Методичні рекомендації до організації та проведення виробничої практики з курсу Менеджмент, ЖДТУ

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Житомирський державний технологічний університет

Кафедра менеджменту

Методичні рекомендації до організації та проведеннявиробничої практикидля студентів освітньо-кваліфікаційного рівня “бакалавр” напряму підготовки 6.030601 “Менеджмент”

Затверджено на засіданні кафедри менеджменту протокол №1 від 30.08.2012 р.

Житомир – 2012

Методичні рекомендації до організації та проведення виробничої практики для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня “бакалавр” напряму підготовки 6.030601 “Менеджмент” / Г. М. Тарасюк, Н. О. Бородкіна, О. П. Пащенко. – Житомир: ЖДТУ, 2012. – 44 с.

Укладачі: д.е.н., проф. Тарасюк Г. М. доц. Бородкіна Н. О.

ст. викл. Пащенко О. П.

Рецензент: к.е.н., доц. Давидюк Ю. В.

ЗМІСТ

ВСТУП.. 5

ЗМІСТ ВИРОБНИЧОЇ ПРАКТИКИ.. 7

СТРУКТУРА ЗВІТУ З ВИРОБНИЧОЇ ПРАКТИКИ.. 9

ВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ ЗВІТУ З ВИРОБНИЧОЇ ПРАКТИКИ.. 24

ОЦІНЮВАННЯ ЗВІТІВ З ВИРОБНИЧОЇ ПРАКТИКИ.. 29

ДОДАТКИ.. 32

ВСТУП

Виробнича практика покликана сформувати у студентів професійні уміння, навички роботи у підрозділах підприємств, що виконують функції менеджменту та логістичні функції, а саме: менеджменту організацій, виробничого менеджменту, логістики, маркетингу, матеріально-технічного забезпечення, виробництва, збуту, транспортного господарства, складського господарства, а також зібрати і обробити матеріали для виконання індивідуального завдання. Базами практики можуть бути середні та великі підприємства різних форм власності, де є організаційна структура, система менеджменту, підрозділи логістики, збуту, постачання, кадрові підрозділи, виробнича структура та фінансовий менеджмент.

Відповідно освітньо-кваліфікаційної характеристики та освітньо-професійної програми підготовки бакалавра з напряму підготовки 6.030601 «Менеджмент» студенти 3-го курсу протягом 3-ох тижнів проходять виробничу практику зі спеціальності.

Метою виробничої практики є поглиблення та закріплення теоретичних знань; формування у студентів професійних умінь і навичок щодо прийняття самостійних рішень під час професійної діяльності в умовах реального підприємства; опанування студентами сучасних прийомів, методів та знарядь праці в галузі їх майбутньої професії; виховання у студентів потреби постійно поповнювати свої знання та творчо застосовувати їх у практичній діяльності.

Завдання практики полягає в опануванні студентом системи умінь та набутті навичок щодо вирішення типових завдань відповідно до посад, які може обіймати бакалавр з напряму підготовки «Менеджмент», основним видом діяльності якого є управлінська діяльність на підприємствах.

До практики допускаються студенти, які не мають академічної заборгованості.

Допуск до практики оформляється наказом ректора Університету відповідно подання кафедри. В наказі зазначається термін проведення та бази практик, а також затверджуються керівники практики з числа професорсько-викладацького складу кафедри.

Перед початком практики кафедра проводить організаційні збори, на яких уточнюють проект Наказу, ознайомлюють студентів з організацією проведення практики, змістом, порядком та термінами захисту звітів.

Під час проходження виробничої практики студенти зобов’язані:

- одержати у керівника практики від навчального закладу направлення на практику з індивідуальним завданням, програму практики, щоденник та консультації з оформлення необхідних документів;

- своєчасно прибути на базу практики;

- у повному обсязі виконувати всі завдання, що передбачені програмою практики;

- дотримуватися правил охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії та внутрішнього розпорядку підприємства-бази практики;

- своєчасно оформити звіт та скласти залік з практики.

Обов’язки керівників практики від навчального закладу:

- закріплення за студентами відповідних баз практик на підставі гарантійних листів та договорів з підприємствами;

- своєчасно видавати студентам індивідуальні завдання та методичні матеріали з проходження практики;

- контролювати виконання календарного плану та всієї програми практики;

- контролювати дотримання студентами-практикантами правил внутрішнього розпорядку підприємства;

- проводити консультації для студентів з окремих розділів програми практики та індивідуальних завдань;

- організовувати захист звітів по практиці.

ЗМІСТ ВИРОБНИЧОЇ ПРАКТИКИ

Виробнича практика передбачає ознайомлення зі станом організаційної роботи підприємства – об’єкта практики, здійснення аналізу основних показників його господарської та фінансової діяльності за останні три роки та розробку обґрунтованих пропозиції щодо удосконалення окремих аспектів його діяльності на майбутнє.

На першому етапі проходження виробничої практики студент має ознайомитись зі специфікою господарсько-фінансової діяльності підприємства – об’єкта практики, його організаційною структурою, станом управління діяльністю підприємства загалом.

Відповідно у звіті з виробничої практики студент має відобразити наступні питання:

- характеристика підприємства (рік заснування і основні етапи розвитку; форма власності; види економічної діяльності відповідно класифікатора видів економічної діяльності (КВЕД);

- характеристика господарської діяльності (спеціалізація підприємства, переважні види бізнес-операцій, інші види діяльності);

- організаційна структура підприємства (схема, опис із зазначенням основних функцій підрозділів);

- опис технології виробництва з наведенням схеми технологічного процесу та характеристика організації виробництва;

- види продукції, асортимент та якість;

- характеристика основних ресурсів, які використовуються у виробничому процесі, та постачальників цих ресурсів;

- характеристика системи збуту продукції;

- характеристика інструктивних, нормативних і методичних матеріалів, які використовуються на підприємстві, їх якість та повнота;

- аналіз результатів господарської діяльності підприємства на основі форм річної фінансової та статистичної звітності. Оцінка обсягів, динаміки та тенденції найважливіших показників: обсяги та структура виробництва продукції; обсяги та склад основних засобів, обсяги і швидкість обороту товарно-матеріальних запасів, чисельності персоналу; обсяги виручки від реалізації і валового прибутку, джерела їх формування, обсяги та склад операційних витрат, фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування та його складові, обсяги чистого прибутку і напрями його використання.

