Психокорекційний комлекс з проблеми на тему Шляхи формування колективу молодших школярів

ЗМІСТ

1. ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА.. 3

2. ДІАГНОСТИЧНИЙ БЛОК.. 6

2.1. ПРОГРАМА ПСИХОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ РІВНЯ СФОРМОВАНОСТІ КОЛЕКТИВУ УЧНІВ 2-4 КЛАСІВ.. 8

2.2. ПРОЦЕДУРА ПРОВЕДЕННЯ СОЦІОМЕТРИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ: 12

3. КОРЕКЦІЙНО - РОЗВИВАЛЬНИЙ БЛОК.. 29

3.1. ПРОГРАМА ПОДОЛАННЯ НЕГАТИВНИХ ПРОЯВІВ У СПІЛКУВАННІ УЧНІВ МОЛОДШИХ.. 32

3.2. ПРОГРАМА РОЗВИТКУ НАВИЧОК СПІЛКУВАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ   57

4. ПРОСВІТНИЦЬКИЙ БЛОК.. 73

4.1. ПРОСВІТНИЦЬКА ПРОГРАМА ДЛЯ ПЕДАГОГІВ.. 73

5. МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ВЧИТЕЛІВ.. 92

ЛІТЕРАТУРА.. 96

1. ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

Особа, зливаючись з колективом, не втрачає себе.

Навпаки, вона досягає в колективі вищого рівню свідомості і вдосконалення.

А. Барбюс

Учнівський колектив – офіційне об’єднання дітей задля навчання в навчальних закладах. Така спільність має власні цілі, що прямо не збігаються з цілями кожного її члена. Ступінь згуртованості є показником психологічного клімату учнівського колективу, який відображає ступінь задоволеності учнів існуючими міжособистісними стосунками. Психологічний клімат зумовлює самопочуття кожного учня, впливає на продуктивність спільної діяльності.

Щоб сформувати з окремих, доволі різних особистостей, єдиний організм – колектив класу, об’єднати учнів, потрібно враховувати закономірності групового розвитку. Для того, щоб група учнів стала згуртованим колективом, необхідно подолати всі етапи формування колективу, що може тривати роками. Шкільний психолог у режимі тренінгу має можливість скоротити цей період. «Ефект групи» під час тренінгової роботи, як спеціальний спосіб впливу на індивідів, використовували К. Левін, Дж. Морено, Дж. Пратта, К. Роджерс. Багатьом відомі слова К. Левіна про те, що «легше змінити індивідів, зібраних у групу, ніж змінити кожного з них окремо».

У згуртованому колективі роль кожного з її членів має відповідати завданню, що розв’язує клас загалом. Тобто, завдяки конструктивним взаємодіям в колективі, учні підвищують свою особистісну гнучкість, тому їх соціалізація відбувається успішніше.

В сучасних умовах суспільного розвитку зростає роль особистості як творця соціального світу. Особливості соціального життя дитини накладають певний відбиток на особистісні особливості, на самооцінку, самоповагу.

Тому дедалі більшу тривогу учителів сучасної загальноосвітньої школи викликає збільшення кількості дітей із заниженою самооцінкою, в соціумі сором’язливих, невпевнених у собі. Це призводить до появи у колективах ізольованих, відторгнутих членів.

Даний психокорекційний комплекс надасть змогу практичним психологам, соціальним педагогам, класним керівникам посилити свій вплив на дітей, тісніше згуртувати класний колектив, підвищити рівень атракції у ньому, змінити внутрішні стимули поведінки школярів, зменшити кількість соціально – дезадаптованих дітей, що знаходяться в групах ізольованих, відторгнутих та групі ризику, а також ріст негативних особистісних тенденцій, що перешкоджають соціалізації школярів.

Мета психокорекційного комплексу: вивчити міжособистісні стосунки у групі; підвищити рівень атракції, самооцінки, емпатії; формувати навички спілкування, активного слухання.

Об’єкт психокорекційного комплексу: міжособистісні стосунки учасників навчально – виховного процесу, особистісна та емоційна сфера учнів молодшого шкільного віку.

Предмет психокорекційного комплексу: особливості розвитку міжособистісних стосунків, особливості розвитку особистісної та емоційної сфери учнів молодшого шкільного віку.

Термін виконання програми: 3 – 4 місяці (4 – 5 рази на місяць).

Кількість годин та термін виконання можуть бути збільшені залежно від ступеня реалізації програмових завдань.

Форма проведення: групова.

Форми контролю: спостереження за проблемними дітьми під час занять.

Програма розрахована на роботу з дітьми молодшого шкільного віку (2 – 4 класи).

Тривалість заняття: 45 хвилин.

Складові психокореційного комплексу: діагностичний, корекційно – розвивальний, просвітницький блоки.

Психокорекційний комплекс складається з таких основних етапів: діагностичний, корекційний, розвивальний, просвітницький.

Діагностичний блок складається з 2 занять і спрямований на:

- визначення ступеня та рівня групової згуртованості класного колективу;

- визначення психологічних статусів учнів у колективі («соціометричні зірки», «популярні», «знехтувані», «ізольовані»);

- визначення дітей, які отримали негативні вибори;

- дослідження рівня самооцінки, навчальної мотивації та шкільної адаптації учнів;

- вивчення психологічного клімату колективу;

- оцінювання взаємодії членів колективу;

- здійснення аналізу та інтерпретації отриманих результатів дослідження;

- окреслення основних зон, які потребують корекції.

Корекційно – розвивальний блок складається з 18 занять (10 корекційних та 8 розвивальних) і спрямований на:

- набуття на закріплення молодшими школярами навичок позитивної вербальної та невербальної комунікації;

- побудову сприятливих взаємостосунків у групі;

- розвиток взаємної підтримки, довіри, емпатії;

- вироблення навичок ведення конструктивної комунікації;

- підкріплення впевненості учнів у своїх силах та можливостях;

- коригування самооцінки учнів;

- підвищення рівня згуртованості класного колективу.

Просвітницький блок складається з 2 тренінгових занять та 3 лекцій для вчителів і спрямований на:

- поповнення знань педагогів щодо психофізіологічного розвитку дітей, особливостей особистісної та емоційної сфери учнів молодшого шкільного віку;

- проведення тематичних занять та лекцій для вчителів початкових класів;

- надання рекомендації вчителям з проблемних питань, стосовно подальшої роботи з дітьми та успішного формування учнівського колективу.

Ефективність застосування психокорекційного комплексу визначається повторним здійсненням психодіагностичної роботи.

2. ДІАГНОСТИЧНИЙ БЛОК

Дослідження міжособистісних стосунків. Дослідження особливостей особистісної та емоційної сфери учнів.

Актуальність: діагностика міжособистісних стосунків дає можливість виявити фактори, які негативно впливають на дитину у колективі. Від того, як складаються взаємостосунки між дітьми у класі, чи є у кожної конкретної дитини друзі, товариші, залежить рівень мотивації до навчання та рівень комфортності відчуття себе у групі.

Мета: Вивчити міжособистісні стосунки у групі: визначити рівень сформованості класного колективу, отримати інформацію про реально існуючі зв’язки між учасниками навчально-виховного процесу, виявити коло референтних осіб для учнів, оцінити взаємодію членів колективу; виявити особливості розвитку особистісної та емоційної сфери учнів; визначити основні зони корекції.

Об’єкт дослідження: сфера міжособистісних стосунків, особливості особистісної та емоційної сфери учнів молодших класів.

Предмет дослідження: положення учнів в системі міжособистісних стосунків; рівень самооцінки, навчальної мотивації та шкільної мотивації учнів молодших класів.

Завдання:

- визначити ступень та рівень групової згуртованості класного колективу;

- визначити психологічні статуси учнів у колективі («соціометричні зірки», «популярні», «знехтувані», «ізольовані»);

- визначити дітей, які отримали негативні вибори;

- визначити рівень самооцінки, навчальної мотивації та шкільної адаптації учнів;

- вивчити психологічний клімат колективу;

- оцінити взаємодію членів колективу;

- здійснити аналіз та інтерпретацію отриманих результатів дослідження;

- окреслити основні зони, які потребують корекції;

- надати рекомендації вчителям і батькам.

Рекомендований перелік психодіагностичних методик:

- Методика «Соціометрія»

- Опитувальник «Мій клас»

- Анкета для учнів «Я і мій клас»

- Методика «Самооцінка»

- Анкета для оцінювання рівня шкільної мотивації та адаптації Н. Лусканової

- Проективні методики (Малюнок: «Що мені подобається в школі», «Мій клас»,«Школа тварин».)

Діагностичний етап орієнтований на роботу з учнями 2 – 4 класів, без врахування гендерних особливостей.

Діагностична блок розрахований на 2 заняття. Може здійснюватися в приміщенні загальноосвітнього закладу в присутності практичного психолога, як в індивідуальній, так і в груповій формі. Присутність батьків та вчителів необов’язкова.

Використання психодіагностичних методик вибіркове.

2.1. ПРОГРАМА ПСИХОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ РІВНЯ СФОРМОВАНОСТІ КОЛЕКТИВУ УЧНІВ 2-4 КЛАСІВ

Заняття 1-2. Дослідження міжособистісних стосунків. Дослідження рівня самооцінки, навчальної мотивації та шкільної адаптації учнів.

Мета: Вивчити міжособистісні стосунки у групі: визначити рівень сформованості класного колективу, отримати інформацію про реально існуючі зв’язки між учасниками навчально-виховного процесу, виявити коло референтних осіб для учнів, оцінити взаємодію членів колективу; виявити особливості розвитку особистісної та емоційної сфери учнів; визначити основні зони корекції.

Рекомендовані методики

Соціометрія

Соціометрія – це це спосіб дослідження емоційно-безпосередніх взаємин всередині малої групи, розроблений Джекобом Морено

Соціометрія народилася як частина психотерапевтичної процедури Дж.Морено – психодрами. Історія та практика психологічної науки розвели “материнську методику” та її складову частину.

Соціометрія є не тільки психодіагностичною процедурою, а і процедурою групової психотерапії. Відповідно до визначення, методика працює на рівні взаємовідносин. Отже, щоб не викривляти психолого-педагогічного змісту результатів, необхідно чітко розвести поняття спілкування та взаємовідносини (За Коломенським).

“Взаємовідносини – особистісно значущі образно-емоційні та інтелектуальні відображення людьми одне одного, що представляє їх внутрішній стан. А спілкування – це процес, що спостерігається, у якому цей стан актуалізується та проявляється, це така взаємодія між людьми, у процесі якої розвиваються, проявляються і формуються їх міжособистісні стосунки. ”

Отже, аналіз внутрішньогрупових зв’язків має бути спрямований на систему взаємовідносин та систему спілкування, кожна з яких потребує своїх методів вивчення та понять для опису. Виходячи з такого розуміння, Коломенський вказує, що соціометричний вибір виявляє міжособистісні установки членів групи; психологічна сутність цього явища полягає в тому, що вивчається не процес спілкування, який спостерігається, а саме відносини, взаємостосунки членів групи, їх міжособистісні вподобання. Отже, у ході обстеження соціометрична картина та реальний процес спілкування можуть не збігатися, тому соціометричні коефіцієнти не мають трактуватися як повна картина внутрішньогрупової активності. Тому не слід ототожнювати соціометричний статус особистості та її загальне становище у групі. Часто це має місце у трактуванні поняття “лідер” і поняття “зірка”, або член групи, якому віддається перевага. Лідерство є елементом спілкування, функцією успішності певної діяльності. Соціометричний статус – це місце у структурі взаємин. Варіант збігу “лідера” і “зірки” в одній особі можливий. Отже, на керівну посаду не бажано рекомендувати того члена групи, що має високий соціометричний статус, маючи тільки це за критерій вибору.

Неприпустиме ототожнення соціально-психологічного вивчення колективу із соціометрією. Серія соціометричних опитувань може бути елементом обстеження, але не заміняти його. Отже, на підставі лише кількісних соціометричних показників не можна давати практичні рекомендації та проводити диференціацію колективу.

Переваги наявності соціометричної інформації.

Традиційною є тенденція приписування педагогами учням характерологічних рис на підставі особистих уподобань. Тому і переоцінюється становище тих учнів, що не порушують шкільну дисципліну. Діти, які не подобаються вчителю особисто, погано адаптовані до умов життя, у школі недооцінюються. Отже, характер педагогічних суджень, а відповідно й педагогічний вплив на них необ’єктивний і неадекватний. Тому-то суб’єктивні судження на підставі так званої “інтуіції” (досвіду) мають бути підкріплені об’єктивними психодіагностичними методами. Ось чому виховна робота класного керівника без об’єктивного знання є справою випадку – щасливого, щасливого, якщо ним опікується талановитий педагог, і відповідного, якщо педагог не обтяжений сумнівами щодо власної педагогічної спроможності. Цим можна пояснити найщиріші здивування багатьох педагогів, коли вони одержують соціометричний результат.

Соціометрія

Літературне джерело:

Лемак М.В., В.Ю.Петрище

Психологу для роботи: діагностичні методики / Ужгород, 2012

Мета: вивчення системи міжособистісних взаємозв'язків між членами колективу в процесі їх безпосереднього спілкування, виявити структуру колективу, виділити лідерів та ізольованих; визначити структуру неформальних стосунків малої соціальної групи за критерієм симпатії – антипатії; ступінь психологічної сумісності окремих членів групи; виявити внутрішньогрупові підсистеми (мікрогрупи) та їх неформальних лідерів; визначити напрямки подальшої групової психодіагностичної та корекційної роботи.

Форма проведення: групова.

Стимульний матеріал: індивідуальна соціометрична картка. Це засіб отримання інформації від досліджуваного. На картці фіксується основна інформація про досліджуваного, а також проводиться реєстрація його індивідуальних виборів. Для цього картка містить і відповідні критерії вибору, сформульовані у вигляді питань. Щоб отримати повну інформацію про характер міжособистісних стосунків у групі, треба визначити ступінь взаємної симпатії – антипатії її членів. Зважаючи на це, критеріями вибору повинні бути питання і позитивні (спрямовані на виявлення симпатії між людьми), і негативні (спрямовані на виявлення антипатії).

Оскільки міжособистісні стосунки завжди розгортаються у групі на двох рівнях – формальному та неформальному, то досліджуваний повинен здійснити вибір стосовно двох сфер – сфери спільної діяльності та сфери дозвілля.

Отже, індивідуальна соціометрична картка містить 4 питання і може мати такий вигляд:

Рис. 1 - Індивідуальна соціометрична картка

2.2. ПРОЦЕДУРА ПРОВЕДЕННЯ СОЦІОМЕТРИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Інструктаж досліджуваних. Важливою умовою проведення соціометрії є налагодження контакту дослідника з досліджуваними. Ефективність дослідження покращується, якщо експериментатор тримається впевнено і поводиться доброзичливо. Інструкція дається у популярній формі. Досліджуваних не посвячують у всі тонкощі проведення процедури та аналізу результатів. Можна дати приблизно таку інструкцію:

“Пропонуємо Вам взяти участь у дослідженні, яке спрямоване на покращення психологічного клімату у Вашій групі. Вся інформація, отримана в ході дослідження, є конфіденційною. Вона не буде розголошена у групі, кожен з Вас зможе дізнатися про свої результати індивідуально.

Для заповнення картки Вам необхідно:

- у відповідних рядках бланку вказати своє прізвище та ім’я, клас, школу та дату проведення дослідження;

- уважно прочитати перше запитання і відповідно до нього вибрати і записати прізвища та імена трьох членів Вашої групи;

- аналогічно дати відповідь на друге, третє та четверте питання.

- Час заповнення картки – 10-15 хвилин.”

Інтерпретація результатів:

Кількісна обробка даних.

Після того, як експериментатор зібрав заповнені картки, починається обробка даних. Вона складається з трьох етапів:

- табличного;

- графічного;

- індексологічного.

Табличний етап обробки даних передбачає побудову соціоматриці – таблиці, за допомогою якої узагальнюються результати опитування. Оскільки міжособистісні стосунки у групі вивчалися у двох сферах (сфері спільної навчальної діяльності та сфері дозвілля), то необхідно побудувати 2 соціоматриці.

СОЦІОМАТРИЦЯ № 1. Міжособистісні стосунки в досліджуваній групі за критеріями симпатії – антипатії у сфері навчальної діяльності.

СОЦІОМАТРИЦЯ № 2. Міжособистісні стосунки в досліджуваній групі за критеріями симпатії – антипатії у сфері дозвілля.

Соціоматриця повинна містити про групу такі основні відомості:

1) список членів групи, які роблять вибори (Хто вибирає). Кожному досліджуваному у списку присвоюється відповідний порядковий номер. Для полегшення подальшої інтерпретації спочатку записують прізвища, імена юнаків, а потім дівчат;

2) список членів групи, кого вибирають (Кого вибирають). Для того, що не загромаджувати соціоматрицю великою кількістю інформації, замість прізвищ та імен досліджуваних записують лише їх порядкові номери;

3) на соціоматриці одночасно фіксуються позитивні “+” та негативні “-“ вибори кожного досліджуваного;

4) для кожного з досліджуваних необхідно підрахувати загальну кількість:

- отриманих позитивних виборів;

- отриманих взаємних позитивних виборів;

- отриманих негативних виборів;

- отриманих взаємних негативних виборів.

5) для групи підрахувати загальну кількість:

- позитивних виборів;

- взаємних позитивних виборів;

- негативних виборів;

- взаємних негативних виборів.

Рис. 2 – Зразок заповнення соціоматриці, Міжособистісні позитівні та негативні вироби у сфері навчання

Графічний етап передбачає побудову соціограми на основі соціоматриці. Соціограма – це графічне зображення ставлення досліджуваних один до одного за відповідями на соціометричні питання. Соціограма дозволяє наочно проілюструвати і більш глибоко проаналізувати групові взаємозв’язки.

Соціограма складається з ІV концентричних кіл:

І коло – реєструє досліджуваних із груповим статусом “соціометрична зірка” (ті досліджувані, якіотримали 6 і більше позитивних виборів);

ІІ коло – реєструє тих досліджуваних, яким у групі надають перевагу (отримали 3 – 5 позитивних виборів);

ІІІ коло – реєструє досліджуваних із груповим статусом “знехтувані” (отримали 1 – 2 позитивні вибори);

ІV коло – реєструє досліджуваних із груповим статусом “ізольовані” (не отримали жодного позитивного вибору).

Рис. 3 – Умовні позначення

По вертикалі соціограма поділяється на 2 рівні частини. В одній частині позначаються дівчата, в іншій – юнаки. Це дозволить краще простежити характер міжстатевих зв’язків у групі.

На соціограмі записуються порядкові номера досліджуваних. Якщо досліджуваний – дівчина, то її порядковий номер записується в колі. Якщо досліджуваний – юнак, то його порядковий номер записується у трикутнику.

Вибори, зроблені та отримані кожним з досліджуваних, на соціограмі позначаються стрілочками. Позитивні вибори – суцільні стрілочки, негативні вибори – пунктирні стрілочки.

Рис. 4 – Зразок заповнення соціограми, Міжособистісні позитивні та негативні вибори у сфері навчання

Індексологічний етап. Для виявлення кількісних характеристик відношень в групі використовують соціометричні індекси. Виділяють дві групи індексів – персональні соціометричні індекси та групові соціометричні індекси.

