Лекція Комп'ютерні мережі НУДПСУ

Комп'ютерні мережі

Багато сучасних інформаційних технологій засновано на використанні комп'ютерних мереж.

Комп'ютерна мережа — це сукупність комп'ютерів, що з'єднані лініями зв'язку і оснащені комунікаційним обладнанням і ПЗ.

Комп'ютери, об'єднані в мережу, мають значно більші можливості, ніж комп'ютери, що працюють окремо. Розглянемо детальніше кожну складову мережі.

Комунікаційне або мережне обладнання — це периферійні пристрої, що здійснюють перетворення сигналів, використаних у комп'ютері, на сигнали, які передаються по лініях зв'язку, і навпаки.

Такими пристроями є модеми та мережні адаптери. Модеми застосовуються при використанні телефонних ліній зв'язку, мережні адаптери — при використанні інших ліній зв'язку.

Лінія зв'язку — це обладнання, за допомогою якого здійснюється з'єднання комп'ютерів у мережу.

Лінії зв'язку, що використовують кабелі для передачі сигналів, називаються проводовими, решта — безпроводовими.

Телефонна лінія — приклад проводової лінії зв'язку. Системи супутникового зв'язку — безпроводові. Лінії зв'язку бувають різні за складністю.

Комунікаційне або мережне ПЗ — це набір програм, що забезпечують роботу мережного обладнання та обмін інформацією між комп'ютерами в мережі.

Мережне ПЗ поділяється на дві групи програм. Перша працює з мережею на так званому «низькому рівні». В завдання цих програм входить керування мережним обладнанням з метою перетворення сигналів з одного виду на інший. Вони нічого не знають про структуру інформації, що передається.

«Знання» структури інформації покладено на програми другої групи. Вони працюють з мережею на «високому рівні»: повинні вміти розпізнавати та обробляти інформацію залежно від її характеру та способу організації.

Всі комп'ютерні мережі поділяються на дві групи — локальні і глобальні мережі.

Локальна мережа об'єднує комп'ютери, що розташовані на невеликій відстані один від одного і є замкненою системою.

Невеликі відстані між комп'ютерами надають можливість використовувати в локальних мережах звичайні проводові лінії як лінії зв'язку.

Локальна мережа створюється для спільного використання та обміну інформацією між комп'ютерами, спільного використання ресурсів мережі.

Ресурс мережі — це пристрій, що входить до апаратної частини якогось із комп'ютерів мережі, доступний і використовується будь-яким користувачем мережі.

Ресурсами мережі можуть бути принтери, сканери, фотонабірні апарати, дискові накопичувачі великої ємності, пристрої резервного копіювання інформації, верстати з числовим програмним керуванням (ЧПК) тощо.

Комп'ютер, який надає свої ресурси для спільного використання, називається сервером (від англ. «to serve» — постачати, обслуговувати). Комп'ютери, що використовують ресурси мережі, називають робочими станціями.

Сучасні локальні мережі дуже різноманітні і можуть мати у своєму ск ладі один або декілька серверів, комп'ютерів, які одночасно можуть бути як сервером, так і робочою станцією.

Види локальних мереж

Взаємодія серверів і робочих станцій забезпечується мережним ПЗ кожного комп'ютера мережі. Користувачеві робочої станції доступні ресурси мережі відповідно до заздалегідь обумовлених правил.

Перші локальні мережі з'явилися на початку 80-х років в американських школах для використання комп'ютерів у процесі навчання. Завдяки наявності мережі учень, який сидить перед екраном комп'ютера, має можливість користуватися тими даними, що знаходяться на спільному диску, або роздруковувати необхідну для нього вихідну інформацію на загальному принтері.

Часто локальні мережі використовуються в системах керування базами даних, коли необхідно забезпечити швидкий доступ кількох комп'ютерів до однієї бази даних, наприклад, у системах продажу авто-, авіа-, залізничних квитків тощо. Локальні мережі застосовуються і у виробництві для керування виробничим процесом, здійснювання вихідного контролю якості, обліку готової продукції та матеріальних витрат.

