементи виклику стандартних послуг програми: кнопки створення, завантаження, збереження, друку, перегляду документів, пошуку фрагментів тексту, операцій з буфером обміну, вставки службової інформації у текст.

Панель „Форматування” (нижня) містить елементи, що спрощують форматування тексту: поля вибору шрифту, розміру та набору символів, кнопки встановлення атрибутів тексту („півжирний”, „курсив”, „підкреслений”) та вибору кольору тексту, кнопки для зміни типу вирівнювання тексту (по лівому краю, по центру або по правому краю сторінки), кнопки для перетворення тексту у список.

Щоб змінити формат деякого фрагмента, його необхідно виділити  (у будь-який спосіб, описаний для програми Блокнот), та натиснути відповідну кнопку панелі.

Під панелями інструментів розміщено лінійку, за допомогою якої  можна змінювати відступи лівої/правої межі абзацу від краю паперу (більш детально про це буде описано нижче).

Основну частину вікна займає робоча область: у ній відображається текст документу.

У нижній частині вікна знаходиться рядок стану, у якому під час роботи відображаються підказки про призначення кнопок, послуг, та деяка додаткова інформація.

Щоб відобразити (або приховати) окремі елементи інтерфейсу головного вікна (панелі інструментів, лінійку, рядок поточного стану), потрібно звернутися до послуги Вид та встановити (або зняти) відмітки біля потрібних пунктів: Панель инструментов, Панель форматирования, Линейка, Строка состояния.

Створення, збереження, завантаження та друк тексту

При завантаженні редактора автоматично створюється новий документ з назвою Документ.RTF. Як і у редакторі Блокнот, для створення, збереження та завантаження документів призначено послуги Файл→Создать, Файл→Сохранить, Файл→Сохранить как… та Файл→Открыть. Друк документу здійснюється послугою Файл→Печать.

Вставка у текст графічних зображень

Щоб вставити у тексті деяке зображення, необхідно створити чи завантажити це зображення у графічний редактор Paint, відредагувати його, виділити та скопіювати його у буфер обміну (Правка→Выделить все, Правка→Копировать), далі повернутись у редактор WordPad та вставити  у поточне положення курсору зображення з буфера обміну (Правка→Вставить).

Для обміну даними між програмами використовують різні способи, а саме:

  • Перетягування об’єкта за допомогою миші (копіювання або переміщення);

  • Обмін даними через буфер обміну командою Правка→Вставить;

  • Обмін даними через буфер обміну по технології OLE.

Основне призначення технології OLE - це створення зв’язку між різнотипними об’єктами Windows (OLE означає Object Linking and Embedding, в перекладі - «связывание и внедрение объекта»).

Технологія OLE забезпечує можливість редагувати об’єкт засобами, які надає та програма, в якій було його створено. OLE - об’єкт завжди зберігає зв’язок з “своєю” програмою, при цьому зв’язаний об’єкт зберігає зв’язок і з файлом  даного об’єкта, на відміну від вбудованого об’єкта, який зберігає зв’язок з “своєю” програмою, але втрачає зв’язок із своїм файлом.

Створення  нового вбудованого об’єкта

  1. Клацнути в документі місце, куди слід помістити вбудований об’єкт.

  2. Вибрати команду Объект в меню Вставка, а потім — закладинку Создание.

  3. В списку Тип объекта виберіть тип об’єкта.

  4. Для відображення вбудованого об’єкта у вигляді значка (це зручно, якщо документ призначений для перегляду у електронному виді) встановіть прапорець В виде значка.

Створення  зв’язаного або вбудованого об’єкта з існуючого файлу

  1. Клацнути в документі місце, куди слід помістити зв’язаний або вбудований об’єкт.

  2. Вибрати команду Объект в меню Вставка, а потім — закладинку Создание из файла.

  3. В полі Имя файла введіть ім’я файла, із якого буде створений  зв’язаний або вбудований об’єкт, або натисніть кнопку Обзор для вибору файла із списку.

  4. Для створення  зв’язаного об’єкта установіть прапорець Связь с файлом.

Якщо прапорець Связь с файлом не установлено, то  буде створено вбудований об’єкт.

  1. Для відображення зв’язаного об’єкта  у вигляді значка установіть прапорець В виде значка.
    Команду Об'єкт (меню Вставка) не можна використовувати для вставки графічних і деяких інших типів файлів. Для вставки графічних файлів у Word призначена команда Рисунок (меню Вставка).
  2. Зв’язаний об’єкт можна вставити командою Специальная Вставкав меню Правка, попередньо скопіювавши його в буфер.

Переглянути, поновити, змінити зв’язки інтегрованого документу з будь-якими зв’язаними з ним об’єктами можна у діалоговому вікні Связи, яке викликається командою Правка→ Связи .

Програми командного рядка

CLS – команда очистки екрана дисплея.

TIME – команда виведення на екран дисплея системного часу, яка одночасно дає можливість його зміни [< години: хвилини >]

DATE – команда виведення на екран дисплея системної дати, яка одночасно дає можливість її зміни [<день-місяць-рік >]

VER – команда виведення на екран дисплея версії ОС.

FORMAT – команда форматування дисків (зовнішня) [<пристрій >:] [/s], де /s – ключ команди, щоб дискета зразу ставала системною.

MD – команда створення каталогу [< пристрій >:][< шлях >\] ім'я каталогу.

DIR – команда перегляду змісту каталогу [< пристрій >:][<шлях >]ім'я каталогу[/р][/w]

/р – ключ команди; виведення змісту каталогу за сторінками;

/w – ключ команди; виведення змісту каталогу у стислому вигляді.

CD – команда зміни поточного каталогу [<пристрій >:][<шлях >\]ім'я каталогу

CD\ – повернення у кореневий каталог;

CD.. – повернення у каталог на рівень вище

RD – команда знищення каталогу [<пристрій >:][<шлях >\]ім'я каталогу.

Зауваження: У DOS не порожній каталог знищити не можна.

TREE – виведення на екран дисплея дерева каталогів [<пристрій  >:] [<шлях>\] ім’я каталогу.

COPY CON – команда створення текстового файлу [<пристрій >:][<шлях>\] ім'я файла.

Зауваження: після завершення набору тексту натиснути комбінацію клавіш Ctrl–Z а потім клавішу Enter.

COPY – команда копіювання файла [<пристрій >:][<шлях >\] ім'я файлу або каталога (звідки) [<пристрій >:][<шлях >\] ім'я файлу або каталога (куди).

