МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ТЕОРІЇ ТА ІСТОРІЇ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ

НІКОЛАЄВ Б. І.

Навчально-методичний посібник з курсу Теорія літератури, КНЛУ

Київ – 2012

Ніколаєв Б. І.

Теорія літератури: навчально-методичний посібник: 2-е вид., доповнене, перероблене. – К.: Вид. центр КНЛУ, 2012. – 68 с. (3,5 др. арк.).

У навчально-методичному посібнику «Теорія літератури» викладено основний зміст лекційних і семінарсько-практичних занять для магістрантів і студентів п’ятого курсу факультетів германської й романської філології та факультету сходознавства. Також подаються умови іспиту з дисципліни й орієнтовні запитання до його підготовки.

Цей текст захищений Законом України «Про авторське право і суміжні права». Будь яке відтворення чи публікація можливі лише з дозволу автора.

Укладач: Ніколаєв Борис Іванович, старший викладач

Рецензенти: Висоцька Н. О., доктор філологічних наук, професор

Бакіна Т. С., кандидат філологічних наук, доцент

На обкладинці: Пабло Пікассо. Портрет Франсуази Жільо (20 травня 1946 р.).

Б. І. Ніколаєв, 2011

Б. І. Ніколаєв, 2012

Видавничий центр КНЛУ, 2012-06-30

ЗМІСТ

ПЕРЕДНЄ СЛОВО.. 4

ЛЕКТУРА.. 6

НАУКОВО-МЕТОДИЧНИЙ МОДУЛЬ ПЕРШИЙ.. 8

ФЕНОМЕН ЛІТЕРАТУРИ ТА ЇЇ ДОСЛІДЖЕННЯ.. 8

Тема перша: «Літературознавство в контексті гуманітарних студій». 8

Лекція 1. Яка вона, наука про літературу?. 8

Семінар 1.1. Орієнтація традиційних поетик на унормованість художньої творчості 13

Семінар 1.2. Філософські основи європейського модернізму, феноменологічних та герменевтичних студій. 16

Семінар 1.3. Формально-структурально-семіотичні студії в літературознавстві 21

Семінар 1.4. Психоаналіз і літературознавство. 25

Семінар 1.5. Літературознавчі ідеї М. Бахтіна. 28

Семінар 1.6. Постмодерністські школи, напрями і концепти у літературознавстві 31

Семінар 1.7. Феміністична теорія та критика. 36

Тема друга: «Сутність поняття «художня література». 40

Лекція 2. Що таке художня література?. 40

НАУКОВО-МЕТОДИЧНИЙ МОДУЛЬ ДРУГИЙ.. 44

АНАЛІЗ ЛІТЕРАТУРНОГО ПРОЦЕСУ Й ЛІТЕРАТУРНОГО ТВОРУ.. 44

Тема перша: «Особливості літературного процесу». 44

Лекція 1 (3). Проблеми специфіки літературного процесу: 44

Тема друга «Жанрова системність вербальної культур». 49

Лекція 2 (4). Проблематика жанрової системності літературно-художніх текстів  49

Тема третя: «Аналіз літературного твору». 55

Лекція 3 (5). Основні методи та методики аналізу художнього твору. 55

Семінар 2.1. Аналіз віршового твору. 58

Семінар 2.2. Аналіз прозового твору. 60

МЕТОДОЛОГІЧНИЙ МАТЕРІАЛ.. 62

1.1. Загальнотеоретичні поняття постмодернізму. 62

1.2. Концепти аналізу прозового тексту. 67

1.3. Приклад аналізу прозового тексту. 70

САМОСТІЙНА ТВОРЧА РОБОТА.. 82

МОДУЛЬНА КОНТРОЛЬНА РОБОТА.. 85

ПІДСУМКОВИЙ КОНТРОЛЬ. 87

ЛІТЕРАТУРА.. 96

ПЕРЕДНЄ СЛОВО

Курс «Теорія літератури» має підсумковий характер, по-перше, по відношенню до всіх літературознавчих дисциплін: «Вступу до літературознавства», «Історії зарубіжної літератури», «Методики викладання зарубіжної літератури», курсами за вибором з літературознавства, а, по-друге, до загальнонаукових гуманітарних дисциплін, передусім – «Культурології» і «Філософії».

Провідна мета даного курсу – підготувати магістрантів і студентів до навчально-методичної й науково-дослідної діяльності в царині літературознавства. Річ у тім, що такою діяльністю мають опікуватися не лише дослідники-магістранти, майбутні викладачі вищих навчальних закладів, а й вчителі-практики середньої школи. Тому зміст курсу – показати шляхи, напрями та обрії цієї роботи.

Не менш важливим завданням курсу є закріпити у магістрантів та студентів навички дослідження художніх текстів і наукових розвідок про них у якості ретрансляторів загальнолюдських культурних цінностей. А відтак, бажання, потребу й навички не поверхово, а вдумливо, аналітично читати ці тексти (і художні, і наукові) упродовж усього життя.

Будуть народжуватися нові словесні тексти, нові твори театру та кіномистецтва, нові методи, методики та школи їхнього витлумачення в літературознавстві та гуманітаристиці. Тому висока якість інтелектуального життя передбачає здатність до постійного навчання та адогматичного мислення.

Вивчення «Теорії літератури» продовжує методичну практику кафедри теорії та історії світової літератури університету як шлях від аналітичного прочитання до творчого переосмислення художніх і наукових текстів. Таке переосмислення є можливим в усній формі (виступ на семінарському занятті) та письмовій (написання самостійної творчої роботи, тобто виконання індивідуального навчально-дослідного проекту).

Курс дорівнює одному навчальному модулю. Водночас за змістовними характеристиками він складається із двох кредитів ECTS і відповідно – двох науково-методичних частин (модулів). Для магістрантів і студентів стаціонарної форми навчання на вивчення першого модулю – «Феномен літератури та її дослідження» – виділяється 36 годин, з них 4 години на лекційні заняття та 6 – на семінарські. На вивчення другого модулю – «Аналіз літературного процесу й літературного твору» – також виділяється 36 годин, з яких 6 – на лекційні та 4 – на семінарські заняття. Загальна кількість годин на вивчення дисципліни – 72. З них: лекційних – 10 годин, семінарських – 10 годин, позааудиторна самостійна робота студента – 52 години.

Курс завершується іспитом.

ЛЕКТУРА

ОСНОВНІ ПІДРУЧНИКИ І ПОСІБНИКИ

1. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. Марії Зубрицької. 2-е вид. – Львів: Літопис, 2001. – 832 с.

2. Баррі, Пітер. Вступ до теорії: літературознавство та культурологія / Пер. з англ. О.Погинайко. – К.: Смолоскип, 2008. – 360 с.

3. Вступ до літературознавства. Хрестоматія / Упоряд. Н. І. Бернадська. – К.: Либідь, 1995. – 256 с.

4. Ткаченко А. Мистецтво слова: Вступ до літературознавства: Підручник. – 2-е вид. – К.: ВПЦ «Київ. ун-т», 2003. – 448 с.

5. Хализев В. Е. Теория литературы: Учеб. – М.: Высш. шк., 1999. – 398 с. (або інший рік видання).

ДОДАТКОВІ ПІДРУЧНИКИ, ПОСІБНИКИ І СЛОВНИКИ

1. Блум Гарольд. Західний канон: книги на тлі епох / Пер. з англ. під загальною редакцією Р. Семківа. – К.: Факт, 2007. – 720 с.

2. Енциклопедія постмодернізму / За ред. Ч. Вінквіста та В. Тейлора / Пер. з англ. – К.: Вид-во С.Павличко «Основи», 2003. – 503 с.

3. Європейський словник філософії: Лексикон неперекладностей / Під керівництвом Барбари Кассен / [Пер. з фр.]. – Т. 1-ий. – К.: ДУХ І ЛІТЕРА, 2009. – 576 с.

4. Іванишин В. П. Нариси з теорії літератури: навч. посіб. / [Упоряд. тексту П. В. Іванишина]. – К.: ВЦ «Академія», 2010. – 256 с.

5. Література. Теорія. Методологія / Пер. з польськ. С. Яковенка / Упор. і наук. ред. Д. Уліцької. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2006. – 543 с.

6. Літературознавча енциклопедія: У двох томах. – Т. 1; Т. 2. / Авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. – К.: ВЦ «Академія», 2007. – 608; 624 с.

7. Літературознавчий словник-довідник / Р. Т. Гром’як, Ю. І. Ковалів та ін. – К.: ВЦ «Академія», 1997. – 752 с. (або інший рік видання).

8. Наєнко М. Українське літературознавство: Школи, напрями, тенденції. – К.: ВЦ «Академія», 1997. – 320 с. (або інший рік видання).

9. Руднев В. П. Словарь культуры ХХ века: Ключевые понятия и тексты. – М.: Аграф, 1997. – 384 с.

10. Теория литературы: учеб. пособие: в 2 т. / под ред. Н.Д. Тамарченко. – Т. 1.Теория художественного дискурса. Теоретическая поэтика – М.: Изд. центр «Академия», 2007. – 512 с.

11. Теория литературы: учеб пособие: в 2 т. – Т.2: Историческая поэтика. – М.: Изд. центр «Академия», 2007. – 368 с.

12. Ткачук О. Наратологічний словник. – Тернопіль: Астон, 2002. – 173 с.

13. Хрестоматия по теории литературы: Учеб. пособие / Сост. Л. Н. Осьмакова. – М.: Просвещение, 1982. – 448 с.

До уваги! Більшість фрагментів із текстів традиційного літературознавства можна знайти у Вступі до літературознавства. Хрестоматія. Деякі матеріали, що не увійшли до цього видання, знаходяться у Хрестоматии по теории литературы (1982 р.) Фрагменти текстів з модерного та постмодерного літературознавства знаходяться у виданні: Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст.

НАУКОВО-МЕТОДИЧНИЙ МОДУЛЬ ПЕРШИЙ

ФЕНОМЕН ЛІТЕРАТУРИ ТА ЇЇ ДОСЛІДЖЕННЯ

Тема перша: «Літературознавство в контексті гуманітарних студій»

Лекція 1. Яка вона, наука про літературу?

Основні проблеми лекції:

- Рефлексії щодо мистецтва у міфологічному мисленні (образи Сирен і Муз).

- Зародження літературознавства як поетики та риторики в античності

- Розвиток нормативних поетик в Європі та в Україні.

- Початок філософсько-естетичних рефлексій щодо літератури.

- Зародження та розвиток академічного літературознавства.

- Літературознавство й літературна критика доби модернізму.

- Сучасні розгалуження та парадигми науки про літературу.

Основні проблеми для самостійного опрацювання:

- Античні теорії поезії.

- Розвиток естетичної думки за доби Середньовіччя.

- Проблеми теорії літератури за доби Відродження.

- Естетика класицизму.

- Естетика бароко.

- Розвиток теоретико-літературної думки у ХУІІІ ст.

- Зародження та розвиток академічного літературознавства у першій половині ХІХ ст.

- Основні течії літературознавства у другій половині ХІХ ст.

- Якісні перетворення у літературознавстві кінця ХІХ – початку ХХ ст.

- Розвиток світової літературознавчої думки у ХХ ст.

- Основні напрями сучасних літературознавчих студій.

Вихідні теоретичні положення:

Джонатан Каллер. Теорія літератури: короткий вступ:

Теорія [літератури – Б.Н.] часто-густо являє собою зарозумілу критику загальновживаних уявлень і, більше того, спробу показати, що уявлення, сприймати котрі в якості даних велить нам «здоровий глузд», насправді є історичними конструктами, частковими теоріями, котрі здаються нам такими природними, що ми навіть не сприймаємо їх як теорії. Теорія в якості критики здорового глузду й розгляд альтернативних можливостей ставить під знак запитання найбільш фундаментальні постулати і посилки літературознавства, перевертає все, що може здаватися само собою зрозумілим: що таке смисл? Що таке автор? Що означає читати? Що є «я» або суб’єкт, котрий пише, читає, діє? Яким чином тексти співвідносяться з обставинами, за яких вони створюються? (с. 11).

Жан Бодріяр. Симулякри і симуляція:

Я констатую, я приймаю, я примиряюсь з велетенським процесом руйнування видимого (і спокуси зовнішніх виявів) на користь смислу (репрезентації, історії, критики тощо), який є головним фактом ХІХ століття. Справжня революція ХІХ століття, революція нового часу, полягає в докорінному руйнуванні видимого, у звільненні світу від чарів та його зануренні в насильство інтерпретації та історії.

Я констатую, я приймаю, я примиряюсь, я аналізую другу революцію, революцію ХХ століття, революцію постмодерності, яка є велетенським процесом руйнування смислу, рівним попередньому руйнуванню видимого. Те, що вражає своїм смислом, гине від смислу (с. 225).

Пол Молтбі. Постмодерністська критика:

Постмодерністська критика, яка виникає в 1960-х рр., – це переважно неоніцшеанський варіант практики заперечення авторитетності форм знання, що походять від філософії Просвітництва. Її мета – позбавити леґітимності ці інституційно впорядковані знання, з’ясувавши випадкову природу їхньої авторитетності та відносин деспотичної влади, які в них вписані.

Французькі постструктуралісти (серед них Дерида, Фуко і Ліотар), які започаткували постмодерністську критику avant la lettre (дуже рано), запозичили і розвинули головні підходи того стилю критики, який розвинув Ніцше: генеалогічний спосіб історичного філософствування; зосередженість на метафізичних операціях мови; антипозитивістський перспективізм, який замінює інтерпретацію на факти і протилежний узагальненню партикуляризм […].

Визначальні передумови постмодерністської критики можна для зручності охопити чотирма заголовками: текстуалізм, конструктивізм, влада/знання і партикуляризм.

Текстуалізм

Вважається, що знання через дискурс не може обминути умови своєї власної текстуальності. Тому безперервна і диференційна «гра» знаків (постійно зміщуваних інтертекстуальних полів, у яких набувають тимчасових значень), як вважається, створює таку ситуацію, коли жоден дискурс не має авторитетного й кінцевого значення […]. Крім того, знання не може обминути риторичності мови, в якій воно сформульоване; деконструкція розкриває, що істинність дискурсу істотно залежить від тропів, образів та інших засобів переконування […].

Конструктивізм

Постмодерністська критика наголошує на сконструйованій природі всіх суспільних феноменів […].

Влада/знання

Виходячи з передумови, що леґітимність корпусу знання не залежить ані від його істинісного змісту, ані від його походження від якогось ймовірного Суб’єкта Розуму, постмодерністська критика досліджує роль інституційних сил та дисциплінарних матриць у продукуванні та санкціонуванні знання […].

Партикуляризм

Постмодерністська критика виступає проти універсалістських та узагальнених претензій гемонічного (наприклад, євроцентричного або патріархального) дискурсу, застосовуючи поняття партикуляризації, такі, як відмінність, мікровлада і перспектива […].

Загалом постмодерністська критика схиляється до радикального заперечення і демістифікації фундаментальних, освячених традицією категорій західної думки: таких, наприклад, як «розум», «я», «ґендер», «мімезис», «Бог», «телос», і «нація». Вона переконливо виражає своє почуття випадкового, таким чином пояснюючи людський досвід не в термінах якогось принципу, недосяжного для змін і випадку, а в термінах змінності та розмаїття історичних, локальних та залежних від випадковості сил (Енциклопедія постмодернізму, с. 325–326).

Основна література (повні вихідні дані тут і далі дивіться в Лектурі):

1. Баррі Пітер. Вступ до теорії. – С. 7-17.

2. Касперський Едвард. Література. Теорія. Методологія // Література. Теорія. Методологія. – С. 9 – 37.

3. Передмова // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. – С. 15-31.

4. Уліцька Данута. Антипозитивістський злам // Література. Теорія. Методологія. – С. 38 – 56.

Додаткова література (повні вихідні дані тут і далі видань, що зазначені в Лектурі, дивіться там):

1. Бодріяр Жан. Симулякри і симуляції. – К., 2004.

2. Енциклопедія постмодернізму / За ред. Ч. Вінквіста та В. Тейлора.

3. Каллер Джонатан. Теория литературы: краткое введение / Джонатан Каллер: пер. с англ. А. Георгиева. – М.: Астрель: АСТ, 2006. – 158 с.

4. Ковалів Ю. І. Абетка дисертанта: Методологічні принципи написання дисертації: Посібник.

5. Наєнко М. Українське літературознавство: Школи, напрями, тенденції.

6. Николаев П. А. Исторические судьбы литературоведения // Хрестоматия по теории литературы. – С. 3 – 22.

До уваги! З цієї теми Ви маєте відпрацювати три семінарськізаняття.Вам пропонуються на вибір сім тем. Це означає: три теми Ви відпрацьовуєте в аудиторії, інші – самостійно.

На кожному семінарському занятті присутні такі види роботи:

1. Обговорення теоретичних проблем у формі відповідей на запитання чи дискусії. При відповіді на теоретичне запитання або при його обговоренні слід підтверджувати свої зауваження, міркування, висновки аналізом конкретних художніх текстів.

2. Аналіз художніх текстів у відповідності до парадигми тієї методологічної школи (шкіл), що обговорюються на даному семінарі. Тексти для аналізу або фрагменти текстів добираються магістрантами (студентами).

3. Фіксовані виступи з докладним розкриттям певної проблеми. Якщо розкривається сутність якоїсь методології, то необхідно показати її продуктивність для аналітичної рецепції художніх текстів, стилю письменника, його творчої біографії або стилю певної літературної течії.

4. Розширений коментар фрагментів з текстів видатних представників літературознавчої та гуманітарної думки.

Критерії оцінювання:

- творчо-пошуковий рівень відповіді – «відмінно»;

- репродуктивно-творчий рівень – «добре»;

- репродуктивний рівень – «задовільно»;

- відсутність репродуктивного рівня знання теми – «незадовільно».

До уваги!

Творчо-пошуковий рівень означає:

- знання всіх обов’язкових для опрацювання текстів;

- прочитання хоча б одного з обов’язкових текстів не у фрагментах, а повністю;

- вміння творчо застосувати методологічні джерела для інтерпретації проблематики семінару.

Репродуктивно-творчий рівень означає:

- достатнє знання всіх обов’язкових для опрацювання текстів;

- вміння застосувати методологічні джерела для інтерпретації проблематики семінару.

Репродуктивний рівень означає:

- поверхове знання всіх обов’язкових для опрацювання текстів;

- вміння застосувати методологічні джерела для поверхового потрактування проблематики семінару.

Семінар 1.1. Орієнтація традиційних поетик на унормованість художньої творчості

Основні проблеми для обговорення:

- Основні концепти “Поетики” Арістотеля:

- поняття мімезису;

- класифікація видів поезії;

- поняття катарсису;

- поняття упізнавання;

- поняття перипетій;

- види епопей і трагедій;

- особливості побудови трагедії.

- Значення «Поетики» Арістотеля для традиційного і сучасного літературознавства

- Можливі види аналізу художніх текстів за основними концептами «Поетики» Арістотеля

- Унормованість поетичної творчості Горацієм у «Посланні до Пісонів».

- Н. Буало як теоретик класицизму.

- М. Довгалевський про поезію та її сутність

- Традиційні поетики як підґрунтя вивчення формозмісту художніх текстів у подальші епохи.

Теми доповідей (самостійних наукових розвідок):

1. Платон і Арістотель як теоретики мистецтва.

