Лекції з дисципліни Інформаційні системи в економіці, НУДПСУ

Тема 1. Основні етапи створення та впровадження АСУ

1. Історична довідка розвитку автоматизованих систем управління (АСУ).

Призначення автоматизованих систем (АС) в економіці — це автоматизація розрахунків, під якою розуміють людино-машинне розв'язування економічних завдань.

Для розв'язання за допомогою обчислювальної техніки будь-якої економічної задачі необхідно створити певні умови. Ця проблема вирішується розробкою і впровадженням визначених державним стандартом з упровадження інформаційних технологій видів забезпечення, зокрема правового, інформаційного, програмного, математичного, методичного, організаційного, технічного, лінгвістичного та ергономічного.

За час виникнення і розвитку АС в економіці мали різну структуру цих компонентів, яка значною мірою залежала від техніко-експлуатаційних характеристик обчислювальної техніки, що в той чи інший період використовувалася для автоматизації економічних завдань.

Тому періодичність розвитку інформаційних систем в економіці нашої країни можна обмежити етапами, наведеними на мал. 1.

Між цими етапами немає чіткої межі, хоча певний вплив на їх зміст мав склад технічної бази управління. У кожному етапі, у свою чергу, можна виділити підетапи, що різняться деякими особливостями.

Початок створення АС у нашій країні відносять до 1963 року, коли на великих підприємствах почали використовувати ЕОМ для розв'язування завдань організаційно-економічного управління. Перші такі системи обмежувалися розв'язуванням деяких функціональних управлінських завдань, наприклад завдань бухгалтерського обліку. Тому системність автоматизованої обробки економічної інформації на початку 60-х років характеризувалася частковістю та локальністю. Протягом 60-х років поступово переходять від локальних систем обробки даних, призначених для тихий чи інших ділянок управлінських робіт, до систем, що охоплюють широке коло завдань управління.

В інформаційних системах першого покоління (1963- 1972 рр.), які в іноземній літературі відомі під назвою «системи обробки даних», «електронні системи обробки даних», у вітчизняній — «АСУ — позадачний підхід», для кожної задачі окремо готувалися дані, створювалася математична модель і розроблялось програмне забезпечення. До програм розв'язування задачі крім інших вносилися й процедури формування та ведення інформаційного фонду, необхідного для розв'язування задачі. Такий підхід зумовлював інформаційну надмірність (записані на машинний носій дані не могли бути використані для розв'язування іншої задачі), математичну надмірність (відомо, що моделі розв'язування різних економічних завдань мають спільні блоки). Був позначений тривалістю і трудомісткістю і процес розробки програмного забезпечення кожної задачі. Крім того, дуже незначні зміни в організації інформаційного фонду завдань зумовлювали потребу доопрацювання програмного забезпечення.

Подальшим розвитком інформаційних систем в економіці країни є створення АСУ на основі ідеології автоматизованих банків даних. Це інший етап створення АС, який розпочався 1972 році, коли вперше до плану на восьму п'ятирічку було внесено питання розвитку економіки і створення АСУ. Розширилися технічна та програмна бази АСУ, що позначилося на урізноманітненні варіантів їх побудови з орієнтуванням на окремі класи та моделі ЕОМ, включаючи міні - та мікрокомп'ютери. Зросла також багатоваріантність АС у зв'язку зі збільшенням кількості технологічних режимів експлуатації ЕОМ та всього комплексу технічних засобів, зокрема почалося запровадження діалогового режиму та режиму телеобробки даних.

Проте відмінність інформаційних систем другого покоління (1972-1986 рр.), які в іноземній літературі називались управлінськими (адміністративними) інформаційними системами, від АС першого покоління (див. мал. 1) полягає в тому, що перші мали спільне інформаційне забезпечення усіх завдань — базу даних. Організація єдиної бази даних стала можливою лише завдяки тому, що були створені спеціальні програмні продукти — системи управління базами даних (СУБД). Основне призначення СУБД — створення та підтримка в актуальному стані бази даних, а також зв'язок її з програмами розв'язування економічних завдань (прикладні програми користувачів).

У середині 80-х років був накопичений значний досвід створення та використання інформаційних систем організаційного управління. Так, 1988 році функціонувало близько 6000 АСУ різних рівнів та проблемної орієнтації, у тому числі 2600 АСУ підприємств і об'єднань — АСУП. Створено значну кількість автоматизованих систем управління технологічними процесами (АСУ ТП), систем автоматизованого проектування конструкцій та технологій (САПР).

Економічна ефективність багатьох діючих АСУ дуже значна. Середнє значення річного економічного ефекту АСУ становило 640 тис. крб., а коефіцієнт економічної ефективності капітальних вкладень досягав 0, 88.

Крім прямого економічного ефекту, впровадження АСУ мало великий вплив на зміну характеру діяльності управлінського персоналу. Підвищилась оперативність, наукова обґрунтованість та об'єктивність прийнятих управлінських рішень; виникла можливість розв'язувати принципово нові економічні задачі, які до впровадження АС не розв'язувалися апаратом управління; збільшився час на творчу роботу працівників за рахунок скорочення обсягів виконання рутинних операцій вручну; у результаті автоматизації процесів інформаційного обслуговування підвищилася інформованість управлінського персоналу.

2.

Проте докорінних змін у поліпшенні якості управління об'єктами господарювання не відбулося. Досвід функціонування АС першого та другого поколінь виявив у них низку серйозних недоліків.

1. Значна кількість функцій управління економікою, що стосується неструктурованих і слабоструктурованих процедур, залишилась без комп'ютерної підтримки. По суті в АСУ вирішені задачі щодо жорстких детермінованих алгоритмів, які не притаманні керівним структурам.

2. Стандартний набір економічних завдань і підсистем АСУ не забезпечив її необхідної гнучкості, через що модифікація та розширення функціонального складу системи пов'язані зі значними трудовитратами.

3. Чітка централізація обробки інформації в діючих АСУ не давала змоги здійснювати процеси оперативного управління і регулювання в реальному масштабі часу.

4. Недостатня кількість оптимізаційних завдань у складі АСУ (1, 5 % у середньому) пояснюється незацікавленістю користувачів у застосуванні оптимізаційних методів; відсутністю надійної та вірогідної інформації для використання оптимізаційних розрахунків; неможливістю та недоцільністю впровадження локальних оптимізаційних завдань.

5. В АСУ, як правило, відсутні замкнені комплекси завдань управління (планування, обліку, аналізу, регулювання). Різні типи АСУ (АСУП, САПР, АСУ ТП) діяли на об'єктах господарювання автономно, без взаємозв'язку.

6. Системи не забезпечували оперативної взаємодії з ЕОМ керівників різних рівнів. Пакетний режим функціонування АСУ (як основний) не давав змоги створювати системи підтримки прийняття управлінських рішень, що передбачають можливість вибору альтернативного рішення.

7. Упровадження систем не супроводжувалося необхідною перебудовою організаційних структур управління в умовах використання автоматизованої обробки даних.

Зазначені недоліки АС першого та другого поколінь спонукали до пошуків сучасніших форм та методів їх проектування, розробки концептуальної основи АС нового покоління.

3. Визначення понять АСУ і ІАСУ. Аспекти інтеграції в АСУ

Тому наступний етап створення інформаційних систем (почався приблизно із середини 80-х років) характеризується створенням інтегрованих систем. Це багаторівневі ієрархічні автоматизовані системи управління, які забезпечують комплексну автоматизацію останнього на усіх рівнях.

Складність функціонування таких великих соціально-економічних систем, як народне господарство України, зумовлює неможливість реалізації процесу управління з допомогою однієї або кількох локальних АСУ. З цією метою потрібний комплекс (група) АСУ, кожна з яких забезпечує вирішення своїх функціональних завдань управління. При цьому йдеться не просто про об'єднання і зв'язок локальних АСУ між собою, а про забезпечення інформаційного діалогу між ними та доступу однієї АСУ до інформаційних баз інших АСУ.

Отже, інтегрована автоматизована система управління (ІАСУ) може розглядатися як ієрархічно організований комплекс організаційних методів, технічних, програмних, алгоритмічних і інформаційних засобів, які мають модульну структуру і забезпечують наскрізне узгоджене управління матеріальними та інформаційними потоками об'єкта управління.

Центральним поняттям в інтегрованих АСУ є поняття «інтеграція». Інтеграцію (мал. 2) можна визначити як спосіб організації окремих компонентів в одну систему, що забезпечує узгоджену і цілеспрямовану їх взаємодію, зумовлюючи велику ефективність функціонування усієї системи.

Інтеграцію в АСУ можна розглядати в кількох аспектах: функціональному, організаційному, інформаційному, програмному, технічному, економічному (див. мал. 2).

Функціональна інтеграція забезпечує єдність цілей та узгодження критеріїв і процедур виконання виробничо-господарських та технологічних функцій, спрямованих на досягнення поставленої мети. Основою функціональної інтеграції є оптимізація функціональної структури всієї системи, декомпозиція системи на локальні частини (підсистеми), формалізований опис функцій кожної підсистеми та протоколи взаємодії підсистем.

Організаційна інтеграція полягає в організації раціональної взаємодії персоналу управління на різних рівнях ієрархії ІАСУ і різних локальних її підсистем, що зумовлює узгодження дій персоналу в напрямку досягнення поставлених цілей та погодженість управлінських рішень.

Інформаційна інтеграція передбачає єдиний комплексний підхід до створення й ведення інформаційної бази усієї системи та її компонентів на основі одного технологічного процесу збору, зберігання, передачі та обробки інформації, який забезпечує узгоджені інформаційні взаємодії всіх локальних АСУ та підсистем ІАСУ.

Програмна інтеграція міститься у використанні узгодженого та взаємопов'язаного комплексу моделей, алгоритмів і програм для забезпечення спільного функціонування всіх компонентів ІАСУ.

Технічна інтеграція — це використання єдиного комплексу сумісних обчислювальних засобів, автоматизованих робочих місць спеціалістів та локальних мереж ЕОМ, об'єднаних в одну розподілену обчислювальну систему, яка забезпечує автоматизовану реалізацію всіх компонентів ІАСУ.

Економічна інтеграція є узагальнюючим комплексним показником інтеграції системи і полягає в забезпеченні цілеспрямованого та узгодженого функціонування усіх компонентів ІАСУ для досягнення найбільшої ефективності функціонування усієї системи.

Сучасний етап розробки інформаційних систем в економіці країни характеризується створенням АС нового покоління, до яких належать експертні системи, системи підтримки прийняття рішень, інформаційно-пошукові системи, системи зі штучним інтелектом. Основою створення таких систем є децентралізація структури ІАСУ та організація розподільної обробки інформації.

Технічною передумовою створення таких систем є значне поширення персональних ЕОМ. Ці машини характеризуються низькою вартістю, невеликими габаритами, підвищеною надійністю, простотою в обслуговуванні та експлуатації, що дає змогу наблизити їх до місць виникнення та використання інформації, поділити їх за окремими сферами функціональної діяльності.

Організаційною передумовою виникнення таких систем стали процеси децентралізації управління, що відбуваються в країні.

Структурно вони реалізуються у вигляді мереж обчислювальних машин або мереж автоматизованих робочих місць.

Тема 2. КЛАСИФІКАЦІЯ АВТОМАТИЗОВАНИХ СИСТЕМ

4. Класифікація АС. Ознаки класифікації АС

Створенню автоматизованих систем (АС) у нашій країні приділяється багато уваги. За масштабами, темпами зростання, витратами матеріальних, фінансових і трудових ресурсів, а також за ступенем впливу на процеси управління проблема створення АС перетворилася на велике народногосподарське завдання.

Інформаційні системи можуть значно різнитися за типами об'єктів управління, характером та обсягом розв'язуваних завдань і рядом інших ознак.

Загальноприйнятої класифікації АС у даний час не існує, тому їх можна класифікувати за різними ознаками.

1. За рівнем або сферою діяльності — державні, територіальні (регіональні), галузеві, об'єднань, підприємств або установ, технологічних процесів.

2. За рівнем автоматизації процесів управління — інформаційно-пошукові, інформаційно-довідкові, інформаційно-керівні, системи підтримки прийняття рішень, інтелектуальні АС.

3. За ступенем централізації обробки інформації — централізовані АС, децентралізовані АС, інформаційні системи колективного використання.

4. За ступенем інтеграції функцій — багаторівневі АС з інтеграцією за рівнями управління (підприємство — об'єднання, об'єднання — галузь і т. ін.), багаторівневі АС з інтеграцією за рівнями планування і т. ін.

Державні АС призначені для вирішення найважливіших народногосподарських проблем країни. На базі використання обчислювальних комплексів та економіко-математичних методів у них складають перспективні та поточні плани розвитку країни, ведуть облік результатів та регулюють діяльність окремих ланцюгів народного господарства, розробляють державний бюджет та контролюють його виконання і т. ін.

Центральне місце в мережі державних АС належить автоматизованій системі державної статистики (АСДС). Роль та місце АСДС в ієрархії управління визначається тим, що вона є основним джерелом статистичної інформації, конче потрібної для функціонування усіх державних та регіональних АС.

Серед АС, з якими взаємодіє АСДС, важливе місце належить автоматизованій системі планових розрахунків (АСПР). АСПР функціонує при Міністерстві економіки України і являє собою інформаційну систему, призначену для розробки народногосподарських планів та контролю за їх виконанням в умовах застосування засобів обчислювальної техніки для збору та обробки інформації.

Процес взаємодії АСДС з АСПР має взаємний характер: статистична інформація, джерелом якої є АСДС, необхідна на всіх етапах складання перспективних і поточних планів розвитку господарства країни. У свою чергу, планова інформація надходить до АСДС і є основою для обліку та аналізу виконання планів і завдань. Взаємодія АСДС та АСПР передбачає також спільний аналіз соціально-економічних проблем розвитку народного господарства. Тому АСДС має повністю задовольнити потреби оптимального планування, проводити економіко-математичний аналіз демографічних процесів у суспільстві, міжгалузевих зв'язків, споживання та прибутків населення, показників діяльності підприємств.

АСДС взаємодіє також з державною інформаційною системою фінансових розрахунків (АСФР) при Міністерстві фінансів України.

АСФР призначена для автоматизації фінансових розрахунків на базі сучасної обчислювальної техніки з формування державного бюджету країни та контролю за його виконанням. При цьому вона використовує статистичну інформацію про випуск і реалізацію продукції, фонди споживання, запаси та витрати фінансових ресурсів і т. ін.

Відомі й інші державні АС, система обробки інформації з цін (АСОІ цін), система управління національним банком (АСУ банк), система обробки науково-технічної інформації (АСО НТІ) і т. ін.

Територіальні (регіональні) АС призначені для управління адміністративно-територіальним регіоном. Сюди належать АС області, міста, району. Ці системи виконують роботи з обробки інформації, яка необхідна для реалізації функцій управління регіоном, формування звітності й видачі оперативних даних місцевим і керівним державним та господарським органам.

Галузеві інформаційні системи управління призначені для управління підвідомчими підприємствами та організаціями. Галузеві, АС діють у промисловості та в сільському господарстві, будівництві на транспорті і т. ін. У них розв'язуються задачі інформаційного обслуговування апарату управління галузевих міністерств і їх підрозділів. Галузеві АС відрізняються сферами застосування — промислова, наукова.

Інформаційні системи управління підприємствами (АСУП) або виробничими об'єднаннями (АСУ В) — це системи із застосуванням сучасних засобів автоматизованої обробки даних, економіко-математичних та інших методів для регулярного розв'язування завдань управління виробничо-господарською діяльністю підприємства.

Структурна система АСУ (дивись малюнок 3) має ту особливість, що виділені підсистеми згруповані за однорідними ознаками.

Так, наприклад, підсистеми, що відносяться до управління виробництвом, класифікуються за ознаками, які характерні для виробничого підприємства даної галузі це:

· функціональна ознака (група А);

· ознака забезпечення (група Б);

· ознака видів виробництва (група В).

Кожна з перелічених класифікацій груп у свою чергу об'єднує тільки ті підсистеми, які відповідають головній класифікаційній властивості даної групи.

Такий підхід до класифікаційних підсистем АСУП дозволяє групувати комплекси розв'язуваних на ЕВМ завдань за всіма класифікаційними ознаками, виділив головний серед них.

Наприклад, по плануванню (А-2) вирішується комплекс завдань пов'язаних з виробництвом та випуском продукції, по технічній підготовці основного виробництва і т.д.

За умови іншої організаційної структури об'єкта управління, комплекси завдань можна групувати в іншій послідовності.

Наприклад, управління забезпеченням трудовими ресурсами включає комплекс завдань по усім функціональним підсистемам. При цьому не дивлячись на те чи інше групування комплексу завдань методика розв'язання даної задачі не змінюється, міняється лише її місце в тому чи іншому комплексі завдань.

Інформаційні системи управління технологічними процесами (АСУ ТП) керують станом технологічних процесів (робота верстата, домни тощо). Перша й головна відмінність цих систем від розглянутих раніше полягає передусім у характері об'єкта управління — для АСУ ТП це різноманітні машини, прилади, обладнання, а для державних, територіальних та інших АСУ — це колективи людей. Друга відмінність полягає у формі передачі інформації. Для АСУ ТП основною формою передачі інформації є сигнал, а в інших АСУ — документи.

Залежно від мети функціонування та завдань, які покладені на АС на етапах збору та змістової обробки даних, розрізняють такі типи АС:

· інформаційно-пошукові;

· інформаційно-довідкові;

· інформаційно-управляючі (управлінські);

· інтелектуальні інформаційні системи та системи підтримки прийняття рішень.

Інформаційно-пошукові системи (ІСП) орієнтовані на розв'язування завдань пошуку інформації. Змістова обробка інформації в таких системах відсутня.

В інформаційно-довідкових системах (ІДС) за результатами пошуку обчислюють значення арифметичних функцій.

Інформаційно-управляючі, або управлінські, системи (відомі у вітчизняній літературі під назвою «автоматизовані системи організаційного управління») являють собою організаційно-технічні системи, які забезпечують вироблення рішення на основі автоматизації інформаційних процесів у сфері управління. Отже, ці системи призначені для автоматизованого розв'язування широкого кола завдань управління.

5. АС нового покоління. Види інтелектуальних інформаційних систем

До інформаційних систем нового покоління належать системи підтримки прийняття рішень (СППР) та інформаційні системи, побудовані на штучному інтелекті (інтелектуальні АС).

СППР — це інтерактивна комп'ютерна система, яка призначена для підтримки різних видів діяльності при прийнятті рішень із слабоструктурованих або неструктурованих проблем. Інтерес до СППР, як перспективної галузі використання обчислювальної техніки та інструментарію підвищення ефективності праці в сфері управління економікою, постійно зростає. У багатьох країнах розробка та реалізація СППР перетворилася на дільницю бізнесу, що швидко розвивається.

Штучний інтелект — це штучні системи, створені людиною на базі ЕОМ, що імітують розв'язування людиною складаних творчих завдань. Створенню інтелектуальних інформаційних систем сприяла розробка в теорії штучного інтелекту логіко-лінгвістичних моделей. Ці моделі дають змогу формалізувати конкретні змістовні знання про об'єкти управління та процеси, що відбуваються в них, тобто ввести в ЕОМ логіко-лінгвістичні моделі поряд з математичними. Логіко лінгвістичні моделі — це семантичні мережі, фрейми, продукувальні системи — іноді об'єднуються терміном «програмно-апаратні засоби в системах штучного інтелекту».

Розрізняють три види інтелектуальних АС:

1. інтелектуальні інформаційно-пошукові системи (системи типу «запитання — відповідь»), які в процесі діалогу забезпечують взаємодію кінцевих користувачів — непрограмістів з базами даних та знань професійними мовами користувачів, близьких до природних;

2. розрахунково-логічні системи, які дають змогу кінцевим користувачам, що не є програмістами та спеціалістами в галузі прикладної математики, розв'язувати в режимі діалогу з ЕОМ свої задачі з використанням складаних методів і відповідних прикладних програм;

3. експертні системи, які дають змогу провадити ефективну комп'ютеризацію областей, у яких знання можуть бути подані в експертній описовій формі, але використання математичних моделей утруднене або неможливе.

В економіці України найпоширенішими є експертні системи. Це системи, які дають змогу на базі сучасних персональних комп'ютерів виявляти, нагромаджувати та коригувати знання з різних галузей народного господарства (предметних областей).

Тема 3. Структура комп'ютерних інформаційних систем

6. Структура комп’ютерних інформаційних систем (ІС)

Комп'ютерні інформаційні системи належать до класу складаних систем, які містять у собі велику кількість різноманітних елементів, що взаємодіють. Тому при створенні комп'ютерних АС потрібно визначати їхню структуру.

Загалом під структурою комп'ютерної АС розуміють характеристику внутрішнього стану системи, опис постійних зв'язків між її елементами.

При описуванні АС використовують кілька видів структур, які різняться типами елементів та зв'язків між ними.

Наприклад, згідно з РД 50-680-88 при описуванні систем використовують функціональні, технічні, організаційні, документальні, алгоритмічні, програмні та інформаційні структури.

Функціональна структура — це структура, елементами якої є підсистеми (компоненти), функції АС або її частини, а зв'язки між елементами — це потоки інформації, що циркулює між ними при функціонуванні АС.

Технічна структура — це структура, елементами якої є обладнання комплексу технічних засобів АС, а зв'язки між елементами відбивають інформаційний обмін.

 Під організаційною розуміють структуру, елементами якої є колективи людей і окремі виконавці, а зв'язки між елементами — інформаційні, супідрядності і взаємодії.

Документальна структура — це структура, елементами якої є неподільні складові і документи АС, а зв'язки між елементами — взаємодії, вхідності і супідрядності.

Елементами алгоритмічної структури є алгоритми, а зв'язки між алгоритмами реалізуються за допомогою інформаційних масивів.

У програмній структурі зв'язки між елементами також реалізуються у вигляді інформаційних масивів, а елементами структури є програмні модулі.

Інформаційна структура — це структура, елементами якої є форми існування і подання інформації в системі, а зв'язки між ними — операції перетворення інформації в системі.

Елементами інформаційної структури можуть бути також інформаційні масиви, а зв'язками — операції роботи з масивами: увід, коригування, перегляд, знищення і т. ін.

Глибина розподілу інформаційної системи, тобто склад і зміст її елементів можуть суттєво різнитися залежно від мети, поставленої перед конкретною інформаційною системою. Крім того, склад елементів за інших однакових умов залежить від сфери дії АС.

Повної і загальноприйнятої класифікації елементів АС досі не існує. Але практика їх функціонування показує, що майже у всіх АС вирізняють такі елементи, як «функція АС» і «компонент (підсистема) АС».

Функція АС — це сукупність дій інформаційної системи, яка спрямована на досягнення зазначеної мети. Перелік функцій конкретної АС залежить від сфери її діяльності, об'єкта управління, призначення її та ін. Наприклад, в інформаційній системі управління фінансами країни виділяють дві основні функції: планування бюджету і виконання бюджету.

Компонент (підсистема) АС — це її частина, що виділена за зазначеною ознакою або сукупністю ознак і розглядається як одне ціле. Компоненти комп'ютерної АС за своїм призначенням передусім поділяються на забезпечуючи і функціональні. Забезпечуючи містять у собі організаційне, методичне, технічне, математичне, програмне, інформаційне, лінгвістичне, правове та ергономічне забезпечення.

До організаційного забезпечення належить сукупність документів, що описують технологію функціонування АС, методи вибору і застосування користувачами технологічних прийомів для одержання конкретних результатів при функціонуванні АС.

Для забезпечення функціонування комп'ютерної АС необхідно мати ряд ресурсів і обов'язково предмети праці, засоби праці і працю (праця). Роль перших в АС належить інформації (інформаційне забезпечення), яка відіграє також роль продукту праці. Засобами праці є різні технічні засоби АС, які виконують функції технічного забезпечення. Таку саму функцію певною мірою виконують засоби математичного і програмного забезпечення. Що ж до самої праці, то, природно, кадри спеціалістів також потрібні будь-якій АС.

Інформаційне забезпечення містить у собі не лише інформаційні ресурси як предмет праці та інформацію як продукт праці, а й засоби і методи ведення усієї інформаційної бази — об'єкта управління.

Отже, до інформаційного забезпечення належать також методи класифікації і кодування інформації, способи організації нормативно-довідкової інформації, побудови банків даних, зокрема побудови і ведення інформаційної бази і т. ін.

Технічне забезпечення об'єднує сукупність усіх технічних засобів, використовуваних при функціонуванні комп'ютерної АС.