До персональних соціометричних індексів відносяться індекси позитивного і негативного соціометричного статусу досліджуваного, які характеризують його положення в групі, потенційну здатність до лідерства.

Індекс позитивного статусу визначається за формулою:

Індекс негативного статусу визначається за формулою:

Чим вищий індекс позитивного соціометричного статусу, і чим нижчий індекс негативного соціометричного статусу має досліджуваний, тим більший конструктивний вплив він здійснює на членів своєї групи, тим комфортніше почуває себе у взаємостосунках з ними, потенційна здатність до лідерства у нього зростає. Високий індекс негативного статусу у поєднані з низьким індексом позитивного статусу буде свідчити про протилежні характеристики положення досліджуваного у групі.

Груповим соціометричним індексом є індекс групової згуртованості.

Цей індекс визначається за формулою:

Опитувальник «Мій клас»

(методика Боврозера у модифікації Ю. Гільбуха)

Методика складається з 15 запитань, що розділені на 5 блоків. У кожному окремому блоці з трьох запитань 1-ше запитання вимірює ступінь задоволеності шкільним життям, 2-ге — ступінь конфліктності у класі (як вона усвідомлюється окремими учнями та класом у цілому) і 3-тє — ступінь згуртованості класу (тобто як ця якість відбивається у свідомості учнів).

Вказані запитання подаються на бланку за такою формою:

Суми балів:

- ступінь задоволеності (3) — 10;

- ступінь конфліктності (К) - 9;

- ступінь згуртованості (Зг) -12.

Заповнення анкети учнем у середньому триває 5-10 хвилин.

При її поданні класу дають таку інструкцію (усно): «Запитання цієї анкети спрямовані на те, щоб з'ясувати, яким є ваш клас. Обведіть кружечком слово "Так", якщо ви згодні з даним твердженням, і слово "Ні", якщо не згодні з цим твердженням. Не забудьте підписати власне ім'я та прізвище на зворотному боці анкети».

Правила оцінювання (стовпчик «Для вчителя»)

Запитання поруч з яким у стовпчику «Для вчителя» відсутня позначка «п» (протилежний), оцінюються балом «З» при відповіді «Так» і балом «1» при від­повіді «Ні». Запитання із позначкою «п» оцінюються протилежно (тобто при відповіді «Так» - 1, а при відповіді «Ні» - 3).

За запитання, на які не дали відповіді або дали з порушенням правил, про­ставляється бал 2.

Для одержання оцінки за даним параметром бали за п'ятьма запитаннями, що його стосуються, підсумовують. Наприклад, загальну оцінку із задоволеності одержують шляхом додавання балів за запитаннями № 1, 4, 7, 10, 13.

У наведеному прикладі показано, як саме одержані загальні оцінки: 10 - для задоволеності, 9 - для конфліктності, 12 - для згуртованості.

Ця методика дає змогу діагностувати насамперед ставлення окремих учнів до свого класу. Водночас вона дає можливість отримати й узагальнену його ха­рактеристику, Для цього за кожним із трьох параметрів вводять середній бал (як середнє арифметичне).

Анкета для учнів «Я і мій клас»

Мета: вивчення емоційної сфери учня та класного колективу

Методика «Самооцінка»

Мета: Виявити рівень і диференційованість самооцінки учня та отримати матеріал для висновків про сприйняття дитиною її стосунків з учителем та однокласниками.

Обладнання. Робочий бланк, ручка. (Додаток 1).

Інструкція. «Діти, ви отримали аркуші із завданням. Вам слід оцінити себе за трьома якостями: «хороший учень», «хороший товариш», «цікава людина». Ви будете це робити за допомогою відрізків. Чим вища оцінка – тим вище на відрізку ви маєте поставити риску. (Продемонструвати на дошці). Отже, найвища оцінка у верхній точці відрізка, найнижча – у нижній точці. Працюючи з першою групою відрізків, ви оцінюєте себе, так би мовити, « від себе», тобто так, як ви про себе насправді думаєте. У другій групі відрізків ви маєте дати оцінку собі «від імені вчителя»: як би вас оцінив ваш учитель? У третій групі відрізків ви ставите собі оцінку, яку б вам дали однокласники.

Роботу починаємо з першої групи відрізків. Тільки після того, як усі завершать працювати з першою групою відрізків, переходимо до другої групи. Так само до третьої групи переходимо тільки тоді, коли всі завершать роботу з другою групою відрізків».

Перед переходом до іншої групи відрізків психолог уточнює завдання.

Результати дослідження записуються у протокол.(Додаток 2). Для фіксації результатів використовується шкала оцінок за рівнями – високий, вищий за середній, середній, нижчий за середній, низький.

Додаток 1.

Я оцінюю себе сам

Мене оцінює вчитель

Мене оцінюють однокласники

Додаток 2

Протокол

Анкета для оцінювання рівня шкільної мотивації та адаптації Н. Лусканової (модифікована)

Тема: Мета: оцінити рівень шкільної мотивації.

Інструкція для дітей: «Зараз я задам вам декілька запитань про те, як ви себе почуваєте в школі: що подобається, а що - ні. На кожне запитання ви можете відповісти “так” (+) або “ні” (-). В анкеті немає “правильних” чи “неправильних” відповідей. Відповідайте так, як ви відчуваєте.»

Інструкція для психолога: «Для проведення анкетування необхідно підготувати бланки з номерами запитань. Під час анкетування психолог докладно пояснює можливі варіанти відповіді і відповідні їм позначення.

З учнями, які на всі запитання відповіли тільки позитивно або тільки негативно, необхідно провести повторне опитування».

Бланк відповідей

Прізвище, ім’я ______________ Клас _____________

Обробка результатів

За варіант відповіді «а» нараховується 3 бали, за варіант «б» - 1 бал, за варіант «в» - 0 балів.

Максимальна оцінка 30 балів. Чим вищий бал, тим вище рівень шкільної мотивації та адаптації.

Інтерпретація

І рівень – 25-30 балів – високий рівень шкільної мотивації, навчальної активності. У дітей є пізнавальний мотив, бажання якомога успішніше виконувати всі шкільні вимоги. Учні чітко виконують усі вказівки вчителя, старанні та відповідальні, дуже переживають, коли отримують низькі оцінки. В малюнках на шкільну тему вони зображають учителя біля дошки, процес роботи, уроку, навчальний матеріал тощо.

ІІ рівень – 20-24 бали – хороша шкільна мотивація. Діти успішно справляються з навчальною діяльністю. В малюнках на шкільну тему вони зображають навчальні ситуації, а у відповідях на запитання проявляють меншу залежність від жорстких вимог і норм. Подібний рівень мотивації є середньою нормою.

ІІІ рівень – 15-19 балів – позитивне ставлення до школи, але школа приваблює таких дітей поза навчальною діяльністю. Діти доволі комфортно почуваються у школі, проте частіше ходять туди, щоб спілкуватися з друзями, з учителем. Їм подобається почуватися учнями, мати красивий портфель, ручки, зошити. Пізнавальні мотиви таких дітей сформовані недостатньо, навчальний процес їх приваблює мало. В малюнках зображають, як правило, шкільні, але не навчальні ситуації.

ІV рівень – 10-14 балів – низька шкільна мотивація. Діти неохоче відвідують школу, віддають перевагу пропускам занять. На уроці часто займаються сторонніми справами, іграми. Відчувають серйозні утруднення в навчальній діяльності. Перебувають у стані нестійкої адаптації до школи. В малюнках на шкільну тему зображають ігрові сюжети, проте непрямо вони пов’язані зі школою.

V рівень – нижче 10 балів – негативне ставлення до школи, шкільна дезадаптація. Діти відчувають серйозні утруднення в навчанні, вони не справляються з навчальною діяльністю, відчувають проблеми в спілкуванні з однокласниками, у взаєминах з учителем. Школу вони нерідко сприймають як вороже середовище, перебування в якому для них нестерпне. Малі діти (6 років) часто плачуть, просяться додому. В інших випадках учні можуть виявляти агресію, відмовляються виконувати завдання, дотримуватись норм і правил. Часто в таких школярів помітні нервово-психічні порушення. Малюнок, як правило, не відповідає запропонованій шкільній тематиці, а відображає індивідуальні пристрасті дитини.

Проективні методики

Малюнок «Що мені подобається в школі»

Форма проведення: індивідуальна і групова.

Час проведення: 30 хвилин.

Обладнання: аркуш з альбому формату А4, простий олівець, гум­ка, кольорові олівці.

Інструкція для дітей: «Намалюйте, що вам подобається в школі».

Примітка: аркуш з альбому має бути розташований горизон­тально.

Інтерпретація.

1. Невідповідність малюнка темі вказує на:

а) мотиваційну незрілість дитини, відсутність у неї шкільної моти­вації і перевагу в неї інших, найчастіше ігрових, мотивів (у цьому ви­падку діти малюють машини, іграшки, візерунки тощо);

б) дитячий негативізм (така поведінка властива дітям із завищеним рівнем домагань і труднощами пристосування до шкільних вимог; дитина завзято відмовляється малювати на шкільну тему і малює те, що вона найкраще вміє або любить малювати);

в) нерозуміння і неправильне тлумачення задачі (діти нічого не малюють або копіюють в інших дітей сюжети, що не мають відно­шення до даної теми).

2. За відповідності малюнків заданій темі враховується їх сюжет:

а) навчальні ситуації свідчать про високу шкільну мотивацію, на­вчальну активність і наявність у школяра пізнавальних мотивів;

б) ситуації не навчального характеру із зовнішніми шкільними ат­рибутами властиві дітям з позитивним ставленням до школи, але зов­нішньою мотивацією;

в) ігрові ситуації в школі властиві дітям з позитивним ставленням до школи, але перевагою ігрової мотивації.

Малюнок «Мій клас»

Форма проведення: індивідуальна і групова.

Час проведення: 30 хвилин.

Обладнання: аркуш з альбому формату А4, простий олівець, гум­ка, кольорові олівці.

Інструкція для дітей: «Намалюйте свій клас». Примітка: аркуш з альбому має бути розташований горизонтально.

Інструкція для психолога. Для правильної інтерпретації необхідно провести бесіду за малюнком з кожною дитиною, у ході якої з'ясувати:

- хто і що зображено на малюнку (при цьому запитання «Де ти зображений на малюнку?» або « Чи намалював ти себе?» ставити не можна, щоб не наштовхувати дитину на думку про те, що вона себе повинна була «уключити» у зображення);

- якщо учень «не включив» себе, то можливі такі запитання за малюнком: «Де ти зараз знаходишся?», «Що ти там робиш?», «Чому ти знаходишся там?», «Що тобі хотілося б зробити?».

Інтерпретація.

1. Відповідність або невідповідність малюнка темі інтерпретується аналогічно методиці «Що мені подобається в школі».

2. Ознака «наявність - відсутність» того, хто малював, у зображенні:

- якщо дитина себе намалювала, значить, вона «включила» себе в образ свого класу; це свідчить про те, що адаптація до школи проходить успішно (варто також звернути увагу на особливості зображення: колір, положення тіла, ситуацію);

- якщо дитина себе не намалювала, отже, вона себе «не включила» в образ свого класу; це свідчить про те, що в процесі адаптації до школи виникли труднощі;

- якщо дитина зобразила в класі тільки себе, то це може вказувати або на наявність у неї проблем у відносинах з однокласниками, учителем, або на егоцентризм.

3. Ознака «наявність - відсутність» інших людей у класі:

- наявність учителя, однокласників, за умови «включення» себе в зображення, свідчить про нормальний контакт дитини з учителем, однокласниками (але варто звернути увагу на особливості зображення);

- відсутність учителя, однокласників на малюнку вказує на можливі проблеми у відносинах того, хто малював, з тими, кого він «не включив»;

- якщо дитина намалювала кого-небудь із членів своєї родини, це свідчить про труднощі в адаптації до школи, вона не може вийти за межі сімейної спільності;

- якщо дитина «включає» у малюнок кого-небудь зі своїх друзів, що не є її однокласниками, то, можливо, у неї немає друзів у класі.

1. На малюнку зображені тільки стіни, шкільні меблі, квіти — зовні­шня мотивація. Якщо такі малюнки в більшості учнів класу, це може вказувати на те, що вчитель приділяє недостатню увагу побудові теплих емоційних взаємин між дітьми. Також можливо, що ставлення вчителя до учнів формалізоване і вони не одержують необхідної підтримки й уваги.

Методика «Школа тварин»

Форма проведення: індивідуальна і групова.

Час проведення: ЗО – 40 хвилин.

Обладнання: альбомний аркуш формату А4, простий олівець, гум­ка, кольорові олівці.

Попередня підготовка.

Зараз ми з вами зробимо дивну подорож у чарівний ліс. Сядьте зруч­ніше, заплющте очі. Уявіть, що ми опинилися на сонячній лісовій галя­винці. Послухайте, як шумить листя над головою, м'яка трава торкаєть­ся ваших ніг. На галявинці ви бачите «Школу тварин». Подивіться на­вколо. Які тварини вчаться в цій школі? А яка тварина у ній учитель? Чим займаються учні? А якими тваринами ви бачите кожний себе? Що ви при цьому почуваєте? Ви можете знаходитися ще деякий час у цій «Школі тварин», поки я буду рахувати до 10, а потім розплющте очі.

Інструкція для дітей:

«Ви побували в «Школі звірів». А тепер візьміть олівці і папір і спробуйте намалювати те, що ви «бачили».

Діти виконують завдання.

«Подивіться уважно на свої малюнки і знайдіть ту тварину, якою б могли бути ви. Поруч поставте «х» або букву «я».

Інтерпретація

1. Розташування малюнка на аркуші.

Розташування малюнка ближче до верхнього краю аркуша трактується як висока самооцінка, як невдоволення своїм положенням у колективі, недостатність визнання з боку навколишніх.

Розташування малюнка в нижній частині — невпевненість у собі, низька самооцінка.

Якщо малюнок розташований по середній лінії, то в дитини усе в нормі.

2. Контури фігур.

Контури фігур аналізуються за наявністю або відсутністю виступів (типу щитів, панцирів, голок), промальовуванням й затемненням ліній — усе це захист від навколишніх. Агресивна — якщо виконано в гострих кутах; зі страхом або тривогою — якщо має місце затемнення контурної лінії; з побоюванням, підозрілістю — якщо поставлені щити, заслони.

3. Натиск.

В оцінюванні ліній необхідно звернути увагу на натискання. Стабільність натискання говорить про стійкість, слабкий натиск — про прояв тривожності, дуже сильний — про напруженість. Про тривожність може свідчити розірваність ліній, наявність обведень, сліди стирання.

4. Наявність деталей, що відповідають органам чуттів: очі, вуха, рот.

Відсутність очей свідчить про неприйняття інформації. Зображення вух (тим більше великих і детально промальованих) говорить про зацікавленість в інформації, що особливо стосується думки навколишніх про себе. Відкритий, заштрихований рот — про легкість виникнення страхів. Зуби — ознака вербальної агресії.

5. Аналіз якості і взаємодії персонажів показує особливості взаємовідносин.

Велика кількість персонажів, що вступають у різні взаємини один з одним (грають, зображені в навчальній діяльності тощо), і відсутність поділяючих ліній між ними свідчить про сприятливі взаємини з однокласниками. У протилежному випадку можна говорити про труднощі у побудові контактів з Іншими учнями.

6. Характер відносин між твариною-вчителем і твариною, що зображує дитину.

Необхідно простежити, чи немає протиставлення між ними? Як розташовані фігури вчителя й учня відносно одна до одної?

7. Зображення навчальної діяльності. У випадку відсутності зображення навчальної діяльності можна припустити, що школа залучає дитину позанавчальними сторонами. Якщо ж немає учнів, учителя, навчальної або ігрової діяльності, малюнок не зображує школу, тварин або людей, то можна зробити припущення, що в дитини не сформувалася позиція учня, вона не усвідомлює своїх задач як школяра.

8. Колірна гама.

Яскраві, життєрадісні тони свідчать про благополучний емоційний стан дитини в школі, похмурі тони можуть свідчити про неблагополуччя, пригноблений стан.

3. КОРЕКЦІЙНО - РОЗВИВАЛЬНИЙ БЛОК

Формування колективу молодших школярів

Актуальність: Програма орієнтована на групові форми роботи, як більш ефективні та економічні, проте при необхідності вона може бути доповнена різними видами індивідуальної психологічної допомоги дітям.

Головний зміст групових занять складають ігри та психотехнічні вправи, спрямовані на розвиток емоційно-вольової сфери, зниження рівня тривожності та формування навичок соціальної поведінки молодших школярів. В ході роботи важливо створити позитивний мікроклімат в групі, забезпечити групову динаміку та взаємодію між дітьми та керівником групи. При цьому слід пам’ятати, що корекційно - розвивальний ефект має бути досягнутий не за рахунок збільшення психотехнічних прийомів, а за рахунок найбільш повного використання потенціальних можливостей кожної з комплексних вправ, відібраних для заняття. Окремі вправи можуть використовуватися багаторазово, з ускладненнями, передачею функції ведучого від дорослого до дітей, різними варіаціями. Якщо вправа повністю відпрацьована, але дуже подобається дітям, її потрібно включати в роботу групи до тих пір, поки бажання її виконувати зберігається.

М. Р. Бітянова пропонує наступну структуру занять: ритуал привітання, розминка, основний зміст заняття, рефлексія, ритуал прощання.

Ритуали привітання-прощання є важливим моментом роботи з групою, що дозволяють згуртувати дітей, створити атмосферу групової довіри та прийняття, що, в свою чергу, надзвичайно важливо для плідної роботи. Ритуали можуть бути придумані самою групою в ході обговорення, або запропоновані психологом чи педагогом. Ритуали виконуються на кожній зустрічі, в них повинні брати участь всі діти.

Розминка є засобом впливу на емоційний стан дітей, рівень їх активності, стимулює включення до продуктивної діяльності. Розминка може проводитися не тільки на початку заняття, але і між окремими вправами, а також в тому випадку, коли тренер відчуває необхідність змінити актуальний емоційний стан дітей. Вправи для розминки відбираються з урахуванням змісту та завдань конкретного заняття.

Основний зміст заняття є сукупністю вправ і прийомів, спрямованих на вирішення завдань розвивального комплексу. Пріоритет тут складають багатофункціональні техніки, що сприяють розвитку емоційної сфери та соціальних навичок дітей. Послідовність вправ повинна передбачати зміну видів діяльності та психофізіологічних станів дітей: від рухливого до спокійного, від складної, напруженої гри до релаксації тощо. Вправи використовуються з урахуванням фактора стомлюваності дітей. Ігор не повинно бути занадто багато, розпочинати та завершувати заняття бажано одною з улюблених вправ дітей, співзвучною з темою заняття.

Рефлексія передбачає ретроспективну оцінку заняття в двох аспектах: емоційному (що сподобалось – не сподобалось, було добре – погано і чому) і смисловому (чому це важливо, навіщо ми це робили). Рефлексія попереднього заняття включає спогади дітей про те, чим вони займались минулого разу, що особливо запам’яталось, для чого вони це робили, тощо. Рефлексія наприкінці заняття дає дітям змогу при допомозі дорослого відповісти на питання: для чого це потрібно, як це може допомогти в житті, створює можливість зворотного емоційного зв’язку між психологом (педагогом) та учасниками групи.

Мета: забезпечення можливостей для підвищення самооцінки, розвиток навичок саморегуляції емоційних станів, розвиток комунікативних умінь та сприяння процесу становлення позитивних відносин у дитячій групі.