RENAME (REN) – команда перейменування файлів [<пристрій >:][<шлях >\] ім'я файлу або каталога [<пристрій >:] ім'я файлу або каталога.

TYPE – команда виведення на екран змісту файлу [<пристрій >:][<шлях >\] ім'я файлу

DEL – команда знищення файлів [<пристрій >:] [<шлях >\] ім'я файлу.

 

Теоретична довідка до ПР №4

Локальна комп’ютерна мережа (ЛКМ)

Будь-який комп’ютер можна підключити через локальну мережу до інших комп’ютерів організації і через глобальну мережу Інтернет - до комп’ютерів всієї земної кулі. В мережах, що працюють на базі операційних систем MS Windows NT Server (в тому числі MS Windows 2000 Server, MS Windows 2000 Advanced Server або MS Windows 2000 Server Datacenter) робочі станції підключаються до виділених серверів. ЛКМ університету працює з виділеним сервером, який виконує функції збереження і захисту даних, призначених для використанняґ всіма користувацькими комп’ютерами - робочими станціями, а також керує взаємодією між цими робочими станціями. Виділений сервер разом з підключеними до нього робочими станціями утворює домен. Домен включає в себе комп’ютер, що виконує функції основного контролера домена (primary domain controller – PDC), ще хоча б один комп’ютер, що виконує роль резервного контроллера домена (backup domain controller – BDC) і робочі станції.

Переваги комп’ютерної мережі з виділеним сервером:

  • надійна система захисту інформації;

  • висока швидкодія;

  • відсутність обмежень щодо кількості робочих станцій;

  • простота керування та адміністрування порівняно з одноранговими мережами.

Недоліками такої мережі є:

  • значно вища вартість через виділення одного комп’ютера під сервер;

  • залежність швидкодії та надійності від сервера;

  • менша гнучкість порівняно з одноранговою мережею.

Найвідомішими ОС для мереж із виділеним сервером є LAN Server, Windows NT Server, Windows 2000 (версії Server, Advanced Server або Server Datacenter), сервери NetWare, Unix, Linux.

Доступ до користувацьких комп’ютерів локальної комп’ютерної мережі університету здійснюється через системну папку Сетевое окружение на Робочому столі. Всі комп’ютери ЛКМ розділені на робочі групи: за територіальною ознакою, за спільною метою, за використанням спільних мережевих ресурсів, відповідно до адміністративної структури університету і т.д. Кожна робоча група має своє ім’я. У вікні папки Сетевое окружение відображені всі доступні комп’ютери робочої групи. Спеціальна папка Вся сеть дозволяє встановити зв’язок з комп’ютерами інших робочих груп.

Типи доступу до даних

Для доступу до спільних ресурсів в ОС Windows реалізовані два методи:

- доступ на рівні ресурсів

- доступ на рівні користувачів.

Доступ на рівні ресурсів припускає, що кожен ресурс захищений паролем і до ресурсу має доступ будь-який користувач, який вкаже пароль.

Доступ на рівні користувачів означає, що для кожного ресурсу є список користувачів, які мають доступ до спільного ресурсу.

Вибір методу доступу здійснюється встановленням відповідного прапорця на вкладці Управление доступом вікна Сеть.

Для надання доступу до диска чи папки на рівні ресурсів необхідно на вкладці Доступ вікна Свойства встановити перемикач Общий ресурс, вказати мережеве ім’я ресурсу (короткий опис його) і тип доступу (тільки читання, повний доступ чи тип доступу буде визначатися паролем). Для виключення доступу до ресурсу слід на вкладці Доступ вікна Свойства встановити перемикач Локальний ресурс.

Для доступу до дисків і папок на іншому комп’ютері мережі слід у папці Сетевое окружение вибрати папку Вся сеть.  При частому використанні спільного ресурсу, йому можна присвоїти імя і працювати як із звичайним диском. Такий диск називається мережевим. Для його створення використовується кнопка Подключение сетевого диска, при цьому відкривається діалогове вікно, в якому задається буква диску і шлях до цього ресурсу. Шлях має вид \\ імя комп’ютера\папка. Якщо встановити прапорець Автоматически підключать при входе в систему цей ресурс буде підключатися до ПК користувача кожний раз при завантаженні Windows. Для відєднання мережевих дисків використовується команда Отключение сетевого диска.

Для надання доступу до диска чи папки на  рівні користувачів необхідно у вікні Свойства на вкладці Доступ додавати чи видаляти зі списку користувачів та визначати їх права доступу.

Для спільного використання принтерів, необхідно встановити перемикач Общий ресурс на вкладці Доступ вікна Свойства виділеного значка принтера у вікні Принтери. Додатково можна вказати пароль для доступу (якщо встановлений доступ на рівні ресурсів) чи список користувачів (якщо встановлений доступ на рівні користувачів). Процес друкування на мережевому принтері аналогічний друкуванню на локальному принтері.

Теоретична довідка до ПР №5

Організація роботи пошукових систем

Інтернет відкриває доступ до велетенських об’ємів інформації, тому досконало володіти ефективними прийомами пошуку дуже важливо. Тут ми обмежимось розглядом основних прийомів пошуку інформації у всесвітній павутині World Wide Web.

Перш за все зазначимо, що на відміну від бібліотеки, де для полегшення пошуку інформації надходження кожної книги належним чином реєструється у відповідних каталогах, Інтернет не є централізованою системою, тому величезні об’єми інформації щодня з’являються і зникають тут без всякої реєстрації. Завдання пошуку з більшим чи меншим успіхом вирішуються різноманітними пошуковими системами – спеціальними серверами, що постійно відслідковують певні сегменти Інтернету, забезпечуючи своїм користувачам можливість пошуку інформації за допомогою каталогів та індексів.

Каталоги пошукової системи організовані аналогічно систематичним каталогам бібліотек, що містять ієрархію розділів (наприклад: Держава і суспільство, Наука і освіта, Бізнес і фінанси тощо), які можуть поділятися на більш детальні підрозділи і т.д. Ведення і поповнення каталогів також організоване як у бібліотеках. Цим займаються як автори веб-сторінок, так і співробітники, що забезпечують функціонування пошукової системи.

Перевагою каталогів є більш чітка і впорядкована структурна організація, проте ведення каталогів вимагає значних обсягів людської праці, тому каталоги не можуть відслідковувати всю наявну в Інтернеті інформацію, до того ж досить часто буває важко однозначно віднести сторінку чи сайт до того чи іншого розділу, а отже і скористатися каталогом для їх пошуку.