До математичного забезпечення віднесено сукупність математичних методів, моделей і алгоритмів розв'язування завдань, які застосовуються в АС; моделі та алгоритми, що входять до цього забезпечення як інструмент подальшої розробки програмних засобів. Моделі системи управління та об'єкта автоматизації належать звичайно до організаційного забезпечення.

Програмне забезпечення являє собою сукупність програм на носіях даних і програмних документів, які призначені для відлагодження, функціонування і перевірки працездатності АС.

Лінгвістичне забезпечення містить сукупність засобів і правил для формалізації природної мови, які використовуються при спілкуванні користувачів та експлуатаційного персоналу АС з комплексом засобів автоматизації при функціонуванні АС.

До правового забезпечення належить сукупність правових норм, які регламентують правові відносини при функціонуванні АС та юридичний статус результатів такого функціонування.

Методичне забезпечення містить у собі сукупність документів, які описують технологію функціонування АС, методи вибору і застосування користувачами технологічних прийомів для одержання конкретних результатів при функціонуванні АС.

Ергономічне забезпечення АС являє собою сукупність засобів і методів, які створюють найсприятливіші умови праці людини в АС, умови для взаємодії людини і ЕОМ.

Функціональний підхід до структури АС дає змогу виділити підсистеми (компоненти) при різному визначенні поняття «функція управління». Найбільшого поширення набуло створення функціональних підсистемі за ознакою правління об'єктами (елементами) виробничого процесу і за ознакою стадій управління.

Так, у першому випадку формуються функціональні підсистеми, наприклад управління технічною підготовкою виробництва, основним виробництвом, допоміжним виробництвом, матеріальними ресурсами, трудовими ресурсами і т. ін.

В інформаційних системах органів загальнодержавного управління і невиробничої сфери така структура пов'язана з функціями, які виконуються установами. Наприклад, в автоматизованій системі державної статистики (АСДС) передбачені функціональні підсистеми статистики промисловості, сільського господарства, капітального будівництва і т. ін. У функціональній структурі АСДС неначе повторюється склад функціональних підрозділів Міністерства статистики України.

В іншому випадку з позицій стадій управління виділяються функціональні підсистеми прогнозування, перспективного планування, оперативного управління, бухгалтерського обліку і т. ін.

Перелік таких функціональних підсистем у різних АС неоднаковий. Певною мірою це пояснюється відсутністю єдиного погляду на склад функцій управління в народному господарстві.

Що ж до призначення будь-якої функціональної підсистеми АС, то воно єдине — розв'язання економічних завдань прийняття управлінських рішень, що базується на результатах обробки даних.

Задача в комп'ютерній АС або задача обробки даних визначається як функція чи її частина, що являє собою формалізовану сукупність автоматичних дій, виконання яких приводити до результатів заданого виду. Наприклад, задачею в АСУП може бути нарахування відрядної заробітної плати бригаді, облік розрахунків з постачальниками сировини, облік валютних операцій і т. ін.

Задачі, що розв'язуються в комп'ютерних інформаційних системах, мають ряд характерних особливостей, що впливають на технологію автоматизованої обробки даних.

1. Інформаційний взаємозв'язок, який виявляється в тому, що результати розв'язування одних завдань є вхідними даними для розв'язування інших. Ця особливість впливає на склад та зміст інформаційної бази комп'ютерної системи, потребуючи також вибору способів і методів нагромадження і зберігання інформації в системі.

2. Масовість та груповий характер вирішення. Як правило, економічні розрахунки виконуються через певний термін, причому визначається не один, а група взаємопов'язаних економічних показників. Ця особливість впливає на структуру алгоритмів розв'язування завдань, а також на склад та зміст програмного забезпечення систем.

3. Потреба багатоваріантного розв'язування. Це стосується завдань прогнозування, планування та прийняття рішень. Саме тому в комп'ютерній системі мають бути передбачені відповідні спеціальні інструментальні та апаратні засоби, наприклад база моделей для задоволення згаданої потреби.

4. Чітко реґламентовані терміни подання вхідних даних і результатів розв'язування завдань, а також вимоги до точності вхідних даних і результатів розв'язування завдань. Тому при створенні комп'ютерної ІС необхідно вирішувати питання контролю інформації на всіх етапах її переробки (перетворення).

Постійні зміни складу економічних показників та методик їх розрахунку. Ця особливість впливає на склад та зміст програмного забезпечення, особливо на його прикладну частину.

Різноманітність розв'язуваних у комп'ютерних інформаційних системах задач потребує їхньої класифікації.

Класифікацію задач обробки даних за шістьма основними ознаками, які найчастіше зустрічаються в спеціальній літературі.

За функціями управління розрізняють планові, облікові, контрольні задачі, задачі нормування показників, складання звітності і т. ін.

За характером перетворення інформації задачі в АС поділяються на обчислювальні, імітаційні, прийняття рішень.

За роллю в процесі управління розрізнюють інженерно-технічні, економічні та інформаційно-довідковій задачі.

За математичною суттю задачі комп'ютерної АС поділяються на оптимізаційні, прямого розрахунку та інформаційно-пошукові.

Оптимізаційні задачі розв'язуються шляхом пошуку одного рішення із великої кількості можливих варіантів. Вони характеризуються складною методикою розрахунків (що зумовлює необхідність використання різноманітних моделей), а також відносно невеликими розмірами вхідних даних.

В основній своїй масі задачі сучасної комп'ютерної АС належать до задач прямого розрахунку. Для них характерні великі розміри і складність вхідних даних, проста методика розрахунку й одноваріантність розв'язання.

Інформаційно-пошукові задачі, тобто задачі типу «запитання — відповідь» характеризуються складною методикою розрахунку та значними розмірами вхідної інформації.

За можливістю формалізованого опису задачі АС поділяються на формалізовані та неформалізовані. Розв'язування перших можна описати у вигляді математичних формул та залежностей, щодо інших — цього зробити не можна.

За регулярністю розв'язування задачі АС поділяються на систематичні, епізодичні та випадкові.

Тема 4. ПОНЯТТЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ УПРАВЛІНСЬКИХ  АВТОМАТИЗОВАНИХ СИСТЕМ

9. Поняття та класифікація управлінських АС (АСУ)

Інформаційні системи діють у нашій країні під назвою «автоматизовані системи (АС)». Загалом АС — це система, яка складається з персоналу і комплексу засобів автоматизації його діяльності та реалізує інформаційну технологію виконання установлених функцій.

Залежно від виду діяльності розрізняють такі різновиди АС [5]: автоматизовані системи управління (АСУ), системи автоматизованого проектування (САПР), автоматизовані системи наукових досліджень (АСНД) і т. ін.

АСУ являє собою систему управління, яка орієнтована на широке й комплексне використання технічних засобів і економіко-математичних методів для розв'язування інформаційних завдань управління.

Починаючи з 1963 долі в країні створено і функціонує приблизно 2500 АСУ різного рівня і проблемної орієнтації, у тому числі 500 АСУ підприємств і організацій, 36 міністерств і відомств, 62 територіальних організацій і т. ін.

Створені за тридцятилітню історію впровадження ЕОМ у сферу управлінської діяльності численні АСУ різняться призначенням, проблемною орієнтацією, місцем застосування, автоматизованими функціями і т. ін. З метою підвищення ефективності витрат на розвиток діючих систем та проектування нових, усунення паралелізму і дублювання в проведенні наукових досліджень і проектно-конструкторських робіт, створення типових проектних рішень і типових АСУ зроблено їх класифікацію.

Найвищою класифікаційною ознакою АСУ є предметна сфера її застосування: економіко-організаційна, технологічна і проектно-конструкторська. Згідно з цим безліч АСУ поділяється на три класи: економіко-організаційні (АСУ), управління технологічними процесами (АСУ ТП), проектно-конструкторські (САПР).

Економіко-організаційні АСУ містять міжгалузеві АСУ (автоматизована система планових розрахунків, автоматизована система фінансових розрахунків, автоматизована система державної статистики, автоматизована інформаційно-пошукова система науково-технічної інформації, автоматизована інформаційно-управляюча система Держкомітету зі стандартів і т. ін.), виробничі АСУ (галузеві автоматизовані системи управління, АСУ акціонерних товариств і концернів, автоматизовані системи управління підприємствами та організаціями (АСУП), територіально-адміністративні АСУ (територіальні АСУ областей, АСУ міського господарства, адміністративних районів, територіально-виробничих комплексів).

До складу автоматизованих систем управління виробничими процесами належать системи, які призначені для управління безперервним виробництвом, автоматизованими потоковими лініями, комплексними лініями агрегатів і верстатів, верстатами з числовим програмним управлінням (ЧПУ). Останнім часом верстати з ЧПУ об'єднуються в оброблювані модулі і разом з транспортно-нагромаджувальними системами створюють гнучкі виробничі системи (ГВС).

Системи автоматизованого проектування використовуються для проектування деталей і вузлів машин, елементної бази, виробничого і технологічного проектування.

Нагромаджений досвід упровадження і використання автоматизованих систем довів порівняно високу ефективність багатьох із них. Економічний ефект від експлуатації передових галузевих АСУ протягом 1988-1989 рр. становив 10-20 млн. крб.

Крім прямого економічного ефекту впровадження галузевих АСУ мало великий вплив на зміну характеру діяльності управлінського персоналу міністерств і відомств. У результаті автоматизації процесів інформаційного обслуговування підвищилась інформованість управлінського персоналу.

Досить ефективні інші автоматизовані системи управління (АСУП, АСУ ТП, САПР). Згідно з даними, наведеними в [14], середнє значення річного економічного ефекту АСУП протягом 1988-1989 рр. становило 640 тис. крб., коефіцієнт ефективності капітальних вкладень — 0, 88; АСУ ТП відповідно — 223 тис. крб. і 0, 77; САПР - 170 тис. крб. і 2, 94. Водночас досвід проектування і впровадження АСУ виявив низку серйозних недоліків.

1. Стандартний набір задач і підсистем АСУ не забезпечив їй необхідної гнучкості, через що модифікація та розширення функціонального складу системи значно ускладнюються.

2. Надмірна централізація обробки інформації в діючих АСУ не дає змоги здійснювати процеси оперативного управління і регулювання в реальному масштабі часу.

3. Інформаційні моделі об'єктів управління, які використовуються в АСУ, не завжди адекватно описують реальний перебіг виробничих процесів, оскільки покладена в їх основу інформація відбиває характеристики і зв'язки об'єктів управління в минулому і не враховує ускладнення виробничих процесів, постійного оновлення технологій і складу продукції, яка виробляється.

4. Недостатня кількість оптимізаційних задач у складі АСУ (у середньому 1, 5 %). Головною причиною такого положення є незацікавленість користувачів у застосуванні оптимізаційних методів, відсутність надійної і достовірної інформації для оптимізаційних розрахунків, неможливість або недоцільність упровадження локальних оптимізаційних задач.

5. Багато зі створених АСУ не охоплювали всього життєвого циклу виробництва на об'єкті. Різні типи АСУ (АСУП, САПР, АСУ ТП) діють на великих підприємствах автономно, без взаємозв'язку. У системах, як правило, відсутні замкнені комплекси задач управління (від нормування до регулювання).

6. Більшість задач, розв'язуваних в АСУ, призначена лише для окремих структурних підрозділів, а тому їх безпосередній вплив на хід виробничого або господарського процесу обмежений.

7. Системи не забезпечують оперативної взаємодії з ЕОМ різних рівнів управління. Пакетний режим функціонування АСУ не дає змоги реалізувати системи підтримки прийняття рішень, які передбачають можливість альтернативного вибору раціональних рішень.

8. Упровадження систем не супроводжувалось перебудовою організаційної структури підприємств, перерозподілом функцій управління в умовах використання машинної обробки даних.

Зазначені недоліки АСУ змушують знаходити сучасніші форми та методи їх проектування, розробляти концептуальну основу створення систем нового покоління. Досвід, нагромаджений у галузі створення локальних АСУ і використання засобів обчислювальної техніки, насамперед, мікропроцесорних систем, зумовив об'єктивну необхідність створення якісно нового класу систем, які забезпечують інтеграцію процесів автоматизації управління як технологічними процесами, так і інформаційними, які реалізують гнучке функціонування дільниць, цехів, підприємств у цілому .

Тема 5. Принципи побудови управлінських систем, їхня структура

10. Основні принципи побудови АСУ (системності розвитку, сумісництва, стандартизації, уніфікації, ефективності), їхня структура

Людино-машинна АСУ вже на стадії проектування потребує як удосконалення організації основної діяльності економічного об'єкта (виробничого, господарського), так і поліпшення організації управлінських процедур.

Масове проектування АСУ, яке почалося тридцять років тому, вимагало розробки єдиних теоретичних положень, методичних підходів до їх створення і функціонування, без чого неможлива взаємодія різноманітних економічних об'єктів, їх нормальне функціонування в складаному багаторівневому народногосподарському комплексі.

Початково сформульовані академіком В. М. Глушковим науково-методичні положення та рекомендації з проектування автоматизованих систем управління тепер склались як принципи побудови АСУ, закріплені державним стандартом. До них належать принципи системності, розвитку, сумісності, стандартизації та уніфікації, ефективності.

1. Принцип системності є основоположним при створенні, функціонуванні і розвитку АСУ. Він дає змогу розглядати досліджуваний об'єкт як одне ціле; виявляти на цій підставі різноманітні типи зв'язків між структурними елементами, які забезпечують цілісність системи; установлювати напрямок виробничо-господарської діяльності системи і реалізовувані нею конкретні функції. Системний підхід передбачає проведення двохаспекгного аналізу, відомого під назвою «макро- і мікропідходів».

При мікроаналізі система або її елемент розглядається як частина системи вищого порядку. Особлива увага приділяється інформаційним зв'язкам: установлюється їх кількість; "виокремлюються та аналізуються ті зв'язки, які зумовлені метою вивчення системи, а далі відбираються найперспективніші, які реалізують задану цільову функцію. При мікроаналізі вивчається структура об'єкта, аналізуються її складові елементи з погляду їх функціональних характеристик, які виявляються через зв'язки з іншими елементами та зовнішнім середовищем. У процесі проектування АСУ системний підхід дає змогу використовувати математичний опис функціонування, дослідження різноманітних властивостей окремих елементів і системи в цілому, моделювати процеси, що вивчаються, для аналізу роботи створюваних систем.

Для автоматизованих систем управління характерна багаторівнева ієрархія з вертикально субпідрядними елементами (підсистемами). Ієрархічні структури в системах управління набули значного поширення завдяки своїм перевагам. Так, ієрархічна структура створює відносну волю дій над окремими елементами для кожного рівня системи і можливість різних поєднань (комбінацій) локальних критеріїв оптимальності функціонування системи в цілому; забезпечує відносну гнучкість системи управління і можливість пристосування до умов, які постійно змінюються; підвищує надійність за рахунок можливості введення елементної надмірності, реалізації напрямків потоків інформації.

Практичне значення системного підходу і моделювання полягає в тому, що вони дають змогу в доступній для аналізу формі не лише відбити усе суттєве, цікаве для творця системи, а й використати ЕОМ для дослідження поведінки системи в конкретних, заданих експериментатором умовах. Тому в основу створення АСУ в сучасних умовах покладено метод моделювання на базі системного підходу, який дає змогу знаходити оптимальний варіант структури системи і таким чином забезпечувати найвищу ефективність її функціонування.

2.  Принцип розвитку полягає в тому, що АСУ створюється з урахуванням можливості постійного поповнення й оновлення функцій системи і видів її забезпечення. Передбачається, що автоматизована система має нарощувати свої обчислювальні можливості, оснащуватись новими технічними і програмними засобами, бути здатною постійно розширю вати й поновлювати склад задач та інформаційний фонд, який створюється у вигляді баз даних.

3. Принцип сумісності полягає в забезпеченні здатності взаємодії АСУ різних видів, рівнів у процесі їх спільного функціонування. Реалізація цього принципу дає змогу забезпечити нормальне функціонування економічних об'єктів, підвищить ефективність управління народним господарством та його окремими ланками.

4. Принцип стандартизації та уніфікації полягає в необхідності застосування типових уніфікованих і стандартизованих елементів функціонування АСУ. Упровадження в практику створення і розвитку АСУ цього принципу дає змогу скоротити часові, трудові і вартісні витрати на створення АСУ за максимально можливого використання нагромадженого досвіду у формуванні проектних рішень і впровадженні автоматизації проектних робіт.

Принцип ефективності полягає в досягненні раціонального співвідношення між витратами на створення АСУ і цільовим ефектом, одержаним при її функціонуванні.

Як правило, крім основних принципів для ефективного здійснювання управління вирізняють також низку часткових принципів, які деталізують загальні. Додержання кожного з часткових принципів дає змогу дістати певний економічний ефект.

1. Один із них — принцип декомпозиції — використовується при вивченні особливостей, властивостей елементів і системи в цілому. Він грунтується на розбитті системи на частини, виокремленні деяких комплексів робіт, створенні умов для ефективнішого аналізу системи та її проектування.

2. Принцип першого керівника передбачає закріплення відповідальності під час створення системи за замовником — керівником підприємства, установи, галузі, тобто майбутнім користувачем, який відповідає за ввід у дію та функціонування АСУ.

3. Принцип нових задач — пошук постійного розширення можливостей системи, удосконалення процесів управління, одержання додаткових результатних показників з метою оптимізації управлінських рішень. Це може супроводжуватись постановкою і реалізацією на ЕОМ нових задач управління.

4. Принцип автоматизації інформаційних потоків і документообігу передбачає комплексне використання технічних засобів на всіх стадіях проходження інформації від моменту її реєстрації до одержання результативних показників і формування управлінських рішень.

5. Принцип автоматизації проектування має на меті підвищити ефективність самого процесу проектування і створення АСУ на всіх рівнях народного господарства, при цьому забезпечується скорочення часових, трудових і вартісних витрат за рахунок введення індустріальних методів.

Сучасний рівень розробки і впровадження систем дає змогу широко використовувати типізацію проектних рішень, уніфікацію методів і засобів при підготовці проектних матеріалів, стандартизації підходів під час проектування окремих елементів систем і підсистем, методи автоматизації ведення проектних робіт з використанням персональних ЕОМ і організованих на їх базі автоматизованих робочих місць проектувальника АСУ.

Тема 6. ТЕХНОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ ВИВЧЕННЯ ЕЛЕМЕНТІВ АСУ

12. Технологічний аспект вивчення елементів АСУ. Організаційні форми використання обчислювальної техніки

Залежно від технологічного або функціонального аспектів розгляду в АСУ можна вирізнити кілька складових елементів.

Використовуючи технологічний аспект розгляду, в управляючій частні (орган управління) вирізняють апарат управління, а також техніко-економічну інформацію, методи і засоби її технологічної обробки. Коли відокремлено апарат управління, елементи, що залишилися, так тісно в технологічному плані пов'язані між собою (за умов єдиного системного використання економіко-математичних методів і технічних засобів управління), що створюють автоматизовану систему обробки даних (АСОД).

АСОД являє собою людино-машинну систему, у рамках якої реалізується інформаційна модель, що формалізує процеси обробки даних в умовах нової технології (мал. 5). АСОД через себе, замикає прямі та зворотні інформаційні зв'язки між об'єктом управління (ОУ) і апаратом управління (АУ).

Функції АСОД визначають її структуру, яка включає підсистеми: збору і реєстрації даних; підготовки інформаційного фонду; обробки, нагромадження і зберігання даних; випуску вихідних документів, передачі даних від джерел виникнення до місця обробки, а результатів розрахунків — до користувачів інформації для прийняття управлінських рішень.

До складу комплексу технічних засобів АСОД можуть входити ЄС ЕОМ, СМ ЕОМ, персональні ЕОМ, різноманітні технічні засоби підготовки та зберігання інформаційних масивів, засобів збору і реєстрації даних, канали зв'язку і т. ін. Реалізовуючи передусім обчислювальні функції, АСОД забезпечує, обмін інформацією з користувачем у режимі діалогу, а також здійснює машинну обробку даних.

Матеріальні ресурси та обслуговуючий персонал у процесі переробки інформації мають бути організовані так, аби досягався необхідний економічний ефект. При цьому велика увага приділяється вибору організаційної форми використання обчислювальної техніки як одному з важливих елементів АСУ. У практиці склалися три організаційні форми використання обчислювальної техніки: децентралізована, централізована, змішана.

1. Децентралізована форма орієнтована на масове впровадження персональних ЕОМ на робочих місцях виконавців, робітників планово-економічних служб підприємств і установ, керівних працівників, які використовують ЕОМ у своїй професійній діяльності. На базі широкої комп'ютеризації створюються автоматизовані робочі місця, локальні обчислювальні мережі, що дає змогу підвищити ефективність виконання управлінських функцій за рахунок оперативності, вірогідності, повноти інформації в рамках прийманих рішень.

2.  Централізована форма передбачає в АСУ наявність обчислювальної установи (обчислювальний центр, інформаційно-обчислювальний центр, обчислювальний центр колективного використання), де зосереджені обчислювальні, інформаційні, програмні та інші ресурси, включаючи кваліфікованих спеціалістів з експлуатації технічних засобів, проектування та програмування розв'язування нових завдань, створення і ведення інформаційного фонду.

Змішаний варіант ґрунтується на широкому використанні експлуатаційних можливостей великих ЕОМ, які мають розвинену систему периферійних засобів для введення, первинної обробки і нагромадження вхідної інформації, каналів зв'язку, котрі забезпечують підімкнення персональних ЕОМ до єдиної обчислювальної мережі. При цьому в процесі функціонування обчислювальна установка зберігає своє домінуюче положення в частині організації технології, управління інформаційними процесами, необхідними ресурсами, розподіленими за рівнями ієрархічно створеної обчислювальної мережі.

Тема 7. ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТ ВИВЧЕННЯ ЕЛЕМЕНТІВ АСУ

13. Функціональний аспект вивчення елементів АСУ. Елементи забезпечення АСУ

Функціональний аспект вивчення елементів АСУ дає змогу виділити забезпечуючу і функціональну частини АСУ. Склад цих частин регламентується Державним стандартом та іншими керівними й методичними матеріалами зі створення АСУ.

Забезпечуюча частина АСУ складається з підсистем, які автоматизують розв'язування задач з використанням ЕОМ та інших технічних засобів управління в установлених режимах функціонування. Склад забезпечуючої частини АСУ, як правило, однорідний для різних систем, що дає змогу реалізувати принцип сумісництва різних систем у процесі їх функціонування. Обов'язковими елементами забезпечення АСУ є інформаційне, лінгвістичне, технічне, програмне, математичне, правове, організаційне та ергономічне.

Інформаційне забезпечення АСУ (ІЗ) — це сукупність проектних рішень за розмірами, розміщенням, формами організації інформації, яка циркулює в АСУ. Воно містить сукупність показників, форм документів, класифікаторів, нормативної бази, а також персонал, який забезпечує надійність зберігання, своєчасність і якість технології обробки інформації.

Лінгвістичне забезпечення (ЛЗ) об'єднує сукупність мовних засобів для формалізації природної мови, побудови і поєднання інформаційних одиниць у процесі спілкування персоналу АСУ із засобами обчислювальної техніки. За допомогою лінгвістичного забезпечення здійснюється спілкування людини з машиною. ЛЗ включає інформаційні мови для описання структури одиниць інформаційної бази АСУ; мови управління та маніпулювання даними інформаційної бази АСУ; мовні засоби інформаційно-пошукових систем; мовні засоби автоматизації проектування АСУ; діалогові мови спеціального призначення та інші мови; систему термінів і визначень, які використовуються в процесі розробки й функціонування АСУ.

Технічне забезпечення АСУ (ТЗ) являє собою сукупність усіх технічних засобів (технічні засоби збору, реєстрації, передачі, обробки, відображення інформації, оргтехніки та ін.), які використовуються при функціонуванні АСУ. Структурними елементами ТЗ поряд з технічними засобами є також методичні і керівні матеріали, технічна документація і персонал, що обслуговує ці технічні засоби.

Програмне забезпечення АСУ (ПЗ) містить сукупність програм на носіях, даних і програмних документів, яка призначена для відлагодження, функціонування й перевірки роботоздатності АСУ. До складу ПЗ входять загально-системні і спеціальні програми, а також інструктивно-методичні матеріали щодо застосування програмного забезпечення і персонал, який розробляє його й організує супровід на весь період життєвого циклу АСУ. До системного ПЗ належать програми, які розраховані на широкий загал користувачів і призначені для організації обчислювального процесу та розв'язування задач з обробки даних, які зустрічаються найчастіше. Такі програми дають змогу розширювати функціональні можливості ЕОМ, автоматизувати планування черги обчислювальних робіт, контроль і управління процесом обробки даних, а також автоматизувати працю програмістів. Спеціальне ПЗ — це сукупність програм, які розроблюються для конкретної АСУ. Воно містить пакети прикладних програм (ППП), які виконують організацію даних і їх обробку при розв'язуванні функціональних задач АСУ.