Об’єкт: міжособистісні стосунки учасників навчально-виховного процесу, емоційна сфера дітей.

Предмет: положення учня в системі міжособистісних стосунків, рівень самооцінки, навчальної мотивації та шкільної адаптації учнів.

Завдання:

- набуття на закріплення молодшими школярами навичок позитивної вербальної та невербальної комунікації;

- розвиток навичок експресивної виразності;

- розвиток уміння щиро ділитися своїми почуттями та розуміти почуття інших;

- розвиток взаємної підтримки, довіри, емпатії;

- підкріплення позитивного образу «Я»;

- оволодіння навичками саморегуляції власного емоційного стану;

- розвиток уміння здійснювати самопред’явлення в групі однолітків;

- стимулювання побудови сприятливих взаємовідносин у групі.

Психолого-педагогічні принципи розвивальної роботи:

- комплексності;

- поступового ускладнення розвивальних технік;

- доступності;

- системності;

- зворотного зв’язку;

- активності;

- конфіденційності.

Модель корекційно – розвивальної роботи – загальна.

Форма проведення – змішана.

Методики і техніки корекції: Запропонована програма включає комплекс психолого-педагогічних технік прямого і опосередкованого впливу, що забезпечує розвиток емоційної стабільності та стресостійкості дітей та позитивно впливає на формування сприятливих стосунків в дитячому колективі. А саме, ігротерапія, артетрапевтичні техніки, методи поведінкової корекції, проективний малюнок. Основними методами роботи є: ігри, вправи, бесіди, прийоми неігрового типу та ін.

Очікувані результати:

- побудувати сприятливі взаємостосунки у групі;

- виробити навички ведення конструктивної комунікації;

- підкріпити впевненість учнів у своїх силах та можливостях;

- скоригувати самооцінку учнів;

- підвищити рівень згуртованості класного колективу

Тривалість корекційно - розвивальної роботи – рекомендовано реалізовувати програму двічі на тиждень, загальна тривалість заняття може складати 35-45 хвилин в залежності від стану дітей та складності запропонованих вправ та інших видів роботи. Заняття проводяться в межах класного приміщення загальноосвітнього навчального закладу.

3.1. ПРОГРАМА ПОДОЛАННЯ НЕГАТИВНИХ ПРОЯВІВ У СПІЛКУВАННІ УЧНІВ МОЛОДШИХ

Тематичний план корекційних занять

Заняття 1

Мета: знайомство, розвиток навичок невербальної взаємодії, емоційної чутливості, емпатії.

1. Повідомлення загальної мети роботи групи.

Діти сідають в коло. Керівник повідомляє дітям, що вони будуть зустрічатися разом на спеціальних заняттях. Ці заняття не будуть схожі на уроки. На них можна буде гратися, малювати, а головне – поділитися своїми радощами і проблемами, отримати добру пораду, допомогу або підтримку, навчитися краще розуміти себе та інших, узнати про себе та інших багато нового та корисного.

Правила групової взаємодії.

Для успішної діяльності тренінгової групи доцільно розробити та засвоїти правила групової взаємодії. Для дітей їх не повинно бути занадто багато. Головними можуть бути такі:

- Говорити коротко, конкретно і тільки про те, що думаєш або відчуваєш сам.

- Слухати товаришів уважно, не перебиваючи.

- Критикувати не людину, а конкретний вчинок.

- Критикувати лише в доброзичливій формі, бажано, щоб критика супроводжувалась конкретною порадою та впевненістю у можливості виправлення недоліків або помилок.

2. Гра «Знайомство» 

Кожному учаснику пропонується обрати собі будь-яке ім’я, яким він хотів би, щоб його називали інші. Ця процедура має діагностичний зміст, вона виявляє бажаний об’єкт ідентифікації дитини. Найчастіше молодші школярі обриють імена дівчаток і хлопчиків, іноді не ті, якими називають їх самих.

 Вибір не свого імені може бути ознакою неприйняття себе. Так може виявлятися відчуття власного неблагополуччя у дитини. На першому занятті не слід виявляти, чому дитина назвала себе по іншому, щоб не відштовхнути її. Зробити це можна пізніше, коло діти адаптуються до нової форми роботи та відчують довіру до керівника групи. Повторивши по черзі (по колу) своє ім’я, діти придумують і малюють його символ-образ, наприклад у вигляді піктограми. Цей символ діти малюють на обкладинці власного щоденника, як би підписуючи його. Після цього пропонується гра «Гості», яка дозволяє запам’ятати нові імена учасників групи та виявити характер міжособистісних стосунків.

3. Гра «Гості»

Керівник групи повідомляє дітям, що для того, щоб вони змогли швидко та добре запам’ятати свої нові імена, вони зараз пограють в цікаву гру. Кожен учасник подумки уявляє собі якесь свято, яке недавно відбулося або відбудеться (найчастіше діти уявляють свій день народження).

При цьому можна запропонувати дітям протягом 1-2 хвилин заплющити очі і уявити собі це свято, знову побувати на ньому, відчути святкову атмосферу. Після цього дітям пропонується уважно подивитися один на одного і по черзі(по колу) назвати нові імена тих учасників групи, яких вони б запросили на свято. Гра соціометрична. Керівник отримує можливість зафіксувати ієрархію взаємовідношень дітей, статус кожного з них, виявити групу, що потребує статусної корекції.

4. Рухлива гра «Море хвилюється..».

Знайома всім дітям і дорослим гра була дещо змінена відповідно до мети програми. Діти обирають одного, хто повертається спиною до інших, і промовляє «Море хвилюється раз…». Після рахунку «три» діти повинні завмерти в незвичайній позі. Керівник гри підходить по черзі до кожного учасника «включає» його и намагається відгадати кого і в якому стані він зобразив. Потім дитина сама розповідає, що вона хотіла зобразити. При цьому керівник обов’язково аналізує разом з групою виразні невербальні засоби передачі задуманого образу (міміка, погляд, жести, тощо), обговорює наскільки вдалим був їх вибір. Під час даної гри діти навчаються розпізнавати і «читати» емоційні стани інших людей, адекватно передавати свій. Гра також допомагає коректувати нетерплячість. Слід пам’ятати, що участь у всіх вправах є добровільною, не можна заставляти дитину, можливо вона ще не досягла необхідного рівня адаптації в групі.

5. Етюд «Слухаємо себе». (Вправа на ауторелаксацію).

Дітям пропонується сісти в зручній позі. На 1-2 хвилини заплющити очі, розслабитися, прислухатись до себе, «заглянути в себе» і подумати: що кожен почуває, який у нього настрій. В той же час керівник малює крейдою на дошці або прикріплює плакат з зображеннями різних емоційних станів людини: радості, злості, страху, подиву, спокою. Діти по черзі розповідають, не відкриваючи очей, як вони себе почувають, який у їх настрій. Після цього тренер пропонує дітям відкрити очі і подивитися на схематичні зображення різних емоційних станів. Разом з керівником групи обговорюються особливості мімічної експресії обличчя в кожному випадку: положення брів, куточків рота, очей. Вправа дозволяє діагностувати емоційне самопочуття учасників групи, ступінь прийняття ними форм і методів роботи. Завершуючи вправу, керівник просить дітей швидко та схематично зобразити свій стан та настрій.

6. Етюд «Веселка» (вправа на ауторелаксацію) 

Діти сідають зручно, заплющують очі і протягом 1-2 хвилин уявляють легку, прекрасну веселку, гру кольорів і себе в спокійному, приємному, розслабленому стані. Керівник настроює дітей на відчуття спокою, розслабленості. По закінченні вправи обговорюється, що відчули діти під час її виконання, хто «бачив» щось незвичайне. Закінчується заняття тим, що діти встають, потягаються та рухами рук над головою зображують веселку.

7. Етюд «Посмішка по колу» 

Всі беруться за руки і «передають» посмішку по колу: кожна дитина повертається до свого сусіда праворуч чи ліворуч і, побажавши щось хороше та приємне, посміхається йому. При цьому можна образно «взяти посмішку» в долоні і обережно передавати її по колу, з рук в руки. Така форма прощання може стати традиційним ритуалом за час роботи групи. Керівник цікавиться враженнями дітей від заняття, дякує групу за роботу та запрошує на наступну зустріч.

Заняття 2

Мета: розвиток навичок невербальної взаємодії, вміння розуміти свої емоції та досягати поставленої мети.

1. Вправа «Зустріч»

Учні стають у дна кола: зовнішнє і внутрішнє, обличчям один до одного і,використовуючи невербальні засоби спілкування, по черзі вітаються з кожним учасником протилежного кола так, начебто вони зустріли: друга; приятеля; учня із свого класу; учня із паралельного класу; сусіда; ворога; хлопчика або дівчинку, який(яка) подобається; вчителя; незнайомця; батьків свого однокласника, маленьку дитину тощо. Тренер періодично змінює завдання.

Після завершення вправи проводиться обговорення на тему:

- Які відчуття, емоції були в тебе, коли доводилося вітатися з однолітком, старшою за тебе людиною, молодшим, незнайомцем? Як змінювалися твої

 жести, рухи, емоційний стан? Які, можливо, були труднощі? Як це пов'язано із твоєю поведінкою в житті?

Під час обговорення дається можливість висловлюватись кожному бажаючому. Тренер звертає увагу дітей на те, що у різних життєвих ситуаціях, у спілкуванні з різними людьми ми діємо по-різному. Також необхідно акцентувати увагу учнів на усвідомленні своїх актуальних відчуттів за принципом «тут і тепер». Тренер слідкує за дотриманням правил надання зворотного зв'язку.

Вправа допомагає учням усвідомити, що наші дії, міміка завжди відбивають емоційне ставлення до співрозмовника. Щоб краще розуміти емоції співрозмовника, можна аналізувати його жести і міміку. В свою чергу для того, щоб бути зрозумілим для інших, треба вміти невербально проявляти свої емоції.

2. Вправа «Молекули» 

Учні рухаються в хаотичному порядку, не торкаючись один одного, без будь-якої взаємодії, уявляючи себе «молекулами» одного тіла, і зосереджуючись на своїх емоціях. Тренер дає команду продовжувати рух, але оновлює завдання. Учні повинні, зустрічаючись один з одним, на короткий час зупинитися і, дивлячись в очі один одному, намагатися зрозуміти: «Що я відчуваю?»

Тренер пропонує невербально проявляти певні емоції: посміхатися один одному; сердитися; підозрювати; ображатися; вихвалятися; боятися; дивуватися; пустувати; заздрити; ненавидіти; жаліти; радіти тощо.

В будь-який момент тренер може «перетворити» учасників на «камінь». Це означає, що після того, як тренер вимовив: «Камінь!», учасники групи повинні завмерти на місці, зосереджуючись на своїх актуальних внутрішніх відчуттях, емоціях. Після команди тренера: «Рух!» учасники продовжують рухатися.

Обговорення, обмін почуттями, враженнями:

- Чи вдалося зрозуміти свої емоції?

- Як змінювався ваш внутрішній стан, коли виражали мімікою різні емоції?

- Що відбувалось із відчуттями, коли треба було «перетворитись на камінь»?

- Чи відчували ви емоції іншої людини? Що вразило?

- Коли було найнеприємніше? Ви можете поділитися своїми почуттями із партнером.

- Як в житті ви визначаєте своє ставлення до іншої людини?

 Під час рефлексії ведучий акцентує увагу дітей на вмінні усвідомлювати свої актуальні почуття, емоції. Важливо показати учням на їх власному досвіді, що існує великий спектр емоцій, почуттів. Кожен може відчувати як позитивні, так і негативні емоції. Встановлення балансу між ними допомагає людині краще адаптуватися у житті. Діти повинні усвідомити, що можна навчитися регулювати свій емоційний стан, в першу чергу, почуття тривоги.

Психологічний коментар. У спілкуванні емоційне сприйняття співрозмовника значно впливає на характер взаємовідносин. Зазвичай, неприємно відчувати на собі негативні емоції іншого.

Учні роблять висновок: якщо хтось проявляє на твою адресу негативні емоції, то це не означає, що ти поганий, але може означати, що співрозмовник не задоволений твоїми діями (вони для нього неприємні або незрозумілі). Якщо ти сам часто не задоволений чужими діями, то розберися у собі: що тобі неприємно чи не зрозуміло? Тривалі негативні емоції шкодять здоров'ю та заважають порозумітися із співрозмовником, не породжуючи конфлікту. Тому краще встановити причину непорозуміння та щиро висловити свої почуття.

3. Вправа «Ціль» 

Учні сідають на стільці у коло. Кожен мовчки обирає собі «ціль» — інший стілець, на який би він хотів пересісти. Потім, із заплющеними очима всі разом починають рухатися до своєї цілі. Досягти мети – означає сісти на обраний стілець. Тренер дає такі завдання: досягти цілі з максимально обережним ставленням до оточуючих: досягти цілі, не зважаючи на почуття оточуючих; досягти цілі з достатньою повагою до оточуючих та пам’ятаючи про свої потреби.

Якщо стілець-ціль зайнятий, то учень продовжує шукати інший вільний стілець, і той, хто вже сидить поруч із пустим стільцем, може постукати по ньому, допомагаючи знайти вільне місце. Ведучий в процесі гри просить дітей звертати увагу на свої емоції.

Після проведення гри обговорюються питання:

- Які були відчуття, коли треба було досягти цілі з різним ставленням до оточуючих?

- В якій ситуації вдалося краще справитися із завданням?

- Чим ви керувалися, коли ставили перед собою цілі? Як змінювалось емоційне задоволення від досягнення найлегшої і найважчої цілі?

В ході проведення вправи тренер стежить за організацією безпечного простору під час пересування учнів, заохочує учасників допомагати один одному. Після обговорення тренер звертає увагу учнів на те, що найшвидше та найефективніше досягти ціль можна тоді, коли в цьому прагненні ми достатньо поважаємо оточуючих та, разом з цим, пам’ятаємо про свої потреби.

Вправа активізує розвиток соціальної взаємодії та є проекцією побудови реальних взаємовідносин у групі.

Психологічний коментар. Вправи даного заняття активізують розуміння третьокласниками власних почуттів та допомагають усвідомити характер своєї поведінки у фруструючих ситуаціях.

4. Малювання на тему «Мій самий щасливий день».

Дітям пропонується протягом 2-3 хвилин пригадати і намалювати самий щасливий день у своєму житті. Керівник групи просить дітей пригадати, що вони відчували в той день, чим він запам’ятався, пропонує «поділитися» своєю радістю з іншими дітьми. Малювання сприяє невербальному вираженню переживань, про які дитина не завжди може розповісти. Аналіз розповідей, кольорових рішень, змісту малюнків дає змогув певній мірі діагностувати рівень їх домагань. Доброзичливе обговорення малюнків, розуміння почуттів дітей, стимулююча похвала знімає бар’єри спілкування, емоційну напругу дітей і створює відчуття «захищеності в групі». По закінченню обговорення малюнків керівник бажає дітям, щоб в їхньому житті було більше щасливих днів, і звертає увагу нате, що часто це залежить від них самих.

5. Вправа «Шосте почуття».

Ця вправа використовується як діагностичний метод вивчення ступеня єдності групи. Для цього дітям пропонується відповісти на питання, але не від себе, а як би від усіх учасників групи, так, як, на їх думку, відповіла би більшість. Відповіді діти повинні мовчки записувати. Не називаючи ніяких варіантів вголос, інакше гра не відбудеться, «не буде цікаво». Пропонуються питання наступного плану: який у більшості групи улюблений день тижня? Яка найулюбленіша пора року? Яке найулюбленіше число 2, 3, 4 чи 9? Яку геометричну фігуру вибрала група: ромб, трикутник, квадрат чи коло? Що хотіли б робити учасники групи у даний момент? Після виконання першої частини завдання керівник знову зачитує питання і варіанти відповідей, а кожна дитина піднімає руку в тому випадку, якщо прозвучала його відповідь. Проводиться експрес-обробка результатів виконання завдання. Найбільша кількість відповідей на дане питання вважається думкою групи, діти визначають його по кількості піднятих рук. Так, керівник говорить «понеділок» і рахує скільки учнів підняло руки, потім «вівторок» і знову підраховується кількість піднятих рук і т.д. по кожному питанню. Діти тут же отримують інформацію про ступінь розвитку в них «шостого почуття». Ця вправа повторно проводиться на заключному етапі тренінгу для того, щоб порівняти наскільки зросла групова єдність та згуртованість дітей.

6. Вправа «Посмішка по колу».

Заняття 3

Мета: розвиток уваги, уміння визначати власний емоційний стан, формування позитивного ставлення до школи, навичок спілкування та поведінки в ситуаціях емоційної напруги.

1. Рухлива гра «Будь ласка».

Існує декілька варіантів гри. Її суть полягає в тому, що ведучий подає команди, виконувати які діти повинні, коли вони супроводжуються певним звертанням. Для даного заняття можна обрати слово «будь ласка». Якщо це слово не пролунало, а деякі діти виконали команду, то вони вибувають з гри. Команди можуть бути самими різноманітними, наприклад: «ліворуч», «праворуч», «кругом» тощо. Гра розвиває увагу дітей та допомагає їм зняти емоційну напругу на початку заняття.

2. Бесіда «Чарівне слово».

Логічним продовженням гри є коротка бесіда про силу чарівного слова «будь ласка», про наслідки ввічливості та грубощів, про те яке враження справляє ввічлива, а яке груба людина, і яка з цих двох тактик вирішення проблем є більш ефективною.

3. Вправа «Наші емоції».

Для даної вправи керівнику потрібен набір карток або плакат із зображенням різних емоційних станів людини.

При роботі з картками пропонується серія завдань:

- назвати емоційні стани, зображені на картках;

- розділити аркуш паперу на дві половини і перемалювати схематичні зображення так, щоб зліва розташувались емоційні стани, які дітям подобаються, а праворуч – не подобаються. Після виконання завдання діти по черзі називають та пояснюють, чому їм подобають чи не подобаються ті чи інші емоційні стани.

- визначити свій настрій, емоційний стан на даний момент, схематично зобразивши його в щоденнику, коротко пояснити причину того чи іншого емоційного стану.

Для виконання цієї частини завдання можна пригадати етюд «Слухаємо себе». При обговоренні різних емоційних станів керівник звертає увагу на самопочуття дітей в групі, констатує наявність підвищеної тривожності у окремих членів групи.

4. Вправа «Подобається - не подобається».

Після обговорення причин того чи іншого емоційного стану дітей, керівник просить учасників групи розподілити чистий аркуш паперу на дві половини і записати відповіді на запитання:

- що мені не подобається в школі ?

- що мені не подобається вдома ?

- що мені не подобається взагалі в житті ?

Відповіді на ці запитання діти записують в лівій частині аркуша. Після цього пропонується серія позитивних питань, відповіді на які діти записують в правій частині аркуша.

- що мені подобається в школі ?

- що мені подобається вдома ?

- що мені подобається взагалі в житті ?

Діти по черзі розповідають спочатку про те, що їм не подобається, потім, що подобається в школі, вдома і в житті. Важливою є саме така послідовність відповідей: спочатку негативні, потім позитивні, щоб показати, що не все в житті так погано, є позитивні моменти і хороші люди. Ця вправа дозволяє отримати інформацію про характер взаємовідносин дитини з однокласниками, членами сім’ї, оточуючими, про те яке місце і роль визначає для себе дитина в класі, в сім’ї, як дитина сприймає себе серед інших.