СТРУКТУРА ЗВІТУ З ВИРОБНИЧОЇ ПРАКТИКИ

За результатами практики студент складає звіт, який містить такі елементи:

- титульний аркуш (додаток Б);

- щоденник з виробничої практики (із відміткою підприємства про термін перебування на практиці та завірений печаткою підприємства);

- зміст;

- вступ;

- основна частина звіту;

- висновки;

- список використаних літературних джерел;

- додатки.

Орієнтовний план звіту з виробничої практики представлений у додатку В.

У вступі зазначається місце проходження виробничої практики, термін проходження практики, мета та завдання практики, її характерні особливості. Наводиться коротка характеристика підприємства.

Основна частина звіту про практику двокомпонентна: загальна частина та індивідуальне завдання.

У загальній частині звіту студент має відобразити результати вивчення кожного змістовного питання, а у другій – результати виконання індивідуального завдання.

Загальна частина звіту складається з наступних розділів:

1. Основні тенденції розвитку галузі функціонування підприємства.

2. Загальна характеристика підприємства та організаційно-управлінський аналіз.

3. Діагностика фінансово-економічного стану підприємства.

4. Охорона праці на підприємстві.

1. Основні тенденції розвитку галузі функціонування підприємства

Аналіз ринку здійснюється з метою дослідити стан конкурентного середовища на певному товарному ринку, оцінити його й визначити можливості (умови) щодо обмеження або ослаблення конкуренції на ньому.

У звіті з виробничої практики у межах даного розділу потрібно висвітлити наступні питання:

– місце досліджуваної галузі в економіці країни;

– основні учасники ринку та частка, яку вони займають;

– стан попиту та пропозиції;

– основні тенденції розвитку галузі за останні 3 роки;

– проблеми розвитку досліджуваної галузі функціонування підприємства та бар’єри входження на ринок.

2. Загальна характеристика підприємства та організаційно-управлінський аналіз

При написанні цього параграфу необхідно представити інформацію про місцезнаходження підприємства, історію його створення, організаційні особливості підприємства (форма власності, відомча підпорядкованість, спеціалізація).

У параграфі слід навести зображення та опис організаційної структури підприємства. В ході аналізу існуючої організаційної структури управління слід охарактеризувати:

- склад і співвідношення лінійного, функціонального та цільового управління;

- кількість та склад управлінських підрозділів на різних ієрархічних рівнях, тип існуючої структури управління, число рівнів управління (лінійного та функціонального);

- чисельність та співвідношенням різних категорій керівників, спеціалістів та технічних виконавців в цілому по системі управління та за окремими підрозділами;

- обсяг оброблюваної інформації в цілому по системі управління та окремих підрозділах;

Крім того, в процесі аналізу організаційної системи управління доцільно визначити її переваги та недоліки.

В ході написання цього параграфу студент повинен також проаналізувати інформаційне забезпечення процесу управління. Такий аналіз дозволяє виявити ефективність системи інформаційного обміну і підтримки управлінських процесів, виявити слабкі місця в інформаційному забезпеченні. Подається характеристика наявних комп’ютерних інформаційних систем, яка забезпечує підтримку прийняття управлінських рішень на основі автоматизації процесів, процедур та інших способів здійснення діяльності підприємства.

Також необхідно проаналізувати основні функціональні сфери діяльності підприємства та описати бізнес-процеси:

- організація планово-фінансової роботи на підприємстві;

- організація виробничих процесів на підприємстві;

- маркетинг: формування маркетингової діяльності, структура виробництва продукції, процесів збуту, матеріально-технічного забезпечення, порядку та змісту формування портфеля замовлень, господарських зв'язків з постачальниками та споживачами; товарна, цінова комунікаційна політика та політика розподілу; оцінка рівня їх здійснення (додаток Д);

- управління персоналом підприємства (додаток Ж);

- організація зовнішньоекономічної діяльності підприємства.

Бізнес-процеси для більшої наочності доцільно представити у формі таблиці. Наприклад, для опису бізнес-процесів промислового підприємства, студент може використати форму запропоновану американським центром продуктивності й якості (табл. 1).

При опрацюванні цього аспекту необхідно сконцентрувати увагу на відображенні таких бізнес-процесів, які є типовими саме для досліджуваного підприємства, так як саме вони ілюструють призначення, умови функціонування та види діяльності суб’єкта господарювання. Відповідають його поставленим завданням.

Таблиця 1

Основні бізнес-процеси та операції підприємства

Продовження табл. 1

Результатом двох розділів є побудова матриці SWOT-аналізу, визначення сильних слабких сторін підприємства, можливостей та загроз.

3. Діагностика фінансово-економічного стану підприємства

Фінансовий стан – це найважливіша характеристика економічної діяльності підприємства, вона визначає конкурентоспроможність, потенціал у діловому співробітництві, оцінює, у якій мірі гарантовані економічні інтереси самого підприємства та його партнерів у фінансовому та виробничому відношенні. Фінансовий стан підприємства – це ступінь забезпеченості підприємства необхідними фінансовими ресурсами для здійснення ефективної господарської діяльності та своєчасного проведення грошових розрахунків за своїми зобов’язаннями.

Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства відбувався на підставі наступних форм фінансової звітності:

- «Баланс підприємства» (Форма №1);

- «Звіт про фінансові результати» (Форма №2);

- «Звіт про рух грошових коштів» (Форма №3);

- «Звіт про власний капітал» (Форма №4);

- «Примітки до фінансової звітності» (Форма №5);

- «Звіт з праці» (Форма №1-ПВ);

- «Звіт про використання робочого часу» (Форма №3-ПВ)

Оцінка фінансового стану підприємства здійснюється за допомогою врахування системи економічних показників, які характеризують фінансово-господарське становище господарюючого суб’єкта. Методика розрахунку показників наведена в додатку З.

Обов’язковими для заповнення є наступні таблиці 2-6.

Таблиця 2

Показники для оцінки стану активів та зобов'язань ТДВ «ЖЛ», тис.грн.

Продовження табл. 2

Таблиця 3

Показники фінансової стійкості ТДВ «ЖЛ»

Таблиця 4

Показники ділової активності ТДВ «ЖЛ»

Продовження табл. 4

Таблиця 5

Показники ефективності господарської діяльності ТДВ «ЖЛ», %

4. Охорона праці на підприємстві

Охорона праці – як галузь людської діяльності – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я та працездатності людини у процесі її трудової діяльності. Основною метою охорони праці є створення безпечних умов трудової діяльності людини, забезпечення її високої та ефективної працездатності.