Математичне забезпечення АСУ (М3) — де сукупність математичних методів, моделей і алгоритмів обробки інформації, які використовуються при розв'язуванні функціональних задач і в процесі автоматизації проектних робіт АСУ. До них належать засоби моделювання процесів управління, методи і засоби розв'язування типових задач управління, методи оптимізації досліджуваних-управлінськйх процесів і прийняття рішень (методи багатокритеріальної оптимізації, математичного програмування, математичної статистики, теорії масового обслуговування і т. ін.). Технічна документація з цього виду забезпечення АСУ містить описання задач, завдання для алгоритмізації, економіко математичні моделі задач, текстові і контрольні приклади їх розв'язування. Персонал становлять спеціалісти з організації управління об'єктом, постановники задач управління, спеціалісти з обчислювальних методів, проектувальники АСУ.

Організаційне забезпечення АСУ (03) — це комплекс документів, які регламентують діяльність персоналу АСУ в умовах функціонування. У процесі розв'язування задач управління даний вид забезпечення визначає взаємодії працівників АСУ з технічними засобами та між собою. 03 реалізується в різноманітних методичних і керівних документах за стадіями розробки, упровадження, функціонування і супроводження АСУ.

Правове забезпечення АСУ являє собою сукупність правових норм, які регламентують правостосунки при створенні й упровадженні АСУ. Правове забезпечення на етапі розробки АСУ охоплює нормативні акти, що пов'язані з договірними стосунками підрядника і замовника в процесі створення АСУ, з правовим регулюванням різних відхилень у ході цього процесу, а також зумовлені потребою забезпечити процес розробки АСУ різними видами ресурсів. Правове забезпечення на етапі функціонування АСУ передбачає визначення структури АСУ в конкретних галузях державного управління, права, обов'язки і ступінь відповідальності персоналу АСУ, порядок створення і використання інформації в АСУ, процедури її реєстрації, збору, зберігання, передачі і обробки і т. ін.

Ергономічне забезпечення АСУ (ЕЗ) як сукупність методів і засобів, які використовуються на різних етапах розробки та функціонування АСУ, призначене для створення оптимальних умов високоефективної і безпомилкової діяльності людини, спрямованої на якомога швидше освоєння цієї системи. До складу ЕО входять: комплекс різноманітної документації, яка містить ергономічні вимоги до робочих місць, інформаційних моделей, умов діяльності персоналу, а також набір найдоцільніших способів реалізації цих вимог і здійснення ергономічної експертизи рівня їх реалізації; комплекс методів, навчально-методичної документації і технічних засобів, які забезпечують обгрунтованість вимог до рівня підготовки персоналу, і т. ін.

Сукупність функціональних підсистем становить функціональну частину АСУ. Вона визначає склад, порядок і принципи взаємодії функціональних підсистем для досягнення поставленої перед економічним об'єктом як системою мети функціонування. Основні принципи декомпозиції — виокремлення самостійних функціональних підсистем — такі: відносна самостійність кожної з підсистем, тобто наявність конкретного об'єкта управління; наявність відповідного набору функцій і функціональних задач з чітко вираженою локальною метою функціонування; мінімальний склад елементів, що входять до системи; наявність одного або кількох локальних критеріїв, які сприяють оптимізації режиму роботи підсистем і узгоджені з глобальним критерієм оптимізації функціонування АСУ.

Декомпозиція функціональної частини АСУ відбувається не довільно, а з урахуванням певних підходів. Найчастіше використовується структурний і функціональний підходи, пов'язані з дією місцевого та функціонального принципів управління. У разі структурного підходу декомпозицію провадять, виходячи зі структурної організації об'єкта управління. Підсистеми виокремлюються згідно з конкретними підрозділами та службами, які існують на об'єкті управління. При функціональному підході в основу виокремлення підсистем покладаються ознаки, які характеризують функції управління. До них належать фази управління (планування, облік, контроль тощо), періоди (цикли) управління, рівні управління, види керованих ресурсів тощо.

Тема 8. КОНЦЕПЦІЯ РОЗПОДІЛЬНОЇ ОБРОБКИ  ІНФОРМАЦІЇ В АСУ

 15. Технічні та організаційні передумови становлення концепції розподільної обробки інформації в управлінських інформаційних системах

Загальна тенденція удосконалення автоматизованих систем управління — це децентралізація структури АСУ, яка грунтується на розподільній (децентралізованій) обробці інформації. Технічною передумовою створення систем розподільної обробки інформації є значне поширення мікропроцесорної техніки, яка характеризується низькою вартістю і малими габаритами, підвищеною надійністю, простотою в обслуговуванні та експлуатації. Це дає змогу наблизити відповідне устаткування до місць виникнення і використання інформації, розподілити його за окремими функціональними сферами діяльності.

Організаційною передумовою становлення концепції розподільної обробки інформації стали процеси децентралізації управління виробництвом і реалізацією продукції, упровадження в практику господарювання механізму госпрозрахунку і самостійності підприємств. Саме централізація управління, висока вартість і недоступність засобів обчислювальної техніки зумовили інформаційну централізацію, тобто концентрацію інформаційних ресурсів та організацію глобальної обробки даних. Цей підхід не забезпечує гнучкості управління, не дає змоги ефективно вирішувати економічні та адміністративні завдання в інтерактивному режимі. У такому режимі людина не може впливати на обчислювальний процес обробки даних з урахуванням реальних обставин і викликати зворотну реакцію системи.

Принципово можливі чотири підходи до організації технології обробки даних в АСУ: централізоване зберігання й обробка інформації за умови централізованого управління економіко-виробничими об'єктами (традиційні АСУ); централізоване зберігання й обробка інформації за умови децентралізованих або незалежних систем управління (наприклад, обчислювальних центрів колективного використання); розподільне зберігання та обробка інформації при централізованому управлінні; розподільне зберігання й обробка інформації при децентралізованому управлінні.

Сучасний етап автоматизації управління характеризується стрімким розвитком систем розподільної обробки даних, що дає змогу прискорити обробку інформації за рахунок максимального наближення засобів обробки даних до місць її виникнення; ефективніше задовольнити різноманітні й мінливі інформаційні потреби управлінського персоналу, забезпечити застосування рішень до об'єктів оперативного управління; знизити розміри витрат на утримання обчислювальної системи; збільшити гнучкість і підвищити життєздатність системи (вихід з ладу однієї ЕОМ не приводити до відмови усієї системи); виконавцям безпосередньо брати участь у процесі управління (у режимі діалогу) і підвищувати їх відповідальність; поступово (модульно) створювати обчислювальну систему за рахунок зміни периферійних технічних засобів і доповнення нових персональних ЕОМ.

Структурно розподільна обробка інформації реалізується у вигляді мереж обчислювальних машин (глобальних або локальних). Для автоматизації управління виробничо-господарською діяльністю на об'єкті управління типу підприємство, установа, комерційна структура технологію розподільної обробки інформації доцільно реалізувати на базі локальної обчислювальної мережі, яка забезпечує об'єднання ЕОМ та інших засобів обчислювальної техніки, розміщених на відстані до 2 км один від одного.

Концепція розподільної обробки економічної інформації, яка реалізується на базі сучасних персональних ЕОМ і локальних мереж, передбачає створення автоматизованих робочих місць (АРМ) планово-управлінського персоналу.

Згідно з державним стандартом 34.003-90 АРМ в АСУ — це програмно-технічний комплекс, призначений для автоматизації діяльності зазначеного виду. АРМ можна застосувати при розв'язуванні комплексів задач управління в різних сферах діяльності і на різних рівнях управління.

Створені на базі персональних ЕОМ АРМ мають розвинену систему периферійного обладнання і інтерфейс з локальними обчислювальними мережами та центральною ЕОМ. За допомогою АРМ спеціаліст може автоматично обробляти тексти, надсилати і приймати повідомлення, які зберігаються в пам'яті ЕОМ, брати участь в теленарадах, організовувати і вести особисті архіви документів на машинних носіях, проводити імітаційне моделювання для вивчення поводження системи, виконувати обчислення й діставати готові результати в табличній або графічній формі.

Оскільки процес прийняття рішень у процесі управління в цілому реалізується колективом, необхідна проблемна спеціалізація АРМ управлінського персоналу, яка відповідає різним управлінським ланцюгам і функціям, що реалізуються. Реалізація різноманітних фаз прийняття рішень (підготовка інформації для прийняття рішень, саме прийняття рішень; реалізація прийнятих рішень) має багато спільного з різними службами об'єкта управління (облікові, планові, збутові служби). Це дає змогу створювати гнучкі, перебудовані структури управління, підвищувати ефективність і оперативність роботи служб. Локальні мережі, на основі яких можуть функціонувати комплекси АРМ, як у рамках окремих підрозділів, так і на рівні суміжних функцій, виконуваних різними підрозділами, слугують базою для взаємозв'язку окремих АРМ у системі.

Орієнтацію АРМ на кінцевого користувача, який не є спеціалістом у галузі обробки даних, можна забезпечити застосуванням в АРМ алфавітно-цифрових дисплеїв засобів введення й обробки інформації, а також за допомогою розвиненої системи діалогових процедур, яка входити до складу програмного забезпечення АРМ і використовується для спілкування з ЕОМ мовою, зрозумілою користувачеві.

Потрібна розробка комплексу мов дуже високого рівня, які враховують специфіку об'єктів, де застосовуватимуться АРМ. Різні діалекти таких мов ураховують специфіку функцій, які виконуються окремими членами колективів підрозділів апарату управління.

Створені на базі ПЕОМ АРМ функціонально, фізично та органічно настроюються на конкретного користувача (персональне АРМ) або групу користувачів (групове АРМ).

Задачі організаційного управління, які розв'язуються в складі АРМ, можна умовно поділити на три класи.

До 1-го класу належать повністю формалізовані задачі (господарський та фінансовий облік, підготовка виробництва), для яких можна розробити структуризовані процедури вироблення рішень. Задачі можуть розв'язуватись на ЕОМ без участі людини за заздалегідь підготовленими алгоритмами, тобто алгоритм замінює людину.

Для 2-го класу задач характерні слабко структуровані процедури вироблення рішень в умовах неповної інформації. До цього класу належать задачі потокового й оперативно-календарного планування виробництва й управління запасами.

Задачі 3-го класу потребують застосування неструктурованих процедур вироблення рішень, творчого підходу, що ґрунтується на інформованості, класифікації, таланті та інтуїції людини.

Працівників організаційного управління можна поділити на три групи: керівники (директори, головні адміністратори), спеціалісти (начальники функціональних служб, головні спеціалісти), технічні працівники (секретарки, касири, комірники). Керівники вирішують, як правило, задачі 3-го класу, рідко — 1-го. Спеціалісти розв'язують задачі 2-го класу, технічні працівники — 1-го. Згідно з характером розв'язуваних задач можна виділити три класи типових АРМ: АРМ керівника (АРМ-К), АРМ спеціаліста (АРМ-С), АРМ технічного та допоміжного персоналу (АРМ-Т).

18. Характеристика функцій АРМ керівника (АРМ-К).

АРМ-К може мати розподільну та локальну структуру. При розподільній структурі дисплей установлюється на столі керівника, а основна функціональна структура (з додатковим дисплеєм) — у секретаря або помічника. Локальна структура АРМ-К передбачає повну функціональну замкненість, яка забезпечує автономну роботу.

Вимоги до АРМ-К:

· наявність достатньо розвиненої бази даних, постійно доповнюваних оперативною інформацією;

·  забезпечення керівника або його помічників оперативністю пошуку необхідної інформації в базі даних і наочністю подання інформації у формі, адаптованій до психологічних характеристик людини (за умови високого рівня її інтеграції на екрані незалежно від джерела даних);

· наявність діалогових програмних засобів, що забезпечують прийняття рішень з максимальною адаптацією і регулюють організаційно-адміністративну діяльність;

· забезпечення оперативного зв'язку з іншими джерелами інформації (у межах організаційної структури) та з безпосередніми помічниками;

· забезпечення можливості нагромадження в пам'яті АРМ досвіду роботи і раніше прийнятих рішень.

З урахуванням характеру й особливостей праці керівника програмне забезпечення АРМ-К містить підсистеми забезпечення та ділової діяльності (ПЗДД), прийняття рішень (ПЗПР), рутинних робіт (ПЗРР), комунікацій (ПЗК).

Одна з головних — підсистема ПЗДД, оскільки 47 % робочого часу керівники перебувають у ділових контактах. До складу цієї підсистеми входити діловий пакет керівника. Головне меню пакета містить електронний записник, особистий архів, картотеку доручень. Модуль електронний записник, наприклад, містить електронний перекидний календар, куди керівник заносити щоденний особистий план (щоденник), щотижневий особистий план (щотижневик) з блоком найважливіших справ тижня й переліком найважливіших справ місяця.

19. Характеристика функцій АРМ спеціаліста (АРМ-С).

При створенні АРМ-С необхідно виходити із того, що спеціаліст — це професіонал у зазначеній галузі, тому АРМ має бути таким, аби давати йому змогу проводити аналітичну роботу з документами (на це в середньому в спеціаліста витрачається 54 % робочого часу), використовуючи різноманітну інформацію.

Його професійна орієнтація зумовлює вимоги до програмного і технічного забезпечення АРМ-С. Спеціалісту надається можливість працювати з персональною і центральною базами даних, вести комунікаційні діалоги з допоміжними джерелами інформації.

Для комп'ютерної підтримки творчого процесу система містить блок моделювання аналізованих процесів з урахуванням нагромадженого досвіду. Найважливіша вимога до АРМ-С — забезпечення високого рівня багатофункціональності та гнучкості системи.

Автоматизоване робоче місце спеціаліста містить системи забезпечення ділової та професійної діяльності, забезпечення рутинних робіт і підтримки комунікацій. Основа АРМ-С — підсистема забезпечення професійної діяльності. Вона, як правило, містить розвинену базу даних, засоби електронної обробки форм і ділової графіки, а також набір програмних засобів для проведення математичних розрахунків і моделювання.

База даних АРМ-С призначена для зберігання текстової, числової та фактографічної інформації. У її основу, як правило, покладені типові бази даних ПЕОМ, які забезпечують близьку до природної мову спілкування.

Набір пакетів для математичних розрахунків і моделювання, експертні системи і бази знань використовуються в АРМ-С для підтримки рішень формалізованих і неформалізованих задач. Вони найвищою мірою забезпечують досягнення мети підвищення ефективності та якості управління, оскільки вони є одним із нових видів програмних засобів загального призначення.

20. Характеристика функцій АРМ технічних працівників  (АРМ-Т). Подальший розвиток АРМ в організаційному управлінні

Автоматизовані робочі місця технічних працівників призначені для працівників, які виконують технічну роботу, що потребує певних професійних навичок. Для такої категорії службовців характерна робота з документами (68 % усього робочого часу) і телефонні переговори (20 % робочого часу). Основні їх функції — ввід інформації, оформлення документів (друк, тиражування, розсилання і т. ін.), ведення картотек і архівів, обробка вхідної та вихідної документації, контроль виконавчої діяльності. Ці роботи з високим ступенем ефективності можна автоматизувати, використовуючи різноманітні АРМ-Т на базі персональних ЕОМ.

В умовах використання АРМ-Т праця стає менш монотонною, а тому працівник менше стомлюється, завдяки чому можна розширити функціональний діапазон виконавців, урізноманітнити процес роботи, зробити його цікавішим і завдяки цьому в 2-3 рази підвищити продуктивність праці.

Характер діяльності технічних працівників мало залежить від специфіки галузі, установи, організації. Тому можливий масовий випуск типових АРМ-Т: АРМ оператора текстових документів, АРМ архіваріуса, АРМ комірника, АРМ інспектора, АРМ секретаря. Основні вимоги до програмних і технічних засобів АРМ-Т:

- забезпечення максимальної ергономічності і «дружності» — зручне розміщення технічних засобів, висока якість візуальної інформації, клавіатура, що дає змогу швидко вводити інформацію, простий діалог з підказками в разі хибних дій користувачів, наявність технічних засобів для друкування і тиражування документів, можливість ведення архіву.

Подальший розвиток АРМ в організаційному управлінні пов'язаний з використанням робочих станцій управління (РСУ) замість ПЕОМ. В основу концепції РСУ покладено ідеї інтегрованого «інтелектуального» інтерфейсу користувача з маніпулюванням даними і широким доступом до розвинених обслуговуючих підсистем. Ці властивості РСУ дають змогу використовувати їх базу для. побудови персональних і групових АРМ. З погляду на те, що РСУ — універсальна система, необхідна певна функціональна спеціалізація цієї системи з трансформацією її в конкретне ділове автоматизоване робоче місце.

Тема 9. ХАРАКТЕРИСТИКА І ПРИЗНАЧЕННЯ ІНТЕГРОВАНИХ АСУ

21. Призначення інтегрованих АСУ. Інтегрована АСУ підприємством (об’єднанням)

Різноманітність видів АСУ характерна не лише для народного господарства в цілому, а й для окремих об'єктів управління: підприємств, виробничих і наукових об'єднань. Справді, складність функціонування таких великих соціально-економічних систем зумовлює неможливість реалізації процесу управління ними з допомогою однієї або кількох АСУ. Для цього потрібна ціла група АСУ, кожна з яких забезпечує вирішення своїх функціональних завдань управління: організаційного управління усім об'єктом і окремими його підрозділами, управління окремими технологічними процесами, автоматизованого проектування конструкцій і технологій виготовлення нових виробів і т. ін.

Водночас теорія і практика функціонування цих об'єктів показує недоцільність створення на них груп самостійних (не пов'язаних або слабко пов'язаних між собою) автоматизованих систем, які реалізують частини задачі автоматизації управління об'єктом, і, навпаки, безумовну доцільність об'єднання таких локальних АСУ в єдину інтегровану систему — інтегровану АСУ (ІАСУ).

Інтегрована АСУ підприємством (об'єднанням) — це багаторівнева автоматизована система управління, яка призначена для комплексної автоматизації функцій управління інженерно-технічною, адміністративно-господарською, виробничо-технологічною і соціальною діяльністю промислових підприємств і забезпечує найефективніше розв'язання завдань з планування, випуску, розробки, освоєння, виробництва і реалізації продукції згідно з вимогами повного госпрозрахунку та самофінансування.

До складу інтегрованої АСУ, наприклад науково-виробничим об'єднанням, що тісно взаємодіють, належать локальні АСУ: автоматизовані системи управління об'єднанням (АСУО), підприємствами (АСУП), цехами, дільницями, АСУ технологічними процесами (АСУ ТП), системи автоматизованого проектування конструкторського (САПР-К) і технологічного (САПР-Т) призначення, автоматизовані системи наукових досліджень (АСНД) та інші види АСУ. Можливий варіант взаємозв'язку локальних АСУ в рамках ІАСУ ілюструє мал. 6.

ІАСУ може розглядатися як ієрархічно організований комплекс організаційних методів, технічних, програмних, алгоритмічних та інформаційних засобів, що мають модульну структуру і забезпечують наскрізне узгоджене управління матеріальними та інформаційними потоками об'єкта управління. На промислових підприємствах і об'єднаннях в ІАСУ органічно поєднуються автоматизація розв'язування економіко-організаційних задач управління з автоматизацією управління технологічними процесами та гнучкими автоматизованими виробництвами, проектуванням виробів і технологічних процесів тощо.

Сутність інтеграції в АСУ економічного об'єкта (ЕО) полягає в удосконаленні зв'язків управління процесами проектування й організації виробництва, технологічними процесами та випробуванням виробів.

Розрізняють інтеграцію процесів за рівнями управління (вертикальні зв'язки) та взаємодією об'єктів одного рівня (горизонтальні зв'язки). З просуванням нагору збільшуються нормативи, показники, інтервали планування і т. ін. Маємо неначе ефект часової інтеграції. У разі інтеграції по горизонтальних зв'язках досягається узгодження дій окремих служб (підсистем), діяльності постачальників і споживачів у рамках єдиного плану-графіка постачання. Отут досягається ефект, так би мовити, просторової інтеграції.

Інтеграція полягає в об'єднанні окремих частин, підсистем, систем у рамках одної системи, яка охоплює повніші інформаційні аспекти управління на основі загального програмно-технічного, інформаційного й організаційного забезпечення. Поняття інтеграції можна поширити на однорідні системи (наприклад, лише АСУ ТП, лише АСУО і т. ін.), а можна віднести й до різнорідних систем (наприклад, АСУ ТП і АСУО; САПР і АСУП тощо).

ІАСУ — складна людино-машинна система, у якій поєднуються машинна обробка інформації та автоматизація прийняття рішень з діяльністю людини, яка відіграє роль оператора, керівника, експерта. Роль людини навіть за дуже високого рівня автоматизації управління є провідною, оскільки вона завжди виконуватиме найважливіші функції управління — вибір мети і критеріїв планування й управління, пошук альтернатив у досягненні мети, обґрунтування методів прийняття рішень і т. ін.

22. Основні положення для створення високоефективної інтегрованої АСУ

Для досягнення високої ефективності при створенні інтегрованих АСУ слід ураховувати такі положення.

1. В основу побудови ІАСУ мають бути покладені комплексні економіко-математичні моделі, які охоплюють увесь цикл планування та управління випуском продукції.

2. Системи мають орієнтуватися на децентралізовану (розподільну) обробку інформації. Для цього необхідно розробити нові концепції декомпозиції АСУ, перейти до централізованих структур управління, до використання локальних обчислювальних засобів на різних рівнях (АРМ управлінського персоналу, АРМ конструкторів і технологів; автоматизоване управління гнучкими виробничими модулями і т. ін.).

3. З урахуванням тенденцій до створення акціонерних товариств і науково-виробничих комплексів слід провести чіткий розподіл системи на ієрархічні рівні. Нижні рівні мають містити виробничі модулі, модулі для оперативного управління виробництвом, засоби синхронізації спільного функціонування виробничих модулів, конструкторської і технологічної підготовки виробництва, системи матеріально-технічного постачання тощо.

4. АС має забезпечити реалізацію багатоваріантного вибору рішень у режимі діалогу управлінського персоналу з ЕОМ. Інтерактивне спілкування користувачів із системою мовами надвисокого рівня, подання в пам'яті ЕОМ складаних семантичних структур показників і їх властивостей, описання процедур їх агрегування та розрахунків дає змогу створити зрештою інформаційні системи в галузі планування та управління. Інформаційне і програмне забезпечення цих систем ґрунтується на використанні апарату баз даних, баз знань і експертних систем. Завдяки цьому вдасться дістати потрібну інформацію без призначення алгоритмів пошуку, обробки та видачі показників.

5. Система має забезпечити синхронізацію технологічних процесів у виробництві та управлінні ними. При цьому необхідно забезпечити максимальний просторовий і годинний збіг фаз виникнення та обробки даних з фазами прийняття рішень. Прийняті рішення мають орієнтуватися на економічні методи управління, бути повними, своєчасними й оптимальними.

6. Система повинна мати засоби організації інформаційної бази ІАСУ, які забезпечують одержання нормативної інформації засобами САПР виробів і технологій. Організація розподільної обробки та розподільного зберігання інформації спрощує вимоги до інформації, використовуваної на різних рівнях, отже, і до організації даних у розподільних системах.

23. Поняття “інтеграція” в ІАСУ. Аспекти інтеграції.

Центральним поняттям в ІАСУ є поняття «інтеграція». Інтеграцію можна визначити як спосіб організації окремих компонентів в одну систему, яка забезпечує узгоджену і цілеспрямовану їх спільну взаємодію, що зумовлює високу ефективність функціонування всієї системи.

Інтеграцію можна розглядати в кількох аспектах: функціональному, організаційному, інформаційному, програмному, технічному, економічному.

Функціональна інтеграція забезпечує єдність цілей та узгодженість критеріїв і процедур виконання виробничо-господарських і технологічних функцій, пов'язаних із досягненням поставлених цілей. Основою функціональної інтеграції є: оптимізація функціональної структури всієї системи, декомпозиція системи на локальні підсистеми, формалізований опис функцій кожної підсистеми і протоколів взаємодії підсистем,

Організаційна інтеграція полягає в забезпеченні раціональної взаємодії управлінського персоналу на різних рівнях ієрархії ІАСУ та в різних локальних її підсистемах, що зумовлює узгодженість управлінських рішень.