5. Вправа «Продовж речення».

При проведенні даної вправи керівник продовжує збір інформації про учасників групи. Для цього дітям пропонується серія проективних питань. Учням пропонується продовжити речення першими, що приходять на думку фантазіями, не роздумуючи занадто довго, бо правильних чи неправильних відповідей не існує. На аркуші паперу діти записують продовження фраз: «Більше всього я боюсь..», «Я злюсь, коли…», «Мені сумно, коли…». По відповідям можна оцінити здатність дитини до рефлексії власних переживань. Відповідь «не знаю» може свідчити про недостатній розвиток цієї здібності, або про високу значимість проблеми, що викликає жах.

6. Вправа «Дай мені книгу» 

Керівник пропонує дітям уявити себе в наступній ситуації. Учень приходить в клас і бачить на столі цікаву книгу в красивому переплеті. Йому дуже хочеться взяти її, подивитися малюнки. Він підходить до столу. Але в цей момент книжку бере інший учень. А книгу подивитися так хочеться ! Як бути? Як її отримати ? Діти програють ситуацію по черзі, парами. Після програвання ситуації всіма учасниками групи проводиться обговорення варіантів її вирішення, і діти спільно з керівником групи роблять висновок проте, що найбільш конструктивною формою досягнення результату (отримання книги) виявилося ввічливе прохання. Виконання цього завдання дозволяє дітям порухатись, зняти втому та емоційну напругу.

7. Вправа «Сходинки» 

Дивлячись на зразок, підготовлений керівником на дошці, діти малюють сходинки. Керівник пояснює зміст завдання: уявіть собі, що всіх учнів вашого класу розсадили на сходинки, дотримуючись однієї умови.

На першу сходинку посадили самих старанних, розумних дітей, які добре вчаться, старанно виконують всі завдання в школі і дома, на другій сходинці розташувалися учні, які теж добре вчаться, але інколи бувають неуважними, допускають помилки. Як ви думаєте які діти потраплять на останню, найнижчу сходинку? А тепер подумайте на якій сходинці посадили б вас ? А на інших сходах намалюйте себе на тій сходинці, на якій би ви хотіли сидіти, тобто як би ви хотіли вчитися. Дані, отримані при виконанні цієї вправи, дають інформацію про характер самооцінки кожного учня та рівень його домагань в сфері навчальної діяльності.

8. Етюд «Слухаємо себе» (вправа на ауто релаксацію) 

Протягом 1-2 хвилин діти розслабляються та слухають себе. Після чого зображують свій настрій наприкінці заняття.

9. Етюд «Посмішка по колу» - на прощання.

Заняття 4

Мета: Розвиток емоційної сфери, емпатії, корекція фобій, формування єдиних цінностей групи та відчуття захищеності її членів.

1. Гра «Вгадай емоцію».

Один із учасників групи повертається спиною до інших. Керівник демонструє картку з схематичним зображенням емоційного стану, і сам з допомогою міміки обличчя показує її. Діти мовчки повторюють за тренером мімічні рухи. Тому, хто стоїть спиною пропонують повернутися і, уважно подивившись на обличчя дітей, вгадати який емоційний стан вони зображують. Якщо він правильно вгадав, йому надається право обирати наступний стан, який буде зображуватись. Відгадувати його буде інший учасник групи, який найкраще відобразив першу емоцію.

2. Бесіда «Наші жахи».

Керівник запитує дітей, які з емоцій, зображених на картках (плакаті) самі неприємні. Якщо, перелічуючи емоції, діти не назвали жах, керівник сам нагадує про нього. Коротко обговорюються особливості мімічної експресії обличчя даного стану, відчуття, що виникають, коли людина відчуває жах, згадують як описується цей стан.

3. Малювання на тему «Мій жах».

Після невеликої вступної бесіди керівник просить дітей подумати, чого вони найбільше бояться і намалювати свій жах. Це може бути абстрактний малюнок або зображення конкретного об’єкту жаху, тривоги дитини. Малюнок виконується на окремому аркушу паперу. Після цього тренер пропонує дітям розірвати аркуш з малюнком на дрібні шматочки і повідомляє дітям, що кожен з них переміг свій жах, що жаху більше не існує, тому що розірвані шматки разом з сміттям вивезуть на звалище, спалять, і від жахів більше нічого не залишиться.

4. Вправа «Я – чарівник».

Після того, як діти схематично зобразили свій настрій, їм пропонується знову закрити очі і подумки побувати в казковій країні. В ній збуваються всі мрії і бажання, особливо якщо ти могутній чарівник. Уяви себе в ролі чарівника, який може зробити все, що побажає. Діти повинні подумати, що зробив би кожен з них, якби був наділений такою могутньою силою. Свої відповіді діти спочатку коротко записують в щоденниках, не проговорюючи ніяких варіантів відповідей (щоб уникнути повторення чужих думок), а потім по черзі озвучують. Діагностичним є вибір «сфери чаклування» - дім, школа, знайомі, друзі, власні особистісні якості.

5. Малювання на тему «На кого я б перетворився в чарівній країні?»

Після виконання вправи «Я – чарівник» дітей просять подумати на кого кожен з них хотів би перетвориться, якби був чарівником. Відповідаючи на це питання, діти найчастіше називають тварин. Відповідь «ні в кого, хочу оставатись собою» свідчить про задоволеність собою, самоприйняття. Учасники групи замальовують тварину, з якою вони себе ідентифікували, і коротко записують відповіді на питання: де живе ця тварина? що вона їсть? Чим подобається дитині.

Інтерпретація малюнків і відповідей ґрунтується на аналізі мотивації дитиною свого вибору, певною життєвою характеристикою даної тварини і якостями, притаманними не тільки тваринам, але і людям. Сукупність мотивацій може дати опосередкований психологічний портрет дитини, виявити риси, як бажані, так і небажані, ті які дитина приписує собі або відкидає. Для розвантаження можна запропонувати дітям встати і зобразити свою тварину, її зовнішній вигляд, рухи, ходу.

6. Етюд «Слухаємо себе».

Протягом 1- 2 хвилин діти розслабляються і «слухають себе», після чого швидко і схематично зображують свій настрій наприкінці заняття.

7. Вправа «Дерево» (на саморегуляцію).

Діти стають в коло на деякій відстані один від одного. Кожен учень сильно надавлює п’ятками на підлогу, руки стискує в кулачки, міцно стискує зуби. Ведучий говорить, звертаючись до кожного: «Ти – могутнє, міцне дерево, у тебе сильне коріння, і ніякі вітри тобі не страшні. В складних життєвих ситуаціях, коли хочеться плакати або битися, - стань сильним і могутнім «деревом», скажи собі, що ти сильний, у тебе все здійсниться, і все буде добре. Ти – впевнена людина.» Потім діти беруться за руки, підіймають їх догори, продовжуючи надавлювати п’ятками на підлогу. «Ми разом велика сила. Самотньому дереву важко, разом ми цілий ліс. Разом нам не страшні ніякі негоди.» Після цього керівник пропонує дітям розслабитися, перестати надавлювати п’ятками на підлогу, помахати руками, розслабити м’язи обличчя, виконуючи ритуал прощання.

8. Вправа «Скинь втому».

Діти стають у вільне коло. Керівник пропонує їм розставити широко ноги, трохи зігнути їх в колінах, зігнути тіло, вільно опустити руки, розправити пальці, нахилити голову до грудей. Після цього покачатися вбік, вперед, назад, а потім різко потрусити головою, ногами, тілом. Керівник при цьому говорить, звертаючись до кожного: «Ти скинув свою втому ? Що ще осталося? Тоді повтори ще раз.

Заняття 5

Мета: розвиток навичок міжособистісного спілкування, емоційної саморегуляції, конструктивної поведінки в конфліктній ситуації.

1. Вправа «Шикуйся в ряд».

Керівник пропонує дітям стати в ряд ліворуч від нього, не даючи ніяких додаткових пояснень та уточнень. У випадку, якщо діти задають питання, їм відповідають: «Так, як ви захочете». Дана вправа допомагає діагностувати характер групових відносин: лідери, як правило, прагнуть зайняти вигідні, з їх точки зору, позиції, відштовхуючи тих, чий авторитет в групі нижчий. Крім того, спостерігаючи за тим, яке місце прагне зайняти кожен учасник групи, керівник робить висновки про самооцінку кожного учасника. Звичайно, діти з завищеною самооцінкою прагнуть зайняти «перші» (ліворуч від керівника) місця в шерензі. Діти з заниженою самооцінкою, особливо ті, чий груповий статус невисокий, задовольняються «середніми» та «останніми» місцями. Коли діти вишикувались, їм пропонується рухлива гра та етюд «Слухаємо себе».

2. Вправа «З ким я дружу, а з ким ні».

В основі даної вправи лежить добре знайомий метод соціометрії. Учасникам групи необхідно розділити аркуш паперу на дві половини і записати ліворуч прізвища дітей із свого класу, з якими вони дружать і чому, а праворуч – з ким не дружать і чому. Кількість виборів не обмежено. Тренер попереджує дітей, що їх вибори обговорюватися не будуть. Обговорюванню підлягають лише причини симпатій і антипатій. Після завершення заняття керівник проводить стандартну обробку даних, визначає соціометричний статус кожного учасника групи та ієрархію взаємовідношень дітей. Обговорення мотивів вибору та відторгнення дітьми друзів дає матеріал для виявлення потреб дитини в спілкуванні та проблем, які існують у цій сфері. Підводячи підсумки, керівник говорить дітям, що дійсно не завжди люди сходяться характерами, бо всі ми різні. І в цьому ми переконаємося, виконуючи наступне завдання.

3. Розігрування в ролях ситуації «Капелюх».

Розподілившись на пари, діти по черзі розігрують добре відому ситуацію: одна людина відпочиває на лавці, поклавши капелюха. Поряд сідає інша людина, прямо на капелюх. В даному випадку діти демонструють свою реакцію на фруструючу ситуацію. Після програвання ситуації обговорюються реакції, як «потерпілого», так і «винуватого». Підводячи підсумок обговоренню керівник звертає увагу дітей на те, що всі люди різні: один веселий, привітний, інший рухливий, емоційний, хтось може «плакса» тощо. Після обговорення різних реакцій в ситуації можливого конфлікту, тренер пропонує ще раз пограти в «Капелюха». При цьому до роботи залучаються саме ті діти, які демонстрували неадекватні агресивні реакції. Відпрацьовуються бажані моделі поведінки в конфлікті, що сприяє формуванню і розвитку у учнів навичок самоконтролю та саморегуляції поведінки.

4. Вправа «Візьми себе в руки».

Продовжуючи тему самоконтролю і саморегуляції поведінки керівник навчає дітей наступному прийому. Він говорить, що як тільки учень відчує, що його щось непокоїть, хочеться когось стукнути, щось кинуть, є дуже простий засіб довести собі свою силу: потрібно взятися долонями за лікті і сильно притиснути руки до грудей. – це поза сильної духом людини.

5. Етюди «Слухаємо себе»

6. «Посмішка по колу».

Заняття 6

Мета: відреагування негативних емоцій, розвиток навичок самоконтролю і саморегуляції, самопрезентація членів групи.

1. Рухлива гра «Злюка».

Один з членів групи сідає на стілець. В руках у нього рушник або легка хустка. Всі інші учасники бігають навкруги нього і прагнуть розізлити: дразнять, кривляються, лоскочуть. Тренер слідкує за тим, щоб діти не вдавались до образ та не завдавали болю. «Злюка» терпить якомога довше, але коли їй набридає починає ганятися за дітьми, намагаючись відшмагати їх рушником по спинах. Гра дає можливість виходу агресії та розвиває витримку. Досвід показує, що найбільш агресивні учні як правило, найдовше терплять, коли їх дразнять.

2. Вправа «Візьми себе в руки».

Дітям пропонується згадати вправу, яка допомагає стримувати негативні прояви, «взяти себе в руки». Вправа може використовуватися в тих випадках, коли діти відволікаються і необхідно налаштувати їх на серйозну роботу.

3. Вправа «Уважність до інших».

Один з учасників групи сідає спиною до інших. Він повинен детально описати зовнішність будь-кого з членів групи (по замовленню групи). Бажано при цьому, щоб керівник допомагав тому, хто описує однокласника, звертаючи його увагу на те, який настрій у дитини, яке враження вона справляє на оточуючих, які думки і асоціації виникають при спілкуванні з нею. Завдання виконується до тих пір, поки не будуть описані всі учасники групи. Вправа розвиває здібність бути уважними, слідкувати за своєю зовнішністю, контролювати власні емоції.

4. Розігрування в ролях ситуації «Привіт другу».

Діти сідають в коло. Їм необхідно привітатися з кожним учасником гри, підкреслюючи при цьому індивідуальність партнера, називаючи притаманні йому риси характеру. Особливу увагу слід звернути на те, які слова обирає кожен учасник, щоб привітати іншу дитину, які жести при цьому використовує, як представлена експресія обличчя. Керівник разом з учасниками групи розглядає типові помилки, демонструє конструктивні засоби контакту-привітання. Після цього дві-три пари учнів програють моделі бажаного привітання. Якщо діти добре засвоїли цю вправу, можна використовувати її для того щоб налаштувати дітей на конструктивне спілкування, допомогти продуктивно працювати.

5. Вправа «Девіз».

Керівник розповідає дітям, що в старину був звичай на воротах замку або на щитах давніх лицарів зображати герб і девіз, тобто короткий вислів, що відображає ведучу ідею або мету власника. Після цього тренер пропонує дітям придумати власний девіз. Щоб дітям було зрозуміло, чого від них чекають, керівник називає свій девіз, наприклад, «Завжди допомагати людям, не дивлячись ні на що». На придумування девізів відводиться 5-7 хвилин, після чого діти по черзі називають свої девізи і дають пояснення, якщо це необхідно.

6. Бесіда «Мій девіз».

Проаналізувавши всі девізи, тренер звертає увагу на те, що ніхто з дітей в своїх девізах не говорив, що буде когось кривдити, ображати, бити. До чого прийшла б людина, девізом якої були б сварки, розбій, тощо? Як виглядає така людина? Яке враження справляє про себе у оточуючих? Чи хочеться спілкуватися та дружити з такою людиною? Керівник підтримує девізи дітей, звертаючи особливу увагу на цікаві, оригінальні, говорить про те, що має надію, що в житті діти будуть керуватися тільки добрими намірами, пронесуть свій девіз через все життя и будуть поводитися відповідно.

7. Малювання на тему «Мій герб».

Після закінчення роботи над індивідуальними девізами тренер пропонує дітям придумати і намалювати в щоденниках свій герб. Звертається увага учасників групи на те, що герб малювався на щиті лицаря (його бачили в бою противники) і на воротах замку (де його могли бачити і вороги і друзі). Тому слід добре продумати зміст зображення на гербі.

8. Вправа «Гора з плечей» (на ауторелаксацію та саморегуляцію).

Керівник пояснює дітям, що вони втомилися, їм важко, хочеться лягти, а треба ще щось зробити, тому слід виконати вправу «Гора з плечей». Для цього треба опустити плечі, «скинувши гору з плечей». Повторивши цю вправу з дітьми 2 – 3 рази тренер повідомляє, що в разі, коли втома велика, вправу слід повторити 5 – 6 разів, і тоді зразу стане легше.

Заняття 7

Мета: стимулювання позитивної самооцінки, розвиток навичок спілкування в групі.

1. Гра «Казки навпаки».

Дітям пропонується скласти казку або оповідання навпаки, з кінця. Наприклад, учень, що сидить наприкінці ланцюга, розпочинає розповідати: «І після цього вони жили довго та щасливо». Наступний продовжує: «Нарешті вони помирилися» і т.д. Той, хто порушив зворотну послідовність вибуває з гри. Цю гру можна повторити 2 рази. Другий раз в цю гру треба грати, дотримуючись всіх правил, з виключенням дітей, що допустилися помилок.

2. Гра «Компліменти».

Учасники групи кидають м’яч з словами «Мені подобається в тобі те, що ти…». Той, хто отримав м’яч кидає його іншому учаснику з тими ж словами.

3. Розігрування в ролях ситуації «Одне і теж по-різному».

Керівник пропонує дітям по черзі по-різному виконати певне завдання. Наприклад, з різними інтонаціями, відтінками голосу привітатися, відмовити, звинуватити тощо. Характер відтінків і ситуацію задає тренер. На даному заняття дітям пропонується привітатися: спочатку як невпевнена в собі, потім як агресивна, як стримана, як самовпевнена людина. До виконання завдань залучаються тривожні діти від лиця невпевненої людини і навпаки. Це дає можливість програти різні ролі, побачити себе в інших людях.

4. Вправа «Іноземець у школі».

Ведучий пропонує дітям розповісти про свою школу іноземному туристу, який не розуміє української мови. Зробити це потрібно жестами, не використовуючи слів. Діти виконують вправу по черзі. Після проведення даної вправи учні можуть скласти казку про свою школу.

Ця вправа може мати діагностичну спрямованість: вона виявить проекцію ставлення дітей до школита вчителя.

5. Етюд «Слухаємо себе».

6. Етюд «Посмішка по колу».

Заняття 8

Мета: активізувати учасників до роботи в групі, тренувати увагу до дій іншого, вміння знаходити засоби вербального та невербального спілкування, зрозумілі іншим, формувати навички етикету.

1. Вправа «Знайди пару».

Тренер роздає картки з назвами тварин і просить прочитати ці назви подумки. Завдання кожного: знайти свою пару, але при цьому не можна говорити (можна користуватися лише характерними рухами цих тварин).

Коли пара об'єдналася, потрібно лишатися поруч і не перемовлятися, поки всі інші теж не знайдуть свою пару.

2. Вправа «Індійські імена».

Інструкція. Ви знаєте, що в індійських племенах було прийнято давати імена, пов’язані з природними явищами. Такі імена часто відбивали суттєву рису (життєву позицію) людини. Наприклад, давалися імена «Швидка річка», «Ясний вогонь», тощо. Подивіться один на одного. Як вам здається, які імена можна придумати для учасників групи. Усім вигадують нові імена. Той, кому пропонується ім’я, говорить згодний він з ним чи ні, якщо ні, йому придумують інше ім’я. Тренер стежить за тим, щоб всі імена носили позитивний характер.

3. Малювання на тему «Мій день народження» 

Керівник пропонує дітям згадати почуття, пов’язані з улюбленим святом дітвори – днем народження.

Після того, як діти, заплющивши очі, уявили себе в ролі іменинника, згадали, що вони відчували, зустрічаючи гостей, отримуючи подарунки та поздоровлення, їх просять намалювати свій день народження в щоденниках, себе в оточенні гостей.

4. Бесіда «Моє улюблене свято».

Коли малюнки готові, діти по колу діляться своїми почуттями, що запам’яталися з дня народження. В процесі короткої бесідитренер прагне актуалізувати приємні та радісні спогади дітей, щоб підготувати їх до виконання наступних завдань.

5. Вправа «День народження».

З числа учасників обирається іменинник. Всі діти мімікою, жестами дарять йому подарунки, висказують найкращі побажання. Потім самому імениннику пропонується згадати чи не образив він когось, подумати,як це виправити. Діти доповнюють побажання, пов’язані з виправленням недоліків, які сам іменинник не назвав, а, можливо, не бачить в собі. Після чого учасникам групи пропонується пофантазувати і придумати майбутнє імениннику. Вправа сприяє згуртуванню групи, дає дітям можливість висказати образи, зняти розчарування.

