Український фольклор у сучасній студентській субкультурі

Субкультури в українському суспільстві загалом лише починають привертати увагу вчених. Зокрема помічено, що важливою складовою нашого суспільства є молодіжна субкультура, яку є підстави розглядати, як «функціональну систему високого рівня складності і невизначеності», як поєднання досить різних груп, доволі виразно ієрархізованих. У 1980-1990-х роках процес субкультуризації був позначений розвитком масової культури та екстернальних субкультур (від лат. – чужий) з яскраво вираженим агресивним щодо суспільства характером. Водночас залишаються маловивченими позитивні традиційні та модернізаційні аспекти творчої діяльності молоді.

Напрацювання українців щодо молодіжної, зокрема студентської субкультури, стосуються здебільшого вивчення її в діахронічному зрізі та переважно в аспекті специфіки її мовлення; культурно-історичної ролі в суспільстві. Вивченням молодіжних співтовариств у сучасному їх функціонуванні активно зайнялися росіяни, усе більше уваги приділяючи постфольклору. Методами росіян у вивченні міських субкультур та постфольклору з урахуванням українського фактичного матеріалу послуговуються деякі вітчизняні дослідники, передусім Марія Маєрчик, Наталія Лисюк, Павло Салига. Мотивацією такого запозичення є схожість розвитку сучасних субкультур в Росії та Україні через тривале минуле перебування в єдиних радянських умовах та через глобалізаційні процеси, які незнають державних кордонів. Водночас ці дослідники переважно не враховують історичної специфіки формування української студентської субкультури, що накладає відбиток і на її сучасну ментальність.

Ця специфіка полягає, передусім, у тому, що українське студентство порівняно з відповідним середовищем інших народів Європи, було більше задіяне до громадських обов’язків, виконувало свою вагому суспільно-культурну місіонерську роль.

Отже, студентське середовище в Україні не цілком аналогічне російському. Тут, як і загалом в нашому суспільстві, маємо розшарованість за мовним чинником. Відповідно у студентській субкультурі вербальна складова відображає, з одного боку, відродження та розвиток українських етнотрадицій, з іншого, чужорідну експансію внаслідок історичної русифікації та сучасної глобалізації. Екстраполюючи цю бінарну опозиційність на фольклор, маємо такі дві виразні його складові: «етнотрадиційну» і «постфольклорну, власне студентську». Перша відображає намагання студентства зберегти й актуалізувати національні традиції, друга – ідентифікуватися у межах своєї субкультури.

Концентрат «традиційного і пост фольклорного» в побутуванні студентів залежить передусім від їхньої мовної орієнтації. Наприклад, в україномовних культурницьких товариствах студенти свідомо намагаються притримуватися рідних традицій, водночас несвідомо як члени сучасної спільноти вони є й носіями постфольклору. Натомість останній цілковито панує в переважному російськомовному соціумі. Тому мусимо визнати, що зараз у студентському репертуарі не можливо чітко визначити єдиної системи фольклорних жанрів, а можна хіба окреслити найпомітніші домінанти у межах двох систем: традиційної і постфольклорної.

Серед традиційного фольклору у студентській субкультурі майже цілковито переважають пісенні та драматично-ігрові жанри, які активно побутують та розвиваються. До зимового циклу належать дуже популярні зараз традиційні дівочі ворожіння на пророкування шлюбу та молодіжні ігри, що відбуваються в ніч на Св. Андрія (13 грудня).

Низка пісень часів УПА зазнає сучасних модифікацій, переважно у прикінцевих доповненнях, спрямованих на пафосні узагальнення патріотично-виховного змісту. У новотворах дедалі відчутніше простежується переосмислення повстанської традиції як ґрунту для збудження національної пам’яті, духовного прозріння, патріотичного виховання сучасної молоді.

Певне місце у студентському репертуарі належить традиційним малим жанрам – прислів’ям, приказкам, іншим влучним висловлюванням. Вони відображають і сільські, і міські ментальні риси українців, та більшою мірою мають конформістську спрямованість, жартівливо-іронічний струмінь (наприклад, «Як постелиш, так і виспишся», «Кашу маслом не зіпсуєш», «Індик думав, в борщ попав»). Анекдоти та короткі жартівливі наративи мають швидше модерну основу, ніж традиційну.

Важко визначити роль традиційних прозових жанрів фольклору (казок, легенд, переказів, оповідань), які у процесі спеціальних досліджень студентського середовища виявляються украй рідко. Записані легенди переважно стосуються урбаністичної міфології, студентської тематики, виявляють більшість рис постфольклору.