Інформаційна інтеграція полягає в єдиному комплексному підході до створення і ведення інформаційної бази всієї системи та її компонентів на основі єдиного технологічного процесу збору, зберігання, передачі й обробки інформації, який забезпечує узгоджену інформаційну взаємодію усіх підсистем (локальних АСУ) ІАСУ.

Програмна інтеграція означає використання узгодженого і взаємопов'язаного комплексу моделей, алгоритмів і програм для забезпечення спільного функціонування всіх компонентів ІАСУ.

Технічна інтеграція — це по суті використання єдиного комплексу спільних обчислювальних засобів, автоматизованих робочих місць спеціалістів і локальних мереж ЕОМ, об'єднаних в одну розподільну обчислювальну систему, яка забезпечує автоматизовану реалізацію всіх функцій компонентів ІАСУ.

Економічна інтеграція є узагальненим комплексним показником інтеграції системи і полягає в забезпеченні цілеспрямованого і узгодженого функціонування всіх компонентів ІАСУ для досягнення найвищого економічного ефекту функціонування всієї системи.

Економічна інтеграція базується на всіх раніше розглянутих аспектах інтеграції і, у свою чергу, потребує обов'язкового узгодження й підпорядкування окремих (частинних) цілей і критеріїв оптимізації підсистем єдиному критерію оптимізації функціонування усієї системи.

24. Елементи забезпечення ІАСУ (інформаційне, програмне, технічне, функціональне)

Інформаційне забезпечення інтегрованої АСУ містить такі складові:

· систему класифікації та кодування (Єдина система класифікації і кодування; система класифікації і кодування галузі; система класифікації і кодування підприємства; система класифікації і кодування АСУ ТП);

· систему документації (Єдина уніфікована система документації; система документації АСУ галузі; система документації АСУП;

· система документації САПР; система документації АСУ ТП);

· інформаційну базу ІАСУ (інформаційна база АСУ галузі; інформаційна база САПР; інформаційна база АСУ ТП).

Інформаційна база ІАСУ являє собою розподілену ієрархічну систему (центральна БД, локальні БД підсистем) взаємопов'язаних інформаційних баз компонентів і даних інформаційного обміну між ними. Сучасному рівню автоматизованої обробки інформації відповідає інформаційна база у вигляді банку даних. У такому разі забезпечується не надмірне зберігання взаємопов'язаних даних, які створюють їх базу; швидкий доступ користувачів до потрібних елементів інформації; незалежність програм користувачів від структури збереження даних. Банк даних містить розвинені програмні засоби — системи управління базами даних (СУБД).

Організація локальних баз даних має враховувати специфіку процесів їх обробки, які відбуваються в різних ланцюгах ієрархії управління. Значна частина інформації для прийняття управлінських рішень має зберігатися в локальних базах даних. Тому необхідно забезпечити ефективний обмін даними між центральною й іншими базами даних.

Основні проблеми розподільних баз даних пов'язані з організацією даних у локальних базах і передачею їх по мережі, оптимальним розміщенням інформації, поєднанням розподільного зберігання й обробки, а також взаємодії користувачів з розподільною БД.

Важливим конструктивним елементом ІАСУ є програмне забезпечення, що являє собою сукупність програм і інструктивно-методичних матеріалів, які забезпечують функціонування ІАСУ в заданому режимі сумісності і взаємодії компонентів.

Головні складові програмного забезпечення ІАСУ такі:

· системне (базове) ПЗ, яке включає операційні системи ЕОМ і забезпечує функціонування всіх елементів ІАСУ;

· загальносистемне ПЗ, що забезпечує створення і ведення розподільних баз даних, управління локальними обчислювальними мережами, сполучення обчислювальних комплексів різних рівнів, управління обчислювальними процесами в системі, адаптацію системи до зміни потреб. Сюди належать пакети прикладних програм (ППП) загального і функціонального призначення, СУБД, системи телеобробки і т. ін.;

· засоби автоматизації проектування, зокрема засоби автоматизованого проектування ПЗ і типових проектних рішень ПЗ ІАСУ;

· спеціальне програмне забезпечення, за допомогою якого реалізуються функції управління виробничими і технологічними процесами;

· інструктивно-методична документація з проектування і програмування.

Використання в інтегрованих системах багатомашинних обчислювальних комплексів, які містять ЕОМ різних типів, різноманітність автоматизованих функцій і процесів, розподільне зберігання даних, можливість оперативного доступу до них, у тому числі в режимі реального часу, різке підвищення вимог до надійності функціонування систем, забезпечення гнучкості систем, можливість її швидкої модифікації і перебудови, легке освоєння експлуатації систем користувачами — визначають особливі вимоги до програмного забезпечення ІАСУ.

Технічне забезпечення ІАСУ складається з комплексів технічних засобів, які взаємодіють і входять до складу інтегрованої АСУ. На верхньому рівні інтегрованої системи (галузь, об'єднання) рекомендується використовувати великі і середні ЕОМ одної серії для розв'язування завдань організаційного управління. На рівні підприємства можуть бути використані середні та малі ЕОМ. На нижньому рівні ІАСУ рекомендується використовувати персональні ЕОМ.

До складу функціонального забезпечення ІАСУ входять комплекси задач, розв'язуваних на різних рівнях і в ланках управління (АСУП, САПР, АСУ ТП).

25. Системний підхід до створення інформаційної системи

У теорії та практиці створення інформаційних систем виділяють три підходи: локальний, глобальний та системний.

Суть локального підходу полягає в тому, що інформаційні системи створюють послідовним нарощуванням задач, які розв’язуються на ЕОМ.

Він передбачає необмежений розвиток інформаційних систем, а тому кожну із них неможливо пізнати в цілому. Крім того, проект на предмет його повноти взагалі не розглядається та втрачається можливість науково обґрунтувати вибір і оцінити напрямки розвитку інформаційної системи, комплекс технічних засобів, а також побудувати її модель. До позитивних сторін цього підходу віднесемо: відносно швидку віддачу, наочність задач, можливість розробки невеликими “замкненими” групами, простату керування створенням систем. Недоліки: неможливість забезпечення раціональної організації комплексів задач, дублювання, постійна перебудова програм та організації задач, що призводить до дискредитації самої ідеї створення інформаційної системи.

При глобальному підході спочатку розробляють проект немовби повної, завершеної системи, а потім її впроваджують. Як правило, цей підхід призводить до морального старіння проекту ще до його впровадження, оскільки час його розробки може перевищувати період оновлення технічних, програмних та інших засобів, використаних у ньому.

Системний підхід до створення інформаційної системи – це комплексне вивчення економічного об’єкта як одного цілого з представленням частин його як цілеспрямованих систем і вивчення цих систем та взаємовідносин між ними. При системному підході економічний об’єкт розглядається як сукупність взаємопов`язаних елементів однієї складної динамічної системи, яка перебуває в стані постійних змін під впливом багатьох внутрішніх і зовнішніх факторів, пов’язаних процесами перетворення вхідного набору ресурсів в інші вихідні ресурси.

Системний підхід має такі принципи:

1) кінцевої мети – абсолютний пріоритет кінцевої (глобальної) мети;

2) єдностi –розгляд системи як цiлого, так i сукупностi  частин (елементiв);

3) зв'язностi – розгляд будь якої частини разом з її зв'язками з оточенням;

4) модульної   побудови – корисно видiляти модулi   в системi та розглядати її як сукупнiсть модулiв;

5) ієрархiї - корисно вводити iєрархiю частин (елементiв) i (чи) їх ранжування;

6) функцiональностi – спiльний розгляд структури i функцiй з прiоритетом функцiй над структурою;

7) розвитку – врахування змiн системи, її здатність до розвитку, розширення, замiни частин, нагромадження iнформацiї ;

8) децентралiзацiї - поєднання рiшень, якi приймаються, та керування централiзацiєю i децентралiзацiєю;

9) невизначенiсть – врахування невизначеностей та випадковостей у системi.

Характерними ознаками системного (комплексного) пiдходу є: одночасне охоплення проектуванням великої кiлькостi задач ; максимальна типiзацiя та стандартизацiя рiшень;  багато аспектне уявлення про структуру iнформацiйної   системи як про систему ,що складається з кiлькох класiв компонентiв, та вiдносна автономна їх розробка ; ключова роль баз даних; локальне впровадження та збiльшення функцiональних задач.

Задачею системного пiдходу до створення iнформацiйної системи є розробка всiєї сукупностi методологiчних i соцiально – наукових засобiв обстеження (опис, аналiз, синтез, реалiзацiя ) систем рiзного типу.

У методологiчному вiдношеннi системний пiдхiд базується на iдеях цiлiсностi, цiлеспрямованостi, органiзованостi об’єктiв, що вивчаються, їх внутрiшнiй активностi та динамiзмi. В розвитку системних розробок видiляють три напрямки : загальну теорiю систем, математичну теорiю системи i складних систем.

26. Декомпозицiя iнформацiйних систем

Про системнiсть об’єктiв свiдчить те , що їх можна подiляти , оскiльки лише вони мають структуру. Процеси декомпозицiї й композицiї  є засобами отримання iнформацiї для здiйснення аналiзу та синтезу систем.

Декомпозицiя – це процес подiлу систем на елементи, зручнi для якихось операцiй з нею, а саме подiл до елементiв, якi приймаються за неподiльнi об’єкти.

Головна мета декомпозицiї  - подiл системи на простiшi частини. Зменшуючи складнiсть системи, ми забезпечуємо умови для аналiзу та синтезу компонентiв , для проектування, побудови,  впровадження, експлуатації  та вдосконалення систем управлiння. Подiл звичайно виконують у такий спосiб, щоб компоненти пiддавались якiй-небудь класифiкацiї. Рекомендується зважати на природну декомпозицiю, вiдбиту в iснуючій структурi управлiння, обов’язках посадових осiб, дiючого документообiгу i т.п. Доцiльно проводити багаторазову декомпозицiю по кiлькох рiзних напрямках.

Загальна мета, критерiї  функцiонування та основнi обмеження на роботу системи звичайно формуються на початку створення системи.

Так, при декомпозицiї можуть застосовуватись рiзнi засоби , методи та ознаки подiлу системи. Подiл може мати матерiальну , функцiональну, алгоритмiчну та iншу основу. Однак сам процес декомпозицiї кiнцевий, оскiльки подiл вiдбувається до створення елементiв, якi приймаються за неподiльнi об’єкти.

Так, при подiлi системи на компоненти можемо мати рiзнi варiанти. Компонент – це частина IC ,яку пiсля декомпозицiї можемо розглядати як самостiйне цiле (ГОСТ 34.003-90).

В ОРММ пропанують подiл системи здiйснювати вiдповiдно до адмiнiстративного подiлу системи керування економiчним об’єктом. При такiй декомпозицiї видiляють: керування технiчною пiдготовкою виробництва , технiко-економiчне планування, оперативне керування виробництвом i т. iн. Також систему можна подiляти за функцiями , якi виконуються (облiк , контроль, планування i т.п.), i за ресурсами  (матерiальнi, трудовi, основнi засоби, готова продукцiя, грошовi).

Наступним кроком декомпозицiї є видiлення в компонентi функцiональних процесiв (задач). Задача IC , функцiя чи частина функцiї IC , є формалiзована сукупнiсть автоматизованих дiй, в результатi виконання яких здобуваються результати заданого виду ( ГОСТ 34.003-90). Може виявитися , що при одному й тому самому засобi декомпозицiї системи на компоненти одна й та сама задача за змiстом в рiзних проектах належить до рiзних компонентiв. Однак неоднозначнiсть закiнчується, тiльки-но процес декомпозицiї доводиться до рiвня економiчних показникiв; його можемо вважати неподiльним елементом, оскiльки подiл його на атрибути приводить до втрати економiчної сутi, й вiн уже не зможе вiдiгравати роль змiнної , яка характеризує стан об’єкта, котрий вiн описує. В iнформацiйному аспектi показник не є кiнцевим елементом i може бути подiлений на атрибути.

У свою чергу в лiнгвiстичному аспектi атрибути також не є кiнцевими елементами , оскiльки можуть бути подiленнi на окремi слова та символи.

Отже, вибiр основи та межi декомпозицiї визначається суттю обстежуваного об’єкта, метою, предметною областю обстеження, запасом знань дослiдника вiдносно об’єкта обстеження.

Аналiзуючи та описуючи системи, використовують такi види структур, якi рiзняться типами елементiв i зв’язками мiж ними (РД 50-680-88 АС “Основні положення “).

1. Функцiональнi (елементи-компоненти, функцiї, задачi, процедури, iнформацiйнi зв’язки)

2. Технiчнi (елементи-пристрої, компоненти, комплекси; зв’язки - лiнiї та канали зв’язку).

3. Органiзацiйнi (елементи - колективи людей та окремi виконавцi; зв’язки - iнформацiйнi, спiвпiдпорядкування та взаємодiї).

4. Програмнi (елементи - програмнi модулi та вироби; зв’язки-керуючи).

5. Iнформацiйнi (елементи - форми iснування та подання iнформацiї в системi; зв’язки - операцiї перетворення iнформацiї в системi).

6. Алгоритмiчнi (елементи - алгоритми; зв’язки - iнформацiйнi).

7. Документальнi(елементи - неподiльнi складовi i документи IC; зв’язки -взаємодiї, входження i спiвпiдпорядкування).

27. Надiйнiсть та ефективнiсть iнформацiйних систем

Якiсть створення iнформацiйних систем визначається її ефективнiстю та надiйнiстю.

Основнi положення та визначення наведено в ГОСТ 24.701-86 “Надійність АСУ”, ГОСТ 24.702-85 “Ефективність АСУ”.

Надiйнiсть iнформацiйної системи - це її властивiсть зберiгати в часi в встановлених межах значення всiх параметрiв, якi характеризують здатнiсть системи виконувати потрiбнi функцiї в заданих режимах i умовах експлуатацiї.

Надiйнiсть iнформацiйної системи має  властивостi безвiдмовностi, ремонтопридатностi, а iнколи й довговiчностi.

Рiвень надiйностi iнформацiйної системи залежить вiд таких факторiв:

1) складу та рiвня надiйностi технiчних засобiв, їх взаємодiї та надiйної структури;

2) складу та рiвня надiйностi програмних засобiв, їх можливостей i взаємозв'язку в структурi програмного забезпечення iнформацiйної системи;

3) раціонального розподілу задач, які розв'язуються системою, між технічними засобами, програмним забезпеченням і персоналом;

4) рівня кваліфікації персоналу, організації робіт і рівня надійності дій персоналу інформаційної системи;

5) режимів, параметрів і організаційних форм технічної експлуатації комплексу технічних засобів;

6) ступеня використання різних видів резервування (структурного, інформаційного, часового, алгоритмічного, функціонального);

7) ступеня використання методів і засобів технічної діагностики;

8) реальних умов функціонування інформаційної системи.

Ефективність інформаційної системи визначається порівнянням результатів від функціонування інформаційної системи і затрат усіх видів ресурсів, необхідних для її створення, функціонування та розвитку.

До показників затрат ресурсів відносять матеріальні, людські, фінансові, часові та ін.

Ефективність інформаційної системи оцінюють у таких випадках:

1) при формуванні вимог, що висуваються до інформаційної системи;

2) при аналізі інформаційних систем, які створюються чи функціонують, на відповідність заданим критеріям;

3) при виборі найкращого варіанта створення, функціонування та розвитку інформаційної системи;

4) при синтезі найдоцільнішого варіанта побудови інформаційної системи за критерієм "ефективність-затрати".

Доцільність варіантів побудови інформаційної системи залежить від балансування приросту ефективності Е, отриманої за рахунок створення чи вдосконалення інформаційної системи, і затрат Q.

Математично це можна записати так:

- max E при Q=const;

- або у вигляді оберненої задачі;

- min Q при E=const.

Якщо приріст ефекту представлений в грошовому вираженні, то економічна ефективність інформаційної системи визначається у вигляді трьох основних показників:

1) річного економічного ефекту;

2) розрахункового коефіцієнта капітальних затрат на розробку і впровадження інформаційної системи;

3) термiну окупностi капiтальних затрат на розробку та впровадження iнформацiйної системи.

Тема 10. ЕТАПИ РОЗРОБКИ І ВПРОВАДЖЕННЯ СИСТЕМ

 28. Етапи розробки та впровадження систем. Загальні положення

Стадії створення АСУП і зміст робіт визначені Держстандартом. На передпроєктній стадії замовник проводить організаційні заходи по підготовці об'єкта до обстеження і створення інформаційної бази, складає техніко-економічне обґрунтування і  технічне завдання на розробку системи; розроблювач обстежить об'єкт, вибирає комплекс технічних засобів, а також разом із замовником визначає попередню економічну ефективність системи. На другій стадії розробляється технічний і робочий або техноробочий проект системи, налагоджуються програми і т.д. На третій стадії система здається спочатку в дослідну, а потім, після коректування документації, і в промислову експлуатацію.

Розробка проектно-технологічної й іншої документації на систему  може здійснюватися різними організаціями. Зазначену документацію з доручення замовника (об'єкта) створюють організації – розроблювачі. Організацією - розроблювачем виступають науково-дослідні інститути, бюро і т.д. У ряді випадків розробку документації здійснює сам замовник або його обчислювальний центр і спеціально створений структурний підрозділ – відділ проектування системи.

Якщо система створюється однієї або декількома організаціями-розроблювачами, то між замовником і цими організаціями необхідно строго і точно реґламентувати права й обов'язки, обсяги і терміни виконуваних робіт, порядок оформлення і здачі розробленої документації, а також форми і методи апробації і впровадження системи в цілому або її складових частинах.

Основними керівними документами при розробці системи являються:

· нормативні акти з питань використання обчислювальної техніки в керуванні;

· загальногалузеві і нормативні документи, інструкції, а так само державні і галузеві стандарти в галузі застосування економіко-математичних методів і обчислювальних машин;

· документи по організації і керуванню виробничими об'єднаннями і промисловими підприємствами  відповідної галузі народного господарства;

· каталоги типових прикладних програмних засобів обчислювальної техніки, засобів зв'язку й автоматики, а так само відповідна документація по розробленим автоматизованим банкам даних (АБД) і обчислювальним системам;

· установлені нормативи витрат ресурсів на розробку і впровадження системи, кошторисні норми і цінники для визначення кошторисної вартості окремих елементів і системи в цілому.

При розробці системи варто передбачати застосування уніфікованих систем документації (УСД) – уніфікованих форм документів, встановлених УСД або розроблених на їхній основі, і галузевих класифікаторів техніко-економічної інформації для кодування вхідної і вихідної інформації з метою забезпечення інформаційної сумісності взаємозалежних і взаємодіючих систем різних рівнів і призначень.

29. Передпроектна стадія розробки автоматизованої системи на підприємстві

Перший етап – розробка проектно-технічної й іншої документації на систему базується на матеріалах обстеження об'єкта керування і включає дві стадії виконання робіт: передпроектну і стадію проектування.

На передпроектній  стадії розробляється два документи: техніко-економічне обґрунтування системи і технічне завдання на розробку цієї системи.

Техніко-економічне обґрунтування системи складається на підставі результатів обстеження об'єкта, отриманих після проведення комплексу науково-дослідних робіт і організаційно-технічних заходів щодо вивчення системи керування об'єкта. Це вивчення здійснюється з метою визначення виробничих можливостей об'єкта по підвищенню обсягу і якості продукції, що випускається, зниженню витрат матеріальних, трудових, фінансових і інших ресурсів, а також застосування більш ефективних методів планування, обліку й аналізу за допомогою економіко-математичних методів, електронних обчислювальних машин периферійної й організаційної техніки.

Технічне завдання на розробку АСУП складається на підставі техніко-економічного обґрунтування. Незалежно від того, що система може розроблятися і впроваджуватися поетапно, технічне завдання складається на систему в цілому з виділенням першої черги і затверджується на науково-технічній раді.

Технічне завдання на розробку АСУП включає документи, перераховані в Держстандарті.

30. Стадія проектування АСУП. Основні види робіт. Впровадження проекту системи

На стадії проектування АСУП створюється два документи: технічний і робочий проект. У ряді випадків замість двох зазначених проектів розробляється єдиний техноробочий проект системи.

Затверджене технічне завдання на створення системи є підставою для розробки технічного проекту системи. Після затвердження  технічного проекту  розробляється робочий проект, що затвердженню не підлягає. Досвід створення систем, у яких на практиці перевірений ряд ефективних рішень по основних видах забезпечення системи і методам її організації, дозволяє замість двох зазначених проектів розробити один – техноробочий проект системи. Одностадійний підхід до проектування дає можливість значно скоротити терміни розробки й обсяг документації, спростити процеси організації виконання цих робіт.

Одночасно з розробкою того або іншого проекту створюються класифікатори техніко-економічної інформації на основі погодженої системи класифікації і кодування техніко-економічної інформації, що складається з загальнодержавних і  галузевих (локальних) класифікаторів, які необхідно використовувати в процесі розробки класифікатора системи того або іншого об'єкта керування.

Розробка проектно-технологічної й іншої документації на систему – важлива, але лише початковий етап в організації системи на об'єкті керування. Від нього багато в чому залежить організація раціонального керування й ефективність функціонування розробленої системи. Однак, щоб теоретичні розробки принесли бажані результати, необхідно провести велику організаційну роботу по підготовці об'єкта керування і обчислювального центру до впровадження проекту системи на другому етапі. Роботи цього етапу звичайно виконуються паралельно з розробкою окремих елементів техноробочого проекту.

Усі заходи повинні проводитися у взаємозв'язку таким чином, щоб машинна обробка забезпечила видання необхідної єдиної вихідної інформації для своєчасного виконання апаратом керування своїх нових основних функцій.

Заключний, третій етап включає апробацію окремих елементів, а потім і впровадження проекту системи в цілому. Апробація здійснюється по окремих елементах проекту з метою перевірки правильності розробки проектного рішення. За результатами апробації робиться коректування відповідних елементів проекту системи.

Готовність системи і введення її в експлуатацію оформляється відповідно до Держстандартів, що передбачають укладання актів завершення робіт, приймання системи в дослідну і промислову експлуатацію й інші документи.

Якщо об'єктом керування вибирається промислове підприємство або виробниче об'єднання, то при організації системи варто так само користуватися Загальногалузевими керівними методичними матеріалами по створенню автоматизованих систем керування підприємствами та виробничими об'єднаннями (АСУП).

Тема 11. ТЕХНОЛОГІЯ РОЗРОБКИ АВТОМАТИЗОВАНИХ СИСТЕМ SSADM (Structured System Analisys & Design Method)

 31. Загальна характеристика технології розробки автоматизованих систем SSАДМ

Промислова технологія SSADM була розроблена в 70-х роках у Великобританії.  З 1984 р. стала обов'язковим галузевим стандартом для системних розробок, що фінансуються з бюджету. Згодом була прийнята як стандарт у країнах Європейської Співдружності(ЄС) та Японії.  З 1994 року проводяться спроби її запровадження в країнах СНД.

Зараз використовується версія, цієї системи CASE Computer Aided Soft Ware Engenering (Проектування програмних засобів за допомогою комп'ютера).

Основними об'єктами проектування є інформаційні потоки.  Методика проектування зводиться до створення каталогів, відбору об'єктів і встановленню між об'єктами оптимальних зв'язків.  При розробці моделей складаних систем можна виділити 2 основних класи - каскадний і спіральний.

У каскадній моделі всі етапи суворо детерміновані, виконуються за одним розробленим планом і отримані розробки зміні не підлягають.

Протилежністю цій методиці є спіральна модель, де до стадії запровадження всі етапи, виключаючи аналіз проектування та реалізацію, можуть повторюватись багато разів, створюючи так званий прототип системи. На кожному створеному прототипі уточнюються вимоги замовника, поліпшуються характеристики системи, поки не буде розроблений оптимальний варіант і не досягнуто повне узгодження між замовником і розробником.

Недоліком спірального підходу є великі витрати часу на розробку системи, а також збільшення інших витрат, тому, такий підхід може бути реалізований тільки в комп'ютерних технологіях проектування.

На практиці спіральний підхід використовують лише для деяких етапів розробки, особливо на перших: аналіз та створення технічного завдання (ТЗ) і т.п.

Життєвий цикл розробки автоматизованих систем і місце в ньому технології SSADM.