Індекси пошукової системи автоматично формуються за допомогою потужних комп'ютерів, що постійно переглядають Інтернет, і дають змогу користувачам виконувати пошук інформації за ключовими словами.

Дійсно, комп'ютери можуть дуже швидко індексувати (тобто впорядковувати за алфавітом) великі масиви слів. Сервери пошукових систем виконують цю роботу не для окремих документів, а для всієї інформації, яку вони знаходять у Інтернеті, створюючи величезні індексні файли. В них поряд з кожним словом розміщується інформація про те, з якої веб-сторінки воно взяте. Отримавши запит на пошук по ключовому слову, пошукова система знаходить його в своєму індексному файлі приблизно так, як ми знаходимо слово у словнику, та надсилає нам перелік веб-сторінок, в яких це слово зустрічається.

Пошукові системи знають граматичні форми мов, з якими вони працюють: Rambler, Яndex та Апорт – російської, Мета – української і російської тощо. Наприклад, якщо в цих системах набрати ключові слова человек идет, то сторінки з текстом люди шли також будуть знайдені, не кажучи вже про однокорінні слова, що відрізняються лише відмінком, родом, числом і т.п. Натомість так звані стоп-слова (прийменники, займенники, деякі інші часто вживані слова) як правило ігноруються пошуковими системами, бо зустрічаються практично у кожному документі і тому не несуть інформації, корисної для пошуку.

Перевагою індексів є те, що вони створюються автоматично і тому охоплюють більші обсяги інформації і оперативніше відслідковують її зміни. Недоліком – те, що розшукувані ключові слова можуть використовуватися у іншому контексті, й часто трапляється, що знайдена інформація хоч і містить ключові слова, проте не має нічого спільного з тим, що ми насправді розшукуємо.

Деякі пошукові системи взагалі не мають каталогів і використовують тільки індекси. Навпаки, є пошукові системи, такі як www.list.ru, www.weblist.ru, www.stars.ru, www.au.ru, www.ru, www.ulitka.ru, що відзначаються перш за все великим обсягом і зручною організацією каталогів, хоча у них є можливість пошуку і за індексами, в тому числі в межах вибраного вами розділу каталогу.

Аналізуючи результати пошуку, не слід забувати й про те, що за час, який минув від моменту створення каталогів та індексів до моменту коли ми ними скористалися, інформація на веб-сторінках могла змінитися, а частина сторінок може бути тимчасово чи вже остаточно недоступною.

Перелік найпопулярніших пошукових систем подано в наведеній нижче таблиці.

Щоб скористатися пошуковою системою, треба відкрити її веб-сторінку, вибрати потрібний каталог та його підкаталоги або ввести ключові слова у відповідне поле і натиснути кнопку пошуку чи клавішу Enter.

Таблиця

Пошукова система

Адреса в Інтернеті

Мова

інтерфейсу

Охоплює

переважно

Мета

www.meta-ukraine.com

Укр., рос., англ.

Україну

Rambler

www.rambler.ru

Російська

Росію та СНД[1]

Яndex

www.yandex.ru

Рос., англ.

Росію та СНД

Апорт

www.aport.ru

Російська

Росію та СНД

AltaVista

www.altavista.com

www.fr.altavista.com

www.de.altavista.com

www.es.altavista.com

Англійська

Французька

Німецька

Іспанська

Америку, Західну Європу

Yahoo

www.yahoo.com

www.fr.yahoo.com

www.de.yahoo.com

www.es.yahoo.com

Англійська

Французька

Німецька

Іспанська

Америку, Західну Європу

Lycos

www.lycos.com

Англійська

Америку, Західну Європу

Hotbot

www.hotbot.com

Англійська

Америку, Західну Європу

Існують також так звані сторінки метапошуку, наприклад www.find.ru через які можна послати запити до декількох пошукових систем одночасно.

Подібний засіб є також у складі самої програми Internet Explorer. Щоб ним скористатися натисніть на панелі інструментів кнопку Поиск, виберіть у вікні Поиск категорію пошуку: Поиск веб-страницы, введіть ключові слова і натисніть кнопку пошуку чи клавішу Enter. Результати пошуку відображатимуться у вікні Поиск. Щоб виконати пошук тих самих ключових слів у наступній пошуковій системі, натисніть кнопку Следующий. Кнопка Настройка, дозволяє задати перелік пошукових систем і послідовність, у якій вони застосовуватимуться.

Вікно Поиск зберігає також результати десяти попередніх пошуків. Щоб їх переглянути, виберіть радіокнопку Предыдущий поиск та знайдіть у списку ключові слова, за якими виконувався цей пошук.

Пошук інформації

Для пошуку інформації за одним ключовим словом необхідно набрати це слово в полі введення запитів і натиснути кнопку Знайти (Найти, Search). Пошук за одним словом доцільно проводити в тому випадку, якщо це слово є рідкісним, маловживаним або ім’ям власним, наприклад, конкорданс, Голомб, Джерард Солтон.

Для ефективного пошуку за кількома ключовими словами потрібні спеціальні команди, які дозволяють пов’язати окремі слова між собою. Ці команди в пошукових системах утворюють спеціальну мову запитів.

Кожна індексна пошукова система використовує свою власну мову запитів, тому при використанні різних пошукових систем треба знати особливості кожної. Ретельний перелік правил написання запитів для конкретної пошукової служби можна знайти на її сервері за посиланнями "Допомога", "Як скласти запит", "Поради з пошуку" тощо. Але є загальний принцип, згідно з яким усі команди можна поділити на три групи: команди простого пошуку, команди мови запитів і команди розширеного пошуку. У режимі простого пошуку запити створюються нескладними методами, але вони, як правило, призводять до численних результатів, з яких важко вибрати необхідні. Команди мови запитів дозволяють досить точно описати потрібний документ. Команди розширеного пошуку призначені не для пошуку документів за їх змістом, а, наприклад, для пошуку Web-вузлів за їх назвами, за фрагментами їх адрес, за адресами посилань, які зустрічаються на їх Web-сторінках і т.п.

Команди простого пошуку

1. Пошук групи слів. При роботі з будь-якою пошуковою системою слід з’ясувати, як вона сприймає групу слів у запиті, наприклад, видатні фізики. Україно- та російськомовні пошукові системи сприймають групу слів так, ніби між ними стоїть сполучник І, тобто шукають документи, в яких обидва ці слова зустрічаються одночасно. Так само працює пошукова система Google. Але більшість англомовних пошукових систем сприймають групу слів таким чином, ніби між ними стоїть сполучник АБО і шукають документи, які містять або перше, або друге слово, або обидва слова разом. Кількість слів у групі не обмежується.

