Національна академія управління

Кафедра кримінального права та процесу

Навчально-методичний комплекс з курсу Кримінологія

Київ – 2013

1. ПЕРЕДМОВА

Запропонований читачу навчально-методичний комплекс “Кримінологія” являє собою посібник, який може бути використаний як для самоосвіти, так і для проведення зі студентами юридичних вузів і факультетів семінарів практичних занять та самостійної роботи з курсу “Кримінологія ”.

Комплекс включає опис дисциплін, програму курсу (побудовану за змістовними модулями, завданнями для самостійної роботи до змістовних модулів, список рекомендованих джерел, орієнтовний перелік питань для підсумкового контролю. Тимчасове положення з впровадження рейтингово-модульної системи оцінювання студентів з урахуванням вимог Болонської декларації. Структура навчально-методичного комплексу відповідає програмі навчального курсу.

Серцевиною процесу освіти, професійного становлення бакалавра-юриста є засвоєння ним відповідної сукупності знань, вмінь і навичок. Як свідчать наукові дослідження і досвід підготовки фахівців, вміння і навички набуваються значно повільніше, ніж знання. Особливо це стосується такої сфери юриспруденції, як кримінологія. Нічого дивного і несподіваного в цьому немає, оскільки саме ця сфера діяльності юриста багато в чому носить оціночний характер,що вимагає знань з психології, соціології, політології, кримінального права і в той же час, вона детально не регламентована.

Ілюстрацією зазначеного може слугувати стан методики навчання умінням і навичкам запобігання та протидії злочинності. Ця ситуація, нажаль, відповідає реальності, коли працівник правоохоронного органу і в наш час, як і раніше, отримує навички і уміння в значній мірі методом проб і помилок, не маючи необхідного практичного багажу після завершення процесу навчання в стінах вузу.

В цьому плані ми надаємо серйозного значення цьому навчально-методичному комплексу, основне завдання якого ми бачимо в тому, щоб навчити студентів прикладенню теоретичних знань з кримінології до практичної роботи, сформувати уміння і навчити використання догматики в правозастосовній діяльності запобігання злочинності. Природно, що тим самим не заперечується, а, навпаки, наголошується той факт, що відправним і дуже важливим моментом є знання студентами кримінології. Це той фундамент, який робить продуктивним послідуючі етапи навчання.

Таким чином, автори навчально-методичного комплексу пропонують особам, що навчаються йти від знання основних положень Загальної частини кримінології до аналізу злочинності в різних галузях народного господарства, злочинності чоловіків і жінок тощо, та поглиблення знань теорії, нормативних актів, судової практики. Тим самим забезпечується системний характер отримання знань і набуття необхідних умінь і навичок протидії злочинності; відбувається розумне поєднання методів дедукції, що пропонує рух знання від більш загального до менш загального, одиничного, і індукції, де приорітет має перше з них.

Необхідно звернути увагу на те, що під час самостійної роботи на практичних заняттях необхідно вирішувати тестові завдання, які передбачені в п.17 навчально-методичного комплексу. Тести мають вирішуватися в письмовій формі в окремому зошиті, з розгорнутим аналізом вирішення.

Додаткова література надається з метою поглибленого вивчення кримінології та для підготовки курсових, дипломних, магістерських робіт.

Курс охоплює 18 тем і включає різні види занять: лекції, семінари, практичні заняття, та самостійну підготовку студентів, підготовку студентів під керівництвом викладача. У процесі вивчення дисципліни студенти готують реферати, здають іспит.

Враховуючи проблемний характер викладання та з метою усунення дублювання, упорядники програми вирішили за можливе виключити окремі теми, що дозволяють поглибити теоретичні та практичні знання, краще засвоїти найбільш важливі науково-теоретичні та практичні положення, що торкаються проблем запобігання та протидії злочинності.

2. Порядок оцінювання знань студентів

І. Загальні положення

1.1. Цей порядок запроваджується з метою удосконалення чинної технології оцінювання знань студентів та адаптації її до загальноєвропейський вимог, визначених Європейською системою залікових кредитів (далі ECTS).

1.2. Порядок розкриває основні принципи організації поточного і підсумкового оцінювання знань студентів усіх форм навчання академії. Порядок спрямовано на ефективну реалізацію таких завдань:

- підвищення мотивації студентів до систематичної активної роботи, інтелектуальної напруги протягом усього періоду навчання, переорієнтація їхніх цілей з отриманням позитивної оцінки на формування стійких знань, умінь та навичок;

- систематизацію знань, усунення розбіжностей між завданнями модульного контролю та програмою дисциплін;

- подолання елементів суб’єктивізму під час оцінювання знань;

- розширення через систему творчих самостійних завдань можливостей для розвитку студентів, всебічного розкриття їх здібностей та підвищення ефективності освітньої діяльності викладацького складу;

- оптимізація навчального процесу.

ІІ. Принципи та організація поточного і підсумкового оцінювання знань студентів

2.1. Оцінювання знань студентів з навчальних дисциплін здійснюється на основі результатів поточної успішності. Сумарна оцінка встановлюється від 0 до 100 балів. В залікову книжку виставляється сумарна оцінка за національною шкалою (відмінно, добре, задовільно, незадовільно) та оцінка за шкалою ECTS (A, B, C, D, E, FX,F).

2.2. Об’єктом оцінювання знань студентів є програмний матеріал дисципліни, засвоєння якого відповідно перевіряється під час поточного контролю та на іспиті.

На іспиті оцінюванню підлягають:

- володіння ключовими теоретичними знаннями про об’єкт дисципліни;

- здатність творчо мислити та синтезувати знання;

- уміння використовувати знання для розв’язання практичних завдань.

2.3. Максимально можлива оцінка за знання програмового матеріалу нормативної дисципліни дорівнює 100 балам і складається з оцінки за поточну успішність та оцінки за іспит. За поточну успішність студент може отримати максимум 50 балів і за іспит 50 балів.

2.4. Об’єктами поточного оцінювання знань студентів (50 балів максимум) є:

- відвідування студентами лекцій та їх підготовка до лекцій в системі випереджувального навчання та проведення проблемних лекцій;

- робота студентів на семінарських та практичних заняттях, їх активність, виконання завдань згідно планів занять;

- виконання модульних контрольних робіт.

Під час виконання завдань та відповідей на семінарських (практичних, лабораторних) заняттях оцінюванню підлягають і рівень знань, продемонстрований у відповідях і виступах на семінарських, практичних заняттях та колоквіумах, активність в обговоренні питань, що внесені на семінарські заняття, результати виконання і захисту лабораторних робіт, участь у дискусіях, ділових іграх.

Під час контролю виконання завдань для самостійної роботи оцінюванню підлягають: самостійне опрацювання теми в цілому чи окремих питань; підготовка рефератів, есе, конспектів навчальних та наукових текстів, переклад іншомовних текстів, підготовка реферативних матеріалів з публікацій.

Під час виконання модульних контрольних робіт оцінюванню підлягають теоретичні завдання та практичні навички, яких набув студент після опанування певного завершеного розділу навчального матеріалу. Контрольні роботи можуть проводитися у формі тестів, відповідей на теоретичні питання, розв’язання практичних завдань, виконання індивідуальних завдань, розв’язання виробничих ситуацій (кейсів).

При визначенні кількості модульних робіт слід враховувати, що один кредит містить 36 годин і має завершуватись модульним контролем.

Викладачі повинні завчасно довести до відома студентів терміни та зміст контрольних завдань.

2.5. Структура поточної успішності (50 балів).

а) відвідування лекцій та підготовка до них - 10 балів

б) виконання завдань та відповіді на семінарських (практичних, лабораторних) заняттях – 0-30 балів;

в) виконання завдань для самостійної роботи – 0-10 балів;

г) виконання 2-х модульних контрольних робіт – 0-20 балів.

д) студентам, які брали участь у позанавчальній науковій діяльності – в роботі конференцій, підготовці наукових публікацій, можуть присуджуватися додаткові бали за поточну успішність, але не більше 10 балів.

При цьому загальна кількість балів за поточну роботу не може перевищувати 50 балів. Додатково 20 балів студент може отримати виконавши творчі завдання.

2.6. Оцінки за різні види поточної роботи студентів фіксуються викладачами в журналах академічних груп. На останньому семінарському занятті сумарна оцінка в балах (від 0 до 50) за результатами всіх видів поточної успішності записується у відомість у графі «поточна успішність».

2.7. Результат екзамену оцінюється в діапазоні 0-50 балів.

Шкала оцінювання екзаменаційних завдань

Якщо на екзамені відповідь студента оцінена менше 35 балів, він отримує незадовільну оцінку за результатами екзамену, набрані бали не враховуються у загальній підсумковій оцінці, а вона включає лише оцінку за поточну успішність.

У відомості записується сумарна оцінка за результатами поточної успішності та іспиту, яка виставляється в залікову книжку студента та додаток до диплому про освіту.

2.8. Поточна успішність з навчальних дисциплін, що підлягає контролю у формі диференційованого заліку оцінюється за шкалою 50 балів. Якщо за результатами поточного контролю студент набрав менше 35 балів, він отримує оцінку «не зараховано».

У разі невиконання окремих завдань поточного контролю з об’єктивних причин, студенти мають право, за дозволом начальника навчального відділу виконати їх до останнього семінарського заняття. Час та порядок складання визначає викладач.

2.9. Об’єктами поточного оцінювання знань студентів заочної форми навчання можуть бути: домашні письмові роботи з дисциплін, різні індивідуальні завдання, контрольні роботи, відображені у робочій програмі, вони оцінюються за шкалою 0-50 балів. Іспит оцінюється за шкалою 0-50 балів.

ІІІ. Шкала оцінювання: національна та ECTS

ВСТУП

Програма вивчення нормативної навчальної дисципліни «Кримінологія» складена відповідно до освітньої-професійної програми підготовки «бакалавра» напряму 6.030401 “Правознавство”.

Предметом вивчення навчальної дисципліни є висвітлення проблем, пов’язаних з впливом на злочинність та запобігання злочинності.

Програма навчальної дисципліни складається з таких змістовних модулів:

5-й семестр

1. Змістовний модуль. 1. Поняття завдання і функції кримінології. Злочинність та її детермінанти. Особа злочинця. Віктімологія. Кримінологічне прогнозування та планування.

2. Змістовний модуль. 2. Запобігання злочинності в різних сферах народного господарства. Організована злочинність. Міжнародне співробітництво у протидії злочинності.

Згідно з вимогами освітньо-професійної програми студенти повинні знати:

1) основні правові поняття, категорії, кримінально правові інститути, базою для яких є Конституція України, міжнародні правові акти, згоду на застосування яких дала Верховна Рада України та чинне кримінальне законодавство, кримінально-процесуальний закон;

2) загальні базові положення кримінології України про злочин і заходи протидії;

3) досконало питання які стосуються: поняття злочинності; детермінації злочинності; кримінологічне прогнозування та планування; організована і рецидивна злочинність; злочинність неповнолітніх; запобігання незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин; корупційна злочинність; злочинність в банківській, інвестиційній сфері, в процесі приватизації майна, в зовнішньоекономічній сфері, в сфері використання електронно-обчислюваних машин і комп’ютерних мереж, протидії злочинності тощо;

4) різні концепції, погляди, дискусійні положення з найбільш важливих питань, які є в науці кримінології, що розвиває вміння критично обмірковувати проблемні питання, щоб мати про них свою аргументовану думку, а також розвивати кримінологічне мислення, що допоможе правильно орієнтуватися в різноманітних джерелах, що стосуються запобігання злочинності.

Вміти:

1) в науковому і практичному плані застосовувати положення кримінології;

2) правильно аналізувати та тлумачити положення кримінології та застосовувати їх до конкретних обставин.

На вивчення навчальної дисципліни відводиться 108 годин 3 кредита ЕСТS.

3. ПРОГРАМА КУРСУ

2. Інформаційний обсяг навчальної дисципліни

ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ І.

Тема 1. ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ, МЕТОД ТА СИСТЕМА КРИМІНОЛОГІЇ. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ТА СУЧАСНИЙ СТАН КРИМІНОЛОГІЇ

- Поняття кримінології як соціолого-правової науки, її предмет: злочинність; причини та умови, що її обумовлюють; особа злочинця; засоби запобігання злочинності. Завдання та функції кримінології.

- Методологія кримінології. Загальнонаукові методи пізнання (логічний, висування гіпотез, експерименту, експертних оцінок та ін.). Приватно-наукові методи пізнання (соціологічний, математичні, статистичні, педагогічні, психологічні та ін.).

- Місце кримінології у системі наук. Зв’язок кримінології з філософією, соціологією, демографією, психологією, педагогікою, статистикою, наукою управління. Кримінологія та правові науки: взаємозв’язок кримінології з кримінальним, кримінально-процесуальним, кримінально-виконавчим, адміністративним правом. Зв’язок кримінології з іншими юридичними науками та дисциплінами.

- Система кримінології як науки і учбової дисципліни. Загальна та особлива частини кримінології.

- Виникнення вітчизняної кримінології. Кримінологічні дослідження українських, російських та інших вчених на різних етапах розвитку суспільства.

- Кримінологія та кримінологічні дослідження в зарубіжних країнах.

Тема 2. ПОНЯТТЯ ЗЛОЧИННОСТІ ТА ЇЇ ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ

- Поняття злочинності. Основні ознаки злочинності: історична обумовленість, мінливість, небезпечність, відносна масовість, іррегулярність, стійкість, самогенетичність. Злочинність як статистична сукупність. Злочинність як соціальне і правове явище.

- Кількість і якісні показники злочинності. Стан, рівень злочинності, загальний і спеціальний коефіцієнти злочинної активності, питома вага окремих видів злочинності. Динаміка злочинності і фактори, що на неї впливають. Структура, види злочинності. Географія злочинності, обставини, які її обумовлюють. Злочинність і злочини, їх взаємозв’язок.

- Поняття латентної злочинності, її види та методи її оцінки.

- Стан і тенденції злочинності на сучасному етапі розвитку суспільства. Професіоналізм, організованість, особлива зухвалість і жорстокість, застосування зброї і технічних засобів, ріст злочинності неповнолітніх, рецидивна, наркобізнес, злочинність у сфері економіки, проти особистого майна громадян, злиття вітчизняної та закордонної злочинності. Соціальні наслідки злочинності.

Тема 3. ПРИЧИНИ ЗЛОЧИННОСТІ

- Поняття причин та умов злочинності в кримінології. Філософське обґрунтування причинного зв’язку. Поняття кримінологічної детермінації. Протиріччя (суперечності) соціального, економічного, політичного, морального, управлінського характеру, розвитку суспільства, як факторів, що впливають на злочинність.

- Класифікація причин та умов злочинності. Причини та умови, що властиві всій злочинності, окремим її видам, окремому злочину. Об’єктивні і суб’єктивні, зовнішні і внутрішні, головні і другорядні, корінні і некорінні причини та умови злочинності. Недоліки в організації управління економікою, їх криміногенне значення, Недоліки в діяльності правоохоронних органів у протидії злочинності.

- Тенденції і перспективи злочинності на сучасному етапі розвитку Української державності.

Тема 4. ОСОБА ЗЛОЧИНЦЯ В КРИМІНОЛОГІЇ

- Поняття особи злочинця, обсяг, межі та способи її вивчення у кримінології. Соціологічна та правова характеристика особи злочинця. Особа злочинця та суміжні поняття.

- Основні ознаки кримінологічної характеристики особи злочинця. Соціально-демографічні, кримінально-правові, соціальні ролі й статуси, моральні і психологічні властивості і ціннісні орієнтації. Сукупності ознак, що утворюють структуру особи злочинця.

- Взаємодія соціального і біологічного в особі злочинця, соціальне середовище. Біологічні зачатки в особі, як матеріальна передумова розвитку її соціальних якостей.

- Типологія і класифікація особи злочинця. Кримінологічна характеристика основних типів особи злочинця. Критерії класифікації злочинців і її значення для кримінологічної профілактики.

Тема 5. ЗАРУБІЖНІ КРИМІНОЛОГІЧНІ ТЕОРІЇ ПРИЧИН ЗЛОЧИННОСТІ

- Роль та значення біологічних та соціальних факторів у генезисі злочинної поведінки.

- Основна характеристика кримінологічних теорій біологічної орієнтації.

- Характеристика соціологічного направлення в кримінології.

- Використання зарубіжних теорій у практиці протидії злочинності.

Тема 6. ОРГАНІЗАЦІЯ І МЕТОДИКА ВИВЧЕННЯ ЗЛОЧИННОСТІ

- Поняття кримінологічного дослідження, його мета, завдання, об’єкти та суб’єкти.

- Кримінологічна інформація: поняття, джерела. Основні вимоги, які пред’являються до неї.

- Збір первинної інформації. Методи її отримання – документальний, опитування (анкетування та інтерв’ювання), експертних оцінок та інші.

- Обробка та аналіз зібраних матеріалів. Методи зведення та групування, узагальнення показників, аналізу, синтезу, індукції та дедукції. Інтерпретація результатів дослідження. Теоретична і практична інтерпретація. Її методи: моделювання та експерименту.