У звіті з виробничої практики студенти повинні представити наступну інформацію:

– законодавча і нормативна база, що регулює процеси охорони праці досліджуваного підприємства;

– організація управління охороною праці на підприємстві;

– основні завдання і функції охорони праці на підприємстві;

– організаційні заходи щодо забезпечення безпечних умов праці на підприємстві;

– дотримання вимог виробничої санітарії в умовах підприємства;

– основні показники стану охорони праці на підприємстві (табл. 6).

Таблиця 6

Показники виробничого травматизму та профзахворювань на підприємстві

Аналіз виробничого травматизму та профзахворюваності дозволяє виявити причини і визначити закономірності їх виникнення. На основі такої інформації розробляються заходи та засоби щодо профілактики виробничого травматизму і профзахворюваності.

Для оцінки рівня травматизму розраховують показник його частоти та важкості:

ПЧТ = А х 1000 /Т (1)

ПВТ = Д/А (2)

де ПЧТ – показник частоти травматизму; А – кількість випадків травматизму за звітний період; Т – середньоспискова чисельність працівників; ПВТ – показник важкості травматизму; Д – кількість днів непрацездатності.

Показник непрацездатності – це число людино-днів непрацездатності, що припадає на 1000 працівників:

ПНТ = 1000 х Д/Т (3).

Ці показники дозволяють виявити динаміку травматизму на підприємстві, порівнювати його з іншими субєктами ринкової економіки.

З метою кількісної оцінки рівня захворюваності на виробництві розраховують показник частоти випадків захворювань та показник важкості захворюваності ПВЗ (кількість днів непрацездатності, що припадають на 1000 працюючих):

ПЧЗ = З х 1000 / Т (4)

ПВЗ = Д / З (5)

де З – кількість випадків захворювань; Д – кількість днів непрацездатності за звітний період; Т – загальна кількість працюючих.

На основі отриманих показників визначають динаміку виробничого травматизму, професійної та загальної захворюваності за відповідний період, яка дозволяє оцінити стан охорони праці на підприємстві, правильність обраних напрямків щодо забезпечення здорових та безпечних умов праці.

Індивідуальне завдання видається студенту для детального вивчення однієї із конкретних функцій менеджменту та передбачає збір даних для виконання комплексного курсового проекту з менеджменту. Тема індивідуального завдання обирається студентом самостійно з переліку, що наведений нижче, та узгоджується з керівником практики від університету.

Теми та орієнтовні змістовні елементи індивідуального завдання:

1. Управління інноваційною діяльністю підприємства.

Охарактеризувати підрозділ (посаду), що відповідає за здійснення інноваційної діяльності. Оцінити ступінь інноваційної активності підприємства, виходячи з результатів впровадження у діяльність підприємства нових технології, товарів, організаційних змін. Охарактеризувати кінцевий результат діяльності підприємства з випуску продукції на відповідність «інноваційній продукції» або «інноваційному продукту» (відповідно Закону України «Про інноваційну діяльність»). Оцінити ефективність інноваційних проектів, які реалізувались на підприємстві.

2. Управління персоналом.

Організація роботи з персоналом підприємства, кількісний та якісний склад кадрової служби. Аналіз штатного розкладу працівників підприємства та структури персоналу (за категоріями, за рівнем освіти, за статтю, за віком). Оцінка кадрової політики, яка проводиться на підприємстві, атестація працівників, підвищення кваліфікації працівників, реалізація заходів щодо зміцнення згуртованості трудового колективу та формування соціально-психологічного клімату. Аналіз руху персоналу (прийняття, переведення, звільнення) та виявлення основних факторів, які впливають на плинність кадрів. Аналіз продуктивності праці робітників та управлінського складу підприємства. Аналіз ступеня використання комп’ютерної техніки, спеціалізованого програмного забезпечення у діяльності працівників кадрової служби.

3. Управління маркетинговою та логістичною діяльністю.

Організація маркетингової діяльності на підприємстві. Функції й завдання, що виконують фахівці відповідних служб, кількісний та якісний склад фахівців. Аналіз джерел інформації та програмних продуктів, що використовуються певними спеціалістами для здійснення маркетингової діяльності, моніторингу ринку. Характеристика комунікаційних заходів маркетингу (реклама, стимулювання збуту, використання цінових знижок), зв’язки з громадськістю. Аналіз бюджету маркетингу. Аналіз обґрунтованості планів маркетингу для забезпечення досягнення цілей підприємства. Періодичність розробки та узгодженість планів продажу та маркетингу.

4. Управління операційною діяльністю.

Характеристика типу виробництва, принципів організації виробничого процесу. Характеристика організації інструментального, ремонтного, транспортного, складського, енергетичного господарства. Характеристика нормування праці та контролю за використанням робочого часу на підприємстві.

Організація складання бізнес-плану (перспективного плану) підприємства. Характеристика оперативно-календарного планування на підприємстві.

Оцінка організації управлінського обліку в системі контролінгу підприємства.

Характеристика системи управління якістю на підприємстві, стандартизація та сертифікація. Оцінка якості продукції.

Характеристика процесу пошуку постачальників ресурсів, їх оцінка і вибір. Порядок та умови укладання угод. Оцінка якості роботи з формування матеріальних ресурсів (частота закупівлі, розміри разової закупівлі тощо). Фактори, що впливають на зміну попиту на матеріальні ресурси в окремі періоди (місяць, тиждень, день), організація їх моніторингу. Періодичність розробки та узгодженість планів закупівлі ресурсів.

5. Управління інвестиційною діяльністю, дослідження інвестиційної привабливості.

Проаналізувати динаміку реальних інвестицій та зробити висновки щодо інвестиційної активності підприємства. Проаналізувати структуру інвестицій (технологічну та відтворювальну структуру капітальних вкладень).

Оцінити ефективність окремих інвестиційних проектів, що здійснюється на підприємстві.

Проаналізувати результати від інвестиційної діяльності та структурні зміни, що у ній відбулись. Проаналізувати рух грошових потоків від інвестиційної діяльності підприємства упродовж звітного періоду.

6. Управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства.