2. Концепти мімезису в сучасній гуманітаристиці.

3. Значення античних теорій риторики для подальшого розвою науки про літературу.

4. Античні риторики і наше інтелектуальне сьогодення.

5. Значення античних поетик і риторик для мого інтелектуального поступу.

До уваги! Тема доповіді тут і далі конкретизується після консультації з викладачем.

Основна література:

1. Античні поетики. Арістотель. Поетика. Псевдо-Лонгін. Про високе. Горацій. Про поетичне мистецтво / Упоряд. М. Борецький, В. Зварич. – К.: Грамота, 2007. – 168 с.

2. Довгалевський М. Сад поетичний // Слово многоцінне в 4-х кн. – Кн. 4: Література пізнього бароко: (1709 – 1798 рік) – К.: Аконіт, 2006. – С. – 226 – 529.

Додаткова література:

1. Аверинцев С. С. Риторика и истоки европейской литературной традиции. – М.: Школа «Языки русской культуры», 1996. – 448 с.

2. Віхи в історії античної естетики: Збірник / Пер. з давньогрец. та латин.; Упоряд., ст. та приміт. Й. У. Кобова. – К.: Мистецтво, 1988. – 288 с.

3. Литературные манифесты западноевропейских классицистов / Под ред. Н. П. Козловой. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1980. – 624 с.

4. Курціус Е. Р. Європейська література і латинське Середньовіччя / Пер. з нім. – Львів: Літопис, 2007.

5. Маслюк В. П. Латиномовні поетики і риторики ХУІІ - першої половини ХУІІІ ст. та їх роль у розвитку теорії літератури на Україні. – К., 1983.

6. Проблемы литературной критики в Византии и латинском средневековье / Отв. ред. М. Л. Гаспаров. – М.: Наука, 1986. – 256 с.

7. Сивокінь Г. Давні українські поетики. – Харків, 2001.

Прокоментуйте наступні фрагменти текстів (фрагменти взято з видання: Вступ до літературознавства: Хрестоматія):

…завдання поета – говорити не про те, що дійсно сталося, а про те, що може статися, отже, про можливе, яке випливає з імовірності або необхідності.

Арістотель

До сумного обличчя –

Слово підходить сумне, до сердитого – гнівне: поважним –

Личить і слово поважне, грайливим – легке…

Горацій

На грецьких поетів рівняйтесь,

Їх перечитуйте вдень і вночі, не склепляючи ока!

Горацій

Хай за життям наслідувач пильно простежує; з нього

Хай і черпає для власного вірша слова соковиті.

Горацій

Славлять усі лиш того, хто з’єднає приємність і користь

Хто звеселить читача й одночасно дасть насолоду.

Горацій

З початку самого повинен нам поет

Той позначити шлях, яким піде сюжет.

Буало

Ми інші приписи від розуму візьмім:

Одну подію в час єдиний розгорнім,

Єдине місце їй за тло ясне узявши:

Така трагедія сподобається завше.

Буало

Чудною видається і правда нам жива

Безглузді ж вигадки нас тішити не можуть,

Бо ні ума вони, ні серця не тривожать.

Буало

Відносно назви, що таке поезія, то я відповідаю: поезія, поема і поет – це грецькі терміни… які означають видумку, творіння і наслідування.

Довгалевський

Предмет поезії двоякий: речі, які підходять або можуть підійти для поетичної видумки, і самі вірші, які виражають цю поетичну видумку.

Довгалевський

Семінар 1.2. Філософські основи європейського модернізму, феноменологічних та герменевтичних студій

Основні проблеми для обговорення:

- Творчість Ф. Ніцше:

- концепція аполлонівського та діонісійського початків у мистецтві;

- бунт проти міщанських вартостей;

- вплив на письменників, літературне та суспільне життя;

- види інтерпретації художніх текстів у річищі ніцшеанської методології (аналіз аполлонівського і діонісійського початків) – на матеріалі конкретних текстів.

- Основні ідеї А. Берґсона:

- філософ про душу людини і про людську свободу;

- про значення інтуїції для художньої творчості й пізнання;

- про обмеженість людського знання;

- вплив ідей на митців і вчених.

- Концепти Р. Інґардена щодо форми пізнання літературного твору.

- Аналіз конкретного літературного твору за методологією Інґардена:

- багатоплановість тексту;

- внутрішній зв’язок між планами;

- можливий (вірогідний) порядок його сприйняття під час читання.

- Поступ герменевтики у працях Г.-Г. Ґадамера:

- попередній розвиток герменевтики;

- ідеї про дуалізм суб’єктивно-об’єктивного пізнання світу;

- думка про злиття горизонтів автора і читача;

- єдність звукового і значеннєвого у поезіях (на прикладі аналізу конкретних текстів).

Теми доповідей (самостійних наукових розвідок):

1. Контраверсійність творчості Ф.Ніцше в контексті гуманітарної думки ХХ-ХХІ століть.

2. Мій Ніцше: від першого до п’ятого курсу.

3. А. Берґсон і мистецтво ХХ століття.

4. Специфіка феноменології в філософії і літературознавстві (конкретизувати тему за допомогою викладача)

5. Герменевтика в філософії та літературознавстві (конкретизувати тему за допомогою викладача).

6. П. Рікер як мислитель і літературознавець.

7. Специфіка герменевтичних розвідок П. Рікера.

Основна література:

1. Берґсон А. Вступ до метафізики (фрагменти). – Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. Марії Зубрицької. 2-е вид. – Львів: Літопис, 2001. – Далі: Антологія.

2. Врубель Лукаш. Герменевтика // Література. Теорія. Методологія. – С. 56 – 113.

3. Ґадамер. Г.-Ґ. Поезія і філософія (фрагменти). – Антологія.

4. Ґадамер. Г.-Ґ. Про вклад поезії у пошук істини (фрагменти). – Антологія.

5. Інґарден Р. Про пізнавання літературного твору(фрагменти). – Антологія.

6. Ніцше Ф. Народження трагедії з духу музики (фрагменти). – Антологія.

7. Уліцька Данута. Феноменологічна філософія літератури // Література. Теорія. Методологія. – С. 114 – 135.

Додаткова література:

1. Габермас Юрген. Філософський дискурс Модерну. – К., 2001.

2. Ґадамер Ганс-Ґеорг. Герменевтика і поетика. – К., 2001.

3. Мерло-Понті Моріс. Феноменологія сприйняття / Пер. з фр. О. Йосипенко, С. Йосипенка. – К.: Український Центр духовної культури, 2001. – 552 с.

4. Ніцше Ф. Народження трагедії // Ніцше Ф. Повне зібрання творів: Критично-наукове видання у 15 томах. – Т. 1. – Львів: Астролябія, 2004. – С. 9-128 (або інше видання).

5. Рикер П. Конфликт интерпретаций: Очерки о герменевтике / Пер. с фр. И. Сергеевой. – М.: Медиум, 1995. – 416 с.

6. Рикер П. Время и рассказ. - В 2-х т. - М.-СПб., 2000.

Прокоментуйте наступні фрагменти текстів (тут і далі більшість фрагментів дається за Антологією, тому зберігається правопис, що прийнятий у цьому виданні):

Щоб зрозуміти суть цих двох течій, подумаймо про них спочатку як про два окремі світи – світ сну і світ сп’яніння.

Ніцше

...фундамент усякого існування – діонісійські підвалини світу – індивідуум може усвідомити точно настільки, наскільки зможе подолати аполлонівську просвітлюючу силу...

Ніцше

…філософи погоджуються в тому, що існують два докорінно відмінні способи пізнання якоїсь речі. Перший спосіб передбачає обходження речі навколо, а другий – входження до неї.

Бергсон

Коли входимо у тривання, то це можна зробити тільки завдяки інтуїції. У такому розумінні можливе внутрішнє, абсолютне пізнання тривання нашого «я» саме через наше «я».

Бергсон

Інтуїція мусить віднайти спосіб вираження та застосування, який відповідає призвичаєності нашого мислення…

Бергсон

…літературний твір може виявитися тільки у низці послідовних і перехідних виглядів, а не може сприйнятися за раз в одному акті – цілком так, як скульптуру не можна бачити відразу зусібіч – може найліпше доводить, що літературний твір є трансцендентним як до розмаїтих актів перцепції, що виконуються під час читання, так і до численних виглядів, в яких він презентується.

Інґарден

Основою людського буття є мова; але в дійсності мова збувається тільки в мовленні

 Гайдеґґер

...напрошується запитання: чому зараз якісь форми поетичного мовлення можливі, а якісь ні?

Ґадамер

Поезія і філософія існують незалежно від тієї мовної практики, яка існує в нашому буденному житті та науці.

Ґадамер

…і поетичне, і філософське мовлення мають одну спільну рису – вони не можуть бути «фальшивими», бо немає зовнішнього стандарту, за яким можна було б їх оцінювати, і якому вони можуть відповідати.

Ґадамер

Стихія мови відкриває універсальний доступ до світу, і в цьому мовному доступі народжуються різні форми людського пізнання. Релігійне послання віщує спасіння, вирок голосить, що в нашому суспільстві слушне, а що ні, поетичне слово своєю наявністю засвідчує нам наше існування.

Ґадамер

...існування, про яке може говорити філософська герменевтика, залишається завжди існуванням інтерпретативним...

 Рікер

Семінар 1.3. Формально-структурально-семіотичні студії в літературознавстві

Основні проблеми для обговорення:

- Значення російського формалізму для розвитку науки про літературу.

- Основні концепти російського формалізму й можливість аналізу літературних текстів за його методологічними здобутками.

- Структуралізм як дослідницький метод у літературознавстві.

- Російський формалізм і його «перетікання» у структурально-семіотичні студії (на прикладі ідей Я. Мукаржовського та Р. Якобсона).

- Структуралістська орієнтованість літературознавчих досліджень (К. Леві-Стросс, Р. Барт).

- Практика аналізу літературних текстів за методологією структуралізму.

- Сфера і методологія семіотичних студій в літературознавстві.

- Специфіка семіотичного вивчення літературних творів (Ю. Лотман, У. Еко).

- Практика аналізу літературних текстів за методологією семіотики.

- Наратологія як наука про оповідні структури.

- Аналіз художніх текстів за методологічними принципами наратології.

Теми доповідей (самостійних наукових розвідок):

1. Життєвий шлях та основні ідеї В. Шкловського.

2. Внесок у літературознавство Ю. Тинянова.

3. Значення ідей В. Проппа для світового літературознавства.

4. Роль у науці про літературу Празького лінгвістичного гуртка.

5. Постать Р. Якобсона: основні етапи творчості, провідні концепти.

6. Науковий шлях Р. Барта.

7. Тартуська школа: постаті, ідеї, специфіка.

Основна література:

1. Баррі, Пітер. Вступ до теорії: літературознавство та культурологія.

2. Барт Р. Від твору до тексту (фрагменти). – Антологія.

3. Еко У. Поетика відкритого твору (фрагменти). – Антологія.

4. Леві-Стросс К. Міт та значення (фрагменти). – Антологія.

5. Лотман Ю. Текст у тексті (фрагменти). – Антологія.

6. Мітосек Зоф’я. Структуралістські орієнтації в літературознавчих дослідженнях // Література. Теорія. Методологія. – С. 198 – 215.

7. Мукаржовський Я. Мова літературна і мова поетична (фрагменти). – Антологія.

8. Овчарек Богдан. Поняття та еволюція літературної семіотики // Література. Теорія. Методологія. – С. 216 – 234.

9. Пєштак Пшемислав. Російський формалізм // Література. Теорія. Методологія. – С. 136 – 175.

10. Якобсон Р. Лінгвістика і поетика (фрагменти). – Антологія.

Додаткова література:

1. Барт Ролан. Избранные роботы. – М., 1989.

2. Барт Ролан. S/Z. – М., 1994.

3. Еко Умберто. Роль читача. – Львів, 2004.

4. Пропп В. Морфология сказки. – Л.: Асаdemia, 1928 (або будь-яке інше видання).

5. Пропп В. Исторические корни волшебной сказки. – Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1986. – 366 с. (або будь-яке інше видання).

6. Світоглядно-методологічні інновації в західноєвропейській філософії. – К.: Укр. Центр дух. культури, 2001. – 296 с.

7. Структурализм: “за” и “против”. – М., 1975.

8. Тынянов Ю. Н. Поэтика. История литературы. Кино. – М., 1977.

9. Французская семиотика: От структурализма к постструктурализму / Пер с фр. Г. К. Косикова. – М.: Прогресс, 2000. – 536 с.

10. Шкловский В. О теории прозы. - М., 1983 (або будь-яке інше видання).

11. Эйхенбаум Б. О прозе. О поэзии: Сб. статей / Сост. О. Эйхенбаум. – Л.: Худож. лит., 1986. – 456 с.

12. Якобсон Р. Избранные работы. – М.: Прогресс, 1985.

13. Якобсон Р. Работы по поэтике. – М.: Прогресс, 1987.

14. Якобсон Р. Язык и бессознательное / Пер. с англ., фр. – М.: Гнозис, 1996.

Прокоментуйте наступні фрагменти текстів:

Порушення літературної норми, і особливо її систематичне порушення, дає змогу використовувати мову для поезії, без цієї можливості поезії не було б взагалі

Я. Мукаржовський

Назва “літературний критик” так само мало пасує дослідникові літератури, як назва “граматичний (“лексичний”) критик” – лінгвістові.

 Р. Якобсон

Літературознавство, центром якого є поетика, розглядає, як і лінгвістика, два типи проблем: синхронні та діяхронні […]. Відбір класиків та їхня реінтерпретація сучасними течіями – найважливіша проблема синхронного літературознавства.

Р. Якобсон

Текстові притаманна багатозначність. Це означає, що він має не просто кілька значень, але те, що у ньому здійснюється властива йому множинність сенсу – множинність така, що не підлягає усуненню, а не та, що є тільки припущенням.

Р. Барт

Щодо Тексту, то він безпосередньо пов’язаний із задоволенням, він є задоволенням без почування відчуженості.

 Р. Барт

Устрій твору мистецтва такий же, як і устрій імперіяістичного і теократичного суспільства; закони прочитання є законами авторитарного уряду, вони керують кожним вчинком людини, приписуючи їй певні наміри і пропонуючи сфери для їхнього втілення.

 У. Еко

Ризиковано стверджувати, що метафора чи поетичний символ, звукова реальність чи пластична форма є досконалішим знаряддям пізнання реальності, аніж ті, котрі пропонує логіка. Пізнання світу в науці має свій дозволений шлях, а кожне поривання митця до осяяння, навіть коли воно поетично плідне, завжди має у собі щось двозначне. Крім того, що мистецтво пізнає світ, воно ще й продукує доповнення світу, продукує незалежні форми, що долучаються до тих, які вже існують, виявляючи власні закони і проживаючи власним життям.

У. Еко

Текст – це механізм, який має завдання витворити свого зразкового читача. […] зразковий читач це не той, що висуває «єдиний властивий» здогад. Текст може передбачити зразкового читача, що має право випробовувати нескінчену кількість домислів.

У. Еко

Спостерігаючи динамічний стан семіотичних систем, ми можемо зазначити одну цікаву особливість: під час повільного і поступового розвитку система втягує у себе і такі, що легко перекладаються на її мову.

 Лотман

Культуру взагалі можна розглядати як текст. Однак надзвичайно важливо зазначити, що це складно побудований текст, він розпадається на ієрархію «текстів у текстах» і творить складні переплетення текстів, оскільки саме слово «текст» включає етимологію переплетення, то можна сказати, що таким тлумаченням ми повертаємо поняттю «текст» його початкове значення.

Лотман

Семінар 1.4. Психоаналіз і літературознавство

Основні проблеми для обговорення:

- Психоаналіз З. Фройда та його вплив на літературознавство.

- З. Фройд – творець класичного психоаналізу.

- Вчення Фройда про Едіпів комплекс.

- Потяг до Смерті (Танатосу) за Фройдом як основа психології людини.

- Фройдівська теорія художньої творчості

- Аналіз конкретних художніх текстів за методологічними принципами класичного психоаналізу Фройда.

- Теорія архетипів К. Г. Юнга:

- творчий процес для вченого;

- вплив на розвиток архетипної (архетипової) критики (міфокритики);

- Аналітичний розгляд конкретних художніх текстів за міфокритичною методологією.

Теми доповідей (самостійних наукових розвідок):

1. Фройдизм як прояв модернізму в гуманітаристиці.

2. Несвідоме у психічній структурі особистості.

3. Психоаналіз – універсальна методологія аналізу творчої психології людини.

4. К. -Г. Юнг – творець аналітичної психології.

5. Структурний психоаналіз Ж. Лакана.

6. Теорія архетипних значень за Н. Фраєм.

7. Концепція героя за Дж. Кемпбелом.

8. Жіночий архетип за К. П. Естес.

Основна література:

1. Баррі, Пітер. Вступ до теорії: літературознавство та культурологія.

2. Зборовська Н. В. Психоаналіз і літературознавство: Посібник. – К.: «Академвидав», 2003. – 392 с.

3. Леві-Стросс К. Міт та значення (фрагменти). – Антологія.

4. Потканський Ян. Психоаналіз у літературознавчих дослідженнях // Література. Теорія. Методологія. – С. 292 – 311.

5. Росінська Зоф’я. Самототожність реципієнта. Психоаналітичні точки зору // Література. Теорія. Методологія. – С. 312 – 332.

6. Фрай Н. Архетипний аналіз: теорія мітів (фрагменти). – Антологія.

7. Фройд З. Поет і фантазування (фрагменти). – Антологія.

8. Юнг К. -Г. Психологія та поезія (фрагменти). – Антологія.

Додаткова література:

1. Волошинов В. Н. (Бахтин М.М.) Фрейдизм. – М.: Лабиринт, 1993. – 120 с. (або інше видання).

2. Кемпбел Джозеф. Герой із тисячею облич / Пер. з англ.. О.Мокровольського. – К.: «Альтернативи», 1999. – 392 с.

3. Лакан Ж. Функция и поле речи и языка в психоанализе / Пер. с фр. А.К.Черноглазова. – М.: «Гнозис», 1995. – 192 с.

4. Пригодій С. М., Горенко О. П. Американський романтизм. Полікритика: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2006. – 440 с.

5. Смирнов Игорь. Психодиахронологика. – М., 1994.

6. Фрейд З. Психология бессознательного: Сб. произведений / Сост., науч. ред. М. Г. Ярошевский. – М.: Просвещение, 1989. – 448 с. (або інші видання).

7. Эстес Кларисса Пинкола. Бегущая с волками: Женский архетип в мифах и сказаниях / Пер. с англ. – М.: ООО Изд-во «София», 2007. – 496 с.

8. Юнг К. Г.. Душа и миф: шесть архетипов / Пер. с англ. – К.: Гос. библиотека Украины для юношества, 1996. – 384 с. (або інші видання).

Прокоментуйте наступні фрагменти текстів:

Поет робить те саме, що й дитина, яка грається, - він витворює світ фантазії, який сприймає дуже серйозно...

 Фройд

…дорослий соромиться своїх фантазій, приховує їх від інших, леліє як щось найпотаємніше, інтимне.

Фройд

Гра дитини керувалася бажанням, по суті, одним бажанням, що допомагає виховувати дитину, а саме бажанням «бути великим і дорослим».