2. Пошук словоформ. У зв’язку з тим, що в українській та російській мовах слова змінюються за відмінками, важливою властивістю пошукової системи є пошук словоформ. У більшості випадків пошукові системи дозволяють знаходити різні словоформи, наприклад, попередній запит на пошук видатні фізики рівносильний запиту видатний фізика.

3. Роль великих літер. Загальне правило для більшості пошукових систем полягає в тому, що великі літери на початку слова сприймаються як додаткова умова, що обмежує область пошуку. Наприклад, за запитом Ліга Чемпіонів будуть знайдені лише ті документи, які містять слова Ліга Чемпіонів. Проте пошук за запитом ліга чемпіонів поверне документи, в яких є слова Ліга чемпіонів, ліга Чемпіонів, Ліга Чемпіонів, ліга чемпіонів.

4. Пошук однокореневих слів. Більшість пошукових систем знаходить документи, які містять слова однокореневі з ключовими. Наприклад, пошук за запитом модел поверне документи, в яких є слова модель, моделей, модельний, моделізм, моделює, моделювання.

5. Засоби контекстного пошуку. Якщо ключові слова взяти в лапки, наприклад "To be or not to be", "Слово о полку Ігоревім", то пошукова система повинна знайти документи, в яких дана фраза присутня буквально, тобто саме так, як вона записана. Для пошуку фрази з абсолютно точним збігом пошуковій системі недостатньо індексного файла, і вона звертається до копій раніше збережених у своїй базі Web-сторінок.

6. Шукати у знайденому. Якщо в результаті пошуку було знайдено занадто багато документів і користувач має бажання скоротити такий список, то для цього використовується послуга "Шукати у знайденому", яку надають пошукові системи на пульті управління пошуком. Наприклад, запит електронна бібліотека можна уточнити запитом фантастика.

Команди мови запитів

У розширеному пошуку, крім ключових слів, використовують прості логічні оператори та логічні дужки.

1. Оператор І. За допомогою цього оператора об’єднують два чи більше слів таким чином, щоб вони всі були  в документі, наприклад Ейнштейн І теорія І відносності. Як було зазначено вище, в україно- та російськомовних пошукових системах списки слів і без такого оператора сприймаються так, ніби між ними стоїть оператор І. Але для більшості англомовних пошукових систем оператор І відіграє важливу роль, йому відповідають символи "&" та "+".

2. Оператор АБО. Оператор забезпечує пошук за будь-яким словом з групи, наприклад, університет АБО академія. У більшості пошукових систем оператор АБО записується у запиті як OR.

3. Логічні дужки. Дужки застосовуються, коли необхідно управляти порядком дій логічних операторів, наприклад, пошук за запитом (чемпіонат АБО кубок) І світу поверне документи, в яких є слова чемпіонат світу або кубок світу.

4. Оператор НЕ. Цей оператор використовується, коли з результатів пошуку необхідно вилучити деяке ключове слово. Необхідність у цьому виникає, коли треба уникнути двозначності або зменшити кількість посилань, що повертаються. Наприклад, Паскаль НЕ (мова програмування), кінопремія НЕ оскар.

5. Пошук із зазначенням відстані. Такий вид пошуку дозволяє вказати, на який відстані одне від одного повинні розташовуватися слова в документі. В англомовних пошукових системах використовується оператор NEAR. Наприклад,

information NEAR resources - для англомовних систем (чим ближче розташовані ключові слова один до одного, тим вищою є релевантність документа. Якщо відстань між словами більше 50 слів, то релевантність вважається нульовою);

[5, інформаційні ресурси] - для системи <МЕТА> (обидва ключові слова повинні належати одній групі довжиною не більше п’яти слів),

информационные/ 2 ресурсы - для системи Яндекс (відстань між ключовими словами не повинна перевищувати 2 слова).

Перегляд результатів пошуку

Найперше, на що слід звернути увагу, аналізуючи результати пошуку, – це дані про кількість знайдених сайтів і документів, що відповідають умовам пошуку. Якщо ця кількість виявляється занадто великою, то, очевидно, слід задати більш детальні критерії пошуку, щоб відібрати саме ту інформацію, яка найбільш точно відповідає нашим потребам.

Результати пошуку виводяться сторінками. Кожна з них містить інформацію приблизно про 10-15 знайдених документів. Для переходу до наступної чи попередньої сторінки треба натиснути кнопку з посиланням на відповідний номер сторінки: 1 2 3 4  чи діапазон номерів документів: 1-10   11-20  21-30  31-35. Сторінка, на якій ви зараз знаходитесь, (в нашому прикладі – це 2 чи 11-20) не містить посилання на саму себе. По краях списку можна знайти також символи подібні до  >>> чи  <<<, що означають продовження пошуку і перехід до сторінки, де будуть посилання на наступну групу сторінок, наприклад:  5  6  7  8, та повернення до сторінки з посиланнями на групу сторінок, що переглядалися раніше.

Нагадаємо, що інформація про знайдені документи може виводитись у короткій (тільки назва документу) чи більш деталізованій формі (з невеликим уривком його основного тексту). При значній кількості знайдених документів має значення, у якій саме послідовності вони виводитимуться: спочатку новіші документи чи ті, що точніше відповідають умова пошуку тощо. Всі ці й деякі інші параметри задаються на сторінці Розширений пошук.

Знайшовши сторінку в Інтернеті, часто буває необхідно віднайти на ній потрібний текст. Для цього можна скористатися опцією Найти на этой странице… у меню Правка або комбінацією клавішів Ctrl+F.

Ефективна організація пошуку

На завершення декілька порад щодо користування пошуковими системами.

  • Включіть посилання на пошукові системи, якими ви часто користуєтесь, до складу папки Избранное, панелі інструментів Ссылки, або навіть встановіть на панелі інструментів вашого веб-броузера поле для введення ключових слів (як це зробити, пояснюється на сайтах відповідних пошукових систем).

  • Пишіть ключові слова з великої літери тільки тоді, коли це власні імена. Наприклад ключове слово лебідь, дозволяє знайти і лебідь, і Лебідь, і ЛЕБІДЬ, тоді як за ключовим словом Лебідь можна знайти лише слова, що також написані з великої літери.