Характеристика зовнішньоекономічної діяльності як складової господарської діяльності підприємства. Аналіз зовнішньоекономічної діяльності за формами, обсягами та країнами. Характеристика основних конкурентів підприємства на світовому ринку. Організація роботи з митними органами. Аналіз експортних або імпортних цін, а також витрат, пов'язаних з експортом або імпортом. Оцінка впливу експорту або імпорту продукції на фінансові результати організації.

Індивідуальне завдання складається з двох розділів:

1. Сучасний стан проблеми, що досліджується.

2. Шляхи удосконалення предмету дослідження в умовах підприємства.

1. Сучасний стан проблеми, що досліджується.

Студент повинен проаналізувати сучасний стан досліджуваної теми на об'єкті дослідження, провести діагностику діяльності підприємства щодо обраного напрямку дослідження із залученням усіх теоретичних знань, певного методичного інструментарію.

2. Шляхи удосконалення предмету дослідження в умовах підприємства.

Даний розділ звіту повинен містити конкретні заходи (пропозиції, рекомендації тощо), розроблені та запропоновані студентом, які повинні спрямовуватися на забезпечення показників економічного зростання.

Детальні пропозиції щодо вдосконалення діяльності організації мають відповідати напряму дослідження: кожна з розгорнутим обґрунтуванням, у зв'язку і як наслідок висновків з аналізу, який проведено у попередньому розділі, відштовхуючись від сучасного стану справ, виявлених відхилень, проблем та недоліків. Запропоновані удосконалення та інновації мають містити розрахунково-кількісне обґрунтування та відповідати критеріям оптимальності, цільової ефективності та практичної втіленості.

ВИСНОВКИ

Написання даної частини є завершальним етапом оформлення звіту з виробничої практики. Вони підбивають підсумок проведеним дослідженням. Даний розділ повинен відображати основні результати, отримані студентом за період проходження виробничої практики.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Список літературних джерел складається із джерел інформації, матеріали або окремі результати яких використовувались при написанні звіту з виробничої практики. До списку вносяться лише ті джерела, на які є посилання у тексті роботи.

ДОДАТКИ

У додатки виносяться вихідні матеріали написання звіту з виробничої практики: статистична та фінансова звітність підприємств, схеми, дані до розрахунків та розрахунку допоміжного характеру, які займають більше 1 сторінки тощо.

Студенти додають до звіту заповнений щоденник проходження практики та (за необхідності) матеріали, що одержали на базі практики.

ВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ ЗВІТУ З ВИРОБНИЧОЇ ПРАКТИКИ

Звіт з практики має бути написаний державною мовою, стиль - науковий, чіткий, без орфографічних і синтаксичних помилок; послідовність - логічна. Усі сторінки текстової частини повинні мати наскрізну нумерацію. Орієнтовний обсяг звіту з виробничої практики - 40-50 сторінок.

Він має бути надрукованим на одному боці сторінок білого паперу формату А4 через 1,5 міжрядкові інтервали, шрифт – Times New Roman № 14. Текст звіту розміщується на аркуші з дотриманням таких розмірів берегів: зверху – не менш за 20 мм, знизу – не менш за 20 мм, з лівого боку – 30 мм, з правого – не менш за 10 мм. В цілому оформлення звіту має відповідати ДСТУ 3008-95.

На початку звіту має бути наведений його зміст з вказанням сторінок розміщення окремих розділів, списку використаних джерел, додатків.

Текст основної частини звіту ділиться на розділи. Заголовки усіх структурних частин звіту: «ЗМІСТ», «РОЗДІЛ», «СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ», «ДОДАТКИ», пишуть (друкують) великими - літерами - симетрично до тексту. Заголовки підрозділів пишуть (друкують) маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Крапку в кінці заголовка не ставлять.

Кожну структурну частину звіту необхідно починати з нової сторінки.

Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, рисунків, таблиць, формул подають арабськими цифрами без знака №.

Першою сторінкою роботи є титульна сторінка, яка включається до загальної нумерації сторінок звіту. На титульній сторінці номер сторінки не ставлять, на наступних сторінках номер проставляють у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці.

Зміст, список використаних джерел як розділи не нумеруються. Номер розділу ставлять після слова «РОЗДІЛ», після номера крапку не ставлять. Потім з нового рядка друкують (пишуть) заголовок розділу.

Підрозділи нумерують в межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якимиставиться крапка, наприклад: 1.2 (другий підрозділ першого розділу). Потім у тому самому рядку йде заголовок підрозділу.

Зміст ілюстрацій має доповнювати текст звіту, поглиблювати розкриття суті явища, наочно ілюструвати думку автора - і тому в тексті на кожну з них повинно бути посилання з коментарем.

Ілюстрації (фотографії, схеми, графіки тощо) і таблиці необхідно подавати в звіті безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці. Ілюстрації позначають словом «Рис.» і нумерують послідовно в межах розділу, за винятком ілюстрацій, поданих в додатках.

Номер ілюстрації повинен складатися з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, між якими ставиться крапка. Наприклад: «Рис. 1.2.» (другий рисунок першого розділу). Ілюстрації повинні мати назву, яку розміщають після номера ілюстрації. За необхідності ілюстрації доповнюються пояснювальними даними (підрисунковий текст). Номер ілюстрації, її назва і пояснювальні підписи розміщаються послідовно під ілюстрацією.

Цифровий матеріал, як правило, повинен оформлятися у вигляді таблиць. Кожна таблиця повинна мати назву, яку розміщають над таблицею симетрично до тексту. Назву починають з великої літери. Назву не підкреслюють, крапку в кінці не ставлять.

Заголовки граф повинні починатися з великих літер, підзаголовки з маленьких, якщо вони становлять одне речення із заголовком і з великих, якщо вони є самостійними. Крапка в кінці їх не ставиться. Графу з порядковими номерами до таблиці включати не потрібно (крім випадків, коли на рядок таблиці є посилання в тексті).

Таблицю розташовують після першого згадування про неї в тексті в такий спосіб, щоб її можна було читати без розвороту пояснювальної записки або з розворотом за годинниковою стрілкою.

Якщо текст, який повторяється в графі таблиці, складається з одного слова, його можна заміняти лапками, якщо з двох або більше слів, то при першому повторенні його заміняють словами «Те саме», а далі лапками. Ставити лапки замість цифр, знаків, математичних та інших символів, які повторяються, не потрібно. Якщо цифрові дані в рядку не подають, то в ньому ставлять тире.