Фройд

Невдоволені бажання – рушійні сили фантазій, і кожна окрема фантазія – це здійснення бажань, коректура невдоволеної дійсності.

Фройд

Усі психічні струмені у свідомості можуть бути пояснені причинно, але творчі первні, що кореняться у безмежності підсвідомого, назавжди закриті для людського пізнання.

Юнг

Зведення візіонерського переживання до особистого досвіду перетворює це переживання у щось невластиве, у звичайний «ерзац». Тим самим візіонерський зміст втрачає свій «прадавній характер», «правізія» стає симптомом і хаос вироджується в душевне збурення.

 Юнг

Поет творить радше із «прадавнього переживання», темна природа якого потребує мітологічних постатей, і тому жадібно притягає до себе все споріднене, щоб у ньому «виразитися». «Прадавнє переживання» є безсловесним і не має якогось образу, оскільки є візією «у темному дзеркалі». Це просто наймогутніше передчуття, що хоче стати Словом…»

Юнг

Кожна творча людина є подвійність чи синтез парадоксальних властивостей. З одного боку, вона є по-людські особистий, а з іншого, - позбавлений особистісного, творчий процес.

 Юнг

З погляду нарації, міт є імітацією дії, яка знаходиться близько або на можливій грані бажань.

Н. Фрай

З погляду значення або діялогу, міт – такий самий світ, на який дивляться як на поле дії, але пам’ятають про наш принцип, що значення або зразок поезії є структурою образів із концепційними імплікаціями.

 Н. Фрай

Семінар 1.5. Літературознавчі ідеї М. Бахтіна

Основні проблеми для обговорення:

- Єдність і поліфонізм теоретичних студій М. Бахтіна.

- Поліфонізм прозової творчості за вченим.

- Теорія діалогізму М. Бахтіна.

- Теорія карнавальності літератури та мистецтва М. Бахтіна.

- Категорія хронотопу за М. Бахтіним.

- Жанрова теорія М. Бахтіна (за різними джерелами).

- Подальший розвиток ідей Бахтіна в західній естетичній думці (концепція інтертекстуальності Ю. Кристевої та ін.).

- Аналітична рецепція художніх текстів за методологічними принципами М. Бахтіна.

Теми доповідей (самостійних наукових розвідок):

1. Життя та творчість М. Бахтіна як подвиг.

2. М. Бахтін як філософ філології.

3. М. Бахтін і російський формалізм.

4. М. Бахтін і фройдівський психоаналіз.

5. М. Бахтін і М. Достоєвський: інтерпретація чи творення власної епістемології?

6. М. Бахтін як інтерпретатор доби Середньовіччя.

7. Карнавальна культура у часі.

8. Естетика художньої творчості за М. Бахтіним.

9. Теорія інтертекстуальності й творчість М. Бахтіна.

10. Ідеї М. Бахтіна і постструктуралізм.

Основна література (до даного семінару водночас і додаткова):

1. Бахтін М. Висловлювання як одиниця мовленнєвого спілкування. – Антологія.

2. Бахтін М. Проблема тексту у лінгвістиці, філології та інших гуманітарних науках. – Антологія.

3. Бахтин М. Проблемы поэтики Достоевского, - М.: Сов. писатель, 1963. – 363 с. (або інший рік вид.).

4. Бахтин М. Эпос и роман. – М., 2000 (або інший рік вид.).

5. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества. - М., 1979 (або інший рік вид.).

6. Бахтин М. Фрейдизм. Формальный метод в литературоведении. Марксизм и философия языка. - М., 2000 (або окремі видання цих праць).

7. Бахтин М. М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. – М.: Худож. лит., 1990. – 543 с.

8. Волошинов В. Н. (Бахтин М. М.) Фрейдизм. – М.: Лабиринт, 1993. – 120 с. (або інше видання).

9. Медведев П. Н. Формальный метод в литературоведении // Бахтин под маской. – Вып. 2. – М., 1993 (або інше видання).

10. Чаплевич Евґеніуш. Діалогічне мислення Михайла Бахтіна // Література. Теорія. Методологія. – С. 176 – 197.

Прокоментуйте наступні фрагменти текстів:

Жанроутворюючи сили діють на наших очах...

 Бахтін

Твір, як і репліка діялогу, спрямований на відповідь другого (других), на його активну відповідь розуміння, яке може набувати різних форм…

 Бахтін

Ми говоримо тільки визначеними мовленнєвими жанрами, тобто всі наші висловлювання володіють визначеними та відносно стійкими типовими формами побудови цілого.

Бахтін

Форми мови ми засвоюємо тільки у формі висловлювань і разом із тими формами.

Бахтін

Висловлювання з самого початку будується з урахуванням можливих реакцій відповідей, заради яких воно, по суті, і створюється.

Бахтін

Будь-який текст має суб’єкта, автора (який говорить або пише). Можливі види, різновиди і форми авторства.

Бахтін

Будь-який істинно творчий текст певною мірою завжди є вільне і не зумовлене емпіричною необхідністю одкровення особистості. Тому він (у своєму вільному ядрі) не допускає ні каузального пояснення, ні наукового передбачення.

Бахтін

Побачити і зрозуміти автора твору означає побачити і зрозуміти іншу, чужу свідомість та її світ, тобто інший суб’єкт.

Бахтін

Ставлення автора до зображеного завжди входить до складу образу. Авторське ставлення – конститутивний момент образу. І це ставлення надзвичайно складне. Неприпустимо зводити його до прямолінійної оцінки. Такі прямолінійні оцінки руйнують художній образ.

Бахтін

Семінар 1.6. Постмодерністські школи, напрями і концепти у літературознавстві

Основні проблеми для обговорення:

- Сутність відмінностей між модернізмом і постмодернізмом у царині гуманітарної думки та в науці про літературу.

- Постструктуралістська ідеологія у текстах М. Фуко:

- проблема «смерті автора»;

- автор як функція.

- Деконструктивістські стратегії Ж. Дерріди:

- децентруваня структури;

-центр – не буття, а функція;

- руйнування ідеї знаковості.

- Роль і місце теорії літератури у контексті гуманітарних наук за Поль де Маном:

- теорія літератури як міждисциплінарна галузь;

- поняття літературності.

- Постструктуралістський аналіз художніх текстів з метою продемонструвати їхню роз’єднаність (пошук суперечностей, парадоксів, зсувів та розламів у точках зору, фізичному часі, персонажах, гри слів, пропусків смислових одиниць тощо).

Теми доповідей (самостійних наукових розвідок):

1. Постмодернізм як культурологічний концепт.

2. Релятивізація цінностей у постмодернізмі.

3. Негативне ставлення до метамовних функцій (великих наративів).

4. Шлях Р. Барта: від структуралізму до постструктуралізму.

5. Пошуки французької семіотики на шляхах від структуралізму до постструктуралізму.

6. Деконструкція як метод мислення та вивчення літератури.

7. Концепт інтертекстуальності (міжтекстовості) у межах постструктуралізму.

8. Політико-естетична концепція постмодернізму Ф. Джеймсона.

9. Наукові пошуки після постмодернізму.

10. Проблема плюралізму в інтерпретації художніх текстів.

Основна література:

1. Баррі, Пітер. Вступ до теорії: літературознавство та культурологія.

2. Дерріда Ж. Структура, знак і гра в дискурсі гуманітарних наук (фрагменти). – Антологія.

3. Джеймсон Ф. Політика теорії: ідеологічні погляди у постмодерністичних дебатах (фрагменти). – Антологія.

4. Комендант Тадеуш. Деконструкція та інтерпретація // Література. Теорія. Методологія. – С. 378 – 388.

5. Ман Поль де. Опірність теорії (фрагменти). – Антологія.

6. Мруґальський Міхал. Деконструкція – постструктуралізм – деконструктивізм // Література. Теорія. Методологія. – С. 333 – 377.

7. Уліцька Данута. Етичний поворот у літературознавчих дослідженнях // Література. Теорія. Методологія. – С. 389 – 413.

8. Фуко М. Що таке автор? – Антологія.

Додаткова література:

1. Барт Ролан. Избранные роботы: Семиотика: Поэтика / Пер. с фр. / Сост., общ. ред. Г. К. Косикова. – М.: Прогресс, 1989 – 616 с.

2. Бодріяр Жан. Симулякри і симуляції К., 2004.

3. Вельш Вольфґанґ. Наш постмодерний модерн / Пер. з нім. А. Л. Богачова, М. Д. Култаєвої, Л. А. Ситніченко. – К.: Альтерпрес, 2004. – 328 с.

4. Габермас Юрген. Філософський дискурс Модерну. – К., 2001.

5. Дерида Жак. Письмо та відмінність. – К., 2004.

6. Дерріда Жак. Позиції. – К., 1994.

7. Затонский Д. В. Модернизм и постмодернизм: Мысли об извечном коловращении изящных и неизящных искусств. – Харьков: Фолио; М.: 000 “Изд. АСТ”, 2000. - 256 с.

8. Лиотар Ж. -Ф. Состояние постмодерна. - М. - СПб., 1998.

9. Нич Ричард. Світ тексту: постструктуралізм і літературознавство / Пер з польськ. Олена Галета. – Львів: Літопис, 2007. – 316 с.

10. Світоглядно-методологічні інновації в західноєвропейській філософії. – К.: Укр. Центр дух. культури, 2001. – 296 с.

11. Співак Ґаятрі Чакраворті. В інших світах: Есеї з питань культурної політики / Пер. з англ. – К.: Всесвіт, 2006. – 480 с.

12. Французская семиотика: От структурализма к постструктурализму / Пер с фр. Г. К. Косикова. – М.: Прогресс, 2000. – 536 с.

13. Фуко М. Археологія знання. – К., 2003.

14. Хасан Іхаб. Після постмодернізму: пошуки естетики довіри. – Американська література на рубежі ХХ-ХХІ століть: Матеріали ІІ Міжнародної конференції з літератури США – Київ, 24-26 вересня 2002 р. / Укл. Т. Н. Денисов. – К.: ІМВ, 2004. – С. 31-43.

15. Хассан Іхаб. Культура постмодернізму // Вікно в світ. – 1999 - № 5(8). - С. 99-111.

Прокоментуйте наступні фрагменти текстів:

Ім’я автора проголошує появу певного дискурсу, встановлює і вказує статус цього дискурсу в культурі і суспільстві. Воно не має легального статусу, не входить до задуму твору...

 Фуко

Насамперед дискурси є об’єктами привласнювання. Форма власности, від якої вони походять, має особливий тип, що формувався тривалий час.

Фуко

Текст завжди має в собі певну кількість знаків, які вказують на автора.

Фуко

...до культури належить те, що залежить від системи норм, які керують суспільством...

Дерріда

Отже, існує дві інтерпретації інтерпретацій структури, знаку, вільної гри. Одна тяжіє до розшифрування, прагне розшифрування істини чи джерела, які вільні від вільної гри і від порядку знаку і живуть, ніби вигнанці, потребою інтерпретації. А друга, яка вже не спрямована до джерела, сприяє вільній грі і пробує вийти поза межі людини і гуманізму, а назва людини є назвою істоти, яка протягом усієї історії метафізики чи онтології, або, інакше кажучи, в історії усієї історії, мріяла про певну присутність, про заспокійливу основу, джерело, про кінець гри.

Дерріда

Загальна заява про теорію літератури не може теоретично починатися з прагматичних засад. Вона повинна стосуватися таких запитань, як дефініція літератури (що таке література?) і з’ясовувати відмінність між літературним та не-літературним вживанням мови, а також між літературними та невербальними формами мистецтва.

П. де Ман

Поки що літературній теорії не загрожує небезпека зникнення; вона не може допомогти, але процвітає, і що більше чинить опір, то більше процвітає, оскільки мова, якою вона говорить, є мовою самоопірности. Якщо щось і залишається неможливим для розв’язання, то це те, чи процвітання є тріумфом чи падінням.

П. де Ман

Замість спокуси засудити послужливість постмодернізму як остаточного симптому занепаду або привітати нові форми як провісників нової технологічної та технократичної утопії, більше виправданим видається оцінити новий культурний продукт у межах гіпотези про загальну модифікацію самої культури у суспільній реструктуризації пізнього капіталізму як системи.

Ф. Джексон

Література […] свідчить про те, що істиною для людської ситуації є те, що її неможливо віднайти. У загальному дискурсі гуманітарних наук спостерігається певний пошук рішень, тоді як у сфері літературного дискурсу існує тенденція до розгортання проблеми як рішення […].

Ґ. Ч. Співак (с. 158).

Ми не знаємо ніякого іншого світу, окрім того, що організований як мова, і не оперуємо в жодній іншій свідомості, окрім тієї, що структурована як мова; обома цими мовами ми не володіємо і не можемо володіти, оскільки вони, окрім іншого, контролюють і нас самих. Категорія мови, у такий спосіб, охоплює категорії світу та свідомості, незважаючи на те [,] що вони певною мірою її визначають.

Ґ. Ч. Співак (с. 158).

Семінар 1.7. Феміністична теорія та критика

Основні проблеми для обговорення:

- Образ Діви Марії як культурний конструкт (за Ю. Крістевою):

- мати чи первинний нарцисизм;

- образ влади;

- єдина зі своєї статі.

- Основні концепти феміністичної критики за Е. Шовалтер:

- визначення жіночності;

- жіночий текст;

- жіноче письмо,

- жіноча мова.

- Аналітична рецепція художніх текстів за методологією феміністичної критики.

Теми доповідей (самостійних наукових розвідок):

1. Специфіка феміністичної інтерпретації літературних текстів минулих століть.

2. Жіночний погляд на історію літератури.

3. Стать та історія.

4. Фемінізм як суспільне явище та літературознавча стратегія.

5. Літературна інтерпретація підпорядкованості.

6. Особливості розвитку фемінізму (феміністичної літературної критики) у різних країнах. Тут можна дослідити розвиток цих явищ і в компаративному зрізі, і в межах однієї країни: США, Франції, України та інших.

Основна література:

1. Баррі, Пітер. Вступ до теорії: літературознавство та культурологія.

2. Крістева Ю. Stabat Mater (фрагменти). – Антологія.

3. Шовалтер Е. Феміністична критика у пущі (фрагменти). – Антологія.

Додаткова література:

1. Ґендер і культура: зб. ст. / Упоряд.: В. Агеєва, С. Оксамитна. – К.: Факт, 2001. – 224 с.

2. Жеребкина И. «Прочти моё желание…»: Постмодернизм. Психоанализ. Феминизм. – М.: Идея-Пресс, 2000.

3. Ковалів Ю. І. Абетка дисертанта: Методологічні принципи написання дисертації: Посібник.

4. Співак Ґаятрі Чакраворті. В інших світах: Есеї з питань культурної політики.

5. Эстес Кларисса Пинкола. Бегущая с волками: Женский архетип в мифах и сказаниях / Пер. с англ. – М.: ООО Изд-во «София», 2007. – 496 с.

Прокоментуйте наступні фрагменти текстів:

Християнство, без сумніву, - найвитонченіший символічний конструкт, в якому жіночність, що просочується через нього, - і це вона робить безупинно – зосереджується на Материнстві.

Крістева

Підпорядкування материнського лібідо досягнуло апотеозу, коли зосередилось на темі смерті. Страждальна Матір не знає чоловічого тіла, окрім тіла свого мертвого сина, і єдине, що викликає співчуття (яке різко відрізняється від дещо байдужої безтурботности Мадон-годувальниць), - це сльози, які вона проливає над мерцем.

Крістева

Мовчанкою обходять фізичне та психологічне терпіння при пологах, і особливо самопожертвування, викликане перетворенням в анонімність для того, щоб перейти суспільні норми, якими можна було б знехтувати, але в які треба втягнути дитину, щоб вона здобула освіту і приєдналася до ланцюга поколінь.

Крістева

Однак ніщо не натякає на те, що жіноча етика можлива, а Спіноза навіть вилучив жінок (разом із дітьми та божевільними) зі своєї етики.

Крістева

 Для феміністичної критики настав час вирішувати, чи між релігією і ревізією можемо заявляти про будь-який власний твердий теоретичний ґрунт.

 Шовалтер

Уся феміністична критика є у певному розумінні ревізіоністичною, такою, що піддає сумніву адекватність сприйняття концепційних структур і, насправді, найсучасніша американська критика також претендує на те, щоб бути ревізіоністичною.

Шовалтер

З погляду політичної перспективи, можна навести цікаві паралелі між феміністичною проблемою жіночої мови та повторенням “мовного питання” у загальній історії деколонізації.

Шовалтер

Річ не у тому, що мова не може виразити жіночу свідомість, а в тому, що жінок не допускали до повноти мовних ресурсів і що їх змушували до мовчання, евфемізму і тавтології.

Шовалтер

Оскільки концепція періодизації літератури ґрунтується на чоловічому письмі, жіноче письмо насильно асимілювали, ми обговорюємо добу Відродження, яка не була відродженням для жінок, чи говоримо про романтичний період, в якому жінки відігравали незначну роль, або модернізм, з яким жінки конфліктують.

Шовалтер

…я вимушена стверджувати, що […] увагу слід зосередити на […] питанні: не просто хто я? але й хто інша жінка? як я її називаю? як вона називає мене? чи входить це до проблематики, яку я розглядаю?

Ґ. Ч. Співак (с. 281)

Голос жінки як Матері, Коханки чи Андрогіна інколи вловлювали великі письменники-чоловіки.

Ґ. Ч. Співак (с. 283)

Тема друга: «Сутність поняття «художня література»

Лекція 2. Що таке художня література?

Основні проблеми лекції:

- Історичні варіації розуміння поняття література (або: поезія, риторика, література).

- Література й літературність, художність і нехудожність текстів.

- Образна природа мистецтва слова.

- Види художньої літератури.

- Основні функції художньої словесності.

- Історизм поняття «автор».

- Автор у творі й автор як реальна особа.

- Реципієнт: слухач, глядач, читач.

Основні проблеми для самостійного опрацювання:

- Види мистецтва, їх походження та класифікація.

- Основні етапи історичного становлення літератури та види літературно-художньої творчості: фольклорна поезія, літературна поезія, художня проза.

- Вчення О. Потебні про художній образ.

- Художній образ як форма відображення дійсності.

- Образ як форма буття художнього твору.

- Види літературно-художнього образу.

- Й. Гейзінга про ігрову функцію поезії.

- Л. Вітгенштайн: від модерністського розуміння мовлення (імпліцитно – літератури) до постмодерністського.

Вихідні теоретичні положення:

Цвєтан Тодоров. Поняття літератури та інші есе:

Література – це вимисел: ось її перше структурне визначення (с. 8).

Отже, література – це системно організована мова, яка цим зосереджує увагу на собі самій, яка набула властивості самоцілі; таким є друге структурне визначення літератури (с. 12).

А ось що пише Фрідріх Шлегель у своїх “Фрагментах” у журналі “Атенеум”: “Дефініція поезії може тільки визначити те, чим вона має бути, а не те, чим вона була або є насправді; інакше вона формулювалася б у найкоротшій формі: поезією є те, що так назвали будь-коли і будь-де” (с. 20).

Йоган Гейзінга. Homo Ludens:

Дух ігрового змагання як суспільний імпульс є давніший за саму культуру, і ним, як справжнім ферментом, пройняте все живе (с. 197).