Тема 7. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЗЛОЧИНІВ

- Поняття попередження злочинів. Його види. Принципи кримінологічного попередження: законність, державний контроль, своєчасність, індивідуальність, комплексність тощо. Цілі, завдання, функції та межі функціонування попереджувальної діяльності.

- Система попередження злочинів. Суб’єкти попереджувальної діяльності. Об’єкти кримінологічного попередження.

- Класифікація загальних та індивідуальних заходів попередження злочинів.

- Форми та методи кримінологічного попередження: бесіда, застереження, офіційне застереження, взяття на профілактичний облік, штраф, адміністративний нагляд, примусове направлення на лікування від алкоголізму та наркоманії, позбавлення прав, притягнення до кримінальної відповідальності.

Тема 8. КРИМІНОЛОГІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ ЗАХОДІВ ПРОТИДІЇ ЗЛОЧИННОСТІ

- Прогнозування як одна із функцій кримінології. Поняття кримінологічного прогнозування та кримінологічного прогнозу. Вид завдання та практичне знання кримінологічного прогнозування. Види кримінологічного прогнозування (довгострокове, середньострокове, поточне).

- Методи кримінологічного прогнозування (екстраполяції, моделювання, експертних оцінок).

- Поняття кримінологічного планування заходів протидії злочинності. Цілі, завдання, види та методи кримінологічного планування. Комплексне планування протидії злочинності.

ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ ІI.

Тема 9. КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЗЛОЧИННОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ

- Поняття злочинності неповнолітніх та молоді, їх кримінологічна характеристика (стан, коефіцієнт, структура, характер, географія). Особливості злочинів, вчинених цією категорією осіб. Групова злочинність неповнолітніх та молоді. Неформальні молодіжні угрупування з антисуспільною спрямованістю. Кримінологічна характеристика особи неповнолітніх злочинців і осіб молодіжного віку. Особливості мотивації злочинів неповнолітніх та молоді. Класифікація неповнолітніх злочинців. Злочинність неповнолітніх осіб з психічними аномаліями.

- Причини і умови злочинності неповнолітніх та молоді. Несприятливі фактори сімейного, навчального та виробничого виховання. Криміногенні фактори побутового оточення та сфери дозвілля. Недоліки діяльності правоохоронних органів щодо запобігання злочинності неповнолітніх та молоді.

- Напрямки запобігання злочинності неповнолітніх та молоді. Система державних органів, громадських формувань, трудових колективів, що виконують діяльність щодо запобігання злочинності серед неповнолітніх та молоді. Роль правоохоронних органів у запобіганні злочинності неповнолітніх та молоді.

Тема 10. КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ПОПЕРЕДЖЕННЯ РЕЦИДИВНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ

- Кримінологічне поняття рецидиву злочинців і рецидивної злочинності. Види рецидиву (загальний і спеціальний, одноразовий, і багаторазовий, кримінологічний, пенітенціарний та ін.). Основні показники рецидивної злочинності. Стан, рівень, структура, характер, динаміка. Особливості рецидиву окремих видів злочинів. Кримінологічна характеристика особи рецидивістів. Соціально-демографічні ознаки і морально-психологічні властивості. Класифікація, спосіб життя і злочинна поведінка злісних рецидивістів.

- Причини та умови рецидивної злочинності. Специфічні обставини, що обумовлюють рецидивну злочинність. Недоліки правоохоронної діяльності та рецидивна злочинність.

- Основні напрямки попередження рецидивної злочинності, роль органів внутрішніх справ та інших суб’єктів у протидії рецидивній злочинності. Заходи загальної профілактики рецидивної злочинності. Індивідуальна профілактика з особами, які раніше скоювали злочини. Запобіжна роль адміністративного нагляду за особами, які звільнені з місць позбавлення волі. Роль органів внутрішніх справ у запобіганні рецидивної злочинності.

Тема 11. КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ПОПЕРЕДЖЕННЯ ОРГАНІЗОВАНОЇ ТА ПРОФЕСІЙНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ

- Поняття організованої та професійної злочинності. Співвідношення між поняттями "організована злочинність", "злочинна організація", "організована злочинна група". Структура організованої злочинності. Види організованої та професійної злочинності. Ознаки, що характеризують професійну злочинність.

- Кримінологічна характеристика організованої та професійної злочинності (стан, рівень, структура, характер, географія). Особливості особи організатора та учасників злочинних угрупувань.

- Причини та умови організованої та професійної злочинності. Особливості періоду 70-90 років xx стю та 2000-2005 р.р., які обумовили зростання організованої та професійної злочинності.

- Основні напрями запобігання організованій та професійній злочинності. Заходи загальної та спеціальної профілактики організованої і професійної злочинності.

Тема 12. КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЗЛОЧИНІВ У СФЕРІ ЕКОНОМІКИ

- Поняття і основні показники злочинності у сфері економіки (стан, рівень, структура, динаміка, характер). Кримінологічна характеристика окремих видів цих злочинів, та осіб, що їх вчинили.

- Причини та умови злочинів у сфері економіки. Економічна криза, інфляція, безгосподарність, розрив економічних зв’язків, недоліки документообігу та обліку, контрольно-ревізійної діяльності, дефіцит товарів як обставини, що детермінують злочинність у сфері економічних відносин. Роль матеріального фактору у скоєнні корисних злочинів. Недоліки в діяльності правоохоронних органів у боротьбі з даною групою злочинів. Основні напрямки запобігання злочинам у сфері економіки. Економічні, організаційно-господарські, управлінські, технічні та організаційно-правові заходи профілактики цих злочинів. Зміст та особливості діяльності органів внутрішніх справ щодо запобіганню злочиня у сфері економіки.

Тема 13. КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ПОПЕРЕДЖЕННЯ НАСИЛЬНИЦЬКИХ ЗЛОЧИНІВ

- Поняття насильницьких злочинів. Стан, рівень, структура та динаміка насильницьких злочинів і окремих їх видів. Характеристика осіб, які вчиняють такі злочини.

- Причини та умови вчинення насильницьких злочинів. Особливості конкретної ситуації, яка сприяє вчиненню насильницьких злочинів. Зв’язок цього виду злочинів із сімейно-побутовими конфліктами. Насильство в сім’ї.

- Основні напрямки попередження насильницьких злочинів. Особливості загальносоціальної та спеціально кримінологічної профілактики таких злочинів. Зміст та особливості профілактичної діяльності у сфері сімейно-побутових відносин та дозвілля. Роль правоохоронних органів у попередженні насильницьких злочинів.

Тема 14. ПОПЕРЕДЖЕННЯ НЕГАТИВНИХ СОЦІАЛЬНИХ ЯВИЩ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ЗЛОЧИННІСТЬ (ПИЯЦТВО, НАРКОМАНІЯ, ПРОСТИТУЦІЯ, ПОШИРЕННЯ СНІДу ТОЩО.)

- Проблема пияцтва, алкоголізму, наркоманії, проституції та СНІДу на сучасному етапі розвитку держави і їх кримінологічна характеристика.

- Причини і умови, що детермінують пияцтво, алкоголізм, наркоманію, проституцію та СНІД.

- Основні напрямки попередження "фонових явищ", пов’язаних із злочинністю. Зміст і особливості діяльності органів внутрішніх справ щодо запобігання "фоновим явищам".

Тема 15. КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ПОПЕРЕДЖЕННЯ КОРУПЦІЙНИХ ДІЯНЬ

- Поняття корупційних діянь та їх кримінологічна характеристика. Соціальні передумови корупції. Причини та умови корупційних діянь. Запобіжний вплив на соціальні передумови корупції.

- Попередження корупційних діянь: політичні, економічні, правові, організаційно-управлінські та соціально-психологічні заходи. Діяльність державних органів щодо виявлення фактів корупційних діянь та притягнення винних осіб до відповідальності.

- Міжнародний досвід протидії з корупції.

Тема 16. КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЗЛОЧИНІВ У БЮДЖЕТНІЙ СФЕРІ

- Загальна характеристика злочинів у бюджетній сфері. Розміри та масштаб злочинних посягань.

- Суб’єкти злочину.

- Причини та умови вчинення злочинів та правопорушень у бюджетній сфері у тому числі недоліки нормативно-правового регулювання діяльності контрольних органів. Організаційно-правові, економічні та інші заходи попередження правопорушень у цій сфері.

Тема 17. КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЗЛОЧИНІВ У БАНКІВСЬКІЙ СФЕРІ.

- Загальна характеристика злочинів у банківській сфері. Основні причини та умови вчинення злочинів.

- Проблема контролю за відмиванням брудних грошей. Зарубіжний досвід протидії злочинності у сфері кредитно-фінансових відносин. Директиви Ради Європейських співтовариств (від 10 червня 1991 р. і інші). "Про запобігання використанню фінансової системи для відмивання грошей", а також конвенції "Про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом". Створення організаційно-правових та інших передумов мінімізації криміногенних процесів у кредитно-фінансовій сфері.

Тема 18. КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЗЛОЧИНІВ У ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ

- Кримінологічна характеристика злочинів у зовнішньоекономічній сфері.

- Основні причини та умови вчинення злочинів.

- Проблема повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами.

- Основні напрямки попередження злочинів у цій сфері діяльності.

- Ліцензування, квотування, декларування валютних цінностей тощо.

5. ОПИС ДИСЦИПЛІНИ ДИСЦИПЛІНА: «КРИМІНОЛОГІЯ»

Кримінологія є однією з профілюючих дисциплін, які вивчають у вищих навчальних закладах України. Викладання кримінології передбачає дослідження суті і форми проявів злочинності, причини й закономірності її виникнення, її виміру, особи злочинців котрі вчинили злочини,закономірності та форми соціального впливу на причини і умови злочинності з метою попередження й протидії цьому негативному явищу.

Курс “ Кримінологія ” має своїм завданням формувати у студентів ґрунтовні теоретичні і практичні знання щодо використання їх у своїй професійній діяльності.

Вивчення курсу повинно сприяти вихованню у студентів застосовувати отримані знання у сфері запобігання злочинності, як важливого засобу захисту людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканості і безпеки, які визначені в Україні найвищою соціальною цінністю.

Даний курс дає можливість поглибленого вивчення загальних базових положень кримінології про злочинність, кримінологічне прогнозування та планування, а також запобігання злочинності, як в різних сферах народного господарства, так і на міжнародному рівні.

Збагачення студентів теоретичними знаннями передбачає засвоєння ними різних концепцій, поглядів, дискусійних положень з найбільш важливих питань, які є в науці кримінологія, розвиток вміння критично обмірковувати проблемні питання, щоб мати про них свою аргументовану думку, а також розвиток правового мислення, що допоможе правильно орієнтуватися в матеріалі. У зв'язку з цим метою курсу також є не лише детальне вивчення студентами конспектів лекцій та чинного законодавства, керівних роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, підручників і навчальних посібників, а й необхідність вивчення додаткових джерел, що буде сприятиме правильному вмінню аналізувати та тлумачити правові норми чинного законодавства, положення постанов Пленуму Верховного Суду України, застосовувати їх до конкретних обставин; засвоєнню основних проблем науки кримінології; знанню сучасних ефективних засобів протидії злочинності в Україні та світі.

Вивчення кримінології нерозривно пов'язане зі знанням положень інших загальних та спеціальних юридичних дисциплін, зокрема, кримінального права, кримінального процесу, історії держави та права, теорії держави та права, конституційного права, трудового права, кримінально-виконавчого права, оперативно-розшукової діяльності, філософії права, соціології права, психології.

1. Опис навчальної дисципліни

Мета та завдання навчальної дисципліни

Мета: з’ясування соціальної суті та юридичного змісту інститутів, понять та заходів запобігання злочинності, оволодіння вміннями їх наукового та практичного застосування.

Викладення курсу "Кримінологія" переслідує ряд загальних та спеціальних завдань.

До загальних цілей відносяться:

- формування у студентів науково-обґрунтованих уявлень про сучасний стан злочинності в Україні та в світі, про її тенденції і фактори, що її обумовлюють, про особистість злочинця, а також про систему заходів протидії злочинності і окремим її видам;

- розвиток навичок самостійного комплексного аналізу кримінальної ситуації, організації і безпосередньої реалізації заходів профілактики злочинів на локальному рівні (село, селище міського типу, місто без районного поділу, сільський район, район в складі міста).

До спеціальних цілей відносяться:

- формування у студентів теоретично і емпірично обґрунтованих уявлень про організовану і професійну злочинність як про одне з найбільш небезпечних соціально-правових явищ сучасної цивілізації; про факторний комплекс організованої злочинності, а також про спеціальні засоби і методи протидії їй;

- відпрацювання навичок та уміння факторного аналізу походження і діяльності злочинних угрупувань різних видів і рівнів, визначення та реалізація найбільш ефективних соціальних заходів боротьби з такими угрупуваннями.

Досягнення названих цілей забезпечується рішенням таких учбово-наукових завдань:

- забезпечення студентам на лекціях можливості ознайомитись з новітніми науковими та практичними досягненнями у сфері протидії злочинності і окремим її видам;

- створення оптимальних організаційних і методичних умов для самостійного вивчення курсу;

- закріплення на семінарських заняттях знань про злочинність та закономірностей протидії їй;

- розвиток на практичних заняттях навичок та уміння комплексного аналізу локальної кримінальної ситуації, прогнозування, та планування запобігання окремим видам злочинів, у т.ч. організованій злочинності.

6. ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

Структура навчальної дисципліни

Модуль 1.

Змістовний модуль 1.

Поняття кримінології. Причини злочинності. Особа злочинця. Попередження злочинності.

Змістовний модуль 2.

Кримінологічна характеристика та попередження злочинності неповнолітніх, рецидивної та організованої злочинності. Кримінологічна характеристика та попередження злочинів у сфері економіки, бюджетній та банківській сферах.

Теми семінарських занять

Теми практичних занять

Самостійна робота

7. МЕТОДИ НАВЧАННЯ

Методи навчання (гр. methodos – шлях пізнання, спосіб знаходження істини) – це впорядковані способи взаємопов'язаної, цілеспрямованої діяльності викладача й студентів, спрямовані на ефективне розв'язання навчально-вихових завдань. Вони реалізуються через систему способів, прийомів та засобів навчальної діяльності.

Прийоми навчання – це складова методу, конкретні дії викладача і студента, спрямовані на реалізацію вимог тих чи інших методів.

Засоби навчання – це різноманітні навчальні обладнання, що використовуються в системі пізнавальної діяльності (книги, письмове приладдя, лабораторні обладнання, технічні засоби тощо).

При викладенні курсу «Кримінологія» використовуються наступні методи навчання:

1) методи навчання за джерелами передачі і сприйняття інформації. За цією класифікацією виділяються методи: словесні, наочні, практичні, роботи з джерелами (книгою), відеометод.

Словесні методи: розповідь, пояснення, лекція.

Розповідь – це монологічний виклад навчального матеріалу. При викладенні цього курсу цей метод використовується рідко. Як правило, вона містить міркування викладача, аналіз фактів, подій, прикладів, тобто поєднується з поясненням матеріалу, який вивчається (для створення в уяві певного образу).

Пояснення – вербальний метод навчання, за допомогою якого викладач розкриває сутність певного явища (наприклад, злочинності і профілактичних заходів). Він ґрунтується не стільки на уяві, скільки на логічному, кримінологічному мисленні з використанням попереднього досвіду студентів (досвід студентів з певної галузі знань).

Лекція – це метод, за допомогою якого викладач у словесній формі розкриває сутність наукових понять, явищ, процесів, логічно пов'язаних і об'єднаних загальною темою.

Наочні методи: демонстрація, ілюстрація – це метод навчання, який передбачає показ предметів і процесів у натурі, динаміці (наприклад, показник соціально-еконоиічного становища країни, що могли вплинути на стан злочинності).

Ілюстрація – метод навчання, за якого предмети і процеси розкриваються через їх символічне зображення (малюнки, схеми, графіки, статистика тощо).

Практичні методи: вправи, практичне заняття, рольова гра.

Вправи. Суть методу полягає в тому, що студенти виконують багаторазові дії, тобто тренуються у застосуванні засвоєного матеріалу на практиці (наприклад, у роботі «Юридичної клініки», під час рольових або ділових ігор тощо.

Практична робота спрямована на використання набутих знань у вирішенні практичних завдань із тестових завдань і практикумів.

Робота з книгою є одним з найважливіших методів навчання. Головна перевага методу полягає в тому, що студент має можливість багаторазово обробити навчальну інформацію в доступному для нього темпі та в зручний час (підручник, навчальний посібник, монографія, стаття тощо).

Структурний метод навчання за характером логіки пізнання: аналітичний метод, індуктивний метод, дедуктивний метод, продуктивний метод.

Аналітичний метод передбачає мисленневий або практичний розпад цілого на частини з метою вивчення їх суттєвих ознак (наприклад, виду злочинів в галузі народного господарства тощо).

Індуктивний метод – це шлях вивчення явищ від одиничного до цілого (наприклад, ознак злочину для розуміння поняття злочину, а від нього до злочинності суб’єктами злочину).