Таблиці нумерують послідовно у межах розділу. В правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці розміщають напис «Таблиця» із зазначенням її номера. Номер таблиці складатися з номера розділу і порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка. Наприклад: «Таблиця 1.2» (друга таблиця першого розділу). При перенесенні частини таблиці на іншу сторінку слово «Таблиця» і номер її вказують один раз справа над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть слова «Продовження таблиці» і вказують номер таблиці, наприклад «Продовження табл. 2.1».

Рівняння і формули необхідно виділяти з тексту вільними рядками, вище і нижче кожної формули потрібно залишити не менше одного вільного рядка.

Формули потрібно розміщати на середині рядка. Пояснення символів і числових коефіцієнтів необхідно подавати безпосередньо під формулою у тій послідовності, в якій вони дані у формулі. Значення кожного символу і числового коефіцієнта потрібно подавати з нового рядка. Перший рядок пояснення починають зі слова «де» без двокрапки.

Формули (якщо їх більше однієї) нумерують у межах розділу. Номер формули складається з номера розділу і порядкового номера формули в розділі, між якими ставлять крапку. Номери формул пишуть біля правого поля сторінки на рівні відповідної формули в круглих дужках, наприклад: (3.2) - друга формула третього розділу.

Використані у звіті джерела можна розміщати в списку одним з таких способів: в порядку появи посилань у тексті, в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків, в хронологічному порядку.

Відомості про джерела, які включені до списку, необхідно давати згідно з вимогами державного стандарту з обов'язковим наведенням назв.

При посиланні у тексті звіту на джерело інформації в квадратних дужках наводиться його порядковий номер у списку використаних джерел і сторінка, з якої цитується текст, наприклад: [8, с 20-21].

Посилання на ілюстрації роботи вказуються порядковим номером ілюстрації, наприклад: рис. 1.2.

Посилання на формули вказуються порядковим номером формули у дужках, наприклад: «у формулі (2.3)»,

На всі таблиці звіту повинні бути посилання в тексті. При цьому слово «таблиця» в тексті пишуть скорочено, наприклад: «в табл. 2.2». У повторних посиланнях на таблиці та ілюстрації необхідно вказувати скорочено слово «дивись», наприклад: «див. табл. 2.2».

Додатки оформляються як продовження звіту на наступних її сторінках і розміщаються в порядку появи посилань на них у тесті. Кожний додаток повинен починатись з нової сторінки. Додаток повинен мати тематичний змістовний заголовок, вписаний (надрукований) угорі малими літерами з першої великої симетрично щодо тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком великими літерами з першої великої вписується (друкується) слово «ДОДАТОК» і велика літера, що позначає додаток.

Додатки слід позначати великими літерами української абетки, за винятком літер Г, Є, І. І, И, О, Ч. Ь. Наприклад додаток А, додаток Б тощо. Один додаток позначається як додаток А.

Оформлений згідно з вимогами звіт перевіряється і затверджується керівниками практики від бази практики і навчального закладу. Оцінка і підписи керівників проставляються на титульній сторінці і скріплюються печаткою підприємства.

ОЦІНЮВАННЯ ЗВІТІВ З ВИРОБНИЧОЇ ПРАКТИКИ

Підсумком практики є складання диференційованого заліку. При оцінці звіту враховується повнота та логічна послідовність викладання матеріалів практики, насиченість звіту ілюстративними матеріалами, наявність аналізу діяльності підприємства та висновків і пропозицій студента щодо покращення управління ним. Також на оцінку впливає якість оформлення та повнота відповідей студента на запитання при його захисті. Результати складання заліку з практики заносяться в екзаменаційну відомість і враховуються на рівні з іншими оцінками, які характеризують успішність студента.

Після захисту звіт зберігається на кафедрі протягом трьох років.

Практика обов’язкова для усіх студентів. Студент, який не виконав навчальний план без поважної причини та отримав незадовільну оцінку за практику, відраховується з Університету.

У цілому якісно виконаний звіт з виробничої практики оцінюється маскимально 100 балами.

Кількість балів знімається за порушення вимог:

1. Невідповідне оформлення (шрифт та інтервал не відповідає встановленим нормам; відсутня або неправильна нумерація сторінок; неправильне оформлення графічного матеріалу тощо) – 5-15 балів.

2. Несвоєчасне затвердження плану, несвоєчасна реєстрація звіту з виробничї практики, несвоєчасне подання до захисту – 5 балів.

3. Вступ не відповідає стандарту– 5- 10 балів.

4. Відсутня логічна послідовність і науковий стиль викладення – 5-10 балів.

5. Відсутність табличного та ілюстративного матеріалу, його аналізу та прив'язки до змісту тексту – 5- 20 балів.

6. Відсутність визначених проблем у вивченні теми, шляхів їх вирішення, відсутність власної точки зору та аргументації – 5-20 балів.

7. Невідповідність висновків вимогам (відсутність зв’язку з результатами дослідження, підсумків з розглядуваних питань) – 5 балів.

8. Неправильно оформлений список літератури – 5 балів.

Кількість балів за виконання звіту з виробничої практики визначається науковим керівником у процесі перевірки. При захисті звіту з виробничої практики студентом кількість балів може бути змінено.

Враховуючи набрану кількість балів, у цілому звіт з виробничої практики оцінюється наступним чином:

«Відмінно» А - 90 – 100 балів;

« Дуже добре» В - 85 – 89 балів;

«Добре» С – 75 – 84 балів;

«Задовільно» D – 70- 74 бали.

«Достатньо» E - 60 – 69 балів;

«Незадовільно – з можливістю повторного складання» FX - 35 – 59 балів;

«Незадовільно - з обовязковим повторним курсом» F - 1 – 34 балів;

За шкалою ECTS “ відмінно” відповідає оцінці “А”, “добре” – оцінкам “В” та “С”, “ задовільно” - “Д” та “Е”.

При незадовільній оцінці (до 59 балів) звіт з виробничої практики переробляється та подається на повторне оцінювання.

Підсумкова оцінка виставляється комісією колегіально за наступними критеріями:

Оцінка «відмінно» - студент при написанні звіту виконав основні завдання практики та індивідуальне завдання, зробив висновки з урахування причинно-наслідкових зв'язків перебігу явищ (процесів), при цьому при захисті показав вміння аналізувати, порівнювати, узагальнювати, абстрагувати і конкретизувати, класифікувати і систематизувати матеріали та запропоновував ряд заходів щодо вдосконалення діяльності підприємства до розробки яких підійшов творчо.