  • Завжди намагайтесь віднайти такі ключові слова, які з найбільшою ймовірністю зустрічаються у потрібній вам інформації і з найменшою – поза нею. Не забувайте й про використання каталогів.

  • Уникайте невиправданого вживання стоп-слів. Наприклад у запиті що таке релевантність слова що і таке є зайвими. Такі слова зустрічаються практично у будь-якому тексті, тому пошукові не сприяють. Якщо, наприклад, залишити у запиті тільки релевантність, то одержимо список сторінок, в більшості з яких цей термін зустрічається, але не пояснюється. Для вирішення проблеми можна спробувати пошукати точну цитату “релевантністю називається” або “релевантність – це”, хоча слово це також є стоп-словом, як і слова що, таке.

Не буде зайвим перевірити орфографію ключових слів перш ніж скористатися ними для пошуку, бо, допустивши oпечатку в ключовому слові, ви не просто не знайдете потрібної інформації, а й помилково вважатимете, що її там нема.

Електронна пошта. Групи новин. Телеконференції

Електронна пошта є одним із найдавніших сервісів Інтернет (появилась у 1970 р.) .  Працює в режимі off-line («Відкладене читання»).

Надсилаючи повідомлення електронною поштою, треба заповнити ті ж поля, що і у звичайному листі – куди і кому листа призначено, зворотна адреса (тільки всі імена і адреси, звичайно, електронні). Можна відправити лист  “під копірку“ кільком адресатам, можна “приєднати“ до листа файл і т.д.

Подальша робота з електронним листом також  дуже нагадує  відправлення звичайного листа. Треба з’єднатися з поштовим сервером (за звичай за протоколом POP3 - Post Office Protocol) і відправити листа на цей сервер (“віднести  на пошту“). Далі поштовий сервер організує доставку листа на поштовий сервер одержувача, звідки він (одержувач) може забрати лист.

Працювати з електронною поштою можна за допомогою програми Outlook Express. На рисунку  подано вікно цієї програми:

Крім того, на багатьох Web-сайтах є можливість створення безкоштовної поштової скриньки, наприклад:

www.ua.fm

www.ukr.net

www.meta.ua

www.mail.ru

www.rambler.ru

www.aport.ru

www.yahoo.com

Ось приклади електронних адрес поштових скриньок:

ivanov@ua.fm

s_petrov@ukr.net

sydorov_ivan@rambler.ru

Електронна пошта переважно використовується для спілкування між приватними особами і організаціями. Сьогодні практично будь-який бізнес в деякій мірі прив'язаний до електронної пошти. Наприклад, прайс-листи на продукцію практично на 100% пересилаються саме за допомогою Інтернету. Частенько співробітники однієї і тієї ж організації використовують для спілкування електронну пошту, особливо коли вони розташовуються в різних офісах. По-перше, це економія на витратних матеріалах, оскільки немає потреби друкувати прайс-листи, різні текстові і графічні файли. Таким чином, можна вести тривалу розробку одного проекту, обмінюватися зразками і тому подібне

По-друге, це можливість одержання безкоштовної преси в електронному вигляді і навіть замовлення різних файлів, наприклад, драйверів. Це дуже зручно, оскільки зв'язок з провайдером зазвичай виявляється на порядок швидшим і надійнішим, ніж з сервером, на якому знаходиться потрібний файл.

Для роботи з електронною поштою потрібно мати, в першу чергу, електронну адресу, зареєстровану на ваше ім'я. Саме використовуючи цю адресу можна писати вам електронні листи. Як правило, реєстрація електронної адреси входить в послуги, що надаються провайдером, хоча ви можете створити електронну скриньку і на таких незалежних поштових серверах, як mail.ru. Щоб мати доступ до електронних повідомлень необхідно знати ім'я користувача і безпосередньо пароль доступу, без якого неможливо прочитати повідомлення. Ця ж адреса зазвичай вказується в кожному листі, щоб адресат міг вам відповісти.

Електронна адреса має наступний формат — name @ server, де name — це ім'я користувача, зазвичай воно відповідає імені, що вказують у вікні запиту паролю доступу до електронної  скриньки. Слово server — це назва поштового сервера, на якому зареєстрована ваша електронна адреса (там знаходяться всі адресовані вам повідомлення). Знак <@> зазвичай називається "собакою" (“песиком”) і служить для розділення імені користувача і назви поштового сервера.

Варто відзначити, що як назва поштового сервера може вказуватися як його IP -адреса, так і його доменне ім'я. Ім'я користувача ніяк не може повторюватися в межах одного поштового сервера. Для управління електронними повідомленнями потрібно встановити на комп'ютері спеціальну програму (поштовий клієнт), яка дозволить як писати нові, так і переглядати отримані, написані раніше або відправлені повідомлення. Серед найчастіше використовуваних програм можна відзначити Outlook Express і The Bat !. Перша з них встановлюється разом з операційною системою Windows, а друга є непоганим конкурентом, що має ряд розширених функцій.

Отримання і відправка електронних повідомлень здійснюється за допомогою сервера, на якому зареєстрована ваша електронна адреса, хоча ви можете використовувати, наприклад, для відправки повідомлень будь-який інший поштовий сервер, який, на ваш погляд, працює швидше.

Для одержання електронних повідомлень треба знати три речі: електронну адресу, ім'я користувача і пароль доступу. Назва поштового сервера, як правило, відповідає другій частині назви електронної адреси.

Для відправки електронного повідомлення досить знати дві речі: електронну адресу адресата і назву поштового сервера, який дозволив би відправити ваше послання. Частіше всього досить скористатися сервером провайдера, який надає вам доступ в Інтернет. У такому разі в графі " SMTP -сервер" слід вказати ім'я сервера (його можна уточнити у провайдера) при первинному налаштуванні поштового клієнта.

Варто відзначити, що в тілі електронного повідомлення окрім самого тексту зазвичай міститься ряд службової інформації. Це дата написання і відправки, назва програми, за допомогою якої створено повідомлення, IP -адреса відправника і самого SMTP -сервера і т.д.

Якщо електронної адреси, на яку ви намагаєтесь відправити повідомлення, не існує, тоді SMTP -сервер за допомогою утиліти Mailer - Daemon відправить його назад за вашою електронною адресою, яка автоматично додається до тіла кожного повідомлення. При цьому утиліта вказує причину, по якій його передача виявилася неможливою, наприклад, скринька адресата виявилася переповненою або ж сервер, на якому повинна знаходитися потрібна скринька, тимчасово недоступний. Тут можливі два варіанта. Або електронної адреси дійсно не існує, або поштовий сервер, на якому зареєстрована ця адреса, тимчасово недоступний. У другому випадку варто спробувати відіслати повідомлення повторно.