Дедуктивний метод базується на вивченні навчального матеріалу від загального до окремого, одиничного (наприклад, загальна злочинність, потім родовий і нарешті безпосередній об'єкт злочину тощо).

Методи навчання за рівнем самостійної розумової діяльності: репродуктивний, проблемний, частково-пошуковий, дослідницький.

Репродуктивний метод. Він має такі ознаки: 1) знання студентам пропонуються в готовому вигляді; 2) викладач не тільки повідомляє знання, а й пояснює їх; 3) студенти свідомо засвоюють знання, розуміють їх і запам'ятовують; 4) міцність засвоєння забезпечується багаторазовим їх повторенням (знань).

Метод проблемного викладу знань є перехідним від виконавчої до творчої діяльності (викладач створює проблемну ситуацію і пропонує студентам її розв’язати).

Частково-пошуковий метод включає студентів у пошук шляхів, прийомів і засобів розв'язання пізнавального завдання.

Дослідницький метод спрямований на включення студентів у самостійне розв'язання пізнавального завдання (без повідомлення знань).

8. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ПРОВЕДЕННЯ СЕМІНАРСЬКИХ ТА ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

Згідно з п.3.2 Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах від 02.06.93 р. за № 161, розробленого Міністерством освіти України, Положення про державний вищий заклад освіти, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 1996 року за № 1074, п.2.1.2, Положення про кафедру ВНЗ “Національна академія управління” одним з видів навчальних занять є семінарське заняття.

Семінарське заняття проводиться у відповідності з програмою, тематичним планом Загальної та Особливої частин кримінології згідно з розкладами навчальних занять з тем, що вказані в робочих навчальних програмах і планах семінарських занять. Семінарське заняття проводиться з широким використанням чинного кримінального законодавства і рекомендованих джерел.

Цей вид занять є засобом розвитку у студентів, культури наукового мислення, а також призначений для поглибленого вивчення дисципліни, оволодіння методикою наукового пізнання. Семінарське заняття являє собою групове заняття, яке проводиться під керівництвом викладача, як правило, після прочитаної лекції з відповідної теми курсу і самостійної підготовки студентів групи. Це форма навчального заняття, при якій викладач організує дискусію навколо попередньо визначених тем, до котрих готують тези виступів на підставі індивідуально виконаних завдань (рефератів).

Семінарське заняття - це завжди безпосереднє контактування зі студентами встановлення довірливих відносин, продуктивне педагогічне спілкування. Викладачі формуючи атмосферу творчої роботи, орієнтують на виступи за характером оцінки, дискусії, співвідносячи їх із простим викладом вивчених та підготовлених тем, заслуховуванням рефератів. Викладач дає установку на прослуховування або акцентує увагу студентів на оцінці та обговоренні, залежно від тематики та ситуації. Враховуючи все це, викладач керує дискусією та розподілом ролей. Невпевненим студентам пропонуються окремі полегшені питання, які дають можливість виступити та відчути психологічний стан успіху.

Основними завданнями семінарського заняття є можливість:

- розвивати пізнавальну активність і самодіяльність, уміння творчо застосовувати матеріал лекцій;

- поглиблювати і закріплювати знання, отримані в процесі вивчення предмета;

- сприяти розвитку творчого мислення, вміння логічно висловлювати і аргументувати свої думки, слухати один одного, продуктивно критикувати.

Семінарські заняття виступають також засобом перевірки розвитку і закріплення навичок самостійної роботи, що є однією з найважливіших форм навчальної роботи студентів та сприяють вихованню ініціативи, активності, самостійності в роботі, привчають систематичному, планомірному засвоєнню навчального матеріалу, монографічної та іншої літератури, законодавства та підзаконних нормативних актів.

Відповідно до завдань, змісту в сучасних вищих навчальних закладах поширені семінарські заняття трьох типів:

1. Просемінар. Просемінари у ХVIII-ХІХ ст. існували під назвою
попередніх семінарів для студентів першого семестру. В сучасних умовах в
навчальних планах заняття під такою назвою відсутні, хоч широко застосовуються в педагогічній практиці окремих викладачів. Головне їхнє
завдання – виробити у студента вміння виконувати різноманітні практичні роботи (навчитися працювати з книгою, першоджерелами, реферуванню літератури, складанню тез іншими словами). Просемінари - це своєрідні навчально-методичний комплекси, які проводяться на молодших курсах.

2. Власне семінар. Це традиційне заняття, в якому ставка робиться на закріплення теоретичних відомостей, формування системи знань, підготовку до виконання подальших практичних завдань. Він може проходити у таких формах:

- фронтальне семінарське заняття, що передбачає роботу всіх його учасників над темою та питаннями;

- семінарське заняття з підготовленими доповідями, що передбачає проведення роботи стосовно декількох доповідей. Головна увага – підготовка самої доповіді та співдоповіді, інші учасники семінарського заняття вивчають основні джерела за обраною проблемою;

- комбіноване - співвідносить комбіновані форми роботи, тобто частина питань розробляється всіма учасниками, решта - підготовка доповідей та повідомлень.

Крім цього існує класифікація поділу семінарських занять залежно від ролі, яку вони відіграють в навчально-виховній роботі вищого навчального закладу, і завдань, що ставляться перед ними, на такі групи (види):

- сприйняття поглибленого вивчення певного систематичного курсу -пов'язаний неподільно з лекціями з того чи іншого курсу. З кожної теми студенти мають можливість прослухати не лише лекції викладача, а й самостійно попрацювати над літературою чи іншими навчальними матеріалами. В результаті проведення таких семінарських занять студенти можуть прочитати й законспектувати твори, передбачені для вивчення, осмислити ті питання, які ставляться викладачами на лекціях і виносяться на семінарські заняття, підготувати реферати чи виступи і доповісти їх ними на заняттях. Рівень засвоєння навчального матеріалу студентами, цих предметів значно вищий, ніж з тих, де таких семінарів не передбачено;

- вивчення окремих основних або найважливіших тем курсу – до них відносять ті, що не пов'язані з усіма лекціями курсу. Вивчення деяких дисциплін передбачає в основному лекції і самостійну роботу студентів. Семінарські заняття проводяться з найважливіших тем.

3. Спецсемінар. Спецсемінар дослідницького характеру з незалежною від лекцій тематикою – присвячений більш ґрунтовному вивченню тієї чи іншої наукової проблеми і тому має дослідницький характер. Вони проводяться на старших курсах і мають на меті ширше залучати студентів до науково-дослідницької роботи кафедр і вузу в цілому. Основне, чого набувають студенти на цих семінарських заняттях,– це уміння проводити наукові дослідження з тих чи інших актуальних проблем. Практикується на старших курсах із фахових навчальних дисциплін та дисциплін спеціалізації. Він покликаний поєднувати теоретичну підготовку майбутніх фахівців з їх участю в науково-дослідній роботі.

За дидактичної метою семінари поділяються на заняття по:

- введенню в тему;

- плануванню вивчення теми;

- дослідженню фундаментальних освітніх об'єктів;

- представленню та захисту освітніх досягнень;

- поглибленню, узагальненню і систематизації знань;

- контрольні та залікові семінари;

- аналітичні семінари.

За методикою проведення розрізняють:

- вступні семінари (базується на досвіді та знаннях; студенти збирають інформацію по новій темі та класифікують її);

- оглядові семінари (самостійний огляд студентами всієї теми за допомогою літератури);

- самоорганізуючі семінари (студенти самостійно визначають мету заняття, розподіляють теми рефератів між собою, а в деяких випадках готують реферати за власною ініціативою, доповідають та коментують їх);

- пошуковий семінар (передбачає дослідницьку діяльність студентів);

- семінар - "круглий стіл" (запрошуються фахівці або спеціально підготовлені студенти. Це обмін інформацією, відповіді на питання, колективний пошук нових шляхів вирішення проблеми (якщо вона є)).

1. Аналіз виробничих (управлінських) ситуацій.

2. Вирішення службових задач: наочно, за допомогою відеопосібників і на ЕОМ.

3. Робота з документами і діловими паперами.

4. Моделювання ситуацій та коментар вирішення проблем, що виникають.

Перелік тем практичного заняття визначається робочою навчальною програмою дисципліни. Проведення ґрунтується на попередньо підготовленому методичному матеріалі - тестах для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями, наборі завдань різної складності для їх розв'язування студентами на занятті.

Під час проведення практичного заняття група може бути поділена на підгрупи.

Структура практичного заняття:

- вступ викладача;

- відповіді на питання студентів з матеріалу, що залишився не зовсім зрозумілим;

- практична частина як планова;

- заключне слово викладача.

Різновиди занять залежать саме від практичної частини. Це може бути вирішення задач, тестів, виконання вправ, спостереження, експерименти.

Слід організовувати практичні заняття так, щоб студенти постійно відчували ускладнення завдань, які виконуються, були зайняті творчою роботою, пошуками правильних і точних рішень запобігання злочинності. Велике значення мають індивідуальний підхід і педагогічне спілкування. При розробці завдання і плану заняття викладач повинен враховувати рівень підготовки кожного студента і виступати в ролі консультанта, не принижуючи самостійності та ініціативи студента.

МЕТОДИКА ПІДГОТОВКИ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

Загальна підготовка до практичних занять передбачає визначення їх тематики, розробку планів занять, визначення мінімуму обов'язкової для вивчення літератури, методичних рекомендацій. Проведення практичних занять базується на попередньо підготовленому методичному матеріалі - тести для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями; комплекти завдань різної складності для роботи з ними на занятті.

Підготовка до практичного заняття проводиться поетапно: 1 етап - визначення цілі:

- формування конкретних (окремих) навичок і умінь.

МЕТОДИКА ПІДГОТОВКИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

Надані відомості щодо класифікації семінарських занять повинні зорієнтувати викладача у найперших кроках щодо його підготовки. Адже весь подальший хід роботи залежатиме від того, якого типу семінарське заняття він буде проводити.

Підготовка до семінарського заняття поділяється також на попередню та безпосередню. Попередня підготовка включає збір матеріалів по темі, розробку плану заняття, розробку методичних рекомендацій для проведення заняття; безпосередня - відвідування лекцій по темі семінарського заняття чи ознайомлення з її текстом; опрацювання літератури і нормативних документів, підготовку плану-конспекту і дидактичних матеріалів.

У плані вказується тема, мета, завдання вивчення навчального матеріалу, питання для обговорення, література (обов'язкова та додаткова). Якщо семінарське заняття формулюється у вигляді доповідей, то формулюються теми, до яких додається основна література для ознайомлення кожного учасника заняття. При проведенні комбінованого семінарського заняття визначаються питання для фронтального вивчення та розробляються теми рефератів. За наявності навчально-методичних комплексів необхідність в останніх видах роботи відпадає, тому що учасники семінару працюють відповідно до розробок кафедри.

Отже, алгоритм підготовчої роботи викладача до семінару може виглядати так:

1. Ретельне зваження змісту чергової теми семінарського заняття, її місця в загальній системі занять.

2. Опрацювання необхідної літератури (як рекомендовано для студентів, так і додаткову).

3. Розробка плану проведення семінарського заняття, що включає послідовне викладення в тезисній формі основних положень теми.

4. Складання переліку основних, додаткових і навідних питань.

5. Підготовка ілюстративних прикладів для зв'язку предмета з практикою, з суспільно-політичним життям.

6. Підготовка наочних й допоміжних засобів.

7. Особливо спрогнозувати все те, що, як правило, викликає певні
труднощі в студентів.

8. Розподіли всіх елементів семінарського заняття за часом.

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

Успіх семінарських занять значною мірою залежить від їх раціональної організації та активних методів проведення:

- тематичні дискусії та диспути;

- колективний пошук відповідей і ролей;

- бесіда і вільний обмін думками;

- інформація про конструктивні пропозиції слухачів (курсантів,
студентів);

- ігрове проектування.

Крім організаційних моментів, важливу роль відіграє методика проведення семінарських занять. Основними методами проведення є розповідь викладача (вступне і заключне слово), а також бесіда, ілюстрації і демонстрації, екскурсії. Звичайно, всі вони використовуються не ізольовано, а в єдності. Не існує жодного семінарського заняття, яке б проводилось одним методом. На кожному з них застосовуються різні методи, хоч один з них може бути і домінуючим.

Основною складовою частиною більшості семінарських занять є виступи студентів. А ці виступи можуть бути у вигляді розповіді (інколи включають елементи лекції), ілюстрації і демонстрації. Після виступу студента розгортається бесіда, в якій бере участь як доповідач, так викладач і студенти.

Під час проведення семінарських занять викладач:

- повторює і закріплює знання студентів;

- демонструє неоднозначність підходів до вирішення теоретичних проблем;

- готує до застосування теоретичних відомостей на практиці;

- контролює засвоєння матеріалу.

Семінарське заняття є концентрованим проміжним підсумком всієї навчальної роботи на кафедрах, тому що проведення її на високому теоретичному і методичному рівнях значною мірою обумовлено:

1. Наявністю лекційних матеріалів, що відповідають вимогам сучасності.

2. Методикою читання лекцій.

3. Педагогічною майстерністю викладача.

4. Організацією на кафедрі та факультеті самостійної роботи студентів, постановкою консультаційної роботи на кафедрі і діяльністю навчальних кабінетів.

Під час проведення семінарського заняття слід виділяти і тримати під увагою такі основні компоненти:

- вступне слово викладача (визначається основна мета семінарського заняття; місце, що займають питання даного семінарського заняття в курсі, який вивчається; головні питання семінарського заняття; методичні рекомендації щодо виступу студентів з даної тематики;

- обговорювання питань семінарського заняття (використання обґрунтованих міркувань студентів з приводу виступів учасників семінарського заняття, запитань, які виникають у студентів, організація дискусії, корегування її в межах запланованої теми, короткий висновок після кожного питання);

- заключне слово (реалізація мети семінарського заняття, конструктивний аналіз усіх виступів та відповідей, стимуляція активності студентів).

Студенти під час семінару можуть виступати з рефератами. Кожний доповідач повинен викласти зміст реферату усно за 10-15 хв. Студенти та викладач ставлять запитання, а виступаючі на них відповідають. Після цього виступають рецензенти від студентів, що попередньо ознайомились із текстами рефератів.

Подальший перебіг семінарського заняття передбачає виступи студентів, які зобов'язані висловити свою думку про реферат, про виступи товаришів, викласти суть однієї з проблем, винесених на розгляд на семінарське заняття. Виступ студентів не бажано переривати або виправляти. Робити це можна лише у разі грубих помилок. Після виступу можна ставити запитання.

В кінці заняття керівник підводить підсумки, дає оцінку виступів (якщо цього не було зроблено при обговоренні кожного питання) та настанови щодо підготовки до наступних занять.

Отже, хід семінарського заняття та його структура за традиційною методикою викладання може визначатися наступним чином:

1. Вступ: мотивація навчання, активізація опорних знань.

2. Оголошення теми і мети, порядку проведення.

3. Поступовий розгляд попередньо визначених питань у вигляді виступів, обговорення питання, рефератів, рецензій, відповідей, доповнень до них.

4. Підведення викладачем або сильним студентом загального підсумку заняття.

5. Оголошення завдання, мотивація навчальної діяльності на майбутні заняття.

Загальну схему проведення семінарських занять залежно від мети, яку викладач перед собою ставить, можна представити так:

Заняття - вивчення нових знань:

1. Повідомлення теми і мети заняття.

2. Мотивація навчальної діяльності.

3. Активізація базових знань.

4. Усвідомлення та осмислення нового матеріалу, виділення головного, контроль рівня засвоєння.

Заняття - поглиблення знань та їх систематизація:

1. Повідомлення теми і мети заняття.

2. Мотивація навчальної діяльності.

3. Огляд та активізація раніше вивченого матеріалу.

4. Вивчення зв'язку між темами та розділами раніше вивченого матеріалу.

5. Систематизація вивчених знань.

6. Розгляд окремих деталей та особливостей вивченого матеріалу.

7. Ознайомлення з прийомами роботи з систематизації знань і самоконтролю рівня засвоєння матеріалу.

8. Індивідуалізація домашнього завдання.

Заняття - формування самостійної діяльності:

1. Повідомлення мети і завдань заняття.

2. Видача завдань і ознайомлення з методикою роботи.

3. Виконання роботи.

4. Аналіз одержаних результатів.

5. Виявлення труднощів у роботі.

6. Аналіз та оцінка застосування вивчених методів.

7. Пошук засобів для удосконалення самостійної роботи з матеріалом.

8. Індивідуалізація домашнього завдання.

Заняття проблемне (використання знань в неадекватних обставинах):

1. Повідомлення мети і завдань заняття.

2. Мотивація навчальної діяльності і постановка завдань.

3. Виявлення проблемної ситуації.

4. Висування і обґрунтування гіпотез.

5. Перевірка правильності гіпотез.

6. Аналіз результатів рішень, перевірка правильності обраних методів.

7. Аналіз причин допущених помилок.

8. Індивідуалізація домашнього завдання.

Заняття - формування вмінь і навичок:

1. Повідомлення мети і завдань заняття.