Оцінка «добре» - студент при написанні звіту виконав основні завдання практики та індивідуальне завдання, зробив висновки з урахуванням причинно-наслідкових зв'язків і механізмів (алгоритмів) перебігу явищ (процесів), при цьому при захисті достатньо проявив отримані вміння та навики щодо роботи з документацією та інформацією щодо результатів роботи підприємства.

Оцінка «задовільно» – студент при написанні звіту виконав основні завдання практики та індивідуальне завдання, але зроблені висновки без урахування причинно-наслідкових зв'язків і механізмів (алгоритмів) перебігу явищ (процесів), при цьому при захисті не достатньо проявив отримані вміння та навики щодо роботи з документацією та інформацією щодо результатів роботи підприємства.

ДОДАТКИ

Додаток А

Форма заяви студента на проходження виробничої практики

Завідувачу кафедри менеджменту

д.е.н., проф. Тарасюк Г.М.

студента 3-го курсу групи МО-54

Іванова Івана Івановича

ЗАЯВА

Прошу направити мене на проходження виробничої практики на

_____________________________________________, що

(організаційно-правова форма та повна назва об’єкту практики)

розташоване за адресою ___________________________ та призначити

(індекс, район, місто, вулиця, № буд. та ін.)

керівником практики від підприємства ___________________________

(Прізвище, ім'я, по-батькові, посада)

З вимогами щодо проходження практики, оформлення та захисту звіту ознайомлений.

_ ___________

(дата)

______________

(підпис)

Додаток Б

Зразок титульної сторінки звіту з виробничої практики

Міністерство освіти і науки України Житомирський державний технологічний університет

Кафедра менеджменту організацій і адміністрування

ЗВІТ

з проходження виробничої практики у ТДВ “ЖЛ”

 Термін проходження практики: 09.11.07. – 09.12.07.

Виконав:

студент ІІІ курсу Іванов І.І.

групи МО – 54

Керівник практики

від підприємства:

Начальник відділу збуту ____________________ Мусіюк Т. М.

Керівник практики

від університету ____________________ Пащенко О. П.

Захищено з оцінкою ____________________

Житомир – 2015

Додаток В

Типовий план звіту з виробничої практики

ЗМІСТ

ВСТУП стор.

Загальна частина

1. Основні тенденції розвитку кондитерської галузі в Україні.

2. Загальна характеристика підприємства та організаційно-

управлінський аналіз ТДВ“ЖЛ”.

3. Діагностика фінансово-економічного стану ТДВ“ЖЛ”.

4. Охорона праці на підприємстві.

Індивідуальне завдання

1. Сучасний стан управління маркетинговою діяльністю ТДВ “ЖЛ”.

2. Напрямки удосконалення управління маркетинговою діяльністю

ТДВ “ЖЛ”.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

Додаток Д

Методика аналізу маркетингової діяльності підприємства

Таблиця 1

Рівень виробництва та реалізації продукції ТДВ «ЖЛ»

Таблиця 2

Карта технічного рівня виробів для оцінки конкурентоспроможності продукції ТДВ «ЖЛ»

Таблиця 3

Показники ціни на продукцію ТДВ «ЖЛ» за 2011-2013 рр.

Таблиця 4

Визначення собівартості одиниці товару

Таблиця 5

Порівняльна характеристика цін

Таблиця 6

Діапазон знижок на основні товари підприємства

Таблиця 7

Надходження виручки з різних каналів розподілу у 2012 р., тис. грн.

Таблиця 8

Заходи просування продукції ТДВ «ЖЛ» на ринку

Таблиця 9

Приклад бюджету маркетингу ТДВ «ЖЛ», тис. грн

Додаток Ж

Оцінка забезпеченості та використання персоналу підприємства

Таблиця 1

Структура трудових ресурсів ТДВ «ЖЛ» за категоріями персоналу

Таблиця 2

Розподіл працівників ТДВ «ЖЛ» за віковими групами

Таблиця 3

Статева структура працівників ТДВ «ЖЛ»

Таблиця 4

Розподіл працівників ТДВ «ЖЛ»за освітнім рівнем

Таблиця 5

Підготовка та підвищення кваліфікації персоналу ТДВ «ЖЛ»

Таблиця 6

Розподіл працівників за стажем роботи

Таблиця 7

Рух персоналу в ТДВ «ЖЛ»

Таблиця 8

Продуктивність праці та оплата праці у ТДВ «ЖЛ»

Додаток З

Методика аналізу фінансово-економічного стану підприємства

Аналіз активів і зобов'язань підприємства

Активи, зобов'язання та власний капітал підприємства – це елементи, що безпосередньо пов'язані з оцінкою його фінансового стану. Вони визначаються таким чином:

а) актив — це ресурс, контрольований підприємством у результаті минулих подій, від якого очікується надходження майбутніх економічних вигод підприємству;

б) зобов'язання — теперішня заборгованість підприємства, що виникає внаслідок минулих подій і від погашення якої очікується вибуття ресурсів із підприємства, які втілюють у собі майбутні економічні вигоди. Зобов'язання — це зовнішня заборгованість суб'єкта господарювання, тобто зобов'язання перед банками, державою, постачальниками та працівниками;

в) власний капітал — це залишкова частка в активах підприємства після вирахування всіх його зобов'язань. Власний капітал — це внутрішня заборгованість (зобов'язання) суб'єкта господарювання перед його власниками.

Власний капітал підприємства, як його зобов'язання перед власниками в балансі, поділяється на окремі складові: статутний (пайовий) капітал — кошти, внесені власниками; додатковий капітал — результат оцінки активів; резервний капітал — коригування щодо збереження капіталу; нерозподілений прибуток — поточний результат ефективного господарювання. Сума, за якою власний капітал відображається в балансі, залежить від оцінки активів та зобов'язань. Як правило, сукупна сума власного капіталу тільки за збігом відповідає сукупній ринковій вартості акцій підприємства чи сумі, яку можна отримати шляхом продажу чистих активів частинами або підприємства в цілому.