Глобальна мережа — це з'єднання локальних мереж і окремих комп'ютерів, розташованих на далекій відстані один від одного.

У таких мережах є додаткові пристрої для обробки великих обсягів інформації та пересилання її на далеку відстань.

Передусім, це сервери глобальних мереж, які є дуже потужними комп'ютерами.

Через великі відстані між комп'ютерами використання простих ліній зв'язку в глобальних мережах не можливе. Сучасні глобальні мережі використовують найрозвиненіший у світі зв'язок — телефонний. Проте зв'язок між серверами глобальної мережі здійснюється не по звичайних телефонних лініях, а по виділених лініях або по спеціальних каналах зв'язку.

Виділена телефонна лінія використовується лише для передачі інформації між комп'ютерами в мережі. Вона має високу швидкість передачі та перешкодостійкість. Канали зв'язку мають ті самі властивості, але в них вищі якісні характеристики.

У глобальних мережах найчастіше використовуються системи супутникового зв'язку, що значно розширює масштаби та можливості таких мереж.

Щоб користуватися глобальною мережею, комп'ютер повинен мати модем і спеціальне ПЗ.

Сучасні глобальні мережі надають можливість людині, яка сидить перед екраном комп'ютера, ознайомитися з останніми новинами; переглянути будь-яке видання у великій бібліотеці; відвідати відому картинну галерею; довідатися про погоду на завтра на іншому материку; протягом кількох хвилин обмінятися листами з другом, який перебуває на протилежному боці Землі; дізнатися, де, коли і які цікаві події відбуватимуться, і навіть отримати відповідь на будь-яке запитання, відіславши його просто в мережу, — той, хто знає відповідь, надішле її вам. Є можливість для користувачів мережі спілкуватися голосом.

Найбільшою у світі глобальною мережею є мережа Internet, яка охоплює всі континенти Землі.

Однією з найбільш використовуваних можливостей глобальної мережі є електронна пошта — E-mail (від англ. «Electronic mail» — електронна пошта). Передусім важливо те, що відправлений лист потрапляє до адресата протягом кількох хвилин (в якому б місці Земної кулі він не перебував у цей час). Якщо лист дійшов до комп'ютера адресата, ви отримаєте повідомлення про це. Зовсім не обов'язково, щоб ваш адресат при цьому був удома. Досить того, щоб його комп'ютер був увімкнений і приєднаний до мережі. Можна послати один і той самий лист одразу кільком адресатам. Повідомлення, яке ви отримали електронною поштою, можна після прочитання зберегти на диску, роздрукувати на принтері.

Існує ще один спосіб спілкування в глобальній мережі, який називають телеконференцією. Є певна кількість телеконференцій, кожна з яких присвячена якійсь одній предметній галузі. Це можуть бути бізнес, політика, природничі науки, музика, театр, кінематограф, спорт тощо. Кожний, хто передплатив цю телеконференцію, може прочитати всі статті, які написали інші передплатники, та й сам може написати статтю, присвячену будь-якій проблемі.

Щодня з'являються нові можливості та послуги, які надають мережі.

Глобальні мережі

Глобальні мережі (WAN — Wide Area Network) поєднують локальні мережі та комп'ютери, що знаходяться на великій відстані один від одного. Для поєднання віддалених комп'ютерів часто використовуються телефонні лінії.

Інтернет — це глобальна міжнаціональна мережа, яка складається з набору зв'язаних мереж, що взаємодіють як одне ціле. Складовими Інтернету є мережі різного масштабу: великі національні магістральні мережі, багато регіональних і локальних мереж.

Інтернет — це з'єднання багатьох мереж, що забезпечує поширення інформаційних потоків по всій Земній кулі. Інтернет також називають глобальною мережею, яка нараховує понад 2 млн. вузлових комп'ютерів, що обслуговують десятки мільйонів користувачів.