6. Малювання на тему «Подарунок найкращому другу» 

Продовжуючи основну тему заняття тренер пропонує дітям придумати і намалювати, який подарунок кожен член тренінгової групи хотів би подарувати своєму другу. В щоденниках діти, крім зображення, підписують, що намальовано і для кого цей подарунок, що само по собі включає елементи діагностики.

7. Розігрування в ролях ситуації «Подарунок».

Після виконання серії завдань діти отримують можливість порухатися, програючи в парах ситуацію вручення подарунка. Двоє дітей розташовуються один проти одного. Один з них – іменинник, другий – гість. Діти інсценують прихід гостя на день народження до друга і вручення подарунка. Часто робити це відповідно до правил етикету діти не вміють. Вони обмежуються словами «це тобі», «на» або мовчки вкладають подарунок в руки. Послідовно направляючи дітей, тренер добивається правильної моделі поведінки в даній ситуації. Самі учасники доповнюють свою модель окремими деталями: причесатися і надушитися перед візитом, привести в порядок свій одяг, начистити взуття, чемно привітатися, висказати привітання і побажання і, нарешті, вручити подарунок, при необхідності пояснивши його призначення або смисл. Програвши ситуацію, діти міняються ролями. При створенні пар тренер прагне об’єднати дітей з різним соціометричним статусом. Це сприяє зняттю небажаних стереотипів у спілкуванні, оптимізації взаємовідносин в групі.

8. Гра «Відгадай, чого я хочу».

За допомогою міміки та жестів діти по черзі показують, який подарунок вони хотіли б отримати на день народження. Інші намагаються вгадати. При цьому вони можуть задавати уточнюючи питання, наприклад: «Це їстівне?», «Це іграшка?», «Це кругле?» тощо. Відповідати на запитання можна лише засобами пантоміміки, виражаючи при цьому емоції подиву, розчарування, досади, якщо діти називають неправильні версії; або радості, надії, коли відгадування йде в правильному напрямку. Після того, як кожен учасник зміг показати бажаний подарунок, тренер бажає, щоб мрії дітей (якщо вони реальні) збулися, і кожен з них рано чи пізно отримав бажаний подарунок.

Заняття 9

Мета: формування позитивного ставлення до партнерів по спілкуванню, корекція самооцінки, зниження рівня тривожності в комунікативній діяльності.

1. Етюд «Привітання».

Діти розбиваються на пари і, повернувшись обличчям один до одного, утворюють два кола: зовнішнє і внутрішнє. По сигналу ведучого діти, які стоять один проти одного, повинні привітатися, і по хлопку зробити крок вліво, щоб повторити ритуал з новим партнером. Потім вправу повторює внутрішнє коло. Дітям пропонується привітатися, використовуючи тільки невербальні засоби.

2. Вправа «Здраствуйте».

Не порушуючи кола, керівник дає дітям завдання привітатися з різними людьми: 1) з товаришем, 2) з учителем, 3) з другом, якого давно не бачив, 4) як учень, який спізнився на урок, 5) з своїм ворогом, 6) з інопланетянином (потертися носами). Виконання останнього завдання може викликати інтерес і одночасно продемонструвати комунікативні «зажими» дітей. Більшість імітують привітання «інопланетян», не торкаючись до іншого учасника.

3. Вправа «Мені подобається твій (твоя)…».

Діти створюють тісне коло. Кожен з учасників повинен сказати двом членам групи, яких він обере, речення про їхню зовнішність, «ім’я, мені подобається твій (твоя)…»Після цього кожен учасник може сказати двом іншим учням, що в їхній поведінці чи рисах характеру йому найбільше подобається.

 Обговорення:

- Що ти почував, коли говорив приємні речі іншим?

- Що ти почував, коли чув приємні речі про себе?

- Що було робити легко, а що важко?

4. Вправа «Ти мені дуже потрібен».

Діти залишаються в тісному колі. Кожен з учасників почергово повинен сказати двом обраним членам групи речення, в якому є слова: «Ти мені дуже потрібний.» Висловлювання повинно бути щирим. Під час виконання вправи потрібно дивитися в очі один одному.

 Обговорення:

- Чи важко було висловлюватися?

- Чи важко було приймати висловлювання?

- Які були труднощі?

5. Етюд «Слухаємо себе».

6. Етюд «Посмішка по колу».

Заняття 10

Мета: закріплення позитивного ставлення до себе, формування вміння долати непевність та тривогу, пов’язану з ситуаціями в шкільному житті.

1. Вправа «Корабель успіхів».

Учасникам групи пропонується намалювати корабель (один на всіх) з умовою, щоб кожна проведена дитиною лінія означала її позитивну якість. Кожен по черзі малює одну лінію та називає цю якість. По завершенні малюнок залишається на дошці в помешканні, де проходять заняття.

2. Гра «Школа кенгуру».

На час гри всі перетворюються в кенгуру. Один член групи грає роль кенгуру-вчителя, інші – учнів - кенгурят. Вчитель говорить на незрозумілій (кенгуриній) мові. Він викликає когось до дошки, хвалить чи лає. Завдання – здогадатися, що він має на увазі та виконати вимоги. В ролі вчителя-кенгуру бажано побувати всім дітям. Гра сприяє згуртуванню групи та подоланню шкільних страхів.

3. Вправа «Розігрування тривожних сцен шкільного життя».

Діти можуть розіграти ситуації викликають страх та непевність. Бажано, щоб такі ситуації запропонували самі члени групи.

Після розігрування ситуацій ведучий може підвести підсумки та обговорити з дітьми, чому вони навчились на заняттях.

На завершення учасники групи обмінюються посмішкою та побажаннями.

4. Етюд «Слухаємо себе».

5. «Посмішка по колу».

3.2. ПРОГРАМА РОЗВИТКУ НАВИЧОК СПІЛКУВАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Тематичний план розвивальних занять

Заняття 1

Мета: створення позитивної мотивації і зацікавленості дітей у заняттях, атмосфери захищеності та взаємної довіри, навчання елементів ауторелаксації.

Матеріали: "щоденники", кольорові олівці.

Хід заняття

Повідомлення мети занять і правил взаємодії дитини у групі

Зрозумілим для дітей є те, що мета подальших занять пояснюється як научіння вмінню розв'язувати нелегкі завдання, вигадувати цікаві історії і робити до них малюнки; вони отримують можливість поділитися зі своїми однокласниками "рецептами" доброго настрою і знайти нових друзів. Останнє викликає у дітей особливий інтерес. Тоді тренер заняття (психолог-тренер) пояснює: для того, щоб кожному в групі було зручно, треба дотримуватися ряду правил:

Перше правило:заняття є добровільними - кожен з учасників бере участь в іграх та виконанні завдань за власним бажанням. На першому-другому заняттях трапляються поодинокі випадки відмови школярів від участі у спільній роботі. Проте у нашій практиці всі такі випадки спричинювалися побоюванням дитини,що результати її роботи будуть гіршими, ніж результати інших дітей. Іноді дитині варто дати право приймати рішення. Але не слід дорікати, що вона "не дотримується власних переконань", коли через кілька хвилин після початку роботи дитина хоче приєднатися до компанії. Треба сказати: "Добре, якщо хочеш - просто подивися, як ми будемо гратись, малювати тощо". Інший можли­вий варіант - запропонувати дитині роботу пліч-о-пліч з психологом-тренером. До цього своєрідного "центру" дуже швидко приєднуються й інші діти, вони починають ділитися досвідом власних минулих помилок та підбадьорювати інших.

Друге правило: уважно слухати товаришів.

Найважливіша справа всіх присутніх, коли хтось висловлює думку (особливо під час обговорення) - дивитися саме на цю людину - однокласника - і слу­хати, що вона говорить. Починати говорити самому можна лише після того, як закінчить говорити попередній мовець. Коли необхідно сказати щось важливе, можна підняти руку. Цього правила діти вчаться протягом усіх занять, проте воно має діяти й під час тренінгу хоча б для того, щоб діти знали, як має бути.

Третє правило:критикувати не людину, а конкретний її вчинок.

Неприпустимим на заняттях є висловлювання "ти дурний", "він нічого не вміє", "а дивіться, як N зробив" (у розумінні "посміємося разом над його незг­рабністю"). Для молодшого школяра дуже важливо робити щось правильно. Це особливість віку. Тому порушення цього правила вже є своєрідним "покаранням". Проте однокласники вчаться прощати і відчувати вдячність один до одного. Психолог-тренер має допомогти дитині знайти еквівалент сказаному, аби на­вчити її тактовно висловлювати свою думку. Наприклад, користуючись твердженнями на зразок: "Я думаю, слід зробити інакше, бо..."; "Я не згодний робити так, тому що мені не подобається...".. Таким чи­ном, не тільки те, що саме роблять діти на заняттях, а й те, як вони це роблять, слугуватиме загальній меті тренінгу - научінню співпраці.

Четверте правило: завдання виконуватимуться у "щоденниках" - окремих зошитах для тренінгових занять.

Важливо домовитися, що без дозволу "власника" чужий зошит ніхто не дивиться (навіть якщо дуже цікаво). Доречність цього правила діти оцінюють уже після першого заняття, коли розуміють, що є "думки для себе".

1. Вправа Опитувальник Р. Ассаджолі.

Дітям пропонується письмово відповісти на запитання, а потім повідомити свої варіанти відповідей однокласникам. Це один із перших моментів, коли діти бачать: кожному з них є що сказати, його вислухають і у нього є дещо спільне з іншими. Наприклад: "небагато друзів", "найбільш сумно, коли сиджу вдома сам", "бать­ки мене розуміють, тільки іноді думають не те, що я хотів зробити". Ось ці запитання:

1) Які ігри та види спорту тебе найбільше цікавлять? Чи подобається тобі брати в них участь або чи ти хочеш лише спостерігати?

2) У тебе багато друзів? Ти їх любиш? Чому?

3) Ти найчастіше щасливий чи сумний? Що засмучує тебе найбільше? Чи можеш себе примусити не сумувати? Як?

4) Чи задоволений ти самим собою? Ти хочеш стати кращим? У чому? Ти хотів би вислухати поради з цього приводу?

5) Як ти думаєш: твої батьки та вчителі розуміють тебе? А однокласники? Чи добрі в тебе з ними стосунки?

2. Вправа « Протилежні рухи».

Діти стають парами обличчям один до одного. Одна дитина робить рухи, друга виконує рухи, протилежні рухам першої. Якщо перша присідає, друга підскакує тощо. Гра допомагає подолати руховий автоматизм, виховує сміливість діяти за власним спонуканням.

3. Вправа «Слухаємо себе» – це вправа на ауторелаксацію. Учням пропонують зручно влаштуватись і, заплющивши очі, "зазирнути" всередину себе і "побачити" свій настрій. Після того, як "побачили" свій настрій і відкрили очі, вони мають уважно роздивитись малюнки, на яких зображені певні емоції (настрої), і визначити свій настрій. Потім діти малюють свій настрій. Далі їм дається завдання: поділити сторінку в "щоденнику" навпіл і намалювати в одній колонці ті емоції, які їм подобаються, а в другій,- ті, що не подобаються. Практика показала, що доцільно робити зошити з нелінованого паперу і без готових обкладинок - просто 5-6 аркушів формату А4 скласти вдвоє і скріпити. Абсолютно "чистий" зошит не нагадує про шкільний, в якому за помарку можуть: знизити оцінку. Обкладинку, діти оформляють за власним бажанням. Цей зошит, стає їхнім "острівком" неповторності, і саме цим дуже для них дорогий. Наприкінці кожного заняття вони здають зошити психологові - тренеру на зберігання. Він аналізує занотовану в них інформацію відповідно до мети завдання (докладніше про це йтиметься у подальшому описі занять) і "оцінює" роботу учнів: у позитивній формі, стисло (не більше речення), письмово висловлює своє ставлення до виконання дитиною завдання. Наприклад: "Молодець!", "Дуже акуратно викопав завдання", "Добре намалював настрої", "Молодець, придумав найбільше варіантів розв'язання задачі!", "Вдало, підібрала кольори", "Старанно виконала малюнок", "Була активною, на занятті", "Молодець, працювала спокійно і впевнено" тощо. Для молодших школярів важлива сама, наявність оцінки. Оцінка потрібна їм, для побудови власного уявлення про себе на основі думок оточуючих. Форма оцінювання на корекційних, заняттях є дещо незвичною для школярів, проте вже після двох-трьох занять вони починають пишатися тим, що "молодці" і "всім написали по-різному". Психолог-тренер допомагає дитині зрозуміти, що в кожній роботі вона вміє щось зробити добре і по-своєму. Вправа вчить дітей елементів зосередженого самоаналізу. Ця навичка буде корисною для них на початку кожного наступного заняття:спокійно,не напружуючись, зосередитись, підготувати себе до сприймання нових знань та вражень. Для психолога-тренера важливо у цій вправі прослідкувати, щоб учні почувалися розкуто і комфортно (не соромилися перед однокласниками сісти інакше, ніж прийнято на шкільних уроках, — звичайно, у межах культурних норм). Тоді враження від "погляду в себе" обіцяє бути більш оптимістичним.

4. Вправа «Поділитися добрим настроєм».

Якщо у когось з дітей настрій поганий, інші "дарують" йому частку свого доброго настрою: тримаючи долоні відкритими, говорять щось приємне. Наприкінці вправи проводиться обговорення:

1) Чи приємно було "дарувати" добрий настрій однокласникові?

2) Чи приємно, було отримувати "дарунки"?

3) Чи поліпшився настрій і завдяки яким саме побажанням?

5. Вправа «Посмішка по колу».

Діти, взявшись за руки, всміхаються по черзі одне одному.

Останні дві вправи мають на меті научіння вмінню взаємопідтримки. За нашими спостереженнями діти часто соромляться висловити співчуття один одному саме тому, що не знають, як це зробити. Так само вони не вміють показати, що увага друга була вчасною і дуже важливою. Завданням психолога-тренера є налаштувати дітей так, щоб "посмішку по колу" вони сприймали "серйозно": подивилися на однокласника; подумали про ті добрі й важливі справи, в яких_, сьогодні брали участь разом і посміхнулися.

6. Вправа « Враження від заняття».

- Що сподобалося?

- Що було нове?

Учні по черзі дають усні відповіді на ці запитання, "малюють теперішній настрій" сьогодні на занятті.

Для дітей запитання: "Що сподобалося на занятті?", "Що "нового дізнався на ньому для себе?" – часто є незвичними. Тому запитання можна дещо переформулювати: "Чому ти сьогодні навчився?", "Думка когоз однокласників 6ула для тебе дуже цікавою?" Зазвичай найбільшим дитячим враженням від першого заняття є малюнки емоційних станів. Психолог-тренер звертає увагу на те, які саме емоції сподобалися дітям, чи є ці емоції позитивними; як діти аргументують власний вибір. Важливо, щоб під час цієї бесіди учні незазнавали тиску "зробити правильно"; а відчули інтерес психолога-тренера до їхніх думок, почуттів, малюнків.

Заняття 2

Мета: ігрова корекція агресивності, навчання елементів ауто релаксації_, вироблення навичок адекватно виражати свій емоційний стан.

Матеріали: малюнки емоцій, стілець, кольорові олівці, старий капелюх.

Хід заняття

3а допомогою вправи "Веселка" можна отримати інформацію про характер впливу заняття на емоційну і пізнавальну сферу учнів: викликати позитивне сприйняття занять та інтерес до них.

1. Вправа «Веселка» (вправа на ауторелаксацію).

Школярам пропонується уявити собі веселку, пройти під нею, доторкнутися до неї, відчути тепло або прохолоду кольорів, "покататися" на веселці. Психолог-тренер підмічає дитячі враження і відчуття кожного кольору, що дає йому інформацію про внутрішній емоційний стан дитини. Наприкінці заняття нотатки до цієї вправи доцільно порівняти з даними вправи '"Настрій сьогодні".

2. Вправа «Боротьба».

Дітям пропонується стати один проти одного, взятися за руки і спробувати пе­ре тягти іншого на свій бік. Обговорення:

1) чи не так само ми поводимося у суперечці?

2) якщо ми перемогли, чине засмучує нас, що інший лишився ображеним?

3) чи за таких обставин інший може зрозуміти, чого ми прагнемо?

Інколи, коли "боротьба" загрожує стати надто затятою, психолог -тренер може запропонувати дітям поборотися так, як це зробили б клоуни. Сміх стає добрим вимикачем агресії, яку іноді пробуджує відчуття фізичної сили.

3. Вправа «Капелюх».

 Вправа дозволяє дітям засвоїти навички гнучкої поведінки і культури вербального спілкування в конфліктній ситуації. Роль психолога - тренера полягає в коригуванні дій школярів відповідно до мети заняття.

Учням пропонується роздивитися ще декілька зображень емоцій людини і намалювати ті емоції, які кожному до вподоби. Після того, як діти зобразили емоції, їх ознайомлюють з такою ситуацією: пан А залишив випадково свого капелюха на кріслі, а пан В, не помітивши капелюха, сів у крісло. Ситуація про­грається у парах. Кожному учневі дається картка із зображенням певної емоції, з якою він має зіграти свою роль. Наприклад, А- "оскаженілий", В - "винний". Після цього дітям пропонують вирішити цю ситуацію, коли А і В - "радісні" і^: "щасливі").

4. Вправа «Мій девіз і герб».

Ця вправа дає дітям можливість обдумати і прийняти свій внутрішній світ цілісно. Вони вчаться висловлювати своє ставлення до окремих елементів зовнішнього світу, а це є більш об'єктивним, ніж позитивне чи негативне ставлення до всього оточення взагалі.

Психолог-тренер розповідає школярам про середньовічних лицарів, які змагалися на турнірах і мали свій девіз і герб на щиті. Учням пропонується придумати свої девіз та герб, але такі, щоб їх одразу могли впізнати друзі, а суперники - поважали б. Важливо підкреслити, що це має бути саме їхній герб (особистий) із зображенням того, що їм подобається.

5. Вправа «Посмішка по колу» (див. заняття 1).

6. Вправа «Настрій сьогодні »(див. заняття 1).

Наповнення вправ 5 та 6 тут і далі - як у першому занятті.      

Заняття 3

Мета: з'ясування причин тривожності та страхів.

Матеріали: кольорові олівці, невеликі м'які іграшки - ведмедик і мишка.

Хід заняття

1. Вправа « Що таке страх?».

Діти показують "страх" мімікою і жестами. Потім психолог-тренер пропонує пригадати приклади висловлювань та прислів'їв про страх (наприклад: "серце у п'ятах", "коліна тремтять", "у страху очі великі"). Під час нетривалого обговорення слід звернути увагу дітей на те, що багато людей переживає відчуття страху: і дорослі, і діти, і чоловіки, і жінки. Причому вони не обов'язково є боягузами. Просто бувають ситуації, коли щось чи хтось є неприємним для нас, непередбачуваним.

2. Вправа «Чого я боюся».

Психолог-тренер пропонує дітям намалювати те, що їх лякає. Попередня вправа зняла психологічне на­пруження, і діти виконують малюнки без надмірного емоційного переживання їхнього змісту. Потім учням пропонується відчути себе в ролі страхів, що їх вони намалювали. А їхні товариші відгадують, що це за страх. Акценти зміщуються з переживання негативних емоцій на вияв артистичних умінь та кмітливості. А сам страх стає просто моментним образом - розга­даним і смішним, а отже, немічним.