У процесі фінансового аналізу безпосередньо за балансом підприємства насамперед досліджують абсолютні показники, що характеризують його фінансовий стан. Абсолютні показники активів (майна) підприємства вивчають за ліквідністю (табл. 1).

Під ліквідністю активів розуміють можливість підприємства вільно маневрувати та переміщувати їх із товарної форми у грошову, і навпаки, - змінювати структуру платіжних коштів, запасів та дебіторської заборгованості з таким розрахунком, щоб кожна гривня підприємства перебувала в обігу і давала максимальну віддачу у вигляді доходу чи економії. За рівнем ліквідності (мобільності) активи поділяють на 4 групи: грошові кошти, готова продукція і кошти в розрахунках, виробничі запаси та необоротні активи.

Таблиця 1

Класифікація активів підприємства за ліквідністю

Високоліквідними і найбільш мобільними активами підприємства є грошові кошти у касі та рахунках у банку, адже вони у будь-який момент можуть бути використані для здійснення всіх господарських операцій. Менш ліквідними є кошти в дебіторській заборгованості, тому що по таких коштах немає впевненості у термінах їх надходження. Наступними активами за ступенем ліквідності слід вважати товари, готову продукцію і виробничі запаси, які можна продати або використати на бартер з метою погашення заборгованості.

Для дослідження й оцінки активів та зобов'язань підприємства за даними фінансової звітності можна використати такі показники (табл. 2).

Таблиця 2

Методика розрахунку показників для оцінки стану активів та зобов'язань підприємства

Вартість активів (майна) характеризується загальною сумою всіх активів, що знаходяться на балансі підприємства. Розмір і склад активів залежать від обсягів та організації підприємницької діяльності й ефективності їх використання. Зобов'язання підприємства за його балансом характеризуються статутним, власним та залученим капіталом, а також довгостроковими і поточними зобов'язаннями та короткостроковими кредитами банків.

Вартість власних активів засновників і учасників суб'єкта господарювання характеризується розміром статутного капіталу, створеного за рахунок зовнішніх джерел (внесків засновників) та внутрішніх джерел (реінвестованого прибутку в активи).

Підприємство зацікавлене здійснювати свою господарську діяльність при мінімальних запасах активів. Норматив, або потребу в активах для створення постійних мінімальних перехідних запасів, щоб забезпечити безперебійний процес виробництва та продажу продукції, визначають і обчислюють шляхом їх нормування.

Показники балансу підприємства досліджуються шляхом горизонтального і вертикального аналізу та на основі розрахунку відносних показників.

Горизонтальний (часовий) аналіз полягає в порівнянні абсолютних величин за статтями балансу (вартості активів та зобов'язань) за два суміжні періоди, а також, за можливості, у динаміці за ряд періодів (кварталів). Порівняння можна здійснювати шляхом визначення відхилення показників за абсолютними величинами, тобто наскільки порівнювана величина більша або менша за ту, з якою порівнюють; або за допомогою відносних показників, тобто на скільки відсотків (у скільки разів) порівнювана величина більша або менша за ту, яку визначили за базу порівняння.

Вертикальний аналіз — це структурний аналіз абсолютних величин, який дає змогу за даними відносних величин дослідити структуру активів та зобов'язань, тобто частку (відсоток) окремих їх видів у загальній сумі розділів та в цілому активів і зобов'язань. Перевагою цього виду аналізу є можливість зіставлення вираженої у відсотках структури показників одного звітного період з іншими незалежно від зміни їх розмірів.

Важливо дослідити стан та розмір дебіторської і кредиторської заборгованості. Дебіторська та кредиторська заборгованості виникають унаслідок розрахунків підприємства з покупцями, постачальниками, підрядчиками, фінансовими органами, робітниками, службовцями, органами соціального страхування, підзвітними особами.

Дебіторська заборгованість — це відтягнення оборотних активів з господарської діяльності даного підприємства, що стає причиною його фінансових ускладнень. Якщо відносини між підприємствами передбачають можливість виникнення дебіторської заборгованості, в договорах необхідно передбачати штрафні санкції за несвоєчасну оплату покупцями вартості товарів, готової продукції, робіт і послуг.

Кредиторська заборгованість часто є результатом напруженого фінансового становища підприємства, коли через нестачу потрібних коштів затримується виконання платежів різним організаціям та особам.

Характеристика фінансової стійкості підприємства

Фінансова стабільність підприємства є однією з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства. Вона залежить від структури зобов'язань підприємства і характеризується співвідношенням власного і залученого капіталу.

Фінансова стійкість передбачає те, що ресурси, вкладені у підприємницьку діяльність, повинні окупитися за рахунок грошових надходжень від господарювання, а одержаний прибуток повинен забезпечувати самофінансування і незалежність підприємства від зовнішніх залучених джерел формування майна (активів).

Фінансова стійкість — це стан активів підприємства, що гарантує йому постійну платоспроможність.

Від оптимізації співвідношення власних і залучених активів залежить фінансовий стан підприємства.

Оцінку фінансового стану підприємства можна визначити за наступними типами фінансової стійкості:

– абсолютна фінансова стійкість (на практиці трапляється дуже рідко) — коли власні оборотні активи повністю забезпечують запаси підприємства;

– нормально стійкий фінансовий стан — коли запаси забезпечуються сумою власних оборотних активів та довгостроковими зобов'язаннями;

– нестійкий фінансовий стан — коли запаси забезпечуються за рахунок власних оборотних активів, довгострокових та короткострокових кредитів, тобто за рахунок усіх основних джерел формування запасів;

– кризовий фінансовий стан — коли запаси не забезпечуються вищеназваними джерелами їх формування і підприємство знаходиться на межі банкрутства.

Фінансово стійким можна вважати таке підприємство, яке за рахунок власних активів спроможне забезпечити запаси, не допустити невиправданої кредиторської заборгованості, своєчасно розрахуватися за своїми зобов'язаннями.

Аналіз фінансової стійкості підприємства здійснюється за такими показниками (табл. 3).

Коефіцієнт фінансової незалежності ("автономії", концентрації власного капіталу) обчислюється як відношення загальної суми власного капіталу до підсумку балансу. Цей коефіцієнт характеризує частку активів власників підприємства у загальній сумі активів, авансованих у його діяльність.

Практикою встановлено, що загальна сума заборгованості не повинна перевищувати суму власних джерел фінансування, тобто критичне значення коефіцієнта автономії становить 0,5. Чим більше значення коефіцієнта, тим кращий фінансовий стан підприємства (менша залежність від зовнішніх джерел).