Завдяки з'єднанню мереж комп'ютери, які обмінюються інформацією, можуть бути віддалені один від одного на значну відстань. Слід зазначити, що фізичні відстані в Інтернеті не важливі. Наприклад, обмін даними відбуватиметься однаково між комп'ютерами як у різних півкулях Землі, так і в сусідніх кімнатах.

Мережі, які є складовими Інтернету, поширюються на великі відстані та можуть перекривати одна одну, тому будь-яка пара вузлів пов'язана між собою не одним, а багатьма каналами зв'язку, завдяки чому Інтернет забезпечує стійкий зв'язок навіть в умовах військових дій. При руйнуванні частини мережі пакети інформації можуть обходити ушкоджені ділянки. До речі, перші дослідження у галузі Інтернет здійснювалися саме з метою збільшення надійності зв'язку у випадку виникнення глобальних військових конфліктів (під час ядерного вибуху).

Способи підключення до глобальних мереж

Модеми

Модем — це електронний пристрій, що перетворює цифрову комп'ютерну інформацію на аналогові сигнали звукової частоти, які можна передавати звичайними телефонними лініями. На приймальному кінці інший модем здійснює обернене перетворення сигналів звукової частоти на двійкові сигнали, які сприймає комп'ютер.

Модеми можуть бути вбудованими, тобто бути частиною комп'ютерного обладнання, або зовнішніми як окремі компоненти. В них є рознімання для підключення до телефонної лінії і до комп'ютера. Для роботи з модемом необхідно також установити додаткові програмні засоби, які керують зв'язком модему з комп'ютером.

Швидкість передачі модему вимірюється в кілобітах за секунду. Як правило, застосовуються швидкості 14,4 і 28,8 Кбіт/с. З'явилися також модеми зі швидкістю 33,6 та навіть 56 Кбіт/с, але небагато хто з провайдерів на сьогодні здатний підтримувати цю швидкість.

ISDN

Термін ISDN означає інтегровану службову цифрову мережу (від англ. «Integrated Services Digital Network»). ISDN використовує телефонні лінії для передачі по них двійкових цифрових сигналів. При цьому, навіть використовуючи стандартний модем, можна отримати вищу швидкість передачі інформації.

ISDN перетворює аналогові сигнали, наприклад, вашу мову, в двійкові біти. Завдяки тому, що біти можуть передаватися набагато швидше на тій самій лінії з модемом на 14,4 Кбіт/с, можна отримати швидкість у чотири рази вищу, ніж при передачі аналогових сигналів. Підключення ISDN здійснюється одночасно до двох телефонних ліній, по одній з яких йде передача інформації, а по іншій — її прийом (дуплексний зв'язок).

ISDN — це значний засіб для зв'язку по Інтернет, але поки що малодоступний для широкого кола користувачів.

Кабельні модеми

Завдяки кабельним модемам може відбутися новий великий скачок у техніці підключення домашніх комп'ютерів до мереж. Кабельний модем підключає комп'ютер не до телефонної лінії, а до коаксіального телевізійного кабелю, наприклад, до системи кабельного телебачення. Кабельні модеми орієнтовані на ентузіастів Інтернет, яким потрібна висока швидкість зв'язку. Згідно з деякими оцінками саме швидкі кабельні модеми спроможні приймати інформацію при швидкості до 10 Мбіт/с, а посилати її зі швидкістю 768 Кбіт/с. Щомісячна плата за використання кабельного підключення становить від 30 до 40 доларів. Самі модеми коштують до 600 доларів, але ці додаткові витрати можуть понести деякі любителі Інтернет заради підвищення швидкості спілкування з World Wide Web.

Лінія Т1

Це високошвидкісна цифрова лінія передачі даних зі швидкістю до 1,5 Мбіт/с. Вона має пропускну здатність, що забезпечує прийом і передачу великих текстових файлів, графіки, звуку та БД. Лінії Т1, як правило, орендуються організаціями, оскільки вони дуже дорогі для індивідуальних користувачів.