3. Вправа «Перелякана Миша і сміливий Ведмідь». (для цієї вправи потрібні дві іграшки - Миша і Ведмедик).

У грі по черзі беруть участь усі діти. Один - Миша - розповідає, чого боїться; інший - Ведмідь - пропонує свою допомогу і каже, що слід зробити, аби подолати те, чого боїться Миша. Найчастіше діти приписують Миші власні страхи і побоювання (які вони щойно малювали). Ця гра дає можливість попрацювати над емпатичними вміннями та вмінням приймати рішення, які є важливими для ролі Ведмедя; а також умінням формулювати причину власних побоювань у ролі Миші. Вироблення гуманного ставлення до страху відпрацьовується, наприклад, таким чином: якщо Миша боїться змії, то Ведмідь не пропонує вбити змію, а пояснює, що вона не страшна, якщо її не зачіпати: і "ми посадимо її в сітку і віднесемо якомога далі". З допомогою психолога-тренера діти змогли подолати страх.

4. Вправа «Веселка».

Школярам пропонується уявити собі веселку, пройти під нею, доторкнутися до неї, відчути тепло або прохолоду кольорів, "покататися" на веселці. Психолог-тренер підмічає дитячі враження і відчуття кожного кольору, що дає йому інформацію про внутрішній емоційний стан дитини.

5. Вправа «Посмішка по колу».

6. Вправа «Настрій сьогодні».

Заняття 4

Мета: формування і розвиток адекватної самооцінки

Хід заняття

1. Вправа «Веселка».

2. Вправа «Одне й те саме по-різному».

Психолог-тренер пропонує дітям привітатися з усіма присутніми різними способами: невпевнено, агресивно, стримано, привітно. Вправа дає можливість кожній дитині побути в центрі уваги і відчути, як це приємно. Цінне те, що треба когось "зіграти", а не опинитися перед усіма самим собою (можливо незграбним і нерішучим). Важливе і те, що діти бачать,що одна і та сама людина не завжди є однаковою ("доброю" чи "злою"):вона різна-залежно від настрою та обставин, що його спричинили.

3. Вправа «Скажи, хто твій друг».

Школярам пропонується описати свого друга, занотувавши і назвавши вісім-десять рис його характеру. Завдання, психолога-тренера - показати учням відмінність між рисами характеру і рисами зовнішності людини чи її уподобаннями, а також - як ставиться людина до оточуючих, дорученої роботи, до тварин. Обговорення виконаного завдання має охопити такі питання:

1) яким є співвідношення позитивних і негативних рис в описі;

2) про наявність яких рис було легко згадати;

3) чи знають наші друзі про те, які риси їхнього характеру нам найбільше подобаються, і чи приємно їм було б про це дізнатися.

Психолог-тренер аналізує, які риси, якості особистості діти найчастіше називають як позитивні. Можна запропонувати дітям продовжити роботу над завданням, і разом скласти перелік тих якостей, якими має бути наділений справжній друг і тих, яких у друга не повинно бути.

4. Вправа «Дзеркало».

Учні^:стають у пари. Один — ініціатор рухів; другий їх повторює; потім учні міняються ролями. Психологові-тренеру важливо звернути увагу на те, щоб "лідери" шанували свої "відображення" - придумували рухи відповідно до вмінь і можливостей останніх.

5. Вправа «Скульптура».

Діти мають часто повертатися до ідеї створеної "власноруч" композиції і, не боячись визнати і виправити власну помилку перед однокласниками переробляти свої задуми —"скульптури".

Діти працюють у парах Один "митець",другий -"глина". Завданням є створення композицій: "полководець-переможець", "відомий вчений /лікар/льотчик/балерина/фотограф /співачка"; "я і друг/ подруга"

Вправа викликає у дітей великий-інтерес. У ній вони можуть створити майже реальний світ бажаних відносин і почуттів, показати його іншим. Психолог – тренер звертає увагу на тематику "скульптур" (чи придумають діти свої варіанти останніх, ким більше подобається бути - "скульптором" чи "глиною" і чому, - це можна з'ясувати при подальшому обговоренні "вражень від скульптурної виставки").

6. Вправа «Посмішка по колу».

7. Вправа «Настрій сьогодні».

Заняття 5

Мета: формування, розвиток і закріплення адекватної самооцінки.

Матеріали: кольорові олівці, папір.

Хід заняття

1. Вправа «Веселка».

2. Вправа «Складання історій»

З групи вибирають дитину, яка складає історію (на будь-який сюжет, за бажанням дитини), інші діти — «слухачі».

Дитина розповідає свою історію. Потім її продовжує ведучий, який вводить у розповідь «здорові» й гармонійні способи адаптації та розв'язання конфліктів, ніж ті, які запропонувала дитина.

Потім дитині пропонують продовжити свою історію, далі — знову ведучий і т.д. Гру можна модифікувати так. Усі діти сідають у коло. Ведучий вимовляє перше речення: «Катруся пішла до школи». За годинниковою стрілкою друга дитина промовляє своє речення, продовжуючи ведучого, третя - третє і т.д. У результаті має вийти спільне оповідання про те, як Катруся пішла до школи.

3. Вправа «Не бійся впасти!»

Діти діляться на пари. Одна дитина падатиме, а інша — ловитиме її. Той, хто ловить, трохи присідає на 70 см позаду свого партнера, щоб запобігти падінню доти, як він торкнеться підлоги. Той, хто падає, стає спиною до свого партнера, заплющує очі, розслаблюється і падає на руки партнера. Важливо не підстраховувати себе під час падіння. Партнери міняються місцями, щоб у кожного була можливість і падати, і ловити. Психолог стоїть поруч того, хто ловить, щоб у разі необхідності надати йому допомогу.

Запитання: 1. Що ти відчував, коли падав (ловив)?

2. Як ти почувався після падіння (після того, як зловив)?

4. Вправа «Посмішка по колу».

5. Вправа «Настрій сьогодні"»

Заняття 6

Мета: формування вміння уважно ставитися до оточуючих.

Матеріали: кольорові олівці, аркуші паперу формату А4 (для кожної дитини - по одному)

Хід заняття

1. Вправа «Веселка».

2. Вправа «Хто це?»

Мета завдання: зниження рівня тривожності внаслідок побоювання не відповідати очікуванням оточення.

Школярі мають намалювати автопортрет, а на звороті аркуша вказати десять своїх найважливіших рис характеру. Після виконання учнями завдання роботи збираються. Наступне завдання - за названими рисами визначити "автора"; за автопортретом назвати якості. Обговорення проводиться за таким планом:

1) які риси вважаєте найважливішими? чому?

2) чи хотіли 6 якісь риси змінити?

3) за якою рисою ви одразу впізнали когось? за якими якостями одразу впізнали вас? чи є ці якості позитивними?

Діти одержують досвід створення враження про іншу людину. Найважливіше у цій вправі - отримання зворотного зв'язку безпосередньо, коли можна і потрібно перепитати і з'ясувати причини певної думки інших людей про себе.

3. Вправа «Відгадай, що я тобі дарую».

Мета завдання: навчити дітей бути уважними до потреб оточуючих; думати, що саме може бути приємним для них.

Спочатку дітям пропонують намалювати свій "подарунок" (наприклад, "квіти", "посмішку"), а потім "подарувати" його комусь, показуючи лише мімікою і жестами, що це має бути. Хтось з дітей відгадує. Важливо, що приємним подарунком можуть бути не лише цукерки, а й прихильність, щирість та увага інших людей. Бажання зробити іншого радісним і щасливим робить людину сильнішою. Наша практика показала, що дітей зігріває і надихає саме відчуття некорисливого обміну "побажаннями чогось приємного".

4. Вправа «Посмішка по колу».

5. Вправа «Настрій сьогодні».

Заняття 7

Мета: набуття конструктивних форм поведінки і нового досвіду спілкування.

Матеріали: кольорові олівці, 3-4 аркуші паперу формату АЗ.

Хід заняття

1. Вправа «Веселка».

2. Вправа «Зустріч з інопланетянами».

Ігрова ситуація, в якій дітям пропонується дізнатися про наміри "прибульців" і з'ясувати, що їх цікавить на Землі. Потім ситуація програється вдруге, коли "інопланетяни" і "земляни"- міняються ролями. Обговорення має бути проведене за таким планом:

1) що зроблено добре?

2) які недоліки? до чого вони призвели або могли призвести?

3) чи знайшли вихід із конфліктної ситуації або яким він мав бути?

Такі питання ми передбачали винести на обговорення вправи у групі. Проте практика показала недоцільність постановки цих питань, бо вони не спонукають до дискусії. Тому психологові-тренеру варто звернути увагу на активність дітей під час гри; визначити роль кожного з них у команді (лідер, порадник, критик, мовчун тощо); з'ясувати характерні спрямованість запитань, що їх команди адресують одна одній (часто це запитання: "чи є у вас друзі?, що ви їсте?, як вас звати? "); справжність/несправжність імені, обраного дитиною, та його "зміст" (набір звуків, ім'я героя мультфільму або фільму - якого саме; характер цього героя); встановити, в якій команді -"землян" (звичайних людей) чи "інопланетян" (незвичайних) комфортно почуваються учні з тенденцією утворення невротичних симптомокомплексів. Якими є причини вибору команди: можливість бути не таким, як раніше - розкутим і активним впроваджувачем власних ідей - чи невпевненість у відповідності певній ролі?

3. Вправа «Спільні малюнки».

Учням пропонується утворити самостійну групу з п'яти-семи чоловік, домовитись і намалювати спільну картину на будь-яку тему так, щоб кожен із членів групи взяв активну участь у роботі. В нашій роботі ми практикували два варіанти розв'язання дітьми такої проблемної ситуації:

а) учень з лідерськими якостями переконував своїх однокласників у доцільності намалювати те, що він пропонує. Потім між членами групи розподіляли їхню частину роботи у малюнку (наприклад, на спільному малюнку річки, по берегах якої цвітуть сади, один учень малював річку, другий - дерева, третій - сонце і т. д.);

б) діти придумували малюнок-історію: кожен малював те, що хотів, але так, що всі "персонажі" були об'єднані спільним сюжетом. Роль психолога-тренера полягає в тому, щоб звернути увагу на спосіб розв'язання завдання, який придумають самі діти; у разі потреби - скоригувати дії учнів: запропонувати спо­сіб виконання або допомогу в розподілі обов'язків між членами групи.

4. Вправа «Посмішка по колу».

5. Вправа «Настрій сьогодні».

Заняття 8

Мета: узагальнення здобутих знань, закріплення нових форм поведінки.

Матеріали: кольорові олівці, Я-картки.

Хід заняття

1. Вправа «Веселка».

2. Вправа «Благородні пірати».

Ігрова ситуація: "У трюмі корабля повно скарбів і... ще там є кінь. Під час шторму змило майже всі бочки з питною водою. Води лишилося на тиждень, а вплисти - не менше 10 днів. Та ще й кінь, який "п'є, як кінь". Щоправда, на шляху зустрівся скелястий острів." Що ж робити благородним піратам? Спочатку кожен учень обґрунтовує власне рішення і, якщо необхідно, ілюструє його. Потім починається обмін думками, і діти спиняються на одній-двох з тих думок, які найбільше їм сподобалися і видалися прийнятними. Психолог-тренер контролює розподіл ролей у групі під час обговорення і можливу зміну ролей порівняно з грою "Зустріч з інопланетянами"; кількість висунутих кожним учасником ідей та їхню прийнятність.

У нашій роботі траплялися випадки затятих суперечок і сумно-мовчазного погодження. Психологові-тренеру необхідно гамувати бурхливі емоції доцільними пропозиціями, зміною напряму думки і підтримувати тих, хто відчуває потребу не погодитися і запропонувати своє рішення проблеми. Важливо, щоб наприкінці заняття група була щиро переконана доцільності прийняття нею певного рішення.

3. Вправа «Загибель корабля».

Ігрова ситуація: "Ваш корабель затонув, але вам пощастило врятуватися і залишитися у човні посеред океану. Все що у вас є це: 1)ліхтарик, 2) канат (3 м), 3) коробка шоколаду, 4) москитна сітка, 5) радіоприймач, 6) динаміт, 7)каністра з питною водою, 8) вудочка, 9) каністра з бензином, 10) лупа. Завдання: вибрати найнеобхідніші речі і за їх допомогою врятуватися всією командою. Часто діти сприймають цю гру як продовження попередньої, тому психолог-тренер має бути готовий до того, що, крім означеного умовами завдання переліку речей, суперечки точитимуться і навколо коня, якого врятували. Психолог-тренер має роз'яснити учням призначення і принцип роботи з,кожним предметом списку. Суть цієї гри – в тому, щоб діти сформулювали позитивну концепцію підходу до "проблеми": кожний може допомогти усім. Кожен з учасників ранжує речі із запропонованого переліку на власний розсуд. Потім за допомогою аргументів, голосування, погодження з авторитетною думкою (різними способами прийняття, рішення) приймається спільний реєстр. Психолог-тренер, орієнтуючись на можливості учасників гри, може ус­кладнити завдання, додавши обов'язкову умову: доки є хтось незгодний, рішення не можна вважати остаточно прийнятим (під можливостями учасника маються на увазі властивості його особистості - впертість, негативізм; емоційний фон обговорення; рівень можливої інтелектуальної та фізичної втомленості учнів).

4. Вправа «Посмішка по колу».

5. Вправа «Опитувальник Р. Ассаджолі» (заняття 1, вправа 2).

Школярі письмово відповідають на запитання, а психолог-тренер пропонує їм порівняти свої відповіді з тими, які вони дали на ці запитання на першому занятті. Для дітей ці порівняння мають скоріше констатуючий характер. Проте вони допомагають їм глибше пізнати себе. Психолог-тренер зацікавлений в отриманні якомога повнішої інформації про те, чи ділився учень своїми враженнями: якщо так, то з ким; чи радісним був для нього момент "відкриття самого себе"? На основі одержаної інформації він здійснює якісний аналіз відповідей.

6. Вправа «Настрій сьогодні".

4. ПРОСВІТНИЦЬКИЙ БЛОК

Актуальність: Молодший шкільний вік – це віковий період завершення етапу дитинства. Опановуючи для себе новий вид діяльності – навчання, молодші школярі ще багато часу й енергії віддають грі. У цих видах діяльності розгортаються їх стосунки з ровесниками і дорослими, особистісне психічне життя і психічний розвиток, формуються психічні новоутворення, завдяки чому діти виходять на новий рівень пізнання світу і самопізнання, відкривають нові власні можливості і перспективи. Головною особистісною характеристикою молодшого школяра є сприйняття і усвідомлення своєї внутрішньої позиції, що дає підстави вважати цей вік зрілим дитинством.

Мета: провести просвітницькі заходи для вчителів по ознайомленню з особливостями пізнавальної та емоційної сфери дітей молодшого шкільного віку; з’ясувати причини труднощів у навчанні учнів, формуванні учнівського колективу та визначення шляхів їх вирішення.

Об’єкт: обізнаність вчителів щодо особливостей розвитку особистісної та емоційної сфери учнів початкових класів.

Предмет: особливості просвітницької роботи серед вчителів з метою покращення навчально – виховного процесу учнів молодшого шкільного віку, а саме учнів 2 –4-х класів.

Завдання:

- поповнити знання педагогів щодо психофізіологічного розвитку дітей, особливостей особистісної та емоційної сфери учнів молодшого шкільного віку;

- провести тематичні семінари, тренінгові заняття та виступи психолога для вчителів початкових класів;

- надати рекомендації вчителям з проблемних питань, стосовно подальшої роботи з дітьми та успішного формування учнівського колективу.

4.1. ПРОСВІТНИЦЬКА ПРОГРАМА ДЛЯ ПЕДАГОГІВ

Тематичний план

1. Семінар-тренінг для педагогів « Емоційна сфера учня початкових класів (тривожність, агресивність), причини виникнення труднощів у навчанні».

Заняття 1. Тривожна дитина. Яка вона?

Заняття 2. Система роботи з дітьми які проявляють агресивність.

2. Лекції для вчителів

Лекція1. «Шляхи та закономірності формування здорового психологічного клімату в колективі»

Лекція 2. «Вплив психологічного клімату на розвиток особистості учня та працездатність колективу»

Лекція 3. «Вплив вчителя на психологічний клімат класу»

Семінар-тренінг для педагогів « Емоційна сфера учня початкових класів (тривожність, агресивність), причини виникнення труднощів у навчанні».

Заняття 1. Тривожна дитина. Яка вона?

Мета: розкрити педагогічний потенціал, навчитися бачити проблему і шукати її вирішення з різних точок зору.

Матеріали: папір, ручки, ватман, м’яч, набір стікерів, картон.

Хід проведення

1. Вправа "Знайомство" (5 хв.)

Мета: розвиток уміння стислої самопрезентації.

Хід вправи

Учасники представляються за схемою:

Я - ім'я

Я - 3 прикметники (які характеризують мене як педагога)

2. Інформаційне повідомлення «Тривожні діти»

Тривожність – це індивідуальна психологічна особливість, що полягає в підвищеній схильності відчувати занепокоєння у різних життєвих ситуаціях, зокрема й у таких, які до цього не призводять.

Варто відрізняти тривогу від тривожності. Якщо тривога – це епізодичне виявлення занепокоєння, хвилювання дитини, то тривожність є стійкою.

Тривожність може поєднуватися з неврозом або іншими психічними розладами. Тривожні діти намагаються тримати свої проблеми при собі. Їх вирізняє надмірне занепокоєння, причому іноді вони бояться не самої події, а її передчуття. Часто вони очікують найгіршого. Діти почуваються безпорадними, побоюються грати в нові ігри, вдаватися до нових видів діяльності. У них високі вимоги до себе, вони дуже самокритичні. Рівень їхньої самооцінки низький. Такі діти вважають, що вони гірші за інших в усьому, некрасиві, нерозумні, незграбні. Вони шукають заохочення, схвалення дорослих у всіх справах.

Для тривожних дітей характерні соматичні проблеми: болі в животі, запаморочення, головні болі, спазми в горлі, важке поверхневе дихання тощо. Під час виявлення тривоги вони часто відчувають сухість в роті, слабкість в ногах, прискорене серцебиття.

3. Вправа «Причини виникнення тривожності у дітей початкових класів»

Мета: продемонструвати причини виникнення тривожності

Кожна група має записати 5-7 причин, які можуть викликати тривожність у дитини. Коли учасники підготують переліки, група разом з тренером намагається описати причини.

Обговорення:

- Які ситуації найчастіше є причиною виникнення тривожності у дитини?

- Чи можна запобігти виникнення тривожності дитини в школі?

4. Вправа «Необхідні вміння педагога при роботі із тривожними дітьми»

Мета: визначити вміння педагога при роботі із тривожною дитиною.

Учасники методом мозкового штурму складають перелік із 7-10 рис обізнаного в питанні педагога.

Далі відбувається обговорення, головне завдання якого вияснити, чи важко бути обізнаним педагогом?

Обізнаність завжди розглядається як позитивна риса людини. У яких ситуаціях, коли ця риса перестає бути позитивною? В який ситуаціях обізнаність може стати в нагоді педагогові.