2. Мотивація навчальної діяльності.

3. Актуалізація опорних знань, вмінь і навичок.

4. Ознайомлення з методикою застосування нових знань.

5. Первинне формування вмінь.

6. Ознайомлення з методикою закріплення вмінь та формування навичок.

Крім того, можуть також проводитися заняття закріплення вмінь і навичок; перевірки знань, умінь і навичок; комбіноване заняття, що включає в себе набуття і відпрацювання практичних навичок:

- ігрових (ділова гра, розігрування ролей, ігрове проектування);

- неігрових (аналіз конкретних ситуацій, індивідуальний тренаж, імітаційні вправи).

Останнім часом у методиці проведення семінарських занять застосовується багато різноманітного, практично використовуються різні варіанти їх проведення. Частіше всього це семінарські заняття із заздалегідь підготовленими доповідями. Також застосовуються виступи спеціальних опонентів за доповідями рецензентів, співдоповідачів. В обговоренні доповідей беруть участь усі студенти групи. Таким чином, викладач має можливість краще оцінити ступінь розвитку пізнавальних здібностей та самостійності студента-доповідача, наявність творчого підходу до роботи. Інші учасники отримують цікаву нову інформацію протягом заняття, яка стимулює їх мислення, бажання приймати участь в обговоренні, керівник заняття (викладач) повинен мати обов'язково додаткові питання або вміти підготувати їх, зорієнтувавшись і ході виступів, помічаючи найбільш проблемні та цікаві моменти, які ведуть до подальшої дискусії.

Слід уникати стандартизації семінарських занять, більше урізноманітнювати їх, активізувати пізнавальну діяльність студентів як під час самостійної підготовки, так і на самих заняттях.

Типовими помилками при проведенні семінарських занять є:

1. Намагання викладача перетворити семінар на лекцію, демонстрацію власних знань і професійної компетенції при низькій активності студентів.

2. Повне наслідування лекції, коли на семінарі відбувається буквально дослівний переказ сказаного лектором.

3. Перетворення виступу студентів на діалог “викладач – студент” на фоні інертності аудиторії.

4. Відхід від зазначеної теми семінару, обговорення інших проблем.

5. Недотримання розподілу часу, відсутність пропорції часу при розгляді питань.

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ

Практичне заняття проводиться на підставі методичних рекомендацій по проведенню практичних і лабораторних занять, згідно з п.3.2 Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах від 02.06.93 р. за № 161, розробленого Міністерством освіти України, Положення про державний вищий заклад освіти, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 1996 року за №.1074, п.2.1.2 Положення про кафедру ВНЗ “Національна академія управління”.

Практичне заняття є формою навчального заняття, де викладач організовує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно до сформульованих завдань. Проводяться в аудиторіях або навчальних лабораторіях, оснащених необхідними технічними засобами навчання, обчислювальною технікою.

Практичні заняття – найбільш поширена форма професійного навчання фахівців, що дозволяє найкращим чином реалізувати принцип зв’язку теорії та практики, навчання з життям.

Основними цілями практичних занять є:

- формування у студентів умінь і навичок практичних дій, необхідних спеціалістам для грамотного виконання функціональних обов'язків;

- розвиток у студентів професійно-ділових якостей, що передбачені освітньо-кваліфікаційною характеристикою випускника певного освітнього рівня;

- формування у студентів інтересу до майбутньої спеціальності.

Головна мета набуття практичних умінь і навичок, повинна бути зрозумілою як викладачу, так і студентам.

Його завданнями можуть бути:

- підготовка до самостійного виконання практичних завдань;

- підготовка студентів до контрольних робіт;

- набуття вмінь застосування теоретичних знань на практиці;

- підготовка студентів до майбутньої практичної діяльності тощо.

На цих заняттях викладач організовує розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни, а головне - формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно сформульованих завдань.

Практичні заняття можуть проходити у таких формах:

1. Аудиторні практичні заняття;

2. Практичні заняття в спеціальних класах (кабінетах);

3. Практичні заняття на тренажерах;

4. Практичні заняття на полігонах;

5. Практичні заняття безпосередньо в судах.

Досягнення високого кінцевого результату на практичних заняттях залежить від уміння викладача вибрати найбільш ефективні методи навчання з урахуванням інтелектуального рівня студентів якості їх підготовленості до заняття.

Найбільш розповсюдженими методами є:

1. Вправи (групові і індивідуальні), в ході яких аналізуються і відпрацьовуються:

- різні практичні дії;

- професійні ввідні з прийняттям по них конкретних рішень;

- службові задачі, що відображають поведінку спеціалістів в різних умовах професійної діяльності;

- службові документи;

- формування базових (складних) навичок і умінь, розвиток професійно-ділових якостей.

2 етап - розробка практичного заняття:

- визначення методу (методів)

- проведення; планування

- об'єму задач для відпрацювання;

- уявне конструювання практичного заняття, його частин, блоків.

3 етап - збір матеріалів для практичного заняття. На цьому етапі викладач повинен враховувати такі вимоги:

- реальність і вірогідність матеріалів;

- різноманітність матеріалів, їх новизна;        

- дидактична доцільність і прийнятність матеріалів, їх повчальність;

- посильність засвоєння на високому рівні складності;

- юридична правомірність.

4 етап - підготовка методичних матеріалів до практичного заняття:

- розробка завдань для студентів;

- розробка методичних рекомендацій для викладача;

- розробка засобів наочності і дидактичних матеріалів.

5 етап (факультативний) - обговорення матеріалів практичного заняття з колегами по кафедрі і їх апробація.

6 етап - доопрацювання матеріалів і їх затвердження.

Тож, підготовка викладача до проведення практичного заняття передбачає: відвідування лекції по темі або ознайомлення з нею; вивчення методичних матеріалів; ознайомлення з літературою і нормативними документами; обмін думками з викладачами; підготовку необхідних дидактичних засобів.

Умовами ефективного проведення практичних занять є наступне:

- у розкладі практичні заняття повинні йти за лекціями з необхідним інтервалом, що дає можливість підготуватися до них, і який не повинен бути надто великим;

- вибір завдань, які забезпечують зв'язок теорії з практикою, значення теорії для вирішення соціально-професійних завдань;

- вибір завдань проблемного характеру та пошуку не тільки рішень, але й джерел отримання недостатньої інформації;

- навчання студентів прийомам роботи з джерелами отримання необхідної інформації;

- використання за можливістю доступних технічних засобів
(діапозитиви, перфокарти і т.п.). Розвитку самостійного та творчого мислення сприяє розбір та аналіз різноманітних методів або способів вирішення, виконання практичних завдань, знаходження більш економного та раціонального рішення, стимулювання винахідливості та кмітливості.

Для проведення практичного заняття викладачем готуються відповідні методичні матеріали: тести для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями; набір практичних завдань різної складності для розвязування їх студентами на занятті та необхідні дидактичні засоби.

Викладач повинен самостійно знаходити та вибирати вправи, задачі, завдання творчого характеру, які взаємозв'язані з практикою професійної діяльності студента профілем його спеціальності. Більш поширеним набуває застосування ділової гри, підґрунтям якої є реальна виробнича (службова, практична) ситуація, де студенти поводять себе відповідно до вказаних «ролей», відображують службових осіб, що задіяні у вказаних обставинах.

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

Традиційно до складових елементів практичного заняття належать наступні етапи роботи:

- повторення базового теоретичного матеріалу шляхом фронтальної бесіди у вигляді питань студентам з певною послідовністю або відповіді викладача на незрозумілі питання лекції;

- пояснення нового типу задач з демонстрацією як загальних шляхів та правил рішення, так і розробки алгоритму їх рішення (для великої групи задач);

- організація рішення задач біля дошки (окремі студенти) повністю або самостійно);

- розбір їх рішення із опорою на теоретичний матеріал: пояснення
домашнього завдання - зміст, методика роботи з ним, включаючи посилання на теоретичний матеріал.

На практичному занятті студенти під керівництвом викладача глибоко і всебічно обговорюють питання теми. Для посилення активності і закріплення знань викладач повинен залучати до участі в обговоренні теоретичних і практичних питань якомога більшу кількість студентів. Це досягається постановкою додаткових питань, спрямованих на розкриття, деталізацію різних аспектів основного питання, особливо практичного досвіду, складних ситуацій.

Після обговорення кожного питання викладачу доцільно дати оцінку виступів, акцентувати увагу на найбільш суттєвих положеннях, проблемах і можливих варіантах їх вирішення.

Велику користь на практичних заняттях дають розв'язування задач за методом конкретних ситуацій на основі первинних матеріалів. У кінці заняття викладач виставляє студентам оцінки за ступінь активності при обговоренні питань, за глибину засвоєння матеріалу, а також за належне виконання індивідуальних завдань і вміння використовувати отриманий матеріал. Оцінки, одержані студентом на практичних заняттях, враховуються при виставленн підсумкової оцінки з даної дисципліни.

Якщо студент пропустив заняття або під час занять не показав відповідних знань, йому призначається індивідуальна співбесіда як одна з форм контролю за засвоєнням навчального курсу.

Методика проведення практичних занять може бути різноманітною, вона залежить від авторської індивідуальності викладача, важливо, щоб різноманітними методами досягалася загальна дидактична мета.

Тобто на практичному занятті викладач організовує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентами відповідно до сформульованих завдань.

Найбільш типовими помилками при проведенні відкритих практичних занять є:

1. Робота лише з тими студентами, які мають високі показники успішності;

2. Низький рівень активності групи, відсутність співробітництва і взаємодопомоги.

3. Неврахування рівня підготовленості групи: занадто складні чи занадто легкі завдання.

4. Намагання уникнути проблемних питань, що можуть виникати під час вирішення завдань.

5. Відрив теорії від потреб практики.

6. Диспропорція між індивідуальними і груповими завданнями.

7. Відсутність проміжних висновків, що відділяють одне завдання від іншого.

8. Суттєве порушення запланованого хронометражу.

9. Занадто велика дистанція між викладачем і студентами викладача.

10. Недосягнення поставленої мети.

9. ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ, ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ ТА САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Загальна і особлива частини "Кримінології" розглядаються на семінарських (практичних) заняттях у відповідності до програми курсу "Кримінологія". Вивчення кожної теми на семінарських заняттях органічно поєднує теорію кримінологічної науки та напрямки запобігання та протидії злочинності в Україні. Враховується й зарубіжний досвід протидії злочинності. Приступаючи до вивчення на семінарських заняттях основних концепцій запобігання злочинності та практики її застосування відповідними суб’єктами, студенти повинні творчо закріплювати знання лекційного спрямування, поглиблювати їх з урахуванням аналізу практики діяльності правоохоронних органів, суду, прокуратури та громадських об’єднань.

При проведенні семінарських занять обговорюються основні теоретичні питання кожної теми, висвітлюються наукові дискусії, обговорюється практика запобігання злочинності, розглядаються успіхи і недоліки протидії злочинності, реформаторські нововведення, світовий досвід тощо. Студент, який пропустив семінарські заняття, зобов’язаний вивчити пропущену тему самостійно і в позанавчальний час здати її викладачу в ході усної співбесіди або шляхом написання відповідального реферату. На семінарські заняття відводиться 16 годин для кожної студентської групи. Семінари проводяться по 8 темам, які вказані в програмі курсу "Кримінологія".

В програмі рекомендована основна і додаткова література щодо всього курсу кримінології.

Тема 1. ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ ТА СИСТЕМА КРИМІНОЛОГІЇ

Семінар – 2 години

1. Загальна характеристика предмету кримінології.

2. Методологія науки кримінології.

3. Взаємозв’язок науки кримінології з практикою, з суспільними та юридичними науками.

4. Система курсу кримінології.

5. Сучасний стан розвитку основних напрямів української кримінології.

Теми рефератів:

1. Функції науки кримінології.

2. Співвідношення кримінології та кримінального права.

3. Завдання кримінології та шляхи впровадження наукових рекомендацій в практику протидії із злочинністю.

Рекомендована література

Основна: [1; 13; !5; 16; 43; 46 ]

Додаткова: [35; 51; 4; 5; 18]

Практичне заняття

Вправа 1. Розрахуйте коефіцієнт злочинності для районів “А” і “Б” по таких показниках: район “А” - населення 150 тисяч чоловік, вчинено злочинів за рік 5000; район “Б” - населення 250 тис. чоловік, вчинено злочинів за рік 7,5 тисяч.

Тема 2. ПОНЯТТЯ ЗЛОЧИННОСТІ ТА ЇЇ ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ

Семінар – 2 години

1. Поняття злочинності та її основні види.

2. Кількісні та якісні характеристики злочинності. Співвідношення злочинності та злочину.

3. Поняття латентної злочинності. Обставини, що обумовлюють її існування.

4. Сучасний стан і тенденції злочинності в Україні.

Теми рефератів:

1. Вплив злочинності на безпеку держави.

2. Латентна злочинність та заходи протидії їй.

Рекомендована література

Основна: [2; 13; 14; 15; 18; 43 ]

Додаткова: [47; 49; 55; 57]

Практичне заняття

При підготовці до заняття необхідно пам’ятати, що як і всяке соціальне явище, злочинність має кількісні і якісні показники. Серед них необхідно розрізняти стан, коефіцієнт, структуру, питому вагу, характер, динаміку, географію злочинності.

Виконуючи практичне завдання, необхідно відрізняти структуру злочинності від географії злочинності, яка означає розподіл злочинів по географічних регіонах, областях, районах і адміністративних дільницях.

Вправа 1. Розрахуйте коефіцієнт злочинності для районів “А” і “Б” по таких показниках: район “А” - населення 150 тисяч чоловік, вчинено злочинів за рік 5000; район “Б” - населення 250 тис. чоловік, вчинено злочинів за рік 7,5 тисяч.

Вправа 2. На території міста мешкає 400 тис. осіб, в т. ч.: чоловіків -196 тис., жінок - 204 тис. Осіб до 14 років - 60 тис., від 14 до 18 років - 70 тис., від 18 до 55 років 258 тис., від 55 і старше - 12 тис.

За рік в місті зареєстровано: навмисних злочинів 10200 і з необережності - 3100. Серед зареєстрованих злочинів: 1050 - насильницьких, 2350 - корисно-насильницьких, 6800 - корисних.

Групою було вчинено 1900 злочинів в яких приймало участь 670 осіб, в т. ч. 120 неповнолітніх. В громадських місцях було вчинено 2350 злочинів. Всього за вчинені злочини було заарештовано 4930 осіб, в т. ч.: неповнолітніх -340 осіб, жінок - 417, чоловіків - 4173.

Визначте: 1. Стан злочинності у місті.

2. Загальний і можливі спеціальні коефіцієнти.

3. Структуру злочинності в місті і питому вагу її окремих видів.

4. Питому вагу осіб, що приймали участь у вчиненні злочинів.

Вправа 3. З’ясуйте динаміку злочинності в одному із районів Н-ської області, яка наведена в таблиці за останні 5 років:

- абсолютний ріст;

- темп росту;

- темп приросту

Тема 3. ПРИЧИНИ ЗЛОЧИННОСТІ

Семінар – 2 години

1. Поняття причин та умов злочинності в кримінології.

2. Класифікація причин та умов злочинності.

3. Причини та умови злочинності в Україні на сучасному етапі.

Теми рефератів:

1. Детермінанти і їх вплив на злочинність.

2. Кримінологічний аналіз факторів впливу на злочинність і внутрішню безпеку України.

Рекомендована література

Основна: [6; 7; 13; 16; 35; 46; 55]

Додаткова: [ 22; 24; 25; 26; 31; 48]

Тема 4. ОСОБА ЗЛОЧИНЦЯ В КРИМІНОЛОГІЇ

Семінар – 2 години

1. Кримінологічна характеристика особи злочинця.

2. Структура особи злочинця.

3. Соціальне та біологічне в особі злочинця їх співвідношення та розбіжності.

Теми рефератів:

1. Історія розвитку кримінологічного вчення про біологічні детермінанти особи злочинця.

Рекомендована література

Основна: [13; 15; 18; 39; 43]

Додаткова: [ 32; 35; 48; 57]

Тема 7. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИННОСТІ

Семінар – 2 години

1. Поняття запобігання злочинності.

2. Класифікація запобіжних заходів.

3. Суб’єкти запобігання злочинності та їх взаємодія.

4. Правова основа кримінологічного запобігання злочинності.

Рекомендована література

Основна: [1; 3; 6; 7; 8; 11; 14;16;38]

Додаткова: [23;24;30; 54]

Тема 11. КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ЗАПОБІГАННЯ ОРГАНІЗОВАНОЇ ТА ПРОФЕСІЙНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ

Семінар – 2 години

1. Поняття організованої та професіональної злочинності

2. Кримінологічна характеристика професіональної і організованої злочинності.

3. Причини і умови, що детермінують ці види злочинності.

4. Запобігання професійній та організованій злочинності.

Тема реферату:

1. Досвід зарубіжних органів поліції щодо запобігання організованій злочинності.

Рекомендована література

Основна: [6; 22; 23; 24]

Додаткова: [18; 49; 50]

Тема 12. КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИНАМ У СФЕРІ ЕКОНОМІКИ

Семінар – 2 години

1. Кримінологічна характеристика злочинів у сфері економіки.