Лінія ТЗ

Це надшвидкісна лінія Інтернет, що забезпечує передачу інформації зі швидкістю 45 Мбіт/с. Її смуга пропускання відповідає приблизно 672 телефонним каналам. По лінії ТЗ можна передавати зображення зі швидкозмінюваними сюжетами в реальному масштабі часу.

Такі лінії використовуються як головні інформаційні магістралі у великих організаціях та університетах, які оперують великими об'ємами інформації.

Інтернет: Історія створення та принципи функціонування

Історія створення Інтернет

Історія створення Інтернету сягає у 1969 рік, коли на кошти Агентства перспективних розробок Міністерства оборони США (DAPRA — Defense Advanced Research Project Agency) була створена комп'ютерна мережа. За ім'ям агентства вона отримала назву ARPANET. Ця мережа пов'язувала декілька великих науково-дослідних та освітніх центрів, її основним призначенням був обмін поштою та науковими даними.

Зв'язок між вузлами мережі здійснювався за допомогою спеціальних кабелів, доступ до мережі був обмежений (мережа була таємничою). З часу створення мережа невпинно розширювалася за рахунок підключення нових вузлів. На початку 80-х років минулого сторіччя на базі найбільших вузлів було створено декілька регіональних мереж загального використання, за архітектурою схожих на ARPANET. Ці мережі не мали єдиного мережного протоколу до 1983 року, коли був стандартизований протокол TCP/IP, який і досі лежить в основі Інтернету. Цю дату вважають датою народження Інтернет.

Технологія клієнт-сервер

Комп'ютери, які працюють у мережі Інтернет, називаються вузлами (іноді — хостами, хоча це не одне й те саме). Інтернет взагалі можна уявити як множину вузлів, кожен з яких може зв'язатися з будь-яким іншим. Вузлами є потужні комп'ютери (мейнфрейми), менш потужні міні-комп'ютери та персональні комп'ютери. Серед них є такі, що надають послуги іншим комп'ютерам, — сервери. Під час отримання електронної пошти ви звертаєтесь до поштового серверу, бажаєте переглянути будь-яку Web-сторінку — зв'язуєтесь з певним Web-сервером.

Сервери — це потужні і надійні комп'ютери, які цілодобово працюють і постійно підключені до Інтернету. Сервери спроможні зберігати та надсилати інформацію за запитами інших комп'ютерів, водночас відповідаючи на десятки або сотні запитів. Сервери захищені від збоїв електромережі та, як правило, керовані операційною системою Unix.

Комп'ютери, які складають і надсилають запити до серверів, називаються клієнтами. Вони не приєднані постійно до Інтернету, а підключаються до мережі за необхідності. Отже, статус серверів і клієнтів в Інтернеті аналогічний їхньому статусу в локальній мережі клієнт-сервер.

Термінологія «клієнт-сервер» застосовується і для ПЗ, яке підтримує роботу в Інтернеті. Існує ПЗ для клієнтів, яке взаємодіє з ними та створює запит, і серверне ПЗ, що відповідає на ці запити. Наприклад, клієнтами є поштова програма, програма браузера для перегляду Web-сторінок тощо.

Протоколи Інтернет

Незалежно від того, що комп'ютери в Інтернеті відрізняються своїми платформами, операційними системами, вони прекрасно «спілкуються» один з одним. Це можливо завдяки тому, що комп'ютери послуговуються однаковими правилами передавання даних — протоколом TCP/IP. Він прийнятий усіма учасниками Інтернету і підтримується більшістю виробників мережного обладнання.

TCP/IP — основний транспортний протокол передавання даних в Інтернеті. Абревіатура TCP/IP складається з двох частин: TCP (від англ. «Transmition Control Protocol» — протокол керування передаванням) і IP (від англ. «Internet Protocol» — протокол Internet).