Всяка поезія породжується грою: священною грою поклоніння богам, святковою грою залицяння, бойовою грою герцю, сперечальницькою грою похвальби, глузування й звинувачення, жвавою грою дотепництва й винахідливості (с. 148).

А. А. Потебня. Мысль и язык:

…художній твір є синтез трьох моментів (зовнішньої форми, внутрішньої форми і змісту), результат несвідомої творчості, засіб розвитку думки і самосвідомості, тобто, вбачаючи у ньому ті ж ознаки, що й в слові, й навпаки, відкриваючи у слові ідеальність і цілісність, що притаманні мистецтву, ми приходимо до висновку, що і слово є мистецтвом, саме поезією (с. 137).

…складний художній твір є такий же розвиток одного головного образу, як складне речення – одного чуттєвого образу (с. 136).

У поезії зв’язок образа й ідеї не доводиться, а стверджується, ніби безпосередня вимога духу; в науці підлеглість факту закону має бути доведена, і сила доказів є мірою істини (с. 140).

…у мистецтві загальне надбання всіх є лише образ, розуміння котрого інакше відбувається у кожному, й може складатися лише в нерозділеному (дійсному і повністю особистому) почутті, яке збуджується образом; в науці же немає образу і почуття може мати місце лише в якості предмету дослідження; єдиним будівельним матеріалом науки є поняття, що складається вже з об’єктивованих в слові ознак образу. Якщо мистецтво є процес об’єктивізації первісних даних душевного життя, то наука є процес об’єктивізації мистецтва (с. 142).

Ернст Роберт Курціус. Європейська література і латинське Середньовіччя:

Форма – це образи і система образів, через які інтелектуальне має змогу виявити себе і стати осяжним (с. 434).

Людвіг Вітгенштайн. Tractatus logico-philosophicus. Філософські дослідження:

…логічна константа – це те що всі речення за своєю природою мають спільне між собою (с. 62).

…загальне поняття значення слів затуманює функціонування мови, – крізь той туман неможливо чітко розглядіти, як вона функціонує насправді (с. 94).

На нашу мову можна дивитися як на старе місто: плутанина вуличок і майданів, старих і нових будинків, а також будинків із добудовами з різних часів, і все те оточене безліччю нових передмість з рівними, розпланованими вулицями, з одноманітними будинками (с. 98).

У мові очікування і здійснення стикаються (с. 218).

Ми не усвідомлюємо нечуваної різноманітності щоденних мовних ігор, бо шати нашої мови всіх їх зрівнюють.

Нове (спонтанне, «специфічне») завжди є мовною грою ( с. 304).

Основна література:

1. Потебня Олександр. Думка й мова. – Антологія.

2. Ткаченко А. Мистецтво слова: Вступ до літературознавства.

3. Хализев В. Е. Теория литературы.

Додаткова література:

1. Вітгенштайн Людвіг. Tractatus logico-philosophicus. Філософські дослідження / [Пер. з нім. Євген Попович]. – К.: Основи, 1995 – 311 с.

2. Гейзінга Йоган. Homo Ludens / Пер. з англ. О.Мокровольського. – К.: Основи, 1994. – 250 с.

3. Курціус Е. Р. Європейська література і латинське Середньовіччя / Пер. з нім. – Львів: Літопис, 2007.

4. Потебня А. А. Мысль и язык. К.: СИНТО, 1993. – 192 с. (або інше видання).

5. Теория литературы: учеб. пособие в 2 т. / под ред. Н.. Тамарченко. – Т. 1. – Теория художественного дискурса.

6. Тодоров Цвєтан. Поняття літератури та інші есе / Пер. з франц. Є. Марічева. – К.: Вид. дім «Києво-Мог. Ак.», 2006. – 162 с.

НАУКОВО-МЕТОДИЧНИЙ МОДУЛЬ ДРУГИЙ

АНАЛІЗ ЛІТЕРАТУРНОГО ПРОЦЕСУ Й ЛІТЕРАТУРНОГО ТВОРУ

Тема перша: «Особливості літературного процесу»

Лекція 1 (3). Проблеми специфіки літературного процесу:

Основні проблеми лекції:

- Чи можлива історія літератури?

- Що таке літературна епоха, доба, стиль?

- Традиційний науковий апарат вивчення курсу «Історія літератури».

- Парадигма літературного процесу Д. Чижевського.

- Основні стадії розвитку літератури в Європі та в Америці. Специфіка інших регіонів.

- Присутність кількох стилів у кожній епосі.

- Модернізм і постмодернізм у мистецтві слова.

Основні проблеми для самостійного опрацювання:

- Відмінність між поняттям літературного процесу та поняттями розвитку, прогресу, поступу.

- Поняття індивідуального стилю письменника (поета).

- Проблеми типологізації мистецьких феноменів.

- Особливості літератури бароко.

- Стиль класицизму.

- Сентименталізм в європейській літературі.

- Витлумачення романтизму як наскрізного стилю в літературі та як стилю певної доби.

- Витлумачення реалізму як наскрізного стилю в літературі та як стилю певної доби.

- Особливості натуралізму.

- Модернізм та його провідні стилі.

- Постмодернізм та його специфіка.

- Види художньої взаємодії.

- Традиції й новаторство у літературному процесі.

Вихідні теоретичні положення:

В. Шкловський. Про теорію прози (1929):

Не лише пародія, а будь-який твір мистецтва створює ніби паралель до існуючого зразка. Нова форма з’являється не задля того, аби висловити новий зміст, а задля того, аби змінити стару форму, що вже втратила свою художність.

Ю. Тинянов. Літературний факт:

…казати про наступність доводиться лише при феноменах школи, епігонства, а не при явищах літературної еволюції, принцип котрої – боротьба та зміна.

Ю. Тинянов. Про літературну еволюцію:

…вивчення еволюції літератури можливо лише при ставленні до літератури ніби до ряду, до системи, котру можна співвіднести з іншими рядами, системами, що ними обумовлена.

Д. Перкінс. Чи можлива історія літератури?

Нова історія літератури має численні інтелектуальні джерела, серед яких філософська герменевтика, російський формалізм, культурна антропологія, соціологія, теорія комунікації та семіотика культури (с. 15).

Сюжети наративної історії літератури можна звести до трьох: піднесення, занепад та піднесення і занепад. Причина цього полягає в тому, що героєм наративної історії літератури виступає логічний суб’єкт – жанр, стиль, репутація якогось автора. – а сюжети обмежені тим, які дії чи зміни можна приписати таким героям (с. 36).

Енциклопедична форма може бути спробою втілення нашого розуміння нездоланної багатоманітності й неоднорідності минулого (будь-якого відтінку минулого), різних позицій щодо нього, гіпотез, які можна застосувати для структурування одних і тих же самих подій, та моралі, яку з них можна вивести (с. 48).

Класифікація являє собою фундаментальний аспект історії літератури як наукової дисципліни. Історія літератури не може мати своїм предметом якогось одного тексту, не може вона також описувати великої кількості текстів окремо. Велика кількість об’єктів має трансформуватися у менш численні, зручні для роботи одиниці, які, таким чином, можуть характеризуватися, порівнюватися, пов’язуватися між собою та впорядковуватися (с. 52).

Текст минулого втілює чужий нам життєвий досвід, естетику і культуру (с. 144).

Ернст Роберт Курціус. Європейська література і латинське Середньовіччя:

Наступництво літературної традиції – це спрощене позначення дуже заплутаного стану речей. Як і все в житті, традиція – це нескінчений ланцюг відмирання і новонародження (с.436-437).

Літературна традиція – це середовище, в якому європейський інтелект убезпечує свою власну сутність на тисячоліття наперед (с. 439).

Культура як ініціативне пригадування… (с. 440).

Єдність великих авторів геть усіх сторіч має бути збережена, якщо царство інтелекту має вижити взагалі. Але це може бути тільки єдність творчих інтелектів. Йдеться про добір нового виду, канону, якщо хочете, але об’єднаного тільки ідеєю прекрасного, про яку нам відомо, що її подоби змінюються й оновлюються. Тому-то Дім Краси ніколи не стане добудований і замкнутий. Його споруджують далі, він залишається відкритим (с.441).

Г. Блум. Західний канон: книги на тлі епох:

Своєрідною міткою оригінальності, котра може забезпечити твору місце в каноні, є незвичність, яку ми або не можемо повністю асимілювати, або яка є даністю настільки, що нас засліплюють ефекти її ідіосинкразії. Данте є найбільш яскравим випадком першої можливості, а Шекспір – всеохопним прикладом другої. Завжди суперечливий Волт Вітмен балансує на обох гранях цього парадокса (с. 9).

Літературою, як і будь-яким іншим пізнавальним процесом, керує випадковість… (с. 17).

Кожна сильна літературна оригінальність стає канонічною (с. 32).

Ми створили Канон, бо ми смертні і постійно не встигаємо. Маємо лише от стільки часу, котрий біжить до кінця, а творів для читання зараз стільки, скільки не було ніколи ( с. 37).

Пізнання не може відбуватися, не покладаючись на пам’ять, а Канон, власне, і є мистецтвом пам’яті, автентичним підмурівком культурологічного мислення ( с. 43).

Естетична влада та естетична могутність є тропами фігуративної мови і апелюють до тих енергій, котрі постають радше з відчуття самоти, а не із соціальної взаємодії (с. 45).

Усі канони, включно з популярними нині контрканонами, є елітаристськими утвореннями, проте жоден із секулярних канонів ніколи не був закритим, а тому заклики «розширити канон» є просто зайвими (с. 46).

Усе обертається довкола смертності і безсмертя літературних творів. Ті з них, котрі залишаються канонічними, вижили у неймовірно гострій соціальній боротьбі, проте вона не має нічого спільного з боротьбою класовою. Естетична вартість постає із конкуренції текстів: вони конкурують за читачів, мовну досконалість, місце у шкільних підручниках та як аргументи у суспільних протистояннях (с. 47).

Іхаб Хассан. Культура постмодернізму:

Модернізм і постмодернізм не розділені ані залізною завісою, ані Китайською Стіною, бо історія – то є палімпсест, а культура відкрита у минулому, теперішньому і майбутньому часі (с. 102).

Основна література:

1. Баррі, Пітер. Вступ до теорії: літературознавство та культурологія.

2. Література. Теорія. Методологія / Пер. з польськ.

3. Ткаченко А. Мистецтво слова: Вступ до літературознавства.

4. Хализев В. Е. Теория литературы.

Додаткова література:

1. Блум Гарольд. Західний канон: книги на тлі епох / Пер. з англ. під загальною редакцією Р.Семківа. – К.: Факт, 2007. – 720 с.

2. Енциклопедія постмодернізму / За ред. Ч. Вінквіста та В. Тейлора.

3. Курціус Е. Р. Європейська література і латинське Середньовіччя / Пер. з нім. – Львів: Літопис, 2007.

4. Перкінс Девід. Чи можлива історія літератури? / Пер. з англ. А. Іщенка. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська акад.», 2005. – 152 с.

5. Тынянов Ю. Н. Поэтика. История литературы. Кино. – М., 1977.

6. Хассан Іхаб. Культура постмодернізму // Вікно в світ. – 1999 - № 5(8). - С. 99-111.

7. Шкловский В. О теории прозы. - М., 1983 (або інше видання).

Тема друга «Жанрова системність вербальної культур»

Лекція 2 (4). Проблематика жанрової системності літературно-художніх текстів 

Основні проблеми лекції:

- Умовність та історизм генологічної класифікації літературних творів.

- Жанр як основна реальна категорія буття літературного твору.

- Жанрові системи різного рівня.

- Основні жанри епіки в історичному контексті.

- Основні драматичні жанри у літературному процесі.

- Жанрові модифікації лірики.

- Специфіка сучасного стану літературних жанрів.

Основні проблеми для самостійного опрацювання:

- Форми класифікації літературних творів в історії поетики та теорії літератури.

- Форми класифікації лірики.

- Різновиди, види, жанри лірики.

- Форми класифікації епосу.

- Різновиди, види, жанри епосу.

- Форми класифікації драми.

- Різновиди, види, жанри драми.

- Специфіка ліро-епосу.

- Специфіка ліро-драми.

- Специфіка епо-драми.

- Кіносценарій з точки зору генології.

Вихідні теоретичні положення:

Г. В. Ф. Гегель. Лекції з естетики:

Надавати завершення таким подіям є завдання епічної поезії, оскільки вона поетично розповідає про якусь цілісну в собі дію, а також про характери, якими породжується ця дія у своєму субстанціональному достоїнстві або ж у фантастичному сплетінні із зовнішніми випадковостями (Вступ до літературознавства: Хрестоматія. – С. 205.)

…По-друге, інший, протилежний епічній поезії, бік творить лірика. Зміст її – усе суб’єктивне, внутрішній світ, душа, яка розмірковує і почуває, яка не переходить до дій, а затримується в собі як внутрішнє життя і тому як єдина форма й кінцева мета може брати на себе словесне самовираження суб’єкта (Вступ до літературознавства: Хрестоматія. – С. 205).

Ця об’єктивність, яка йде від суб’єкта, і це суб’єктивне, що зображується в своїй реалізації та об’єктивній значущості, є дух у його цілісності; будучи дією, він визначає форму і зміст драматичної поезії (Вступ до літературознавства: Хрестоматія. – С. 206-207).

…одна з найбільш значних і придатних для роману колізій – це конфлікт між поезією серця і прозою житейських стосунків, яка їй протистоїть, а також випадковістю зовнішніх обставин (Вступ до літературознавства: Хрестоматія. – С. 206-207).

П. Н. Медведев (М. Бахтин). Формальный метод в литературоведении:

Між іншим виходити поетика має саме із жанру. Бо саме жанр є типовою формою цілісного твору, цілісного висловлювання. Реально твір існує лише у формі певного жанру. Конструктивне значення кожного елементу може бути зрозумілим лише у зв’язку з жанром (с. 175).

Жанр є типовим цілим художнього висловлювання, при цьому суттєвим цілим, цілим завершеним і розв’язаним (с. 175).

Кожен жанр є особливим типом розбудовувати і завершувати ціле, при тому […] суттєво, тематично завершувати, а не умовно-композиційно закінчувати (с. 176).

…кожен жанр має свої способи, свої засоби бачення й розуміння дійсності, що є притаманними виключно для нього (с. 180).

Митець зовсім не втискує готовий матеріал у площину твору. Площина твору служить йому задля відкриття, бачення й розуміння матеріалу (с. 182).

М. Бахтин. Проблемы поэтики Достоевского:

Літературний жанр за самою своєю природою віддзеркалює найбільш сталі, «віковічні» тенденції розвитку літератури. В жанрі завжди зберігаються невмирущі елементи архаїки. Щоправда, ця архаїка зберігається у ньому лише завдяки постійному її оновленню, так би мовити, осучасненню. Жанр завжди є таким і не таким, завжди є старим і новим водночас. Жанр відроджується й оновлюється на кожному новому етапі розвитку літератури й в кожному індивідуальному творі даного жанру. В цьому полягає життя жанру. Тому й архаїка, що зберігається в жанрі, не мертва, а вічно жива, тобто така, що здатна оновлюватися. Жанр живе сучасним, але завжди пам’ятає своє минуле, свій початок. Жанр – це представник творчої пам’яті в процесі літературного розвитку. Саме тому жанр і здатен забезпечити єдність і неперервність цього розвитку (виділено автором – Б.Н.; с. 141-142).

Ніколи новий жанр, народившись на світ, не відміняє й не замінює ніяких жанрів, що вже раніше існували. Будь-який новий жанр лише доповнює старі, лише розширює коло жанрів, що вже існують. Адже кожний жанр має свою привілейовану сферу буття. по відношенню до котрої він є незамінним (с. 360).

…кожен суттєвий і значний новий жанр, одного разу з’явившись, має вплив на все коло старих жанрів: новій жари робить старі жанри, так би мовити, більш свідомими; він змушує їх краще усвідомити свої можливості й свої кордони, тобто подолати свою наївність (виділено автором – Б.Н.; с. 360-361).

М. Бахтин. Проблема речевых жанров:

Форми мови й типові форми висловлювань, тобто мовленнєві жанри, приходять у наш досвід і в нашу свідомість разом і в тісному зв’язку один з одним. Навчитися розмовляти – означає навчитися будувати висловлювання (тому що розмовляємо ми висловлюваннями, а не окремими реченнями, і, вже безумовно, не окремими словами). Мовленнєві жанри організують наше мовлення майже таким же чином, як її організують граматичні форми (синтаксичні). Ми навчаємося відливати наше мовлення в жанрові форми, і, коли чуємо чуже мовлення, ми вже із перших слів вгадуємо його жанр, передбачаємо певний обсяг (тобто приблизну довжину мовленнєвого цілого), визначаємо композиційну побудову, передбачаємо закінчення, тобто із самого початку ми маємо відчуття мовленнєвого цілого, котре потому диференціюється в процесі мовлення (с. 257-258).

Х. Ортега-і-Гассет. Думки про роман:

Суть романічного (йдеться лиш про новочасний роман) полягає не в подіях, а навпаки, в чистому існуванні, в житті-пожитті персонажів, взятих укупі, в їхньому середовищі (Вступ до літературознавства: Хрестоматія. – С. 239).

Матеріал роману – це, властиво, психологія уяви (Вступ до літературознавства: Хрестоматія. – С. 241).

М. Бахтін. Епос і роман:

Вивчення роману як жанру відрізняється особливими труднощами. Це зумовлено своєрідністю самого об’єкта: роман – єдиний неготовий жанр, який перебуває у становленні (Вступ до літературознавства: Хрестоматія. – С. 241).

Х. Л. Борхес. Чотири цикли (з книжки «Золото тигрів):

Історій лише чотири. Одна, найстаріша, – про фортецю, котру штурмують й обороняють герої. Захисники знають, що місто приречене бути підданим мечу та вогню, а опір марний; найславніший із завойовників, Ахілл, знає, що приречений загинути, не дочекавшись перемоги […].

Друга історія, що пов’язана з першою, – про повернення. Про Улісса, котрий після десяти років мандрів по грізним морям і зупинок на зачарованих островах приплив до рідної Ітаки… […].

Третя історія – про пошук. Її можна вважати варіантом попередньої. Це Ясон, що пливе за золотим руном, і тридцять перських птиць, які перетинають гори та моря, щоби побачити лице свого Бога – Симурга, котрий є кожна із них і всі вони разом. У минулому кожне починання завершувалося перемогою. Один герой врешті-решт викрадав золоті яблука, іншому насамкінець вдавалося захопити Грааль. Наразі пошуки приречені на невдачу. […] на героїв Джеймса і Кафки може очікувати лише поразка. Ми настільки бідні на відвагу й віру, що бачимо в щасливому кінці лише брутально сфабриковане потурання масовим смакам. Ми не здатні вірити в рай, однак ще менше у пекло.

Остання історія – про самогубство бога. Атис у Фрігії нівечить та вбиває себе; Один жертвує себе Одину, самому собі, коли дев’ять ночей висить на дереві, прибитий списом; Христа розпинають римські легіонери.

Історій лише чотири. І скільки б часу нам не залишилось, ми будемо переповідати їх – у тому чи іншому вигляді.

Основна література:

1. Вступ до літературознавства. Хрестоматія.

2. Ткаченко А. Мистецтво слова: Вступ до літературознавства.

3. Хализев В. Е. Теория литературы.