2. Фактори впливу на злочинність в сфері економіки.

3. Суб’єкти запобігання злочинності в сфері економіки.

4. Загально-соціальні та спеціально-кримінологічні заходи протидії злочинності в сфері економіки.

Тема реферату:

1. Основні напрямки концептуального підходу протидії злочинності в економічній сфері в Україні.

Рекомендована література

Основна: [8; 24; 25; 26; 27]

Додаткова: [29; 31; 36; 38; 45; 46]

Тема 15. КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА КОРУПЦІЙНИХ ДІЯНЬ ТА ЇХ ЗАПОБІГАННЯ

Семінар – 2 години

1. Поняття корупційних діянь та їх вплив на злочинність.

2. Детермінанти корупційної злочинності.

3. Суб’єкти протидії корупційній діяльності та їх взаємодія.

4. Зарубіжний досвід у протидії корупційній злочинності.

Тема реферату:

1. Організаційно-правові основи кримінологічної системи протидії корупції.

Рекомендована література

Основна: [1; 3; 6; 14; 24; 25; 38; 39; 50]

Додаткова: [26; 28; 48; 53; 55]

10. САМОСТІЙНА РОБОТА СТУДЕНТА ТА МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ СТОСОВНО ТАКОЇ РОБОТИ

Самостійна робота студента передбачає:

- Підготовку до семінарських, практичних занять, контрольних робіт (опрацювання лекційного матеріалу, законодавчих та інших нормативных матеріалів, навчальної літератури, спеціальних джерел і інформації, періодики тощо);

- Виконання індивідуальних завдань;

- Опанування матеріалу, що винесений цілком на самостійне опрацю-вання згідно з робочою програмою;

- Написання контрольних та курсових робіт;

- Підготовка до захисту та іспиту.

- Опрацювання тестів для самостійної роботи.

Методичні рекомендації з організації самостійної роботи

Самостійна підготовка є важливою складовою частиною навчального процесу. Вона ставить за мету успішне оволодіння студентами курсу кримінології, вироблення у них навичок і вміння правильного застосування теоретичних положень протидії злочинності в практичній діяльності юристів. Досягнення цієї мети потребує від студентів навичок самостійного мислення, оволодіння методами аналізу наукових проблем, методикою роботи з літературою і законодавчими матеріалами.

Самостійна робота студентів при вивченні кримінології має місце в процесі підготовки до семінарських та практичних занять, іспиту при написанні рефератів, контрольних та курсових робіт, доповідей і повідомлень для виступів на наукових семінарах і конференціях. Її формами являються: вивчення відповідних положень Конституції України, законів, підручників і навчальних посібників, монографічної літератури і статей, постанов пленуму Верховного Суду України, конспектів лекцій, підбір необхідних матеріалів судової та слідчої практики, запобігання злочинності.

При підготовці до семінарських та практичних занять результати само-стійної роботи відображаються у вигляді конспектів керівних матеріалів і рекомендованої літератури, робочих планів виступів студентів на названих заняттях, письмового вирішення задач і виконання завдань.

Основою правильної організації самостійної роботи студентів являється її планування у відповідності з відведеними для цього бюджетом часу.

Починати самостійне вивчення теми і її питань потрібно з роботи над керівними матеріалами. Опрацювавши рекомендовану літературу і документи, студент повинен з’ясувати задачі щодо боротьби із злочинністю (окремими видами злочинів), по удосконаленню діяльності правоохоронних органів. В ряді випадків вивчення керівних матеріалів вимагає від студента з’ясування вміщених в них методологічних положень, що служать основою теоретичної розробки інститутів кримінології.

Після глибокого осмислення змісту керівних матеріалів, студент повинен скласти їх конспект. Як правило, конспект повинен бути невеликим по обсягу, оскільки кафедра рекомендує лише окремі сторінки підручників, що відносяться до проблем кримінології, що вивчаються.

Закінчивши конспектування керівних матеріалів студент вивчає рекомендовані закони.

Після цього потрібно вивчити конспект лекції по даній темі, відповідні глави підручника чи навчального посібника. Завершення цієї частини самостійної роботи дозволяє студенту мати мінімум знань по темі, але недостатньо для глибокого засвоєння питань, що вивчаються.

Глибоке засвоєння теоретичних аспектів теми вимагає від студента вивчення рекомендованої монографічної (додаткової) літератури і журнальних статей. Ця робота найбільш відповідає виробленню вміння самостійно мислити. Вивчаючи в складній дискусії кримінологічні проблеми, усвідомлюючи їх, порівнюючи спірні питання, оцінюючи надійність і ефективність їх аргументації, студент, по-перше, отримує глибокі теоретичні знання, необхідні для юриста вищої кваліфікації, по-друге, вчиться формулювати свою позицію по теоретичним питанням, обгрунтовуючи її.

Конспектування додаткової літератури не являється обов’язковим.

Сума знань по темі, отриманих з названих джерел, дозволяє студенту перейти до вирішення задач і виконання завдань. Рішення викладається письмово, в робочому зошиті без переписування умови задачі. Воно повинно бути аргументованим.

Самостійна робота при підготовці до екзамену і заліків не потребує конспектування і вирішення тестів і задач, являє собою повторення пройденого матеріалу. При цьому особлива увага приділяється незадовільно вивченим питанням і темам (питання організації самостійної роботи при написанні рефератів, курсових і контрольних робіт викладається в окремих методичних рекомендаціях).

Роль викладача в організації самостійної роботи студентів полягає в наданні допомоги в здійсненні цієї важливої роботи і контролі за її проведенням.

Надання допомоги в організації самостійної роботи має місце в процесі читання лекції, проведення семінарських та практичних знань, групових та індивідуальних консультацій.

На лекціях студентам даються рекомендації методичного характеру про те, як вивчати кримінології, яку основну та додаткову літературу, законодавчі акти, постанови пленуму Верховного Суду України потрібно опрацювати. При проведенні самостійних і практичних занять викладач звертає увагу студентів на особливу важливість вивчення певних нормативних актів і літературних джерел для засвоєння тієї чи іншої теми, конкретного питання. Важливу роль для правильної організації самостійної роботи студентів має їх особисте спілкування з викладачем в процесі індивідуальних консультацій. При особистому спілкуванні з викладачем, студент має можливість задати йому питання, почути його роз’яснення по проблемам, що його цікавлять, отримати поради по плануванню самостійної роботи, по раціональному опрацюванню правової, соціологічної, психологічної тощо літератури, по методиці зібрання матеріалу для виконання курсової роботи, реферату, наукової доповіді чи повідомлення і т.д. В цілому таке спілкування пробуджує у студента інтерес до кримінології, розширює його наукові інтереси і часто викликає потяг до більш глибокого з’ясування теоретичних проблем даної науки шляхом заняття науково-дослідницькою роботою в науковому семінарі, проблемній групі студентів.

Контроль за самостійною роботою студентів викладач здійснює на семінарських та практичних заняттях, в процесі прийняття екзамену. Але найбільш дієвою формою контролю є систематична перевірка викладачем ведення студентами конспектів лекцій і першоджерел, а також робочих зошитів. Після таких перевірок викладач дає вказівки студентам по усуненню недоліків при веденні названих зошитів.

Вся робота викладача по організації самостійної роботи студентів повинна бути направлена на вироблення у них переконання про необхідність глибокого знання кримінології, що викликано вимогами їх професійного обов’язку. Таке знання необхідно не тільки для правильної відповіді на іспиті, але й для вірного застосування запобіжних заходів щодо злочинності в майбутній практичній діяльності.

11. Методичні рекомендації з підготовки реферативних повідомлень

Вибір теми реферативного повідомлення проводиться студентами до початку занять за узгодженням з викладачем, який проводить семінарські, практичні та інші заняття у відповідних навчальних групах. Перевагу слід віддавати питанням, які мають важливе теоретичне та практичне значення, або є найбільш складними для опанування і зв’язку з цим потребують більш широкого й детального розгляду:

Мета:

- більш поглиблене засвоєння студентами важливих теоретичних положень, які виносять на розгляд семінарського чи практичного заняття; зв’язок цих положень з діяльністю правоохоронних органів;

- прищеплення студентам навичок самостійної роботи з нормативними матеріалами і літературними джерелами;

- контроль знань студентів навчального матеріалу.

Структура:

Реферативне повідомлення передбачає слідуючі частини: вступ, описова частина, висновки.

У вступній частині розкривається актуальність теми, перелік рекомендованої літератури. При цьому бажано витримувати слідуючу послідовність:

- закони та інші нормативні акти;

- навчальна, монографічна та інша література;

- слідча та судова практика.

В основній частині розкривається суть питання, аналізуються нормативні матеріали, точки зору вчених, які досліджували і досліджують цю проблему в даний час вказується важливість запобіжних заходів для практики, висловлюється та обгрунтовується думка студента, наводиться теоретичний матеріал та практика застосування заходів протидії злочинності.

Висновок передбачає стисле резюме із найбільш важливих положень питання, що викладене в реферативному повідомленні.

Оформлення:

Реферативне повідомлення повинно бути виконане самостійно, і надруковане. Аркуші підшиваються та нумеруються. На титульному листі вказується назва роботи, прізвище виконавця, номер навчальної групи. Використану по тексту літературу необхідно вказувати у квадратних дужках із порядковою нумерацією, що зазначена в списку використаних джерел.

Обсяг роботи не повинен перевищувати 8-10 сторінок формату А – 4.

Методика:

Перед тим, як розпочати написання реферату, необхідно вивчити літературу, передбачену планом по даній темі та рекомендовану викладачем.

Методологічною основою роботи повинні бути праці по філософії та соціології права, державні документи щодо питань протидії злочинності в Україні. У зв’язку з тим, що в останні роки в чинне законодавство України внесено багато змін та доповнень, студентам, які готують реферативні повідомлення, необхідно обов’язково враховувати ці положення.

Щоб реферат був змістовним і відповідав вимогам, які пред’являються до такого виду робіт, студенту який його виконує, важливо “схопити” суть питання, іншими словами, те головне без чого неможлива сама його постановка. Це найбільш складна і відповідальна сторона роботи, що виконується, тому вона вимагає глибокого знання того чи іншого питання.

Структурно-описова частина реферативного повідомлення повинна мати слідуючий вигляд:

- спочатку окреслюється суспільно-політична характеристика питання яке розглядається, його практичне значення;

- аналізується нормативний матеріал (закони, укази, постанови, відомчі накази, інструкції), керівні роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, літературні джерела: статистичні дані МВД, ГПУ, СБУ, державної судової адміністрації тощо, висвітлюється особиста думка студента відносно тієї чи іншої позиції питання, яке розглядається, чи його згода з однією із думок, висловлених в літературі.

Кожна думка, незгодна з відомими точками зору має бути обгрунтована. Це означає, що студент, посилаючись на нормативний матеріал, судову та слідчу практику (з вказівкою джерела інформації) або шляхом логічних висновків повинен довести життєвість, приорітет своєї позиції.

Реферативне повідомлення може супроводжуватись з використанням ТЗН. На кожне реферативне повідомлення відводиться в середньому 10 хвилин ТЗН.

Реферативне повідомлення обов’язково оцінюється викладачем.

12. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ з написання і захисту курсових робіт

1. Тему курсової роботи студент вибирає самостійно із переліку тем курсових робіт, що пропонується в цих методичних рекомендаціях.

2. Перед написанням курсової роботи необхідно скласти список літератури, яка підлягає вивченню, уважно з нею ознайомитися. На підставі отриманих знань складається план курсової роботи. План необхідно узгодити з викладачем, який веде в групі семінарські і практичні заняття.

3. У зв’язку з тим, що за останні роки в діюче законодавство внесено ряд змін і доповнень, студентам при підготовці курсових робіт необхідно враховувати положення нових законів.

4. Курсова робота повинна носити самостійний характер. Недопустимо запозичення тексту, фактичних даних з літературних джерел без оформлення посилання на них.

5. Щоб курсова робота була змістовною і відповідала всім вимогам, студент повинен глибоко зрозуміти суть написання. Це найбільш важливий, складний і відповідальний момент підготовчого етапу написання курсової роботи.

6. Розкрити основні елементи злочину.

Структурно-описувальна частина курсової роботи повинна бути представлена таким чином:

1) Спочатку дається суспільно-політична характеристика питання, що розглядається.

2) Розкривається його практична значимість.

3) Аналізується нормативний матеріал (закон і підзаконні акти), керівні роз’яснення пленуму верховного Суду України, літературні джерела, програми боротьби із злочинністю.

4) Приводиться думка студента по тій чи іншій позиції з питання, що розглядається, або його згода з одним із суджень, що приведено в літературі. Кожна думка, непогодження з відомими точками зору повинна бути обгрунтована. Це значить, що студент, посилаючись на нормативний матеріал, судову і слідчу практику (з вказанням джерела інформації) або шляхом логічного висновку, повинен показати “Життєвість”, приорітет своєї позиції в дискусії.

Оформлення курсової роботи. Текст повинен бути надрукований.

На першому (титульному) листі вказують найменування роботи, прізвище і ініціали виконавця, номер навчальної групи. Оптимальний обсяг роботи 25-30 сторінок тексту набраних на комп’ютері, формату А – 4.

В кінці роботи дається список використаної літератури вказуючи автора (авторів), повне найменування джерела, видавництва, рік його видання, сторінки, з яких приводяться цитати або інший матеріал. При цьому джерела в списку приводяться в такій послідовності:

1) Методологічні матеріали;

2) Закони та інші нормативні акти;

3) Навчальна, монографічна та інша література.

Згідно з Конституцією Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. В Україні визначається і діє принцип верховенства права. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість.

Професійний рівень юристів багато в чому визначається вмінням правильно тлумачити закони та інші нормативні акти, своєчасно і правильно приймати правові рішення, юридичного грамотно складати ділові документи.

Ці завдання необхідно вирішувати на протязі всього навчального процесу і зокрема, важливе знання в закріпленні знань студентів, вироблені в них творчого підходу в отриманні навичок самостійної професійної діяльності займає курсова робота. Вона покликана сприяти закріпленню теоретичних знань, отриманих в процесі вивчення кримінології, привиттю практичних навичок та навичок науковог-дослідницької роботи.

Крім того, при перевірці курсових робіт та в ході їх захисту, здійснюється контроль знань студентів, виявляються ті з них, хто схильний до наукової роботи. Останні можуть залучатись, за їх бажанням, до НДР, готуватись до вступу в аспірантуру.

Результати рецензування курсових робіт показують, що більшість студентів сумлінно відносяться до цього навчального завдання, дотримуються вказівок викладачів і рекомендацій, що містяться в навчально-методичній літературі.

Але деякі студенти виконують роботу недоброякісно, допускають серйозні помилки.

Найбільш характерними з них є:

1. В роботах не використовуються, або використовуються недостатньо нормативні матеріали, судова практика, літературні джерела.

2. Роботи виконуються без урахування змін, внесених в діюче кримінальне законодавство.

3. В роботах студенти посилаються на постанови Пленуму Верхов-ного Суду України або роблять посилання на постанови, які втратили юридичну силу. Тому окремі питання розкриваються повер-хово або неправильно. Щоб не допускати подібних помилок, необхідно користуватись Вісником Верховного суду, постановами вищого судового органу, Збірником постанов Пленуму верховного Суду України.

4. Мають місце випадки, коли студенти не проявляють необхідної самостійності і творчого відношення до виконання курсових робіт, а дослівно переписують текст із того чи іншого джерела. Механічне запозичення не сприяє глибокому, творчому вивченню і засвоєнню програмного матеріалу. Тому такі роботи до захисту не допускаються.

Проте студенти мають право опиратися в своїй роботі на відповідну навчальну і монографічну літературу по даній проблемі.

Якщо при цьому він приводить цитату або запозичує із літературного джерела якісь теоретичні положення (наприклад: визначення, висновки соціологічного чи психологічного дослідження, результати узагальнення судової практики. думку автора літературного джерела з того чи іншого приводу і т.п.), то в обов’язковому порядку належить робити посилання на літературне джерело. По діючому зараз ГОСТу дослівно запозичений текст береться в лапки, в кінці його ставиться символ, а в підряднику – прізвище і ініціали автора названої роботи, місце видання, назва видавництва, рік видання і номер (номери) сторінок, на яких в джерелі вміщений текст.

Кримінологія – наука про злочинність, окремі її види та конкретні злочини, їх взаємодію з різними явищами й процесами, результативність застосованих заходів по боротьбі зі злочинністю.