Перша складова протоколу (TCP) забезпечує надійний зв'язок між комп'ютерами і керує передаванням даних. Протокол TCP поділяє інформацію на порції — пакети, кожному з яких надає номер для правильного відновлення інформації під час одержання. Далі інша складова (протокол IP) додає до кожного пакета службову інформацію з адресами відправників і одержувачів, забезпечуючи доставку всіх пакетів одержувачеві. Окремі пакети можуть подорожувати різними шляхами Інтернету і доходити до одержувача у будь-якому порядку. Після надходження всіх пакетів протокол TCP розміщує їх один за одним і забезпечує складання повідомлення. Якщо деякі пакети загубилися, протокол TCP вирішує і цю проблему. Маршрути руху пакетів мережею розраховує спеціальна програма — маршрутизатор.

Найважливішою властивістю протоколу TCP/IP є його здатність забезпечити взаємодію комп'ютерів за допомогою необмеженої кількості мереж. Зовсім не важливо, скільки мереж подолає інформація на шляху від віддаленого серверу до клієнта.

Протокол TCP/IP застосовується не лише в Інтернеті, а й, наприклад, для зв'язку локальних мереж на одному великому підприємстві, в якого можуть бути відсутні зв'язки із зовнішніми мережами. TCP/IP іноді використовується для зв'язку двох віддалених один від одного комп'ютерів.

Адресація в Інтернет. IP-адреса

Усі комп'ютери, підключені до Інтернету, знаходять один одного в автоматичному режимі. Люди взагалі не беруть участі у пересиланні повідомлень завдяки тому, що кожний комп'ютер (хост або вузол) має свою адресу, яка називається IP -адресою.

IP-адреса — запис, який точно визначає місцезнаходження комп'ютера в Інтернеті і є записом чотирьох чисел у діапазоні від 0 до 255, відділених крапками, наприклад, 220.15.68.33.

Запис IP-адреси складається ніби з двох частин: перша означає адресу мережі Інтернету, до якої підключено вузол, а друга — адресу локального вузла всередині підмережі.

IP-адреси серверів мають бути зареєстровані спеціальною службою імен — Реєстрація, яка заносить IP-адреси і доменне ім'я до каталога (див. нижче). Індивідуальна IP-адреса надається також комп'ютеру клієнта під час його підключення до провайдера Інтернету. Але у цьому випадку IP-адреса надається тимчасово, на період з'єднання, тому що адреса у провайдерів, як правило, менша, ніж у клієнтів. Надання адреси клієнту відбувається автоматично, і клієнт може не знати її.

Доменна адреса

IP-адреси зручні для ідентифікації комп'ютерів в Інтернеті, але не прийнятні для роботи користувачів (не наочні, погано запам'ятовуються, велика ймовірність помилки під час введення). Тому замість числових IP-адрес застосовується літерна система доменних імен DNS (від англ. «Domain Name Server» — доменне ім'я серверу). Згідно з цією системою ім'я кожного Web-серверу є послідовністю слів, розділених крапками, яка легко запам'ятовується користувачами.

Доменне ім'я однозначно визначає сервер в Інтернеті та складається за таким ієрархічним принципом:

• На найвищому рівні (домен верхнього рівня) звичайно розташовується назва країни, наприклад, uk (Велика Британія), ru (Росія) або uа (Україна). Але найчастіше замість назви країни ставиться скорочення, відповідне типу організації, якій належить домен: com (комерційний), gov (урядовий), mil (військовий), edu (освітній), net (мережний), org (інших організацій).

• Зліва від домену верхнього рівня через крапку дописується позначення міста, штату або організації. Однак цієї частини імені може не бути.

• Зліва від позначення міста (організації) — позначення серверу, яке займає відповідно крайню ліву позицію у доменному імені.

У результаті доменне ім'я серверу (або домен) може мати такий вигляд:
smit.com.ua — комерційний сервер фірми «СМІТ», країна uа (Україна);< br>ukr.net — сервер Інтернет-провайдера, домен верхнього рівня net;
book.ru — сервер книготорговельної фірми, країна ru (Росія).