Будь-який етап цієї схеми або будь-яка послідовність етапів може повторюватись багаторазово.  Кількість таких повторів буде характеризувати ступінь спіральності моделі.  Кожна розробка нової системи ініціюється відповідними документами,  деформуються основні вимоги до системи.  Виходом розробки системи є комплект документації по роботі з системою та її основними експлуатаційими  параметрами.

32. Основні принципи і складові частини технології  SSADM. Керівні матеріали по інформаційній технології

Творці технології SSADM керувалися низкою основних принципів, реалізація яких задовольняє самим жорстким вимогам сучасної програмної інженерії. Ці принципи наступні:

1) постійне залучення представників майбутніх користувачів у процес виробітки вирішень протягом усього проектування АС;

2) чітка структуризація технологічного процесу, взаємне ув'язування всіх стадій, етапів і проектних процедур, явна реґламентація ролей всіх учасників розробки;

3) ефективний контроль за ходом розробки з боку керівників проекту,  контроль якості проектування по формалізованих критеріях, можливість застосування існуючих технологій автоматизованого керування розробкою;

4) стикування з технологіями, реалізованими в існуючих системах програмування і керування базами даних;

5) формалізація процесу розробки, що забезпечує широке застосування засобів автоматизації проектування.

У технології SSADM можна умовно виділити дві основні складові частини: типовий технологічний процес і методичне забезпечення.

Типовий технологічний процес (ТТП) складається з 5 укрупнених стадій, показаних на мал. 7.

Методичне забезпечення  технології SSADM утворено 13 методиками проектування АС, тісно ув'язаними між собою.

Керівні матеріали по інформаційній технології.

Основними керівними документами по застосуванню технології SSADM є відповідний британський національний стандарт і довідковий посібник.

Стандарт регламентує типовий технологічний процес створення АС, склад вхідних і вихідних проектних документів на окремих стадіях і порядок взаємодії замовника і розроблювача АС. По своєму призначенню і об'єму він аналогічний діючому вітчизняному комплексу ДЕСТ групи 34 «Інформаційна технологія». Відміна британського стандарту від радянського аналога полягала в тому, що рамки SSADM значно вужчі й охоплюють в основному питання проектування інформаційного і програмного забезпечення АС. При цьому досягнута велика чіткість у регламентації проектних процедур. У результаті наслідування британському стандарту значно полегшується як керування процесом розробки, так і індивідуальна робота проектувальників, що майже завжди можуть знайти в стандарті відповіді на питання, ЩО і ЯК їм робити і З КИМ і ЯК взаємодіяти.

На жаль, написане вище може бути віднесене до комплексу ДЕСТ 34 лише в дуже незначній мірі. Досягненням вітчизняних стандартів є реалізація раціональної структури ТТП, що багато в чому аналогічна прийнятої в SSADM, особливо в частині, що стосується ранніх стадій створення АС. Однак вітчизняні стандарти майже не містять відповідей на питання ЯК, найчастіше ставлячи розроблювачів у важке положення. Усі ці проблеми успішно вирішені в зазначеному стандарті.

Тому найближчим завданням представляється наповнення діючого ДЕСТ 34 передовим методичним змістом, що може бути безпосередньо запозичене з методичного забезпечення технології SSADM. Вирішення цього завдання полегшується тим, що ранні стадії розробки АС по вітчизняному і британському стандартам можуть бути зроблені зовсім ідентичними, якщо відповідним чином заповнити пробіли в ДЕСТ 34.  У результаті такої адаптації вітчизняні організації-розроблювачі АС і широкі кола фахівців будуть підготовлені до сприйняття основних ідей сучасних інформаційних технологій.

Наступне завдання може полягати в розробці нової редакції ДЕСТ 34, аж до копіювання британського стандарту, що розширить можливості імпорту передових засобів, а також створить більш сприятливі умови для розробки таких засобів силами вітчизняних організацій із наступним виходом на міжнародний ринок. При цьому треба відслідковувати стан питання з Євростандартом із тим, щоб погодити розробку нового національного стандарту з політикою Європейського Союзу в області інформаційних технологій.

Тема 12. ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ АВТОМАТИЗАЦІЇ КЕРУВАННЯ

33. Економічна ефективність  автоматизації управління: необхідність економічного обґрунтування ефективності автоматизації; критерій ефективності. Основні показники визначення ефективності АСУ

1. Необхідність економічного обгрунтування ефективності автоматизації керування

2. Критерії ефективності

3. Методики визначення економічної ефективності АСУ

1. Необхідність економічного обгрунтування ефективності автоматизації керування

Автоматизація керування вимагає значних капітальних вкладень, експлуатаційних витрат, витрат живої праці. Доцільність таких великих заходів вимагає доказів, що звичайно виконуються у виді розрахунків економічної ефективності.

Обгрунтування економічної ефективності автоматизації керування дозволяє вирішити не тільки це завдання, але і ряд інших:

· установити основні економічно ефективні напрямки автоматизації по окремим управлінським роботам;

· виявити можливий розмір річного економічного ефекту, забезпечуваного автоматизацією на конкретному підприємстві;

· визначити припустимий обcяг капітальних вкладень у систему автоматизованого керування на тому або іншому підприємстві;

·  розрахувати термін окупності витрат на АСУ і порівняти його з установленими нормативами по відповідній галузі;

· виявити необхідність і доцільність витрат на створення і впровадження автоматизованої системи на кожному об'єкті;

· визначити вплив упровадження нової технології в керування виробництвом на техніко-економічні показники діяльності підприємства;

·  вибрати економічно найбільш ефективний варіант АСУП у цілому;

·  намітити черговість проведення робіт з автоматизації керування;

· порівняти економічну ефективність автоматизації керування з ефективністю інших заходів щодо нової техніки.

У багатьох фахівців створилася думка, що обгрунтування економічної ефективності АСУ забезпечує її ефективність. Це не так. Обгрунтування саме по собі не може відповісти навіть на просте питання про ступінь впливу завдань або функцій, розв'язуваних системою, на результати господарювання.

Обгрунтування економічно озброює проектувальників АСУ, указує їм напрямок руху, дозволяє одержати оцінку їхньої роботи. Але не більш. Економічний ефект АСУ забезпечує роботу проектувальників інших професій: системних інженерів, організаторів керування, постачальників завдань, фахівців із технічних засобів і ін. Саме вони повинні так побудувати АСУ й організувати її роботу, щоб була досягнута мета, зазначена економістами, що виконують обгрунтування економічної ефективності.

2. Критерії ефективності

Для оцінки економічної ефективності великих систем, у тому числі підприємств, міністерств, необхідні критерії ефективності. Критерії – це конкретні значення на шкалах оцінок, що у свою чергу можна розглядати як властивості систем. А властивостей у кожної системи може бути безкінечна безліч. Чим повніше ми хочемо оцінити систему, тим більше властивостей її варто врахувати. Такий підхід передбачає «конструювання» критеріїв. Правомірно говорити про «критерій вибору критеріїв».

Проводячи декомпозицію системи, варто проводити декомпозицію критеріїв, тобто будувати ієрархічне дерево критеріїв, зв'язок між якими повинен відповідати визначеним правилам.

Теорія синтезу й аналізу критеріїв ефективності ще не розроблена. Загальнометодологічний підхід відсутній, і вибір критеріїв улаштовується дотепер різними або евристичними розуміннями.

До першої групи критеріїв ефективності, що пропонувалися, можна віднести критерії, що представляють собою відношення: у чисельнику - прибуток, у знаменнику – ті або інші витрати.

Ці критерії найбільш наочні, розрахунки з їхньою допомогою менш трудомісткі, досить добре асоціюються з економічною ефективністю АСУ.

3. Методики визначення економічної ефективності АСУ

Ефект від АСУП створюється завдяки наявності на будь-якому підприємстві втрат, невикористаних можливостей і недостатньої технічної оснащеності управлінського апарата. Ефект виявляється в сфері керування й у сфері виробництва, на самому підприємстві, що автоматизується, і в його суміжників, у виробничій і суспільній сферах.

Відомі методики, що відбивають різні підходи, стосуються тільки економічної ефективності АСУП на самому підприємстві, що автоматизується.

Тут використовується досить широкий комплекс техніко-економічних показників ефективності, а для оцінок застосований метод порівняння. Використовується так само метод розрахунку припустимих показників, що орієнтують проектувальників на дотримання визначених параметрів систем. Розрахунки економії і додаткових прибутків засновані на порівнянні ситуації «до АСУП» і «при АСУП». У цьому порівнянні принциповим є питання про спосіб переходу до ситуації «при АСУП», оскільки ситуація «до АСУП» звичайно відома.

При розрахунках економічної ефективності часто виникають побажання декомпозиції розрахунків. Основні напрямки декомпозиції: розрахунок ефективності окремих підсистем АСУП, окремих завдань. Пропонують свої специфічні критерії економічності для кожної підсистеми, відмінні від критерію ефективності в цілому.

Для масових проектів АСУП такі багатоступінчасті обчислення ні до чого. У практику проектування АСУП обгрунтування економічної ефективності доцільно робити один раз – на першій стадії проектування. Розрахунок є підставою для твердження першої стадії проекту, дозволи на виконання робочих креслень, на відкриття фінансування при впровадженні АСУП. Масові багатоступінчасті розрахунки економічної ефективності АСУП створюють значні зайві витрати.

Перші розробки АСУ, виконані в 1959-1965 р., були більш ефективними, ніж наступні. В основному позначився вплив росту питомих витрат на устаткування. У перших АСУ фактична ефективність, як правило, перевищувала розрахункову.

По нашому вважається, на фактичну економічну ефективність АСУ в період їх розгорнутого масового створення вплинули в негативний бік наступні основні чинники: уведення нераціонального жорсткого порядку створення АСУ (ОРММ АСУП і ін.); залучення широкого кола непідготовлених розроблювачів; ріст вартості технічних засобів; низький рівень керування вирішенням проблеми автоматизації керування.

Крім того, створити і впровадити АСУ виявлялося мало. Одержати ефект від її функціонування - теж мало. Потрібно було ще підрахувати його, затвердити і переконати всіх, що він реально існує. Так, наприклад, процедура фіксації факту наявності економічного ефекту припускала потрійний рахунок: твердження ефекту у встановленому порядку, фіксація в акті приймання АСУ, підтвердження замовником із додатком документів. А це теж приводило до чималих витрат.

Докладніше про основні показники визначення єфективності АСУ дивись в питанні №34.

1. Фактичний річний економічний ефект від розробки і впровадження АСУ  визначається як різниця  між річною економією (річним приростом прибутку)  і приведеними єдиночасними витратами на розробку і впровадження АСУ; затверджений у встановленому порядку і зафіксований в акті приймання в промислову експлуатацію, підтверджений замовником на основі фактичних даних опитної експлуатації.

1.1 Річна економія (річний приріст прибутку) від розробки і впровадження АСУ містить у собі приріст прибутків, викликаний збільшенням об'єму господарської діяльності при розробці і впровадженні АСУ; річний приріст прибутків за рахунок прискорення освоєння нової продукції в результаті розробки і впровадження АСУ; економію поточних витрат на виробництво продукції, послуг або робіт в умовах функціонування АСУ; економію інших витрат, що не входять у собівартість виробництва або робіт, забезпечувану функціонуванням АСУ як безпосередньо на об'єкті впровадження, так і в сполучених сферах.

1.2 Приведені витрати на розробку і впровадження АСУ визначаються  шляхом множення нормативного коефіцієнта економічної ефективності капітальних вкладень у даній операції на витрати, по'язані зі створенням та впровадженням АСУ, серед них і єдиночасні витрати на розробку і впровадження АСУ.

2. Розрахунковий коефіцієнт економічної ефективності капітальних витрат на розробку і впровадження АСУ являє собою відношення розрахункової річної економії (річного приросту прибули) до капітальних витрат на розробку і впровадження АСУ.

3. Термін окупності являє собою відношення капітальних витрат на розробку і впровадження АСУ до річної економії (до річного приросту прибутку).

При визначенні економічної ефективності АСУ обов'язковою умовою є порівнянність усіх показників: у часі; за цінами і тарифними ставками заробітної плати по елементам витрат, по об'ємам виробництва  і номенклатурі  продукції , що випускається , або послуг; по скороченню ручної праці за рахунок автоматизації; по методах числення вартісних показників.

Економічні показники визначаються на основі діючих на момент розрахунку оптових цін, тарифів і ставок заробітної плати.

Вибір найбільш ефективного варіанта створення АСУ приводить до максимума народногосподарського економічного ефекту.

34. Методика визначення економічної ефективності АСУ.

Створення АСУ вимагає єдиночасних витрат на розробку і впровадження АСУ, а також поточних витрат на функціонування системи.

Єдиночасні витрати на розробку і впровадження АСУ включають: попередні витрати (тобто витрати на розробку АСУ); капітальні витрати на придбання (виготовлення), транспортування, монтаж і налагодження обчислювальної техніки, периферійних пристроїв, засобів зв'язку, допоміжного устаткування, оргтехніки, продуктивного-господарського інвентарю, а також програмних засобів; витрати на будівництво (реконструкцію) будинків, споруд, необхідних для функціонування АСУ; витрати на підготовку (перепідготовку) кадрів; зміна оборотних коштів у зв'язку з розробкою і впровадженням АСУ.

Ефективність АСУ визначають зіставленням результатів від функціонування АСУ і витрат усіх видів ресурсів, необхідних для її створення і розвитку.

Оцінку ефективності АСУ проводять при: формуванні вимог, запропонованих до АСУ, аналізу створюваних та функціонуючих АСУ на відповідність заданим вимогам; вибору найкращого варіанта створення, функціонування і розвитку АСУ; синтез найбільш доцільного варіанта побудови АСУ за критерієм “ефективності-витрат”.

Оцінку ефективності АСУ проводять для: аналізу й обгрунтування доцільності створення функціонування і розвитку АСУ; вибору найбільш економічно ефективного варіанта розробки і впровадження АСУ; визначення розмірів відрахувань у ФЕС за створення АСУ й ін.

При оцінці економічної ефективності АСУ використовують узагальнюючі і загальні часткові показники.

Основним показником економічної єфективності АСУ є річний економічний ефект (розрахунковий і фактичний).

Розрахунковий річний економічний ефект від  розробки і впровадження АСУ визначається як різниця між розрахунковою річною економією і розрахунковими приведеними витратами на розробку і впровадження АСУ.

При розрахунку народногосподарського економічного ефекту на етапі вибору найкращого варіанта за базу порівняння приймають техніко-економічні показники найбільш прогресивних способів виробництва продукції (робіт) у діючому виробництві.

Народногосподарський економічний ефект являє собою різницю між результатами діяльності і витратами за встановленим для даного заходу розрахункового періоду, з врахуванням народногосподарських економічних нормативів і інших встановлених обмежень. Причому,  початком розрахункового періоду, у межах якого враховують витрати, приймають рік початку розробки АСУ. Кінець розрахункового періоду визначають у відповідності з терміном морального старіння технічних засобів і проектних вирішень АСУ.

При тотожності кінцевих результатів народногосподарський економічний ефект по порівнюваних варіантах визначається з врахуванням загальних інтегральних народногосподарських витрат у виробництві і споживанні по базовому і новому варіантам на весь об'єм виробленої продукції (роботи).

Інтегральні народногосподарські витрати на об'єкті створення АСУ визначають по формулі ........, де Ti -тривалість розрахункового періоду; St-поточні витрати (%), за винятком витрат на експлуатацію АСУ в t-м році; Kt -усі види єдиночасних витрат на утримування АСУ в t-м році; Фt- залишкова вартість     основних фондів , що вибувають у t-м році; dt-коефіцієнт, використовуваний для приведення різночасних результатів і витрат до базисного року.

Розрахунки економічної ефективності АСУ виконують на стадіях, визначених відповідними державними стандартами і затверджують на підприємстві-замовнику АСУ.

В останні роки в розрахунках економічної ефективності враховувують економічну ефективність соціальної галузі - витрати в соціальній галузі на одну людину, виходячи із середньостатистичних значень. Розмір цього ефекту враховується при вивільненні працюючих.

Тема 13. АВТОМАТИЗОВАНА СИСТЕМА КЕРУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

35. Сутність АСКП і її задачі

Усяка керуюча система звичайно вирішує наступні три головні завдання: збір і передачу інформації про керований об'єкт, її обробку і видачу керуючих впливів на об'єкт керування. Автоматизована або автоматична система керування автоматизує вирішення всіх цих завдань у визначеній послідовності і взаємозв'язку.

Автоматизована система керування (АСК) включає людську ланку в якості своєї органічної складової частини. Такі системи ще називають людино-машинними системами. У цих системах люди займаються постановкою і коректуванням цілей і критеріїв керування (вони можуть змінюватися при зміні умов); вносять творчі елементи в пошук найкращих шляхів досягнення цілей (змінюють застосовувану технологію або організацію); остаточно відбирають або приймають рішення з усієї сукупності виробляємих системою рішень і додають їм юридичну чинність; забезпечують систему такою первинною інформацією, збір котрої неможливо або нераціонально цілком автоматизувати.

Помітимо, що в зазначеній системі людям належить облік, аналіз і раціональне використання різнохарактерних і дуже динамічних людських чинників у керованій системі (соціально-психологічних, психофізіологічних, морально-етичних і т.д.).

Автоматична система керування після монтажу і налагодження в принципі може функціонувати і без участі людини (крім, звичайно, лише профілактичного контролю і ремонтів). Звичайно, автоматичні системи застосовуються лише для керування технологією, однак і тут найчастіше з ряду причин перевага може бути віддано автоматизованим системам.

Автоматизована система керування виробничим об'єднанням або підприємством (АСКП) базується на застосуванні електронних обчислювальних машин, периферійної й організаційної техніки, а також економіко-математичних методів для вирішення основних завдань керування виробничо-господарською й іншою діяльністю на всіх рівнях: ділянці, цеху, відділі і службі, виробничій одиниці і керівництві в цілому, тобто директораті. Сюди ж відноситься вирішення ряду завдань, зв'язаних із керуванням громадськими організаціями даного об'єднання або підприємства. АСКП призначена для організаційного й адміністративного керування цим виробничим об'єднанням або підприємством.

У виробничому об'єднанні або на промисловому підприємстві може створюватися також ще й автоматизована система керування технологічним процесом (АСК ТП), призначена для керування різними машинами, приладами, пристроями і технічними або технологічними комплексами, наявними на даному підприємстві або в об'єднанні.

Відзначимо, що якщо у виробничому (науково-виробничому) об'єднанні або на підприємстві є науково-дослідні інститути (НДІ) або конструкторські бюро (КБ) і виконується значний об'єм конструкторських і технологічних робіт, то автономною може бути створена система автоматизованого проектування (САПР), що повинна мати в обов'язковому порядку взаємодію з АСКП. Створення САПР регламентується спеціальними галузевими керівними методичними матеріалами.

Якщо в АСКП або САПР основною формою фіксації і передачі є документ, що містить економічну або іншу інформацію, що характеризує виробничо-господарську й іншу діяльність даного об'єднання або підприємства, то в АСК ТП основною формою передачі є різні сигнали  (електричні, оптичні, механічні й ін.).

Спільно функціонуючі в єдиному виробничому об'єднанні або на промисловому підприємстві АСКП і АСК ТП утворять організаційно-технологічну АСК виробничого об'єднання або підприємства.

Автоматизовані системи керування виробничим об'єднанням або підприємством, створювані на базі сучасних ЕОМ і укомплектовані відповідною периферійною й організаційною технікою, забезпечують:

- автоматизований збір (а в ряді випадків і фіксацію) і обробку економічної інформації із широким використанням методів оптимізації по основним задачам і підсистемам керування в різних режимах, включаючи збір і обробку інформації в реальному режимі АСК, у режимі телеобробки і діалогу;

 - збереження в пам'яті ЕОМ і комплексне використання умовно-постійної (нормативно-довідкової), умовно-перемінної, проміжної і вихідної інформації в процесі вирішення всіх задач керування;

 - організацію діспетчіровання на підприємстві за допомогою засобів зв'язку і діспетчіровання.

При створенні АСКП необхідно передбачати її взаємодію як із вищестоящими АСК (наприклад, із галузевим АСК), так і з територіальними й іншими автоматизованими системами (з АСК Держбанку, статистичних органів і ін.).

Ступінь раціональної організації інформаційних потоків по кожному додатку, а також у цілому по об'єкті керування можна перевірити на інформаційній динамічній моделі, що відбиває фактичний стан і зміни, що відбуваються на цьому об'єкті.

Відомо, що матеріальність виробництва виявляється в створенні тій або іншої продукції. Якщо по кожному виду цієї продукції (або її складової частини, елементу) мати необхідні нормативні, планові й облікові характеристики, то сукупність цих характеристик буде являти собою інформаційну модель усього матеріального виробництва і випуску продукції підприємства на кожний даний момент.

В умовах функціонування АСКП дуже важливо передбачити щоб для нормативних, планових і облікових характеристик були встановлені єдині одиниці розмірів рахунку по кожному (відповідному) виду продукції (або її складових) і єдиний планово-обліковий крок. Єдиний крок - використання в обліку, плануванні і нормуванні тих самих номенклатурних номерів і відповідних їм єдиних показників, отриманих і спланованих за ті самі інтервали часу, з однаковими одиницями розміру рахунку і т.д. для того самого об'єкта обліку, планування і нормування.

Наявність одного кроку дозволить автоматично, на кожний даний момент здійснювати наявність усіх трьох характеристик по тому або іншому виду продукції (або складових), а потім визначати раціональність і ефективність використання тих або інших ресурсів або усіх витрат у цілому на даний вид продукції (або її складових).

Узагальнюючи викладене, можна зробити висновок, що автоматизована система  керування виробничим об'єднанням або підприємством являє собою систему, що базується на ЕОМ і інших технічних засобах, призначених для комплексного автоматизованого виміру і реєстрації, передачі й обробки, збереження і пошуку всієї інформації, використовуваної для керування об'єктом шляхом виробітки оптимальних управлінських рішень (стандартних - ЕОМ, індивідуально-специфічних - людиною) і реалізації прийнятих рішень через автоматизований зв'язок.

Основними завданнями, що вирішує АСКП  є:

- підвищення ефективності виробництва, що виражається в збільшенні випуску продукції, поліпшенні її якості і зниженні собівартості. Це відбувається за рахунок різноманітних розрахунків, спрямованих на оптимальне використання наявних виробничих, матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, а також за рахунок зробленої технології виробничих процесів і т.д.;

 - підвищення оперативності і поліпшення якості керування виробництвом, структурними підрозділами і виробничим об'єднанням або підприємством у цілому, що виражаються в застосуванні зробленої системи оптимального і взаємопов'язаного довгострокового, річного й оперативно-виробничого планування, а також в оперативному зборі, обробці й аналізі фактичної інформації. Це здійснюється завдяки системному (комплексному) використанню сучасних технічних засобів збору й обробки інформації, а також економіко-математичних методів;

- удосконалювання структури апарата керування, що виражається в її спрощенні і створенні таких структурних підрозділів керування, що, будучи нечисленними по своєму складі, могли б оперативно і зі знанням справи впливати на  процеси , що відбуваються. Це відбувається завдяки централізації відділів і служб керування, а також за рахунок корінної перебудови існуючої структури апарата керування в напрямку подальшої його інтеграції і поліпшення взаємовідносин між структурними підрозділами і виробничими одиницями;

- організація раціональних потоків інформації на підприємстві, а також обробка інформації в такому аспекті й у такі терміни, щоб одержувані вихідні (результатні дані), зафіксовані на зручних для користування і зроблених за формою носіях, цілком задовольняли б вимогам якісного й оперативного керування всіма процесами, що відбуваються на підприємстві або у виробничому об'єднанні. Забезпечується комплексним використанням сучасних засобів обчислювальної і периферійної техніки;

- своєчасне укладання достовірної звітності підприємства або виробничого об'єднання, а також забезпечення оперативної доставки її у вищестоящі організації. Здійснюється завдяки системно машинній обробці єдиної вихідної інформації, а також шляхом одночасного створення машинних носіїв разом з укладанням звітних даних, що будуть потім одночасно передаватися або іншим способом доставлятися у вищестоящі організації;

- організація діловодства і діспетчірування з обліком досягнень науково-технічного прогресу і передового досвіду. Відбувається за рахунок комплексного застосування засобів організаційної техніки і діспетчірування, а також наукової організації праці інженерно-технічних працівників і власне керування в цілому.