Електронна пошта має свої переваги:

1.Висока швидкість доставки

2.Дешевизна

3.Надійність

4.Можливість пересилання як тестових, так і нетекстових файлів

5. Можливість одержання листа і відповіді на нього в будь-який час

Але вона має і свої недоліки:

  • Можливість наявних вірусів у файлах-додатках;

  • Відсутність емоційних аспектів

Останній недолік можна частково компенсувати використанням смайликів:

:-) - «посмішка»

:-( - невдоволення

;-) - підморгування

8-) - крайнє здивування.

Іноді треба не просто обмінятися повідомленнями, а робити це більш організовано, в рамках деякої дискусії, присвяченої якійсь темі. Сервіс, що дозволяє організувати такі дискусії, називається Usenet

Цей сервіс працює так. В Мережі організовані сервери Usenet (або news-сервери), які власне і ведуть прийом і відправку повідомлень від користувачів, причому всі news-сервери зв’язані між собою.

Розібратися в тематиці телеконференцій можна внаслідок того, що  існують визначені правила складання їх адрес (назв).

Назва  телеконференції починається з імені ієрархії:

  • comp - комп'ютери і програмування

  • news – питання, пов’язані з ТКФ

  • rec – відпочинок, хобі

  • sci - наука

  • soc – соціальні питання

  • talk - бесіди

  • misc - все інше.

Наприклад, неважко розібратися в тематиці ТКФ з адресами

comp.sys.sun.admin

relcom.comp.os.os2 (назви багатьох російських ТКФ починаються з ієрархії relcom, оскільки спочатку їх розвивало АО «Релком»).

Цікаві телеконференції знаходяться в ієрархіях relcom.education і relcom.kids.

Робота може відбуватися як в реальному часі (режим on-line), так і в режимі відкладеного читання (off-line) за допомогою електронної пошти.

Для роботи з ТКФ  можуть використовуватися програми Outlook Express і Netscape Navigator. Вид екрану  Netscape Navigator - на рисунку:

Електронна пошта не лише дозволяє значно спростити ведення бізнесу, але і представляє велику небезпеку для нього. Річ у тому, що Інтернет іноді використовується для передачі конфіденційної інформації. Тим більше що ніхто не заважає одному із співробітників саме вашої організації посилати секретні дані про розробки новітнього рецепту самогону на електронну адресу вашого конкурента. Звідси правило номер один — для забезпечення безпеки листування потрібно "фільтрувати" не лише вхідну, але і вихідну пошту.

Дві інші проблеми пов'язані з електронною поштою — це спам і віруси. Для більшої безпеки ніколи не налаштовуйте програми читання електронної пошти на автоматичний перегляд/зберігання файлів. Уважно стежте за типом приєднаних файлів. Не забувайте, що під розширення відведено цілі 255 символів (у Windows ), тому можна не звернути увагу на розширення файлу начебто photo . jpg 200 пробелов.ехе. З вигляду файл є зображенням, а насправді це файл, що запускається, і, швидше за все, він заражений вірусом.

Пам’ятайте, що основні методи впровадження " троянських коней " засновані на неуважності або цікавості .

Хмарні технології

Microsoft SkyDrive – це файл-хостинг, що базується на хмарній  організації інтернет-сервіс зберігання файлів з функціями файлообміну, створений у серпні  2007 року під управлінням компанії Microsoft. Він є  частиною спектру онлайнових послуг Windows Live.

Сервіс SkyDrive дозволяє зберігати  до 7 ГБ інформації (або 25 ГБ для користувачів, які мають право на безкоштовне оновлення) у впорядкованому за допомогою стандартних папок вигляді .

Для зображень передбачено попередній перегляд у вигляді ескізів, а також можливість їх перегляду у вигляді слайдів.

 Кожен місяць файли завантажують біля 17 млн. користувачів.

Для всіх папок та файлів можна визначати рівень доступу — від виключно персонального до загального( публічного).

Office Web Apps Microsoft додали підтримку Office Web Apps у SkyDrive. Оновлення дозволяє користувачам завантажувати, створювати, редагувати та обменюватися  документами Microsoft Office безпосередньо у  веб-браузері. Користувачі можуть створювати, переглядати та редагувати документи Word, Excel, PowerPoint та OneNote прямо у браузері.

SkyDrive підтримує перегляд формату PDF, а також стандарту ODF. Функція пошуку SkyDrive не подтримує пошук документів у форматі PDF, але підтримує пошук за форматами з пакету Microsoft Office: DOC., DOCX., PPT., PPTX., XLS и XLSX.

Інтеграція SkyDrive

ü З Hotmail (включно з останньою бета-версією Outlook.com), що дозволяє користувачу безпосередньо завантажувати офісні документи та фото з Hotmail, зберігати їх на SkyDrive, і ділитися ними з іншими користувачами, редагувати офісні документи у веб-браузері за допомогою  веб-додатків Office.

ü З Microsoft Office. Безпосередньо з додатків можна зберігати файли Excel, OneNote, PowerPoint та Word у службі Windows Live SkyDrive. Крім того SkyDrive інтегровано з Microsoft Office Web Apps, що дозволяє створювати документи онлайн.

ü З Bing, что дозволяє користувачам зберігати історію пошуку у папці SkyDrive.

Цілі папки можуть бути завантажені одним архівом. Для одного завантаження існує обмеження в 4 ГБ або 65 000 файлів.

Поради щодо SkyDrive

У SkyDrive ви отримуєте 7 ГБ безкоштовного сховища у хмарі для збереження конспектів, фотографій та інших матеріалів. Доступ до файлів можна отримати на сайті SkyDrive.com у будь-якому браузері. Ви також зможете отримувати доступ до будь-яких файлів, які зберегли на домашньому комп’ютері. Таким чином, вам не доведеться хвилюватися, якщо забудете взяти із собою якийсь документ.

 Тепер отримувати доступ до своїх матеріалів стало ще легше завдяки  програмі SkyDrive для телефону Android, iPhone або Windows Phone

http://www.skydrive.com.ua/

Реєстрація на SkyDrive

https://skydrive.live.com

SkyDrive в Інтернеті

 Ваші файли більше не обмежені у просторі! Ви можете отримувати доступ до своїх фотографій і файлів, зберігати їх і обмінюватися ними в Інтернеті з комп’ютера з Windows або Mac, телефону, планшета або будь-якого іншого пристрою зі SkyDrive. Створюйте, передавайте та отримуйте доступ до файлів усього кількома рухами.