Під час навчання діти з підвищеною тривожністю вирізняються тим, що зазвичай не бешкетують. Протягом уроку вони уважно дивляться на вчителя, але ніколи не піднімають руку, навіть коли знають, що відповідати; вони можуть виявити впертість, відмовляючись виконувати усне чи письмове завдання, коли не мають достатньої впевненості у своїх можливостях. На перервах ці учні спочатку поводяться відлюдкувато, але як правило, на кінець першої чверті стають жвавішими й контактнішими, починають спілкуватися та гратися з дітьми. Педагога недосить уважного, недостатньо спостережливого й нетерплячого такі діти дратують.

Насправді ж причиною недостатнього засвоєння програмного матеріалу та виявів упертості у навчальних ситуаціях є стан мимовільного емоційного пригнічення, викликаний необізнаністю зі шкільним життям, новизною всіх ситуацій. Це пригнічення у свою чергу спричинює помітне зниження продуктивності таких психічних процесів, як сприймання, запам'ятовування та мислення. Тому навчальний матеріал ці діти засвоюють з прогалинами, які педагог не завжди помічає через неконтактність дитини. Дещо менш тривожні діти засвоюють навчальний матеріал цілком задовільно, але педагог знову-таки може цього не помітити через їхнє небажання відповідати на уроці. Ситуація, коли треба перед усім класом встати й дати правильну відповідь на поставлене запитання, для таких вразливих дітей є також стресовою. Ще болісніше вони сприймають виклик до дошки — на своєму робочому місці вони почуваються звичніше, а тому більш захищено.

Індивідуальний підхід до дітей з підвищеною тривожністю базується на встановленні емоційного контакту, стосунків довір'я між дитиною та педагогом. Лише відчуваючи, що вчитель її не скривдить, дитина стає більш розкутою, спокійнішою і, відповідно, досягає більших успіхів у навчанні, розкриваючи свій реальний розумовий потенціал.

Реалізовуючи індивідуальний підхід до дітей з високим рівнем тривожності, варто дотримуватися засад доступності та поступовості у навчанні. Для учнів з описаними особливостями поведінки багато важить міцне засвоєння пройденого матеріалу: тоді вони впевненіше вивчають новий, не втрачаючи віри в свої сили. Досить часто вони потребують поділу завдань на менші частини, бо надто велике (на їхню думку) за обсягом завдання може викликати тривогу й невпевненість у своїх силах. Наприклад, першокласник, якого вчителька викликала прочитати текст з букваря, почав плакати. Як виявилося, він впав у розпач не тому, що не міг його прочитати, а тому, що текст здався йому надто великим. Після уроку, сам на сам з учителькою, хлопчик прочитав його без утруднень. Інший приклад: дівчинка-другокласниця не виконала письмове завдання на уроці; це виглядало як впертість, але насправді вона не була певна, що правильно зрозуміла, як його виконувати, а спитати про це прямо на уроці їй бракувало рішучості. Вона боялася розсердити вчительку, і яка тільки-но пояснила, як виконувати це завдання.

Необхідно також створювати ситуацію успіху — хвалити учня перед усім класом навіть за найскромніші успіхи. Це суттєво підвищує самооцінку невпевненого у собі школяра. Слід зважати на те, що до доган ці діти дуже чутливі і з використанням цього засобу педагогічного впливу треба бути обережним. Ефективнішим за догану є детальний аналіз помилок чи неправильних вчинків та окреслення шляхів їх виправлення. Робити це потрібно без роздратування й бажано сам на сам.

Учні з підвищеним рівнем тривожності дуже чутливі до індивідуального професійного стилю педагога. Їм подобається обережне, м'яке ставлення. Вони не терплять владного, темпераментного та енергійного натиску.

Протягом навчання у молодших класах діти з підвищеною тривожністю, як правило, непогано адаптуються до шкільних умов і навчаються відповідно до своїх розумових можливостей. Коли постає питання, чи не перевести такого учня до спеціалізованої школи або класу, то до нього треба підходити обережно, бо зміна педагогів та класного колективу може стати черговою травмою, яка негативно позначиться і на самопочутті, і на успішності навчання. Але якщо в учня з високим рівнем тривожності взаємини з педагогом складаються несприятливо, то це може призвести до так званого шкільного неврозу та інших психосоматичних розладів. У таких випадках перехід до іншого класу, поряд з психотерапевтичними заходами, є доцільним і навіть необхідним.

За успішної адаптації учні з високою тривожністю зазвичай вирізняються своєю дисциплінованою поведінкою, ретельністю та сумлінністю у навчанні. При цьому їхньою головною навчальною мотивацією є уникання - вони намагаються виконувати всі вимоги вчителя, щоб не заслужити догани, бо будь-яке несхвальне ставлення педагога до них сприймають болісно. Коли ж таких дітей хвалять, вони це сприймають з великим піднесенням, але до «зіркової хвороби» схильності не мають. Пізнавальні мотиви у їхній навчальній діяльності можуть бути надто виражені або зовсім непомітні. Це залежить від конкретних обставин, але першорядну роль зазвичай відіграє мотив уникання ситуації невизначеності та ризику, наприклад, ризику несхвалення педагогом.

В індивідуальному педагогічному підході до цих дітей необхідно враховувати їх недостатню гнучкість у поведінці, схильність до виникнення психотравм у ситуаціях, пов'язаних з ризиком та непрогнозованістю, тенденцію до заниження самооцінки, бажанням застраховувати себе від реальних та уявних несподіванок. Позитивними щодо успішного навчання є такі риси, як розвинене почуття обов'язку, пунктуальність, акуратність та ретельність.

5. Мозковий штурм «Критерії тривожності»

Мета: виявити основні критерії, за якими можна визначити тривожну дитину.

Учасники називають критерії, які на їхню думку, свідчать про ознаки тривожності у дитини, наприклад:

- Постійне хвилювання;

- Складність (іноді неможливість) зосередитися на чомусь;

- М’язове порушення (наприклад м’язів обличчя, шиї);

- Роздратованість;

- Порушення сну;

- Не може довго працювати, не стомлюючись.

- Важко зосередитися на чомусь.

- Будь-яке завдання викликає надмірне занепокоєння.

- Під час виконання завдань велика напруженість, скутість.

- Бентежиться частіше за інших.

- Часто говорить про напружені ситуації.

- Скаржиться, що сняться страшні сни.

- Руки зазвичай холодні, вологі.

- Поганий апетит.

- Полохливість, багато що викликає страх.

- Зазвичай неспокійна, легко засмучується.

- Часто не може стримати сліз.

- Погано переносить очікування.

- Не любить братися за нову справу.

- Невпевнена у собі, у своїх силах.

- Боїться труднощів.

6. Вправа «Питання і відповіді»

Мета: актуалізувати отриманні знання

Усі учасники об’єднуються у міні-групи по 3-4 людини, кожна міні-група отримує набір стікерів. Кожна міні-група повинна протягом 5 хвилин придумати максимум запитань по темі тренінгу, кожне питання розбірливо написати на окремому стікері і наклеїти на листок картону.

Після цього міні-групи міняються листками картону і відповідають на отримані запитання.

Групам дається 10 хвилин на підготовку, після чого один представник з кожної міні-групи зачитує отримані питання та озвучує відповіді на них. Психолог може доповнювати відповіді учасників.

7. Вправа «Побажання групі на день»

Мета: створити позитивний настрій

Учасники сідають у коло: у психолога в руках м'яч.

Розпочнемо нашу роботу з висловлювання один одному побажання на сьогодні. Воно має бути коротким, бажано в одне слово. Ви кидаєте м'яч тому, кому хочете побажати і одночасно говорите це побажання. Той, кому кинули м'яч, у свою чергу кидає його наступному, висловлюючи йому побажання на сьогодні. Уважно стежитимемо за тим, щоб м'яч побував у усіх і постараємося нікого не пропустити.

Рекомендації вчителям при роботі із дітьми які проявляють ознаки тривожності

1. Уникайте змагань і видів робіт на швидкість.

2. Не порівнюйте дитину з її оточенням.

3. Сприяйте підвищенню самооцінки дитини, частіше хваліть її, але так, щоб вона знала, за що.

4. Частіше звертайтеся до дитини на ім'я.

5. Демонструйте зразки впевненої поведінки, будьте в усьому прикладом для дитини.

6. Не ставте до дитини завищених вимог.

7. Будьте послідовні у навчанні дитини.

8. Намагайтеся робити дитині якнайменше зауважень.

9. Використовуйте покарання лише у крайніх випадках.

10. Не принижуйте дитини, караючи її.

Заняття 2. Система роботи з дітьми які проявляють агресивність.

Мета: підвищити рівень поінформованості педагогів із проблеми роботи з дітьми які проявляють негативні емоції, акцентувати увагу педагогів на важливості нейтралізації агресії та тривожності, використовувати набуті знання і вміння у професійній діяльності.

Завдання:

- визначити поняття «агресивність»;

- сприяти формуванню практичних навичок роботи з тривожними та агресивними дітьми;

- дати практичні рекомендації по подоланню агресивності.

Матеріали: набір червоних та зелених стікерів, роздатковий матеріал для роботи у групах, пам’ятка «Робота педагога з агресивними дітьми та дітьми як виявляють ознаки тривожності».

Перед початком семінару вчителі діляться на чотири групи («вогонь», «вода», «земля», «вітер»), кожен учасник отримує червоні та зелені стікери.

Заздалегідь (приблизно за тиждень) оголосіть тему семінару, розмістіть коротке інформаційне повідомлення про нього.

1. Вступне слово психолога

Шановні колеги, ви вже знаєте тему сьогоднішнього семінару, отже, приблизно можете уявити, що це буде за робота. Отож, перша вправа. Напишіть на зелених аркушах відповідь на таке питання: - Що ви очікуєте від сьогоднішнього семінару?

Нині проблема агресивності молодших школярів стала популярною не лише серед психологів, а й серед педагогів та батьків.

2. Інформаційне повідомлення «Агресивна дитина»

Агресивна дитина має потребу в розумінні і підтримці дорослих, тому головна наша задача полягає не в тому, щоб поставити «точний» діагноз і тим паче «приклеїти ярлик», а в наданні посильної і своєчасної допомоги дитині.

Підвищена агресивність є однією з найбільш гострих проблем не лише для лікарів, педагогів і психологів, а й для суспільства в цілому. Актуальність цієї теми очевидна, оскільки кількість дітей з такою поведінкою неухильно зростає, що спричинено сумою цілого ряду несприятливих факторів, а саме:

- погіршенням соціальних умов життя дітей;

- кризою сімейного виховання;

- неуважністю педагогів до емоційно-психічного стану вихованців і учнів;

- зростанням кількості патологічних пологів, які мають наслідки для психофізичного розвитку дитини;

- здійснюваною засобами масової інформації пропагандою культу насильства.

Жодна поведінка так не нервує батьків і педагогів, не дезадаптує так дітей, як агресивність. Агресивність проявляється в широкому діапазоні: від різких висловлювань до фізичних дій, являючи собою той випадок, коли замість співчуття дитина викликає загальне роздратування і часто – агресію у відповідь.

Відомо, що агресія закладена в людині біологічно. Сучасні психологи виділяють позитивну агресію, яка забезпечує можливість виживати індивіду, групі чи суспільству в цілому, і агресію негативну, яка скерована на задоволення власних бажань шляхом заподіяння шкоди іншим. Межа між ними досить тонка.

Агресивна поведінка в підлітків може проявлятися як:

- засіб досягнення значимої цілі;

- спосіб психологічної розрядки;

- спосіб задоволення потреби в самореалізації і самоствердженні.

Агресивна поведінка підлітка складається з трьох компонентів: пізнавального, емоційного і вольового. Пізнавальний включає в себе розуміння ситуації, виділення об’єкта і мотивацію для прояву агресії. Емоційний компонент являє собою легке виникнення негативних емоцій: гніву, злості, презирства тощо. Вольовий компонент - цілеспрямованість, наполегливість, ініціативність - якості самі по собі позитивні. Всі вони пов’язані з фізіологічними якостями особистості дитини – темпераментом, інтроверсією, екстраверсією тощо.

За формою агресивні дії можуть бути різноманітні. Сюди включають дитячу неслухняність, підліткові суперечки, бійки й конфлікти, дискусії, образи, насильство, зґвалтування тощо.

Дитина може реалізувати свою агресію двома способами:

- проявляти відкрито, отримуючи певний життєвий досвід: він або заслуговує авторитет, престиж, чим вдовольняє свій потяг до самореалізації, або зламується;

- приховувати й подавляти, бути «слухняною дитиною», при цьому втрачаючи частину енергії, нічого при цьому не досягаючи: потамована енергія може проявитися у вигляді неврозу чи психосоматичного захворювання.

Відмінності в прояві агресії у дівчаток і у хлопчиків:

- агресія хлопчиків більш відкрита, груба, менш контролюється;

- дівчатка більш сенситивні і вразливі, тому рано замінюють фізичну агресію вербальною - іронією і сарказмом;

- дівчатка вміють контролювати себе, тому їхня агресія зовнішньо менш ефектна, завуальована;

- дівчатка в бійках виконують роль заводія, хлопці – виконувача.

3. Вправа «Конструктивна взаємодія»

Мета: визначення учасниками прийоми ефективної та конструктивної взаємодії із агресивними учнями, прийоми ефективної, конструктивної взаємодії з дітьми.

Спілкування з агресивними дітьми – це особлива проблема, для вирішення якої потрібні певні навички й уміння як збоку батьків, так і педагогів.

Як вже наголошувалося раніше, у агресивної дитини:

- слабко розвинений контроль над своїми емоціями;

- слабке усвідомлення своїх почуттів і почуттів інших людей;

- низький рівень емпатії;

- ситуацію спілкування вони сприймають завчасно насторожено і дещо перебільшують її небезпеку,

Тобто вони наперед налаштовані на боротьбу.

Але позитивне, ефективне спілкування з агресивною дитиною можливе, якщо дорослий володіє такими навичками:

- говорить з дитиною про свої почуття і переживання на мові внутрішнього“Я”, мові “Я- повідомлення ”;

- “активно слухає” внутрішній світ дитини.

1. Оволодіння мовою “Я-висловів” (“Я-повідомлень”) “Я-вислів” – це прийом і спосіб, за допомогою якого дорослий повідомляє дитині про свої почуття і негативні переживання, а не про неї і непро її поведінку, що це переживання викликала (на відміну від “Ти- вислову”). “Я-вислів” завжди починається з особистих займенників: “я”, “мені”, “мене”.

У класичному варіанті “Я-вислів” взагалі не містить займенника “ти”, лише посилання на певні ситуації або інших людей.

2. “Ти-вислів” містить у собі негативну оцінку іншої людини, часто звинувачення. Після “Ти- повідомлення” дорослий нерідко використовує загрозу або наказ (“ Припини розмовляти ”, “ Роби уроки, врешті - решт”, “Негайно прибери в кімнаті ” тощо). Це може викликати опір і протест.

3. “Я-вислів” – це повідомлення про наші почуття, воно рідко викликає протест, оскільки не містить звинувачення. Після “Я-повідомлення” дорослий часто використовує прохання: “Будь ласка, перестань розмовляти”, “Прибери, будь ласка, в кімнаті”, “Не забудь зробити уроки”.

Крім того, що “Я-повідомлення” говорить про почуття дорослого і його переживання, воно ще має призначення:

1) “Я-повідомлення” – це спосіб регуляції власного емоційного стану, оскільки енергія емоційно- ефектного плану перекладається на раціональний, вербально-комунікативний план;

2) “Я-повідомлення” – це послання вашого внутрішнього “Я”, і воно адресоване внутрішньому “Я” дитини і встановлює з ним контакт;

3) “Я-повідомлення” – сигналізує про межі дозволеного в необразливій для дитини формі;

4) “Я-повідомлення” – це спосіб передати відповідальність за свої дії самій дитині. Дитина сама вирішує, що їй робити “в світлі нової інформації ”;

5) “Я-повідомлення” припускає упевнену поведінку (ми розкриваємо своє внутрішнє“Я”) замість агресивної поведінки;

6) “Я-повідомлення” припускає у спілкуванні з дитиною позицію “нарівних”, замість позиції “зверху”.

Незважаючи на свою уявну простоту, формулювання “Я-повідомлення” викликає великі труднощі у батьків і педагогів. Це свідчить про те, що у них блокований зв’язок зі своїм внутрішнім “Я”, вони звикли приховувати свої почуття, а також їм важко відмовитись від зручної для них позиції.

По закінченню відбувається обговорення, звертається увага на те, що було складно і що було легко зробити, які були відкриття. В кінці робиться висновок, що ми всі схожі і в той же час відмінні, але ми маємо право на ці відмінності.

4. Мозковий штурм «Якості педагога, необхідні для роботи з агресивними дітьми»

Мета: виявити основні якості, якими має володіти педагог для роботи з агресивними дітьми.

Матеріал: ватман, фломастери

Учасники називають якості, які на їхню думку, необхідні педагогу для вдалої роботи з агресивними дітьми. Наприклад, педагог повинен:

- бути доброзичливим і чуйним;

- розбиратися в особливостях віковій психології дітей, відчувати їхні потреби, інтереси та настрій;

- мати високий рівень інтелектуального розвитку;

- мати широке коло інтересів;

- мати живий та активний характер;

- володіти почуттям гумору;

- виявляти гнучкість, бути готовим до перегляду свої поглядів і до постійного самовдосконалення;

- мати творчий, можливо, нетрадиційний особистий світогляд;

- бути цілеспрямованим і наполегливим;

- уміти переконувати.

5. Робота у групах «Що ми можемо зробити?»

Обговорення запитань у групах:

- Чи обов’язково постійно створювати індивідуальні умови для агресивного учня (давати окремі завдання незначної складності, щоденні індивідуальні доручення, залучати до проведення позашкільних заходів)?

- Чи доцільно, щоб агресивні діти нарівні зі звичайними брали участь у шкільних конкурсах, олімпіадах? Чи не принижує це гідність обох сторін?

- Як педагог має співпрацювати зі сім’єю агресивної дитини?

- Висловіть своє ставлення до тези, яку підтримують учені «Для виховання дитини потрібно більш проникливе мислення, більш глибока мудрість, ніж для управління державою.»

Кожна група обговорює поставлене питання, а потім озвучує відповідь.

Загальне обговорення.

Пам’ятка «Робота педагога з агресивними дітьми»

1. Забезпечуйте сприятливу емоційну атмосферу на уроці, адже дитина набуває емоційного досвіду в процесі взаємодії з людьми.

2. Дотримуйтесь порядку та дисципліни: агресивні учні, як і всі інші, мають знати межу припустимої поведінки.

3. Бути уважним потреб дитини.

4. Демонструвати модель неагресивного поведінки.

5. Бути послідовним в покаранні дитини, карати за конкретні вчинки.

6. Покарання не повинні принижувати дитину.

7. Навчати прийнятних способів вираження гніву.

8. Давати дитині можливість проявляти гнів безпосередньо після фруструючої події.

9. Навчати розпізнаванню власного емоційного стану і стану оточуючих людей.

10. Розвивати здатність до емпатії.

11. Розширювати поведінковий репертуар дитини.

12. Відпрацьовувати навик реагування в конфліктних ситуаціях.

13. Учіть брати відповідальність на себе.