У випадку коли запозичений текст (думка, ідея і т.п.) перефразується, в виносці перед прізвищем автора ставиться "Див.": Наприклад: "на думку відомої російської вченої Н.Ф. Кузнецової, злочинність визначається як відносно масове, історично мінливе соціальне, що має кримінально-правовий характер, явище класового суспільства, яке складається з усієї сукупності злочинів, що вчиняються в певній державі у певний період часу.*

Якщо ж робота, із якої запозичений текст, опублікована в журналі, збірнику праць, матеріалів науково-практичної конференції і т.п. в виносці після прізвища автора (авторів) і назви роботи ставляться дві косі риски і далі назва журналу (збірника праць і т.п.), рік видання, номер і сторінка, із якої взято текст для курсової роботи. Наприклад: "як показують узагальнення судової практики, що проводяться в судах, підлітками вчиняється 44 % крадіжок індивідуального майна громадня, 27 % хуліганств, 16% розкрадань майна. При цьому 80 % злочинів вчиняються особами у віці від 16 до 17 років".**

___________

*Кузнецова Н.Ф. Преступность и преступление.- М.: Изд-во Моск. ун-та, 1969.- С. 173. **

** Див. Румянцев А. Практика рассмотрения дел о преступлениях несовершеннолетних // Сов. юстиция. – 1987. –С.11.

Так оформлюються і виноски при посиланнях на закони, укази і постанови верховних органів влади і управління нашої держави, постанови Пленуму Верховного суду України і інші матеріали, що опубліковані в періодичній пресі.

Виноски на кримінальний і інший кодекси не потрібні, крім випадків запозичення тексту із коментаря до деякої статті чи необхідності звернути увагу.

13. ТЕМАТИКА КУРСОВИХ РОБІТ

1. Поняття злочинності.

2. Методи кримінологічних досліджень.

3. Понятя особи злочинця.

4. Причини та умови злочинності.

5. Класифікація причин та умов злочинності.

6. Система суб’єктів спеціальної профілактики злочинця.

7. Профілактична діяльність органів внутрішніх справ.

8. Кримінологічна характеристика причин і умов організованої злочинності.

9. Попередження рецидивної злочинності.

10. Кримінологічна характеристика злочинців у банківській сфері та їх попередження.

11. Зарубіжний досвід боротьби зі злочинністю у сфері кредитно-фінансових відносин. Проблема контролю за відмиванням брудних грошей.

12. Основи віктимології.

13. Кримінальна безпека людини, суспільства, держави.

14. Історія розвитку кримінології.

15. Кримінологічна характеристика жіночої злочинності.

16. Участь громадськості в профілактичній діяльності.

17. Пияцтво і злочинність.

18. Кримінологічна характеристика професійної злочинності.

19. Кримінологічна характеристика злочинності неповнолітніх.

20. Прокуратара як суб’єкт попередження злочинів.

14. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ з написання контрольних робіт

Тему контрольної роботи студент вибирає самостійно з переліку тем контрольних робіт, що пропонуються в цих методичних рекомендаціях, виходячи з останньої цифри номера залікової книжки,.

Перед написанням контрольної роботи необхідно скласти список літератури, яка підлягає вивченню, уважно з нею ознайомитися.

Контрольна робота повинна носити самостійний характер, бути змістовною і вичерпною.

При аналізі злочинності в конкретній сфері народного господарства або організованої чи рецидивної злочинності необхідно розкрити основні елементи:

1) Злочинність як суспільно-правове явище;

2) Особа злочинця;

3) Причини та умови (детермінанти) злочинності;

4) Попередження злочинності;

5) Жертва злочину.

15. ТЕМАТИКА КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ

Варіант 1.

1. Поняття науки кримінології.

2. Характеристики насильницьких злочинів.

Варіант 2.

1. Становлення та розвиток кримінологічної науки.

2. Кримінологічні аспекти незаконного обігу наркотичних речовин.

Варіант 3.

1. Злочинність як об’єкт кримінологічного вивчення.

2. Кримінологічна характеристика корисливої злочинності.

Варіант 4.

1. Поняття криміногенної детермінанти та особливості криміногенної детермінації на сучасному етапі в Україні.

2. Кримінологічна характеристика професійної злочинності.

Варіант 5.

1. Латентна злочинність.

2. Кримінологічна характеристика організованої злочинності.

Варіант 6.

1. Віктимологія.

2. Кримінологічна характеристика злочинності неповнолітніх.

Варіант 7.

1. Методи кримінологічних досліджень.

2. Пияцтво і злочинність.

Варіант 8.

1. Попередження злочинності.

2. Специфіка детермінації та особливості протидії корупції.

Варіант 9.

1. Кримінологічне прогнозування.

2. Кримінологічна характеристика жіночої злочинності.

Варіант 10.

1. Кримінологічне планування.

2. Кримінологічна характеристика рецидивної злочинності.

Варіант 11.

1. Особа злочинця та основні напрямки її кримінологічного вивчення.

2. Кримінологічна характеристика економічної злочинності.

Варіант 12.

1. Елементи механізму вчинення конкретного злочину.

2. Кримінологічна характеристика злочинів у банківській сфері.

Варіант 13.

1. Система суб’єктів спеціальної профілактики злочинів.

2. Кримінологічна характеристика транспортної злочинності.

Варіант 14.

1. Історія розвитку кримінології.

2. Попередження злочинів у зовнішньоекономічній сфері.

Варіант 15.

1. Зарубіжні кримінологічні теорії.

2. Кримінологічна характеристика злочинів у бюджетній сфері.

Варіант 16.

1. Співробітництво держав у протидії злочинності в рамках ООН.

2. Правові основи профілактичної діяльності.

Варіант 17.

1. Правоохоронні органи як суб'єкти попередження злочинів.

2. Кримінологічна характеристика злочинів у зовнішньоекономічній сфері.

Варіант 18.

1. Поняття індивідуальної профілактики.

2. Загальна характеристика комплексної цільової програми протидії злочинності.

Варіант 19.

1. Кримінологічна характеристика причин та умов організованої злочинності.

2. Участь громадськості в профілактичній діяльності.

Варіант 20.

1. Поняття загальної кримінологічної профілактики.

2. Прокуратура як суб'єкт попередження злочинів.

16. ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ ДО ЗМІСТОВНИХ МОДУЛІВ

МОДУЛЬНА КОНТРОЛЬНА РОБОТА №1

«НАУКА КРИМІНОЛОГІЯ ТА ПРАКТИКА ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИННОСТІ»

Вивчивши зміст Загальної частини курсу «Кримінологія», систематизуйте засвоєну інформацію по алгоритму визначеному в модульній таблиці з незаповненими клітинами:

* заповніть кожну клітинку ключовими словами, відповівши на питання та даючи відповідні визначення;

* кожне ключове слово потрібно доповнити відповіддю, що надасть змогу отримати набір тез;

* у заповненій вами таблиці проведіть співставлення тез по вертикалі і по горизонталі, зробіть висновки;

* вибрані вами тези слід побудувати так, щоб отримати логічно збудовані вами відповіді щодо запропонованих питань модульної таблиці;

* з кожним модулем вашої траєкторії відповіді попрацюйте в логіці самостійних міркувань, пропозицій: обґрунтування, уточнення, критика;

* проаналізуйте найбільш цікаві та значимі, з вашої точки зору, модулі, надайте їх у вигляді нових таблиць, тобто повторіть запропонований алгоритм.

Данна робота є основою модульного навчання та продуктивна. Вонанацілена на розвиток логічного мислення та сприяє засвоєнню знань та професійних кримінологічних навиків.

МОДУЛЬНА КОНТРОЛЬНА РОБОТА №2

«КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА І ЗАПОБІГАННЯ РЕЦИДИВНІЙ ТА ПРОФЕСІЙНІЙ ЗЛОЧИННОСТІ»

Дослідивши вивчені теми, систематизуйте всю засвоєну інформацію по алгоритму, заданому в модульній контрольній роботі, що надано в таблиці з незаповненими клітинками:

* заповніть кожний файл ключовим словом чи словосполученням, щоб відповісти на питання та надати відповідне визначення;

* із наданих вами відповідей проведіть співставлення по вертикалі та по горизонталі, зробіть висновки;

* тези слід вибудувати так, щоб отримати запропоновану вами логічну лінію відповіді щодо запропонованого змісту;

* з кожним модулем вашої траєкторії відповідей потрібно попрацювати в логіці особистісних умозаключень: доповнень, уточнень, критики;

* проаналізуйте найбільш цікаві ті значимі для вас модулі, в разі потреби зробіть нові таблиці;

* у підсумку визначте, що для вас найбільш вагоме, задоволені ви чи ні своїми результатами.

17. ТЕСТОВІ ТА ТВОРЧІ ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПІДСУМКОВИХ КОНТРОЛІВ

1. Кримінологія – це:

а) кримінально-правова наука;

б) філософсько-правова наука;

в) психологічно-правова наука;

г) соціально-правова наука;

д) правова наука.

2. Що входить в зміст предмету кримінологія:

а) причини і умови злочинності;

б) попередження злочинності;

в) дослідження злочинності;

г) знаряддя вчинення злочину.

3. Кримінологія вивчає питання які:

а) тільки входять в її предмет;

б) входять в предмет психології;

в) не тільки входять в її предмет;

г) входять в предмет віктимології.

4. По рівню узагальнення науково-правової інформації кримінологія поділяється на:

а) загальну;

б) спеціальну;

в) не поділяється;

г) загальну і особливу частини.

5. У кримінології Ч.Ломброзо є родоначальником:

а) біологічного направлення;

б) соціального направлення;

в) кримінального направлення;

г) психологічного направлення.

6. Кого вважають засновником соціального направлення в кримінології:

а) Г.Тару;

б) Е. Дюркгейма;

в) Р.Гарофалло;

г) Є.Сатерленда.

7. Зазначте, які методи з перерахованих відносяться до методів кримінальної статистики?

а) метод експертних оцінок;

б) метод екстраполяції;

в) метод моделювання;

г) метод масового спостереження

8. Метод групування в статистиці - це:

а) розчленовування сукупності досліджуваних явищ на окремі якісні однорідні види;

б) розчленовування сукупності досліджуваних явищ на окремі кількісні однорідні види;

в) сукупність досліджуваних явищ;

г) розчленовування сукупності досліджуваних явищ на окремі кількісні або якісні види.

9. Зазначте, що входить у види групувань:

а) конкретні;

б) варіаційні;

в) внутрішні;

г) зовнішні.

10. Мета аналітичних групувань:

а) установлення взаємозалежності досліджуваних явищ;

б) розчленовування маси явищ на якісно однорідні категорії;

в) характеристика структури сукупності;

г) розчленовування маси явищ на кількісні категорії.

11. На які галузі поділяється правова статистика:

а) кримінально-правові і цивільно-правові галузі;

б) цивільно-правові й адміністративні галузі;

в) кримінально-правові, цивільно-правові й адміністративно-правові галузі;

г) кримінально-правові й адміністративно-правові галузі.

12. Назвіть види статистичного спостереження по факту часу:

а) суцільні;

б) поточні;

в) облікові;

г) вибіркові.

13. Карткова система формулярів - це система, при якій:

а) кожна одиниця сукупності й усі її ознаки реєструються на окремій картці;

б) в одному часопису або формулярі реєструються зведення про декількох одиниць спостереження.

14. До основних задач статистичного вивчення злочинності відносять:

а) вивчення латентної злочинності;

б) вивчення злочинності в містах;

в) вивчення жертви злочинів;

г) вивчення особи злочинця.

15. Відносні показники статистики - це коефіцієнти злочинності, що:

а) характеризують поширеність злочинності серед населення по території, областям, окремим категоріям населення;

б) дозволяють визначити який вид злочинів переважає в структурі злочинності;

в) характеризують зміни явищ у часі;

г) характеризують зміни явищ у часі і просторі.

16. Назвіть ознаку злочинності:

а) історично стійкий характер;

б) соціально-правовий характер;

в) індивідуальний характер.

17. Стан злочинності - це:

а) абсолютне число злочинів, вчинених на визначеній території і за визначений період часу;

б) відносне число злочинів, вчинених на визначеній території і за визначений період часу;

в) відношення числа злочинів до чисельності осіб, що учинили злочини на визначеній території і за визначений період часу.

18. Питома вага злочинності - це:

а) співвідношення числа злочинів або числа злочинців до чисельності населення;

б) інтенсивність прояву злочинності в досліджуваному середовищі на даній території за визначений час;

в) процентне співвідношення числа злочинів до числа осіб, що вчинили злочини;

г) процентне співвідношення визначеної частини злочинності до її загального показника.

19. Зазначте, що з перерахованого відноситься до кількісних показників злочинності:

а) стан злочинності;

б) структура злочинності;

в) характер злочинності;

г) рівень злочинності.

20. Структура злочинності - це:

а) внутрішньо належна їй властивість, що розкриває її будову, окремі складові частини у загальному їхньому числі за визначений період часу на визначеній території;

б) об'єктивно належна їй властивість, що розкриває її будову, окремі складові частини у загальному їхньому числі за визначений період часу на визначеній території;

в) суб'єктивно належна їй властивість, що розкриває її будову, окремі складові частини у загальному їхньому числі за визначений період часу на визначеній території.

21. Питома вага насильницьких злочинів у структурі злочинності:

а) найбільша;

б) відносно невелика;

в) зовсім мала.

22. В останні роки відбувається:

а) зменшення насильницьких злочинів;

б) ріст насильницьких злочинів;

в) відносне зменшення насильницьких злочинів;

г) не має тенденції до зрушень.

23. Головною кримінологічною характеристикою майнових злочинів є:

а) поведінковий характер;

б) ситуаційний характер;

в) імпульсивний характер;

г) ситуаційний та імпульсивний характер.

24. Злочини проти індивідуальної власності в структурі всієї злочинності займають:

а) майже половину злочинів;

б) незначну долю;

в) відносно велику долю;

г) найбільшу долю.

25. Латентна злочинність - це:

а) сукупність правопорушень, що залишилися не виявленими правоохоронними органами, прокуратури, суду;

б) сукупність злочинів, не включених при аналізі злочинності в статистичні дані внаслідок відсутності про неї до визначеного моменту офіційних відомостей.

26. Зазначте методи, за допомогою яких можна виявити латентну злочинність:

а) загальні і конкретні;

б) загальні і спеціальні;

в) соціальні і правові;

г) логічні й історичні.

27. Зазначте, що із перерахованого є видом латентної злочинності:

а) висока латентна злочинність;

б) природна;

в) спеціальна;

г) конкретна.

28. Латентна злочинність виникає:

а) мимоволі;

б) обумовлена діями правоохоронних органів;

в) є породженням обставин пов'язаних із довільним обліком злочинності правоохоронними органами;

г) є породженням обставин пов'язаних із позицією жертв і довільного обліку злочинності правоохоронними органами.

29. Особа злочинця – це

а) особа яка вчинила злочин;

б) сукупність особистісних властивостей та соціальних обставин що характеризують особу як винну в співвідношенні з іншими умовами та обставинами що впливають на антисуспільну поведінку.

в) особа яка відбуває покарання;

г) особа яка готується до злочину.

30. Вивчення криміногенної особи має такий аспект:

а) кримінально-правовий;

б) процесуальний;

в) кримінально-правовий та процесуальний.

31. Теорія Ломброзо роз’яснює:

а) злочинну поведінку людини, його біологічні особливості;

б) злочинну поведінку людини в суспільстві;

в) злочинну поведінку підлітків.

32. Існують такі класифікації злочинців:

а) демографічна;

б) заснована на соціальному положенні;

в) враховуюча місце проживання особи злочинця;

г) заснована на соціальному положенні, демографічна та враховуюча місце проживання особи злочинця.

33. Показником криміногенної особи є:

а) поведінка;

б) сукупність факторів таких як тяжкість вчиненого злочину, обставини його вчинення, поведінка, попередні злочини та ін.

в) попередні злочини;

г) тяжкість вчиненого злочину.

34. Діяльність – це:

а) певна система дій та поведінки;

б) система поведінки особи;

в) система дій особи.

35. Потреби – це:

а) джерело розумової і поведінкової активності людини;

б) особливий стан психіки людини;

в) активні дії людини за для досягнення результату.

36. Певний злочин – це:

а) результат взаємодії індивідуальних властивостей особистості й об’єктивної ситуації;

б) дія або бездіяльність особи яка вважається злочинцем;

в) індивідуальні властивості особи.

37. До елементів психологічного механізму певного вчинку можна віднести:

а) властивості певної особи які притаманні тільки їй;

б) моральні властивості особи серед яких з цим вчинком зв’язані потреби, інтереси, мотиви та цілі;

в) психологічні властивості особи.

38. Інтерес – це:

а) зацікавленість особи;

б) прояв людини який виражається його зацікавленістю;

в) суб’єктивна причина певного вчинку чи певної сукупності поведінкового вчинку.

39. Що таке віктимологія ?

а) наука, що вивчає жертву злочину;

б) галузь кримінології, яка вивчає потенційного потерпілого від злочинних діянь;

в) вчення про жертву злочину;

г) окрема тема загальної частини кримінології.

40. Що таке віктимність ?

а) ситуація, що сприяє вчиненню злочинів;

б) процес перетворення людини у "жертву" злочину;

в) сукупність причин та умов, за наявності яких особа може стати "жертвою" злочинного діяння;

г) підвищена здатність особи в силу певних властивостей, якостей, обставин або етапу стати "жертвою" злочину.