 Усе важливе прямо під рукою:

1. Ви можете налаштувати відображення вашого вмісту SkyDrive  в Інтернеті.

Переглядайте файли у списку з відомостями або у вигляді плиток з ескізами, як показано нижче. Змінюйте подання одним рухом у верхньому правому куті вікна SkyDrive.com.

2. Обмін фотографіями та файлами на сайті SkyDrive.com.

Виберіть папку, натисніть Надати спільний доступ на панелі переходів у верхній частині екрана та виконайте інструкції, щоб надіслати фотографію або файл у вигляді посилання в повідомленні електронної пошти, опублікувати фотографії або файли на Facebook або інших сайтах, створити посилання, за допомогою якого інші зможуть отримати доступ до ваших файлів, або зробити їх загальнодоступними.

Натисніть Надати спільний доступ на панелі переходів у верхній частині екрана або в області відомостей.

3. Налаштуйте свої параметри конфіденційності SkyDrive, щоб надавати доступ тільки певним людям до певних файлів.

Виберіть папку й натисніть Надати спільний доступ на панелі переходів у верхній частині екрана, щоб установити параметри спільного доступу. Доступ до ваших файлів у SkyDrive неможливий без вашого дозволу.

Надсилати можна фотографії та файли у вигляді посилання або повідомлення електронної пошти, не перевантажуючи поштову скриньку без обмежень на розмір, оскільки можна надавати посилання на цілі фотоальбоми або будь-які інші файли у SkyDrive.

Ось як це зробити:

1. Передайте файл у SkyDrive; (Максимальний розмір файлів – приблизно 2 ГБ, але точне значення залежить від способу передавання.)

2.  Виберіть файли, які потрібно надіслати:

Якщо ви використовуєте телефон або планшет, виберіть Надіслати посилання.

Якщо ви використовуєте комп’ютер, виберіть Поділитися та виберіть спосіб надання вмісту.

- електронною поштою;

- за допомогою посилання (можна скопіювати та вставити його в миттєве повідомлення або розмістити на веб-сайті);

- У Facebook, Gmail, Twitter, LinkedIn та інших службах можна  ділитися файлами зі SkyDrive  з будь-ким і в будь-якій мережі, підключеній до вашого облікового запису SkyDrive.

Якщо у вас і ваших друзів на комп’ютерах установлено пакет Microsoft Office, під час спільної роботи у хмарі ви можете користуватися всіма функціями Word, Excel, PowerPoint і OneNote.

Під час редагування документа SkyDrive зберігає всі зміни в одному онлайновому розташуванні. Крім того, SkyDrive автоматично зберігає до 25 попередніх версій усіх документів, тож вам не потрібно окремо зберігати їх копії. Якщо внесено непотрібні зміни, можна легко відновити документ або завантажити його попередню версію, просто натиснувши Журнал версій.

 

Теоретична довідка до ПР №6

Службові програми ОС Windows для роботи з дисками

До складу ОС Windows входять програми, що дозволяють форматувати дискети, перевіряти гнучкі і жорсткі диски на наявність помилок, проводити дефрагментацію дисків, стиснення об’єму робочого простору, очистку дисків  і багато інших операцій.

Форматування, або ініціалізація диску, представляє процес розбивки диску на сектори і доріжки.

Перевірка диску на наявність різних помилок і сбоїв забезпечується спеціальною програмою, що виконує не тільки перевірку диску, а й виправлення програмних помилок. По закінченню роботи програма повідомляє про те, який повний обсяг диску, скільки пам’яті зайнято програмами, а також, чи є на диску пошкодженні сектори.

У процесі роботи комп’ютера відбувається переміщення вмісту файлів у різні області простору диску. Як правило файли не зберігаються в одному місці диску. Вони розбиті на частини і знаходяться у різних областях диску. Такий спосіб збереження інформації збільшує час доступу до неї і утруднює роботу з великими файлами.

Програма дефрагментації диску переміщує файли таким чином, щоб всі частини одного файлу зберігалися у суміжних областях, тому після дефрагментації продуктивність комп’ютера підвищується при роботі з дисками.

Технологія ущільнення дискового простору застосовується для того, щоб отримати додаткове місце на диску для подальшого використання для збереження інформації, причому збільшення об’єму відбувається у 2-3 рази.

Програма очистки диску допомагає очистити простір на жорсткому диску, вона перевіряє диск і виводить перелік тимчасових файлів, файлів кеша Інтернету, а також непотрібних програмних файлів, видалення яких не приведе до негативних наслідків.

«Управление дисками» — це системна службова програма для управління жорсткими дисками і розділами чи томами, що містяться на них. За допомогою цієї програми можна ініціалізувати нові диски (на фізичному диску може бути створено до чотирьох основних розділів), створювати томи, а також форматувати томи для використання файлових систем FAT, FAT32 або NTFS. Програма «Управление дисками» дозволяє виконувати задачі по роботі з дисками без перезавантаження комп’ютера; більшість змін вступає в силу відразу.

Програми-архіватори

Архів являє собою набір з одного або кількох файлів. Його зміст дозволяє отримувати інформацію про кожен з файлів, що зберігається в ньому – назву та повне ім’я, час останньої модифікації, розмір файлу на диску й в архіві тощо. При стисненні файлів програми архіватори кодують дані. Саме цей метод і дає можливість зменшити обсяг пам'яті, який займає заархівований файл.

Архівний файл — це спеціальним чином організований файл, що містить у собі один чи кілька файлів у стисненому вигляді і службову інформацію про них.

Архівація - переміщення (завантаження) вихідних файлів в архівний файл.

Розархівація - процес відновлення файлів з архіву точно в такому ж вигляді, який вони мали до завантаження в архів. Після розархівації файли можуть бути розміщені на диску чи в оперативну пам'ять.

Стиснення інформації — це процес перетворення інформації, що зберігається у файлі, до вигляду, при якому зменшується надмірність у її представленні і відповідно потрібно менший обсяг пам'яті для збереження.