Відповідність між IP-адресами і доменними іменами встановлюється за допомогою БД, розміщених на спеціальних DNS-серверах. Сервери DNS виконують повсякденну роботу, необхідну для функціонування системи доменних імен.

Провайдери

Ланками зв'язку між клієнтами та Інтернетом є організації або приватні особи, так звані ISP (від англ. «Internet Service Provider» — постачальник послуг Інтернету) або провайдери. Сервер провайдера має декілька модемних входів, до яких можуть приєднуватися користувачі для доступу до Інтернету.

Провайдер, як правило, забезпечує користувачам такі послуги Інтернету:

• доступ до інформаційних ресурсів Інтернету;

• надання адреси електронної пошти;

• виділення необхідного простору на своєму вузлі для Web-сторінок абонента.

Можливі також додаткові послуги, наприклад, реєстрація індивідуального домену користувача, надання лінії зв'язку тощо. Нині завдяки постійному розвитку Інтернету користувач може обрати провайдера з потрібним спектром послуг.

Пересічний користувач звичайно з провайдером по телефону. Комп'ютер користувача через модем підключається до телефонної лінії, тому при укладанні договору або купівлі Інтернет-картки вам мають повідомити номер телефону провайдера, за яким дзвонитиме ваш модем.

Провайдер також повідомить ім'я поштового серверу для обробки електронної пошти. Багато провайдерів надають безкоштовні гістьові підключення для одержання інформації про свої послуги і поповнення суми на рахунку користувача. Для цього провайдер повідомляє URL свого сервера, ім'я (login) і пароль (password) для гістьового підключення. Фактично цих даних достатньо для того, щоб після оплати послуг провайдера і створення з'єднання ви могли почати повноцінну роботу в Інтернеті.

Щоб скористатися будь-якими інформаційними послугами, необхідно забезпечити з'єднання свого комп'ютера з мережею, що має вихід в Інтернет, а також мати на комп'ютері необхідне ПЗ. Послуги, пов'язані з доступом в Інтернет, надаються організаціями, що називаються сервіс-провайдерами (або просто провайдерами), постачальниками послуг Інтернет («Internet service provider, ISP»). Сервіс-провайдер має комп'ютерну мережу, яка постійно пов'язана з Інтернет і включає комп'ютери (сервери доступу), через які здійснюється підключення абонентів — окремих користувачів або локальних мереж.

Існують різні способи підключення комп'ютерів до глобальної мережі Інтернет: через модем, кабельний модем, цифрову лінію зв'язку ISDN, лінії Т1 або Т3. Вибір залежатиме від багатьох факторів, найважливішим з яких є ціна.

Принципи функціонування Інтернет

Опишемо роботу Інтернету за допомогою простого прикладу.

Скажімо, ви бажаєте вивести на екран комп'ютера певну Web-сторінку. Для цього вам потрібно запустити програму-клієнт (браузер) і підключитися до Інтернету. У вікні браузера слід набрати URL потрібної сторінки або клацнути по посиланню на Web-сторінку (якщо така є).

Після цього запит з вашого комп'ютера піде на сервер доменних імен (DNS-сервер). Поки він обробляє запит, комп'ютер клієнта зупиняється і чекає відповіді. Сервер намагається знайти IP-адресу, яка відповідає імені, зазначеному в запиті, у своїх файлах або у файлах інших DNS-серверів. Якщо ім'я не знайдене, сервер відповідає, що таке не існує. Якщо ж IP-адресу знайдено, відбувається з'єднання з віддаленим сервером, і зазначена вами Web-сторінка передається з нього на комп'ютер. Процес завантаження Web-сторінки ви бачитимете у себе на екрані у вікні браузера.