Лекція 1. «Шляхи та закономірності формування здорового психологічного клімату в колективі»

Кожен вчитель, вихователь, шукаючи шляхи створення сприятливого психологічного клімату в учнівському колективі, повинен враховувати такі фактори його формування:

- зміст, організація і умови діяльності;

- особливості роботи органів управління та самоуправління;

- характер керівництва (демократичний, авторитарний, ліберальний);

- ступінь співпраці офіційної і неофіційної структури класу (формальні і неформальні лідери);

- соціально-демографічні (сімейні) і психологічні особливості членів колективу (темперамент, психічні стани: тривожність, агресивність);

- розмір колективу тощо.

Слід також пам'ятати, що серед звичок, які породжують конфлікти між людьми — надмірна емоційність, агресивність, невміння вислухати інших, надмірна вимогливість, неувага до їхніх потреб та інтересів.

Щоб створити новий тип стосунків з близькими людьми чи друзями, найперше потрібно забути про старі образи, пробачити їм і почати все спочатку. Цього слід вчитися дорослим і вчити учнів через наслідування, переконання.

Ще одне — коли ми спілкуємось, то переймаємо одне в одного жести, інтонацію, міміку і загальний психічний настрій. Якщо вчитель починає у класі збуджено голосно говорити, нервове напруження миттєво передається дітям, і клас стає некерованим. Якщо вчитель на гамір у класі збереже спокій і витримку, діти теж поступово заспокояться.

Ми впливаємо одне на одного як негативно, так і позитивно. Члени групи підсвідомо, навіть не помічаючи цього, повторюють лідера в манері вдягатися, розмовляти, засвоюють специфічні жести. Коли у групі домінує негативний лідер, то загальний руйнівний вплив цієї особистості буде постійно провокувати конфлікти, ускладнювати стосунки з керівництвом (вчителем, дирекцією).

З погляду психології не існує поганої людини, існують тільки погані моделі поведінки. Тому краще формувати в дітях позитивні риси характеру і позитивні моделі поведінки, пояснювати, не що потрібно зробити, а як це зробити.

Для вчителів є простий спосіб зменшити на­пруження в класі — говорити тихо. Це заспокійливо діє на дітей. Тон голосу також важливий. Звичайно, нелегко змінити свій стиль розмови, свій темперамент. Але варто спробувати. Доречні в спілкуванні з класом необразливі жарти, «смішні» слова.

К. Роджерс, представник гуманістичної психології, вважає, що вчитель зможе створити в класі атмосферу психологічної підтримки, якщо буде керуватися такими принципами:

1. Від початку і упродовж всього навчального процесу демонструвати дітям свою повну до них довіру.

2. Він має допомагати учням у формуванні й уточненні цілей і завдань, що стоять як перед групами, так і перед кожним учнем окремо.

3. Вчитель має завжди виходити з того, що в учнів є внутрішня мотивація до навчання.

4. Він повинен бути для учнів джерелом різноманітного досвіду, до якого завжди можна звернутися по допомогу, коли виникають труднощі у вирішенні того чи іншого завдання.

5. Важливо, щоб у такій ролі він виступав для кожного учня.

6. Вчитель має розвивати в собі здібності відчувати емоційний настрій іншої людини і приймати його.

7. Вчитель повинен бути активним учасником групової взаємодії.

8. Вчитель повинен відверто виявляти в групі свої почуття.

9. Він має наближатися до досягнення емпатії, яка дозволяє зрозуміти почуття і хвилювання кожного учня.

10. Вчителю потрібно добре знати самого себе.

Під час проведення понаднормових виховних заходів класний керівник може використовувати психологічні ігри, вправи (вербальні і невербальні) для згуртування учнів, розвитку у них емпатії, виховання доброзичливості один до одного.

Здоровий психо­логічний клімат, відсутність конфліктів у колективі — показник його зрілості, результат великої копіткої роботи класного керівника.

Від психологічного клімату в групі ефективність діяльності залежить навіть більше, ніж кожен з нас уявляє. І не тільки діяльність, ще й гуманні і доброзичливі стосунки. А психологічний клімат творимо ми всі разом, і кожен зокрема.

Лекція 2. «Вплив психологічного клімату на розвиток особистості учня та працездатність колективу»

Під психологічним кліматом розуміють емоційно-психологічний настрій колективу, в якому на емоційному рівні відображаються особисті та ділові стосунки членів колективу з їхніми моральними нормами та інтересами.

Психологічний клімат — це стиль, емоційне забарвлення спілкування і взаємодії людей, яке впливає на їхню спільну діяльність; це переважний відносно стійкий емоційний настрій людей в колективі.

Учнівський колектив — могутній засіб формування особистості, але лише тоді, коли психологічний клімат в ньому позитивний, безконфліктний. Ось чому вивчення психологічного клімату є дуже важливим. Адже він впливає на виховання, гармонійний розвиток особистості учнів, значною мірою зумовлює риси характеру окремих учнів та стосунки в колективі.

У випадку, коли психологічний клімат виявляється нездоровим, виникає потреба з'ясувати причини, що призвели до цього.

Негативна поведінка дітей досить часто має глибокі психологічні причини. Поведінка кожного учня так само, як характер психологічного клімату в класі залежать перш за все від індивідуальних психологічних особливостей дітей. Часто дитина підсвідомо домагається уваги, тому що боїться самотності, переймається, що про неї забули, не помітили. Або ж за неадекватною поведінкою приховується відчай, втрата надії на успіх. Дитина може взяти нав'язану їй роль невдахи, нездібної, безнадійної людини, яка у відповідь на ці невдачі зненавиділа весь світ. Ці та багато інших причин призводять до того, що в класі складаються негативні стосунки між дітьми, формується нездоровий психологічний клімат. А він веде до взаємного нерозуміння, до того, що діти не можуть змістовно спілкуватися і продуктивно взаємодіяти, не почуваються прийнятими на рівних, не мають друзів, хороших приятелів у своєму класі. Як наслідок — конфліктна ситуація в класі, в яку можуть бути втягнуті всі учні. Джерела конфліктів виникають там, де є неузгодженість:

- знань, умінь, здібностей, рис характеру;

- емоційних, психічних та інших станів;

- цілей, засобів, методів діяльності;

- мотивів, потреб, ціннісних орієнтацій;

- поглядів, переконань, оцінок, самооцінок і т.і.

Оскільки психологічний клімат колективу складається з внутрішніх психічних станів кожного члена колективу, то важливо не пропустити, вчасно помітити зміни цього стану в окремих учнів (тобто появу шкільної дезадаптації). Фізичними проявами шкільної дезадаптації є: погіршення зовнішнього вигляду; порушення сну, апетиту; зниження імунітету, тобто протидії захворюванням; поява прихованих спадкових вад; душевний неспокій; ворожість до оточення; пригніченість; неадекватна поведінка; спалахи гніву, агресія.

Проблемою організації сприятливого психологічного середовища, формування здорового психологічного клімату доводиться найбільше займатися класному керівнику. Для того, щоб знайти шляхи оптимізації психологічного клімату, потрібно спочатку діагностувати рівень його розвитку, а потім вже шукати закономірності та шляхи формування.

Лекція 3. «Вплив вчителя на психологічний клімат класу»

У житті школяра урок займає значне місце. Самопочуття дитяти на уро­ці повністю визначається оцінюючою діяльністю вчителя. Вчитель будує свої стосунки з учнями залежно від того, яку позицію займає, тобто як відноситься не лише до своєї діяльності і дітей, але і яке уявлення реалізує про себе як про особу. У школярів є сильна потреб­а в діалогічному спілкуванні з педагогами. Здоровий психоло­гічний клімат на уроках — наслідок змістовного спілкування поза уроком. Атмосфера на уроці залежить від загального настрою колективу в цілому.

Психологічно ситуація опитування відмінна від ситуації викладання знань. При поясненні педагог звертається до всього класу, в ситуації опитування – до окремого учня або групи учнів, виділяючи їх як предмет колективної уваги. Мовлення носить перехідний, діалогічний характер і дії стають оціночними, зв'язуючи педагога, школяра і весь клас в єдиний комплекс ситуації опитування. Окремі звернення і дії вчителя по ходу опитування впливають на процес роботи, її зміст і форму, швидкість і точність, перебудовують інтелектуальні, емоційні і вольові механізми діяльності (переживання успіху і неуспіху, домагання, тривожність і т.і.).

Про практику оцінювання в досвіді В. О. Сухомлинського слід сказати особливо. Його оцінююча система витікає з двох основних педагогічних ідей.

По-перше, необхідний особистісний підхід до дитини в проти­вагу функціональному. При особистісному підході на школяра дивляться як на особу в цілому, а не лише з точки зору його функціональних учнівських обов'язків: «Той, кого я навчаю, - це перш за все жива людина, дитина, а потім — учень. Оцінка, яку я ставлю йому, - це не лише вимірник його знань, але перш за все моє відношення до нього як до людини»

По-друге, оцінку потрібно розглядати з точки зору її оптимістичного початку. В. О. Сухомлинський писав: «І найголовніше, що, на мій погляд, потрібно від оцінки, - це її оптимістичний, життєрадісний початок»

Педагогічна позиція — це сукупність стосунків учителя:

1. Відношення до педагогічного процесу. У передових педагогів основний акцент в цілісному педагогічному процесі ставиться на вихованні.

2. Відношення до учня. Тут домінує особистісний підхід, на противагу функціональному, коли в центрі уваги педагога знаходиться дитина (особистість), а не учень з набором функцій (бути успішним, відвідуючим і т.і.).

3. Відношення до уроку. Урок розглядають як організацію життя дитини, а не лише як форму навчання, передачі інформації. Різноманітність методичних прийомів при цьому націлена на те, аби дітям було радісно і легко вчитися[1].

4. Відношення до себе. Для нього характерний постійний пошук, спроба нових прийомів, методів. Робота на високому рівні самовіддачі. В цілому це реалізація принципу Л. Н. Толстого: діяти на інших можна, лише змінюючи себе.

5. МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ВЧИТЕЛІВ

Рекомендації вчителям

1. Враховуйте вікові особливості учнів: рухову активність, переважаючий вид діяльності.

2. Порівнюйте роботу учня лише з його попередніми роботами, а не з роботами інших.

3. Уникайте критики учня при свідках, а також вживання слів „завжди” і „ніколи”.

4. Хваліть за найменші досягнення.

5. Дозволяйте учню самостійно оцінювати свою поведінку та її наслідки.

6. Зменшуйте кількість заперечних слів. Краще змінити їх на стверджувальні та позитивно спрямовані.

7. Не наполягайте на відповіді біля дошки учнів, які виявляють тривожність.

8. Для підтримання усних інструкцій використовуйте візуальну стимуляцію.

9. Давайте учням можливість виплескувати енергію (фізкультхвилинки, ігри на перервах).

10. Надавайте учням можливість висловлювати свої думки, підкреслюйте цінність почутого.

Золоті правила класного керівника

1. Учитель має бути особистістю привабливою для дітей.

2. Учитель повинен викликати любов і повагу дітей до себе, якщо він сам любить, поважає кожну дитину та піклується про неї, у стосунках із нею чесний та відвертий.

3. Учитель має бути відвертим у стосунках з усіма учнями.

4. Учитель має бути веселим, жартівливим.

5. Учитель має раціонально використовувати свій час.

6. Учитель має бути доброзичливим.

7. Учитель має постійно вдосконалюватися, розширювати свій кругозір.

8. Гасло вчителя: "Пізнай самого себе і допоможи в цьому своїм учням"

9. Учитель повинен реалізовувати індивідуальний підхід до дитини, вміти її вислухати.

10. Класний керівник має створити учнівський колектив у якому панують доброзичливі стосунки.

11. Педагог повинен приймати тільки обдумані рішення.

12. Учителеві слід любити й захищати дитину, поважати її почуття.

13. Учителеві необхідно виховувати в дітей самодисципліну.

Поради класному керівнику для досягнення ефективності виховної роботи

1. Підвищувати рівень організованості класного колективу (дисциплінованість, робота учнівського самоврядування).

2. Різноманітність позаурочного життя класу.

3. Слідкувати за динамікою динамічного зростання рівня вихованості учнів.

4. Підвищувати рівень розвитку класного колективу(згуртованість, активність, ініціативність учнів, тощо).

5. Активно співпрацювати класному керівнику з класом.

6. Тримати тісний зв'язок з сім’єю.

7. Проводити роботу з проблемними учнями, надавати їм педагогічну підтримку на основі індивідуального підходу.

8. Створити умови захищеності та комфортності перебування кожного вихованця у класі.

Поради вчителю для покращення психологічного клімату у класі

1. Організація загальних колективних справ, спільних переживань:

- Колективні привітання з днем народження учнів.

- Вираження щирого співчуття від імені класу в дні сумних подій, хвороби, невдач.

- Спільні поїздки-екскурсії пам'ятними місцями, походи.

- Спільне відвідування концертів, вистав.

- Спільне проведення святкових днів.

2. Уміння вчителя формувати гуманні взаємини з учнями.

- Сигнал вашої доброзичливості — добра усмішка, привітність. Ви не маєте наголошувати на різниці в соціальному статусі, віці між собою й учнем, висловлюйте свої розуміння доброзичливо, у формі поради. Вмійте уважно і зацікавлено слухати учнів.

- Враховуйте індивідуальні особливості школяра (запальність, мовчазність, вразливість, замкнутість), його стан у цей момент, його ставлення до вас.

- Умійте вислухати людину, особливо в хвилини напруженого нервового стану, що виник у результаті певних неприємностей, непорозумінь. Зберігайте «секрети», довірча бесіда потребує обережності, делікатності.

- Шанобливо ставитеся до думки інших людей (ви можете помилитися). Намагайтеся переконувати, не поспішайте використовувати права.

- Намагайтеся відгукнутися про учня добрим словом, якщо він цього заслуговує. Схвалення діє сильніше, ніж осуд. Врахуйте, що схвалювання тих самих людей, протиставлення їхніх успіхів вадам інших сприяє поганому ставлен­ню до них усього класу.

- Критика за формою і змістом має орієнтуватися на шанобливе ставлення до людей. Намагайтеся повчати наодинці, говоріть конкретно про випадок поганої поведінки. До дитини ставтеся справедливо, поважаючи її гідність, тому будьте стриманими, не переходьте на крик і злість, намагайтеся не загрожувати, застосовувати суворі заходи. Покажіть дитині, що ви вірите в неї.

Рекомендації для вчителів по роботі з ізольованими дітьми

1. Зверніть особливу увагу на ізольованих дітей. Підніміть їхній соціальний статус: давайте їм доручення, в яких ізольована дитина могла б виявити всі найкращі риси своєї особистості, свої здібності, знання тощо;стимулюйте і схвалюйте будь-які досягнення, найменший успіх, позитивно оцінюйте це при інших членах колективу;організуйте учнівську взаємодопомогу.

2. Постійно давайте дітям нові доручення, щоб кожен зміг побути і в ролі підлеглого, і в ролі керівника.

3. Використовуйте демократичний стиль керівництва.

4. Зважайте на далеку перспективу.

5. Беріть участь у виховних заходах.

6. Залучайте до трудової діяльності всіх учнів (це піднімає їхній соціальний статус).

7. Згуртовуйте класний колектив.

8. Створюйте умови для співпраці ізольованих дітей з однокласниками.

9. Знижуйте рівень антипатії однокласників до ізольованих дітей.

10. Проводьте групові розмови на теми: «Які риси в людях нам подобаються, а які ні», «Характер людини», «Ставлення людини до роботи, навчання», «Уміння спілкуватися з іншими людьми», «Ставлення до себе та інших».

11. Стимулюйте активність, ініціативність ізольованих дітей.

ЛІТЕРАТУРА

1. Акимова М. К., Козлова В. Т. Психофизические особенности индивидуальности школьников. / М. К. Акимова, В. Т. Козлова. - М.: Академия, 2002. – 250 с.

2. Битянова М. Р., Азарова Т. В., Афанасьева Е. И., Васильева Н. Л. Работа психолога в начальной школе. - 2-е изд. / М. Р. Битянова, Т. В. Азарова, Е. И. Афанасьева, Н. Л. Васильева. - М.: - Генезис, 2001. - 352 с.

3. Все про адаптацію. Шкільний світ // Психолог № 25-26 (121-122) липень, 2004. – С.12-15.

4. Заика Е. В. Комплекс интеллектуальных игр для развития мышления учащихся / Е. В. Заика // Вопросы психологии. - № 6. - 1990. – С. 19-25.

5. Заика Е. В. Комплекс игр для развития воображения / Е. В. Заика // Вопросы психологии. - № 10. - 1990. – С. 4-9.

6. Козлов Н. Лучшие психологические игры и упражнения. / Н. Козлов. -Екатеринбург, 1997. – С. 19-27.

7. Колібаба З. В.,Андерсон Н. І., Скай С. С. Перлини мудрості у вихованні, навчанні і розуміння дітей. / З. В. Колібаба, Н. І. Андерсон, С. С. Скай. - Львів – 2011. – 150 с.

8. Коробко С. Л., Коробко О. І. Робота психолога з молодшими школярами: Методичний посібник. - 2-ге видання. / С. Л. Коробко, О. І. Коробко. - К.: Літера ЛТД, 2008. – 416 с.

9. Макшанов С. И., Хрящева Н. Ю. Психогимнастика в тренинге: Ч.1. / С. И. Макшанов, Н. Ю. Хрящева. - С.Пб., 1993. – 96 с.

10. Никольская И. М., Бандинер Г. Л. Уроки психологии в начальной школе: Из опыта работы. / И. М. Никольская, Г. Л. Бандинер. - СПб., Рига: ПЦ «Эксперимент», 1996. – 80 с.

11. Овчарова Р. В. Справочная книга школьного психолога. / Р. В. Овчарова. - М.,1993. – 230 с.

12. Основи практичної психології. Підручник. - К.: Либідь, 1999. – 350 с.

13. Особенности психического развития детей 6-7 летнего возраста / Под ред. Д. Б. Эльконина, А. Л. Венгера. - М., 1988. – 450 с.

14. Психолог № 9 (20), березень, - К.: Шкільний світ. 2006. – С. 9-25.

15. Психолог № 18, - К.:Шкільний світ. 2004. – С. 13-21.

16. Психология детства. Практикум. Тесты,методики для психологов, педагогов, родителей / Под ред. Ч-лРАО А. А. Реана. - СПб.: Прайм-ЕВРО-ЗНАК, 2003. – 224 с.

17. Психологические игры и упражнения: Пер. С нем.: в 4-х томах. – T.L – М.: Генезис, 2000. - 650 с.

18. Психокорекційний комплекс с проблеми «Психолого – педагогічний супровід учнів початкових класів (2-3 класів)» затверджений рішенням науково-методичної ради науково-методичного центру управління освіти Житомирської міської ради. 2012. – 285 с.

19. Развитие личности ребёнка. - Пер. с англ. - М.,1987. – 186 с.

20. Рогов Е. И. Настольная книга практического психолога в образовании. / Е. И. Рогов. - М., 1994. – С. 12-15.

21. С. Максименко, К. Максименко, О. Главник Адаптація дитини до школи, / С. Максименко, К. Максименко, О. Главник. - К.: Мікрос – СВС, 2003. С. 1-110

22. Сизанов А. Н. Психологические игры. / А. Н. Сизанов. - Минск,1995. – 265 с.

23. Цзен Н., Пахомов Ю. Психотренинг: игри упражнения. / Н. Цзен, Ю. Пахомов. - М.: Независимая фирма «Класе», 1999. – 129 с.

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!