Степінь стиснення файлів - величина, що показує у відсотках як відрізняється розмір архівного файлу від не заархівованого. Степінь стиснення залежить від програми, що була  використана, методу стиску і типу вихідного файлу. Найкраще стискаються деякі графічні файли, текстові файли, файли даних, для яких ступінь стиску може досягати 5 - 40%, не так сильно стискуються файли програм і завантажувальних модулів - 60 - 90%. Майже не стискаються архівні файли та деякі типи малюнків.

Великі за обсягом архівні файли можуть бути розміщені на декількох дисках (томах). Такі архіви називаються багатотомними.

Том — це складова частина багатотомного архіву. Створюючи архів з декількох частин, можна записати його частини на кілька дискет.

В даний час застосовується кілька десятків програм - архіваторів, що відрізняються переліком функцій і параметрами роботи, однак кращі з них мають приблизно однакові характеристики.

 Більшість архіваторів мають можливість створювати архіви, що саморозпаковуються - тобто архіви, які здатні до самостійної розархівації файлів, що знаходяться в них, без використання програми - архіватора.

Архів, що саморозпаковується, одержав назву SFX-архів (SelFileXtracting). Архіви такого типу в звичайно створюються у формі ЕХЕ - файлу.

Багато з програм - архіваторів, крім звичайного режиму стиснення, можуть створювати неперервні (solid) архіви. У таких архівах усі файли стискаються як один потік даних, тобто областю пошуку повторюваних послідовностей символів є вся сукупність файлів, завантажених в архів, і тому розпакування кожного файлу, якщо він не перший, пов'язана з обробкою інших. Архіви такого типу краще використовувати для архівування великого числа однотипних файлів.

З огляду на схожість принципів керування більшістю програм-архіваторів, розглянемо головні особливості програми WinRAR.

Програма-архіватор WinRAR

Програма WinRAR дозволяє:

  • створювати архівні файли з окремих чи усіх файлів поточного каталогу і його підкаталогів;

  • додавати і замінювати файли в архіві;

  • розархівовувати і видаляти файли з архіву,

  • переглядати вміст архіву;

  • створювати багатотомний архів;

  • вводити в архів коментарі до файлів;

  • відновлювати файли із пошкоджених архівів;

  • створювати архіви, що саморозпаковуються, як на одно- так і на декількох томах;

  • забезпечувати захист інформації в архіві за допомогою паролів та інше.

При виборі певної дії з’явиться вікно із інтуїтивно зрозумілим інтерфейсом та можливістю детальної довідки по кожному з наявних на ньому елементів, для запуску якої потрібно вибрати «?» у верхній смузі вікна і натиснути на елемент, що зацікавив.

При виконанні завдань можна скористатися таким “алгоритмом-підказкою”:

1. Вибрати вказівку пошуку Пуск/Знайти/Файли і папки, в полі Ім’я ввести WinZip та натиснути кнопку Знайти.

2. Встановити курсор мишки на значок, що позначає програму WinZip () та двічі клацнути лівою кнопкою мишки.

3. Виконати потрібну операцію (див. таблицю):

Призначення дії

Вказівка меню

Створити новий архів. Спочатку він порожній.

File/New Archive

Відкрити раніше створений архів

File/Open Archive

Знайти та вивести на екран список всіх архівів

Favorite Zip Folders

Додати файли до архіву

Action/Add

 Розкрити і переписати файли з архіву

Action/Extract

Переглянути файли, що є в архіві

Action/View

Перевірити правильність архівування даних (створити спеціальну папку, до якої розкрити всі файли архіву)

Action/CheckOut

Активізувати програму для роботи: створення чи розкривання архіву

Filе/Wizard

Комп'ютерні віруси та антивірусні програми

Комп'ютерним вірусом називається спеціально написана програма, здатна самовільно приєднуватися до інших програм, створювати свої копії і впроваджувати їх у файли, системні області комп'ютера й в обчислювальні мережі з метою порушення роботи програм, псування файлів і каталогів, створення всіляких перешкод у роботі на комп'ютері.

Ознаки прояву вірусів:

  • припинення роботи чи неправильна робота програм, що раніше успішно функціонували;

  • повільна робота комп'ютера;

  • неможливість завантаження операційної системи;

  • зникнення файлів і каталогів чи спотворення їхнього вмісту;

  • зміна дати і часу модифікації файлів;

  • зміна розмірів файлів;

  • несподіване значне збільшення кількості файлів на диску;

  • істотне зменшення розміру вільної оперативної пам'яті;

  • виведення на екран несподіваних повідомлень чи зображень;

  • подача непередбачених звукових сигналів;

  • часті зависання і збої в роботі комп'ютера.

Для виявлення, видалення і захисти від комп'ютерних вірусів розроблено кілька видів спеціальних програм, що дозволяють виявляти і знищувати віруси. Такі програми називаються антивірусними.

Розрізняють наступні види антивірусних програм:

  • детектори або монітори;

  • доктора чи фаги;

  • програми-ревізори;

  • програми-фільтри;

  • вакцини або імунізатори.

Основні заходи для захисту від вірусів

Для того щоб не піддати комп'ютер зараженню вірусами і забезпечити надійне збереження інформації на дисках, необхідно дотримувати наступні правила:

  • Встановіть на свій комп'ютер сучасний комплекс антивірусних програм, наприклад  Kaspersky Anti Virus або Norton Anti Virus, і постійно поновлюйте їхні версії;

  • перед зчитуванням з дискет інформації, записаної на інших комп'ютерах, завжди перевіряйте ці дискети на наявність вірусів, запускаючи антивірусні програми свого комп'ютера;

  • при перенесенні на свій комп'ютер файлів в архівованому вигляді перевіряйте їх відразу ж після розархівації на твердому диску, обмежуючи область перевірки записаними файлами;

  • періодично перевіряйте на наявність вірусів тверді диски комп'ютера, запускаючи антивірусні програми для тестування файлів, пам'яті і системних областей дисків із захищеної від запису дискети, попередньо завантаживши операційну систему також із захищеної від запису системної дискети;

  • завжди захищайте свої дискети від запису при роботі на інших комп'ютерах, якщо на них не буде здійснюватись запис інформації;

  • обов'язково робіть архівні копії на дискетах цінної для вас інформації;

  • не залишайте в дисководі дискети при включенні чи перезавантаженні операційної системи, щоб виключити зараження комп'ютера завантажувальними вірусами.

використовуйте антивірусні програми для вхідного контролю усіх файлів, що отримуються з комп'ютерних мереж.


[1] Ця частина Інтернету має неофіційну назву Рунет (ru – домен Росії в URL, net – мережа).

З повагою ІЦ “KURSOVIKS”!