41. Профілактика злочинності – це:

а) галузь кримінології;

б) процес, спрямований на попередження злочинності та усунення причин її існування;

в) система знань про злочинність;

г) система заходів, спрямованих на запобігання злочинності, усунення причин і умов, а також нейтралізацію осіб, які схильні до вчинення злочинів.

42. Дайте визначення фоновим явищам ?

а) негативні соціальні явища, які впливають на злочинність, її структуру, рівень, динаміку, характер;

б) умови, що сприяють вчиненню злочину;

в) антигромадська психологія особи;

г) злочини, адміністративні та дисциплінарні проступки.

43. По обсягу початкової інформації дослідження діляться на:

а) комплексні і вибіркові;

б) суцільні і вибіркові;

в) теоретичні і прикладні;

г) територіальні і галузеві.

44. Загальними об'єктами кримінологічних досліджень є:

а) заходи, прийняті державою і суспільними органами щодо запобіганню злочинів;

б) кількісні і якісні показники злочинності;

в) виктімологія і суїцид;

г) сучасний стан кримінології.

45. Репрезентативність інформації - це:

а) корисність інформації;

б) оптимальність інформації;

в) своєчасність інформації;

г) достовірність інформації.

46. Закриті питання анкети - це:

б) питання, відповіді які замикаються в рамках запропонованого набору готових відповідей (так, ні);

б) питання, відповіді на які даються в довільній формі;

в) питання, що спрямовані на виявлення обставин, за допомогою яких можна підтвердити або спростувати утримання відповідей;

г) питання, що дозволяють з'ясувати думку опитуваного щодо обставин, пов'язаних із його інтересами.

47. Зазначте види інтерпретації:

а) факторна і комплексна;

б) теоретична і практична;

в) кореляційна і комплексна;

г) кореляційна і теоретична.

48. Метод екстраполяції полягає у:

а) висловленні експертів-спеціалістів у галузі досліджуваних проблем;

б) включенні в себе досвіду організації протидії злочинності в минулому, з обліком її дійсного стана і накладення цих даних на майбутній її розвиток;

в) створенні ідеального або матеріального об'єкта, що спроможний заміщати або відбивати досліджуваний об'єкт;

г) упорядкуванні різноманітних графіків, діаграм, таблиць, що дають наочне уявлення про об'єкти дослідження.

49. Зазначте, що відноситься до вимог, що ставляться до робочої гіпотези в кримінологічному дослідженні:

а) оптимальність понять;

б) передбачення;

в) офіціальність;

г) повинні бути максимально простими і не суперечити один одному.

50. Кінцевою метою кримінологічного дослідження є:

а) визначення мети програми кримінологічного дослідження;

б) розробка рекомендацій і пропозицій;

в) використання (впровадження) результатів кримінологічного дослідження в соціальній практиці;

г) контроль за результатами впровадження кримінологічного дослідження.

51. Гіпотеза - це:

а) науково-обгрунтована пропозиція, висунута для яких-небудь явищ;

б) передбачення, на основі якого здійснюється пророкування;

в) умовне пояснення, яке буде використано для подальшого розвитку дослідження;

г) виклад основних задач, методичних передумов.

52. Що з перерахованого входить в ознаки класифікації міських поселень:

а) соціально-демографічна структура;

б) організаційна функція міста;

в) соціально-національні особливості міста;

г) особливості економіко-географічного розташування.

53. Які із злочинів найбільш розповсюджені в містах:

а) господарські злочини;

б) хуліганство;

в) військові злочини;

г) злочини проти порядку управління.

54. При вивченні злочинності найбільше значення одержують такі ознаки:

а) час виникнення і розмір міста;

б) розмір міста і народногосподарські функції, їм виконувані;

в) народногосподарські функції міста.

55. Кримінологічне поняття рецидиву - це:

а) сукупність передбачених законом суспільно небезпечних діянь, що послідовно вчиняються тою самою особою після судимості за попередні злочини;

б) множинність (повторність) злочинів;

в) вчинення повторного злочину незалежно від того, була дана особа засуджена за попередній злочин або злочини, і чи було воно взагалі притягнуто до відповідальності;

г) вчинення злочину, неоднорідного з попереднім, за який особа була засуджена.

56. Загальний рецидив - це:

а) вчинення злочину по необережності;

б) злочин, вчинений при наявності судимості за інше діяння, за своїм характером не однорідний з попереднім діянням;

в) злочин, вчинений при наявності судимості за інше діяння, за своїм характером однорідне з попереднім діянням.

57. Пенітенціарний рецидив - це:

а) відбування покарання;

б) вчинення злочину особою, яка відбуває покарання у виправно-трудових колоніях;

в) учинення трьох і більш різноманітних злочинів;

г) злочинна діяльність охоплює як однорідні, так і неоднорідні злочини.

58. Які є види рецидиву:

а) реальний;

б) змішаний;

в) спеціальний.

59. Відмінною рисою економічних злочинів є те, що вони відбуваються:

а) фізичними особами;

б) юридичними особами;

в) посадовими і матеріально-відповідальними особами;

г) службовцями.

60. У сфері кредитно-фінансових відношень займає одне з перших місць по матеріальних наслідках для економіки:

а) розкрадання;

б) ухиляння від сплати податку;

в) хабарництво;

г) розтрати.

61. Яка з зазначених груп обставин є найбільш криміногенною в економічній сфері:

а) організаційно-господарські;

б) соціально-правові;

в) господарсько-правові.

62. Тіньова економіка - це:

а) економічна діяльність, що відрізняється від зафіксованої у документах;

б) сукупність неврахованих, нерегламентованих і протиправних видів економічної діяльності;

в) сукупність протиправних видів діяльності, що чиняться в економічній сфері.

63. Бюджет – це:

а) план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які здійснюються органами державної влади України, органами влади Автономної Республіки Крим та місцевими Радами народних депутатів;

б) основний план держави;

в) план утворення і використання фінансових ресурсів;

г) план роботи уряду держави.

64. Бюджетна система складається з:

а) місцевих бюджетів;

б) республіканського бюджету Автономної Республіки Крим;

в) Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів.

г) Державного бюджету України.

65. Виконання Державного бюджету організовує:

а) президент України через Міністерство фінансів України, міністерства, відомства, інші органи державної виконавчої влади, уряду Автономної Республіки Крим, виконавчі органи місцевих Рад народних депутатів;

б) Верховна Рада України через Міністерство фінансів України, міністерства, відомства, інші органи державної виконавчої влади, Уряд Автономної Республіки Крим, виконавчі органи місцевих Рад народних депутатів;

в) Національний Банк України;

г) Кабінет Міністрів України через Міністерство фінансів України, міністерства, відомства, інші органи державної виконавчої влади, Уряд Автономної Республіки Крим, виконавчі органи місцевих Рад народних депутатів.

66. Порушення законодавства про бюджетну систему України є:

а) використання коштів державного бюджету на цілі, не передбачені Законом про Державний бюджет України, або в обсягах, що перевищують межу видатків, затверджену зазначеним Законом;

б) використання коштів державного бюджету на нужди державних службовців;

в) використання коштів що перевищують видатки на незаплановані витрати;

г) невиконання умов пропорційного фінансування видатків бюджетів всіх рівнів.

67. Банк – це:

а) юридична особа, яка на підставі ліцензії Національного банку України здійснює діяльність по залученню вкладів від фізичних та юридичних осіб, веденню рахунків і наданню кредитів на власних умовах;

б) юридична особа, яка здійснює діяльність по залученню вкладів;

в) фізична особа, яка на підставі ліцензії Національного банку України здійснює діяльність по залученню вкладів від фізичних та юридичних осіб, веденню рахунків і наданню кредитів на власних умовах;

г) фізична особа, яка надає кредити на власних умовах.

68. Банківське регулювання – це:

а) функція Національного банку України, яка полягає у створенні системи норм;

б) основна функція Національного банку України;

в) одна із функцій Національного банку України, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства.

г) основний інструмент банківської системи.

69. До злочинних посягань у банківській системі відносять:

а) крадіжки особистого майна громадян;

б) несплата податків юридичними та фізичними особами;

в) корумпованість та посадові зловживання робітників банків;

г) розкрадання коштів з використанням фіктивних платіжних документів та підроблених банківських гарантій, неповернення із-за кордону коштів у іноземній валюті та нецільове використання кредитів.

70. До критеріїв класифікації злочинів у кредитно-банківській сфері відносять:

а) вид кредитно-банківської операції;

б) організаційно-правову форму підприємства що здійснює кредитно-банківські операції;

в) характеристику особи злочинця;

г) спосіб підготовки та приховування злочинів;

д) а,б,в,г.

71. Злочини у кредитно-банківській сфері відбуваються за таких причин:

а) нестабільність та недосконалість національного законодавства;

б) корумпованість та непрофесіоналізм державних службовців;

в) нестабільність та недосконалість національного законодавства, корумпованість та непрофесіоналізм державних службовців.

72. До заходів профілактики можна запропонувати:

а) вдосконалення законодавства, стабілізація бюджетних відносин, легалізація тіньової економіки;

б) вдосконалення законодавства та легалізація тіньової економіки;

в) зменшення корумпованості серед державних службовців.

73. Для протидії злочинам у банківській сфері необхідно:

а) удосконалити законодавчу базу що регулює правовідносини у банківській сфері;

б) здійснити перепідготовку працівників та підвищення їх кваліфікації;

в) розробити комплексну програму профілактики та пртидії злочинам у цій сфері;

г) тільки відповіді а та в;

д) відповіді а,б та в.

74. До найпоширеніших проявів організованої злочинної діяльності можна віднести:

а) переправлення грошей до іноземних банків;

б) контрабанда товарів народного споживання, нафтопродуктів, наркотичних речовин, автомобілів, зброї тощо;

в) продаж наркотичних та отруйних речовин;

г) держання домів розпусти та звідництва.

75. Суспільна небезпечність організованої злочинної діяльності полягає у тому що:

а) розкрадається державне та колективне майно;

б) поширюється виготовлення та збут грошей та цінних паперів;

в) завдається істотна шкода економічним інтересам держави та встановлюються стійкі міжрегіональні та міжнародні злочинні зв’язки.

76. Організованість це:

а) певна структура яка прилаштована для досягнення певної мети;

б) діяльність різних осіб не зв’язаних між собою;

в) діяльність декількох осіб у яких є певна мета.

77. В організовану структуру входить:

а) самофінансування;

б) розділення ролей;

в) систематична та цілеспрямована діяльність;

г) самофінансування, розділення ролей, систематична та цілеспрямована діяльність.

78. Злочинну організацію відрізняє:

а) законспірованість;

б) професіоналізм та спеціалізація;

в) протиправні способи досягнення цілей, законспірованість, професіоналізм та спеціалізація;

г) проведення розвідувальних робіт.

79. Ієрархічність – це:

а) підпорядкованість лідеру;

б) законспірованість;

в) підпорядкованість злочинній організації з точки зору лідерства та підлеглості;

г) організована структура з лідером на верхівці правління.

80. Організована злочинність – це:

а) стале об’єднання осіб, що об’єднались для злочинної діяльності у корисних цілях, для досягнення контролю у певній соціальній сфері, на певній території;

б) стале об’єднання осіб, на певній території;

в) стале об’єднання осіб, що об’єднались для злочинної діяльності.

81. Організована злочинність в нашій країні присутня:

а) у сфері економіки та професійної злочинності;

б) у сфері малого бізнесу;

в) в органах державної служби;

г) в органах МВС та СБУ.

82. До ознак професійної злочинності відносять:

а) певні вміння людини;

б) злочин як вид існування людини;

в) взаємовідносини із злочинним світом;

г) сталий вид злочинної діяльності зв’язаний з певними вміннями людини приносити їй кошти для існування і наявністю взаємовідносин з злочинним світом.

83. Злочинна організація - це:

а) група людей різного соціального статусу з корумпованими зв’язками, об’єднаних для злочинного промислу;

б) заклад в якому навчають злочинній діяльності;

в) група людей об’єднаних для злочинного промислу.

84. Що з перерахованого не входить до виду корупційних злочинів:

а) одержання хабара;

б) халатність;

в) продаж службових таємниць;

г) підкуп державних службовців.

85. Зазначте, що з перерахованого відноситься до специфічних причин корупції:

а) слабка організаційна основа державної служби;

б) стан соціального контролю у сфері служби;

в) стан економіки;

г) ступінь соціального розвитку суспільства.

86. Зазначте, яка обставина впливає на розповсюдження корупції, якщо мова йде про службове середовище:

а) тип керування;

б) характеристики референтного для людини середовища;

в) правовий нігілізм;

г) цинізм.

87. Що із перерахованого входить у корупційні дії:

а) розтрата ввіреного по службі майна;

б) ініціативний, активний підкуп службовців;

в) формування організованої злочинності;

г) присвоєння ввіреного майна.

88. Що із перерахованого відноситься до спеціальних заходів попередження корупційних злочинів:

а) наукове використання даних про корупцію як засобу становлення нових суспільних відносин;

б) режим забезпечення безпеки осіб, що здійснюють протидію корупції;

в) постійний аналіз змін корупції і її причин.

89. Профілактика неповнолітньої злочинності – це:

а) рання профілактика;

б) уникнення обставин які вже призвели до злочину;

в) передбачення рецидиву;

г) відповіді «а», «б» та «в»;

д) відповіді «а» та «в».

90. До ранньої профілактики відносять:

а) оздоровлення умов існування та виховання неповнолітніх;

б) виявлення та знищення антисуспільного впливу;

в) вплив на неповнолітніх;

г) оздоровлення умов існування та виховання неповнолітніх, виявлення та знищення антисуспільного впливу, позитивний вплив на неповнолітніх.

91. До уникнення обставин які вже призвели до злочину можна віднести:

а) своєчасне знищення злочинної діяльності;

б) застосування виховно-профілактичних заходів;

в) своєчасне знищення злочинної діяльності, застосування виховно-профілактичних заходів та застосування покарання;

г) застосування покарання.

92. До передбачення рецидиву відносять такі заходи:

а) по вихованню неповнолітніх злочинів;

б) по наданню допомоги неповнолітнім злочинцям;

в) по знищенню антисуспільного впливу в родині та оточенні неповнолітнього злочинця;

г) по знищенню антисуспільного впливу в родині та оточенні неповнолітнього злочинця, наданню йому допомоги та його виховання.

93. Зазначте, які критерії містить у собі термін «наркотичний засіб»:

а) медичний і соціальний;

б) соціальний і юридичний;

г) медичний, соціальний і юридичний.

94. Яка з перерахованих найбільша кількість злочинів вчиняються наркоманами:

а) насильницькі;

б) корисливі і корисливо-насильницькі;

в) корисливі;

г) корисливо-насильницькі.

95. Наркоманія - це:

а) хвороба, що характеризується потягом до наркотику;

б) хвороба, що характеризується соціально-медичними явищами;

в) хвороба, що самодетермінується та характеризується потягом до наркотиків;

г) хвороба, що характеризується нездоланим потягом до наркотиків.

96. Екологічна безпека – це:

а) стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров’я людей.

б) погіршення екологічної обстановки в країні;

в) застосування заходів від погіршення екологічної обстановки в країні;

г) застосування заходів від виникнення небезпеки для здоров’я людей.

97. Екологічний злочин – це:

а) передбачене кримінальним законодавством суспільно небезпечне діяння яке посягає на суспільні відносини по захисту навколишнього середовища та його складових;

б) злочин який ушкоджує навколишнє середовище;

в) злочин проти держави та суспільства.

98. Злочинну необережність складають:

а) сукупність усіх необережних злочинів, що мали місце в даному регіоні;

б) сукупність усіх злочинів, вчинених по необережності, що мали місце в суспільстві (регіоні) за визначений період;

в) сукупність усіх злочинів, що вчиняються по необережності та злочинців, що мали місце в регіоні за визначений період.

Творчі завдання

І.

http://www.incine.fr/media/photos_films/original/jugement-a-nuremberg_14332_4ea5d9239dc3d83c3b000beb_1320199570.jpg

1, Стенлі Крамер. Нюрнберзький процес

http://image.toutlecine.com/photos/m/u/s/music-box-1989-07-g.jpg

2, Коста-Гаврас. Музична скринька

Подивитися на вибір один з двох художніх кінофільмів, присвячених судовим процесам над нацистськими військовими злочинцями – «Нюрнберзький процес» Стенлі Крамера або «Музичну скриньку» Коста-Гавраса.

Дати обґрунтовану кримінологічну характеристику особи злочинця - головного юриста гітлерівського рейху («Нюрнберзький процес») або члена спецпідрозділу («групи смерті») фашистської організації («Музична скринька»).

ІІ.

http://cdn5.movieclips.com/mgm/a/a-bridge-too-far-1977/0006903_3228_MC_Tx360.jpg

3, Річард Аттенборо. На один міст далі

Подивитися фрагмент художнього кінофільму «На один міст далі». (01:37:49 – 01:41:50). Дати обґрунтовану кримінологічну оцінку ситуації, зображеної в епізоді фільму.