Таким чином, автоматизовані системи керування виробничими об'єднаннями або підприємствами дозволяють не тільки упорядкувати потоки інформації на керованих об'єктах, удосконалювати збір і підвищити оперативність обробки інформації, необхідної для керування, але і серйозно поліпшити якість керування, спростити структуру апарата керування, вирішити інші питання організації виробничо-господарської й іншої діяльності даного об'єднання або підприємства.

36. Структура АСКП

Для вирішення трьох головних завдань: збору і передачі інформації про керований об'єкт, її обробки і видачі керуючих впливів на об'єкт керування, автоматизовані системи керування виробничими об'єднаннями або підприємствами повинні мати і відповідну структуру. Завдяки правильно розробленій структурі даної системи і на її основі передбаченої організації повного комплексу розв'язуваних завдань керування можна припустити, що при АСКП усі питання керування виробничими об'єднаннями або підприємствами можуть вирішуватися автоматизовано.

 Проте, незважаючи на єдині Дст АСКП, структури функціонуючих АСК промислових підприємств і виробничих об'єднань не однакові. Будучи прив'язаними до існуючих структур апарата керування, що базується на ручній обробці інформації, у ряді випадків структури АСКП об'єднують функціональні підсистеми і підсистеми забезпечення під одною ознакою і розглядаються як однорідні. У результаті створюється положення, при якому та сама вихідна інформація, що характеризує ті або інші процеси, що відбуваються, і явища, збирається різними службами для наступної обробки. При цьому одні розв'язувані системою завдання дублюються в різних підсистемах, а інші - узагалі не є предметом розгляду.

Такий підхід особливо небезпечний, тому що в даний час розробка і впровадження автоматизованих систем керування різних рівнів і призначень у нашій країні, як відомо, здійснюється в широких масштабах. Особливо широке поширення АСК одержали в низовій ланці народного господарства - на промислових підприємствах і у виробничих об'єднаннях. І всі ці АСК повинні бути в наступному об'єднані в єдину загальнодержавну автоматизовану систему збору й обробки інформації для обліку, планування і керування.

При визначенні структури АСКП, а також при встановленні комплексів розв'язуваних задач для керування необхідно керуватися системним підходом, що передбачає, крім іншого, всебічне ув'язування і комплексне вирішення всіх завдань керування на основі єдиної вихідної інформації про виробничо-господарську й іншу діяльність.

З цих позицій і будемо розглядати структуру АСКП.

У процесі виробництва продукції, як відомо, використовуються засоби праці, матеріальні, трудові, фінансові й інші ресурси, що у свою чергу нормуються, плануються, враховуються. Разом із цим процес виробництва повинний бути керованим. Управляти ж - значить виконувати ті або інші функції. При такому підході керування виробництвом можна розглядати в двох аспектах: по функціональній ознаці, тобто з погляду основних функцій керування, і по ознаці забезпечення, тобто по основним компонентах, що забезпечує виробництво, - видам ресурсів. Тому, якщо керування виробництвом розглянути в системному порядку, то кожний аспект управління буде включати групу взаємозалежних і взаємодоповнюючих один одного підсистем або комплексів завдань.

Відповідно до основних функцій керування формуються наступні функціональні підсистеми, умовно виділені в групу А: нормування і регламентації , планування економічного і соціального розвитку, оперативно-виробничого планування, обліку і контролю, укладання звітності, економічного аналізу і прийняття вирішень, організаційно-економічної.

Виробництво може функціонувати при належному його забезпеченні ресурсами. Основними компонентами, що формують підсистему керування забезпеченням виробництва, що умовно виділені в групу Б, є: виробництво і випуск готової продукції, основні засоби і виробничі площі, матеріальні й енергетичні ресурси, трудові і фінансові ресурси.

Взаємозв'язок зазначених аспектів керування виробництвом схематично можна зобразити у виді таблиці, у якій по вертикалі розташовуються функціональні підсистеми керування виробництвом (група А), а по горизонталі - підсистеми керування забезпеченням виробництва (група Б).

Виробництво продукції являє собою складний процес, як правило, включає наступні види (елементи) виробництва, умовно виділені в групу В: технічна підготовка виробництва, основне виробництво, допоміжне й обслуговуюче виробництво, непромислове господарство, капітальне будівництво і т.д. При цьому кожний вид (елемент) виробництва має свою специфіку і визначену міру самостійності ( при їхньому повному взаємозв'язку) як у виконанні функцій керування, так і в забезпеченні ресурсами.

Взаємозв'язок і взаємозалежність цих видів (елементів) виробництва за функціональними ознаками, можна показати схематично, умовно розмістивши їх на двох боках куба.

Відзначимо, що взаємозв'язок підсистем забезпечується тим, що по-перше, застосовуються єдині системи класифікації і кодування всієї інформації, оброблюваної на підприємствах або у виробничих об'єднаннях; по-друге, для вирішення всіх завдань керування використовується єдина інформація, що характеризує стан виробництва і всі процеси, що відбуваються в ньому, і явища, зафіксована в масивах; по-третє, вихідна інформація, що виникає в процесі виробничо-господарської діяльності, один раз збирається і вводиться одноразово, а потім разом з умовно-постійною (нормативною, довідковою і т.д.) інформацією всесторонне і комплексно обробляється і використовується при необхідності у всіх підсистемах або всіх службах керування; по-четверте, вихідна інформація однієї функціональної підсистеми є, як правило, вхідною інформацією для інших підсистем. Наприклад, вихідні дані підсистеми довгострокового планування є вхідними при вирішенні завдань річного планування; вихідні дані річного планування - вхідними при вирішенні завдань оперативно-виробничого планування.

Щоб зазначений взаємозв'язок у процесі керування виробництвом здійснювався, необхідне ще системне інформаційне ув'язування з одного боку, і процедурне - з іншого. А це вже елементи, що відносяться до тієї частини структури АСКП, що є власне її базою, основою.

Базу (основу) автоматизованої системи керування підприємством або виробничим об'єднанням як об'єкт також можна розглядати в двох аспектах - по функціональній ознаці й ознаці забезпечення. Функціональні аспекти бази (основи) АСКП - це збір (сприйняття і фіксація) і передача інформації, її обробка, копіювання і розмноження документації, збереження і пошук інформації і документації. Зазначені аспекти формують функціональні підсистеми бази (основи) АСКП, умовно виділені в групу Г.  Аспекти забезпечення бази (основи) АСКП - це насамперед  технічне (технічний комплекс), програмне й інформаційне забезпечення. Вони і формують підсистеми забезпечення бази (основи) АСКП, умовно виділені в групу Д.

Підсистеми бази , що функціонально-забезпечують основи АСКП, можна відобразити також у виді таблиці, у якій по горизонталі розташовуються функціональні підсистеми (група Г), а по вертикалі - підсистеми забезпечення (група Д). Взаємозв'язок цих підсистем можна показати схематично, умовно розмістивши їх на третьому боці куба. При цьому специфічні особливості структури бази (основи) АСКП не дозволяють (так у цьому і немає необхідності в зв'язку із системним підходом до комплексного вирішення всіх завдань керування) схематично показати взаємодію кожної підсистеми бази (основи) АСКП (групи Г и Д) із підсистемами керування (групи А, Б и В).

Побудована в такий спосіб сукупність підсистем складає структурну модель автоматизованої системи керування підприємством або виробничим об'єднанням, у якій відбиті основні взаємозв'язки і взаємодії утворюючих її функціональних, ресурсних і інших елементів виробництва в часі і просторі.

Загальна структура АСКП приведена на малюнку 3.

Запропонована вище структурна схема АСКП має ту особливість, що виділені (основні) підсистеми згруповані по строго однорідних ознаках. Так, наприклад, підсистеми, що відносяться до керування виробництвом, класифікуються по ознаках, що характерні для промислових підприємств і виробничих об'єднань даної галузі народного господарства. Це - функціональна ознака (група А), ознака забезпечення, або ресурсний (група Б), і ознака видів виробництва (група В). Кожна з зазначених класифікаційних груп у свою чергу об'єднує тільки лише ті підсистеми, що відповідають головній класифікаційній властивості даної групи.

Такий підхід до класифікації підсистем АСКП дозволяє групувати комплекси розв'язуваних машинним способом завдань по всім трьом класифікаційним ознакам, виділяючи при цьому головний із них. Наприклад, по довгостроковому плануванню (А-2) вирішується комплекс завдань, по'язаних із виробництвом і випуском продукції (блок 12), по технічній підготовці виробництва (блок Т1), основного виробництва (блок 01) і т.д. У залежності від необхідності комплекси завдань можна групувати в іншій послідовності. Наприклад, керування забезпеченням трудовими ресурсами (Б-4) включає комплекс завдань по усіх функціональних підсистемах (нормування і регламентація - блок 41, довгострокове планування 42 і т.д.), що відноситься до технічної підготовки виробництва (блок Т4), основному виробництву (блок 04) і т.д. При цьому незалежно від того або іншого групування комплексів завдань методика рішення даного завдання не змінюється. Змінюється лише її місце в тому або іншому комплексі завдань.

У зв'язку з тим, що всі технічні й елементарні-логічні операції по збору й обробці інформації, необхідної для керування, виконуються в основному машинним способом і апарат керування в основному звільняється в наступному від цих робіт, є сприятлива можливість поліпшити організаційну структуру апарата керування і привести її у відповідність із структурою АСКП.

Загальногалузевими керівними і методичними матеріалами по створенню автоматизованих систем керування підприємствами і виробничими об'єднаннями передбачається виділення наступних функціональних підсистем: керування технічної підготовки виробництва; оперативного керування основним виробництвом; техніко-економічного планування, включаючи розрахунки по ціноутворенню; керування матеріально-технічним постачанням; бухгалтерського обліку; керування реалізацією і збутом продукції; керування фінансами; керування якістю продукції; керування кадрами; керування транспортним, ремонтним, енергетичним і інструментальним обслуговуванням виробництва.

Неоднорідність у класифікації підсистем (наприклад, техніко-економічне планування або керування фінансами, кадрами), дублювання деяких типів завдань у ряді підсистем (підсистема техніко-економічного планування в обов'язковому порядку включає завдання планування забезпечення виробництва матеріалами, трудовими ресурсами, фінансами й ін., однак ці завдання також розглядаються у відповідних підсистемах) очевидні. Тому пропонується інша структура АСКП, що і покладена в основу при розгляді комплексів розв'язуваних завдань.

Запропонована структура АСКП вигідно відрізняється від зазначеної вище тим, що в ній підсистеми згруповані по однорідній ознаці; при цьому не тільки не повторюються в одних підсистемах елементи інших підсистем, але і є широкий маневр формування комплексів завдань, не міняючи самої структури і методики їхнього вирішення.

Розглянемо основні характеристики підсистем, що входять у запропоновану вище структуру АСКП.

37. Загальна характеристика функціональних підсистем керування виробництвом. Основні задачі розв’язувані підсистемою нормування та реґламентації

До функціональних підсистем керування виробництвом (група А), відповідно до  основних функцій керування, відносяться наступні вісім підсистем: нормування і регламентації (А-1), довгострокового планування (А-2), річного планування (А-3), оперативно-виробничого планування (А-4), обліку і контролю (А-5), звітності (А-6), економічного аналізу і прийняття вирішень (А-7), організаційно-економічна (А-8).

Кожна з зазначених підсистем характеризує методи організації і виконання тієї або іншої функції керування виробництвом шляхом вирішення комплексу однорідних задач, а також відбиває взаємозв'язок між підсистемами за рахунок вхідної  і вихідної  (результатної) інформації.

Основними завданнями, розв'язуваними підсистемою нормування і регламентації (блоки 11, 21...51), є створення необхідних норм і нормативів, зв'язаних із розробкою, виробництвом, випуском і реалізацією готової продукції (блок 11), а також встановленням або розробкою відповідних норм і нормативів по забезпеченню виробництва основними засобами і виробничими площами (блок 21), матеріальними й енергетичними (блок 31), трудовими (блок 41) і фінансовими (блок 51) ресурсами, необхідними як для підприємства або виробничого об'єднання в цілому, так і для його видів (елементів) виробництва (підгрупи Т, О, В, Н, К). Сюди ж входить установлення регламентуючих матеріалів, зв'язаних із посадовими правами й обов'язками управлінського персоналу підприємства або виробничого об'єднання. Це, у першу чергу, розробка у формалізованому виді прав і обов'язків персоналу, а також графіка надходження необхідної інформації, її форм і утримування. Для цього розробляється відповідна вихідна документація , у якій фіксуються всі необхідні науково обґрунтовані норми витрат праці, матеріалів, машинного часу, а також регламентуючі матеріали на посадових осіб, зайнятих керуванням як об'єктом у цілому, так і його окремими ланками. Ця інформація переноситься на машинні носії і характеризується як умовно-постійні первинні нормативні і регламентуючі розміри, що використовуються потім у всіх підсистемах.

38. Основні задачі, розв’язувані підсистемами: планування, обліку та контролю

Підсистема довгострокового планування  (блоки 12,22...52) вирішує завдання, пов'язані з керуванням і розробкою довгострокового плану економічного і соціального розвитку підприємства (із розподілам по роках). Вихідними даними, крім нормативної і регламентуючої інформації (підсистема А-1), є основні контрольні цифри загального напрямку розвитку підприємства або виробничого об'єднання на майбутній період часу, встановлені вищестоящою організацією. Крім того, укладання довгострокового плану розробки, виробництва, випуску і реалізації готової продукції (блок 21), забезпечення виробництва основними засобами і виробничими площами (блок 22), матеріальними й енергетичними (блок 32), трудовими (блок 42) і фінансовими (блок 52) ресурсами, необхідно як для підприємства або виробничого об'єднання в цілому, так і для його видів (елементів) виробництва (підгрупи Т, О, В, Н, К). При цьому відзначимо, що вихідна інформація цієї підсистеми є вхідною для підсистеми річного планування.

Основними завданнями підсистеми річного плану економічного і соціального розвитку (блоки 13, 23, ..., 53) є розробка збалансованого річного (відповідно до  даного довгострокового плану) і квартальних планів по розробці, виробництву, випуску і реалізації готової продукції (блок 13) при оптимальному використанні наявних основних засобів і виробничих площ (блок 23), матеріальних і енергетичних (блок 33), трудових (блок 43) і фінансових (блок 53) ресурсів, необхідних як для підприємства або виробничого об'єднання в цілому, так і для його видів (елементів) виробництва (підгрупи Т, О, В, Н, К). У якості вхідної використовується вихідна інформація підсистеми довгострокового планування і відповідні норми, нормативи і регламентуючі матеріали. Вихідна інформація цієї підсистеми є вхідної для підсистеми оперативно-виробничого планування.

У підсистемі оперативно-виробничого планування (блоки 14, 24, ..., 54) використовується вихідна інформація підсистеми річного планування і відповідні норми, нормативи і регламентуючі матеріали. Потім вирішуються завдання подальшої конкретизації елементів виробничого плану - укладання, як правило, місячних, декадних і змінних програм розробки, виготовлення (запуску і випуску) і реалізації готових виробів, складальних одиниць і деталей (блок 14), а також визначення потреб у необхідних для цього ресурсах (основних засобів і виробничих площ - блок 24; матеріальних і енергетичних - блок 34, трудових - блок 44 і фінансових - блок 54 ресурсів),необхідних як для підприємства або виробничого об'єднання в цілому, так і для його видів (елементів) виробництва (підгрупи Т, О, В, Н, К).

Одночасно в цій підсистемі вирішуються завдання по використанню устаткування, включаючи вимоги планово-попереджувальних ремонтів, по забезпеченню матеріальними й енергетичними, трудовими і фінансовими ресурсами як виробничих підрозділів, так і робочих місць, відповідно до програми запуску-випуску, а також завдань по зниженню трудомісткості.

Підсистема обліку і контролю діяльності підприємства або виробничого об'єднання (блок 15, 25, ...,55) включає організацію обліку і контролю діяльності підприємства або виробничого об'єднання по всіх підсистемах забезпечення на різних стадіях. Вихідною є фактична інформація, що характеризує виробничі процеси, що відбувалися, і явища при розробці, виробництві, випуску і реалізації готової продукції (блок 15), використання основних засобів і виробничих площ (блок 25), матеріальних і енергетичних (блок 35), трудових (блок 45) і фінансових (блок 55) ресурсів, як на підприємстві або виробничому об'єднанні в цілому, так і по його видах (елементам) виробництва (підгрупи Т, Про, В, Н, К). Крім того, у багатьох випадках використовується інформація, що зафіксована в масивах попередньої підсистеми, а також у масивах підсистеми нормування і регламентації.

Оптимальне оперативно-виробниче планування і реальне виконання планів серйозно знижують трудомісткість обліку і контролю за рахунок збігу планових і фактичних показників. У цих умовах цілком можна застосувати метод обліку по відхиленнях, що забезпечує оперативний контроль за ходом виробництва і  процесами , що відбуваються , і явищами.

39. Основні задачі, розв’язувані підсистемами: звітності, економічного аналізу та прийняття рішення, організаційно-економічна

Підсистема звітності (блоки 16, 26, ..., 56) вирішує завдання укладання встановленої оперативної, місячної, квартальної, річної й іншої періодичної звітності по виробництву і випуску продукції (блок 16), основним засобам і виробничим площам (блок 26), матеріальним і енергетичним (блок 36), трудовим (блок 46) і фінансовим (блок 56) , включаючи зведені витрати про виробництво, ресурсам по підприємству або виробничому об'єднанню в цілому, а при необхідності і по його видах (елементам) виробництва (підгрупи Т, О, В, Н, К). Даними для заповнення зазначеної звітності є вихідна інформація, згрупована по визначених ознаках і оброблена по спеціальній методиці. При цьому відзначимо, що існуючі форми встановленої звітності, як непридатні для машинного заповнення, необхідно відповідним чином переробити.

Вихідна інформація зазначеної підсистеми є вхідною інформацією для вищестоящих організацій (галузі, міністерства) і для деяких інших зовнішніх установ. Цим і пояснюється виділення даної групи задач в окрему підсистему. Щоб запобігти дублювання інформації і з метою скорочення витрат ручної праці при обробці вхідної інформації в цих організаціях необхідно при укладанні встановленої звітності на підприємстві або у виробничому об'єднанні передбачити автоматичну фіксацію на машинних носіях вихідної (звітної) інформації. Зведена інформація на машинних носіях потім разом із формами звітних документів передається у відповідні організації.

У підсистемі економічного аналізу і прийняття вирішень (блоки 17, 27, ..., 57) вирішуються завдання економічного аналізу виробничо-господарської й іншої діяльності як підприємства або виробничого об'єднання в цілому, так і їхніх видів (елементів) виробництва (підгрупи Т, О, В, Н, К) і конкретного керування виробництвом і випуском продукції (блок 17), основними засобами і виробничими площами (блок 27), матеріальними й енергетичними (блок 37), трудовими (блок 47) і фінансовими (блок 57). Вхідною інформацією для даної підсистеми є вихідні дані усіх функціональних підсистем. На підставі даних аналізу здійснюється вироблення рішень, а потім і реалізація цих рішень шляхом впливу на виробничо-господарські й інші процеси і явища, що відбуваються, з наступним контролем виконання.

Організаційно-економічна підсистема (блоки 18, 28, ..., 58) вирішує завдання розробки оптимальної організаційної структури апарата керування підприємства або виробничого об'єднання, організації робіт із черговості розробок і впровадження підсистем АСКП. Сюди ж входить розробка і впровадження інших організаційних заходів, пов'язаних із реорганізацією і функціонуванням різних структурних підрозділів, створенням нових методик і інших регламентуючих матеріалів (посадових і правових обов'язків співробітників), а також установлення термінів і параметрів надходження вхідної і видачі результатної інформації, необхідної для виконання функцій керування.

Ці й інші завдання, пов'язані з організацією й економікою керування, також вирішуються в даній підсистемі традиційними методами, тобто вручну. Вихідною інформацією для цієї підсистеми є дані усіх функціональних підсистем, а також що додатково збираються (при необхідності) соціально-економічні й інші дані.

40. Загальна характеристика підсистем керування забезпечення виробництва

До підсистем керування забезпеченням виробництва (група Б), відповідно до  використовуваних ресурсів у процесі виробництва усіма видами (елементами) виробництва, відносяться наступні п'ять підсистем: виробництво і випуск готової продукції (Б-1), основні засоби і виробничі площі (Б-2), матеріальні й енергетичні ресурси (Б-3), трудові ресурси (Б-4), фінансові ресурси (Б-5). У кожній з зазначених підсистем вирішуються задачі забезпечення, розробки, виготовлення, випуску і реалізації продуктів виробництва необхідними ресурсами, що нормуються й іншим способом регламентуються, плануються і враховуються і по яким складається звітність, виробляються і приймаються рішення. Причому всі завдання вирішуються у взаємозв'язку, завдяки єдиним нормам, нормативам і регламентуючим матеріалам, сформованим у єдину базу даних.

Підсистема керування виробництвом і випуском готової продукції (блок 11,12, ...,18) вирішує завдання забезпечення виробництва в розрізі наступних функціональних підсистем - нормування і регламентації (блок11), довгострокового (блок 12), річного (блок 13) і оперативно-виробничого (блок 14) планування, обліку і контролю (блок 15), звітності (блок 16), економічного аналізу і прийняття вирішень (блок 17) і організаційно-економічної (блок 18), що відносяться до різних видів (елементам) виробництва - технічної підготовці виробництва (блок Т1), основному (блок О1) і допоміжному виробництву (блок В1), непромисловому господарству (блок Н1), капітальному будівництву (К1), а також по підприємству або виробничому об'єднанню в цілому.

У коло завдань, розв'язуваних підсистемою, входить визначення норм і нормативів, що відносяться до структури, складу і технології виготовлення готової продукції, а також регламентуючих матеріалів. Крім того, сюди відноситься встановлення даних про перспективний випуск продукції, її якості і можливостях виготовлення на даному підприємстві або виробничому об'єднанні. Потім на основі цієї і іншої інформації здійснюється формування довгострокових, річних і оперативних програм (об'ємів) виробництва, а також організації і ведення обліку і контролю, укладання звітності, видача необхідної інформації для економічного аналізу і прийняття вирішень. Крім того, вирішуються завдання організаційно-економічного характеру, що виникають у процесі виробництва і відносяться до виробництва і випуску готової продукції.

Підсистема керування основними засобами і виробничими площами (блоки 21, 22, ..., 28) вирішує завдання забезпечення виробництва цим видом ресурсів у розрізі наступних функціональних підсистем - нормування і регламентації (блок 21), довгострокового (блок 22), річного (блок 23) і оперативно-виробничого (блок 24) планування, обліку і контролю (блок 25), звітності (блок 26), економічного аналізу і прийняття вирішень (блок 27) і організаційно-економічної (блок 28), що відносяться до різних видів (елементам) виробництва - технічній підготовці виробництва (блок Т2), основному (блок О2) і допоміжному виробництву (блок В2), непромисловому господарству (блок Н2), капітальному будівництву (К2), а також по підприємству або виробничому об'єднанню в цілому.

До складу завдань, розв'язуваних підсистемою, входить визначення норм і нормативів по витратах основних засобів і виробничих площ на одиницю виробу. Потім на основі цієї і іншої інформації здійснюється формування довгострокового, річних і оперативних планів забезпечення виробництва необхідними основними засобами і виробничими площами, а також організація і ведення обліку і контролю, укладання звітності, видача необхідної інформації для економічного аналізу і прийняття рішень у галузі забезпечення і використання цих засобів і площ. Вирішуються також завдання організаційно-економічного характеру, зв'язані з цією підсистемою на різних видах виробництва.

41. Основні задачі, розв’язувані підсистемою: керування матеріальними та енергетичними ресурсами, керування трудовими ресурсами, фінансовими ресурсами

Підсистема керування матеріальними та енергетичними ресурсами ( блок 31,32, ...,38) вирішує завдання забезпечення виробництва цим видом ресурсів у розрізі наступних функціональних підсистем - нормування і регламентації (блок 31), довгострокового (блок 32), річного (блок 33) і оперативно-виробничого (блок 34) планування, обліку і контролю (блок 35), звітності (блок 36), економічного аналізу і прийняття рішень (блок 37) і організаційно-економічної (блок 38), що відносяться як до підприємства або виробничому об'єднанню в цілому, так і до його різних видів (елементів) виробництва - технічній підготовці виробництва (блок Т3), основному (блок О3) і допоміжному виробництву (блок В3), непромисловому господарству (блок Н3), капітальному будівництву (К3).