Постфольклорна система жанрів, зокрема у студентській субкультурі, на сьогодні залишається питанням маловивченим. Навіть російські фольклористи, які доволі впевнено просуваються у вивченні субкультур, не поспішають до узагальнюючих класифікацій. Наприклад, К. Шумов, дослідник студентського фольклору, розглядає його з огляду на традиції цієї субкультури, та виділяє тільки окремі тематичні та жанрові групи різного порядку: студентські прикмети; студентські анекдоти; усні оповідання; студентські ритуали.

Відштовхуючись від поділу фольклору на пісенно-віршовий, прозовий та драматичний роди, виділимо найпомітніші його жанри та жанрові різновиди.

Серед пісенної власне студентської творчості яскраво вирізняються переспіви студентської тематики на народні та естрадні пісні. Переспіви – це новотвори, складені на мелодії відомих пісень, часто зі збереженням деяких структурних елементів словесного тексту цих пісень (зачину, приспівувань тощо) чи з доповненням тексту новою кінцівкою. Значну частину репертуару становлять жартівливі переспіви на мелодії європейських шлягерів (наприклад, на твори А. Челентано, Т. Котуньйо, рок-груп «Бітлз», «Скорпіонс» та ін.). Продуктивним сміховим прийомом у таких переспівах є механічне додавання іншомовних чи псевдоіншомовних суфіксів («алієнізація», цілих кліше («Бувають у житті студента різніїмоменто: дівчину цілуванто, на заняття не встиганто»; «Ай енсліпінг перша пара, еврідей» тощо).

Помітну групу становлять «гітарні» пісні, в яких оспівується романтика дороги, вечірньої ватри, єдності з природою, перших почуттів. Ці поетизовані цінності у всі часи поділяли молоді люди різних культур. Особливо вони співзвучні з ідеологією скаутів, зокрема українських пластунів, а також субкультурою хіпі.

Для студентського репертуару характерні і так звані «блатні» та «батярські» пісеньки. Свідому молодь вони особливо приваблюють своїм вільнодумством, запереченням існуючих канонів. У часи духовного закріпачення інтелігентна молодь співала «блатні» пісні як вияв протесту, опозиції до насаджуваної совдепівської системи, ідеології. Ця опозиційність проявляється передусім у застосуванні альтернативних до соцреалізму (і до традиції загалом) стилів і форм (примітивізму, гротеску, навмисного спотворення, пародіювання тощо), які покликані звести нанівець стереотипні штампи в масовій заідеологізованій поезії. До таких форм належить часом і підкреслене зловживання ненормативною лексикою: діалектно-провінційною, жаргонною, просторічною (наприклад, «В Стрийськім парку ми сі здибали з тобов, межи нами сізашпортала любов»).

У студентській субкультурі особливе функціональне місце займають малі жанри творчості, більшість з яких віршованої чи римованоїформи. До них належать: афоризми (монострофи), заповіді, гасла, жартівливі розшифрування абревіатур та ін. Ці жанри побутують як усно, так і письмово (у вигляді графіті на партах, стінах; записах у спеціальних студентських альбомах, блокнотах, стінгазетах, іншій пресі, сайтах Інтернету). Схожі форми письмового побутування простежуються у школярів, солдатів строкової служби.

Одне з пріоритетних місць у сучасній творчості займає анекдот. Це не тільки жанр фольклору, а надзвичайно продуктивний і поліфункціональний, особливий, вид сучасної вербальної культури. Він як компонент масової культури відзначається соціальною «полі центричністю» з високою проникністю поза межі породжуваних його соціумів. Мовлення студентів у різних комунікативних ситуаціях пронизане відповідними паралелями анекдотів: чи то у вигляді цілісних текстів чи тільки їхніх формульнихчастин (останні у середовищі «своїх»  виконавців-слухачів втілюють основний зміст). Функціональна активність анекдоту, як і малих жанрів, великою мірою пов’язана із чинником інтермовності (можливістю відтворення різними мовами).

Студентська драма (сценки, ігри, жартівливі розігрування) рясно проявляється у таких дійствах, як «Посвята в студенти», змагання Клубів Веселих і Кмітливих, першоквітневих концертах, святкуваннях Дня святого Валентина. Там домінує сильний пародійний струмінь, розкривається широка панорами тем, образів зі студентського життя. Водночас ця драматургія має переважно ситуативний характер побутування. 

Досліджувана творчість яскраво демонструє модерну парадигму фольклору, що, будучи закоріненим у рідний ґрунт, перебуває у постійному стані оновлення, розширення меж, інтегрування у сучасну культуру. Крім транснаціональних рис (орієнтація на розважальність, модерні форми тощо), в українській студентській субкультурі є характерні особливості, що виявляються і на жанрово-тематичному рівні, – передусім у проявах досить високої національної та політичної заангажованості.

З повагою ІЦ "KURSOVIKS"!