Обмін даними між вашим комп'ютером і сервером відбуватиметься згідно з протоколом TCP/IP, тобто дані на комп'ютер надходитимуть порціями. Вони послідовно збиратимуться в єдине повідомлення, доки ви не побачите на екрані повну картинку Web-сторінки.

В Інтернеті можливі два режими інформаційного обміну — on-line і off-line. Перший термін перекладається як «на лінії», другий — «поза лінією». Йдеться не просто про існування лінії (підключення до телефонної лінії або до локальної обчислювальної машини, яка має вихід до Інтернету), а про наявність з'єднання через існуючу лінію зв'язку.

On-line — постійний зв'язок користувача із сервером провайдера. Під час відкриття Web-сторінок, відправлення повідомлень електронної пошти, «перекачування» файлів-архівів користувач залишається підключеним до мережі. Він може отримувати інформацію з мережі і негайно реагувати на неї, тому on-line — це режим реального часу.

Off-line — це режим «відкладеного» зв'язку. Користувач передає порцію інформації або отримує її протягом коротких сеансів зв'язку, а в інший час комп'ютер відключений від Інтернету. Зрозуміло, що це більш економний режим, аніж on-line. У режимі off-line, наприклад, обробляються повідомлення електронної пошти та групи новин.

Послуги Інтернет

Термінальний режим

Термінальний режим (Telnet) — це служба віддаленого управління комп'ютером. Історично це одна з перших служб Інтернету. Після підключення до віддаленого комп'ютера по протоколу служби Telnet можна управляти його роботою (в межах допуску, який встановлений на тому комп'ютері). Таке управління називається термінальним або консольним.

У наш час необхідність у термінальному режимі скорочується, але служба Telnet в Інтернеті все ще існує. Часто протоколи Telnet використовують для дистанційного управління віддаленими пристроями (наприклад, телескопом у відкритому космосі тощо) та для доступу до відкритих сховищ даних (каталоги бібліотек, дошки об'яв тощо).

Електронна пошта

Історично електронна пошта (e-mail) — це одна з перших служб Інтернету, вона активно використовується і в наш час. Забезпеченням електронної пошти в Інтернеті займаються спеціальні поштові сервери. Поштові сервери отримують повідомлення від своїх клієнтів та відправляють їх (можливо, через інші сервери) до поштових серверів адресатів, де ці повідомлення нагромаджуються. Коли адресат встановлює зв'язок зі своїм сервером, він дістає можливість прочитати свою кореспонденцію.

Поштова адреса в Інтернеті звичайно складається з двох частин, розділених знаком «@» (читається «ет» або в країнах СНД «собака»):

Ім'я користувача@ім'я комп'ютера

В Інтернет кожне повідомлення складається з двох частин: заголовка та тіла. Заголовок повідомлення містить службову інформацію (адресу, час відправлення тощо). Тіло містить звичайний текст в ASCII-кодах. Для того, щоб переслати разом з письмовим повідомленням форматовані документи, графічні зображення, звукові файли, їх необхідно додати до тіла повідомлення. Більшість сучасних поштових програм обмінюються повідомленнями в кодуванні MIME (Multipurpose Internet Mail Extensions — багатоцільові розширення пошти Інтернету). Це універсальна система кодування поштових повідомлень, яка дозволяє додавати до текстових повідомлень будь-яку графічну, звукову та іншу інформацію.

Поштова служба грунтується на двох протоколах: SMTP та POP3. За першим протоколом здійснюється відправлення кореспонденції з комп'ютера на сервер, за другим — одержання повідомлень.

Для роботи з електронною поштою існує багато поштових програм: Microsoft Outlook, The Bat!, Eudora та ін.

Списки розсилання

Списки розсилання (Mail list) — це спеціальні тематичні сервери, які збирають інформацію з визначених тем та передають їх своїм клієнтам у вигляді повідомлень електронної пошти. Для використання послуг списку розсилання його необхідно передплатити.