Перелік завдань, розв'язуваних підсистемою , включає завдання по визначенню норм і нормативів по витратах матеріальних і технічних ресурсів на одиницю виробу. Потім на основі цієї та іншої інформації здійснюється формування довгострокового, річних і оперативних планів забезпечення виробництва необхідними матеріальними цінностями, паливом, енергією й іншими ресурсами, а також організація і ведення обліку і контролю, складання звітності, видача необхідної інформації для економічного аналізу і прийняття рішень в галузі забезпечення і використання цих ресурсів. Крім того, вирішуються задачі організаційно-економічного характеру, пов'язані з підсистемою на різних видах виробництва.

Підсистема керування трудовими ресурсами ( блоки 41, 42, ..., 48) вирішує завдання забезпечення виробництва цим видом ресурсів у розрізі наступних функціональних підсистем - нормування і регламентації (блок 41), довгострокового (блок 42), річного (блок 43) і оперативно-виробничого (блок 44) планування, обліку і контролю (блок 45), звітності (блок 46), економічного аналізу і прийняття рішень (блок 47) і організаційно-економічної (блок 48), що відносяться як до підприємства або виробничого об'єднання в цілому, так і до  різних видів (елементів) його виробництва - технічній підготовці виробництва (блок Т4), основному (блок О4) і допоміжному виробництву (блок В4), непромисловому господарству (блок Н4), капітальному будівництву (К4).

У коло завдань, розв'язуваних підсистемою, входить визначення норм і нормативів по витратах трудових ресурсів на одиницю виробу й ін. Потім на основі цієї і іншої інформації здійснюється формування довгострокового, річних і оперативно-виробничих планів забезпечення виробництва необхідною чисельністю персоналу по різних ознаках і фондам заробітної плати, а також організація  обліку і контролю, складання звітності, видача необхідної інформації для економічного аналізу і прийняття рішень у частині забезпечення і використання трудових ресурсів. Крім того, вирішуються завдання організаційно-економічного характеру, пов'язані з цією підсистемою на різних видах виробництва.

Підсистема керування фінансовими ресурсами (блоки 51, 52, ..., 58) вирішує завдання забезпечення виробництва цим видом ресурсів в розрізі наступних функціональних підсистем - нормування і регламентації (блок 51), довгострокового (блок 52), річного (блок 53) і оперативно-виробничого (блок 54) планування, обліку і контролю (блок 55), звітності (блок 56), економічного аналізу і прийняття рішень (блок 57) і організаційно-економічної (блок 58), що відносяться як до підприємства або виробничого об'єднання в цілому, так і до його різних видів (елементів) виробництва - технічній підготовці виробництва (блок Т5), основному (блок О5) і допоміжному виробництву (блок В5), непромисловому господарству (блок Н5), капітальному будівництву (К5).

До складу завдань, розв'язуваних підсистемою, входить визначення нормативів і регламентуючих матеріалів по забезпеченню усіх видів виробництва фінансовими ресурсами. Потім на основі цієї та іншої інформації здійснюється формування довгострокового, річних і оперативно-виробничих планів забезпечення виробництва необхідними фінансовими ресурсами, а також організація обліку і контролю, складання звітності, видача необхідної інформації для економічного аналізу і прийняття рішень у частині забезпечення і використання фінансових ресурсів. Вирішуються також завдання організаційно-економічного характеру, пов'язані з цією підсистемою на різних видах виробництва.

Крім того, об'єктом керування даної підсистеми є процеси узагальнення (зведення) планових і фактичних показників, що характеризують усю систему як єдине ціле. При узагальненні (зведенні) використовують вартісні показники (показники в грошовому вираженні). Усе це дозволило включити цей вид показників управлінської діяльності в дану підсистему, як друга її частина.

До підсистем, що характеризують виробничу структуру промислового підприємства або виробничого об'єднання (група В), відносяться наступні п'ять видів (елементів) виробництва: технічна підготовка і науково-технічний розвиток виробництва (група Т), основне виробництво (група О), допоміжне (або обслуговуюче) виробництво (підгрупа В), непромислове господарство (група Н) капітальне будівництво (підгрупа К). У дану групу підсистем можуть бути включені при необхідності й інші види (елементи) виробництва.

Завдання, розв'язувані в блоках зазначених підсистем, відповідають тим же завданням, що звичайно розглядаються функціональними підсистемами по блоках підсистем керування забезпеченням виробництва. По технічній підготовці виробництва - це завдання, розв'язувані в блоках Т1, Т2, ..., Т5; основному виробництву - у блоках О1, О2, ..., О5 допоміжному виробництву - у блоках В1, В2, ..., В5; непромисловому господарству - у блоках Н1, Н2, ...,Н5; капітальному будівництву - у блоках К1, К2, ..., К5.

Відзначимо, що вільні ( що узагальнюють) дані по системі (підприємству або виробничому об'єднанню) у цілому в розрізі ресурсів, що забезпечує, можна одержати як підсумок: по виробництву і випуску продукції - у блоках Т1, О1, В1, Н1, К1; основним засобам і виробничим площам - у блоках Т2, О2,

В2, Н2, К2; матеріальним і енергетичним ресурсам - у блоках Т3, О3, В3, Н3, К3; трудовим ресурсам - у блоках Т4, О4, В4, Н4, К4; фінансовим ресурсам - у блоках Т5, О5, В5, Н5, К5.

42. Загальна характеристика функціональних підсистем бази АСКП: збору та передачі інформації; обробки інформації, розмноження документації, зберігання та пошуку інформації

До функціональних підсистем бази (основи) АСКП (група Г) відносяться наступні чотири підсистеми: збору і передачі інформації (Г - А), обробки інформації (Г - Б), розмноження документації (Г - В), збереження і пошуку інформації (Г - Г). Зазначені підсистеми характеризують відповідні методи виконання тих або інших функцій бази (основи) АСКП. При цьому відзначимо, що документування вихідної (первинної) інформації, що виникає в процесі виробничо-господарської діяльності підприємства або виробничого об'єднання, як правило, повинно бути сполучене з одночасним фіксуванням цієї ж інформації на машинний носій. Важливою умовою є також використання для цих цілей умовно-постійної інформації, заздалегідь зафіксованої на машинних носіях. Оброблена (результатна) інформація повинна потім фіксуватися і виводитися на такі носії, що були б зручні для використання в керуванні.

У підсистемі збору і передачі інформації (блоки Аа, Аб, Ав) вирішуються завдання визначення методів виміру, реєстрації і збору інформації за допомогою периферійної техніки та іншими способами про хід виробничих і господарських процесів, а також установлення тактів її передачі від об'єктів керування на обробку, а потім після обробки до управлінського персоналу і знову до об'єктів у виді команд.

Утримування і структура інформації визначаються усіма функціональними підсистемами і підсистемами забезпечення виробництва, а також автоматизованою системою керування підприємством або виробничим об'єднанням у цілому.

Збір інформації про виробничо-господарську діяльність підприємства або виробничого об'єднання здійснюється в його структурних підрозділах - виробничих одиницях, цехах, складах, відділах і службах, а потім передається за допомогою технічних засобів і інших засобів на машинну обробку.

Підсистема обробки інформації (блоки Ба, Бб, Бв) характеризує методи організації технології сучасної і якісної обробки на ЕОМ і іншій обчислювальній і організаційній техніці всієї (необхідної для виробництва і керування) інформації. А також забезпечення обробленою інформацією всього управлінського персоналу структурних підрозділів і інших рівнів керування.

При цьому відзначимо, що машинна обробка економічної інформації може здійснюватися в режимі телеобработки, у пакетному і діалоговому режимі, режимі запит-відповідь.

Процеси обробки інформації здійснюються за допомогою комплексу сучасних засобів обчислювальної, периферійної й організаційної техніки. Використання комплексу регламентується відповідною підсистемою.

Підсистема копіювання і розмноження документації (блоки Ва, Вб, Вв) являє собою комплекс технічних засобів, призначених для якісного копіювання і розмноження документів із первинною і результатною інформацією, зафіксованої на різних носіях. У цьому зв'язку підсистема копіювання і розмноження документації тісно пов'язана з попередньою підсистемою.

Підсистема збереження і пошуку інформації (блоки Га, Гб, Гв) вирішує завдання організації і використання бази даних (масивів), пошуку необхідної інформації і при необхідності її розмноження. Ця підсистема тісно пов'язана з підсистемою обробки інформації.

43. Загальна характеристика підсистем забезпечення бази АСКП: технічного забезпечення, програмного, інформаційного

До підсистеми забезпечення бази (основи) АСКП група (Д) відносяться наступні три основні підсистеми: технічного забезпечення (Д-а), програмного забезпечення (Д-б), інформаційного забезпечення (Д-в). Зазначені підсистеми в основному забезпечують технічний бік діяльності бази (основи) АСКП.

Підсистема технічного забезпечення АСКП (блоки  Аа, Ба, Ва, Га) вирішує завдання визначення необхідності, установлення форм і методів використання комплексу технічних (обчислювальних і периферійних) засобів для виміру, реєстрації, передачі й обробки інформації, а також засобів для диспетчеризації і відображення інформації, копіювання і розмноження, збереження і пошуку документації. Крім того, сюди ж відносяться засоби організаційної техніки, використовувані для автоматизації діловодства.

Організаційною формою використання комплексу технічних засобів є різного роду і рівня обчислювальні центри, організовані на правах локальних (при підприємствах) або кущових (при виробничих об'єднаннях). Структурними елементами кущових центрів є різні пункти збору і передачі даних.

Підсистема програмного забезпечення АСКП (блоки  Аб, Бб, Вб, Гб) вирішує задачи розробки і використання комплексу програм для автоматичного вирішення завдань усієї системи при різних режимах збору й обробки, збереження і пошуку даних.

Підсистема інформаційного забезпечення АСКП (блоки  Ав, Бв, Вв, Гв) вирішує задачи визначення складу, структури і місць виникнення вихідних даних, пунктів збору і шляхів (потоків) руха на обробку цих даних. До неї відноситься організація бази даних, у тому числі, визначення переліку, складу і структури бази даних, а іноді і масивів умовно-постійної, умовно-перемінної і вихідної інформації, методів формування її на машинних носіях, визначення об'ємів інформації. Крім того, у цій підсистемі вирішуються питання кодування і класифікації інформації, видання різних класифікаторів і кодових значень економічної інформації. Відзначимо, що при розробці класифікаторів інформації необхідно виходити з того, що ряд кодових значень повинен у багатьох випадках бути єдиним не тільки по підприємству або виробничому об'єднанню, але і по галузі або міністерству.

У розглянутій вище структурі АСКП передбачено комплексне автоматизоване виконання розрахунків і деяких логічних операцій більшості основних функцій керування. При цьому основою є інформація, що збирається й оброблюється за допомогою засобів техніки. Методика і техніка виконання цих процесів визначається системою машинної обробки економічної інформації.

Усе викладене вище свідчить про те, що АСКП як складова частина системи машинної обробки економічної інформації, завдяки якому здійснюється своєчасна, достовірна і комплексна обробка інформації про діяльність підприємства. Системна обробка інформації дозволяє задовольнити апарат керування різних рівнів необхідними даними для здійснення процесів керування.

Повне забезпечення необхідною вихідною інформацією всього управлінського персоналу дозволяє не тільки оперативно і на високому рівні виконувати основні функції по керуванню об'єктом, але і вчасно передбачати можливі відхилення від нормального ритму виробничо-господарської діяльності (ВГД) підприємства. Отже, якщо АСКП забезпечує автоматизоване керування ВГД, то система машинної обробки економічної інформації підготовляє для цього необхідну вихідну інформацію в такий спосіб і в такі терміни, щоб керування здійснювалося оптимально.

44. Особливості організації виконання функції керування в умовах АСКП

Автоматизовані системи керування промисловими підприємствами або виробничими об'єднаннями істотно впливають на якість керування об'єктами і дозволяють:

- цілком усунути паралелізм і дублювання потоків інформації, що характеризує виробничо-господарську й іншу діяльність керованого об'єкта;

- якісно змінити утримування і методи виконання функцій керування управлінським персоналом і тим самим різко підвищити оперативність керування об'єктом;

- удосконалювати організаційну структуру апарата керування і тим самим скоротити потребу в управлінському персоналі;

- підвищити загальну культуру керування;

- установити постійний і безупинний взаємозв'язок даної системи керування з вищестоящої.

Головним і вихідним (початковим) принципом організації АСУ будь-якого рівня і призначення є автоматизоване однократне сприйняття, фіксування і передача на обробку вихідної інформації, що характеризує ті або інші процеси і явища. В умовах функціонування АСУП це означає, що вихідна інформація, що виникає в процесі виробничо-господарській діяльності, один раз фіксується, а потім передається на системну машинну обробку.

Визначаючи потоки вихідної інформації, склад, утримування і призначення табуляграм (відеограм, що видаються на екрані дисплея), що повинні бути отримані як результат машинної обробки вихідних даних, необхідно враховувати ієрархію керування. Для кожного рівня керування потрібна інформація різного ступеня деталізації, оперативності, а в ряді випадків і точності. Так, для діючого контролю ходу виробництва майстрам ділянок необхідна інформація про стан робіт на керованому об'єкті по кожній операції щочасу або майже в реальному режимі часу; загальноцеховому ж персоналу, включаючи начальника цеху, потрібно інформація про хід виконання подетального плану в цілому, як правило, за зміну (за винятком зривів у виробництві); керівникам на рівні виробничих ланок або підприємства — ще в більш укрупненому виді — про випуск готових виробів цехами за добу або рідше.

У зв'язку з цим для усунення надлишкової інформації, використовуваної для прийняття управлінських вирішень на різних рівнях керівництва, а також із метою зменшення інформаційного навантаження працівників керування варто ширше практикувати видачу інформації з відхилень відповідно до встановленої регламентації. У ряді випадків можна використовувати видачу результатної інформації в режимі запит-відповідь. Такий підхід цілком усуває паралелізм і дублювання потоків інформації на підприємстві або у виробничому об'єднанні.

Автоматизація збору й обробки вихідної інформації у свою чергу якісно змінює утримування і методи виконання функцій керування управлінським персоналом підприємства або виробничого об'єднання. Це означає, що і загальні функції керування — нормування і регламентація, планування, облік і контроль, економічний аналіз і прийняття вирішень, укладання звітності й організаційно-економічна — істотно змінюються як із погляду  утримування, так і методів виконання.

Організація нормування і регламентації в умовах АСУП полягає в тому, щоб на всі нормовані процеси і явища виробничо-господарської й іншої діяльності були встановлені обгрунтовані норми і нормативи, що фіксуються на машинних носіях, а потім багаторазово використовуються в наступних розрахунках, виконуваних машинним способом.

Посадові права й обов'язки управлінського персоналу, а також види зберігання і структура інформації необхідна і подана по визначеному графіку цьому персоналу, інші аналогічні матеріали формалізуются і складають регламентуючу інформацію. Ця інформація переноситься на машинні носії, а потім використовується в якості сигнальної для видачі обробленої інформації управлінському персоналу відповідно до  встановленого графіка. Тому всі регламентуючі матеріали повинні бути організовані на науковій основі і повсюдно поширені на всьому керованому об'єкті. У противному випадку організація автоматизованого керування буде зведена нанівець.

Системне застосування сучасних електронних обчислювальних машин і економіко-математичних методів дозволяє здійснювати подальше удосконалення планування з метою найбільш ефективного використання трудових, матеріальних і інших ресурсів у виробничо-господарській і іншій діяльності.

Організація бази даних, у якій є інформація з нормативними характеристиками, що визначають структуру, матеріалоємність, трудомісткість, собівартість кожної планованої одиниці виробу, а також дані, що характеризують перспективу розвитку підприємства, фактичну (запропоновану) наявність устаткування, робочої сили і т.ін., дозволяє за допомогою сучасної обчислювальної техніки й економіко-математичних методів здійснювати оптимальне планування. При цьому розрахунки робляться з достатньою точністю, а потреба в ресурсах із фактичною їхньою наявністю (забезпеченістю) буде збалансована.

Таким чином, на підставі сформованої бази даних, що характеризує наявні (передбачувані) ресурси, можна скласти напружений (зустрічний) план, виконання якого принесе колективу більш значні матеріальні вигоди, чим при перевиконанні встановленого плану.

Практика показала, що при організації системної машинної обробки економічної інформації в умовах АСУП не можуть бути використані й існуючі методи і форми обліку. Навіть механізація кожної окремої ділянки обліково-планових робіт не може бути покладена в основу нової системи і, як правило, підлягає удосконалюванню. Крім того, замість трьох видів обліку, що існують на практику, повинний бути єдиний народногосподарський облік.

В умовах системної машинної обробки економічної информації при функціонуванні АСУП єдність обліку забезпечується тим, що:

- по-перше, використовується єдине джерело фактичної (облікової) інформації;

- по-друге, отримана від джерела інформація передається по каналах зв'язку або фіксується на машинних носіях, наприклад, перфокартах-документах, або інших видах, що є єдиними (вихідними) носіями;

- по-третє, зазначена інформація оперативно обробляється швидкодіючими обчислювальними машинами при єдиному технологічному процесі.

Отже, завдяки єдиній вихідній інформації, що фіксується на машинних носіях, забезпечується повне ув'язування даних аналітичного і синтетичного обліку, їхня вірогідність, яка завгодно ступінь деталізації і за станом на будь-яку дату і т.ін.

Система машинної обробки економічної інформації несумісна з формами обліку, що виникнули і застосовуються при ручній праці або з використанням машин із ручним уведенням вихідних даних. Це пояснюється тим, що при машинній обробці інформації з існуючих форм обліку не забезпечується безперервність машинного процесу. Крім того, форми й утримування регістрів і інших зведених відомостей складні і не відповідають експлуатаційним можливостям наявної обчислювальної техніки, а також містять ряд повторюваних показників. Існуюча на багатьох підприємствах і у виробничих об'єднаннях таблично-перфокарточна форма обліку також не цілком підходить для системи машинної обробки економічної інформації. Важлива роль у цих умовах приділяється новій автоматизованій формі обліку.

У методологічному відношенні основу нової автоматизованої форми обліку повинна скласти розробка системного регламентованого переліку виробничо-господарських і інших операцій, що дозволяє найбільш повно відобразити стан об'єкта керування і зміни, що відбуваються в ньому. Питання організації економічного взаємозв'язку зазначених операцій на машинних носіях повинні вирішуватися відповідно до вимог системи машинної обробки економічної інформації. Двоїстий характер взаємозалежних змін в об'єктах обліку буде знаходити висвітлення в однократному записі кожної первинної операції.

Взаємозв'язок ідентичних показників на різних ділянках обліку, планування та нормування забезпечується єдиною системою класифікації і кодування, а також єдиним кроком в обліку і плануванні. При цьому нормативні, планові й облікові показники мають єдині найменування і кодове позначення, одиницю розміру рахунку і т.п.

В умовах функціонування Загальнодержавної автоматизованої системи збору й обробки інформації для обліку, планування і керування народним господарством, коли інформація нижчестоящої ланки (наприклад, обчислювального центру підприємства) буде передаватися у вищестоящу ланку (наприклад, у галузевий обчислювальний центр) по єдиній автоматизованій мережі зв'язку країни, особливо необхідні єдині системи кодування і єдині класифікатори, що у багатьох випадках повинні бути єдиними не тільки в масштабі одного підприємства або об'єднання, але і на інших рівнях народного господарства. При такому підході до збору й обробки фактичної інформації значно змінюються функції працівників керування — бухгалтерів і рахівників, плановиків і трудовиків, постачальників і ін. Замість технічної роботи зі збору й обробки інформації вони повинні виконувати контрольні функції, займатися аналізом виробничо-господарської й іншої діяльності, підготовкою матеріалів для прийняття вирішень і т. ін., на які раніш, як правило, не залишалося часу.

Такому якісному зрушенню в посадових обов'язках працівників керування, викликаному системним застосуванням комплексу технічних засобів для збору, передачі й обробки інформації, повинен передувати підготовчий період по навчанню відповідних працівників керування новим обов'язкам, їхньому правильному виконанню.

Організація повсюдного оперативного і достовірного обліку, машинного вирішення всіх планових завдань, наявність усіх нормативних показників створює визначену передумову для якісного і діючого контролю за виконанням виробничих планів, а також за здійсненням тих або інших господарських операцій, і діяльністю підприємства або виробничого об'єднання в цілому. Такий контроль дозволить вчасно виявляти відхилення від установлених норм і нормативів, планових показників і інших регламентуючих матеріалів у виробничо-господарській і іншій діяльності.

За допомогою сучасної обчислювальної техніки в  табуляграмах , що складаються , або у виведених на екрани дисплеїв таблицях можна фіксувати не тільки планові і фактичні показники, але і визначати відхилення останніх від перших. Економічний аналіз матеріалів, у яких будуть зазначені лише одні відхилення (кількісні і відносні розміри) як убік  зменшення (недовиконання), так і убік  збільшення (перевиконання), дасть можливість виявити причини і винуватців цих відхилень. Позиції, у яких планові і фактичні показники будуть збігатися по тій або іншій ознаці, можуть у табуляграми не включатися і на екран не видаватися.

Подібний підхід до організації економічного аналізу дозволить значно скоротити час не тільки на укладання необхідного для цих цілей матеріалу і на проведення такого аналізу, але і на прийняття вирішень. Вихідна інформація про відхилення є вихідною при організації керування по методу відхилень.

В умовах АСУП частота надходження вихідної інформації, що характеризує стан і процеси, що відбуваються, на виробництві, і її оперативна обробка повинні визначатися частотою і швидкістю зміни стана керованого об'єкта. Так, якщо та або інша робота планується по годинному графіку, то при наявності негараздів у процесі виробництва чинників, а отже, і для оперативного втручання в ці процеси з метою їх усунення, необхідно одержувати, а потім обробляти і видавати керівництву інформацію про відхилення не рідше чим щопівгодини, при змінному плануванні виробництва — не рідше чим через полсмены і т.ін. Це випливає з того, що прийняття вирішень і їх виконання може здійснюватися лише на основі інформації про стан керованого об'єкта на кожен момент часу.

Водночас, вирішуючи в умовах функціонування АСУП питання про передачу тих або інших функцій керування (особливо це відноситься до економічного аналізу і прийняття вирішень) на повне або часткове машинне виконання, варто виходити з економічної доцільності такого кроку. При цьому необхідно враховувати дві обставини.

1. Як свідчить вітчизняний і закордонний досвід, створюючи АСУП, не варто прагнути до автоматизації заради автоматизації. У функціональних системах допускається виконання ряду ручних (або з застосуванням простих технічних засобів) операцій у процесі керування, якщо їхнє виконання таким способом буде більш оперативним, менше дорогим, чим на ЕОМ, і в цілому не буде впливати на загальну системну машинну обробку економічної інформації.

2. Системний підхід до керування припускає комплексну машинну обробку всієї економічної інформації, що характеризує стан і  процеси , що відбуваються, і явища на промислових підприємствах та виробничих об'єднання.

Існуючі форми звітності, що представляються у вищестоящі й інші управлінські ланки, не придатні для машинного заповнення. У зв'язку з цим звітні табуляграми, у якому би розрізі вони не складалися, є лише допоміжними документами, тому що їхній підсумкові дані потім вручну або за допомогою пишучих машин переносяться у відповідні форми поточної, періодичної і річної звітності.

Таким чином, при системі машинної обробки економічної інформації журналу-ордера і форми звітності необхідно замінити більш зробленою системою регістрів і звітних форм, при іншій їхній кількості й утримуванні, призначенні і зовнішньому вигляді. При їхньому заповненні або укладанні повинно бути цілком усунуто чергування ручних і машинних операцій, дублювання записів і додаткової їхньої доробки з застосуванням ручної праці, а також здійснений взаємозв'язок плановими і нормативними показниками.

Важливим документом, що містить зведені показники, що характеризують підприємство або виробниче об'єднання в цілому, є паспорт виробничого об'єднання або підприємства. Він складається на підставі документованих даних і відбиває наявність і використання виробничих потужностей; організаційно-технічний рівень і спеціалізацію виробництва; якість продукції, що випускається, інші техніко-економічні показники, необхідні для розробки п'ятилітніх і річних планів.

Отже, організація і впровадження АСУ на підприємствах або у виробничих об'єднаннях приводить не просто до заміни первинних документів, що заповнюються й оброблюються вручну, машинними, оброблюваних за допомогою комплексу технічних засобів, а до перебудови системи керування, якісній зміні не тільки характеру праці управлінського персоналу, методів виконання тих або інших функцій, але і структури апарата керування.

45. Приклади розроблених систем та систем, що впроваджуються

Системи підтримки прийняття рішень.