Додаткова література:

1. Бахтин М. Проблемы поэтики Достоевского. – М.: Сов. писатель, 1963. – 363 с.

2. Бахтин М. Проблема речевых жанров / М. М. Бахтин. Эстетика словесного творчества. – М.: Искусство, 1979. – С. 237-280.

3. Борхес Х. Л. Проза разных лет: Сборник / Пер с исп. – М.: Радуга, 1984. – 320 с.

4. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури: Підручник.

5. Медведев П. Н. Формальный метод в литературоведении: Критическое введение в социологическую поэтику. – Л.: Прибой, 1928. – 232 с. (Цитується вище за цим виданням. Читати пропонується одне з більш сучасних видань).

Тема третя: «Аналіз літературного твору»

Лекція 3 (5). Основні методи та методики аналізу художнього твору

Основні проблеми лекції:

- Художній твір як складна система.

- Оволодіння методикою традиційного аналізу – передумова опанування модерністськими і постмодерністськими методологіями та методиками інтерпретації художніх текстів.

- Основи традиційного аналізу віршових творів.

- Методи й методики аналізу прозових творів.

- Залежність аналізу художнього твору від методологічної позиції дослідника.

Основні проблеми для самостійного опрацювання:

- Формозміст як єдність.

- Елементи змісту, або змістові прояви художньої форми.

- Елементи форми, або формальні проявники художнього змісту.

- Тема, ідея, проблема, тенденція, пафос, конфлікт (колізія).

- Фабула, мотив, сюжет, композиція.

- Позафабульні чинники композиції.

- Лексико-фразеологічна сфера художньої мови. Тропи.

- Синтаксична сфера художньої мови. Стилістичні фігури.

- Звукова сфера художньої мови. Фоніка.

- Силабічна система віршування.

- Силабо-тонічна система віршування.

- Тонічна система віршування.

- Декламаційно-тонічне віршування.

- Верлібр.

- Строфіка.

Вихідні теоретичні положення:

В. М. Жирмунский. Теория литературы. Поэтика. Стилистика:

…розподіл на що й як у мистецтві являє собою лише умовність. Любов, сум, трагедійна душевна боротьба, філософська ідея тощо існують у поезії не самі по собі, проте у тій конкретній формі, у котрій вони висловлені у даному творі. […]. Будь-який новий зміст обов’язково маніфестує себе у мистецтві в якості форми: змісту, що не знайшло свого втілення в формі, […] у мистецтві не існує. Аналогічним чином будь-яке змінення форми є тим самим уже розкриття нового змісту… (с. 16-17).

Матеріалом поезії є не образи й не емоції, а слово. Поезія є словесне мистецтво, історія поезія є історія словесності (с. 22).

Г. В. Ф. Гегель. Лекції з естетики:

…Пафос утворює справжній осередок, справжнє царство мистецтва; його втілення є головним як у творі мистецтва, так і в сприйнятті останнього глядачем (Вступ до літературознавства: Хрестоматія. – С. 94).

В основі колізії лежить порушення, яке не може зберігатися як порушення, а мусить бути усунене. Колізія є такою зміною гармонійного стану, який у свою чергу повинен зазнати змін. Проте і колізія ще не є дія, а містить у собі лише початки і передумови дії (Вступ до літературознавства: Хрестоматія. – С. 115-116).

Зображення дії як єдиного, цілісного в собі руху, який містить у собі акцію, реакцію і вирішення їх боротьби, становить переважно предмет поезії, бо інші мистецтва можуть відбивати лише один момент у розвитку дії (Вступ до літературознавства: Хрестоматія. – С. 117).

О. Веселовський. Поетика сюжетів

Під мотивом я розумію формулу, що відповідала на перших етапах суспільності на питання, яке природа ставила людині […].Найпростіший вид мотиву може бути виражений формулою а+b: зла стара не любить красуню – і ставить перед нею небезпечну для життя задачу. Кожна частина формули здатна видозмінюватись, особливо підлягає нарощенню b; задач може бути дві, три… (Вступ до літературознавства: Хрестоматія. – С. 122-123).

Сюжети – це складні схеми, в образності яких узагальнились відомі акти людського життя і психіки у формах, що чергуються в побутовій дійсності. (Вступ до літературознавства: Хрестоматія. – С. 123-124).

І мотиви і сюжети входять до вжитку історії: це форми для вираження наростаючого ідеального змісту. Відповідаючи цій вимозі, сюжети варіюються: в сюжети входять деякі мотиви, або сюжети комбінуються один з одним…(Вступ до літературознавства: Хрестоматія. – С. 124).

Ернст Роберт Курціус. Європейська література і латинське Середньовіччя:

Без образної схеми (за Платоном ейдос [грецьке слово передано українськими літерами – Б.Н.]), що невиразно маячить перед очима, поет не може творити. Такими схемами виступають літературні жанри, метричні й строфічні форми (с. 435).

Основна література:

1. Баррі, Пітер. Вступ до теорії: літературознавство та культурологія.

2. Вступ до літературознавства. Хрестоматія.

3. Література. Теорія. Методологія.

4. Ткаченко А. Мистецтво слова: Вступ до літературознавства.

5. Хализев В. Е. Теория литературы.

Додаткова література:

1. Жирмунский В. М. Теория литературы. Поэтика. Стилистика. – Л.: Наука, 1977. – 407 с.

2. Літературознавча енциклопедія: У двох томах.

3. Літературознавчий словник-довідник.

4. Курціус Е. Р. Європейська література і латинське Середньовіччя / Пер. з нім. – Львів: Літопис, 2007.

5. Современное зарубежное литературоведение: Энциклопедический справочник. – М.: Интрада - ИНИОН, 1996. – 318 с.

6. Теория литературы: учеб. пособие в 2 т. / под ред. Н.Д. Тамарченко. – Т. 1. Теория художественного дискурса. Теоретическая поэтика. – Т. 2. Историческая поэтика.

7. Ткачук О. Наратологічний словник.

8. Томашевский Б. В. Теория литературы. Поэтика. – М.: Аспект Пресс, 1999. – 334 с.

9. Успенский Б. А. Поэтика композиции. – СПб.: Азбука, 2000. – 352 с.

10. Хрестоматия по теории литературы.

11. Шмид В. Нарратология. – М.: Языки славянской культуры, 2003. – 312 с.

До уваги! З цієї теми Ви маєте відпрацювати два семінарсько-практичнізаняття.

Крім традиційних методів і методологій Ви, узгодивши з викладачем, можете запропонувати ті методи та методики аналізу конкретного твору, які найповніше розкривають його художню специфіку.

Ви також можете актуалізувати, поновити ті навички та вмінні, що були Вами набуті під час вивченні нормативних курсів з історії літератури та курсів за вибором.

Семінар 2.1. Аналіз віршового твору

До уваги! Зміст цього семінарського заняття складає аналіз віршових ліричних творів, тобто під час семінару на основі опрацювання теоретичної та навчальної літератури Ви аналізуєте конкретні віршові твори, попередньо узгодивши це з викладачем. Повна схема такого аналізу є в підручнику А.Ткаченка Мистецтво слова на сторінці 410 (видання 2003 р.).

Можливе паралельне аналізування віршів, написаних однією із західноєвропейських мов, та їхнього перекладу українською мовою.

Для аналізу пропонується наступна скорочена схема, яку можна розширити за рахунок різноманітних методологічних та методичних інновацій.

Схема аналізу

- Метрика.

- Строфіка.

- Фоніка

- Стилістика.

- Іконіка.

- Ейдологія.

- Формозмістовна єдність.

- Жанр.

Один із варіантів розширення попередньої схеми:

- Яку ситуацію розкриває ліричний герой (персонаж)?

- Яким чином розвивається подія?

- Як розвивається подія розповіді?

- Які мовленнєво-образні засоби використовує поет?

- Чи є в даній поезії ліричний герой близьким до біографічного (дійсного) автора? Якщо «так», то в якій мірі?

- Чим є побудова тексту від першої особи – маскою поета чи творенням образу ліричного героя (персонажа)?

- Яким є образ ліричного героя: образом-характером чи образом-особистістю?

- На кого направлений даний текст: на самого автора-персонажа чи на читача-персонажа?

- Хто може бути для поета ідеальним реципієнтом його тексту?

- Як віддзеркалюється у поезії літературно-стильова течія, до якої належить автор?

Семінар 2.2. Аналіз прозового твору

До уваги! Під час семінару на основі опрацювання теоретичної та навчальної літератури Ви аналізуєте конкретні твори, попередньо узгодивши аспект аналізу та текст, що буде аналізуватися, з викладачем.

Аналіз одного із творів малої прозової форми (новели, ліричного оповідання або фрагменту роману, повісті, оповідання) відбувається за схемою-планом, що подається нижче.

Можливий аналіз за одним чи кількома аспектами з цієї схеми.

Схема аналізу:

- Аналіз побудови подієвості.

- Система персонажів твору.

- Побудова художнього простору.

- Побудова художнього часу

- Роль і значення позаподієвих елементів.

- Форми фокалізації.

- Форми побудови нарації.

- Образ автора.

- Образ читача.

- Особливості мовленнєвої організації тексту.

- Роль та значення художніх деталей.

- Жанрові ознаки твору.

- Належність твору до певного історичного стилю, його ознаки.

Один із варіантів розширення попередньої схеми:

- Якщо твір побудовано від імені всезнаючого автора (нарація від третьої особи), то які його формозмістовні особливості?

- Якщо твір побудовано від імені обмежено всезнаючого автора, то які його формозмістовні особливості?

- Якщо твір побудовано від першої особи (від імені головного персонажа, від імені другорядного персонажа). то які його формозмістовні особливості?

- Якщо у творі присутні кілька самостійних нараторів (форма полілогу), то які його формозмістовні особливості?

- Яким чином співвідноситься побудова нарації у творі із належністю його до певної історичної літературно-стильової течії?

- Яку наративу побудову мають інші тексти того ж самого автора?

МЕТОДОЛОГІЧНИЙ МАТЕРІАЛ

1.1. Загальнотеоретичні поняття постмодернізму

 (вибірково)

Археписьмо – термін Жака Дерріди. Означає первісне лінгвістичне розташування, яке не може бути відтворене жодним означувальним актом. Цей термін піддає пильній перевірці все поняття ідентичності. Він є ключовим у деконструктивістському проекті виведення на передній план політичного характеру всіх ідентичнісних тверджень.

Бажання – це слово до того, як вона стає річчю. Суб’єкт, який бажає, та об’єкт його бажання відшліфовуються в плані свідомості. Бажання – це можливість задоволення у мові. Бажання – це життєва сила творчості, тому що бажання уявляє свої об’єкти. Бажання уявляє ідеальні об’єкти і мусить брати до уваги розбіжності з повсякденністю. Бажати – це думати, говорити, читати, писати, відтак жити у світі, котрий не знає іншого світу.

Великий наратив – термін, що був запроваджений Жаном-Франсуа Ліотаром для позначення оповіді того виду, яка лежить в основі конкретних варіантів вибору, що їм культура приписує властивість бути можливими напрямками діяльності, а також надає легітимності цим варіантам та пояснює їх. Великий наратив (головний наратив) забезпечує зв’язність, охоплюючи різні конфлікти, що виникають в історії суспільства. Прикладами таких наративів є християнство, Просвітництво, капіталізм і марксизм. Великий наратив діє як метанаратив, пропонуючи модель, у якій усі інші наративи знаходять своє підґрунтя і набувають свого значення і легітимності. Провістям постмодернізму був той час, коли великі наратив втрачали свою вірогідність, а малі виникали у незліченній кількості.

Відмінність (difference) – цей термін у постмодерному контексті є основою та можливістю будь-якої диференціації, а отже, й усіх видів класифікації та визначення. Ж.Дерріда створив термін розрізнення (différance), який у французькій мові поєднує два смисли дієслова différer – розрізняти й відкладати. Отже, цей термін означає той факт, що наш пізнавальний досвід буття у світі (і чуттєвий, й інтелектуальний) породжується як динамічний процесом диференціації, що спосіб цієї диференціації складається з реалізації відмінності в часі (відкладання) й у просторі (розрізнення). Це є взаємозалежні аспекти одного процесу. Це поняття Дерріди розчищає дорогу до неметафізичного й критичного інтуїтивного проникнення в наш спосіб пізнання, яке пригнічувалося метафізикою сутності, що нею пройняті всі виміри західної культури.

Відсутність – інакше, нестача, котра розриває або відстрочує повну присутність. Традиційна західна думка та її новітні відгалуження включають у себе метафізику присутності, в якій присутня первісна істина, що прирівнюється до буття. Приміром, нова концепція Бога, що є джерелом всієї істини як повної присутності буття. Другий приклад – істина думки й особистості реалізується в раціональній присутності людського суб’єкта. Третій приклад – мова. Істину означувального руху слід шукати в присутності означуваного. Постмодернізм досліджує, в якій спосіб проявлення будь-якої присутності залежить від якоїсь прихованої відсутності. Присутність неможлива окремо від відсутності. Необхідність відсутності для присутності не дозволяє присутності бути первісною або повною. Отже, постмодерністська уява про відсутність відкидає метафізику присутності. Це формує, приміром, постмодерні підходи до смерті Бога (у цьому постмодернізм спирається на концепти Ф.Ніцше), критики суб’єктивеності та реконструкції мови.

Влада. Постмодерне уявлення про владу розуміє її як розподільчу мережу, позбавлену меж (віртуальну), позбавлену центру (жоден суб’єкт не є центром влади), кореневищну (на противагу закоріненій), іноді безладну, як рій або зграя, іноді без лідера або з тимчасовим лідером.

Генеалогія – це пошуки предків для сучасної моральної практики, або інституції, або ідеї. Саме в такому контексті ввів цей концепт в західну гуманістику Ф.Ніцше. Генеалогія – це здатність просіювати складні положення і вирізняти їхні компоненти, виявляти безперервність у видимих розривах і знаходити хибні риси, розлами, розгалуження там, де культурна практика розколюється на окремі лінії, одна яз яких, можливо, уривається, а інші й далі відтворюються, зазнаючи змін і мутацій.

Гетероґлосія – це стратифікація різних мов, якими користуються мовці однієї офіційної або національної мови. Цей концепт був уведений М.Бахтіним. Дане поняття пов’язане із бахтінським розумінням мови як реальності, що керована двома протилежними силами: доцентровою (такою, що спрямована до одного центру – офіційної або національної мови) і відцентровою (такою, що прямує у напрямку якогось регіонального чи соціального діалекту). Теорія Бахтіна тяжіє до наголошування на відцентровій силі. У контексті постмодернізму ця теорія допомагає у боротьбі проти попередніх ідеологічних орієнтацій мови і мовлення.

Гіперреальність. Термін був уведений французьким теоретиком Жаном Бодріяром для опису умов, за яких імітація або відтворення реальності набувають більшої легітимності, цінності й сили, аніж самі оригінали.

Гра – це образ для динамічного процесу творення значень, інакше – динамічна і творча діяльність, обмежена у часі й просторі, яка втягує в себе. Для автора цього концепту Йогана Гейзінґи культура виникає й розгортається у грі й як гра, а не з гри.

Граматологія. Цей концепт у постмодерному значенні був уведений Ж. Деррідою. Граматологія критикує домінування логоцентризму. Вона функціонує як деконструкція поняття науки.

Деконструкція – це метод читання текстів із метою виведення на поверхню конфліктів, умовчань та розколів.

Диґітальна культура – це культура, опосередкована і трансформована електронно-обчислювальними технологіями (компакт-дисками, стільниковими телефонами тощо). Комп’ютер дав поштовх широко розповсюдженим змінам суспільства та культури, творячи дематеріалізовану добу, за якої фундаментальною категорією стає вже не матерія, а інформація, що підлягає обробці.

Дискурс – це наділений значенням фрагмент усної або писемної мови, що віддзеркалює соціальну, епістемологічну та риторичну практику групи, а також – спроможність мови відображати й обмежувати цю практику в групі й впливати на неї.

Епістема – за походженням із грецької мови це слово означає абсолютне систематичне знання. Французьким ученим Мішелем Фуко воно було вжите для позначення сукупності відносин та законів трансформації, що об’єднують усі дискурсивні практики у даний період часу.

Інтертекстуальність – це метод прочитання одного тексту супроти іншого, що дає змогу висвітлити спільні текстуальні та ідеологічні резонанси; це визнання, що всі тексти та ідеї існують у мережі відносин. Цим концептом постструктуралізм відрізняється від попередніх літературознавчих студій. До нього текст розглядався як автономний мистецький факт, що існує сам у собі. Біографія митця та суспільно-політичні обставини його життя були допоміжними при розв’язанні проблем текстуальності та подальшої читацької практики. Теоретиками постструктуралізму було доведено, що текст є вузлом у значно ширшій мережі суспільних, історичних і текстуальних сил.

Кіберкультура – це культура, що опосередкована електронними комунікаційними технологіями, передусім Інтернетом. Відбувається процес перетворення тіла та особистості людини під впливом всюдисутніх комунікаційних систем.

Кіборґ – це форма життя, утворена внаслідок злиття органічної та машинної систем.

Кінець історії – це уявлення про те, що історія як поступальний розвиток, котрий витворює великі суспільні зміни, дійшла до свого кінця.

Код – це знаки або системи знаків, що застосовуються для вираження специфічних або культурних посилань.

Комунікаційні студії – це дисципліна, яка вивчає специфіку виробництва, передачі та споживання значень через різні засоби комунікації: усні, друковані, радіо, фільми, комп’ютерні мережі – в безлічі контекстів: міжособових, расових, культурних, політичних, організаційних, міжнародних. Наразі постала теорія безсуб’єктної комунікації. У ній розвивається концепт, що існують лише контексти без будь-якого центру.

Лімінальність – це стан перебування між або поміж. Лімінальність вказує на невизначене існування між двома або більш як двома просторовими або часовими сферами, станами або на умови проходження крізь них.

Логоцентризм – це така форма думання, котрій притаманна бінарна опозиція, що віддзеркалює ієрархічне мислення. Критику цієї форми європейської культури розпочав Ф.Ніцше, а продовжили передусім теоретики постмодернізму.

Малі наративи. Термін був уведений Жаном-Франсуа Ліотаром. За ним, це поганські стратегії, тобто такі, що нагадують такий вид домовленостей, котрий укладали язичники, оскільки їм доводилось мати справу із багатьма богами. Малі наративи, за думкою вченого, виходять на передній план, коли великі наративи модернізму втрачають свою вірогідність.

Машина бажань – це технічна людина, тобто це щось інше, аніж тварина, яка також щось бажає, оскільки вона є машино-людиною, виготовленою для того, аби бажати. Завдяки своїм знаряддям виробництва, починаючи з рук, вона перетворює те, що є, на те, чим воно має стати, створюючи своє суспільне становище у структурі світу.

Наука. Для постмодерністського мислення наука і технологія є лише виразом модерністської віри в людський поступ у напрямі істини.

Невизначеність. Історія життя – це еволюція невизначеності, зростання свободи: свободи рухатись, діяти, думати. Ця теорія вказує на непізнаваність майбутнього й реального.

Пастиш – це тенденція постмодерністських (переважно) творів наслідувати стиль іншого історичного періоду.