Таблиця 3

Методика розрахунку показників для оцінки фінансової стійкості підприємства

Зворотним показником коефіцієнта автономії вважається коефіцієнт фінансової залежності. Він показує, яка сума загальної вартості активів підприємства припадає на 1 грн власних коштів. Чим менше значення коефіцієнта, чим ближче він до 1,0, тим менша фінансова залежність підприємства від зовнішніх джерел.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу — це частка від ділення власних оборотних активів на всю суму власного капіталу. Він свідчить про ступінь мобільності (гнучкості) використання власних коштів підприємства.

Аналіз ділової активності підприємства

Ділова активність підприємства характеризується абсолютними й відносними результативними показниками використання ресурсів та обсягами господарської діяльності (табл. 4).

Валовий дохід — загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) упродовж звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Валові витрати виробництва та обігу — суми будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (продукції, робіт, послуг), які придбані (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Таблиця 4

Методика розрахунку показників для оцінки ділової активності підприємства

Продуктивність праці — це обсяг підприємницької діяльності в грошовому виразі в розрахунку на одного середньооблікового працівника підприємства. Обсяг підприємницької діяльності може характеризуватися показником валової продукції в порівняльних цінах, сумою чистого доходу (виручки), прибутком, які створюються суб'єктом господарювання за звітний рік.

Середня заробітна плата працівників за місяць загалом по підприємству обчислюється шляхом ділення фонду оплати праці на середньооблікову чисельність працівників у еквіваленті повної зайнятості за рік, помножену на 12.

Фондовіддача і фондомісткість визначають ефективність використання основних засобів. За нормальних умов підприємницької діяльності фондовіддача повинна мати тенденцію до збільшення, а фондомісткість — до зменшення.

Фондовіддача показує, яку суму чистого доходу одержує підприємство з однієї гривні коштів, укладених в основні засоби. Зростання фондовіддачі свідчить про підвищення ефективності використання основних засобів.

Фондомісткість характеризується коштами, які витратило підприємство на формування основних засобів, щоб одержати одну гривню чистого доходу. Зниження фондомісткості підприємницької діяльності свідчить про підвищення ефективності використання основних засобів.

Показники рівня ефективності господарської діяльності підприємства

Кінцевий результат роботи підприємства оцінюється рівнем ефективності його господарської діяльності: загальним обсягом одержаного прибутку та в розрахунку на одиницю ресурсів. Прибуток та відносний показник прибутку — рентабельність — є основними показниками ефективності роботи підприємства, що характеризують інтенсивність господарювання. Життєдіяльність підприємства багато в чому залежить саме від того, якою мірою забезпечена фінансова віддача ресурсів та наскільки досягається рівень прибутковості в процесі формування витрат. Співвідносити витрати і доходи є головним завданням кожного учасника господарської діяльності.

Водночас абсолютна сума прибутку не характеризує рівень ефективності господарської діяльності. Щоб зробити висновок про рівень ефективності господарювання, отриманий прибуток необхідно порівняти з понесеними витратами або активами, які забезпечують підприємницьку діяльність.

Показник рентабельності показує, скільки копійок прибутку одержує підприємство при понесених витратах (вкладених активах, ресурсах) у процесі його господарської діяльності в розмірі 1 гривні.

Прибуток підприємства для розрахунку показників ефективності його господарської діяльності може визначатися за величиною:

а) чистого прибутку — прибутку, що залишається підприємству для самостійного використання його власниками (Ф. 2 ряд. 220 або 225);

б) створеного прибутку — прибутку без урахування витрат на виплату податків та відсотків за кредит [Ф. 2 (ряд. 170 або 175) + ряд. 200 — ряд. 205+ряд. 140];

в) прибутку за наслідками господарської (звичайної та надзвичайної) діяльності (Ф. 2 ряд. 170 або 175 + ряд. 200 — ряд. 205).

При аналізі ефективності господарської діяльності за показниками фінансової звітності ставлять такі основні завдання: вивчити обсяг і структуру абсолютної величини чистого прибутку підприємства; визначити показники відносної прибутковості або рентабельності, які можна поділити на дві групи: показники прибутковості вкладених коштів (ресурсів) у підприємницьку діяльність (активи підприємства) та прибутковості понесених підприємством витрат у процесі господарювання. Дослідження цих показників разом дає змогу комплексно оцінити ефективність господарської діяльності підприємства (таблиця 5).

Основним показником, який характеризує валовий прибуток, є валова рентабельність. Цей показник визначає рівень, на який підприємство може збільшити операційний прибуток шляхом зниження адміністративних витрат і витрат на збут. Якщо, наприклад, валова рентабельність становить 50 %, то можна зробити висновок, що ціна реалізації вдвічі більша, ніж виробнича собівартість. У процесі аналізу слід розраховувати валовий прибуток на одиницю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) в асортиментному розрізі продукції, що реалізовується.

За показником валової рентабельності можна моделювати рівень беззбитковості підприємства. Власники і керівники підприємства завжди повинні знати, як вести господарську діяльність, щоб не мати збитків, і які завдання потрібно вирішувати, щоб одержувати прибуток.

Відношення собівартості реалізованої продукції до чистого доходу і валового прибутку визначають відповідно рівень покриття виробничих витрат та їх окупність. Водночас відношення чистого доходу до собівартості реалізованої продукції і валового прибутку характеризують відповідно окупність виробничих витрат і чистого доходу.

Таблиця 5

Методика розрахунку показників для оцінки рівня ефективності господарської діяльності підприємства

Прибутковість господарської діяльності характеризується загальним показником рентабельності, який визначається як відношення прибутку-брутто або чистого прибутку до всіх витрат, що брали участь у створенні цього прибутку. Цей показник свідчить, яка сума прибутку створюється на підприємстві в розрахунку на одну гривню витрат, здійснених для одержання прибутку.

Рентабельність витрат основної діяльності визначається як відношення прибутку, одержаного від продажу об'єктів підприємницької діяльності, до виробничої собівартості, а також адміністративних витрат та витрат на збут. Цей показник розкриває взаємозв'язок чистого доходу, прибутку та собівартості проданої продукції і показує розмір прибутку, одержаного підприємством у розрахунку на одну гривню витрат, вкладених у формування собівартості.