Сутність і компоненти СППР.

Сфери застосування і приклади використання СППР.

Системи підтримки прийняття рішень.

1. Розвиток і впровадження систем підтримки прийняття рішень (СППР).

Сутність і компоненти СППР.

СППР виникли на початку 70-х років завдяки подальшому розвитку управлінських інформаційних систем (ІС) і являють собою системи, розроблені для підтримки процесів прийняття рішень менеджерами в складних ситуаціях, пов'язаних із розробкою і прийняттям рішень. На розвиток СППР істотний вплив зробили вражаючі досягнення в галузі інформаційних технологій, особливо в галузі телекомунікаційних мереж, ПЕВМ, динамічних електронних таблиць, експертних систем. Термін СППР (DSS - Decision Support System) виник у 70-х роках і належить Геррі та Мартону, хоча перше покоління СППР мало чим відрізнялося від традиційних управлінських інформаційних систем, і тому замість СППР часто використовувався термін «системи управлінських рішень».

Дотепер немає єдиного визначення СППР. Наприклад, деякі автори під СППР розуміють «інтерактивну прикладну систему, що забезпечує кінцевим користувачам, що приймають рішення, легкий і зручний доступ до даних і моделей із метою прийняття рішень у ситуаціях з різних галузей людської діяльності.

Нарешті, існує твердження, відповідно до якого СППР являє собою специфічний клас систем, що добре описується, на базі ПЕВМ.

Така розмаїтість визначень СППР відображае широкий діапазон різних форм, розмірів, типів СППР. Але практично усі види цих комп'ютерних систем характеризуються чіткою структурою, що включає 3 головних компонента: підсистему інтерфейсу користувача; підсистему керування базами даних (СУБД) і підсистему керування базою моделі. Специфічні особливості й основи побудови цих компонентів забезпечують у СППР реалізацію ряду важливих концепцій побудови ІС: інтерактивність, інтегрованість, потужність, доступність, гнучкість, надійність, керуемість.

Аналіз еволюції систем СППР дає можливість виділити 2 покоління СППР:

- перше покоління розроблялося в період із 1970 до 1980 р.;

- друге - з початку 1980 р. і дотепер.

Перше покоління СППР майже цілком повторювало функції звичайних управлінських систем у відношенні допомоги (компьютеризованої) у прийнятті рішень. Основні компоненти СППР мали такі ознаки:

- керування даними - велика кількість інформації, внутрішні і зовнішні банки даних, обробка та оцінювання даних;

- керування обчисленням (моделюванням) - моделі, розроблені спеціалістами в галузі інформатики для спеціальних проблем;

- користувацькі інтерфейси (мова спілкування) - мови програмування, розроблені для великих ЕОМ, що використовуються винятково програмістами.

СППР другого покоління вже мають принципово нові ознаки:

- керування даними - необхідна і достатня кількість інформації про факти згідно з прийняттям рішень, що охоплюють cховані припущення, інтереси і якісні оцінки;

- керування обчисленням і моделюванням - гнучкі моделі, що відображають засіб мислення особи, приймаючої рішення, у процесі прийняття рішень;

- інтерфейс користувача - програмні засоби дружні користувачу; звична мова, безпосередня робота кінцевого користувача.

Ціль і призначення СППР другого покоління можна визначити так:

- допомога у розумінні розв'язуваної проблеми. Сюди належить структуризація проблеми, генерування постановок задач, визначення переваг, формування критеріїв;

- допомога у рішенні задач: генерування і вибір моделей і методів, збір і підготування даних, виконання обчислень, оформлення і видача результатів;

- допомога у проведенні аналізу типу «Що?... Коли?» і т.п., пояснення ходу рішення; пошук і видача аналогічних рішень у минулому і їхні результати.

Дружні людині СППР дають можливість вести рівноправний діалог із ПЕВМ, використовуючи звичайні мови спілкування. Системи можна підбудовувати під стиль мислення користувача, його знань і фахової підготовки, а також під засоби роботи.

Для сучасних СППР характерно наявність таких характеристик.

1. СППР дає керівнику допомогу у процесі прийняття рішень і забезпечує підтримку у всьому діапазоні контекстів задач. Думка людини та інформація, що генерується ЕОМ, являють єдине ціле для прийняття рішень

2. СППР підтримує і посилює (але не змінює і не відміняє) міркування та оцінку керівника. Контроль залишається за людиною. Користувач «почуває себе комфортно» і «як удома» у системі.

3. СППР підвищує ефективність прийняття рішень. На відміну від адміністративних систем, де робиться акцент на аналітичному процесі, у СППР важливійшою є ефективність процесу прийняття рішень.

4. СППР виконує інтеграцію моделей і аналітичних методів із стандартним доступом до даних і вибіркою з них. Для надання помочі при прийнятті рішень активується одна або декілька моделей. Вміст БД охоплює історію поточних і попередніх операцій, а також інформацію зовнішнього характеру та інформацію про середовище.

5.  СППР проста в роботі для осіб, що мають досвід роботи з ЕОМ.

6. Системи дружні для користувачів не потребують глибоких знань про обчислювальну техніку і забезпечують просте пересування по системі

7. СППР побудовані за принципом інтерактивного рішення задач. Користувач має можливість підтримувати діалог із СППР у безперервному режимі.

8. СППР орієнтована на гнучкість і адаптивність для пристосування до змін середовища або підходів до рішення задач, що обирає користувач. Керівник повинен пристосуватися до змінюваних умов сам і відповідно підготувати систему.

9. СППР не повинна нав'язувати користувачу визначеного процесу прийняття рішень.

Користувач повинен мати вибір можливостей, щоб вибирати їх у формі і послідовності, що відповідають стилю його пізнавальної діяльності - стилю «моделей, що подаються».

Сфери застосування і приклади використання СППР. 

СППР набуло широке застосування в економіках передових країн світу, при цьому їхня кількість постійно збільшується. На рівні стратегічного керування використовується ряд СППР, окремо для довго-, середнє- і короткострокового, а також для фінансового планування, включаючи систему для розподілу капіталовкладень. Орієнтовані на операційне керування СППР застосовуються в галузях маркетингу (прогнозування й аналіз збуту, дослідження ринку і цін), науково-дослідних і конструкторських робіт, у керуванні кадрами. Операційно-інформаційне застосування пов'язане з виробництвом, придбанням і обліком товарно-матеріальних запасів, їхнім фізичним розподілом і бухгалтерським обліком.

Узагальнені СППР можуть об'єднувати 2 або більш із перерахованих функцій. У США в 1984 році був проаналізований 131 тип СППР і завдяки цьому виявлені пріоритетні галузі використання систем.

До них належать такі:

- виробничий сектор;

- гірничорудне виробництво;

- будівництво;

- транспорт;

- фінанси;

- управлінська діяльність.

Комп'ютерна підтримка різних функцій за допомогою СППР має такий розподіл:

операційне керівництво - 30%;

довгострокове керівництво - 40%;

розподіл ресурсів - 15%;

розрахунок річного бюджету - 12 %.

Перерахування найвідоміших  «комерційних» СППР включає сотні назв.

Приводимо ряд найбільше типових СППР, які стосуються проблем мікро- і макроекономіки:

«Симплан»- призначена для корпоративного планування;

«Прожектор»- призначена для фінансового планування;

«Доки-план»- призначена для загального  планування;

«Экспрес»- призначена для маркетингу, фінансів;

PMS-керівництво цінними паперами;

CIS-планування продукції;

PIMS-маркетингу;

BIS-керування бюджетом;

IFPS-інтерактивного фінансового планування;

FOCUS- призначена для фінансового моделювання;

ISDS- призначена для формування «портфеля замовлень»;

MAUD- індивідуального вибору.

Тема 14. ОСНОВНI ПРИНЦИПИ ПРОЕКТУВАННЯ IНФОРМАЦIЦНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

46. Загальні поняття інформаційного забезпечення інформаційних систем

Поняття iнформацiйного забезпечення iнформацiйних систем

Органiзацiя iнформацiйної бази

Види інформаційних масивів

Методика проектування інформаційного забезпечення

Поняття iнформацiйного забезпечення iнформацiйних систем

Для органiзацiї iнформацiйної взаємодiї рiзноманiтних iнформацiйних систем мiж собою, а також з рiзними групами користувачiв данi потрiбно вiдповiдним чином однотипово описати в усiх системах на рiзних рiвнях, тобто вирiшити проблему їх iнформацiйної сумiсностi в найширшому розумiннi. Цього досягають створенням iнформацiйного забезпечення, пiд яким розумiють сукупнiсть форм документiв, нормативної бази та реалiзованих рiшень щодо обсягiв, розмiщення i форм iснування iнформацiї, яка використовується в iнформацiйнiй системi при її функцiонуваннi(ГОСТ 34.003-90.АС.Термины та означення).

Методичнi та iнструктивнi матерiали - це сукупнiсть державних стандартiв, галузевих керiвних методичних матерiалiв i розроблених проектних рiшень щодо створення i супроводження iнформацiйного забезпечення.

Системи класифiкацiї i кодування - це перелiк описiв i систем супроводження класифiкаторiв технiко–економiчної iнформацiї на економiчному об’єктi.

Основнi принципи створення iнформацiйного забезпечення: цiлiснiсть, вiрогiднiсть, контроль, захист вiд несанкціонованого доступу , єднiсть i гнучкiсть, стандартизацiя та унiфiкацiя, адаптивнiсть, мiнiмiзацiя введення i виведення iнформацiї (однократнiсть введення iнформацiї, принцип введення - виведення тiльки змiн).

Цілісність здатнiсть даних задовольняти принцип повного узгодження, точнiсть, доступнiсть i достовiрне вiдображення реального стану об’єкта.

Існують два пiдходи до створення IБ: аналiз сутностей; синтез атрибутiв.

Аналiз сутностей   спадний пiдхiд, або “згори - вниз” , який поділяє  процес створення на чотири стадії:

1) моделювання уявлень користувачів;

2) об’єднання уявлень;

3) складання i аналiз моделi (схеми);

4) реальне (фiзичне) проектування.

Синтез атрибутiв   зростаючий пiдхiд, або “знизу - вгору”, оскільки вiн починається iз синтезу атрибутiв найнижчого рiвня, з яких формуються сутностi та зв’язки верхнього рiвня. Виділяють чотири стадiї для цього пiдходу:

1)класифiкацiя атрибутiв;

2)композиція сутностей;

3)формування зв’язкiв;

4)графiчне уявлення.

Кожний з цих пiдходiв має  свої переваги й недолiки i визначається виходячи iз потреб проектування IC. Для створення великих IC, у яких  є структура, найбiльш прийнятний аналiз сутностей, для автономних невеликих IC без структури - атрибутний (локальний).

Інформаційне забезпечення не можна успiшно спроектувати без загального планування “згори - вниз” i детального проектування “знизу - вгору”. Походження двох пiдходiв, в свою чергу, не можна досягти без відповідної методики, загальні контури якої ми розглядаємо.

Вимоги до iнформацiйного забезпечення (ГОСТ 24.104-85 “Автоматизовані системи управління. Загальні вимоги”) такi:

1.Iнформацiйне забезпечення має бути достатнiм для виконання всiх функцiй IC, якi автоматизуються.

2.Для кодування iнформацiї, яка використовується тiльки в цiй IC, має  бути застосованi класифiкатори , якi є у замовника IC.

3.Для кодування в IC вихiдної iнформацiї, яка використовується на вищому рiвнi, мають бути використанi класифiкатори цього рiвня, крiм спецiально обумовлених випадкiв.

4.Iнформацiйне забезпечення IC має бути сумiщене з iнформаційним забезпеченням систем, якi взаємодiють з нею, за змiстом, системою кодування, методами адресацiї, форматами даних i формами подання iнформацiї, яка отримується і видається інформаційною системою.

5.Форми документiв, якi створюються iнформацiйною системою, мають вiдповiдати вимогам стандартiв УСД чи нормативно - технiчним документам замовника IC.

6.Форми документiв i вiдеокадрiв, якi вводяться чи коригуються через термінали IC, мають бути погодженнi з вiдповiдними технiчними характеристиками термiналiв.

7.Сукупнiсть інформаційних масивiв IC має бути органiзована у виглядi бази даних на машинних носiях.

8.Форми подання вихiдної iнформацiї IC мають бути узгодженi iз замовником (користувачем) системи.

9.Термiни i скорочення, якi застосовуються у вихiдних повiдомленнях, мають бути загальноприйнятими в цiй предметнiй областi й погодженi iз замовником системи.

10.У IC мають бути передбаченi необхiднi заходи щодо контролю i оновлення даних в iнформацiйних масивах IC, оновлення масивiв пiсля вiдмови будь-яких технiчних засобiв IC, а також контролю iдентичностi однойменної iнформацiї в базах даних.

Можуть створюватись також самостiйнi iнформацiйнi засоби i вироби для конкретного користувача.

Інформаційний засiб - комплекс упорядкованої, вiдносно постiйної iнформацiї на носiях даних, якi описують параметри та характеристики заданої предметної областi застосування, i вiдповiдної документацiї, призначеної для поставки користувачевi.

Інформаційний вирiб в IC- виготовлений iнформацiйний засiб, який пройшов випробування встановленого вигляду та поставляється як продукцiя виробничо-технiчного призначення для використання в IC. Наприклад: словники, довiдники пiдприємств i органiзацiй, товарiв, класифiкатори, правовi iнформацiйнi системи i т.п.

Органiзацiя iнформацiйної бази

Ефективне функцiонування iнформацiйної системи об’єкта можливе лише при вiдповiднiй органiзацiї iнформацiйної бази - сукупностi впорядкованої iнформацiї, яка використовується при функцiонуваннi IC i подiляється на зовнiшньо -  i внутрiшньомашинну (машинну) бази (ГОСТ 34.003-90).

Зовнiшньомашинна iнформацiйна база - частина iнформацiйної бази, яка являє  собою сукупнiсть повiдомлень, сигналiв i документiв, призначених для безпосереднього сприйняття людиною без застосування засобiв обчислювальної технiки.

Внутрiшньомашинна iнформацiйна база - частина iнформацiйної бази, що використовується в IC на носiях даних.

Така зовнiшньомашинна IБ має  багато модифiкацiй вiд подання у виглядi повiдомлень на паперовому носiї, запитiв на екранi дисплея, мовного спiлкування з ЕОМ та ін.

Внутрiшньомашинна IБ пройшла три етапи еволюцiї.

Перший етап характеризується роз’єднаним фондом даних:

1)програми розв’язання кожної окремої задачі становили одне цiле з масивами, якi оброблялися;

2)використання будь-якого масиву для iншої задачі забезпечувалось iндивiдуально пристосуванням до форм подання даних, структур елементiв масивiв i. т. ін. ;

3)опис даних не потрiбний, оскiльки структура ранiше була вiдома;

4)коригування масивiв виконувалось iндивідуальними засобами;

5)задача розв’язувалася в пакетному режимi, користувач отримував результати винятково у виглядi машинограм i виробничих документiв через групу пiдготовки i оформлення даних.

Данi розглядаємо на трьох рiвнях, i є пряма залежнiсть логiчного рiвня програм, фiзичного та логiчного рiвня збереження.

Другий етап централiзований фонд даних.

1.Данi вiдокремленi вiд процедур їх обробки i органiзованi в бiблiотецi масивiв загального користування. Подання iнформацiї, формати елементiв даних i структура масивiв унiфiкованi i не залежать вiд конфiгурацiї пам’ятi та органiзацiї .

2.Опис даних вiдокремлено як вiд програм, так i вiд самих даних, тому данi i програми їх обробки стають значною мiрою незалежними. Це полегшує  змiну структур даних i програм. Але реорганiзацiя бiблiотеки i її окремих груп компонентiв потребує  змiни програми обробки.

Залишаються залежнi логiчнi рiвнi програми i збереження.

Третiй етап - організація баз даних характеризується:

1)об’єднанням не лише iнформацiї, а й апаратно програмних засобiв її  поповнення, коригування i видачi користувачевi;

2)повним вiдокремленням функцiй нагромадження, ведення і реорганізації даних від функцій їх обробки. Дані коригуються поза рівнем програм користувача за допомогою власного апарату бази даних;

3)появою логічного буферу, системи управління базою даних, розв’язки між програмами користувача і базою даних;

4)можливістю оперативної реалізації довільних запитів у режимі безпосереднього зв’язку з ЕОМ;

5)високим ступенем централізації загальносистемних масивів, яка передбачає спільне використання загальних даних;

6)різноманітністю даних і поєднанням в довільні логічні структури;

7)наявністю потужного програмного забезпечення і мовних засобів.

Усі рівні незалежні.

Нині існують другий і третій етапи. Основною задачею є визначення потрібної кількості баз даних і оптимального розподілу інформації між ними з урахуванням того, що економічний об’єкт - це динамічна система, яка перебуває в постійному розвитку. Використовуючи пріоритет виробничих функцій, необхідно побудувати таку базу даних. Так , навколо поняття “Модель виробу” формуються дві оболонки: внутрішня являє конструкторську документацію, зовнішня - технологічну і управлінську інформацію.

Однак виникла така проблема: визначити, чи потрібна одна база даних, чи кілька локальних, або взаємозв’язана розподілена база даних, локальні файли чи їх комбінації і т.п. При цьому враховується інформація, що використовується для реалізації багатьох функцій, особливо в оперативному режимі, активна інформація, тобто така, що використовується багаторазово.

Описуючи організацію інформаційної бази (РД 50-34, 698-90), потрібно дати опис логічної і структурної бази даних.

Документ складається з двох частин:

1)опис внутрішньомашинної інформаційної бази;

2)опис зовнішньомашинної інформаційної бази.

Кожна частина складається з таких розділів:

1)логічна структура;

2)фізична структура (для зовнішньомашинної інформаційної бази);

3)організація ведення інформаційної бази.

У розділі “Логічна структура” наводять опис складу даних, їх формати і взаємозв’язки між даними.

У розділі “Фізична структура” наводять опис вибраного варіанта розміщення даних на конкретних машинних носіях даних.

При описі структури внутрішньомашинної інформаційної бази наводять перелік баз даних і масивів та логічні зв’язки між ними. Для масиву інформації вказують логічну структуру масиву чи дають посилання на документ “Опис масиву інформації”.

Описуючи структуру зовнішньомашинної інформаційної бази, наводять перелік документів та інших інформаційних повідомлень, використання яких передбачено в системі, із зазначенням автоматизованих функцій, при реалізації яких формується чи використовується цей документ.

Якщо цю інформацію наведено у документах “Перелік вхідних сигналів і даних” і “Перелік вихідних сигналів”, можна посилатися на ці документи.

У розділі “Організація ведення інформаційної бази”, описуючи внутрішньомашинну базу, наводять послідовність процедур при створенні і обслуговуванні бази із зазначенням в разі потреби реґламенту виконання процедур і засобів захисту бази від руйнування і несанкціонованого доступу, а також зв’язків між масивами баз даних і масивами вхідної інформації.

Описуючи зовнішньомашинну інформаційну базу потрібно навести послідовність процедур по маршруту руху груп документів до передачі їх на обробку, а також описати маршрут руху вихідних документів.

Види інформаційних масивів

При організації раціонального варіанту внутрішньомашинної інформаційної бази даних, яка найбільш повно відбиває специфіку об’єкта управління, перед розробниками постають вимоги до організації масивів, які можуть бути суперечливими. До них належать:

1)повнота подання даних;

2)мінімальний склад даних;

3)мінімізація часу вибірки даних;

4)незалежність структури масивів від програмних засобів їх організації;

5)динамічність структури інформаційної бази.

Найбільш суперечливою з них є вимога повноти подання даних, мінімізація складу даних і мінімізація часу вибірки даних. Оптимальним є повне взаємне врахування всіх вимог, що випливають з процесів, які автоматизуються.

Останнім часом склалися такі основні підходи до побудови внутрішньомашинної інформаційної бази:

1)проектування масиву як відображання змісту окремого документа;

2)проектування масивів для окремих процесів управління;

3)проектування масивів для комплексів процесів управління, які реалізуються;

4)проектування бази даних;

5)проектування кількох баз даних.

Кожний з цих підходів має свої переваги і недоліки, а вибір залежить від обчислювальної техніки, яка використовується, програмних засобів і специфіки процесів, що автоматизуються.

Проектування масивів передбачає визначення їх складу, змісту структури і вибір раціонального способу їх подання в пам’яті обчислювальної системи.

Поняття складу і змісту масивів передбачає визначення оптимальної кількості масивів і переліку атрибутів (полів) , які у них містяться.

Під структурою масиву розуміємо формат записів у масиві, розмір полів і їх розміщення в машинному запису, ключові атрибути і впорядкування масиву за ними.

Вибираючи раціональний спосіб подання масиву в пам’яті визначають такий спосіб зберігання даних, за якого забезпечувалися б мінімальний обсяг пам'яті для розміщення масиву, висока швидкість пошуку даних, а також можливість збільшення і оновлення масиву. Кожний масив характеризується обсягом, способом організації, стабільністю і ступенем активності.

З точки зору використання масивів на різних етапах технологічного процесу обробки даних виділяють такі типи масивів: вхідні (первинні), основні (базові), робочі (проміжні) й вихідні (результатні).

Вхідні масиви - це проміжна ланка між первинними інформаційними повідомленнями і основними масивами. Зміст і розміщення даних у вхідному масиві аналогічні змісту і розміщенню їх у первинному інформаційному повідомленні.

Основні масиви створюються на основі вхідних, постійно зберігаються і містять основні дані про об’єкти управління і процеси виробництва. Кожний основний масив містить усю сукупність інформації, яка всебічно характеризує однорідні об’єкти і потрібна для реалізації функцій управління. За змістом ці масиви ми можемо класифікувати на такі групи: нормативні, розціночні, планово-договірні, регламентуючі, довідково-табличні й постійно-облікові.

Необхідність створення таких масивів зумовлена необхідністю забезпечення принципу одноразового формування масивів, внесення змін і усунення дублювання. Це в свою чергу призводить до різкого збільшення його розміру і ускладнення використання в процесі реалізації тих чи інших процесів, оскільки часто потрібна частина інформації основного масиву, а це вимагає створення робочих масивів.

Робочі масиви призначені для роботи програм, які реалізують розв’язання конкретних задач процесів управління і містять обмежене коло атрибутів одного чи кількох основних масивів. Робочі масиви організуються в момент розв’язання задачі і лише на час її розв’язання, після чого їх анулюють.

Вихідні масиви формуються в процесі розв’язання задачі й використовуються для модифікації основних масивів і виведення вихідних (результатних) інформаційних повідомлень.

Основні масиви можуть мати вигляд локальних масивів чи організовані в базу даних (БД) під керуванням системою управління базою даних (СУБД).

База даних є сукупність даних, що використовується при функціонуванні IC, організована за певними правилами, які передбачають загальні принципи опису, зберігання і маніпулювання даними і незалежна від прикладних програм (ГОСТ 24.003-84).

Система управління базами даних - це сукупність програм і мовних засобів, які призначені для управління даними в базі даних і забезпечують взаємодію її з прикладними програмами (ГОСТ 20886- 85).

Масив даних - це конструкція даних, компоненти якої ідентичні за своїми характеристиками і є значенням функції від фіксованої кількості цілочисельних аргументів ( ГОСТ 20886- 85).

Файл - це ідентифікована сукупність примірників повністю описаного в конкретній програмі типу даних, розміщених ззовні програми в зовнішній пам’яті та доступних програмі, за допомогою спеціальних операцій (ГОСТ 20886- 85).

Методика проектування інформаційного забезпечення

Методика проектування інформаційного забезпечення складається з трьох етапів.

На першому етапі “Розробка рішень по інформаційній базі”: визначається склад і обсяг нормативно - довідкової інформації; розробляються пропозиції щодо вдосконалення діючого документообігу; структура бази даних; система збирання і передавання інформації, а також рішення з організації і ведення бази даних; визначається склад і характеристики вихідної і вхідної інформації (сигналів, документів, даних).

На другому етапі “Вибір номенклатури і прив’язка системи класифікації і кодування інформації»: визначається перелік типів інформаційних об’єктів, які підлягають ідентифікації в IC, перелік необхідних класифікаторів; вибираються й розробляються класифікатори інформаційних об’єктів і системи кодування; визначається система внесення змін і доповнень у класифікатори; розробляються принципи й алгоритми автоматизованого ведення класифікаторів.

На третьому етапі “Розробка рішень щодо забезпечення обміну інформацією в системі” розробляється схема інформаційного забезпечення.

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!