Постмарксизм з’явився в середині 1980-х рр. як критика класичного марксизму. Постмарксисти стверджують, що за умови відсутності центру, фактично немає також і суспільства, натомість є соціальне як уявний конструкт, що спирається на гру суспільних означників.

Постструктуралізм як течія гуманістики був започаткований у Франції. Наразі він вважається аналітичним інструментом постмодерної науки, що застосовується до всіх дисциплін у гуманітарних царині знання. Зокрема, він досліджує теоретичні основи сучасності.

Референт – це суб’єкт або об’єкт, лінгвістично окреслений означником (звуковим концептом) і який конституює знак. Постмодернізм вдається до критики референційності, показуючи, що референт і рефереційність вибудовуються ідеологічно, а тому не є природними.

Ризома – поняття із ботаніки, що його Ж. Дельоз та Ф.Ґваттарі використали як модель неявного і неексклюзивного зв’язку на протилежність трансцендентній, ієрархічній структурі дерева (інакше – моделі думання), яка розвивається через бінарну опозицію.

Симулякр – це образ, подібність або відтворення. Наразі цей концепт найчастіше вживається у тому значенні, котре йому надав Бодріяр. За ним, постмодерністський світ – це простір, в якому стара модель виробництва, що була описана К.Марксом, замінена кібернетичною моделлю симуляції. Мислитель визначив симулякр як копію або відтворення реального.

Слід – це один із ключових концептів Дерріди. Слід можна вважати просторово-часовою реалізацією розрізнення (différance) – див. статтю «Відмінність».

1.2. Концепти аналізу прозового тексту

(вибірково)

 […] подія – це перехід персонажем межі, що розділяє «семантичні поля» у тексті (з точки зору автора і читача) або частини (сфери) простору-часу в світі (з точки зору героя, що пов’язані з його уявою про мету і про перепони до її досягнення) (Тамарченко. – С. 184).

 Подія [event]. Зміна стану, проявлена в дискурсі процесуальним твердженням у модусі робити чи траплятися. Подія може бути акцією або актом (коли зміна вводиться агентом: «Марія відкрила вікно») чи випадком (коли зміна не вноситься агентом: «Почав падати дощ» (Ткачук. – С. 103).

Фабула [plot, fabula]. 1. Головні випадки наративу; нарис ситуацій і подій, які мисляться окремо від залучених до них персонажів чи тем, що ними ілюструються. […]. Російські формалісти зробили відоме розрізнення між сюжетом і фабулою (основним матеріалом розповіді). В їхній термінології – основний розповідний матеріал, який протиставляється сюжету (Ткачук. – С. 144-145).

Сюжет […]. За термінологією російських формалістів, сукупність наратованих ситуацій і подій у порядку їх представлення одержувачу (на противагу фабулі) (Ткачук. – С. 131).

Розповідь [story]. 1. План змісту наративу в протиставленні плану вираження чи дискурсу; «що» наративу антитезне до його «як». […]. 2. Фабула чи основний матеріал, організований у фабулу […] на відміну від сюжету чи інтриги (Ткачук. – С. 119).

Дискурс […]. 1. План вираження наративу, який протиставляється плану змісту чи розповіді. Якщо історія (дієгезис) – це «що», про яке розповідається, то дискурс – це «як» розповідається, тобто наратування протиставляється наратованому, нарація протиставлена вигадці… (Ткачук. – С. 34).

Дієгезіс […]. 1. Вигаданий світ, у якому трапляються наратовані ситуації і події […]. 2. Розповідання, переказування, яке протиставляється показу, розігрування (Ткачук. – С. 36).

Екзегесіс – план розповідання, тобто план, у котрому відбувається розповідь і відбуваються витлумачення, що супроводжують виклад історії, пояснення, коментарі, роздуми або метанаративні нотатки наратора (Шмід. – С. 301).

Задля того, аби рушити фабулу, у вихідний врівноважений стан уводиться подія, що руйнує рівновагу. Сукупність таких подій, котрі порушують нерухомість вихідної ситуації й розпочинають рух, називається зав’язкою (Томашевський. – С. 181).

Фабулою може слугувати також дійсна подія. Сюжет є абсолютно художньою конструкцією (Томашевський. – С. 183).

У процесі сюжетного оформлення фабулярного матеріалу слід враховувати наступні моменти:

1) Необхідне розповідне [оповідне – Б.Н.] введення у вихідну ситуацію. Виклад обставин, котрі визначають вихідний склад персонажів й їхні зв’язки, має назву експозиції.

Не будь-яка розповідь розпочинається із експозиції. […] затримання експозиції може бути іноді дуже тривалим (Томашевський. – С. 185).

При непрямому розгортанні фабульного матеріалу велику роль відіграє «розповідач», тому що сюжетні здвиги найчастіше вводяться в якості оповіді (Томашевський. – С. 185).

Центральна категорія наратології – це «точка зору» (Шмід, с. 109). Ми визначаємо це поняття як вузол умов, котрі створено зовнішніми й внутрішніми чинниками й котрі впливають на сприйняття і передачу подій (Шмід. – С. 121).

Об’єктом точки зору є події, про які розповідається. […]. Без точки зору немає історії [фабули, сюжету – Б.Н. ]. Історії самої по собі не існує, допоки наративний матеріал не став об’єктом «зору» або «перспективи». Історія створюється лише шляхом відбору окремих елементів із принципово безмежної множини елементів, що притаманні подіям. А відбір завжди керується якоюсь точкою зору (Шмід. – С. 121).

 …необхідно врахувати різницю ролей осіб, що зображені в сюжеті або типи їхніх сюжетних функцій. Крім того, варто розрізняти сюжетну функцію персонажів (що є об’єктом для інших дійових осіб або лише для автора і читача) і «зміст» літературної особистості, котрий з цією роллю в сюжеті може не співпадати (роль – можливий об’єкт для неї самої). Звідсіля значення «точки зору» і «кругозору» задля класифікації різновидів героя (Тамарченко. – С. 249).

Героя можна відрізнити від інших персонажів у першу чергу за його значимістю для розвитку сюжету: без його участі не можуть відбутися основні сюжетні події (Тамарченко. – С. 250).

Отже, персонаж – дійова особа твору, що виконує у ньому задані (традицією або автором) функції […], переміщується у просторі й часі світу, що зображується (Тамарченко. – С. 253).

1.3. Приклад аналізу прозового тексту

Далі подається текст Шарля Бодлера (Charles Baudelaire) «Фальшива монета» та його інтерпретація французьким мислителем Жаком Деррідою за виданням:Дерріда Жак. Дарувати час / Пер. з фр. Мирослави Ющенко. – Львів: Літопис, 2008. – 208 с.

Тексти Жака Дерріди (Jackues Derrida) справили великий вплив на філософію, літературну критику, культурні студії, соціологію, антропологію, історію, феміністичні та критичні правничі студії.

Сам філософ ставився критично до будь-яких спроб стабілізувати під певною назвою те, що він мислить у термінах руху. Тим не менш його творчість зараховується до постмодерністської критики західної просвітницької традиції, сутність котрої полягає в діалозі цієї традиції із самою собою. Твори Ж.Дерріди відкривають простір для ліпшого розуміння того, що ставиться на карту в постмодерністських битвах із Просвітництвом.

Також його тексти роблять неперевершений внесок в процес самоусвідомлення культури.

Фальшива монета

Коли ми відходили від тютюнового кіоску, мій друг ретельно розподілив свої гроші; до лівої кишені свого жилета він вкинув дрібні золоті монети; до правої – дрібні срібні монети; до лівої кишені штанів – жменю крупних, і нарешті до правої – срібну двофранкову мо­нету, яку перед тим він уважно розглянув.

"Дивний і скрупульозний перерозподіл", – подумав я.

Ми зустріли жебрака, який тремтячи простягнув нам свого кашкета... – Я не бачив нічого більш хвилюючого, ніж німа красномовність цих благальних очей, які містять водночас, для чутливої людини, яка вміє в них читати, стільки покори, стільки докору. Вона знаходить у цих очах щось близьке до тієї глибини складного почуття у повних сліз очах собаки, якого б'ють батогом.

Милостиня мого друга виявилася суттєвішою, ніж моя, і я йому сказав: "Ви маєте рацію; після задоволення бути здивованим, немає ніякого більшого, ніж задоволення здивувати когось". – "Це була фальшива монета", – відповів мені спокійно мій друг, як ніби для того, щоб виправдати своє марнотратство.

Але до мого жалюгідного мозку, вічно зайнятого по­шуками полудня о чотирнадцятій годині (якою стомли­вою властивістю нагородила мене природа!), увірвалася раптом думка, що подібну поведінку мого друга можна виправдати лише бажанням створити подію у житті цього бідолахи, можливо навіть, пізнати різноманітні наслідки, згубні або якісь інші, які може спричинити фальшива монета у руках жебрака. Хіба вона не може помножитися у справжніх монетах? Хіба вона не може привести його до в'язниці? Шинкар або пекар, наприклад, зроблять так, щоб його заарештували як фальшивомонетника або розповсюдника фальшивих монет. Так само ця фальшива монета може бути для бідолахи джерелом кількаденного багатства. І так линула моя фантазія, надаючи крил свідомості мого друга і знаходячи усі можливі варіанти з усіх можливих гіпотез.

Але мій друг раптом перервав мої роздуми, звернувшись до моїх власних слів: "Так, ви маєте рацію; немає приємнішої втіхи, ніж здивувати людину, даючи їй біль­ше, ніж вона очікує".

Я уважно подивився на нього, я був вражений, коли побачив, що його очі сяяли святою наївністю. Тоді я чітко побачив, що він хотів одночасно і подати милос­тиню, і сотворити благочинність; виграти сорок солів і серце Бога; отримати рай економічно; зрештою, задурно отримати звання милостивої людини. Я б йому майже пробачив бажання злочинної втіхи, здатність до якої я у нього щойно підозрював; я б уважав дивним, своєрідним, якби він бавився, компрометуючи бідних; але я ніколи йому не пробачу безглуздя його підрахунку. Наша жорстокість ніколи не може бути пробаченою, але є певна перевага знати, що ми – жорстокі; і найбільш невиправна з вад – чинити зло через нерозуміння.

С. 201-202

1. Ж. Дерріда про співвідношення між

автором й оповідачем

Оповідач – не автор. Автор – це Бодлер, за припущенням, реальний автор, автор книжки [с. 102].

Згідно із правом на власність літературних творів, вигадка означена підписом її власника, Бодлера, і названа ним. Однак за духом і силою того самого закону – закону авторського, – ця вигадка вкладає розповідь не до уст, під перо і відповідальність автора, але, цілком зрозуміло, до уст оповідача. Останній сам по собі також фіктивний: це вигадка автора; і мовлення оповідача, його розповідь, його дискусія, висновки із його роздумів (а саме щодо того, чи він може вибачити свого друга за те, що той дав фальшиву монету жебракові), ми повинні завжди припускати, що Бодлер не обов’язково забезпечує їх юридично: він не сприймає їх за чисту монету [с. 111].

<…> розповідь – це вигадка, вигадка вигадки, вигадка із сюжетом вигадки, вигадка самої вигадки. Це вигадка Бодлера, названа і написана Бодлером, але це вигадка, яка вкладає розповідь не під перо Бодлера, а в уста вигаданого оповідача, який не є Бодлером і розповідь якого, в принципі, не засвідчена автором [с. 103].

Вигадана оповідь запропонована (як не вигадана, нібито не вигадана) вигаданим оповідачем, тобто тим, який претендує не бути таким у вигадці, під якою підписався Бодлер [с. 103].

Оповідь (вигадана) є юридично продуктом вигаданого оповідача; але як і оповідач, розповідь фіктивна лише для Бодлера і для нас, якщо так можна сказати, адже вигаданий оповідач створює свою оповідь як справжню, і саме в цьому полягає фікція – або підробка, яку здійснює автор [с. 111-112].

<…> ця історія фальшивої монети, можливо, сама по собі як і література – фікція <…>[с. 103].

Уся розповідь ведеться від імені оповідача, який говорить я. Це я бере участь у тому, про що розповідає. Тут, граючи роль, він підписується, залучає себе до цього, вводить себе у борг, зв’язує себе цим зв’язком дружби (він весь час говорить «мій друг») з іншим персонажем, тобто з тим, хто дасть фальшиву монету замість справжньої [с. 102].

Запитання для обдумування

1. В яку літературознавчу парадигму вписує Ж.Дерріда проблему: реальний автор і образ автора?

2. Як потрактовує вчений проблему фікціональності художніх текстів?

2. Ж. Дерріда про роль заголовка в тексті

<…> реальний автор має право на вибір заголовків, які становлять частину книжки чи оповідання, навіть якщо цей заголовок не є елементом інтегрованим, однорідною частиною цілої книжки [с. 102].

Референційна структура заголовка завжди дуже складна. Тут ми переконано очікуємо, що назва не належить до розповіді. Вона не являє собою елементу оповіді, яка йде за ним. Це не одна з тих фраз, які промовить оповідач [с. 101-102].

Фальшива монета – це заголовок заголовка, назва (без номінації) номіналу. Назва є номінуванням тексту. Але чи видає вона свою вартість, говорячи: я фальшива монета? Ні, адже фальшива монета є фальшивою, коли не видає своєї вартості, своєї назви.

Назва Фальшива монета є, можливо, фальшивою монетою. Фальшива монета ніколи, як така, не є фальшивою. З того часу, як вона є такою, що розпізнана як така, вона перестає діяти і коштувати як фальшива монета [с. 104-105].

Є два референти: 1. те, що називаємо фальшивою монетою і 2. цей-ось текст, ця історія фальшивої монети. Є два референти і обидва номіновані – як номінують монети і як їх гарантують: один є сама фальшива монета чи переданим вмістом фальшиву монету, цю історію фальшивої монети [с. 102-103].

З причини референційної структури його топосу, його позиції назви, закріпленої в і над текстом, який він називає, в ньому і поза ним, назва Фальшива монета ділиться, вона ділить свої ознаки у подвійному відношенні. 1. Вона співвідноситься з тим, що звичайно називається фальшивою монетою (тематичне відношення, наївне і пряме до того, чого торкається розповідь). 2. Вона співвідноситься із самою розповіддю, у якості заголовку Фальшива монета є титром оповіді, власною назвою оповіді, яка містить у собі описану чи як тему історію фальшивої монети [с. 110].

Запитання для обдумування

1. Яке, за Ж. Деррідою, співвідношення реального автора й образа автора у виборі заголовка тексту?

2. Які референти заголовку визначає вчений?

3. Ж. Дерріда про подію розповіді

Цей текст, отже, є частиною, можливо, одним боком фальшивої монети, тобто машини, яка спровокувала події: спочатку подія тексту, який подано тут, як розповідь, яку надали чи одержали для прочитання <…> подія, яка може спровокувати інші, без визначеного кінця, у безкінечній серії, велика оповідь інших оповідей <…> [с. 115].

Ця історія (цей зміст оповіді), передає, отже, одночасно, але образно й непрямо, історію фальшивої монети, фікції чи підробки, і розповідь (те, що розповідає), і нарацію (розказане) [с. 113].

Загалом, оповідач говорить нам, і слід розуміти це, радше у події оповіді, ніж у змісті історії або оповіді (якщо ще послуговуватися цими трьома категоріями): ось що зі мною трапилося, ось, що з нами трапилося: з моїм другом і зі мною [с. 140].

Подія має місце в структурованій товщині оповіді, у полотні наративного переказу, який пов’язує оповідача з його другом. Адже навіть відношення як зв’язок між ними або як релігія їхньої дружби набуває, між ними, також декларативної форми наративного переказу. Якби друг не розповів оповідачеві те, що відбулося в дійсності («… – Це була фальшива монета, відповів він мені спокійно, ніби щоби виправдатися за свою щедрість»), якби друг не розповів, що відбулося насправді, якби він, ніби вихваляючись, не зізнався, не сказав факту правди, нічого б не сталося з оповідачем і з розповіддю [с. 140-141].

Основна подія оповіді як такої, те, що рухає її, знаходиться на передньому плані, можна було б сказати, це те, що відбувається з оповідачем. А те, що з ним відбувається, – це те, що відбувається в його дружбі, те, що втручається у неї, щоб захопити зненацька цю дружбу, але, ще точніше, подія не зводиться до того, що відбувається з оповідачем, щоб вразити його дружбу. Вона набуває форми медитації про випадок і медитації, не позбавленої раціоналізації або теоретизування – до безконечності [с. 139].

Запитання для обдумування

1. Яким чином Ж. Дерріда визначає відкритість даного тексту?

2. Які, за вченим, події обумовлюють рух тексту?

4. Ж. Дерріда про творення події конфлікту в тексті

Щось, отже стається, якась подія має місце. Де вона має місце? Де вона відбувається? З ким вона відбувається? У чому вона полягає? [с. 141].

Ми гадаємо, як правило, що наративний дискурс передає події, які відбулися за його межами і до нього. Вважається, що наративна оповідь, не розповідається сама по собі, вона несе в собі зміст, який дано за її межами і до неї [с. 141-142].

<…> ми маємо повне право вважати, що він [друг оповідача – Б.Н.] хотів справити враження саме на оповідача. Це враження повинно було торкнутися оповідача або дружби, яка пов’язує його з оповідачем. З цього боку також йшлося про те, щоб «створити подію». <…> можна уявити, що сам на сам із жебраком друг, може, не подарував би йому фальшивої монети: він зробив це лише у присутності оповідача і для того, щоб спровокувати оповідача своєю сповіддю [с. 141].

 Запитання для обдумування

1. У чому, за Ж.Деррідою, полягають колізії тексту?

2. Яким чином, на Ваш погляд, можна інтерпретувати сутність конфліктів у тексті?

5. Ж. Дерріда про структурування подієвості в тексті

Це не випадково, що кіоск, від якого розгортається сцена дару і фальшивої монети, був ти, що по-французьки називається «бюро тютюну». «Перша фраза», початок оповіді, яка починається так, ніби ми продовжуємо її після перерви, і саме тут прогрес незакінченого стрибка понад розривом двох фраз, які не мають ніякої структурної ідентифікації – назви і початку оповіді: «Коли ми відходили від тютюнового кіоску, мій друг провів старанний розподіл грошей». Тютюновий кіоск – це, очевидно, ознака чи свідчення модерності, цього «опису сучасного життя» [с. 122].

Логіка цієї історії фальшивої монети пущена в обіг через решту, але також через наявність у решті монети після купівлі тютюну [с. 122].

Їхні кроки, їхній похід, їхня прогулянка [мовиться про головних персонажів твору – Б.Н.] – це ритмічна розповідь <…> загрози зради [мається на увазі, що оповідач не пробачає свого друга – Б.Н.] [с. 135].

Розмірковування, яке завершується не-вибаченням за не-дар є нагромадженням; воно залучає до свого виправдання всю філософію, полудень якої (сонце без тіні) дуже еліптичний. Саме оповідача, а не прохача, німого свідка, «друг» обійшов подарунком. Давши фальшиву монету (якщо принаймні він зробив те, що він сказав!), друг не дотримав своєї обіцянки, він обманув когось він обманув чиюсь довіру, він зрадив, але що і кого? [с. 136].

<…> у третьому абзаці, при зустрічі з бідним, ці благальні очі, німа і звинувачувальна красномовність цих очей «для чутливої людини, яка вміє в них читати», цей погляд, який висловлює глибоке прохання, на яке «мій друг»зробив вигляд, що відповідає «пожертвою», пожертвою заздалегідь без дарунку [с. 137].