Послуги більшості списків розсилання безкоштовні, вони отримують кошти через рекламу, яка звичайно додається до їх повідомлень. Служби списків розсилання ґрунтуються на електронній пошті, тому спеціального програмного забезпечення, крім поштового клієнта, для них не потрібно.

Приклади списків розсилання: програми телепередач, огляди літературних новинок, інформація для абітурієнтів освітніх закладів тощо.

Служба телеконференцій

Служба телеконференцій (Usenet) схожа на циркулярну електронну пошту, коли повідомлення направляється відразу великій групі абонентів (такі групи називаються телеконференціями).

Повідомлення, які спрямовуються на сервер групи новин, відправляються з нього на всі сервери, з якими він зв'язаний, і так далі. На кожному з серверів таке повідомлення зберігається деякий час (звичайно тиждень), так щоб кожний бажаючий міг з ним ознайомитися.

Відомо, що кожного дня у світі створюється близько мільйона повідомлень для груп новин. Кожне з повідомлень спрямовується у свою тематичну групу. Вся система телеконференцій розбита на такі тематичні групи, сьогодні налічується понад п'ятдесят тисяч.

Часто на конференціях здійснюється попереднє відсіювання некорисної інформації, яка не стосується до теми конференції (рекламна тощо). Такі конференції називаються такими, що модеруються (від англ. moderation — модерація, стримування, регулювання). Інколи модератором є програма, тоді говорять про автоматичну модерацію.

Для роботи зі службою телеконференцій існують спеціальні клієнтські програми, наприклад, Microsoft Outlook Express.

Служба World Wide Web

World Wide Web (скорочено WWW) — це єдиний інформаційний простір, який складається із взаємопов'язаних електронних документів.

Таких документів сьогодні налічується приблизно мільярд. Ці електронні документи зберігаються на спеціальних Web-серверах. Окремі документи, які складають простір WWW, називаються Web-сторінками. Групи тематично близьких Web-сторінок називаються Web-узлами (жаргонна назва Web-сайт або просто сайт). Один Web-сервер може містити багато Web-вузлів, кожний з яких займає окрему папку на жорсткому диску сервера.

Від звичайних документів Web-сторінки відрізняються тим, що вони оформлені без визначення конкретного комп'ютера, на якому їх переглядатимуть. Під час їхнього створення невідомі розміри екрана, палітра, операційна система тощо. Оформлення Web-сторінок відбувається саме в час їх перегляду на комп'ютері клієнта відповідно до настанов цього комп'ютера.

Служба FTP

Задовго до появи WWW уже існувала така форма обміну інформацією через Інтернет, як підключення до FTP-вузлів.

Вузол FTP (FTP-cepвep) — це комп'ютер в Інтернеті, який містить каталоги з файлами (програмами, текстами, графікою тощо) і забезпечує доступ користувачам до цих каталогів за протоколом FTP.

На відміну від протоколу HTTP, який призначений для передавання HTML-файлів, FTP застосовується для обміну довільними файлами, часто великого розміру. Звичайно FTP-сервери належать великим організаціям і відомствам. Обсяг інформації, яка надається FTP-вузлами, дуже великий, тому їх ще називають FTP-архівами.

Для отримання доступу до FTP-архівів на комп'ютері користувача встановлюється програма FTP-клієнт (наприклад, CuteFTP, FAR або найпростіші FTP-клієнти — браузери Internet Explorer і Netscape Navigator). Під час підключення до FTP-серверу користувач реєструється: вказує своє ім'я (login) і пароль (password). Однак більшість FTP-серверів доступні для будь-яких користувачів, англійською мовою вони називаються anonymous FTP-site — FTP-сайти загального доступу. Вони звичайно зберігають файли, які є цікавими для багатьох людей: безкоштовне ПЗ, тексти, картинки, звукові файли тощо. На сайтах загального доступу організовано дерево каталогів, з яким можуть працювати всі бажаючі.

Можливість роботи з FTP-архівами надають багато систем пошуку.

З повагою ІЦ “KURSOVIKS”!