ІІІ.

http://arneadolfsen.files.wordpress.com/2012/02/der-junge-tc3b6rless-001.jpg?w=1920

4, Фолькер Шлёндорф. Молодой Тёрлесс

Переглянути художній кінофільм "Молодий Терлесс". Провести дискусію з приводу причин та умов появи і розвитку явища насильства у підлітковому колективі.

18. Орієнтований перелік питань для пІдготовки до Іспиту

1. Предмет кримінології та його характеристика.

2. Функції кримінології.

3. Методологія та завдання кримінології.

4. Зв’язок кримінології з іншими науками.

5. Виникнення та розвиток вітчизняної кримінології як самостійної науки.

6. Система курсу кримінології.

7. Методи кримінологічних досліджень.

8. Поняття. завдання та функції кримінологічних досліджень.

9. Класифікація кримінологічних досліджень.

10. Поняття злочинності, її види та елементи.

11. Кількісні показники злочинності.

12. Якісні показники злочинності.

13. Поняття латентної злочинності та обставини, що впливають на її існування.

14. Стан та тенденції злочинності в Україні.

15. Регіональні особливості злочинності.

16. Визначення рівня, коефіцієнту злочинності.

17. Визначення питомої ваги злочинності.

18. Поняття динаміки злочинності.

19. Структура злочинності.

20. Поняття особистості злочинця.

21. Характеристика особистості злочинця.

22. Значення психіатричних та генетичних відхилень для характеристики злочинця.

23. Класифікація злочинців.

24. Поняття та класифікація причин та умов конкретного злочину.

25. Елементи механізму конкретного злочину.

26. Ситуація та її роль в механізмі конкретного злочину.

27. Поняття причин та умов злочинності.

28. Класифікація причин та умов злочинності.

29. Антропологічні концепції причин злочинності в зарубіжній кримінології.

30. Концепції соціальної детермінації злочинної поведінки.

31. Причини та умови злочинності в сучасний період соціально-економічних та політичних реформ в Україні.

32. Причини злочинності в містах, її аналіз та оцінка.

33. Характеристика індивідуальної злочинної поведінки.

34. Поняття віктимології (віктимність, віктимізація, віктимна ситуація).

35. Класифікація потерпілих від злочину.

36. Віктимологічний аспект механізму конкретного злочину.

37. Суіцидальна поведінка та її попередження.

38. Особистість потерпілого і його роль в механізмі злочину.

39. Поняття та класифікація заходів попередження злочинності.

40. Правоохоронні органи як суб’єкти попередження злочинів.

41. Роль суду в попередженні злочинності.

42. Прокуратура як суб’єкт попередження злочинів.

43. Правові основи профілактичної діяльності.

44. Участь громадськості в профілактичній діяльності.

45. Прокурорський нагляд за дотриманням законності в профілактичній діяльності.

46. Поняття загальної кримінологічної профілактики.

47. Поняття індивідуальної профілактики.

48. Поняття віктимологічної профілактики.

49. Планування профілактичної діяльності.

50. Поняття кримінологічного прогнозування.

51. Методи кримінологічного прогнозування.

52. Планування заходів протидії злочинності.

53. Види та терміни кримінологічного прогнозування та планування.

54. Особливості кримінологічного планування на окремому об’єкті і в районі.

55. Основні принципи організації профілактики злочинності.

56. Форми взаємодії суб’єктів профілактичної діяльності.

57. Об’єкти та суб’єкти профілактичної діяльності.

58. Рівень, структура і динаміка злочинності неповнолітніх.

59. Кримінологічна теорія «стигми».

60. Кримінологічна теорія «Конституційного предрозположення»

61. Кримінологічна характеристика особистості неповнолітніх злочинців.

62. Причини та умови злочинності неповнолітніх.

63. Попередження злочинів неповнолітніх.

64. Нормативно-правова основа діяльності щодо попередження злочинності неповнолітніх.

65. Особливості кримінологічної характеристики злочинності молоді, її причин і заходів її попередження.

66. Поняття та загальна характеристика насильницьких злочинів.

67. Кримінологічна характеристика особистості насильницьких злочинців.

68. Причини та умови насильницьких злочинів.

69. Попередження насильницьких злочинів.

70. Причини та умови вчинення злочинів у сфері сімейно-побутових відносин.

71. Поняття та загальна характеристика рецидивної злочинності.

72. Рівень, структура, динаміка рецидивної злочинності.

73. Кримінологічна характеристика особистості рецидивістів.

74. Причини та умови рецидивних злочинів.

75. Попередження рецидивних злочинів.

76. Поняття і загальна характеристика економічної злочинності.

77. Причини та умови економічної злочинності.

78. Попередження економічних злочинів.

79. Закон України "Про засади запобігання і протидії корупції" від 07.04.2011р. /Загальна характеристика/.

80. Закон України " Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" від 30.06.1993р.

81. Закон України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх" від 08.07.1999р.

82. Поняття і загальна характеристика організованої злочинності.

83. Рівень, структура та динаміка організованої злочинності.

84. Кримінологічна концепція анемії (без нормативності).

85. Кримінологічна характеристика особистості учасника організованої злочинності.

86. Причини та умови організованої злочинності.

87. Заходи попередження організованої злочинності.

88. Поняття та кримінологічна характеристика професійної злочинності.

89. Кримінологічна характеристика особистості професійного злочинця.

90. Попередження професійної злочинності.

91. Місце пияцтва в системі причин і умов злочинності.

92. Попередження злочинів, пов’язаних з пияцтвом, наркоманією та наркобізнесом.

93. Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» від 28.11.2002р.

94. Закон України "Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів" від 22.12.2006р.

95. Закону України "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними" від 15.02.1995р.

96. Закон України "Про адміністративний нагляд за особами звільненими із місць позбавлення волі" від 1.12.1994р.

97. Закон України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" від 23.12.1993р.

98. Кримінологічна характеристика злочинів у зовнішньоекономічній сфері.

99. Основні причини та умови ічинення злочинів у банківській сфері.

100. Загальна характеристика злочинів у бюджетній сфері.

101. Основні напрямки міжнародного співробітництва в сфері протидії злочинності.

102. Співробітництво держав щодо протидії злочинності в рамках ООН.

103. Роль міжнародної організації кримінальної поліції (Інтерпол) щодо протидії злочинності.

104. Психіатрична концепція причин злочинності.

105. Генетичні теорії причин злочинності.

19. МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

1. Кримінологія: Навчально-методичний комплекс / Ю. В. Нікітін., І. П. Козаченко, Т. О. Софіюк / К.: ВНЗ «Національна академія управління», 2013. – С. 125.

2. Лекції з курсу «Кримінології».

20. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. – К.: Велес, 2011. – 48 с.

2. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року № 2341-III// Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25. – ст. 131.

3. Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» від 30.06.1993 р.

4. Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції» від 07.04.2011р.

5. Закон України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» від 22 червня 2000 р.

6. Закон України "Про засади запобігання і протидії корупції" від 07.04.2011р. /Загальна характеристика/.

7. Закон України " Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" від 30.06.1993р.

8. Закон України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх" від 08.07.1999р.

9. Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» від 28.11.2002р.

10. Закон України "Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів" від 22.12.2006р.

11. Закон України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" від 23.12.1993р.

12. Закону України "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними" від 15.02.1995р.

13. Закон України "Про адміністративний нагляд за особами звільненими із місць позбавлення волі" від 1.12.1994р.

14. Кримінологія: Підручник / За заг.ред. Л. С. Сміяна, Ю. В. Нікітіна– К.: НАУ, 2010. – 496 с.

15. Закалюк А. П. Курс сучасної української кримінології. – К., 2007. – Т. 1. – 424 с.; Т. 2. – 712 с.

16. Кримінологія: Підручник для студентів вищ. навч. закладів / О. М. Джужа, Я. Ю. Кондратьєв, О. Г. Кулик, П. П. Михайленко та ін.; За заг. ред. О. М. Джужи. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 416 с.

17. Лихолоб В. Г., Филонов В. П., Коваленко О. И., Михайлов А. Е. Кримінологія: Учебник (для учебных заведений МВД Украины). Под ред. В. Г. Лихолоба и В. П. Филонова. – Киев–Донецк, 1997. – 398 с.

18. Криминология. Учебник для юридических вузов. Под общей ред. А. И. Долговой. – М.: НОРМА – ИНФРА-М, 1999. – 784 с.

19. Криминология: Учебник / Под ред. В. Н. Кудрявцева и В. Е. Эминова. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 1999. – 678 с.

20. Зелинский А. Ф. Криминология. – Харьков, 2000.

21. Иншаков С. М. Криминология. Учебник. – М.: Юриспруденция, 2000. – 432 с.

22. Костенко О. М. Організована злочинність: Юридична дефініція та модель протидії / Проблеми боротьби з корупцією і організованою злочинністю. – Т. VII. – К., 1998. – С. 72–74.

23. Романюк В. Б., Глушков В. О., Голуб Б. В. Стратегія і тактика боротьби з організованою злочинністю // Науково-аналітичний бюлетень. – 1998. – № 3. – С. 45.

24. Багрий-Шахматов Л. В. Уголовно-правовые и криминологические проблемы коррупции, теневой экономики и борьбы с ними. Учебное пособие. – Одесса., 2001. – 530 с.

25. Балина С. М., Ущаповський В. Ф. Правові основи приватизації в Україні та захист від злочинних посягань. – К., 1999.

26. Притика Д. М. Зміцнення законності та протидія проявам злочинності в економічній сфері // Право України. – 1999. – № 5. – С. 15.

27. Дудоров О. О. Злочини у сфері господарської діяльності. Кримінально-правова характеристика. – К., 2003. – 924 с.

28. Грек Б. М. Банкрутство. Цивільний та кримінально-правовий аспекти: Монографія. – К.: Прецедент, 2006. – 303 с.

29. Зеркалов Д. В. Антирейдер. Пособие. – К., 2007. – 224 с.

30. Александров Ю. В. Кримінологія: Курс лекцій [Текст] / Ю. В. Александров, А. П. Гель, Г. С. Семаков. - К.: МАУП, 2002. - 296 с.

31. Антипенко В. Ф. Міжнародна кримінологія: досвід дослідження тероризму [Текст]: монография / В. Ф. Антипенко. - Одеса: Фенікс, 2011. - 320 с.

32. Беккариа Ч. О преступлениях и наказаниях [Текст]: сост. и предисл. Овчинского В. С. / Ч. Беккариа. - М.: ИНФРА-М, 2004. - 184 с.

33. Гривняк Л. Ю. Вища міра покарання: історико-правове дослідження [Текст]: монография / Л. Ю. Гривняк. - К.: Атіка, 2011. - 165 с.

34. Гумін О. М. Кримінологія. Випуск: Боротьба з наркотизмом серед засуджених у виправно-трудових колоніях [Текст] / О. М. Гумін, П. В. Мельник. - К.: УФЕІ, 1999. - 252 с.

35. Джужа О. М. Кримінологія. Спеціалізований курс лекцій зі схемами (Загальна та Особлива частини): Навчальний посібник [Текст] / О. М. Джужа, Є. М. Моісеєв, В. В. Василевич. - К.: Атіка, 2001. - 368 с.

36. Закалюк А. П. Курс сучасної української кримінології: У 3 кн. Кн. 2: Кримінологіч. характеристика та запобігання вчиненню окремих видів злочинів [Текст] / А. П. Закалюк. - К.: Ін Юре, 2007. - 712 с.

37. Закалюк А. П. Курс сучасної української кримінологої: У 3-х кн.: Практична кримінологія [Текст] / А. П. Закалюк. - К.: Ін Юре, 2008. - 320 с.

38. Запобігання злочинності [Текст]: навч. посіб. / В. В. Голіна. - Х.: "Право", 2011. - 120 с.

39. Криминология [Текст]: учебник / под ред. В. Н. Кудрявцева. - 2-е изд., испр. и доп. - М.: Юрист, 1995. - 512 с.

40. Криминология [Текст]: учеб. пособие / под ред. Н. Ф. Кузнецовой. - М.: ТЕИС ТОО, 1996. - 158 с.

41. Криминология [Текст]: Кваша Ю. Ф., Зайналабидов А. С., Зрелов А. П. Под общ. ред. Кваши Ю. Ф. - М.: Феникс, 2002. - 704 с.

42. Кримінологічна віктимологія: Навч.посіб. [Текст]: за ред. О. М. Джужі. - К.: Атіка, 2006. - 352 с.

43. Кримінологія [Текст]: навч. посіб. / за заг. ред. О. М. Джужи. - К.: Атіка, 2010. - 312 с.

44. Криминология. Словарь-справочник [Текст] / сост. Х.-Ю. Кернер. - М.: Норма, 1998. - 400 с.

45. Батиргареєва Владислава Станіславівна. Рецидивна злочинність в Україні: соціально-правові та кримінологічні проблеми [Текст]: монографія / В. С. Батиргареєва. - Х.:"Право", 2009. – 576 с.

46. Кримінологія: Загальна та Особлива частини [Текст]: підручник / за ред. В. В. Голіни. - Х.: "Право", 2009. - 288 с.

47. Лунеев Виктор Васильевич. Курс мировой и российской криминологии [Текст]: учебник для магистров. Т.1. / В. В. Лунеев. - М.: Юрайт, 2012. - 1003 с.

48. Лунеев Виктор Васильевич. Курс мировой и российской криминологии [Текст]: учебник. т. 2 / В. В. Лунеев. - М.: Юрайт, 2013. - 872 с.

49. Ившин В. Г. Виктимология [Текст]: учеб. пособ. / В. Г. Ившин, С. Ф. Идрисова, Л. Г. Татьянина. - М.: Волтерс Клувер, 2011. - 264 с.

50. Курганов Сергей Иванович. Криминология [Текст]: учеб. пособ. / С. И. Курганов. - 4-е изд., перераб. и доп. - М.: Юнити, 2011. - 183 с.

51. Курс кримінології. Особлива частина [Текст]: підручник у 2-х кн. М. В. Корнієнко, Б. В. Романюк, І. М. Мельник та ін. За заг. ред. О. М. Джужи. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 480 с.

52. Лановенко І. І. Кримінологія. Випуск: причини та раннє попередження статевої злочинності [Текст] / І. І. Лановенко, П. В. Мельник. - К.: УФЕІ, 1998. - 119 с.

53. Лучшие рефераты по криминалистики и криминологии [Текст] / сост. Г. Павлюк. - М.: Феникс, 2002. - 224 с.

54. Преступность и борьба с ней в Японии [Текст] / Н. А. Морозов. - СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. - 215 с.

55. Политический режим и преступность: проблемы политической криминологии [Текст]: под ред. В. Н. Бурлакова, Ю. Н. Волкова, В. П. Сальникова. - СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. - 365 с.

56. Семаков Г. С. Криминология [Текст]: курс лекций / Г. С. Семаков. - 2-е изд., стер. - К.: МАУП, 2002. - 128 с.

57. Сидоренко Э. Л. Отрицательное поведение потерпевшего и уголовный закон [Текст] / Э. Л. Сидоренко. - СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. - 310 с.

Інформаційні джерела правової інформації на електронних носіях та в Інтернеті

1. Електронні бази законодавства України: Інфодиск: „Законодавство Украины” (нормативно-правова база українською мовою – понад 80 000 документів); ЛИГА: ЗАКОН; Нормативні акти України (НАУ); Парус-Консультант; Юрист + Закон.

2. Верховна Рада України − http://www.rada.gov.ua; http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

3. Президент України − http:// www.president.gov.ua.

4. Кабінет Міністрів України − http:// www.kmu.gov.ua.

5. Конституційний суд України − http:// www.ccu.gov.ua.

6. Верховний суд України − http:// www.scourt.gov.ua.

7. Вищий адміністративний суд України - http:// www.vasu.gov.ua.

8. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини − http:// www.ombudsman.kiev.ua.

9. Міністерство освіти і науки України − http:// www.mon.gov.ua.

10. Міністерство праці та соціальної політики України − http:// www.mlsp.gov.ua.

11. МОП − http:// www.ilo.org.

12. Рада Європи − http:// www.coe.int.

13. Права людини − http:// www.humanrights.coe.int.

14. Європейський суд з прав людини − http:// www.echr.coe.int.

15. Український портал практики Європейського суду з прав людини − http:// www.eurocourt.org.ua.

16. Європейська соціальна хартія − http:// www.chartesociale.coe.int.

17. Європейський Союз − http:// europa.eu.int/index-en.htm.

18. База законодавства ЄС - EUR-Lex − http:// europa.eu.int/eur-lex/.

19. Богомольний Б. Р. Медицина екстремальних ситуацій [Електронний ресурс ]: [навч. Посіб.для студ. Мед. Вузів III-IV рівнів акредитації] Б. Р. Богомольний, В. В. Кононенко, П. М. Чуєв.- Електрон. Дані. – Одес. мед університет, 2001. – 1 електрон. опт. диск (CD-R); 12 см. – (Бібліотека студента – медика = Medical students lsbrary: започати. 1999 р.). - Систем. Вимоги: Pentium; 32 Mb RAM; Windows 95, 98, 2000, XP; MS Word 97-2000. - Назва з екрана. – На контейнері назва сер. Парал. Укр.., англ. - ISBN 966-573-216-1.

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!