Ця історія, отже, – судовий процес, процес процесу. Двоє друзів рухаються вперед, вони продовжують рух, оскільки вони продовжують іти, і йти часом оповідання, у крок з історією, що є також часом юридичної процедури: звинувачення, закон і суд, якщо вкласти це в одне речення. Вони постали перед законом [с. 167].

Запитання для обдумування

1. Які чинники, за вченим, рухають подієвість у тексті?

2. Як Ви вважаєте, що зумовлює розвиток подієвості у тексті?

6. Ж. Дерріда про семантичну наповненість тексту

Як ставиться питання дару і дарчого у Фальшивій монеті? Що дає текст, на перший погляд, закінчений і неподільний? Що дає йому простір-час чи розташування, яке має назву Фальшива монета? Що тут дається? Що тут є даним? Хто дає? І кому? Що і кому? [с. 118]

Час оповіді починається з того, як тільки гроші повернено, і повернено після купівлі предмету розкоші: витрата непродуктивна – принаймні, з першого погляду, – для надбання продукту розкоші, тобто чистого споживання, яке згорає, видно, без залишку. Двоє друзів, як видно, у цій сцені зв’язаних можливістю разом запалити. Інакше кажучи, витратити гроші на ніщо, для чистого самозадоволення на цей специфічний натуральний продукт, яким є тютюн [с. 122].

Що таке тютюн? Очевидно, що це об’єкт чистого споживання і розкоші. Як видається, це споживання не відповідає ніяким природним потребам організму. Це споживання чисте й надлишкове, безплатне, а отже дороге, витрата втрачених коштів, які приносять задоволення, задоволення, яке собі дарують, приймаючи шляхом, найбільш близьким до самозадоволення: голосом або через рот. Задоволення, від якого нічого не залишається, задоволення, зовнішні ознаки якого навіть зникають, не залишаючи сліду від паління. Якщо є дар – і тим більше, якщо дарують собі якусь річ, якесь почуття, якесь чисте задоволення, – то можна знайти важливий зв’язок, принаймні, символічний чи емблематичний. З дозволом, який собі дають на паління [с. 126].

Агоністична сцена [епізод зізнання друга у фальшивості монети – Б.Н.] наділена потужним чуттєвим навантаженням між оповідачем і його другом, всередині, або починаючи з дружби, з передачі, зі спілки, з контракту – яким тютюн, схоже, надає своєрідного відтінку. Він це робить передусім: він здається присутнім тут ще до початку. До першої дії, до слів, тут є, тут був, тут був би тютюн [с. 135].

У час цієї зустрічі хтось є знедолений. Що? Хто? Жебрак, звичайно. Але також обидва друга. <…> Бідний беззахисний, він не має нічого, позбавлений усього. У нього навіть немає слів. Доконечне прохання передає його німий погляд. Але водночас він звинувачує, лякає, починає переслідувати, як закон, суд, вищий наказ, наказ, який надійшов з-поза меж економії і перед яким двоє друзів, у свою чергу, беззахисні. Бідний не має нічого, щоб давати, він може лише вимагати відновлення і безжалісно дивитися на тих, що минають, і на те, що відбувається [с. 165].

<…> сповідь знаходиться в центрі цього коло обігу або цієї економії, сповідь без жалю і без співчуття, але сповідь, за допомогою якої винний (так званий або гаданий винний, звинувачений) віддає себе, віддаючи правду другові-оповідачеві. Віддаючись таким чином (в ім’я правди або дружби) він віддається, або принаймні робить спробу віддати себе, виставити себе напоказ, дати себе побачити, дати себе судити, але ми побачимо, що з цим даром оповідач ніяким чином не схоче рахуватися і не відповість пробаченням [с. 141].

Запитання для обдумування

1. Як Ви оцінюєте значення семи дарування у тексті?

2. Чи погоджуєтеся Ви із вченим щодо значення семи тютюну в тексті?

3. Якою є роль жебрака у тексті?

4. Якими формальними ознаками репрезентується сповідальність у тексті?

7. Ж. Дерріда про конструювання задоволення у тексті

Очевидно, образливий для нього факт, що його друг дав більше, ніж він сам, оповідач схвалює, надає йому слушності, як він говорить, лише переносячи акцент з того, що його друг подав, на кількість того, що той узяв, або того, що він собі подарував, тобто на задоволення, яким він зворушив сам себе, задоволення, якому він віддався, або яке він собі оплатив, яке він купив собі, дуже дорого…

 <…> Задоволення є завжди й насамперед задоволення бути здивованим; і ще більше, ще швидше, більш інтенсивно, кількісно та якісно, це задоволення, викликане фактом викликати здивування іншого, тобто принести іншому задоволення – це викликати у іншого найбільше задоволення після свого задоволення. <…>.

Але причина причини, від якої я одержую найбільше задоволення, – це бути причиною причини, всесильною причиною причини в задоволенні, що я приношу собі, приносячи його іншому [с. 169].

Запитання для обдумування

В яку парадигму постмодерністського мислення вписуються думки Ж. Дерріди щодо семи задоволення у тексті?

8. Ж. Дерріда про багатозначність тексту

Інтерес фальшивої монети, як і всіх аналогічних текстів взагалі, тримається на загадці, записаній шифром, який дозволяє прочитати те, що довічно не зможе бути прочитаним, абсолютно не піддається розшифруванню, відмовляючись від будь-яких обіцянок щодо дешифрування чи герменевтики [с. 177].

Запитання для обдумування

1. Чи можливе остаточне «дешифрування» даного тексту?

2. Як би змінили чи доповнили інтерпретацію тексту у порівнянні з тою, яку зробив учений?

9. Ж. Дерріда про сутність мистецтва слова

<…> секрет літератури: те, що літературна вигадка нам говорить про секрет, про (не) правду секрету, але також секрет, можливість якого забезпечує можливість літератури. Про секрет, який оберігають одночасно як річ чи як істоту, як річ-думку і як техніку. А отже, про секрет з-поза цих трьох визначень і правди цих правд [с. 177-178].

 Запитання для обдумування

1. У чому полягає «секрет літератури» за Ж. Деррідою?

2. У чому Ви вбачаєте таїну літературних творів?

САМОСТІЙНА ТВОРЧА РОБОТА

 (індивідуальне навчально-дослідне завдання)

Вивчення «Теорії літератури» настаціонарній системі навчання відбувається за кредитно-модульно-рейтинговою системою.

Відтак, Ви пишете одну самостійну творчу роботу (виконуєте індивідуальне навчально-дослідне завдання) на вибір:

1) резюме науково-методологічної праці одного з провідних сучасних світових учених у царині літературознавства або філософії, якщо текст даного філософа вживається в якості методологічної основи для літературознавчих досліджень;

2) аналітично-рецептивне дослідження одного із невеличких художніх текстів (вірш, новела або фрагмент роману, повісті) в річищі певної методології – традиційної чи іншої, із зазначенням, якої саме;

3) індивідуально-дослідницький проект: поєднання двох попередніх видів роботи, отже, коротке резюме одного із методологічних джерел і наступний аналіз художнього тексту або фрагменту тексту;

4) магістранти-літератори літератури, а також магістранти, що пишуть магістерські роботи з лінгвістики (стилістики, поетики) художнього тексту, представляють методологічне обґрунтування магістерської роботи із конкретною аналітичною рецепцією методологічних джерел та ілюстраціями з художніх текстів (звертатися до викладача за консультацією й уточненнями).

Обсяг роботи – три стандартні сторінки А-4. Робота має бути надрукованою. Робота здається не пізніше 4-го (або, за домовленістю з викладачем, 5-го) семінарського заняття.

СТРУКТУРА РЕЗЮМЕ

Резюме – це короткий висновок з основними положеннями роботи, що реферується.

На початку слід зазначити автора роботи, до якої методологічної школи він належить.

Далі – прослідкувати в його роботі основні тези цієї методологічної школи та його особистий внесок у розвій її положень у даному тексті.

Наприкінці – зробити висновок про можливості застосування основних концептів даної роботи для літературознавчих досліджень.

СТРУКТУРА АНАЛІТИЧНОЇ РОБОТИ

На початку зазначається, за якою методологією проводиться аналіз тексту.

Потім іде аналітична рецепція тексту за даною методологією.

У випадку застосування традиційної методології можна використовувати плани, що подаються на відповідних семінарських заняттях.

До роботи має бути додана ксерокопія тексту, що аналізується.

Художній текст має бути українською мовою, або двома мовами – іноземною та українською.

СТРУКТУРА ІНДИВІДУАЛЬНО-ДОСЛІДНИЦЬКОГО ПРОЕКТУ

Короткий виклад методології, за якою провадиться дослідження з конкретними посиланнями на автора (авторів), роботу (роботи) і сторінки.

Конкретний аналіз художнього тексту за даною методологією (вірша, невеличкого прозового твору, фрагменту роману чи оповідання).

Текст (ксерокопія) тексту, що аналізується, має додаватися.

Художній текст має бути українською мовою, або двома мовами – іноземною та українською.

КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ САМОСТІЙНИХ ТВОРЧИХ РОБІТ

- Інноваційний рівень виконання роботи – «відмінно».

- Творчий (продуктивний) рівень: робота демонструє глибоке знання тематики та проблематики матеріалу, що вивчається, – «добре».

- Робота, котра демонструє репродуктивне знання тематики та проблематики матеріалу, що вивчається, – «задовільно».

- Робота, котра демонструють відсутність репродуктивного знання тематики та проблематики матеріалу, що вивчається, – «незадовільно».

До уваги!

- Інноваційний рівень означає: оригінальне самостійне опрацювання теоретичного тексту (складання його резюме) чи оригінальний самостійний аналіз художнього тексту.

- Творчий (продуктивний) рівень означає: недостатньо оригінальне самостійне опрацювання теоретичного тексту (складання його резюме) чи недостатньо оригінальний самостійний аналіз художнього тексту.

- Репродуктивний рівень означає: поверхове опрацювання теоретичного тексту при складанні його резюме, стандартний, на шкільному рівні аналіз художнього тексту.

МОДУЛЬНА КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Модульна контрольна робота виконується письмово під час п’ятого семінарського заняття. Вона складається із двох завдань:

1) відповідь на теоретичне запитання;

2) потрактування фрагменту з теоретико-методологічної роботи одного з провідних учених у царині гуманітарно-літературознавчої думки.

Кожен студент отримує білет із запитанням і фрагментом тексту, або білет і картку з текстом та завданням до нього.

Критерії оцінювання:

- інноваційний характер роботи – «відмінно»;

- творчий (продуктивний) характер роботи, тобто робота, що демонструє глибоке знання програмного теоретичного матеріалу – «добре»;

- робота, яка показує репродуктивний рівень знання навчального матеріалу – «задовільно»;

- відсутність репродуктивного рівня знань – «незадовільно».

Система модульно-рейтингового контролю

навчальних досягнень студентів з «Теорії літератури»

до складання іспиту

Поточне оцінювання роботи студентів на семінарських заняттях здійснюється в 4-бальній шкалі («відмінно» – 5; «добре» – 4; «задовільно» – 3 «незадовільно» – 2), що відповідає інноваційному, творчому (продуктивному), репродуктивному рівню і відсутністю репродуктивного рівня відповіді. Пропущені заняття студент обов’язково відпрацьовує.

У кінці семестру виставляється одна оцінка за аудиторні роботу як середнє арифметичне з усіх поточних оцінок з округленням до десятої частки.

До неї додається оцінка за самостійну творчу роботу (індивідуальний навчально-дослідний проект). Приміром, 4,5+4=8,5. Ця оцінка трансформується у рейтинговий бал шляхом помноження на 5 (або ця оцінка поділяється на 2 і помножується на 10). Приміром, із 8,5 виходить 42,5 балів. Ця кількість балів округлюється до цілого числа: 42,5 і нижче дорівнює 42. 42,6 і вище дорівнює 43.

До цих балів додаються бали за МКР. Приміром, 43+16=59. Це є сума рейтингового балу за семестр.

ЗРАЗКИ БІЛЕТІВ ДО МОДУЛЬНОГО КОНТРОЛЮ

1. Теоретичне запитання.

2. Завдання для потрактування фрагменту з теоретичного тексту (може бути на додатковій картці).

ПІДСУМКОВИЙ КОНТРОЛЬ

Наприкінці вивчення курсу «Теорія літератури» складається іспит в усній формі.

Підсумковий рейтинговий бал студентів (магістрантів)

з дисципліни «Теорія літератури»

Під час іспиту викладач оцінює відповідь студента у 4-бальній шкалі. Ця оцінка трансформується в екзаменаційний рейтинговий бал у такий спосіб:

«відмінно» – 30 балів;

«добре» – 23 бали;

«задовільно» – 18 балів;

«незадовільно» – 0 балів.

Підсумкова оцінка виставляється за сумою семестрового рейтингового бала та екзаменаційного бала таким чином:

ВИМОГИ ДО ЗНАНЬ, НАВИЧОК ТА ВМІНЬ НАПРИКІНЦІ ВИВЧЕННЯ КУРСУ «ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ»

В результаті вивчення дисципліни магістрант (студент) повинен знати:

- основні відомості про особливості та закономірності розвитку та функції літературознавства у системі філологічних і гуманітарних наук, взаємозалежність літературознавства та філософії, естетики й психології;

- основні функції художньої літератури;

- різні визначення терміну «автор»;

- інформацію про семантико-структурні моделі літературної генерики стосовно художніх творів, її еволюції та етапних характеристик;

- про конкретні особливості окремих жанроформ та про жанрові особливості художніх творів у певній системі;

- про характеристику факторів розвитку образів-персонажів та інших форм образного мислення у світовій літературі;

- про узагальнення певних особливостей світового літературного процесу.

В результаті вивчення дисципліни магістрант (студент) повинен вміти:

- визначати місце і роль теорії літератури в системі літературознавства та інших філологічних та гуманітарних дисциплін;

- аналізувати особливості традиційних поетик – від античності до ХУІІІ ст.;

- визначати основні особливості наукових напрямів у літературознавстві XIX ст. та основні методи літературо­знавства XX ст.;

- відрізняти образ від міфу, символу, знаку та розрізняти види образів у літературі;

- сприймати художній твір в аспекті єдності його формозмісту, тобто художності;

- акцентувати увагу на змістовній обумовленості кожного формального художнього засобу;

- внаслідок пов’язаних між собою за художньої логікою (від конкретного до загального і навпаки) семантико-структурних елементів твору сприймати його як цілісний та структурований;

- використовувати принцип варіативності наукових підходів сучасного світового літературознавства щодо інтерпретації конкретного літературного твору;

- аналізувати художні твори в різних аспектах з погляду різних сучасних літературознавчих шкіл та методів;

- орієнтуватися на практичне використання теоретичної бази та навичок літературно-критичної оцінки у майбутній систематичній викладацькій чи вчительській роботі при вивченні студентами (школярами) нормативних курсів «Історії зарубіжної літератури» або «Зарубіжної літератури».

ЗРАЗКИ БІЛЕТІВ ДО ІСПИТУ

1. Теоретичне запитання.

2. Завдання для потрактування фрагменту з теоретичного тексту (може бути на додатковій картці).

3. Завдання для аналізу художнього тексту (вірша, прозової мініатюри, фрагменту прозового тексту). Текст і завдання до нього надається на окремій картці.

КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ ВІДПОВІДІ ПІД ЧАС ІСПИТУ

Оцінка «відмінно» виставляється у тому випадку, коли магістрант (студент) дав правильну, повну та глибоку відповідь на теоретичне запитання і зміг вірно виконати друге й третє екзаменаційні завдання – потрактування фрагменту з теоретичного тексту й аналіз художнього тексту.

При цьому магістрант (студент) має продемонструвати знання основних етапів розвитку літературознавства, має бути у змозі зіставити літературознавчі школи, напрями, течії, методи, методології різних епох, пов’язати інтерпретацію фрагменту теоретичного тексту з кардинальними ідейно-філософськими течіями доби, до якої він належить, виявити здатність до самостійного аналізу художнього тексту, а також продемонструвати здатність робити власні висновки та узагальнення з поставлених проблем.

Оцінка «добре» ставиться магістранту (студенту) тоді, коли він дав правильну, але не досить повну та глибоку відповідь на теоретичне запитання і зміг вірно виконати друге та третє екзаменаційні завдання – потрактування фрагменту з теоретичного тексту й аналіз художнього тексту.

Допускається припущення магістрантом (студентом) певних неточностей або розкриття питань з не зовсім достатньою повнотою та глибиною.

Оцінка «задовільно» ставиться магістранту (студенту) тоді, коли він дав правильну, але не повну відповідь на теоретичне запитання, зміг виконати друге і третє екзаменаційні завдання – потрактування фрагменту з теоретичного тексту й аналіз художнього тексту, однак допустив суттєвих неточностей при розкритті теоретичної проблематики й в практичній царині.

Оцінка «незадовільно» виставляється, коли магістрант (студент) припустив суттєвих помилок у відповіді на перше теоретичне запитання, не зміг правильно виконати друге й третє екзаменаційне завдання – потрактування фрагменту з теоретичного тексту й аналіз художнього тексту, допустив значних неточностей при розкритті теоретичної проблематики, або взагалі не зміг відповісти на запитання екзаменаційного білету чи дав невірну відповідь.

ОРІЄНТОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ ЗАПИТАННЯ ДО МКР Й ІСПИТУ

1. Зародження літературознавства як поетики та риторики в античності.

2. Основні ідеї «Поетики» Арістотеля.

3. Унормованість поетичної творчості Горацієм у «Посланні до Пісонів».

4. Н. Буало як теоретик класицизму.

5. Розвиток нормативних поетик в Європі та в Україні.

6. Початок філософсько-естетичних рефлексій щодо літератури.

7. Зародження та розвиток академічного літературознавства.

8. Основні течії академічного літературознавства у першій половині ХІХ ст.

9. Академічне літературознавство в другій половині ХІХ ст.

10. Якісні перетворення у літературознавстві кінця ХІХ – початку ХХ ст.

11. Літературознавство й літературна критика доби модернізму.

12. Розвиток світової літературознавчої думки у ХХ ст.

13. Сучасні розгалуження та парадигми науки про літературу.

14. Філософські основи європейського модернізму та їхнє відображення в літературознавстві

15. Творчість Ф. Ніцше: концепція аполлонівського та діонісійського початків у мистецтві.

16. Специфіка аналізу мистецьких творів і літературного процесу із застосуванням концептів Ф. Ніцше.

17. Основні ідеї А. Бергсона: значення інтуїції для художньої творчості та пізнання.

18. Розвиток герменевтики як методології пізнання художнього тексту.

19. Концепти Р. Інґардена щодо форми пізнання літературного твору.

20. Поступ герменевтики у працях Г.-Г. Ґадамера.

21. Психоаналіз З. Фройда та його вплив на літературознавство.

22. Вчення З. Фройда про Едіпів комплекс і наука про літературу.

23. Потяг до Смерті (Танатосу) за З. Фройдом і втілення цього комплексу у художній практиці майстрів красного письменства.

24. Теорія архетипів К. Г. Юнга: вплив на розвиток архетипної критики (міфокритики).

25. Варіативність аналітичної рецепції художніх текстів за міфокритичною методологією.

26. Школа російських формалістів та її вплив на структурально-семіотичні студії.

27. Основні концепти російського формалізму й можливості аналізу літературних текстів за його методологічними здобутками.

28. Основні літературознавчі ідеї М. Бахтіна.

29. Теорія карнавальності літератури та мистецтва за М. Бахтіним.

30. Основні концепти теорії жанрів М. Бахтіна.

31. Подальший розвиток ідей Бахтіна в західній естетичній думці (концепція інтертекстуальності Ю. Кристевої та ін.).

32. Структуралізм як дослідницький метод у літературознавстві.

33. Структуралістський етап творчості Р. Барта.

34. Наратологія як наука про оповідні структури.

35. Методологія семіотичних студій в літературознавстві.

36. Особливості семіотики Ю. Лотмана та представників Тартуської школи.

37. Сутність відмінностей між модернізмом і постмодернізмом у царині гуманітарної думки й в науці про літературу.

38. Постструктуралістська ідеологія у текстах М. Фуко: проблема «смерті автора».

39. Деконструктивістські стратегії Ж. Дерріди.

40. Роль і місце теорії літератури у контексті гуманітарних наук за Поль де Маном:

41. Специфіка аналізу художніх текстів за постмодерністською (постструктуралістською) методологією.

42. Дослідження Ю. Крістевою образу Діви Марії як культурного конструкту.

43. Визначення жіночності, жіночого тексту, жіночого письма, жіночої мови за Е. Шовалтер.

44. Специфіка аналітичної рецепції художніх текстів за методологією феміністичної критики.

45. Історизм поняття літератури.

46. Поняття «література» й «літературність».

47. Образна природа мистецтва слова.

48. Взаємовідносини художньої літератури та її реципієнта в історичній площині.

49. Основні функції художньої словесності.

50. Основні види художньої літератури в історичній площині й сучасної художньої літератури.

51. Історизм поняття автор.

52. Автор у творі й автор як реальна особа.

53. Реципієнт: слухач, глядач, читач.

54. Що таке «історія літератури»: різні концепти витлумачення цього поняття.

55. Особливості визначення літературної епохи й літературної доби.

56. Різні концепції поняття «літературний стиль».

57. Традиційний науковий апарат вивчення курсу «Історія літератури» та його можливі інтерпретації.

58. Парадигма літературного процесу Д. Чижевського.

59. Основні стадії розвитку літератури в Європі та в Америці. Специфіка інших регіонів.

60. Модернізм в художній літературі кінця ХІХ – ХХ ст.

61. Постмодернізм у літературному процесі ХХ – ХХІ ст.

62. Умовність та історизм генологічної класифікації літературних творів.

63. Жанр як основна категорія буття літературного твору.

64. Жанрові системи різного рівня.

65. Основні жанри епіки в історичному контексті.

66. Основні драматичні жанри у літературному процесі.

67. Жанрові модифікації лірики.

68. Специфіка сучасного стану літературних жанрів.

69. Художній твір як складна система.

70. Основи традиційного аналізу віршових творів.

71. Методи й методики аналізу прозових творів.

72. Значення традиційних методів аналізу в практичній роботі викладача і вчителя літератури.

73. Залежність аналізу художнього твору від методологічної позиції дослідника.

До уваги! Приклади завдань для потрактування фрагменту з теоретичного тексту знаходяться в матеріалах до лекцій і семінарських занять.

ПРИКЛАДИ ЗАВДАНЬ ДЛЯ АНАЛІЗУ ХУДОЖНЬОГО ТЕКСТУ

 1. Аналіз віршового тексту:

- Аналіз особливостей метричної системи.

- Аналіз особливостей системи строфіки

- Аналіз особливостей фоніки (звукової форми у співвідношенні зі змістом)

- Аналіз специфіки стилістичної системи тексту.

- Аналіз іконіки.

- Аналіз ейдології.

- Аналіз тексту як формозмістовної єдності.

- Аналіз жанрової специфіки тексту.

- Аналіз системи або специфіки розвитку події.

- Аналіз розвитку події розповіді.

- Аналіз образу ліричного героя.

- Аналіз віддзеркалення у поезії специфіки літературно-стильової течії, до якої належить автор.

2. Аналіз прозового тексту:

- Аналіз побудови подієвості.

- Аналіз системи персонажів твору.

- Аналіз побудови художнього простору

- Аналіз побудови художнього часу.

- Аналіз ролі й значення позаподієвих елементів

- Аналіз форм фокалізації.

- Аналіз специфіки форм побудови нарації.

- Аналіз особливостей образу автора.

- Аналіз специфіки образу читача.

- Аналіз особливостей мовленнєвої організації тексту.

- Аналіз ролі та значення художніх деталей.

- Аналіз жанрової специфіки твору.

- Аналіз віддзеркалення у тексті його приналежності до певного історичного стилю.

ЛІТЕРАТУРА

1. Аверинцев С. С. Риторика и истоки европейской литературной традиции. – М.: Школа «Языки русской культуры», 1996. – 448 с.

2. Адорно Теодор. Теорія естетики / Пер. з нім. П. Таращук. – К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2002. – 518 с.

3. Алхімія слова живого: Французький роман 1945-2000 рр. / Автор-упорядник В. І. Фесенко. – К.: Промінь, 2005. – 383 с.

4. Античні поетики. Арістотель. Поетика. Псевдо-Лонгін. Про високе. Горацій. Про поетичне мистецтво / Упоряд. М. Борецький, В. Зварич. – К.: Грамота, 2007. – 168 с.

5. Ауэрбах Э. Мимесис. Изображение действительности в западноевропейской литературе. - М., 2000.

6. Барт Ролан. Избранные роботы: Семиотика: Поэтика / Пер. с фр. / Сост., общ. ред. Г. К. Косикова. – М.: Прогресс, 1989 – 616 с.

7. Бахтин М. Проблемы поэтики Достоевского, - М.: Сов. писатель, 1963. – 363 с. (або інший рік вид.).

8. Бахтин М. Эпос и роман. – М., 2000 (або інший рік вид.).

9. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. - М., 1979 (або інший рік вид.).

10. Бахтин М. Фрейдизм. Формальный метод в литературоведении. Марксизм и философия языка. - М., 2000 (або окремі видання цих праць).

11. Бахтин М. М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. – М.: Худож. лит., 1990. – 543 с.

12. Беньямін В. Вибране / Пер. з нім. Ю. Рибачук, Н. Лозинська – Львів: Літопис, 2002. – 214 с.

13. Білецький Л. Т. Основи української літературно-наукової критики / Упоряд., авт. іст.-біогр. нарису та приміт. М. М. Ільницький. – К.: Либідь, 1998. – 408 с.

14. Бланшо Моріс. Простір літератури: Есе / Пер. з фр. Леоніда Кононовича. – Львів: Кальварія, 2007. – 272 с.

15. Блум Гарольд. Західний канон: книги на тлі епох / Пер. з англ.. під загальною редакцією Р. Семківа. – К.: Факт, 2007. – 720 с.

16. Бовсунівська, Т. В. Основи теорії літературних жанрів: монографія / Т. В. Бовсунівська. – К.: Вид-поліграфічний центр «Київський університет», 2008. – 519 с.

17. Бодріяр Жан. Симулякри і симуляції К., 2004.

18. Бондарева О. Є. Міф і драма у новітньому літературному контексті: поновлення структурного зв’язку через жанрове моделювання: Монографія. – К.: «Четверта хвиля», 2006. – 512 с.

19. Введение в литературоведение: Литературное произведение: Основные понятия и термины / Под ред. Л. В. Чернец. – М.: Высш. шк.; Изд. центр «Академия», 1999. – 556 с. (або інший рік видання).

20. Веселовский А. Н. Историческая поэтика. – М.: Высшая школа, 1989.

21. Вітгенштайн Людвіг. Tractatus logico-philosophicus. Філософські дослідження. – К., 1995.

22. Віхи в історії античної естетики: Збірник / Пер. з давньогрец. та латин.; Упоряд., ст. та приміт. Й. У. Кобова. – К.: Мистецтво, 1988. – 288 с.

23. Волошинов В. Н. (Бахтин М. М.) Фрейдизм. – М.: Лабиринт, 1993. – 120 с.

24. Выготский Л.С. Психология искусства. – М.: Педагогика, 1987. – 345 с.

25. Габермас Юрген. Філософський дискурс Модерну. – К., 2001.

26. Гадамер Ганс-Георг. Герменевтика і поетика. – К., 2001.

27. Гадамер Х. Г. Истина и метод: Основы философской герменевтики / Пер. с нем. – М.: Прогресс, 1988. – 704 с.

28. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури: Підручник / За наук. ред. О. Галича. – К.: Либідь, 2001. - 488 с. (або інший рік видання).

29. Гейзінга Йоган. Homo ludens. – К., 1994.

30. Даниленко В. Г. Лісоруб у пустелі: Письменник і літературний процес. К.: Академвидав, 2008. – 352 с.

31. Дерида Жак. Письмо та відмінність. – К., 2004.

32. Дерріда Жак. Позиції. – К., 1994.

33. Дерріда Жак. Дарувати час / Пер. з фр. Мирослави Ющенко. – Львів: Літопис, 2008. – 208 с.

34. Еліаде Мірче. Священне і мирське. – К., 2001.

35. Еко Умберто. Роль читача. – Львів, 2004.

36. Європейський словник філософії: Лексикон неперекладностей / Під керівництвом Барбари Кассен / [Пер. з фр.]. – Т. 1-ий. – К.: ДУХ І ЛІТЕРА, 2009. – 576 с.

37. Жицінський Юзеф. Бог постмодерністів / Пер. з польськ. Андрія Величка. – Львів: Видавництво Українського Католицького Університету, 2004. – ХІХ + 200с.

38. Зарубежная эстетика и теория литературы: Трактаты, статьи, эссе / Сост. Г. К. Косиков. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1987. – 511 с.

39. Затонский Д. В. Модернизм и постмодернизм: Мысли об извечном коловращении изящных и неизящных искусств. – Харьков: Фолио; М.: 000 “Изд. АСТ”, 2000. - 256 с.

40. Зборовська Н. В. Психоаналіз і літературознавство: Посібник. – К.: “Академвидав”, 2003. – 392 с.

41. Зборовська Н. В. Код української літератури: Проект психоісторії новітньої української літератури. Монографія. – К.: Академвидав, 2006. – 504 с.

42. Зубрицька М. Homo legens: читання як соціокультурний феномен. – Львів, 2004.

43. Іванишин В. П. Нариси з теорії літератури: навч. посіб. / [Упоряд. тексту П. В. Іванишина]. – К.: ВЦ «Академія», 2010. – 256 с.

44. Ігнатенко М. А. Генезис сучасного художнього мислення. К.: Наук. думка, 1986. – 287 с.

45. Ильин И. П. Постмодернизм: Словарь терминов. – М.: ИНИОН РАН - INTRADA, 2001. – 384 с.

46. Каллер Джонатан. Теория литературы: краткое введение / Пер. с англ. А. Георгиева. – М.: Астрель: АСТ, 2006. – 158 с.

47. Квіт С. Основи герменевтики: Навч. посіб. – К.: Вид. дім «КМ Академія», 2003. – 192 с.

48. Кемпбел Джозеф. Герой із тисячею облич / Пер. з англ.. О. Мокровольського. – К.: «Альтернативи», 1999. – 392 с.

49. Кристева Юлія. Самі собі чужі. – К., 2004.

50. Крістева Юлія. Полілог. – К., 2004.

51. Курціус Е. Р. Європейська література і латинське Середньовіччя / Пер. з нім. – Львів: Літопис, 2007.

52. Куцепал С. В. Французька філософія другої половини ХХ століття: дискурс із префіксом “пост-”. – К.: ПАРАПАН, 2004. – 324 с.

53. Левчук Л. Західноєвропейська естетика ХХ століття. – К., 1997.

54. Левінас Еманюель. Між нами: дослідження Думки-про-Іншого. – К., 1999.

55. Леш Скот. Соціологія постмодернізму. – Львів, 2003.

56. Лиотар Ж. -Ф. Состояние постмодерна. - М. - СПб., 1998.

57. Маслюк В. П. Латиномовні поетики і риторики ХУІІ - першої половини ХУІІІ ст. та їх роль у розвитку теорії літератури на Україні. – К., 1983.

58. Мєднікова Г. С. Мистецтво постмодернізму як фактор адаптації особистості: Монографія. – К.: НПУ ім. М.Драгоманова, 2001. – 240 с.

59. Мерло-Понті Моріс. Феноменологія сприйняття / Пер. з фр. О. Йосипенко, С. Йосипенка. – К.: Український Центр духовної культури, 2001. – 552 с.

60. Наєнко М. Інтим письменницької праці. – К.: Педагогічна преса, 2003. – 280 с.

61. Называть вещи своими именами: Программные выступления мастеров западно-европейской литературы ХХ века. – М., 1986.

62. Наливайко Дмитро. Компаративістика й історія літератури. – [Харків]: Акта, 2007. – 426.

63. Ніцше Ф. Народження трагедії // Ніцше Ф. Повне зібрання творів: Критично-наукове видання у 15 томах. – Т. 1. – Львів: Астролябія, 2004. – С. 9-128.

64. Нич Ричард. Світ тексту: постструктуралізм і літературознавство / Пер з польськ. Олена Галета. – Львів: Літопис, 2007. – 316 с.

65. Нові перспективи історіописання / За ред. П. Берка; Пер. з англ. – К.: Ніка-центр, 2004. – 392 с.

66. Ортега-і-Гасет Хосе. Вибрані твори. – К., 1994.

67. Пахаренко В. І. Українська поетика. – Черкаси: “Відлуння-Плюс”, 2002. – 320 с.

68. Перкінс Девід. Чи можлива історія літератури? / Перекл. з англ. А. Іщенка. – К.: Вид. дім “Києво-Мог. Ак.”, 2005. – 152 с.

69. Повернення деміургів / Плерома 3’98: Мала українська енциклопедія актуальної літератури. – Івано-Франківськ: Лелея-НВ, 1998. – 288 с.

70. Поліщук Я. О. Література як геокультурний проект: Монографія. – К.: Академвидав, 2008. – 304 с.

71. Пригодій С. М. Літературний імпресіонізм в Україні та США: (типологія та національні особливості). К.: Нора-прінт, 1998. – 312 с.

72. Пригодій С. М. Українська філософія серця та американський трансценденталізм: Монографія. – К.: Вид.-полігр. центр «Київський університет», 2002. – 232 с.

73. Пригодій С. М., Горенко О. П. Американський романтизм. Полікритика: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2006. – 440 с.

74. Пропп В. Морфология сказки. – Л.: Асаdemia, 1928 (репринтное издание).

75. Пропп В. Исторические корни волшебной сказки. – Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1986. – 366 с.

76. Рікер П. Сам як інший. – К., 2000.

77. Руднев В. П. Словарь культуры ХХ века: – М.: Аграф, 1997. – 384 с.

78. Ружмон Дені де. Любов і західна культура. – Львів, 2000.

79. Самосознание европейской культуры ХХ века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. – М.: Политиздат, 1991. – 366 с.

80. Сантаяна Дж. Витлумачення поезії та релігії / Пер. з англ. – Львів: Ініціатива, 2003. – 288 с.

81. Современное зарубежное литературоведение: Энциклопедический справочник. – М.: Интрада - ИНИОН, 1996. – 318 с.

82. Сторі Джон. Теорія культури та масова культура: Вступний курс / Пер. з англ.. С. Савченка. – [Харків]: Акта, 2005. – 360 с.

83. Світоглядно-методологічні інновації в західноєвропейській філософії. – К.: Укр. Центр дух. культури, 2001. – 296 с.

84. Семенюк Г. Ф., Гуляк А. Б., Бондарєва О. Є. Версифікація: Теорія і практика віршування: Навч. посібник. - К.: ВПЦ “Київ.ун-т”, 2003. - 285 с.

85. Сивокінь Г. Давні українські поетики. – Харків, 2001.

86. Соболь О. М. Постмодерн і майбутнє філософії. – К., 1997.

87. Співак Ґаятрі Чакраворті. В інших світах: Есеї з питань культурної політики / Пер. з англ. – К.: Всесвіт, 2006. – 480 с.

88. Структурализм: “за” и “против”. – М., 1975.

89. Теорія літератури в Польщі. Антологія текстів: Друга половина ХХ – початок ХХІ ст. / Упоряд. Б. Бакули; За заг. ред. В. Моренця; Пер. з польськ. С. Яковенка. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. – 531 с.

90. Ткачук О. Наратологічний словник. – Тернопіль: Астон, 2002. – 173 с.

91. Тодоров Цвєтан. Поняття літератури та інші есе / Перекл. з франц. Є. Марічева. – К.: Вид. дім “Києво-Мог. Ак.”, 2006. – 162 с.

92. Томашевский Б. В. Теория литературы. Поэтика: Учеб пособие. – М.: Аспект Пресс, 1999. – 334 с. (або інший рік видання).

93. Топоров В. Н. Миф. Ритуал. Символ. Образ: Исследования в области мифопоэтического: Избранное. – М.: «Прогресс» - «Культура», 1995. – 624 с.

94. Тынянов Ю. Н. Поэтика. История литературы. Кино. – М., 1977.

95. Успенский Б. А. Поэтика композиции. – СПб., 2000.

96. Фізер Іван М. Американське літературознавство: Іст.-критич. Нарис. – К.: К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2006. – 108 с.

97. Фізер Іван. Психолінгвістична теорія літератури Олександра Потебні: Метакритичне дослідження. – К.: АТ “Обереги”, 1996. – 192 с.

98. Фрейд З. Психология бессознательного: Сб. произведений / Сост., науч. ред. М. Г. Ярошевский. – М.: Просвещение, 1989. – 448 с.

99. Фуко М. Археологія знання. – К., 2003.

100. Хализев В. Е. Драма как род литературы: (поэтика, генезис, функционирование). – М.: Изд-во МГУ, 1986. – 260 с.

101. Хасан Іхаб. Після постмодернізму: пошуки естетики довіри. – Американська література на рубежі ХХ-ХХІ століть: Матеріали ІІ Міжнародної конференції з літератури США – Київ, 24-26 вересня 2002 р. / Укл. Т. Н. Денисов. – К.: ІМВ, 2004. – С. 31-43.

102. Хассан Іхаб. Культура постмодернізму // Вікно в світ. – 1999 - № 5(8). - С. 99-111.

103. Хрестоматия по теории литературы: Учеб пособие / Сост. Л. Н. Осьмакова. - М.: Просвещение, 1982. – 448 с.

104. Чижевський Д. Історія української літератури: (від початків до доби реалізму). – Тернопіль: МПП “Презент” за участю ТОВ “Феміна”, 1994. – 480 с. (або інше видання).

105. Шмид В. Нарратология. – М., 2003.

106. Эйхенбаум Б. О прозе. О поэзии: Сб. статей / Сост. О. Эйхенбаум. – Л.: СПб.: Медуза, 1993. – 464 с.

107. Юнг К. Г. Душа и миф: шесть архетипов / Пер. с англ. – К.: Гос. библиотека Украины для юношества, 1996. – 384 с.

Літературу західними мовами шукайте на відповідних сайтах Інтернету, в бібліотеках культурних представництв Англії, Німеччини, США, Франції та інших країн. За консультаціями звертайтесь до викладачів.